[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

НАРАДИ СТАРШИНИ З-ПРИВОДУ ЇX, ОПОВІДАННЄ ЯНЕНКА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ОСТ. ВИГОВСЬКОГО, АКТИ ВИЛЕНСЬКОЇ КОМІСІЇ ОТРИМАНІ СТАРШИНОЮ, ОСТ. ВИГОВСЬКИЙ ПРО ВРАЖІННЯ ВІД НИХ, ГНІВ ГЕТЬМАНА, “МОСКОВСЬКА ЗРАДА”.

Перше ніж щось з тих “концептів” попадало на комісарський стіл, гадки і проєкти в них виложені широко ходили наоколо і доносилися до козацьких делєґатів, що сиділи бездільно коло комісарів і не допущені до офіційних нарад з тим більшою увагою і підозрілістю прислухалися до всяких чуток і вигадок, котрими годувала їх і одна і друга сторона, по можности ворожо настроюючи на противника. Ті пляни що містилися в польських концептах не могли не настроювати їх трівожно. Бути поверненими до Польщі після вибору царя на Польське королівство, а тим часом зараз же вернутися на польську службу на умовах Білоцерківського трактату, опорожнити всі позиції поза білоцерківською лінією, пустити на Україну шляхту — се була перспектива як найгірша. А при тім заінтересованню, яке виявляли московські делєґати в елєкції царя, можна було справді побоюватися з їx боку яких небудь необережних концесій, а потім московського натиску на військо в напрямі козацького “послушенства” Полякам. Без сумніву, в такім напрямі інформували гетьмана козацькі післанці, а коли інформація з яких небудь причин переривалась, розтрівожена уява домальовувала одержані відомости ще більше песимістичними можливостями. В сім напрямі козацька верхівка працювала навіть не без певної тенденції, добуваючи з песимістичних настроїв козацтва диктаторські уповаження для себе: шукати всяких способів щоб забезпечитися від таких прикрих можливостей-системою нових союзів, договорів, воєнних конвенцій то що.

На жаль до нас тільки з третіх рук, в обстанові не дуже то певній долетіли відомости про наради, які відбувались у гетьмана в осени сього року в звязку з сею трівожною ситуацією. В жовтні воєводу київського Андр. Бутурлина затрівожила відомість, що у гетьмана відбулася велика рада, “сойм з полковниками і всею старшиною” ¹), як він висловився, доносячи цареві, і після того сойму гетьман велів бути готовими усім полковникам і сотникам. Бутурлин всяко старався щось розвідати про той “сойм”, але ніхто йому не хотів нічого сказати, тільки київський наказний полковник Василь Дворецький, що заступав Яненка-Хмельницького, “за большою клятвою” розповів дещо, запевнюючи собі московську ласку. На запитання воєводи, “наєдинЂ тайнымъ обычаем”, “не чаєтъ ли въ гетьманЂ и писарЂ какіе шатости, и нЂтъ ли у у нихъ какихъ дурныхъ умысловъ, и о чемъ у него былъ сеймъ, и для чего всему войску велЂлъ быти готовымъ”, сказав він:

“Боїться гетьман царського гніву, і дуже трівожиться за своїх післанців, післаних від козаків на комісію: досі не вернулись вони, і так думають, що їx затримано, а котрі козаки приїздили (з Вильна чи з Білоруси), кажуть, що їx розіслано (до вязниць). З того вони (гетьман і військо) міркують, що цар на них гнівається, — думають, що він їх велів віддати назад польському королеві, і воювати їх. Гетьман і писар з того трівожаться поготів, і боячись такого, гетьман посилав своїх послів до Ракоція венгерського, до господаря молдавського і до мунтянського і до кримського хана, намовляючи до союзу. З тих усіх країв були у гетьмана посли і зложили з ним договір: коли хто небудь на нього буде наступати, всім йому помагати і всім разом триматись — на тім зложили між собою присягу і обмінялися листами”. (На взірець тих листів Дворецький передав Бутурлину український переклад договірної записи Ракоція з 7 вересня).

Потім, 12 н. с. листопада батько Виговського Остафій, приїхавши з Гоголева до Київа, загостив до Бутурлина і “гораздо напившися” розповів дещо на ту ж тему “Гетьман і писар бояться царського гніву і дуже трівожаться, щоб не заволоділи ними Ляхи по давньому. В тій справі зібрали сойм, і на соймі всі полковники, осавули і сотники зложили присягу: “хто б на них не наступив, всім за одно против того стояти. Тим що у царя з польським королем тепер порозуміннє, гетьман, писар і все військо Запорізьке дуже незадоволені (“добрЂ оскорбляются”) і Поляків бояться: кажуть, що їм вірити не можна — хоч і помиряться, присяги не додержать” ²).

Правдоподібно, головною темою сих нарад, що дійсно могли відбутися при кінці вересня, була апробата нової ліґи України і Семигороду з його союзниками: господарем молдавським і мунтянським; в сій лізі мав бути також шведський король з своїми союзниками-бранденбурзьким курфирстом і литовськими дісидентами. Трівожні відомости з виленської комісії мали послужити оправданнєм формовання нової ліґи, котра мала обстати за військом Запорізьким против якого небудь наступу.- Хочби навіть то було московське військо, коли царський уряд дійсно, згідно з польськими побажаннями, взяв би на себе обовязок посередничати між Річпосполитою і козацьким військом і в потребі — оружною силою, чи її загрозою став би приводити козаків до “послушенства” королеві.

Виленські переговори розуміється до того не привели. Польські дєлєґати не допускали елєкції царя инакше як під умовою, що він поверне Польщі Україну і Білорусь (особливо Білорусь), а цар не хотів купувати елєкції за таку дорогу ціну. Офіційний керівник польської дипльоматії був противником союзу з Москвою, стояв за замиреннє з Швецією. Одна і друга сторона не хотіли йти на рішучі уступки і за краще вважали пустити справу в проволоку, в надії, що за той час удасться побороти головного неприятеля — Шведа, з котрим прагнули замиритися одні й другі. Замирившися з Шведом сподівалися мати кращі шанси в трактатах з Польщею. Тому замість договору скінчилось на перемирю, прийнятому в перших днях листопаду: розвязаннє питання відложено на сойм, а до того часу припинялися всякі воєнні операції між польською і московською стороною, включаючи в то і військо Запорізьке (спеціяльно згадано Ст. Бихів, що мав бути звільнений від воєнних операцій). Тимчасом обидві сторони мали спільно воювати шведського короля і його союзника — князя бранденбурзького, вільно перепускати через окуповані місця війська для операцій против них, і в сепаратні договори з ними не входити ³).

Царським воєводам і Хмельницькому московське посольство вислало зараз же повідомленнє про замиреннє і припиненнє воєнних операцій. Правдоподібно, се повідомленнє було вислане до гетьмана з козацькими послами, але крім нього вони привезли до Чигрина і те також, що одержали з польської сторони. Се був польський проєкт договору: він був відкинений московською стороною, як московський-польською ⁴), але без сумніву був прийнятий до повної уваги українським урядом, однаково-чи посли його привезли як проєкт, чи як затверджений текст тайного договору Москви з Польщею (се теж зовсім не виключене!). Тому я вважаю потрібним навести все важніше з нього і з реляції польської делєґації, мабуть також привезеної козацьким посольством-бо се пояснить нам вражіння і настрої козацької старшини, коли вона обговорювала сі результати виленської комісії.

Сі тексти одержав потім в Чигрині, в місяці січні московський посол Абрам Лопухин, не відомо від кого.

Почнемо від заголовку, він цікавий: “Статьи с Москвою поста(но)вленные, а потом до пришлого сойму-будет покажетца РЂчипосполитой (коли Річпосполита буде вважати то за потрібне) на совершенье (затвержденнє) отложеные”.

Перші пункти трактують справу вибору царя польським королем “на тім же будучім соймі”, з тим щоб се не перешкоджало спокійному пануванню нинішнього короля до його смерти, і цар до справ Річипосполитої за його життя не втручався, аж доки по його смерти, на конвокації зложить присягу на pacta conventa, і потім буде коронований.

Пункти 4,6 і 7 присвячені реліґії. Перший з'обовязує царя тримати “віру святу католицьку в її свободах і розмноженню”, а права і вільности грецького закону “по звичаю”; другий-що відповідає домаганню скасованню унії в московськім проєкти постановляє, що після елєкції московського царя “оба монархи” порадившися з “своїми духовними”, приложать пильне стараннє, щоб привести до давньої згоди, яка цвіла в церкві божій за апостолів і ними була лишена наступниками, себто до поєднання церков в тім роді як се плянувалося ще за Петра Могили.

Пункти 9 і 10 дають два варіянти або концепти “про Україну” ⁵).

“Україна як член Річипосполитої нашої хоч під сі часи, попавши в замішаннє через козаків, піддалася під пануваннє царя, і він (цар) прийняв (козаків) під свою протекцію ⁶), але як з віків приналежна провінція не має бути одірвана від Річипосполитої при такім ⁷) звязку Корони Польської і в. кн. Литовського з панством Московським через елєкцію царя на королівство. Цар й. м. після елєкції, в першім же році по своїм виборі, порозумівшися з королем й. м., зложить комісію для заспокоєння гетьмана запорізького і всіх козаків в їх претензіях, та задоволення їх. Комісари короля й. м. і царя — як вибраного короля, з'їдуться на ту комісію з гетьманом і з козаками і залагодять і замирять все, що досі давало труднощі ⁸), — хоч би прийшлось їм визначити певний уділ з огляду на зачіпки ⁹). Король і Річпосполита навіки пробачать їм і потомкам їх всі попередні провини і ніяк не будуть мститися, а навпаки приймуть до ласки своєї, — заховають при правах, привілеях і вільностях, і до ще більших допустять, оскільки се буде слушно, та забезпечать їх найґрунтовніше. А протектором постанов тих буде цар — щоб їх з ніякої сторони не нарушали. Поки ж здійсниться та комісія, обивателям Корони і в. кн. Литовського має бути вільний поворот до маєтностей своїх і безпечне мешканнє в домах своїх між козаками по ріжних воєводствах. Козаки ж запорізькі щоб не тільки не робили випадів за лінію визначену Білоцерківськими пактами і в Короні та в. кн. Литовськім не чинили ніяких зачіпок і утисків, але були готові на воєнну послугу як цареві так і Річипосполитій против кожного неприятеля, де того спільна потреба буде вимагати.

При тім очевидно-приписка: “Сей пункт про козаків беремо на той же елєкційний сойм, на рішеннє Річипосполитої, а царські комісари беруть на рішеннє царя. Не брали б ми того пункту про козаків на сойм, але що царські делєгати не мали наказу від царя в сій справі, прийшлось таки відложити”.

Потім новий варіянт: (Щоб не розривати уже ухвалених пунктів) союзу Річипосполитої нашої з панством Московським, тим що ми (допоминаючися забраних на війні провінцій) ¹⁰) жадали повернення України, здавна приналежної до Корони Польської з послушенством ¹¹) козаків Запорозьких, яко підданих Річипосполитої нашої, — після щасливої елєкції царя й. м. на королівство польське, як він виступить посередником в справі козаків, — Тому що повномочні посли царські не мали на приверненнє її царської волі і наказу, — Сю справу ми комісари королівські беремо на сойм, до станів Річипосполитої, а пп. посли царські до цар. вел. однесуть, і так ми то відклали. А тим часом-до ґрунтовного заспокоєння сеї справи через великих послів-козаки Запорозькі, зістаючися під протекцією царя й. м., не повинні чинити обивателям коронним і литовським ніяких кривд, шкід, наїздів і зачіпок, випадаючи за лінію, і на спільного неприятеля Річипосполитої і царя й. м. мусять бути готові й нести службу воєнну”.

Дальші пункти говорили про спільні операції против шведського короля, включно до відзискання від нього шведського королівства і прилучення до Річипосполитої, і про инші, менше для нас важні справи.

В реляції про закінченнє комісії між иншим згадувалося, що по заключенню перемирря розіслано універсали, “славлячи радісну згоду”, “і козаків відправлено до Хмельницького, аби він оповістив козаків, щоб не було ніде зачіпок, і прийняв до відома замирення та був готов на послуги цареві і Річипосполитій, де буде потрібно” ¹²).

Очевидно, таку грамоту привезли до Чигрина козацькі післанці. Яке вражіннє зробило се все між козаками, оповідав тойже Остафій Виговський московським послам в секретній розмові в своїм Гоголеві, в червні 1657 р.

“Як минулого року цар. вел. великі посли договорювалися з Поляками про згоду, на той договір Б. Хмельницький і все військо за царським наказом посилали своїх післанців. Коли вони, ті післанці вернулися до війська, Б. Хмельницький писар і полковники розпитували, на чім став договір у царських послів з лядськими комісарами і чи правильно поступали Ляхи з царськими послами. Тоді післанці припавши до ніг гетьмана й обливаючися сльозами говорили: “Пропало тепер військо Запорізьке в Малій Росії! немає нам нізвідки помочи і не маємо де голови свої прихилити. На чім договорилися царські посли з лядськими комісарами, про те нам зовсім нічого не відомо: царські посли не тільки що не радилися з нами про ніщо і не пускали нас до польського шатра, але й здалека не допускали до шатрових пілок- чисто як псів до церкви божої. А Ляхи напевно, під сумлінням сказали, що царські посли з лядськими комісарами в комісії вчинили згоду за Полянівським договором, і нам, війську Запорізькому з усею Малою Росією бути знову в королівській стороні, у Ляхів, неприятелів Хреста святого. А коли військо Запорізьке і вся Мала Русь в послушенстві у Ляхів не буде, то цар. вел. буде помагати Ляхам своїм військом і разом з ними битиме військо Запорізьке”. Полковники дуже затрівожилися, що щось таке над ними сталось. А гетьман як божевільний що розум стратив ¹³) закричав такі слова: “Вже, діти, тим не журіться! Я вже знаю, що робити: треба відступити від руки царської, а підемо туди, куди бог повелить: не тощо під християнського пана, але хоч і під бісурмана”. Так розпалився, як не годиться християнинові, і зараз усіх полковників велів кликати на сойм.

“Син мій писар, на самоті, ухопивши гетьмана за ноги став говорити: “Гетьмане, не можна того робити з-опалу. Треба післати до цар. вел., розвідати докладно, як то сталось, за які вчинки то зроблено? А присяга діло велике, нарушити і зломити її неможливо, сам бог за те буде мстити!” І до полковників, що були тоді при гетьмані забігав і з плачем їм говорив, щоб того не робити-високої царської руки не відлучатися, щоб по всьому світу не прославитися зрадниками і кривоприсяжниками. Але гетьман мого сина не послухав: просто відрік, що за таке цареве немилосердє ніяк не можна нам бути під його рукою.

“Як полковники стали з'їздитися ¹⁴), сини мої Іван і Данило ще таки їх намовляли, щоб того не робити: не відлучатися від високої руки цар. вел. Вчинили над тим раду і на тій раді полковники гетьманові в тім просто відмовили, що того ніяк не можна зробити, щоб вони і все військо Запорозьке і всі православні християне, духовного і світського стану люде, після такої великої клятви і присяги відступили від царської руки і шукали собі иншого государя і на весь світ прославилися зрадниками. ,Ми так думаємо, що се справа неможлива, аби цар. вел., показавши своє велике милосердє над усіми нами, православними християнами, і визволивши нас з рук неприятелів своїм страшним мечем, віддав би назад в руки поганцям, неприятелям, ворогам християнства'. Гетьман не хотів, щоб Військо Запорізьке і Мала Росія далі були під царською рукою, і ледви в тім ублагали його мій син писар і полковники.

“А Ляхи безнастанно присилали своїх послів, намовляючи щоб гетьман і все військо послали своїх послів до короля, поки ще не затверджено пакти з послами цар. вел.-щоб пригорнулись ¹⁵) до короля, і він би їм у всіх винах пробачив; бо коли тепер не випросять у нього пробачення, то Поляки з'єднавшися з царським військом, всіх як зрадників вирубають. І полковники радилися з гетьманом, що робити, коли справді може у царських послів дійшло з Поляками до договору?

“Тим часом Ракоцій венгерський безнастанно присилав послів, намовляючи гетьмана, щоб він поміг йому на Поляків, доки у них крила не відросли. Гетьман був тому рад і вислав своїх послів до Ракоція, щоб договоритися про союз, приязнь і з'єднаннє (війська) на неприятелів. Послав також послів до господаря молдавського і мунтянського, щоб з'єднатися в союзі й брацтві. Вони тому були раді й присягли на союз, приязнь і брацтво: хто буде неприятель військові Запорізькому, той неприятель і Ракоцію і господареві молдавському і мунтянському, а хто Ракоцієві і мунтянському та молдавському господареві буде неприятелем, той неприятель і війську Запорізькому, і їм одним другого не видавати: військом помагати і разом стояти. Потвердили то записями.

“А все се гетьман зробив тому, що думав, нібито цар справді віддав нас назад Ляхам і тим затрівожився: побоявся, щоб Ляхи не обійшли ¹⁶) якимсь чином (Москву) і не привели до союзу на знищеннє війська Запорізького і всіх православних в Малій Росії сущих” ¹⁷).

Примітки

¹) “Въ нынЂшнемъ во 165 году октября въ 2 день вЂдомо намъ учинилось, что у гетьмана Б. Хм. въ ЧигиринЂ съ полковники и со всЂми начальными людми былъ сеймъ”-Акты ЮЗР III с. 551.

²) Тамже с. 553.

³) Тексти заяв польської і московської делєґації, з датою 3 листопада за нов. калєндарем-24 жовтня ст. ст., видані у Кубалі дод. 5 і 6. Делєґації обмінялися ними того ж дня-звідомл. Одоєвского кн. 88 с. 493-6. Другого дня був прощальний обід у польських комісарів; третього, 5 н. с. листопаду у московських бояр, що роздали богаті дарунки польським комісарам і австрійським послам-тамже л. 497-9.

⁴) Московський проєкт надрукований в Собр. госуд. грамот и договоров IV ч. I, привезений Лопухиным польський проєкт в Актах ЮЗР. VIII с. 395 дд. В розмові з Лопухиним гетьман говорив легковажно про “грамотки” прислані від “приятелів” з Польщі-“як нас царські посли віддають польському королеві” (тамже c. 292) й гетьман, мовляв, їм не вірить. Може бути що се мова як раз про сі пункти? Але так легковажно відзивався про них гетьман очевидно тільки “з політики”. В пізнішім маніфесті Виговського до заграничних держав, навпаки говориться про них як “безсумнівні копії” постанов комісії (Архив III. VI с. 363-пор. вище с. 1239). Пункти про поєднаннє церков, про Україну і козаків, і польське звідомленнє про закінченнє комісії містяться також в кн. 25 Польських справ 1656 р. разом з актами московської делєґації (не паґіновані). В латинськім перекладі з польського вони знайшлися в австрійськім державнім архиві, перехоплені у якогось “шведського вояка”-Жерела XII с. 409; в заголовку копії се названо “протоколом трактату відбутого і заключеного при посередництві лєґатів цесарських у Вильні 3 листопаду” Як бачимо, все показує на велику сенсаційність і поширеність сих пунктів.

⁵) Вони відповідають 4 і 5-му концептові ркп. Чорторийських № 2113; перекладаючи я маю на думці не тільки московський переклад, а й польський ориґінал; те що московський текст додає проти польського або упускає, подаю в скобках.

⁶) В польськім тексті: protectią, в москов.: под свою оборону.

⁷) Розумій: вище описанім.

⁸) trudniło-помЂшку чинило.

⁹) Роз.: щоб обминути зачіпки.

¹⁰) Сих слів нема в москов. тексті. 11) posluszenstwem, послушаніемъ.

¹²) Акты Ю. З. Р. VIII с. 400.

¹³) “Яко шаленый которой ума уступився заволал и молвил”.

¹⁴) В ориґ.: “поЂхали”, мабуть в значінню-стали з'їздитися, як я то переклав.

¹⁵) В друкованім: “прихохолились”.

¹⁶) “не прельстили”.

¹⁷) Акты ЮЗР. III с. 555-7.

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 4.]