[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 13.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ПЕРЕГОВОРИ З РАКОЦІЄМ ШВЕДСЬКИХ ПОСЛІВ В СЕРПНІ 1656, ПРЕТЕНСІЇ РАКОЦІЯ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ, ПАРАЛЄЛЬНІ ПЕРЕГОВОРИ З ШВЕДСЬКИМИ І УКРАЇНСЬКИМИ ПОСЛАМИ В ФЕЄРВАРІ, ВОЄННА КОНВЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКО-СЕМИГОРОДСЬКА, ДОГОВІРНИЙ АКТ 7 ВЕРЕСНЯ.



Таким чином утворився перший конкретний стик, на ґрунті переговорів про союз українсько-семигородсько-шведський, — реальний звязок сеї нової ліґи, хоч її оформленню самим серіозним способом перешкоджала неясність, недоговореність і непогодженість політичних плянів, особливо в претензіях на польські володіння. Відносини козаків до Ракоція не могли представлятися ясно Карлові супроти неясного становища Ракоція до Польщі; в своїй інструкції з 8 (18) травня, висилаючи послів до Ракоція, він доручав їм вияснити відносини його з козаками: чи нема між ними якихось непорозумінь, чи конкуренції, коли єсть-в чім вона полягає і звідки походить? чи Ракоцій має охоту шукати порозуміння з козаками, чи не приняв би в сім посередництва Карла-Ґустава? Посли повинні були всяко виясняти Ракоцієві, що се лежить в його інтересах, так само як і в інтересах шведського короля, щоб козаки можливо еманціпувались і політично, і в своїй орієнтації від впливів і залежности “від сусідніх більших держав”, себто Польщі і Московщини 1). З другої сторони на випадок яких небудь конфліктів інтересів посли повинні були заспокоїти Ракоція, що Карло-Ґустав не звязаний ще ніяким договором з козаками, і має цілком свобідні руки в укладанню своїх умов з Ракоцієм.

18 серпня відбулася перша авдієнція шведських послів у Ракоція. Вони переказали пропозиції Карла-Ґустава за його інструкцією 8 (18) травня. Карло-Ґустав пропонував союз, що мав включати союзників обох сторін-претендентів на польські землі, — воєнну конвенцію (conjunctio armorum) супроти Польщі. Він пропонував поділити Польщу задержуючи для себе і для свого союзника, бранденбурзького курфірста всі північні провінції, а Ракоцієві пропонуючи карпатське підгірє. Відчуваючи в сім можливість розходжень, посли на пункті поділу обмежились загальними фразами не рішаючись деталізувати пропозицій свого пана і напираючи на те, що всякі такі розходження і неясности можна буде вияснити потім, дорогою додаткових порозумінь обох потентатів, а зараз важно прийняти принціп союзу і спільних воєнних операцій. Ракоцій висловив бажаннє, щоб посли сконкретизували свої пропозиції на письмі, що вони й зробили-в можливо загальній формі 2). Тоді він зажадав деталізації-спеціяльно щодо тих земель, як, Карло-Ґустав хоче лишити собі й свому союзникові курфірстові, а які відступає йому. Штернбах і Велінґ старались се уточнити, на підставі інструкції 18 травня і додаткових деректив даних 2 (12) серпня в Радомі, коли Карло-Ґустав, відчуваючи погіршеннє свого становища, вважав потрібним зробити ще де які уступки Ракоцієві, аби заохотити його до воєнного союзу 3). Але Ракоцієві все те що вони йому пропонували, здавалось смішно малим. В травневій інструкції Карло-Ґустав призначав йому Спіш, землю Галицьку і Львівську і сусідню частину Поділля-та й то ще не зразу, а торгуючися в залежности від запросів Ракоція. В серпневій він дозволив своїм послам згодитися в потребі на уступку землі Сяніцької, Перемиської і Белзької. Що до титулу, котрий мав би при тім прийняти Ракоцій, посли полишаючи се його волі, від себе мали рекомендувати йому титул великого князя галицького 4). Ракоцій заявив рішучо, що се його не вдоволяє. Він не має причини починати війну, Поляки йому пропонують королівську корону, він може стати володарем Польщі не пробуючи воєнного щастя (“не віддаючи на суд божий”, як він висловлявся). Тільки в інтересах євангелицької віри готов він помогти Карлові, але ніяк не може зріктися польської корони, і з нею претендує на всі польські провінції, з виїмком шведського і пруського погранича, занятого шведськими і пруськими військами, — він їх готов лишити Швеції і Бранденбурґові, але з тим щоб вони з свого боку помогли йому своїми військами затримати і закріпити за собою решту польських земель. Так напр. хоч Краків має відійти до Ракоція, Шведи повинні там далі тримати свою залогу для охорони і т. д.

В такім напрямі дано шведським послам катеґоричну відповідь 2 вересня н. ст., від Кеменя і канцлєра Мікеша, що були делєґовані до переговорів 5). Чи шведський король хоче за собою лишити титул польського короля? в такім разі Ракоцій не буде претендувати на сей титул, але нікому иншому він його не попустить. Собі він хоче взяти всю Велику і Малу Польщу, крім Ливонії, польської Прусії і деяких земель пограничних з володіннями курфірста. Литва зістається під знаком запитання-до ближчих переговорів з Москвою, — що з тих земель треба буде відступити їй. На всю ж Русь-Україну претендує Ракоцій для себе, очевидно-бажаючи з титулу польського короля мати зверхні права навіть над Козацькою територією.-“Воєводство Київське, Браславське, Белзьке, Волинь з Поліссєм, вся Русь з землями Сяніцькою, Перемиською, Галицькою і Холмською, все Поділлє з Покутєм в сусідстві Марамароського комітату Трансильванії, Україна по сей і по той бік Дніпра-згідно з договором, який буде уставлений з козаками”. Можна думати, що Ракоцій тішив себе надією, що йому вдасться війти в старі права польських королів супроти козацького війська: признавши за ними його станові права зробити гетьмана своїм підвладним, військовим функціонарієм, і т. д.

Сі переговори велися вже не в Колошварі (Клявзенбурґу), а в Фейєрварі-туди з кінцем серпня виїхав Ракоцій на переговори з козацьким посольством, забравши з собою й шведських послів-Штернбаха і Велінґа. Переконавшися з звідомлення Шебеші, що козаки дійсно шукають порозуміння і союзу з Семигородом, бажають з ним іти проти Яна-Казимира, і не мають заміру входити в які небудь змови з Татарами против Семигороду чи Волоських господарів, Ракоцій очевидно хотів кинути своє порозуміннє з козаками як серіозну карту в переговорах з Шведами. Хотів змусити Карла-Ґустава цінити союз з Семигородом тим більше, що він улекшував переведеннє союзу Швеції з козаками, утвореннє великої балтійсько-чорноморсько-дунайської ліґи, котра могла б бути звернена і против польсько-австрійської спілки, і против турецько-татарської системи, і против всяких инших можливих небезпек. Переговори пішли паралєльно, і Ракоцій використовував з одної сторони против шведських партнерів се що він випередив їх в договорі з козаками, а супроти козаків-що він фактично держав в своїх руках їх зносини з Шведами і ставав так як би посередником в їх порозумінню з Карлом-Ґуставом 6). Се в данім моменті дійсно дало Ракоцієві певні користи, хоч в дальшім розвою подій його спекуляції, занадто велика жадність і дволичність суворо над ним помстилася.

З шведських реляцій знаємо дещо про сю стадію переговорів; їх короткі звістки в деякій мірі доповнюються текстами документів і пізнішими згадками в чигринських переговорах з сього приводу в місяці жовтні.

Штернбах і Велінґ в своїй реляції 8 вересня пишуть, що 1 вересня козацькі посли приїхали (до Фейєрвара), другого дня мали офіціяльну авдієнцію і подали свою пропозицію-очевидно ту summam legationis, що ми вже бачили вище. Але крім сієї офіціяльної декларації про готовість гетьмана війти в формальний союз непідтримування ніяких виразних плянів против котрого небудь з союзників, мовляв ішла мова також про воєнну конвенцію: козаки обіцяли на кожде жаданнє Ракоція поставити йому стільки війська, скільки він забажає, на час і місце, яке він їм вкаже; за се зажадали собі “всю Русь до Висли” 7). Так очевидно оповідали їм, Шведам, Кемень і Мікеш, додаючи, що сей договір не буде ні в чім суперечити інтересам шведського короля, і шведські посли вважали для сього потрібним як найскорше перевести формальний союз з козаками, щоб змусити Ракоція бути скромнішим у своїх вимогах.

В листі 9 вересня переказують вони amicum colloquim з Ракоцієм; Ракоцій заявив, що як тільки король згодиться на його бажання-щоб йому відступлено Підляше і побереже Буга, і право на Краків з салінами і з усіми їх прибутками, так він зараз переведе фактичне сполученнє війська, виславши свої сили через Марамарош до Галичини, і козаки також візьмуть участь в сій кампанії; договір з ними зачіпний і відпорний вже заключено і заприсяжено 8), козаки готові розірвати з Москвою-мають для того причини, і Татари до того їх підбивають 9).

Доносячи 2 (12) вересня про відправу козацького посольства, Штернбах і Велінґ дають знати королеві, що козаки одержали “таку відправу як собі бажали”, себто що їх бажаннє задоволено: вони обовязалися князеві, що на кожне його жаданнє вони протягом 14 день рушать у похід, і коли Татари або Москва не вчинять їм перешкод, то рушить все військо Запорозьке, і сам Хмельницький власною особою 10). Офіціяльні акти маємо такі:

“Ассекурація” Ракоція з дня 7 вересня: “Ми, Ю. Ракоцій (титул) разом з “династами і маґнатами нашого королівства даємо знати і заявляємо під вірою і присягою, що після того як бог всемогущий привів до щасливого скутку наші заміри щодо заключення приязни з ясновельм. гетьманом і всім військом Запорозьким і нас учинив між собою нерозлучними, ми від сього часу обовязані будемо запобігати всякій шкоді Війська. Ніяких факцій (інтриґ) з иншими державами на його шкоду не самі ні через якісь небудь підставні особи замишляти не будемо і ніякими приманами не дамо себе звести на такі замисли, маючи перед очима страх бога триєдного. Навпаки, коли б хто небудь схотів воювати гетьмана і військо, його наступників і підвладних, ми самі й наступники наші обовязані будемо негайно, як тільки отримаємо відомости про які небудь ворожі замисли, їх (гетьмана і т. д.) оповістити, остерігти й спільними силами тих ворогів совістно відбивати. Хто тільки хочби найменшим учинком показав себе ворогом нашого присяжника (союзника), ми тому також покажемо неприязнь, і матимемо спільних ворогів і приятелів (з військом Запорізьким). А коли б від яких небудь сусідніх держав, з яких небудь претензій задана була яканебудь кривда ясновельм. гетьманові і Війську Зап. або наступникам його, і ми були оповіщені про се, ми самі, достойники і радники держави нашої будемо обовязані зараз обоз рушити, поміч післати, поживу і всякий потрібний для війни припас давати і так спільно відганяти від спільних границь наших всяких неприятелів. Особливо коли б хто небудь хотів наложити руку на їx православну віру, котру вони з предків своїх 11) тримають і заховують. Кожного такого-хоч би то був наш кревний, ані не вважаючи на спорідненнє ні на давнішу приязнь, хоч би найліпша 12) була, — нашим і наших наступників обовязком буде насамперед відраджувати від таких його намірів, далі напімнути, а коли б він далі уперто трівав в затверділости серця свого-зброєю на його наступати. З підданих наших коли б котрийсь став чинити зачіпки з пограничними людьми війська Запорозького, і з того могла б вирости якась незгода і нарушеннє заприсяженого брацтва, — всіх таких після переведення старанного слідства з боку старшини городів і пограничних залог наших, ми допильнуємо, щоб їх було покарано, запобігаючи дальшим замішанням і внутрішнім пожарам-бо се перша і певна загибіль держав-навіть і найсильніших. Взагалі які б не виникали непорозуміння, ми їм завчасу запобігатимемо і пильнуватимемо того, щоб з них не виростало ніякої шкоди для спільного добра. Ні в яких навіть найдрібніших справах нашого союзу 13) ми між собою не розійдемось, пильно, з нашими наступниками і всією старшиною 14) нашої держави, будемо заховувати договорені умови союзу і нашим мешканцям накажемо заховувати їx ціло і непорушно. А щоб все се мало повну силу, ми прикликавши до сього всіх належних до пильновання держави нашої достойників, радників і урядників, сю присяжну запись 15) веліли ствердити підписом нашої руки на вічну певність і память” 16).

Се те що потім і вважалося союзним актом; український переклад переданий московським воєводам від Вас. Дворецького має заголовок: “ПримЂрья княжати седмикгородского з є. м. л. гетьманом всЂмъ войском Запорожским вЂчно постановленноє, также съ господаремъ волоскимъ и мултянским” 17), і такий сам заголовок стояв на тексті переданім Бутурлинові літом 1657 року; тексти сі мають туж дату 7 вересня. Крім нього були виставлені тоді ж іще два акти, переховані в семигородськім держ. архиві, але не знати, чи вони були передані коли небудь гетьманові в дійсности.

Оден-се присяжна запись Ракоція: “Ю. Ракоцій (титул) потверджуємо присягою в імя бога триєднього, що договір заключений між нами і яснов. п. гетьманом і всім військом Зап., потверджений підписом нашої руки і завішеннєм печати, ми в усім свято і непорушно будемо заховувати і підданих наших виконувати заставимо, і наступників наших до сього ж обовяжемо-доки згадані панове: гетьман і військо і його старшина теперішня і наступна з свого боку сього договору будуть триматись і його заховувати” 18).

Другий-се асекурація згаданих радників і достойників семигородських. Вони посвідчують, що договір їх князя з гетьманом стався за їх відомом і згодою, і вони його підписують і скріпляють своїми печатками і обовязуються за себе і своїх наступників у всім його заховувати непорушно, поскільки заховуватимуть його гетьман і військо” 19).

В звідомленню Уйлакія побачимо зараз згадку, що сих актів козакам не передано тоді, і не знати, чи передано й потім. Ракоцій витримував супроти козаків тенденцію висшости, в гадках своїх вважаючи їх будучими підданими своїми як короля польського і не хотів ніяк ставати на одну дошку з ними. Він хотів, щоб крім анальоґічної асекурації, яку він давав їм, вони присягли на якісь детальні “кондиції”. Текст їx не заховався, і ми не можемо судити, чи сі кондиції мали забезпечити його інтереси в задуманій польській кампанії, чи ґарантували йому якісь зверхницькі права над козацьким військом, виходячи з колишніх прерогатив польських королів 20). В кожнім разі старшина козацька дуже гостро відчула в них зазіхання на самостійність козацького війська, і здається що сі “кондиції” зістались незаприсяженими.








Примітки


1) Нас occasione ostendant primo, quod principis etiam intersit, ut Kossakorum animi et potentia a vicinis majoribus statis separentur, ne coalitio illa illi et aliis detrimento sit. Transsylvania II c. 138.

2) Transsylvania II s. 149-реляція Штернбаха і Велінґа про авдієнцію, 11 (21) серпня; Monumenta XXIII ч. 259-їх пропозиції.

3) Реляція Штернбаха і Велінґа з 8 н. с. вересень-Trans. II c. 155.

4) de titulo et charactere dicant ablegati esse in optione principis eligere quecumcnqüe characterem velit, sed ablegatos existimare, titulum et qualitatem magni ducis Haliciae illi hac ratione conventiessime posse dari-Trans. c. 141, пор. 137 i 156.

5) Transsylvania II с. 161.

6) На брульоні записки для шведських послів, писанім рукою Кеменя, з датою 21 серпня, поміта: “13 вересня 1656, мадярські концепти переговорів, що велися з Шведами і козаками”. Transsylv. c. 153.

7) totam Russiam Rubram usque ad Vistulam.-Transsylvania II c. 159, виривки також в Архиві Ю. З. Р. III. VI ч. 138.

8) die alliance zwischen ihm und den Cossaken offensive et deffensive rechtigh auch iuramento confirmiret; diesellbe wolten seinenthalben mit dem Moscowiter brechen.

9) Transsylvania II c. 164.

10) Тамже с. 166.

l1) avits, у Рудавского: sanctoe.

12) optimae, у Руд. aut habitae.

13) foederatae amicitiae.

14) magnatibüs.

15) Scriptum juramentum.

16) Офіційна копія видана в Transsylvania II с. 110-1, з датою 7 вересня 1656, без місця, має поміту: “Копія дипльому даного яснов. гетьманові і війську Запор.” З ним згоджуються тексти Дворецького і Бутурлина-се свідчить, що в такім тексті, з датою 7 вересня сю асекурацію одержав український уряд; місце видання в сих українських текстах: Альба Юлія, Фейєрвар. Текст Рудавского (с. 325) коротший, з датою 20 листопада Albae Соlоsmоnаstеrіеnsі.

17) Акты ЮЗР. III с. 546, москов. переклад в XI т. с. 691 (тут з р. 1657).

18) Monum. Hungariae hist. XXIII с. 450.

19) Transsylvania II c. 112-3.

20) В паперах Ракоція заховалась анонімна записка якогось дорадника- запитаного в справах нової ліґи. Він пише тут: “Щодо кон'юнкції з козаками, то вони будуть підвладні тому, кому належатиме королівство польське. Доти, милостивий пане, треба їx тримати при собі, годуючи ласкавими словами, а там час научить в. м., як з ними поступати, в залежности від того, чи переможе Поляк чи Швед”. На записці помітка руки Ракоція: “Козацькі справи- згода ради старшини, козацька повновласть, 20 березня 1656”. Monumenta XXIII с. 470. Перед тим, літом, свому висланцеві до московського царя Ю. Рацові Ракоцій між иншим доручав довідатися, чи Москва трактує козаків як своїх підданих (sibditos), чи як союзників (baratjokot, вл. приятелів-побратимів, — слов. брат.)











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 13.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.