Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ X     Розділ II     Наступна





МІСІЯ АПУХТІНА ДО ВИГОВСЬКОГО



Поки ці проекти розроблялись, уставляти відносини на Україні виряджено менший чин — дворянина Апухтіна (або Опухтіна як його пишуть в московських актах). Акти цієї місії заховались в значній частині 1) вони дуже цікаві і кидають яскраве світло на московську політику.

Грамота гетьманові, що мав йому завезти Апухтін, має дату 5 (15) квітня 2). Притока місії нібито дипломатична. Король не додержав обіцянок даних на виленському з'їзді 1656 р., не зложив сойму для того, щоб оформити наступство царя на польськім королівстві; зневірившися в цім, цар уже не має охоти посилати своїх послів на сойм, що тепер скликається в Польщі, він послав королеві домагання, щоб у Вильні при кінці весни — на початку літа зложити новий з'їзд для закінчення цієї справи.

Цар пропонує вислати до Москви своїх людей — “з полковників чи з якогось іншого відповідного чину” — людей тямущих і розумних, з цими справами обізнаних, цар вишле їх на з'їзд разом із своїми послами. Коли на цім з'їзді польські комісари не підуть на зустріч бажанням царя, він більше полякам терпіти не буде і пошле військо на Польщу; гетьман з військом Запорізьким також повинен бути готовим і чекати царського наказу, щоб іти в похід.

Серед справ, які він недавно переказував цареві через ніженського протопопа — в статтях ним поданих, між іншим говорилося також, що треба б цареві негайно розмежуватися на Україні (“межъ черкаскихъ городовъ”) з королем польським. Цю справу цар признав актуальною, і жадає від гетьмана докладніших дат, котрих він з протопопом не прислав. Він доручає йому зібрати для цього полковників та всяких обізнаних з цією справою людей, перевести в цій справі дискусію і виготовити граничні мапи: “на чертежъ велЂлъ начертить, как межъ нашими ц. в-ва Малыя Россіи украинными городы съ полскими корунными земли съ которыхъ мЂстъ и на которое мЂсто урочищами учинить рубежъ и по чертежу написать роспись”. Але зробити то в двох або в трьох варіантах 3) — такі варіанти безперечні, які можна б було на з'їзді з поляками обстояти без великого клопоту, і очевидно також варіанти “з запросом” з котрих можна було б починати і знати до чого потім можна буде спускати.

Але ця грамота Виговському також була своєрідним мінімальним варіантом, а крім того Апухтін віз дві інші, на жаль незвісні нам текстуально. Одна містила в собі пояснення, чому цар не вислав Трубецкого: змісту її не знаємо цілком; можна догадуватися, що вона промощувала дорогу висилці Шереметєва і воєводів — то, що мав свого часу зробити Трубецкой, перекладалось тепер на Шереметєва; виклад обставин, очевидно, був позбавлений яких небудь докорів і обвинувачень — так зложились обставини, без чиєїнебудь вини. Друга грамота мала характер обвинувачення Виговського в нелояльній поведінці, котрою він дав привід до бунтів, замішань і т. д. Цю грамоту Апухтін мав подати гетьманові, коли б ті поголоски про нелояльні вчинки його й Лісницького, що були переказані до Москви ще восени, потвердилися розвідкою Апухтіна. В наказі йому подано витяг з тих вістей, що свого часу пересилали до Москви Зюзін і Бутурлін: оповідання Калениченка про те, що говорилося на Чигринській раді і звідомлення Чернишова про те як поводився Виговський на раді Корсунській 4) і доручено по дорозі з Путивля розпитувати чи правда це, що Лісницький говорив такі “смутні слова”, нібито цар посилає Трубецкого на те аби поламати права і вільності військові, звести військо на 10 тис., а решту перевести в салдати і драгуни? чи дійсно на раді він заохочував до союза і підданства ханові? чи на Корсунській раді Виговський дійсно зрікався бути гетьманом зогляду, що цар хоче позбавити військо вільностей, і розсилав пункти (з московськими вимогами — те, що потім послав до Москви Довгаль) — до полковників, до владиків і монастирів? Чи збирається гетьман до Москви — може вже збирається? Також розвідатися про Немирича “посланника шведського короля” 5).

Коли б не удалось про все це розвідатися в дорозі, Апухтін має заїхати до Києва і там добути докладні відомості й про все написати цареві, а відповідно до того, чи ці відомості потвердяться чи ні, або подавати гетьманові грамоту “что писана о их шатости”, або не подавати. Про зміст тієї грамоти “о шатости” дає поняття промова, котру Апухтін мав сказати гетьманові, якби відомості потвердилися:

“Вел. государеві стало відомо, що у тебе і полковників була рада в Корсуні, і на тій раді ти говорив, що від царя прийшли пункти, а ти ті пункти розіслав по всіх полках, до епископа і до монастирів, а в тих пунктах нібито написано, що цар. в-во хоче у них старі їх вільності відібрати. Тому ти віддав полковникам булаву — бо не хочеш бути в неволі, а Самійло Богданович і полковники взявши булаву тобі віддали знову, приказуючи, що за вільності вони будуть стояти. Також миргородський полковник говорив “на смуту”, що в. государ посилає кн. Трубецкого з військом, і з ним воєводів, на те аби мали їх свободу поламати, всякі податки з оранд і млинів збирати на государя, а війська Зап. щоб було тільки 10 тис., а решті козаків бути міщанами, а коли міщанами бути не захотять — то драгунами або салдатами. Але гетьман і старшина вільностей своїх не попустять, відступлять від цар. вел-ва, а кличе їх хан, з тим щоб тільки звалися його підданими, а податків ніяких не давали. І такі ж “смути” писали після ради полковники до своїх задніпрянських городів, лякаючи їх війною, і таким чином привели в ненависть козаків, міщан і чернь.

“Великий государ дуже тому дивується, що між його вірними підданими, православними христіанами ходять такі негарні чутки, про те чого у вел. государя і в гадці не було — нарушити права і вільності, які у них були здавна в війську Зап., і їх ц. в-во Б. Хмельницькому і війську Зап. потвердив, “пожалував”. Гетьману нагадувалось — стільки разів повторювалось в стереотипних виразах, як то цар прийняв військо Зап. під свою руку, не для якоїсь користі своєї, тільки задля православної віри, “і всі вони до нинішнього дня живуть не невольно, а благополучно”, маючи від царя всяку оборону, котру він і надалі їм обіцяє. В справі реєстру і плати війську нагадувалося, що говорилось в 1654 р. і пояснялося, що Тетерю минулого року тільки розпитувано, чи дається жалування козакам, коли вони бувають в службі, “а надто їм нічого не говорилось, нічого до війська не переказувано і ніяких нових статей не посилано”. “А що ворохобники (“смутники”) говорять нібито воєводи по городах мають бути на те, аби вільності ламати, то тобі, гетьмане, і всьому війську Зап. таких ворохобних балачок і слухати не годилось! Адже єсть у Києві і тепер царські воєводи, і тамошнім людям ніякої неволі не чинять, прав і вільностей не ламають; з ними стоїть не мале царське військо — тільки для охорони від неприятелів, і досі їм ніякого корму не дають — живуть з царського жалування”. “А щодо присилки нових воєводів нагадати гетьманові, що переказано було йому в цій справі ще з Матвєєвим — щоб бути воєводам крім Києва ще і в городах, і на тамошні залоги давати хліб, що збирається в черкаських городах...” 6).

Але як би там не випало — з доганою гетьманові “за шатість” чи без догани, місія Апухтіна мала послужити “замиренню” України і підпорядкованню гетьманові 7). З ним послано царські грамоти до всіх полків, числом 17: він мав їх передати на аудієнції гетьманові, разом з царською грамотою до нього самого, аби він знав їх зміст, і сам розіслав по полках 8). В грамотах до полковників послушних гетьманові, писаних в тих самих виразах, оповідалось як то після Корсунської ради почався бунт на Запоріжжю, а потім “по наученью Барабашенковыхъ посланцовъ - Михаила Стрынжи съ товарищи” забунтував Пушкар, але потім признавши свою вину зложив присягу в Лубнях перед Хитрово, що бунтів чинити більше не буде. Цар після того написав Виговському, щоб зогляду на це жив з ним у любові і за попередні бунти ні йому ні його полкові не мстився. Так само тепер і всім полковникам і полкам наказує, аби жили між собою в згоді, гетьмана слухались, рокошу й бунтів ніяких не чинили; а якби довідались про який небудь бунт у своїм полку, мають карати за це згідно з військовим правом і не допускати до ніяких дальших конфліктів, аби неприятелі тими бунтами не утішались, та не вчинили несподівано якої небудь шкоди.

Навпаки, треба готовитись до походу на Польщу, зогляду на новий виленський з'їзд, що має рішити відносини царя до Польщі в той чи інший бік: цар наказує полковнику бути готовим і приготовити свій полк 9).

Грамота до Пушкаря і Полтавського полку — що теж мала бути віддана гетьманові, щоб він бачив зміст і сам її Пушкареві відіслав — різнилась від інших тільки тим, що починалась від попередньої грамоти, посланої Пушкареві в місяці лютім, після Переяславської ради, щоб він вибір гетьмана признав і йому був послушним; тепер Хитрово поінформував царя, що Пушкар зложив перед ним присягу і обіцяв жити в згоді з гетьманом і полк свій розпустив, — супроти того даються йому такі ж накази як і іншим полковникам: жити в згоді, всяким бунтам в своїм полку запобігати і бути готовим для походу на Польщу 10).

Передана Апухтіним грамота до гетьмана датована 5-м квітня, листи полковникам мають дату 6 (16) квітня, але виїхав Апухтін мабуть не раніш як 17 або навіть 18 квітня с. с. 11) і наказ йому мабуть вироблявся, виправлявся і доповнявся довго — за відомостями привезеними Байбаковим, Іскрою і Тишею, інформаціями Филимоновича і т. д. напр. пункт про Немирича сильно нагадує про них.

Але зробивши все для привернення престижу гетьмана, царський уряд уважав потрібним взяти його під нагляд — посадити при нім резідента з невеличкою залогою. Переказавши різні царські доручення Апухтін мав попередити гетьмана, щоб не спішивсь його відправляти: “Велено мені, указом цар. в-ва, пожити у тебе” (“побыть у него”, гетьмана). Коли б гетьман запитав, для чого він має лишитись, сказати йому так: “Велено мені пожити у тебе, аби розвідатися в війську Зап., чи нема більше якогонебудь рокошу на тебе, чи по всіх полках бунти перестали, і всі полковники і чернь тобі послушна. Також про всякі неприятельські замисли лядські і татарські 12), велено мені будучи у тебе розвідувати, і про все з тобою порозумітись (“совЂтовать о всем”). Це останнє звучало вже дуже значуще, хоч і не договорено — чи не в ролі гетьманського дорадника навіть мав бути цей царський стольник!








Примітки


1) Вони містяться в актах Малорос. Приказу ст.5835/24, здебільшого видані в VII т. Актів Ю.З.Р. (ч. 72 і 79 — наказ без початку), але при виданню не показано того, що було зачеркнено і виправлено в брульйонах, такі варіанти нераз дуже цінні.

2) Акты Ю.З.Р. VII, ч. 72.

3) “на чертежи розчертить на двое или на трое”. Можна б це розуміти так, що мова йде про дві-три копії, але я думаю, що царські дяки мали на гадці варіанти максимальні і мінімальні, так як я це толкую в тексті; стилізація грамоти в цім місці занадто стисла і не зовсім ясна.

4) Акты Ю.З.Р. VII с. 228-9, пор. вище с. 58.

5) Там же, с. 229-30.

6) Акты Ю.З.Р. VII, с. 232 — 3, пор. вище с. 43, наказ тут уривається, очевидно без кінця.

7) Так характеризується царська акція в пізнішім наказі Трубецкому: цар велів “непослушниковъ усмирить своим указом”, і для того був посланий Апухтін з грамотами до всіх полків, аби все військо Зап. слухалося гетьмана і бунтів ніяких щоб не було. Акты XV, с. 309-10 прим.

8) Акты Ю.З.Р, VII, с. 228 і 200.

9) Грамота ніженському полковникові. — Акты VII, ч. 73.

10) Там же, ч. 79.

11) Сужу з того, що через Сівськ переїхав тільки 23 с. с. (Малорос. пр. ст. 5835/24, л. 97), а мав наказ їхати швидко.

12) В першім начерку наказу це було висловлено детальніш, а потім скорочено — т.VII с. 227.











Попередня     ТОМ X     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ II. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.