Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 10.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





КРАХ РАКОЦІЄВОЇ КАМПАНІЇ — ВІДСТУП ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ ЗАДЛЯ ВІЙНИ З ДАНІЄЮ, КУРФІРСТ КИДАЄ ЛІҐУ, ШВЕДСЬКІ ВЕРБОВЩИКИ ВЕРБУЮТЬ КОЗАКІВ І ИН. ДО ШВЕДСЬКОЇ АРМІЇ, РОЗПУКА І БЛАГАННЯ РАКОЦІЯ, РОЗКЛАД КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО БАЖАННЯ ВЕРНУТИСЯ НА УКРАЇНУ, БУНТ КОЗАКІВ І МАРШ РАКОЦІЯ ПІД ВАРШАВУ, НЕМИРИЧ ВИБИРАЄТЬСЯ ДО ГЕТЬМАНА, КАПІТУЛЯЦІЯ ВАРШАВИ, РЕШТА ШВЕДСЬКОГО ВІЙСЬКА КИДАЄ РАКОЦІЯ, РАКОЦІЙ КИДАЄ ВАРШАВУ ЩОБ ВЕРТАТИ ДОДОМУ — ОПОВІДАННЯ БРАНЦІВ ПРО ЙОГО ВІЙСЬКО.



Початок катастрофи зробив Карло-Ґустав, постановивши потайки вимкнутися з сеї кампанії, аби задати швидкий і несподіваний удар Данії, що йдучи за намовами й обіцянками Голяндії, Австрії, Польщі й Москви, рішила почати війну з Швецією, щоб вернути собі провінції, забрані Шведами. Вся надія сеї коаліції була на те, що Шведи занадто глибоко угрузли в війну з Польщею й Москвою, і не зможуть вискочити з сього театру війни, щоб перекинути своє військо на данський фронт. Але Карло-Густав рішив зробити власне се коли слідом по капітуляції Берестя довідався, що Данія перервала переговори, далі проголосила війну і почала воєнні операції против шведських володінь в Німеччині. Не відкриваючи своїх намірів союзникам, він відступив від Берестя і став лагодити переправу за Вислу. Помалу витягав своє військо, мовляв для оборони Прусії, лишаючи з Ракоцієм тільки невеличку частину під проводом фельдмаршала Штейнбока, а за неї хотів суто нагородити себе вербованнєм охотника в союзних військах, особливо між козаками, доручивши се своєму резидентові при Ракоцію Штернбахові. Було се дуже нечесне як на союзника поступованнє. Може бути, Карло-Ґустав не вважав потрібним бути совісливим супроти Ракоція, дещо знаючи, або тільки підозріваючи про його секретні зносини з двором Яна-Казимира в справі замирення, — але загалом він був повним цініком в політиці, так що нема потреби шукати для сього кроку яких небудь спеціяльних оправдань.

Союзники — курфірст з одної сторони, Ракоцій з другої дуже скоро відчули непевність його поведінки. Курфірст рішив зараз же вийти з ліґи, рішучо відмовився від пропозиції Карла-Ґустава — обсадити своїм військом Берестє, повним кроком повів давніш уже розпочаті переговори з Яном-Казимиром, і закінчив їх (в місяці вересні) дуже корисним для себе союзом з Польщею против Швеції. Ракоцій не здобувся на такий зручний вольт; він плакався, нарікав, просив, благав,кидався на всі боки і повільно котився похилою площею до своєї політичної загибелі.

Шведський резидент Штернбах доносив Карлові з Берестя, 12 (22) травня:

“Розділ армій князь видимо відчув особливо сильно, так що в розмові на сю тему очі йому почали плакати, коли він доводив, що в його військах (Volkern) се викличе непевність. Причини, з яких в. вел. вважає потрібним особисто вдатися до Прусії, відомі тільки вам, але становище тутешніх країн і польської армії звісні вам обом — він підчеркує сі чутки у Львові й Люблині, що Казимір з 6 тис. йде до Люблина щоб сполучитися насамперед з Потоцьким, а потім з Татарами — про котрих у Львові говорять, що вони вже в Молдавії...

“Далі, майже жалуючися, вказав він мені, як богато Волохів відступило від його армії, щоб іти з в. вел. Я назвав се вигадкою: він міг щонебудь чути про козацьку пропозицію, з того у нього з'явилася гадка про Волохів. Я пояснив бажання в. вел. щодо козацького охотника. Він зараз відказав, що й козаки без його спеціяльного дозволу не можуть сього робити, і вони так і сказали йому, коли він їм се пропонував. Я на се вияснив йому повну можливість сього — бо ж вони нічим не звязані люде; згадав, що я вже взяв від них слово. Він на се нічого иншого не міг сказати, тільки повторив двічі: “Нехай й. вел. сього не робить!” Зараз потім були у нього козацькі офіцери, але чи була про се мова, се я сьогодні розвідаю. Мене ж як я вертався вчора, стрів Тракс Ференц і з власної ініціятиви заявив своє бажаннє служити в. вел. Отже я лишаю власному судові в. вел., чи далі продовжувати се, не вважаючи на незадоволеннє князя, а сам всемірно стою за те, щоб в. вел. від сього не відступали. По-перше — аби князь не взяв собі в голову, що він може у всім звязати в. вел. По друге — аби в. вел. могли далі вести зносини з иншими тутешніми козаками і обережно відділивши їx від Угрів тримати при собі. По третє — на козаків можна більше покладатися” (бо тим часом між Волохами виявився підозрілий рух на користь фамілії Басарабів 1).

В сій справі маємо лист самого Ракоція до Карла-Ґустава, з 20 травня. Дуже перепрохуючи за се “молестованнє”, він звертав його увагу, що немало люду з молдавського війська завербовано шведськими вербовщиками і відійшло до шведського табору. Висловляв переконаннє, що се сталось без відома Карла-Ґустава; підозрівав, що офіцери молдавські тільки покриваються сим наміром переходу до шведського війська, а в дійсности “за своїм звичаєм” хочуть пуститися на добичництво, або дезертувати, бо між ними богато таких, що раніш служили в Польщі. Просив короля завернути їx до Ракоцієвого табору і більше не приймати, бо инакше й инші готові піти тимже шляхом, і в війську може вибухнути бунт, в першій лінії против офіцерів — що того побоюються вже 2).

Король відписав, що він дійсно нічого не знає про вербованнє Волохів і Молдаван, не давав ніяких доручень переманювати кого небудь з союзної армії, і коли йому дадуть специфікацію таких завербованих, то він готов дати всяку сатисфакцію князеві. Але що до людей свобідних від військової присяги — він не вважає можливим відмовлятися від їх послуг, що вони йому пропонують, розуміється — за порозуміннєм з їх старшиною і з князем 3). З приводу сього Штернбах мав нову розмову з Ракоцієм; той заявив, що він не забороняє королеві перебрати в свою службу кілька тисяч козаків-охотників 4), але “Франца Сербина” 5) він не хотів би відпускати, бо той має до нього спеціяльні зобовязання — “що не потверджується”, завважає в своїй реляції Штернбах. “Крім того він также хотів би й для себе кілька сотень таких (охотників), але на се не дано згоди; тим часом коли кор. вел-ву вільно се, не повинно бути відмовлено і князеві” (мова мабуть про вербованнє до Ракоцієвого війська козацького охотника, з тих самочинних “козацьких” банд, що потворилися підчас походу при війську Ждановича).

“Я тим часом, — пише далі Штернбах — “післав свого чоловіка, щоб він зареєстрував їх на підставі умови і пішов з ними до армії вашого вел., але князь все се припинив”.

“Ті козаки, що були в Кракові з ген. Вірцом і післані від нього разом з иншими в експедицію на Ченстохову і свавільно втікши прийшли сюди через Люблин, оповідають, що король ще під Ченстоховою; вони дещо затрималися в Люблині, бо неподалік люде бачили 12 польських хоругов” — додає він 4). Вказівка на козацькі ватаги, що відставши від головного війська волочилися з Шведами — та з ким небудь иншим.

Як бачимо, козацьке військо і так не дуже трималося купи, а сі торги за козацькі голови, сі вербунки й обіцянки нових здобичливих походів ще більше розложили його. Жданович, очевидно, не міг відповісти завданням, і ріжна охотницька збиранина з своїми ватажками-авантуристами все більше зганяла його на другий плян. Козаки, Угри, Волохи навзаводи ходили на здобичу в сусідні околиці, полюючи на шляхту, що з своїм добром крилася по лісах і болотах. “Погинула несчисленна сила польської шляхти — вже ніякі ліси ні болота не можуть її охоронити від множества козаків та инших вояків; вчора 25 кінних з нашого війська більше як сотню визначнішої шляхти надибали в лісі, майже всіх порубали і корогву здобули”, доносить курфірстові його резидент при Карлі 24 травня 5).

Коли вияснилося, що Ракоцій ніяк не хоче відставати від Карла — боїться сам лишитися в Берестю під небезпекою татарського й московського наступу і буде йти за шведським військом за Буг, під Варшаву, — козацьке військо рішуче виступило против нього. Дійсно, відриватися від Берестя з становища українських плянів було недопустимо. Треба було навпаки приложити всі старання, щоб закріпитися тут, випросити нові контінґенти від гетьмана, звязатися з Пинщиною, з Слуцьким князівством, з Нечаєвими козаками, з прихильними елєментами Волині. Відхід шведського короля і Ракоція розвязував Ждановичеві руки в сім напрямі. Підтримуючи звязок з ними, підсилюючи по змозі їх операції, він очевидно повинен був свою роботу повести в вище сказанім напрямі, виконуючи стратеґічний козацький плян, або — коли вважав безнадійним його здійснення, повинен був відступити на Україну. З джерел наших не видно, чи робив він скільки небудь ясні і свідомі проби, чи бодай представлення в сім напрямі, але ясно, що кінець кінцем на самостійну акцію він не здобувся і тим занапастив справу. Пуфендорф каже, що козаки не хотіли переходити за Нарев, щоб їх не навели на конфлікт з московським військом (“боялися, щоб їх часом не повели на Москалів, вважаючи се недопустимим, з огляду на союз з ними”), але Ракоцій вислав до них Немирича і Штернбаха, вони заспокоїли козаків з сього погляду, і ті згодилися йти з Ракоцієм 6). Се було початком катастрофи.

Кілька подробиць з сього критичного моменту знаходимо в листі Ракоція до короля з 27 травня н. ст. Виправдуючи своє спізненнє, він поясняв, що козаки поставили “недорічне і цілком несвоєчасне жаданнє, щоб їм вертатися до дому, під якимись благовидними мотивами; я ніяк не міг того допустити, але вчора (себто 26 травня) провідники війська вимовили то собі, щоб відіслати на Україну значну частину возів, обтяжних великою здобичею (що таки й справді було), і з ними якусь частину війська. З тої причини я сьогодня міг тільки трохи посунути свій табор в напрямі до в. в-ва поза Янов — звідки вони хочуть посилати сі вози. А що ген.-майор Немирич при нагоді сеї відправи козацьких возів хоче їхати в своїх справах на Україну до п. Хмельницького, то коли в. вел. схоче доручити йому які небудь переговори там, прошу се зробити, але так щоб з того не було проволоки” 7).

В дійсности справа не була полагоджена, і тиждень пізніше, в ночи на 3 червня Ракоцій сповіщає короля, що “несподівано серед козаків виник новий бунт (rebellio), вони не схотіли слухатися своєї старшини і йти за табором моїм, а стали ладитися до повороту. О годині 12 по полудні гетьман (Жданович), бувши в 3 милях від мого табору, дав мені про се знати і я вислав до них Целестина (Штернбаха) і Немирича; в сій хвилі вони повідомили мене, що мають надію їx переконати; я посилаю до них, щоб вони йшли за мною з вибраними людьми” 8).

На сім кореспонденція на сю тему вривається; як розвязано справу, докладно невідомо. Козаки пішли з Ракоцієм під Варшаву, яка частина саме — не ясно; що їх зісталося в Берестю, що пішло на Україну — не відомо так само.

Ракоцій не догонив Карла, що викликавши його з Стенбоком під Варшаву, против польського війська, сам спішно вийшов з Польщі в середніх днях червня, щоб занятись операціями против Данії. Закриваючи очі на небезпечне становище, в яке він ставив себе і Ждановича, Ракоцій наввипередки з Стенбоком заходилися коло здобуття Варшави; 19 червня місто піддалося і всі учасники — Угри й козаки, Волохи й Шведи ретельно занялися її грабуваннєм 9). Ракоцієві приємно було думати, що от уже обидві столиці Польщі — Краків і Варшава в його руках. Але се була остання, дуже ілюзорна потіха. Стенбок мав уже наказ від свого короля кинути Ракоція і поспішати до головного війська, і 21 червня Штернбах повідомив про се Ракоція. Ракоцій, почувши се зробив йому істеричну сцену, нарікаючи, що Шведи його спровокували на таку небезпечну авантуру і тепер так ганебно його покидають. Мовляв сидів він спокійно дома, Поляки, цісар, Москва, Татари запобігали його, щоб він звязався з ними против Шведів, але він “во славу божу і з любови до шведського короля” (яко протектор євангелицтва) зістався в союзі з ним, пустився задля нього в такий тяжкий зимовий похід, а тепер, коли неприятель зібрав свої сили, і австрійський сукурс уже приступав, його кидають на погибіль, против точного змісту договору, і т. д. Коли ж Штернбах стоїчно витримав сю істерику, запевняючи, що король зовсім не думає покидати Ракоція і зібравши нову армію вернеться до Польщі та з новими силами поведе боротьбу против Яна-Казимира, почав Ракоцій благати Стенбока, щоб він принаймні ще на кілька день зістався при нім, щоб замаскувати відступ і не допустити до якого небудь небезпечного вибуху в війську. Бо як вони побачать, що Шведи їx кидають, то не тільки козаки теж покинуть його зараз, але й Угри можуть підняти повстаннє.

Становище Ракоція в тім менті дійсно було розпучливе; він загнався на сам край авантюри, з котрої йому тепер не було повороту. В тім моменті він ще не знав, що саме в тій хвилі коли його військо грабувало Варшаву, його колишній приятель Любомірский — котрого він так небезпечно роздражнив грабуваннєм його Ланцутської маєтности, — на чолі ріжної жадної здобичи збиранини вступив на Угорщину і віддає йому з лихвою, грабуючи його маєтки і всю країну, викликаючи загальне обуреннє против Ракоція за накликану ним біду. Але й те що він мав перед очима, приводило його до відчаю. З одної сторони він і його повірники кинулися шукати порозуміння з Яном-Казимиром і його двором, щоб забезпечити собі свобідний поворот до дому, з другого — благали Стенбока замаскувати їx відступ перед власним табором. Але Стенбок, на конференції 22 червня рішучо відмовився йти з Ракоцієм, щоб не бути відтятим від головної шведської армії. Кінець кінцем згодився провести Ракоцієве військо півтори милі горі Вислою і потім непомітно відлучитись, так щоб Ракоцієве військо того не помітило. З тим Ракоцій того ж дня 22 червня вирушив с-під Варшави Вислою, шукаючи безпечнішої дороги додому на Угорщину.

Оповідання бранців захоплених в переддень капітуляції Варшави, 18 червня, небезінтересно характеризують стан козацького і Ракоцієвого війська в сім моменті 10).

“Іван Бошина з полку Ференца Сербина, козак родом з Самгородка на Україні (оповів): козацького війська 6 тисяч, гетьманом (General) Антін київський, Богун за обозного (General Quartenneister) і заразом командує полком; звичайні полковники: Ференц Сербин — заразом комендант сторожі (General Wachtmeistet), полковник Сулименко, полковник білоцерківський — котрого імени не знає. Має ще гетьман Антін полковника над яничарами — котрих одначе тільки 50, але його післав до Хмельницького послом з Берестя, в 150 коней, і тих яничарів відіслав з ним, бо трудно було з ними — не було чим платити. Чули вже, що цісарське військо прийшло до Польщі, і коли се так — думають, що їм (Ракоцієвим себто) буде зле. Поки стояли на другім боці Висли, карано їx коли вони палили; тепер їх за се не карають, тому палять. Сподівається, що Варшаву здобудуть. Послав їx (козаків) — сам Хмельницький, але всі козаки вже під Берестєм хотіли вертати до дому, тільки Ракоцій їх затримав, навіть грозився, що буде їx бити як ворогів”.

Инший бранець, Молдаванин, між иншим сказав: Зловлено їх 18-го, коли їх післано на звіди, партію з 300 чоловіка, всуміш Молдаван і козаків. Молдаван і Волохів разом тільки 4 тис., всі кінні; що дня богато їх умирає від якоїсь невідомої, але заразливої хороби; не мають соли ні хліба, живляться тільки мясом, і взагалі провіянту не довозять правильно, а хто того більше виїздить, продає лишок иншим. Молдаване, Волохи і Козаки мають замір проводити Ракоція до Кракова, але та покинуть, а коли б їх хотів затримувати силою, то воліють з ним битися, а не дати себе змусити йти далі, так вони собі урадили. Скільки тепер з ними самих Венгрів, того не можна певно знати-бо ведуть з собою силу волоцюг, награбованої худоби, коней і всякої всячини, і тим усім заставляються; може бути самих Венгрів тисяч 16. Під Тарновим Ракоцій відіслав до дому 15 возів під охороною. Козаків з Ракоцієм тепер 6 тис., їх гетьманом Антін; мають 6 гармат, але малі, на сяжень 11) довгі.








Примітки


1) Transsylvania II c. 287-9.

2) Transsylvania II с. 293, дата 20 травня; Кубаля перекладає се на 30 н. ст. (с. 159), але для сього нема ніякої підстави, лист датований травнем, а 30 в Берестю Ракоція же не було.

3) Тамже с. 291.

4) ex voluntariis Cosakis.

5) Franciscum Servium. Очевидно той же “Ференц Трак”.

4) Тамже с. 297-8, реляція з 25 травня.

5) Urkunden VIII с. 172.

6) Пуфендорф с. 262.

7) Тrаnssуlvanіа II с. 289, дата: в таборі під болонями (ad lonie) 27 травня.

8) cum selectioribus, тамже с. 303, дата: in castris ad Grod 3 junii bora nосtis 12, поміта шведської кватири: 27 травня (ст. ст.).

9) “Козаки чисто розграбили місто. Рядовики-Шведи теж посвоєволили в місті, і Ракоцій за се робив закиди, але Стенбок відповідав, що він з Варшавянами не входив в ніякі умови і вважає їx за неприятелів, найбільше тому що попередня їх невірність зробила йому ненависним се місто” — Пуфендорф с. 262.

10) Жерела XII с. 475.

11) Klafter — скільки чоловік сягає обома руками.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 10.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.