Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 18.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ШВЕДСЬКІ ПІСЛАНЦІ -Т. ҐАРШОВЕН, ВЕЛІНҐ, РОЗМОВИ З ВИГОВСЬКИМ І АВДІЄНЦІЯ. ВЕЛІНҐА ВІДПРАВЛЯЮТЬ З НІЧИМ-ЙОГО ПОЯСНЕННЯ В СІЙ СПРАВІ, ПОЯСНЕННЯ ВИГОВСЬКОГО І ПУФЕНДОРФА, СПРАВА “РУСИ ДО ВИСЛИ”, ПОСОЛЬСТВО ДОРОШЕНКА ДО ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ. ХВИЛЮВАННЯ КОРОЛЯ, ЙОГО ЛИСТИ З ЛЮТОГО 1657.



Сі настрої відбилися мабуть і на незвичайно здержливім прийняттю, яке стріло так довго проєктоване, так довго сподіване посольство шведського короля. В двадцятих днях січня добився до Чигрина його післанець, Том Ґаршовен з листом не знати котрим: він не заховався, але судячи з відповіди гетьмана не містив нічого більшого над попередні запевнення, що Карло-Ґустав має велике бажаннє війти в формальний союз з козаками, і при першій можливости його посольство з'явиться у гетьмана. Але на той же час наспів з Семигороду і Ґотард Велінґ, як повномочний посол для договору 1), і скоро помітив, що український уряд під сю хвилю зовсім не хоче входити в формальний союз, хоч і не жалує запевнень приязни. Виговський поспішив виправити Ґаршовена з нічого не значущим листом гетьмана: не згадуючи про приїзд Велінґа, гетьман запевняв Карла-Ґустава, що проволоки з посольством, через неможливість переїзду, нічого не зміняють в приязних настроях: український уряд твердо стоїть в своїх обіцянках і додержить їх до моменту, коли явиться можливість формального договору. Тома Ґарсона (так), дворянина королівського, радо прийнято і негайно відправлено, щоб його місія не потерпіла якоїсь шкоди; коли явиться можливість безпечнішого приїзду і від'їзду для королівських послів, вони також як найскорше будуть відправлені. “Взагалі в. к. в. не буде мати ніяких причин скаржитися на яку небудь змінність з нашої сторони-бо ми самі не любимо ніяких непевних людей (непостійної вірности), в. к. в. знайде в нас щирість відповідну мужам, що цінять своє честне імя” 2).

Тільки виправивши сього післанця, 28 січня, Виговський війшов в переговори з Велінґом. Але побачивши, що до козацьких претензій на Західню Україну він не має точних і ясних позитивних директив від свого короля, Виговський взяв се на раду, і рада старшини ухвалила стриматися від союзного трактату, поки шведський король не дасть виразної згоди признати за козаками право на західні землі і на все, що вони в сій війні здобули (розумій в Західній Україні і на Білоруси).

Сам Велінґ так се описує в реляції королеві:

“Того самого дня (по приїзді) 3) я зараз же привитав п. писаря Виговського і він просив у мене короткої розмови перед авдієнцією. Я з повною готовістю на се погодився, заявивши, що маю виразний наказ війти з ним як з високим міністром в цілком довірочні зносини. Але за кілька годин він мене перепросив, що не може зо мною побачитися, тому що зайшли важні справи і не дають йому сеї змоги. Другого дня по тім визначив мені авдієнцію гетьман і обмінявшися чемностями (curialien) запросив мене до столу, як се у них прийнято. При сім обіді було спомянуте з похвалами імя й діла в. кор. вел. Але що гетьман живе просто і мізерно, так що в тім же покою де він дав авдієнцію він їсть, спить і всю свою фамілію при собі має 4), я не мав змоги виложити своє, і тільки в загальних виразах запевнив прихильність в. кор. вел. і щире бажаннє оберегати інтереси Запорізького війська і все що може служити забезпеченню сеї держави 5).

“Те саме висловив і гетьман-що він присяг богові ніколи від сеї приязни не відступити, та просить і остерігає в. кор. в. не давати себе переконати брехливим Полякам і не входити з ними в ніякі союзи. Кілька разів при тім гостро закляв, щоб їх бог знищив і викорінив. А я запевнив, що в. к. в. ніколи ні в гадці не мали сього, тим менше не війдете в довірочні відносини і трактати з таким кривоприсяжним народом, і се йому було приємно і мило.

“Другого дня я чотирма наворотами просив у Виговського розмови, але він кожного разу відмовляв ріжними вимівками, і я зрозумів, що він се на те робить, аби я з тим Скотом (Ґаршовеном), присланим з листом від в. к. м., не міг повідомити в. в., що хоч вони й бажають добрих відносин і приязни, але входити в альянси або в твердий союз до сього часу ще не рішились-як я то поволі виміркував. Через те вони дуже приспішили виїзд того Скота Тома Ґаршовена, а мині виразно дали зрозуміти, що мені нічого нетреба писати при сій нагоді до в. вел., чому я й покорився і не став далі наставати 6).

“По двох днях він (Виговський) запросив мене на переговори, і я ні трохи не загаявся, зараз ставився, наговорив йому компліментів, привитав від в. вел., обіцяв усяку ласку-бо мовляв ваше величество певні, що він візьме до серця сю спільну справу і зробить все що може послужити щирому союзові й приязни. Виговський відповів коротко, що завсіди був вірним слугою і приятелем в. вел., і ви можете бути певні, що таким лишиться до свого кінця. Далі просить мене, щоб я цілком щиро виложив доручене мені від в. вел.-бо у них не прийнято довго трактувати. Тоді я докладно представив йому, як в. вел. завсіди ставився прихильно (до них), не тільки задля старої приязни яку вони підтримували з Короною Шведською, але і з огляду на ту довірочну кореспонденцію, яку вони вели весь час з в. вел. В. вел-во тримаючи в своїй протекції їх інтереси за таку їх вірність, постановив не тільки продовжувати сі старі приязні відносили, але й заключити більш формальний союз, тим більше, що обставини складаються так що для обох держав (beyder stats) він дуже потрібний.

“Виложивши все се широко, згідно з інструкцією, я закінчив чемним проханнєм, щоб вони мені дали відповідь на сі два пункти: Чи можуть вони для підтримання і поглублення старої приязни війти в ближчий союз і альянс? Чи на підставі такого союзу схотіли б вони зараз післати в. вел. поміч против спільних ворогів обох держав?

“Я умисно поставив сі запитання, тому що тут принято, що їх питають катеґорично і вони почувають себе обовязаними так відповідати, і я за тими відповідями хотів покерувати свої переговори. І я дістав відповідь, що вони постановили післати з визначніших своїх старшин двох до в. кор. вел. і заключити такий договір. Не думали вони, що в. в. потрібна поміч; але коли б вона була потрібна, то вони не тільки з 1000 7), але і з усіми силами готові стати до послуг в. в. Тепер вони післали 40 тисяч семигородському князеві не силою нового союзу з ним, але тому, що довідалися про союз його з в. вел., і тому ся їх поміч має послужити также в.вел., як і князеві семигородському.

“Хоч мене ся відповідь здивувала, я подякував приязно і запевнив, що в. вел. буде приємно мати змогу устно відкрити свої гадки таким високим особам.

“Що до помочи пояснив я, що мусіли в. в. винести протягом сих двох років, на собі однім двигаючи весь тягар війни і виручаючи тим приятелів сусідів; висловив здивованнє, що тим відкладається сей союз, тим часом як вони самі його бажали. Тут писар перебив мені мову запитаннєм, чи маю я повновласть? Я відповів, що без такої повновласти я не став би й говорити, і взяв її навіть з собою. Вони перечитали і перепросили, бо не знали, чи я в не присутности Торншільда маю ті самі права. Писар зараз велів її перекласти на свою руську мову 8) і обіцяв про все поінформувати гетьмана і лише потім повідомити.

“Помітивши, що вони не дають мені приводу до дальших питань, я використав се що вони сказали про непотрібність помочи і вияснив їм, як в. в. були несправедливо ображені Московитами і понесли великі шкоди, і що б вийшло для них (козаків), коли б вони сидячи тихо пустили се повз себе. Канцлєр схвилювався сими представленнями, виявив великий жаль з приводу того, ще так несправедливо поступалося з в. вел., заклявсь і писаннєм своїм хотів доказати, що приложить всі зусилля аби відвести (царя) від його намірів. Той не тільки не відчував сього, але був невдоволений на козаків за те що вони йому не помагають против в. корол. величества. А тепер побачивши, що йому (цареві) не йде так (у війні з Шведами) як він собі то уявляв, і затрівожившися, що (козаки) теж можуть против нього виступити, — він (цар) незадовго перед моїм приїздом прислав посла до гетьмана 9) з виправданнями за те, що він учинив перемирє з Поляками. Він хоче його зірвати, раз воно не подобається гетьманові, і взагалі готов зробити все, що гетьман хоче. На се гетьман дорікнув, що цар не послухав його ради і почав несправедливу війну з в. кор. вел. Наказав упіминути в. князя, щоб він постарався, аби війна з в. кор. в. була як найскорше скінчена, і попередив, що він (гетьман) в. величества приятель, і доки буде живий, нічого не почне против в. величества.

“Другого дня спитав мене оден міщанин, скільки мені треба буде коней під вози- бо гетьман йому наказав про се подбати. Я зараз післав до канцлєра, щоб довідатися, як я се маю розуміти. Той зараз попросив мене до себе і виправдував сього чоловіка, що він се зробив з обережности, аби чогось не забракло.

“Але при тім пояснив мені, що з приводу моєї пропозиції була рада, і на ній ухвалено, не вступати в ніякі трактати, доки в. кор. вел. не признав за ними права на всю стару Україну або Роксолянію, де грецька віра була і мова (їхня) ще істнує- до Висли. Аби вони могли затримати, що своєю шаблею здобули, і були б осміяні, коли б вони не вернули собі при нинішній нагоді того що було ними втрачено і несправедливо у них забрано 10).

“Коли б я мав (таку деклярацію) за рукою і печаттю в. кор. вел., то можна було б легко покінчити з союзом, тим більш, що у них нема звичаю робити довгі переговори. А з того побачив, що до ніяких реальних договорів не прийде, доки сі краї, на які вони претендують, не будуть за ними признані. Тому взявся виробляти проєкт договору, почасти на те щоб вивідати, в чім вони погоджуються з в. вел., а в чім розходяться; почасти-щоб до певної міри задоволити їх в їх претензіях. Коли я передав його канцлєрові, знову відбулася рада, і третього дня її ухвала була мені переказана через канцлєра в присутности богатьох старшин (“офіцерів”). Вони дуже дякували за щиру приязнь, яку весь час в. вел. виявляли, охороняючи їx інтереси й державу, і обіцяли завсіди покірно виконувати волю в. вел. Що до тіснішого звязку й союзу, то хоч вони й дуже хочуть війти в такий союз, але під сю пору не може се статись. (По перше)-тому що полковники 11) всього Запорізького війська, без згоди котрих се не може статись, про се ще не повідомлені; за кілька годин дано буде наказ, щоб вони за кілька тижнів зібралися і щось певне в сій справі постановили. По друге-з князем семигородським і з обома волоськими князями уложено союз, і їм також треба дати знати про се (проєктований союз з Швецією). По третє-вони ще не мають ґарантії від в. кор. вел., якої сатисфакції і нагороди мають сподіватися з сеї війни. Тому вони просять в. вел. з усею приязню відкрити їм остаточні інтенції і катеґоричні резолюції що до сеї польської війни, а вони за кілька день те саме зроблять через своїх послів до в. кор. вел.

“Тим часом альянс завязаний з кор. Христиною і короною Шведською далі зіставатиметься в силі, і в. вел. можете вповні спуститися на їx слова та ні трохи не сумніватися що до їх постійности. Для кращого запевнення в. в-ва. гетьман не тільки збирається сам вийти в поле з першою травою, щоб знищити спільних ворогів, але хоче закликати й вел. князя (московського), щоб він стримався від яких небудь ворожих кроків против в. кор. вел., а за всі вчинені шкоди вчинив сатисфакцію і реституцію; в противнім разі він 12) пошукає инших способів. Свому полковникові Антонієві він уже дав наказ, на випадок коли б в Польщі знайшлися якісь Московити, трактувати їх як неприятелів. Післав також до Отоманської Порти і до татарського хана, сповіщаючи їx, що він війшов у тіснішу приязнь з в. кор. в-вом, з князем семигородським і з обома волоськими князями, і просить їх (султана і хана) нічого против них не починати, бо инакше буде змушений виступити против них.

“Хоч я широко відповідав на се все, вони не хотіли відступити від сих постанов і навіть зробили мені закид, що мабуть я порозумівся з Московитами, коли так дуже їм опоную і протестую. Тому мусів покоритись і заспокоїтися на тім, і без протестів пуститися в дорогу назад” 13).ҐЂґ”“

Так оповідав Велінґ у своїй реляції королеві. Але Виговський Лілієкроні, що приїздив продовжувати зачаті Велінґом переговори, зовсім инакше пояснив причину такого несподіваного закінчення Велінґової місії, і се поясненнє повторив потім історіоґраф Карла-Ґустава Пуфендорф. Він пише що козаки були ображені тим, що Велінґ став торгуватися з ними за ті землі, на які вони заявляли претензії: силкувався лишити за королем Львів, Камінець і Поділлє до Бару, тим часом як козаки домагалися всеї Червоної Руси до Висли. “Вони резонно питали: пощо Шведам сі широкі области, котрих козаки добиваються від Польщі в сатисфакцію, і як вони їх думають обороняти”. Велінґ в'їдливо відтяв Хмельницькому, а коли Виговський хотів побачити його інструкцію, чи дійсно йому доручено ставити сі величезні жадання, він подер її перед ним. Хмельницький через те не схотів вести з ним переговори і заявив, що пошле послів до самого короля” 14).

Я навів се оповіданнє Пуфендорфа, бо воно мені здається правдоподібнішим ніж як се місце розшифроване в виданню реляції Лілієкрони Молчановського. Там сказано, що Велінґ викликав невдоволеннє при першій же розмові з Виговським, заявивши, що король претендує на городи по Бар, і він, Велінґ питав козаків, пощо вони хочуть богато земель від Польщі, і як вони їx будуть боронити 15). Цілком ясно, що Пуфендорф далеко правдоподібніше розуміє ситуацію, вкладаючи таке запитаннє в уста козаків.

Місія Велінґа таким чином розбилася на справі приєднання до козацької України західніх земель до р. Висли, українських і білоруських, “де була грецька віра”.

Тому що Велінґ приїхав з Семигороду, козацький “канцлєр” й инша старшина могли підозрівати, я сказав би-мали підставу підозрівати, що се Ракоцій настроїв його так, що він став торгуватися у козаків за Галичину і Поділлє, що в даних обставинах-се було зовсім ясно-не мали ніякої вартости для шведського короля. Ними інтересувався Ракоцій, і з ним на пункті сих земель у козаків не все було ясно, як виявилося слідом. Відти підозріння, що Ракоцій тут щось інтриґує і звязав Карла, а ще більше Велінґа на пункті козацьких претензій на Західню Україну. Пізніше, після краху Ракоція; гетьман і писар се досить ясно дали зрозуміти Лілієкроні. Коли він добивався, щоб приступлено було до складання формального договору, вони відповідали, що наперед треба порозумітися з королем і з Ракоцієм в справі границь тих володінь, які вони хотіли одержати, і зазначали, що вони вважають свої інтереси нарушеними договором Карла з Ракоцієм. Даремно Лілієкрона старався їx розговорити, посилаючись на свою інструкцію, — гетьман і писар і инша старшина посилалися на реляції Антона, скаржилися на поведінку Ракоція і висловляли переконаннє, що в тім пункті він спирається на якусь конвенцію з шведським королем.-“Кн. Ракоцій договорився з в. кор. в-вом. на некористь поширення і укріплення їх свободи”, формулював Карлові їх позицію Лілієкрона 16). Се очевидно виявилось і в переговорах з Велінґом, в недовірю до його поведінки і бажанню провірити, чи єсть у нього се в інструкції, та він персонально працює для Ракоція. Чи при тім дійсно дійшло до такої різкої і не дуже правдоподібної сцени, що Велінґ подер королівську інструкцію на очах у Виговського, инша річ. Може бути що Лілієнкрона “різав” свого попередника. Але в кожнім разі довірє до Велінґа пропало, гетьман і писар не схотіли з ним трактувати.

Лист гетьмана, висланий з Велінґом до шведського короля, досі невідомий; маємо тільки лист до Ракоція, що мав Велінґ відвезти, вертаючи назад через Семигород; він має дату 26 с. с. січня (5 лютого)-се мабуть день відправи Велінґа. Гетьман згадує про принесеного Велінґом листа від Ракоція, з намовою війти в союз з шведським королем (як то зробив сам Ракоцій). Гетьман запевняє в своїй охоті до сього- се він засвідчив листом до короля, дорученим Велінґові. Тому що шведський король не передав через Велінґа конкретних умов договору, гетьман хоче в короткім часі вислати до короля своїх послів 17). Очевидно, що такий більше менше лист пішов і до короля.

В посольстві до Карла-Ґустава вислано Дорошенка, але і сим разом йому не пощастило. Виговський оповідав потім Бутурлину, що “козак Дорошенко”, післаний від гетьмана з листом до шведського короля, не міг проїхати, тому що Ляхи в ріжних місцях стояли в значній скількости (в скопЂ) і він вернувся з тим листом назад 18).

Тому що післанця названо по імени, я думаю, що се був не простий гонець, а повномочний посол-що се було те гетьманське посольство, пообіцяне королеві через Велінґа. Думаю, що воно було післане доволі скоро після від'їзду Велінґа, але не могло добитися до короля і вернулося з нічим.

Карло-Ґустав тим часом хвилювався не дістаючи від Велінґа ніяких відомостей про висліди його місії. Як довідуємося з його листу з 20 с. с. лютого 19), він 9 (19) післав Велінґові пригадку через Кеніґсберґ, копію другого дня через Семигород, а 2 н. с. березня пише йому знову наказ-не упускати нічого задля скоршого виконання даного доручення. “Коли у гетьмана Хмельницького і всього Запорізького війська се лежить на серці, щоб предківську віру, свободу і нову державу 20) від польських кривд не тільки під сю хвилю, але і в будуччині від усяких напасників захистити і становище держави своєї уліпшити і утвердити, нехай вони зрозуміють, що саме нинішній час придатний на се. В збройнім союзі з вами і з князем трансильванським вони можуть виступити з справедливою пімстою проти ворогів своїх, стільки разів віроломних, і відібрати їм всяку можливість шкодити на будуще. Щоб здійснити сей спасений плян, дуже важно, щоб ти використав усяку нагоду, аби усунути всякі розходження які існують між згаданим князем (Трансильванії)  21) і козаками і могли б зашкодити спільній справі, та вплинув на них, щоб вони мали на увазі свою користь в сій спільній справі. Бо коли вони (козаки) дадуть відвести себе від сеї спілки яким небудь обставинам: або звяжуться з Поляками, за порадою наших неприятелів 22)-так як Москалі в виленських умовах до того змагають, щоб їх кінець кінцем привести до послуху Полякам, — або вповні покоряться Москалям, — ти мусиш їм представити, як мало безпечности вони в тім можуть сподіватись для себе. Бо ж вони не можуть нічого доброго чекати від зближення (Москви з Польщею). Мати над собою паном сильного московського царя було б для них также небезпечно як і польського короля. Вони не можуть подбати про свої інтереси краще як захистивши свободу своєї держави за помічю зброї нашої і трансильванської, так щоб не мати якогось небезпечного пана над собою і не терпіти більше кривди в тих політичних і церковних справах, котрі вони собі поправили (буквально: назад собі вернули).

“Для сього вони повинні забезпечити себе не тільки від Поляків, але і від Москви, так щоб не треба було згодом берегтися з її сторони того самого (що козаки терпіли від Поляків). Тому се лежить в інтересах їх держави (Status), щоб московський цар мав обмежені сили (moeratis imperii viribus gaudeat) і не протягав своїх жадних рук далі, ніж то йому належить і добро сусідніх народів позволяє, а користувався своєю владою спокійно, не викликаючи їx невдоволення.

“Коли ж він і далі не перестане нас напастувати війною, гетьман Хмельницький повинен пошукати нагоди витолкувати йому, що йому треба добре обрахуватися з перспективами сеї війни, розпочатої ним (царем) без усякої справедливої причини, бо коли він буде її продовжувати, то може накликати на себе велику небезпеку, піднявши на себе ріжні народи”.

Далі наказує постаратись у гетьмана, коли козаки підтримують ще зносини з Татарами, щоб він вплинув на хана, аби той не воював Шведів в інтересах Польщі, а краще звернувся против Москви, як свого природженого ворога 23).

Чи зловили денебудь сі листи Велінґа, не відомо; але вертати назад до гетьмана по одержаній відправі він, розуміється, не мав чого, і по його повороті, не діждавшися козацького посольства, Карло-Ґустав вислав у квітні Данила, уже як свого аґента, з новим послом-своїм камергером Лілієкроною, особою більш поважною і певною ніж Велінґ.








Примітки


1) Виїхав від Ракоція 22. XII.-Trans. II c. 259.

2) Архив III. VI с. 375-6, підпис: Serenissimae maiestetis vestrae regiae amicus intimus obsequiisque paratus Bohdan Chmielnicki dux Cohor. Zaporovianae. Лист очевидно також попав в польські руки і був переданий Москві, бо опинився в актах Посольського Приказу. Мабуть се про нього оповідав гетьманові Бутурлин, що 17 лютого (с. с.) зловлено післанця шведського короля, що їхав від Хмельницького з його листом до короля на Слуцьк, i приведено його до литовського гетьмана Сопіги до Берестя-так Сопіга оповідав московському післанцеві. Акты Ю. З. Р. III. с. 572.

3) День його приїзду до Чигрина Кубаля виводить на 26 січня н. с. (с. 190) але мені здається, що приїхав він трохи скорше: 22-24-го.

4) Weil aber der Feldherr sehr privat und schlecht Iebet, auch in derselben Stuben da er Audience giebet, isset, schälflet und seine ganze Familie um sich leidet...

5) und wass zur Conservation ihres Statss gereichen könte.

6) Одначе листа з Ґаршовеном Велінґ мабуть таки передав-того самого, з 17 (27), що згадує на початку своєї реляції.

7) Очевидно помилка, не знати чи має бути 30 тис., так як стояло в інструкції (вище с. 1285) чи инша цифра.

8) in ihre Reusische Sprache-с. 204.

9) Очевидно мова про посольство Лопухина; цікаво порівняти його звідомленнє з переговорів з гетьманом з інформацією Виговського.

10) es wehre dan dass ew. konigl. mtt. ihnen cedirte das jus totius Ukrainae Antiquae, vel Roxolaniae-da der Griegische glaube gewesen und die sprache noch ist-biss an die Weixel, damit sie dasselbe behielten, wass sie mit ihrem schwerdt gewonnen, und verlachet werden würden, wen sie nit vindicirten bey itziger gelegenheit, wass die ihrigen verlohren und ihnen mit unrecht ist genommen worden- c. 205. Се місце, взагалі дуже інтересне, між иншим показує, що в сім часі, під впливом відродженої національної і політичної свідомости, поняттє “України” починало вже набирати того національного означення всеї етноґрафічної української території, якого воно набрало цілком виразно аж в наших часах.

11) Велінґ пише-hauptmann, hauptleute.

12) “Гетьмана” Велінґ в своїй реляції пише з великої літери як пануючу особу, хоч у друкованім не витримано сеї правописи.

13) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 201-7, лист без дати і місця написання.

14) De rebus a Carolo Gustavo gestis, c. 273.

15) Переклад Молчановського на с. 295-6.

16) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 309, переклад на с. 315.

17) Архив III. VI с. 193.

18) Акты Ю. З. Р. III с. 572.

19) Архив III. VI с. 208.

20) novum statum.

21) Можливо, що се натяк на непогодженнє претензій козаків і Ракоція на українські провінції Польщі.

22) Розуміється мабуть австрійське посередництво.

23) Архив с. 207-9.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 18.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.