[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ III. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ X     Розділ III     Наступна

НАСТУП НА КИЇВ — ЗАХОПЛЕННЯ БАРАБАША, ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ.

В тих же днях стався ще один інцидент, дрібніший, але не без значення в тодішній ситуації. Ромодановський, уже вернувшися до Білгороду, дістав з Москви вищезгаданий наказ — вислати Барабаша до Києва на руки Шереметєва, щоб віддати його Виговському, як він приїде. Грамота не заховалась, і про зміст її потім було багато спору і галасу ¹): чи Шереметєв має дійсно видати Барабаша Виговському, чи тільки приманити Барабашем до Києва і його самого вхопити. В публіку від Виговського пущено це друге толковання, але московському посланцеві дякові Кікіну його секретні інформатори розповідали, що одержавши самий текст царської грамоти, гетьман переконався, що в ній не було ніякого такого лукавства ²). Але що б ні стояло у тій царській грамоті і в супровіднім листі від Ромодановського, посланім з сторожею Барабаша, але довідавшися про те, що Ромодановський послав Барабаша до Києва, вигівці запідозріли тут нове московське лукавство і рішили Барабаша відбити.

Коли Барабаша під ескортою 200 дітей боярських, драгунів і донських козаків, з усякою можливою обережністю везли через Гоголів — резіденцію старого Виговського, Ян Виговський Кривий, як називає його Шереметєв у своїй одписці, напав “с воровскими многими людьми”, побив ескорт і відбив у нього Барабаша ³). Сталось це 24 серпня с. с., а 28 прибігли до Києва три чоловіки з ескорту, порубані в цій афері, і розповіли Шереметєву про цю пригоду: що Барабаша відбито, дворянина Левшина, що Барабаша проводив, і начальника ескорту — драгунського капітана захоплено в полон, і разом з Барабашем відставлено до Переяслава, а відти до табору гетьмана. Шереметєв довідавшися про це був страшенно схвильований. У московського уряду вирвано сильну карту, котрою він хотів загравати против Виговського, щоб змусити його до покори, після того як він у переговорах надавав таке значення цьому, щоб дістати Барабаша до своїх рук. Під безпосереднім вражінням цієї звістки він вислав карні експедиції під Гоголів, під Переяслав — шукаючи Барабаша і учасників цього нападу, очевидно ⁴). Полк. Корсак спалив Гоголів, Бровари, Світильно, інший карний відділ спалив Баришпіль і пішов під Переяслав — де був Барабаш. Забрано значніших людей, брали їх на тортури — мабуть розпитуючи подробиці нападу.

Наче в відповідь на це, 4 (14) поновилися козацькі операції під Києвом.

Дан. Виговський стоючи в Білій Церкві збирав утікачів і дезертирів і почав наново під'їзди під Київ, чи то щоб тероризувати воєводів, чи відтягати їх увагу від гетьманських операцій за Дніпром. Сербин оповідає про це так: Після київського бою оповідав мені Данило Виговський, що наслідком його листів і гетьманського наказу йдуть до нього під Білу Церкву три полки: корсунський, переяславський і черкаський. Але ті полки при мені не прийшли, і думаю я, що Данило говорив це тільки, аби козаки не розбігалися з полків. Бо козаки тікали куди видно і з царськими людьми битися не хотіли. А гетьман велів Данилові йти під Київ, і коли буде можна — щоб робив приступи, аби В. Б. Шереметєв з товаришами вийшов з військом з Києва і пішов до Москви. А коли сил для приступу не вистачатиме, -щоб посилав під Київ під'їзди з Білої Церкви, аби хапали язики і розпитували, що В. Б. з товаришами думає: чи збираються виходити з Києва до Москви чи ні.

Про ці під'їзди в записі пропущено, і тільки описано фінал: коли Дан. Виговський довідався, що з Києва, вийшло московське військо під Мотовилівку (див. далі), він вислав дві тисячі вибраного війська з братами Костянтином і Василем, з Ів. Сербином і мурзою Мансирем 2000 вибраного війська. Під Васильковом стався бій, козаків побито і на місці полягло їх більше тисячі. З Данилом мусить бути до 5000 козаків — полковники білоцерківський, паволоцький, і інших полків Шаблинський і Корсунець ⁵).

Згаданий вище татарський бранець розповів: Після бою ми побігли в степ ⁶), і відбігши верст за 20 постояли два дні і пішли були до Криму, але як були в Богуславі, догонив нас Данило Виговський і спинив. Мав розмови з мурзами, потайки, і вони послали козаків і татар чоловіка з 200 під Київ, і татари ті привели 26 язиків — вони й тепер у них. Прийшли під Білу Церкву і стояли тут три дні. Тут прийшла відомість, що царські люди йдуть під Мотовилівку. Данило Виг. послав під Мотовилівку полковників і козаків і Мансира мурзу — було з ними татар чоловіка з 300. З степу прийшла вість, що царські люди з-під Мотовилівки пішли від Васильків. Тоді вночі, в тім степу Мансир-мурза з татарами відійшли від козаків, тільки чоловіка з 40 татар лишились з козаками (цей бранець в тім числі). Чи був Мансир з козаками як вони напали на царських людей в Василькові, не знати — тільки татарських коней багато бачили у царських людей. А козаки говорили нам, як Київ візьмемо, воєводів і московських людей вам віддамо ⁷).

Шереметєв в одписці 7 жовтня описував так: 4 (14) вересня прислав Д. Виговський з-під Білої Церкви під Київ наказного полковника Половця з 300 козаків і татар, і вони захопили московську чату, 30 чоловіка, що виїхала була “для кормів”. Шереметєв вислав в під'їзд райтарів під Трипілля, та вони надибали козаків — “що збиралися на нас”, і їх побито. Дан. Виговський збирав тим часом військо під Білою Церквою, а до Мотовилівки вислав полк. Василя Виговського, і той став громадити козаків і татар. Шереметєв вислав на нього воєводу Борятинського, щоб не дати йому зібрати військо, і Вас. Виговський, не давши бою втік. Борятинський взявши язиків відійшов до Василькова, і тої ночі прийшли на нього від Данила Виговського, спід Білої Церкви, його брат Костянтин Виговський, Василь Виговський, Іван Сербин і Мансир мурза, з вибраними людьми, 2000 разом. Рано стався під Васильковим бій. Козаків побито, Ів. Сербин і Вас. Виговський попали до московських рук, й інших 50 чоловіка; Костянтин Виговський і Мансир мурза втекли з невеликим остатком війська до Дан. Виговського, що з Білої Церкви присунувся до Мотовилівки. Тому що Сербин і Вас. Виговський на допиті сказали про його наступ, Борятинський велів повбивати всіх менше визначних бранців, аби їх козаки не відбирали ⁸).

Хронології цих боїв ні в одписці ні в протоколах з допиту полонених не подано; може нас орієнтувати з одної сторони, що Сербин перед тим як попав у неволю, у Білій Церкві бачив 18 (28) вересня підписка Каплонського, що поїхав до Польщі з Бєньовським ⁹). З другої сторони 7 (17) жовтня посилаються вже допити Сербина й ін., очевидно — після довгих допитів “в распросЂ и с пытки”.

Примітки

¹) Пізніша царська грамота Виговському (Акти IV, с. 166) — так поясняє це: “а велЂно В. Б. (Шереметьеву), съЂхався съ тобою гетманомъ, Якова Барабаша отдать подъ вашъ войсковой судъ”.

²) Про це нижче, с.344. З оповідання виходить, що Левшін віз тільки “приказну память” від Ромодановського і її забрано з ним (див. Акти IV, с. 153), а царську грамоту Шереметєву в цій справі везли безпосереднє з Москви, і її перехоплено окремо.

³) Одпис а Шереметєва 31 серп. с. с. в Актах VII, с.256, повторено в пізнішій одписці — 7 жовтня в Актах XV, с. 261-2.

⁴) Про це оповідав Немирич 2 (12) вересня в таборі під Гадячем — Акти Ю.З.Р. IV, с. 154, ці погроми Шереметєва не мотивуються, але міркуючи час і місце цих карних операцій, я зв'язую їх з цим гоголівським інцидентом.

⁵) Акти XV, с. 276-7.

⁶) Так зветься рівнина на вододілі Стугни і Росі, де “чисте поле у Перепотових могил”.

⁷) Акти XV, с. 278-280, в оригіналі мова держана в третій особі.

⁸) Акти Ю.З.Р. XV, с. 262-4. Цю одписку Шереметєв переслав до Москви місцевими людьми — тому що московських людей на дорогах затримували і не перепускали. Одписку залито в віск і так повезли її єромонах Печерського монастиря Антоній з “київським стрільцем, черкашенином Борисом Кезенком” — завдяки цьому маневрові провезли її щасливо; вона заховалася в московськім архіві з слідами цього воску, в котрім була залита. Кезенкові “за службу й за проход” дано з приказу 20 рублів і “сукно доброе” — там же с. 264, 265-6, 281-2.

⁹) Акти XV, с. 277.

Попередня     ТОМ X     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ III. Стор. 3.]