Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 3.]
Попередня
ТОМ X
Розділ II
Наступна
Виговський тим часом, не роблячи собі ніяких ілюзій щодо намірів своїх противників, спішив заручитися поміччю Орди.
В цитованім вище листі Пушкаря до царя з 8 (18) лютого бачили ми згадку, що Виговський з Лісницьким “після тої ради” (вираз не ясний) “присяг в Чигрині з Карач-беєм, і зібравши Чигринський полк, хоче з Ордою воювати городи українні ті що присягли в. цар. в-ву вічно служити правдою” 1). Це могли бути тільки прелімінарні переговори. Для формального відновлення колишнього союзного договору, вислані були від гетьмана посли до Криму, при кінці лютого, або на початку березня н. с. В звідомленню московського посла Якушкіна читаємо, що 10 н. с. березня оповідав їм Маметша Сулешов, що до хана “приїхали три посли від гетьмана, щоб відновити з ханом союз, як був за Б. Хмельницького, і за тим договором хоче гетьман іти з Татарами разом на Низовий Кіш 2), щоб його знищити. Він з Запорізьким військом, яке йому послушне, від вел. государя одложився, тому що йому стало відомо, що в. государ хоче послати в черкаські городи своїх воєводів, а Виговський під начальством воєводів бути не хоче: хоче володіти тими городами, як Б. Хмельницький володів. Також відомо йому, що в. государ послав низовим черкасам своє жаловання і наказав воювати Виговського, щоб його знищити і до підданства привести. Магмет-герай з послами Виговського посилає до нього свого гінця пропонуючи приїхати для (формального заприсяження) договору, до Почак-Керменя або на Дівял: як буде від нього вість, що він приїхав, тоді хан вишле Карач-бея перекопського, щоб договір заключити і заприсягти (“шерть учинить”) і тоді підуть разом на низових черкасів”.
Але Виговський на кримську границю для оформлення договору не поїхав, і заприсяг його Карач-бей таки в Чигрині. В звідомленні того ж Якушкіна читаємо, оповідання товмача Устокасимова, що він чув у Бахчисараю: Карач-бей прислав до хана гінця повідомляючи, що Ів. Виговський з ним договір заключив на тім, що буде в приязні і в підданстві, як був Б. Хм., і обіцяв віддати весь полон, який єсть на Україні, а при договорі подарував Карач-беєві 30 кримських бранців, коня і 700 єфимків, а Салім-азі 10 полонянників. При нім же приїздив до Чигрина чауш від турецького султана, в відповідь на прохання Виговського, аби султан наказав ханові не воювати України: він везе ханові листа, щоб він помирився з Виговським, і цей чауш з Карач-беєм приїде з Чигрина до Криму.
Картки в цім місці перемішані, і дати цієї записки напевно не можу уставити — можливо, що оповідання належить до того ж 10 н. с. березня, що й попереднє: тим часом як хан умовлявся з послами Виговського щодо порядку оформлення договору, Карач-бей уже його заприсяг в Чигрині, в перших днях березня приблизно 3). Мабуть Виговський приїхав з Переяславської ради до Чигрина власне на те, щоб прийняти турецького чауша і заприсягти договір з Карач-беєм.
За цим пішли переговори про похід на Пушкарівців. З оповідань в Москві Лісницького 4) і з відомостей поданих київському воєводі 5) дізнаємось, що коло 25 н. с. березня в Чигрині відбувся з'їзд старшини, обговорено різні питання біжучої політики, спеціально — очевидно — відносини московські й польські, начеркнено план кампанії супроти лівобічного повстання і притягнення до неї Орди. Лісницький оповідав, що саме прийшли відомості, що Ів. Донець “з полком Пушкаря” напав з своїми “гультяями” на задніпрянську частину чигринського полку, погромив старшину і зайняв городи своїми загонами. Виговський — каже Лісницький — був так знеохочений цими новими проявами усобиці, що зрікався булави, не хотячи вступати в війну з пушкарівцями. Але полковники його умовили, щоб він не зрікався, і обіцяли його підтримати в боротьбі з повстанням до кінця. Лісницький цього виразно не каже — говорить тільки, що полковники стояли за те аби на Донця йти війною і знищити його до решти. Виговський противився війні. Можна з цього доміркуватись, що лишаючися при владі, Виговський договорився про безоглядну боротьбу з пушкарівцями і одержав згоду на те покликання татар до помочі, заключення з ними воєнного союзу против повстанців і т. д. Відгомони маємо в кримських вістях. Якийсь татарин в секреті розповідав московському послові в Криму, що від гетьмана приїхало 5 козаків в посольстві: просить прислати йому орди в похід на уманського (!) полковника і царських людей. Цей полковник їздив до царя і цар дав йому військо, і він з ним взяв три городи і багато побив козаків. Але хан не довіряє Виговському: коли він справді від царя відступив, нехай пришле ханові царських людей, яких має при собі, тоді хан пришле Орду і буде за нього стояти.
Московський гонець, затриманий в Перекопі в першій половині квітня н. с. (протягом 6-го тижня посту) оповідав, що він за той час чув від свого пристава і перекопських татар: гетьман просив у хана Орди на Пушкаря, і хан велів йому йти з 3 т. татар, визначив термін походу на велику п'ятницю, 19 (29) квітня, і татари почали вже збиратися. Але Карач-бей побоюється, щоб не війти в тім в конфлікт з Москвою, як що Пушкаря буде боронити московське військо. Найкраще було б як би полчани видали головою Пушкаря гетьманові — обійшлося б без війни 6).
Самовидець так оповідає про прихід Карач-бея до Виговського під Чигрин і потвердження союза обома сторонами, можливо бувши учасником цієї церемонії 7) — “Зараз по великодні, на св. Георгія 8) вийшов з Криму Караш-бей з ордами, 40 тисяч під Чиргин і там на р. Арклію Караш-бей з Виговським з'їхавшися на відокремленім місці, сидячи на конях мали між собою розмову годин на дві дзигарових і там потай від усіх полковників постановили, против кого мали ту війну піднести. Потім Виговський запросив Караш-бея з мурзами до свого намету і там уже з усіма полковниками й іншою старшиною вчинили згоду з Ордою. Сам гетьман, далі обозний, судді, полковники з усією старшиною і з козаками, які при них були, виконали присягу на братерство. Потім учинили банкет і били з гармат. Караш-бей того-ж дня повернув на кочовище до Орди, на Цибульник; гетьман вислав з ним сотників ніженських: Романа Ракушку і Левка Бута, і при них Караш-бей і мурзи виконали присягу на братерство з усією Ордою”.
Полтавець Михайло Бут, що був в Криму в полоні, у Карач-бея і разом з іншими трьома бранцями-козаками був ним подарований послам Виговського 9), називає ім'я головного козацького посла — сотника Джулая, і дає час виїзду посольства на “світлім тижні”, себто в середніх днях квітня с. с. Мабуть воно допильнувало виходу татар — Бут прибігши до Полтави в перших днях травня н. с. оповідав, що татари вже стоять на Цибульнику, хочуть перевозитися, щоб іти на Запоріжжя і на полтавський полк 10).
Вістуни з Голтви, Санжарів, Жовнина, Бужина, Решетилівки і т. д. доносили в перших днях травня, в різних варіантах, що татари стоять на правобічних перевозах — під Чигрином, Максимівкою, в Сокірні й інш. 11). В їх оповіданнях кількість орди підіймалася не то що до 40, а навіть до 100 тисяч. Виговський будує їм пороми для перевозу, тим часом збирають на них стацію по правобічних і лівобічних містечках і селах — поки збирається козацьке військо. “Минулого вторка (30 н. ст. квітня) скарбник Виговського Калита приїхавши до Чигрин-Діброви почав вибирати для Виговського страву (корм): взяв 500 волів, проса, збіжжя, вина, меду, пива і вислав за Дніпро, на Цибульник. Виговський віддав всю ту страву татарам, що стояли на Цибульнику, — сто тисяч. А мурзи всі були в Чигрині на нарадах про те, де він скаже Орді перевозитися. Мурзи просили, щоб перевозитися на кременчуцькім перевозі, а Виговський мав минулої п'ятниці (23 с. с. квітня) перевозитися з своїм полком і всією арматою на Бужин і на Максимівку, весь полк Зеленського також. “Вся річ посполита” говорила, і саме ніженський полковник сказав: “Пане гетьмане, боже поможи, а ми з тобою — полк. Миргородський взяти і Пушкарів (пушкарівців), а потім доконче воювати Москву!”. З трьох сторін мають на нас ударити: від Ніжена полк ніженський, від Кременчука татари, від Бужина і Максимівки сам Виговський з своєю силою і арматою. В Чигрин-Діброві минулого четверга (22 с. с.) всю худобу на ту сторону Дніпра (на правий берег) перегнали, боячись татарського знищення, і Калита, що страву вибирав, пивши вино у наших вепричан, остерігав: “Як скорше назад тікайте, бо конче хочуть вас потопити, щоб ні одного язика до нас не пустити” 12).
Татари дочекались нарешті того, чого даремно добивались останні роки — можливості добичництва на козацькій території — власне найбільш людній, багатій, нерушеній — на Лівобережжі.
1) Акты Ю.З.Р. XV, с. 5, вище с. 140. У Барсукова, Родъ Шереметевыхъ V, с. 6, ця звістка з деякими додатками: Карабчей приїздив з Криму до Чигрина з 6 тис. татар, щоб зложити союзний договір (джерело не показане).
2) “На нижние черкаскіе коши” — Кримські справи 1658 г., стовб. 5.
3) Все таки не перед переяславського радою, як виходило б з наведеного вище листа Пушкаря — то мусив бути інший момент переговорів, хоч би з тим же Карач-беєм.
4) Акты VII, с. 206, оповідання Лісницького нижче, с. 190.
5) Акти Ю.З.Р. IV, с. 103-5, див. нижче с. 159.
6) Кримські справи, тамже.
7) Коли Роман Ракушка, згаданий в цій церемонії, справді автор літописі, як тепер доводять.
8) У Величка — “Четвертої неділі по великодні” (с. 181) це невірно.
9) “Михайло Бут, который у Крыму был, которым Бутом Карач-бей даровал Выговскому, и Выговский пустыл до нас — жильца нашого полтавского” — Білгор. ст. 399, л. 22, лист Пушкаря 24 квітня ст.ст.
10) Акты Ю.З.Р. XV, с. 71-2.
11) Акты XV, с. 71-7, IV, с. 114-5.
12) Акты Ю.З.Р. XV, с. 77-8.
Попередня
ТОМ X
Розділ II
Наступна
[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 3.]