[Михайло Грушевський. Історія української літератури. — К., 1995. — Т. 6. — С. 332-360.]

Попередня     Головна     Наступна

Вагання в київській орієнтації. Зносини з Москвою; супліки до царя, патріарха тощо. Відродження національної традиції і зростання національного почуття й самопевності, що ми констатували в цих роках, 1620 — 1623, лучшюся також з політичною активністю, з енергійним піднесенням національно-політичної гадки в київськім осередку і взагалі серед провідних кругів Східної України.

Коли на соймі початку 1623 р. уряд переконав українську опозицію в тім, що за життя старого короля їй не добитися ніяких уступок у національних справах і, зокрема, в церковній реставрації, піднятій останніми роками, в тутешніх кругах виникають плани — шукати московської протекції. Це не було нічим незвичайним якраз для цих кругів. Київ тільки що перестав бути пограничним з Московщиною замком. Ще недавно, до польських інтервенцій у московській смуті, з київського замку можна було бачити на обрії недалеку смугу московської границі. Вона проходила так безпардонно через київську територію (так як поняття її уложилось в цих віках, від татарського приходу, вв. в XIV — XVI), що з нею майже не рахувалися як з якимсь категоричним явищем: місцева людність по обох боках границі, не рахуючись з нею, спільними силами, за старою традицією, полагоджувала свої життєві справи — боронилася від татар, організувала на них походи. Козаччина наша, воюючи з татарами, вважала, що вона це робить в інтересах обох правительств — польсько-литовського і московського, виручаючи їх у цій боротьбі з Ордою. Претендуючи на платню з польсько-литовського скарбу, одночасно зверталася з подібними ж жаданнями до скарбу московського, і польський уряд уважав це настільки натуральним, що навіть вважав можливим для себе в дипломатичних переговорах з московським урядом доходити платні для своєї козаччини!

Так і київське духовенство, Печерський монастир і інші монастирі, звертаючись за старими традиціями по милостиню до тих родів, що вписані були в їх синодики, мали своїх предків в їх гробовцях тощо, не робили різниці між родами Польщі, Литви й Московщини і нагадували про себе від часу до часу як царській фамілії, так і іншим потомкам старої київської династії, просячи то на поновлення церков, то на утримання і т. под. В 1600-х рр., з оживленням київських традицій і церковного життя, ці пригадки стали особливо часті й інтенсивні. А в 1620-х рр., під пливом прикрих вражінь польської відпорності на всякі церковні домагання з православної сторони і повної безвиглядності на які-небудь корисні зміни, починають відзиватися ноти, що на чверть століття випереджували аналогічні пропозиції Хмельницького і товариства.

Відродження Московської держави після глибокого упадку Смути, з одної сторони, з другої — відродження старих традицій династичних та історичних зв’язків великоруських країв і династій з Києвом вирощують у київських кругах плани, властиво — проби і концепти планів утворення московського протекторату над Україною. Так як сто літ з верхом, ці пограничні українські землі звернулись були до великого кн. московського за охороною "від великої нужі, що прийшла їх грецькому закону" від Вел. кн. Литовського, і Мих. Глинський пробував був не тільки сіверські землі, а й сам Київ перевести з-під руки Вел.кн. литовського під руку Вел. кн. московського. Тоді це робили православні князі наші, тепер їх не було, вони заникли, перейшли на латинство, пристали до польського панства. Але черговий актив Східної України і патрон православної церкви — Військо Запорізьке так само звикло служити на дві сторони і вважало себе свобідним ставати по своїй волі по тій чи по цій стороні, як і ті пограничні князі, що вважали своїм історичним правом вибирати собі зверхника і протектора і з огляду на згадану "нужю" почали в 1490-х рр. переходити в інтересах "грецького закону" під зверхність Вел. кн. московського.

Переїзд патр. Феофана дав привід козацькому війську зимою 1619/1620 р. відновити свої зносини з московським правительством і уставити наново приязні відносини після всіх пустошень і руйнувань, завданих козацькими ватагами під час Смути. Формальне "пробачення" за це цар дав козацькому війську в 1625 р., але вже козацьке посольство, що було в Москві, на новий рік 1620 приготувало для того грунт.

Отже, по тім всім не повинно бути для нас несподіванкою, що в 1622 р. звісний нам Ісайя Копинський, висвячений Феофаном на єпископство перемиське, але фактично далі займаючись організацією своїх приграничних лубенських монастирів, висилаючи до московського царя слезницю з благаннями матеріальної помочі для цих монастирів і для безпечності усно переказуючи через своїх посланців своє бажання перейти з своїми ченцями за московську границю від польського гоненія, коли на це буде воля царя, заразом велів переказати і більше — що всі православні Польщі і запорізькі козаки носяться з гадкою перейти до Москви, коли їх поляки притиснуть. Такі прохання він поновляв і пізніш.

Восени 1624 р. сам митрополит Ійов — очевидно, за спільною волею і відомом київського осередку, вирядив уже цілком формальне посольство до царя: поїхав фундатор Луцького братства Ісакій Борискович з печерським старцем (титулують його "архімандритом") Памвою Бериндою. Памва повіз в поклін лаврські книги, а Ісакій митрополичу грамоту з проханням вислухати усне доручення, дане через цього Ісакія яко "мужа во всЂм вЂрна и тайну царскую могуща сохранити": щоб цар прийняв під свою руку Україну і військо козацьке, пробачивши козакам їх пустошення московських країв під час Смути, з огляду на утиски православної віри від поляків і небезпеку польського наступу на козаків — її єдиних оборонців.

Я вважаю потрібним навести ці прохання владиків — як паралелю до наведених вище суплік, "Верифікації" і "Юстифікації", писаних на польські адреси. Вони мають не тільки політичний інтерес, а й літературний. Пишучи на польські адреси по-польськи, в термінах і ідеології шляхетської Річи Посполитої, на царську адресу, навпаки, вживали старих традиційних форм церковнослов’янської мови і різних риторських окрас церковного стилю. Місцями їх писання заплутують конструкцію до незрозумілості, сильно нагадуючи шумне послання Місаїлове, іноді ж дають гарні образи і ритмічні каденції; як літературні вироби вони, в кожному разі, варті уваги. На жаль, тільки декотрі листи маємо в оригіналах, інші в московських відписах, не дуже справних ¹.

Перша супліка Ісайї Копинського ("список"):

"Благочестивому и христолюбивому князю и великому царю восточному, самодержцу Великия Росии, Москвы и иных земель многих государю, царю, великому светилу росийському, Михайлу Феодоровичю содержащему скифетр царствия.

Благословения божия благоденствия, мира, здравия, многолЂтствия державе твоей от Господа Бога вседержителя недостойный раб твой и богомолец топлейшиі присно желаю.

Исаия Копинский милостию божиею епискуп и ехсарха Малой Росии земли Киевской, раб твой и богомолец, тебЂ державному великому Государю, царю восточному московскому, ниско до земли челом бью и со умилением молю твое благородіє, просячі о жалованье, о святую милостинию. Сотвори нам убогим и зеле оскудным богомольцом своим, понеже не имамы к кому прибЂгнути. Царей и князей и боляр благочестивых не имамы; всЂ отступницы от благочестивые вЂри нашей. Едины ляхи, вторыи унеяты, третиі сымеве єретичестиі. Отовсюду обстоят ны скорби і гонения на благочестие наше и церковь сионскую восточную, матку нашу, хотяще ны растерзаити аки ² звЂре дивиі, и аки львы рыкают на христоименитых людей, хотяще поглотити.

¹ Очевидні помилки, де можна, справляємо, не зазначаючи цього, в сумнівних місцях пояснюємо.

² В копії: яки.

И нигдЂ не имамы от них упокою, только всЂ, мы благочестивыі в маленьком кутку теснимося на Украине в землЂ Киевской, колько нас особ святительских благочистивых, которых посвятил на степень святительства всесвятЂйший патріарх ерусалимскиі кир Феофан, который был и в вашей велицЂй державе.

Сея ради вины ко твоєму благородию прибегаем и о жалованье просим. Не имамы ниоткуду инуды жалованья и казны: бо аз недостойный раб твой и богомолец сожительствую на пограничной твоей землЂ в держа†великого короля польского. От града державы твоея Путивля верст пятдесят, в мЂсте Лубнах, на пущі, над рекою Сулою нове залежилем ¹ будовати святую обитель Преображения господа нашего Иисуса Христа на Мгару. И другую имам обитель давныя за градом Прилукою — святой живоначальной тройцы, зовома Густині ². В сих менованных обителех еже о Христе братія иноцы общежительно сожительствуют и от своих трудов себЂ снискають потребное, не имуще ни откуду что восприятий.

И сего ради посылают ко твоєму благордию посланца моего, недостойнаго раба твоего, священноинока Гедиона Слобыну, со послушником монахом Леонтием, просячи от нас твоего благолЂпия великого государя царя восточнаго московского, де сотворити нам милостынию Христа ради, якоже рече Писаніе: блажени, рече, милостивиі, яке тиі помиловани будуть. Дающаго, рече, рука не оскудЂет, но исполненна благодаті. За што яз, недостойный раб твой епискуп Исайя, со всею еже о ХристЂ братиею моєю, причетники церковнымі, схимоеромонахи, иеромонахи, иеродияконы, со старцы послушникамі монастырскимі, числом сто пятдесят, за тебя, великого князя и великого государя царя восточного ³ московского, благовЂрные земли державца и прочих многих земель самодержца, и за твофі князи и думные головы, сынов боярских, и прочаго народу христолюбиваго державы твоея всегда повинен Господа Бога вседержителя просити в молитвах і во Проскомидиі.

¹ Заложилом.

² Пустині.

³ Восточново.

И по сем худоумном начертаниі моем, со всею еже о Христе братьею моєю, тебЂ, благочестивому и христолюбивому царю восточному раби твои присниі до земля челом бьем.

Начертана сия грамота в богоспасаемой обители Мгарской Лубенской Преображения Господа Бога і спаса нашого Иисуса Христа, в лЂто от созданія миру 7130, а от воплощенія господа нашего Иисуса Христа, в лЂто 1622, мЂсяца декабря 4 дня" ¹.

¹ Московська копія в "Малорос. справах" Посольського Приказу 1622 р., серед актів подорожі до Москви Слобини, л. 3; надрукована була в "Матеріалах" Куліша, для нинішнього видання зрівняна ще раз, тим пояснюються деякі відміни; правопис очевидно помосковщений, я його не виправляв — тільки деякі помилки.

До патріарха, з тої ж посилки:

"ВсесвятЂйшему і всеблаженнейшему кир Филарету милостию божиею Преосвященному Патриарху Великой и Малой Росиі и до послЂдних великого океяну, мира, здравія и спасения и многолЂтствия от господа бога вседержителя вашему преосвященству недостойный в епіскопах Исайя присно желаю.

ВсесвятЂйши и всеблаженнЂйши, пресвященный господине отче Филарете! Аз убогиі епископ Исайя ко вашей святительской милости братиі своих посылая пишу, понужен сыи нужных требованьем. Не имамы бо никамо прибЂжища и пристанища, развЂе Господа Бога и благочестіваго и православного царя московского, всея Русиі самодержца. У нас бо, якож самі вЂсте, отнюдь православие умалися і вЂра благочестива оскудЂ. Всюду ереси, всюду не благочестивыи. Ми днесь новопосвящении, иже нас святЂші жі патріарх иерусалімский кир Феофан Посвятій, еже и у вашеі православной земли бых, — не имамы, где приклониті голови свояи. ВсЂ здЂ на Украине предЂле киевском сотЂсняемся, от всюду гонение, от всюду нужда, от всюду беда; не имами откуды что нужных взяті Сего ради дерзнул послаті ко православному вашему царю о милосердие прося. Молю вашу святительскую милость: яко да сходатайстваете святЂм вашим ходатайством милостину и помілованье! Аз винен буду всегда вся дни жизни моея за православного царя і за вашу святітельскую милость Господа Бога безпрестани проситі, И не оставівше прочее со вашею святітельскою милостью посланцови моєму священно иноку Гедиону устнЂ рещій и бесодоватій других, пречее молитве и благословенью вашеі святітельской милості свою худость вручаю.

Начертана сия грамота во святой обителі Мгарстей пресвЂтлаго Преображения господа нашего Иисуса Христа в лЂто 7130-го, а от воплощенья господа нашего Иисуса Христа 1622-го, месяца декабря 4-го дня.

Вашей святітельской милості всЂх благ радетель и богомолеца присныи Исайя Копинский, єпископ и ексарха Малой Росиі рукою власною" ¹.

¹ Там же, л. 6.

Лист Борецького до царя — маємо його в оригіналі (титулатуру пропускаю):

"Смиренный и недостойный богомолец Іов Борецкий, милостію божіею архіепіскоп митрополит кіевский и галицкий твоєму пресвЂтлому царскому величеству и Богом украшенному образу и богосіятельному лицу смиренія своего нижайший до пресвЂтлых царских стоп и до самого лица земнаго поклан c молитвами к владыцЂ Христу непрестанными прилад отдает.

ПресвЂтлый и богоукрашенный царю! Якоже нЂкогда Іосиф прекрасный сый патріарх от патріархи смотренієм божиим в чужду краину братіями своими в землю Єгипетськую проданный, господин и владыка всему Єгипту, поставлен о прекормленію в богопопущенную казнь не токмо Єгипту, в немже начальник явися, и прочіим странам и язиком, но и самому роду, племени и братіям, ими же продася, послЂжде и прелюблезному родителю не токмо не скуп пшеницопродавец, но и зЂло щедр и премилостив и тЂмже, ими ж продася, единоотечным братіям, предателем своим, родитель вторий и благодЂтель богат поставися. И о всЂх милостивнЂ паметствова, и єдиноутробного си Веніамина благоутробнЂ с слезами пріятова.

Тако и твоє пресвЂтлое царское величество, о цар от царей сый, отрасль и племя великих всея Россія самодержцов! Божіею волею и его всесильным мановенієм не в чужду заведен краину, но свою от заведенія свобождаяй землю, десницею вышнего царскую въспріял еси діадиму, Российскоя великая державы увЂнче ся вЂнцем и облечен бысть порфирою, яко да в первых — ратная от твоєя держави оточив силою креста, ту без бЂди сотворити. Таже да благочестивых род и церков православных в тузЂ работы в злочестивых и безбожных Агарян озлобленій обретающи ся щедротами ти царскими утЂшиши. ПослЂци же и о нас, Росийскаго ти племени єдиноутробных людем державы ти и твоєму самому царскому величеству родом плоти и родом духа єдиноя святоя соборноя апостольскія церкве людех же и градЂх — от нихже банею пакибытія в прародителях ти язическую оттраяс слЂпоту; свЂтом благорозумія просвЂти ся и в порожденіи от воды и духа сыноположнія дар пріят. Глаголю: послЂди же о святЂй родительници церкви в нас обрЂтающей ся, и о нас, юнЂйших ти братіях; да паметствуєши! И хлЂба прекормленієм щедротами ти милости и промыслом о свободі — обою за родитель тЂм благоволеніем божіим явишись.

О нихже владику Хреста и твою пресвЂтлую царскую державу смиреніем препадающе умилно молим, яко да хлЂбом державы ти препокоєни, возвеличим возвеличившаго тя имия Бога нашего!

И сего ради убо; пресвітлый царю, возносим ¹ сія к пресвЂтлому твоєму и нищелюбивому царству и се о ХрестЂ брат и сослужитель смиренія нашего, боголюбезный епіскоп луцкій и острозкій, восточного православія рукоположеный купно c нами от святЂйшого патріархи іерусалимского, господина и отца, господина Феофана, странствующаго от пресвітлоя державы ти Московскія, господин и отец Исаакіє; желаяй царского ти великого милосердія пойде к вам.

Понеже здЂ в державе великого короля польского, государя богом попущеного ² над нами,

умножившейся злочестивой уніятской от апостатов церкве святоя восточная єреси,

иже поклонишась тому, емуже отцы наши никогдаже не поклоняху ся,

¹ Нечітке слово (...нос...), значення приблизно таке.

² Я відзначив розбивкою сей характеристичний вираз.

и изменише прародительную отеческую восточную вЂру в латинскую западнюю новотину;

и отступиша от преданій отец святих,

и сопротивиша ся истиннЂ,

и всячески гоненіє на правосланых, не хотящих послЂдовати нечистотам их, воздвигоша.

Найпаче же нас, православних епіскопов, от престол, от мЂст и от обителей наших изгнанаша,

и до крове на святую православную віру въоружишася; олтари господни оскверниша,

церкви православныя в латинскую прелесть превратиша,

и просто рещи — всесильнЂ и королевскою державою меч на православных обратиша.

ТЂмже мы, помняще реченноє: укрийте ся в малі, дондеж мимо идет гнів, се здЂ криющесь под крилі хрестолюбивого воинства черкаских молодцов; восхотіхом посещати и великодержавное владычество ти. И молим ся православному царствію твоєму, да сподобиши и сего свободна прийти ко своєму пресвЂтлому лицу, яко носяща благословеніє от святЂйшого престола митрополій києвскоя ієрусалимское и мужа в всем вЂрна и тайну царскую могуща сохранити.

Ємуже да въвЂрится пречудная и многомилосердна держава твоя c всякими щедротами; молюся.

И милости Христовы и благословенія пресвятого и живопріемного гроба владычня иж в Іерусалим, от митрополій кіевскоя препосылаю и свое недостоинство c прилежными молитвами царской ти памети...¹ вручаю.

З обители Архангеловы храма Златоверха в богоспасаемом градЂ Кієві августа в 24 (день), в літо бытя міра 7132, смотренія же Владічня 1624, індікта 7.

Твоєго пресвітлаго царского величества всегда раб и молитвенник Іов Борецкий, смиренний митрополит кієвский, рукою власною" ².

¹ Нечітке слово.

² Автограф писаний тою ж рукою, що і підпис — Борецького — на двох сторінках удвоє складеного аркуша, на стор. 4 печатка з написом... Іов Борецкий "Подлинные Малороссійскіе грамоты" москов. архівосховища № 2. Було надруковано в "Материалах" Куліша, не дуже справно; для нинішнього видання провірено.

Лист Ісакія Борисковича до патріарха Філарета:

"Всесвятійшему и блаженнійшему о Христе отцу отцем, господину кир Филарету божіею милостію патріярху московъскому и всея Великой Россіи. Должноє поклоненіе; яко верховънійшему пастыру красныє ночи ¹.

¹ Півночі себто.

благовіствующія нам мир благочестія святого восточного, и благая духом

благоговійне облобызаем.

Дывным божиего смотренія таинъством хранимому

и на высоцем апостолъском престолЂ вЂнччанному,

и многими пречистые матере божое и угодников его чюдодЂйствіи сіяющему,

от начала просвЂщенія великим спалителъного крещенія свЂтом просвЂщащеся,

благочестивими царми и великими князями и святителъми паче солнца чювъствьнаго сияуще,

нынЂ же паче и паче божія благодать въсия в державном царствіи доброцвЂтущаго скиптра пресвЂтлого царя и великого князя Михайла Федоровича,

от тебе, свЂтлой зарЂ и отрасли въсиявшей,

самодержца всеа Россійстей земли.

ТЂм же, всесвятЂйшій отче и пастыру добрый,

аз смиренный и недостойный,

божію ж милостію ми молитвами обрадованной пречистои богородици,

естъєсми смиренный єпископ луцкий і острозкий православный,

възведеный на престол епископъский

и хиротонЂсаный от святЂйшого патріархи ієрусалимского Феофана,

в сіе время брЂтающий ся при освященъных обителех Печерских,

купно c преосвященным митрополитом нашим києвским Борецким Іовом. —

Понеже навЂтницы и супостаті и враги креста Хрестова,

унЂтове и отступъницы вЂры святой восточной,

c царем их игонителем на благочестіе наше,

изогнала нас от столиц наших в епископских

и посадиша своих законопреступных,

и жити нам в благочестіи не допускают,

крови христіанскіе проливают,

церкви Христовы разаряют

и отдохнути нам в благочестіи не допускают.

Якоже и услышана есть не єдиною твоим святым ушам пастырским. —

Да увЂси же, святЂйшая глава: о моем окаянствЂ, же єсми ся тут в той земли родих, ино ученик єсм приснопамятного небожчика святЂйшого Мелетія, патриархи алексанъдрийского.

Седм лЂт в послушаніи ему послужих:

и діаконъский степен от святою руку его въсприях,

и к святому Ієрусалиму от него послан бЂх,

и при святом Софроніи патріарсЂ єдино лЂто сътворих,

и оттоль възыйдох в Анътіохію вЂцЂти святЂйшого патриарху Іоакима,

и паки възвратихся к приснопамятному Мелетію,

и только жива его обрЂтох иже при моих очех успе на день въздвиженья чесного креста.

По сем приеємник его бЂ престола апостольскаго александрийского Кирил Кандийчик c Кандіи родом,

иже нынЂ вселенъским патриархою єст, от которого на презвитерский степен освящен бЂх,

и в Святой ГорЂ пятнадесят лЂт сотворих.

И оттоль прийдох съглядати братію мою,

у Ляхийской земли бЂдъствующую от законопреступных унЂтов.

И c ними и аз бЂдствую.

И теко одолЂвают нам законопреступници,

и не имЂюще свободного мЂстца, гдЂ жити в святом благочестіи,

да не погубим в старости бЂдной трудов своих,

що-смы ся мало были потрудили в молодости лЂт своих,

тепер нестерпимые бЂды терпим;

только радость маєм,

же за святое благочестіє,

якож отци наши за вЂру умроша,

и терпЂніем течаху,

взираючи на начальника своего Іисуса.

А понеже помысл свой пред себе взяхом,

помощію Христовою и молитвами пресвятой богородицы,

яко же к второму Ієрусалиму,

тако к святому царствующему богоспасаемому граду,

в немже живеши, святЂйший отче,

и на том святом и чюдотворном мЂстЂ,

аще благословити будет святая душа твоя,

прославити бога в Тройци єдиного,

жилаем и твое лице апостолъское,

якож иногда Мелетієво,

любви святоє и благословенія сподобитись усердъствую,

и жалованьєм твоим пастырским отеческим милосердным помилован быти

и пущен свободне в святый царствуючий град — c слезами молю.

Да не будет труд наш тощ,

и сЂдины нашЂ да не посрамлени будуть от врагов наших.

A нуждънЂйшеє потребы еж ми есть вручено, не есть мощно писанъю предати, якож свЂдетельствует ми и книга преосвященъного митрополита нашего Борецкого, господина отца Іова.

Аще ти Бог повелит успокоити старость мою жалованьєм своим, господским и паки отпустиши мя c миром божіим, и пожалованъєм своим к своим людем, въжделЂючим приход мой въскорЂ видЂти точию от твоєго святого апостолъского лица, и успокоиши старость мою, да тя упокоит царство небесное и лоно Авраамово c всЂми святыми,

аминь.

Молитвам ся святым и благословенію апостольскому поручаєм.

Писан в КиевЂ, в монастыри Святого Золотоверхого Михайла Архистратига мЂсяца августа 22, року 1624.

Твоєи святительскои милости зверхнЂйшого пастыра нашего и благодЂтеля недостойныи раб и богомольца присный Ісакий, смЂренный єпископ луцкий і острозкий, низко чолом биєт дол земли" ¹.

¹ Автограф там же, № 1, писано тою ж рукою, що й підпис — Борисковича, на двох сторінках удвоє зложеного аркуша, на 4-ій стор. адреса і слід печатки. Друковано в "Матеріалах" Куліша не цуже справно.

Ситуація дійсно була того роду, що не лишала православним ніяких перспектив на полагодження відносин в Польщі — Литві. Убийство православною юрбою Йосафата Кунцевича в місяці листопаді 1623 р. в Вітебську дало клерикальним кругам слушний повод до нових репресій на православність, обгострених до найвищої міри. Митроп. Рутський виступив з новим процесом проти Віленського братства і проти Смотрицького — що це він своїми листами і всією своєю діяльністю призвів до вітебського інциденту. Обставини були настільки непевні, що Смотрицький за краще вважав виїхати до Києва, а звідси в далеку мандрівку до патріархів. У Києві в його неприсутності теж стався інцидент у стилю вітебського — хоч і не такий яскравий. Збіг різних подій настроїв тутешню православну людність дуже тривожно і підозріливо щодо можливих уніатських замислів на київськім грунті. Восени 1624 р. помер Плетеницький, як ми вже знаємо, і в православних київських кругах дуже боялись, щоб уряд не схотів обсадити печерську архімандрію яким-небудь уніатським кандидатом, минаючи печерського обранця — Копистинського, поданого королеві на затвердження. Подразнили православне громадянство також заходи священика Івана Юзефовича, колишнього наступника Борецького на воскресенській парафії на Подолі, що, перейшовши на унію, став претендувати на якісь православні церкви (можливо, ту ж Воскресенську), і тепер його підтримувала лояльна частина київського магістрату: війт Федір Ходика, Созон Балика і ін. Війт запечатав спірну церкву (козаки говорили навіть в числі многім — церкви, і це прийнято було за симптом нового уніатського натиску). Козацьке військо вважало потрібним взяти київську православну громаду під спеціальну охорону, і вислано двох полковників, щоб змобілізувати козаків київської околиці і пильнувати православного стану володіння від якихнебудь небезпечних наскоків. Коли під той час під Київ приступили дві польські хоругви під проводом звісного авантурника Лаща і в самім Києві з’явились жовніри з цих хоругов, це було прийнято за початок уніатської акції, підтриманої коронною зброєю. Кілька тисяч козаків з’явилися в Києві, і сталась мала революція. Арештовано тих підозрілих жовнірів, війта Ходику схоплено і стято, так само Юзефовича. Запечатані церкви розпечатано, воєводського замісника, що хотів гамувати справу, зневажено, і взагалі сталася велика і для престижу польського уряду в високій мірі неприємна замішка — "велика тривога не тільки між поспольством, але теж і межи шляхтою" ¹.

¹ Про цей інцидент в історії України, VII, с. 530-2.

В такій ситуації українські, зокрема київські, круги не могли нічого доброго сподіватися від правлящих сфер. Хоча з попереднього сойму (що засідав під весну 1624 р.) релігійна справа була перенесена на найближчу сесію, призначену на січень 1625 року, але київські круги цілком махнули на нього рукою — сойм був "отчаяний от христолюбивих", як висловлюється м. Ійов, "бо вже навкучилось велике презирство їх", як пояснює один київський лист того часу. Навпаки, треба було з усього сподіватись, що польський уряд, полагодивши за останні роки свої заграничні турботи, як не сьогодні, то завтра візьметься і до козаччини, що фрондувала і йшла врозріз з урядовою політикою не тільки у внутрішній політиці, але й у заграничній (не перестаючи зачіпатися з турками), а приборкавши, зліквідує й останнє київське прибіжище православної ієрархії. Тому київські українські політики, з митр. Ійовом на чолі, напружено шукали якоїсь опори на найближчі часи.

Скоро по тім, як виїхав з своєю місією до Москви Борискович, перед цими київськими кругами заблисла нова політична комбінація, що, на їх погляд, могла заінтересувати московський уряд та попхнути його до інтервенції в українській справі. До Києва приїхав звісний авантюрист Олександр Яхія, що називав себе наслідником султанського престолу за батьком, а потомком старої візантійської династії Комненів — за матір’ю. Довгий уже час шукав він способів зложити спілку християнських держав, яка б почала війну з турками, щоб посадити його, Олександра, на отаманськім престолі і зробити кінець з пануванням ісламу в старих візантійських володіннях. Так звані лісовчики — добровольці з польсько-литовських країв, що брали участь у Тридцятилітній війні по стороні Австрії, здибавши цього Олександра в Відні, порадили йому звернутися до класичних перебійців з магометанським світом — українських козаків і через них шукати помочі Москви. Олександр звернувся до митрополита, і той переправив його на Запоріжжя, а сам занявся підготовкою нового посольства до Москви, за участю самого Олександра. Наскільки митрополит і його київські товариші вірили фантастичним оповіданням цього авантюриста, цього вони нам не відкрили. Але вони попробували, чи не вдасться взяти на ці оповідання Москви: чи не вдасться взяти на ці оповідання московського царя. Олександр оповідав у своїм листі і через своїх послів, що греки, болгари, серби й албанці вже присягли йому як свому законному цареві і чекають його приходу; поміч йому обіцяв король іспанський, князь флорентійський й інші землі; Запорізьке Військо обіцяло післати з ним на війну 18 тис. війська, а саме зложило умову з кримським ханом Магометом і його братом Шагін-Гераєм, що збунтувалися проти свого зверхника султана, і вони обіцяли післати з ними своїх татар! На весну Олександр збирався йти морським і сухопутним походом на Отаманську Порту і просив московського царя теж прилучитися до його плану: помогти хоч грошима, хоч військом.

Коли б цар схотів узяти участь у цій лізі визволення балканських християн, він став би фактичним протектором України — козацтва і православної церкви, і в дальшім розвою це могло б мати два висліди: або цар ввійшов би до конфлікту з Польщею й поміг Україні визволитися від польської кормиги, або польський уряд, що показував охоту підтримувати Гераїв проти Туреччини і взагалі свою згоду з турками не вважав дуже певною, став би по стороні ліги і мусів би злагодити свої відносини до козаччини і православної церкви. Напруження б пройшло, і уставились би якісь можливіші відносини з ним.

Але московський уряд не відважився мішатися в цю справу, почуваючи себе ще дуже слабо по перебутій смуті. "Царевичеві Олександрові" були післані багаті дарунки, але помочі в задуманій кампанії відмовлено. А щодо переказаної Борисковичем пропозиції — прийняти під царську руку Україну й Військо Запорізьке, бояри, розпитавши докладно про все, констатували, що справа ця не організована, всенародного рішення не винесено, козаки не готові до планової боротьби з Польщею, а забавляються авантурничими походами на турків. В таких обставинах цар не може мішатися в їх справи. "А як в будучності буде вам від поляків кривда в вірі, а у вас проти них буде міцна думка і постанова" — тоді московський уряд серйозно задумається над способами визволити православну церкву від єретиків ¹.

Скептична гадка московських політиків оправдалася: козаки не підготувалися відповідно і, занявшись походами на Туреччину, дали польському війську змогу захопити їх несподіваним походом, восени того року, зовсім не приготованими. Гераї в рішучий момент їх не підтримали, задарені поляками, і козацьке військо, загаявшись і стративши час, не могло відповідно стрінути польського гетьмана Конєцпольського, коли той з помічними полками різних заінтересованих магнатів посунув у саму глибину козацьких осель: староства Канівського і Черкаського. Після кількох кровавих битв козаки капітулювали і договором, списаним над Куруковим озером (тепер Круків проти Кременчука), зобов’язалися виконати поставлені Конєцпольським умови: зменшити козацьке військо до шести тисяч; не ходити без волі польського уряду ні в які походи; живучи в панських маєтностях, підлягати владі своїх поміщиків і под ². Широкі політичні плани і претензії козацькі, котрими вони рік тому дивували всю Україну ³, були підтяті.

¹ Про це в Історії України, VII, с. 523 — 6.

² Історія кампаній в VII т. Історії України, с. 543 і далі.

³ Див. там же, с. 518.

Щоправда, спеціально в церковній справі козаки дуже твердо обстоювали своє право і обов’язок охороняти інтереси віри, і фактично в київських відносинах не наступало для православних різкого погіршення. Тільки парафію вбитого Юзефовича (теп. Трьохсвятительську церкву), що після його смерті лишилась нічиїм добром, королівські комісари віддали назад у володіння уніатського митрополита. Ані Борецький, ні Копистинський (затверджений королем ще перед кампанією), ні хто інший з православних проповідників не потерпів: за все попереднє проголошено амністію.

Але енергія боротьби була зламана. Почали виходити наверх настрої компромісові, опортуністичні. Єдиний український фронт захитався. Між непохитними представниками старого благочестя, підтримуваного "неученими попами" (як їх потім називали могилянці), і козацькою масою, з одної сторони, і різними вище і нижче поставленими компромісовцями, з другої, стала виразно зарисовуватися небезпечна шпара, що дуже занепокоїла українське громадянство. Вона викликала новий літературний рух, серію полемічних і апологетичних творів, що наповнила останні 1620-і рр. і перші 1630-і роки. Зараз перейду до неї, а тут доповню серію слізниць на московську адресу ще кількома небезінтересними з літературного погляду нумерами.

Друга супліка Копинського (з оригіналу):

"СвятЂйшему и блаженнЂйшему отцу и великому государю кир Филарету Никитичу божиею милостию патриарси московскому и всея Руссии, даже до послЂдних, Великаго Окияну, смиренный єпископ и ексарх Исаіа Копинский нижайшее покланение сотворяю; мира, здравия и спасения, и со иже слово истинны исправишими добрЂ святыми древними патриархи во горном Иєрусалими со водворения, яко сын о святом дусЂ и убогий богомолец вашей святительской милости, господину моєму от Христа Бога истино сподобитися желаю и всегда о сем молитствую.

О благодати єя же мимошедшаго времени, от сына твоего, царя, государя и великаго князя Михаіла Федоровича и от тебе, господина моего, три сороки соболей жалованья со грамотами, через послушника моєго священо-инока Гедиона, восприях, благодарственная восписую великому царю, государу и великому князю Михайлу Федоровичу и твоей святителской милости, светЂйший отче господине. Паки второє послах ко сыну твоєму, ко великому цару, госуцару и великому князю Михайлу Федоровичу всея Руси самодержацу и обладателю, бия челом его царской милости, вкупЂ и вашей святителской милости, святейшему отцу и великому государу, о пожалованьє нужных ради потреб монастырских, понеж убози єсмы, не имамы не откуду помощи и вспомоганья: отвсюду в во обстояний єсмы.

Их же ради посланца моєго из монастыра моєго Ладинскаго послах священо-инока Мефодия-строителя монастырского со старцы других монастырей моих: Лубенского и Прилуцкого. Вашея державы молим, величество ваше, убожество наше ущедрити на сооруженьє и украшеньє церквей и строєниє монастырскоє. Мы же, смиренныє и убогиє богомольцы вашего величества, сподобляєми таковым благодатем, яко же во обителех наших молитствующе и всегда должны будем во монастырех наших о великодержавном государе, и о вашей святительской милости, и о єє милости ровно-усной и благородной инокинЂ, великой государыни Марфе, в недостойных мольбах наших памятствовати.

Писан у ЛадинЂ во монастыру Покрова Пресвятыя Богородици от создания мира 7134 го, от воплощения же спасителя нашего 1625, месяца ануария 19 дня.

Вашей всесвятительской в духу сын и нижайший богомольца Ісайя Копинский, милостию божиею, єпископ и ексарх рукою власною" ¹.

¹ Малор. подлин. грамоти Московського архівосховища, досі не друковано.

Лист до путивльських воєводів за монастирськими утікачами-черцями, що самовільно покинули монастир і помандрували за московську границю (оригінал 1627 року):

"ОбрЂт... у немалу єже писати к вам, о благородній синклитове, уповая, яко християном сущем християнская внимати. Єдиномыслъни єсмо в вЂрЂ християне и мирници божиєю благодатию днесь и жалованья от благовЂрного государя и великого князя Михайла Федоровича сподобляємы, за што виновни єсмо Господа Бога молити, дабы мирно царство благочестивоє, великодержавного государя и самодержца благовЂрного соблюдаємо во многа лЂта. Понеже яко солнце c востока выходя, всю землю просвЂщает, тако восточнаго християнского благочестивого царя и великого князя Михайла Федоровича благодатныя луча щедрот во всей поднебесной християн бЂдствующих милостыня лучами озаряя, утЂшает, подавая требующим довольно. Єму же со всеЂми вами державными земля сторицею в сем вЂце да воздаст Христос Бог и в будущем живот вЂчный.

Но суть нЂціи мнози недостойніи таковых благодатей жалованья великого самодержца, иже змЂною и воровством, и буде имже ни турецкая неволя, ни объстояніе єретичества стужаєт се зде, близ предлуг московских, з наших монастирей Прилуцкого и Лубенского, точию дабы c послушанія утЂкши самоволнЂ отсюду сласте восприятие обрЂсти. По божественных отец правилом сицевіи да суть канони писали, аки порочници, досадители своєму обЂщанію и хулници имени божія, им же идеже аще идут, клятва послеЂдует, а не благословеніє. СЂя бо, рече, co благословенієм и пожнет: аще бы кой из старцов наших со благословенієм и молебною намогою — тамо таково будет ся приймати, а измЂников и воров бездЂльных бы назад до нас возвращати маєт благовЂрный цар, кромЂ змЂнников, и воров, прямых истиных богомолцов. Иже бо здЂ безчинник изменник, и тамо лучший не будет. Чаю што уже и дознали єсте, и нынЂ нЂціи зворовавши, не мало поутЂкали тамо до вас, — цЂлое их десят; на имя: Іов, што вже там был у Путивлю и поворовавши там, сюды утЂк; а тепер опять тамо пошол. Другой Фома, 3) Кирило, 4) Давыд, 5) Євстратій, 6) Паисей, 7) Ванько, 8) Хилко, 9) Сахно, 10) Михайло.

Таковая сонмища святотатству и всякой злобЂ и лукавству виновна. Не моє слово судЂте, ваша милость, — Василія Великого правило: Аще кто, рече, от инок идет во нЂкий путь без повелЂнія игумена своєго, да отлучится братства седмицу єдину, творя поклон тысящу; и аще, молю, где без благословенія пойти не повелЂваєт, коль ми паче отлучитись отца и братіи и пойти гдЂ хотЂти. Кыя правила, где тако повелЂвают. Правил святого Василія тако чаять. Аще хощеши, — рече, — оставити обитель, в ню же єси призван был Богом, оставляєши отца и братню, кромЂ єреси. Чаю, яко и у вас сего блюдут опасно, абы самоволиЂ старцы не волочили ся. Што ж у вас не ведется и правила не повелЂвают, и нашим волоцюгам безчинно ходити тамо возбраняйте, наказавши яко же подобаєт, и c запрещенієм воспять паки возвращайте, за што тако и у вас казнят, як за змЂну; чаю ни за што так, як за змЂну; што ж вам не любо, и нам не зычте и вторицею. Паки молим ваше благородство, — таковой обиды нам творити, тым зрадцом не позволяйте, и лжам их не увЂряйте ся, бо если бы што здЂ нас от Ляхов находило за вЂру гоненіє якоє, штоб до унЂи нас хотЂли наверстати, сами быхмо старцо†с молебными немотами до благовЂрного вашого царства пустили, и не точию старцов, но и сами не где инде, точию тамо до вас християн. A нынЂ єже благодатию божиєю мирствуєм, о вЂрЂ прочеє благости божей вас и себе вашей приязни отдаєм".

Приписка іншою рукою, мабуть, самого Ісаї:

"Молим со прилежанием, ваше благородиє, яко да воспять возвратите таковых змЂнников и попирателей закона божия и своєго обЂта, иже пакость и немалу обиду всЂм содЂявше, без благословенія здрадецко побЂгоша, и в напотомноє таковых ругателей да не приємлете, иже, бо зде невЂрен обрЂтеся, и тамо невЂрным и измЂнником всяко будет. Молим ваше благородиє и вторицею слезне, да неприяты будут у вас таковыє" ¹.

¹ Автограф там же, № 19.

Супліка до царя 1629 року (список):

"БлаговЂрному, єдиному, истинно-православные вЂры свЂтилу благочестия, велико державному царю, государю и великому князю Михайлу Федоровичю, всеаа Росиі самодержцу і иних земель и стран государю и облацателю убогий богомолец вашего царского величества, смиренный архиепископ Ісаия пресвЂтлому вашему царскому величеству поклон до земли сотворивши, многолЂтного благополучного здравия, со благовЂнчанною вашего царского величества царицею, и на противныя крЂпко храбрования и всесильного вишнего царя воєводством. Ему же держава не прикладна и сила непобедима, и его ж руку царство и власть, иже и царЂй поставляет и сильнЂм странами земля владЂти повелЂвает; ему ж бысть яко достойна(я) и образоподобная суща поставити властелина земли достойна, — де сподобит тя улучити и небесное царство.

И великому святителю благочестия кормила, милостию божиею патриарсе московскому и всеа Русий и иных варварских (!) православия учителю и благонаставнику, великому государю и святЂйшему отцу Филарету Никитичю долгодЂйствием мира здра(вия) іже в горном ІерусалимЂ c государем истинным и соводворением вашей святительской милости от Христа Бога сподобитись желает.

Смирения наше вашему царскому величеству государЂй бьючи челом достовЂрне извЂщает моление инших богомольцов вашего царского величества иже под мея убогия паствы назидательством з монастыря Лубенского и Густынского еромонах(ов), дьяконов, старцов, і всего общаго жития сословие. Иже пустиша мольбу до вашего государЂй царского величества ігуменом, лубенским еромонахом Иовом, при нем же священноинок Генадий и старец Иоила келар, и служка Илияш Бураковский з ГустынЂ c строителем Еуагрием и намЂстником священноиноком Иринархом и дьяконом Коментарием, при них же служка Іван, бьючи челом вашему царскому величеству Богови плод носиша. Ови убо на Мгару тепл храм благовЂщение пресвятые богородицы co трапезою создавши, ктиторства вашея царское милости в мольбах своих памятствуют. Сиі же в Густыни — больший храм святыя живоначальныя Тройцы — о вашем, государЂй, многолЂтнем здравии молят. Ныне ж паки новой овинаж больший храм всемилостивому спасу заложивши зиждут. Си иж тепл создавше рожество пресвятыя богородицы, на совершение ж и украшение не возмогающе за нищету, кромЂ босел и наданья на самой точию милости Христовой жительсвующе, свома руками тружающеся имут хлЂб. О большем же, еже по тщанию ими прибавлений хвалы Богу вам, государем, бьют челом, молят за ради бога и обычного дародарства государЂй, пожалуйте да множае возблагодарят. Елико бо кто великим благим сподобаетца, толико должен есть воздавати благодарение. Притом прочее государЂй они (?) и свою худость щедролюбивой и милостивой ласкЂ вручаєм.

Вашей, государЂй, царской милости, убоги богомолец Ісаия Копинский, милостию божиею архиепископ смоленский и черниговский, ексарха патриарший рукою властною" ¹.

Реляція, авторекомендація, субмісія Андрія Мужилівського, що постригся в Печерськім монастирі, можливо, в зв’язку з своєю кандидатурою на київську митрополію і дістав імя Анатолія (вона заховалася в московськім перекладі ², доволі несправнім, що стер з неї всю стилістику, тому я подаю її в скороченім українськім перекладі).

"Святіший, преподобніший і преблаженний патріарше преосвященних держав Московських і всеї Росії, пастирю мій! Сповняю волю великозичливого державі Московській пастиря і спасителя(!) нашого кир Йова Борецького, митрополита Малої Росії і мого господина, докучаючи тим моїм листом святійшому лицю твому. Приношу мій поклін чолом до землі, бажаючи одержати одробину благословення великосвятительського і пробачення моїм поганим ділам: як там з твого благословення й пробачення безнастанно користають, аби і я, негідний і далекий піп, сподобився освітитись промінням пресвітлого того сонця. А при тім подаю під премудрий святительський твій розсуд осторогу благочестивому царству, як то покійний святитель наказав мені: хоч би я й мав бути зрадником і ворогом своїй державі, я більше над душу люблю благочестіє, щоб воно розширялося.

Це короткими і правдивими словами свят. твому подавши, прошу подати мене до відома благочестивому пресвітлому і ніколи не переможному монархові — цісареві московському як посліднього його служебника ("холопа" в перекладі) буде мати в мені постійного слугу і богомольця. А до відома свят, твого подаю, що по смерті нашої королеви вибрано 100 ротмистрів ³ і велено їм потайки збирати вояків і запорозьких козаків не на що інше, кажуть, як на безбожну мету — на нічим не повинне Московське царство, про котре зо мною свого часу королевич Володислав говорив, аж несамовитий з великого лакомства ("во иступлении ума для великоє сладости").

¹ Малорос. справи, 1629, стовб. 2., лл. 5-9, московська копія. ² Шведські справи кол. посольського приказа 1631 р., стовб. 9, л. 77.

³ Усно Гладкий з його слів говорив про 170 ротмістрів.

Тому будьте обережні й пильнуйте тих сил, щоб лихе лукавство польське, того предтечі антихристового, не наробило шкоди правдивому благочестію в преширокім царстві. Треба думати, щоб того сильного коня загнуздати, об’їздити і собі присвоїти ¹. А потім треба подбати, щоб благочестивий цар присвоїв собі як приятеля Криштофа Радивила слуцького, гетьмана кн. Литовського — від нього можна б довідуватись і секретні плани: я у нього маю велику ласку, і через мене це може бути зроблене. А стерегтися треба найбільше від Смоленська і Києва, зброїтись відважно і без всякого страху. Сили польські не мідні, сенатори повимирали, підростки у них тільки в жовнірах ², а інші по школах вчаться — і це у них сенатори. Страшні вони тільки Військом Запорізьким — до того війська писали свої листи свят. патріархи константинопольський і єрусалимський, аби вони поклонились монархові московському, а воювати (з Москвою) під клятвою їм забороняли. Сих листів їм не віддано, але я буду старатись, щоб їх їм віддали.

Се доношу і кладу під ноги твого свят. і обіцюю і надалі посилати всякі остороги, коли буде потрібно, і відомості певні. Прошу твого превеличества, аби мені нерозум і сміливість пробачив і мені своє патріарше благословення прислав, як дав єси давніше, пресвятий мужу, непохитний столпе благочестія, святому монастиреві Печерському.

Р. 1631, сентября 20 дня, пресвітлого святительства твого слуга і раб негідний, многогрішний Анатолій, новопоставлений священоінок, рукою власною" ³.

¹ Мова, мабуть, про козацьке військо.

² A хлопцы у них топерво желныре.

³ Новоначальной священноинок.

Супліка Ісайї цареві після вибору на митрополію:

"Богом венчанному и от божественныя его благодати елеом ратости свыше помазанному и от правышния десницы величеством царства земнаго почтенному и, благовЂрному царю, государю и великому князю Михайлу Федоровичу, всеа Русиі самодержцу и иных многих государств государю и обладателю, аз убогиі митрополит києвскиї мира тишины со всяким радостнотворным благополучениєм и многолЂтного здравия з боговЂнчанною царицею и богоданными чады здЂ достойно и благородно Царствия вашого и небеснаго царствия от царя Христа бога молю и молити должен єсм величествию ти сподобитися.

Яко же пресвЂтлое богозданное солнечное єстество мир весь просвЂщает, сице восточная церкви святого православия православная имущи царя святого, равноапостолнаго великого Констянтина подражателя богоподобнаго милосердия, лучами свЂтозарне светлЂєтца. Bo вся бо вселенная конца твоих щедрот м(илостив)ая истекает єже. И аз нищиї присный богомолец вашего царскаго величества и монастыри мои не єдиною благодатию сподобихом ся, о них благодарственная от сердца восписуєм и мольбу ко Господу Богу о вашей благочестивой державе в недостойных молениях наших всегда приносим и преносити не перестанеме! Но понеже и днесь понуди нас нужда и многи беды и напасти паки толкати во двери милосердия вашего царского величества воєже ущедрити милостынею нищету нашу, понеже обнищахом даже до зело.

Найпаче ж аз нищиї, богомолец вашей царской милости, на него ж днєсь судом божиим по отшествиі сего жития блаженныє памяти преж меня бывшаго господина отца митрополита Иєва Борецкого паде жребиі митрополиі киевские, о ней же много пострадах и днесь стражу; яко же от супостатов и явственных гонителей благочестия, сице и от мнимых своих, завистию и рвениєм томимых. От апостатов ¹ же и на днейшем ² имЂниі пострадах, воєже приіде ми и обдолжти ся напасти ради єже благочестиї и нужде послЂдовательных свойств лишену быти. Много злобою и рвениєм супостаты на ны вооружиша ся, хотяще всяко єдиною поглотити и до конца потребити благочестие. Мы же одиначе божиєю помощию, аще и отовсюду зело утеснены есми, поєлику мощно, до нЂкоего времени противу злочестию их опираєм ся і и вооружаємс(я). Обаче аще невозможно будет, богу грЂх ради попустившу ³, вяшще сопротивстати злочестию их, к вашей державе благочестивой, православнаго царя, приклонити главу умислихом, надежду несумнЂнну имЂюще, яко ваша царская милость нас нищих не отрынет и не возгнушаетца.

¹ Так в супліці до патріарха; в цій — супочтатов.

² Патр.: внещием.

³ Попустивше.

Понеже преизобильно над всЂми вашия царския милости щедроты изливаютца, вЂце, яко и мы убоги ея не лишени быти надЂем ся.

О сих всЂх и о иных нужных вещах нарочно посланников моих к вашему царскому величеству послах: честнаго, во иєромонасех, господина брата Иєва, игумена нашего пустынскаго, a c ним братов иноков трех честнаго иєродиакона Лаврентия строителя, бывшего затворника, и частнаго инока келария Прокопия, и честнаго инока Галактиона казначЂя. Яко да о всем посланный от меня игумен изустно подробну сокровенно о предлежащих известит, єму же сево вЂрихом, понеже вся через хартию изявлятися извешевати не могут. И єже аще что посланный от нас речет и известит, да водворяетца ¹ в сем ваше царское величество.

Днесь же в присных обстояниях сый не имЂя камо и камо притещі и обрести во оскудЂниі своем в нуных руку помощі: благочестивых князей нЂсть, благородные велможа оскудЂша всЂ от восточного православия, на запад уклонишася, єдва и то уже от худых и неславных при благочестиі и православной вЂры обретаетца. Сего ради к вашему царскому величеству, яко неключимый раб и присный богомолец моля претекати понуждаюся, яко да ущедрит худость нашу ваше царское величество на нужноє церковное монастырское пребываньє. Аз же, яко присный богомолец вашего царскаго величества, должен єсмь со всЂми моимі сущимі всегда непрестанно молитствовати Господа Бога, да соблюдаєт и покрываєт державу царствия вашего, кровом крылу своєго от всЂх враг видимых і невидимых, и да покорит вся сопротивныя под ноги ваше, да безнавЂтно, мирно и безмятежно царствоваши на землі небеснаго царствия з благоугодившими царями і всЂми святыми во веки вЂчноя насладити ся сподобите ся. Аминь!

Писан в богоспасаємом граде Києве, в лЂто бытия 7140-го, Плотскаго ж смотренія 1632-го декабря в 31 день. Вашего царского величества нижайший послушник и присный богомольца Ісаия Копинской милостию Божиею архиепископ митрополит Киевской, рукою своєю" ².

¹ Маб.: увЂряєтся.

² Московська копія, досить несправна, в "Грецьких справах" Посольського Приказу, 1632, стовп. 6, л. 12, прислана до Приказу з одпискою путивльського воєводи з 13 с. с. січня, котрою він повідомляв про приїзд посланців Копинського. Друкована була в "Вісник Зап. Росії", 1856, кн. V.

Супліка до патріарха (того ж часу) повторяє дещо дословно, що я пропускаю:

"Благочестия столпу непоколебимому и пресвЂтлому вЂры Православныя забралу и тихому пристанищу волнующимся бурею во мирЂ сланого моря жития сего волнами житейскими возмущениі, отцу отцем і Пастырю пстырем начальнику, великому государю всесвятЂйшему патриарху Филарету Никитичю московскому и всеа Русиі, — аз убогиї митрополит Києвскиї поклонениє нижайшее сотворив, мира, здравия, благоденствия и благопоспешения во всяком дЂлЂ благом и єже царствию вашему в сохранитися непоколебиму и немятежну, преосвященству вашему вірно усердия моего желаю и Бога Вседержителя молю.

Якоже пресвЂтлое богозданное солнечное естество мир весь просвещает, сице — вышний архіерій Господь наш Иисус Христос светило тя благовЂрної истиною благочестию церкви своей святой постави добра стража и Пастыря, и богоподобнаго милосердия лучами светозарны світліющаяся, ибо во вся вселенныя конца твоих щедрот милостыня истекает (далі як у попередній).

Сего ради к вашему величеству і преосвященству, яко не ключимый раб и присный богомолец моля притекати понуждаю ся, яко да ущедрит нас худых ваша святительская милость на нужная монастырская требования. Понеж по измертвиї блаженной памяти преже мене бывшаго отца митрополита Ієва Борецкого, весь монастырь ¹ выпустошен остался, не точию его ино, но и до единаго патрахиля святительского при том мЂсте не оставиша, но вся разграбиша.

¹ Михайлівський, де резидував Борецький, а після нього Копинський.

Сего ради молю вашего преосвященства аще мощно на архиерейское служение на сак же и на иное святительское украшение пожаловати худость нашу коєю либо вещию, или материею, — понеже сего вашей святительской милости есть преизобильно, у нас же зело всего скудно. Яко да имЂти буду сиє на благословениє ваше святительскиє милости, понеже єсм раб и присный богомолец вашего преосвященства, и мощей ¹ святых ко священнодЂйствию посвящения мира, також і антиминса, о нем же нужда ми предлежит к великому четвергу посвящения мира сподобити ся, понеж не имЂю сего у себе. Днесь прилЂжно молю твоего величества и прещедраго пастыря, понеж у нас во сия вся зело оскудно, не имамы гдЂ их достати, понеж Греченя мало бывают у нас, а прежде сего от них святих мощей доставали.

И паки со вторицею молю просити и молитствовати Господа Бога присно должен есмь о вашей святительской милостия. Сокровенне же и тайне к вашему величеству послах ради зЂлныя боязни от супостат, молю яко да бес коснения посланный от нас к вам возвратитца, и аще мощно, да повелЂниєм православного царя препровожени будут до Густинского монастыря, для ради боязни стрегущих по пути. ПрилЂжно вашу святительскую милость прошу и молю, яко да не презрит о сих всЂх моления неключимаго послушника и богомольна своего. Аз же молю и молити должен есмь, яко да ваше преосвященство, добрЂ словесно здЂ стадо упасши, во грядущей вЂчный жизни пастырем начальнику господу Иисусу Христу пресвЂтлым лицем явльше ся, преславный и прерадованный глас господень услышиши:

"Благий рабе и вЂрный, в мале был єси вЂрен над многими тя поставлю, вниди в радость Господа своего". Ея же со всЂми святыми патриархи и архиерЂи да сподобитца ваша святительская милость" ².

¹ Мощех.

² Московська копія в тих же "Грецьких справах" Посольського Приказу, 1632 р., стовп. № 6, л. 4, видана була в "Вестн. Зап. Россіи" (стор. 49 приміт.) з невірним поясненням, що це "подлинник".

В коротких словах зберу свої думки, в чому я вбачаю інтерес оцих єрархічних слізниць на московську адресу.

З зовнішньої, формально-літературної сторони ці зносини підтримують старі традиції високої слов’янської риторики, що все менш і менш мають поля для вжитку в відносинах домашніх. Та нова літературна мова, що нею користувались в домашнім вжитку, не годилась для писань на адресу царя, патріарха і всяких інших московських ієрархів і достойників. Треба було сягати до старих взірців, якими промовляли патріархи, митрополити і всякий інший церковний чин в найбільш урочистих оказіях. Треба було їх мати напоготові.

Підтримуються при тім і старі політичні й культурні традиції. Московська династія, церква, "синклит" — все ж це колишні паростки київського "винограду", пересаджені на північні лани. Відкликаючись до їх помочі, треба маніфестувати живучість цих традицій на київськім грунті. Просячи їх допомоги — признається їх патронат і певні обов’язки супроти нього. Московські царі — це природжені монархи київські, дарма, що різні політичні зміни вивели Київ з-під їх влади. При тім же це православні царі — наступники візантійських цісарів, котрим належить суприматія над усім православним світом. Вони найвищі сторожі й охоронці православної віри. Це зобов’язує.

Звертаю особливу увагу на лист А. Мужилівського, де він цілком виразно заявляє, що готов бути зрадником перед королем і Річпосполитою на користь московського царя як носія православних інтересів. Це заповів йому покійний митр. Борецький. Така була орієнтація цього покоління.

Московська інтервенція на базі релігійних інтересів весь час висіла в повітрі, як я це нагадав вище; вона не переставала бути цілком реальною можливістю, з котрою треба було рахуватись при всіх ситуаціях.

Це все не перестає підтримувати в київськім церковнім і літературнім осередку свідомість своєї позиції на межі двох світів, двох цивілізацій, двох політичних систем — між західною і східною, польсько-латинською і московською. Це вносить певне роздвоєння не тільки в політичну орієнтацію, але і в культурну. Треба було рахуватися з вимогами обох таборів, запобігати ласки і цих і тих, давати щось на обидві сторони. З формального погляду це виявляється паралельно в розвою літератури писаної і друкованої польською мовою, для читачів польської культури, противників і союзників, з другої сторони — в культивуванні церковнослов’янщини в київських писаннях і виданнях, з огляду на світ московський. Я вже це підносив не раз і ще раз підчеркую тут, з приводу цих суплік на московські адреси, що лишились одною з яскравих ілюстрацій цієї "творчості на експорт", приладжуючись до двох чужих світів, до двох чужих культур.

Ясна річ, що це не відбивалось сприятливо на розвою творчості для себе; це треба пам’ятати, оцінюючи київські досягнення і взагалі аналізуючи культурну політику київських кругів цієї доби і констатуючи її слабі сторони, які мстилися потім на дальшому розвитку української культури; ми не повинні забувати незвичайно трудних обставин київського життя, що в значній мірі виправдують хиби і помилки київського гуртка. Не маючи власної соціальноекономічної бази, він весь час почував себе змушеним маневрувати і маневрував, розуміється, часто не влучно.

Попередня     Головна     Наступна