Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ I. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ X     Розділ I     Наступна





ТОМ 10.


I. ВИБОРИ ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА. ОФОРМЛЕННЯ ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ


ЧИГРИНСЬКІ НАСТРОЇ В СЕРПНІ 1657 Р., ПОГОЛОСКИ ПРО ПОВСТАННЯ, ЧИГРИНСЬКІ НАСТРОЇ, ВІДПРАВА ШЕБЕША, МОСКОВСЬКІ ПЛАНИ.



Смерть Хмельницького лишила непорішеною цілу низку важних питань, а передусім, розуміється, вимагала негайного вирішення справи наступства. Хоч від проголошення на раді в квітні Юрко Хмельниченко формально вважався гетьманом, співрегентом свого батька, і напр. Желябужський, бувши в війську за два тижні до смерті Богдана, і пізніше знову-за два-три дні, не інакше називає Юрія як гетьманом, і в словах старшини, тих що він переказує также його титулує, — але може власне ті події, що сталися в війську під булавою Юрія: мало авторитетне становище його, своєвільні виступи козаків і т. под., — дали привід тій частині старшини, яка не хотіла регентства Виговського поставити питання про перегляд старого рішення, — щоб Юрко заступив місце батька. Желябужський оповідає як свідок, бувши в таборі Хмельниченка, що коли 1 серпня н. с. за 5 днів до смерті Богдана; Юрій дав наказ війську виступати в похід в Польщу “воювати”, козаки з усіх полків прийшли до гетьманського становища і заявили рішучо, що без царського наказу вони на Польщу не підуть; осавули пробували їх розігнати і змусити їх до походу (очевидно-“осавульськими комишинами”), але козаки стояли на своїм твердо і в похід не пішли. Простоявши два дні, Юрій дав наказ повертати під Білу Церкву — чи наслідком цього бунту, чи тому, що прийшли вісті про погром, заданий татарами Ракоцієвому війську 1). Так чи інак факт непослуху війська молодому гетьманові давав, кажу, зручний привід поставити питання про його дієздатність. Лілієкрона, бувши в Чигрині від кінця червня, в своїй реляції 8 н. с. липня записує, що серед старшини побоюються, що з смертю гетьмана Виговський захопить всю власть, і на цім пункті старшина поділилася на дві партії, прихильники регентства, себто наступства Юрка, під'юдили старого гетьмана на противників, гетьман звелів убити потайки чотирьох провідників опозиції 2), але це небагато поправило ситуацію, опозиція трималася далі, і можна було передбачати, що на з'їзді старшини і козаків, з нагоди похорону гетьмана- визначеного на чотири тижні, на день 4 н. с. вересня, питання наступства в тій чи іншій формі підійметься і стане предметом обговорення.

Настрій в момент смерті гетьмана був особливо тривожний з огляду на глухі вісті про бунти в війську. Відгомони цих поголосок чуємо в Москві: “10 серпня були в посольському приказі запорізькі посланники Павло Тетеря з товаришами на розговорі, і посланникам об'явлено: писали з Путивля воєвода Зузін та дяк Наумов, що гетьман Б. Хм. помер, а в війську після його смерті настав бунт, убито двох полковників: ніженського та миргородського, а Ракоція поляки побили і т. д. І посланники на це сказали, що тих полковників ще за гетьмана не любили в війську” 3).

Був намір виїхати до війська Виговському, мабуть з іншими нотаблями, для заспокоєння. Лілієкрона другого дня по смерті гетьмана писав з Чигрина, — починав з відомостей про погром Ракоція, полишеного козаками і волохами, а далі: “Невірність козаків так вразила гетьмана Хмельницького, що наказуючи викликати Антона, він так розгнівавсь, що його трапила апоплексія, п'ять днів він пролежав без язика і шостого дня, 27 липня, спочив. Я не сподівався, що це нещастя трапиться ще при мені — настане така велика переміна і переб'є виконання даного мені від в. кор. в. доручення. Мені не лишається нічого більше як разом з канцлером Виговським їхати до війська, і довідатися що надумає молодий гетьман 4) з полковниками супроти того, що робив і наказував покійний гетьман в своїм тестаменті. З смертю його треба сподіватися змін, бо люди тутешні неспокійні, а канцлера підозрівають, що він хоче підняти повстання против молодого гетьмана і зв'язатися з неприятелями. Козацьке військо одначе пішло за татарами, що відійшли під Кам'янець; їх хочуть заскочити при повороті... З усього бачу, що вони стараються якось виправдати Антона і заховати приязнь з семигородським князем. Останнє розпорядження пок. гетьмана було, щоб Антона й іншу старшину скарано на смерть, але це ще не виконано, поки не приїхав молодий гетьман”.

Вісті, що прийшли слідом з війська, принесли спокійніші настрої: до бунту не прийшло, військо розпущене до дому, молодий гетьман вертався.

Старий Виговський приїхавши на заговини до Києва і довідавшися тут про смерть гетьмана, повідомляв Тетерю про ситуацію в таких виразах:

“Дорогий сину, милостивий пане Тетере, доброго здоров'я і щасливого пробування вашій милості в тій подорожі од господа як сам собі бажаю! З нагоди, що його мил. п. воєвода київський А. В. Бутурлін посилає з листами до столиці до й. в. й різних панів, то й я через свій лист навідую в. м. в добрім здоров'ї, як в. м. господь милує в тій дорозі? Ми ж тут, з ласки божої, обоє здорові і пані дружина моя з ласки божої здорова: будучи в Києві тут у домі в. м. з дружиною твоєю заговини справляли. А то в. м-і, об'являю, що пан гетьман минулого вторку упокоївся — юля 27, в п'ятій годині дня. Військо наше з ласки божої здорове до дому вернулося — всіх розпустили, а старшина, скільки її було в війську, з гетьманичом до Чигрина вернула, і син мій Данило також. Ті козаки, що через Київ вертали, оповідають, що (польське військо) пішло короля виручати-обложив його король шведський 5). А тут з Ракоцієм такий договір учинили: обіцяв Ракоцій дати полякам мільйон на жовнірів, гетьманам і Чарнецькому 150 тис., Орді 100 тисяч. Орда, довідавшися під Кам'янцем про таку згоду з ляхами, розгнівалася, що без неї згоду чинили. Ляхи Ракоція зараз по згоді попровадили до угорської границі-так йому обіцяли ціло відпровадити, а він їм обіцяв 10 тис. пішого війська і щось гармат; а татари, розгнівавшися на Ракоція і на угрів, пішли за ними слідом, щоб їх бити. Не знати, чи догонили, але й вернувши до дому не матимуть потіхи, бо козаки за наказом гетьманським трохи не всю Орду спустошили, побили, а кого живим забрали. Треба сподіватися великого неспокою, бо татари будуть мститися; треба скоро їх сподіватися в наших краях, з ляхами, венграми, мунтянами і волохами — так кажуть, і не дай того боже — козаки самі не дадуть ради з усіми тими неприятелями. Конче треба бити чолом й. ц. вел., щоб нас оборонити зволив, і війська свого прислав на оборону всього православія. Пильно того треба, коли й. ц. в. хоче, щоб православна віра і піддані його були цілі. А в. милость прошу також: бийте чолом й. ц. в., щоб мені дав спокійніше життя на Литві — бо я тут, будучи старий, з козаками нічого не докажу. Але й Литва, хоч уся на підданство й. ц. в. присягла, вся готується на війну; і ті декотрі, що п. гетьманові присягли, також бунтуються, не держачися присяги; хочуть ці краї воювати, а ц. вел. не мати за господаря. Конче потрібно, щоб царські люди були на Литві й бунтуватися не давали — бо ляхи люди не постійні, одні — кажуть — Ракоція хочуть мати королем, а інші Леопольда — теперішнього електа на цісарство...” 6).

Одержавши цього листа, Тетеря з товаришами пробували добитися від царського уряду певної санкції такого стану речей — признання Юрія на гетьманстві і т. под. Він говорив на “розговорі” 24 серпня, що давніше сам радив писати грамоту до війська загалом не згадуючи Юрія 7), але тому, що побоювався повстання (котре вже й засигналізував воєвода Зюзін в своїй реляції) — тепер же з листа старого Виговського він бачить, що ніякого розруху на Україні нема, в війську спокій, і Юрій буде признаний гетьманом без опозиції, і годилось би цареві його не ображати, ігноруючи його вибір. А посилати тепер великих царських людей на Україну і збирати раду, переглядати питання про приємство і т. д. — це значило б дати привід до нової боротьби і бунту, і сам Юрій з своїми приятелями може бути против ради — бо батько його правив без ради, і така рада може підорвати гетьманський авторитет 8). Але міркування і аргументи послів, так як вони записані в московських протоколах, могли тільки зміцнити московську постанову-використати цей момент, щоб поширити і скріпити свої впливи на Україні, внісши на раду різні питання, в яких гетьманський уряд не йшов йому на руку. Він не погодився на пропозицію послів і потвердив свій намір вислати своїх людей на Україну, щоб скликати раду для потвердження статей 1654 р. і всяких інших справ.

Сам Виговський на запитання путивльського воєводи так пояснив ситуацію: 16 (26) серпня: “Хоч я тобі, милому другові, не написав зразу, як помер й. м. п. гетьман, але написав тобі оногди про його смерть-що одійшов з цього світу й. м. п. гетьман 27 юля. А що хочеш знати, в. м., кого вибрано гетьманом запорізьким, то думаю, тобі відомо, що ще за живота покійного вся старшина вибрала на гетьманство сина його, й. м. пана Юрія Хмельницького, котрий і тепер гетьман 9), а як далі буде, не знаю, але скоро по похороні тіла буде рада всієї старшини і декого з черні 10), і що на ній урядять, не знаю, я по всіх трудах воєнних радо б одпочив і ніякого уряду і начальства не бажаю. Військо запорізьке розпущено тому, що ніякої небезпеки не було. Ракоцій, не маючи ніякого страху 11), почав з ляхами згоду робити, але та згода йому не пощастила, бо ляхи, обіцявши його з усім військом до землі Венгерської провести, тої правди не додержали і тільки самого Ракоція з 40 чоловіками людей його перевели до його землі, а все військо татарам (віддали) 12), а (татари) його до Криму погнали. Всією силою на городи його ц. вел. збираються 13) — як тільки коней підгодують, зараз хочуть іти в багаті краї на багатий хліб, на Волинь і на тутешні городи й. ц. в., тільки чекають Орди тої, що до Криму не пішла, а стоїть в полях Очаківських і хоче зійтися з поляками. З королем іще цісарське військо, і сам король під Краковом стоїть. Гетьмани одні на Волині під Луцьком, інші на Підгір'ю людей збирають” 14).

В записках Шебеша-що пробував в Чигрині ще 13 день по смерті гетьмана до 17 н. с. серпня, маємо деякі небезінтересні звістки й завваження.

“7 серпня, бувши з Виговським, розвідувавсь я у нього про нашого пана, і він сказав мені, що (Ракоцій) в таборі під Зборовим. Татари його окружили. Поляки стоять окремо, їх також окружено. Хан гнівається, що вони помирились без нього — інакше ті гроші, що (Ракоцій) дав полякам, припали б йому, і сам Ракоцій також. Розповів також, що гетьман писав до війська, аби рішили, як хочуть, і вертали до дому.

“Більше як 2 тис. прийшло з обозу. Це ноги без голови, не мають кого слухати. Кличуть мене у військо. Але я написав, що прийду тільки в такім разі, коли вони запевнять таку владу (autoritas), що я зможу по своїй волі карати кожного за провину. Інакше нехай лишаються в лісах, я до них не піду” (544).

“Згоду з уграми ми заховуємо — бо маємо згоду не тільки з князем, але і з державою. Князь ніколи не інформував нас, чого він хоче, як ідуть справи; ніколи не вживав нашої поради. Коли й писав щось, то була чиста брехня. Пощо йшов він до Прусії — відти назад до Кракова, до Замостя? Тільки військо розтратив, коней погубив, понищив!

“З нашого війська була там може десята частина, що вони робили, робили не з волі запорізького війська. Тим, що в тім завинили, знімуть голови. Згода ж (з Семигородом) стоїть далі”.

“Мене бере з собою до обозу, бо має ще багато зо мною говорити, і відти відправить мене з певною відповіддю” (545).

“Коли по похороні виберуть його на правителя (gubernator) він прийме тільки в такім разі, коли вся старшина йому присягне 15).

“Московський (цар) також писав йому, що віддасть Україну йому до рук-аби нею розпоряджав (543).

“Похорони гетьмана відкладаються, поки прийдуть відомості (з тексту виходить, що з Орди). Турецького посла затримає — до мого повороту” (543).

“Від одного з слуг Виговського чув я, що він побоюється Запорізьких козаків: вони бунтуються на різних (багатьох) місцях і пробують підняти повстання. Частина хоче його, інші — йому противні. Коли його не вб'ють, буде чекати москалів: хоче зіставатись підданим царським. Розпустить свою корогву під Білою Церквою, хто схоче бути послушним, прийде під його корогву (присягне йому) — добре, хто ні тих будемо бити. Він хоче завоювати Польщу для царя.

“Коробка казав одному служебникові, а той мені розповідав “Прийшов, каже, час нам пропадати! Говорили: буде він паном після нас. Чому ж став він тепер нашим старшим?” (546).

“Виговський завважив (іронічно) шведському послові — “Пощо він (очев. Шебеші) зо мною розмовляє, бож я ворог, потім як князь замирився з поляками, після битви 9 серпня” (540).

“В розмові зо мною радив Виговський, аби я списався з регентом, аби він довідався від князя, де я маю бути. Вони (козаки очевидно) підуть звідси, окружать місто і визволять його” (дальше незрозуміле).

“В справі визволення бранців, аби я зараз прийшов, і він напише донським козакам, аби пильнували моря, і запорізьким козакам накаже стояти на морі в поготові, і турецькому посольству дасть таку відповідь, що коли вони сих (бранців) пустять, він (козаків) на Чорне море не посилатиме і буде тримати з ними згоду, коли ж ні (недокінчено гадки) (543).

“Я просив його відновити союз (“конфедерацію”) на Крим іти з арматою, морську дорогу козакам (мабуть-козаками) замкнути, аби його (Кеменя чи Ракоція?) не відвезли до Константинополя. 14 говорив я з Виговським і спитав його про визволення полонених. Він сказав, що коли їх не видадуть на підставі союзного договору, то він визволить їх зброєю, щоб їх не вислали морем (до Царгороду)” (545).

“12 серпня молодий гетьман повернувся з табору: я з Виговським, з шведським послом і з Немиричом виїхали йому на зустріч на одну милю” 16).

“Про гетьманського сина, що прибіг сюди, так говорили, що щира приязнь вимагала б його арешту, — але (в оправдання його) на це дають таку відповідь, що влада ж не була в його руках. Але це недобре було зроблено, що молдавського посла впустили до свого обозу, коли трактовано з московським послом” (543).

17 серпня н. с. Шебеша відправлено. В паперах його заховалась така декларація з датою 7 (17), передана йому від імени “яснов. гетьмана, всіх радників, полковників і всього війська”:

1. “Хоча за волею божою, після того як від світл. князя Трансільванії відступив Станиславський, волохи, молдаване і секлери, наше військо також відступило від нього, але це не повинно ні трохи нарушити нашу приязнь — бо ми готові заховувати нашу присягу, а винних в тім ганебнім учинку — скарати на смерть.

2. Ми бажаємо і обіцяємо приложити наші заходи і всякі перешкоди усунути для того, щоб світ. князь якнайскорше вернувся на свій престіл. Але якби доля судила йому довше загаятись, ніщо не відведе нас від нашої приязні і ми щиро обіцяємо заховувати, як союзники, ту ж увагу і вірність до кінця електи 17), до замістника і всіх — достойників, радників і всієї землі, як заховували і заховуємо до самого князя.

3. Коли в. князь досі не вернув собі свого маєстату, ми, як сказано, готові зробити всі заходи, і навіть самі рушитися з усім військом, аби йому то здобути. Нехай тільки сам світл. князь, його замістники, панове магнати і радники у всім з нами порозуміються і сили свої з нашими сполучать, а (насамперед) просимо якнайскорше сповістити нас, де тепер світл. князь.

4. Коли в таких обставинах котрийсь неприятель — як Порта, татари й інші схотіли б напасти на Трансільванію або якінебудь краї, що до того князівства належать, і стали б їх воювати, — нехай сповістять нас своєчасно, а ми будемо готові їм помагати, послати військо і всяку поміч подати.

5. Послів і гінців присланих до нас ми під сумлінням обіцяємо відіслати в такій же безпечності, в якій вони до нас прибудуть, придавши їм від себе людей, і всяку честь їм показати — аби тільки вони нас наперед про свій прихід повідомили.

6. Бранців усякого стану, а особливо магнатського, чи то силою війни чи то за договором забраних в неволю ханом, ми будемо старатись визволити чи то за договором чи то іншими способами — обіцяємо всякі старання прикласти, щоб їх визволити — так само забраних в полон поляками або затриманих ними з різних причин 18).

Того ж дня вечером Шебеш виїхав з Чигрина — на Смілу, Ольшанку, Мумурів, Умань і 26 н. с. був у Ясах 19). Лілієкрона, що лишився далі в Чигрині, писав йому в 10 день по виїзді 17 (27) серпня: “Після виїзду в. вельм. життя мені остогидло. Ні з ким поговорити, крім домашніх, котрі ще гірш ніж я нудяться від безділля. Коли посилаю когонебудь на розвіди, приносять або не варте того, щоб його знати, або польські вигадки, не варті довір'я. Але паркалаб 20), присланий від воєводи молдавського багато підірвав авторитет, що поляки хотіли собі придбати своїми відомостями. Одначе між козаками багато таких, що раз щось почувши, потім, хоч то брехня була, на правду не проміняють 21). Я в своїх справах ще нічого не зробив, і не можу зміркувати, чому вони так протягають таку легку справу. Понеділок — восьмий день від цього дня, призначений на похорон ясновельм. гетьмана; сей час 22) уважаю страченим і нетерпеливо чекатиму, які їх будуть рішення в нових умовах. Потиху йдуть балачки про побіду запорожців, що тих татар, які вийшли на здобич, вони так прийняли, що з здобиччю вони і тіла свої полишили — більший був їx срам як побіда, розголошена раніше 23). Якої гадки канцлер Виговський про листи світл. князя Трансільванії, може сьогодня виясниться; певне тільки, що досі він дуже журився недолею князя, і приводом до порушення приязні — котру він святіш ніж коли тепер шанує і хоче заховати її для себе і війська. Тетеря, висланий послом до Московщини, ще не вернувся — щодня його сподіваються. Турецький посол прохає відправи, але не може дістати. Пан Бєньовський має добрі надії щодо згоди, а тим часом пильно шукає, чим їх може переконати. Посол з Валахії, приїхавши сюди, приніс таку відомість, нібито послів наших і князевих тримає під почесною вартою, і чим це скінчиться — невідомо”. (Наступають прохання про інформацію) 24).








Примітки


1) Рус. Ист. Библ. VIII. ст. 1243-158, див. в попереднім томі Історії У.-Р. с. 1469-70.

2) Архив Ю.З.Р. ч. III, т. VI, с. 308. Ту fórst ähr Fäldtherren mechta illa sluk, Cantzlaren som ellest.

3) Акты Ю.З.Р. XI, c. 759 (я титулатуру скоротив).

4) den unge hatman. Архив III, VI, с. 319.

5) Тут в тексті не все в порядку, реставрую як можу.

6) Акты Ю.З.Р. IV, с. 766 (москов. переклад).

7) Такої його ради в московських протоколах не знаходимо. Нижче їх навожу.

8) Акты Ю.З.Р. XI, с. 762-4.

9) “Которой и ныне гетманом пребывает”, але не московський переклад.

10) “Всей старшины и нЂкоторой черни”.

11) “не имЂючи никакова страхованья”, мабуть зле переложено, повинно було б бути: “ніякого ратунку” або щось таке.

12) В дужках даю слова, котрих бракує, бо край листа відірваний.

13) Не ясно — татари чи поляки.

14) Акты Ю.З.Р. IV, с. 3.

15) Це говориться в зв'язку з обіцянками постаратися про визволення бранців.

16) Monumenta Hungariae XXIII, с. 544-5.

17) Очевидно розуміється син Ракоція, раніш проголошений його наслідником.

18) Monumenta Hungariae XXIII, ч. 318, писано рукою Шебеша, з помітою йогож: “Виговський вибраний гетьман козацький, як регент”.

19) Там же, с. 518.

20) Capitaneus.

21) Мова очевидно про прихильників порозуміння з Польщею.

22) До похорону.

23) Над Ракоцієм, очевидно.

24) Там же, с. 319.











Попередня     ТОМ X     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ I. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.