[Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1994. — Т. 4. — Кн. 2. — С. 237-260.]

Попередня     Головна     Наступна





Есхатологія. Ідея посмертної заплати належала до тих пунктів нової віри, що з особливою енергією вбивалися в голови неофітів представниками нової церкви. Моральний індиферентизм нашої старої натуралістичної релігії, що уявляв посмертне життя людини автоматичним продовженням її життя на сім світі, в тих же обставинах і з тими ж засобами 1, був дуже недогідним явищем для християнської моралі, яка з сеї ідеї посмертної заплати здавна, від перших часів, уробила свою могутню зброю на моральне виховання вірних. Се характеристично, що й наша київська легенда, як стільки інших, представляє оповідання про страшний суд і посмертну нагоду (в історії навернення Володимира Вел.) найбільш впливовими засобами християнської проповіді на Руси. Які б не були літературні первотвоти сього епізоду оповідання про Володимира, в нім без сумніву єсть також і психологічний досвід місцевих церковників: їх переконання в незвичайнім впливі мотивів християнської есхатології на уяву наших предків.



1 Про се в І т. «Історії України», с. 330 третього вид.



Засобами вона розпоряджала, дійсно, дуже багатими, зібраними з різнорідних джерел і психологічно випробуваними протягом довгих віків, над поколіннями різного стану людей, в різних культурних і соціальних умовах. Елементи пізнішої християнської есхатології знаходимо в утворах вавилонських, єгипетських, іранських, грецьких: звідусіль черпали християнські есхатологи, вибираючи все, що могло зробити сильніше враження на уяву людей всякого стану і віку. Самі вже євангельські поучення про посмертне життя чоловіка і суд над ними являються дуже складним продуктом релігійного синкретизму. Різні апокаліпси і видіння докинули до того цілу масу іншого аналогічного матеріалу, почасти прийнятого церквою до своєї науки, почасти толерованого або використовуваного як помічний засіб психологічного впливу. Літературні образи й символи моралістів спліталися з фантастичними візіями дійсно екзальтованих візіонерів, з витворами соціальної й політичної публіцистики, з партійними і персональними памфлетами, які, чи то в виді посмертних мук своїх ворогів, чи то проголошуючи їх слугами і вісниками Антихриста-Сатанаїла, старались дискредитувати своїх противників. З сього витворився величезний комплекс мотивів, використовуваних християнською проповіддю і разом з нею перенесений до нас. З другого боку, мотиви християнської есхатології комбінуватися з чисто казковими фантастичними засобами нашої свійської традиції та символікою нашої поезії. Так уроблявся комплекс мотивів, використовуваний зарівно нашою легендою, релігійною поезією і народною новелою. Завдяки свому різнорідному походженню він дуже неодностайний, некоординований; в нім неустанно борються ідеї божої благодаті і мстивості, пробачення і непростимості, мотиви суду останнього з муками безпосередньо посмертними і под. Сі розбіжні мотиви і в церковній доктрині з великими зусиллями стягаються професійними в суцільну систему (відомо, що жертвою сих суперечностей впав найбільший з представників раннього християнства — Оріген). А в поезії вони стоять здебільшого в повни непримиренності — в різних творах, що мають темою смерть людини, розставання душі з тілом, посмертні муки, страшний суд, кінець світу, з одного боку, а з другої сторони — мандрівки на той світ, візії і провіщання посмертної долі. Се головні моменти, коло котрих скупляються сі мотиви; не маючи на меті навіть приблизно вичерпувати їх безконечних варіацій, я спинюсь на кількох, більш інтересних з становища еволюції народної творчості 1.




1 На жаль, після праці Сахарова, Эсхатологическія сказанія въ древнерус. письменности (1879), що укр. матеріалом не користувалась і тепер перестарілась, не було про се новішої розвідки.



Розставання душі з тілом, В нинішнім фольклорнім матеріалі України мотив доволі рідкий і слабо представлений — принаймні в матеріалі друкованім. В корпусі Чубинського (I, 149) поданий був такий текст, без означення його походження:


Із Києва із Єрусалима

Відтіль ішли три черниченьки.

Первая йде — на голові хрест несе.

Другая йде — євангелію несе,

Третяя йде — кадильницю несе.

Стрічає їх Божа Матір:

«Ой де ж ви були, а три черниченьки?

«Ой були ми, Божая Мати,

У Київі у Єрусалимі».

«Що ж ви бачили, три черниченьки?»

«Бачили ж ми, Божая Мати,

Як душа з тілом та й розставалася —

Розставалася та й позвалася.

(Вар.: не прощалася, не попрощалася).

— «Чом же ти, тіло, чом ти не терпіло?»

— «Чом же ти, главо, умом не зносила?»

— «Чам же ти, тіло, постів не постило?»

— «Чом же ти, душе, неділі не чтила?»

— «Будеш же ти, тіло, в сирій землі пріти».

— «А ти будеш, душе, у огні горіти».

(«Тобі тіло, що ти не стерпіло,

— Тобі головка, що не розуміла»).


Збірники Грінченка (с. 34) і Малинки (с. 50) принесли доволі близькі, але скорочені варіанти з Слобідщини і Чернігівщини; вони мають заспіви і дещо різняться вступними малюнками:


Поміж тими крутими горами

Ой там ішли три черниченьки,

Перва йшла — кадильницю несла,

Друга йшла — святі ризи несла,

Третя йшла — золотий хрест несла.

Ой по мосту, мосту, мосту золотому

Ой туди ба йшло три черниченьки,

Три черниченьки три спасенниці...


Діалог душі з тілом заступлений оповіданням:


Що душа із тілом та й розставалася,

Та розставалася та й не прощалася:

Що в п’ятницю рано долю проспівало 1,

А в суботу рано людей осуждало,

А в неділю рано утреню проспало.

Утреню проспало, службу проснідало.


В сих варіантах текст має вигляд побожної пісні, кожний стих повторюється двічі, перший раз з приспівом «Алилуя», другий раз — «Господи помилуй». Близький варіант, записаний Манжурою в Катеринославщині, має форму колядки 2. Так само в збірці Головацького єсть досить близький варіант поміж колядками з Сяніччини, але се, властиво, сам тільки початок:


Ей попід Бескид попід зелений

Тамтади лежить давня стежейка,

Тов стежков йшли три черничейки:

Ой єдна ішла — святий хрест несла,

А друга ішла — дві свічі несла,

А третя ішла — святу тройцю несла 3.

І стрітила їх Мати Божа:

«Де сте бували, три черничейки.

Де сте бували, що сте слишали?»

«Били саме в Римі, в Єрусалимі,

Там ся розлучат душа от тіла:

Душа до неба, тіло до землі» (II, 42).



1 В ориг. проспівала (і так дальше), тим часом се обвинувачення душі тілу: душа не попрощалася з тілом, тому що воно тими гріхами призвело до пекла.

2 Виривок у Потебні II, с. 784, відти подав я варіанти до тексту Чубинського.

3 Тресвічник.



Мотив спору душі з тілом при смертнім розставанні, ще досить ясний в попередніх, тут зовсім ослаб. Порівняння з білоруськими і верикоруськими варіантами відкриває ширший комплекс мотивів, зв’язаних з смертним моментом, куди входив і сей мотив спору душі й тіла, чи обопільних нарікань, так само такі речі, як контраст тихої смерті праведника, і скорої смерті грішника, прощання душі й тіла, нарікання душі й тіла або обопільні обвинувачення, подорож душі через митарства і сповідь у своїх гріхах. Так, як в наведених варіантах про розставання душі й тіла оповідають черниці, в інших варіантах ровповідають се ангели. Душа, вийшовши з тіла, вертається, щоб попрощатися з тілом: «Ти прощай, тіло боже моє! тобі, тілу, йти в сиру землю, в гробову дошку — твоїм кісточкам сирій землі на додаточок, білому тілу червам на з’їження, а мені, душі, до Господа Бога йти на покуту, на грізну відповідь, на муку вічну, геєнну огненну!» і под.

Історично-літературний аналіз, переведений свого часу над сими мотивами нині покійним проф. Батюшковим 1, вказав головніші візантійські твори, що послужили першим джерелом сих тем, безконечно оброблюваних в Східній і Західній Європі. Се легенди про візії Макарія Єгипетського, життя Ніфонта, звісна вже нам візія ап. Павла 2, слово про вихід душі і страшний суд Кирила Александрійського (де єсть уже начерк митарства, які проходить душа) і особливо популярні твори «поета смерти» Єфрема Сірянина, Різні елементи, захоплені сим циклом, відкриваються в античній літературі (напр., в «Етиці» Плутарха), в староіранських і єгипетських пам’ятках. Спеціально диспут душі й тіла розроблявся в схоластичних формах в Зах. Європі, що теж могли мати вплив на оброблення сеї теми в нашій літературі (через літературу чеську, де сей мотив розвивався теж 3).



1 Сказаніе о спорЂ души съ тЂломъ въ средневековой литературЂ. Журналъ Мин. Н. Просв. 1890 — 1 і окремо 1891.

2 Інтересна маленька подробиця в наведенім варіанті — що душа «пізнається» з тілом; вона буквально повторяє текст візії ап. Павла, де ангели» виймаючи душу, кажуть їй «пізнавати», себто добре придивитись свому тілу, щоб пізнати його, коли настане час вернутись до нього на страшнім суді.

3 Батюшков рішуче твердив (1891, III, 147), що східнослов’янські стихи розвинулись зовсім незалежно від західних, виключно на грунті візантійської редакції. Але, властиво, нема підстав казати се так категорично!



Без сумніву, весь вказаний комплекс мотивів існував, і, може бути, ще навіть існує в нашій усній словесності. Дещо притягнене іншими темами. Напр., мотив тихої і немилостивої смерті зв’язався з темою про багатого і Лазаря, і там живе донині; мотив невблаганної смерті, від котрої даремно відпрошується бідний чоловік, знайшов своє розроблення в темі про вояка й смерть, розгляненій вище. Дещо було покрито новими кантами, шкільного походження, на тему смертного часу, що придбали велику популярність і будуть обговорені пізніш.

Поруч того, одначе, виникає інший мотив, незалежний від попередніх: на тему тяжкого сконання навіть праведної душі Текст з Лемківщини був надрукований Головацьким:


В раю ми, в раю, в тім небеснім раю,

Стоїть ми там стоїть круглий столичок,

А за ним ми сидить сам Синонько Божий,

А перед ним служить душа справедлива.

Душа справедлива словце прогварила:

«Ей Боже, Боженьку, спусти же ти мене —

Спусти же ти мене до моєй матери,

Бо в моєй матери двояке весілля:

Брат ми ся жеинть, сестра замуж іде,

Будуть вони собі дари дарувати,

(А) ми (ні) не будуть, бо о ми забудуть».

«Душо справедлива, я тобі не сперам (не бороню)

(Я тобі не сперам) на [там] тім світі стати,

Єсли ти хочеш другий раз вмирати».

«Волю я, Боже, о нічим не мати.

Маю я маю другий раз вмирати».

Юж сім років сполна як — єм умерла,

Все ми гірко в горлі, що тяжко конала» (II, 735).


Рятування душі з пекла. Звісні оповідання про той світ, зібрані і переповіджені Кулішем в «Запискахъ о Южной Руси», переказують се повір’я, що перед покійними на тім світі лежить на столах те, що хто давав бідним за життя — і те покійники там, очевидно, споживають: «чи шматок хліба, чи кільце ковбаски, чи сала кришеник, то се так на столах перед ним і лежить; а хто не давав, то так сидять». Далі він наводить оповідання баби, що обмирала:


Кипить у смолі жінка, а перед нею цибулька лежить. Дід і каже: «Се мучиться так мати вашого старого титаря Онисима. Була вона багата, та скнара, що од неї ніхто й хліба куска не бачив. Ото раз полола вона цибулю, аж іде поуз ворє дід-старець: «Подари, пані-матко, ради Христа», Вона вирвала стрілку: «Прийми, старче божий». Тільки ж од неї й бачили. От як умерла, то взяли небогу тай потягли в пекло. А Онисим побачив з неба, та й каже: «Боже мій милий, зроби мені таку ласку: нехай і моя мати буде в раю зо мною». А Христос і рече йому: «Ні, Онисиме, вельми грішна твоя мати! візьми хіба ту цибульку, що лежить перед нею, та коли витягнеш її з тої безодні, то нехай і вона буде в раю з тобою». Узяв він тую стрілочку та й подав матері. Схопилась вона за неї от-от витягне з пекла — бо що ж божому святому! Аж ні, як поначіплювались їй і в плахту і в намітку грішні душі, щоб І собі з того пекла вибратися, то й не здержала тая цибульна: перервалась, а вона так і бовтянула в гарячу смолу» (Зап. о Ю.Р. I, с. 308).


Інші варіанти влучно підчеркують, що й тут не так завинила цибулина, скільки немилосердна вдача грішниці. Напр., в варіанті, записанім В. Г. Кравченком (на Полтавщині):


Ухватилась вона за ту цибулину, хоче тягтись, а всі за єю скрізь з усього пекла ухватились і собі. А вона повернулась назад да й давай бить усіх по мордах: «Тікайте, каже, це мене мій син випросив!» А цибулина перервалась, а та мати з усіма і назад — і попадали! (II, с. 39).


Варіант сього повідомлення на Харківщині П. Іванов записав з іменем Соломона:


На перший день Великодня двері раю й аду сходяться і грішники приходять на райський поріг — потішитись раєм, і того дня звільняються від мук (мотив ходження Богородиці по муках, зараз нижче). Прийшов Великдень, усі поприходили з аду на рай дивитись, а мати Соломо- на не прийшла. Соломон згадав її й пита у Бога, чому ж його мати не приходить, де вона? Бог і показав йому, у якім вона страшнім місці. Пожалів Соломон свою матір і став Бога прохати, щоб помилував її. (Бог не згоджується спочатку, але Соломон кінець кінцем вислужує собі сю ласку, «проживши три роки правдою» — служив у мужика, рік за гріш і за розговіння, і тим розговінням на третій рік розговів Бога в образі старця — старець показав йому ад і в нім його матір.) Мати узріла його і стала прохати: «Синку мій, витягни мене з аду!» Старець навчає спитати у неї, яку вона милостиню давала, як на землі жила. Соломон спитав. — «Одно перо цибулі гіркої дала старцеві». Старець подав Соломонові перо цибулі і звелів то перо спустити, щоб вона за нього взялась, і тягнути її з аду. Вона вхопилась за те перо. Соломон став її тягнути, а вона боїться, щоб цибуля не переверталась. А тут другі грішні душі побачили, що вона ліве з аду, почепились за неї, хотіли теж вилізти. А вона як закричить: «Куди вас чорт пхає? Тут і сама ніяк не вилізу!» Цибуля зараз урвалась, і вона впала в преісподню 1.



1 Э. О. XVIII, с. 105; дещо покорочую і справляю механічно допущені русизми.



В збірці Головацького колядка з Сяніччини оброблює сю ж тему:


Ой в раю, в раю ангели грають,

Лем святий Петро такой не грає.

Бо його мати аж на дні в пеклі,

«Позвідуй же ся (ти) та й святий Петре,

Та й святий Петре, своєй матічки,

Чи сила (скільки) дала во ім’я боже (милостині)»,

«Ей я не дала лем півповісма

(Лем відповісма) пів плоскісного!»

«Складуй же ти їх до волоконця,

Подай ти їх на дно до пекла».

Подав же Петро на дно до пекла,

Стала вона ся того хапати.

Стали ся на то душки вішати, —

Стала ся вона отріпувати:

«Ой гетьте, гетьте, бо ви не дали,

Бо ви не дали во ім’я боже!»

Святий Петро став, тяжко заплакані

«Ой мати ж моя та й проклятая.

Не творилась добре та юж і не будеш,

Не вийшлась з пекла та й юж не вийдеш!» (II, с. 44).


Пок. Потебня вказував на паралелі сербські й болгарські (II, 783), де теж виступають св. Петро, його мати і повісмо. До самої повірки може служити ілюстрацією отсей гуцульський різдвяний звичай:

Як колядники відколядують перед вікнами, то виходить ґазда з калачем в руках, а ґаздиня з повісмом; обоє цілують хрест, що держить вибірця, потім ґаздиня перев’язує хрест повісмом: воно Матері Божій, бо вона плете собі з того повісма ризи та й сіть на страшний суд. По віруванню гуцулів, бере «щезби» нечисті душі до пекла; Бог позволив Матері Божій виловлювати ті душі з пекла сіттю, уплетеною з повісма, яким люди уповивають на різдво хрест. Скільки душ вона тою сіттю захопить, скільки їх буде ще ходити по світі блудом. «Мати Божа захоплює ще й тепер тою сіттю душі, та не пускає їх до того «щезби», що садить душі до себе» (Гуц. IV, с. 49).

Пречиста просить за грішні душі. Се один з найпопулярніших, найбільш улюблених творів релігійної і моралістичної поезії, розширений на всім просторі українських земель. О. П. Косачева, видаючи свої записи колядок з Волині, гарно описала, яке сильне враження се на неї зробило як вияв одноцільності українського життя, коли переїхавши з глибокої, східної Полтавщини на Волинь, так, на око, глибоко відрізнену зверхніми польсько-католицькими впливами, вона з уст місцевого лірника почула сю дуже їй звісну з дитинства колядку, з її меланхолійним мольовим мотивом і повним чуття змістом. Власне найбільш стягнені й вишліфовані в народнім уживанні її короткі варіанти, де єдиним непростимим гріхом вважається проступок проти родинної етики — образа батька-матері, навіть не тільки словом а й гадкою, роблять найбільше враження, — і не без підстави цінились вашими народовцям як найкращий вислів народного етичного світогляду. Такі, власне, варіанти Чубинського, котрі можна авести яв такого спільного тексту: ,


Ой сів Христос вечеряти,

Прийшла д йому його мати:

«Ой дай, Сину, райські ключі.

Випустити грішні душі!»

Тільки тої не пустити:

Батька-матір налаяла.

А словом не лаяла,

Тільки думку подумала 1.


Або варіант, широко спопуляризований звісною збіркою пісень з голосами Маркевича:


Ой сів Христос та вечеряти,

Прийшла до його та Божая Мати:

«Оддай, єину, райські ключі,

Одімкнути рай і пекло.

Випустити грішні душі».

Тільки не випустіть однієї душі.

Що отця й матір та налаяла —

Не налаяла, а подумала 2



1 Чубин. I, с. 444 — 5, «словом» додаю по симетрії — його вимагає ритм.

2 Зап. о Ю. Руси II, c. 243. Близьке подібний у Малинки ч. 73 (Ніжин. пов.).



Можливо, що такі варіанти коротші найбільш і розповсюджені, хоча етнографи при записах більш уваги звертали на ширші, складніші тексти, до сього одинокого гріха проти матріархальної моралі додають ряд інших, подиктованих тільки що розгляненими популярними апокрифами про святкування неділі, п’ятниці і т. д. Можна думати, що тут «комбіновані два духовні стихи, на два різні мотиви: один проти переступів патріархальної етики, і другий — проти нешанування святих днів. А до них дочепились іще й всякі інші тяжкі гріхи, по розумінню складачів і співців сих стихів. Але вихідною ідеєю я вважав би якраз прощення, або облегшення всіх грішників, за молитвою Пречистої, коли не назавсіди, то на час свят, святочної трапези, як то докладно умотивую далі.

Початок пісні часом щедрівчаний:


Ой на ріці на Йордані...

Ішов Христос на Йордані і под.

Часом загальний:

Ой сів Христос та вечеряти,

Прийшла к йому Божа Мати.

— Прошу, Мати, вечеряти!

— Спасибі, Сину, за вечерю.

(Вар.: вечеряє рибу осетрину

— Сідай, Мати, з нами вечеряти!

— Спасибі, Синку, за сю вечеринку 1).

Прошу ж тебе ключі дати.

— На що, Мати, ключі дати?

— Грішні душі випускати,

На світ білий погуляти.

— Тільки ж тої не пустити,

Що тяженько согрішила

І покути не зложила:

Що батенька не слухала,

Рідну неньку зневажала

І вростати не вблагала,

Що п’ятницю не гляділа

І сироту окривдила 2.

Ой дай ми, Синку, од пекла ключі,

Повипускати всі грішні душі

— Ой на ж ти, Матко, від пекла ключі, Повипускай всі грішні душі —

Лиш одну душу не випускати,

Що зневажала отця та й мати,

Що зневажала, словом вкорила,

Словом вкорила, судом всудила,

Ще й другу душу та й не пускати —

Що не приймала грішного в хату,

Що не приймала, не приоділа,

Нікому добра не приобріла.

Ще й третю душу та й пустити,

Що йшла фальшивим свідком свідчити?

Тим трьом навіки в пеклі горіти,

В пеклі горіти, в смолах кипіти 3.

Подай, Сину, райськії ключі,

Яре пекло одомкнути,

Спасенні душі випустити.

Тільки теї не пустимо,

Що в п’ятницю пісню піла,

А в суботу не вмивалась,

А в неділю рано їла,

Отцю, неньці залаяла,

А не налаяла, тільки подумала —

В тебе думка так як лайка

(Вар.: Не так налаяла, як подумала,

Ота думка гірше лайки:

Тільки погадала та й у пеклі стала 4).


Короткий варіант з Київщини:


Ой сів Христос вечеряти,

Прийшла к йому Божа Матір:

Покинь, Синку, вечеряти,

Бери ключі пекельниї,

Випусть душі спасенниї,


Інші варіанти:


Тільки тую не випускай,

Що в неділю рано їла,

А в п’ятницю пісню піла,

А в суботу не вмивалась,

З старшим братом позмагалась.

В неділю рано співала,

В щонеділок отця-неньку прогнівала,

Хоч не налаяла, та думкою подумала 5.



1 Чуб., 444 — 4; Пчілка ч. 17; Гол. III, 2, с. 543; Етн. Зб., с.58 і 60,

2 Звягель, зап. О. Пчілки,

3 Гол. III ч. 513 = Е. Зб. 58.

4 Чуб. НІ, 444 (Поділля); Етн. Зб. 60; Малинка 74 — 5 (Чернігівщина).

5 Е. Зб. 60 і 38; Малинка ч. 71.



Прототипом образу прощення Богородиці за грішні душі вважається популярний апокриф, звичайно в літературі званий «Хожденієм Богородиці по муках». В аналогічній сербській пісні ся залежність виступає дуже ясно: «Молить Бога Пречиста перед камінним престолом божим: «Дай мені, Боже, ключі від твого рая і від чорного пекла, дай мені меншого брата мого Архангела — аби я побачила душі в твоїм раю і в аді ненаситнім». Ся пісня перекидає міцний місток між апокрифом і нашою піснею, що дає лише далекий його відгомін. Апокриф у нас був теж звісний і популярний здавна; найстаршу копію з одного пергаментного збірника Сергієвої Лаври пок. Срезневський (що видав її в 1860-х рр.) вважав по письму не пізнішою XII в. Повість має тут назву «Слові Пр. Богородиці о покой всего мира», така назва звісна і в пізніших копіях, і відповідає змістові. Пречиста, перегляд нувши разом з арх. Михаїлом муки грішних в пеклі, з великою бідою, за поміччю молитов ангелів і святих вимолює у Христа щорічний спочинок грішним душам від чистого четверга до святої пентекостії (Зелених Свят):


Бачивши Пречиста, що всі (ангели) нічого не осягли, і Господь святих не слухає і ласку свою від грішних віддаляє, сказала тоді. «Де ж архистратиг Гавриїл, що провіщав мені «Радуйся!» Де служитель престоле? де Іоан Богослов? Чому не станете разом з нами на мольбу до владики за грішних християн? Чи не бачите, як я плачу за грішниками? Прийдіть усі ангеля, прийдіть усі праведні оправдані Господом вам дано молитись за грішних? Прийди й ти. Михаїле, старшино безплотних, до престола божого, вели всім припадемо перед невидимим Отцем і не рушимось, поки послухає нас Бог і помилує грішних

І впав Михаїл на лице своє перед престолом, і всі сили небесні, і всі чини безплотних і владика, побачивши мольбу святих, змилувався ради свого вина єдиного і рік: «Сину мій возлюблений, зійди і зглянься на мольбу святих і яви лице своє грішним» і Господь зійшов з невидимого престолу, і побачили його ті, що в тьмі, і скричали всі одним голосом: «Помилуй нас, Сине божий, помилуй нас, царю всіх віків!» І рік владика: «Слухайте всі! Рай я насадив і чоловіка сотворив на подобу свою, поставив його паном над раєм і дав йому вічне життя Вони ж непослух учинили, з похоті своєї согрішили і смерті піддались Але я не хотів бачити діла рук своїх мученого дияволом Я зійшов На землю і воплотивсь від дівиці, на хрест пішов, щоб визволити їх від неволі й прокляття, зійшов в ад і ворога свого потоптав, вибраних своїх воскресив І Єрдань поблагословив, аби вас ослобонити від прокляття. Але ви не схотіли покаятись своїх гріхів, ви християни тільки словом, а заповідей моїх не сповнили. Через те опинились ви в огні негасимім і не маю вже як вас помилувати. Але за милосердя Отця мого, що він мене післав до вас, і за молитви Матері моєї, що так багато плакалась за вас, за мольбу Михаїла і за труд множества мучеників моїх, що трудились за вас, даю вам, що мучитеся вдень і вночі: спокій мати від великого четвертка і до святої пентекостії і прославляти Отця й Сина і св Духа»

І відповіли всі грішники «Слава милосердю твоєму!»


Повість тішилась великою популярністю у нас, часто перероблялась, доповнялась новими образами мук, підданими різними побутовими явищами: несовісними мірошниками, кравцями і шевцями, людьми, що переорюють межі і за се несуть спеціальні муки, — подібно як се потім описав Котляревський в своїй «Енеїді» 1. Сей же мотив — спеціальної молитви Пречистої за грішників виступає в різних варіантах «Небесного листа» (і буде ще далі). В наведеній пісні про Христову вечерю він відбивається далеким відгомоном — скомбінований з протилежним мотивом про непростимий гріх, що переносить первісну ідею в зовсім нову площину. Бо первісна ідея лежала, очевидно, в всесильнім впливі свята — або Богородичної молитви, зв’язаної з ним. Потебня, кладучи натиск на обрядове вживання сеї пісні як колядки або щедрівки, зв’язував її ідею з поминанням померлих родичів за різдвяною вечерею. Я думаю, що сю влучну гадку треба розширити, відповідно сказаному вище — про сполучення в однім образі Христової трапези: і різдвяного вечора, і тайної вечері великого четверга. Власне, тут найкраще бачимо се сполучення. Без сумніву, представляючи Христа за вечерею, колядка чи щедрівка вводить його в обстанову різдвяних свят і уявляє собі його в ній. Але з сим, без сумніву, в’яжеться також ідея великого четверга і сходження Христа в Ад, до грішних душ, по смерті, що наближається вже. Пречиста в апокрифічній повісті вимолює їм спокій від великого четверга на весь час Свят. Під очевидним впливом сеї гадки стоїть І колядка. І я певен через се, що в первіснім замислі її Пречиста мусила вимолити спокій і ласку всім душам без виїмку — коли не обсолютне пробачення, то хоч пільгу на якийсь час, так як в апокрифі. Се більше відповідає ідеології різдвяних і великодніх свят як пільги й радості всім без виїмку, і тим легендарним мотивам, де молитва чи заступництво святих, чи ласка Христова приносить пробачення навіть найтяжчим грішникам 2.



1 Колекцію новіших текстів видав Франко в IV т. «Апокріфів» разом з передруком старої копії, виданої Срезневським, і вказав інші видання. Новіша студія: Н. Бокадоровъ, Легенда о хожденіи Богородицы по мукамъ Изборникъ Кіевскій, посв. Флоринскому, К., 1905.

2 Нагадаю звісне слово Златоустого, що читається на Великдень, закликаючи до святочної радості всіх без виїмку.



Ідея непростимого гріха, і то в випадках, навіть не так уже й тяжких, прийшла сюди потім, як мотив другорядний, І до певної міри викривала первісний мотив. Вона була подиктована творами іншої категорії — того «жидівства», проти котрого повставали різні глибші моралісти і у нас, і в грецькій, і в західній церкві, а воно все так глибоко проходило в народну творчість. Ряд мотивів розробляло сю ідею непростимого гріха в різних напрямках і під різними впливами;

Галицький варіант, з доволі поплутаним вступом: орел бачить корабель на морі — з трьома ворітьми —


В третіх воротоньках сам Господь ходить,

Ключі тримає, рай відмикає,

Рай відмикає, душі впускає,

Єдно єдиної не допускає,

Що вітця-матір за ніщо має,

Старшого брата позневажала,

Старшу сестроньку споличкувала

(Гол. II, 158).


Пинський варіант, початок: три престоли — Бог, Христос, Божа Мати:


Перед Маткою Божою ружа розцвіла,

Ой з тої ружі та вилетів птах,

Ой полетів да під небеса,

Тиї небеса да розтворилися,

Праведні душечки уклонилися,

Оно тиї не уклонилися,

Що з отцем-маткою все бранилися,

«Ой коб я відала, коб я знала;

То я б татчині руки-ноги мила

Руки-ноги мила, тую воду пила 1.


Гуцульський варіант, вступ — Пречиста на Йордані —


Ой злинули два янгели,

Тото собі дитя взяли,

Небеса ся розтворили,

Всі святі ся поклонили,

Лиш одна ся не вклонила,

Свого дедю (батька) здоганила.

Ой ти Петре, ой ти Павле,

Беріть ключі залізниї,

Ідіть розмикайте двері пекельниї!

Та святії випускайте,

Та грішниї замикайте (Е. З. 37).


В вищенаведеній колядці про св. Миколая на морі непростимими гріхами, від котрих гинуть душі, виступає те саме непошанування батька-матері: проступок кардинальний, проти патріархальної моралі, і непошанування неділі — додаток другорядний, а до них додаються ще інші гріхи в різних варіантах. Св. Миколай мусить аж три рази спускатися за грішними душами під воду, щоб їх врятувати. Се мотив спеціальних заходів коло вирятування грішників з стекла, він повторюється в різних варіантах, пісемних і прозових: бачили ми вище заходи премудрого Соломона, апостола Петра коло вирятування з пекла матері. Мотив вирятування з пекла батька молитвою доньки приходить в цитованій уже царинній пісні з Галичини:


Красна дівойка коруну шила

Під коруною під червоною,

Ой шила, шила, Богу ся молила,

Богу ся молила, гірко плакала,

«Чого ж ти плачеш, красна дівойко?»

«Як я не маю 2 гірко плакати,

Кой мій татцейко аж на дні в пеклі!»

Іще дівойка коруну не вшила —

Коруну не вшила, аж ся тішила,

Же ей татцейко по раю ходить.

«Не жаль ми, Боже, дівойку мати —

Дівойку мати та й годувати!» 3


Коли вона може врятувати своєю молитвою батьків.



1 Zienkiewicz, c. 232.

2 В ориг.: як же я не мав.

3 Гол. II, 224, Сяннічина.



Кінець світу наближається. Вище, говорячи про одвічну боротьбу сили доброї і злої, Бога і Сатанаїла, що являється відставок» всеї історії світу, я вказав, що хрещений світ приймає участь в сій боротьбі, тим що то паралізує злу силу ł притягає її полон, то відтягає її прихід на землю виконання ревних обрядів, які підтримують панування Бога над сим хрещеним світом і не дають до нього приступу Сатані Особливо новорічні (різдвяні) і весняні (великодні) обряди мають сю містичну силу, як ми вже бачили 1. Тому Сатана розвідується всякими способами, чи сі обряди ще виконуються — чи не зближається його час приходу на світ? Але з другого боку також і Бог, і небесні сили інтересуються сим і висилають своїх посланців на розвідку про заховання «вят і обрядів, для їх підтримки.

До сього мотиву, який мені вдається основним 2, приплітається другий — про перемогу в світі неправди над правдою, про різні докави того і різні прояви світової неправди, що віщують скорий кінець світу.



1 Вище.

2 Драгоманов вкавав цінну аналогію в іранській Авесті: «пітрі», ангеля хранителі мертвих, в свята між старим і новим роком ходять по світу і питаються, чи співаються їм хвали, чи приносяться їм жертви. — Розвідки. IV, с. 354, De Harlez Avesta 488, jesht XIII, 49 — 52.



Можливо, що й тут маємо перед собою дві початково окремі теми, з двома різними заспівами: одну з небесними вісниками, другу з радою старців (попів, святих), що говорять про згіршення життя. Сі паралельні теми, через свою суголосність, обмінялись різними деталями й дали скомбіновані варіанти, вказується також і невиконування святочних обрядів, навіть і різдвяних, як познака згіршеного світу. Тим часом ясно, що основною темою новорічного чи великоднього величання мусило бути ствердження того, що обряд сповнюється взагалі і спеціально тим домом, котрому присвячується величання, і се констатується божими чи небесними висланцями. Тому ближчим до первісного замислу типом здаються мені такі варіанти, як сей подільський, котрий наводжу з деякими дрібними реконструкціями:


Ішов-перейшов місяць по небі:

За ним зірочка, як сестри (че)чка:

«Ой почекай же, (ясен) місяцю!»

«Ой не чекаю, часу не маю:

Ой бо від Бога я іду в послах,

До Бота в послах до господаря:

Чи починає по старосвітському,

Чи ситив медок на святий вечір,

Чи варив пиво к святому Роздву,

Чи пік колачі з ярої пшениці?»

(Чуб., 414).


Колядка могла зоставатись при запитанні або давала на се відповідь — але тільки позитивну! Другий паралельний мотив міг вказувати, як контраст, що тим часом як господар свято дотримує старосвітських звичаїв, в інших сторонах вони вже зневажаються. Кінець кінцем сей другий мотив взяв перевагу над першим, і тема наблизилась до іншої теми, теж есхатологічної в основі ідеї, але в теперішнім вигляді здебільшого позбавленої вже сього есхатологічного освітлення — про панування в світі неправди. Тому сю тему я відкладаю надалі, а тим часом перегляд отсих варіантів потвердить мою гадку про первісність позитивної відповіді.

Напр., отсей гуцульський текст хоч починається заспівом? взятим від іншої теми, і має інші пізніші прикмети, але в дечім наближається до вказаного первовзору:


А в ліску; в ліску, на жовтім піску

Росте деревце тонке високе,

А в лист широке, в корінь дуплаве,

В корінь дуплаве, в верху кудряве.

Гой у тих кудрях сив сокіл сидить,

В Дунай ся дивитись, там виза видить.

Там виза видить, з визом говорить:

«Гой чи тепер так як з первовіку?»

«Гой тепер не так як з первовіку.

Гой син на вітця руки знимає,

Донця матери суперечає,

Гой брат на брата міч винимає.

Сестра на сестру чарів шукає,

Сусід сусіда до пана вдає,

До пана вдає, сам свідком стає,

Через неправду світ ся скінчає!»

Знайшли ж ми правду в старшого брата (2)

А в брата... в його ґаздині.

Коло престола святий Николай

Гой ходить, ходить, дзвіночком дзвонить (2)

Та й Бога просить (2) за цього ґазду (2)

Та за ґаздиню (2), за всю челядку (Е. Зб., с. 206).


В первісній формі ся «правда», котру сповняє звеличуваний колядкою господар, повинна була конкретизуватись в перечисленні різних святочних обрядів; тепер тут колядка наче урвана.

Натомість отсей текст, при старім заспіві, державний виключно в темі про згіршення світу: обряд не дотримується ніде —


Небом, небом, небом синеньким

А по нім ходить місяць ясненький.

Ясна зірочка, його сестричка:

«Куди ти ідеш, ясне зірнице?»

«Іду від Бога, іду на землю,

Іду на землю, іду на села,

Богу на славу, людям на хвалу:

Чи так і тепер як з стародавна,

Як з стародавна, як з первовіку —

Чи ситять меди святій вечері

Чи точать вино святому Різдву,

Чи варять пиво святому собору,

Чи син до вітця ще шле вечеру 1,

Донька матери чи шле вечеру,

А брат до брата чи шле вечеру,

А кум до кума чи шле вечеру,

Сусід сусіді, чи шле вечеру?»

— «Не так то тепер, як з стародавна,

Як з стародавна, як з первовіку!

Не ситять меди святій вечері,

Не точать вина святому Різдву,

Не варять пива святому собору,

А син до вітця не шле вечеру (і т.д).

А син на вітця ручки здіймає,

Ручки здіймає, гнів шдоймає,

Гнів шдоймає, проші не має 2,



1 Розуміється обнесенн рідні святою вечерею під Різдво, один з тих caкральних обрядів, котрими держиться світ див. вище.

2 Сі вірші повторюються і далі в кожній строфі.


Донька на матір перерічає,

Перерічає, гнів підоймає...

А брат на брата мечем рубає...

Сестра на сестру чарів шукає...

А кум на кума пана взиває...

Сусід сусіді пліт закладає (2),

Терен рубає (2), тернем закидає,

Тернем закидає, стежки не має 1,

Гнів підіймає, проші не має» 2

А в морі, в морі ясний місяцю,

За ним зірничка, рідна сестричка,

За тов другая — також первая.

«Ой стій, погоди, ясний місяцю!»

«Ой не погоджу, не маю часу:

Бо я посланий післіг 3 від Бога (2)

До господаря, до сего дому:

Чи є в тім дому старії люде 4,

Чи вони так держать як з первовіку!

Чи кум до куми з вечоров ходить,

Чи син вітцеві знизька ся клонить.

Чи дочка мамі чи ся вклоняє?»

«Ой тепер не так як з первовіку:

Ой кум до куми з вечерею не йде,

Ой син до вітця руку здіймає,

Донька матері суд перечає,

Ой брат на брата меч витягає,

Сестра на сестру чарів шукає,

Сусід сусіда до пана вдає

Тай перелазом загороджає»

(Гуц. IV, 153)


Отже виходить, що домові господаря ставиться виразне обвинувачення, що в нім не додержують старих звичаїв ł чинять всякі злочини. Се явне затемнення основної теми, в котрій божі посли могли вивідуватись хіба про неправду, яка панує навколо праведного дому господаря. Так само в отсім варіанті з Покуття, дуже інтереснім своїми побутово-соціальними подробицями:


Ой цей 5 сам газда за Богом ходить (2)

Шапочку носить (2) Господара просить:

«Ой Господи наш, вступи до нас,

Вступи но до нас на вечерочку!»

А Господь речит (!) до пана.,

«Та йди до дому, а я там буду.

А я буду та й відознаю,

Ой чи там тепер як старих давен:

Чи смажуть меди к святій вечері,

Чи варять пиво к святому Різдву,

Чи душать вино к святому збору?» 6

«Ой не так тепер як старих давен:

Не смажуть меди к святій вечері,

Не варять пиво к святому різдву,

Лиш курять горілку к святому Різдву

Тепер на світі тяжко настає,

Тяжко настає люде си сварє 7

Земля божая людям не стає,

Ближень до ближеня вже не вступає,

Вже не вступає, а й стежку копає (2)

Перелаз строжить терновим глогом

Вже отець сина д пану тягає,

Бо син на вітця руку здіймає,

Мама з донькою кров проливає,

А брат на брата міч витягає,

Сестра на сестру чарів шукає.

Дивіться люде: миріться люде:

Не за довгий час страшний суд буде

Страшний суд буде судити люде» 8

Коло престола Матер Христова

Книжку читає, Христа благає,

Святий Николай за Богом ходить

Та й Бога просить, та й Бога просить

Ой Боже ви наш, прийдіть ви до нас

На святий вечір на вечорочку,

Зваримо ми вам пшениченьку,

Бо на нашім світі ненависть дуже:

А син тата за чупер тягне 9...



1 Скорше мабуть: не дає.

2 Головацького IV, 103, Бойківшина-Гуцульщина IV, с. 152.

3 Посел.

4 «Старії», очевидно в розумінні: такі що тримаються старосвітським звичаїв.

5 В оригіналі діалектична форма: цес.

6 Даже інтересне се протиставлення побожного вина нечестивій горілці.

7 Діалектична форма, замість: сваряться — задержую її з огляду на ритм.

8 Е. Зб. 205.

9 3 Буковини, на жаль тільки фрагмент, Е. З. 203.




Пане-господарю на вашім дворі

Два-три голуби пшеницю дзюбають,

Вийшов же до них господар же їх,

Став ся до них (та) наміряти,

Вони до нього (та) промовляти:

«Господарю нас, не бий же ти нас.

Ми не голуби, ми єсть ангели,

(Ми єсть ангели) з небес прислані,—

Ми випитуєм, ми вивідуєм,

(А) що ся діє межи мирами:

[Жиди і] пани весь світ заняли,

(А) брат на брата та ворогує.

Сестра на сестру чари готує,

Дочка до неньки сміло фукає,

А син у батька вельми гуляє 1.


Київський варіант сеї колядки без вступу починає просто:


Ой чом тепер не так як здавна було?

Приспів: Слава Богу єдиному,

слава тому, хто в цьому дому!

А син на батька як на наймита,

Донька на матку як на челядку,

Сестра на сестру чарів шукає

А брат на брата мечем махає.

А цар на царя воани силає,

А брат сестрицю вбити шукає 2,


Гуцульський:


Ой в полі, в полі є три явори,

Тонкі, високі в корінь глибокі,

В корінь глибокі, верху лиснаті,

Ой прилинули два-три голуби

Та й сіли собі на ті явори,

А ті явори їх не влюбили,

Ой злинули ті голуби

Та й сіли собі в чистії поля.

Тоді їх поля не полюбили,

Не полюбляй, цвітком змінили.

А ізлинули тоті голуби

Та й сіли собі на білі церкви —

Аж тоті церкви їх полюбили!

Попід цвинтарем вбитий гостинець —

А їхав туди пишний Василько,

А їхав туди, чом, сивим конем,

На правім плечі стрільбочку несе,

Побачив же він тоді голуби

А ізтяг коня та й став стояти,

Затяг стрільбочку, хоче стріляти,

«Васильку ти наш та й паничу наш,

Не зміряй ти в нас, не губи ти нас,

Ой бо ми не є сиві голуби,

Але ж бо ми є святі ангели,

Нас Господь зіслав а в цесе село:

Чи є в сім селі старики люде,

Чи держались права як стродавно,

Чи пиво варять святому Різдву,

Чи меди варять святому збору,

Чи кум до кума з вечерев ходить.

«У нас нема так як стродавно,

Ні кум до куми з вечоров не йде,

Гой брат на брата меч витягає,

Сестра на сестру чарїв шукає!» 3


Вар. з Гуцульщини ж:


А в цего ґазди на подвір’ячку

На подвір’ячку є два явори;

Ой прилинули та два голуби,

Ой сіли ж собі на ті явори.

Іде цес ґазда та й поглядає,

Ой затяг курок та й заміряє,

А вни ж до нього та й промовили і т. д.

Зіслав нас Господь з самого неба

Ой відвідати та й відознати,

Ой чи так тепер як з первовіку,

Ой з первовіку з первовічного:

Чи кум до кума з вечоров ходить,

Сусід з сусідом чи ся згоджає?

— Ой не так тепер як з первовіку:

Вже кум до кума з вечоров не йде,

Вже син на вітця руки знимає,

Донька матері суперечає,

Ой брат на брата ніж винимає.

Сестра на сестру чарів шукає,

Сусід сусіда до пана вдає (2),

Той го тягає, тяжко карає,

Святий Михаїл рай запирає,

Рай запирає, пекло втворає 4.



1 Чуб. 417, з Ушицького пав.

2 Чуб., 418, такі ж галицькі колядки без вступу; Гол. II, 21.

3 Е. Зб. 304 = Гуц. IV, 99.

4 Гуц., с. 54.


Тут, як бачимо, вказану вище нечемність супроти господаря обминемо тим, що він сам виступає з обвинуваченнями світу в неправді.


Ой в чистім полі близько дороги

Стоїть ми стоїть церковця нова

З трома вершечки, з двома оконці,

На тих вершечках три голубоньки.

Надійшли ж нею два мисливчики,

Та й узяли вни гей поміряти,

А голубочки к ним промовляють:

«Міряй-поміряй, а в вас не стріляй,

Ой бо ж ми не є три голубчики

Три ангелоньки з неба зослані:

Чому так не є як було давно,

Як було давно в преждевіку:

Святам Николам 1 пива не варять.

Святам Рождествам служби не служать,

Святам Водарщам свічі 2 не сучать.

Бо уже давно як правди нема,

Уже ея царі повоевали.

Бо цар на царя військо збирає,

А брат на брата мечем рубає,

Сестра сестриці чари готує,

Ой бо син вітця до права тягне.

Донька на матір гнів підіймає,

Ой бо кум кума зводить з розуму,

Сусід сусіда збавляє хліба 3.

В нашого пана-гоєподаренька

Світлонька нова, вся горіхова,

А в ти світлонці а всі святії,

Ой лише ж нема Ісуса Христа.

Взяли рядити, мого спіслати,

Они ж врадили святого Петра,

Як ударили, його післали.

Ой пішов Петро, не війшов Петро,

Не війшов Петро півдороженьки.

Подибають два-три святиї,

Подибають го, витають його.

Чи так на землі як здавна було?

Тепер на землі не так постало

Не так постало, як здавна було:

Тепер на землі царі постали.

Царі постали, повоювали.

Ой цар на царя військо збирає,

А брат на брата мечем махає.

Сестра на сестру чарів шукає.

Донька на матір гнів підіймає.

Ой а син вітця до права тягне.

Ой тягне тягне та й притягає

Ой за того ся Пан-Біг гніває 4,

Кедрові столи, жовті заслони.

За заслонами Божая Мати

Поза столове еидять панове.

Ой сидять та й п’ють, та й ся перечуть.

Що так буває як не бувало:

(Та) що син батька з печи тручає,

Донька на матку руки здирає (здіймає)? 5


Заспіви понижчих варіантів — звісне вам дерево, і в його «кудрі» сокіл, що глядить на море:


Край Дуная корабель плавле.

Що в тім кораблі? самі столове.

Коло тих столів все старі люде,

Ой старі люде й старі гавдині —

Старі ґаздині, радочку радять,

Що не так тепер як стародавнє,

Що кум до куми з вечоров не йде, і т.д.,

а кінець:

Посмутилося, похмурилося

По всему світу — маковім цвіту 6.

На синім морі корабель плавле,

В тім кораблі самі престоли,

Коло тих престіл сидять панове,

В ярду ж рядове старі люде,

Радочку радять предковічную,

Як те було ще й за Адама,

Бо за Адама в селі порада 7,



1 Вар., Святому Стефану.

2 Вар., Трійці.

3 Бойківщина, збірка Вагилевича; Гол. II, 21 = Етн. Зб.

4 Калуш. пов., Е. Зб. 207.

5 3 Станиславшини, надр., на жаль, тільки фрагмент. Е. З. 203 — 4.

6 Гуцул, IV, c. 32.

7 Е. З., ч. 315 — останній рядок, очевидно, не в порядку, далі переходить в колядку про небіжчика.



Згіршення світу і наближення його до кінця таким чином » виявляється в трьох напрямах:

Недодержування старих обрядів, котрими — як знаємо — тримається нинішній світ: в сих різдвяних варіантах говориться спеціально про свята Миколая, Різдво, Стефана, Єрдан, «Собор». Се залежить від сезонного характера варіантів: інші говорили б певно про великодні й інші свята.

Занепад добрих (в основі — родових) родинних відносин: батьки гніваються на дітей, діти здіймають руки на батьків» брати на братів, сестри на сестер.

Розклад громадської солідарності (теж колись опертій на родових відносинах): сусід сусідові закладає стежку, відгороджується плотами й терновими огорожами, приватна власність на землю нищить стару спільність, землі не стає; близькі родичі й сусіди кличуть одні одних перед панів, свідчать, підводять під кари; царі запанували над світом, викликали війни, ненависть і кровопролиття.

Перша серія знаків становить спеціальність сеї групи. Серія друга і третя, що можуть бути об’єднані в одну категорію занепаду старої родової моралі, трактуються також в групі пісень про панування в світі Неправди, що розвиває далі ідею згіршення світу. Ми приглянемось їм далі.

Кінець світу. Найбільш інтересні оповідання про кінець світу походять з Зах. України, з Підкарпаття. Мотиви євангельські й канонічного Апокаліпсиса в них розмішані не тільки апокрифічними подробицями, але й елементами дуалістичними і не зовсім ясними в своїх початках міфологічними образами. Досі вони не були предметом ближчих студій.


Як буде кінець світа, то будуть такі знаки: сім літ дощу не буде і буде воювати цар на царя, брат на брата, отець на сина, син на вітця, і всі люде зненавидяться. Тоді чорт буде зіп’ятий з ланця, що на нім стоїть прип’ятий від початку світа. Возьме терновий вінець на голову, ребра собі проб’є і буде казати, що він Господь Бог. А Ілля пророк — при кінці світа він прийде на сей світ умирати, і буде ходити всюди по світі і буде людей навчати і буде казати: «Дайте ся на муку, а не дайте ся на підмову, бо то злий дух!» А той чорт буде возити з собою воду, але то не буде вода, а тільки з великодньої п’ятниці зола; кто в великодню п’ятницю золить шматтє, ту золу чорт збирає і ховає, щоб було чим при кінці світа людей поїти. Хто ся тої води нап’є, того чорт собі запише, а хто не схоче пити, того верже у таку залізну піч, що в ній страшний огонь горить. Але той огонь не буде пекти; то тільки чорт буде страшити людей, аби йому всі люде підписалися.

По тім усім такий ся випасе віл, що він сім гір трави випасає, а сім рік води випиває. А як той віл згине, то шкіра з нього буде мати сім миль довготи і сім миль широкости. То тоді чорт скаже святого Іллю злапати і ту шкіру простерти, і на тій шкірі будуть св. Ілію голову стинати, — чорт знає, що як св. Ілії хоч одна капка крови на землю капне, то земля ся запалить. Але як йому зітнуть голову, то одна капка тої крови капне аж за сім миль, упаде на землю і відси земля зачне горіти і згорить каміння дерево і гори, все згорить і ціла земля перегорить на попіл. Потому повіє вітер і зрівняються гори з долинами. Тоді затрублять ангели і кожний мертвий буде вставати На страшний суд (наступає євангельський образ, страшного суду).

А ще потім усім свята Покрова шиє ризу від початку світа до самого кінця світа: що хто дає до церкви, яке буде убрання, або бідному одіж, а войа а того шиє ризу. То тоді як Господь скаже тим грішникам іти до пекла, то вона тих грішників накриє тою ризою: ті, що будуть накриті тою ризою, то ще будуть спасені, а лиш ті, що на них тої ризи не вистане, підуть у вічну погибель ,

При кінці світа сім років не буде жадного плоду ні межи людьми, ні між худобою, ні межи збіжжям, ні паші: буде голод ужасний. В той час Сатана буде випущений, буде світом ходити і питати людей: «Хто мені підпишеться, не буде бідувати: буде мати хліб, їсти, пити, курити!» В такій біді багато йому підпишеться і так матиме пекло повне, до верха, аж ломитись буде. Але будуть і такі, що мерти будуть, а йому не запишуться ані підпишуться. А на небесах є ще святий Ілія з тілом і душею, орудує громом на облаках. І є ще такий віл — буйвіл, десь на котрійсь половині пасеться. Перед страшним судом Ілія зійде з неба і мають вони з Іродом-Сатаною боротись веред судом Божим. Ілія заріже того вола, і на його шкірі будуть боротись; а шкіра та велика, міри нема, бо віл від віка пасеться, сам оден на одній половині. Ірод-Сатана побідить Ілію, вб’є його на тій шкірі, і кров з Ілії потече по ній — трафить на вугрик, що буває на шкірах, і потече на землю. А кров Ілії така праведна, що від неї займається вся земля, згорить на сім сажнів — бо так товсто запорошена: гріхом осквернена. Як згорить, тоді стане «спуза» (попіл) — на сім сажнів груба верства. Тепер є такі сім вітрів, що ще не віяли, аж тоді здіймуться, звіється дуже велика буря і звіє ті спузи на Сафатову долину. Як Ісус Христос тоді зійде на землю й дуне своїм духом на сю спузу, то з сеї спузи встане весь нарід, що був на землі, відколи Христос умер 2. Бо ті всі до 4000 лат, що були в аді — ті вже свою муку відбули, на суді не будуть; а з тих спузів встануть, з тілами й душами, тільки ті, що по Христі померли. Весь нарід стане до ладу, весь нарід познасть гріх свій і стануть одні направо, другі наліво, як вівці з козами «на струнці». Ніякої говірки тоді не буде, бо кождий знатиме свою вину, свій гріх; грішні закриватимуть свої очі від Христової свїтлости. А Ілія як помре на шкірі, то піде до царства 3.



1 Галичина, Е.З. XIII, 81.

2 В ориг., докив Христов не вмер; я поправив се, як виходить з ходу гадок.

3 Гуцульщина, V, с. 14, злегка покорочую і справляю діалектичні особливості; короткий варіант сього оповідання з Бойківщини — Етн. Зб. XIII, с.81.



Півтретя року перед кінчиною світу має урватись той прикований «Гаргон» (Сатава) і Ілія зійде на землю. Два роки вони оба ходитимуть по сім світі і не здибатимуться — аж у тім (останнім) півроці. Гаргон тоді буде намовляти, аби люде не вірили Ілії. Тоді буде голод, люде будуть падати з голоду, мерти; він (Сатана) буде возити питє й їду: хто буде у нього їсти і пити, той буде його. Ілія буде казати людям: «Перетерпіть, будете збавлені як умрете — будете щасливі; абисьте не відважалися їсти!» В тім півроці здибається Ілією. Гаргон уб’є Ілію, заріже, а тоді настане темнота від 6-ої до 9-ої; то стане ся у велике пущення. Від крови (Ілїї) світ займеться і перегорить, громи загримлять, земля потрясеться (наступає євангельське оповідання про воскресення мертвих і суд). Гаргон піде до свого раю, де пекло народ збудував і нарід його сам розширює й звужує. Тоді кип-кип (метушня) наступить, впаде сонце, місяць, зорі, стане темнота — а ніхто не знає, що потім (Гуцул., с. 21, Е.З. XIII, с. 253).

Бог пустить другу руку Алеєву (Ілії), приковану (ще при початку світу). Але розкує «жертву» (дракона, що держить воду) та ірода (Сатану). Вода пуститься з печери та затопить світ. А Ірода пустить такий дощ, що де капне, тем згорить усе: що не затопиться, то спалиться. Потім завіє дух божий та занесе увесь пояіл на вічну розправу. Після того загримить Алей. Земля піде у преісподнє назад, звідки вона є, — тоді світ ся скінчає 1.


Інші українські тексти бідніші:


Ілля при кінці світа спуститься на землю вмирати. Він не вмре, тільки йому зотнуть ангели голову, і та кров займеться — перегорить всенький світ, допіро тиї, хто й похованиї. Поперегорають на попіл усі кості, а ангели позмітають на купу, а Спаситель перехрестить, ну умерщиї й повстають. (Вар.: усе тіло і кості прийдуть до своєї цілості; все перегорить на попіл, попіл перечиститься, то вже з попелу позціляється — очищення-таки буде 2.)

Як буде страшний суд, тоді вся земля горітиме і вода кипітиме, а небо скотиться у клубочок і впаде додолу, на землю. Всі мертві повстають з ям своїх і всі вони стануть тридцятилітками: і старе і мале, хто б яким помер. Чорт нарядиться богом і ходитиме скрізь поміж людьми з каменем і золою (лугом) в руках; до кожного хто кричатиме: «ой їсточки, питочки», він приставатиме й питатиметься: «Кому ти віруєш: богові чи чортові? повіруй мені, ось я дам тобі їсти й пита!» Як скаже та людина: «Вірую тобі», то він візьме її з собою й поведе у пекло; той камінь здаватиметься людині хлібом, а зола водою. А як підкаже йому людина: «Вірую во єдиного Бога», то чорт і відступить. І Бог ходитиме поміж людьми, носитиме хліб і воду, а здаватимуться вони людям каменем і золою; з ним ходитиме і св. Петро і Біг питатиме кожного: «Кому ти віруєш?» Як одкаже: «Вірую во єдиного Бога», то тоді він дасть йому їсти й пити. А як скаже: «Вірую тобі», то значить: повірила вона чортові. Після того Бог сяде на веселці й судитиме людей 3.

Буде Господь ходити на землі перед Страшним Судом і не даватиме, щоб люде приставали у другу віру, окрім православної. Бо ходитиме нечистий і буде присоглашать до себе. Господь казатиме: «Не присоглашуйтесь у ту другу віру, бо там, крім смоли і крові, нічого не буде другого». А у православній вірі хоч і нічого не буде, поки времена вийдуть — і тоді другий світ буде зачинаться, і ті люде, що поприставали до чортової віри, усі повмирають, а що в православній, — ті остануться 4.

Як доживем цю останню сотню, то буде Страшний Суд: буде нас Господь судити, приділяти кого куди. Де сонце сходе, там буде рай; де сонце в полуднє — там пекло; а де сонця нема ніколи — там вад(ад). За великі гріхи у вад посадять, за менчі в пекло, а безгрішних в рай. Люде всі переміняться, а земля тільки окрутнеться, сонце зайде за хмарку, а світ не переміняться. Нам буде уздріваться, що й земля горітиме, а його того нічого не буде. А от що буде: веред Страшним Судом будуть ходити ворожки і з того попелу, що баби роблять луг в п’ятницю та й викидають балабух мокрого попелу на двір, вони зроблять з його булку і розноситимуть людям: хто возьме, того й душу переманять собі 5.

Маємо на сі мотиви віршу в двох варіантах, з східного і західного Поділля 6, — здираю докупи і дещо справляю:


1 Гуцул. I, с. 30.

2 Кравченко. Звичаї в с. Забрідді Житомир, пов., с. 36 і 72. Мову в отсих текстах дещо очищую від крайніх полонізмів і москалізмів.

3 Чуб. I, с. 221, бев овначення місця, мабуть, Поділля або Полудн. Волинь,

4 Кравченко. II, с. 89, Черкащина.

5 Харківщина, Этн. Об. XIII, с. 86, скорочую.

6 Один варіант виданий Ворковським в К.. Старині 1898, IX, другий Житецьким, Мысли о малорос. думах, с. 63.


А 1 перед страшним судом земля ме 2 горіти,

А живі та мертві — будем всі видіти,

А зірвуться вітри а дуже буйнії,

А позносять гори, що будуть рівнії

(Гори з долинами стануть всі рівні).

А висохнуть ріки хоч які бистриї,

Як же спарють дощі так дуже 3 тучнії,

Так дуже тучнії, так дуже вогненнії,

А погорять в полі всі трави зелені,

А погорять скоти, а погорять пчоли 4,

Страх великий буде, що й не був ніколи.

Ах і срібло і злато та будуть блищати,

А скали камінні та й будуть лупати.

А 5 церкви й костели та будуть движати.

Хоч які мури, не будуть стояти.

А сойдеть Антихрист на цей світ з смолою,

А в той час не буде жадного покою.

Він назветь ся Богом, він назветь ся Богом.

Не пийте смоли, на йдіте до нього —

А же стане ангел а с правого краю:

Не пийте смоли, підете до раю!

(Ой не пийте смоли, дождітеся води!

Хто смоли нап’ється, той в пекло ввержеться,

Хто води діждеться, в раю зостанеться!)

А затрубить ангел а в ангельську трубу:

«Уставайте, мертві, до Страшного Суду!»

Ой як прийшла ж душа та до свого тіла:

«Грішний чоловіче, здайся з свого діла!»

Ой на Сафатовій долині — ой там будуть люде,

Там приятельство витатися буде;

Ой брат із сестрою, а муж te жоною,

А син із батьком, а мати з дочкою.

А отець із сином розлучений буде:

А де сил заслужить, там батько не буде,

А матка з донькою розлучена буде —

Ах їдна до пекла, друга в раю буде.

(Що дочка заробить, там мати не буде).



1 В ориг.: бо.

2 Буде земля.

3 В сім тексті: барзо.

4 В оригіналі вдруге: скоти.

5 Же.



В канонічних християнських книгах і в апокрифах Сатані при його приході в світ мають противстати Енох і Ілія, два праведники, котрим не довелось зажити природної смерті. Вони мають закликати людей до каяття й виявляти брехню й злочин Антихриста, і той їх уб’є, й тіла їх лежатимуть перед людьми кілька день, поки Бог не воскресить їх. Апокрифічне слово Методія Патарського про кінець світу в редакціях, розширених пізнішими додатками, оповідаючи про се, спеціально полемізує з тими, що говорять, нібито від крові Еноха й Іллі загориться земля, та дає інакше пояснення: ангел принесе огонь з неба на землю, і земля вигорить на сімсот ліктів глибоко. Український переклад чи переробка сього апокрифа, видана Франком з ркп. початку XVIII в., оповідає се так:


Наступить кінець віку сього — має згоріти земля, вичиститись і виполіруватись з усіх нечистот і скверн. Багато невірних і дурних говорить, нібито від Іліної крови має запалитись уся земля, але то лож і неправда. Коли хочеш знати про запалення землі, прислухайся пильно тому слову, як вона запалиться і горітиме, як сказав святий Іван Богослов. По скаранню Антихриста й слуг його зійде з неба ангел Божий і візьме з землі не небо хрест, євангеліє, гвозді, котрими було прибите тіло Христове, копіє і трость. А потім ангел Господень возьме огню небесного емпірейського, зійде і запалить землю. І тоді земля почне горіти міцно, огонь займе весь світ сильно і страшно — такий буде міцний огонь, що гори великі й каміння топитись буде від нього власне як віск... (IV, 306).


Наші оповідання власне висловлюють сей осуджений псевдо-Методієм погляд — що земля горітиме від крові пророків, властиво Іллі, що як признаний переможець Сатани заступає всіх інших. Так само описують се духовні стихи про кінець світу — здається, в українських варіантах не звісні:


Пошле Господь пророчество (пророків): Ілію пророка і Онофрія (вар. Овох, Онов), і стануть святі пророчити. І зійде на землю бездушний бог Антихристос, він поколе святе пророчество, а від тої святої крові загориться матисира земля зі сходу до заходу, з полудня до півночи. Вигорять гори з долинами і ліса темні. І зішле Господь потоп на три дні, на три місяці і вимиє матьсиру землю як білу хартію, як шкарлупу яйця, як дівчину непорочну, як вдовицю побожну 1.



1 Безсонов ч. 477, також 482, 483.



В грецькій апокрифічній повісті про сотворення світу (вид. Мочульським) Бог, віддавши вітри в службу ангелам при їх створенні, велить вітрам «війти в глибину землі під море, в твердий камінь і там пробувати до кінця семи віків — аби вони очистили все лице землі, коли світ буде спалений вогнем».

В старонімецькій парафразі Нового Завіту, т. зв. Геліанді, (IX в.) про боротьбу Іллі з Антихристом оповідається так:


Чув я пророцтво мудрих: Антихрист й Ілля будуть боротись. Ілля боротиметься за вічне життя, щоб сотворити царство праведних, і в тім помагатиме йому небесний владика. А Антихрист триматиме з старим ворогом Сатаною, що хоче його знищити; через те не буде йому побіди, паде він в битві ранений. Але думають многі божі люде, що й Ілля паде в тій битві. Коли кров Іллі впаде на землю, загоряться гори, не зостанеться на всім світі ні дерева, висохнуть води й море, небо звариться в огні, паде місяць, горить вселенна, не зостанеться й каменя.


Фантастичний віл, що в декотрих варіантах вибивається на перший план оповідання без внутрішньої причини, можливо, стоїть в зв’язку з символікою грому; подільська загадка яро грім описує його так: «Заревів віл за сто миль, за сто гір» (Чуб. I, 307). Гадка вбити його — в первіснім замислі мусила виходити від Антихриста. Йому треба було зарізати Іллю на сій безконечній воловій шкірі, аби кров Іллі не пролилась на землю, бо від неї земля згорить, а Антихрист хоче на ній царствувати. Він, значить, мусив викликати Іллю до такого поєдинку — битись на сій воловій шкурі. В інших варіантах се затемнилось.

Страшний суд. Пісні й оповідання на сю тему мало звертали на себе увагу, й опубліковані тексти небагато дають цікавого, тим більше, що підпали сильним впливам шкільної вірші. Я вибираю дещо — що менше має сього шкільного характеру.


Ой вийду я на високу гору

Та й подивлюся на свій вічний гроб.

Горять огні все огненниї,

Біжать ріки все медовиї,

Ідуть душі все спасенниї,

Поперед їх архангел Гавриїл.

«Ідіть, душі, не вбояйтеся,

До царствія приближайтеся:

Вже ж вам мости помощениї,

Царські врата поодчинювані,

Всі столи вам позастелювані,

Чаші ваші понаповнювані,

І вам свічі позапалювані».

Ой вийду я на високу гору

Та й подивлюся на свій вічний гроб:

Горять огні огненниї,

Біжать ріки кровавиї,

Їдуть душі все грішниї,

Поперед їх архангел Гавриїл.

«Де ви, душі, забарилися —

Понеділками опізнилися.

Ідіть, душі, та й бояйтеся,

До царствія не приближайтеся:

Вам мости не мощениї,

Царські врата позачинювані,

І вам столи не позастелювані,

Вам чаші не доповнювані,

І вам свічі не запалювані».

Царські врата зачинилися,

Пекельниї одтворилися.

Кума кумочки питалася:

«Чим ти, кумочко, та спасалася,

Чи постами, молитвами чи обідами,

Чи низькими поклонами й панахидами?»

«І постами, й молитвами, і обідами,

І низькими поклонами й панахидами» 1;



1 Канівщина, Грінченко II, с. 298; дещо переставляю.



Зійшов би я, зійшов би я

На Сіонськую гору

Та й глянув би, та й глянув би

А з-під сонця на восток.

Завидів би, завидів би,

Де престол Христов стоїть.

Стоїть престол, стоїть Христов,

А на святих облаках,

Сидить Господь, сидить Христос

А на святих воздухах.

Поклав руки пресвятиї

А на святий воздушок,

Поклав ноги пресвятиї

А на святу рай-дугу.

Рече Господь, рече Христос

Святим божим ангелам:

«Ви, ангели, архангели,

Затрубіте у трубу,

Ви збудіте, пробудіте

Усіх мертвих у гробу:

Уставайте, уставайте,

Всі праведні і грішні,

Буде Господь, буде Христос

Со святими суд судить!

Ви, праведні, становіться

Одесную сторону,

А ви грішні, недостойні,

Становіться о-шую!

Провались, пекельна яма, —

Вас горою насуну.

За праведні, за праведні

Я сам Бога помолю!

Заслужила христолюбці

Царство, всепресвітлий рай,

А ви, грішні, недостойні

Всепекельний смрадящ ад» 1



1 Приблизно реставрую з варіантів Вересая, Пархоменка і слобідського запису, виданого Грінченком (III, с. 149). Білоруський варіант у Безсонова ч. 489.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.