Попередня     Головна     Наступна




Станіслав Оріховський


НАПУЧЕННЯ ПОЛЬСЬКОМУ КОРОЛЕВІ СИГІЗМУНДУ АВГУСТУ




ВСТУП


Нещодавно, коли Скітія вдерлася до Русі і все тремтіло з ляку перед ворогом, я, спонуканий подіями, відкрито надіслав тобі книжечку, яку раніше видав анонімно. А оскільки ми в Русі щороку зазнаємо ворожих нападів, то змушений був кілька літ тому дати тобі, королеві щойно обраному, поради, які можеш за прикладом батька використати на благо наше. Я не повинен був зухвало втручатися у ці справи і зробив це почасти з вірності до тебе, а почасти з любові до Вітчизни. Не можна звинувачувати автора в зухвалості, якщо від цього він не має ніякого зиску. Але я (через постійний страх перед полоном і дякуючи нагоді, що ти став захисником Сарматії) вирішив за прикладом найвизначніших філософів дати тобі поради, сховавшись під загальним іменем «зразковий підданий». Якби ти захотів звільнити Русь від рабства і спільну твоїй державі свободу зберегти, мусив би показати з дитинства, що ти за король. А я ніякої особливої ласки від тебе не чекаю, крім тієї, що від доброго короля зразковому підданому належить. Однак страх перед нинішнім лихом примусив мене ті самі поради знову тобі надати, але вже не під прихованим, а під власним іменем, — щоб вони нагадували, в якому місті і в якій небезпеці живемо нині.

Отож, ти король Сарматії з діда-прадіда. Зважаючи на велич роду й імені свого, ти жодної іншої ласки (як не більшої взагалі, так і не гіднішої короля) від своїх не сподіваєшся, аби лиш упевнитися, що хочуть мати тебе королем і надіються на твою прихильність, а також довідатися про їхні бажання та уподобання. Бо й тут не все тобі дозволено, адже обирали тебе королем поляки, а тому від їхнього імені правиш і їхні справи для тебе є найвищими. Але одне — доброзичливість твоїх підданих, а щось інше — королівська доброчесність і відзнаки, які набагато важливіші від усіх інших справ, і здобути їх легше, оскільки дух мають шляхетний, вільний від гріхів. Бо як, прошу, збереже королівське ім'я той, хто сповнений всіляких вад і перебуває з ними, немов на дні якоїсь прірви; коли до справ, сповнених сум'яття, додається ще й страх? Хіба зможе розглядати на сеймі заплутані й безнадійні справи розтринькувач і гультяй? Швидше все буде зруйноване й спустошене вкрай, перш ніж король, який цінує королівське ім'я за діадему, а не за цноту, принесе їм достаток. Якщо потрібні докази, — а саме вони і переконують, — то наше нинішнє сумне становище є достатнім свідченням усіх подібних випадків.

Нині ми нещасні, вогнем і залізом знищені, просимо всі гуртом: допоможи нам, візьми біду нашу близько до серця, і хай уславиться тоді не лише ім'я твоє, а й відвага королівська. В тобі найвища й найславніша гідність, в тобі незламний і переможний рід Ягелона — ще живі недавні подвиги батька! Вчини ж, прошу, так, щоб з'явився в тобі дух, гідний і батька, і роду, і цього місця. Бо якщо в цій справі од нас відступишся, то чи не буде це певним доказом того, що вельми кепсько з тими поводяться, хто обирає королів, і долею чи випадком він стає першим у державі? Ми тому з таким запалом пишемо до тебе, що дуже хвилюємося за полонених, яких наступного дня мають вести до Скітії. Отож, якщо це трапиться, чи легшою буде неволя наша від того, що й ти, син короля і сам король, теж поніс збитки, нас утративши? По-правді кажучи, нам не полегшає. Наша воля (хай їй здоровиться!) потребує для свого захисту лицаря, а не титулу. Запитай у полонених, щойно з Русі поведених до Скітії, кого вони звинувачують, на чию допомогу сподіваються, кого вдень і вночі слізно просять і благають? Тебе, о королю!

Та доки живеш у Краківському замку, люд у Русі нещасливо гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить; міста попалено, фортеці зруйновано; багатьох славних лицарів посічено або забрано в полон; немовлят порубано, літніх повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодь пов'язано і забрано разом з реманентом і худобою, так що нема чим і землю обробити. Жах і смуток всюди на полях і в оселях наших. І якби дивовижна й неймовірна мужність полководця Яна Тарновського не протистояла шаліючій Скітії, якби залізом і вогнем її не було спримано, то побачив би тепер вельми простору і благодатну Русь у згарищах усю і в руїнах. Лише Ян Тарновський, призначений для оборони цього краю полководець, доклав зусиль і в короткий строк зумів зібрати докупи утікаюче військо і заступив шлях ворогові. Таким чином, майже у безнадійному стані й нам приніс порятунок, і Русь, із пащеки смерті вихоплену, згорьовану вкрай, порятував, — щоб ти мав її, про неї піклувався і полікував її рани.

З цих справ ти вже зрозумів, як важливо для республіки і загального добра не забувати про Краків — місто батьківської і дідівської слави, звабу твоєї юності, яке ти спочатку мусиш залишити і податися в Русь. Відбудуй її і порятуй мешканців, які уникли ворожого меча. Не знаю, чи легко буде зробити це, якщо не матимеш перед собою зразків і філософських настанов, які наповнюють і вдосконалюють розум великого короля. Бо якщо, цими прикладами наставлений, не відчуєш себе міцним дубом і не усвідомиш, що король має бути й філософом (який не під дахом, а під небом мешкає), ніколи не зможеш осушити сьогоднішніх сліз в очах наших. А оскільки тобі, найповажнішими справами зайнятому, не бракує часу на вивчення того, що в глибинах самої філософії міститься (але керувати республікою вельми допомогло б), ми беремося знайти ці настанови та напучення і подати їх тобі, — якщо не всі, то бодай значніші з них. Таким чином, написане «зразковим підданим» шість років тому в нашому домі (значно багатшому тоді, ніж нині) прилюдно до тебе посилаємо разом з настановами. А щоб трактат мав вигляд більше довершений, я додав вступ, який є ніби попереджувачем і майже близьким суперником твору, якого невдовзі, після похорон твого батька, склав. У них обох приписом самої філософії, немов циркулем, окреслене все твоє королівське життя, особливо справами й настановами, що не суперечать нашим звичаям.

Та я знаю, не забракне придворних гнатів-ненажер, які, немов ловці птахів, облудним голосом вас, королів, ловлять та ще й кажуть: «Чого йому треба, цьому непроханому радникові королів? Хто він такий і звідки взявся? Їм я раджу зразу ж, щоб у втіхах дотримувалися помірності і вас, королів, наслідували у харчуванні та здобуванні прихильності. А нам хай не заважають тебе, короля нашого, правдами і щирими порадами напучувати на збереження загального достатку. Далі. Хай затямлять, нарешті, що ніхто з королів, хоч який розумний, не зможе добре правити іншими, якщо сам спочатку не навчиться прислухатися до своїх наставників. Одним словом, поясни цим ледачим прихвосням, що королі не мають уподібнюватись до бджіл, які жалять своїх опікунів, особливо тоді, коли разом з державою перебувають у скрутному становищі. Не зважай також і на моє ім'я, — ба, хто він, той син

Оріховського, щоб повчати короля? Але не, що дбайливо вибране з надр самої королеви філософії і тобі надіслане (без чого ніхто не зможе стати добрим лицарем і мудрим королем), прихильно і з ласкавим серцем візьми від мене, твого зразкового підданого. Не тому, що моє, а тому, що справді преславне і майже королівським здається. Воно вельми гідне твоєї уваги, королю. Прочитай його і на благо наше спрямуй, щоб ми сказали: ти золоте дитя своєї матері, і щоб вважали тебе з волі Божої призначеним для Вітчизни в такий важкий час. Одне з них приведе до вічної слави твого імені, а інше — до усунення скорботи й нинішнього горя нашого. А тепер послухай уже зразкового підданного, — що він хоче тобі сказати.






ЗРАЗКОВОГО ПІДДАНОГО ПРО НАПУЧЕННЯ КОРОЛЯ КНИЖКА І


Чи знаєш, хто ти? Король. Отож, ти правитель, а я — підлеглий, а тому й мудріший за мене. Якщо ти мудрий, тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну, а якщо не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець. Отже, я нещасний від твого прогріху. З цього і ти бачиш чітко, і я певно, що твоє сумління благає, аби по змозі вчитися. Лише так збережеш мені, в небезпеці перебуваючому, вітчизну, права і свободу. Ти ще дуже молодий. А щоб хтось не зміг використати це на шкоду, я змушений (якщо ти чогось не знав би!) в простій і щирій промові порадити, чого тобі треба остерігатися, чим нехтувати. Всякий дорадник є вісником Бога, і його треба слухатися. Бо якщо знехтуєш, бійся, аби замість дорадника не послав тобі Бог нахлібника зі зрадливою душею, який тебе обдурить. Чим більшої держави ти король, тим пильніше турбуйся, щоб уже тепер одержав правильні настанови, тим пильніше турбуйся, щоб уже тепер одержав правильні настанови, як захистити всіх людей. У цьому тебе можуть підтримати лише ті, хто любить тебе і переконаний, що в твоєму гаразді захований і їхній добробут. До цього гурту належу і я, про що засвідчить писання, яке тобі пропоную. Вся світська влада розділяється передусім на короля і сенат, і цим двом сторожам (обом, кажу!) вручається. Проте раніше треба піклуватися про тебе як про голову, а вже потім про сенат.








ЧАСТИНА І


ПРО КОРОЛЯ


Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше світської влади). А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Найважче у світі керувати державою. Та що корисного й гідного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пізнають принципів справедливості, чесності й миру? А вони ж, повір, не приходять лише туди, де сміх та жарти, їх знаходять де-інде. Там, де твій найсвятіший батько черпав, коли ще хлопцем був, — у вченого і святого лицаря Длугоша. І не раніше перестав учитися, як навчився стримувати свої бажання, — немов коня вуздечкою.

Від учителя батько навчився шанувати Бога, любити рідних, керувати державою, гуртувати громадян — під час війни і в мирний час захищати кордони. Завдяки наукам, праці, а то й остраху, міцно вкорінилася на батьківському й дідівському троні чеснота найвищого мужа.

Це домашній приклад, цуратися якого було б для тебе вельми ганебно. А ось не менш давній, ніж згадувано, чужинський приклад, гідності твоєї достойний. Александр Великий у такому, як ти, віці вже Теби здобув, бо вчився наукам у школі Арістотеля. І якщо велике з малим можна порівнювати, [скажу, що] подібний спосіб життя радили всім тим, вічна пам'ять про яких ніколи не згасне. Так, у Гомера призначений для Ахілла наставник Фенікс заявив, що його послав батько Пелей, аби навчив юнака спочатку мудрості, а потім військового мистецтва. Хто ж від цього шляху відступив, став згубним королем у своїй державі. Бо яка інша сила, якщо не розум, позбавлений добрих настанов, породила сіцілійського тирана Діонисія, Болеслава 1 у Польщі, Клавдія і Нерона в Римі, — одним словом, усіх тиранів як грецьких, так і латинських, та й варварських. Навпаки, ті, хто одержував задоволення від жорстокості (як Сарданапал асірійський, Геліогабал римський, Алківіад грецький), були ганебними вчителями ганебних наук. Вони жили поруч з брудними юрбами параситів і нашіптувачів, які починали готуватися до бенкету ще за дня, приводили з собою потайки розпусниць, вміли співати, грати на цитрі, заходитися недоречним реготом, теревенити, підлещуватись, брехати, вихваляти нікчем і зводити наклеп на добрих.

Такі королі вважали чесноту ґанджем, сором'язливість — дивацтвом, цнотливість — глупотою, ощадливість — жадобою. Всю різномаїть якостей у душах людей я порівнюю ніби з далекими, але вірними сторожами нашої душі — розумом і знаннями. Любощі, розкіш, гуляння, а також опалість посіли місце чеснот, і від цього ще посилилось їхнє шаленство. Отож, Сарданапал жив із служницями, Геліогабал завів військо з розпусниць, Алківіад прилюдно виставлял напоказ свої сороміцькі члени.

І ось таке незвичайне життя подобалося параситам, які завзято їм аплодували. У пихатості своїх хлібодавців останні вбачали вченість, у сваволі — розкутість, у непомірності — щедрість і, нарешті, у бездіяльності — саму відвагу.

Ти вже бачив, королю найкращий (до тебе, нарешті, до тебе повертаюсь!), що і жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах, і такими їх зробило виховання. Зрештою, тобі відомо також (закарбуй це в пам'яті), що без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля. Крім того, чую ще (і то від твого почту), що ти маєш бути королем, а не ченцем, а тому, мовляв, повинен щонайменше вдаватися до наук. Гай-гай! Святий Юпітере, виходить, чернець повинен бути мудрішим за короля! Невже у твоєму королівстві якийсь нероба, що сидить разом з іншими ченцями в якомусь закуті й вигадує та без кінця переказує силогізми, мудріший, ніж ти, якому стільки і таких важливих справ вирішувати доводиться? Кажуть, достатньо, якщо сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на судні може шаліти, якщо матроси розумні. Але так не буває, о королю! Не слухай таких, стережись їх і знай: це спів сирен. Кажуть ще, якщо хоч одна з отари кіз вхопить трави синеголовника, то першою сама ціпеніє, а далі й решта отари стає нерухомою і зрушиться не раніше, як козопас вийме траву з рота кози. З цього випливає, що і правитель повинен мати право остаточного рішення на сеймах.

Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщі Арістотель? Де Фенікси? Маєш, о королю, у своїй державі мужів (чи не кожного другого), гідних своїх потреб! От не знаю тільки, чому їм більше до вподоби неробство, ніж діло. Якщо ти з ними познайомишся, потоваришуєш і їхніх порад дослухатимешся, не буде тобі чого заздрити ні Александрові із-за Арістотеля, ні Діонові із-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своїх громадян легко і швидко у всякій науці зростеш. А щоб доповнити це не тільки настановами, а ще й приписами, додаю і від себе дещицю — воно згодиться у вихованні і житті.






ПРО ПОЧЕТ КОРОЛЯ


Передусім треба дивитися, з ким живеш, бо це місце тісне і дуже небезпечне. Тому; якби хтось запитав, якою мені здається твоя родина, я б відповів: найпочеснішою і цілком королівською. Та якби якийсь причіпливий теолог запитав: Гей, ти! А чи ти знаєш приятелів короля? Знаю, відповів би, то й що? А чи всі вони гідні жити поруч короля? Я б засумнівався і, якби наполягав, сказав: Ні, не всі. Хто ж вони, ті, хто не гідний короля? Відповідаю: Ті, хто завжди хвалить його. А хто гідний його? Ті, хто часом засуджує вчинки короля. Чому? Тому, що король молодий і легко може помилитися чи бути введеним в оману. Якщо з такими доведеться жити королеві, хто виправить його несхваленням, хто не утверджуватиме в помилці короля похвалою?

Так я б відповів цьому теологові, не боячись його гніву, і показав на прикладах багатьох королів, як вони, лестивим, хитрим і підступним людям довірившись, найганебнішими ставали. Бо що змусило короля Птолемея II виходити на сцену й грати на флейті? Що приневолило правителя всього світу Нерона одягати розкішні театральні шати, машкару й котурни? А ніщо інше, як похвала підлабузників. Тому що спів його ці підлабузники називали гідним Аполлона, бенкети — Вакха, а палестру — Геракла. Ось чому нічого іншого в житті так не уникай, як підлабузника. Цей-бо один зводить з розуму королів і, мов чарівним напоєм, як захоче, змінює їх характер. Цього він досягає, засуджуючи передусім чесноти. Якщо побачить, наприклад, що ти стриманий, негайно починає кричати, що таке життя селюцьке; якщо в короля бенкети без дівчат, без хору й музики, — такий король, на його думку, незнатний.

Переконує підлабузник завжди прикладами. Всюди, буцімто, де він тільки побував, ніколи королі не обідають без співу, флейти й танців. Так само понавигадує для тебе уборів, нашукає мазей, позаводить лазні, підкаже, хто з сенаторів і коли влаштовує для тебе бенкети, похвалить ходу і біг твоїх коней, поклянеться навіть, що кращих немає і в конюшнях турецького султана.

Якщо хтось доповість про недавню поразку та спустошені ворогом прикордонні землі, не надасть цьому значення, а тебе заспокоїть: для такого королівства, як у тебе, то дрідниці.

Далі. Якщо про все у державі піклуватимешся сам, будеш не королем, а дуже нещасним злидарем. Тому, хто добрий муж і любить батьківщину, хай застерігає короля від подібного, бо такі його дії суперечать праву і є незаконними. Підлабузник не скаже королеві неприємного. А для щирого дорадника хутко винесе відому вірьовку тиранів — вирок про образу величності. Короля ж заспокоїть тим, що справедливості дотримано, бо король не має, буцімто, підлягати жодному такому праву. А той, хто відступає від цього, чинить злочин проти величності короля. Такими ото майстерними доказами підлабузник приведе тебе до безчестя, а нещирою похвалою ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до найпорожніших, а то й найзгубніших речей, непомітно зробить з тебе або жорстокого Болеслава, або зманіженого Сарданапала. Та це тебе не стосується. Ти з ними не житимеш і їх від себе відганятимеш — базік цих, кажу, донощиків, пліткарів і водночас хвалителів твоїх. Це ворони, і навіть багато гірші. Бо ті лише на мертвих сідають, а ці на тебе, живого.






ДЕ ПОВИНЕН МЕШКАТИ КОРОЛЬ


Доречно також визначити, де треба мешкати тобі. Це не важко зробити, бо всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат — майдану, рільник — поля. Тобі ми також визначили місце — як найвищому майстру в республіці. За змістом твого мистецтва обрали його. Ти сторож королівства, так ми вирішили раніше. Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так, породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а наніч лягає за ворітьми, — щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати. Навпаки, ледачий і непородистий собака ховається серед овець і часом ганебно шукає захисту в чабана.

Живи й ти задля спільного добра там, прошу, де, всім серцем відчуваєш, ти потрібен. Нині ти в Кракові юність свою марнуєш, у преславнім, зізнаюсь, і знатнім місті. І нічим не зможеш відзначитись. Адже місто розташоване у внутрішніх, спокійних місцях країни, де немає можливості для вияву твоєї доблесті. Зручно там живеш, не гірше, ніж колись Людовік у Буді, але й не більший авторитет у своїх матимеш, ніж колись Людовік у Буді. Своїми машкарами він згасив надію, яку на нього покладали. Машкара-бо викликає лише сміх, і хіба не є, питаю, такою самою смішною, як мім, що вдає короля? Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним і, полишивши машкари або галлам, або зманіженим італійцям, їдь до гімназії справжньої доблесті — у Русь. Там ти матимеш усе потрібне, бо житимеш серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які спочатку по-різному тебе виховуватимуть, а пізніше напоять розсудливістю й дадуть відповідну пораду.

Все це наблизить тебе до підлеглих і зробить їхнім улюбленцем. Побачать-бо, що ти, їхній король, не серед натовпу дівчат ховаєшся і не вдома біля материної спідниці, а у ворожій землі за свій добробут клопочешся. Уяви собі, що ожили твій прадід Ягело, дід Казимир, а також Сигізмунд, твій батько. Помолодіють вони, коли побачать, що в твоєму характері найправдивіше виявилася їхня доблесть. Подумай, о королю, кого підбирати треба й кого наслідувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всіляких пліток і побрехеньок міщан. І стануть вихваляти тебе не тільки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситів, а й чужі народи, і передусім громадяни твоєї держави.






ЯК КОРОЛЬ ПОВИНЕН ДБАТИ ПРО ПРИХИЛЬНОСТІ ПІДЛЕГЛИХ?


Ти вже знаєш, з ким варто жити і в якому місці. А тепер, оскільки твоє життя не є ні особистим, ні приватним, а спільним і громадським, — від самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильність людей, якими правиш. Лише вона є запорукою королів. Без прихильності підлеглих влада королів неміцна й нетривала.

І якщо вже. опорою твого королівства є шляхта, схиляй її до себе всіма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить лише республіці, покажеш, що ти, король, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ з того, що стереже, не може назвати своєю. Інакше він не сторож цих речей, а господар. Так само не давай підстав запідозрити тебе у пожадливості, навпаки, вселяй у них надію на щедрість. Другий шлях, який викликає велику доброзичливість підлеглих до правителів, — це твоя ласка до тих, хто тебе оточує. Ця настанова є вельми важливою.

Що ж до найприкрішого падіння найхоробрішого й досвідченого лицаря Мартина Зборовського, ми повинні нагадати: його нещастя стало для твого батька найбільшим звинуваченням. Про цю людину багато, повір мені, говоритимуть нащадки, й настане час, коли вірність його твоєму батькові при обороні республіки та любов до батьківщини найславніше виявляється. Але цього не буде, якщо не зникне ненависть і справжня мужність не прийде до нащадків, які правдиво і безпристрасно про нас судитимуть. Та це вже не стосується суті нашої справи. Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів.






ПРО ТЕ, ЯК ТРЕБА ЗАХИЩАТИ ДЕРЖАВУ


Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити, — якщо вже Бог дав тобі до рук «скіпетр рівності, скіпетр держави», захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому, що щорічні податки виснажують державу. Інші кажуть, що молодь звикла до розкішного й безтурботного життя й нелегко її виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змінити всю систему оборони. І якби ти захотів знати, який спосіб мені подобається, я б відповів: «Той, який завжди подобається мудрим». Вся наша республіка, якщо не помиляюся, розділена на 13 воєводств. Зроби так, щоб певний час по черзі воювало кілька воєводств: одного року, наприклад, певні якісь три воєводства, наступного року — інші три. У такий спосіб найкраще державу захистиш. Проти особливо великої ворожої сили варто готувати посполите рішення.

Така військова служба, дивись, і принесла б нам блага. По-перше, посполиті спочили б від податку, молодь утримувалася б від розкошів потребою у військовій службі й поволі призвичаїлася до праці та звикла б до труднощів.

Крім того, їхні батьки, ніби змагаючись між собою, уважніше б відбирали для своїх дітей коней, зброю, слуг. Та й іншу війському амуніцію завжди вдома напоготові матимуть, якщо певні будуть, що через три чи чотири роки, згідно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскільки все у них тепер занедбано, щоб ненароком не зачепити і моїх русинів. Більш мудро, гадаю, чинили давні греки, які саме завдяки цьому і позбулися розкошів юнаків, і ворога тримали на відстані від дому. Я сказав, що знав. А якщо моє не до вподоби, наслідуй кращих і за їхнім зразком у час миру і в час війни державою прав.






ЩО В ДЕРЖАВІ БІЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?


У твоїй державі все підпорядковано потребам миру або війни, і республіка обмежена цими обов'язками. Тому здається недоречним ставити питання: чому в твоєму королівстві є ще й такі дві гідності, як «закон» і «король», або хто з них вищий? Переборовши всякий сумнів, скажу: «Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов'язку». Бо якби ми зважали на римських законників, тобто похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і таким чином підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання «чому?». Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про «злочинців», які непоштиво ставляться до короля.

З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він — вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника — короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно й правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить.

Така відповідь буде не лише правдивою, а й преславною — величною й гідною спадкоємця Казимира Великого. Цей-бо перший дав нам найсвятіші й найсправедливіші закони, які ти так само мусиш шанувати і не відступати від них навіть на кінчик нігтя. Бо оскільки закон є даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, вигнанням, ворогуванням, руйнуванням, рабством, зрештою, приведе державу з покоління в покоління до ганебних законів. Багато міг би прикладів тобі навести, як нових, так і давніх, які достеменно підтверджують, що тирани завжди нещасливо закінчували життя. Про це і дистих свідчить:


Institia et pietas validae sunt principis arces,

Nulla tyrannorum vis diuturna fuit 2.

(Дві є фортеці міцні в короля: справедливість і віра.

Влада тиранів ніде довгою ще не була.)


Та оскільки я поспішаю до іншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкінець: якщо ти визнаєш, що закон у державі є немов другим королем, хай зробить тоді Бог тебе й королівство твоє щасливим, бо ти добровільно віддаси всього себе його волі. Та якщо зміниш цей порядок і скажеш, що ти пан закону, змінить тоді Господь королівство твоє і віддасть його або ворогові, або рабові твоєму. Коли ж побачиш, що перевага законів і держави є також незначною, що повсякчас стаєш попереду них і вище обох, згадай тоді: добре й належним чином керувати державою — труд не для одної людини (а ти його один нести збираєшся!). Важчий тягар і зусиль вимагає більших, ніж ті, яких докласти сам можеш. Для цієї справи потрібні вірні однодумці, які певною мірою візьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар і підтримають тебе працею й порадами спільними.

Ми вже сказали, яким правителем у державі мусиш бути, а тепер скажемо коротко, яких треба мати сенаторів, тобто спільників, при управлінні державою (пристойних і однодумців), щоб прибічникам і слугам здавався хранителем непошкодженої держави й, власне, королем, а не тираном.












ЧАСТИНА II


ПРО СЕНАТ


Треба передусім знати, що добрий король нічим іншим не відрізняється від тирана, як тільки ставленням до сенату. Бо й тиран захищає своїх підлеглих, як і король: часом справедливо вирішує справи, а то й вибачає. Проте його сенат ніколи не подібний до королівського. Тиран переважно не має сенату, а якщо має, то це нікчемний гурт людей. А оскільки сам усю республіку використовує для своїх потреб, дуже побоюється, щоб хтось йому не став на дорозі; і коли спільників (не для оборони республіки, а на шкоду) собі підбирає, то передусім дбає, щоб уміли тримати язик за зубами. Старанно пильнує, щоб видатні люди в його державі не зростали ні в доброчинстві, ні в науці, ні в чеснотах. І тоді вважає себе щасливим, коли відважних, шляхетних, розумних, учених чи багатих мужів не вижене зі своєї держави. Навпаки, король (оскільки не сам по собі, а з ласки своїх підданних стає правителем у республіці), щоб більше державі прислужитися, вибирає собі у спільники найкращих, найвидатніших з-поміж громадян і завдяки їх авторитету, порадами й помислам оберігає республіку і під час війни, і в мирний час. Саму тому талановитих і вчених оточує він увагою, цінує їхню працю й певен, що і в майбутньому ці мужі знадобляться для республіки. Без них жоден гурт людей, жодна республіка не зможуть довго утриматись. А коли вже так воно є, найбільше потурбуйся про підбір сенату, — щоб з обраного тобою сенату всі люди зрозуміли, що ти справжній король, а не тиран.

Остерігайся зажерливих і не довіряй їм керівних посад у республіці. Адже й Святе Письмо забороняє вірити захланцям. Апостол Павло, наприклад, каже: «...коренем усіх гріхів є жадібність» 3. До цієї вади найближча розкіш. Якщо її нема, не буде місця і для пожадливості. Треба, щоб ніхто на чуже не зазіхав, хто своє витратив. Інакше з'являться у республіці хитрощі, обман, зрада, грабунки, чвари, насилля над слабшими. Тому, коли від цього зла державу свою увільниш, підбери до сенату людей стриманих, які задоволнятимуться тим, що мають, — навіть малим.

Мудрі не допустять до державної служби також людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту вільного батька. І, навпаки, життя незнатного батька виховує (на їхню думку) ницого сина. Ти ж, маючи таку чудесну раду, добирай, скільки змога, мужів знатних і народжених славними батьками: почасти тому що вони є ніби стовпами твоєї держави, почасти ж що інші мешканці королівства з діда-прадіда вже звикли дослухатися авторитету таких родин. Це ти постійно відчуваєш. Жодне ім'я в твоїй державі, наприклад, не важить більше ніж прізвища Тарновський, Кміт чи Тенчинський.

Але не забувай, однак, що авторитет є нагородою за славу, мужність, а не за породу. Тому, якби хтось (так само Тарновський за прізвищем, але несхожий на цього вельми славного і великого каштеляна) був, наприклад, ненажерою, гультіпакою, розтринькувачем, обманщиком: а якийсь Крібовський життям і звичаями був би йому протилежний, та ще й мужем добрим, — чи не подумав би тоді ти, що саме цей є справжнім Тарновським, а того негідника велів би палицею прогнати геть зі своєї держави. Отож, таку трьохлику породу людей мудрі не допускають до республіки. І в нашій республіці також, коли добірних мужів залучатимеш до сенату, ні про що так не дбав, як щоб між сенаторами була належна згода. Бо ніщо так швидко не руйнує державу, як чвари в сенаті. Від сварки Цезаря з Помпеєм Рим занепав, із-за внутрішнього ворогування в сенаті небавом Угорщина вкрай занепала. Останній випадок і нас повинен настрашити. Про це я вже раніше говорив, коли домагався від наших сенаторів, щоб ласкаво дозволили вільно говорити правду тобі ввічі. Заради любові до батьківщини і єдиної віри я звертаюся до тебе, мого короля, який, бачу, не може міцно тримати кормило держави при найвищій незгоді між сенаторами. Прикро, коли таке становище існує серед мужів нижчого стану. Але ще гірше, коли таке відбувається між вищими урядовцями. Годі й казати тоді (особливо коли туди проникла ненависть), що вони стануть думати про щось інше, окрім того, як знайти спосіб обідрати один одного. Що ж до партій, то вони знесилюють супротивників образами, прониженнями, плітками. І з цією метою тримають тисячі судочинців, тисячі адвокатівкрутіїв. Тому якби ти наблизився до деяких, то побачив би їх, оточених юрбою судочинців, дорадників, хто підказує, чому треба обирати саме цього, яким чином треба вигнати іншого з держави або затаврувати. Я нікого тут не називаю поіменно, нагадую лише про похибки. Бо хто знайдеться настільки відважним, що міг би сказати: люди найвищого авторитету покинули напризволяще республіку в такий небезпечний час і ні про що інше не думають, як тільки про згубні судові позови, тільки про вигнання та про потрійні грошові застави? Який же з цих звичаїв, якби утвердився, зміг би принести нам користь, а не найпевніший загин твоїй державі?

Тому, якщо ти не зважаєш і не турбуєшся, як прихилити до себе дружніх і потрібних для тебе сенаторів, або правити будеш зле, або взагалі не правитимеш — через чвари з-поміж видатними в одну мить буде загублене все, що залишив тобі батько. А причина появи цієї мовчазної ненависті та розбрату (чув од мудрих) одна. Саме про неї і буду говорити. «Моє» і «твоє» — два джерела всякої незгоди в суспільстві. Через них спочатку виникають суперечки та судові позови, які породжують ненависть. З ненависті пізніше виростають заколоти, а після заколотів неминуче наступає крах держави. Отже, щоб королівство було здоровим, твої сенатори не повинні зупинятися над «моє» і «твоє». Хай цього не обговорюють, не вирішують: це інших суддів стосується. Хай сенатори стануть отцями держави, далекими од чварів, — дружніми, лагідними. Хай душу мають не затуманену ворожістю, не обплутану ненавистю, не сліпу від заздрощів. Хай щиро та чистосердно бачать, що шкодить, а що корисне для держави. Цього не може бути, доки вони самі виступатимуть суддями власних справ. І потім, о, якби колись те рішення попереднього сейму ти прийняв, те, у якому сказано, що треба встановити в державі суд з виборних суддів і передати туди всі суперечки з приводу приватних справ, — щоб і після цього ніхто не мав права оскаржувати. Хай їхня ухвала буде остаточною, що б вони не вирішили.

Це моє міркування (не мудріше й не корисніше за інші) треба взяти до уваги, бо воно дуже стосується гаразду нашого короля. Так щасливо жила колись Греція, маючи обранних від найзначніших міст мужів, які розв'язували спірні питання (греки називали їх амфіктіонами). Подібного звичаю дотримувався й Рим після того, як було введено прилюдний суд під назвою «рота». Саме завдяки цим судам, здається, запанувала між громадянами не тільки справедливість, а також мир і злагода. Так само і Галлія, наслідуючи їх, запровадила парламент і надала йому такі повноваження, що своїм рішенням він примусив короля вирішувати лише приватні справи. І Германія теж вирішила ввести в усій своїй імперії один суд подібним чином і його авторитетові підкорятися (германці називають його просто «камерний закон»).

Отже, якщо ми маємо стільки зразків, як утримати мир і згоду серед громадян, і якщо вже бачимо, що цей самий закон подано на розгляд сейму, нема причин, чому б за найвищим бажанням і задля блага цієї республіки не встановити такий суд у Польщі. Так забезпечив би ти у своєму королівстві мир, спокій і відпочинок.

Що ж до сенаторів, то, якщо у них буде забрано право вирішувати в суді справи «моє» й «твоє», будуть вони старанніше піклуватися про республіку, й ти матимеш тоді у сеймі пристойних отців своєї держави. Але ти маєш не тільки закликати сенаторів, щоб у мирі між собою жили, а також вельми турбуватися, щоб у провінціях, де за твоїм дорученням правлять, вони справедливо і пристойно з провінціалами поводилися. Бо їхня пихатість, як ніщо інше, заходить так далеко (про це я вже говорив), що більших утисків од них у провінціях годі й чекати. Не один є, повір мені, в твоєму королівстві такий собі чолов'яга. Їх багато. Є навіть гірші за нього. Вони у підданих твоїх не тільки гроші та харч відбирають, прикинувшись лисом (як згаданий чоловічок це робить), а маєтки, поля, луки, ліси. Відкрий же вуха й дослухайся: звідусіль почуєш жалібний плач і стогін своїх підлеглих, у яких відібрано також свободу (їхню силу!), тому й не наважуються навіть поскаржитися своєму королеві про нещастя. Якщо ж поскаржаться коли, — приниженими в різний спосіб повертаються додому.

Всюди чатують на твоїх підлеглих смерть і жах, бо стряпчі, розглядаючи за клопотанням начальника виклики до суду, рахують спочатку вигоду, а тоді, якщо малий хабар, хитрим чином виключать того з числа добрих громадян. І ще можу додати: недавно з мого маєтку було забрано багато добра (і поле моє захоплене, і худоба викрадена), тому я не можу нині користуватися своїм добром. Не кажу вже про погрози і незліченні образи, гірші всякої неволі турецької. Таке становище, як ти бачиш, не можна терпіти у вільній державі, бо громадяни стануть зле думати про республіку. Отож звільни ти свою державу від такого рабства і нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато. Так, наприклад, нещодавно цілком чесно поставились до найганебнішої і вельми жадібної людини (Чосновського), коли до нього було послано слідчих. Я б хотів, щоб такими слідчими були мужі суворі та вірні, які про порушення законів у провінціях тобі б повідомляли. Знаючи це, злочинці боятимуться твоєї справедливості. В такий спосіб, отже, вибирай і спрямовуй сенат і урядовців стримуй. На твоїх нарадах сидять також найсвятіші єпископи — на зразок старших. Їх ти шануй як отців, бо вони до твого сенату назначені й виступають авторами всіх твоїх рішень. Але завів ти це правило, певно, випадково, тому що воно чуже для релігії Господа Христа.

Завжди біля себе тримай таких людей, як твій дід Казимир — Збігнева, Болеслав — Станіслава, а його наступник — Прандоту. Ти їх мусиш не тільки добирати, а й виховувати. Запевни, що вся гідність єпископа полягає в тому, щоб усяка справа на землі й на небі, крім Бога, лише ними розглядалася. Бог-бо перший має ключі для відкривання небес, він посилає нам Святий Дух церкви; його владі підкоряються королі, принци, знатні, незнатні, багаті й бідні. Послухай, куди веду: усі, кого перелічив, творять одну кошару, в якій усі рівні: «нема ні раба», як каже Павло, «ні вільного», тобто становище одного не є кращим, ані гіршим за іншого, бо всіх одним святим іменем названо і всіх зараховано до підданих єпископа. А якщо так, а воно, певно, так і є, то прошу, чи тобі не буде здаватися дивним, коли запитаю у твоєї величності: за яким правом король у церкві вибирає єпископа? Чим ти кращий за мене чи будь-кого іншого? Адже при однакових правах у всіх однакова сила.

Що скажеш, о королю, або чим гадаєш виправдатися? Може, Письмом? Але ж воно цілком проти тебе, бо вчить, що диякон Стефан був вибраний не згідно з переважним правом когось одного, а волею усіх тих, что був скликаний до Єрусалима апостолами. Довідуємося, що Матвій теж був обраний на посаду єпископа всіма апостолами. Отож ти не можеш назвати Письмо свідком твоєї правоти. Або, можливо, закон якийсь назовеш? Тоді скажи: який він із себе? Де виданий? Невже на радах, які доручають канонікам як членам капітул обирати єпископа? Адже вони на виборах репрезентують ту церкву, яка потребує єпископа. Таке, як досі бачимо, ведеться в Римі, Зальцбурзі, Памберзі, Магдебурзі, Бреслау і в багатьох інших містах. Отож ти не навів жодного закону, який би тобі давав підстави це робити. Однак, може, тобі відомий якийсь приклад? Старого, в усякому разі, не знаю, бо аж до Казимира, діда твого, вибори єпископів у Польщі перебували тільки в руках церкви. Розгорни, прошу, старі літописи, поглянь на історію діянь свого діда: легко збагнеш, що найдавніший звичай церкви від діда твого в Польщі лишився незмінним.

Отже, якщо тобі не можна призначати єпископів ні за Письмом, ні згідно з законом, ні наслідуючи приклад чийсь, то треба визнати, що королі (якщо таке роблять у церкві) відверто воюють із Святим Духом, бо миряни не мають права обирати єпископа, якого хочуть, у церкві Бога. Ще гірше, коли цей гріх нав'язується, якщо під час виборів єпископа виголошуються такі слова: «Королівська величність за твоє вірне низькопоклонство дарує тобі сан єпископа». Ще не так давно під час канонічних виборів казали трохи інакше: «Угодний Святому Духу і нам, будь єпископом цієї церкви». Тепер же в багатьох випадках ніби само собою зрозуміло, що обрання того чи іншого єпископа угодне Святому Духу, хоч раніше про це говорилося відверто. Відверто й чітко заявлялося також, що цей претендент 30 років віддав службі єпископату, перш ніж заслужив право бути обраним. І невтямки цьому доброму мужу, що єпископський сан він одержав від короля як винагороду і не чув Христа, який сказав: «Не ви мене обрали, але я вас вибрав». І потім усіх цих апостолів, тобто єпископів, Христос закликав наслідувати його. Тих же, хто сам себе запропонував Христові, відверто прогнав геть.

Отож це запровадження, як бачиш, не від отця небесного і, без сумніву, буде знищене, якщо церква якнайшвидше знову не отримає своє старе право виборів єпископів. З цього ти теж матимеш численні блага — передусім справжні єпископи будуть обиратися не одною людиною, а багатьма. Далі. Простолюд перестане скаржитися на згубні звичаї кліриків, бо єпископом у них буде не призначена для них чужа людина, а багатьма знана і звичаєм своїм, і приватним життям. Такий не страждатиме, що підлеглі його ордену не схожі на нього. Якщо це зробиш, знову одержить давню гідність церква. Якщо глибоко усвідомиш провину, — що забажав ти з Богом відверту війну вести, — знову повернешся до лона церкви Бога. Я про цю справу не говорив би тут і слова, якби само сумління не турбувало, коли побачив, що немає проповідника, який прилюдно повчав би вас, королів. За такий порядок і за вашу до церкви Бога несправедливість Бог покарає вас. Але чому це ми, неотесані, повинні кричати біля Євангелія, якщо всі вчені мовчать? Нагадую тобі про твої помилки тому, щоб у день страшного суду я не картав себе, що тебе не застеріг. У цій книжці я запропонував тобі певні зразки, чи елементи, королівського життя. Решта буде далі, коли розглянемо по порядку всю діяльність короля.






ЗРАЗКОВОГО ПІДДАНОГО ПРО НАПУЧЕННЯ КОРОЛЯ КНИЖКА II


І. Коли успадкуєш батькове королівство, перед тобою постане вельми багато планів, як правити державою. До того ж мусиш берегтися від порадників, які охоче будуть підказувати, як варто поводитися, щоб мати зиск у майбутньому. Скільки б їх не було, не знехтуй і мною, бо я, часто зважуючи твої вчинки, гадаю, що і мої поради згодяться. Отже, наполегливо бажаю, щоб ти був моїм королем, а я твоїм підданим. Я хотів би бачити тебе королем, який зуміє, як треба, правити, які звичаї наслідувати і яким чином стримувати себе, щоб між нами обома завжди було порозуміння — з одного боку покірність, з другого — правління. Ти мені наказуй строго, а я, в свою чергу підкорятимусь тобі без образи.

II. Дбай і про те, щоб я поважав тебе. Тоді я, хоч і не невільник, але охоче й з радістю слухатимусь. При цьому тобі треба дотримуватися двох умов. По-перше, щоб ти під час правління свого ні про що інше так не дбав, як про мій гаразд. По-друге, щоб я був цілковито переконаний, що ти мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за мене муж. Бо одною з цих умов ти вчиш, щоб я любив тебе, а другою — щоб вірив тобі. Бо коли я нічого не знатиму про твою чесноту, не буде у мене також надії на користь. Чи не буде це тим третім, завдяки чому ти завоюєш або мою любов, або довір'я? Отож, ці дві (умови) разом у тобі тримаються твердо й постійно серед нас перебувають: тому що й чеснота без користі слабка, і користь без чесноти непевна й небажана. Бо чому ти маєш розкошувати за мій рахунок, якщо я вважатиму тебе нерозумним, несправедливим, слабким і нечесним королем? Не дуже певним буде тоді в нас становище самої держави.

III. Тому серед усіх чеснот передусім мудрість вважається захисницею. Якщо хочеш, щоб я вважав себе гідним неї, я повинен керуватися нею. Але невже ти гадаєш, що я, людина, дурніша за худобу? Адже навіть худоба швидше піде за розумним своїм вожаком, ніж за тим, хто її зваблює їжею. Те саме спостерігаємо й серед людей, коли хворі підкоряються лікарям, бо високої думки про їхнє мистецтво. Так само й мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни — своєму вождеві. Тому, якщо й бажаєш, щоб я вважав тебе великим, зроби передусім якусь справу й покажи себе в ній мудрішим за мене, і будь таким. Бо коли хтось удає з себе іншого (не того, ким є насправді), особливо мудрого, легко виявляє свою немудрість. Удає, наприклад, хвацького кавалериста, але щойно підніметься на коня, як усі бачать його недосвідченість. Покарою за облуду буває в таких випадках падіння з коня сторч головою. Не часто обіцяй, та коли вже дав мені слово, дотримуй і підкріплюй його справою. Бо якщо часто будеш обіцяти й багато мудрувати, а обіцянки виконувати рідко, чи не зробиш мене подібним до собаки, яку мисливець часто нацьковує на дичину, але рідко з тої здобичі шмат дає: так він робить собаку невірним і ледачим до ловів.

IV. Якими ж справами, питаю, ти зможеш переконати мене, що твоя мудрість справжня й висока? А ось послухай. Передусім я повинен відчути, що ти сам по собі мудрий король, без мого наставляння. І даремними були б мої настанови, якби ти сам не вмів правити. Тому вважай, що ти сам по собі є немов якась республіка, в якій ти маєш показати мені свою кебету й кмітливість, щоб я, спізнавши їх, додав свої знання і таким чином зміцнив і посилив твої природні здібності. В цій справі ти зробиш те саме, що й художники, які, бажаючи показати свою вправність, самі себе малюють перед дзеркалом. Це найвищою мірою притаманне живопису. А якщо художник, власне обличчя з дзеркала малюючи, не може досягнути правдоподібності, — хто ж інший йому повірить? Тих же, хто може це робити, вважають найбільшими майстрами. Таких ми бачили колись у Німеччині: Дюрера в Нюрнберзі й Луку у Віттенберзі. За прикладом цих майстрів ти теж маєш довести, що весь смисл твоєї мудрості у твоєму житті. Якби-то мені збагнути (а я цього хочу) твою мудрість — ту саму силу, яка має бути в тобі самому, так само і в мені, коли правлю. Отож хай буде це першим і визначальним чинником, що свідчив би про мудрість, щоб ти сам себе знав і нею керувався у житті.

V. Друге, що до цієї справи, безумовно, стосується, — я хочу бачити, що ти не лише полюбляєш мудрих людей, а й живеш з ними і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш, їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Коли я про це довідаюсь, буду вважати тебе подібним також до тих, кого звичайно люблять, особливо коли я зрозумію, що ти робиш це щиро й від душі. Усувай від себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб я, побачивши твоє співжиття з цими нікчемниками, не змінив про тебе думку як про мудрого. Отже, як тільки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого почту завжди були чесні й учені мужі, які заслуговують на довір'я. І не так уже й важливо, чи з твоєї вони держави, чи з чужої, бо як про породистих коней не думають, чи вони польські, чи іноземні, так само і людей добирай: дивись, аби лиш були корисними для тебе й королівства твого. Однак до такого підбору треба підходити з розумом, який розсудить справедливо. Бо є багато таких, котрі, хоч від правдивої й справжньої мудрості щонайдалі перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими.

Небезпечних людей, відданих наживі й обжерливості, уникай. Бо марнотратником зроблять вони короля, пихатим і виродком. Усіх їх стримуй згідно з тим правилом, яке тут подаю. Як побачиш когось грубого, самовпевненого й пихатого, скажи прямо, що він дурень і негідний разом з тобою жити. Хай навіть це чужинець буде, пихатий і похмурий учений з багатьма титулами. Але чому? А тому, що справжня мудрість і правдива наука тісно пов'язані з чемністю, уникають титулів, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи, які сприяють осягненню найвищих посад у твоїй державі. Таких людей удавнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління і поради, яких люди дослухаються у житті. Із цього випливає, що всі шанувальники мудрості е прихильниками республіки, і навпаки. Таких, отже, до себе схиляй з найбільшим старанням і найбільшим бажанням.

VI. Залишається, нарешті, обгрунтувати належним чином високу думку про мудрість і, якщо можливо, якнайширше. Йдеться про школи й гімназії, оселі правдивої мудрості у державі. Де їх нема — засновуй, де занепали — відновлюй. Хай навчається там зростаюча молодь твоєї держави гуманності й мудрості. Таким чином, твої підлеглі ще з дитинства навчаться й справу добре вести, і тебе, мудрого правителя, слухатись. Бо якщо ти лише простим способом (законами і покарою тобто) будеш спонукати своїх громадян до доблесті, це буде так само, якби хтось під загрозою кари змушував влучати в ціль людину, яка ніколи не вчилася метати списа. Тому вважай, що енергійно сприятимеш примноженню слави мудрості лише тоді, коли підтримаєш Краківську гімназію, яку твій дід заснував.

Розумно зробиш також, коли прилюдним едиктом звільниш цю гімназію од незліченних глоговітських старців. Тим самим усунеш не досить чесних і щонайменше корисних для держави людей: Голкотів, Тартаретів, а також Брікотів і Глоговітів. Разом з ними увільни своїх підданих і від так незліченних складних слів, яких за плату навчають нетямких людей. Прилюдним едиктом збери однодумців — мужів високих, а замість юрби нечестивих людей дорахуй до колегії авторів досвідчених як у грецькій, так і в латинській науках. Хай звідси, немов з якогось чистого й прозорого джерела, тече королівська наука, яка зробить громадян твоїх мудрими й державі потрібними. Таким самим чином прості школи з найбільшим завзяттям відновлюй. І вчителями у тих школах настановляй не придворних слуг, які блискають пурпуром і тонким полотном, а людей учених, завдяки яким молодь стане вченішою й для твоєї держави більш потрібною. Так само й про інші гімназії та школи піклуйся. Сам призначай туди надійних учителів, які навчать, покажуть і спонукають юнаків займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже у зрілому віці добрими, славйими й щасливими.

І, навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами й запанує байдужість, ті самі вчителі з найбільшим старанням виховають юнаків такими, які принесуть державі найбільшу неславу, ганьбу й нещастя.

Однією цією турботою ти зробиш і підлеглих своїх мудрими, і себе покажеш усім найкраще. Бо ми, скільки разів не споглядали б ці школи, тебе вважати будемо їх креатором. Покажи нам завдяки праці свого розуму зразок, якого ти можеш досягнути лише мудрістю. Адже ознакою мудреця є вміння когось навчати. І ти навчиш своїх громадян, якщо дбатимеш про школи та вчителів. І не гадай, Августе, що до слави мудрості є інший шлях, крім того, про який уже говорив і знову повторюю: щоб ти сам вище всіх був і мудро правив; потім, щоб з мудрими жив; і, нарешті, щоб робив своїх підданих мудрими. Це перша і найвища порада твоїй королівській величності. Тепер до цієї одержуй останню пораду, яка, власне, також звідси початок веде.

VII. Йдеться про справедливість. Про цю чесноту мусиш добре дбати, якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого. Та коли ти і мудрістю, і справедливістю будеш лише рівний мені, тоді в чому відмінність між тобою і мною, тобто між королем і підданим? А ні в чому, гадаю. Тому, якщо вже хочеш чимось виділитися, дбай про ці чесноти. Шануй справедливість і саму її ретельно зрощуй, але не тим нікчемним способом, про який адвокати-крутії говорять, а лише єдиним королівським: коли за чесноти нагороджують, а за злочин справедливо карають. Якщо, наприклад, люди збираються на сейм задля якогось блага, ти мусиш дбати, аби благо підтримати в державі міцно й нагородами та посадами до нього заохочувати. А тим найвищим і найостаннішим з усіх благ є благо жити у твоїй державі, за твоїм правом і волею, у згоді з законом і природою. Це кінцева мета, й до неї повинен спрямовувати державу, якщо хочеш зробити Польський сейм не тривалим, але щасливим.

Розумно також у житті поведешся, якщо станеш піклуватися, щоб у Польському сеймі чеснота не поступалася ґанджу та щоб негідників, нарешті, не шанували більше, ніж достойних. Якщо ж колись ти відступишся од цього, розпущено буде сейм твоєї держави, й він буде зруйнований за твоїм бажанням. Лютує-бо зневажена чеснота, казиться й бунтує дуже й хоче, щоб суспільні справи гинули, коли бачить, що сама зневажена.

Ти гадаєш, що немає іншої причини для виникнення чварів і навіть загину держави, ніж хибний розподіл почестей і посад. Згадай, що кажуть з цього приводу греки й латинці, яких, чую, вивчаєш завзято. Там знайдеш великих і славних лицарів, які не скаржились, що їх зневажено, і, таким чином, батьківщину свою не губили вщент. Найперша прикмета тирана — невідповідний і несправедливий розподіл почестей. А якщо тиран є ще й нещастям у вигляді купи різноманітних напастей, тоді він при роздачі посад негідникам саму чесноту ганьбою обтяжує і ніби мором яким губить. Бо як наші тіла своєю їжею вдовольняються, так і чеснота своєю нагородою живе. А всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці чесноти не було.

За тиранії при розподілі посад мають значення гроші, улесливість; мають значення бенкети, учти й блуд, а особливо підлабузництво, на якому всяка тиранія тримається. Тиранам здається, що саме в цьому суть життя і що саме це сприяє їхньому добробуту й задоволенню нестримного бажання. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при розподілі посад пильнішим і справедливішим за всіх інших: не бери хабарів, бо гроші засліплюють очі мудрим і знеславлюють чесних. Зважай, щоб прохання були гідними громадянина й корисними для держави. Будь прихильним до порядних мужів, які про гаразд держави дбають, на їхні прохання звертай більше увагу, ніж на прохання тих, хто з негідним наміром посад домагається. А коли люди, схильні до пиятики, зманіжені та розбещені, почнуть вимагати у тебе почестей, скажи їм відверто, що державні посади ти надаєш лише мужам чесним, шляхетним і стриманим: таким, що й правду говорити, і мужньо діяти, й ощадливо жити вміють; які не підлабузники і не зманіжені, і не п'яниці. А такі, як ви, скажи, не вшанування, а кари гідні. Якщо зробиш це, чесноти негайно зростуть у Польщі, а кількість вад зменшиться, і сама нечесність в безнадії згине. Запрошуй, отже, всякого бажаючого, найкращого й наславнішого, і ми незабаром побачимо, що ти є справжнім хазяїном могутньої держави, й довідаємося, що користуєшся державним добром, а не розтринькуєш його.

VIII. Тоді іншу частину справедливості, яка тримається на законах, легше буде довести тобі до досконалості, якщо її раніше більш старанно довершиш. Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран. Отже, піклуйся, щоб тіло республіки було здоровим, бо в цьому найвища похвала королеві, як і лікарю. Та коли певні члени твоєї держави захворіють якимось ґанджем, лікуй їх за законами так само, як Це роблять лікарі: не думають-бо вони, коли лікують, хто перед ними — багатий чи бідний, пан чи раб, громадянин чи подорожній, їм тільки важливо знати, що перед ними хвора людина й спосіб лікування її хвороби. І нічого більше. Так і ти підсилюй увагу людей у їх рішеннях. Гідність у людях цінуй, а на нікчемних боржників узагалі не зважай. Бо якби ти навіть захотів усе це виправдати і якби ти навіть одержав лик судді, ніколи не звільниш цю державу від несправедливості, немов від якоїсь хвороби. Адже ці скарги, серед яких живеш і які добре чуєш, ніколи не припиняться. Вони з'явилися (як це часто в судах буває) саме тому, що там багато важать авторитет, звання, респект самої людини. Отже, мали значення сила й острах: той у суді перемагав, хто або сам був сильний, або адвоката мав сильного.

Так з несправедливого судочинства народилася їхня нестерпна сила, яка, одноосібно на суді при складанні угод та заборон правлячи, пригнічувала всяке право і замість одного короля наплодила для нас у провінціях багато королів. А вони, розбираючи на свій розсуд наші справи, судять, як хочуть, судові справи вирішують, як хочуть. І ми здаємося їм неначе дітьми. Таким чином, у провінціях вони нас так принизили, як ніби в Польщі взагалі не стало короля — захисника від їхніх нерозважних учинків і патрона спільної нашої свободи. Відкрий очі, Августе, оглянь і досліди старанно префектури свого королівства. В багатьох із них володарі пригнічують своїх підданих, дбаючи тільки про власну вигоду. Тому від їхнього панування державі одні лише збитки.

Цей ґандж з'явився винятково внаслідок неправих дій суддів, які вдають із себе безкорисливців і вельмиповажаних, хоча ці їхні гідності зросли завдяки насильству (нестерпному для слабших) і стають для кожного неприємними, якщо про них лише дбати. Але що ти вдієш проти таких урядовців, коли ні чим іншим, як самим правом на життя доводять, що провінції належать не тобі, а їм. У тих провінціях, де вони правлять, король взагалі ніякої сили не має, бо і податки на свою користь збирають, і люд привчають, щоб не розраховували на тебе, а тільки на них; все їм, а тобі щоб нічого не сплачували (щоб їх боялися, а тебе ні на гріш не шанували). Тому і не дивно, що у провінціях нині мало хто скаже, що він підлеглий короля. Більшість негайно назве своїм паном того чи іншого вельможу. Тих же, хто назве тебе паном, знайдеш небагато. І до такої ганебної відповіді їх змусили не доброзичливістю чи ласкою, а силою і страхом. Отож, королю Августе, кінчаю говорити вже про це жахливе й найостанніше рабство. Хай станеться так, щоб усі ми звідали однаковою мірою не стільки титул, як силу твою королівську. Якщо зробиш це — змовкне вселюдський плач і скарги припиняться, та й благання нещасних, для яких ліпше під турком ходити.

IX. Тому, якби ти запитав мене, яких ліків ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Мені вельми до вподоби мудрість давніх королів у Польщі. Вони щороку по черзі обходили певні провінції королівства, щоб одержати від урядовців (яких ми називаємо офіціалами земель) достовірні відомості. Імена їх нам відомі, а саму справу з найбільшими збитками для держави ми занедбали. По деяких провінціях ще й досі, знаєш, є підкоморії (передусім префекти королівської опочивальні), є слуги столу, є мисливці, є також самі судді, неначе якісь синдики короля або президенти у провінційному суді. Виявляється, що вони у провінціях були заведені колись для того, щоб на випадок прибуття, короля як судді до провінції бути присутніми біля нього. Повтори, Августе-королю, давній і до того ж батьківський приклад. Ніколи не живи довго на одному місці, всюди бувай, всюди давай про себе знати, дбай про всі частини своєї держави: оглядай провінції, вислуховуй скарги, карай винних, звільняй пригнічених. І хай буде в тебе узаконене право позбавляти намісництва за пригнічення нещасних і карати безчестям негідників. Коли так чинитимеш, станеш єдиним королем Польщі, єдиним захисником і патроном усіх. Гонором своїм королівським ні з ким із своїх підлеглих не ділись. І ми теж не будемо тоді впадати у відчай, коли відчуємо твою нинішню допомогу, яка для нас є ніби волею божою. Бо і скаржимося у твоїй присутності вільно, претензії висловлюємо вільно, сперечаємось з намісниками також при такому судді вільно. Тепер же, коли ти давно у нас був і рідко приходиш, ми, пограбовані й гнані, змушені постійно позиватися.

Отже, зроби, що прошу, передусім. Далі потурбуйся, щоб ніхто з сенаторів не вів у сенаті справу когось із знайомих. Бо такий сенатор певною мірою є ніби зацікавленим суддею. І тоді ніхто з сенаторів не закине, що один з позивачів є другом судді, а інший — слугою. Бо що можна сказати або подумати більш ганебне, як виправдовуватись, що змушений був учинити неправий суд. Або що якийсь сенатор засудив у твоєму суді якогось раба твоїх підлеглих, послухавши спільного їх пана. А тому, щоб усунути страх перед несправедливістю, зроби те саме в Польщі, що колись, буцімто, зробив у Литві. Кажуть, коли ти довідався, що у литовському сенаті веде справу близький родич звинуваченого, ти заборонив йому виступати в цьому суді із звинуваченням. Цей приклад гідний похвали і є найбільшою ознакою твоєї справедливості. Віднови її у Польщі, просимо.

X. Якщо ти саме такими прикладами справедливості покажеш судочинцям зразок до наслідування, Бог дасть тобі, немов другому Соломонові, мудрий розум, щоб став великою репутацією справедливості і так само тішився славою серед усіх, — особливо, якщо до цієї (справедливості) громадянської додаси також божественну справедливість, яка є благочестям від Бога. Про неї скажу коротко.

Не сподівайся зробити щось у цій державі, перш ніж одержиш очі розуму, освітлені божественним світлом, без якого, як вельми справедливо провіщається, ніщо не буває безпечним. А щоб воно осяяло твій розум, дбай, щоб те світло передавалося непорушним. Чутка лине, і в твоїй державі воно розливається. Це світло не може з'явитися, звичайно, якщо його не звільниш від неприємного якогось і гидкого зловживання. Якщо працею вільних людей, які зможуть вчити інших і є немов ліхтарями слова Божого, не виведеш його з темряви на світ божий і на огляд своєї держави. Ретельно дбай, щоб вибори єпископа передано було або капітулам, як це вже у першій книжці показав, або, якщо це не до вподоби, не передавай священство принаймні якомусь мерзотникові чи марнотратнику. Обирання буде настільки значнішим, наскільки більше турботи виявиш до виборів священиків. Не зважай у цій справі ні на рід, ні на прохання, ні на гроші.

Не допускай, щоб сам єпископат став у тебе нагородою за підлабузництво і платою за облуду. Не слухай нечестивих, що просять за іншого такими, наприклад, словами: «Цей стільки твоїй Величності служив, стільки трудився в поті чола, стільки заплатив» або «стільки-то дав, а ще стільки обіцяє». Не думай, що принесе користь церкві той, хто таким шляхом до церкви пробирається. Сліпці, повір мені, і поводарі сліпих, а то й вороги хреста Христового ті, хто з шалом і безтямством несе до церкви Бога великі лиха. З цього народжується передражнювання; звідси беруть початок обман слова Божого й інтриги; ними знищується Євангеліє і сам Христос виганяється з душ багатьох. Нічого дивного. До дбають нині не про ревність, благочестя і братню любов, чи допомогу бідним братам ксьондзи, а про свої родинні справи, про панування, сіяння чварів і неродство.

Чому вони, коли бачать, що якесь святе питання є сумнівним, несуть не світло заблукалим, не знання неосвіченим, не надію тим, хто її втратив, а навпаки: гасять те світло, нищать надію у душах людей і з коренем її виривають.

Злодій, за свідченням Христа, ненавидить світло тому, що боїться, щоб при світлі слова Божого не виявилося крадене. А оскільки священство боїться цього, то прикидається і блазнює, одягнувши на себе машкару давньої святості, — хоч у душі жерці найбільшою мірою нічого не варті і є вовками найжадібнішими, які дбають лише про те, щоб простий народ, наставлений на розум словом Божим, не розпізнав, що вони вовки у шкурі овець, і не залишив їх, і не забрав у цього бидла прибутку, тобто харчу і жолудя.

А щоб цього не сталося, вони, повір мені, вчинили змову проти слова Божого і проти його вірних і справжніх проповідників. Більше того, намагаються не допустити їх до церкви. Отак вони шаліють. Можливості у них невеликі, але вдають, що все можуть. Підтримай справу самої церкви в міру своїх сил і за прикладом царя Езекія знищи мідного змія і їхню користолюбну релігію, а в провінціях настанови таких єпископів, щодо яких буде певен, що вони мають серед людей добру славу.

Якщо це зробиш — увільниш свою державу від страху перед новими подіями: не будеш боятися ні єресей, ні навіть зміни самої релігії в Польщі. Бо нікого нема святішого від примаса, нікого любішого, й ні з кого так не беруть приклад, як з нього. Коли простолюд скористається нагодою і житиме за його приписом, мир і злагода всюди будуть. Від тебе найбільшою мірою залежить, щоб держава таких примасів мала. Їх ти у великій повазі май. Передусім же повинен уважати гідними вічного життя єпископів, цих справжніх намісників Христа і батьків держави твоєї, і ключникарів. Шануй їх всіляко і поважай, але так, щоб маєстат єпископів ні в якому разі не відповідав твоїй королівській гідності.

XI. А оскільки я відверто заявив, що є твоїм зразковим підлеглим, то ти, поклавшись на свою розсудливість, швидше й рішуче знищи у Польщі заведений королями мерзенний звичай. Бо хоч ти і маєш найвищу посаду, але відміни порядок, коли єпископ, одягнений у святе вбрання і обв'язаний інфулою, під час священнодійства, репрезентуючи біля жертовника господа Христа, благоговійно припадає до ніг твоїх, тримаючи в руках кадильницю, а також хрест і Євангеліє.

Як можеш, о королю, зносити цей нечестивий звичай злочинного культу? Невже хочеш, щоб про тебе думали, ніби ти Пілат або нечестивий Герод, удостоєний за ту жахливу службу ласки господа твого Христа? Чому ти цей гонор виявляєш лише до єпикопів? Адже ти їм підлеглий і їм завдячуєш своїм гонором, як слуга — начальнику, як син — батькові, як людина — Богові, Христу і господу твоєму, якого єпископ, відправляючи службу, зображує і одягом, і пов'язками, і, нарешті, всім трибом богослужіння. «Але не терпить, — скажеш, — мій маєстат, щоб я підкорявся своїм підлеглим». Але ж їх число набагато зменшиться, королю Августе, якщо всупереч справедливості й глузду правити будеш.

Єпископ під час богослужіння не є твоїм підлеглим. Навпаки, в цей час ти його підлеглий. «Але ж вони терплять!» — скажеш. «Терплять, Августе, терплять, — і з великою навіть для себе і для Церкви ганьбою терплять. Тому що або не розуміють цього, або не відчувають ганьби. Деякі з них бояться тебе прогнівити, щоб, чого доброго, не позбутися твого довір'я і посади». Якийсь Ян Людбраницький, слова і діла якого у Польщі відомі, був, кажуть, свідком, коли якийсь єпископ першим з польських єпископів під час богослужіння з кадилом у руках припав до ніг короля. Так-от, цей Людбраницький, вельми обурений, мовив: «Негідний звичай ти вводиш у Польщі, єпископе!» «Тобі, — відповів той, — добре говорити, — бо ти вже єпископ познаньський. А мені, щоб стати перемишлянським, треба ще здобути ласку короля». І справді, єпископ, який завів таким чином ганьбу воздавання почестей у Польщі, невдовзі вже простував перемишльським шляхом. Ти не винен у його прогріху, а тому надавай більшого значення давньому звичаю понтифіків, ніж новому, введеному одним єпископом. У цій справі треба наслідувати цісаря Карла, блаженну людину, котрий під час богослужіння римського папи прислуговував йому з найбільшою повагою.

Далі. Ти у своїй державі є тим самим, що й цісар у своїй імперії, єпископ же у Польщі — все одно, що папа в Римі. Отже, якщо той ніколи так не вшановував цісаря, то і єпископ також, не повинен тебе, короля, так само шанувати. Тут доречно вдатися до такого порівняння: наскільки понтифік перевершує цісаря, настільки тебе хай перевершує єпископ. І як цісар віддавав належне папі в Римі, це саме й ти теж мусиш воздавати в Польщі його намісникові. І чого папа не зобов'язаний цісареві, того й тобі намісник не зобов'язаний як королеві.

Таким доказом вельми почесно і благочестиво цю ідоломанію від себе відхилиш. І скільки разів будеш присутній на богослужінні, завжди так треба діяти. І запам'ятай, що на богослужінні ти не король, а приватна людина і грішник, рівний з усіма іншими, хто тут присутній, або й навіть вищий. А божественних почестей тобі, людині грішній, єпископ не має воздавати. Після закінчення богослужіння, коли ти повернешся до своїх королівських справ, тоді знову будь королем. Бери до рук меча, якого Бог дав тобі для покарання злих і захисту добрих. У церкві забудь, що ти король. Там певною мірою королівство єпископів, а не твоє. Ти ж будь королем не в церкві, а в республіці.

XII. Якщо хочеш цій республіці мудро, справедливо і благочестиво служити, піклуйся про її безпеку від зовнішніх напастей. І трудись так, щоб ми, слабкодухі, мали у твоїй особі захист. Якщо вороги оточать нас звідусіль і треба буде боронитися, ти, як сторож і вождь, станеш нашим захистом. І доки будеш за всіма пильнувати, ми будемо спокійні за здоров'я дітей, дружин і за власну долю. Отож будь мудрим королем, справедливим.

Та якщо побачимо, що ти боязкий, не маєш сили й твердості, ніщо не буде для нас корисним, хоч би яким воно було великим і преславним. Маю на увазі, власне, «хоробрість», чи «мужність», яка одна лиш силу дає. Королі, які позбавлені цього, слабкі, зніжені і не шановані. Їх називають сарданапалами, за ім'ям фрігійського царя Сарданапала, який загинув через власні нікчемні забаганки. Його, кажуть, убив якийсь ассірійський воїн-найманець, коли побачив серед жінок за прялкою. Воїн уважав, що ассірійцям, відважним мужам не подобає підкорятися такому царю.

І по заслузі той цар одержав. Бо тому, хто хоче правити, душу треба мати передусім велику й благородну. Адже від цього все в житті людини залежить. З воістину царською гідністю такий правитель уникатиме нечестивців (не тільки найбільших, а навіть зовсім малих). І навпаки, буде прагнути до чесних. Такий і гідності служитиме, і про пожиток народу турбуватись буде, і державу більше власного життя любитиме. (Всі згідні, що так думають справжні королі. А ті, кого ми називаємо сарданапалами, позбавлені цих якостей).

Такі королі нікчемні й зневажені всіма. Подібним, кажуть, був колись Мешко в Польщі. Так-от він, коли від батька Болеслава Хороброго, найславнішого і найхоробрішого мужа, державу Польську одержав багатою і сильною, зруйнував її на догоду дружині своїй Ріксі. Ганебно він у Польщі свій вік прожив і, знеславлений, нікчемно загинув. Не згадую тут Людовіків і багатьох інших, які, окрім імені королівського, нічого не мали гідного короля. Слабкодухими вони були, але їм дуже хотілося царювати. Їх падіння і неслава хай нагадують тобі, щоб такими нехтував, а наслідував старих Болеславів і Казимирів, дідів твоїх, а передусім Сигізмунда, батька свого. Вони у Польщі були найкращими королями і найхоробрішими мужами. За їх прикладом з юнацьких років загартовуй себе. Не шукай способу, а берись за справи державні. Похвалу і славу приймай. До цього спонукає хай тебе неслава інших. Живи серед злигоднів і там постійно перебувай, де страх панує. Хай він позбавляє тебе сну, волає, терзає душу і гнітить. Хай своєю присутністю відганяє від тебе похітливість (згубу молодості!) і вчить, як, де і з ким треба жити королеві. Той самий дорадник і вчитель хай дух твій, гартує і його, немов лук, натягує, щоб ти все гостріше відчував, швидше на допомогу приходив і все зростаючі напасті швидше знешкоджував. Причому той самий дух окропить тебе, передбачливого й відважного, доброю надією, коли заманеться слави. І ніколи не дасть впасти у відчай, коли твоїй державі загрожуватиме небезпека. Все у страху пізнаєш, все з'ясуєш, зокрема й те, що ніколи не буде корисним тобі, те, що шкодить державі.

Отож коли наберешся досвіду, і вдома стануть тобі довіряти, і серед чужинців найбільший авторитет матимеш. Твої вороги будуть думати, що мають справу з діяльним мужем, досвідченим, відважним і вельми надійним; не з ледащом чи невігласом, і не з розбещеним та нерозважним. Така думка для тебе не менш корисна, ніж зброя і військові машини. І не треба гадати, що ворог цього не розуміє, коли стає до бою. Він розпочинає битву і сподівається на перемогу, коли знає про нікчемність чи слабкість противника. Хто чатує, завжди сподівається перемогти сплячого. Так само як тверезий — п'яного, передбачливий — неуважного, досвідчений — недосвідченого. Але тільки мужність бореться з вадами і стає вищою там, де більші вади трапляються.

XIII. А оскільки чутка про твою відвагу не позбавлена глузду і переважає всі інші, іди у ту частину держави, якій ворог більше загрожує. Передусім прямуй у Русь, мешканці якої зазнають нападів численних ворогів. Прийди у цю провінцію, Августе, оглянь її укріплення, захисти слабкі місця фортець, набудуй міцних побільше. Покажи себе королем, який може прогнати від нас скіфів, волохів і турків. Отож доведи отут, у Русі (а не у Вільні чи Кракові), що можна покладатись на твою доблесть. Хай будуть ті міста пристанищем священиків і купців, а не тільки місцем вияву твоєї доблесті і військової вправності. Поспішай туди, у Русь. Хоробрі мужі за тобою послідують. З тобою поїдуть лицарі, а не ганебні блазні. У Русі житимуть з тобою, нарешті, воїни і польські вершники, а не хвальки й нікчемні актори.

Коли сусідка Скітія (Волощина чи Туреччина) почує брязкіт зброї в Кременці, або в Перемишлі, чи на Київщині, скаже, охоплена страхом: «Невже так швидко новий король тут? Напевно, таки прийшов захищати, напевно, пильнує і щось недобре для нас затіває». Та якщо ти будеш займатися іншими справами, будеш захоплюватись співом дівчат у Вільно або танцями у Кракові, будеш у своїх підлеглих посміховиськом, і вороги тебе не будуть боятися: пустошитимуть, здобич безкарно братимуть. Такий уже рід людський, язикатий і злостивий. Любить покепкувати, незважаючи на титули. Отож і чуємо вже: «Король ще дитя і не сердитий» 4. Тому, що б ти не робив, як уладнаєш усі справи, йди у Русь якомога швидше. І там роби те саме, що добрий батько робить на щойно купленій віллі: ледве став господарем, оглядає віллу, вивчає все ретельно, обмірковує з управителем і кожному з селян уже, дивись, відповідну роботу дає. Те саме й ти зроби.

Як тільки поховаєш батька і відбудеться сейм, бери на себе управління державою, їдь до тих частин, що перебувають у небезпеці. Оглянь там військо, з воєначальниками порадься, фортець набудуй, з'ясуй, які труднощі мають мешканці, чого потребують. Якщо це зробиш, важко навіть уявити, як любитимуть, королю, тебе свої і як будуть боятися вороги. Другим Кіром і Агесілаєм і самим Александром Македонським всюди будуть тебе вважати — як удома, так і по чужих краях.

XIV. Розумію, що пишу набагато докланіше, ніж раніше думалося. Та це тому, що кажуть, ніби ти до Литви незабаром повернешся, як діждешся кінця сейму. Роби, як знаєш. Але задля гідності твоєї королівської, яка тобі наймилішою повинна бути, прошу і благаю вислухати мене. Якщо так швидко, королю, від нас до Вільна підеш, вельми гірко нам буде, не для образи хай буде сказано, — О постраждає від цього твоя репутація. «До побачення!» — скажемо тобі при виїзді і додамо такі слова: «О Кіре наш, чи не швидко звідси? Чому ховаєш очі? Чому відвертаєшся?» Або такі: «А кажуть, що в нас король є!» Або ще: «Якщо це наш король, то чому він до Литви поїхав?» Хіба цей народ змовчить? Ніколи! Він швидкий на вигадки і за звичкою не пропустить нагоди вжалити тебе при від'їзді.

Народ вважає тебе своїм захисником, а ти втікаєш од нього. Не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави. І прислухайся до моїх прохань, Августе. А коли відмовишся від поїздки до Вільна, з'явися через певний час у Русі озброєний і покажи, що вирішив тут мешкати тривалий час. Настраши ворогів своїх несподіваним прибуттям у Русь. І то так, щоб уся азійська нечисть відчула в тобі короля дійового і вірного сторожа держави.

XV. Але наші поради і приписи для тебе, певно, нічого не значать, бо маєш свої особисті бажання і прагнення. Якщо до них лише будеш прислухатися, вони знищать у тобі почуття доблесті й гуманності, — ти їх просто не відчуватимеш. Так, наприклад, деякі люди внаслідок певної хвороби і заціпеніння відчуттів перестають відчувати смак їжі. Так і похіть, і пристрасне бажання вдовольнити її сковує молодь і штовхає її на нерозважливі дії; закриває очі, щоб не бачила власного загину; затикає вуха, щоб не слухала корисних порад; нав'язує їй лише потяг до Венери, яка відбирає у молоді всі інші відчуття: і зору, і слуху, і нюху, і смаку. А щоб юнацький вік з більшою приємністю насолоджувався, забрала в нього передусім почуття сорому. Але де одна чеснота гине, неодмінно гине всяка турбота про доброчесні вчинки. Таким учинком є воістину сумний приклад Дідони, вельми корисний для остороги королям і описаний поетом у такому вірші:


Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних

Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків

Задля війни не будують; припинено все споруджати —

Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають  5.


Ти бачиш, як та нещаслива Дідона, «якій Юпітер велів заснувати нове місто» б, жагою, ніби чумою, охоплена, всі державні справи занедбала. Пристрасть ввірвала з її рук берло державне, оціпеніння і нехіть до всіх справ принесла. Жага-бо нехтує працею і, дбаючи про тіло, прагне зберегти його для Венери юним: Та коли вже чоловіка всього охопить і нещасним зробить, то, щоб не зазіхав на щирі права (як це зробив Прометей), був прикутий до Кавказької скелі на поталу хижому птахові. А щоб думав лише про чиєсь тіло (і в ньому прагнув знайти задоволення), змушує цього чоловіка закохатись. А найбільше в ту, що далеко, бо, як каже той самий поет:«...і відсутнього, бачить його біля себе» 7.

Таким чином, дух жаги нещасливий, тому що завжди про чуже тіло думає, а до свого недбайливо ставиться; і себе самого найганебніше виснажує. Тому, что відданий жазі, здається, що нема нікого кращого, нікого гіднішого за його обраницю. Не про власну гідність тоді турбується і не про громадську користь думає, коли, насупившись, сидить за вечерею, непривітний і злий на всіх.

Інший, щоб приємніше було казитися, влаштовує бенкети, куди скликає навіть чужих. Пиячить там, витанцьовує, а як втратить почуття сорому, одягає маску і блазнює. Це вже, королю Августе, неронівські примхи. Такими забаганками починав той, а закінчив зруйнуванням Римської імперії. Бо коли в того жага перейшла в шал (а вино для нього, мов олія для вогню), ніяка ганьба вже не могла його спинити. Якого злочину він не вжив при нищенні Риму? Кого не прагнув убити? Яких законів не переступив? Якою цнотою не знехтував? Якого святотатства не вчинив? Цей дивогляд палав жагою, яка породжувала сп'яніння, а воно викликало шал. Отож в Нероні за людською подобою ховалися ніби три жахливі звіра, а саме: жага, пияцтво, шал, від яких залежали поводження цієї людини і її дії. Чи тобі не здається, що саме ті вади штовхнули його до злочинів?

Уяви собі, що хтось у людську шкіру зашив таких, наприклад, трьох диких звірів: вепра, ведмедя і лева. Що за вигляд, питаю, був би у цієї шкіри, що за рухи! Чи тобі дуже б захотілося мати таку шкіру, якби уздрів її рухи і почув страшне рикання? Таке краще спостерігати, на небі сидячи, ніж з близької відстані. Таким дивоглядом був Нерон, коли Римську імперію марнував. Він сам себе найжахливіше покарав. Сам себе, кажу, бо невдовзі був убитий і, таким чином, хоч запізнілу, та, напевне, заслужену кару за республіку поніс. Такий кінець мала його жага, сильна жага до пиятики, яка, запалена шалом, стрімко відійшла до Тартару після жорстокого вбивства матері.

Отож, цим ганебним досвідом навчений, ти житимеш, гадаю, обережніше і будеш пам'ятати, що від природи жоден король не є злим, а лише від звички. Бо якщо король не гамує у собі жорстокість і злобу, а до того ж щодня пиячить і шаліє повсякденно, напевно знай, що буде з нього тиран найнегідніший і дуже схожий на Нерона. Таким чином уже тепер, у юнацькому віці, за настановою божественного Павла, «уникай жаги» 8. Позбувшись її, легше жити стримано й сумирно, без нарікань. У цьому віці більше надавай значення чеснотам і гідності своїй королівській.

XVI. Чим же іншим стримаєш потяг свій і жагу молодого віку, як не словом апостольським, яке вчить: «Ніхто хай не одружується лише для злягання». Отож приводь дружину для того, щоб вона невгамовну твою молодість, до жаги охочу, добровільно у покорі тримала. Дружина сама хай буде мірою і межею цієї жаги, яку природа тобі від народження подарувала. Життя юнака без дружини неспокійне, клопітке, непевне, ганебне і нечестиве. Тому, коли переконаєшся, що без дружини не зможеш жити тверезо і скромно, чимдуж з найбільшою дбайливістю її вибирай. І то таку, з якою добре і сумирно вік проведеш.

А коли вже ти два обов'язки на себе береш (один — приватної людини, другий — короля), то маєш пам'ятати, що у приведеної дружини мусять бути такі два обов'язки. Перш за все, щоб з нею в одній постелі ночувати. А по-друге, щоб мати королеву, з якою будеш правити нами. Якщо хоч одного з цих обов'язків у твоєму подружньому житті бракуватиме, недосконалим буде воно і ледве чи правдоподібним. Адже у королів мета одруження зовсім інша, ніж у приватних людей. Бо приватна людина, якщо приводить собі дружину (яка і добра, і зла приносить порівну), то приводить її лише для одного себе і ні для кого іншого. Тому достатньо, щоб вона була доброю, чесною, слухняною.

Що ж до королів, то тут інший резон: королю треба турбуватися не стільки про дружину для себе, як про королеву для держави. Від цього всім буде вигода. Вона державу збагатить віном, новим союзом підсилить, мир для людей здобуде, а також гідність родичів і королівський маєстат з собою принесе. Вона буде своєму королеві не лише подругою постелі, а й у державних справах дорадницею.

А щоб помітно було, що дружина короля у державі є його союзницею і співправителькою, її, як і самого короля, за старим звичаєм окропляли, коронували і називали «з ласки Бога королевою». І віно королеви як певні володіння самій державі приписували. Таку дружину, доньку римського короля Фердинанда , ти, Августе, нині привів. Здавалося, що вона принесе неймовірні вигоди нашій державі: передусім славу, вельмишановні звичаї, цнотливість. А далі: майже з усією Європою зв'язки, замирення з цісарем Карлом і королем Фердинандом, а також мир з германськими князями та найвищу доброзичливість до всіх.

Та оскільки нещаслива доля забрала її у нас, ти мусиш знайти подібну до неї, і то якомога швидше. Хай вона принесе тобі і твоїй державі такі самі блага, які та принесла. І будь у цьому дбайливим. Бо якщо ти у новій дружині будеш шукати лише для себе вигоди, не забувай, що лихо спіткає тоді не тільки нас. Така дружина, передусім, буде для нас чужа і неприємна. Далі, тебе самого зробить нам нелюбим і ворожим. Будемо оплакувати, що ти віддав перевагу своїм, приватним інтересам всупереч суспільним інтересам нашим. Війна з сусідами починається чи якась інша напасть буде нам загрожувати, твій шлюб станемо звинувачувати, на тебе самого нарікати почнемо і говорити: «Може б, цієї війни й не було, може б, мир з сусідами був непорушний, якби наш король узяв за дружину дочку цісаря Фердинанда або іншого якого могутнього короля. Коли ж візьмеш позбавлену союзників, ми будемо одні серед ворогів.

З усіх боків нас обступили небезпеки: з півночі тисне Московія, зі сходу — Скітія і Валахія, з півдня через Угорщину — Туреччина, від заходу сонця загрожує Германія. Звідусіль облягли нас небезпеки й загрози, і нема надії на допомогу. Прикро, але гинемо через помилки одного юнака». І будемо тоді потихеньку один одному на вухо шептати: «Як? Невже така давня і така могутня республіка згине через помилки одного юнака?» Такі слова й багато інших до них подібних, про які тепер навіть «у душі боїмося згадувати», будуть у нас на вустах. Але важко не говорити, коли тобі болить.

XVII. А щоб такого лиха не трапилось, і за рішенням сенату, і на власний розсуд подбай про вибір дружини, гідної і твоєї постелі, і видатної держави. І в цьому наслідуй діда свого Казимира, а також батька Сигізмунда, які одруженням своїм державу зміцнили. Дід твій узяв дружиною дочку Альберта, верховного князя Австрії, який водночас був римським королем. Батько взяв матір твою — вельми славну і вельми шляхетну жінку з давньої родини неаполітанських королів. Краще наслідуй цих, ніж нерозважливий вчинок Владислава, прадіда твого, який, незважаючи на велику ненависть і найбільшу недоброзичливість підлеглих, пошлюбив удову Грановську зі свого королівства. Вона воістину приємна і чесна жінка, але більше придатна як дружина для приватної людини, а не для короля. Та вона два роки лише з королем прожила і померла. На відверту радість усієї держави. Такою була ненависть наших батьків до цього шлюбу. На місце померлої Владислав привів твою прабабку Софію, княгиню руську. Бери собі за приклад прадіда свого, якому гонору королівського не бракувало. В цій справі треба дбати передусім про гідність і шляхетність.

А щоб не повторювати старі приклади, візьми ближчі — батька свого і діда: за ними йди, їх наслідуй, і за їхнім прикладом приводь дружину, гідну твоєї величності, яка саме в ці вельми неспокійні часи підтримає державу новими угодами і договорами; мир і злагоду в державі зміцнить; спокій і тишу разом з тобою встановить. З найвищою прихильністю, найчесніше і без жодних ревнощів і недоброзичливості будеш правити з нею в Польщі. Вона буде дружиною, союзницею молодості і подругою ложа твого. Під щасливим і прихильним знаком ми від цього священного шлюбу мати будемо воєвод, князів і королів, а також щирих спадкоємців твого королівства. Коли станеш власником такої дружини, вся Польща вийде її зустрічати і вітати з прибуттям. І ми також поспішимо з піснями й танцями, з радісним пеаном вітати будемо нову королеву нашу, твою обраницю. І приведемо до покоїв твоєї матері, вельми славної і цнотливої жінки, немов святу і сором'язливу ту Ребеку до намету Сари. З ласки Бога і людей втішайся нею і чекай від неї синів собі дорослих і миру, якого понад усе заповідав тобі Ізраїль. Цього і ми тобі бажаємо, і сам до цього прагнути мусиш.

XVIII. Якщо цих прикладів і зразків будеш дотримуватися, королю Августе, то переможеш юнацьку легковажність. А коли ще й вуздечко стриманості та помірності на неї одягнеш, більшу матимеш спроможність для здійснення великих справ. Та людина найменше здорова, якою опановує жага, особливо якщо вона до того ж нездорова. Тоді всім стає зрозуміло, що така людина не виправдовує покладених на неї надій і нічого путящого не зробить. Але ти можеш стати сильним мужем у державі і здійснити багато доброго: чому вік завадить, допоможе чеснота. Отож за прикладами багатьох того домагайся, до чого прагнули у твої роки всі гідні наслідування мужі, — владу зміцнюй та ім'я своє вславляй. І це не вигадки. Один Александр Македонський хай буде для тебе достатнім прикладом: з молодих літ почав займатись вельми поважними справами. І хоч у 33 роки помер, але встиг перемогти греків, погамувати персів і всю Азію підкорити. З цього можна зробити висновок, що доблесть діяльних королів може більше, ніж вік. Але до слави, якої Александр досягнув, мусиш іти тим самим шляхом, Передусім, з усіх сил намагався гамувати потяг до хтивості, а тому до захоплення Вавілона не мав справи з жінками. Отаким був безжальним і суворим до себе. Чесноти не прийшли до нього самі, а лише завдяки постійним вправлянням. Александр ніколи не сідав до столу, якщо не мав спраги й голоду; ніколи не лягав відпочивати, якщо не мав утоми; ніколи не вставав із-за столу пересиченим; рідко ночував під дахом, а частіше під відкритим небом, користуючись простою солдатською постіллю.

Таким чином, Александр, і вдень, і вночі по-солдатськи живучи, ворогам був страшний, а своїм — любий. Бо коли у військовій справі витримка і послух є найважливішими, то ніякому іншому вождеві більше воїни не довіряли і ні з ким не страждали, як з Александром. І не ремствували. Бо їхній король разом з ними терпів злигодні, мерзнув і страждав.

І радість у них була спільна з королем, коли щось здобували; і спільний біль, якщо щось втрачали. У наступі його завжди бачили першим, і останнім при відступі. В небезпеці король був пильним, відважним; на полі бою з'являвся там, де було найважче; ніколи не падав духом; з переможеними поводився великодушно. Тож і не дивно, що воїни його слухались і найбільшу надію на нього покладали. Та й хто з таким вождем не був би хоробрим? Хто б не кинувся слідом за ним у найжорстокіший бій? Якщо війна точилася влітку — пікся на сонці разом з усіма, якщо взимку — мерзнув на морозі більше за найзлиденнішого воїна. У важкі дні, в безсонні ночі, в голод і спрагу (під час військових переходів) Александр завжди був першим. Навіть тоді був першим, коли через сірійську пустелю і засушливі місця вів своє військо, що знемагало від спраги. Коли в поході хтось добровільно запропонував йому пригорщу холодної води, він відмовився і віддав знуреним спрагою воїнам. «Хай живе передусім король, — закричали тоді всі, — а військо в тебе ще буде! Бо якщо ти загинеш, і військо разом з тобою загине!» Така у всіх воїнів була витримка, що навіть жорстокої смерті не злякалися, аби лиш Александр лишився живим.

І ця витримка воїнів, яка спочатку була властива лише Александрові, з'явилася у них завдяки прикладові самого вождя. Після цього вже й не дивно, що сама Азія підкорилася цій видатній доблесті. Суворим гартом Александр виховував доблесть удома, а перемоги шукав по чужих краях. Багатих персів він переміг бідністю, розкішних греків — стриманістю, безтурботливих індійців — пильністю. Нарешті, сам Кавказ полонив пристрастю, працею і стриманістю. Отак завдяки слухняності і витримці воїнів імперію з обох боків обмежив океанами і став не лише переможцем усього світу, а й зразком переможця, корисним для наслідування всім королям.

XIX. Про цього короля докладно говорю, щоб не вважав, ніби твій вік ще не дозрілий, а щоби брав приклад з нього. Адже він є зразком того, що королі і в державних, і у військових справах більше прислужуються силою духа, ніж тіла. І ти за прикладом Александра відмежуй своє тіло від жаги і його, як я вже казав, у Русь перенеси. Там і мерзнути будеш, і голодуватимеш, і спрагу будеш мати. Там не мозолитимуть очі вродливі личка, не чутимеш пісень, не вдихатимеш парфумів, не смакуватимеш ласощів, не будеш витанцьовувати. Навпаки, перед очима завжди буде все, гідне хороброго мужа, могутнього короля і вождя. Своїм приходом у вояків дух піднімеш і поважати себе змусиш; їхні тіла загартуєш, а душі привчиш зносити тягар війни і слухатись, і поневірятися разом з тобою.

Вороги ж твої, коли почують про твою розважливість і досвідченість у воєнній справі, припинять напади на твій і наш край і більше будуть боятися твого імені, ніж зброї. Якщо так славно будеш правити у Польщі, навіки славним королем станеш. Вже тепер зиск від суворої слави відчуваєш і до неї завдяки мудрості, справедливості, могутності і стійкості прагнеш. До цього й закликаю тебе у дружньому посланні. Не треба шукати слави між людьми, даруючи їм пурпур чи тонке полотно. Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, бездумну і нещиру справедливість. Найвище цінуй тяжку, але непорушну славу, — щоб тішились поляки, що ти у них вроджений король, щоб любили тебе і вважали корисним для республіки. З цією славою ніщо не може зрівнятися, тому саме її всіма своїми силами підтримуй і навіть власним життям оберігай. За нею слідуй і всю силу таланту, яку тільки має, використовуй для її зміцнення.

XX. Написав оце, як зміг, не для невігласів, що нехтують будь-якою наукою, а для тебе, найвищого короля, який повинен приймати рішення згідно зі своїм духом, — щоб розсудливість дружила з силою. Одна з цих (двох) чеснот природно шукає іншу, йде за нею слідом і навіть живе разом. Адже й сила без розважливості занепадає. І розважливість, хоч панує над речами, не буває міцною без сили. Тому, якщо відчуваєш себе королем, не нехтуй жодною з цих чеснот, які обидві сприяють примноженню мудрості. І не кажи мені: «Ти можеш так повчати, бо ти приватна людина, а не король». Я бачив на арені кулачних бійців і бігунів у ристалищі, які хоч і сильні мужі, але здаються дітьми. Їх можна підбурити криком до змагання, тому що крик допомагає, навіть коли розум нічого не вартий. Багатьох можна було б ще назвати які, будучи приватними особами, добре вміли повчати багатьох можновладців, і пам'ять про них між людьми завжди свіжа і безсмертна. Так, поет Симонід багато повчав спартанця Павсанія, Талес з Мілету — Періандра Корінтського, Анаксагор Клазименський — Перікла, Платон — Діона, Арістотель — Александра, а Длугош — батька твого Сигізмунда.

Якби ці можновладці і королі не зважали на них через те, що вони приватні особи, ніколи б не зажили такої слави і безсмертя між людьми. Я не ставлю себе поруч з ними (бо не шаленець), але на їхніх прикладах учу, що ім'я приватної людини не повинно перешкодити прислухатися до наших порад.

Вони відкривають тобі короткий шлях до здобуття хвали і слави серед людей.

Такий шлях не всіх людей вабить, дехто воліє сам усе спізнати, мандруючи по чужих краях. Ми ж, ніби до купи все зібравши, в одному місці показуємо, як мусить поводитися сам король. Бо ти перебуваєш на високому щаблі найвищої гідності, і очі майже всіх народів спрямовані на тебе. Тому жоден твій учинок не може бути прихований і вмить стає відомий усім.

Тож наслідуй все краще і в Лікурга Спартанського, і в перса Kipa, і в поляка Сигізмунда, і в будь-кого, хто розумом і звичаями піднявся серед людей. Отак легко й швидко прославиться твоє ім'я в Польщі і на вустах усіх перебуватиме в найвищій славі, — хоча б ніколи й не збирався плисти до Єрусалима. Якщо ж знехтуєш щирими й правдивими настановами, корисними для тіла і майбутньої долі, то незважаючи на дуже високе місце твого сидіння, виявиться так, що воно тебе прикрашає, а не ти це місце. Але, правду кажучи, ми про тебе кращої думки. Скільки б про твоїх предків і рід Ягеллона не думали, щоразу зазначали, що для них була чужа пихатість. Натомість увесь ваш рід був сумирний, щедрий, ласкавий, кмітливий. Отож прийми ласкаво цей дарунок від доброприхильного, вірнопідданця твого і не забувай, що він, пишучи це, дбає лише про твій зиск. І хай з волі Бога найкращого і наймогутнішого він буде в тебе сталим і незмінним.










СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ

«Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»

Дається за: [Stanislai Orichovii]. Fidelis subditus sive de institutione regia ad Sigismundum Augustium libri duo, 1543. — Warszawa, 1900. Переклад В. Литвинова.


 1 Йдеться про Болеслава II.

 2 Авторство дистиха встановити не вдалося.

 3 I Тим. 6, 10.

 4 Вислів українською мовою в латинській транскрипції.

 5 Вергілій. Енеїда, IV, 86 — 89.

 6 Вергілій. Енеїда, I, 522.

 7 Вергілій. Енеїда, IV, 83.

 8 l Kop. 6, 18.

 9 Йдеться про імператора «Священної Римської імперії» Фердинанда I.








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.