Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 10.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ПОСОЛЬСТВО ТЕРНЕШІЛЬДА І ДАНИЛА, ІНСТРУКЦІЯ ПОСЛАМ І ПРОЄКТ ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ДОГОВОРУ 5 ЖОВТНЯ, МОЖЛИВОСТИ ЗВЯЗАНІ З ТИМ, КОЛИ Б ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ СТАВ КОРОЛЕМ ПОЛЬСЬКИМ, РІЖНІ СПОСОБИ РОЗІРВАННЯ СОЮЗУ УКРАЇНИ З МОСКВОЮ, ПОСТУЛЯТ ПОВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ, РІЖНІ ВАРІЯНТИ МОЖЛИВИХ ВЗАЄМИН УКРАЇНИ І ШВЕЦІЇ, ШВЕЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧУЄ СОБІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУ, ВАРІЯНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ, ПРОЄКТИ СОЦІЯЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ.



Тим часом замість радника Фрізендорфа визначено в посольство на Україну державного секретаря Якоба Тернешільда, він мав їхати разом з Данилом на Тикоцин. 5 жовтня н. с. вироблено інструкцію для його посольства, а кілька день пізніше проєкт договору з козаками. Одну копію вислано до Семигороду Велінґові, що мав їхати як найскорше до Чигрина і самому робити справу, коли б Тернешільд не поспів на час.-“Бо путь через Підляше дуже небезпечна і переїзд тудою на Україну сумнівний, так що сю спільну дорогу нашого посла з козацьким висланцем може стрінути ріжні провлоки” 1). Інструкція зачеркнена широко і дає богато інтересного для сучасної політичної ситуації, так що мусимо їй приглянутися-хоча безпосереднього практичного значення вона й не мала.

Насамперед послам доручалося висловити всяке признаннє для приязни і доброзичливости гетьмана і війська для Шведів, спеціяльно для тих осторог від польських інтриґ, що були передані через о. Даниїла. Король шведський мав їх на увазі в своїх відносинах до Поляків і протягом усеї війни не погоджувався на ніякі польські пропозиції, що мали бути на шкоду козацтва і навіть на повне знищеннє його, — хоч як Поляки силкувались його на се подвигнути. Спеціяльно мали посли докладно розповісти, що діялося торішньої осени під Краковом, і взагалі представити ворожі замисли Поляків на козаків 2). Не зовсім ясно, які саме ворожі Козаччині моменти з минулої осени розумів тут король-правдоподібно те, що його пробували тоді звернути на козаків, підчас їх походу на Галиччину.

З другої сторони король, приноровлюючися до бажання гетьмана, переказаного тодіж через Даниїла 3), шукав усяких способів для пристойного порозуміння з московським царем-хоч кінець кінцем всі сі зусилля були даремні. Взагалі весь час старався мати неприятелів козацтва своїми неприятелями, а приятелів-своїми приятелями, і власне для сього висилає тепер своїх послів, щоб обсудити з гетьманом ситуацію, пляни і наміри козацкого уряду, прийти до певних рішень в обопільних інтересах і на сій підставі уложити твердий формальний союз на будуще.

В сих розмовах про Польщу і Москву посли будуть мати змогу зміркувати пляни і бажання Хмельницького. Коли він виявить бажання тіснішого зближення з Швецією і готовість війти в воєнний союз, тоді посли повинні постаратись вплинути на нього, щоб він визволився від яких небудь звязків з неприятелями Шведів і орієнтувався виключно на шведського короля: готов був підтримувати його против всіх неприятелів, теперішніх і будучих, користуючися навзаєм шведською підтримкою в усіх своїх справах.

“В таких інтенціях треба козаків намовляти, щоб вони утворили цілком самостійну державу від нікого незалежну, в союзі з шведським королем і під його протекцією (protectitium foedus), до чого мають послужити такі кондиції:

“Козаки зараз вишлють в поміч королеві 30 тис. війська, більше чи менше, для виконання завдань, які дасть їм король.

“Сам Хмельницький з усім військом сеї зими чи весни піде в Польщу або на Московщину, відповідно до того як порозуміється з королем.

“Се помічне військо не вимагатиме платні й утримуватиме себе війною, але буде заховувати воєнну дисціпліну (krigzordre).

“Підчас сеї війни Хмельницький і козацьке військо без порозуміння з королем не будуть починати ніякої війни, яка б вимагала помочи короля і Швеції.

“Без згоди короля вони не повинні входити в ніякі договори ні перемирря з його неприятелями.

“Всякі непорозуміння з козаками мають полагоджуватися через послів і їx зручність (дипльоматичною дорогою, а не зброєю).

“З свого боку король може прийняти на себе такі зобовязання:

“Він не буде підтримувати ні помагати неприятелям козаків, але навпаки-буде їх поборювати, а козаків боронити.

“З своїми ворогами, на котрих йому козаки помагатимуть, він без згоди козаків не замириться, і в договорах-особливо з Польщею буде мати на увазі їx інтереси.

“Для (дипльоматичних) зносин з народами, що лежать між краями королівськими й козацькими, буде полишена свобідна комунікація.

“Для торговельних зносин земля козацька має бути відкрита королеві, а коли козаки того самого зажадають, так само їм мають бути відкриті володіння королівські 4).

“Коли б в сих пунктах прийшло до згоди, посли мають ближче вияснити спільну політику України і Швеції що до Польщі й Москви: сі дві сторони мають головне значіннє.

“Коли козаки хочуть вийти з складу Польщі (corpore Poloniae) і утворити свобідну державу (fry statum) без якої небудь залежности від неї (sine dependentia), на території трьох воєводств-Київського, Чернигівського і Браславського, то се можна забезпечити при шведсько-українськім союзі на вищевказаних умовах. Але треба застерігти, що король зможе ґарантувати їм се абсолютно тільки в такім разі, коли за поміччю козаків опанує Польщу. Коли опанувати Польщу не вдасться, король обіцяє при договорі з Польщею вжити всіх заходів, щоб добитися для козаків незалежности. Всякі пакти з Польщею мусять укладатися за порозуміннєм з козаками, на таких кондиціях, які будуть ухвалені козаками і Шведами.

“Коли козаки не хочуть відділятися від Польщі, а бажають зістатися її частиною (mеmbrum), то таке їх бажаннє мусить бути прийняте під увагу і король приложить всі старання, щоб добути бажані для них взаємовідносини з Польщею, які тільки можна буде від Поляків добути.

“При тім прийдеться орієнтуватися інструкцією, що дала торік Річпосполита свому послові до козаків, та документами инших посольств. Найтяжчою справою при тім буде, коли козаки зажадають, щоб шляхта була видалена з сих трьох воєводств. Посли повинні обминати се питаннє і не пускаючися в суперечки загально триматися формули, що як король добуде Польщу зброєю, то віддасть сі воєводства козакам (в повну волю). Коли ж буде укладатися трактат в таких умовах, що можна буде забезпечити інтереси і Шведів і козаків, то король буде дбати про інтереси козаків, як вище вже сказано. Козаки ж з свого боку повинні всіми силами помагати Шведам приборкати Поляків і не входити з ними ні в союз ні в перемирє без волі короля.

“Але козаки мусять повернути дідичні маєтности тим польським шляхтичам які весь час стояли по стороні шведського короля в нинішній війні, особливо князь Богуслав Радивил і ґенерал-майор Немирич: таких людей небогато і вони можуть бути користні козакам; посли повинні сього добиватися, а в крайнім разі мусять переконати Хмельницького, щоб поміг сим людям дістати собі компензацію в инших місцях.

“Коли Хмельницький буде настоювати, щоб шведський король згодом коронувався на польського короля, то посли обережно мають висувати всі труднощі з тим звязані і переконувати його, що коли Польщу змусять до вищевисловлених кондицій, тоді король й козаки, маючи свобідну комунікацію між собою, зможуть керувати нею по своїй волі (не роблячи Карла-Ґустава формальним королем польським). Коли ж не можна буде їх в тім переконати, то посли мусять поставити справу так, що сього самі козаки мусять добитись; коли ж їм се не вдасться, то се не може нарушити союзу (що Карло не стане польським королем) 5).

“В відносинах до Москви королеві незвичайно важно, щоб козаки оружно виступили против неї. Посли повинні докладно вияснити Хмельницькому всю безпідставність і безправність війни, початої царем в порозумінню з Поляками (подаються деякі фактичні пояснення для вжитку послів). Коли б Хмельницький став доводити, що Москва таки мала деякі поводи до війни, то треба оправдати короля і вказати на далеко більші несправедливости з московської сторони-на котрі шведський король не реаґував, щоб не робити розриву, небажаного козакам.

“В сих розмовах, або при иншій нагоді посли мусять ясно представити козакам, що нинішньою війною вел. князь московський виявляє замисли (зазначені) в іменах його титула: “Волини, Поділля, Білої Руси і многих инших земель східніх, західніх і північних отчич і дідич” 6). Він тим заявляє претензії на землі які ніколи не належали в. кн. Московському: на Володимир (Волинський), Твер, Новгород, Псков, Смоленськ, Київ і Галич й инші-на котрі ніоден з предків його не підносив претензій. З того козаки легко можуть зміркувати, що згрожує їм, — коли вони не постараються розбити його замислів: вони повинні взяти під увагу, що в. князь включив між свої титули і їх країну. Сей арґумент треба розвинути докладніш і пояснити Хмельницькому, чому Москва шукає порозуміння з Поляками, і Поляки воліють союз з Москвою ніж з Швецією-тому що Москва, роблячи собі пляни на Польщу і Литву, задумує через Поляків підбити собі козаків і позбавити свободи. Бо вони (Москалі) не зносять її ні у себе ні у сусідів. А Поляки, порозумівшися з Москвою, сподіваються підбити собі Шведів і козаків, потішаючи себе, що пізніше знайдуть спосіб упоратися і з Москвою.

“Сими і подібними арґументами, близькими козакам, треба підбити Хмельницького на Москву. До річи нагадати йому, як о. Даниїл ще в перший приїзд до Стокгольму говорив, що Хмельницький радіший був би союзові з Швецією, ніж з Москвою, а потім у Варшаві виразно пропонував королеві козацьку поміч проти Москви; взяти для сього копії сих переговорів. Вказати, яку вигоду можуть мати козаки в такій війні: Хмельницький зможе поширити свою владу на більшу територію, визволити Київ і всі свої землі від московських залог, і зможе мати найкраще сполученнє з Швецією через Смоленськ-заволодівши сим трактом з ріжними городами в сій стороні.

“В сумі-посли мають яко мога старатися привести козаків до акції проти Москви. Але коли б кінець кінцем-чого трудно сподіватися-вони не рішилися йти на повний розрив навіть у власних інтересах, посли мають попрацювати над тим, щоб Хмельницький післав корол. вел. на службу значну скількість козаків. А в крайности-щоб він не допустив з боку козаків помочи Москві против короля, а навпаки- діверсією в Польщі звільнив його від польської війни. Король наказує послам особливо постаратися коло сього, щоб добре розвідати всі замисли козаків, аби прихилити їх на королівську сторону, та вияснити всі розходження між Москвою і козаками, щоб використати їх для переговорів.

“Нарешті, коли б Хмельницький захотів посередничати, щоб припинити війну з Москвою, — посли повинні вияснити йому, які великі кривди задано королеві і Швеції, і що король має змогу як з сеї сторони (від Литви), так і від Фінляндії боротися з Москвою і обернути на неї зброю підняту против нього. Одначе в своїм довірю до Хмельницького і козаків король радо прийме їx посередництво, коли б сею дорогою можна було добитися справедливої сатисфакції. Але посли мусять уважати, чи се посередництво не пропонується тільки для того аби ухилитися від помочи; в такім разі з усякою честю трактуючи про посередництво вказати Хмельницькому, що найкращий ефект дало б, коли б він виступив збройно і в разі потреби силою змусив Москву до гідного порозуміння” 7).

Коли в сих конференціях виясняться прихильні настрої, тоді в довірочних розмовах з Хмельницьким, Виговським та иншими відповідними особами посли мають їм дати знати, що за посередництвом козаків король хотів би війти в приязні відносини з їх союзниками: Молдавією, Валахією, Семигородом і Татарами. Супроти порозуміння козаків з Семигородом посли повинні зазначити повне вдоволеннє короля. Що до обіцянки Ракоцієві польських провінцій посли повинні заспокоїти козаків-коли б вони виявляли в тім якесь незадоволеннє, що сі переговори ще не закінчені (не стають на дорозі козацьким плянам на Західню Україну). Молдавію і Валахію важно використати в тім напрямі, щоб вони закрили свої границі для Татар і відтяли Полякам їх поміч; треба щоб Хмельницький вислав туди Даниїла в ролі козацького посла з листами шведського короля до обох господарів, і в такім разі посли мають дати Даниїлові секретні інструкції від себе. Так само і в відносинах до Орди: чи Хмельницький не післав би свого післанця з листом Карла-Ґустава, аби вплинути на хана, щоб він прислав свого уповаженого до Чигрина для переговорів з шведськими послами в присутности гетьмана? Взагалі чи не схотів би взяти на себе посередництво в сих відносинах, щоб відвернути надалі поміч від Татар Полякам, а як можна-то підбити їх до походу на Московщину? Для сього можна обіцяти ханові 50 до 100 тисяч талярів, і було б дуже добре коли б Хмельницький згодився виплатити послам сю суму під королівський вексель платний у краківських банкирів 8).

Але першим ділом посли все таки мають постаратися, щоб гетьман зараз же рушив ближче до шведського війська, або пішов хоч би невеликий козацький корпус, навіть 8-10 тисяч, аби тільки маніфестувати перед неприятелем свою спільну акцію і забезпечити зносини. Навпаки-всяким плянам замирення з Поляками треба. запобігти.

“Розвідати, чи не можна б було прихилити Хмельницького на шведський бік, помагаючи забезпечити владу над козаками його потомству. Або виявити прихильність короля-коли б се було користно-до сукцесії Виговського. Або не торкатися сих питань.

“Розвідати, наскільки ті чи инші особи між козацьким урядом можуть бути користні та шкідливі для інтересів короля. Виявити всяку чемність для Виговського й инших відповідно їх урядові й становищу. Коли б мова йшла про Радзєйовского- запевнити незмінну прихильність до нього короля, поскільки се може бути козакам приємно, і т. д.” 9).

Лізоля додає до сього, що посли мали передати Хмельницькому дорогоцінні “ґемми” з скарбниці шведської королеви-гетьманові вартости 6 тис. червоних, писареві-4 тисяч 10).

Проєкт договору виготовлений при тім для посольства властиво формулював тільки ті побажання що містилися в інструкції. “Обопільний союз, тверда і постійна. приязнь між й. вел. королем шведським і світл. п. гетьмана, котрим (союзом) вони обовязувалися до обопільної любови, зичливости, помочи і воєнного союзу против усіх неприятелів, які виступатимуть безпосереднє чи посереднє”, мав своєю першою метою поборювати всі заходи до підтримки польського короля і до захитання нинішньої ліґи України з Москвою.

На підставі сього союзного договору, зараз по його затвердженню гетьман мав післати в поміч королеві 20 тис. козаків, а коли б сього не вистачало, — негайно, за простим повідомленнєм мав би післати більше, а навіть і всіми своїми силами помагати королеві. Се військо не буде діставати плати, але буде утримуватися “з воєнного доходу”, одначе з захованнєм “пристойних воєнних законів”. Потім був пункт, що гетьман підчас сеї війни і по її закінченню не може починати війни без порозуміння з шведським королем, коли рахує на його поміч, ані не може укладати згоду чи перемирє без його згоди. Сей пункт потім вичеркнено.

Тепер пункт в справі Москви-дуже здержливо постилізований (памятаючи давніші бажання гетьмана, король очевидно не знає, чи може в якій небудь мірі рахувати на його поміч проти Москви): “Гетьман вважаючи на великі кривди завдані королеві від Москви обіцяє не тільки листами упоминати її, аби відстала від своїх намірів і всі нанесені шкоди нагородила 11), але коли вона того не послухає, то сполучивши своє військо з королівським на неї наступити і примусити її до замирення на справедливих умовах”.

З свого боку король обіцяє всяко дбати про те, щоб гетьман і все військо Запорізьке користувалося давньою свободою, предківську реліґію заховувало свобідно і без усяких труднощів. Ніяким ворогам козаків не помагати, але противстати і по змозі примушувати їх до справедливих умов (в чорновику було ще: по можности нищити), а військо Запорізьке завсіди охороняти і помагати йому у всім, що може служити його добру.

Тої війни, в котрій гетьман буде активно помагати королеві, король обіцяв не закінчувати доти, доки гетьман і військо Запорізьке не дістануть повної сатисфакції. Коли б королеві не вдалося опанувати Польщі вповні й прийшлося кінчати справу договором, король всяко подбає, щоб військо Запорізьке осягнуло повну свободу (libertate absoluta gaudere possit), без якої небудь залежности (sine ulla dependentia), і в ніякі трактати на шкоду війська Запорізького не війде (в першім начерку було ще сильніше: “в ніякі договори з Поляками без затвердження війська Запорізького не війде”).

Нарешті кінцевий пункт, найбільше інтересний, що значно конкретніше ніж вищенаведені інструкції ставить питаннє про претензії війська на Західню Україну:

“Коли світл. пан гетьман окрім тих великих земель і володінь, котрими володіє, бажає прилучити до своєї території ще якісь инші части Руси, й. кор. вел. не має против сього нічого, і навіть про ті, які він дозволив окупувати князеві трансильванському, король обіцяє приложити всі старання, щоб приятельськи без якої небудь образи і без нарушення присяги налагодити сю справу з князем трансильванським, і справедливі бажання п. гетьмана задоволити” 12).

Инакше сказати, король обіцяв взяти назад свої обіцянки Ракоцієві що до Західньої України і подбати, щоб постулят Хмельницького: “Вся Русь до Висли”-був виконаний.

Але маємо кілька варіянтів формулювання союзних відносин України і Швеції 13). На жаль вони не мають дати і заховалися тільки в московськім, не всюди зрозумілім перекладі, зробленім з копії привезеної з Польщі Ієвлевим. Одержав він їх в початках травня 1657 року, і невідомо коли і як дістали їх Поляки. Чи се були додаткові інструкції до проєкту договору даного Велінґові і були передані Полякам якимсь польським конфідентом, чи посилалися наздогін і попали до польських рук, чи походять іще з пізніших часів-не можна нічого певного вгадати з їх змісту 14).

“Просити Хмельницького, аби сказав, якого титулу і влади собі бажає, і договорюватись на одно з трьох, вивідавши наперед, в чім він бажає згоди і прихильности короля:

“Чи разом з Короною Польською хоче він піддатися під протекторат короля з своїми козаками, зістаючися при старих правах і вільностях-тільки справивши їх і задоволивши кривди, так щоб вони (гетьман і козаки) пробували в належнім стані?

“Чи згодиться він на васальне право, обіцявши кор. вел. і державі його поміч військом і всім потрібним? 15).

“Тоді вияснити користи, що матимуть козаки з того коли війдуть у союз і об'єднаються з королем шведським-бо від Поляків вони ніколи не можуть сподіватися якоїсь безпечности, а з'єднавшися з Шведами вони можуть так натиснути на Поляків, що ті б ніякої шкоди не могли їм робити: через Шведів козаки були б забезпечені від насильств шляхти. Навзаєм козаки мали б помагати шведському королеві й наступникам його, щоб корона Польська ніяким чином, ніяким війнами не могла відірватися від корол. вел. і Шведської держави.

“Про границі договорюватися з Хмельницьким також на котрусь з трьох: Коли Хмельницький захоче окремої (“удільної”) держави-чи йому більші чи менші границі мають бути? Тут треба з ними умовитися, якої границі він хоче з Москвою. Як має йти границя з кор. вел. в Польщі, в Литві й на Руси, і що зістанеться (з Польських земель) за Москвою.

“А неодмінно мусить бути договір на тім, що

“Хмельницький згідно з своєю обіцянкою має забороняти Татарам входу до Польської і Литовської границь: щоб вони не переходили через Дніпро, Дністер і Бог на шкоду корол. вел. і Короні Польській.

“Коли корол. вел. і Шведська держава будуть захоплені війною, Хмельницький за проханнєм кор. вел. і Шведської держави має послати в поміч 40 тис. війська як в границях польських і литовських так і поза ними. Має тримати їх в службі своїм коштом 3 місяці, а по 3 місяцях вони мають служити далі, тільки годувати їх мають уже з скарбу кор. вел. як і инше військо, а плати їм не давати. Коли ж Хмельницький не схоче давати стільки людей, можна з ним умовитися і на менше число-20 тис., і не обовязувати його посилати на далекі держави, а тільки на сусідні з Швецією. Коли ж у кор. вел. протягнеться війна з Польською короною і з иншими сусідами, Хмельницький повинен тримати 40 тисяч на поміч против якого небудь неприятеля.

“Повинні також козаки пообіцяти не входити в союзні в договори з якою небудь державою без відому і волі й. кор. вел. і його наступників, ані не мага приязни з якими небудь сторонніми монархами на шкоду його, його держави і приналежних йому земель. Треба також щоб Хмельницький і козаки пообіцяли без волі і дозволу шведського короля не починати ні з ким війни-щоб кор. вел. не попасти через те в якусь нову несподівану війну 16). Коли кор. вел. замириться з котрим небудь сусіднім монархом, сей договір лишається незмінним. А Хмельницький і козаки повинні виріктися всяких пактів і договорів з королем Казимиром й иншими монархами, таких що могли б бути шкідливі для шведського короля і до нього приналежних.

“Коли ж Хмельницький занадто звязався з Москвою своїми обіцянками (і не може з нею розірвати), то має він всякими способами привести Москву до того, щоб вона не претендувала більше ніж по Березину, а решта Литви щоб лишилася кор. вел. і державі Шведській. Також що по той бік Березини, на Україні і на Волини, щоб Москва не мала до того ніякого діла, і поза уділом Хмельницького все щоб належало королеві і короні шведській.

“Хмельницький повинен дозволити перевозити через свою землю всякі товари, і щоб король міг брати мито з усяких товарів-але можна четверту частину його поступити Хмельницькому. Для кращого торговельного промислу випросити для короля окремі землі при тих трьох ріках: Дніпрі, Богу і Дністрі: щоб там ставити маґазини і привилеями як найкраще забезпечити ті місця-щоб Хмельницький і козаки не чіпали їх, ні тих людей, що там жили б і туди приїздили.

“Хоче також король вибрати собі місця над Дніпром придатні для будови фортець і городів, щоб заборонити приступ Татарам. На се королеві потрібна відповідна місцевість над Дніпром, на кілька миль, на будову такої фортеці. Козаки неповинні позволяти тим селянам, що на тих місцях тепер живуть, відти тікати і до козаків переселятись: таких утікачів козаки повинні назад віддавати, або позволити королеві їх розшукувати. Також козаки неповинні в тій місцевості ставити своїх домів. Мають вони боронити її від всякого неприятельського насильства і всякої небезпеки, і не забороняти королеві посилати до неї на поміч своє військо через козацькі краї і битися там з своїм неприятелем. Місця сі, що й. кор. вел. хоче для себе при р. Дніпрі, лежать при р. Тетереві, від її початку до устя з прилеглою територією 17) на 12 миль по обох сторонах. В иншім місці король хоче ставити городи і фортеці там де Татари переправляються через Дніпро-для сього король хоче острова з прилежною територією на 4 милі по обох сторонах Дніпра. Добре було б якби можна було вилучити для нього і город київ з такою ж територією як вище зазначено; але коли того не можна буде осягнути, то можна й лишити.

“Коли королеві трапиться післати своїх послів до Татар, чи до Москви чи до Турків, або до инших країв, Хмельницький має дати їм вільний переїзд і дати охорону, також забезпечити їм поживу і підводи.

“Королівські грамоти у всім мають бути шановані.

“В вірі нікому не має бути утиску, особливо євангеликам: для них по всяких містах мають ставитися церкви 18).

“Коли Хмельницький захоче окремої держави 19), то мусить до вище зазначених пунктів додати спеціяльні договорні вимоги. Король же з своєї сторони обіцяє по можности своїй підтримувати його, Хмельницького, в такім стані і владі, і боронити від лядського насильства, так щоб йому не треба було нічого боятись. Вірі грецькій король рад сприяти, так щоб ті місця де є віра грецька, ні в чім не терпіли обмеження в давніх правах і звичаях, а навпаки-щоб через нинішні договори права грецької віри були примножені і поправлені.

“Також вільно буде Хмельницькому завести у себе Республіку Козацьку — як буде собі вважати: дати їй певні права і закони, за котрими могли б козаки жити, а наступники Хмельницького-правити 20).

“В границях його (держави) має лишитися тільки воєводство Київське, а Чернигівське треба відступити Москві. А коли б Хмельницький не хотів на се пристати, можна йому відступити частину Браславського воєводства до Богу, а від Винниці до Браслава піде границя польська. А як і на те не пристане і доконче захоче границі по Ямпіль, — можна йому й те відступити, тільки з тим щоб за королем лишилося право на свобідну торгівлю, і місця для будови городів і фортець над Дністром і Богом так само як і над Дніпром, і мито з товарів-з котрого Хмельницькому можна відступити четвертину, або й половину.

“Коли й. кор. в. на пильне проханнє Хмельницького згодиться дати йому поміч і оборону, Хмельницький тому королівському війську, яким король йому помагатиме, має давати всякі запаси і страву своїм коштом, і всякі видатки зроблені королем через ту поміч козаки мають йому нагородити.

“Кораблям і човнам королівським на Дніпрі і за Дніпром ніяких перешкод не чинити-козаки скрізь мають їм давати вільну дорогу і позволяти купувати запаси.

“Коли король схоче наняти козаків за гроші в свою службу, козакам щоб було вільно найматися в королівську службу. Але з козаків визначених від Хмельницького на службу ніхто без його відомости не може йти в королівську службу.

“Коли Хмельницький схоче бути васалєм (голдовником) шведського короля 21), то заховуються всі вище (на початку) подані статті 22).

“Має бути відступлене йому Київське воєводство, має він писатися князем київським і чернигівським і гетьманом війська Запорізького і владу мати в своїй землі- в своїх шляхетських маєтках, в суді й управі тих країв, що йому й козакам будуть дані й потверджені від кор. вел. дідичним правом — так щоб він на свою користь обернув маєтки в сій землі, наділяв тими маєтками служебних людей своїх, відповідно їх гідности і службам, і всякі приходи вибирав давнім звичаєм.

“Духовний чин має бути в усім по давньому: поставленнє митрополита й инші справи мають бути в волі королівській.

“Коли Хмельницький захоче, щоб його васальне володіннє було дідичним, треба щоб він зложив послушенство королеві й прийняв свій лен 23), як курфірст бранденбурзький і герцог курляндський складали королеві польському. Потім всякий раз за наказом королівським щоб готов був ствердити своє послушенство присягою королеві і наслідникам шведської корони, і то не тільки своєю, але й (присягою) виборних уповажених людей від повітів. (І не тілько послушенство але й обовязок) значнішої данини на оборону того князівства і на потреби королівські. З доходів половина має йти на Хмельницького, а половина на короля.

“Коли в державі Шведській не стане короля і пічнуть вибирати нового, земля Запорізька має новому королеві подарувати 30 тис. золотих. Також щоб не забували піднести скільки можна, коли королівські сини будуть женитись, а доньки виходити заміж. Також новий князь запорізький, настаючи на місце помершого має піднести королеві шведському 30 тис. золотих.

“Також договоритися з Хмельницьким, які закони він своїм підданим дати хоче, як далеко сягатиме його влада, які права і вільности заведе, як він себе і кожного в володіннях і привилеях схоче забезпечити, а яких привилеїв захочуть реєстрові козаки, — все то Хмельницький наперед у себе має перевести, а потім прислати на затвердженнє й. кор. вел. — аби честь королівська в нічім не була применшена.

“Коли ж Хмельницький не захоче прийняти державу Запорізьких козаків 24) як дідичний князь, то запропонувати, щоб держава (“стать”) і військо Запорізьке вибирали зпоміж себе 4-х осіб на князівство Київське і державу Запорізьку, і з тих 4-х осіб кор. вел. вибирав одного, щоб він як князь володів як у цивільних так і у воєнних справах, і так правив як вище описано про васальне володіннє.

“Рад би був король, щоб усі маєтности того князівства були розділені й розписані-щоб їx роздати козакам, котрих служба визначна (“явна”), себто визначнішій старшині, щоб вони разом з князем правили б і були його сенаторами. Треба щоб їх було 12 для правління державою. На прожиток їм треба дати шляхетські маєтки, і відділити також на князя, на його утриманнє. Але то буде в волі Хмельницького, чи він схоче роздати своїм службовим людям маєтности в дідичне володіннє, чи в доживотне, і яку службу з тих маєтностей визначить. Одначе всякі уряди, які у них будуть, не повинні даватися в дідичне володіннє.

“Селянам, які тепер у нього в підданстві, було б добре щоб Хмельницький наказав жити в своїх домах 25), і платити йому й старшині грошеву дань, щоб ріля не лежала порожнем.

“Але в усім тім покладати на волю Хмельницького. Коли б він твердо став на тім, що в тих повітах що будуть у його володінню він має розпоряджатися всіми маєтками, навіть духовними, — і в тім йому поступитись. Тільки щоб київський митрополит не мав призначатись і настановлятись без волі королівської.

“А що козаки через сей наш договір стали вільними людьми 26), то надалі вони з своїм князем неповинні мішатися до справ Польської держави, а вдоволятися тим, що їх князь постановить, і не претендувати на вільні голоси 27). Мають зіставатися вільною й окремою державою під охороною й зверхністю 28) короля шведського і польського і держав Шведської і Польської, помагаючи корол. вел. і державі його на всяких неприятелів. Також і князь їх згідно з своєю обіцянкою повинен буде ходити на службу королеві з вище зазначеним числом козаків і бути в війську під начальством короля.

“Невільно буде князеві й козакам збільшати число укріплених городів, на шкоду кор. вел.-все вони мають робити за відомом і волею корол. вел.

“Привилеї надані кому небудь від князя, не матимуть сили, доки не потверджені кор. вел.

“Гроші у них мають бути як у Польщі.

“Апеляція в судових справах має бути, як давніше бувала. Надалі буде апеляція до князя, а коли там справа не закінчиться-до короля.

“Князів своїх відставляти воєводство Київське і військо Запорізьке не матимуть права: се право належатиме тільки королеві. Коли підані схочуть обжалувати князя за порушеннє прав і законів їх, вони можуть скаржитися кор. вел. і покликати його на королівський суд, і король винесе постанову як розсудить. Може він також і незалежно від війська Запорізького і підданих князевих відставити князя волею своєю королівською і визначити йому кару, коли князь стане нарушати договір з корол. вел.”.

Як бачимо, все се писалося в аспекті претенсій і надій КарлаҐустава бути королем польським і мати зверхність над військом Запорізьким не тільки на підставі нового договору з військом Запорізьким, але і за старими традиціями зверхности над ними Корони Польської, що мала перейти до Карла-Ґустава, як польського короля. Тому його проєкти васального Київського князівства так близько сходилися з проєктом в. кн. Руського, що одночасно висувано як останній спосіб розвязання справи з польського боку.








Примітки


1) Transsylvania II с. 177=Архив с. 171

2) Архив III. VI с. 141-2, переклад с. 154-5. 3) Вище с. 917.

4) Архив с. 143-переклад с. 156.

5) Архив с. 144-5, переклад 157-8.

6) В мотивації розриву з Швецією, так само як перед тим з Польщею, немалу ролю відіграли нові титули прибрані царем в останніх роках, під час війни з Польщею, що маніфестували претензії царя на ріжні землі Річипосполитої.

7) Архив с. 146-9, переклад с. 159-162.

8) Краків ще був в шведській окупації.

9) Архив с. 152-3, переклад с. 165-6.

10) Жерела XII с. 396, дописка до листу.

11) Тут кінчилася перша редакція в чорновику, дальше дописано потім.

12) Архив III. VI с. 167-170.

13) Сборник Київської Археографічної Комісії І с. 107.

14) Соловьев, що коротко переказав зміст сих проєктів, не вказуючи джерела, в X томі (стер. вид. с. 1714), і Каманин що видав тексти їх разом з статейним списком Ієвлева в Сборнику І і дав потім коментарій до нього в т. II (Договоры Б. Хмельницкаго с. 104), клали їх на рік 1656, не мотивуючи ближче своєї гадки. Липинський висловив такі здогади, що ся інструкція була післана від Карла Велінґові перед тим як була виготовлена інструкція Тернешільдові, і Велінґ тримався сеї інструкції не маючи ще Тернешільдової, тому викликав незадоволеннє гетьмана і Виговського (Україна на переломі с. 270-1). Але більш того що Велінґ сього тексту не дістав-бо перехопили його Поляки.

15) Очевидно сі три можливости треба розуміти так:

а) Хмельницький з військом Зап. готов зіставатися далі в складі Польської держави і разом з нею перейти під владу шведського короля, забезпечивши певні привілєґії козацькій верстві;

б) він хоче бути восалєм шведського короля беспосереднє, нерахуючися в складі Польщі;

в) він хоче мати цілком окрему державу.

16) Я тут і далі переставляю деякі фрази для більш льоґічного порядку і кращого зрозуміння.

17) Тут і далі не зовсім ясний вираз: уЂзд, уЂзды.

18) Треба розуміти так, що досі подані загальні умови мають бути в договорі при всякій формі державного ладу в козацькій державі; вони мають нумерацію від 1 до 6, але настільки нельоґічну, що я її пропустив.

Далі наступають постанови спеціяльні, відповідно до того чи буде самостійна чи васальна козацька держава, чи тільки привилейована козацька верства в Польській чи Шведський державі.

19) “УдЂльным быть” в значінню самостійної держави, в противставленню до васальства, котрого умови обговорюються нижче.

20) “Такоже Хмельницкому волно будет постановить у себя РЂчь Посполитую Козацкую, как ему надобно будет, и чтоб он им подлинные права і уложенья дал, по которым им, козакам, жить и как наследникам его, Хмелницкого властвовать” с. 111.

21) Починається друга евентуальність: васальної козацької держави.

22) “во всем стоять против первых 6 статей” ті що вичислені у нас на ст. 1290-2.

23) “голдовную честь принял”.

24) “статъ запорожскихъ”.

25) Мабуть у тім значінню, щоб їх не витягано на військову службу.

26) Звільнені від польської зверхности.

27) Участь у соймі.

28) “но оставатца имъ какъ волному и удЂлному стату подъ обороною и голдемъ королей и господарствъ свЂйскихъ и полскихъ”. Себто королів шведських, що будуть одночасно й королями польськими і правитимуть державою Шведською й Польською.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 10.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.