Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





КАМПАНІЯ РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА В ЛЮТІМ-КВІТНІ: ДОСИТЬ СПРИЯТЛИВІ ПОЧАТКИ-ГАЛИЦЬКА ШЛЯХТА ЗАЙМАЄ НЕЙТРАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ, АЛЕ ЛЬВІВ ПОСТАВИВСЯ ВІДПОРНО, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЛЬВОВА 9 (19) БЕРЕЗНЯ. ОПЕРАЦІЇ ПІД САМБОРОМ І ПЕРЕМИШЛЕМ, РЕЛЯЦІЇ ШТЕРНБАХА, СПОЛУЧЕННЄ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА З РАКОЦІЄВИМ І МАРШ НА КРАКІВ.



Кампанія в Польщі-Литві в сім часі-в травні-червні-пішла так хаотично і безрезультатно, що справді нічого мудрішого не можна було видумати як тільки чим скорше її припинити. Всі ілюзії, які хто небудь міг мати що до її перспектив, в сім часі вже розвіялися безповоротно.

Початки виглядали сприятливіше. Ґрондский, що був учасником кампанії-висланий від Ракоція з Кеменем разом з другим ще шляхтичем, Казановским, щоб робити настрій між шляхтою, пише що се йому вдалося: галицька шляхта мовляв обіцяла держати нейтральність супроти Ракоцієвого походу і провіянтувати його військо, коли він не буде змушувати щоб йому присягали, і запевнить їй безпечність і незайманість. Ракоцій, каже він, прибувши до Синовідська, дуже тішився з таких приязчих відносин між його військом і місцевою шляхтою. В Стрию в перших днях лютого він видав нові відозви до шляхти і військових польських, закликаючи їх вступати до його війська, обіцяючи недоторканість усім, хто йому піддасться, а Кеменя з тими ж Ґрондским і Казановским-додавши їм іще Станіславского, хоружого галицького, що пристав до нього, він відправив під Львів-прихилити Львовян на свій бік 1). Вони повезли з собою листи Ракоція до шляхти зібраної у Львові і до львівського маґістрату-з закликом прилучити свої зусилля до Ракоцієвих заходів “коло відродження Річипосполитої”, уставлення в ній ладу і спокою. З лютого Кемень з компанією стали під Львовом і Станіславский взяв на себе ролю посередника, використовуючи свої знайомости і звязки 2).

Ґрондский-котрого жінка пробувала тоді у Львові, привів до малого з'їзду представників обох сторін на львівськім передмістю. Але і шляхта, а ще більше маґістрат поставились дуже ухильчиво, не хотячи нічим підтримувати претенсій Ракоція, і тільки дбали, щоб тим часом забезпечити свою околицю від руйнації. На докори Ракоція, що вони досі не зазначили свого становища, вони виправдувалися, що досі не знали нічого про його пляни і наміри і просять лишити їх на нейтральній позиції щоб приставши до нього не накликати репресій з боку Яна-Казимира і його союзників-Москалів. Так писала більш опортуністично настроєна шляхта, маґістрат же ще більш безоглядно маніфестував свою вірність Яну-Казимирові, і в такім тоні відписав 6 лютого. До Ракоцієвої кватири були вислані делєґати на переговори від шляхти і маґістрату, просячи відвести військо від міста і лишити його в покою. Вони привезли від Ракоція умови перемиря: Львів мав відкрити вільний приступ до себе уповаженим від Ракоція особам, також семигородським купцям і негоціянтам, а противників Ракоція нічим не спомагати, їx війська до міста не приймати і т. д. 3). На се вислано знову ухильчиві відповіді, з датою 16 лютого, між инш. шляхта просила вибачення за спізнену відповідь, виправдуючися тим, що переїзд дорогами став небезпечним через козацькі насильства (ob diversas insolentias Kozakorum)-їх напади на шляхетські і церковні маєтки 4); саме в тім часі, 10-12, вони проходили повз Львів, і 12-13 зійшлися під Стриєм з Ракоцієм 5). Тому що Ракоцієві хотілось кинути всі сили на Краків і він не міг відділити більшого війська для облоги Львова, йому прийшлось вдоволитися сею чемною фразеольоґією і відповісти рівно ж чемними фразами-висловами надій, що Львовяне своєю поведінкою оправдають показану їй ласку-відведеннє війська від міста і т. д. 6). Військо ж зводилося тому, що було потрібне для походу на Краків і лишати його далі в такій ізольованій позиції було небезпечно: король польський і гетьмани старалися підтримати свою східню базу, і Ракоцієві слати сюди військо або лишати під можливий удар невеликий відділ було нерозумно.

Яких небудь заходів коло приведення Львова і тутешнього краю в залежність від козацького війська з боку Ждановича або Зарудного досі незвісно. Гетьман попробував своїх впливів. 9 (19) березня вислав він до Львова свого фінансового агента Тодоса Томковича з листами до маґістрату від себе і від Виговського. Гетьман і писар радили львівській громаді не вповати на теперішню ситуацію і не забувати показаної свого часу науки, инакше сказавши: не легковажити собі патронату Запорізького війська (для прикладу нагадували Старий Бихів, що як тримався, а таки мусів піддатися козакам):

“Не зрікаємось раз обіцяної вам приязни”-писав гетьман-“навпаки, тим певніше її тримаємо, що маємо зчаста відомости про добру охоту ваших милостів до нас. Бо таки й справді годиться, щоб за зичливу прихильність, показану в обставинах небезпечних і дійсно таки відстражданих, і за заслону від явної загибелі ті що приймають добродійство відплачували найщирішою вдячністю тим що їм те добродійство показали. Нагадуємо і вам, аби памятали нашу приязнь і не давали себе звести ніякими аплявзами щастя і його оборотами: відміни як у місяця, так і у фортуни часті, а ви майте перед очима, що ми пильнуємо цілости вашого міста завсіди, і запобігаємо тому, щоб в. м. не терпіли ніяких інфестацій від чат і від головного війська нашого. На се ми звернули увагу і недавно висланого полковника Антона, аби так військо своє стримував, аби найменшої кривди в. м. не сталось не тільки від війська Запорізького, але і від війська князя Ракоція, з котрим сполучені наші гадки і наша сила 7). Тому радив би зчаста приглядатись нашій охоті до вас і мати на увазі Бихівську фортуну. Але як рівняти простий і грубий нарід з людьми полірованими й освіченими! 8). Ми про вас инакшої гадки і певні, що ви зіставатиметесь в однаковій мірі зичливости до нас. А про наш невигаслий афект до вас доручили ми розповісти вам п.Теодозію, слузі й екзакторові нашому. Бажаючи і т.д.” 9).

Виговський теж нагадував колишні послуги і радив не покладатися на змінливу фортуну. Застерігався, що не думав, аби такі статочні й мудрі люде як львівські маґістратські дали себе провадити як малих дітей, — але все таки вважав потрібним пригадати їм потребу обережности і розваги, — а з рештою відсилав до устних представлень Томковича.

Було таких листів мабуть і більше-до Львовян і до инших міст. Кушевич заховав листа Виговського писаного до нього приватно, 10 (20) березня. Просив “показати приятельське серце тому Теодозію, що їде в справах наших військових і в деяких приватних” і передати через нього якийсь дзиґарок відданий у Львові для направи-“коли вже вийшов з рук ремісничих” 10). Охоронний лист для Львова, котрим мав Томкович похвалитися перед маґістратом, виглядав так:

“Богдан Хмельницкий гетман з войськом й. ц. пресв. в. Запорозким-ознаймуємо тим писанєм нашим кождому кому о тим вЂдати належить, а меновите пану Антонови наказному нашому и при ним будучим полковником, осавулом, сотником, атаманом і залогам по мистах будучим: старшим і черни войска нашого Запорозкого і всему нашому товариству.-Иж якосмы през першоє постановенє року прешлого мисто Львов зо всими обивателями взяли в свою оборону, обЂцуючи их-поки бы вирне и ведлуг слова ку нам преречоного ся заховывали, од вшеляких так своєго яко и обцых войска наЂздов заступати так і тепер сурово приказуєм, абы ся жаден так з пЂших яко и Ђздных не важил набЂгати, любо произдом якимкольвек способом ани в домах шарпал. Але овшем абы ся з людьми миста Львова як з власными нашими обходили, де вшелякого гандлю и купецтва (не) чинячи перешкоды.-Иначей гдыбы хто мал з ними постутовать над выразноє наше розказанє, и тоє было до нас донесено, — сурово таковый кождый без фольги и одпусту караны будет ведлуг заслуги и учинку своєго-бы теж и на горло” 11).

16 квітня маґістрат сповіщав про приїзд Томковича з сими листами кор. гетьмана і Чарнєцкого-свого воєводу, але на жаль нічого не знаємо про зміст устних розмов, що відкривали властиву мету його місії. Ясно, що козацький гетьман поновляв через Томковича свої попередні заходи коло утворення козацького протекторату над галицькими містами; було б надзвичайно інтересно почути щось з його пропозицій, побачити ті форми, які пропонувалися з козацької сторони. На жаль нема нічого-за те результат ясний: нічого більше понад чемні фрази Томкович в тодішніх обставинах не міг зі Львова привезти. Козацьке військо було далеко і не могло з свого боку зробити ніякого особливого впливу на настрої львівських батьків міста.

Ми вже знаємо, що Ракоцій тільки й чекав козацького війська, щоб рушити на Краків. Се важно було для його престіжу: заволодіти старою столицею Польщі, резіденцією Семигородця Баторія, прийняти її з рук Шведів і показати тим, що він, а не Карло являється наступником Казимира. Надавав він сьому також і велике економічне значіннє, хотячи заволодіти краківськими салінями і нагромадженими в них запасами соли. Уперто він торгувався за них з Карлом при складанні союзного трактату і тепер ж найскорше хотів вступити в фактичне володіннє ними. Тим більше, що шведська залога Кракова, обложена польським військом, з свого боку кликала Ракоція як скорше прибувати в поміч, бо більше як шість тижнів на могла триматись 12). Все се змушувало Ракоція спішитися яко мога на захід. Коли козаки Антона в середніх днях лютого з'явилися в околицях Львова і звязалися з його стрийською кватирою, він рушив зі Стрия на Самбір, покликавши і Кеменя з його відділами, щоб іти разом на Краків, а поперед себе вістником приходу вислав відділ кінноти під проводом Фр. Ішпана 13).

Під Самбором одначе вийшла неприємна пригода, котру учасник походу Ґрондский представляв критичним моментом кампанії. Досі мовляв все йшло як найкраще. Руське воєвідство було з обох сторін признано фактично нейтральним, уставлено добрі відносини з шляхтою і міщанством Галиччини (важну, ролю в сих переговорах Ґрондский приписує собі і очевидно старається представити її в можливо найкращому світлі). “Але не довго так ішло бо козаки і помічні полки волоські прийшовши до табору почали все перевертати догори ногами, а початком тому послужила пригода під Самбором”. Коли мовляв Ракоцій зближившися під Самбір запропонував місцевій шляхті і міщанству замиреннє на таких же умовах як се сталось у Львові, і вони “обома руками ухопилися за сю пропозицію”, підчас приготовань до сих переговорів, в припадковій сутичці вбито брата Януша Кеменя Вальтазара. Хоча пригода сталася властиво з його власної вини, угорське військо було незвичайно тим уражене і домагалося крівавої пімсти на Самборянах. Ракоцій же не хотів псувати відносин з-за сього інціденту, в котрім Самборяне властиво не були винні, і зложив з ними все таки замиреннє, на львівських умовах. Се страшенно обурило військо, почались крики, що Ракоцій дбає тільки про те, щоб приподобатися Полякам, а угорську кров цінить гірше собачої, водить своїх Угрів як псів на шнурку не даючи їм ніякої свободи, і т. д. 14).

За сим пішла доводі неприємна для Угрів сутичка з Поляками на Сяні під Перемишлем. Гетьман Потоцкий громадив військо під Ярославом, і Ракоцій, маючи вже при собі козаків і Волохів 15) хотів викликати його на рішучу битву. Але Поляки побачивши перевагу Ракоція, ухилились від бою відступивши долі Сяном на північ, і Ракоцій не став гонити за ним. Під Перемишлем лишив Кеменя договорится з перемиською шляхтою і міщанами щодо нейтральности (договір про се зложено з ними 3 березня-в першім пункті його Перемишляне обовязувалися не мститися після війни ні Уграм, ні козакам, ні Волохам, ні иншим учасникам її) 16). А сам Ракоцій з своїми союзниками в 20-х числах лютого став під Перемишлем і Ярославом, лагодячи похід на захід.

Він так писав про се Карлові 27 лютого з Ярослава: “Чекаючи козаків я мусів якийсь час лишитися в Стрию, тепер я зійшовся з ними за милю за Перемишлем, прийшов сюди і якнайскорше піду в середину Польщі-працюватиму в спільних наших інтересах. Чутка про мій прихід, як свідчить лист п. маршалка до вельм. п. Вірца (коменданта краківської залоги) звільнила Краків від неприятельського війська, я дуже з того тішусь і сподіваюсь, що за божою поміччю также успішно піде мині і з польським військом” 17).

Ситуацію тодішню досить добре малює шведський резидент при Ракоцію Штернбах, в реляції свому королеві “з Семигородського табору між Ярославом і Перемишлем 12 (22) лютого”. “Хмельницький, як я зрозумів з його листів 2 січня і 10 лютого, мавши нагоду бачити і читати їx в автографах, головно того прагне, щоб в. кор. вел. не мирилися з Поляками як спільним ворогом. Але бажає, щоб було замиреннє і з Москвою, і прохає князя (Ракоція) посередничати в сій справі у в. вел. Князь сього також, здається, бажає серіозно, між иншим з тих мотивів, що коли замиритися з Москвою, то вона може стримати Татар від помочи Польщі. Він боїться сеї помочи, бо Поляки дуже прохають хана, а Порта дає на се згоду, і тепер в дорозі турецький посол, — присланий до князя з тим щоб намовами і погрозами відкликати його з Польщі. Князь доручив своїм урядникам полишеним в Семигороді щоб повели його обводними дорогами, аби він не скорше доїхав до нього як у Кракові. Бо князь так думає, що при трудних обставинах Туреччини вона не виступить против нього, коли йому пощастить (у Польщі). Тому було б спільним інтересом щоб в. вел. прислали частину війська на сполученнє, аби в потребі боронити власні землі і помагати спільним плянам.

“На мій скромний погляд князь занадто боязький, і при нинішнім (великім) числі війська всетаки не рішається рискувати, тому все покладає на сполученнє з Шведами. Думав, що як прийде до Польщі, так маґнати, особливо приграничні, між ними Любомірский, стрінуть його по приятельськи для того він поводився з усіми ласкаво. Але тепер він уже бачить, що все йде инакше, і ніхто тої ласки не приймає, крім окремих одиниць, котрим загрожували шкоди від війська; тому він так і клопочеться про збільшеннє сил.

“11 (21) лютого, наближаючися до Перемишля, мали ми відомість, що Любомірский кинув Краків, налякавшися наближення князя, але заразом були вказівки, що тойже Любомірский, Потоцкий, Чарнєцкий й инші мають стягатися над Сяном. Відбулася рада з начальниками Козаків і Волохів, в моїй присутности, і однодушно рішено всіми силами йти на ворога, як що він дасть нагоду з ним зійтися. Отже такий уложили порядок, що князь з своєю кіннотою вестиме праве крило, козаки ліве, піше військо з арматами в середині, і обоз буде так уряджений, щоб і він в потребі міг послужити; Волохам же, що з своєю кватирою були далеко, наказано поспішати за військом. Війська князя я нарахував на 18 тисяч кінних і 5 тис. піших, крім самого князя провадить ними Кемень Янош і Бакош Ґабор. Козаків в лавах, з самопалами 18) 20 тис.; челядь їх полишено в обозі-число її не мале, вона має рушниці і не менше здатна до бою які инші. Волохів рахувалося на 6 тис. Коли передні полки стали над Сяном й почали гарці, неприятель відійшов-було його коло 3 тисяч. Найблизший день покаже, чи сі відомости бранців були вірні, чи того напливу ворогів треба, ще сподіватися.

“Коли я зрозумів, що князь кинувши Перемишль хоче йти просто на Краків і хоче зараз заволодіти містом, а може й прибутками від соли-я став стримувати його доказуючи що туди спішити нема чого, а треба приступити до Ланцута, де засів з військом Любомірский, а головне військо післати на Литву. Але нічого я не міг добитись. Мушу сказати що нестає гармат для мурів-вони мають бути привезені до Кракова з Патаку і з инших угорських замків. Але головно нестає проводу (concilium), і було б в спільнім інтересі, щоб в. в. прислали кілька полків з ґенералом, що поміг би сим операціям своїм розумом” 19).








Примітки


1) Охоронний лист Станіславскому з датою 2 лютого, в Стрию, й обіжник до польських вояків з датою 4 лютого тамже-ркп. Осолін. 3568 л. 56-7, листи до львівської шляхти і міщан з дня 2 лютого-Осол. 2346-про них нижче.

2) Листуваннє м. Львова з часів Ракоцієвого наступу зібрав звісний нам райця львівський Кушевич для задуманої, але не докінченої історії його, збірка переховується в бібл. Осоліньских під ч. 2346, дещо з того видано в VI “Жерел”.

3) Ясно, що се проєкт деклярації; Кубаля думає, що делєґати її підписали (Wojna Brandenburska c. 142); але се безпідставно, взяти хочби реляцію Ожґи, одного з депутатів, що їздили до Ракоція, про результати подорожі, в копіярії Четвертинського, Чортор. 2446 л. 30: “Вернули ми минулого вторка в ночи (з 13 під 14 н. с. лютого) від кн. Ракоція-вдячно нас приймав, приязнь офірував, щоб для своєї безпеки війська в тил (не посилати); такі кондиції подав (додаються осібно); їх м. Львовяне приймати не хочуть, і звідти велика турбація між їх м-ми. Ми пригадували слова сказані при прощанню гетьманом Ракоція: “Коли сі кондиції не будуть підписані, прийдеться послам инакше пити, і прийдеться потім инакші кондиції давати”. Попрощавшися Ракоцій вівторок рушив під Краків з усім військом, має його разом 30000, козаків 20000, волоського й мунтянського-при нас і минали”.

4) Се проєкт листу, замість нього вислано инший, але текст сей має всю вагу для ситуації. Жерела VI с. 225.

5) 7 лютого козаків ще не було під Львовом; п. Ляхович, що їздив до львівських єзуїтів з якимись дорученнями від кн. Четвертинського і поїхав зі Львова вечером в середу 7 лютого, коли збирались висилати депутацію до Ракоція, висловляєтья так: “Львів в страху, а коли б і нам не дісталося того, як прийде до нього (Ракоція) козацьке військо (kozackie posiłki), котрих він сподівається” (Чортор. 2446 л. 27). А 13 лютого Ракоцій рушив зпід Стрия під Краків, вже війшовши в стичність з козацьким військом-як бачимо з листу Ожґи, вище.

6) Листи Ракоція і Кеменя з Торків під Перемишлем 22 лютого-в збірці Кушевича надруковані в VI т. Жерел. с 226.

7) z ktorym sie umysły i potęga ziednoczyła.

8) Грубий нарід-се старобихівська залога, очевидно, a ludzie polerowani geniique illustrioris-се львівські маґістратські.

9) Видано в додатках Кубалі Wojna brandenb. s. 430

10) Осол. 2346 л. 239 і 379, виривки у Кубалі с. 342 і 430.

11) У Кубалі дод. 23, с. 429; в виправленій формі видав Антонович-Сборник лЂтописей с. 265. Я не йшов так далеко в виправці, але все таки мусів справляти спольщену транскрипцію Кушевича.

12) Лист Штернбаха з стрийської кватири 3 (13) лютого-се остання дата побуту Ракоція під Стриєм. Тrаnnsуlv. 11 с. 268.

13) Ґрондский с. 187.

14) Ґрондский с. 395-3.

15) Їх згадує договір з Перемишлянами, зараз нижче.

16) Текст договору в Ос. 3568 л. 90.

17) Тrаnssуlvаnіа II с. 274.

18) in acie stantium et samopallis utentium.

19) Transsylvania II c. 272-3, передр. в Архиві ЮЗР. III. VI с. 210-2.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.