[Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1993. — Т. 2. — С. 224; 244-258.]

Попередня     Головна     Наступна






ПРИМІТКИ

(С.К.Росовецький)



СПИСОК СКОРОЧЕНЬ, ЩО ВИКОРИСТАНІ В ПРИМІТКАХ

Адрианова-Перетц. Покровская...— Библиография истории древнерусской литературы: Древнерусская повесть / Сост. В. П. Адрианова-Перетц, В. Ф. Покровская. М.; Л., 1940. Вып. 1; Білецький. Хрестоматія...— Хрестоматія давньої української літератури: До кінця Х VII ст./ Упоряд. О. І. Білецький. 3-е вид., доп. К., 1967; ВУАН — Всеукраїнська Академія наук; ДІМ—Державний історичний музей (Москва); ЖМНП — Журнал Министерства народного просвещения (Санкт-Петербург); ЗНТШ — Записки Народного товариства імені Шевченка (Львів); Махновець. Давня...— Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5 т. К., 1960. Т. 1 /Уклав Л. Є. Махновець; Назаревский. Библиография...— Библиография древнерусской повести / Сост. А. А. Назаревский. М.; Л., 1955; ОЛДП—Общество любителей древней письменности (Санкт-Петербург); ОЛЯ — Отделение литературы и языка АН СССР (Москва); ОРЯС — Отделение русского языка и словесности Академии наук (Санкт-Петербург; Петроград — Ленинград); ПДП — Памятники древней письменности (Санкт-Петербург); ПДПИ — Памятники древней письменности и искусства (Санкт-Петербург); ПЛДР — Памятники литературы Древней Руси (Москва); ПСРЛ — Полное собрание русских летописей. Словарь XI—XIV...— Словарь книжников и книжности Древней Руси. Л., 1987. Вып. 1; ТОДРЛ —Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР; ХИФО — Харьковское Историко-филологическое общество; ЦНБ — Центральна наукова бібліотека АН України ім. В. I. Вернадского; ЧИОНЛ — Чтения в историческом обществе Нестора-летописца (Киев); ЧОИДР — Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете; АТ — Adrne A., Thompson S. The Types of the Folktale. Helsinki, 1961.



ТВОРЧІСТЬ XII—XIII В. «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»



Присвяту частини тому, в якій розглядається «Слово о полку Ігоревім», пам'яті Омеляна Огоновського (1833—1894) в першу чергу обумовлено, мабуть, тим, що цей видатний український філолог, професор Львівського університету був автором першої української монографії про цю пам'ятку: Огоновський О. Слово о пълку ИгоревЂ: Поетичний пам'ятник руської письменності XII віку. Львів, 1876. У тексті розділу Грушевський відзначив «шановне місце цієї праці», зокрема «завдяки тверезій обережності і філологічному тактові» в реконструкції тексту «Слова». Ці сторони праці О. Огоновського не позбавляють її наукової цінності і в наш час.



Поява «Слова» і студії над ним



Сановитий колекціонер, історик, державний діяч, видавець О. І. Мусін-Пушкін викликає до себе у сучасних дослідників ставлення більш прихильне, ніж у Грушевського. Див.: Дмитриев Л. А. Первые издатели «Слова» // Вестн. АН СССР. 1976. № 4. С. 97—103; Козлов В. П. Кружок А. И. Мусина-Пушкина и «Слово о полку Игореве»: Новые страницы истории древнерусской поэмы в XVIII в. М., 1988.

У наш час архімандрит Іоїль Биковський (1706 або 1726? — 1798) зайняв своє місце в історії української і російської культури як церковноосвітній діяч, релігійний письменник, педагог та видавець. Вихованець, а з 1757 р.— викладач Києво-Могилянської академії, він у 1758 р. був відправлений до Петербурга «законовчителем» Сухопутного шляхетського корпусу. З 1766 по 1775 р. був архімандритом Троїцько-Ільїнського монастиря в Чернігові. З 1776 р. він архімандрит Спасо-Ярославського монастиря і ректор Ярославської семінарії, ці посади Іоїль посідає офіційно до середини 1787, фактично до липня 1788 р.

Іоїль Биковський — автор своєрідних драматизованих «БЂсЂд євангельських» (до 1782 р.) та двох христологічних віршів у тому ж україномовному рукописі-автографі (ЦНБ, собр. ЦАМ ДА, № 34 (старий № 1.23.23), трьох проповідей, складач та видавець збірника афоризмів та виписок «Истинна» (Ярославль, 1787), видавець «Букваря, или Начального учения...» (Чернігів, 1765).

Нещодавно Г. М. Моїсєєва, спираючись на свій аналіз знайдених в архівах описів книгосховища Спасо-Ярославського монастиря, дійшла висновку, що зазначений у них «Хронографъ в десть», який за описом 1788 р. був нібито «за ветхостию и согнитием учнитоженъ», переданий насправді О. І. Мусіну-Пушкіну, проте не архімандритом Іоїлем, а його церковним начальством — Арсенієм Верещагіним, митрополитом Ростовським і Ярославським: Мойсеева Г. Н. Спасо Ярославский хронограф и «Слово о полку Игореве». 2 е изд., доп. и перераб. Л., 1984. С. 95; Ее же. Быковский Иван (в монашестве Иоиль) // Словарь русских писателей XVIII века. Л., 1988. Вып. 1. С. 138. У свою чергу, О. В. Творогов і В. П. Козлов намагаються довести, що Хронограф зі «Словом» взагалі походить не із Спасо-Ярославського монастиря, а з Ростовського архієрейського дому: Творогов О. В. К вопросу о датировке Мусин-Пушкинского сборника со «Словом о полку Игореве» // ТОДРЛ. 1976. Т. 31. С. 162-163; Козлов В. П. Кружок А. И. Мусина-Пушкина и «Слово о полку Игореве»... С. 138—141. Згідно з цією гіпотезою, Іоїль Биковський вже зовсім не причетний до відкриття «Слова».

Тим часом виявлені непрямі свідчення, що саме Спасо-Ярославський хронограф і був тим збірником, що опинився в колекції О. І. Мусіна-Пушкіна: Росовецький С. К. Слідами Мусін-Пушкінського збірника із «Словом о полку Ігоревім»//Писемність Київської Русі і становлення української літератури. К., 1988. С. 69—87. З іншого боку, уважне вивчення описів Спасо-Ярославського монастиря та «Щоденника» Арсенія Верещагіна свідчить, що Іоїль виконував обов'язки архімандрита до 6 травня 1788 р. Але вже між січнем 1788 та травнем 1789 р. І. П. Єлагін процитував «Слово» в своєму «Опыте повествования о России», посилаючися при цьому на «рукопись книгохранительн [ицы] г-на Пушкина» (Козлов В. П. Кружок А. И. Мусина-Пушкина и «Слово о полку Игореве». С. 147—150).

Питання, хто в культурі нового часу «подав першу звістку» про «Слово», досить складне. Якщо починати із Спасо-Ярославського хронографа, то ще Дмитро Туптало (1651—1709), український письменник, що за наказом Петра I став митрополитом Ростовським, в «Літописі келейному» 1709 р. посилався на «Хронограф Спасский Ярославский». Таким чином, Дмитро ввів, користуючись сучасним виразом, цей збірник зі «Словом» до наукового обігу. Що ж до самої пам'ятки, то в рукописній праці це першим зробив згаданий вище І. П. Єлагін, а в друкованій — П. О. Плавильщиков у статті «Нечто о врожденном свойстве душ русских», що була надрукована в лютневому номері журналу «Зритель». Див.: Берков П. Н. Заметки к истории изучения «Слова о полку Игореве»//ТОДРЛ. Т. 5. С. 135. Щоправда, П. О. Плавильщиков висловився досить туманно, тому першою прямою згадкою про пам'ятку в друкованім творі можна вважати примітку М. М. Хераскова до другого видання його поеми «Владимир»: Творення М. Хераскова. М., 1797. С. 301. Що ж до статті в «Le spectateur du Nord», то її беззаперечно атрибутують M. M. Карамзіну.

За новими архівними даними, особняк О. І. Мусіна-Пушкіна був спочатку пограбований, а вже потім згорів. Отже, дорогоцінний рукопис, скоріш за все, був розчавлений чобітьми французьких солдатів, які більше цікавилися винним погребом графа, ніж його бібліотекою. Як з'ясувалося, володар особняка ще до окупації Москви послав із ярославського фольварку Іломни валку на 32 коні, якою було вивезено 180 пудів графського добра, в тому числі все срібло, родовий архів та ділові папери. На жаль, управитель Т. Шепягін, якому було доручено цю операцію, мав своє поняття про те, що треба було рятувати о першу чергу. Цікаво, що «после грабительства» з Москви було таки привезено 66 «руських книг», пошкоджених пожежею та грабунком дому. За іронією долі, всі книги, що збереглися, були друковані.

Фальшиві рукописи «Слова», на які піймався не лише О. Ф. Малиновський, а й сам О. І. Мусін-Пушкін, були зроблені для заробітку О. І. Бардіним. Див.: Сперанський М. Н. Русские подделки рукописей в начале XIX в.: Бардин и Сулакадзев // Проблемы источниковедения. М., 1956. Вып. 5. С. 44—62. Так званий Щукінський список XIX ст. (ДІМ, зібр. Щукіна, № 1075), який теж вважався підробкою, походить, як виявилося, від тексту мусін-пушкінського збірника. Див.: Гаврюшин Н. К. Щукинская рукопись «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве» и его время. С. 392—412; Росовецький С. К. Слідами Мусін-Пушкінського збірника... С. 86—87.

Що ж до кодикологічного вивчення рукопису «Слова», то зараз мусін-пушкінський збірник вважають конволютом. При цьому спостереження С. А. Селівановського ведуть до списку Хронографа XVII ст. (див. про нього нижче), а раніші дати (тепер тримаються більше XVI ст., а Д. Л. Жуковська в цитованій праці — другої половини XV ст., с. 121-122) — до «прибавлень» до нього, серед яких було переписано й «Слово».

Відому приписку писця Доміда в Апостолі 1307 р. Грушевський наводить з традиційною кон'єктурою, в якій немає потреби. В рукопису: «...гиняше жизнь, наши въ князЂхъ которы». Це читання ще далі відводить текст приписки від «Слова». Існує думка, що подібність тут пояснюється цитуванням спільного джерела, можливо, поеми Бояна. Див.: Тихомиров M. H. Боян и Троянова земля // Слово о полку Игореве / Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950. С. 181—182. Передруковано: Тихомиров M. H. Русская культура X—XVIII веков. М., 1968. С. 52.

Згадані Грушевським стилістичні паралелі «Слова» із «Словом Адама ко Лазарю» («Слово про Лазареве воскрісення») розглянула В. П. Адріанова-Перетц у книжці «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI—XIII веков» (Л., 1968. С. 54). Що ж до текстуальних схожостей між «Словом» та «Задонщиною», то з позиції первісності тексту «Слова» вони найбільш докладно вивчені в працях: Адріанова-Перетц В. П. «Слово о полку Ігоревім» і «Задонщина» // Рад. літературознавство. К.., 1947. № 7—8. С. 135—186; «Слово о полку Игореве» и памятники Куликовского цикла: К вопросу времени написания «Слова». М.; Л., 1966.

Про південноруський внесок в створення «Задонщини», українське походження її «Синодального списку», власником якого був відомий російський письменник Сільвестр Медведєв, див.: Росовецький С. К. «Слово о полку Ігоревім» в контексті спадкоємних зв'язків давньої російської та староукраїнської літератур // Рад. літературознавство. К., 1985. № 7. С. 28—31.

Час показав, що Грушевський надто оптимістично оцінював перші перемоги над скептиками. Після виходу в світ його «Історії української літератури» вивчення «Слова» пережило дві нові хвилі скептицизму. Одну започаткував А. Мазон: Маzоn A. Le Slovo d'Igor. Paris, 1940. Другу — праці О. О. Зіміна.

Зроблений Грушевським огляд змісту мусін-пушкінського збірника із «Словом» тепер погребує уточнення. Зокрема, починав його Хронограф 1617 р. поширеної редакції, що виникла не раніше 1620 р. (Творогов О. В. К вопросу о датировке... С. 138—140). За Хронографом йшов літопис із титулом, що розшифровує його як список Новгородського першого літопису Молодшого ізводу (там же, с. 140).

Згадану істориком чернетку О. С. Пушкіна тепер прочитано інакше: «...сколько находится оной в плаче Ярославны, в описании битвы»: Пушкин А. С. Полное собрание сочинений: В 10 т. М.; Л., 1949. Т. 7. С. 503.

В тексті коментованої частини розділу згадуються дослідники «Слова» та їхні праці, окремі з яких потребують за сучасними вимогами більш докладної презентації. Це А. Л. Шльоцер (1735—1809), відомий дослідник давньоруського літописання. В російському виданні своєї монографії «Нестор» він сформулював тезу про давність тексту та автентичність «Слова», хоч на перших порах ставився до нього скептично. Далі згадано К. Ф. Калайдовича (1792—1832), який дуже багато зробяв для з'ясування обставин знахідки «Слова» та учасників підготовки пам'ятки до друку — історика, археографа та визначного архівіста О. Ф. Малиновського (1762—1840) та М. М. Бантиша-Каменського (1737—1814), теж архівіста. «Істориком України» був його син Д. М. Бантиш-Каменський. автор «Истории Малой России» (В 4 т. 1882).

Корисно згадати тут і праці перших скептиків. М. П. Рум'янцев, митрополит Євгеній Болховітінов та А. Л. Шльоцер (два останні — до переміни своїх поглядів) висловлювалися усно. Надруковані були, зокрема, такі праці: Качановский М. Взгляды на успехи российского витийства в первой половине истекшего столетия//Труды и летопись ОИДР. М., 1812. Ч. 1. С. 20—22; Строев П. Хронологический указатель материалов отечественной истории, литературы. Произведения до начала XVIII века//ЖМНП. 1834. Июль. С. 155; Сенковский И. «Умозрительные и опытные основания словесности». Соч. А. Глаголева. СПб., 1834; Рец.// Библиотека для чтения. 1834. Т. 4. С. 5—6; Его же. Игорь, князь Северский: Поэма / Пер. Н. Гербеля. СПб., 1854: Рец.// Библиотека для чтения. 1854. Т. 124. № 7. С. 155. Але найбільш, мабуть, цікаве з цього боку не згадане у Грушевського «рассуждение» визначного російського слов'янофіла К. С. Аксакова «Ломоносов в истории русской литературы и русского языка» (1846); в новітньому перевиданні: Аксаков К. С., Аксаков И. С. Литературная критика. М., 1982. С. 63—66.

Далі згадуються такі праці: Максимович М. А. Песнь о полку Игореве: Из лекций о русской словесности, читанных в 1835 г. в Университете св. Владимира. СПб., 1837; Его же. Песнь о полку Игореве, сложенная в конце XII века, на древнем русском, языке/Изд. с пер. на нынешний русский язык проф. русской словесности М. Максимовичем для своих слушателей. К., 1837; Дубенский Д. Слово о плъку Игоре†Святославля ПЂстворца стараго времяни. Объясненное по древним письменным памятникам//Рус. достопамятности. М., 1844. Ч. 3. С. I—V. 1—316; Пекарский П. Слово о полку Игореве по списку, найденному между бумагами имп. Екатерины II//Зап. Академии Наук. 1864. Т. V, № 2. С. 1—43; Тихонравов Н. С. Слово о полку Игореве: Изд. для учащихся. М., 1866; Грамматик Н. Ф. Рассуждение о древней русской словесности. М., 1809; Его же. Критическое рассуждение о «Слове о полку Игореве»//Вести. Европы. 1822. Ч. 126, № 18. С. 113—139.

Розглядаючи проблему «української стихії» в «Слові», зокрема мовної, Грушевський посилається на такі праці: Калайдович М. Ф. Опыт решения вопроса, на каком языке писано песнь о полку Игореве // Тр. ОЛРС. 1818. Ч. 2. С. 1—32; Полевой Н. А. История русского народа. М., 1830. Т. 2; Т. 3. Его же. Очерки русской литературы. М., 1839. Сучасний стан вивчення питання про національне забарвлення мови «Слова» характеризує узагальнююча стаття «Язык “Слова о полку Игореве”», що поміщена в кн.: Булахов М. Г. «Слово о полку Игореве» в литературе, искусстве, науке: Крат, энциклопед. слов. Минск, 1989. С. 239—240. Про мову пам'ятки тут сказано лише, що це «типова (?) літ. мова Київської епохи в історії схід, слов'ян, яка виникла на живій народній основі». Це марнослів'я відповідає загальному рівню книжки, щоправда, напрочуд багато оздобленої іконографічним матеріалом; сам автор фігурує на трьох фото, а добрий його знайомий «академік АН СРСР... І. В. Петрянов-Соколов» — на двох (с. 46, 141). Повертаючись до замітки про мову «Слова», відзначимо, що в кінці її сказано: «Все більшого значення набувають праці, в яких мова «Слова» вивчається на тлі широких діал. ареалів трьох схід.-слов. мов». Хоча пам'ятку і вважають своїм надбанням три народи, немає сумніву, що виникла вона на терені лише одного з них, тож найбільше значення тут все ж таки мають вивчення говірок українських (Німчук В. В. «Словоо полку Ігоревім» і народна мова // Мовознавство. 1967. № 4. С. 79—81; 1968. № l. C. 36—40) та південноросійських: Козырев В. А. Словарные параллели к лексике «Слова о полку Игореве» в современных брянских и других народных говорах // Брянские говоры. Л., 1975. Вып. 3. С 56—148; Его же. Словарный состав «Слова о полку Игореве» и лексика современных русских народных говоров//ТОДРЛ. Т. 31. С. 93— 103.

А коли текст «Слова» розглядається як нічийний, а мова його — «типовою літературною», не дивно, що у виданнях згладжуються й ті протоукраїнські мовні риси, що в ньому збереглися на шляху від авторського тексту до давнього російського списку мусін-пушкінського збірника. Так, в усіх реконструкціях давньоруського тексту «Слова» — від виданої в серії «Литературные памятники» 1950 р. до зробленої нещодавно М. О. Мещерським та О. О. Бурикіним (Слово о полку Игореве. Л., 1985)—українська форма наказового способу, що збережена і в виданні 1800 р. і в Катеринінській копії, послідовно виправляється на «типову»: було «Уже понизить стязи свои, вонзить свои мечи вережени...», виправлено на «понизите», «вонзите».

Наступні сторінки розділу присвячено колізії «книжності — фольклорності пам'ятки в історії її вивчення. Тут, зокрема, названі праці: Буслаев Ф. И. Об эпических выражениях украинской поэзии: По поводу выхода сборника украинских песен Максимовича // Москвитянин. 1850. № 18, ч. 5. С. 19—36; Белинский В. Русская народная поэзия // Отеч. зап. 1849. № 11. С. 5—18; Погодин М. П. Письмо к С. Шевыреву о десятой его лекции//Москвитянин. 1845. № 1. С. 14—22; Максимович М. А. О народной исторической поэзии в древней Руси: Письмо к М. П. Погодину // Москвитянин. 1845. № 3. С. 1—7; № 8. С. 47—57 (передруковано: Максимович М. А. Собрание сочинений. К., 1880. Т. 3. С. 480— 497); Погодин М. П. Ответ М. А. Максимовичу // Москвитянин. М., 1845. № 3. С. 7—10. Вяземский П. П. Замечания на Слово о плъку Игореве. СПб., 1875; Лавровский Н. А. О новом чешском переводе «Слова о полку Игореве» // ЖМНП. 1870. Октябрь. С. 276—302; Майков Л. Н. О былинах Владимирова цикла. СПб., 1863; Миллер Всев. Ф. Взгляд на Слово о полку Игореве. М., 1877; Веселовский А. Н. Новый взгляд на Слово о полку Игореве: По поводу статьи В. Миллера // ЖМНП. 1877. Август. С. 267—306; Барсов Е. Причитания Северного края. М., 1872. Ч. 1; 1882. Ч. 2; Владимиров П. В. Слово о полку Игореве//Университетские изв. 1894. Вып. 1. С. 65—135; Его же. Древняя русская литература Киевского периода XI—XIII веков. К., 1900. С. 278—354. Складне це питання й дотепер не знайшло однозначного розв'язання. Оскільки ж Грушевський повертається до нього в розділі «Форма “Слова”», то й ми наведемо сучасну літературу питання в коментарі до цього розділу.

Останній усгуп розділу присвячено проблемі усталення тексту «Слова». Тут згадано, між іншим, змістовну працю: Козловский И. И. Палеографические особенности погибшей рукописи Слова о полку Игореве // Древности: Тр. Моск. археолог, о-ва. 1890. Т. 13. С: 3—15: Що ж до видань «Слова», то найкращими науковими вважаються: Перетц В. М. Слово о полку Ігоревім: Пам'ятка феодальної України-Русі XII віку: Вступ. Текст. Коментар. К., 1926; Слово о полку Игореве/ Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950; Слово о плъку Игоревъ в українських художніх перекладах і переспівах XIX—XX ст./ Підгот. С. I. Маслов. К., 1953; «Слово о полку Ігоревім» та його поетичні переклади і переспіви / Підгот. Л. Махновець. К. , 1967; Слово о полку Игореве / Вступ, ст. Д. С. Лихачева; Сост. и подгот. Текстов Л. А. Дмитриева, Д. С. Лихачева; Примеч. О. В. Творогова, Л. А. Дмитриева. Л., 1967; Слово о полку Игореве: Древнерусский текст и пер./ Сост., вступ, ст., подгот. древнерусского текста, комент., В. И. Стеллецкого. М., 1981; Слово о полку Игореве / Подгот. текста, пер. и коммент. О. В. Творогова // ПЛДР: XII век. М., 1980. С. 372—387; 679—688. Вироблені ленінградською текстологічною школою Д. С. Лихачева дуже суворі й вимогливі критерії в оцінці реконструкцій давньоруських пам'яток (Див.: Лихачев Д. С. Текстология... С. 462—478) обумовлюють досить холодне ставлення сучасних медієвістів до таких «гіперреконструкцій» тексту пам'ятки, які запропоновані були Р. О. Якобсоном та Б. О. Рибаковим: Jakobson K. La Geste du Prince Igor — epopee russe du douzieme Siede/Texte etabli, traduit et commente sous la didection d'H. Gregoire, R. Jakobson et M. Szeftel, assistes de J. A. Joffe // Annuaire de l'Institut de Philogie et d'Histoire Orientales et Slaves, Ecole Libre des Hautes Etudes ä New York, Universite Libre de Bruxelles. New York, 1948. T. 8; Якобсон Р. О. Изучение «Слова о полку Игореве» в Соединенных Штатах Америки//ТОДРЛ. М.; Л., 1958. Т. 14. С. 116—121 (переклад реконструкції російською мовою); Рыбаков Б.А. Перепутанные страницы: О первоначальной конструкции «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве» и его время. М., 1985. С. 25— 68. Про останню працю див.: Яценко Б. И. К вопросу о перестановках в тексте «Слова о полку Игореве» // Рус. лит. 1987. № 3. С. 105—111.



Зміст «Слова»



Переклад тексту пам'ятки, який подає тут Грушевський, сам по собі містить ориґінальні її тлумачення, і хоча автор не хотів перетворювати «цей розділ в коментарій», є тут і елементи коментаря. Оскільки ж розуміння деяких місць «Слова» в останні десятиріччя суттєво оновилося, надамо й ми — там, де це необхідно, — стислий коментар до деяких тлумачень Грушевського.

Початок поеми й тепер викликає у деяких дослідників підозру щодо його відповідності авторському тексту. Відзначимо спробу Р. Манна продемонструвати можливість втрати тут цілої сторінки: Mann R. Is There a Passage Missing at the Beginning of the Igor lale? // Slavic Review (New York). 1982. №4 (41). P. 666—672.

Коментуючи фрагмент «Игореви, того (Олга) внуку», М. Щепкіна висувала ще й трете тлумачення: «того (Бояна) внуку»; на цьому було побудовано її гіпотезу про автора Слова як дійсного, а не метафоричного онука Боянового: Щепкина М. О личности певца «Слова о полку Игореве»//ТОДРЛ. 1960. Т. 16. С. 73—79.

В «Посулію» тепер бачать кордон Руської землі з Великим степом, отже, воно в коментованім фрагменті, всупереч думці Грушевського, «на місці».

Рефрен «О руская земле! Уже за Шеломянемъ єси» пояснюють тепер не лише так, як це робив Грушевський. В «Руській землі» бачать військо Ігореве (В. І. Стеллецький), «за Шеломянемъ» першодруку тлумачать як за «Изюмським високим курганом» (П. Бутков.— Див.: Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» (Сост. В. Л. Виноградова. Л., 1984. Вып. 6. С. 177) або як за «вододілом Дніпра і Дону» (Рыбаков Б. А. «Слово о полку Игореве» и его современники. М., 1972. С. 233—234; 242—243).

У фрагменті «Гзакъ бЂжить сЂрымъ влъкомъ» хан за логікою подій не тікає, навпаки, він веде військо до наступу, оточуючи Ігореву жину. Перша з наведених Грушевським Інтерпретацій фрагмента «заря свЂтъ запала» належить М. О. Максимовичу, друга — Ф. І. Буслаєву. Зараз більш популярне тлумачення, за яким «запала» — аорист, що відповідає українському «запалити». Див.: Зарубин Н. Н. Заря утренняя или вечерняя? // ТОДРЛ. 1935. Т. 2. С. 113; Мещерский Н. А.. Бурыкии А. А. Комментарии к тексту «Слово о полку Игореве» // Слово о полку Игореве. Л., 1985. С. 450.

Гадку Грушевського, що фрагмент, який починається словами «Были вЂчи Трояни...», — це «уривок-парафраза з Боянових пісень», без посилань на Грушевського розвивав M M. Тихомиров у цитованій вище праці «Боян й Троянова земля».

У слові «харалужныя» історик бачить «татарську назву доброї сталі», приймаючи тим самим одне з перших пояснень цього гапаксу: Бутков П. Нечто к Слову о полку Игореве // Вести. Европы. 1821. Ч. 121. С. 38. Але ж саме з тими народами, що отримали згодом загальну назву «татар», герої «Слова» не контактували. Після П. Буткова було висунуто багато гіпотез щодо етимології та значення цього слова, більшість з яких зібрано в кн.: Словарь-справочник «Слова...». Вып. 6: С. 114—118. Своєю простотою приваблює гіпотеза, за якою мова йде про сталь та мечі з неї, що походили з домниць волинського села Харалуг: Дем'янчук Г. С. Біля джерел. Львів, 1980. С. 42—44. Загадка етимологічна — на цей раз назви села — лишається й при такому розумінні.

Темне місце «Съ тоя же Каялы Святополък повелЂя отца своего междю угорськими иноходьцы ко Святей Софіи къ Кієву» продовжує непокоїти дослідників. І. M. Кудрявцев знайшов у Софійському першому літописі та в Новгородському п'ятому літописі запис, в якому князя Ізяслава, так само, як і в Слові, поклали «в святЂй Софыи в Кие※: Кудрявцев И. М. Заметка к тексту «Слова о полку Игореве» «Съ тоя же Каялы Святоплъкъ...» // ТОДРЛ. 1949. Т. 7. С. 407—409. Д. С. Лихачов вважає, що відомості з історії Русі XI ст. автор узяв з літопису Ігоря Святославича, що був продовженням літопису Ігоревого батька Святослава Ольговича, а цей, теж гіпотетичний літопис базувався на новгородській літописній традиції: Лихачев Д. С. Новгородские черты в «Слове о полку Игореве»//ТОДРЛ. 1985. Т. 38. С. 508—511. Л. Є. Махновець відкидає ці побудови як непотрібні і доводить, що в літописах йдеться про похорон Ізяслава не в Десятинній і не в Київській Софії, а в іншій «церкви святыя Богородица». Мова йде «про церкву Успіння Богородиці, збудовану Ярославом Мудрим і освячену у 1039 році». А вираз «Слова» «ко святій Софїи къ Кіеву» Л. Є. Махновець пояснює так: «София тут просто е символом Києва, так, як собор Святого Петра — символом Риму»: Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». К., 1989. С. 150—151. Можна додати, що через кілька десятиріч тверитин Афанасій Нікітін напише «Поидох от Спаса святаго Златоверхаго...», а не «из Твери» (Хожение за три моря Афанасия Никитина/ Изд. подгот. Я. С. Лурье и Л. С. Семенов. Л., 1986. С. 5).

Виправлення в цьому ж реченні «съ... Каялы» на «съ... Канины» пропонував у свій час М. О. Максимович, а в наш час — О. I. Попов: Попов А. И. «Каяла» и «Канина» в «Слове о полку Игореве»//Рус. лиг. 1967. № 4. С. 217—221. Що ж до появи тут у такому разі «Каяли», то запропоноване колись І. Смирновим розуміння її як поетичної назви реального Сююрлія було розвинуте Є. В. Барсовим, котрий припускач навіть, що «Нежатіна нива, де загинув Ізяслав 1-й, з таким же правей могла бути названою Каялою-нивою чи, що те ж саме, Жальнивою»:

Барсов Є. «Слово о полку Игореве» как художественный памятник Киевской дружинной Руси. М., 1889. Т. 3. С. 356. Реконструюючи хід творчої думки автора «Слова», Грушевський близький тут до міркувань О. О. Потебні. Див.: Потебня А. А. Слово о полку Игореве. Харків, 1914. С. 55. У наш час метафоричне розуміння «Каялы» як «Жаль-ріки» захищають Л. О. Дмитріев (Дмитриев Л. А. Глагол «каяти» и река Каяла в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. 1953. Т. 9. С. 30—38) та Б. О. Рибаков (Рыбаков Б. А. «Слово о полку Игореве» и его современники. С. 223—224).

Тепер фрагмент «Усобиця княземъ на поганые погыбе» читають так, як у виданні 1800 р., з перекладом: «Війна князів проти поганых припинилася».

В тлумаченні «Карна и Жля» першовидання сучасні коментатори йдуть тим же шляхом, що й Грушевський. В. О. Козирєв знайшов близькі відповідники до них у територіально близьких до Новгород-Сіверщини говірках: Козырев В. А. Словарный состав «Слова о полку Игореве»... С. 102.

Фрагмент, у якому половці «емляху дань по бЂлЂ отъ двора», дійсно, один із найзагадковіших у пам'ятці: ясна річ, що ці кочовики під час своїх нападів на Руську землю ніякої данини брати були не в змозі. Тому ця фраза, що є ремінісценцією з «Повісті врем'яних літ» (під 859 р.), зайняла своє місце в системі арґументації новітніх скептиків, а також дала Л. М. Гумільову привід віднести створення «Слова» до середини XIII ст., коли степняки-монголи дійсно обклали Русь «подимною» даниною: Гумилев Л. Н. В поисках вымышленного царства: Легенда о «государстве пресвитера Иоанна». М., 1970. С. 305—345. Грушевський дає, як на наш погляд, блискуче за своєю дотепністю пояснення, до того ж збагачує при цьому емоційну палітру Ігоревої пісні «гіркою іронією».

Далі він припускає, що «по бЂлЂ» може значити «по невільниці». Ця нова здогадка пропонується Грушевським «при тім», цебто в контексті іронії на князів, що передали своє право на данину половцям.

Доводиться відзначити, що сучасні українські дослідники пропонують це тлумачення без посилань на Грушевського та оминаючи його досить складну побудову щодо іронічного контексту фрази. Так, Л. Є. Махновець наводить це тлумачення в своєму виданні «Слова» (К., 1983. С. 209), а в розвідці про автора пам'ятки зізнається, що «додумався» до нього «ще в 1951 році, але не одважився раніш оприлюднити цю мисль»: Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». С. 141. О. Мишанич доповнює: «Ще біль — біле полотно, сувій білого полотна»: Слово о полку Ігоревім/Упоряд. та прим. О. Мишанича. К., 1986. С. 302.

У фрагменті «и великое буйство подасть Хинови» Грушевський обережно тлумачить останнє слово як назву народу. З плином часу поряд із старимч розшифровками цього слова як етноніму (фінни — В. С. Міллер, гунни — О. О. Потебня) з'явилися й нові. М. Шехтель, Д. Моравчик та О. В. Соловйов убачають тут книжкове («високого стилю») позначення угорців, Т. Г. Добродрмов — «східних половців, що займали терен Подоння та були під егідою Шаруканідів». Див.: Словарь-справочник «Слова...» Вып. 6. С. 120—122.

Слово «заднюю» в уривку «преднюю славу сами похитимъ, а заднюю ся сами подЂлимъ» історик розуміє як «давнішу». Д. С. Лихачовпропонує тепер тлумачення, за яким «слово “переднюю” має... в пам'ятках XI—XIII ст. лише одне часове значення — “минулу, колишнюю”; “задню” ж означало — “останню”, умовно кажучи,— “теперішню” або “наступну”; Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. 2-е изд. С. 258.

На думку Грушевського, «мова Святослава» закінчується словами «Туга и тоска сыну ГлЂбову!» Більшість дослідників і досі дотримуються тієї ж гадки, але автора вважають боярином (дехто й князем), а не «простим чоловіком». Ориґінально вирішує питання про межу «золотого слова» Л. Є. Махновець: «Не можна довести, що тема і зміст "Слова" не були попередньо так чи інакше продумані Володимиром (Ярославичем, зятем Святослава, за гіпотезою Л. Є. Махновця — автором твору.— С. Р.) разом із Святославом київським, — дуже вже в унісон вони діють і говорять»: Махновець Л. Про автора «Слова...». С. 207. Отже, дослідник вбачає тут певне співавторство героя поеми та її творця.

Перша з наведених Грушевським гадок щодо загадкового «папорзи» належить Ф. І. Буслаеву, приймав И й В. М. Перетц, друга — Лубенському О. С. Орлов пропонував читання «паропьци» (молодші дружинники). Ю. М. Лотман запропонував читати «поворзи», тобто «лускоподібний ремінець, що прикріплював шлем до підборіддя». Див.: Словарь-справочник «Слова...». 1973. Вып. 4. С. 53—56; 58. З'явилася й зовсім екзотична кон'єктура: «позногти» в значенні «пазури». Mann R. “Iron Talons” in the Igor Tale//Canadian Slavonic Papers. 1980. №22. P. 408—410.

B тлумаченні фрагмента «утръ же воззни стрикусы» минулі десятиріччя принесли певний прогрес. Стала практично загальноприйнятою елегантна кон'єктура Р. О. Якобсона, оперта на варіант Катерининської копії: «утръ же вазни с три кусы», тобто «урвав три шмата талану»: Якобсон Р. О. Изучение «Слова»... С. 104. Виправлення Д. С. Лихачова: «Утьрже вазни, съ три кусы отъвори врата Нову-граду» з перекладом: «Урвав талану, з трьох спроб відкрив ворота Новгороду». Див.: Лихачев Д. С. «Воззни стрикусы» в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. Т. 18. С. 587. Тут дещо сумнівним лишається значення слова «кус», але його знайшов у близькому контексті Л. Є. Махновець у тексті носія лемківського діалекту: «то нам робите кус встиду» (Махновець Л. Про автора «Слова...». С. 222). Запропоноване не так давно Є. Я- Гребневою прочитання «А ранком продзвенів трьома справами» дуже сумнівне. По-перше, неясно, чому цими справами Всеслав прославився саме «ранком»; по-друге, слово «кус» в значенні «справа» зафіксовано все ж таки лише в польській мові. Нарешті, «воззни» першовидання в значенні «продзвенів» утворює ще один гапакс у тексті Слова. Див.: Гребнева Е. Я. К прочтению темных мест «Слова о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве». Л., 1986. С. 122—128.

У фрагменті «Аще и вЂща душа въ друзъ тЂлЂ » Грушевський приймає «попр. Міллера: дръзЂ». Виправлення це, мабуть, зайве. Найпростіше тлумачення варіанта першовидання запропонував О. В. Творогов: «Цю фразу можна розуміти і як узагальнюючий, приказковий вислів: “Хоча й віща душа в іншому тілі (цебто в тілі деяких людей) ...”»: Творогов О. В. Примечания // Слово о полку Игореве. Л., 1967. С. 518. У свій час Р. Якобсон та М. Шефтель у праці «The Vseslav Epos» зв'язали цей вираз із вовкулацтвои Всеслав а Полоцького та з його народженням з «язвеном», а також знайшли цьому фрагментові паралель у скальдичному визначенні перевертня «aigi ein-hamr»: Jakobson R. Selected Writings. The Haque; Paris, 1966. Vol. 4. P. 345-346. Л. О. Булаховський переклав цей вираз: «у кого більше однієї оболонки» Булаховський Л. А. О первоначальном тексте «Слова о полку Игореве»// Изв. ОЛЯ. 1952. Т. 11, вып. 5. С. 446). Точніше було б: «хто не має єдиного вигляду». Відзначимо, що у східнослов'янському фольклорі уявлення про можливість існування для душі (про яку йде мова в «Слові») декількох зовнішніх виглядів (оболонок) відоме з казкового сюжету про Кощіеву смерть (АТ. № 302); українська усна проза знає розповіді про вовкулаків: Легенди та перекази / Упоряд. та прим. А. Л. Іоніді. К., 1985. С. 58:

«Босымъ влъкомъ» Грушевський ладен був розуміти як «сірим». Автор монографічного дослідження цього виразу вважає його запозиченим із тюркського фольклору (один із половецьких тотемів); це запозичення зберігало своє міфологічне забарвлення й для руської людини XII ст- Гордлевский В. А. Что такое «босый волк»?: К толкованию «Слова о полку Игореве»//Изв. ОЛЯ- 1947. Т. 6, вып. 4. С. 317— 337. З іншого боку, В. О. Козирев знайшов це словосполучення в брянських говорах. Згідно зі спостереженнями дослідника, на Брянщині й тепер кажуть «как босый волк» про людину, що швидко біжить. «Босый волк» — «када шэрсть тиряит», він після линяння «стал босый, билаватый, билявый»: Козирев В. А. Словарный состав «Слова о полку Игореве»... С. 95.

Фрагмент «къ СвятЂй Богородици Пирогощей» історик трактує як «ікону Богородиці, принесену з Греції купцем Пирогощею». Тепер назву ікони пов'язують з грецьким πνρώτισσα «баштова». Згадана Грушевським «церква на Подолі» — це київська церква Успіння Богородиці, що була освячена в 1136 р. й знищена в 1935 р.

В розділі згадані, окрім уже названих, такі праці: Барсов Е. Критический очерк литературы о «Слове о полку Игореве» // ЖМНП. 1876. Сентябрь. С. 1—45; Октябрь. С. 109—132; Его же. Критические заметки об историческом и художественном значении «Слова о полку Игореве» // Вести. Европы. 1878. Кн. 10. С. 767-812; Кн. П. С. 346-385.



Форма «Слова»



Тезу про зв'язок жанрової специфіки «Слова» з українською думою обстоював в останні роки В. І. Стеллецький. Див., зокрема: IV Международный съезд славистов: Материалы дискуссии. М., 1962. С. 512—513.

У тексті та в примітках розділу посилання на праці: Востоков А. Х. Опыт о русском стихосложении. СПб., 1817; Куліш П. Записки о южной Руси СПб., 1885; Житецький П. И. Очерк звуковой истории малорусского наречия / Отд. отт. из «Унив. изв». К.. 1876; Партицький О. Старорусский акцент і ритміка Слова о полку Ігоревім // Зоря. 1885. № 9-16; 18—21 (Львів); Игорь князь Северский: Поэма / Пер. Н. Гербеля СПб., 1854.; Максимович М. А. Замечания на Песнь о полку Игореве в стихотворном переводе Гербеля // Максимович М. А. Собр. соч.: В 3-х т. К., 1880. Т. 3. С. 564—624; Таковский Ю. Прозою или стихами написано «Слово о полку Игореве»? // Киев. старина. 1893. Октябрь; Антонович Вл., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа: В 2 т. К., 1874. Т. I; Jagic V. Gradja za slovinsku narodnu poeziju. VI. // Rad jugocl. akademije znanosti i umjetnosti. Zagreb, 1876. T 37- Франко Ів. Слово о Лазаре†воскресении: Староруська поема на апокрифічні теми // ЗНТШ. 1900. Т. 35. С. 18-19; Т. 36. С. 1-57; Потебня А. А. Объяснение малорусских и сродных народных песен.Варшава, 1883. Т. 1; 1887. Т. 2; Майков А. Н. Стихотворения. СПб., 1872. С. 201—229; Колесса Ф. Про генезу українських народних дум: Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь. Львів, 1921. Koegel K. Geschichte der deutschen Literatur bis zum Ausgeng des Mittelalters. Strassburg, 1804. Bd. 1, T. 1; Beселовский А. Н. Три главы из исторической поэтики / ЖМНП. 1898. Март. С. 62—131; Апрель. С. 223—289. Повністю передруковано в кн.: Веселовский А. Н. Историческая поэтика / Вступ, ст., примеч. В. М. Жирмунского. Л., 1940. С. 200—380; останній передрук зі скороченнями: Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М., 1989. С. 155—298.





Поетичний характер «Слова» і його публіцистичні завдання



Ідею епічного характеру «Слова», яку так переконливо заперечує Грушевський, в останні роки обстоюють О. М. Робінсон та С. Г. Пінчук: Робинсон А. Н. «Слово о полку Игореве» и героический эпос средневековья//Вести. АН СССР. 1976. № 4. С. 104—112; Пінчук С. Я. Слово о полку Ігоревім: Критичний нарис. К., 1973. С. 72, 127; Слово о полку Ігоревім: Посібник для вчителя. К., 1990. С. 95. Різке заперечення епічного характеру твору див., зокрема: Gerhardt D. Rusland und sein Igorlied//Archiv für Kulturgeschichte. 1952. Bd. 34. S. 67—80.

Викладене на цих сторінках «Історії української літератури» дослідження художньої своєрідності «Слова» —одне з кращих у світовій науці. Грушевський вдало поєднує аналіз поетичних форм із виявленням ідеологічного змісту, що їх наповнює. Принципове новаторство цього аналізу полягає, по-перше, в тому, що саме ті риси поетики «Слова», котрі викликали скептицизм щодо його автентичності, Грушевський сміливо підносить як прояви «дійсного характеру і високої краси» твору. По-друге, смілива теза про «Слово» як про пам'ятку «дуже модерну» дозволила українському досліднику вперше побачити в естетичній системі твору риси, близькі й зрозумілі людині сучасній, що вихована в атмосфері художніх традицій імпресіонізму, символізму, інших течій модернізму XX ст.

Думку Грушевського про закономірне чергування в Слові «партій прозових і віршованих» повторили згодом — майже з тією самою арґументацією — М. К. Гудзій (Гудзій M. K. Слово о полку Ігоревім // Матеріали... С. 163—164.) та О. І. Білецький (Білецький О. І. «Слово о полку Ігоревім» та українська література XIX—XX ст.//Там же. С. 173). Взагалі ритміка «Слова» цікавила багатьох дослідників. Зокрема, праця М. П. Штокмара зберігає й зараз цінність корисного огляду літератури питання: Штокмар М. П. Ритмика «Слова о полку Игореве» в свете исследований XIX—XX вв.//Старинная русская повесть/Под. ред. Н. К. Гудзпя. М.; Л., 1941. С. 65—82. Для майбутніх дослідників цієї проблеми важливе значення матимуть праці Л. В. Кулаковського, що підійшов до неї з музикошавчого боку (Кулаковский Л. Слово о полку Игореве: Опыт воссоздания модели древнего мелоса. М., 1977), та В. В. Колесова, який з позицій сучасної акцентології зробив спробу реконструкції ритмічного малюнка звучання пам'ятки у XII ст.: Колесое В. В. Ударение в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. Т. 31. С. 23—76; Его же. Ритмика «Слова о полку Игореве»: К вопросу о реконструкции // ТОДРЛ, 1983. Т. 37. С. 14—24; Его же. К акцентной реконструкции «Слова о полку Игореве» // Исследования «Слова о полку Игореве». Л., 1986. С. 172—182.

Найбільш цінні розвідки художньої своєрідності «Слова», що вийшли з друку після праці Грушевського: Ржига В. Ф. Гармонія мови

«Слова о полку Ігоревім»//Україна. 1926. Кн. 4. С 24—34; Еремин И. П. «Слово о полку Игореве» как памятник политического красноречия Киевской Руси//Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и ст./ Под. ред. В. П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950. С. 93—129; Wollman S. Slovo o pluku Igorove jako umelecke dilo. Praha, 1958; Демкова Н. С. Повторы в «Слове о полку Игореве»: К изучению композиции памятника // Русская и грузинская средневековые литературы. Л., 1979. С. 59—73; Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. 2-е изд. (тут зібрані й дослідження останніх років).

Сучасні погляди на публіцистичне спрямування «Слова» див.: Соловьев А. В. Политический кругозор автора «Слова о полку Игореве» / Ист. зап. 1948. Т. 25. С. 71—103; Лихачев Д. С. Исторический и политический кругозор автора «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и ст./Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. С. 5— 25 (доповнений варіант статті був надрукований у кн.: Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. С. 75—149); Назаревский А. А. Автор «Слова о полку Игореве» и его общественно-политические взгляды // Наук. зап. Київ. ун-ту. Сер. філол. 1951. Т. 10, вып. 3. С. 195—212; Рыбаков Б. А. «Слово о полку Игореве» и его современники. М., 1971; Яценко Б. І. Князь Ігор у «Слові о полку Ігоревім» // Київська Русь: Культура, традиції. К., 1982. С. 51—58.

Дотепні міркування Грушевського про виникнення різних частин «Слова» в різні часи, прив'язування деяких із них до конкретних історичних подій, а також приписування остаточного закінчення твору іншому поетові — все це не знайшло підтримки в науці.





Питання ориґінальності «Слова». Його відносини до книжної й усної словесності та ранішої дружинної творчості



Подальші дослідження зв'язків Слова «з нашими пам'ятками ранішими й пізнішими» виявилися досить плідними. Щодо творів «раніших» див.: Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI—XIII веков. Л., 1968; Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. М.; Л., 1965. Вып. 1; Л., 1967. Вып. 2; 1969. Вып. 3; 1973. Вып. 4; 1978. Вып. 5; 1984. Вып. 6. Щодо пам'яток «пізніших»: Адріанова-Перетц В. П. «Слово о полку Ігоревім» і «Задонщина» // Рад. літературознавство. 1947. № 7—8. С. 135—186; Назаревский А. А. Следы «Слова о полку Игореве» в древнерусской литературе//Вісн. Київ, ун-ту. Сер. філол. 1965. № 7. С. 47—55; Зимин А. Спорные вопросы текстологии «Задонщины» // Рус. лит. 1967. № 1. С. 84—104; Росовецький С. К. «Слово о полку Ігоревім» в контексті спадкоємних зв'язків давньої російської та староукраїнської літератур. С. 26—35.

Питання про співвідношення «Слова» з літописними повістями про Ігорів похід поки що не вирішені в науці. Якщо Грушевський наполягав на впливі «Слова» на літописну оповідь, то Д. С. Лихачев вважає, що «Слово» і повість в Іпатіївському літописі походять від спільного усного джерела — «поголосу», в котрому «відбилися, можливо, й якісь фрагменти фольклору — половецького або руського» (Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. 2-е изд. С. 121), а Л. Є. Махновець приписує їх одному й тому ж авторові: Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». С. 153—166. Див. також: Літописні оповіді про похід князя Ігоря / Упоряд., текстолог, дослідження та пер. В. Ю. Франчук. К., 1988.Останні видання «Девгенійова діяння»: Кузьмина В. Д. Девгеннево деяние: Деяние прежних времен храбрых человек. М., 1962; Девгениево деяние / Подгот. пер. и коммент. О. В. Творогова // ПЛДР: XIII век. С. 28—65; 531—533. Головні дослідження: Кузьмина В. Д. Поэтическая стилистика греческих поэм о Дигенисе и русских списков «Девгениева деяния» // ТОДРЛ. 1958. Т. 15. С. 73—77; Творогов О. В. Переводная беллетристика XI—XIII вв. // Истоки русской беллетристики. С. 180— 194. Довідкова література: Адрианова-Перетц, Покровская... С. 75—77; Назаревский. Библиография... С. 93; Махновець. Давня... С. 795—799; Словарь XI—XIV... С. 115—116:

Сучасне «видання-дослідження» згаданої Грушевським «Флавієвої повісті про зруйнування Єрусалима»: Мещерский Н. А. «История Иудейской войны» Иосифа Флавия в древнерусском переводе. М.; Л., 1958. Довідкова література: Адрианова-Перетц, Покровская... С. 84—86; Назаревский. Библиография... С. 103—104; Махновець. Давня... С. 690— 694; Словарь XI—XIV... С. 214—215.

Появу в пізньому списку »Повісті про Акіра» образу «сокол трЂх мытЂй» О. В. Творогов та Р. Якобсон пояснюють впливом «Слова»: Творогов О. В. «Сокол трех мытей». в «Повести об Акире Премудром» // Вопросы теории и истории языка: Сб. ст., посвящ. памяти Б. А. Ларина. Л., 1969. С. 112—114; Якобсон Р. Сокол в мытех // Jужнословенски филолог. 1973. Кн. 30. С. 129 (Београд).

На думку Грушевського, вираз «очитыми персты» з'явився в одному із списів «Слова на Лазареве воскрісення» під впливом «Слова». В. П. Адріанова-Перетц вважає, що, навпаки, в поемі «цей метафоричний образ навіяний почасти зображенням псалмопівця Давида» в апокрифі: Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI—XIII веков. С. 54. Інші коментатори Слова вбачають тут стилістичну паралель. Оскільки «очитыя персты» знаходимо лише в одному із списків апокрифу, до того ж це список пізній, здогадка Грушевського здається більш вірогідною.

Питанням зв'язку «Слова» з фольклором присвячено, крім уже названих, такі праці останніх десятиріч: Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и устная народная поэзия // Слово о полку Игореве. М.; Л., 1950. С. 291—319. Передруковано в кн.: Адрианова-Перетц В. П. Древнерусская литература и фольклор. Л., 1974. С. 99—119; Пінчук С. П. «Слово о полку Ігоревім» і усна народна поезія // Народна творчість та етнографія. 1963. № 4. С. 27—37; Дмитриев Л. А. Слово о полку Игореве//Русская литература и фольклор: XI—XVIII вв. Л., 1970. С. 36—74; Демкова Н. С. Проблемы изучения «Слова о полку Игореве»//Чтения по древнерусской литературе. Ереван, 1980. С. 101—106; Гординський С. З люпою літературного детектива над «Словом о полку Ігореві»//Сучасність. 1982. № 6 (22). С. 32—48 (Мюнхен); Азбелев С. Н. Народный эпос и история: К изучению национального своеобразия//Рус. лит. 1983. № 2. С. 113—117.

Спостереження Грушевського над переосмисленням у «Слові» «загальноприйнятих, утертих символів» дружинної поезії згодом знайшли ґрунтовний розвиток у праці: Лихачев Д. С. Устные истоки художественной системы «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Сб. исслед. и ст./Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950. С. 53—92. Передруковано: Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» » культура его времени. С. 150—198; 2-е изд. С. 182—229.

Як і Грушевський, Д. С. Лихачев не бачить в міфологічних постатях «Слова» ні поганства, ані двоєвірства: Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. С. 28—30. 2-е изд. С. 25—28. Див. також: Tschiiewskij D. Evgemerizm v staroslavjanskih literaturah // The New Review. 1968. №92. S. 265—271 (New York).

Думку про те, що автор «Слова» був все ж таки «двовірцем», заперечив із деякими застереженнями В. М. Перетц (Перетц В. «Слово о полку Ігоревім» — пам'ятка феодальної України-Русі XII віку. К., 1926. С. 71—72). Захищають її в наш час Б. В. Сапунов (Сапунов Б. В. Ярославна и древнерусское язычество // Слово о полку Игореве — памятник XII века. С. 321—329) та Б. О. Рибаков, котрий підкреслює вільнодумство давнього поета: «Він був винний перед церквою не в філософії і не в цитуванні афоризмів Арістотеля, а в тяжкому гріху воскресіння своїх руських язичницьких богів»: Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». М., 1974. С. 397. Концепція Б. О. Рибакова знайшла художнє втілення в романі Вас. Шевчука «Велесич» (К., 1980).

Традиція ототожнення загадкового «Бусова времени» «Слова» з часами антського ватажка Божа йде не від праці О. Партицького (1883), як зазначає Грушевський, а від видань «Слова» Я. Пожарського (1819) та О. Ф. Вельтмана (1883). З іншого боку, П. Шафарик посилався в цьому питанні на «п. Кухарського»: Шафарик П. И. Славянские древности. М., 1847. T. l, кн. 1. С. 247—248. У наш час цю гіпотезу підтримують Д. С. Лихачев та Б. О. Рибаков. При цьому Д. С. Лихачов виводить це місце Слова від «якихось реальних половецьких героїчних спогадів про якогось антського князя Буса» (Лихачев Д. С «Слово о полку Игореве» и культура его времени. С. 112: В другому виданні цей фрагмент знято); Б. О. Рибаков знаходить джерело «відомостей про зміст готського епосу» в «сказаннях південця Бояна»: Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слово о полку Игореве». С. 417—421. Заперечують цю гіпотезу О. В. Творогов (Творогов О. В. Примечания // Слово "о полку Игореве. Л., 1967. С. 503) та О. М. Карсанов, автор спеціальної розвідки: К вопросу о «времени бусовом» в «Слове о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплекс. исслед. М., 1988. С. 222—227.

Порушена Грушевським проблема повторів у «Слові» розглядається зараз лише, на жаль, як явище суто літературне. Див.: Wollman S. Slovo o pluku Igorove... S. 87—123; Демкова H. С. Повторы в «Слове о полку Игореве»: К изучению композиции памятника. С. 59—73; Лихачев Д. С. Поэтика повторяемости в «Слове о полку Игореве»//Рус. лит. 1983. № 4. С. 9—21.

«Музикознавче» порівняння «Слова» із західноєвропейськими пам'ятками книжкового епосу нагадує зроблене згодом Б. І. Ярхо зіставлення нашої поеми з цими ж творами щодо кольорової гами означень: Див. Распаров М. Л. Работы Б. И. Ярхо по теории литературы // Труды по знаковым системам. 1969: Вып. 4. С. 508—509 (Тарту). Треба відзначити, що замилування вітчизняним шедевром трохи заводять у цьому порівнянні Грушевського за межу наукової об'єктивності.

У тексті розділу, крім уже неодноразово цитованих, е посилання на кн.: Дубенский Д. Слово о плъку Игоре†Святославля ПЂстворца старого времени, объясненное по древним письменным памятникам. М., 1844.





Фрагменти інших поетичних творів



Текст, що його Грушевський називає «фрагментами поеми», знаходимо в Іпатіївському літописі під 1201 р. (ПСРЛ. М., 1962. Т. 2. Стлб. 716); фотокопію відповідної сторінки рукопису див.: История русской литературы: В 10 т. M.; Л., 1945. T. 2, ч. 1. Між с. 22 і 23.

Відзначимо дотепність пояснення істориком слів «иже снесе Сулу, пЂшь ходя, котел нося на плечеву». Загальне тлумачення епізоду Грушевським згодом повторив у своєму коментарі Д. С. Лихачов: «Тут мається на увазі переможний похід хана Кончака до Переяславської області в 1185 р.» (Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве / Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950. С. 437).

Останній перегляд текстів згаданої Грушевським легенди про Золоті Ворота див.: Плисецкий M. M. Взаимосвязи русского и украинского героического эпоса. М., 1963. С. 84—129.

Гіпотеза Грушевського про відбиття в запису Київського літопису під 1140 р. дружинної поеми про Мстислава не викликала свого часу зацікавлення у дослідників.

У розділі знаходимо посилання на працю: Мелиоранский П. М. Заимствованные слова в памятниках русской письменности домонгольского времени // Изв. ОРЯС. 1906. Т. 10, кн. 4. С. 109—134. Грушевський згадує також хрестоматійно відомий у 1920-ті роки вірш М. Вороного «Євшан-зілля».











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.