Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 14.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





МІСІЯ ЛІЛЄКРОНИ, ДАНИЛА І ШЕБЕШІ: ЇХ ПРИЇЗД І СКЕПТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ДО НИХ ГЕТЬМАНСЬКОГО ДВОРУ, ПЕРША АВДІЄНЦІЯ, ПРИЧИНИ ФІЯСКА ВЕЛІНҐА, З МОСКВОЮ ВІЙСЬКО РОЗРИВАТИ НЕ ХОЧЕ, АЛЕ НЕ РОЗІРВЕ І З ШВЕЦІЄЮ.



З дневника Шебеші знаємо, що Лілієкрона з'їхався з ним у Феєрварі 14 травня; тамже був і Данило Калуґер-котрого Шебеші далі зве “козацьким послом”. 6 червня вони були у молдавського воєводи 1) і 9 переїхали за Прут-де заночували в полі, “маючи страх одночасно перед Поляками і Татарами”. 11 переїхали Дністер під Сорокою, і другого дня під Жабокричом, в “Бучманськім лісі” 2) ледви не наскочили на татарську чату, 200 чоловіка, тільки щасливим випадком проїхали иншою дорогою. В Баланівці стріли Зеленського з його військом і після сього вже їхали безпечно. 18 приїхали до Суботова, а 20 до Чигрина.

Лілієкрона в своїй реляції поясняв, що з Суботова вислали вони до Чигрина наперед Данила. Але його прийняли тут зо всім не ласкаво і протримавши кілька днів, дали йому таку відповідь: коли нове посольство не привозить нічого иншого понад те з чим приїздив Велінґ, то гетьман не має що з ним говорити. Не знаючи, що там наговорив Велінґ, Данило і Лілієкрона не могли нічого иншого зробити, як показати Виговському всі документи дані їм від короля-з котрих видно було, що Карло-Ґустав принцпіяльно готов прийняти всі жадання Запорізького війска. Тоді настрої змінились, Лілієкроні післано запросини, щоб приїздив, і Виговський виїхавши за півмилі на зустріч, привитав його іменем гетьмана і переказав, як йому приємна зичливість і незмінна приязнь шведського короля 3).

Невважаючи на присутність московських послів, Шведів з помпою впроваджено до Чигрина, і вони мали те переконаннє, що се було зроблено умисно, аби Москва побачила на власні очі, як козаки цінять приязнь і союз з шведським королем. Лілієкрона говорить, що так Виговський поясняв йому присутність московських послів в Чигрині-мовляв гетьман хотів, аби Москва побачила сю честь, зроблену Шведам, а Данило в своїй реляції дає таке поясненнє від себе 4).

Приїхавши до Чигрина Лілієкрона попросив авдієнції у гетьмана і “полковник Ковалевський” справив його з тим до Виговського. Лілієкрона передав Виговському лист короля “з відповідними компліментами”, Виговський попросив показати йому вірчого листа, і по сім направив його до гетьмана, попередивши, що з огляду на недугу гетьмана його не треба томити довгими промовами. Тому Лілієкрона, передавши королівського листа, лише в коротких словах запевнив приязнь свого короля і його бажання підтримувати старе приятельство Шведів з військом Запорізьким. Гетьман відповів через “канцлєра”, запевняючи, що на нічию вірність і слово він не може так покластися, як на шведського короля, і тому нічого більше не бажає як заховати на завсіди таку надійну приязнь. Він тішиться, що нарешті прибув посол уповажений до вчинення формального союзу, і доручає канцлєрові обговорити сю справу і довести до кінця.

“Все се відбувалося в присутности сина Хмельницького. Знаючи, що все військо Запорізьке вибрало і проголосило його гетьманом, і його батько за своєю недугою здав на нього весь реґімент, я поґратулював йому іменем в. кор. вел., додавши відповідні компліменти, і се було дуже приємно його батькові-він заявив, що власне хоче сповістити про cе в. вел. і приятельськи попросити, щоб в. вел. після його смерти зіставалися в щирій приязни й прихильности до його сина” 5).

В розмові з Виговським Лілієкрона перед усім довідався, чому так нещасливо пішли переговори Велінґа-я вище наводив се оповіданнє. Лілієкрона очевидно постарався все зробити, щоб загладити неприємне вражіннє від розмов з Велінґом, на се давала йому змогу звісна нам деклярація Карла-Ґустава, де той обіцяв не заперечувати ніяких претензій козаків на польські землі, поскільки вони не дотикали тих північних провінцій, які він застерігав для Швеції-а козацькі претензії дійсно не дотикали їх (хіба може щось трохи на Підляшу).

Таким чином сей пункт міг бути полагоджений-коли б не лишалося неясности що до претензій Ракоція: шведський король супроти них займав більше менше таку саму позицію не вмішання, як і супроти претензій козацьких, і полишав їм самим розмежуватися в Малопольщі і на Руси. Перед Данилом-каже Лілієкрона, “вони” (се могло значити Виговського і Ковалевського) заявляли одверто, що хочуть одержати всі землі до Висли 6). Той факт що шведський король, чи його посли не виявляли бажання явно і рішучо підтримати сі козацькі домагання, розхолоджував козацьку сторону до союзу з Шведами і стримував переговори-поки не прийшов повний крах Ракоція, що звів його цілком зі сцени і розвязав руки шведському королеві.

З другої сторони, побачивши в інструкції Лілієкрони дорученнє розвести козаків з Москвою, Виговський в першій же розмові дав йому ясно зрозуміти, що про повний розрив козаків з Москвою не може бути мови. Мовляв, коли Турки і Татари замишляють наступ на козаків, їм треба підтримувати з Москвою приязні відносини; але се не може перешкодити союзові з Швецією: козаки будуть посередничати і вести до замирення Москви з Шведами, і мають всяку надію на полагодженнє: мовляв, московські посли дали тверду обіцянку, що цар не буде помагати Полякам, і гетьман і його канцлєр сподіваються, що їм удасться стримати Москву від неприятельських операцій в шведських провінціях. Лілієкроні нічого не лишалось більше, як згодитися, згідно з даною йому інструкцією, на козацьке посередництво-тим більше що Данило запевняв, нібито, йому з козацької сторони було сказано, що коли Москва не припинить своїх ворожих операцій в шведських землях, гетьман сам об'явить себе неприятелем Москви і піде на Московські землі з своїм військом. Тому Лілієкрона заявив, що король радо приймає посередництво гетьмана-охотніше ніж кого небудь иншого, і зараз було рішено, що разом з московськими послами гетьман пішле листа цареві, намовляючи його до згоди. До Карла ж Ґустава поїде Ковалевський і повезе гетьманську деклярацію в відповідь на його деклярацію-себто буде формально заключений союз, скоро тільки порішені будуть ріжні деталі. Такими були-розмежуваннє претензій на польські землі, воєнна поміч королеві з козацької сторони, і т. д. Як тільки виясниться, що з боку Татар нічого не загрожує, так гетьман зараз же збере в поміч королеві 20 тисяч козаків. Але тепер ситуація критична: хан персонально виступив в похід з 60 тис. Орди і стоїть над Дністром, де гетьман поставив свою залогу, щоб не пустити Татар на своїх союзників: обох господарів і Ракоція. Хан прислав післанця-намовляти гетьмана, щоб він не тільки перепустив Орду, але й своє військо прилучив до неї, щоб громити волоські землі й Семигород. Гетьман на се відповів, що він не може нарушити союзу й присяги сим своїм союзникам, і коли хан нападе на них, то се буде кінець приязни його з гетьманом, бо гетьман обіцяв боронити їх від усяких нападів. Кілька день тому він післав свого чоловіка до татарського табору, щоб докладно розвідатися про їх наміри і від того будуть залежати козацькі приготовання і операції. Лілієкроні ж і послам Ракоція і господарів нема що й думати їхати до хана. Підчас походу хан взагалі не приймає ніяких посольств-послів відправляють до його столиці і вони там мусять чекати його повороту, майже в ролі бранців. І так уже хан затримав попередніх послів Ракоція і господаря молдавського і віддав під варту.

Тому Шебеші й посол молдавського господаря рішили вертатися назад, Лілієкрона ж рішив чекати закінчення переговорів. Гетьман подав йому надію, що йому ще може вдатися вплинути на хана в інтересах шведського короля. Так Лілієкрона доносив свому королеві 12 (22) червня 7).

Взагалі перші вражіння Лілієкрони були досить оптимістичні. Приїзд шведських послів і їx запевнення, що шведський король вповні готов підтримати пляни і наміри козацького війська, — в сім менті коли ще невідомо було, що він властиво вийшов уже з гри, — очевидно підніс настрій в гетьманській кватирі. І гетьман і його канцлєр не жалували ріжних приємних перспектив, обіцянок і запевнень на шведську адресу. В постскриптумі до своєї першої реляції, зложеної в день приїзду, Лілієкрона описує, як після офіціяльних переговорів, під вечір (“після обіду”) “секретар Хмельницького” ще раз попросив його до канцлєра, бо гетьман велів себе перенести туди, щоб побалакати з послом в кругу старшини. Наговорив йому ріжних приємних слів, випив кубок за зроровлє короля, сказав, що того дня приїхав другий московський післанець, з дорученнєм відтягти гетьмана від короля, обіцюючи йому великі гроші, коли він схоче обернути своє військо проти Шведів 8). Але гетьман, мовляв, відповів, що даремні сі заходи: він занадто цінить приязнь шведського короля, і посол може повідомити свого “вел. князя” (царя), що гетьман не тільки зістається вірним приятелем шведського короля, але як і раніше говорив і писав: коли вел. князь не дасть королеві сатисфакції за починені шкоди і не замириться, то гетьман з ними не буде далі підтримувати приязни: він хоче бути приятелем приятелям шведського короля і ворогом його ворогам. Кімната була повна старшини і козаків, завважає Лілієкрона, і гетьман кілька разів повторив се прилюдно. Тільки зараз, поки нема відповіди від Татар, він не може рішитись на що небудь, завважив гетьман. Але військо стоїть на поготові і може однаково скоро напасти на Москву як і на Татар; гетьман хоче тільки знати, де тепер пробуває король, і що діється в його армії 9).

Діялися в ній під сю пору річи дуже сумні, як ми бачили вище, і як би гетьманові було звісно, де обертався король, він мабуть говорив би инакше з його послами. Але вісти про вихід шведського війська ще не дійшли до Чигрина. А навпаки Лілієкроні казали, що Жданович у своїх реляціях дуже хвалив шведську армію: ласкаві відносини короля до нього і всього війська, приязні відносини між шведськими вояками і козаками, і сі відомости робили дуже приємний настрій на чигринськім дворі. На Ракоція ж, казали Лілієкроні, Жданович дуже нарікав, — ми сі нарікання вже знаємо; Лілієкрона каже, що вони викликали у гетьмана невдоволеннє против Ракоція, і се потверджує й Шебеші.








Примітки


1) 18 (28) травня воєвода Стефан писав гетьманові-дякуючи за прихильні обіцянки всякої помочи против Татар, переказані недавно через воєводиного писаря: “Посилаємо листа від отця Данила, посла й. м. короля шведського, — його самого щоденно чекаємо, разом з иншими шведськими послами, заповідженими до Криму-як з того ж листа в. м. вирозуміти рачиш” -Акты Ю. З. Р. XI с. 726.

2) аz bucsmani еrdön-може Кучманський?

3) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 287, переклад с. 294.

4) Также с. 301.

5) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 288 (пер. 294-5).

6) Тамже с. 290 (пер. с. 297).

7) Тамже с. 291 (пер. 297-8). Шебеші в своїм дневнику відзначає тільки: “22 (червня) був у гетьмана Хмельницького. 12 липня були на обіді у канцлєра Виговського, разом з шведським послом. 8 вкрадено у мене 200 талярів, обшиту хутром шапку і ланцюг від кінського убору”.

8) Данило також доносить, що за першим московським послом приїхав другий. Але з звідомлення Бутурлина не видно, щоб тоді приїхав хто небудь з Москви. Хиба якийсь незначний гінець, не так від царя, як від котрогось з пограничних воєводів.

9) Архив III. VI с. 293 (пер. 300).











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 14.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.