Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1994. — Т. 4. — Кн. 2. — С. 220-237.]

Попередня     Головна     Наступна





Святкування (геортологія). Я вище зазначив різке розходження між тенденціями легенди до «духовного», свобідного від обрядової формалістики трактування релігії й побожності, і тими страхами, котрими лякають людей різні оповідання про кари за недодержування свят і обрядів. Така суперечність була в самій церкві, вона виникла ще з перших віків християнства, прийшла до нас з Візантії вже готовою, відбивалась в тих легендарних мотивах, які приходили однаково чи то з сфери грецької, чи латинської церкви. Від перших початків християнства в церкві були тенденції трактування християнських свят на взір єврейських, з тою ж невблаганною формалістикою, якою обставлене було святкування Суботи, Пасхи й ін. свят, що послужили взірцем і прецедентом для християнських. Проти того «жидівствування» (judaizare) або плотського святкування виступали й боролись різні корифеї християнства, почавши від ап. Павла, не раз дуже різко. Але вони не могли подолати Сих формалістичних тенденцій, які особливо сильно виступали при вульгаризації християнства, при перенесеннях його в широкі новонавернені маси, де єрархія старалась звести його вимоги до мінімума можливо найпростішого, приступнішого для розуміння «грубого народу», котрому втолкувати духовний і моральний зміст християнства вона вважала властиво безнадійним. Власне до таких елементарних вимог і належало святкування християнських свят, ходженням до церкви та стримуванням себе від різних звичайних робіт, котрим християнська маса мала маніфестувати свою приналежність до нової релігії.

Даремно деякі моралісти — як, напр., Теодосій Грек в своїм писанні до кн. Ізяслава, виясняли, що з Христовою наукою «жидовская вся умолкоша», і християнам не треба брати прикладів з жидівського святкування: хто умисне буде переносити певні потрібні роботи з свята на будні, напр., різати в суботу звірят для їжі, аби не сквернити неділі, «той явно жидівствує», бо св. Письмо не робить ніяких обмежень для неділі. Якраз в такім «жидівськім» напрямі пішла наша християнська практика. Духовенство старалось вплинути на народну уяву сенсаційними оповіданнями про кари й нещастя, які спадають на тих, що не додержують свят і, навпаки, — про благословенства та нагороди, котрими вінчається їх пильнування. На сі теми в світовій літературі зложився величезний комплекс таких легенд, і з нього обома руками черпали наші книжники: сі мотиви розроблялись на всякі способи, доповнялись аналогічними домашніми повістями і переходили до народних уст, а дещо укладалось і в поетичні форми, більш або менше влучні.

Скарга Сонця і скарга П’ятниці. В збірці Головацького (II, 243) під заголовком «старинних пісень» з села Кальниці Сяніцького прв. подано було десять пісень, що співаються під час обходу ріллі «на Русалія», на зелених Святках. На жаль, аналогічного обходу, здається, досі не описано, і такого обрядового репертуару не публіковано. Се шкода, бо деякі пісні дуже замітні! Декотрі звісні з інших місць, як величальні, або (колядкові), і се піддає довір’я і до тих, що в інших записах досі незвісні, а тім числі і до найважнішої — скарги Сонця на людей, що зараз від свого опублікування звернула на себе увагу дослідників, безконечно цитувалась, але докладніше не була аналізована й досі 1.



1 Кілька заміток у Сумцова: Очерки ист. апокриф. сказаній, с. 12.



Пісня складається з трьох десятивіршових строф, що попереджуються таким заспівом перед кожною строфою:


Вийте, дівойки божі, вінойки —

Ви скаржилося світле сонейко,

Світле сонейко милому Богу:

«Не буду, Боже, рано сходжати,

Рано сходжати, світ освічати,

Бо злі газдове понаставали,

В неділю рано дрова рубали,

А ми до личка тріски прискали!»

«Світи, сонейку, як єсь світило:

Буду я знати, як ex карати,

На тамтім світі — на страшнім суді».

Ей скаржилося світле сонейко

Світле Сонейко милому Богу:

«Не буду, Боже, рано сходжати.

Рано сходжати, світ освічати,

Бо злі ґаздині понаставали:

з божої крові на коруговці!

В пятойку хусти зваряли,

А ми на лице золу виливали!»

«Світи, сонейку, як єсь світило:

Буду я знати, як їх карати,

На тамтім світі, на страшнім суді».

Ей скаржилося світле сонейко

Світле Сонейко милому Богу:

«Не буду, Боже, рано сходжати.

Рано сходжати, світ освічати,

Бо злі ґаздині понаставали:

В неділю рано коси чесали,

А ми до личка волосся метали!»

— «Світи сонейку, як єсь світило:

Буду я знати, як їх карати

На тамтім світі, на страшнім суді».


Признаюсь, дещо в сій замітній пісні викликало в мені підозріння, що вона поправлена — особливо сей дивний заспів. Але, з другого боку, деякі неправильності форми пісні скорше промовляли за її автентичність. Щодо заспіву, то паралельні місця знаходимо в інших піснях того ж обряду:


Вихожай, соборе, з села на поле,

А з поляночки на цариночки.

А ви, дівойки, вийте вінойки!

Ей вили, вили, Бога просили,

А чей би нам квітли всі божі віни...

Красна дівойка коруну шила

Під коругою під червеною,

Ей шила, шила, Богу ся молила.


Правдоподібно, під «божою кровцею» треба розуміти якесь зілля з сим іменем (перекази про зілля, що виросли з божої крові, звісні в різних краях, але я не можу вказати того зілля в Зах. Галичини поіменно). З сього зілля, очевидно, мали витися вінки й чіплятися на корогви під час русальної процесії, для охорони від русалок і всякої пільної нечисти. В інших сторонах в такій ролі звісний чорнобиль.


Щодо жалів сонця дуже цінну паралель дав запис пок. М. Зубрицького в сусідній Староміщині, опублікований в 1900 р.:


А в Римі, в Римі, в Єрусалимі

Плакала Пятнойка перед малим Богом:

«Не буду, Божайку, людей освічати,

Бо мене не хотять люде шанувати:

На мене, Пятнойку, люде не вважають!

На мене, Пятнойку, діжу розчиняють!»

«Освічай, Пятнойко, як єсь освічала,

А я буду знати як заплату дати».


Тричі повторюється строфа, тільки з зміною в 6-ім вірші (вискладанім курсивом):


На мене, Пятнойку, хустойки зварють...

На мене, Пятнойку, терличок співають...


А по 3 строфі пояснюється, яка буде заплата:


За розчиняйко тяжке конанійко,

А за зварянійко в смолі кипіти,

А за співанійко в огні горіти 1.


Погроза «не освічати людей», очевидно, більше значення має в устах сонця, ніж п’ятниці; сполучення мотиву скарги сонця і образи свят тут пішло ще далі, ніж в попереднім тексті. Заразом сей запис вповні потверджує автентичність попереднього: хоч би й допускати можливість деяких підправок в сяніцькій пісні, вони, очевидно, можуть бути тільки другорядні, основа ж пісні зовсім певна, і вона вповні відповідає наказам про шанування днів, прийнятим у нас. Тільки на місце неділі треба було б сподіватись середи. Вище було вказано, що дівоцький день, котрого дівчата повинні пильнувати, се середа, і власне в середу забороняється дівкам чесатися, як в отсій пісні 2. Шанування середи (піст у середу), облишене здавна в католицькій церкві, зосталось спеціальністю грецько-слов’янського, отже заступлення середи неділею в сяніцькій пісні, можливо, треба пояснити західним, католицьким впливом.

Первовзором скарги сонця до Бога вважається апокрифічне «Павлово видЂніе» (див. II), дуже старий і популярний твір, що містить такі жалі природи до Бога:


Багато разів сонце благало Бога, так говорило: «Господи Вседержителю, доки терпітимеш неправди людські, беззаконіє многе? Звели, Господи, я спалю їх, аби не творили зла!» І був голос до нього, так глаголав: «Я все знаю і видить око моє, але терплю їм, покаянню даю час; як не покаються, то судитиму їх тоді».



1 Матеріали етн. III, с. 34. До сього тексту пояснення: Співанку співають жінки, як прядуть в Пилипівку і зимою. Терлички, котрих не годиться співати в п’ятницю, — се пісні, що чоловіки співають на весіллі або музиках, В п’ятницю можна співати хіба побожні пісні.



В середу дівчатам не годиться мити голови, ні заплітати коси, бо волосся перестане рости і коса буде плоха. Сборн. харк. 17, c 12 (Харківщина).«В середу гріх луг робити і чесатись дівчатам: бач — П’ятниця жінка, а Середа дівка». Мат. Етн. VI, с. 188 (Вороніжчина).


Місяць і звізди благали Бога, мовили: «Велів ти нам, Господи, світити в дню ffi ночі, та доки дивитись нам на беззаконня, блудство, душення дітей, розбій f злодійства? Звели нам погубити людей, що творять зло!» І був голос до них, глаголав так: «Бачить все моє око, але чекаю їх навернення; коли не покаються, тоді буду судити їх».

Море і ріки кричали, благаючи Бога: «Вели нам, Господи, погубити злих чоловіків, що плаваючи на нас розбивають і зле чинять!» І був голос до них: «Я знаю все, — коли не покаються, судитиму їх тоді».

І земля вся скричала, просячись на людей: «Гірше від усіх сотворінь засуджена я і не можу терпіти блуда, злодійства, волхвування, клевети й інших злоб: син батькам досаждає, дочка матері, брат братові многі неправди чинить! Повели мені, Господи, я не буду пророщувати засіяного за злобу їх, нехай голодні повмирають!» І був голос, так глаголав: «Я все знаю і ніщо від мене не потаїться, все відкрите перед очима моїми, — коли хто не покається, судитиму його 1.



Сучасне оброблення сього мотиву (Чернігівщина, Сосницьк. п.):


Восплачеться мати — сира земля,

Яко дівиця пречистая,

Страховниця непорочная

Перед Спасом перед Господом:

«Не могу я терпіть, Господи!

Много, много на землі скверности,

Більш того беззаконія!»

Христос на небесах возноситься,

А речеть матері — сирій землі:

«Потерпи, мати — сира земля,

Покуль раби всі іспокаються!»

Хоч же раби й не спекаються,

Не минуєм суду страшного,

А второго пришествія

За своє согрішеніє,

За велике беззаконіе 2.


Неділя і п’ятниця. Мотив «Павлового видіння», без сумніву, відбився в народних легендах слов’янських, і наших в тім числі, хоча мотив жалів сонця на людей сам по собі, правдоподібно, старший від впливів церковної літератури. Скарги на нешанування людьми святих днів в інших випадках підноситься Пречистою або святими. В болгарських піснях Пречиста скаржиться Іллі Пророкові на християн, що не шанують Пятка і Неділі: в святу неділю метуть, лице їй запорошують, в неділю печуть і очі їй випікають, і св. Ілля карає їх за се 3.



1 З Ізмарагду XVI в. видав Франко в «Апокріфах», IV с.117. Пор. Пам. стар. рус. лит. III, с. 132.

2 Сперанський, Южно-русская пЂсня.с. 31 (подаю з незначними змінами транскрипції).

3 Збірник бр Миладнивих, цитовані Веселовським, Опыты 1877, II, с. 190.



В наших піснях карателем за непошанування неділі і п’ятниці виступає звичайно Христос, караючи за се як за найтяжчі гріхи. В легендах в обороні своєї честі виступає сама П’ятниця або святий старець, часто не називаний по імені (св. Миколай або св. Петро).

Мотив кари або погрози карою за нешанування святих днів в новій добі розвинувся особливо під впливом апокрифічної «Епістолії о неділі» (у нас званої «Листом небесним», або «Листом єрусалимським»), скомбінованої з іншими популярними апокрифами: «Сном Богородиці» і «Словом про 12 п’ятниць», що поширилися в зв’язку з покаянницькими рухами XIII — XIV вв. та їх пізніших відгомонів.

Лист небесний. Найдавніша звістка про сей незвичайно популярний апокриф, котрий можна б назвати народним второєвангелієм, походить з VI в., а в VIII в. маємо повний текст сеї «епістолії», обговореної і суворо засудженої на кількох соборах Римської церкви. Через сей засуд твір своєї популярності не стратив, він шанувавсь як святощ, затаєна офіціальною церквою, і став особливо популяризуватись містичним покаянницьким рухом, що піднявся в XIII в. (1261) і ще з більшою силою поновився в XIV (1348 — 9), виявляючи себе особливо яскраво і сильно в процеціях бичівників (flagellantes, Geissler). «Небесний лист» в новій редакції, в котрій поруч неділі наказувалось також шанування п’ятниці як дня Христової смерті, став, так би сказати, маніфестом сього руху, що зробив незвичайне враження на народ і захопив величезну територію. Далі буду мати нагоду говорити про нього докладніше, тепер лише зазначу, що в обох своїх пароксизмах, 1261 і 1348 — 9 рр. сей покаянницький рух зовсім певно захопив своїми процесіями і відправами суміжні з Україною краї — Угорщину і Польщу, і дуже, можливо, хоч нема про се звісток, що сі процесії пройшлись, тоді і по Західній Україні (Галичині й Закарпатті). В кожнім разі вона, Західна Україна, не могла лишитись незахопленокю сею покаянницькою літературою — гімнів і апокрифів, котрі ширились бичівниками на народних мовах, для сильнішого враження і, без сумніву, вражали людність глибоко. «Небесний лист», як оповідають сучасники, відчитуватися на закінчення кривавої церемонії самобичування як заповідь світові: зберігати, шанувати і всяко ширити се дорогоцінне Христове слово, затаєне лукавим духовенством і нині відкрите вірним, і се безсумнівна річ, що вже від тих покаянницьких походів XIII-XIV вв. він мусив незвичайно поширитися по периферії сих бичівницьких походів, втім і на Україні.

Тоді ж таки, чи трохи згодом з ними сполучено, як я вже казав, ще другий популярний апокриф, «Сон Богородиці», і відпис сих двох сакраментальних писань став християнським талісманом, фетишем, котрий рекомендувалось неодмінно тримати в кожнім християнськім домі, носити при собі на тілі; відмовляти в скороченні як молитву. І се дійсно виконувалось. Цілий ряд звісток з трьох останніх століть (XVII — XIX) вказують на надзвичайне розповсюдження сього скомбінованого твору у нас на Україні і на Білій Руси, також серед великорос» (до котрих він найбільше, коли не виключно, переходив через українські та білоруські землі). Інші факти відкривають різнорідний вплив його на народну мораль і творчість.

Спочатку змістом «Небесного листа» була похвала неділі і заохота до пильного її святкування. Христос своїм листом, чудесно присланим з неба, пояснює значення і святість неділі, наказує твердо її святити, ніякої роботи не робити, інакше грозить страшними карами і знищенням за таке легковаження спасення, даного Христом. В покаянницьких кругах з сим листом зв’язано «Сон Богородиці на Оливній горі», що прославляв п’ятницю, нагадуючи страшні переживання Пречистої в велику п’ятницю при хресті, варіація тої ж темя Марії при хресті (Stabat Mater), котрої численні відгомони бачили ми вище. Мотив страшного гніву божого за гріш людські скомбіновано з мотивом благання Пречистої за грішників: випрошування їм пільги і часу на покуту, в ім’я тих мук, котрі Пречиста перетерпіла в велику п’ятницю, состраждаючи Христові. Вище були наведені українські варіації сеї теми «Марії при хресті». Тепер прошу порівняти з ними таку віршовану переробку «Сну Богородиці» з тих же місць (з Волині):


Там на горі церковка стояла,

Там Божа Мати спочивочок мала,

Прийшов до неї син її:

«Матойко моя возлюбленая,

Чи ти спиш чи лежиш

Чи започиваєш?»

«Сину ми возлюблений,

Була я заснула,

Лице твоє бачила:

На хресті прибито,

Руки-нозі гвовдями пробите,

Терновим вінцем побито,

Копієм боки пробито,

За нігті шпиці забито,

Пренайсвятішу кров ровлито» 1


Порівняти щоденні молитви селянські, записані в Галичині М. Зубрицьким (я наводжу з деякими поправками і переставленням слів, що загубили свій ритм):


На горі на Осиянцькій

На зілю дев’ятиранськім 2

Там Божа Мати спала-спочивала.

Прийшов до неї синок возлюблений:

«Матусю моя возлюблена,

Чи ти спиш чи ти спочиваєш?»


1 Волинь, Стелань, К. ст. 1898, XI, с. 321, подаю з дрібними поправками.

2 З дев’яти ранків.



«Синку мій возлюблений,

Ни сплю я, ни я спочиваю:

Приснився мені сон дев’ятиранський,

Же Cyca Христа на муки брали,

На крижу спинали,

На голову терновий вінець прибивали,

Від серця кров путали,

З землею мішали.

Сонце зайшло,

Земля ся стрясла».

Прийшла свята Богородиця,

Взяла Cyca Христа за ручейку,

Повела на ранню службойку,

З ранньої на пізнюю,

З пізньої на сине море,

На синім морі білий камінь,

На тім камені церковця,

В тій церковці золотий престіл,

За тим престолом милий Господь:

Головойку склонив,

Ручейки зложив,

Ніжийки стулив.

Прийшов святий Петро, святий Павло:

«А Боже ж мій, Боже, який ми тя жаль!»

«Святий Петре, святий Павле,

Не питай моєї муки,

Бери хрест у руки,

Іди по світі благодай,

Людей научай, людьом розповідай!»

На морі, на морі, на білім камені

Там золота церковця,

В церковці золотий престіл.

На тім престолі сам милий Господь —

Головку c клонив, вічейки зжмурив,

Ручейки зложив, ніжийки стулив —

Боже, Боже, кровця розілляна!

Рано, рано церковця втворена,

Прийшов д ньому святий Петро, святий Павло:

«Що так сумно, не весело?»

«Святий Петре, Святий Павле!

Не питай ти моєї сумности, веселости,

Вами сю книжечку в ручечки,

Іди по всім світі — научай повідай!»

Хто того цаціру вимовить в пятнейку до пістничейка,

В суботу до схід сонейка,

А в неділю до службойки, —

Буде му світлий рай втворений,

А пекло замкнене на віки віков, амінь! Мат. 111.36.



В. Г. Кравченко записав на Волині від бабок-пупорізок подібний текст, що вони відмовляють при породі:


Заснула пресвятая Богородиця Діва на горі Осіянській,

На землі Святиявській.

Приснився їй сон —

Прийшов до її Cyc Христос:

«Мати моя прелюбезна, чи ти спиш чи так лежиш?»

«Заснула, мій синку, приснився мені сон,

Що бачила я тебе туменного,

І умертвенного і погребенного,

Що тебе жиди спіймали

І на христі розпинали,

І кров твою по всім світу розливали.

Падало з тебе тіло як з дерева кора

Кров твоя принайсвятіша струмами йшла.

«Мати моя прелюбезна, не єсть то сон, то істинан правда!»

У неділю рано там сонечко сходить,

Там Пресвятая Діва по небі ходить,

Повела його на всеночну,

Зі всеночної на утреню.

А з утрені на службу божу,

А з службої божої на море.

А на морі білий камінь,

А на тому камені церква,

А в тій церкві Cyc Христос лежить —

Голову склонив і руки зложив.

Прийшов до нього Петро-Павло:

Cyce наш прелюбезний, як ти лежиш —

І голову склонив, і руки зложив,

І своїх пять ран створив?

«Петро-Павло, не дивіться на мою муку

Да візьміте хреста в руки,

Да ідіть — закажіте по всенькім світу:

Хто цей сон буде говорити;

То буде легко на цім світі жити,

І не буде в огні погорать,

І не буде в воді потопать,

1 не буде наглою смертю помирать

І не буде без сповіди і сакраменту тяжко конать.

Зійдемо з неба і візьмемо

душу до царства небесного

І до покою вічного і до раю світлого,

(Хоч) будеш мати тілько гріхів, як на небі звіздів,

А в морі піску, а на дереві листу».

Хто цей сон буде говорити,

Нехай говорить в четвер при вечері.

А в п’ятницю при пості,

А в неділю при обіді,


То дасть йому Господь на тіло здравіє, а на душу спасеніє, а гріхов одпущеніє навіки віков. Амінь .


А от ширша редакція з Харківщини, зближена до великоруських стихів 2, але теж дуже кошлава (зап. Манжурою):


Ой сон Богородиці явився!

Ішла мати-Марія Пресвятая

Та вечеряти — мало припочивала 3.

«Ой много мені во сні снов явилося:

Ой як я тебе, чадо моє, родила,

А во граді Вихліемі,

На святій горі у вертепі

Пеленами я тебе спеленала,

І в пояс твій лик завивала 4.

І во граді Єрусалимі

Виростало там древо кипариснеє,

На тім древі на кипарисі

Пречудень той хрест сам явився» 5,

Прорік ся Христос, цар небесний!:

«Світ-Мати Марія Пресвятая!

Я і сам той сон знаю —

Що буть мені на хресті розп’яту,

А вбитому, скровавленому,

Вінець на главу возложеному,

Тростиною по голові бієному,

А в ребра копієм пробитому,

А мою святую кров пролитую».

І рече Марія ко Ісусу:

«Світ мій, чадо возлюбленне!

На кого ти мене, Діву, покидаєш,

Кому Пресвятую поручаєш?»

І рече Ісус Христос ко Марії:

«Світ-Мати, Марія Пресвятая!

Я один в тебе, Діво 6,

Споручаю на святого Івана Богослова

А на друга на Христова,

Нарікаю його 7, Мати, сином

Сожди ж, Мати, малоє время:

Як з хреста моє тіло здімуть,

Я во плащенищо облечуся

І в гробницю положуся,

І погребен за всіх буду —

В той час, моя Мати, живот вічний

Дам я вірним для спасення,

А безвірним (на) вічну муку

А в третій день воскресну

І на небеса возвернуся,

І на землі знов явлюся

Живих-мертвих судити.

А як прийде на тебе смертна годинна

Погребу твої мощі со святими,

Во славному гробі в Єрусалимі,

В святій божій церкві за престолом,

А погребши мощі преклонюся,

Преклонившись розпрощуся.

Скоро з мертвих тебе воскрешаю,

Сам же твою душу приймаю:

Посажу тебе для вічного покою

В небесному царстві з собою,

Де ангелів лики ликують,

Трепещуть небесні сили,

З трепетом стоять пред престолом.

Світ-Мати, Марія Пресвятая!

Напишу я лик твій на іконі;

Поставлю його на божому престолі,

Тебе, Мати, будуть величати,

Во Христі Бога прославляти.

Хто сей сон, Мати, прийме,

Ізбавлен буде од вічної муки;

Хто сей сон переломне 8,

Достоїн небесного царства.



1 Звичаї в селі Забрідді, с. 85. Справляю явні помилки і діалектичні особливості.

2 Пор. Безсонова Калики, напр. № 607.

3 Повинно бути так приблизно: Ой сіла Мати вечеряти, Вечерявши мало припочила, Багато снів виділа. Прийшов до неї Син її — як в попереднім.

4 В великор.: в пояси тебе завивала, до божого храму приносила.

5 Повинно б бути ще — на тім христі тебе розпинали,

6 Повинно бути: не одну я тебе, Діво, полишаю.

7 Додати: тобі.

8 В великол. також: хто його в домі тримає.



Слова про 12 п’ятниць. Прославлення неділі і прославлення и’ятниці, разом сплетене в покаянницьких кругах XIII — XIV вв. на заохоту до покути, в пам’ять мук Христових, в вошанування його смерті і воскресення, дало не тільки низку переходових форм в різних книжних варіантах — комбінаціях «Небесного листя» з «Сном Богородиці», на штрих я спинюся в своїм місці, але притягло до них ще третій популярний апокриф, теж присвячений прославленню п’ятниць — «Слово про 12 и’ятниць». Се слово розвиває далі згадки про великі події, що сталися в п’ятницю, включені до деяких варіантів «Небесного листа» під впливом «Сну» і згодом стає, принаймні на нашім західноукраїнськім грунті, третім в ряді магічних писань-талісманів, здатних забезпечувати людям блага земні і небесні. Доволі часто стрічаються тут сі три апокрифи, списані разом і вживані як талісман для охорони дому від всякого нещастя і запорука спасення 1.

Слова про 12 п’ятниць в сій редакції були свого часу простудійовані Веєеловським 2, і він вказав аналогічні варіанти грецькі й полудневослов’янські, почавши від XIV віку. В еім часі маємо дві паралельні редакції, одну з іменем папи Кламента, другу вложену в повість 3 про диспут християнина Елевтерія з жидом Тархом (або Тарасієм).



1 Див. в IV т. Апокрифів с. 87 — 88 і 455 — 460.

2 Опыты по исторіи христіанской легенды Ж. M. H. П. 1876, VI і 1877, II і V; Перегляд укр. редакцій у Сумцова, Очеркъ, с. 128.

3 При сій нагоді завважу, що в українській усній традиції затрималась ся повість в своїм юмористичнім, травестованім варіанті, в котрім вона звісна також на Заході, — тим часом як у своїй поважній формі досі відома тільки в варіантах книжних полуднево — і східнослов’янських (найстарший текст сербський, XIV в.). Тихонравов, а за ним Веселовський виявили зовсім очевидно, що старонімецький жарт (XVI в.): «Диспут Фрайгайта з жидом» (eine Disrutant eines Freiheits mit einem juden), так само, як і великоруська повість про диспут Скомороха з Тараскою (Єврей і Християнин диспутують мімічно, жестами, і кожний що інше при тім собі думає) — се травестія диспуту Елевтерія (Freiheit — се переклад сього імені) з Тарасієм Ся тема взята з народних уст і оброблена в віршовій формі Руданським в співомовках, п.з. Рабін і Запорожець. Другий мотив, вміщений в тій же повісті про Скомороха і Тараску — микання волосся по число святих, яких котра віра має, — також звісний в нашім фольклорі. Про се Тихонравовъ, Слово о вЂръ христіанской и жидовєкой, ЛЂтописи рус. лит., V. Веселоввкий, Freiheit — Элевферій, Ж. M. Н. П. 1877, V.



В коротких варіантах тої і сеї редакції подається тільки спис 12 п’ятниць, котрі належить обходити постом; в ширших вказуються танечні події, які припадають на ті дні, і благодаті, що спадають на людей, які ті п’ятниці обходять. Веселовський вважав прикметою Климентової редакції, що в ній обіцяються ті благодаті, а в Елевтерієвій того не було, зате вказані були події, зв’язані з кожною п’ятницею. В наших новіших варіантах маємо скомбіновані відомості першої і другої редакції 1. Рахунок п’ятниць загалом не однаковий, не однакові й їх благодатні дари. За основний рахунок можна прийняти:


Перша п’ятниця в першім тижні посту, Адам согрішив і вигнаний був з раю; хто її постить, не буде убогий.

Друга — перед благовіщенням, Каїн Авеля убив — був перший мерлець: хто постить, не вмре наглою смертю.

Третя — на страснім тижні, Христа розп’ято; хто постить, не буде смутку мати.

Четверта — перед Вознесенням, Содом і Гомора згинули, хто постить, не утоне.

П’ята — «перед русаліями» (Зеленими Святами), напад Агарян, — охорона від напасті.


Дальший рахунок розходиться більше: різні варіанту рахують п’ятниці перед Петром-Павлом або св, Іваном, Іллею, Успенією, Головосіком, Першою Пречистою, Чесним Хрестом, арх. Михаїлом, Різдвом, Єрданом. Стих, записаний в 1880 р. В. Боржовським від лірників схід. Поділля 2, вичисляє їх так:


Востаньте ж ви, християне, та послухайте,

В святого Климента 3 папи римського

Єсть у книгах написано на дванадцять п’ятниць.

Єсть первая великая возбранная в году п’ятниця,

Що протав первої неділі великого посту та й Хведорової:

Хто ту неділю іспостує із постами та із молитвами,

Той чоловік помилуваний буде от народження, от пологу —

Бог його спасе та й помилує (далі скрізь сей же приспів).



1 Кілька таких видано в IV т. Апокрифів Франка. Див. ще Малинки, с. 25, Сперанский, с. 31 й ін.

2 К. Ст. 1887, X (явні помилки справляю).

3 В запису замість того: єсть у нашого плвменника; у Пархаменка: у нашвму граді написано не по-римському, і т. под.



Єсть другая великая, вовбранная в году п’ятниия —

Що протав благовіщення Христового, Христа Бога нашого?

Хто ж тую п’ятницю іспокутує із постами із молитвами,

Той чоловік сохраненний буде од вогню, од пожару.

Єсть третяя великая вовбранная в году п’ятниця —

Хто ж тую п’ятницю постить буде із постами та й молитвами,

Той чоловік сохраненний буде от гріхів богуявлення.

Четвертая великая, возбранная в году п’ятниця —

Що протав Григорія Христового, Христа Бога нашого...

Той чоловік сохраненний буде і од звіря з’їденого.

5 — що против вознесенія Христового, X. Б. Н...

Той чоловік сохраненний буде од болізни, од смутости.

6 — що против Тройці Нероздільної...

Той чоловік сохраненний буде од міча гостренного,

Од напою смертельного, од наглої смерти.

7 — що против Пречистої Матери Божої Успенія...

Той чоловік сохраненний буде і од води топлянника.

8 — що против Честної Глави сікновення...

Той чоловік сохраненний буде і од хрибри струсенної 1

9 — що против Честного Хреста оздвиженія...

Той чоловік спасенний буде і од гаду лютого 2.

10 — що против Михайла Архистрига судоправедного.

Той чоловік сохраненний буде, а на суд він праведний буде,

І од граду, і од тучі, од заливу Бог його спасе та й помилує

11 що против Рождества Христового, X. Б. Н..

Той чоловік сохраненний буде

А в дорозі, на худобі от припадку, од мору моренного

12 що против Івана Хрестителя, X. Б. Н...

Той чоловік сохранен буде од наруги од напасти.

Бог йому не дасть пропасти.

Ах ви люде, ви християне (як) ми сих 12 пятниць не спостуємо.

Народиться між нами чадо — не простий він буде,

Або вор, або кат, над нашими християнами він розбійник буде

(А) ті душі сповідує щоп’ятінки,

Причащає щонедільки

Сам Господь Бог, сам Ісус Христос


Особливо популярна була «десята п’ятниця». Проти її святкування — що пильновано більше ніж неділі, згадує в 1580-х рр. патр, Єремія між різними забобонами, поміченими між нашим народом. Але її рахують різно — часом Се десята п’ятниця від великої п’ятниці і припадає в два тижні по зелених святках, часом день св. Параскеви-П’ятниці, святої мучениці, котра ототожнюється з персоніфікацією п’ятниці взагалі 3 Ся персоніфікація підтримувалась деякими легендами — як, напр., повість про св. Пахомія, що бачив на похоронах праведного чоловіка Середу і П’ятницю: вони проводили його тіло до могили і вимолили у Бога йому спасення за те, що він постив і святив середу і п’ятницю. Іншим разом він пояснює, що душу такого чоловіка, то святив неділю, середу і п’ятницю, стрічають в третім небі Середа і П’яток і проводять її до воріт небесних 4 Апокрифічне «Откровеніє св. апостолам» (звісне в сербськім збірнику Сречковича XIII—XIV в.) до сеї стрічі з Середою і П’ятком додає ще святу Неділю — і М’ясопуст (заговини масниці) «як доньку Сіонову украшену»; вони теж прилучаються до радісної стрічі праведної душі і похваляють її перед ангелами 5.



1 Себно дебрі трясовині

2 Стоїть в зв’язку з віруванням, що на воздвиження гади збираються, щоб ховатись на зиму, пор в т. I.

3 Новіша студія «У десятуху» Б. Л. Луговського в «Україні» 1924, кн. IV

4 Апокрифи IV, c 89 — 90,

5 Текст виданий M. Соколовим, Матеріалы по старинной славянской литературЂ I, с. 66



У нас в деяких текстах 12 п’ятниць (як то ми тільки що бачили) пояснюється, що душі вірних, які святкують п’ятницю, щотижня сповідає і причащає сам Бог або Ісус Христос і спеціально ними опікується («А завідує тії душі сам Ісус Христос, І сповідує тії душі що п’ятінки, Приобщає тії душі що суботоньки; Та й подасть тії душі во пресвітлий рай 1 вменшає тим душам согрішення 1). Навпаки, в апокрифічнім видінні, звіснім поки що тільки в грецькім тексті, св. Середа, св. П’ятниця і св. Неділя виступають в ролі жалібниць, як у нашій вищенаведеній галицькій пісні: стоячи на ступенях божого престолу, молять Бога потопити грішних людей, що не стримуються від м’яса і сиру в середу й п’ятницю, в вечір суботній і ранок неділі не залишають роботи, палять в печах, подорожують; голос з неба проклинає грішників, але Богородиця своїми молитвами стримує кару їх на деякий час 2.

Вище ми бачили в нашім фольклорі персоніфіковані постаті середи, п’ятниці, неділі і понеділка, «божого ключника».

«Перша стріча на тім світі — святий Понеділок: розпитує про гріхи; він то й сам зна, а допрошує» 3. Він же оділяє грішних, тих що до Спаса їли, — як ми вже бачили.

Про Неділю оповідають подібно як про П’ятницю, що вона являється в образі жінки: «Така хороша, як сонечко святеє — червона та ясна». Своїми руками карає тих жінок, що працюють в неділю, або — показує своє лице, покрите ранами від тої праці, котру люде роблять в неділю 4.



1 Текст Братиці, Ніжин, пов. в Записках Югозап. отд. II, с. 118, Пархоменка (Сосницького п.), у Сперанського с. 32.

2 Наведено у Веселовського 1877 II, с. 188.

3 Е. Обзор. XV, с. 161, Білгород. повіт (Курська губ.),

4 Матеріал зібраний у Сумцова. Очеркъ ист. апокриф. гл. 33; докину сей запис з тої ж Білгородщини. Жінка за панщини зачала під неділю нову переділочку й лишила недопрядену. Вночі увійшла хороша жінка, у плахті хорошій, у очіпку убрана й допряла переділку. — «Та як устане з тим гребенем, та як ударить мене тричі уподовш: «Не лежи, а вставай, Богу молися, коли я допрядаю! Ти знаєш хто я? Ти під неділю переділку наділа, Неділя ось допряда». Так вона (жінка) і не вставала: тиждень пролежала і вмерла.



Про Середу я наводив перекази, які, представляють її протекторкою дівчат («П’ятниця жінка, а Середа дівка»), Пор., одначе, казку про Середу та її доньки, нижче.

Але і Середа, і Понеділок, і навіть Неділя в такім персоніфікованім образі виступають рідше, а за нешанування неділі, як я казав, уступаються різні святі. Образ же П’ятниці — се один з найбільш конкретизованих, і Україна, особливо Східна, повна переказів про її появи, слова, кари І под., не тільки в попередніх століттях, але і в дуже недавніх роках.

Культ П’ятниці. На особливу конкретність образу п’ятниці вплинуло згадане ототожнення її з мученицею Параскевою. Властиво, є кілька мучениць того імені, святкованих Східною Церквою, але найбільш популярна мучениця з Іконії (М. Азія), замучена за імп. Діоклетіана. Житіє її оповідае, що вона родилася в п’ятницю, її батьки, що дуже шанували п’ятницю, назвали її сим іменем (по-грецьки Параскеве значить п’ятниця); коли її вхоилено за християнство, вова, толкуючи своє ім’я, виясняє значення сього дня. Перед смертю їй являється свята П’ятниця — «жена світла, оперезана хрестом», з знарядами Христової муки в руках і вилічує завдані їй рани. Сим життям поданий був іконографічний образ «Параскеви-П’ятниці», котра, мабуть, вже й прийшла до нас в супроводі розвиненого культу 1, а у нас сей культ місцями розвинувсь і закорінивсь незвичайно, так само, як і у великоросів, де Параскева-П’ятниця стала майже такою популярною фігурою, як Микола Угодник. Може такий обопільний вплив східноукраїнського і великоруського культу мав наслідком особливу життєвість його: питання мало розсліджуване, в котрім я не берусь сказати щось певне, бо матеріал з інших українських земель мало звертав на себе увагу. Про північносхідну Україну (Стародубський полк) Прокопович в «Духовнім Регламенті» (писанім 1719 р.) переказує, що йому оповідали: що в церковній процесії там водили жінку простоволосу, котра представляла святу П’ятницю і їй приносили різні дари. Терещенко переказує про особливе шанування образа св. П’ятниці, ношення в процесіях, уживання на ліки зілля, котрим його овдоблювано і под. Знавець Лубенщини В. Милорадович ще застав в другій пол. XIX в, в глухих хуторах останки трапез П’ятниці: з вечора від П’ятницю старі господині застилали стіл, клали хліб-сіль, трохи борщу або каші в горняті і ложку, а «під Параски», під 28 жовтня, і так само під страсну п’ятницю, — ставили канун (медову ситу) 2. Звичай сей відомий також в Західній Слов’янщині.



1 Відомості зібрані у Веселовського Опыты, 1877 II, c. 204 дд, 241 дд., Тут же і про св. Венеру-П’ятницю, шановану в Західній Єврепі, в паралель східній Параскеві-П’ятниці: Боляндисти в своїх Acta Sanctorum, під днем 28.X призначили їх за одну святу, шановану під різними йменнями.

2 Малорусскія народныя преданія и рассказы о ПятницЂ, K. Ст. 1866, V.



З часів першої холери, 1831 р., в актах полтавського архіву заховався цікавий епізод, опублікований М. Бакаєм. В Золотоноші розійшлась чутка, що на полі в житі явилавя св. П’ятниця, в білій намітці, простоволоса. Люди посунули дивитись на неї, ходив туди й підданий місцевого городничого (начальника міста), і люди оповідали, що П’ятниця через нього викликала городничого, наказала йому отримувати людей від роботи в п’ятницю, бо за се Бог послав пошість, і нікому буде збирати збіжжя; але городничий, мовляли, не тільки не послухав його, а навпаки велів своїм поліцаям бити і силоміць виганяти людей на роботу. Городничий, ставши предметом легенди, перелякавсь і запитав губернію, що йому робити. Губернатор поручив йому просити помічників, аби прислали до поліції на кару по тілу тих селян, які пускають такі чутки, а священикам наказано голосити проповіді проти сього говорення. Але се помагало мало, і поголоска втихла тільки з тим, як пройшла холера 1.



1 Паралелі у Веселовського 1877, II, с. 216 дд.



Легендарні оповідання про прояву П’ятниці дуже резповсюджені. Той же Милорадович, напр., опублікував до 20 текстів з кількох сіл Лубенського повіту; се найбільша колекція, і я виберу з неї кілька взірців (в скороченні):


Жінка, полишена чоловіком, що пішов на заробітки, дуже журилась своїми недостатками і з тим лягла спати. «І учулось: іде кутком дівка, співає. А я з хати вискочила, вибігла з сіней, на перелаз ступила, упала і там заснула. І прийшла до перед мене білява, хороша дівка, в білому усьому. «Чого ти гірко плачеш?» — «Гірко мені жить, нічим діток кормить». — «Ну, я на твоїх діток оглядаюсь. Дивись, я П’ятниця; кажи ти людям, щоб вони каялись, мичок не микали і конопель не мняли (в п’ятницю), не пряли і сажі не трусили. Щоб ти більш не виходила (дивиться ва П’ятницю), а як вийдеш, тю хоть год болітимеш, хоть зараз помреш, своїх діток покинеш». І дала їй нараду, як буть.

Чоловік їхав у ярмарок, дивиться — біжить за ним гола дівка. «Бог з тобою, чоловіче, я не що-небудь таке, я «Пятінка». Бачить вік, що не втіче, підождав, вона його нагнала, він її накинув рядном. А в її на грудях нагрузилось костриці та клочча, мов притулено. Він витає: «Що то таке у вас на грудях?» — «Отце ж то, що котрі люде мнуть та прядуть у п’ятницю, так воно сіда мені на серце. Я не помагаю тим людям, котрі не чтять п’ятінки євятої — НІ в полі, ні в домі, ні в путі-дорозі. Як приїдеш додому, то прикажи жінці й дочкам, щоб вони до дев’ятого покоління чтили п’ятницю — то буду в поміч».

Сіла жінка прясти при місяці проти п’ятниці і пряде вона. Ось круг хати обійшло, пита; «Що ти робиш?» — «Пряду». — «Ну, на тобі 12 веретен, поки я круг хати тричі обійду, щоб ти понапрядала починки і щоб ти мені їх оддала». Вона на те веретено личко стулить, а на друге волоконце змота, а третє — ниточку виведе, та й викине в вікно. Всі ті 12 веретен позмотувала шийки, і на третій раз уже добіга — і жінка вже 12 веретен викинула. Добігла до вікна, в вікно цокнула, а жінка каже: «Вже діло сповнила». — «Дивись, як я ці веретена розриваю! Догадлива ти, що скоро зробила діло. Отак би я і тебе розірвала. Молись Богу, лягай спать, та більш не роби, не пряди проти п’ятниць.

Три невістки у чоловіка, і одна невістка год цілий боліла і обрікалася нічого не робить у п’ятницю, все рівно як у неділю. Одна пішла води носити, а друга стала мичок микать, а третя, та що обріклась, — на печі сіла.

Прийшла дівка, сама П’ятниця, і каже тій, що не робить нічого: «Ти не скажеш нікому нічого?» — «Ні». — «Дивись, що я буду робить, і приказуй другим, щоб не робили». Взяла тій жінці, що повиємо конопель змикала, розколола голову і череп ізняла і ту кострицю чисто всю висипала, шовком зашила, шовком ізшила і зцілила голову як була. Та дівка пішла з хати, а жінка кинулась і стала братись за голову: болить голова. І вона занедужала, а та молодиця все сміється, а не каже. Тоді (хоріи) П’ятниця приснилась і каже: «А ти знаєш, що в твоїй голові є? Сякни на діл!» Вона стала сякать, стала костриця випадать. Вона навколюшки, давай пістникать і молебствовать, і упять П’ятниця сон наслала, і прийшла, узяла голову, розпорола, вимила і вичистила, а ту костричку в купу. І та жінка кинулась, лупнула очима, глянула: перед нею уся та костриця лежить, що вона з мичок намикала. П’ятниця каже: «Більш так не будеш робити?» Вона заріклась.

До сих типових переказів, звісних з інших країв Східної Слов’янщини і Німеччини 1, додам цікавий переказ з Галичини, записаний тим же М. Зубрицьким в його цінній праці про староміський календар:


Якась (жінка) все зваряла (мила білє) в п’ятницю. Прийшла до неї П’ятниця, на гусячих ногах, ціці такі, що аж ся вивергла на плечі. Стала си в куті і оповідає: «Як ти мене зваряла, так я буду тебе зваряти!» Ґаздиня напудила ся і побігла до сусіди, що ліпше знала. Розповіла їй, що прийшла П’ятниця і хоче її зваряти. Та була розумніша і повіла їй: «Іди і заводи під дверима: «Ой, П’ятнице, Осиянська гора горить!» А П’ятниця як то учула, мовить: «Ой-ой, та там мої діти згорять!» І з тим пішла з хижі, а газдиня звикла двері. П’ятниця під вікнами обізвалась: «А то-сь мене звела» (здурила). Але двері були замкнені і не можна було назад війти (М. Е., 34).


П’ятниця виступає тут як демонічна постать, подібно як то бачимо в західних переказах про Берту (Різдво) або балканську «Бабу Корізму» (Квадрагезіму, Вел. Піст). В нашім фольклорі замітна з сього погляду казка про «Сорок і одного брата», опублікована з запису, зробленому на Катеринославщині 2.



1 Паралелі у Веселовського 1877, II, с. 216 дд.

2 Драгоманов. Малор. Преданія, с. 336.



Брати вагаються, чи женитись їм у П’ятниці чи у Середи: П’ятниця має тільки сорок доньок, одному не стане, тому женяться у Середи, що має сорок і одну доньку. Просватавши доньок, Середа першої ж ночі хоче порізати всіх зятів, тільки рятує їх від смерті конячка найменшого брата: завдяки її пораді Середа замість зятів порізала власних доньок. Се мотив баби-яги, котрої риси перенесені тут на Середу, і такою, ягою очевидно, треба мислити собі і П’ятницю. Навпаки в отсій волинській колядці 1 вона малюється добрим генієм такого господарства, де її відповідно шанують:


Господинонько, одчиняй двері:

Маєш гостеньки в свойому дворі.

Одчиняй двері все тисовії,

Стели килими та все новиї,

Маєш гостеньки вельми світлиї:

До тебе йде свята Пятинька,

Дарує тебе от як матонька:

Одчиня скрині мальованиї,

У одну кладе тонке прядиво,

У другу кладе біле полотно.

У третю кладе добреє сукно,

Свята П’ятниця дари давала,

Бо господиня мудрая була,

Що у п’ятницю кужіль не пряла,

Свіч не сукала, хустя не прала,

Хустя не прала, в золу не клала.


Заповіді П’ятниці в українськім варіанті Вересая я вище подав.

Наведеного матеріалу досить, думаю, щоб виробити собі поняття, як конкретно мисливсь образ П’ятниці в нашім народі і як живо займав він його уяву. З сього погляду йому належить одне з найперших місць в сучасній, або недавно минулій народній міфології. Але даремно було б шукати в нім — як то робили деякі дослідники — впливи передхристиянського світогляду («П’ятниці як богині родючості» і под 2). Міфологія П’ятниці походження християнського, І Тільки обробляючи його по-свойому народна фантазія використовувала як побічний матеріал мотиви передхристиянського натуралізму. Пок. Веселовський, розвиваючи свою ідею про вплив західного бичівницького руху XIII — XIV вв. на поширювання «Небесного листа» і «Сну Богородиці», також і в культі П’ятниці був готовий бачити впливи бичівників, власне, їх проповіді культу Христової Страсті (зміст «Сну Богородиці») і п’ятничного посту та бичування, як способів бути причетними Христовим стражданням 3.



1 Запис О. Пчілки з Луцького пов., К. Ст. 1904, IV, 143.

2 Напр. Некрасов в «Замъчаніяхъ по поводу сказанія о 12 пятницахъ (Фил. Зап. 1870) доводив, що П’ятниця — се єство історичних старих часів, оспівувалось в святих співах поганських, потім тільки стало «предметом христіанскаго духовного стиха».

3 Вибірки з слідчих актів про те, що бичівники бичувались в п’ятницю.



Тісний зв’язок між собою сих трьох апокрифів і безсумнівна пропаганда бичівниками «Небесного листа» робить такий здогад дуже правдоподібним в тих межах, які сам покійний дослідник йому ставив: культ П’ятниці і Неділі прийшов до нас раніше, з першим поширенням християнської міфології; але він був відсвіжений і скріплений релігійно-обрядовою хвилею, піднятою містичним рухом XIII — XIV вв. та його відгомонами в наших землях.

Святе Різдво. Конкретизація образу П’ятниці, така яскрава в своїй реальності, все-таки дуже багато завдячує конкретному образові мучениці Параскеви, з котрою її ототожнено. Тому як документи фантастичної творчості на підставах нової релігії (народного християнства) нам цікавіші ті образи свят, у котрих не було такого готового персоніфікованого матеріалу. Образ Різдва, напр., власне тим цікавий, що під ним не лежить ніякої конкретної готової індивідуальності, отже, коли воно у нас — подібно як румунський Кречун (Новий рік і заразом Різдво) або болгарська Коледа, стає міфологічною і конкретизується як певне міфологічне єство, з характеристичними особовими прикметами, то се для оцінки сеї нової міфологічної творчості дає приклад навіть інтересніший, ніж П’ятниця. Різдво справді дійшло у нас дуже значної персоніфікації і стало дуже популярним образом, головно в щедрівках, Напр. в одній щедрівці, звісній з Слобідщини, замість євангельських трьох царів рожденному Христу приносять дари три свята — три святителі:


Три святі приходять,

Подарки приносять,

Срібло-золото воздають,

Ще й на церкву подадуть —

А приходило три святителі,

А первое святце — пресвятоє Рождество,

А другеє святце — пресвятого Василя,

А третєє святце — а Іван Хреститель.

Пресвятеє Рождество всім нам радость принесло,

Пресвятого Василя сей нам вечер звеселя,

А Іван Хреститель воду перехрестить 1.


Різдво тут такий же святець, як і св. Василь і св. Іван, але його прикмети тут ще не індивідуалізовані; далі йдуть в сім напрямі інші пісні. Напр., дуже популярна колядка представляє всіх святих, зібраних в хаті господаря, до котрого звертається се величання, лише бракує «Святого Роздва». Святі або Христос просять святого Петра піти й привести до гурту святе Роздво:


Ой в лісі в лісі у медоборі

(Приспів: Ой святе Різдво!)

Блудили, блудили сімсот молодців 2,



1 Етн. Зб. XXXV ч. 22, дещо поновляю.

2 Про сей образ т. І.



Приблудилося до цего двору,

До цего двору та й веселого.

А в цего ґазди двори вметені,

Двори вметені, столи встелені,

А поза-стіллю самі святії,

Самі святії тай веселиї.

Ба між ними одного нема

Одного нема — святого Різдва.

Ба й святі просять святого Петра:

«Ти святий Петре, послужи ти нас

На сяжень землі про святе Різдво!»

Ой пішов Петро по святе Різдво,

Перейшло його сиве голубє.


Ба святий Петро ся засоромив,

Бо йому зі рта поломінь пішла,

Ой бо із очей іскри скакали.

Ба й євятий Петро нзаад ся вернув,

Ой він приходить межи святи

«Ти святий Петро чого ся вернув?»

«Мене перейшло сиве голубє,

Ой я того ся та й перепудив,

Бо йому зі рта поломінь паше

Йому із очей іскра да й скаче».

«Ти святий Петре, то святе Рівдво!» 1


В іншим, варіанті Христос посилає по Різдво самого господаря і той перестрічає Різдво в образі голуба, що веде за собою новий pік:


Брате NN., послуго божа,

Послужи Бога оттак далеко,

А в чисте поле — по святе Рівдво.

Іде, зустріча диво та й дивне,

Диво та й дивне — сиве голубє,

Не було ж тото сиве голубє,

Але ж то було та й святе Різдво

Ой святе Різдво не вамо іде,

Ой іде, іде та й зиму веде,

Люті мором а з лютим мечем 2,

А літо веде з крутим колачем.

Йому з іртика поломінь паше,

А з крильців з крильців золото капле,

А з ножок ножок іскорки кроше 3.


Сей образ голуба, що дихає полум’ям, мабуть з’явивсь через прийняту в нашій народній поетиці асоціацію Різдва з Йорданом: з його святим Духом-голубом і хрещенням «духом і огнем». Так «Рівдво» всупереч всім іконографічним і літературним традиціям прибрало образ полум’яного птаха, що ротом огнем паше, а ніжками іскри креше. В деяких варіантах символіка Йордану вже забута і Різдво виступає в образі полум’яної зозулі:


Господь Бог мовить святому Петрові;

«Ой Петре, Петре, послуго моя.

Чому ж тут нема святого Різдва?

Послужи ж мені по святе Різдво!»

Петро ся сенув — борзенько вернув:

Не війшов більше лиш півмилечки,

Там зустрітив сиву зозульку, —

Зосулька літне, від неї блисне,

A він жахнувся, назад вернувся 4.



1 Шухевич, V, с. 146; Етн, Зб. 36, ч. 21 — з Гуцульщини (звожу докупи оба варіанти), Чуб., с. 361 (З Поділля).

2 Паралель св. Миколаєві (вище). Сюда ж не зовсім ясний вірш: Люті морози, зимка (сніг) не перхат.

3 Шухевич, IV, с. 51.

4 Там же, с. 63.




З тим, як мотив сей вирвавсь від свого символічного йорданського джерела, затратився руховий мотив його дальшого розвою в сім напрямі — поглиблення сього містичного християнського образу. Але обрав огнем дишачого, полум’яного птаха мав свій власний грунт для дальшого розвою в засобах народної поетики (порівняти, напр., отсього голуба, що йому з крильців золото капле — з золотоперим пташшям, вище). Можливо, що дальші розсліди ще викриють дальші варіанти сього образу.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.