Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 12.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ПІДГОТОВКА СОЮЗУ З СЕМИГОРОДОМ: ЛІТЕРАТУРА, МІСІЯ ШЕБЕШІ, ІНСТРУКЦІЯ ЙОМУ, 20 ЧЕРВ., ДОДАТКОВІ УВАГИ, ПОДОРОЖ ШЕБЕШІ З БРУХОВЕЦЬКИМ, SUMMA LEGATIONIS, ПРОЄКТ ГЕТЬМАНСЬКОГО ДИПЛЬОМУ, БАЖАННЯ ПОВНОЇ РІВНОПРАВНОСТИ З КОЗАЦЬКОЇ СТОРОНИ, МІСІЯ КОВАЛЕВСЬКОГО І ГРУШІ ДО РАКОЦІЯ, ЗВІДОМЛЕННЯ З СИХ ПЕРЕГОВОРІВ ВОЄВОДИ СТЕФАНА.



З Семигородом справа йшла скорше 1). Місія Шебеші значно посунула переговори, і в вересні союз вважавсь уже формально заключеним, так що шведський король, війшовши в союз з Ракоцієм, міг уважати й себе до певної міри союзником гетьмана, хоча й посереднім, — тому що гетьман і Ракоцій присягли собі навзаєм мати одніх приятелів і ворогів.

Паспорт Шебеші до Чигрина був виставлений слідом по виїзді Бруховецького, 16 червня, але над інструкцією приходилось подумати. Хоч 20-го списано й доручено йому і повновласть і інструкцію, одначе ріжні гадки приходили далі й далі, і до інструкції додавались все нові додатки.

Повновласть написано латинською мовою; в ній значилось, що її подавець Франц Шебеші з Болґарфальви, міністр семигородського князя, людина гідна такого високого доручення, аби оформити від кількох літ завязану і засвідчену обосторонніми дружніми послугами приязнь між князем семигородським і гетьманом Б. Хмельницьким, полковниками і всім військом Запорізьким. Так рішили обидві сторони-сю приязнь двох народів, вихованців Марса 2), закріпити урочистими договорними актами, в прийнятій для того формі. Князь семигородський дає для сього Шебешеві цілковиту повновласть трактувати з згаданими представниками війська про приязнь, союз і добро обох народів-Трансільванського і Запорізького 3), згідно з даною йому інструкцією, уложити договір і підписати його. Князь своїм словом прирікає, що все постановлене і підписане його міністром для закріплення приязни він прийме і не заперечить ніяким чином, безпосереднє чи посереднє, і коли треба того буде-потвердить договір “в найбільш автентичній формі” зложений Шебеші договір 4).

В інструкції Шебеші наказувалось, догонивши козацького посла (Бруховецького) разом з ним їхати до гетьмана. Приїхавши привитати гетьмана, Виговського, полковників та инших визначних осіб і передати їм листи (на жаль вони до нас не заховались); запевнити їх в приязни князя і всяко старатися придбати їх приязнь і прихильність. Пояснити їм, що хоче між ними і князем взагалі і від довшого часу істнують приязні відносини-закаламучені тільки на якийсь час в 1653 році-не з вини князя, і потім знову відновлені, — але князь хотів би їх закріпити і перетворити сей фактичний союз в цілком формальний, стверджений всіми принятими для того урочистими обрядностями. Щоб гетьман потвердив його своїм “дипльомом” і присягою своєю і своїх визначніших старшин, за формулою яка для сього посилається, і по сім вислав своє посольство до князя, й тоді князь потвердить своїм дипльомом обіцянку заховувати приязнь з гетьманом.

“Коли б зайшла мова про форму сього зобовязання, і вони б стали домагатися щоб так як вони не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою стверджують свої зобовязання, щоб так і ми не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою потвердили нашу приязнь, — можете на се їм відповісти, що ми абсолютний володар, при божій помочи ніщо крім смерти не може змінити нашого становища, і правимо ми персонально. У них же справа стоїть инакше: захованнє гетьманства або зміна його залежить від свобідної волі підвладних і гетьман не має персональної влади 5). По третє- у них такий звичай, що вони присягають, і то не сам тільки гетьман, в нашім же краю і у инших християнських володарів видається тільки дипльом з відкликом до слова володаря”. “Але коли вони самі сього питання не порушать, ви від себе до того не давайте приводу, аби вони до сього не причіпились. Відразу жадайте забезпечення (“асекурації”) від них, а про наше буде час говорити потім-коли приїдуть їх посли щоб одержати асекурацію від нас. Зрештою можете посилатися на те, що гетьман як у власній справі так і на справах инших (осіб або держав) мав можливість пересвідчитись, що Угри взагалі, а особливо ми (Ракоцій) будучи після бога їх зверхником, свято і непорушно заховуємо дані приречення не тільки ті що скріплені нашим підписом і печаттю, але й видані нашими підвладними”.

“Союз і приязнь між нами має тільки на те служити, аби з обох сторін була та певність, що вони ніколи, при ніякій нагоді, на нічий наказ ні против нас персонально ні против наших наступників ані против наших союзників-сусідів, себто против Молдавії й Валахії і їх воєводів, не виступлять ворожо, ні помочи против нас нікому не дадуть, ні перепустять через свій край наших неприятелів, — таке саме запевненнє готові й ми їм дати.

“Але що в будуччині, коли Польща трохи поправиться, може статись, що там зараз почнуться реліґійні переслідування, — поставте їм питаннє, яке б становище вони заняли в такім разі: коли б дісіденти в Польщі, підпали реліґійним нагінкам, чи схотіли б вони за них обстати, чи ні? Але коли б вони хотіли б в тій справі якоїсь постанови, відкличтеся до того, що вони мусять сю справу доручити своїм послам, і ми з ними договоримось. Бо ся справа дотикає також і инших осіб, а ми тепер трактуємо тільки в нашій власній справі. Але ви постарайтесь привести до того, щоб вони з нами зложили умову обосторонньої помочи і на випадок реліґійних нагінок у Польщі.

“Коли б зайшла мова про те, чи ми більше схиляємося в шведську чи польську сторону-чи ми будемо помагати котрій небудь стороні, — відповідайте, що ми досі не були виразними неприятелями Польщі, але з Шведами приязнь перейшла на нас іще з наших предків, і тепер вона стоїть. Що ж до помочи, то скажіть, що шведський король досі не жадав від нас помочи, тільки приязни, а польський король дуже настирливо домагається помочи і против козаків і против Шведів, і тепер у нас їхній посол в сій справі. Але ми досі не дали ніякої обіцянки-наперед хотіли забезпечити собі приязнь гетьмана.

“Думаємо, що вони наперед будуть старатись вивідати, до котрої сторони ми схиляємось. Але ви старайтесь довідатись, до котрої сторони прихиляються вони-до Шведів чи до Поляків, і чи мають намір помагати котрій небудь стороні. Також як стоїть справа з їх обов'язками супроти московського (царя) і з їх союзом з Татарами. Чи вони збираються сього року на війну чи ні, і чи московський (цар) рушає куди небудь сього року”.

Се основна інструкція, датована 20 червня, до неї додано на окремім листку ще такі завваження, подиктовані побоюваннями, щоб якось передчасно не відкрити карт і не продешевити свого політичного престижу.

Не бажаючи відкрити своїх думок що до Польщі-бо вони ще й у нього самого не викристалізувались, Ракоцій уважав потрібним тим часом грати й перед гетьманом ролю прихильника польсько-українського замирення, і велів Шебеші говорити про його бажаннє послужити посредником в сім замиренню.

“Як з початку ми мали відразу від кровопролиття між християнами, так і тепер ми рекомендували б (козакам) замиритися з Поляками-без шкоди для московського (царя), з котрим гетьман має союз, і без шкоди для шведського (короля), з котрим ми стоїмо в приязних відносинах, тим меньше-без згоди на реліґійні утиски, против котрих ми протестуємо так само рішучо, з огляду на дісідентів, як і його мил. (гетьман). Старайтеся по можности намовити, щоб він здався на наше посередництво, під сказаними умовами. Коли б вони тепер на се не годились, то все ж таки-з огляду що кожда війна мусить кінчитися замиреннєм, — хоч тоді як будуть братися до переговорів про згоду, нехай вони се роблять не через инше посередництво, тільки наше. Говоріть про се з гетьманом і з иншими, з ким треба, і по можности старайтесь одержати се в писаній формі”.

Дальше йдуть остороги-не давати “асекурації” Ракоція, не одержавши асекурації з козацької сторони: коли б не можна було обмінятися сими “асекураціями” на місці, нехай Шебеші се відложить до приїзду козацького посольства до Ракоція: воно одержить асекурацію від Ракоція на авдієнції у його, передавши йому козацькі грамоти. Наступний лист до певної міри пояснює сю незвичайну обережність, а навіть боязкість, щоб козацькі дипльомати, не давши відповідних гарантій, якось не видурили документів семигородської сторони-як се мовляв сталося в козацьких переговорах з молдавським господарем. “Вважайте в кожнім випадку на нашу гідність”, кінчиться додаткова інструкція 6).

Три дні пізніш наздогін пішли сі нові завваження 7). “Ми післали наші приречення (“асекурацію”), але будьте дуже обережні з сею справою, аби не вийшло так, що вони наші візьмуть, а своїх не дадуть-так як зробили з воєводою Стефаном: він зложив присягу персонально перед послом гетьмана, а той потім обіцяної присяги не вчинив”.

Політичні новини, одержані останніми днями і переказані Шабешеві в сім листі, до певної міри поясняють сі побоювання: “Зловлено татарського шпіона, і він розповів, що се вже рішена справа: Татари і козаки зійдуться в Польщі, щоб напасти на нас. Ми можемо допускати такий намір, але сам оден хан (без козаків) не посміє (на нас напасти), — сумніваємось, щоб він се мав зробити”. Тому-“дуже вважайте, які їx наміри (гетьмана і війська)-чи вони справді хочуть нашого союзу, чи тільки удають, і коли хан виступить против нас, чи вони (козаки) не зроблять того ж? кому вони властиво сприяють?”

“Коли б під час подорожі вам довелось від козаків почути, що вони готові присягнути на тім, що не будуть нашими ворогами, повідоміть нас про се”.

“Зажадайте від воєводи (Стефана) чоловіка, через котрого ви могли б повідомити нас, коли б вам прийшлось затриматися довше”.

Гетьманові і його людям належить переказати останні відомости, що справи Яна Казимира дуже лихі, і Поляки ледви чи утримаються власними силами. Французи, Шведи, Анґлійці, Бранденбуржці в союзі. Я думаю, що при сім розумілося як то користно до гетьмана звязатися з сею ліґою через Ракоція. Про посередництво Ракоція в замиренню з Польщею вже нема мови.

Нарешті технічні вказівки: “Начерк листу для гетьмана зроблено латинською мовою, титул треба перемінити і додати формули присяги”. Мова про текст договору, що має підписати гетьман. Як побачимо далі, через сі формальности, котрим Ракоцій надавав занадто богато значіння, справа пішла в проволоку.

Шебеші догоню Бруховецького 23 червня, разом приїхали до Яс 4 липня, затрималися два дні у воєводи, 6 липня виїхали і 10 були на козацькій границі в Рашкові. Полковник Зеленський стрів посла на березі Дністра з сотнею козаків і прийняв його обідом. Пробули у нього два дні, виїхавши 12-го зробили пристанок на попілищах “Пішанці”-було місто, але Татари спалили, обідали в полі; “почавши від Рашкова все спустошене, через сю пустиню йде татарська дорога; боязко і небезпечно-записує в своїм дневнику Шебеші 8). 14-го були в Умани, у полковника Ханенка; 17-го вечером в Орловці у “військового судії, дуже поважної людини”, другого дня у нього ж обідали, а на вечір поспіли до Смілої-“нею володіє молодший брат Виговського; довгий міст через ріку, але саме болото, біжучої води навіть не видко”. Другого дня були в Чигрині. Гетьмана застали, на другий день (20 липня) він прийняв Шебеші, і запросив до обіду, але переговорів очевидно не було. Наступна записка під 23-м: обід у Виговського, після обіду туди ж прийшов гетьман. 25-го обід у Бруховецького, другого дня нарешті Шебеші “посольство у гетьмана відправив і мав з ним переговори”. Потім під 29 відправа; гетьман посилає з Шебеші до Ракоція осавула Ковалевського і “Поляка” Грушу; того ж дня й виїхали, другого дня були знову в Смілій “в місті Данила”, 3-го серпня в Умани, 7-го в Рашкові і т. д.

На жаль, нічого понад такі подорожні одмітки не лишив нам Шебеші з своїх чигринських розмов. Мусимо звернутися до офіціяльних актів посольства та деяких побічних відомостей, щоб виробити собі деякі поняття про хід і зміст переговорів.

Перед усім в актах його маємо summam legationis, латинською мовою, з датою 26 липня: очевидно копія змісту посольства, поданого ним на переговорах з гетьманом. Вона складається з 4-х пунктів скомпонованих Шебеші почасти з основної, почасти з додаткової інструкції, одержаної від князя. Хоч зміст їх нічого нового не дав понад те, що ми в тих інструкціях прочитали, про те інтересно бачити, що становило тему переговорів:

“1. Як з самого початку князь 9) відмовляв від проливання християнської крови і радив вашим вельможностям замиритися з Поляками на добрих умовах, так і тепер бажав би сього, аби тільки се могло статися з користю для Москви, з котрою у вельможностей ваших союз, без шкоди для Шведів, з котрими у нас приязнь 10), і без реліґійних репресій, котрими князь смутиться однаково з вашими вельможностями.

2. Тому що кожній війні кінець згода, князь бажає, щоб ся згода сталася за його посередництвом-коли нарешті вельм. ваші її собі забажаєте.

3. Хоча приязнь між князем і в. вельм. з того часу як відновилася, з обох сторін заховувалася, але щоб вона була з обох сторін певна і був формальний союз між князем і вельм. в., бажає князь, аби вельможн. ваші забезпечили її дипльомом вашим, з присягою пана гетьмана, полковників і старшин. “Форма” (текст) асекурації і присяги у мене в руках. З свого боку князь-пан мій-як тільки ви пришлете до нього своїх послів, дасть свій дипльом або асекураційний лист і забезпечить в. вельможностям, що буде заховувати приязнь і прихильність до в. вельм.

4. Коли Поляки, прийшовши до сили 11), стали б утискати громадян що не підлягають папі, себто лютеран або євангеликів та инших, яких папісти звуть дісідентами, — чи в. вельм. не мали б охоти таких громадян боронити і захищати і своєю зброєю від Поляків-папистів?” 12).

“Форма дипльому” подана гетьманові така: “Ми Б. Хм., найвищий гетьман, полковники і т. д. іменем нашим і всіх Козаків Запорізьких даємо знати всім: бачивши безсумнівні докази щирої приязни до нас князя Ю. Ракоція (титул), ми запевняємо (assecuramus) його вірою нашою християнською, що ми ніколи ні з якого приводу, ні за чиїм будь наказом або жаданнєм не будемо неприятелями ні самому князеві, ні його наступникам, ні його державі і підвласним народам, ані його сусідам-союзникам, а саме мешканцям і воєводам обох Волошин: Молдавії й Валахії-доки вони непохитно заховуватимуть приязнь і союз заключений з князем. Не підіймемо зброї ні за плату, ні за яким небудь иншим приводом, безпосереднє чи посереднє, ні помочи не дамо, ні вояків наймати чи набирати не дозволимо, ні переходу через землі наші не попустимо неприятелям їх, коли такі покажуться. На їx шкоду ніяких кореспонденцій, договорів ні змов (collusiones) не будемо чинити, навпаки-коли такі до відомости нашої дійдуть, ми завчасу дамо їм знати. У всім щиру приязнь і вірність договорам з князем і його наступниками, з його підданими і союзниками свято заховаємо і подбаємо про захованнє нашими підданими” 13).

Не маємо сеї асекурації так як вона була підписана гетьманом і старшиною; але судячи з того що з сього приводу діскусії не чути, і асекурація Ракоція обертається приблизно в таких же межах, можна думати, що текст запропонований Ракоцієм був українською стороною прийнятий. Але він непотрібно викликав питання що до процедури потвердження-що з української сторони союз буде потверджений і грамотою і присягою-не тільки гетьмана, але і старшини, а з сторони Ракоція тільки його “асекурацією”, і т. под. Гетьман з старшиною рішучо повстали против такої нерівности, домагалися, щоб обидві сторони трактувались однаково, і на сім ґрунті потім вийшли непорозуміння й жалі. Призначили зараз же послів-генер. осавула Івана Ковалевського й Івана Грушу-шляхтича польської едукації, — що з тої причини попав у дневнику Шебеші в Поляки. В листі до Ракоція переданім з ними-писанім дуже пишним, але не дуже зрозумілим і ясним латинським стилем, гетьман висловляв велике вдоволеннє, своє і “всього Російського світу” (universo Russiano orbi) з посольства Шебеші, підчеркував свої старання як найкраще його прийняти, і свої надії, що дотеперішні відносини з Ракоціем тепер уже скоро принесуть “найкращі овочи приязни”, і т. д. 14)

В “суммі лєґації”, що мала служити відповіддю на “сумму лєґації” Шебеші і призначалась на те щоб бути дорученою Ракоцієві 15), на 4 пункти Шебеші давались такі відповіди, теж у 4-х пунктах:

“1. З приводу того, що світл. князь Трансильванії жалує тепер, як і раніше сим жалем поводився що до проливання християнської крови, то се відомо всьому світові і всіми устами проголошено, що з нашої сторони не було Полякам зроблено ніяких зачіпок ані дано ніяких причин до ворожнечі й кровопролиття. Ми як перед тим було вірно піддані королям польським і непорушно заховували присягу їм, так і тепер готові її заховувати. Але Поляки зважилися поґвалтувати найдавніші наші свободи, кілька разів пролили невинну кров християнську в землях українських 16), церкви наші позабирали в багатьох місцях і віддали уніятам, а нарешті й зовсім віру нашу викорінити задумали й забажали. Тому ми в нічім неповинні і свобідні від якої небудь вини, бога в поміч покликавши, стали в обороні нашої святої віри і предківських привилеїв. Такщо богові навищому і всьому світові явно, що все що сталося не з нашої вини і причини сталося.

“Але що світл. князь бажає згоди, то і ми її не відмовляємось-аби тільки вона була не без користи цар. величеству і без шкоди для шведської сторони. Що до цар. вел.-Поляки мають з ними війти в договір 10 серпня в Вильні, і ми уважно чекаємо результатів сеї комбінації. А що до того щоб не було шкоди шведському королеві- мабуть сам світл. король шведський посвідчить, як і тепер те має переконаннє, що з нашої сторони він не має і не терпить ніяких кривд і ми йому не бажаємо ніякого лиха, і самі (від нього) нічого лихого не мали. Тільки ж бачивши власними очима польські лукавства-як вони підіймають ріжні народи на загибіль нашу, мусіли ми піддатись під опіку цар. величества і цілковито йому віддатись.

2. Се правда непохитна, що кождої війни не инший край, межа і кінець як згода і мир. Коли б він мусів статись між нами і Поляками, нехай світл. князь буде посередником. Але військо Запорізьке і ясновельм. пан гетьман 17) з ним разом держать в памяти, що Поляки вже не раз згоду, навіть присягою затверджену, порушували й руйнували, і ніколи не поводилися щиро з ясновельм. гетьманом і військом Запорізьким, навпаки-вимишляють ріжні способи на наше знищеннє, міста українські до щенту кілька разів нищили й руйнували. Як з такими невірними людьми можна становити згоду? Яснов. п. гетьман завсіди бажав і тепер бажає мати з свого боку посередником світл. князя; та коли ті (Поляки) не сприяють згоді й єднанню 18)- трудна справа. Але як вони захочуть замирення без усякого лицемірства, ми без сумніву запросимо світл. князя бути арбітром і посередником з нашої сторони.

3. Як з першого року розпочатої (з Поляками) війни ми засвідчили світл. князеві нашу приязнь, так непорушно дотримували її всі сі роки, і тепер готові заховувати її в попереднім стані, на старих основах. Але треба просити світл. князя, щоб він памятаючи таку щиру нашу прихильність, для певнішого захованяя сеї приязни зволив зложити присягу в присутности названих послів наших, за спеціяльною формою, котру ми передаємо через послів, виражену письмом. Ми ж істою клятвою і щирим сумліннєм обовязались перед послами світл. князя, що тут у нас тепер пробувають 19), що як тільки світл. князь вчинить присягу перед делєґованими нами особами, так ми також-як тільки світл. князь пришле назад своїх послів-не відмовимось і не виречимось зложити таку саму присягу в їх присутности, за формою яка нам буде дана від світл. князя. Сим же разом, за ріжними заняттями і справами дорученими нам від цар. вел., ми не мали змоги, в таких трудних обставинах скликати полковників і всю старшину війська Запорізького 20) і негайно вчинити присягу.

4. Добре се нам відомо і цілком ясно, що як віра наша так і та що заховується в володіннях світл. князя Полякам ненависна і противна. Тому якби Поляки замислили якісь утиски чи тісноту тим людям що тримаються нашої віри, або тим що держать ту віру яку ісповідує світл. князь, — ми спільно і однодушно з світл. князем обовязуємось боронити таких людей і щиро противстати (їх утискам)”.

Виговський додав листа від себе, дякуючи за ласкаві слова прислані з Бруховецьким і запевняючи в своїм бажанню з свого боку сприяти як скоршому заключенню союзу -“аби такі побожні і християнські наміри не терпіли проволоки, але як найскоршим вінчалися успіхом, і весь світ дивувався нашому союзові і шанував його” 21).

Менш приємні річи написав воєвода Стефан, на підставі того, що довідався від Шебеші, Ковалевського і Груші в їх переїзді, 13 серпня:

“Вчора вечером приїхав п. Фр. Шебеші з послами п. гетьмана, сьогодня рано з'явився він у нас з тими козацькими послами. Їх два, оден зветься Ковалевський, він бере участь у всіх нарадах і секретах гетьмана, другий-писар 22) гетьмана, дуже освічений і розумний чоловік, а Ковалевський фальшивий і лукавий. Як ми довідалися, п. Шебеші не богато міг осягнути в сій справі: на поставлені в. милостю пункти і жадання козацтво 23) не схотіло погодитись; гетьман і Виговський зложили присягу, але инші полковники і старшина Запорізького війська не схотіли: хочуть наперед мати присягу в. милости і вашого краю, потім в. м. пришлете к послів з своїми послами і тоді вони зложать присягу, так як в. мил. бажає, инакше ні. Вони сказали ще, мовляв гетьман вислав їx з такою інструкцією: довідатись у нас, чи в. мил. і ваші радники на се згодяться і чи зроблять так як вони собі того бажають; коли ми їм того не пообіцяємо, то вони зовсім не поїдуть до в. м., а вернуться назад. Ми всяко їх умовляли; говорили, що у князів і королів нема такого звичаю, щоб вони персонально складали присягу, і з огляду що в. м. абсолютний монарх (absolutus dominus), вони можуть покладатись на те що в. м. стверджує своїм княжим словом (sub verbo principali). Але вони таки на се не пристали і сказали, що князі міняються, і союз не може стояти, коли він не асекурований землею 24). Наше переконаннє таке, що коли в. м. не покінчите з ними тепер, то пізніш буде ще тяжче з ними договоритися, бо вони сказали б, що пізніш вони вже не дадуть згоди, коли в. м. тепер з ними не покінчить так як вони собі бажають. Ми набрали також такого переконання, що вони хотіли б включити у договір (такий пункт), що коли їм треба буде, в. м. повинні будете дати їм поміч на Поляків, і ми також, або Волоські князівства-бо вони згоди з Польщею не хочуть ніколи. По приїзді п. Шебеші в. м. зможе в ним все се докладніше обговорити. Бог поблагословив в. м. високим розумом і в. м. не потрібує нашої ради, але ми все таки хочемо завважити, що було б краще якби з ними покінчити тепер, аби не було запізно. Бо коли в. м. покінчите з ними, тоді бісурмени 25) не зможуть уже грозити ними в. милости, а скорше в. м. зможете грозити ними иншим 26).

До Семигороду Шебеші з Ковалевським приїхали 20 серпня. Але заздалегідь одержавши відомість про поворот Шебеші Ракоцій вислав йому наказ лишити козаків в Haromszok-де вже дано наказ їx відповідно прийняти, а самому приїхати до Клявзенбурґу, щоб здати князеві звідомленнє 27). Шебеші пробув у нього три дні, і відправлений з інструкціями що до дальших переговорів з козацькими послами. Для сього визначено Фейєрвар, в перших днях вересня 28). Момент був незвичайно серіозний, з огляду що саме йшли переговори з послами Карла-Ґустава, і між иншим трактувались питання увязки обох сторін з козаками і задоволення їх претензій при сподіванім поділі Польщі.

Карло-Ґустав вислав сих послів: Генриха-Целестина Штернбаха і Ґотарда Велінґа ще в травні, але через всякі непевности і перешкоди в дорозі вони тільки 17 н. с. серпня дісталися до Семигороду. Перед їх приїздом, 8 серпня Ракоцій відправив Пражмовского, переславши з ним ріжні компліменти Янові-Казимирові, і приготовився слухати пропозиції шведські й козацькі. Привезеного Штернбахом листа від Карла-Ґустава до Хмельницького зараз вислано спішним післанцем, і 7 вересня (мабуть старого стилю) Хмельницький дякував Ракоцієві за сю прислугу і просив передати його відповідь Карлові-Ґуставові через тихже послів, чи яких небудь післанців семигородських 29).








Примітки


1) Я приложив не мало старання, щоб докладніш представити історію українсько-семигородського союзу і спільної кампанії в Польщі, але не міг дійти бажаної повноти. Дечого не вдалося дістати, особливо з публікацій мадярських; переклади з мадярської мови, що робились на моє замовлення місцевими мадярами, не вдались зовсім, а й замовлені професійним перекладчикам у Відні, не завсіди точні; поміг мені їx уточнити проф. будапештинського університету А. Домановский, котрому за се складаю щиру подяку. Таким чином в нинішній праці використано чимало матеріялу, який досі поминався. Праці двох галицьких дослідників: К. Заклинського: Зношення козаків з Шведами і князем Юрієм Ракочим II (Справозданнє львівскої академ. гімназії за р. 1882/3, тілки початок) і С. Зарицького Stosunki księcia siedmiogrodzkiego Jerzego Rakoczego II do Rzeczypospolitej polskiej w czasie wojny swedzkiej od r. 1655 dо 1660 (Sprawozdanie gimn. w Kolomyi za r. 1889 i 1890) не використовували мадярських текстів, так само як і новіша праця Кубалі-Wojna Brandenburska t najazd Rakoczego w roku 1656 и 1657. Бажано було б, щоб сей епізод був оброблений ще моноґрафічно, за поміччю мадярських бібліотек і архивів. Я не міг сього зробити в рамцях сеї праці.

2) quae tamen (amicitia) ex nostro et ipsorumque Illustrissimi Ducis et Exercitus Zaporoviensis consensu arctiori vinculo per solitam pactorum conventorum solennitatem astringenda e hos duos Martis alumnos populos ritu salemni, per firman pactorum et foedaris societatem coalescere ex utriusque gentis bonо visum est. Стиль дуже не граматичний, але й коректа не всюди бездоганна.

3) de amicitia et societate utriusque Nationis Transylvanicae et Zaporoviensis bono.

4) Monumenta Hungariae XXIII c. 384.

5) az hetmansagnak allatasa, valtoztatasa függ az allatok levöknek szabadasagokbol; egyebarant is az directio maganos hatalmaban az hetmanoknak nincsen-386.

6) Monumenta Hungariae XXIII с. 388-9. 7) Тамже, с. 390.

8) Тамже с. 378.

9) celisissimus princeps-так скріз для Ракоція, dominationes vestrae або magnificae dominationes-для української сторони.

10) Тут і подекуди нижче в тексті дещо упущене (се ж чернетки), але що зміст ніяким сумнівам не підлягає, сі дефекти виправляю в перекладі без спеціяльних застережень.

11) Буквально: діставши деякий перепочинок.

12) Monumenta XXIII с. 415-6.

13) Тамже с. 417.

14) Transsylvania II с. 106, дата 18 (28) липня.

l5) “Grosorum Ioannis Kowalowski asauli generalis exercituum et Ioannis Hrusza, a nobis, Bohdano Chmielnicki generali duce cum exercitu imperatoriae mtis Zaporoviensi (“й. цар. вел. Запорозького” ad serenissimum Transylvaniae Principem legatorum, legationis summa et compendium”, з датою (видавця?) 29 липня-тамже с. 107.

16) in oris Ukrainensibus.

17) ilmus dominus campiductor-в паралєль serenissimus princeps

18) concordiae unionique.

19) Розуміється посольство Шебеші.

20) totius praefecturae exercitus Zaporoviensis.

21) Monum. Hung. XXIII c. 412-3.

22) piszrja.

23) az kazaksag.

24) hanem az orszagtol іs kell venni assecuratoriat.

25) mas poganyok-инші погане, себто Татари й Турки.

26) Тrаnssуlvаnіа с. 109-приписка, мадярською мовою, з датою видавця 14 серпня 1656 р.

27) Сіляді представляв собі так, що се остороги воєводи Стефана против Ковалевського спонукали Ракоція викликати і вислухати наперед Шебеші, перше ніж побачитися з Ковалевським (II ч. 19). Але ж цидула воєводи датована 13 серпня, а записка Ракоція до Шебеші-15 серпня (Monum. ч. 244); очевидно Ракоцій викликав Шебеші незалежно-мабуть з огляду на присутність шведських послів.

28) Дневник Шебеші с. 279, коментар у Сіляді II с. 19.

29) Transsylvania II с. 113-4.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 12.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.