[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 14.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





МІСІЯ УЙЛАКІ ДО ЧИГРИНА ДЛЯ ЙОГО РАТИФІКАЦІЇ, ЗВІДОМЛЕННЄ З ЙОГО ЧИГРИНСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ В ЖОВТНІ, ОБВИНУВАЧЕННЯ НА ГРУШУ — ЙОГО ЛИСТ ДО РАКОЦІЯ. ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО РАКОЦІЯ, РАКОЦІЙ ВИСИЛАЄ ДО НЬОГО ГЕНТЕРА І ХОРВАТА ДЛЯ КООРДИНАЦІЇ ПОХОДУ. ШВЕДСЬКО-СЕМИГОРОДСЬКИЙ ДОГОВІР 6 ГРУДНЯ — РАКОЦІЙ ОПРОТЕСТОВУЄ УСТУПКИ КОЗАКАМ, ВИСТУПАЄ В ПОХІД.



Все що ми знаємо про се, знаємо з звідомлення Ракоцієвого посла Ласлава Уйлакія, що поїхав з Ковалевським і Грушею для остаточного оформлення договору. Ракоцій мав намір післати з ними знову Шебеші, і ще 5 вересня післав йому наказ ладитися до нової подорожі до козаків, але Шебеші захворів 1), пришлось його замінити кимсь иншим, і замінено отсим Уйлакієм. Заховалась його реляція з сеї місії, з 19 жовтня, настільки цікава, що я її наведу в цілости.

“Згідно з наказом в. м. діставсь я до Чигрина і з'явився у гетьмана. 11 жовтня передав йому листа в. м., переказав йому в. княжу ласку і передав дарунок, так само його синові від імени нашого молодого пана, далі п. Виговському і всій громаді (universitas). Гетьман наказав про всі доручення в. м. переговорити другого дня з п. Виговським. Отже 12 жовтня я мав розмову з п. Виговським і п. Тетерею в присутности инших осіб. Сказав їм, що ми хочемо зложити присягу на пункти що маємо з собою. На се вони насамперед зажадали, щоб ми їм показали “дипльом”. Я їм показав, вони перечитали і сказали: Коли в дипльомі нема тих умов, чому князь домагається такого від нас? Ми сказали: Тому що ви визначені від гетьмана і всього Запорозького війська, маєте від них уповноваженнє до договору з князем і мусите на тім стояти, на що присягнете йому. Тоді вони сказали, щоб ми показали їм ті кондиції, що їх посли, за печатю і за підписом подали в. мил. Ми відповіли, що ми їx з собою не маємо. “Пощо ж князь жадає щось такого від нас? Ми мусимо відкласти нашу присягу на кондиції до того часу, як зберуться судії й полковники, і тоді побачимо, що його робити”.

“Коли ми потім, 14 жовтня обговорювали сю справу у Виговського, вони сказали: “Мусите показати, на які пункти присяг князь”. Ми показали їм дипльом. Вони сказали: “Ми всі, гетьман і полковники, готові також на таке присягти”. Принесли формуляр, писаний рукою п. Кеменя Яноша (і запитали) чи пункти згадані п. Кеменем єсть у нас з печаттю і підписом (князя)? Ми сказали, що присяги, підписаної і припечатаної в. мил. у нас нема, тільки дипльом. Вони сказали тоді: “Князь не може від нас жадати більшого, ніж сам зробив! Ми не хочемо брати ярма на наші шиї! Князь нас не завоював шаблею, як Молдаван та Мунтян, ми з доброї волі та з приязни хочемо мати з ним союз, і не давали нашим послам наказу, щоб вони присягали на такі кондиції!”.

“Сей безсовісний обманець Ковалевський сказав перед гетьманом, що він не присягав (на кондиції), тільки Груша зробив се, щоб приподобитися в. милости, аби в. м. дали йому воєводство, коли бог поможе в. м. заволодіти польським королівством. Так брехав він і перед полковниками, і як би не було при тім Виговського, вони його вбили б; не знати що тепер буде з тим небораком через брехню тої безсовісної людини. Вони (полковники) не повірили їм (Ков. і Груші) ні трохи і далі сумнівались аби в. м. не дали ні їм ні нам до рук тих кондицій.

“15 і 16 вони збиралися всі в домі п. Виговського і радилися, що мають робити. Як я то з певністю довідався, полковники переконали гетьмана, що вони не мають присягати, тільки ми — вони дадуть нам на руки листи, і щоб ми з ними верталися, з чим прийшли. Але п. Виговський був иншої гадки і намовив гетьмана щоб післати до нас послів — що й зроблено. 17 жовтня вони прислали до нас на кватиру п. Виговського з кількома полковниками й иншою старшиною, і вони не сідаючи катеґорично заявили: “Скажіть нам, хочете нашої приязни чи ні? Гетьман не хоче більше протягати з сею справою, часу занадто мало, він не може довше затримувати полковників”. Стоючи перед такою великою справою, ми стали просити, аби й. м. (гетьман) почекав поки ми порозуміємося з в. мил. Але (Виговський) на се відповів, що ні гетьман ні полковники довше не чекатимуть; “коли ви не хочете, можете зараз узяти ваші листи й вертати так як сюди приїхали”: Нарешті я прохав Виговського, щоб вони почекали до другого дня, і вони за натиском Виговського ледве на се згодилися.

“Ми зараз обговорили з п. Удриштем, що нам робити в сій справі; з огляду що се було б з великою шкодою нашого мил. пана, коли б ми відкинули їх добру волю (до заключення союзу); він (Удр.) порадив, щоб ми вислухали їх присягу, коли вони приймуть дипльом такий, як в. милости. Я відповів, що так воно й мусить бути, бо коли вони (полковники?) роз'їдуться не договорившись, з нашою справою нічого не буде, і бог зна що з того може вийти. Бо, мил. пане, ми побачили, що як ми відкинемо тепер їх добру волю і не вислухаємо їх присяги, ми зробимо їх ворогами вашої мил. і вашого краю. Тим часом (гетьман) три дні перед нами відправив з нічим Ногайського Татарина Хельмер-бега, що приїхав з тим, щоб гетьман дав їм кілька тисяч пішого війська, аби йти разом на Семигород; кажуть, що вже з весни хан домагається від них приречення. Тому 18 жовтня ми вислухали присягу вчинену їх звичаєм — на Біблії і хресті. Гетьман і вища старшина і всі зібрані присягли, що вони видадуть цілком такий самий дипльом, як дав в. милость.

“Коли ми були самі одні в домку п. Виговського, він нас на бога прохав, щоб ми не зробили шкоди нашому панові, і так говорив під присягою: “Аби бог так був ласкав до мене і дав мині щастя, як я бажаю добра в. м.,” — і я маю те вражіннє, що він хоче щиро служити вам. Тепер же він покликав мене до себе і сказав, що з Запоріжжя сьогодня вечером приїхав козак з таким писаннєм, що Татари рушили в сі сторони з великою силою; 15 тис. Запорожців пішли против них, щоб спинити сей похід, а (гетьман) сьогодня вислав до хана листа, питаючись, чого він властиво хоче? Коли він іде в поміч Полякам на Шведів, то він зараз піде против нього і буде битись, — бо Шведи його приятелі. Коли він іде на семигородського князя — то сей теж йому добрий приятель, і він сього теж не допустить. Заразом розіслав він універсали, щоб полковники були на поготові йти з ним у поле.

“Від Москви вони здається не бояться нічого, так мині казав сам п. Виговський. Одначе казав він і таке, що ходять чутки, мовляв вони (Москва) замирилися з Поляками. Але (козаки) мають там своїх послів і чекають від них відомости, чи сталася згода (у Москви з Поляками) і їx союз (з Москвою) розірваний. Що сі посли напишуть, гетьман спішно, вдень і вночі дасть знати в. мил., так само і про всякі инші справи.

“Що до війська — скільки тисяч міг би гетьман дати в. мил., про се говорив я з полковником браславським, що тепер буде в Рашкові. Також уманський полковник 2) — що разом зо мною був в домі п. Виговського, одержав приказ (іти в поле); він приїхав сьогодня, і зараз же зложив присягу. Третій (що одержав наказ) се Рац Ференц: він має наємного війська коло 2 тис., як мині казали. Принаймні так мині сказав Виговський, що вони готові в кожній хвилі, як тільки в. м. дасть наказ, — 15 тисяч, з добрими гарматами і всім воєнним приладом. Крім того гетьман наказав щоб до Камінця не пускали ніякого провіянту. Прохає також в. м. не давати довозити до Польщі й провіянту, ні воєнного припасу: пороху, салітри, олива і всякого иншого такого матеріялу. Чутки такі, що Поляки збираються під Сокалем, в. м. мабуть буде мати про се відомости з Марамарошу.

“Я думаю, що Виговський сам звернеться листом до в. м. і тоді в. м. зможе лекше знайти рішеннє що до пунктів. Груша також писатиме до в. м., щоб оправдатись. Ми пробудемо тут іще 2 дні”, але будемо спішитися по змозі!..

Приписка: “Дипльом підписаний і припечатаний радою (tanacs) і достойниками (семигородськими) не був показуваний. Про даний до моїх рук лист в польських справах вони не згадували. Як буде з Татарами, про се вони дадуть знати в. мил. Коли се буде бажано, гетьман власною особою ставиться до в. м.” 3).

Лист Груші дійсно маємо, він досить інтересний:

“Світлійший княже, пане і пане мій великомилостивий! Инакшу ніж я сподівався нагороду одержала моя праця від яснов. п. гетьмана. Через неправдивий донос мого товариша я не тільки що не одержав ніякої подяки за понесені труди, але й більше того: кілька разів на зборах старшини величали мене зрадником! Бо коли кондиції запропоновані від в. вис. були взяті під розвагу і були признані тяжкими і прикрими, і невідповідними для братської спілки 4), він (товариш) не тільки їх вирікся — мовляв не були йому показані в такім змісті, — але й набрехав, ніби то я без його відомости в змові з в. вис. прийняв і ствердив таке що не було користне Військові, але подобалося в. вис. Коротко оповідаю се в. вис., і хоч туга заступає мені очі, але розум наказує з проханнєм простертися до ніг в. вис. і благати, щоб в. вис. своїм авторитетним листом оправдав мене від такого явного наклепу. Коли осягну се, вічно буду служити в. вис. всіми силами і з усею щирістю. Віддаючись високій ласці бажаю довгих і щасливих літ і т. д. В Чигрині, 20 жовтня 656” 5).

Хто їздив сим часом від гетьмана до Ракоція, не знаємо; не чути нічого близше і про переговори. Можем одмітити тільки те, що чули шведські посли. У козаків були деякі труднощі щодо заключеної з князем конвенції, і вихід в похід дещо затримався; але порозуміннє осягнено, присягу зложено, і козаки з 15 тис., обидва воєводи — молдавський і волоський з 6 тис. і сам князь з 20 тис. мають стати на польській границі зараз по Різдві — якщо тільки не зайде яка небудь непереможна перешкода 6).

З Ракоцієвого листування довідуємось, що відповідь гетьмана на посольство Уйлакі прийшла 19 листопаду: “гетьман повідомив Ракоція, що він визначив трьох полковників в поміч йому, і коли не буде яких небудь перешкод з боку Татар або Москви, він сам готов піти в похід — коли Ракоцій сього бажає 7). Ракоцій зараз же вислав свого гінця Гентера, наказавши йому як найспішніше їхати до Чигрина, щоб уставити термін сполучення війська. Заховалася власноручна записка Кеменя того ж дня 19 листопада, де він на запитання князя висловляв свою гадку щодо терміну спільного походу; він рахував, що при швидкій їзді Гентер може обернутись до 16 грудня, і підготовивши до того часу угорське військо, Ракоцій міг би поспіти на мармароські проходи до Галичини на 6 січня, не раніш, і очевидно — відповідно до того мав визначити речінці сполучення гетьманові і обом господарям, волоському і мунтянському 8). Вслід за Гентером Ракоцій вислав одного з визначніших своїх достойників Стефана Хорвата, щоб він допильнував висилки козацького війська 9). Самого гетьмана Ракоцій не хоче турбувати, щоб він ішов у похід, але обіцяних 15 тис. в поміч він повинен вислати, в напрямі на Львів, з тим, щоб вони помогли Ракоцієві дістатися туди через Мармароські проходи, на випадок коли б Поляки захотіли йому загородити сю дорогу. З другої сторони, Хорват мав умовитися з гетьманом що до того, як забезпечити операції від татарської діверсії. Ракоцій передбачав, що гетьман може домагатися, аби для охорони сеї сторони прислано було також семигородське військо, і Хорват мав обережно викрутитися від таких домагань та зложити се завданнє на гетьмана і господарів. Третій пункт — забезпечити Ракоцієвих прихильників у Польщі від яких небудь неприємностей з козацької сторони; Хорват мусів вияснити гетьманові, що Ракоцієві треба взагалі притягти до себе Поляків — між ними й тепер є богато прихильних йому, і він сподівається, що його пляни опановання Польщі не викличуть там опозиції. Як орієнтаційний речінець для сполучення Хорват мав вказати, що коло 23 грудня Ракоцій буде “на мармароській дорозі” — не знати чи Ракоцій умисно прискорив термін против того як йому вирахував Кемень, чи тут крім того треба рахуватися з ріжницями старого і нового стилю.

Про результат місії довідуємося дещо з листу Хорвата до воєводи Стефана з Чигрина 31 грудня. Гетьман не знав, коли війська мають зійтися, тепер він дав суворого наказа всім своїм силам, щоб на день 8 січня були під Білою Церквою, відти на 12 або 13 січня їх частина має бути під Камінцем, і на той же час мають ставитися на Дністер сили молдавські і мунтянські для спільних операцій 10).

Порозуміннє осягнене у козаків з Ракоцієм, оформленнє договору і воєнного пляну на наступний рік пришпорило також заключеннє шведсько-семигородського договору і переговори шведсько-українські. Шведські посли вважали некорисним далі протягати переговори; король з свого боку наказував їм спішитися з договором, зробивши уступки в спірних пунктах, щоб як найскорше повести спільні операції в Польщі 11). Слідом по приїзді Уйлакія з відомостями про останнє оформленнє договору з козаками шведські посли заявили Ракоцієві свою згоду приступити до складання договору, і 6 н. с. грудня текст його був обома сторонами прийнятий і підписаний. Головною метою договору поставлено спільну боротьбу против Яна-Казимира, щоб вигнати його з Польщі і поділити його влодіннє. Питаннє про дальшу долю польської корони в договорі промовчано, очевидно тому що посли не мали в сій справі формального уповаження від свого короля. Справу про побереже Буга і Підляше відложено до дальшого порозуміння, так само про уділ козаків в польській спадщині: “Й. корол. вел. крім згаданих провінцій, застережених для себе і згаданих князів (курфірста і Богусл. Радивила), застерігає також для Козаків Запорьзьких Україну і що понад то можна було б їм відступити. Але й. високість (Ракоцій), не бажаючи чим небудь перешкодити союзові з ними, ані їх володінням, всетаки вважає, що всяка більша уступка понад Україну буде шкодити його будучому становищу в Польщі. Тому й. вис. застерігає собі претензії до цілости (до всеї Польщі крім виділеного для шведського короля і його союзників) і протестує (против більших уступок козакам), доки в сім пункті не прийде до порозуміння між королем і ним, і так само посли й. кор. вел. застерігають й. вел-ву його претензії” 12).

Се віщувало мало доброго на пізніше, але Ракоцій легковажив се собі, рішившися здобути зброєю польську корону. Війна була не популярна; ближча родина Ракоція: мати, жінка, теща — Польки з роду, всякі радники і достойники католицької віри відмовляли його як могли, й духовенство голосно, з проповідниць виступало против задуманої війни 13). Старий приятель Ракоція і свояк Любомірский прислав свого родича Станіславского намовляючи ратувати Польщу від шведського короля, як своє будуче володіннє. Але Ракоцій затявсь і не хотів відступати. 19 грудня повернув від козаків його післанець (котрийсь товариш Хорвата) з повідомленнєм, що козаки мобілізуються, 30 тисяч їх визначено в поміч Ракоцієві, і гетьман не загається походом. “Скоро почуємо дивні річи”, пише його посол 14). Велінґ виїхав 22-го до Чигрина, оформлювати союзний договір. В останніх днях грудня мав прибути відти посол — мабуть теж з повідомленнєм про козацький похід 15); ніби то на 5 січня козаки обіцяли свій прихід 16) — мабуть старого стилю — як що взагалі був визначений такий термін. Поздоровляючи Карла-Ґустава з новим роком, Ракоцій заповів йому, що на день 22 січня буде в Стрию, на території Польщі, а дня 31 грудня видав маніфест до мешканців Річипосполитої, обіцюючи скорий прихід, щоб за помічю свого війська привести до ладу Польську Корону, котру йому, мовляв, піднесли коронні стани 17). На день 6 січня він визначив свій виїзд в похід, і дійсно сеї дати дотримав, хоча козацький посол, що вже був у нього тоді, настоював, щоб Ракоцій почекав козаків і без них не вступав на територію Польщі: вони мовляв не були повідомлені, що похід буде такий спішний. Шведський посол Штернбах, що лишався на дворі Ракоція і мав часті зносини з козацьким послом через його брата і писаря, не без приємности добачав тут можливість якоїсь “емуляції” між гетьманом і Ракоцієм і з натиском принотовував козацькі заяви, що вони прагнуть війти в тісніший союз з Швецією 18).








Примітки


1) Monumenta XXIII с. 261, приписка Шебеші: “Через колік не міг я сього наказу сповнити, бо лежав хорий”.

2) В друк.: urnani pulkovnik.

3) Monum. Hung. XXIII c. 485-9.

4) inconvenientes fraternitatis.

5) Тамже с. 489; підпись: Ioannes Hrusza de Meckuny, останнє явно попсоване

6) Transsylvania II с. 190. уривок також в Архиві ЮЗР. III. VI с. 182. 7) Transsylvania II с. 127.

8) Тамже с. 126.

9) Інструкція Хорватові 20 листопада, тамже с. 127.

10) Monumenta hist. aevi turco-hungariei ser. I tom. 6 c. 439.

11) Transsylvania II c. 188 д. д.

12) Текст договору тамже с. 193 дд. (пункт 6 про козаків).

13) Реляція шведських послів про настрої в момент підписання договору — Trans. II с. 197.

14) Архив Ю. З. Р. III VI. ч. 191.

15) Transsylvania II с. 259.

16) Тамже с. 260.

17) Transsylvania II с. 129.

18) Тамже с. 260.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 14.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.