[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ЗНОСИНИ, ПІДГОТОВКА СОЮЗУ-НАДІЇ ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ НА ПОЛЬСЬКУ КОРОНУ ГАЛЬМУЮТЬ ПОРОЗУМІННЄ, ЛИСТУВАННЯ ГЕТЬМАНА З КОРОЛЕМ ПЕРЕХОПЛЮЮТЬ ПОЛЯКИ, ДАНИЛО ДОБИВСЯ З ЧИГРИНА, ДО КОРОЛЯ В СЕРПНІ 1656, ЙОГО ПОСОЛЬСЬКЕ ЗВІДОМЛЕННЄ, ВІДОМОСТИ РАКОЦІЄВИХ ПОСЛІВ ПРО КОЗАЦЬКІ ДОМАГАННЯ РУСИ ПО ВИСЛУ, ІНТРИҐИ РАДЗЄЙОВСКОГО І ЙОГО АРЕШТ.



Військова конвенція Козаччини з шведським королем все не виходила з того фактичного стану, якого набрала в 1655 р. під Камінцем, і перетвореннє її в формальний союз, що так бажала старшина, все не давалось. Причиною були всетаки мабуть найбільше ті ілюзії, що Карло-Ґустав далі мав щодо польського королівства. Боявся уступками козакам ослабити свою позицію у польських маґнатів; боявся козацькими спустошеннями викликати невдоволеннє у Поляків. Можливо що до сього прилучались і впливи Радзєйовского, котрого Карло-Ґустав скоро по тім, при кінці року, формально обвинувачував, що він йому зіпсував відносини з козаками. А при тім грали ролю-хоч і другорядну-технічні труднощі звязку з козаками. Данило висланий від гетьмана з пропозиціями військової помочи ще в місяці березні, застряг у Ракоція, не можучи собі знайти дорогу до Шведів-ні через Турецько-татарські землі, ні на Краків (де стояла шведська залога). В червні він кінець кінцем повернув назад до гетьмана з листами і вістями від Ракоція 1) і тільки при кінці липня н. с. вибрався від гетьмана з новою місією до Карла-Ґустава 2). Сим разом він добився до нього і мав авдієнцію 29 н. с. серпня в Закрочимі під Варшавою. Листи привезені ним (маємо лист гетьмана до короля і другий до Радзєйовского, з датою 13 липня, в Чигрині), не містили в собі нічого конкретного. Гетьман жалувався “панові і шановному приятелеві свому”, що вже двічі висилав свої листи, але вони не дійшли до короля, і сим разом очевидно він пише дуже здержливо, рахуючися з такою ж можливістю. Тільки потверджує свою приязнь і запевняє, що не вважаючи на часті заклики шведських неприятелів (можливий натяк на Москву, на Польщу, на хана) він з боку свого війська не допустить нікому ніякого ворожого виступу против Шведів. Так треба розуміти сі досить загально постилізовані, але не безінтересні для нас фрази: “З поучень самої природи і з прирождених правил поведінки засвоїли ми собі: нікого не кривдити, а навпаки-з тими що добре до нас ставляться на-взаводи йти в приязни 3).

Тому ясно видівши добрі відносини в. кор. в. до нас, ми вже двічі з отвертих грудей висилали листи до в. кор. м., але нещастє так хотіло, що против нашого і вашого бажання вони до рук ваших не дійшли, бо можливости частіших зносин з обох сторін були перетяті тою ж нещасливою долею, і се не якомусь недбальству нашому та неприязни треба полічити, тільки тій завистній і неприязній долі. Тому тільки потверджуємо нашу приязнь з в. кор. мил. і виразно заявляємо, що ми нікому не дамо помочи-котрої у нас так часто домагаються, ні з війском нашим на нікого не наступимо з офензивою, тільки боронитимемо з божою поміччю по силам нашим нашу віру, свободу і границі наші. Коли б про нас пронеслася яка небудь неприязна поголоска, ніби то ми против в. кор. вел. хочемо піднести зброю, нехай в. кор. мил. їй не вірить, як фальшивій. Бо ми — як то свідить про нас все попереднє (букв.: обличчє минулого часу) не трубимо в воєнну трубу, коли нас не зачіпають”... 4)

З шведської сторони маємо такі листи-теж ледви та донесені до рук гетьмана: Карло-Ґустав 30 червня с. с. з-під Варшави повідомляє гетьмана про новий договор свій з курфірстом бранденбурзьким, котрим він забезпечив собі його воєнну поміч 5). Висловлює надію, що сей союз не буде неприємний гетьманові і війську Запорізькому- “бо так нас поінформовано, що між попередниками курфірста і гетьманом і народом Запорізьким 6) завсіди були добрі відносини”. Король вичікує курфірста з військом 7), і висловлює бажаннє-в виразах досить загальних:

“З ріжних доказів ми переконалися, що ваша світлість і весь нарід Запорізький має такі ж як і ми жалі за безбожно порушені договори і присягу (з боку Яна-Казимира очевидно) і з того виникає обопільний звязок, який так би сказати-примушує нас до обопільної оборони і убезпечення. Тому вичікуючи нагоди для посилки до вашої світлости наших міністрів, ми отсим даємо вам знати, що нічого більше не бажаємо, як скорше мати змогу з вами порозуміватись і вести спільні операції для спільної нашої мети. Коли ж такі бажання і вашої світлости-просимо як скорше з свого боку подумати про можливість з'їзду наших міністрів, про час і місце, а також і про те, яким би чином в. кн. московський і хан татарський могли б бути позискані для наших спільних завдань” 8).

Французький агент Авоґур, що пробував при Карлі, повідомляє свій уряд 29 червня (н. с.), що Фрізендорф, колишній шведський посол в Португалії, вже дістав дорученнє їхати до козаків, відти до Семигороду і до Царгороду, і нема сумніву, що пропозиція розділу Польщі буде поновлена і може прийти до здійснення, коли тому не перешкодить порозуміннє між обома королями” (Карлом і Казимиром) 9). Але все се ще були тільки балачки. В своїм посланію до державної ради з дня 17 (27) липня Карло-Ґустав висовує ще тільки загальні міркування про потребу тіснішого звязку з Козаччиною і просить раду висловитися з сього приводу:

“В будущині в сих краях козаки мусять бути нашою головною підтримкою. Тому при замиренню з Поляками маємо замір взяти інтереси козаків під свою протекцію. До трактатів між Поляками і Росіянами вони не включені, тому треба постаратися розвести їх з Москвою: се було б немалою користю для нас, бо сили козаків для нас можуть бути важніші ніж приязнь Поляків. Ми вважаємо потрібним порозумітися про се з вами і просимо дати негайно свої гадки” 10).

В такім власне духу-підбурюючи Запорізьке військо проти Москви, написав в тих же днях, повторюючи в копії свій попередній лист, з 30 с. с. червня, Карло-Ґустав гетьманові. Повідомляючи про свій розрив з Москвою і розпочату нею війну в Лівонії, він підносив, що приводом до того послужили зносини Карла з Золотаренком- так наче військо Запорізьке позбавлене всякого права собою розпоряджатись .-

“Між ріжними причинами (розриву) в. кн. московський закидає нам зносини з недавно помершим гетьманом війська Запорізького Золотаренком-ніби то ми його хотіли відвести від вірности 11) в. кн. московському. З того й инших мотивів можна бачити, яких маловажних причин ухопився він для розриву. Ми ж знали, що між в. кн. московським і народом Запорізьким зайшов певний договір-але такий, що полишав свободу вашого народу цілою і непорушною. Покладаючися на такий вільний стан ваш, ми хотіли цілком явно, за відомом навіть в. кн. московського, війти в листуваннє з вашою світлістю й иншими особами з Запорізького народу-не на те щоб відтягнути нарід ваш від союзу з Москвою 12), але щоб одушевити против спільного ворога-короля і Річипосполитої Польської, обєднавши наші пляни і зброю.

“Коли вашому народові-теж як нам тепер-не вважаючи на найкращі ваші заміри і вірну послугу, сталась би якась кривда від Московського народу, про се в своїм часі треба буде нам подумати-про способи (як тому запобігти). А що до Поляків, то як попереду ми заявляли 13), так і тепер повторяємо: чи прийдеться нам вести війну далі, чи закінчити сей конфлікт якимсь договором, — ми завсіди будемо пильнувати, щоб свобода вашого народу була застережена непорушно. Тому і сим листом ми хотіли побудити вашу світлість повідомити нас про заміри свої і всього народу Запорізького: коли вашій св-и лежить на серці уставити тісніше порозуміннє з нами й прийти до обопільного союзу 14), то просимо приспішити се діло висилкою своїх комісарів” 15).

Три дві пізніш, з приходом курфірста, розпочалися голосні бої під Варшавою (28-30 липня н. ст.), що закінчилися відступом польського війська. Карло-Ґустав 27 липня (6 серпня н. с.), знову посилаючи гетьманові копії попередніх листів, з з 30 червня і 15 липня, описує сю битву і передбачаючи, що Казимир з своїми прибічниками після сеї невдачі знову почнуть забігати коло Запорізького війська, щоб перетягти його на свій бік, — остерігає гетьмана від яких небудь сепаратних кроків. Радить приспішити з дипльоматичною конференцією, щоб уставити спільну лінію супроти Польщі і уложити трівкий воєнний союз обох держав, України і Швеції.-

“Наскільки можна довіряти їх обіцянкам, навіть заприсяженим, нарід Запорізький се знає, і ми про се з певних доказів переконались. Коли для безпечности нас обох-народу Запорізького і нас треба буде подбати, щоб Поляки прийняли справедливі умови, і свято заховали сей договір, — то се безперечно можна буде забезпечити тільки воєнним союзом і вічним звязком Швеції з народом Запорізьким. Коли Запорізький нарід прихиляється до такого пляну-нехай в. світлість подбає як найскорше повідомити нас про се і вказати час і місце, де наші уповноважені з обох сторін могли вигідно з'їхатися. Бо територіальні віддалення, що нас розділяють від України, і подорожування через місця заняті в. кн. московським і Поляками, настільки небезпечні для наших, що се відіймає майже всяку можливість висилання від нас”.

Далі Карло просить у гетьмана інтервенції в татарських справах. Поява значного татарського війська під Варшавою, де воно брало участь у згаданих боях 28-30 липня, була, мовляв, повною несподіванкою для Шведів, які не дали ніякого приводу для такого воєнного виступу, після того як хан свого часу через своїх послів заявив про свої добрі бажання. Карло потім, уже досить давно вислав був свого посла до хана, але небезпечні дороги і недостача в людях обізнаних з татарською мовою утрудняють сі зносини 16).

Сумні передчуття і сим разом не обманули Карла: з актів польської делєґації висланої на виленський з'їзд довідуємося, що сей лист попав у польські руки, і з ним разом-лист Радзєйовского до гетьмана, досить інтересний судячи з того змісту, що був присланий виленській делєґації. Подавши дневник битви під Варшавою, Радзєйовский намовляв гетьмана триматися шведського короля, арґументуючи се такими раціями: “Від шведського короля йому нічого боятись не треба, через саме віддаленнє місць, через котре шведський король не може сягнути так як инші пограничні з Україною монархи; з другої сторони-шведський король завсіди може його ратувати війною, бо легко її може почати з тими, котрі б хотіли воювати (Хмельницького) на Україні”. При тім радив Хмельницькому, щоб він прислав йому, Радзєйовскому, повновласть на переговори з Поляками, — очевидно на виленську комісію 17).

Чи були ще листи від Карла, не знати. Нарешті при кінці серпня приїхав Данило з листами від Хмельницького і від молдавського господаря з ріжними устними пропозиціями. Шведи були незвичайно раді з його приходу-бо вже на підставі сповіщення від Ракоція, що козацьке військо рушає їм в поміч робили шумні заяви- устами самого канцлєра-про козацьку підтримку. Але тут стався неприємний інцидент-оповідає про нього австрійський (посол Франц Лізоля, що пробував при королівській кватирі). Патер Даниїл-каже він-заявив, що він свої доручення може виложити не инакше як в присутности Радзєйовского, бо йому наказано нічого не робити без порозуміння з Радзєйовским і без його відому. Дуже се було неприємно королеві і канцлєрові, бо вони вже втратили довірє до Радзєйовского. Але нічого робить, мусіли його покликати, і в його присутности Данило передав листа гетьмана і його запевнення приязни і бажання тіснішого союзу. Козаки-казав він-не ставлять собі завдань понад охорону своєї свободи і безпечности, против нікого не мають ворожих плянів-на нікого не збираються нападати. Всякі підозріння, що розсіваються про них, невірні: Поляки і Москалі не раз підбивали їх виступити против Шведів, але вони на се не годились. Коли ж шведський король хоче війти з ним в союз, то гетьман бажав би, щоб ся місія була доручена Радзєйовскому, бо з ними би вони радо трактували. Се знов була неприємна для короля подробиця, але щоб не утрудняти справи, він доручив свому канцлєрові разом з Радзєйовским вести дальші переговори з Данилом 18).

Так оповідає Лізоля, зі слів якихось “приятелів”-мабуть самого таки Радзєйовского 19), що носився тоді з плянами перейти в цісарську службу і мабуть у звязку з сим так старався переконати Лізолю про незвичайні свої впливи у козаків. Тому сі подробиці про ролю Радзєйовского належить брати з обережністю, і мати на увазі, що в слідстві над Радзєйовским, що велось потім, ні Данило, ні инші свідки не згадали таких подробиць. Що до самого Данилового посольства, то в актах шведського державного архиву, на жаль, заховалась тільки вступна частина протоколу сеї авдієнції з 19 (29) серпня 20)-тої самої очевидно, що її розповідали Лізолі, і ся частина дає небогато конкретного. Після привитань посол передав листа і заявив, що його принціпал 21) і всі козаки дуже хочуть добрих відносин з королем і далі бажають прийти в тісний союз з ним. Се можна б було зробити через лєґацію, з сповіщеннєм про приязнь корол. вел. — він тим би скріпив відданість козаків.

“Задовго до теперішньої війни з Польщею Хмельницький і козаки бажали війти в тісний союз з королевою і кілька разів посилали його, о. Даниїла, до неї і короля з такими заявами, і з сеї (шведської) сторони його запевняли в таких же бажаннях”. Але обіцянка-прислати посольство для переговорів про союз все відкладається, і се починає викликати невдоволеннє і підозріння: козаки можуть знеохотитися і перехилить на противну сторону. Висилаючи тепер Даниїла військо постановило чекати 10 тижнів і з них 5 уже пройшло. Даниїл просить як найскорше відправити його і коли можна-післати з ним і посольство: воно дало б повний успіх. І тепер військо пропонує свою поміч: на перший раз 20 або 30 тис. війська, а на весну 100 або й більше.

Король відповів, що він знає сі приязні настрої і бажання козацького війська і вже рішив післати послів з потрібною повновластю і інструкцією-хотів би тільки почути від посла, які власне наміри війська, для чого шукає воно союза і якої сатисфакції бажає за свою воєнну поміч.

Та тут уривається протокол, і ми не знаємо, які пояснення дав Данило на сі питання. Можемо здогадуватися, що не були вони дуже конкретні-бо в інструкції королівським послам, даній в початках жовтня, 5 тижнів пізніше, як зараз побачимо, сим послам доручається на місці виміркувати заміри і бажання козацького уряду і відповідно до них поступати. Очевидно, від Данила довідались небогато.

Деякі вказівки могли тимчасом дати відомости від послів що пробували у Ракоція. Вони розвідували про договір зложений між семигородським князем і козацьким військом і довідалися про формулу козацьких домагань: Totam Russiam Rubram usque ad Vistulam, “Червона Русь по Вислу”, — взамін козаки обіцяли Ракоцієві протягом 14 день від одержання від нього заклику стати йому до помочи 22).

З огляду, що висланий до Семигороду радник Ґотард Велінґ був на місці і вже встиг у загальних рисах обзнайомитися з козацькими справами, Карло-Ґустав рішив доручити йому виїхати з Семигороду до Чигрина, щоб бути товаришом другому послові, що мав виїхати разом з Данилом на Тикоцин-мабуть через Слуцьке князівство; се була певно та сама дорога “через Полісє”, котрою Даниїл приїхав і мав вертати назад. Та ся справа пішла знову в проволоку-між иншим через інтриґи Радзєйовского. Стративши впливи і ласку у Карла-Ґустава, він хотів тепер виплисти на козацькій справі, запевняючи, мовляв має у козаків таку репутацію, що без нього у короля з ними нічого не вийде; коли його не вишлють послом самого, або не візьмуть від нього інструкцій і рекомендацій, не буде ладу. Чіплявся з тим Фрізендорфа, що був призначений до сього посольства. Чіпався о. Даниїла-то радив йому кинути шведську акцію й їхати з ним до цісаря, бо мовляв шведська справа програна безповоротно; то обмовляв його перед Шведами як людину не варту ніякого довіря. То нарешті грозив написати гетьманові про розпустне життє Данила (між иншим-що він нагуляв собі “французьку хоробу”)-так що той його безперечно повісить, коли він вернеться. Заразом вів зносини з Поляками і цісарськими послами, викриваючи їм що знав 23).

Історія ся скінчилась кінець кінцем арештованнєм Радзєйовского за те що він замість помагати в козацькій справі, по зрадницьки псував її своїми інтриґами. Було йому поставлено в вину, що він минулого року знеохотив козаків своїм листом-радячи їм вийти з Польщі і не пустошити її, і так образив гетьмана невластивою формою своїх листів, що той в останнє посольство переказував через о. Даниїла: “Нехай на будуче пише до нас відповідно до наших заслуг і гідности, а не а своєї фантазії” 24). Закидали йому, що він величався своєю репутацією у козаків в формах образливих для самого короля-мовляв підучив післанця Хмельницького говорити прилюдно, що козаки більше шанують Радзєйовского ніж Карла-Ґустава, і Хмельницький одного разу сказав, що Радзєйовский надів Карлові на голову корону польську, але може і зняти коли схоче 25). Що він похвалився перед королівським радником, мовляв знає спосіб, як можна знищити Хмельницького і весь нарід козацький обернути в неволю, і королеві то відкриє 26) і т. п.

Між колишнім маґнатом і козацьким аґентом ішли такі приємні діяльоґи, запротокольовані підчас слідства:

“Коли в жовтні Єронім Радзєйовский був хорий в Брунсберку”, — оповідав Данило, — я його відвідав і війшовши до кімнати привитався. Перше його слово було: “Поїдеш зо мною до Любека!”. Я відповів: “Що я б робив з тобою в Любеку?” Він відказав: “Коли не хочеш їхати зо мною до Любека, іди до чорта!” Потім додав: “Я хотів тебе взяти з собою до цісаря і постаратися, щоб ти дістав великі дарунки, а ти відмовляєшся від сих дарунків і гонорів-іти до чорта!” Я був дуже загніваний тим і вийшов з кімнати з такими словами: “Я хрещений християнин, іди ти до чорта з твоїм родом!” Післав по мене єзуїтів, і ті мене пильно просили, щоб я вернувся до кімнати. Війшов я вдруге-він мене обіймав, цілував, перепрошував, приговорював: “Я тебе вважаю за батька і брата, а ти не хочеш слухати моєї поради! Чи не бачиш, що всі Шведи пропали, відколи перестали зо мною радитися, а поки слухали моєї ради-все їм ішло добре! Тепер мені треба себе ратувати-сховатися в якомусь безпечному місці”. Щоб краще вивідати його гадки, я сказав: “Ми поїдемо до цісаря і будем вести переговори про козаків?” Відповів мені: “Уже все мною зроблене: маю у себе листи від цісаря і щоденну кореспонденцію від його резидента”. Зміркувавши се, я сказав: “Пане, не маю від гетьмана наказу трактувати з цісарем, тільки з світл. королем шведським, тому не можу їхати з тобою до Любека”, і з тим пішов з його кімнати” 27).

Пляни Радзєйовского стояли в звязку з проєктом цісарської місії до гетьмана, до котрої далі перейдемо, але йому не вдалось узяти в ній участь. Арештований в грудні він лишився в вязниці до самої смерти Карла-Ґустава, що не міг йому пробачити його інтриґ.








Примітки


1) “Отець Даниїл за порадою князя поїхав назад, а Ґрондский лишився тут до сього часу; після того той Даниїл знову був післаний від козаків і пробував проїхати через Полісє”-писали Карлові його посли з Семигороду в початках вересня (Transsylvania II. 164-Архив VI, III с. 137). Сю подоріж від Ракоція Данило зробив очевидно під іменем Андрія: ясно, що се він під іменем Андрія Грека пише з Яс Ракоцієві 18 червня, що не може проїхати до Чигрина, через татарський похід, і буде в Ясах чекати послів Ракоція до царя, щоб їхати разом, тим часом просить Ракоція сповістити гетьмана, коли єсть якась можливість через Краків, або иншою дорогою-Monumenta с. 380. Він підписаний тут: legatus zaporoviensis Andreas Graecos. Хоч шведські посли думали, що Данило і через Полісє не пробився і мусів вертати, але він очевидно тудою проїхав таки під Варшаву-де його бачимо при кінці серпня у Карла.

2) Дата сього другого виїзду очевидно 13 (23) липня: 12 липня Данило пише Ракоцієві з Чигрина, що гетьман посилає його до шведського короля “через Литву, а саме через Підляше” (підписаний Andreas Grecos-Daniel Grec. Xeniensis, мабуть Atheniensis-Monumenta c. 406), a 13-м липня датовані листи гетьмана до Карла-Ґустава і Радзєйовского, Архив III. VI с. 124-6. В Жерелах XII с. 392 лист до Радзєйовского має дату 15 липня, але се копія Лізолі, а на ориґіналі швед. держ. арх, стоїть 13 липня. Непевно виглядає також дата 1 серпня реґести листу воєводи Стефана до Радзєйовского, де він повідомляє його, що користаючи з подорожі Данила до Карла-Ґустава, посилає йому також листа від себе-тамже с. 393.

3) Ex naturae ipsius inagisterio et innato nostro ergo unumquemque praccepto didicimus: neminem laedere, sed reciproco cum bone nobis fauentibus contendere studio... Стиль листу не дуже правильний, а виданнє текстів і в сім томі не дуже поправне, так що на нього покладатись не можна.

4) Архив ЮЗР. III. VI с. 124 початок: Serenissime гех Sueciae, domine et amice nobis observandissime! дата Czihirini die 13 iulii 1656 iuxta vet. calend. Той самий зміст, в коротшій і простішій формі повторяє польський лист до Радзєйовского-тамже с. 126.

5) Мова про договір в Марієнбурґу 26 н. с. червня, котрим Карло відступав “великому курфірстові” Великопольщу, в заміну за військову поміч проти Яна-Казимира; найближчим стратеґічним завданнєм сього воєнного союзу було забезпечити собі Варшаву, котру облягали війська Яна-Казимира, і 1 липня н. с. вона їм піддалася.

6) duces gentemque Zaporovianam.

7) Курфірст прийшов під Варшаву, до Закрочиму тільки 27 липня н. с., і Карло був дуже обурений такою проволокою.

8) Архив ЮЗР. III. VI с. 123.

9) Виписки Люкаса з французьких депеш-Осол. 2973 л. 60 об.

10) Архив ЮЗР. III. VI с. 128.

11) devotione.

12) Muscorum unione.

13) Тут chammum мабуть помилка.

14) mutuam societatem.

15) Архив III. VI c. 127, дата Новодвор, 15 липня (ст. ст.)

16) Архив III. VI с. 129, московська копія в Сборнику київ. комісії І с.32.

17) Na ostatek radzi Chmielnickiem aby na traktaty polskie swoie in personam iego to iest Radziejowskiego posłał plenipotentie-лист з 23 серпня, невідомо від кого і кому, ркп. Чортор. 386 л. 127.

18) Депеші Лізолі, Archiv т. 70 с. 199-200.

19) На се натякає факт, що у Лізолі в руках опинилася й копія листу гетьмана до Радзєйовского.

20) Архив Ю. З. Р. III. VI ч. 60.

21) Тут Даниїл виразно виступає, як аґент гетьмана.

22) Архив III. VI с. 138, Transsylvania II c. 160, 166.

23) 21 н. с. жовтня московському послові Нестерову пристав передав від Яна-Казимира лист, привезений того дня з обозу шведського короля, “від польського шляхтича, що служить при шведськім королі-начебто зрадник, але у всім сприяє польському королеві”. Очевидно се мова про Радзєйовского. Лист заховався в звідомленню Нестерева, в дуже лихім московськім перекладі. Тому я наведу з нього дещо в свобіднім, а не буквальнім перекладі. “Козацький посол присланий до шведського короля буде скоро відправлений з великими дарунками і з дорученнєм перекликати козаків до шведського короля. З ним посилається послом від шведського короля Фрізендорф з дарунками для Хмельницького і до його близького чоловіка, говоритиме про союз: дає швед. король Хмельницькому нові воєводства в Короні, обіцяє без порозуміння з ним не миритися з польським королем, а Хмельницького просить бути посередником у кримського хана, щоб Татар з Польщі завернути до Криму... Поїдуть сі посли до Хмельницького на Тикоцин, а як не можна буде їхати на Тикоцин, поїдуть через Поморську землю на Шлезк”.-Польські справи 1656 р., стовб. 30, ненумерований.

24) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 215.

25) Тамже с. 198.

26) Тамже с. 183.

27) Тамже с. 214.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.