Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





XII. КІНЕЦЬ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ


НЕДУГА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І СПРАВА НАСТУПСТВА: ПЕРЕДЧАСНІ ВІСТИ ПРО ОСТАННЮ ХОРОБУ І СМЕРТЬ ГЕТЬМАНА І ЗАХОДИ ВИГОВСЬКОГО КОЛО БУЛАВИ; ЗНАЧІННЄ ДЛЯ ДАЛЬШОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СПРАВИ ЙОГО НАСТУПСТВА. ПОВСТАННЯ НА ЗАПОРІЖЖІ, КОЗАЦЬКІ НИЗИ ПОРИВАЮТЬСЯ НА СТАРШИНУ.



Хмельницький доживав свої останні дні. Ще весною 1656 року був він сильно хорий, так що не зміг прийняти царського післанця, як то було на своїм місці згадано 1). Чутки про його хоробу і смерть пролетіли літом того року; вони скоро були здементовані 2) але поновилися з початком нового року 3).

Зимою гетьман розхорувавсь, очевидно, настільки, що близька смерть його вважалася всіми неминучою. Післанець, що приїхав від Хмельницького до табору Ракоція при кінці січня, оповідав, що гетьман лежить в тяжкій хоробі 4).

В звязку з сим дебатувалося на всі боки і в ріжних напрямах питаннє про наступство. Чи буде добиватись булави Виговський, чи будуть висунені инші кандидатури?

В початках червня 1656 р. Лізоля пише з Казимирової кватири, що Виговський залицяється до Казимира, обіцяючи йому всяку поміч в присилці козацького війська, аби тільки король підтримав його кандидатуру на гетьманство по смерти Хмельницького 5).

Карло-Ґустав в інструкції своїм послам до Хмельницького, в початках жовтня, наказує їм виміркувати, чи не можна придбати прихильність Хмельницького, обіцяючи підтримувати його пляни дідичного гетьманства, себто забезпечення по нім гетьманства його синові? Чи навпаки-обіцяти підтримку Виговському? Чи краще зовсім не мішатися до сеї справи? 6).

В сих обставинах велика рада, визначена на провідну неділю мусіла стати ареною стрічі ріжнорідних політичних, соціяльних і партійних, чи ґрупових течій, і їх сутичка мала визначити напрям українському життю на дальший час.

Се мусіло звязуватися з питаннєм наступства на гетьманстві так: Коли буде гетьманом Виговський, він продовжуватиме той політичний курс, що вівся ним уже в останніх роках: орієнтація на Західню Україну, на її міщанство і шляхту, компроміс з польським урядом, лавіруваннє між Москвою і її противниками. Вибравши Юрия можна буде орґанізувати регентство з инших людей і дати політиці инший напрямок. Який саме-на сім пункті могли бути ріжні гадки і пляни, але в відміну від ситуації з гетьманом Виговським важно було, що тут були можливости якого небудь иншого курсу- не тільки звязаного з тою чи иншою ґрупою правлящої старшини, але і з передачею влади й впливу в инші руки.

Воєвода київський А. В. Бутурлин доносив цареві в середині квітня: “2 (12) квітня казав нам київський полковник Павло Яненко Хмельницький, що гетьман велів йому і з усіх городів полковникам і всякій старшині, також війтам і бурмістрам прибувати до Чигрина. Буде після провідної неділі 7) рада у гетьмана в Чигрині: чи далі їм бути під царською рукою, чи в послушенстві у Ракоція 8), коли він на польській короні укріпиться, чи під иншим чиїмсь володіннєм. Ми говорили Яненкові, щоб вони в правді стояли і гетьмана укріпляли, і від твоєї високої руки повік не відступали. А Яненко нам сказав, що вони ніколи б від твоєї руки не відступили, але бояться того: як був тепер у гетьмана посол цісаря християнського арцибіскуп з товаришами, говорили їм, що коли козаки не сполучаться з польським королем по давньому, прийде на них твоє, царське військо, а з другого боку цісар і папа, військо польське й литовське-буде козакам тоді біда! Отже, коли ти великий государ, звелиш боронити їx, козаків, від Ляхів та инших їхніх неприятелів, то вони від твоєї руки не відступлять. Але того щоб Поляки мали ними по давньому володіти, вони й чути не хочуть.

“Отже коли ухвалять бути по давньому під твоєю рукою, тоді Павло з полковниками з сіверських городів згідно з гетьманським наказом піде під литовські городи: під Берестє й Пинськ й инші-ті що тобі не піддалися, аби їх під твою руку підвести. А нам (воєводам) дати їм салдатів” 9).

“А ігуменія Ми(хай)лівського дівочого монастиря Олександра- писаря Івана Виговського рідна тітка, й ріжні київські міщане оповідали, що на Запоріжжю збирається богато казаків-своєвільників: хочуть іти на Чигирин, на гетьмана, на писаря, на полковников, і на всяку иншу старшину, щоб пограбувать і побить за те що вони з усіх городів, з оранд, і з сіл збирають собі великі доходи і з того богатіють, а козакам нічого не дають 10). Гетьман і писар посилають на Запоріжже старшину: з Київського полку Скочка, і з инших полків таких козаків, від котрих сподіваються правди і собі помочи, на залогу до Кодака-там приготовлено велику армату і припас до неї. А хто у тих самовільників старшиною, то їм невідомо”.

Далі новини-наведені вже вище-про козацькі операції в Польщі. Чутки про присилку грошей від шведського короля, що набирають специфічного значення в звязку з вище сказаним, і потім такі воєводські міркування: “При такій козацькій непевности (шатости) і непостійности, остерігаючися тих козаків своєвільників і того наказного гетьмана, що пішов з військом до Ракоція, без прибавки війська в Київі бути не можна; а як буде прибавка твого війська хоч трохи, тоді й козаки і всяке инше військо буде остерігатись, а твоїм людям і міщанам київським та інших городів буде безпечно.

“А коли гетьман напише за (присилку) твого війська, або Яненко стане просити (дати йому) твоїх людей в похід на Литовські городи, чи йому давати?” 11)

Як бачимо, паралєльно з мобілізацією старшини і суспільних верхів проголошеною гетьманом, для розв'язання з їх становища найбільш актуальних питань біжучої політики, між ними і в звязку з ними-справи наступства на гетьманстві, заворушилися також і козацькі низи, наміряючися дати ґенеральний бій сим верхам під гаслом поборювання старшинської господарки і спеціяльно — неплачення козацького війська, всупереч обіцянкам. А московський уряд, розжалений на гетьмана за його непослух — за союз з Швецією й Семигородом проти Польщі, всупереч московським плянам і рахункам, почувши про се роздвоєннє в війську, — як зараз побачимо, постановив використати се внутрішнє замішаннє, щоб підкопати гетьманський уряд і змусити його до капітуляції, поставивши перед лицем козацького бунту Для того заходився підогрівати сей рух з свого боку на сім економічнім ґрунті-демаґоґічною аґітацією з приводу неплачення війська.








Примітки


1) Сборник Київ. Арх. Ком. І с. 40.

2) В листі де-Нуайє 10 вересня 1656: “Кажуть, що Хмельницький помер в день богородиці в серпні” (с. 242). В депеші нунція Відоні з польської кватири, 20 вересня, говорення з приводу повороту королівського післанця від Хмельницького -“і так відпадає чутка, що пішла була про його смерть” (Жерела XVI с. 220). Австрійський агент Краґштайн з Польщі: “Про смерть Хмельницького, згадану недавно, звідусіль суперечні чутки: посол короля, недавно висланий, приніс вість, що він лишив його живого і здорового” (Жерела XII с. 396).

3) Цісарським послам оповідали в Галичині в лютім за певне, що гетьман помер; тільки приїхавши під Чигрин, вони упевнились, що він живий- акти місії Парчевича (с. 527, 541, 543).

4) Transsylvania II с. 265= Архив II, VI с. 195.

5) Secretarius Chmielnizkii promissa facit regi Poloniae speciosissima quoad Cosacorum аuхіlіа, dummodo rех Poloniae ipsi successionem assecuret generalatus in Cosacos post mortem Chmielnizkii. Жерела XII c. 390.

6) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 153, переклад с. 166, див. вище с.

7) “после свЂтлые недели”.

8) “под Ракоциным послушанем”.

9) Тут кілька слів пропало.

10) “Хотять приходить в Ч(иги)рин на гетьмана, на писаря и на (полковників и на иных начальных (лю)дей... розграбить и побить за то, что он, гетман и писарь и полковники и иные начальные люди со всЂх городов, с ранд и с сел и з деревень емлют себЂ поборы большие и тЂм самим они (бога)тЂют, а им, козакам ничего не дают”.

11) Білгород. ст. ст. 386 л. 905-908.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.