Попередня     Головна     Наступна




Станіслав Оріховський


ЛИСТ ДО КОРОЛЯ СИГІЗМУНДА


ДРУКАР ЗАСВІДЧУЄ ПОВАГУ ЧИТАЧЕВІ



Друже читачу! Ми одержали примірник листа, в якому Станіслав Оріховський рекомендує свою промову найяснішому Сигізмунду, королеві Польщі. Його разом з промовою прислали друзі з Русі. Лист, як нам здається, гідний твого ознайомлення, а тому долучаємо його до промови. Бувай здоровий.






НАЙЯСНІШИЙ І НЕПЕРЕМОЖНИЙ КОРОЛЮ!


Нема сумніву, твоя велич дивовижна. Тому й вирішив написати до тебе, короля королів, хоч мені, людині приватній, невідомій і, можливо, не чуваній, це, здається, найменше б личило. Але є причина зухвалості, тобто мого наміру. Над цим хочу зупинитися, королю! І хоч гідність твоя заслужено відома і тобі після Бога ми всім зобов'язані, однак не полінуюсь нагадати про твої заслуги, якими не менше себе, ніж ім'я поляків прославив. Ім'я це хоч і здавна великим було, та досі належно похвалою звеличене не було, а ведені тобою справи не додали йому належного блиску. Багато славних подвигів удома, на війні предками нашими було здійснено. Вони або потверджені славою твого родового імені, або освітлені сяйвом твоєї слави. І те, і друге в міру заслуг були схвально зустрінуті небом.

Я також скільки сили прагнув підтримати частку твоїх заслуг перед тою незмірною славою, яка дуже велика порівняно з моїми мізерними силами, недостатніми для здійснення подібних подвигів. Тому за іншу частку твоїх справ хочу взятися і, довірившись письму, нащадкам передати. Адже залишиться наше писання (не побоюся сказати) для нащадків, які, якщо не талантом нашим (якого, по правді кажучи, не маю), то величчю імені твого збуджені, перевершать, мабуть, написане нами. А воно таке, що могло б по добрій волі здружити читача з найнездатнішим автором. Сподіваюся, що в літопису твого імені моє писання житиме й зростатиме [в слові]; нарешті, глибоко вкоріниться й посилиться в історії твоїх подвигів.

Більшість освічених мужів про твою величність вже писали, й багато з них обрали твою славу ніби спільним полем для своєї діяльності, на якому побажали виявити себе й здібність показати. Але бачу, що йду за ними вслід з непідходящим твором. Вони перевершили мене авторитетом, досвідом, талантом. Якби не вони, то, певно, сама фортуна (хто ж іще?) зважилася писати про вельми квітнучі твої справи. Мені ж доля веліла описати твої розладнані й дуже непевні справи. Минулися благословенні дні, й Польща також потрапила до смуги загального сум'яття. Я не прагнув про це писати, але пишу, -- до цього змусили обставини.

Нещодавно написав до твоєї Величності промову, в якій закликав до походу на турків. Вона твоїй гідності присвячена й нині вже на люди потрапила. Її також Величності твоїй надсилаю. Там прагнемо пов'язати спосіб ведення війни з похвалою твоєї гідності. Якщо у військових справах не досягнеш, чого хочеш, не спіши казати, що тобі забракло таланту й сумління.

Прагнемо також переконати читача, що ти король, яким підлеглі воістину повинні пишатися. Бо лиш такою справжня слава королів буває, і в неї легко вірить слухач, коли король подобається і, немов освітлений похвалою своїх підлеглих, прославився. Особливо якщо та похвала не від примусу виникала. Це твоєї величності передусім стосується.

А я, щоб не говорити про себе, написав про твою Величність. І хай не здається, що шукаю таким чином доброї ласки. Я задоволений твоєю ласкою до всіх підлеглих, завдяки якій батьківщина й батьки мої живі-здорові, а права, закони й свобода непорушні. І за ці великі благодіяння я тобі вдячний.

Зважаючи на обставини, не маю потреби приховувати зухвалість написання, але хочу бути впевненим, що воно не буде публікуватись, -- хіба що з волі автора. Хотів би, щоб читач знав подвиги, про які пишу і які ти справді здійснив. Про них довідаються хай не лише твої громадяни, а й усі інші.

Ти заслужив хвали чималої, але я додам ще. Боюся тільки, щоб не стали докоряти, ніби перелічив подвиги, аби зажити ласки. Тим паче що подвиги твоїх предків ще більше дивовижні, обходжу мовчанкою. На де відповів би так: ті похвали також бачу (предки їх заслужили), але я ще не доріс до їх величання ні в цьому писанні, ні навіть у помислах.

Ось чому вже з самого початку прошу Величність твою вибачити за зловживання твоїм видатним іменем у згаданій промові. Зробив це через нещастя, яке нависло й загрожує твоїм підлеглим з Угорщини. Далі, пізнай, прошу, доброприхильного і найвірнішого твого підданого також із цього листа, можливо, довшого, ніж того Величність твоя бажала б. Вияви ласку до мене, як маєш звичку виявляти її до інших, передусім до тих, хто письмово засвідчив твої благодіяння, спрямовані на збереження спільного гаразду, а також свободи для всіх у державі. Хай буде Величність твоя при добрім здоров'ї. Подано в Перемишлі на березневі Календи року Христового 1544.



Незмінної святості Вашої і найяснішої

королівської Величності вірнопідданий


СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ






Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.