Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ X     Розділ II     Наступна





МОСКОВСЬКІ ПРОЕКТИ ІНСТРУКЦІЇ, ПРОЕКТИ ІНСТРУКЦІЇ ПРОВІНЦІАЛЬНИМ ВОЄВОДАМ, ПРОЕКТ ІНСТРУКЦІЇ ШЕРЕМЕТЄВУ.



В Москві тим часом, в середині квітня н. с. ішла підготовка нової адміністрації України — головно на підставі відомостей привезених Хитрово. В сумі вони були сприятливі для Виговського; безсумнівно підняв цей сприятливий настрій своїми розговорами також Максим Филимонович. Московський уряд постановив взяти Виговського в свою опіку. Коли були за ним якінебудь прогрішення, з тих, що закидали йому барабашівці і пушкарівці, — “виговорити” йому це і взяти обіцянку, що він більше того не повторятиме. На будуче посадити при нім свого резидента для контролю і запобігання можливості повторення подібних самовільних і нелояльних вчинків, а головно — обсадити Україну мережею своїх воєводів з залогами, прибрати до рук адміністрацію, війти в безпосередній зв'язок з міщанством і черню. Одним словом - використати усобицю і класову боротьбу, що так яскраво виявилася в останніх змаганнях між старшинською партією Виговського і пушкарівцями, на те щоб “Малую Россію к рукам прибрать”.

На жаль в цім менті як і в інших для нас пропала вся закулісова сторона цих актів: дискусії, мотивовання, підготовка — тільки голий скелет канцелярських актів, і то розуміється — в убогих останках, з котрих мусимо вимірковувати хід подій, мотиви і наміри.

“3 квітня велів государ бути в своїй службі воєводами в черкаських городах:

      в Білій Церкві Григорій Сафонов,

      в Корсуні Оверкій Болтін,

      в Ніжені Степан Бутіков,

      в Полтаві стольник Олексій Чіріков,

      в Чернігові стольник Ондрій Дашков,

      в Миргороді Никифор Поленов.

“4 квітня велів в. государ послати ратних людей до черкаських городів, де мають бути воєводи: до Білої Церкви з Києва 300 салдатів, до Корсуня з Києва також 300 салдатів, воєводи мають їхати по них до Києва і взявши їх у Києві їхати до тих городів” 1).

З пізніших постанов довідуємося, що лівобічні залоги — в Полтаві й Миргороді по 300 салдатів, в Чернігові і Ніжені по 200, мали бути вислані тимчасово з білгородських контингентів, в серпні мали бути вони замінені новими посилками 2).

З приводу цих резолюцій в приказах поставлено цілий ряд детальних питань: яку послати до тих міст армату, скільки арматного запасу, як великі “вістові дзвони” і т. д.

Чи мають бути при воєводах піддячі, і відки їх визначати: з московських приказів чи провінціальних?

Від кого мають ті воєводи прийняти городи і кому дати про це наказ?

Чи доручити воєводам ремонт городів і острогу? чи мають ставити нові городи, і на кого ту роботу розкласти?

Чи мають воєводи відати службу місцевих “служилих, жилецких і уездных людей” (людності міської і повітової) і ними правити? Чи мають судити в скаргах місцевих людей на воєводських людей і навпаки?

Чи мають збирати гроші і збіжжя на государя, з яких людей і як саме?

Куди мають посилати одписки (реляції) — чи київському воєводі, чи безпосереднє до московських приказів?

Чи мають зноситися з гетьманом і як? 3).

Взявши під увагу ці й інші питання, розрядний приказ виробив взірцеву інструкцію воєводам і проекти сповіщень полковникам; заховався наказ стольнику Чірікову, призначеному до Полтави і сповіщення полковнику Пушкареві, з датою 26 квітня с. с., що орієнтує нас в хронології цієї роботи, і між іншими паперами — запись царського наказу, що не пізніш 23 с.с. воєводи повинні бути вислані 4).

Загальне переведення нової московської адміністрації на Україні було доручене одній з найбільших московських фігур — бояринові Василю Борисовичу Шереметєву. Наказ їхати на Україну, до Києва і занятись переведенням козацького реєстру, переписом доходів і організацією їх збору дано було 6 (16) квітня 5), в тіснім і очевиднім зв'язку з призначенням воєводів; але та інструкція, що ми маємо, без дати, вироблена була очевидно паралельно з наказами воєводам, не раніш травня н. ст. — бо виходить з відомостей і бажань заявлених місією Лісницького; організаційні доручення переплітаються з політичними, подиктованими останніми подіями, останніми відомостями привезеними посольствами Виговського і Пушкаря 6). Тому нам прийдеться в цілості оглянути його далі, після того як познайомлюся з цими переговорами, а тут я тільки відзначаю паралельну роботу приказів над цими різними сторонами нового адміністративного плану: організації воєводського правління, переведення реєстру, оподатковання людності на царя. Зараз у наказах воєводам ми побачимо ув'язку цієї воєводської адміністрації з дорученнями даними Шереметеву. Очевидно тоді ж уже передбачалось, що він займе місце Бутурліна в Києві як голова нової московської адміністрації України.

З планом нової адміністрації знайомить нас оцей наказ стольнику Чірікову як полтавському воєводі, що має на собі поміти, що такі накази дані всім воєводам “Черкаських городів” 7): Воєводі наказувалося взяти призначений для Полтави контингент салдатів з Білгорода і не гаючись іти до Полтави. Наперед послати полтавському полковникові повідомлення, щоб він приготовив кватири і все потрібне. Прийшовши до Полтави іти насамперед до соборної церкви, поставити своїх салдатів коло церкви “строєм”, а самому з старшиною свого гарнізону і певною скількістю салдатів іти до церкви, закликати туди козацьку старшину і “поспільство”, і відправивши молебень, сказати до зібраної людності промову. В ній пояснити, що цар посилає своїх воєводів до черкаських міст, згідно з проханням, що висловив гетьман і старшина на раді в Переяславі (“били челомъ чтобъ государь пожаловалъ, велЂлъ во черкаскихъ городЂхъ быть своимъ воеводамъ”!), — та й полтавський полковник просив цього ж, бувши у Хитрово. До Полтави цар визначив його, Чірікова, і полковник, старшина і козаки мають жити з ним у згоді (въ совЂтЂ). По цім передати царську грамоту, ним привезену — щоб її прочитано перед усіма наголос. По цім розпустити салдатів по кватирах, наказавши їм твердо, щоб жили “бережно, смирно и дурна никаково и задоровъ не чинили”. А другого або третього дня прикликати до себе полковника, бурмістрів, війтів та інших визначних людей і пояснивши їм справу об'їхати з ними город і острог, оглянути укріплення: “який город і острог, і чи глибоко окопаний рів”.

Коли укріплення слабі, на випадок облоги непевні, сказати полковникові, бурмістру і всій іншій старшині, щоб поправили їх працею місцевої людності, з огляду на небезпеку від поляків і татар. Почати роботу насамперед працею салдатів і нагадувати старшині, щоб присилали на роботу своїх людей. Армату, яка знайдеться, сказати полковнику відповідно розставити в городі й острогу, рахуючися з потребами оборони. А докладну опись укріплень, і про свої розпорядження — повне звідомлення послати до Москви і до Києва, В. Б. Шереметеву, котрому “велено відати Полтавою” (ближче - московською залогою її) і полтавський воєвода повинен виконувати його розпорядження.

Далі такі розпорядження щодо постійної адміністрації. Воєвода в порозумінні з полковником і магістратом має організувати варту в городах і острогах. Має об'явити полковникові, війтові і всій старшині, що такий царський наказ: де в городах царські воєводи, там воєводині стрільці і салдати стережуть замок і місто (“город” і “острог”) вдень і в ночі, а на ніч для безпечності брами замикаються. Так пояснивши їм воєвода має визначити варту (“караулы”) і порядок замикання брам (котрим він мав узяти місто фактично в свою воєнну окупацію).

“Коли козаки або міщани будуть йому скаржитися на государевих людей в якихнебудь кривдах, має (воєвода) давати їм суд, слідство переводити і всяку управу давати, стримувати від лихих учинків і за проступки карати, відповідно до вини і до людини. Коли ж тільки государеві люди будуть скаржитися на кривди від козаків і просити управи, має (воєвода) посилати жалібника з своїм чоловіком до полковника і говорити йому, щоб він без проволікання учинив розправу з козаком, на котрого скарга, а він, воєвода так само безпроволочно, дасть усяку управу, коли буде скарга на царських людей присланих з ним до Полтави. А позатим не має він мішатися до ніяких тамошніх справ без государевого указу”.

Має слідити за всім, що діється, розвідувати про польські і кримські справи, і що буде діятися між Пушкаренком і Виговським з його полковниками.

“Коли б між ними починався якийсь бунт, то всяко їх відводити від того, доводячи, що без волі царської вони нічого не повинні робити і бунтів їм заводити не годиться, та всяко промишляти, щоб між ними був спокій і ніякої ворожнечі”. Про все доносити Шереметєву, а в важніших справах і до Москви і до Білгорода, і по всіх городах воєводам і полковникам. Коли приходитимуть листи від гетьмана і полковників, то в важніших справах відсилати до Шереметєва, і так посланцям відповідати, що всякі царські справи доручені Шереметеву яко “київському воєводі”, і до нього треба звертатись, а він, воєвода, то виконає, що Шереметєв йому напише.

“А конче жити з великою обережністю, до полковника, старшини і козаків держати ласку і добрий привіт, в нічім не сваритись, не шукати собі користі за нарушення государського діла, хабарів не брати” і т. д.

Далі секретна “Память”: “Будучи в Полтаві довідатися потайки, так щоб ніхто того не знав, хто тепер збирає в Полтаві з усяких товарів мито (“пошлину”) і арендні гроші з млинів і всяких інших промислів, і на кого збирають: на гетьмана чи на полковника, чи на які небудь військові витрати, або бурмістри й війти користуються ними самі? Скільки тих доходів може зібратися на рік в Полтаві і в городах Полтавського полку і скільки тих городів у Полтавському полку і як вони звуться? Як у них відправлялися суди попереду, як вони були за корольом, яким правом? Які були у них королівські уряди, якими справами вони завідували і які доходи збирали на короля в грошах і в збіжжі? Скільки тих грошей і збіжжя збиралося на рік і як їх до короля відсилалося? І про всякі інші звичаї — як робилося за короля, що з того їм подобалось або не подобалось, і як вони тепер живуть — чи по-давньому, чи полковники позаводили щось по-новому, і те що ново заведене подобається їм чи ні? Про це все розвідати добре і спитати докладно, пунктами і відослати ту розписку в розряд” 8).

Такі записки були б дуже цінні — тільки воєводам їх списати не довелось, а нам ця інструкція цікава тим, що виявляє в царському уряді бажання далі повести розвіди в тім напрямі, що зазначився був уже під час клопотань міських депутацій в Москві літом 1654 р. — виключити з міського життя козацькі впливи, і повернути те що загарбали козаки і козацькі уряди з спадщини узурпацій старостинських, католицьких кляшторів та біскупств і т. д. Царський уряд рішив пошукати через нових воєводів старих передкозацьких, симпатичних для людності практик, котрі він міг би, вступаючи в колишні прерогативи королів використати для безпосередніх зв'язків з міщанством - минаючи козацьку верству й її урядників та всяко обмежуючи присвоєні ними від часів революції впливи на міське життя.

Тепер виберемо з наказу В. Б. Шереметєву те що доповняє цей образ нової адміністрації проектованої царським урядом. Я зазначив, що цей наказ вироблявся паралельно з наказами провінціальним воєводам. Хоч в останній редакції він нібито виходить з бажань гетьманських, привезених Лісницьким: гетьман через нього просив царя, щоб у військо Зап. прислано від царя комісарів, які б завели 60-тисячний реєстр, і це нібито відогріло стару, але занедбану справу реєстра, про котру говорилося з військовими послами в 1654 р., — але ще тільки дипломатичний підхід. Так як посилаючи воєводів цар представляв це так нібито він виконує прохання гетьмана і старшини, заявлене на Переяславській раді перед Хитрово. І посилка воєводів, і реєстрація війська і збір доходів на царя — все це були справи підняті попереднього року перед Тетерею в Москві, і московський уряд розробляв цей план нової організації України цілком незалежно від того що говорилося в Переяславі в. лютім, і що привіз Лісницький в квітні. Накази провінціальним воєводам й інструкція Шереметеву це два моменти цього плану.

Приїхавши до Києва, коли на Україні буде спокій і ніщо не перешкоджатиме організаційним справам, Шереметєв має викликати до себе Виговського, щоб він приїхав взявши з собою полковників та іншу старшину, скільки буде вважати потрібним. Коли вони приїдуть об'явити їм царську волю — щоб вони зробили перегляд (смотръ) війська, вибрали в реєстрові козаки 60 тис. таких, що служать здавна, а таких, що пописалися козаками недавно з міщан або селян — тих повернути в давніший стан. А коли когось в реєстрі не стане, мають полковники на місце таких убулих висувати також старих служилих козаків — аби число війська Зап. було завсіди незмінне, і воно завсіди було готове на службу, куди звелить ц. в-во. Так поговоривши, нехай полковники і з козаків — кому це буде доручене, без проволікання виберуть козаків і зладять реєстр та підпишуть його гетьман, полковники і вся старшина. Тоді чи тих усіх 60 тис., чи тих котрі не присягали ще 9) — привести до присяги — поговорити про це з гетьманом, вважаючи на тамошні справи. А реєстр 10) з підписами прислати до Москви, а у себе лишити копію. Тих же козаків, що зістануться за реєстром в лишку, поговоривши з гетьманом — приставити до ріллі, а котрі заможніші (полутче) — в міщани. “Все те зробити по згоді з гетьманом і полковниками і щоб чернь то знала — щоб було надалі певно і постійно”.

“Як би ж козаки всім військом забажали, щоб вибрав реєстрових козаків і реєстр списав сам боярин з товаришами - тому що давніш, як були вони під владою польських королів, полковники писали в реєстр не тих, що заслужилися в війську Зап., а тих що підкупались, — то боярин з товаришами мають відповідати, що вони не знають, котрі козаки здавна служили і в реєстр годяться, — це знають полковники і сотники. Нехай тільки пишуть козаків добрих 11), таких, що можуть служити, і давніше служили, — по правді, щоб потім не було жалів, і принесуть їм (Шереметєву) спис за своїми підписами — скільки з тих 60 тис. козаків в котрім полку”.

Коли ж би гетьман і полковники стали нагадувати про жалування тим реєстровим, згідно з статтями 1654 р., сказати їм, що жалування буде платитися, коли козаки будуть на службі з того що збиратиметься по городах Малої Росії. “Коли ж гроші зіставатимуться від тієї плати, або коли котрогось року козаки будуть дома, а не на службі, — де ту казну зложити, в котрім городі і як її берегти?” (про це, очевидно, треба договоритися з гетьманом і проект подати на затвердження цареві).

Розпитати гетьмана, з яких доходів платити козакам, коли вони будуть у службі? Скільки таких “городів і міст” з яких збиралися доходи на польських королів, а скільки маєтностей сенаторських, шляхетських і кляшторних, які аренди в них і скільки тих доходів може бути на рік, окремо (в кожнім полку мабуть). Скільки б зібралося подимного, з кожного полку окремо, якби його прийшлося зібрати, і з усяких аренд — нехай гетьман дасть обрахунок, положивши цифри подимного так, як збирались давніше.

Коли б гетьман став говорити, що у нього нема рахунків тих поборів, треба боярину послати по всіх полках дворян — порозумівшися з гетьманом і полковниками, щоб вони послали з ними своїх козаків. Приїхавши до якогонебудь города або міста, розпитати, чиє це місто було давніш: королівське, панське чи кляшторне? Розпитати війтів, бурмістрів, райців і лавників, скільки яких оранд і хто їх держить. Розпитати й людей, а де нема війтів і бурмістрів, там взагалі розпитувати міщан, скільки з них збиралося доходів? чи єсть в ратуші книги збору тих податків? коли єсть, казати принести їх і зробити з них для прикладу виписки. Коли книг не буде, розпитувати їх особисто — нехай кажуть по правді і напишуть розпись. А на підставі розписі списати скільки у них здається в оранду (откуп) млинів та інших “угодій”, скільки з чого приходить грошей, хто ті оранди тримає, котрим орандам час вийшов, а котрим ні; може хоч час і вийшов, але орандарі за неспокійним часом (смутным временем) тими промислами не володіли: про це докладно розпитати самих орандарів і посписувати.

Потім розпитати скільки в котрім уїзді селянських дворів, скільки з них збирано доходу на короля і панів-рад в грошах і збіжжі, де орали на пана і скільки, все то докладно списати.

А так переписавши всякі джерела доходів і приходи з них, наказати війтам, бурмістрам, райцям і лавникам збирати всякі доходи з міст і уїздів і віддавати до скарбу, тим людям, що будуть до того скарбу вибрані загальною ухвалою (чи загальною радою — “по совЂту всЂхъ”).

Коли при тім виявиться, що якимсь заставленим або арендованим маєтностям або промислам літа вийшли, а ті що мали їх в заставі, або в аренді за неспокійним часом ними не користувались, і вони почнуть прохати, щоб государь дозволив їм ще тепер покористуватися, то боярин з тов. має розвідати докладно і переглянути документи. Коли виявиться, що ті державці й арендарі не володіли тими маєтками чи промислами, треба дозволити їм доволодіти, і то все записати докладно в книги. А як котримсь арендам час вийшов, або взагалі якісь доходи треба буде дати наново “в одкуп”, і будуть на те охочі, то такі доходи треба порозумівшися з війтами, бурмістрами й іншими урядниками, веліти віддавати на одкуп, за арендарями брати поручні записи (заруки) і ті записи переховувати в ратуші.

Коли війти і бурмістри в якім небудь городі заявлять, що з них панським насильством, або за часів повстання (в смутное время) якісь землі відійшли до уїзду, або щось відібрано 12), то боярин має то сказати докладно списати, а жалібникам сказати, що про те все договоряться на раді, і що від них відібрано, буде їм повернено — нехай тим не журяться.

А тим, що будуть вислані “на переписку” гостро наказати, щоб вони поступали по правді, а як будуть не по правді поступати: переписувати джерела доходів неповно, або будуть вигадувати собі прибутки при віддачі аренд, коли то викриється, буде на них великий гнів (“опала”) і сувора кара від вел. государя 13).

Таким чином як оце бачимо, Шереметєв через своїх дворян, за поміччю воєводів розсаджених в полкових містах, мав переписати всі доходи коронні, панські, “кляшторні” (католицької церкви) і міські, і завести їх збір “на государя”. Арендні доходи мали бути здані наново. Адміністрація доходів мала вестися через “ратуші”, міські уряди, з поминенням козацької старшини. Питання про повернення містам грунтів і прибутків, захоплених козацькою верствою, мало бути поставлене на раді, що повинна була зібратися з ініціативи Шереметєва (продовження того, що попереднього року уряд намірявся зробити через місію Трубецкого). Козацтво мало бути щільно обмежене 60-тис. реєстром, яких небудь 4/5 або 5/6 — як прийняти козацьке число 300 тисяч козацького актива, мало бути перечислене в селян або міщан, цим розуміється значно підірвалась би сила і впливи козацької верстви. Адміністративний апарат переходив в руки міщанства, що мало вести його під безпосереднім контролем воєводів. Воєводи ж мали бути комендантами головніших міст (тепер семи, разом з Києвом, але очевидно число цих воєводських резіденцій мало зростати), козацтву властиво не було що робити в місті. Воно мало сходити назад на становище війська, яким було за польських часів, провідна роля мала перейти на міщанство. Спираючись на міста царський уряд хотів правити всім безпосереднє, і виявляв тенденцію вишукувати і заводити в життя з старої практики все те, що могло сприяти розвою міщанської верстви, а обмеженню козацької. Тільки, розуміється, ніяких політичних прав давати міщанам він не мав наміру, всяко обмежуючи козацькі. Московська бюрократія мала тут стати всім.








Примітки


1) Акты Ю.З.Р. т. XV, с. 149-50.

2) Там же, с. 161-2, 163-6.

3) Там же, с. 150-1.

4) с. 162.

5) Акты Ю.З.Р. VII, с. 200.

6) Біограф Шереметєва, Барсуков (Родъ Шереметевыхъ V, с. 29) догадується, що першою причиною, чому Шереметєв не виїхав своєчасно, була пригода, що він собі покалічив руку, коли коні понесли його карету, а потім приїзд посольства з України.

7) Акты XV, с. 151-8.

8) Акты XV, с. 158-9.

9) В друкЂ: “тЂхъ которые у вЂры были”, вважаючи на контекст повинно б — “не были”.

10) “список” — військовий реєстр, чи спис тих, що присягли за їх підписами — це не зовсім ясно, але я думаю перше.

11) Це вже не проектована відповідь Шереметєва, а наказ йому — слідити за складанням реєстру.

12) Так делікатно, натяками, не називаючи виразно говориться про претензії на козацькі узурпації.

13) Акты Ю.З.Р. VII, с. 202-4.











Попередня     ТОМ X     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 7.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.