Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна




ПРОМОВА

у справі закону про целібат, виголошена на соборі Станіславом Оріховським Русином  1



Судді, нехай ніхто з вас і ніхто з присутніх не вважає, що я приступаю до оскарження римокатолика Сіріція з особистої неприязні до нього, а також нехай ніхто не підозрює, що я зараз хочу виступити тільки на захист маловажливої справи самої влади, щоб він (Сіріцій) ніколи не нападав на неї, яка, як ви бачите, поставила сторожу довкіл форума та в храмах. Усі поради Сіріція, як видно, спрямовані на те, щоб усунути з церкви шлюб і скасувати співжиття з чесною і законною жінкою, а жити, як худоба, в ганебній розпусті.

Я зробив позив цій людині до вашого суду, аби ви після мого оскарження винесли їй заслужений і справедливий вирок згідно з людськими та божественними законами, які вона збезчестила, за що заслуговує відповідного й належного покарання. А щодо запропонованого Сіріцієм закону про целібат, то перед тим, як я почну його оскаржувати, прошу вас, щоб ви й тут дотримувалися того, чого ви, звичайно, дотримуєтеся при розгляді менш важливих справ, а саме: беріть до уваги не тільки те, що хтось скоїв чи написав протизаконно, а й поміркуйте, які наслідки можуть з цього випливати.

Отож було б зовсім справедливо, щоб на цьому засіданні суду ви, слухаючи закон Сіріція, який він вносить усупереч усяких правил, звертали увагу не лише на виклад, а й (що важливіше!) зважали на ті наслідки, які з нього випливають. Якби він разом із своїм законом ще написав і про те, яку ганьбу та яке безчестя вносить у людське життя (що, на його думку, очевидне й ненависне), то й тоді нелегко зміг би він обманути нас і наш сан. А оскільки він своїм законом готував щось одне, а на думці в нього було щось інше, то він своїм підступним законом забрав у нас усі прикраси нашого життя. Адже коли він позбавляє нас дружини в ім'я стриманості та чистоти, то тим самим, запитую вас, чого він вимагає від нас, як не того, щоб пропали наша чесність і святість, властиві для нашого сану? А це він з підступною брехнею приховував у своєму законі й захищав цей закон не мудрістю, а силою, і тим приніс нашому сану безчестя й кинув його в особливо нищівне полум'я, яке ви, судді, маєте погасити всякими способами, щоб повернути своєму сану забрані й вирвані Сіріцієм прикраси нашого життя.

Щодо мене, то я легко собі уявляю, з якою небезпекою вношу позов на нього. Мене-бо лякає не лише могутність Сіріція, а й ота підозра, щоб я, очевидно, не здавався таким, що роблю це, спонуканий не обов'язком звинувачення, а звинувачую його задля своїх душевних почуттів, бо ж я, молодий, виступаю проти Сіріція із захистом жінок священнослужителів. Та я вірю, судді, вашій мудрості й легко полишаю збоку цю підозру. Я веду нашу спільну справу й ось зараз довідаюся від Сіріція про засоби, якими Господь і природа захистили нашу молодість від пристрастей тіла. Я вимагаю від нього ще раз пояснити це на нашому суді. Ви ж, судді, маєте встановити, що моє оскарження стосується не лише самої віри, а й має відношення до певної необхідності, а саме: щоб ви мали настільки більше довіри до мене, наскільки глибше усвідомите собі, що ця справа є несправедливою зневагою і вас, і мене. А щоб могутність Сіріція не принесла мені шкоди, то першим вірним захистом для мене обіцяє бути ваша релігійність, пов'язані якою, ви засідаєте на цьому соборі, щоб надати допомогу безнадійно хворій церкві. Щодо мене одного, то вам варто прийняти рішення: благородним і чесним мужам можна на вашому соборі виступити на захист церкви з вільними промовами без боязні, щоб неправдою здалися ті чутки про вас, що розходяться навколо з великою шкодою для вас, а саме: що ви не хочете свободного християнського собору в Німеччині. Ці небезпечні для церкви й шкідливі для вас чутки не відповідають, як ви стверджуєте, дійсності.

Отож я зробив позов до суду цій людині, господньому противнику, ворогові природи, руйнівникові людського й божественного права, чумі та загибелі всякого чесного й спокійного людського життя. Якщо ви його осудите жорстоко згідно з релігійними законами, то повернете своєму санові втрачений авторитет і легко позбавите страху тих, кого, як ви помітили, хвилює цей закон. Якщо безмежна нечесність Сіріція отримає у вас таку оцінку, що він буде вести себе в церкві негідно без будь-яких покарань, то він, хочете ви того, чи ні, ще й нам і вам припише авторство того закону, що нібито ми полишили законних жінок і ведемо розпусне життя з коханками. То що ж залишиться нам після цього — хіба тільки те, що кожен сам по собі піде за чесним згідно з природою життям, полишивши для вас звідника Сіріція — чи ж не так?

Я ніколи не позивав цю людину до суду, а тепер згадана нечестива справа змусила мене здригнутися. Якби навіть його захисники спростували істинність вашого суду, то я все-таки залишусь із своєю думкою, адже всяка чесна людина зрозуміє, що не звинувача, а справжнього суду немає для тієї справи, за яку я взявся, і знаю, що вона дуже важлива для народів грецької і латинської віри, а також для усіх інших. Хіба сьогодні є щось інше, чого очікують від вас, ніж те, щоб ми, прогнавши з церкви розпусту, жили чесно й соромливо з нашими жінками та дітьми?

Мене не хвилює те, що Сіріцій, як видно, має багато впливових і красномовних патронів, які турбуються про нього, захищають його, хочуть вирвати з вашого суду. Їх не треба нам побоюватись, ні того, що вони захищають нечестиве життя в своїх промовах, ні того, наскільки їхнє життя більше не узгоджується з їхніми пишними словами, настільки легше можна буде спростувати їхні аргументи. Я, судді, легко доб'юся того, якщо зможу словами пояснити суть усієї справи й свого задуму.

Заявляю: закон Сіріція не тільки не корисний для церкви, а й загалом згубний, суперечить самому Богу, не відповідає прийнятим законам і природі й, нарешті, позбавлений усякої людяності й чесності. Чесне та спокійне людське життя забезпечується двома чинниками, а саме: соромливістю та справедливістю. Якщо їх усунути, то не може існувати жоден союз і не може встояти жодна установа. Сіріцій старанно обміркував, щоб у церкві їх не було. Він їх планомірно усунув, а оскільки забрав у священнослужителів дружину, виганяє довіру з другого шлюбного зв'язку, адже із змішаного співжиття з'являються непевні нащадки, бо людям не залишається тоді жодних ліків проти свавілля тіла та свободи. Бо чи буде схильним тіло до гріха, якщо немає підтримки шлюбних узів, про що засвідчують як саме почуття, так і щоденна розпуста?

Справді, судді, так буває, бо коли немає з ким жити, то ти хоч би як гордився своєю доброчесністю, обов'язково опустишся в світ гріхів, що випливають із протилежних речей. А такими гріхами вважаються: розпуста, перелюбство, кровозмішання й, нарешті, огидне позашлюбне співжиття. Все це призвело до загибелі Содома та Гомори. Пекучі жала їх гріхів служать покаранням для тих, котрі погоджують законним шлюбом, порушують закон своєї природи, що живе в органах нашого тіла, й чванливо заявляють, що вони безгрішні, хоч і ведуть розпусне життя. Тож, судді, саме отакі лиха й таку шкоду несе Сіріцій для церкви своїм законом, котрий проголошує: нехай ніхто з нас не матиме жінки, нехай ніхто з священнослужителів не проводить свій вік у подружньому союзи І так праведна й свята людина приписує нам як кару смерті стриманість, яку він прославляє, як ви чуєте в своєму законі. Тому він суперечить не тільки суті справи, але й собі самому. А щоб ви самі побачили це, то я поступаюсь місцем оголошенню його закону, який він ганебно й підступно вніс проти соромливості та стриманості. Читай.






ЗАКОН СІРІЦІЯ


«Служителі вівтаря, священики або диякони нехай обираються для служби Господньої з тих, хто зберігає стриманість. Якщо ж трапляється, що священнослужителі, отримавши сан священика, йдуть до ліжка своєї жінки, то після того нехай не ступають на поріг храму, нехай не стають священнослужителями, нехай не торкаються вівтарів, нехай вони як жертвоприймачі не беруть пожертвувань від тих, хто їх приносить, нехай не приймають причастя — тіла й крові Господньої, нехай не виконують і менших обов'язків без санкції вищих авторитетів — не підносять до вівтаря чашу або кубок та ін.».

Ось такий, судді, закон Сіріція, негідність якого ви самі легко побачите. Ця людина настільки безчестить найсвятішу з усіх речей — шлюбний союз, що ті, хто вступив до нього, не достойні ні порога храму, ні священнодійств, ні самого вівтаря, який завжди був відчинений для рабів. Вона позбавила їх святих таїнств, оскільки залишила без жертвоприношень, без причастя тіла Спасителя тощо. Врешті-решт, зневажає їх надто ганебно: навіть не хоче, щоб вони торкалися чаші, що, здається, є останнім для них. У його законі, судді, нелегко встановити, чи він, Сіріцій, виступає проти шлюбного зв'язку, чи проти святих таїнств, яких, як бачить сам, торкаються безкарно неодружені Він не допускає одружених священнослужителів до порога храму, двері якого завжди були відчинені для розпусників і також для самого Сіріція. Він стримує чоловіків від жіночих благ, доступ до яких, проте, не забороняє ні розпусникам, ні перелюбам. Оцим саме законом — його він сам не визнає ніколи — хоче нас переконати, щоб вважали кращими, чеснішими, святішими тих священнослужителів, котрі на підставі його закону зреклися жінок, ніж тих, котрі живуть дружньо зі своїми дружинами.

В цій справі, здається мені, він не послідовний. Адже він виганяє з церкви таїнство шлюбу, називаючи його нестриманістю, а водночас він, безглуздий і сліпий, замість таїнства шлюбу вводить до церкви розпусту й замість чесних і сумлінних одружених священнослужителів допускає до вівтарів таких, котрих навіть самі божественні закони позбавили не тільки священнодійств, а й заборонили їм споглядати на них. Проти цього закону (він сам по собі, очевидно, для всіх ганебний) я не повинен більше говорити. Багато знайдеться таких, котрих Сіріцій штовхає до злочину не якоюсь розсудливістю (хіба ж є хтось такий сліпий, щоб не помітив у його законі ганьби й безчестя?), а силою, зброєю та конфіскацією майна. Треба також врахувати, що він, котрий приніс церкві стільки неслави, став причиною перелюбства в ній, послав до Орка багато розпусників, перелюбів і кінедів відповідно до свого закону, щоб покараний на вашому суді й колись загинув і щоб погасли й пропали злочинні його факели від суворості та справедливості вашого суду, — оті факели, котрі він запалив згідно з законом.

Ось така моя думка, судді, такий напрям моєї промови. А суть мого оскарження спрямована на те, щоб ми змогли, якщо ви відхилите закон Сіріція, знову здобути милість римського народу. Він, хоч дозволяє нам усе інше, проте не дозволяє сорому й боязні; навчений небезпеками та розпустою, вважає, що наші жінки без чоловіків не будуть почуватись безпечно. Він також побоюється за цнотливість дітей, коли бачить, Що ми юрмами блукаємо без жінок по світу, мріє уві сні про чоловіків і батьків. Нарешті, він повчає, що саме місто Рим, котре було осередком найвищої влади та релігії, зараз так збезчещене нашими вчинками, що воно, здається, стало домівкою не Петра Галілейського, а самого Пріапа Лампсакського. Нідебо в світі немає врожайнішого грунту для розпусти й, здається, більшої честі для розпусників. Тож ви бачите, чому маєте знищити цей закон з корінням. А щоб не виглядало, що це сталося внаслідок не мого виступу, а швидше тому, що цього вимагає сама справа, то я спочатку скажу, що цей закон не варто приймати, бо він несправедливий, по-друге, обтяжливий і, нарешті, негідний. У цій справі, судді, хоч сказане вище очевидне само по собі для вас, проте я розповім про все. По-перше, про те, що особливо важливе для вас, тобто про закони; ними знехтував Сіріцій, який разом із їх знищенням вигнав із церкви справедливість. Від вас я вимагаю, — а цього бажає для себе церква, — щоб ваша думка в її справах була якнайвагоміша, аби ніжне поняття «стриманість», яким він дурить нас у своєму законі, не пошкодило дещо мені, щоб ви пам'ятали про присягу й не винесли ліберального вироку згідно із законами. Ви також почуєте від мене, що едикт Сіріція написаний усупереч усяким законам, тому ви у цій справі не надавайте зовсім значення імені Сіріція, але самі розміркуйте, наскільки його едикт узгоджується із самою справою. Крім того, ви нічого іншого не придумаєте. Коли ж почну повчати, які лиха для церкви принесе закон Сіріція, тоді й самі побачите, чи вони є в нашому житті, чи їх немає. Коли ж я покажу вам ці ганебні плями, якими він, використавши свій закон, забруднив ім'я і наш сан і серед яких підлих і ганебних учинків ви перебуваєте. Якщо ви це відчуєте своєю душею, то й легко все зрозумієте. А весь свій задум у цій справі я викладу коротко та ясно в епілозі промови.

Візьми святі закони Мойсея про шлюб, яким Сіріцій наніс нищівний удар. Спочатку той закон, що виник водночас із створенням людини та природи речей. Читай.






ЗАКОН ГОСПОДНІЙ


«І сказав Господь Бог: «Не добре, щоб бути яоловікові самотнім. Створімо йому поміч, подібну до нього»  2.

Цей закон, судді, встановила не людина, а сам творець усіх речей — Господь ще до появи людського роду. В цьому законі ви чуєте, що саме сказав Господь. Що ж можна сказати вагоміше або гідніше подиву, ніж оцей закон, оголошений самим найбільшим і найкращим Богом? Він узгоджується з природою людини, а сам задуманий не лише мудрістю Господньою, а й виголошений, здається, вустами, а то й мовою нашого Бога й затверджений навічно. А той, хто відхиляє або змінює цей закон, чи ж не є він явним противником Господа? А що стверджує Господь у цьому законі, то ви обміркуйте, й тоді пізнаєте негідність закону Сіріція, який у пишному своєму пустослів'ї виступає проти Господнього закону: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім». Не говорю тут, з яким наміром, але з яким виглядом обличчя ти посмів змінити цей Господній закон, запроваджений таким великим авторитетом, і заявляєш, що те, що Господь визнав добрим, є поганим. Чи ти за самотнє життя призначаєш для нас кару смерті та конфіскацію майна? Як ти посмів підняти руку зрадливу й оті свої пальці, щоб написати таку погань? Слів немає у мене, судді, коли я називаю це злочином і поганню! Напевно, ніколи не було більшого злочину, який би так не щадив не тільки людей, а й самого Бога! А ось цей один закон усе охоплює разом, усе руйнує: і слово, й закони, й Господній наказ, їх силу та божественну могутність.

Це він робить не потайки, як видно, а відверто, за допомогою протиставних понять, як ось: Господній закон — не закон, замість «не добре» заявляє: «Не погано бути чоловікові самотнім». Своє твердження підкріплює розмаїтими публічними клятвами, так що хто з ним не погоджується або протиставляє його закон закону самого Бога, той не допускається до храму, до вівтаря, який завжди був притулком для злочинців, і притягає його до відповідальності. Якщо в тебе ніколи не було почуття гуманності та хоч трохи побожності, то все-таки ти мусиш подумати про оте останнє, що ти смертна людина й в усьому уступаєш Господу; всупереч безсмертному Богові, якого побоюється все неживе й бездушне, ти б не хотів бути безбожним, негідним, злочинним. Чи ж ти вже не пробував підняти свої безбожні й злочинні руки проти такого давнього, святого й вельми благовійного закону? Ти своєю наукою та своїми постановами навчив нас, що жінка призначена для чоловіка від природи для продовження роду. Без неї, як вважають, життя було б не життям.

Проте, якби ти сам подумав про себе, якби ти поміркував про розпусту, то ти міг би визнати, що тобі не гоже було б нищити те, що приписав Господь своїм пальцем і сказав: «Не добре, щоб бути чоловікові самотнім». А чому він [Господь] так сказав, то ти розваж і розміркуй, чому саме ти всупереч Господу вважаєш поганим те, що є добром, адже Господь сказав: «Створю йому поміч, подібну до нього». Послухай, Сіріцію, чому погано бути чоловікові самотнім. Без помічника, начебто без друга життя, йому погано, важко буде впродовж усього життя. Тоді тим самим без помічника неодмінно чоловік буде жити ганебно, тобто так, як ти приписуєш. Він не матиме з ким порадитись, не матиме жодної допомоги, не буде відрізнятися від життя та вдачі тварин, попадатиме в перші-ліпші обійми, в нього не буде статевого життя та свого ліжка, кожен дім буде для нього відчинений, все буде його тягнути й манити до себе. Якщо він нічого не матиме, то скрізь буде вештатись і поводитись без сорому та честі, попаде в безодню й, врешті-решт, загине від буйства. В Римі, Сіріцію, безліч прикладів, котрі узгоджуються з твоїми словами, але суперечать словам Господнім. Чи ж ти не бачиш, що Рим жахається від розпусти? Чи ж не видно злочинів і ганьби в місті? Чи ж воно, наче брудна свиня, не перебуває разом із тобою в розкошах? Та про це знайдемо інше місце для розслідування, щоб Сіріцій зрозумів, що ніщо так не стосується вашої релігії та присяги, як те, щоб ви, відкинувши його закон, відновили для нас Господній закон. Тепер послухайте ще й інші закони, на підставі яких існує в житті людей шлюбний союз, запроваджений Господом Богом. Їх Сіріцій заперечив, бо захищає розпусті шлях до церкви. Читай же їх по порядку.






ЗАКОН


«І Бог на свій образ і подобу людину створив. На образ Божий її Він створив, як чоловіка й жінку створив їх» 3.

У цьому законі, ви, судді, бачите, чому людина з-поміж інших живих істот вважається достойнішою мати такого помічника, яким є жінка. Адже якщо людина — образ і подоба самого Бога, то наскільки вона є часткою кращої та досконалішої природи, настільки вона також достойніша вести досконаліший спосіб життя. Інші живі істоти живуть і рухаються завдяки відчуттям, турбуються лише про тіло, у них немає шлюбних зав'язків, їх не об'єднує якийсь один конкретний шлюбний союз, а розкоші вони шукають у всьому стаді тварин і таким чином розмножуються. Людина ж — частка божественного єства; оскільки створена на зразок вищої природи, то їй уже самим Богом давно передбачено, щоб вона в жадобі розкошів керувалася певним установленим шлюбним союзом. А як саме передбачено, то ви, судді, зрозумієте, коли побачите, якого блага позбавляє нас отой законодавець [Сіріцій].

Сказано: «Як чоловіка й жінку створив їх». Ці слова дають підстави нам ясно уявити (я теж так гадаю), що чоловік і жінка поєднані між собою таким зв'язком і таким союзом, що чоловік без дружини не може вважатися чоловіком, а жінка — дружиною, якщо вона не має чоловіка. Якщо відокремити одне від одного, то підтверджується, очевидно, сказане в попередньому законі, а саме: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім». Якщо їх з'єднати згідно з природним законом, то, без сумніву, цей союз буде міцним і нерозлучним, а якщо вони не разом, то вони не можуть існувати окремо одне від одного. А наскільки міцні їхні зв'язки та потреба одного в іншому і, так би мовити, переплетені між собою, то це ви зрозумієте з наступного закону. Отже, виголошуй.






ЗАКОН


«Покине тому чоловік свого батька та матір свою та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» 4.

Слова ці допомагають вам усвідомити, яка сила потреби поєднує жінку з чоловіком. Уже сам Господь дає їй, цій силі, необхідності, перевагу перед усіми іншими потребами. Що ж бо миліше та дорожче є, ніж батьківське та материнське ймення? Що дорожче комусь від його дітей? Проте такий тісний зв'язок поступається перед силою союзу жінки з чоловіком, так що батько й мати, здається, в очах дітей відходять на другий план. Що ж дивнішого від цього можна сказати або уявити собі? Кожен з родичів перед шлюбом нічим є для дітей, а в шлюбному союзі втрачає своє значення в різних відношеннях. У шлюбному союзі чоловік займає місце батька, а жінка — місце матері, водночас вона має значення своєї свекрухи й невістки для чоловіка, так що їхній союз поєднує в собі всі інші зв'язки. Як же він їх поєднує? Послухай, Сіріцію, і зроби висновок, подумавши як слід, на що ти зважився, якщо їх роз'єднуєш, якщо твій закон розлучає тих, кого сам Господь з'єднав, і то не тільки союзом їхнім душ, а й гармонійним зв'язком їх тіла, коли своїми божественними вустами особливо авторитетно проголосив: «І стануть вони одним тілом». Це означає, що тіло одного матиме владу над тілом іншого й не буде окремо одне від одного. Тож, очевидно, нічого між ними не буде окремого, неміцного, власного, але їхні душі та тіла так з'єднаються, що з них двох утвориться ніби одна людина Що ж святішого, що міцнішого може бути, ніж цей непорушний священний союз чоловіка та жінки?

З цього ви, судді, без труднощів зробите для себе висновок: по-перше, нічого немає такого властивого людській природі, як зійтися та жити з таким помічником; по-друге, нічого, здається, немає такого чужого, як вести життя одному без такого друга. Отож коли хтось із них, з'єднаних і сполучених між собою самою природою, посміє розірвати або роз'єднати цей союз, то якої ж кари та мук, на вашу думку, він заслуговує? Якщо він заслуговує найсуворішого покарання, я міг би сказати, навіть кари смерті, то, як відомо, між людьми є три форми вироку: за порушення довіри [фідуція], за відмову опіки й за обман приятеля. В інших справах хтось може отримати один із тих вироків, а за порушення шлюбного зв'язку й союзу нехай отримає покарання як за всі ті три провини. У кого ж може бути більша довіра, безпечніша опіка, святіша дружба, ніж у тих, у кого не тільки одна душа але й одне тіло й однакові почуття? Це зовсім справедливо. Адже якщо Господь на підставі цього союзу чоловіка та жінки задумав продовжити людський рід, то тим він нічого міцнішого та важливішого від цього союзу не хотів показати, хіба тільки те, щоб не лише виступити проти всякої людської сили своїми законами, але й зміцнити сам шлюбний союз, який звідси випливає, й передав він нам його з усіма прекрасними достоїнствами. До цього має відношення й те, про що ви почули з викладених вище законів і зрозумієте ще, послухавши наступний закон. Тож оголошую.






ЗАКОН


«І поблагословив їх Господь і сказав: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею» 5.

Цей закон із книги Мойсея, звідки й інші, які я наводив. Його обміркуйте коротко. «Поблагословив Господь чоловіка та жінку», а це значить, пообіцяв він їм у шлюбному союзі все радісне, чесне, мирне, чисте й дозволене. Якби він їх осуджував, то обіцяв би горе для тих, хто сам веде розпусне життя без законного шлюбу. Якщо Господь поблагословив шлюб, то, напевно, осудив розпусту як гидку, безстидну, неспокійну, печальну, бурхливу. Він хотів, користуючись протилежними поняттями, пояснити шлюбний союз. Розпуста, заявляю, неодмінно йде за тими, хто живе без шлюбного захисту. Їхнє ганебне життя, їхню неславу жодним чином не можна змінити й виправити. З цього зовсім справедливо виникає й розповсюджується те, що вважається гидким і аморальним.

Закон Сіріція не стримує розпусти. В своєму законі він придумав, яким чином можна узаконювати незаконних дітей. Це він навмисне додав до ран церкви, щоб створити видимість, що його закон у певній частині узгоджується з Господнім. А про його буйство, краще сказати, — про його безглуздя, я розповім в іншому місці, щоб ви, судді, зрозуміли, що немає нічого святого в божественних законах, чого б він не зневажив.

Зараз повертаюсь до того, з чого розпочав, повторюю: «Господь поблагословив шлюбний союз». Це благословення стосується двох факторів: по-перше, щоб чоловік і жінка законно розмножували свій рід і, по-друге, щоб вони наповнювали землю. Ці два висновки, якщо хтось їх зробить, то, здається, третього немає, на чому грунтувався б шлюбний союз. Це вже само собою розуміється, що шлюбний союз між людьми встановлений святими законами, аби завдяки чистому та непорочному подружньому життю ми б мали добрих нащадків, які прийшли б на наше місце, зайняли законно землю й жили, об'єднавшись шлюбним союзом, і мали усе те, що Господь пообіцяв законному людському роду. Тоді б вони знали, що тим самим вони захищені безпечно від тілесних спокус і факелів усяких насолод, які викликали пожежу й спалили Содом і Гомору. Це, напевно, є засобом лікування для хворого й майже безнадійного нашого життя, для зіпсутої й оскверненої ганебними пороками батьків плоті, щоб люди, з'єднавшись шлюбними союзами, жили безпечно, якнайчесніше й якнайсумлінніше. Якщо ж це здається для Сіріція саме таким, тоді, справді, для наших пороків не будуть знайдені якісь ліки. Немає більшого блага для людини, ніж жити так, як вимагають заповіді Господа та природи. Отже, найстриманіше й найчесніше завжди жили ті, котрих шлюбний союз оберігав від розпусної розкоші і, навпаки, хто нехтував цим союзом, — то чи ж не згрішив він і не скоїв злочинів? Тому й знаємо, що Господь послав нам шлюбний союз як захист проти слабості та нестійкості. Христос, Бог і Господь наш хоче, щоб цей закон про шлюбний союз був для нас постійним, щоб жодна сила не змогла аж ніяк його забрати в нас, тих, хто опирається на нього як на друга нашого життя, без якого, як повчав Господь, погано буде людині.

А ти на хвилину розкрий цю книгу й [знайди місце] із закону (євангеліста) Матвія.






ЗАКОН


«Тому-то вже немає двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, — людина нехай не розлучає» б.

Цей закон є ніби епілогом попередніх. Він повчає, щоб ніхто з людей не смів руйнувати тісний зв'язок душ і речей у шлюбному союзі. І хоч стільки є божественних законів, які він [Сіріцій] порушив, проте більш явно не застосовував сили проти жодного. Коли всі інші закони вказують, яка сила союзу чоловіка та жінки, цей не тільки нагадує нам про союз, а й ще додає заборону, щоб, очевидно, тих, кого Господь з'єднав, людина не розлучала, тобто аби людина не відкидала в цьому законі нічого такого, що б забороняло сходитися чоловікові з жінкою або що б вона, людина, нічого не змінювала в цих природних стосунках між ними.

І, справді, сам Господь начебто віщував й повідомляв, що будуть колись сіріції, які не побояться Бога, не будуть турбуватися про його закони, до того ж, майже назвав ту людину, зробивши таку заборону, аби, очевидно, тих, кого з'єднав Господь, людина, тобто Сіріцій, не розлучала. Він своїм законом перший після багатьох століть відкинув цю Господню заборону, заявивши, щоб жоден священнослужитель не мав власної жінки й не йшов до її ліжка після прийняття духовного сану. Хіба це є щось інше, ніж те, щоб розлучати тих, кого з'єднав Господь? Хіба це не те, щоб зовсім знищити всі ті закони, які Господь написав своїми пальцями в наших членах тіла й, крім того, в наших нутрощах? Аби це не сталося колись, то чи він, Господь, не передбачив вам цього в своєму законі? Згідно з цим законом шлюбний союз є такою мірою святим, що з двох людей утворилася одна людина, й Господь не хоче забрати в людей цього союзу. А Сіріцій не хоче його визнати, із завзяттям виступає проти нього, навіть вважає, що його не стримає згадана заборона, яку він заперечить своїми несправедливими й безбожними постановами й зовсім знищить його. Що ж означає, судді, запитую вас, відкинути Господній закон, якщо не те, щоб прийняти інші, протилежні йому? Хіба відкинути Господній закон не означає, щоб не користувалися законом про шлюб і не жили згідно з ним? А хіба це нам не приписано отим законом та ще й страхом перед смертю? Чому ж то я нарікаю на те, що Сіріцій вклав у цей закон таку велику нечестиву силу? Він не тільки знехтував тими законами, які я оголосив щойно, але й багатьма іншими, які я, щоб не надокучити вам, пропускаю. Одначе заявляю, що він відкинув усі ті закони, які лише є про шлюб і про чесне й стримане людське життя, він їх знищив і разом з ними викорінив у нас сором, повагу, релігійність, авторитет і, нарешті, те, що найдорожче для всіх людей і кожного зокрема, а саме: надію на майбутнє покоління. І так він залишає нас без жінок, без дітей, без нащадків. Ми блукаємо по землі, мов бродяги та біженці. Втративши закон про шлюб через його злочин, ми дарма нарікаємо, що на початку всіх речей було встановлено шлюбний союз між людьми. Ми даремно також вихваляємо Кану Галілейську, де, як знаємо, Христос вшанував шлюбний союз і показав чудо в людському житті 7. Та для Сіріція приклади предків нічого не важать, а також і приклади греків і недавні русинів не мають жодного значення. Священнослужителі греків і русинів сьогодні керуються тими законами, які оголосив. Нічого не може йому завадити в скасуванні шлюбу в латинській церкві. Все він зруйнував, усе знищив. Нині серед людських синів він один знайшовся, хто залишився глухим не тільки до законів Господа, якого він дуже зневажає, а й до голосу сивої давнини, коли той [закон про шлюб] діяв і вважався святим і справедливим.

Зверніть, судді, свої очі на давнину, огляньте її всебічно, й ви довідаєтесь, що нічого кращого та святішого не було в житті людей, ніж шлюбний союз. Ті, хто користувався ним, чи священнослужителі, чи народ, вважалися між людьми найчеснішими, а в Бога наймилішими. Древні, оті найсвятіші й вельмишановні мужі, про яких згадує сива давнина, вважали чимось особливо важливим і прекрасним вести подружнє життя й ростити синів і дочок.

Відомо, що Енох, котрий, як свідчать, був священнослужителем, ходив з Богом, а згодом не стало його, бо забрав його до себе Господь. Так він, виростивши нащадків, як чоловік і священнослужитель згідно з законом про шлюб, якого не визнає Сіріцій, пішов до неба. Ще ж бо жодна річ не передала Богові більше людських душ, ніж те, щоб бути вільним від схильності до розкошів і мати чисте серце для шлюбу. Справді, як написано в Святому Письмі, побачать Бога тільки чистим серцем 8. А що Ной? Чи ж цей муж не був праведний і справедливий, проживаючи з дружиною і дітьми? Йому під час страшного, небувалого потопу води не перешкодили возити в своєму ковчезі дружину, синів і невісток. А патріарх Авраам? Чи ж не прийняв він усі важливі обіти, будучи в шлюбному союзі, а не без нього? 9 Чи дружина Capa перечила йому розмовляти з Богом і жити з вірою в такі справи? Справді, й Ісаак, його син і призначена батькова жертва, не залишив жінки Ревекки, бо в ньому було сім'я Авраама. А Яків, батько багатьох синів 10? Чи ж у нього не було двох жінок замість однієї? Ще за життя з ними він був названий Ізраїль і володів землею, обіцяною дідові та батькові 11. Не кажу про його синів, не згадую теж інших, які сподобилися Господу з огляду на шлюбний союз. Залишаю збоку самого Мойсея, тлумача божественного закону, котрий, перебуваючи в шлюбному зв'язку, розмовляв з Богом так, як людина зі своїм другом. А що маю сказати про його брата Аарона, якому зовсім не завадила дружина для досягнення найвищого сану й влади священнослужителя? 12 Тож зовсім заслужено вони користувалися славою та милістю Господньою, вели життя згідно з усіма законами й повірили Господу, що «не добре, щоб бути чоловіку самотнім». Закони Мойсея, якими він [Сіріцій] знехтував, нагадують нам потоп як кару, вони бачили, що сталося з Содомом і Гоморою. Отож вони знали, яке значення має закон і який він небезпечний, зокрема той, у якому написано: «Не бажай... не віддавайся розпусті... не чини перелюбу» 13 та ін.; вони відчували своє відношення до цих мінливих речей, усвідомлювали своє безсилля та слабість розуму, тому й знайшли для себе природні допоміжні засоби й побачили, що шлюб для них є ніби якимось приготовленим притулком, до якого вони поверталися від своїх життєвих незгод і де вони жили згідно з природою, вгамовували свої забаганки разом із жінкою й віддавалися своїм обов'язкам і чеснотам. Таке вгамування пристрастей отими видатними мужами викликає у нас подив. Цей приклад закликає і нас до подібного життя, рекомендує нам усім шлюбний союз, щоби він був для нас захистом від усяких пристрасних спокус, яких ми без жінки не можемо ні втихомирити, ні вгамувати. Ці свідчення вельми мудрих мужів зараз пізнаєте, а ти мені їх прочитай по порядку, і передусім, слова бежественного мужа та мудрого царя Соломона.






СВІДЧЕННЯ СОЛОМОНА


«Хто жінку [чеснотну] знайшов, знайшов той добро й милість отримав від Господа [Хто ж виганяє добру жінку, виганяє благо]» 14.

Досить, зупинись. Чуєте, судді: наш час ствердить, під яким оглядом справедливим є те, що давно було сказане, а саме: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім». Це все, кажуть, стосується жінки, яка розглядається як добро для чоловіка. Важливим є це свідчення Соломона, відомого й прекрасного мужа, адже не було мудрішої людини й більш схильної до любовної розкоші. Він, здається, пізнав не лише своїм розумом, а й переконався у житті, яким благом для чоловіка є жінка. Отож людина відрізняється від поведінки й життя звірів саме жінкою-помічницею, тому Соломон називає її благом для чоловіка. Це благо позбавляє нас усяких розкішних забаганок, що породжуються надмірним і сильним потягом до розмножування, який відбирає у нас розсудливість, якщо ми слабкої вдачі. Це благо-жінка стримує нас у межах наших обов'язків, не дозволяє падати морально, віддаватися любовним спокусам, порушувати загальноприйняті норми поведінки. Такий чоловік, котрий має жінку, всюди вважається людиною, яка веде належний спосіб життя, багатющим джерелом чесності, в якому тече не якийсь малесенький струмочок води, а бурлить життєдайна ріка.

Звідси-бо і жінка, і діти, і нащадки, а це премудрий цар і надійний порадник Соломон вважає не тільки благом, а й приємним благом. Бо ж що є миліше, ніж вірне подружжя? Що приємніше від його плодів? Які в нас блага від шлюбного союзу? А ось: маємо не лише тіло, а й душу соромливу, не палаємо любовними пристрастями, бачимо відмінність статі, знаємо рідних, шануємо близьких, бережемо рід, не живемо зі всіма впереміш, а дружньо з однією жінкою живемо чесно й добре, щоб були від неї законні діти та нащадки, у яких смертна людина стає безсмертною, живе і процвітає у них. Чи це вам, судді, не до вподоби? Чи ці блага не здаються вам приєними? Хіба ж вони людям не призначені Богом як священний дар? Вони стосуються тіла та душі, так що завдяки лише цьому одному помічникові ми можемо позбутися тих лих, які для нас готує розпусний і непомірний закон Сіріція, Тоді позбудемось цього блага, будемо самотні, в нас не буде жодних ліків проти всяких втрат, і з нами, очевидно, станеться те, що звичайно трапляється з п'яницями, котрі опираються на посох: якщо його забрати в них, то тут же падають, бо не можуть стояти на ногах.

Так само буває з нами, якщо забрати у нас жінку, то без неї ми, наче на слизькій дорозі, падаємо в гріховні злодіяння, скочуємося до таких злочинів, які бачимо нині в нашому сані, що зазнав поразки від Сіріція. Зараз наш сан утратив свою славу, став усім ненависним такою мірою, що нічого сьогодні не можна побачити ганебнішого й огиднішого, ніж він. Чому ж так сталося? А ось чому. Він, Сіріцій, позбавивши наш сан дружини, водночас позбавив нас згаданих благ. Тож недоумство Сіріція підтверджують мудрі слова Соломона. Адже коли позбавити священнослужителів шлюбного союзу, відкривається простір для всяких злодіянь, тоді до церкви проникають розпуста, кровозмішання і, врешті-решт, любовні гріхи Содома та Гомори. В цьому місті — (а ним управляє Сіріцій) це стало настільки злободенним, що серед розпусних родин хлопці та дівчата звичайно називають себе кінедами.

Я це, судді, так зображую не тому, що хочу принизити славу самого міста Рима, яке колись було осередком найвищої влади, а тепер, заявляю, ще повинно бути осередком релігії, але тому, щоб ви побачили розміри злочину Сіріція. Відтак ще й нагадую вам, що ви виявили свою волю й здивування, аби стало ясно, що й вас хвилюють безглуздість цієї справи, а також страждання і болі юрми, що оточує нас, і передусім зневага всього нашого сану, причиною якої був Сіріцій. Він, забравши в нашого сану жінку, водночас відібрав у нас усі блага, а саме: дітей, сім'ю, соромливість, повагу до інших і, врешті-решт, самих ларів і пенатів. Тож, якщо можна так висловитися, він замість них запровадив розпусту, перелюбство, кровозмішання, влаштував публічний будинок, появилися підкидьки, незаконні діти та всяка погань. Зараз ми тужимо, страждаємо, що в церкві появилися такі дива! Вас благаємо, щоб ви повернули назад нам ті блага, котрі забрав Сіріцій, разом з усіма вигодами, аби з нього, цього блага, черпали послану нам Богом благодать. Водночас одержимо й те, що цар прикрасив божественною славою. Нумо, читай.






СВІДЧЕННЯ


«У доброї жінки — щасливий чоловік, і число років його подвійне» 15.

У цьому свідченні чітко пояснюється те благо, про яке ви почули в попередніх свідченнях, а саме: Соломон вважає того чоловіка щасливим, котрий має добру дружину. Це ніби підтверджує думку, що основна суть людського життя залежить від жінки, яка робить чоловіка щасливим такою мірою, що подвоює йому життєвий вік. А це означає, що вона звільняє свого чоловіка від усіх обов'язків, виручає його й не тільки вірна йому, а й примножує потомство, а також завдяки співжиттю з ним оберігає його від розпусної розкоші. Крім того, жінка разом з чоловіком бере участь в управлінні справами, а це, на думку мудреців, вважається найбільшим щастям, вона допомагає в домашньому господарстві, підтримує сім'ю, виховує малих дітей і ні на хвилину не полишає всі турботи. Тож жінка — прикраса для чоловіка, його підпора, і немає нічого щасливішого для чоловіка від неї. Вона підтримує його впродовж усього життя, без неї занепадає дім, руйнується сім'я, появляється сумнівне потомство. Чи не так?

Греки, мудрі люди, стверджували, що Спарта була певною мірою позбавлена щастя, тому що для неї шлюбний зв'язок був невигідним. Це сказали ті, хто говорив на підставі здогадів про істинність [цього твердження]. Ми ж це заперечуємо, тому що це ми отримали не лише від природи, а й пізнали від самого Бога, що «не добре, щоб бути чоловіку самотнім», а це означає, що немає нічого гіршого для чоловіка, ніж не мати дружини. Без неї ми наполовину ведемо своє духовне й матеріальне життя, бо носимо непевну душу в смертному тілі, вештаємось то сюди, то туди начебто від якоїсь лихоманки. Лежить у руїнах наш дім, народжуються негідні й ганебні нащадки. Проти такого лиха виступає сам Бог, створивши жінку з ребра чоловіка, з кістки створив її, так що він, як знаємо, дав нам не рабиню, не володарку, а подругу нашого життя 16. Вона підтримує наш бік, усе наше життя так, як тіло підтримується кістьми, як тягар на своїй підпорі. Хто може подумати, що жінка не подвоює час життя чоловіка? Хто вважає, що чоловік з жінкою не є щасливим? Хто гадає, що він без жінки щасливий, коли чує, що йому жінка подвоює час його життя, а без неї у чоловіка залишається лише половина життя. Про це довідаємося докладніше з наступного свідчення.






СВІДЧЕННЯ


«Чесна жінка радує свого чоловіка й наповнює літа його миром» 17.

Це місце засвідчує, яку силу має жінка в житті. Адже якщо приємність є супутником природи й ніби якоюсь приправою бажаних речей, а страждання — це те, чого треба уникати, то природа дала чоловікові жінку як якийсь прекрасний засіб для розради, до якого потрібно прямувати. Чоловік, якщо любить жінку, повністю їй віддається, бажає та прагне її, й так вірний їй, що без такої втіхи сохне і занепадає. Вона як природне благо сприяє, послаблює пристрасті чоловіка. Чиста, стримана, нерозпусна жіноча розкіш не дозволяє собі виходити за межі подружнього життя. А щоб легше було нам заспокоїти свої пристрасті, то природа створила жінок з багатьма принадами; вона не видумала нічого ніжнішого, нічого чарівнішого, нічого приємнішого, ніж жінка, для заспокоєння наших прагнень. Чи хтось з нас може знехтувати тими особливими принадами, які ми бачимо в жінок? У них, клянуся Богом й прямо скажу, більше приємності, ніж у чоловіків розсудливості, більше чарів, ніж у нас, більше порядку, до якого ми прямуємо.

Отож, нас хвилюють постаті та фігури жінок, коли ми їх не тільки бачимо, не тільки слухаємо про них, а й навіть тоді, коли про них думаємо. Природа наділила їх такою красою, що немає іншого витвору природи, так по-мистецьки створеного, й не можна на нього довше дивитись, і чим більше вона вся схиляється до нас, то природа не відштовхує нас від неї. В природі не існує нічого такого, що б сильніше хвилювало розум людини, як зустріч із самою жінкою, на яку звертаємо всі наші погляди й не можемо стриматись від цього, хоч наймудріші й найсуворіші філософи вважають ефебів залізними й дивними, яких не зворушує при зустрічі з жінками їх краса, не тривожить їх сердець зустрічна дівчина. Фріна, відома розпусниця, у найвищому суді всієї Греції звинувачувалась у кримінальній справі. Коли її не змогли захистити адвокати своїми промовами, то вона, розірвавши одяг, дещо стягнула його й оголила перса й сама себе захистила, вразивши очі суддів чаром і красою свого тіла, і була звільнена. Ось скільки важить природа, скільки змогла зробити краса жінки в тому суді, так що принадам її уступили й красномовність адвокатів, і доброчесність суддів. Це можна показати й на інших давніх прикладах, хоч і є можливість побачити й на своїх. Чи ж не малу силу виявила жінка проти Самсона, проти Давида, проти царя Соломона? їх не змогла здолати якась зовнішня сила, а жінки перемогли й полонили. Самсон зміг перемогти філістим'ян, а своєї подруги ніяк не здолав. Також Давид витримав натиск найжорстокіших і найзавзятіших противників, але не витримав погляду однієї жінки. Від любові до неї втратив здоровий глузд і домігся, щоб її чоловік Урія був підступно вбитий. Давид побоювався, аби той, будучи живим, не заважав йому в любовних справах.

Що ж тут маю сказати про Соломона, котрий мудрістю перевищував усіх смертних, проте підкорився жінкам? Любов до них позбавила його розсудливості, так що він залишив свого Бога, а почав поклонятись богам тих жінок, яких кохав. Нестійкими вони були, Сіріцію, а ти, очевидно, сильніший від них, якщо встановлюєш нам відповідні закони. Ти хочеш, щоб ми не мали своєї дружини, а жили для всіх жінок. Чи ти, запитую, такий жорстокий і безглуздий, що задумав без шлюбного союзу погасити в нас отой страшний і шкідливий любовний вогонь, який палає навіть у тих чоловіків, котрі живуть подружнім життям? Чи ти, глузуючи й жартуючи, не кидаєш нас жінкам, наче здобич? Чи залишається в нас щось таке, що б охороняло від жіночих пасток і факелів? Ти ж сам, виступаючи проти шлюбу, заявляєш, що жінка — велика приманка для любовних розкошів! Тож подумай! Якщо ти вважаєш жінку як приманку для всіх любовних забаганок, то тим самим ти нам нічого натомість не даєш, щоб не зловились на цю приманку, наче риба на гачок.

Ось так у своєму законі змішуєш істину з фальшю, а робиш це не надто розумно, тому що істину приписуєш самій справі, а фальш уступаєш сатані, за порадою якого ти вніс свій закон. Тож бачите, чому Сіріцій забирає в людей шлюбний союз. У шлюбі, мов у поясі Венери, заховані всі ліки проти любовних пристрастей, якщо їх використовувати згідно з приписом; якщо ж навпаки, то їх треба вважати отрутою, яка приводить людей до шалу. Вона, ця отрута, начебто кубок Цірцеї, перетворює нас на худобу та жорстоких тварин. Наскільки жінка слабша від чоловіка, настільки вона сильніше володіє завдяки своїм принадам, що мають особливу силу, яка полонить душі чоловіків. Вони нас так заплутують, що ми, якби навіть хотіли, то не маємо сили звільнитись від них. Якщо ж, буває, звільняємося, то тоді наше життя нещасне, позбавлене постійного спокою. Тож, якщо чуєте, що ваша жінка не є частиною вашого життя, то тоді чоловік волочить своє життя, не знаючи спокою та безпеки. Дружина звільняє чоловіка від усіх турбот, обов'язково виконує їх сама, якщо він прагне бути незалежним у житті. Тоді він ніде не шукає слави й блискучих успіхів, хіба тільки в збереженні та пошані подружнього життя. Це ви побачите в наступному свідченні того самого Соломона. Отож, читай його.






СВІДЧЕННЯ


«Благодать на благодать — чесна й соромлива жінка; наче для світу сонце, що сходить на висотах Господніх, так краса доброї жінки в прикрасах її дому» 18.

Чи ви, судді, чекаєте від мене похвал для шлюбного союзу, за допомогою яких я спростую безглуздість закону Сіріція? Ні, я не такий наївний! Я стверджую, що не можна краще висловитись, як мовив Соломон, про шлюбний союз. Бо, як уже сказано, він заявив, що дружина — це благо для чоловіка, завдяки якому його треба вважати щасливим. Крім того, він ще й додав, що жінка — це миле й приємне доповнення до життя чоловіка. Значення цих слів очевидне. Хоч у нас все є безкоштовним не завдяки нашим заслугам, а дякуючи божественному добродійству, то, проте, завдяки жінці ми маємо безкоштовно ще стільки, що воно перевищує всяку іншу благодать. Що ж бо ми мали без неї постійного, прекрасного, вічного? Їй-богу, не мало б жодної вартості все, що створене для нас; воно було б зовсім незначним, якби його не сприймав наш друг і співучасник. Яку допомогу, запитую, надали б нам пусті й мало важливі вчинки, а яку — наповнені певними хвилюваннями й відчуттями, що трапляються щоденно в нашому житті? Напевно, якби у нас не було дружини, яка приносить втіху нашій самотності і з якою проводимо життя тут, на землі, то були б ми гіршими, ніж тварини, в яких не спостерігаємо жодної співдружності в їхньому житті. Недосконалою та незавершеною була б природа людини, якби не було в неї чогось такого, що б єднало її і з чим би вона вела спільне матеріальне й духовне життя.

Тому й ми заявляємо, що в цих діях на нашу користь вбачаємо божественну благодать, а ми до них зовсім не причетні. Найбільшою благодаттю, заявляємо, необхідно визнати дружину, що є образом свого чоловіка, з якою не можна нічого порівнювати. Жінка все перемагає і все перевищує. Стародавні дивувалися її красі й порівнювали не з якоюсь тлінною, маловартісною річчю, а з самим сонцем, сяйво якого освічувало все, — в цьому не можна вбачити нічого божественнішого. Тож жінка, оскільки є світлом та прикрасою дому чоловіка, слушно вважається ніби якимсь сонцем у людському житті. Якби забрати її з нашого життя, то чи не здавалося б вам, що забрано саме сонце з цього світу й людське життя покрилося гидкою та непроглядною темрявою? Все покрилося б густим туманом, було б затьмареним і безглуздим. Ніщо б тоді не прикрашало й не осявало нашого спільного життя. Все перетворилося б у жах і огиду, якщо відняти в нас жінку, як те сонце. Хто ж є свідком цього? А отой найжорстокіший противник шлюбу. Тебе, Сіріцію, покличу я за свідка. Якщо ти забираєш у священнослужителів жінку, то повідай, будь ласка, який страх, яка ніч не прийдуть до твого Рима замість шлюбу? Який злочин, яка ганьба не вступлять до цього міста? Вони зайдуть сюди у великій шані, так що найвищі, середні й найнижчі [представники суспільства] так захопляться ними, що в Римі розпуста стане почеснішою, ніж шлюб у Русі.

Чим же іншим, Сіріцію, е знищення сонця — блуканням уночі наосліп, якщо не тим самим? Чи ж вважаються любовні забаганки, цнотливість, ліжко недоступними? Цим ми зобов'язані тобі й твоєму законові, Сіріцію. Наші предки бажали, щоб це місто було осередком мудрості, релігійності й побожності, а ти своїм законом зробиш з нього публічний будинок! Сьогодні завдяки тобі, призвіднику всіх розпусних учинків і злочинів, усі дивляться на нього з погордою, ненавидять та уникають його, наче якоїсь чуми чи зарази. Всі побоюються самої назви «Рим» та проклинають, як Содом і Гомору. Я, судді, для пояснення цього безглуздя ще знайду інше місце, а зараз із мого короткого пояснення побачите універсальність закону Сіріція. Ці приклади, судді, появляються в нашому місті не без божественного замислу. Для стародавніх таким прикладом був Содом, а свіжим прикладом для нас стало місто Рим. Воно нам, як бачите, несе покарання за те, що ми зреклися таїнства шлюбу. Нам варто уникнути цих підлих учинків раніше, ніж ця кара, якої зазнало наше місто Рим, нагряне на нас. їх, цих підлих учинків, уникнули греки, позбулися варвари, а наше місто волочить життя в нерозумній і ганебній самотності, а причина полягає хіба тільки в цьому, як я вже говорив, що «не добре, щоб бути чоловіку самотнім».

Господь уже на початку виступив проти самотності й вважав, що нічого не треба так дотримуватися, як шлюбу, а щоб людина виконувала таїнство шлюбу, він дав закони, які ви чули, і, як доведено, вони в пам'яті людей завжди вважалися справедливими. Тому, судді, однаково нас усіх об'єднує шлюбний союз. Ніхто з нас, хто може користуватися ним, не погорджує ним, але кожен опирається на нього, щоб ми, відкинувши жінку, самі не жили всупереч закону природи. Тому Господь посилає нам кару, якою, як ви чули, колись покарав місто Содом, а сьогодні — місто Рим. Тож очікуйте ще суворішого покарання, яким Господь погрожував нам, священнослужителям, устами пророків. А для вас досить буде слів пророка Малахії, з якими він звернувся до священнослужителів, але вони стосуються теж інших людей. Я дозволю собі навести свідчення Малахії. Тож читай його в другому розділі [його книги].






СВІДЧЕННЯ МАЛАХІЇ


«Я не звернуся більше до дарів і малої жертви з рук ваших. А ви сказали: «Защо?» За те, що засвідчив Господь між тобою й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга й дружина умови твоєї!» Тому свого духа пильнуйте і дружину юнацтва свойого не зраджуй!» 19.

Ці слова, судді, стосуються тільки священнослужителів, щоб не мав уже Сіріцій причини для того, щоб не захотів він притворно зображати те, що, як відчуваю, він буде говорити. Бо ж він заявляє, що до постанови додано якусь штучну видимість, а саме: цей закон забороняє шлюб лише священнослужителям. Погляньте, яка хитрість, який обман! Що ж? Хіба священнослужителі, на твою думку, не люди? Чи ж ми такі негідники, що не дотримувалися б цього спільного закону для усіх смертних? Справді, Сіріцію, на милість, не зважаючи на нашу суперечку й боротьбу, я хочу знати, чи ти вважаєш за людей тих, хто, як бачиш, прийшов на цей суд, і передусім тих, хто думає висловити свою думку. Запитую, чи ми для тебе люди, чи швидше залізо та каміння? Чому стирчиш? Що, онімів? Чому на нас дивишся? Посмій, кажу, заперечити, що ми люди, коли заявляємо, що саме ти залізо й скеля, в якій немає жодного відчуття гуманності, коли вносиш такий закон, яким ти зневажив закони природи й відкинув Господні слова, пророцтва пророків, слова мудреців, заперечив авторитет усіх, знищив шлюб, тому посилюєш шлях до розпусти, даєш свободу пристрастям, несеш оцим своїм законом беззаконня багатьом благородним, багатьом матерям сімей. Це виходить від твердого, мов камінь і залізо, Сіріція, а не від гуманної та соромливої людини. Ми — люди, і все, що я згадав на підставі законів, сказано про нас. Ти відокремлюєш нас від інших людей і не скажеш, що бути самотнім — це благо. А щоб ти, як я бажаю, похвально відгукнувся про священнослужителів і до цього суду не вносив того, що своєю назвою «моральної чистоти» здається величавим, а гірким для розуму й почуттів, то я заявляю: шлюб корисний для священнослужителів, як і для всіх інших смертних. На це вказують отой спільний закон і пророчі слова Малахії, устами якого сам Господь сказав з приводу цього про жертвоприношення, тому й сам був свідком між священнослужителем і його дружиною.

Хіба це не те, що Господь уже давно засвідчив, що чоловік без жінки — тільки лихо? Тут теж розуміється й священнослужитель, на якого вказує пророк своїм свідченням. Священнослужитель, як кожна людина, якщо погорджує жінкою всупереч цього господнього свідчення, то також і Господь погорджує ним і його жертвоприношеннями, тому що він (священнослужитель) руйнує тим самим той союз, який поєднує чоловіка з жінкою. Про цей союз пророк ніколи так поважно не сказав би, якби не можна було ним користуватися священнослужителям і якби священнослужителі не були морально чистими в шлюбному союзі й не мали чистого серця, завдяки якому бачать Господа. Звідси видно, яке негідне, яке небезпечне життя священнослужителя поза шлюбним союзом. Адже йому не досить доторкнутись до чужої [жінки] і цим контактом збезчестити себе, але він потребує, щоб його серце було сповнене всякої побаченої і подуманої розкоші. Якщо це підходить для всіх, то для священнослужителів передусім, які настільки стоять вище інших, наскільки більше варто їм дбати, аби в їхньому житті не було бруду, а в душі — жодних плям, які жінка повинна змивати. А щоб священнослужитель жив серед народу чесно й морально, щоб і в церкві була його думка чиста й позбавлена любовних забаганок, то необхідно, аби в нього була законна дружина, й він не буде палати любовними пристрастями, а буде вільно себе почувати серед народу. А щоб священнослужитель не зневажав якимсь чином своєї дружини або щоб у церкві, запалений вогнем любовних забаганок, не вишукував очима її для себе, то послухайте слова, які рекомендують йому дружину: «Тому свого духа пильнуйте і дружину юнацтва свойого не зраджуй!» 20

До вас, священнослужителі, звернені ці слова. Оце пророцтво нагадує нам, — кому Господь довірив церкву, — щоб ми турбувалися про те, що саме очищує наші думки від любовних пристрастей. А щоб наші помисли не відчували якихось труднощів, то дається нам жінка: ось вам ліки наяву. Тож приймайте те, що дається нам, і проти волі Сіріція берімо жінку, поки можна, і не відпускаймо її, помічницю й начебто провідника нашої молодості та юності, аби вона стримувала нашу слабку й схильну до любовних забаганок удачу й тримала в слухняності та вірності. Отже, якщо ви, судді, і ви, присутні тут священнослужителі, зрікаєтеся жінки, послухавши Сіріція, якщо апробуєте його помилковий закон, врешті, якщо знехтуєте свідченням про жінку самого Господа, то й Господь буде погорджувати вами, відкине дари, зневажить і знехтує всім, що ви йому принесете в жертву, навіть і те, що обіцяє найсправедливіше і найправдивіше пророцтво Малахії. Біля нас знаходяться авторитети, які не дають підстав забувати оце свідчення, які вдень і вночі нагадують нам про найсвятіших патріархів, мудрих царів, особливо поважних пророків, котрі завдяки шлюбному союзу здобули собі безсмертя. Тому ось, якщо ми будемо наслідувати їх і брати з них приклад у справі шлюбу, якщо затримаємо жінку нашої молодості, якщо матимемо вільний дух, позбавлений любовних забаганок, то Господь зглянеться на наші обіти та молитви й прийме ласкаво офіри з наших рук. До цього нас закликають усі стародавні писання, а також новіші та сучасні, які служать для підтвердження прикладів сивої давнини, аби ми, не сумніваючись, вирішили, що дружина дозволяється священнослужителю, а про це ви ще довідаєтесь із «[Першого] послання святого [апостола] Павла [до Тимофія]». Читай його.






ІЗ «ПОСЛАННЯ ПАВЛА»


«Вірне це слово: коли хто єпископства хоче — доброго діла він прагне. А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до прихожан, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка, але тихий, не сварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю» 21.

Ось тебе, Сіріцію, притискає не Мойсей, не Соломон, не пророки, не стародавній закон і Старий Заповіт, але сам Ісус Христос. Ти ж, звичайно, скажеш, що це дозволялося тільки стародавнім патріархам, а не нам, начебто в нас інше тіло, не така сама природа, яка була в них і яку ми отримали від них. Справді, Сіріцію, настільки наше тіло більше зіпсоване й гірше, ніж їхнє, наскільки більша відстань від них до нас. Я не буду широко аргументувати те, що саме по собі зовсім зрозуміле, а саме: кожне наступне покоління завжди гірше, ніж попереднє. Я, проте, запитую тебе, чому ти заявляєш, що сьогодні Господь такий самий, як і колись був, а його закони, як видно, не мають тепер такої сили, як колись? Людина сьогодні за своєю природою така, як і колись була, наше тіло таке саме, яке мали і наші батьки, оте тіло, для якого призначаються ці настанови й правила. Я розумію, що повинен говорити, що це все покрите туманом, й воно є для нас ніби символами сучасних речей. Так, Сіріцію, признаюся, багато є таких речей, але не всі. Парость; ягня, манна та й таке інше — це, на мою думку, символи, але закон про шлюб, зрозумілий для всіх, це сама річ. Тож і чоловік, і жінка сьогодні такі самі, які були колись, а також закони, встановлені для них, сьогодні неодмінно такі самі, які були в давнину.

Та чому я говорю про значення цього закону для вас? Чи ж я пояснюю сумнівну справу багатьма словами? Чи ж є хтось серед усіх, хто думає про це інакше? Але якщо хтось і знайдеться такий безглуздий і сліпий, то його від такої думки може звільнити найбільший авторитет [апостола] Павла, вірніше, самого Христа. Адже хто бажає єпископства, той прагне великої і прекрасної справи, про що цитувалося відповідне місце. Це ви чули. Чули й про вимоги до єпископства, вони зрозумілі й солідні, щоб той, хто його отримує, був абсолютно бездоганний. А оскільки не легко бути достойним його, то йому дається передусім помічник-жінка, з якою він як єпископ живе тверезо, чесно, порядно, приютно, а без неї він не може досягти того, що йому запропоновано. А його дім, чи ж без дружини був би надійним? А коли йдеться ще й про слухняних синів, то чи не ясно, що тут до свого повчання вставляє Павло оцей давній закон про шлюб? Все, що тільки є в його повчанні, передано для нас. Та до цих слів, як бачите, яку єресь додає Сіріцій від себе поважно й серйозно: «Єпископ має бути чоловіком однієї жінки», тобто, заявляє він, і однієї парафії.

О милий чоловіче, прекрасний тлумачу божественного закону! Ось тобі той, кому ти можеш послати законних дітей і передати церкву господню! Що скажеш, добрий чоловіче? Чи жінка в цьому місці здається тобі парафією? Чому, питаю, порівнюєш жінку з парафією? Чи не здається це для вас, судді, якоюсь риторичною фігурою? Це загадки самого Мойсея, а краще сказати, якогось сфінкса. Чи приходиш сюди, вивчивши перед тим особливо невідомі для нас слова? Чи ти глузуєш з нас, коли видумуєш слова й на свій розсуд змінюєш їх значення? Чи ж не соромно тобі, Сіріцію, появлятися на очах оцих і зловживати їхнім судом і нашим часом? Якщо тобі до вподоби видумувати, то чому ти таким самим чином не називаєш єпископство жінкою, як ти назвав парафією? Це абсурд, скажеш. Що ж? Чи не більший абсурд це від того, що ти змінюєш значення слів і називаєш жінку парафією, а синів парохами? Коли ти чуєш, що Павло наставив єпископа, вживаючи зрозумілі і відомі слова, то чи ти під словами «тверезий, чесний, невинний» нічого іншого не розумієш, тільки те, про що в них говориться, отож і під «жінкою» ти обов'язково нічого іншого не розумій, як тільки особу, від якої народжуються діти й сини для єпископа, які за велінням Павла мають бути «у слухняності з повною чесністю». А щоб ти зрозумів, що помиляєшся в найяснішій справі, то послухай, що додається ще в цьому самому «Посланні»: «Бо хто власним домом рядити не вміє, як він може пильнувати про Божу Церкву?» 22

Тож чуєш, що Христос устами Павла доводить, що якщо хтось не вміє добре управляти своїм домом, то він ніколи не буде добре управляти Божою Церквою. До поняття «дім» відноситься все згадане вище, а саме: дружина й діти. Павло бажає, щоб у цьому домі проживав єпископ — шановний і чесний чоловік і батько сімі. З такого тлумачення можна легко здогадатися, яка людина достойна бути єпископом. Якщо це, судді, зрозуміло для вас, то якщо хтось у цьому помиляється, то такий, очевидно, безглуздий або, як кажуть, блукає в ясний день.

Що ж стосується того, що [апостол] Павло додає до цих слів ще й кілька про дияконів, то чи не вважаєш ти, що з них стає нам зрозумілим і значення дружини. Говори, будь-ласка, решту! Соромно, клянусь Гераклом, судді, вести справу з вами, та він мене змушує до цього. Читай.

«Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядить дітьми й своїми домами» 23.

Що, на твою думку, Сіріцію, в цьому місці вважається домом, що — жінкою й що — синами? Прошу, наполягаю, вимагаю, щоб Сіріцій відповідав мені, що щось видумав і наприкінці в такому висвітленні речей відважився щось сказати. Він крутиться, споглядає на своїх покровителів, але вони, як бачите, ні пари з вуст. Якщо це не зрушується зі свого місця, то й не варто зачіпати того, що сказано щойно про дружину єпископа та про його дітей. Якщо це викладено так ясно, що, здається, про нього не йдеться, а його помітно детально, й не тільки ми його бачимо, а й торкаємося, так що ніщо так не узгоджується з отим законом, на підставі якого вже спочатку встановлено шлюб, як те, що сказав Павло про дружину єпископа та диякона, а це, здається, стосується пояснення та зрозуміння отого давнього закону. Згідно з цим законом вели своє життя стародавні священнослужителі, святі й вельмишановні мужі. Так само й жили наші єпископи й священики після страстей Христових аж до папства Сіріція. А греки, антіохійці та александрійці дотримуються цього закону про шлюб священнослужителів й дивляться з огидою на перелюбний Рим як на нечистоти на дорозі.

Отож, судді, немає вже підстави, щоб Сіріцій хотів залишити свій закон, який він вніс усупереч усім законам, як давнім, так і новим. Якщо він має щось проти цього, то нас дивує зухвалість того, хто нехтує нашою інтелігентністю й нашою думкою. Але якщо він для спростування звинувачення висловить свою думку, а саме: що він виступає проти шлюбу лише священнослужителів, то йому ви тоді дайте таку відповідь: Сіріціє, ми знаємо, що священнослужителі — люди, й також ми люди, й вважаємо, що ніщо людське нам не чуже, тому й сан священнослужителя не може наша природа відділити від нашого людського єства. Так само як людина в магістраті не втрачає нічого людського (зрозуміло, коли вона займає посаду короля чи радника), так і ми як священнослужителі нітрохи не втрачаємо своєї людяності. Крім того, Сіріцію (це також скажіть йому), запам'ятай, що ні радникові, ні королеві, ні священикові, а людині Бог дав дружину. Тож оті звання — це назви посад і обов'язків, а дружина належить людині. Тому саме ми не хочемо терпіти твого закону, яким ти безчестиш наш сан серед усіх народів. Коли ж він почне нарікати та скаржитися, а також вихваляти цнотливість, тоді скажіть йому, що шлюб, на ваш погляд, також непорочність.

Потім, треба вести справу згідно з законами до кінця, зробити короткий підсумок викладу, тоді запропонуйте йому закони. Ось закон Божий, а це твій, Сіріцію. Що тут говорити багато! Якщо твій закон не суперечить законові Божому, то будеш звільнений, якщо ж ні, будеш покараний. А щоб ти, переможений таким чином, не посмів стверджувати, що не підготував свого закону всупереч усім законам! Хай він для свого виправдання не використовує вашу суворість, аби таким чином не нападав на вас і всіх у своїй справі й не виніс покарання для вас, якого він сам заслужив і яке передбачають закони. Чую, що в цьому місці він вам скаже те, що звичайно говорить чимало людей, що пишуть недруги, а саме: цей закон, хоч, здається, внесений усупереч законам, проте він толерантний і, передусім, корисний. Такий захист, судді, хоч і мало важить, бо він не чесний (вам не варто зважати на толерантність, передусім присяжним суддям, адже це суперечить істині та справедливості), проте для нього немає жодного виправдання, тому що шкідливе право підмінюється користю, яка керує всіма нами.

Справді, в цьому законі Сіріція немає нічого толерантного для вас, і навіть він, закон, таким не може здаватися нікому. Сіріцій вніс цей закон усупереч усім законам, так що він, хоч найнесправедливіший із усіх, проте, якщо їх порівняти, то буде здаватися набагато згубнішим і незносним, ніж несправедливим. Коли пізнаєте суть справи, то я вас запитаю: якщо Сіріцій внесе такий закон, щоб ніхто із священнослужителів нічого не їв, ніхто з нас не ріс, не спав, то я запитую, чи ви гадаєте, що треба вносити такий законопроект? Чи ж не варто його знищити з корінням? Розумію, що ви маєте тут говорити. Якщо ви вважаєте, що те, що суперечить природі речей, не можна анулювати жодним едиктом і усунути якимось чином, то як ви перенесете в своїй душі такий закон, що забрав у вас дружину, призначену для вас природою, яку не заперечував жодний закон, котрий, як ви знаєте, написаний на тій самій сторінці 24, де є дозвіл на їжу, розмноження і навіть на сон? Справді, закон про дружину кращий і святіший, ніж інші. В законах про їжу мовиться: не їсти людині — це зло, не розмножуватись — також лихо. А коли йдеться про дружину, то ясно сказано: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім». Звідси зрозуміло, що більш природно бажати жінку, ніж їсти, спати чи рости. Їжа та харчування призначені не лише для того, щоб жити, а й щоб народжувати, щось із себе видавати. Тож харчування і ріст нашого смертного життя стосуються розмноження вже від природи й жодним чином не можуть змінюватись. Також потяг до жінки, що ще більше відповідає природі, ніж усе попереднє, ніколи не буде змінюватися.

Напевно, найвищі люди й наймудріші мужі всієї Греції, коли появилася в них сила для вивчення й пізнання природи, то нічого не побачили в собі такого вродженого й властивого, як прагнення чоловіка та жінки до взаємного розмножування. Тому той, хто не мав таких властивостей, вважався безсилим, наче позбавленим своєї природи, бо нічого не видавав із себе. Звідси випливає, що та сила, якою жінка полонить чоловіка, так вплетена й влита в природу людини, що, здається, знищує людину в людині той, хто намагається знищити ці природні властивості. А це не може статися, тому ми заявляємо, що така людина не шаліє і не втрачає глузду, а веде справжню війну з самою природою речей. Тож хто намагається викорінити притаманну нам властивість, пов'язану з необхідністю? Адже не так нас повчає авторитет високопоставлених мужів і голос самої природи, а це властиве для безглуздого братися за ту справу, яку проти всякої сили поставив захист наших нутрощів. Навіть сам Господь Христос, засновник і творець цієї природи, нагадує нам устами Павла, щоб ми знали: ця властивість має таку силу, що й не можна стримати жодними людськими засобами, навіть особливим рецептом, хіба тільки жінка може її послабити. Зараз ви послухайте Господа Христа, які закони він приписує вустами Павла нашим любовним забаганкам; які вони слушні, толерантні, як відповідають тому, що, здається, є в нас жорстоким і нетерпимим. Читай.

«Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так само й чоловікові дружина. Дружина не володіє тілом своїм, але чоловік; так само й чоловік не володіє тілом своїм, але дружина» 25.

Бачите, судді, яка є в нас сила від самого Бога і який лікувальний засіб. Ця сила неодмінно розходитиметься на всі боки, якщо не об'єднати її з жінкою. Зверніть увагу на істинність цього закону, тому що нашому слабкому тілу, схильному до розпусти, як лікувальний засіб дається жінка, з якою бажання розмножування вважається законним і непорочним. Коли ж у нас забере її Сіріцій, то хіба не віддасть він нас гидкій і негідній розпусті, приписавши нам такі закони, які ми жодним чином не зможемо знести? Бо ж коли він своїм законом намагається забрати жінку, то чи не здається вам, що він гонить нас до розпусти й вириває чоловіка не тільки з-під влади жінки, а й передає його всім спокусам сатани? Коли він рекомендує нам те, що сама природа не дає нам, то чи не забороняє тим самим нам того, що захоплює все наше єство? Нам наказують підкорятися цій природі, так що навіть під час проповіді мусимо пам'ятати про жінку, щоб, очевидно, не тримав нас сам сатана під виглядом побожності й не тягнув у цю підступність, бо до цього він прямує на підставі закону Сіріція, щоб ми вважали, що без жінки життя наше миліше Богові, ніж під владою жінки й дітей, аби такими підступно-улесливими словами зловити нас у свої тенета й використати для всяких аморальних учинків. Тож сам Господь, передбачаючи це, нагадує нам, аби ми, взявши собі дружину, наполегливо уникали таких засідок сатани, в які, звичайно, попадаються довірливі нежонаті люди. Якщо ми не будемо підкорятися цим настановам і нагадуванням і зі спокійним серцем дозволимо, щоб нам видавали такі закони, то сатана, сміючись і жартуючи, приведе нас до ганьби. Про це нагадує Павло тим, хто погорджує шлюбом, такими словами, звертаючись до римлян. Візьми для мене його «Послання» і читай.

«Через це Бог видав їх на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само чоловіки, відкинувши природне єднання з жіночою статю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові» 26.

Така кара, судді, йде за розпусну вдачу, таке безумство оволодіває життям нежонатих, коли Сіріцій під фальшивою назвою стриманості пропонує нам закони, котрі не можна стерпіти, бо вони суперечать нашій природі. Їх не можна також викорінити. Бачите, який у нього хід міркування, яких покарань він вимагає: не яких-небудь, а тих, про які немає згадки в словах Павла і які я соромлюсь назвати достойними. Ви самі вирішуйте, що цей законодавець у своїх негідних законах не міг призначити вагоміших і справедливіших покарань від Павлових. Якщо ти своїми покараннями і заборонами проти природного права відділяєш чоловіка від жінки, то що залишиться замість цього закону, хіба те, що в тебе замість дружини буде коханка — збезчещена жінка, а чоловік буде хіба негідний і нечестивий? То як же ти сам стерпиш таку нагороду за свою помилку, як запалаєш цією страшною пристрастю, ніколи спокійно не спочиватимеш, чи тоді станеш проти чи за розпусту? Я розумію, судді, наскільки ганебно й нахабно говорити про це тут, у вашому суді, на таких зборах людей! Одначе сам [апостол] Павло ніколи б так відверто не промовив до римського народу, якби не хотів нагадати нам про те, що викликає ганьбу та гнів до тих, хто став рабом отих особливо нечестивих прагнень.

Я, проте, говорю про це з певною боязню й шанобою, щоб ви зрозуміли, що Сіріцій своїм законом вніс до нашого сану такі справи, які гидкі не лише своєю природою, але й про них навіть огидно згадувати й соромно вимовляти їх назву. Отже, яку велику нечисть і безчестя він вніс до нашого сану своїми «шанобливими й непорочними»словами, то ви бачите. Легко можна догадатися, що саме він мав на оці в своєму законі, а ось: щоб знищити й вигнати з церкви чесне й непорочне життя, а замість нього ввести те, що суперечить нашій природі. Що ж бо, Сіріцію, іншого бажає твій закон, як не того? Чи не здаватиметься він таким, що суперечить нашій природі, тому що розкриває причину ганебних учинків, котрі відбуваються на очах і виду людей? Адже ти вносиш закон у справах близьких і подібних до згаданих, як я вже раніше сказав і зараз хочу повторити, бо присутні слухають мене й цього вимагають твій злочин і несправедливість проти них. Якщо ти пропонуєш закон, щоб ніхто із священнослужителів не їв і не спав, то що ж іншого ти вимагаєш цим законом від нас, як не того, щоб ніхто із нас, священнослужителів, не смів дихати й узагалі жити? Хіба це не схоже на твої слова про жінок?

До вас, судді, звертаюсь, вас я прошу: чи ж не здається оце вам тотожним, що він говорить про наших жінок, коли стверджує, щоб ніхто із священнослужителів не мав дружини, а якщо матиме, то щоб не йшов з нею до ліжка, і ще таке: якщо хтось із священнослужителів має коханку, то нехай іде до чужого ліжка? Вони-бо однакові супутники й помічники однієї й тієї самої природи, — маю на увазі потребу їсти, здатність рости і розмножуватись. Якщо забрати в людини оті її властивості, то тоді необхідно припинити життя. Так само, коли заберемо жінку, то неодмінно треба буде відмінити цнотливе життя. Отож він [Сіріцій], про що я вже сказав на початку промови, й це ви пам'ятаєте, вніс законопроект, у якому щось інше нам оголосив, а щось інше підготував. Бо якщо він, забравши в нас жінку, заявляє, що хоче прищепити нашому сану моральну чистоту, то тим самим постарався, щоб загалом наш сан не мав цієї моральної чистоти. Отже, він нас обдурив і фактами, й видуманими словами, якими зруйнував наше чесне й спокійне життя, а це те саме, що наказує нам явно займатися розпустою. Клянуся безсмертними богами, яка тут відміність, чи Сіріцій наказує, а тим самим змушує, щоб ми зріклися жінки й відмовилися від шлюбу, чи він видасть таку постанову, за якою, як ви бачите, ми неодмінно опустимося в ганебне болото?

Ця справа здається нам небезпечною, смішною для Сіріція, нещасливою для всіх, то чи ж ви лише одні вважатимете, що треба цей закон прийняти, закон, що містить багато підступів, небувалих невигод і безчестя? Хай боронить вас наймилостивіший і найславетніший Господь, що піклується про нас, щоб така велика нечесність цього закону була затверджена на вашому суді! Це не ваша справа, й мова не про вас, і щоб про вас говорили, що ви разом із Сіріцієм, осудженим думкою усіх. Який уже день ви тут, судді, засідаєте, то бачите схвильовані душі людей і величезне збіговисько юрби, якого не було на жодному іншому публічному суді. Всі споглядають на вас, достойних і славних мужів, котрі засідають на цьому зібранні, на всесвітньовідомому соборі. Всі (повірте мені) від вас очікують, щоб ви відкинули закони Сіріція, які для нас не тільки нестерпні, а й згубні, і відновили давні закони про шлюб, що узгоджуються і відповідають природі людини, бо ви, навчені бідою і всякими небезпеками, усвідомлюєте це досконало.

Він ще себе підбадьорює і вважає, що йому залишилось аргументувати свій задум, а саме: треба просити в Господа того, чим, звичайно, користуються покровителі й адвокати, — щоб ті, хто може бути стриманим, стали такими. Крім того, щоб не здалося це якоюсь анонімною видумкою, то він наведе слова [апостола] Павла, який стверджує: «Добре було б чоловікові не торкатися жінки» 27. Тож, судді, такі та й інші пусті слова є в нього про стриманість, завдяки яким він вигнав із церкви саму стриманість. Я не знаю, як на них відповісти, бо що зробиш такій людині, чи як можна дати їй відповідь, гідну такої жадоби насолод? Якби цій жадобі знайти припис, яким чином зберегти між людьми природне право, і якби посприяли і авторитет божественних законів, і найвища гідність давньої церкви, аби ніхто нічого не змінив на підставі цього зв'язку чоловіка та жінки в жодному роді, в жодному сані й, нарешті, в жодному віці, то він [Сіріцій], проте, відважився знехтувати безліччю найсвятіших речей, бо для нього не існують ні закони, ні релігія, й немає жодного прикладу, який би він хотів тут навести. Якби він знехтував словами та думкою всіх, а захищав свій закон достойними словами, яким не підвладна жодна чесна справа, і зневажав вашу гідність і ваш суд, так що побажав, аби сам [апостол] Павло здавався вам автором його закону, то що ж тут можна видумати й сказати ганебнішого?

Щодо закону він доходить до крайнього нахабства й навіть не приховує, що цей закон нестерпний для людської природи, а стверджує, що він буде терпимим, якщо ми попросимо його в Господа. Адже написано: «Не можу бути стриманим, хіба тільки дасть мені Бог» 28. О голово, позбавлена ро-; зуму, завдяки якому вважаєш себе могутнім! Він нищить зовсім саму природу, але ти бачиш, що вона заявляє, що безсила підкоритися твоєму бажанню. Ти стверджуєш, що твій закон толерантний, а людей вважаєш нестриманими, — якщо Бог їм цього не дасть, то чи це не те саме, якби ти сказав, що став кабаном? «Я справді дав вам закон, — заявив Сіріцій, — якого ви не можете стерпіти, але щоб ви змогли його терпіти, то просіть Бога». Яка хитрість, запитую вас, судді, яка видумка? Чи не здається вам, що це Дав або Сірус, які грають у комедіях, а не священик, який виступає в церкві? Що скажеш, шановний чоловіче? Ти мені приписуєш незнану річ, що заслуговує кари смерті, і вважаєш, що вона необхідно матиме для мене значення, й водночас стверджуєш, що я її не маю. Ти гадаєш, що я її досягну, якщо дозволить Бог? А якщо він не дозволить? Хіба я не гину, переможений твоїм законом? Чи твій закон не подібний до цього? Ось гляньте, судді, прошу вас якщо Сіріцій повезе мене на судні в глибоке море й скине із судна там, де воно в негоду особливо вирує, то хоч я буду молитись і сподіватись на порятунок, одначе не зможу переплисти море, а щоб його переплисти, то мені неодмінно треба звернутися з молитвою до Бога.

Він мені пропонує бути корінфським кіфаредом Аріоном або іудеєм Йоною, які колись врятувалися під час такої корабельної катастрофи 29, щоб і я подумав, маючи їх як приклад, як переплисти море. Чи ж твоя така впевненість, Сіріцію, не штовхає мене в глибоке море? Чи цей твій приклад не штовхає мене у величезну небезпеку, яку не зможу здолати, хіба Бог дозволить? Може, він пошле, як я гадаю, якогось дельфіна або кита, які мене врятують і привезуть до гавані? А якщо він не пошле ні дельфіна, ні кита, то що тоді станеться зі мною? Яку ти надію залишиш мені в такій небезпеці? Скажеш, що Бог пошле. Чи ж це не ворожба: пошле чи ні? А якщо не пошле? Чи не глузуєш ти з нас? Чи ж не здаємося ми тобі такими, над якими можна й посміятись? Якщо ти штовхаєш нас у таку величезну небезпеку й посилаєш у море без весла (як мовиться), то нічого іншого ти не пропонуєш нам, хіба тільки смерть.

А якщо Бог взагалі не дозволить мені того, що ти видумуєш? Тоді ясно стане, що ти нас обдурюєш. А щоб ти відповів Богові (бо буду вести з тобою розмову вже не в суді, а ніби вдома), то щоб ти відповів, повторюю, Богові, якби він промовив до тебе: «Я, Сіріцію, не дав людині такої сили, завдяки якій вона могла б перепливати море, але навчив її будувати судна, на яких вона плаває. Тому, якщо хтось за твоєю допомогою випаде із судна в море, то я не поспішу йому на допомогу, не пошлю йому ні дельфінів, ні китів, бо він погорджує моїми законами, відкидає ті допоміжні засоби, які я дав йому для захисту життя, а цього не вчинили ні корінфський Аріон, ні іудей Йона, яких підступно викинули із суден, але були врятовані завдяки моїй допомозі. Ти знаєш, що разом з тими, котрі живуть згідно з моїми законами, не задумують нічого проти їхніх приписів, не перевіряють, що я хочу чи не хочу їм учинити». Отак, вірю, Сіріцію, відповів би тобі Бог про корабельну катастрофу. Він аналогічно відповідає тобі й про шлюб, а саме: Бог не дав людям такої сили, яка б допомогла їм подолати велике море розпусти. Крім того, він сказав, що дав судно тим, хто в небезпеці, так само й дав жінку тим, хто не може стримати себе від любовних спокус, аби були безпечними в катастрофах свого життя. Якщо хтось відкидає жінку або не приймає її, то з ним станеться те, що звичайно буває з тим, хто без судна задумує переплисти море й при тому дорікає Богові, чи хоче він, чи не хоче йому допомогти. Ось так, судді, виглядає справа. В усіх наших задумах Бог нам допомагає, ніколи не залишає нас, завжди він з нами і тоді, коли ми чинимо щось справедливо, як годиться за його законами. А якщо ти задумуєш щось інше, ніж те, що він бажає, то ти не маєш підстав сподіватися на його допомогу. Так також чинить сатана: якби він поставив на вершині храму Господа Христа й велів йому зійти з неї, то Господь Христос не захотів би це зробити й заперечив би сатані на підставі відомої вам постанови: «Не будеш випробовувати свого Господа Бога». Є ж бо певна межа, до якої дозволяється підходити, аби не знайшлася якась причина, щоб ти штовхав сам себе в небезпеку. Так само подумаймо й про жінку. Якщо хтось закликає до стриманості без жінки, то завжди згадуймо слова: «Не будеш випробовувати свого Господа Бога» . Саме й для того дано нам жінку, щоб за її допомогою ми могли жити стримано. Якщо ж ми візьмемо з нею шлюб, то з нами завжди буде Господь. Ми ж бо знаємо, що належимо до людського роду, а Господь не хоче, аби цей рід жив без шлюбного союзу, й не бажає теж, щоб жив стримано. А в цьому ви переконаєтесь на підставі свідчення самого Господа Христа.






СВІДЧЕННЯ ХРИСТА


«Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано... Хто може вмістити, — нехай вмістить» 31.

Я беру за свідків не Аріона й не Йону, а самого Господа Христа, й заявляю, що закон Сіріція нестерпний. Він, Христос, не тільки творець нашої природи, а й щедрий даритель милостей. Ви, судді, чули, що він каже: «Це слово вміщають не всі», тобто, не всім я даю, щоб вони були спроможні вмістити моє слово «стриманість», а вміщають його тільки ті, кому я даю, аби вони вміщали його в собі. Якби всі вміщали його, то всі, без сумніву стримувались [від любовних спокус]. А оскільки не всі стримуються, то, без сумніву, не всі його вміщають в собі. Чому ж вони не вміщають його в собі? А тому що їм це не дається. Чому ж не дається? Я не знаю. Запитайте, судді, Сіріція, адже він недавно зійшов з небес і знає, що Христос сказав учора на вухо Діві-матері. Ми ж тут, на землі, не відступаємо від тих слів, які щойно, як ви чули, прочитано для нас. Ми не знаємо більше, ніж те, що міститься в цих найправедніших і найвірніших словах, а саме: хто може вмістити, а хто ні. А дано тим, хто в силі це зробити, а іншим — ні, чому так?

Тут повертаю назад і скажу: я не знаю. Ти, Сіріцію, продовжуй і повчи нас, бо ти єдиний тут маєш владу, ти лише нищиш Господні настанови, ти той, хто з нестриманих робиш стриманих. Ви, судді, котрі засідаєте тут задля цієї справи, терпіть його небилиці, якщо маєте бажання. А ми, голова та думка яких ще працює, пізнаємо суть слів Господа Христа, а саме: хто з нас може вміщати це слово «стриманість», хай вмістить. Тому, хто може, буде дано вмістити його, бо так обіцяно. Хто ж, справді, не може стриматись, приводить жінку, з якою стримується, і його надія не підводить. Проживаючи зі своєю долею, сподівається на те, на що надіятись велить йому доля. До цього закликає нас найсвятіший муж [апостол] Павло, дуже стриманий. Коли він знав, що його обов'язком є жити без жінки, то сприйняв цю корисну річ, та тільки для себе одного й для небагатьох, але не для всіх. Він повчав, що не все дано всім. Цю настанову помістив у «Посланні». Ви її зараз почуєте. Виголошуй.






ІЗ «ПОСЛАННЯ» ПАВЛА


«Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я; але кожен має від Бога свій дар — один так, а інший так. Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони зостануться так, як я. Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися» 32.

О чоловіче, достойний церкви! Чи бачите, як він справедливо, як зрівноважено повчає нас? Якби ти, Сіріцію, наслідував його, то ніколи б не руйнував нашого життя своїми згубними законами. Павло бажає, аби всі люди були подібні до нього. Чому так? Тому, що бути без турбот — це благо для одних, а передусім для тих, хто взяв на себе опіку над церквою, тобто нам. Ми у шлюбному зв'язку не можемо бути без турбот, бо мати жінку, народжувати дітей, утримувати сім'ю й тому подібне, що стосується цього, не буває без турбот і тривоги. Отже, якщо бути без турбот вважається благом, то й благом є не торкатися жінки, яка не живе без турбот і тривог, і передусім священнослужителю, якому довіряється церква. А ти, котрий не можеш стриматись [від любовних спокус], що придумаєш, куди підеш, ще й ще раз поміркуй. Якщо ти уникаєш жінки з уваги на турботи, то тебе зустрінуть інші, набагато важчі. Коли ж хочеш наслідувати Павла, тобто нестриманий стриманого, то побачиш, що ти не раніше загинеш, ніж досягнеш якоїсь частки його милості. Наприкінці, нехай боїться загибелі Ікара (як говориться в легенді) той, хто летів на чужих крилах і дав назву морю, впавши в нього раніше, ніж його перелетів.

Тому ти, котрий довіряєш чужій стриманості, бійся, аби тебе твоя нестриманість, наче якийсь вітер, не підхопила, навіть коли ти не сподіваєшся, й не занесла до Сирти й страшної Харибди любовних пристрастей і нестриманості, щоб ти не став замість нестриманого розпусником, замість розпусника перелюбом, замість перелюба чоловіком між жінками і жінкою між чоловіками. Ти ж бо благом називаєш життя без жінки, тобто без турбот! Справді благо, але не для тебе. Це було благом для тих, у кого було перше й друге [жінка й турботи]. Отже, як для Павла благом було бути позбавленим усіх згаданих турбот, які приносить жінка, так для тебе, якому Бог послав протилежну милість, благом є уникати за допомогою жінки всіх отих ганебних учинків, які тобі загрожують, а саме: розпусти, перелюбства, кровозмішання, любовних зв'язків Содома й Гоморри. Вони набагато небезпечніші та важчі, ніж турботи, які приносить шлюб, на які вказує Павло, тобто мати жінку, виховувати дітей, утримувати сім'ю, а це все мудрі люди вважають швидше благом, ніж невигодами. А далі, оте все, що йде опісля, хто не може стримуватися [від любовних забаганок] без жінки, треба розглядати як лихо та невигоди, а навіть як злочин і негідні розпусні вчинки.

А щоб ми не палали й пристрасно не шукали їх, то нам найсвятіший і найстриманіший муж Павло радить: краще одружитися тому, хто не в силі стримуватися, мати дружину, народжувати дітей, бути головою сім'ї та переносити й терпіти все інше, що приносить сімейній людині почесні турботи, ніж палати любовними пристрастями й зазнавати того шалу, котрий штовхає в безодню душу нестриманої людини. Треба, каже Павло, молитися Богові, аби він послаблював і стримував жадобу до любовних забаганок. Якщо ж ми, котрі не можемо стриматись, будемо молитися йому, то даремно будемо до нього звертатись, він ніколи не послухає нас і не задовольнить нашого прохання. Чому саме так? А тому, що він послав кожному певний обов'язок і хоче, щоб ми його виконували, не забували про нього, не порушували й не шукали іншого.

Отже, кого Бог створив стриманим, то вже його ніколи не зробить схильним до одруження, хіба тільки з іншим стриманим. Адже кожен з них не задоволений своїм даром, а користується даром іншого. Ця справа ніколи не закінчується благополучно. Суть її, судді, полягає ось у чому: Бог вислухає наші молитви тоді, коли ми просимо його про те, чого він бажає, щоб ми просили його й щоб ми вважали найбільшим добродійством те, що він нам пошле добровільно, за своїм бажанням. Якщо ж ми відкинемо те, що він посилає нам по своїй волі, й вимагатимемо від нього того, чого він не дає, то він заявляє, що не дасть нам його, як ви вже про це чули. Що ж тут залишається нам, хіба тільки завжди триматися свого й ніколи не бажати чужого? Святі настанови Павла такі: коли хтось попався в тенета сатани, тоді він молиться Богові, аби він його звільнив, але Господь не слухає такої людини й, гадаю, тому не слухає, що звільнення з тенет сатани не входить у його обов'язки, не зважаючи навіть на те, хто ця людина. А якби Павло попросив, то, гадаю, Бог би це зробив, аби не дозволяти сатані таких учинків, і, я переконаний, що і вислухав би його, залишаючись при своїх обов'язках, щоб усе це здійснити; Павло, без сумніву, досягнув би того, чого бажав.

Тож і нам, судді, треба сподіватися, якщо скористаємося його прикладом і будемо його наслідувати якнайпильніше та найкорисніше, щоб насамперед ми докладно пізнали самі себе, й тоді побачимо, до чого нас кличе природа, щоб ми йшли за нею, захоплювалися і трималися її за всяку ціну. А щоби нам щастило, то просімо Бога, аби він, виходячи із свого обов'язку, був щедрий і сприяв нашим починанням. Якщо йому до вподоби, щоб ми стримувалися від любовних пристрастей без жінки, то хай прикрасить наше життя дівочою цнотливістю. Якщо ж закликає нас до шлюбного зв'язку, дасть нам добру жінку, щасливих дітей, збереже сім'ю, то саме цього ми й просимо. Завдяки цьому наші священнослужителі будуть стримуватися від любовних спокус.

Якщо ви, судді, послухаєте Сіріція, то всім скажете однаково, а саме: якщо ви будете мати жінок, то щоб ви не були в церкві й не займали корисних публічних посад. Цим ви нічого не вдієте, хіба тільки дасте найбільшу свободу нестриманості. Якщо ми не можемо стримуватися, то ще більше й частіше будемо віддаватися розпусті та гидоті. Але сам Бог, наша природа й наша спільна неслава закликають до того, аби в церкві з вашого дозволу мали силу давні закони, як-от: «Хто не стримується, горить і палає любов'ю, хай одружується». Закон Сіріція ви відкинете, дасте нам можливість безпечно, як годиться, одружуватися. Чи ти, Сіріцію, гадав, що такі мужі через твою брехню будуть ще довше терпіти твій закон? Ти рекомендуєш священнослужителя начебто на підставі боргового документа. Ти повчаєш мовби з написаного, яким повинен він бути, а саме: священнослужителем не може бути людина, яка не має ні кісток, ні тіла. Вона не повинна чогось бажати, ні їсти, ні пити.

Якщо ми не маємо таких властивостей, а керуємося своєю людською природою, силою тіла, запалом думки завдяки жінці, то ти будеш викрикувати, наче з триніжка: «Хто дбає про тіло, не може подобатися Богу». Ти будеш говорити, що можна, а що не дозволяється, будеш звертатися до віри богів і людей. Ми пам'ятаємо, що ми — люди, виступаємо проти твого закону, адже приділяємо увагу нашому тілу, то й вогонь тіла гасимо тілом жінки. Саме таким чином (інакше не можна) намагаємось подобатися Богові. «Ти продовжив би», — скажеш. Тож заявляю, що я не можу стримуватись, підтверджую це щонайсильнішим голосом, щоб усі мене чули, кричу! А тебе при всіх присутніх запитую: коли ти мене знав краще, ніж я сам себе? Тож чи, гадаєш, можу я стримуватись, чи не можу? Якщо скажеш, що можу, то зовсім легко відкину всяку розпусту, перелюбство, ганебні дії, до яких ти мене силою та обманом притягнув, загнав, штовхнув. Горе мені, судді! Чи справа так повертається, що я вже не можу показати великої сили любовних страждань, якби я сам не відчув її на собі? Чи не маю боятися вашого осуду? Чи маю лякатися, що, коли ви слухаєте, заперечите мені? Ви, судді, бачите нашу умову й розважте, який страх, яке слово не дають змоги нам після признання оплакувати наше безчестя й втрати. Це безчестя наочно підтверджує, який згубний буде для нас його закон, котрий на словах закликає до стриманості, а насправді до всяких любовних спокус. Він ніколи не приписує того, чого я не можу терпіти, а про це свідчать мої втрати. Вони очевидні. Отож що залишається інше, як тільки заявити, що не можу стримуватись від любовних спокус? І я заявляю, а вони погоджуються з цим. Якщо я не в силі стримуватись, то й не вміщаю в собі слова «стриманість», бо воно не дається мені. То чому ж не даєш мені жінки? Чому забороняєш? Чому пропонуєш закон, щоб я не одружувався й не було в мене того, без чого, як бачиш, я не можу стримуватись від любовних забаганок? Яку даси відповідь, Сіріцію, не лише мені, який веде цю справу, а й усім, хто стоїть навколо нас і чекає на вирок цього суду? Якщо в них такий погляд, як і в нас на цю справу, то залишається лиш один засіб, а саме — жінка.

Вони просять, щоб його закон не мав сили. Цим законом ти, Сіріцію, заперечуєш нашу оцінку справи, залишаєш знищені будинки й зруйновані міста, відкриваєш шлях для розпусти й перелюбства. Твій закон зачиняє двері перед матерями та сім'ями. Що ти відповіси тим, хто, як бачиш, безчестить жінок? Або які доводи висунеш, щоб вони виправились? Чи скажеш, що вони не хочуть виправлятись або не можуть? Якщо не хочуть, то це нас дивує, якщо не можуть, то знайдемо засіб, який стане їм на перешкоді.

Чи існують закони, які не лише дозволяють, але й наказують? Чи не свідчать про це звичаї та спосіб життя предків? Ними завжди користувалися в церкві. Чи нас немає для цієї справи? Ми створені природою для шлюбного союзу і так створені, що вуста, обличчя, груди й стан нашого тіла бажають нічого іншого, а тільки жінки. Здається, ця справа має для нас велике значення. Якщо ми не маємо нічого іншого, то Сіріцій може забрати в нас ще й цю підпору. Чого, судді, ми бажаємо? Чого прагнуть частини тіла, призначені для розмноження? Даремно ми їх зберігаємо, якщо не можемо ними користуватись.

Адже, судді, існує найвищий закон природи: немає нічого випадкового, нічого такого, на нашу думку, не дано без якоїсь мети. Кожна частина нашого тіла призначена для виконання якоїсь функції, і навіть маленький ніготь. Якщо всі інші частини тіла виконують певні функції і жодна не звільняється від них якимсь людським законом, то чи й ті, що їх дала нам природа для розмножування, будуть без діла? Який тут сенс? Сила тих членів буде гаснути, буде призначена кара смерті для тих, хто згрішить шляхом статевого зв'язку. Немає, судді, нічого, що послаблювало б цю силу, хіба тільки те, що дала нам природа. Жоден закон не здатен цього міняти, жодним чином не можна її стримати, і ніхто не спроможний, хіба тільки жінка. Тож мати з нею зв'язок дозволено. Хай же буде вона непорочна і нерозпусна, але, якщо це забрати, то вона легко піддається любовним пристрастям, розкошам, впадає в усякі аморальні вчинки. Тому таких жінок треба виправляти, тоді ми зможемо з ними жити. Тож відкиньте оцей нестерпний, згубний закон, поверніть нам старий, справедливий і для всіх корисний. А Сіріцій якби його заперечив, то побачите, якої зазнаємо ганьби. Хто, запитую, є тим, кому не загрожує велика небезпека, подібна до його закону; хто спроможний цей закон стерпіти? Він нелегкий, щоб його визнати, він не корисний для життя.

Багато було видатних і преславних мужів за пам'яті наших батьків і предків і зараз є, які мали такі прагнення, що вони ніяк не могли стримати себе від жінки. В цьому законі вони вбачали розпусту й гадали, як його відмінити. Тому я виголошую тут свою промову, аби повернути авторитет церкві, а ви, судді, засідаєте, щоб повернути нашому сану втрачену повагу. Тут я повинен розповісти про окремих високопоставлених, котрі користувалися особливо великою пошаною, одначе вони дотримувалися думки, що їм не вистачає саме того, що не дозволяло їм жити стримано без жінки. Я, судді, не так поступлю, щоб на цьому соборі пояснити не завдяки помилці якогось видатного й відомого мужа, але аби ви самі через безсилля найславетніших мужів розкрили й нашу слабість, підкреслюючи при тому, що ми не дорівнюємо їм ні стійкістю духу, ні силою. Не буду згадувати тих, хто перший скористався цим законом Сіріція; я міг би вказати на їхні необмежені прагнення, якби не шанував давнини й хотів похоронити ті гріхи разом з її законами. Нам достатньо буде згадати про недавніх, яких вистачить для нашої справи. Перший з них — Павло Другий, котрий був рівним із своїми попередниками за походженням, розумом, доброчесністю, своїми вчинками. Кажуть, що він заплакав би, якби прочитав хвалебний напис на нагробку в Римі: «Батьком святим аж ніяк я не можу тебе називати, Павле, коли на твою гляну нещасну дочку».

Він, Павло Другий, разом з приятелями вимагав би пояснення жорстокого закону Сіріція, що був противником не лише церкви, а й стриманості, адже бачив, як дочка терпіла велике безчестя, була в усіх на виду. Вона відзначалася особливою красою, але дуже страждала, бо ходили чутки, що вона народилася внаслідок розпусти батька. Якби він знав, що існує закон про шлюб, то хіба він його заперечив би? Тож, кажуть, він вирішив відновити закон про подружжя, проте не зміг ним скористатися, бо прийшла передчасна смерть.

А що Александр Шостий (оминаю Сікста)? Чи він не заявив своєму синові Валентину, як знаєте, непутящому, що зміг би стати батьком, вступивши в шлюбний зв'язок, якби йому було дозволено? Тоді б він вважався законним батьком Валентина на підставі таїнства шлюбу, одначе втратив батьківське ймення через закон отого Сіріція. Але чому я використовую приклади тих, пам'ять про яких загинула разом із їхнім життям?

Павло Третій, особливо славний усюди й відомий муж, скаже сам свою думку, бо він вважається людиною нечуваної мудрості та розсудливості й гадає, що зовсім правильно мовиться про нього й про його повчання в посланнях божественного Павла для майбутніх нащадків. Читай його «Послання» до євреїв.






ІЗ «ПОСЛАННЯ» ПАВЛА, РОЗДІЛ 4 : 33


«Бо ми маємо не такого Першосвященника, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас. Отож приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать».

Ці слова, судді, написані про Господа Христа, проте вони дають підставу згадати й Павла Третього, котрого божественна доля зробила суддею цього питання [про шлюб]. Якщо приклади інших можуть викликати в нас певний сумнів про ті сліди та плями, що залишилися в житті людей завдяки закону Сіріція, то ось цей недавній, особливо живучий приклад славетного мужа повинен дати вам силу для покарання такого законодавця. Молодість Павла Третього прикрашали знамениті діяння. Він не мав суперників у житті, навчив нас своєю помилкою, скільки лиха приніс усім закон отого [Сіріція]. Коли він [Павло Третій] не міг стримати полум'яного пориву свого молодого віку, то знайшов деінде засіб, щоб його втихомирювати. Свідком цієї справи він зробив прославленого на війні мужа й імператора римського народу Петра Алойсія, якого ви бачите, так що тобі, Сіріцію, нічого не залишається, аби ти довше забавляв нас отим підступним поняттям «стриманість». Ти ж бачиш, що цей муж найбільше відзначився в цьому питанні. Він уміє зносити наші слабості, має великий досвід, турбується про нас і, нарешті, спростовує твою підступну брехню на прикладі Петра Алойсія, людини достойної і прославленої серед людей, яка спричинила йому [Павлові Третьому] біль тим, що не прийняла таїнства шлюбу, хоч його не забороняв жодний закон, крім твого. Тож розумієш, яке значення має твій закон для нього, отой закон, що заперечує таїнство шлюбу!

А щоб не багато [наводити прикладів], то я сам піду тобі назустріч у нашій справі. Відступаю тобі свій час, відведений мені для виступу, користуйся ним, якщо хочеш. Повчи їх, як Павло Третій, котрого ти бачиш як свойого суддю на цьому соборі, зміг у молодості стримувати полум'я своєї любовної пристрасті. Ось перед тобою імператор римського народу, дорослий син [Павла Третього], батько Александра та Октавія, яких ти бачиш разом з батьком, ось вони стоять. Це відомі й вельми шановані в Римі люди. Перший з них завдяки старанням діда став намісником Транспаданської Галії, а другий — найстарший канцелярист римської церкви. Їм Павло Третій, їхній дід, дав не тільки батька Петра Алойсія, а й титул роду Фарнезів. Хай тобі не здається, що саме таким чином він вказав на злочинну суть твого закону, коли спочатку батькові, а згодом синам і нащадкам (котрі були від Октавія) передав славу, що належала роду, імені та родині Фарнезів.

Він, зробивши таке добродійство, дав дітям те, що ти в них відбираєш через свою величезну несправедливість. Чи, очевидно, їм та їхньому доброму імені нічого не шкодить те, що вони народилися не від законного подружжя? Вони живуть, і я маю надію, що завдяки великій славі роду їх будуть особливо шанувати й поважати, та не тільки їх, але й Анну, сестру Алойсія й дочку Павла, знамениту жінку. Вона завдяки шлюбу ввійшла до родини Святої Флори й народила кардинала, найстаршого скарбничого церкви. Йому для досягнення найвищого ступеня священного сану нічого не зашкодило те, що він був нащадком Павла Третього. Що тут скажеш? Хіба такий славетний рід отого мужа, така відома, могутня, достойна родина не могли його стримати? Якби він стримався колись [від любовних спокус], то сьогодні церква не мала б таких славних і достойних мужів.

Ти будеш вихваляти стриманість, якої я не знаю, забереш у нас жінок своїми карами та постановами. Ми ж маємо можливість перемогти дякуючи цим відомим аргументам, а саме: ми не можемо стриматись і жити без жінки. Отож, скільки разів ти будеш висувати проти нас якісь докази, то завжди ми тобі будемо вказувати на приклад Павла Третього. Якби він схвалив твій закон, то ніколи б не виправив у своїй родині підступного обману твого закону. Він насправді переконався, якої шкоди завдає твій закон. Тож іди, Сіріціє, і накажи, щоб ми стримувались.

А яка руйнівна суть цієї шкоди, то Павло Третій переконався через свою, а також інших людей нестриманість. Якщо такі високопоставлені й знамениті мужі, яких я згадав, не могли жити без жінки через слабість своєї плоті, хоч їх могли відривати від любовних забаганок обов'язки та розмаїті турботи про важливі справи, то що ти скажеш про нас, простих священиків, людей слабких у цьому плані, які мають неабиякий потяг до жінок? І якщо в тих, хто керує найважливішими справами й займає керівні церковні посади, не вистачало душевної сили дотримуватися твого закону, то як же ми можемо його терпіти, адже наші справи стосуються простого люду, й ми змушені зустрічатися серед юрми народу з жінками.

Тому, судді, коли бачите, що закон Сіріція був нестерпний ні для високопоставлених, ні для середніх, ні навіть, скажу вам, для найпростішого люду, то ж вам залишається в цій справі більше робити, як забрати цей закон із церкви й не залишити зовсім його слідів? Про це треба потурбуватися як іншим, так передусім тобі, папо Павле, которого не даремно Господь зберіг до глибокої старості, не дарма, що досвідченого в усьому, зробив первосвящеником своєї церкви, не даремно, врешті-решт, він хотів, щоб так багато нащадків, такий славетний рід засідав на цьому соборі, щоб ти (про що щойно оголошено) вмів стерпіти разом з нами наші слабості, бо нас турбує і тривожить закон Сіріція; щоб ти не тільки завдяки нашим словам і нашим доводам, а й своїм розумом і відчуттям збагнув, що цей нестерпний і бридкий для нас закон Сіріція спрямований проти Бога й природи. Тому якщо ти, зважаючи на свою колишню, а не сучасну пожадливість, турбуєшся про нашу слабість, то ми приходимо до тебе, приступаємо до престолу твоєї благодаті, просимо від тебе допомоги, аби отримати від тебе милість і знайти благодать у цих великих нещастях і бідах, яких і ти колись зазнав, а нині ми їх терпимо через отого [Сіріція].

Тож, папо Павле, не пропусти цієї нагоди, даної тобі для справедливого осуду наших дум. Не бракує й інших прикладів, які б тебе закликали до цього. Ти сам для нас є відповідним прикладом. Ти сам-бо в своєму житті звідав, як важко жити без жінки, як небезпечно та огидно торкатися іншої. Ми, вважай, зараз є в такому стані, як ти був колись. Якщо твоя глибока старість не дає змоги розглядати давні діяння, то поглянь на своїх синів, дочок, внучок, внуків і їхніх дітей. Хай вони на схилі твого життя нагадають, щоб ти в цій справі був для нас настільки ласкавішим і справедливішим суддею, наскільки докладніше побачиш, що безліч прикладів твоєї слабості наявні ще сьогодні. Ти, повернувши нам жінку й захистивши наш погляд, залишайся у церкві Господній на попередньому ступені почесті. Ми живемо на базі тих законів, які можемо терпіти. Їх, як бачиш, забрали в нас, тож тобі треба про них потурбуватися, а вам, судді, відновити їх для нас. А це станеться тоді, коли візьмете до уваги приклад і давнє рішення й повернете жінок, дітей, родину й, врешті, законний рід, щоб ми з ними сумлінно й чесно поводилися в церкві Господній; і, передусім, тоді це буде, коли це матиме пряме відношення до найвищого вироку вашого суду.

Тепер, коли вже готові ті, хто намагатиметься соборами й законами запалити в нашому сані ненависть, то чи це не є тим, що вже завдяки самому рішенню сану й ваших судів має більше значення для нашої загибелі, ніж вони покажуть римському народові, що ви ствердили ті закони, які, по-перше, огидні Богові, по-друге, нашій природі й, зрештою, нашій державі?

Як ви, судді, запитую, зможете підтримувати таку велику ганьбу й безчестя? Чи правдою е те, що ви на цьому соборі хочете підтримати особу священнослужителя, зберетеся задля відновлення релігійності, відкинете згубні закони, а приймете корисні? Якщо ви ведете мову про священнослужителя церкви, то чи приймете постанову, що відомі й засвідчені давні закони про шлюб помилкові? Якщо апробуєте закон Сіріція, то чи не суперечить йому слово Господнє? Хто ж з усіх буде таким, що не вважатиме, що ви зловживаєте іменем церкви й відкидаєте релігію?

Напевно, не буде нікого, хто бажав би оберігати авторитет вашого суду, хто не має сумніву поступати по-іншому, в цьому напрямі, де б він жив добре та чесно, якщо ви будете завзято виступати проти Господнього слова! Бо, клянуся безсмертними богами, якщо варвари, люди безбожні й, як тепер кажуть, погани терпеливо переносять той закон, який відкидає природну потребу, то хто б із нас уважав, що це негідне й нечесне? Зараз, якщо ви, єпископи, покровителі релігії й хранителії слова Господнього, приймете для нас оцей страшний і негідний закон, то якої ганьби, безчестя, неслави удостоїться такий ваш учинок? Як тоді люди перестануть думати про необхідність покинути місто Рим і про зневагу вашого авторитету? Люди нині (повірте мені, судді) чогось очікують від вас, уважно спостерігають за вашим судом і бачать, яке значення мають для нього релігія, яке — закони, яке — присяга. До того ж ще помічають, що ви нічого не зробили в цьому напрямі, який би обіцяв нам мир. Вони розуміють, що починаючи від Лева Десятого аж до цього Павла Третього справи церкви ведуться так, що часто після певних нездійсненних надій вони залишаються в такому стані, як і були до того.

Отже, оскільки люди не раз гадають, що їх обманює надія, то оцей ваш єдиний суд вважають останнім, на якому ви подумаєте про наш шлюб, а вони про вас. Якщо ви на цьому суді будете хоч трохи вагатись, то й люди перестануть думати про інший, коли цей обдурить їхні надії, бо дотепер не було іншого славетнішого й достойнішого собору, ніж цей. Тому вони легко погодяться (чого вони й бажають) з тим, що ваш сан, на думку всіх, відмовиться від правди, непохитності віри, релігії, якщо ви не зробите жодного висновку із цієї справи, яка спричинилася до знищення в нашому сані релігії, віри, стійкості й правди. Вони вважатимуть, що ви зібралися тут не задля вирішення церковних справ і осуду М. Лютера, що вас не хвилюють справи церкви, а зібралися для власної користі, про що вже багато говорять, яка почала занепадати в зв'язку з розходженнями з Лютером. Бо ж чи не йому ви признаєте слушність, що ви вимагаєте кари слова Божого від інших, якщо ви виявитеся такими, хто нищить слово Боже своїми постановами та едиктами? Чи ж ви побажаєте, щоб закон Сіріція мав таку силу, яка б змінила та знищила, як я вже зазначив, не тільки божественні закони, не тільки слова самих законів, але й склади та літери в цих законах? Врешті-решт побачите самого Лютера, якого звинувачуєте в тому, що він усупереч усім законам приніс церкві багато змін і неспокій.

Якщо ж за бажанням і велінням вашим Сіріцій своїм законом знищить чимало святих справ, якщо вижене з церкви шлюб і запровадить розпусту, перелюбство, кровозмішання й, нарешті, розмаїті витончені способи співжиття, то хто ж тоді вам, котрі й бачать це, й схвалюють його, не скаже, що не справедливо ви винесли осуд Лютеру, який виступав проти саме таких вельми огидних прагнень обгрунтовано, постійно й гостро? Чи ж не він перший заявив у Лації, що не варто приймати закон Сіріція, та ще й підтвердив тим, що сам, одружившись, уникав розпусти? Повірте мені, судді, не буде нікого, кого не схвилює ваш осуд Лютера й хто не подумає, що ви піклуєтесь про церкву не тому, що турбота про неї — це ваш обов'язок, а тому, що користуєтесь своїми міркуваннями.

Правдою здається те, що Лютер хоче, щоб про вас добре говорили в народі. Він, звичайно, робить собі закид з приводу того, що спочатку поступив нерозсудливо, не домовившись з вами в цій справі, а саме: якби отой [Сіріцій] не торкнувся одруження священнослужителів і залишив для нас недоторканим звичний до священного сану шлях, то й наші вигоди та все інше, хоч і важливе, як чистилище, культ богів і піст, було б для нього доступне й дозволене. А щоб здавалося, що він даремно нарікає на вас за те, що ви, осудивши Сіріція, винесли вирок також і його законові, захищаєте на цьому соборі не свої вигоди, а церкву й, схвильовані гріхами Лютера, винесли йому осуд, а також, як бачимо, хочете знищити з корінням ті єресі, котрі вже розходяться всюди. Для вас буде велика честь за те, що це буде для слави церкви, та й вам піде на користь, тому ще й ще раз, судді, розважте й докладно обміркуйте, щоб справді ніхто не підозрював вас у тому, що ви винесли осуд для Лютера, керуючись власними вигодами. А це станеться тоді, коли ви разом із Сіріцієм виженете з церкви шлюб, зачинателем, покровителем і особливо завзятим захисником якого був саме Лютер. Тому за це, а не за щось інше, ви могли віддати йому похвалу, а ви винесли осуд за те, що він, визнавши таїнство шлюбу, забрав у вашого сану розпусту! Хіба когось не схвилює така скарга Лютера? Якщо він скаржиться, то, певно, існує таке питання: «Ми винесли осуд, тому що я хотів, аби священнослужителі вели себе в церкві непорочно. Я їм радив вступати в шлюб, якщо не могли стримуватись, уболівав за сан священнослужителів, який безчестив себе розпусними вчинками».

Це нарікання, судді, здавалося б справедливим і заткнуло б вуха всіх відчуток про ваші постанови! Що ж би ви відповіли на його скаргу? «Ми осудили тебе, Лютере, за те, що ти радив священнослужителям вступити в шлюб, дав жінку тим, хто не стримується [від любовних забаганок], і відмінив давні закони про таїнство шлюбу». Якби ви так сказали, то ніхто б не слухав вас, судді, хоч би використовували в дискусії усякі глоси, параграфи, едикти. Вони кричали б, що це негідний учинок, усі говорили б, що несправедливо й незаконно осуджено Лютера. Адже у душі кожного, у відчуттях усіх людей міцно зафіксована думка, що треба слухати Бога, що шлюб — це святе, чесне й дозволене діло. Коли в людей немає нічого певнішого, достовірнішого, ніж ця думка, то не може існувати жодна сила розуму, жодний авторитет, які б заперечили або вирвали її у нас. Немає нікого, хто б заперечив або не підкорився їй і терпеливо зносив.

А цю справу розгляньте таким чином: якби латинська церква надала священнослужителям таїнство шлюбу, грунтуючись на давньому звичаї чи встановленому порядку, який зараз є у Греції, Александрії, а також в Антіхії, якби Лютер спробував відмінити його, як намагався Сіріцій, то як, на вашу думку, треба було поступити? Чи мовчали б ви, коли насувається така велика небезпека, коли загрожує нечуване зухвальство нечесної людини? Чи, може, стримали б його покараннями та постановами від цього згубного злочину? Гадаю, що ви тоді б назвали Лютера злодієм, донощиком, розпусником і негідником! І це було б справедливо! Адже він, знехтувавши всіма законами, віддає чесні імена найганебнішим справам, відкриває для нас шлях розпусти, то що ж є таке, чого б ви не змогли сказати про нього? Як-то колись говорили про єретика Татія? Яку-то печаль ми отримали, судді, від наших батьків? З якою важкою й гіркою скорботою слухали наші предки Татія, коли він відбирав у них жінок? Він вважав гріхом шлюбний союз чоловіка з жінкою.

Отож якщо наші предки не стерпіли Татію, то й ви не стерпіли б Лютеру, якби він пішов на щось подібне. Чому ви дозволяєте такий злочин, який, на ваш погляд, вимагає покарання, якби його скоїв хтось інший? Чи слухали б ви від Лютера такі ганебні слова, які ви недавно, як я вже зазначив, посміли сказати про нього? Хай боронить вас найвищий і найбільший Бог, щоб ви, керівники церкви, покровителі, владики, сприйняли закон Сіріція, надали йому таке місце, аби полилися на вас ганебні слова, які колись щедро лилися на Татія або могли б литися на Лютера, якби він посмів задумати щось подібне про таїнство шлюбу. Тож коли ви покарали Лютера як за кримінальний злочин, то сьогодні на цьому засіданні суду не шукайте нічого іншого, хіба тільки те, щоб повернути нашому сану втрачений авторитет. Потурбуйтеся, щоб ліквідувати всі ті невигоди, які приніс до церкви Сіріцій. Ви, очевидно, покарали Лютера за його лихо, повернули собі блага, відкинувши закон, яким він обдурив вас, зашкодивши вашому сану.

Зараз, саме тут, я хочу виступити проти ваших мовчазних роздумів, які, здається, суперечать мені. Яким чином Сіріцій, будучи папою та керуючи церквою за допомогою певних законів, обдурив нас, прийнявши такий огидний закон і видавши жахливий едикт? Це, судді, щось подібне до чудовиська. Здається, що він нас обдурив не своїми хитрощами й злочином, але саме тоді, коли мав найвищу владу, коли користувався авторитетом у церкві й коли не дозволялося обговорювати едикт папи, бо він мав більші права, ніж собор, у його серці було закладене право, проти якого ніхто не смів висловити свою думку. Хто не погоджувався з ним, вважався ворогом, і його висилали до місць для злочинців. У таких умовах Сіріцій був обраний папою. Він помітив, що завдяки добродійствам Костянтина до церкви поступали великі суми грошей, отож, щоб вони, правду кажучи, не поверталися завдяки шлюбові священнослужителів, який тоді вважався у церкві законним, туди, звідки й прийшли, Сіріцій уніс той законопроект, що позбавив шлюбу не лише священнослужителів, але й їх законних нащадків. Бо як довго в латинській церкві панувала бідність, так довго священнослужителі користувалися шлюбом.

А потім, коли бідність поступилася місцем грошам, то до церкви прийшли пожадливість і розкіш, і цьому не видно кінця. Отож хоч нижчі духовні чини і всі священнослужителі вважали цей закон підступним і негідним, проте першими його прийняли італійці, тому що вони не мали свободи та якихось прав, бо перебували під владою та юрисдикцією римського папи. Германці ніколи його не схвалювали, а тим більше іспанці, греки зовсім відкинули, — в їхніх церковних справах завжди був мудрий, непідкупний, зразковий суд. Отже, якби всі відкинули цей закон, то ніхто б його не схвалив. А ось ця людина [Сіріцій] загорілася, аби різними едиктами та покараннями забезпечити свій авторитет. Вона заявила, що керується в житті тими міркуваннями, про які я щойно згадав. Не проходило ні дня, ні ночі, щоб вона не посилала грекам прокляття, не лякала германців едиктами за те, що вони на зборах у Магунтії глузували й накинулися з великим криком на послів, яких вона послала до них. Він, Сіріцій, просив іспанців, наполягав, погрожував їм, аби прийняли цей закон. Якщо ж ніхто його не прийме, поступити так, щоб здавалося, що він цього не вимагав, заявляючи: «Що оправдаєш, буде оправдане». Тому побоювався й справи не розголошував. Та коли не вдавалося ні терором, ні жодним едиктом домогтися, аби люди виявили бажання визнати його закон і постанову (нове полягало не тільки в суті, а й у виді справи, як саме наказувати; а якби люди мовчали, то справа сама по собі відпала б), то він здійснював це силою своєї влади, аби лише латиняни прийняли його закон, бо всі інші — греки, александрійці й антіохійці — знехтували ним, тому що були вільними в таких справах. Що ж, запитую, прийняли вони? Або яким чином вони відкинули цей закон, котрий, як їм здалося, пошкодить церкві?

Отже, одного разу латиняни приймають цей жорстокий, нещасливий і важкий для латинської церкви закон не по своїй волі, не голосуванням, не за загальною згодою, а внаслідок примусу, зі страху, боячись його [Сіріція] влади та лиха. Яке ж то, судді, на вашу думку, було лихо? Скільки сліз тоді пролили священнослужителі? Як ридала тоді вся церква? Яка печаль і крик родичів і чоловіків? Чи ж не полишили жінки обіймів чоловіків, а діти грудей матерів? їх відірвав цей підлий закон із своєю нечесною пожадливістю! Яким лихом обернулося це безглуздя? Чи священнослужителі намагалися виступити війною проти Бога, чи плюндрували церкви, чи руйнували святоші, чи нищили божественне право?

Ти хочеш, аби їхній учинок був змитий кров'ю дітей і загибеллю жінок? Чи не було дано тобі таку владу, що завдяки твоїй силі та жорстокості чоловіки вратили жінок, а діти своїх батьків? Хіба в тебе, Сіріцію, не було так багато грошей, щоб внести цей законопроект і зберегти цю суму? Чи ти не змусив би нас водою і вогнем, якби ми не дали згоди на твій кивок? Чи ж не будеш руйнувати наші будинки, конфіскувати наше майно, чи не віддаси наших жінок і дітей на покарання? Чи в змозі ми стримати твою жорстокість проти нас, жінок і дітей? Якщо так поступиш, то хіба не скажеш, що ти це вчинив законно, на підставі священних канонів? Ти оголосиш греків схизматиками, германців єретиками, іспанців бунтарями. Чи чують вони твої слова? Ніхто з них тоді не схвалив твого закону, а всі виступили проти нього, неначе проти якоїсь бурі. Запитую тебе: чи магунтинці не образили твоїх легатів? Чи не знехтували іспанці твоїми інтердиктами? Чи греки не відступили від латинського імені? Цього не зможеш заперечити!

Я маю свідчення греків і їхній едикт проти тебе. Є також інтердикти, які ти посилав до Іспанії! Читай свідчення греків та їхній декрет, а також його послання до іспанських єпископів.






ПОСЛАННЯ. СВІДЧЕННЯ. ДЕКРЕТ


Чуєте, судді, як конфіскують майно неодружених священнослужителів в Іспанії, як греки нарікають за те, що відійшли від римського імені з приводу нечуваної зневаги. Таких змін, на їхню думку, не було б ніколи, якби не його новий, ще й згубний едикт. Вони вважали, що значно легше щось інше терпеливо зносити, ніж жити в умовах жорстокості та свавілля, завдяки яким він дотримувався законів і велів вважати недійсними закони всіх інших. У його законі люди вбачали величезну розпусту й пожадливість, а не якийсь сором чи чесність, і зовсім справедливо боялися його, наче зарази. Коли вони прийняли від греків і від святого Павла слова: «Почесний шлюб у всіх і ложе чисте, а розпусників і перелюбів судитиме Господь», то, на їхню думку, ніщо так не суперечить Богові, як закон отого [Сіріція]. Саме тому кожен за себе, й особливо задля свого авторитету, виступив проти його закону, всі ним знехтували публічно, й ніхто не прийняв його добровільно. Отож Сіріцій побачив, яке сум'яття він вніс, і зрозумів, що він [закон] огидний і жорстокий для всіх. Тому, щоб послабити цю жорстокість і компенсувати начебто втрату якихось цінних речей, він, послухайте, вніс закон, яким приласкав схвильовані уми всіх і підняв занепалих духом і, здається, хотів здобути нашу милість. Візьми цей закон, який він, утративши сором, вніс про коханку.






ЗАКОН ПРО КОХАНКУ


«Того, в кого немає жінки, а замість жінки є коханка, не треба позбавляти такого союзу, проте він повинен бути задоволений однією жінкою або коханкою».

О святий Юпітере, серед якого народу ми перебуваємо? Яка, нарешті, в нас церква, для якої Сіріцій видав такий закон? Чи не здається вам, що він уводить диктатуру в Содомі й пропонує такі закони для собору розпусників і звідників? Вони, ці закони, не потайки, а відверто вводять у нас замість шлюбу розпусту, замість жінки коханку. В якому місті ти задумав запровадити папство, щоб забрати у нас найчесніші й найсправедливіші закони, а на їх місце ввести найогидніші й найрозпусніші? Чи не задумав ти дати ці закони злочинним жителям Содома й Гомори, а не нам, тіло яких є храмом Господнім, для яких ніщо не є таке бридке, як розпуста?  м

Врешті, чи не відчуваєш ти, до якого зашморгу ведеш нас? Коли хочеш, щоб священнослужитель був без жінки, то, гадаєш, він, самотній, може стриматись [від любовних забаганок]? Чому ти своїм законом не стримуєш того, в кого замість жінки коханка? Чому даєш йому коханку? Чому не хочеш, аби чоловік стримувався без коханки, а бажаєш, щоб він стримував себе без законної жінки? Або, якщо закон дозволяє мати нам коханку, то чому не дозволяється мати дружину?

Запитую тебе про причину, але ж вона відома, зрештою, ти мовчиш, тож вона сама про себе заявляє. Адже якщо забрати жінку, то ти б побачив, який біль, який сум охопив би розум і душі всіх, на тебе обрушилися б голос і крик природи, що люди не можуть стриматися без жінки, і якщо вона взагалі для них заборонена, то ми віддалися б грішному сексуальному зв'язку або іншій розпусті. Тому ти, непорочний і святий муж, потішив нас, зажурених, цією розпустою. А щоб ми не жахалися, то ти нас заспокоїв, заявивши, що в цьому полягає жорстока назва «розпусник», і назвав це коханкою, аби саме таке поняття зробило для нас розпусту дещо милішою і забрало в нас жінку, пропонуючи замість неї коханку. А щоб це не здалося чужим для християнина, то ти іншим законом освячуєш для нас, християн, розпусту. Аби всі мали уявлення, яке безумство шаліє в Господній церкві завдяки цьому закону, то я ще наведу інший його закон, до якого, як ви почуєте, Сіріцій включив навіть корчму і публічний будинок.






ЗАКОН ПРО КОХАНКУ


«Скажу, християнинові не дозволено багато жінок, ні дві разом, але тільки одна: або дружина, або, якщо немає дружини, то на її місце коханка».

Бачите, судді, одне мистецтво породжує інше, — отаке його огульне твердження про тих, у кого немає жінки. Зараз, здається, він говорить зовсім конкретно, стверджуючи й додаючи слово «християнинові». А щоб ви не думали, що він призначає цей закон варварам і поганам, то заявляє, що видає його християнам. Далі, аби комусь не здавалося, що він у своєму законі оминає священнослужителів, то обережно додає: «якщо немає дружини, то на її місце хай буде коханка», аби цим зробити певний натяк священнослужителеві, в якого, як він знає, немає дружини згідно з його законом. О небеса, о земле! Зараз, судді, хочеться кричати, коли бачите таку огиду, такий злочин у його законах, у яких він порівнює шлюб з розпустою, у яких найсвятіші закони про подружжя не лише однозначні з законами про розпусту, а ще й уступають їм.

Я, судді, не сумніваюсь у тому, що ця справа здається, як і мені, чиїм серцем володіє чесність, так і кожному з вас страшною; вас хвилюють почуття й образ чесності! Хіба природа прагне чогось чеснішого й достойнішого, в чому жила б наша пильність, ніж того, щоб ми в житті дотримувалися чесності та соромливості? О найнечесніший з усіх чоловіче, чому ти поступив так несправедливо зі шлюбом? Чому приніс ти страждання для церкви? Хіба тільки тому, щоб забрати в нас жінок, дітей, сім'ю, призначену всіми законами, зрівняти розпусту зі шлюбом? Ти, безбожнику, хіба не зробиш цього! Чи ти не готовий, аби, забравши в нас жінок, придумати розпусні любощі? Чи зробиш так, щоб ми заспокоювали пожадливість купівлею розпусти? Чи ж не стверджує він, щоб священнослужитель не мав дружини або, якщо матиме, не йшов до її ліжка? Чи не вирвеш, отже, в мене дружину, яку згідно зі своєю природою я обіймаю й без якої, вважаю, прикре життя?

Немає, заявляє, причини нарікати, бо дає тобі розпусту. Якщо я тобі завдав шкоди одним законом, то я її компенсував іншим, бо велю: «Якщо немає в тебе дружини, то на її місце хай буде коханка». О яка гидота, яке диво! їх треба викинути на край світу. Отже, годилося б тобі подумати, а не дивуватися, щоб такими негідними справами й нецензурними словами вражати вуха всіх, і навіть найдостойніших людей! У своєму законі ти приписуєш те, про що не писав би жоден негідник після створення роду людського й навіть у самому місті Содом, де процвітала необмежена свобода грішити й займатися розпустою. Хіба є дивним для нас, що у греків такого не було? Чи дивуємося, що вселенська церква зараз міститься лише в одних латинських кордонах, а до того існувала в межах усього світу? Де греки, яких ти отримав від предків? Де александрійці? Де антіохійці, Сіріцію? Вони ніколи не вернуться, бо їх від латинського імені відштовхнула твоя несправедливість, й воно стало для них чужим. Напередодні вони залишили тебе, священнослужителя, у вірі та дружбі з римлянами й разом із латинянами захистили католицьку церкву. А коли погордив Господніми законами, протиставив свої едикти слову Божому, тоді настав розкол на дві частини: східну та західну церкви, як ти їх називаєш. У його декретах трапляються такі нарікання: «Східна церква не дає обіту непорочності». Чи не для тебе вона стала східною, бо не захотіла поєднати свою стриманість із твоєю нестриманістю: вона пішла за словом Господнім, виступивши проти твого едикту, не послухала тебе, тому що ти не хотів слухати Бога? Августинові належать слова: «Недостойним здається те, коли нижчий має підкорятись тому, хто не слухає свого старшого». Ти не слушаєш Бога, а відверто виступаєш проти його заповідей, то чому ж ти прагнеш, щоб тебе слухали люди? Згадай ось що: якщо ти, Сіріцію, народився в Римі не Павлом, то, мабуть, ти не народився на небі. Тому, хоч би ти [й там народився], проте ми не слухали б тебе, бо відверто виступаєш проти Бога. Хто колись так відверто виступав проти справедливості, так завзято боровся проти чесності, як ти й твої прихильники, аби ми не жили згідно із заповідями Господніми? Господь дав дружину, а ти забороняєш її. Закони дозволяють, а ти заперечуєш. Господь з усіх речей дає нам саме цю, щоб не відступати від нашого права. Ти ж відбираєш у Бога волю, а у нас дружину. А якщо хтось не підкоряється твоєму едикту, то ти таких будеш називати єретиками, інших схизматиками, ще інших язичниками (якщо це угодно богам): греків оголосив поза законом, александрійців виженеш, антіохійців покараєш, тому що вони по волі Господній воліють жінок, а не розпусту, шалено виступаєш проти нас, яких божественна доля зробила латинянами, і то так виступаєш, що набираєш військо, викидаєш гроші, посилаєш Італію на Германію, щоб зруйнувати дім священнослужителів, убивати дітей на очах їх батьків, а батьків перед дітьми, щоб плюндрувати, нищити. Коли ми, нещасні й бідолашні, заявимо, що ми вже втратили надію на всі закони, що нас не стримують твої суворі едикти, то ти порівняєш нас із греками, александрійцями та антіохійцями. Чи тоді не потурбуєшся, аби нас вивезти на острови для злочинців разом із Вселенною? Добра наші, маєтки й наші церковні сани розділиш між своїми розпусниками: одних назвеш католиками (якщо угодно богові), інших — стриманими, а ще інших — синами смиренності.

Крім того, що ти зробив не тільки в Германії, але й у Польщі, коли ти відібрав сан священнослужителя у Яна Ласького, дуже славного мужа великого розуму, високої шляхетності, за те, що він одружився? Встань же, прошу, Яне Ласький, терпеливо знеси біль необхідного спогаду. В Польщі не було кращої і шляхетнішої людини, ніж цей муж, судді, нещасний у біді й жалобі, якого ви зараз бачите. Він походив із славного роду, мав брата Гієронима, відомого славетними діяннями й усякими заслугами мужа, й оцього Станіслава, прекрасного сенатора, який відзначався своєю репутацією, доброчесністю, званням, — проте не допомогли йому ні походження, ні брат, ні пам'ять предків і прадідів, і навіть згадка про архієпископа Яна Ласького, щоб не позбавити його всіх благ з приводу одруження, вигнати з батьківщини й позбавити всіх інших титулів.

О мій Ласький, чи ти не нащадок архієпископа Яна? Чи ти не вільний серед своїх? Чия-то доброта збагатила багатьох? В чийому житті ніхто не помітив ніколи ні ганебного вчинку, ні якоїсь пожадливості? Чи твій злочин, твій гріх полягав у тому, що ти залишив батьківщину й був у великій біді, й разом з тобою були ті, котрі, як бачите, змінивши одяг, зараз встали? О нещасний, прикрий для нас твій погляд! Я запитую тебе, чи ти на це заслужив? Хто отримав дозвіл покарати тебе таким лихом? Через жінку, заявив, страждає! Чи, крім того, ще щось? Нічого, відповів. Чи ти взяв оцього мужа за приклад, який з уваги на незаконність справи й гідність людини здається прикрим і нестерпним для всіх? Чи це не отой Ласький, котрий у Польщі, досягнувши дуже легко найвищих церковних санів, виконував їх прекрасно й благородно? Чи це не той, хто прикрасив Польщу науками й численними пам'ятками свого таланту? Чи про його небувалий талант і доброчесність не писали Еразм та інші вчені, а згодом виявили бажання прикрасити його йменням свої книги й передати нащадкам? Чи це не той Ласький, котрий був великим секретарем у прекрасного мужа й особливо мудрого короля Сигізмунда? Нарешті, чи це не той, кого часто запрошували Франціск Гальський і Ян Угорський, котрі нагороджували його найвищими титулами?

Здавалося, що останній заздрить Сигізмундові й Польському королівству через нього [Ласького]. Чи ти хіба не посмів зачепити такого славного й відомого мужа великої шляхетності й достоїнства й вкинути його в таку біду? А разом з ним і тих, котрі, як бачиш, плачуть і печаляться? Хіба ж не було якоїсь іншої причини, а тільки ота, що він на твоє запитання про дружину відповів, що це його дружина? А що, якби сказав тоді, що вона його коханка? Хіба за те отримав би назад батьківщину, маєтки та всі інші блага? Отак я міркую. Адже на підставі твого закону це було можливим, і ти не в силі заперечити того, що пообіцяв би йому коханку, якби він так заявив. А на що Лаському слід було сподіватись, то про це ти сказав між тими, кому пороздавав його церковні чини й хто мовчки признається в цьому. Їх ти бачиш на цьому місці; з ними в мене давня дружба й спільне те, що заперечив Ласький.

Отже, судді, помилка принесла йому нещастя. Чимало наївних людей не вважають, що він не знав постанови, коли його запитували про жінку. Адже якби запитаний відповів, що це його коханка, то сьогодні заволодів би всіми збереженими речами, а тому що він сказав, що це його дружина, то бачите: він цими двома складами (uxor) [*Лат.: «дружина»] вирішив такі важливі справи. Я, проте, хотів би знати від нього, чи ота жінка Ласького була його дружиною чи коханкою. Якщо дружиною, то не руйнуй цього великого й святого таїнства, стримай свою руку від негідного злочину. Якщо вона доводилася йому коханкою, то або варто її відібрати в нього, або — чого вимагають твої священні закони — віддати її йому разом із священним саном, аби він неодмінно не втратив цих великих речей.

Бачу, чого бажаєш: стоїть людина, крутиться, червоніє, але це не той Ласький, суддя, який здобув собі великі маєтки. Він не бажає, щоб я виступив на його захист таким чином, щоб він став вважати свою найнепорочнішу й прекрасну жінку коханкою. Він відверто заявляє, що вона його дружина, й стверджує, що з нею взяв шлюб, аби не мати коханок згідно з його законами й не вести більше розпусного життя. Це засвідчує, що він завдяки добродійству своєї дружини досягнув того, що не займається розпустою та перелюбством. Він вважає, що, звичайно, божество послало йому дружину, наче ангела. Вона, дружина, простягнувши й подавши йому руку, витягнула його з Солома його закону раніше, ніж Господь мав послати з неба сірку та вогонь. Він волів усе втратити, ніж жити згідно з твоїм законом.

Отож у Польщі він був першим, хто відмінив твій закон за згодою богів і людей і взяв собі законну жінку, наразившись тим самим на небезпеку та втрату всього майна. Через те він став найбіднішим, хоч був найбагатшим, із надзвичайно грошовитого став дуже убогим, а підтримував себе тільки усвідомленням того, що вчинок його прекрасний, і мав надію (як лише глянув на вас і пізнав декого з вас), що на вашому суді відвоює для себе й маєток, і батьків, і вітчизну. Він не побоявся того, аби ота людина, позбавлена не тільки всякої честі, а й її привиду, не пошкодила йому перед вами в поверненні колишньої гідності. Ви не зможете довше йому відмовляти, якщо не захочете забути про свою доброту. Прийміть рішення стосовно цієї людини, адже його очікують теж інші, з ким трапилося таке саме лихо, скоєне Сіріцієм. Вони чекають на вирок вашого суду й сподіваються, що ви не обманите наших надій на прикладі Яна Ласького. Хай кожен переконається, як йому діяти, чого має сподіватись. Бо й інші присутні, й ті, хто вас оточує, схвалюють доброчесні вчинки Ласького й водночас, гадають вони, обстоюють себе, своїх дітей, свою вітчизну та майно.

Нині настала нагода, судді, від якої вже ніколи не буде щасливішої, аби ви показали, яку допомогу бажаєте подати церкві. Якщо ви прагнете зробити її вселенською й хочете освятити римським іменем, то сьогодні вам треба вирішити на прикладах інших і цього Яна Ласького, чи ми, котрі завжди чекали вашого суду, завжди нещасні, зазнаємо печалі, чи, перенісши терпеливо чимало страждань від негідних людей, колись від вас, вашої віри, доброчесності та мудрості заслужимо поваги? Бо що можна, судді, сказати або видумати важчого, небезпечнішого й вразливішого? Коли ми взялися за виконання особливо важливого завдання, то втратили не лише нагороди, а й усі власні цінності, що зберігаються дома. Нашому роду, сім'ї, дому й, нарешті, ложу загрожує небезпека, а також сором. Розважте, судді, й погляньте на наше життя.

Ми здаємося вам достойними людьми, вас вражає наше милосердя. Подумайте, позбавте нас цих нещасть, надайте допомогу, й тим полегшите нашу долю. Ви не побачите жодної частки нашого життя, яка була б позбавлена нечуваної ганьби. Ви не знайдете нітрохи ганьби чи пожадливості, жала яких він би не послав на нас і якими не поранив би нас, коли нам нічого не залишається, чим би ми себе втішали й куди б звертали свої очі та душі. Ми, самотні, блукаємо по безлюдних вулицях сюди й туди, то в запалі любовних забаганок обходимо все місто у пошуках, і попадеться нам якась там дівка або жінка, на яких ми виладовуємо отой вірус вроджених любовних пристрастей. Нащо нам те, що ми живемо з нечестивими людьми, які звикли до розпусти жінок, — шукають, приходять, заговорюють, підкуповують, роблять засідки під час сну чоловіків і пильного нагляду родичів тощо, аби тільки вести розпусне життя, у якому трапляються нечувані небезпеки та особливо велике безчестя. Часто нас убивають, ріжуть, нищать ганебно, тому що ми заважаємо нашим суперникам або вірним чоловікам у любощах. Я, судді, нічого не видумую. Так є насправді. Про це свідчать не лише давні, а й нові та свіжі приклади. Ви знаєте, які хвороби, які вбивства бувають у нашому сані через цей закон.

Справді, який сором, яка релігія, який страх стоять нам на перешкоді до розпусного життя? Ніщо, судді. «Все перемагає любов» — не даремно так співає прекрасний поет 35, для неї все доступне, все очевидне. Справді, чого вимагають наші величезні витрати? Чого музика? Чого бенкети? Чого розмаїтий вишуканий одяг? Чи ж не гідний він одягу придворних? Все це (повірте мені, судді) приманки любовних забаганок та принади самих проституток: це безодня, це Харибда та Сирта Христового потомства. Сюди приносяться частки нашого багатства, сюди йдуть наші врожаї та прибутки, аби тільки досягнути бажаної любові. Через таке безчестя, яке робить сама природа проти нашої волі, ми, нещасні, при величезних достатках страждаємо від нечуваної нужди. І що ж? Хай, між іншим, буде соромно, коли вершникові, котрий утримує дружину, виховує нащадків, веде війну, заслужено платять сто флоренів, а ми, хто живе самітньо, без жінки, не виховує дітей, не бере участі у війні, вважаємо для нас замало однієї тисячі флоренів, що така платня заледве чи достойна священнослужителя.

А це не з якоїсь іншої причини, як я гадаю, я тільки тому, що коли в тебе немає ні хати, ні спальні, ні жінки, то їх ти не візьмеш у сусіда, не купиш, якщо навіть хочеш. Вони дорогі, то які треба мати гроші, як багато вимагають ці речі? Щоб заповнити цю прогалину у сімейних справах, то замало однієї посади священика, необхідно значно більше. Тоді треба шукати шлюбного зв'язку, посади управителя, помічника тощо. Природні забаганки, пов'язані із законною жінкою, легко задовольнити, бо немає потреби вимагати від дружини пісень, музики, одягу, бенкетів, щоб ними користуватись. Удома завжди для тебе напоготові обійми без видатків і безчестя, а щоб мати успіх у проституток (я це говорю, навчений великою бідою), треба боротися всякими способами. Тому як у любовних справах немає кінця нашим забаганкам, так і немає кінця нашим видаткам. Для підтвердження цього можна навести багато прикладів з нашого міста Рима, які підтвердять, яким благом для нас є дружина. Вибачайте, судці, якщо прикро слухати про те, що приносить шкоду церкві. Пізнавши всі невигоди, легше вам буде допомогти їй.

Велику шкоду наніс їй той, хто вважає, що побожність — це прибуток, хто процентами, позиками, підступом зганьбив Рим серед усіх народів, хто, встановивши в місті посади за плату й винагородження, поставив у багатющому й особливо прибутковому місці папської канцелярії ті лавки, які колись Христос викинув із церкви 36. На них вони збирають плату, начебто п'ють кров самої церкви: збирають золоті монети акуратніше й суворіше, ніж будь-який кредитор вимагає своїх грошей, а їх особливо огидна мова про те, що грошима потрібно нехтувати, звучить: «Цього я вночі не буду купляти, а того не візьме моя подруга». Ваш шум, судді, дає зрозуміти, що ви, очевидно, знаєте цей злочин. Я впевнений, що не помиляюсь. Скільки разів, судді, вони мене відганяли, скільки разів зневажали за те, що я наповнював місто поганими грішми, яких не хотів брати навіть сам Барисел як данину за розпусту. Так називають префекта лікторів. Отож коли вони до своєї торгівлі та до своїх прибутків приєднали ще й церкву, то місто загорілося небувалою пожадливістю та розкішшю; до Рима вони впровадили такі речі, котрі, звичайно, служать для зруйнування держави. Адже стриманість уступила місце розпусті, а шлюб — перелюбству.

Це сталося тому, що лише сота частина населення міста проживає у шлюбі. Велике число нежонатих є в Римі, яким за вигадану стриманість пропонується розпуста як покарання, щоб вони користувалися нею за великі гроші. А щоб у місті процвітали торгівля, позика грошей на проценти, а також банк, то вони стали офіційними установами. Коли була встановлена така торгівля, то до Рима звідусіль збігаються розпусники, хлине розпуста, палає все місто любовними пристрастями повій, всі шукають сексуальної насолоди. Не дивуйтеся, що до одного міста скликано всіх нежонатих багатьох народів і племен, тому що одна держава прийняла до себе любовну пристрасть усього світу. В місті проживає багато священнослужителів, юнаків, грошовитих і знатних людей. До них звідусюди пливе розпуста, так що в місті заледве чи знайдеться місце для матерів сім’ї. У світі немає жодної місцевості, звідки б до Рима не прибула повія. Їх реєстр веде префект лікторів уже шостий рік, і він, цей реєстр, складається із 45 тисяч розділів. Це ви самі побачите, читай цей реєстр.






РЕЄСТР ПОВІЙ


З цього реєстру, судді, ви побачите, яку гідру привів він [Сіріцій] до міста. Отож у Римі народжується безліч особливо пристрасних гідр, які неодмінно очистять місто від шлюбних зв'язків. Якби він захотів, щоб таке саме було й у церкві, то священнослужителям дозволялося б замість отих повій мати тепер за дружин їх самих як жінок. Їх кількість величезна, вона не поступається перед кількістю нежонатих (це також відомо), і їх [повій] стільки, скільки священнослужителів. А тепер, відкинувши шлюбний союз, стільки є священнослужителів, скільки в місті повій. І це зовсім заслужено. Адже ти знищив те, що був спроможний зробити, а саме: з'єднати через довіру чоловіка з жінкою, але не зміг знищити природного права. Це давнє право, а його автором був сам Арістотель, який сказав, що як матерія вимагає форми, так і жінка — чоловіка, як форма без матерії не може існувати, так і чоловік (а це зовсім зрозуміло) не може жити без жінки.

Я вірю, що ти мав силу заборонити, аби священнослужитель не довіряв жінці, але щоб він насправді не прагнув жінки, не спав з нею, того ти ніяк не зміг зробити. Дарма ти поставив візитаторів, дарма зробив сторожами архідияконів для розпусників. Хто ж бо сторожить самих сторожів? Ти їх, звичайно, називаєш своїми очима. В них [сторожів], хоч би було багато очей, як, за переказом, у того Аргуса, й хоч би були вони щонайстриманішими, проте їхнє око, зіткнувшись з розпустою, сліпне там, де навіть не думаєш, а розпуста підкрадається звідти, звідки й не гадаєш. Мені (якщо виникне потреба) брова архідиякона покаже, як його задобрити. Він буде сердитись, але, отримавши три марки, радо відійде, співаючи мені на вухо: «Хоч грішно, зате втішно». Отже, задобрений, він не тільки не буде звинувачувати мене перед тобою, а запевнить, що я в тебе найстриманіший зі всього кліру, достойний усяких милостей і даянь, даси мені те, що забрав у жонатих священнослужителів. Потім він буде хвалити вигляд моєї повії, її талант, навіть її поведінку, заявить, що вона достойна жити в місті й буде платити тобі податок. З цього Рим має значний прибуток.

Розпуста в Римі (як ви знаєте з обліку) щорічно приносить солідні прибутки. У здійсненні обліку, визначенні суми податку та його стягненні вся влада належить Бариселеві. Завдяки такому обліку нагромаджується величезна сума грошей, тому що кожній повії визначається податок за вид розпусти. Ось такий порядок у місті: розпуста приносить настільки більше прибутку, наскільки частіше продається вночі. А щоб ніхто не подумав, що я видумав цю соромливу справу задля звинувачення, то ви пізнаєте її із донесень самого Барисела, а саме як у Римі визначається податок для повій.






МІРКУВАННЯ БАРІСЕЛА


Грифа, Фламінія, Салтарела [продавались] за золотий денарій, Бетіна, Фарареза, Форнара — за два оболи. Чому, запитую, одні продавались за один золотий денарій, а інші — за два оболи? Хіба не тому, що перші утримували нежонатих вищих чинів, а ці — нижчих чинів, щоб таким чином брати податок відповідно до прибутку. Коли перерахуємо оцю римську худобу, то чи не приходить вам, судді, на думку, яка-то біда, який зенапад латинської церкви? Записувати, що вони перебувають у таких гріхах, які не лише існують, а й чи побажав би собі святий Павло, аби їх згадувати серед вас? На розпусту накладають податок, закон отого [Сіріція] вказує навіть на її види, то яка ж, на ваш погляд, ганьба від неї для римського імені? Чи не здається вам, що в римській церкві знаходиться не папа, а якийсь Сарданапал чи Геліогабал? Чи не дав він переваги розпусті перед таїнством шлюбу, чи не виховав і не поширив її своїми наказами й волею? Чи він своїм законом не тільки осквернив закривавлене тіло Христове й храми господні, але й оселю Духа Святого: він їх своїм злочином збезчестив і спаплюжив. Чи він за все (аби не пропустити чогось!) не призначив негідного податку?

О найшаленіший з усіх чоловіче, чи личило тобі приносити нам стільки ганьби та зневаги, аби наш рід, наше стадо Христове призначити для розпусти, накласти платню за сексуальну пожадливість? Чому ти не зробив того, що тобі передала традиція від предків, а саме: з повій поважних дружин, із розпусників одружених священиків? Чому ти не вигнав із церкви всі нечестиві види сексуальної розпусти, провівши певні зміни? Чому ти не поступив так, щоб у ній встановити непорочне життя, яке ти отримав від предків і мав зберегти до сьогодні? Чи була тобі в цьому вигода, коли ти благородних дівчат і шанобливих жінок покликав до розпусти, запропонувавши їм прибуток, і, відчинивши всі брами, пустив до нашого міста нечуваний злочин? Чи не віддав ти під владу ліктора-негідника оту нещасну громаду дівчат і жінок, створивши таким чином у цьому місті Содом і стародавню Гомору, в місті, яке, по волі Господній, мало бути фортецею і світлом найвищої влади? Чи не в цьому місті колись були й процвітали всі найблагородніші чесноти: справедливість, доблесть, поміркованість, смиренність, а ти вкорінив у ньому величезне зло? Чи не це місто ти вирвав у них і поставив тут безліч пам'ятників розпусті та безчестю?

Справді, судді, зараз така велика кількість ганебних і нечесних учинків, то чи не здається вам, що вони народжуються начебто в болоті якоїсь гідри, а призвідником, мовби батьком, цього поріддя є він? Це сумнівне поріддя: негідні батьки, невідоме потомство, непевні брати, невизначені сестри, неясні зв'язки братів і сестер через сумнівний рід. А з такої мішанини, такої юрби хто народиться? Хіба тільки нечестивці та нещасні бідолахи, а це легко ви можете побачити. Таке поріддя або появляється на світ із клеймом безчестя, або ганебно нищиться, коли ті, хто втратив сором, або отруюють народжене дитя отрутою, або залишають там, де воно побачило світ, або кидають у яри, в ріки, а то й у Тібр, аби приховати свій учинок. Це встановив папа Григорій. Якось із рибного водоймища, що неподалік Тібру, витягнули неводом стільки втоплених дитячих тіл, що весь Рим, злякавшись, аби під ним земля не розступилась, прибіг до Григорія і докоряв йому, заявляючи, що ці трупи — це плід отого огидного целібату, тому що він побачив не так загибель тіла, як загибель душ, котрі раніше пішли з життя, ніж змогли отримати хрещення від церкви. А яка це отрута для церкви, яка ганьба, то це ви усвідомлюєте собі.

Наша природа, уникаючи розпусти, вимагає від нас свого права таким падінням і загибеллю невинних людей, дає змогу приховувати те, що діється проти її волі негідно та нечесно, виносить на світло денне, перед людські очі, аби справжніми прикладами мстити за ту шкоду, якої вона зазнала від нас. А що ті, кого захищає не воля самих родичів, але якась божественна доля, чи вони перебувають у кращих умовах? Не багато кращих, судді. Вони втрачають відчуття безчестя разом із життям. А живуть вони насправді з дуже гірким відчуттям зневаги до них і карають ту розпусту, з якої самі народилися погордженими, зненавидженими, проклятими такою мірою, що, крім спільного повітря, зовсім не прагнуть, щоб для них закони були спільними із законнонародженими. Є загальна думка, що вони безчестять усі публічні посади не лише своїм дотиком, а й навіть поглядом.

Вони не мають права бути свідками, не мають доступу до почестей, їм не доручаються державні посади, вони не допускаються навіть до презирливих ремесел, і, нарешті, для них немає місця в державі: вони швидше якісь тіні, а не люди, лише збитки для держави, а не якась їх частка Вони не допускаються до священнодійств, не можуть торкатися вівтаря, здійснювати церковну службу, бути священиками. Це забороняється законом церкви. Така ганьба смертним іде від розпусти. На цей незаконний рід ставлять ганебне клеймо й стародавні закони. А ті закони, які особливо суперечили б розпусті, знищив оцей наш прекрасний діяч, аби вони не дали нам аргументів проти розпусного життя. У місті процвітає така розпуста, що той, хто не був у Римі, не йме віри. Щодня народжується велика юрба незаконнонароджених. Серед них він бачить також і своїх, тому, спонуканий самою справою, вніс закон, на підставі якого вони можуть бути визнані законними. Він надав їм право дітей усупереч усім законам, вони нічим не відрізняються від законнонароджених, адже повелів, щоб вони займали такі самі посади в державі, як і законнонароджені, займалися такими самими науками й не тільки брали участь у священнослужінні, а й самі служили літургію за благополуччя народу, якщо такою вона буде їм здаватися. Бачите, судді, як це пречудово, розумієте, що він тим людям дав місце в державі, а також у церкві, а їм не треба було доручати навіть торгівлі!

Він сказав, що його душа страждає від того, що їх зневажають. Я допоможу тобі, це говорять також мої свідки: розпуста видає на світ ганебне поріддя! Я ще тебе про одне запитаю: чи ця ганебна природа притаманна тільки твоїм незаконнонародженим, чи вона залежить від людської опінії? Якщо від людської опінії, то що ж буде з тобою? Куди ти втечеш? Де знайдеш захист? Яким чином здійсниш те, щоб тому, кого всі проклинають, ненавидять і вважають заледве гідним денного світла, ми на підставі твого закону дали місце тут, між нами, й зробили його рівним у правах із нами щодо походження, імені, сім'ї? А поглянь на відмінність у наших поглядах. Якби я навіть не міг вказати на причину, чому згідно з твоїм ганебним законом твій незаконнонароджений не відповідає іншим у правах, то мені, проте, досить того, що той, кого зненавиділи всі, кого всі визнали безчесним, мусить бути ненависним для всіх. Тобі не годиться вести суперечку з душами й поглядами всіх людей, не треба, щоб твоє узаконення-легітимація (вживаємо нове слово в цій новій справі) мала в нас якесь значення.

Зараз, коли розумію причину, що саме так має бути (адже вони вважають, що розпуста ніколи не відповідала таїнству шлюбу), то й раб не буде мати рівних прав з вільною людиною, незаконнонароджений із законнонародженим, — така моя думка. Якщо в єстві незаконнонароджених живе ганебна природа, а тим паче написано: «Не буде спадкоємцем син рабині разом із сином вільної», то чи, врешті-решт, твій закон має бути таким, що змінить цей закон природи? Жодним чином, Сіріцію! Навіть якби ти прагнув цього й наполягав на цьому разом з Бартолом і Балдом або з тим монахом, то справа, проте, виглядатиме так: якщо мова узгоджується з чиєюсь, то остання не повинна узгоджуватись з твоєю. Тому рабиня Господня згідно з законом ніколи не матиме однакових прав з вільною [жінкою], раб з вільним [чоловіком] і незаконнонароджений із законнонародженим. А якщо й матиме, то тільки з тобою. Ти приймай таких законнонароджених, шануй їх, цінуй, якщо тобі вони до вподоби, ми тобі таких легко віддамо, тільки нехай не зачіпають наших держав, не вивчають мистецтв, не видають себе в нас за чесних дітей. Та в цьому прекрасним є те, чому ти хочеш, щоб ми вважали законнонародженими тих, хто не за твоїм бажанням народжується у священнослужителів із шлюбних зв'язків? Чому ти не пропонуєш законне ім'я тим, законний рід яких ти ненавидиш? Чому видумуєш? Чому не дозволяєш називати незаконнонародженими тих, які насправді є такими? Отож я почув, що певна річ є благородною, але назву має огидну.

Але я не чув, щоб огидна річ мала благородну назву. Тому наполягаю на тому, що в природі речей немає нічого такого, що за своєю назвою було б благородним, а за своєю суттю огидним. А ти на підставі свого закону синові священнослужителя даєш законну назву, то чому ж забороняєш, щоб сама справа була законною для нього? Чому заперечуєш? Чому зі злобою виступаєш проти тих, хто вважає законною саму справу? Яку назву ти зробиш такою, щоб назвавши нею ганебну справу, вона стала благородною? Хіба, судді, не здається це чудовиськом? Хіба це не дивно — визнавати та шанувати саму назву, а вважати огидною ту справу, яка носить цю назву? Хто такий нерозсудливий? Хіба це не безглуздя — визнавати нечесних людей благородними, але позбавити їх чесності? Чи таке божевілля цієї людини не заслуговує покарання? Чи не здається вам, що це говорить якийсь безглуздий Маргіт і освячує його? Кажуть, що він сумнівався, чи його народила мати зі свого живота, чи батько, й, видно, він непевний, чи народився законно, чи незаконно.

Тож тримай для себе свої прекрасні закони, Сіріцію, й користуйся ними, якщо хочеш, а ми їх не бажаємо, бо вони привели до міста непристойність, крім того, змішали разом огидні речі, давши їм благородні назви. Ти перший з усіх видумав, яким чином має бути благородним те, що за своєю суттю фактично ганебне. Хай живе така твоя нечесність у цьому нещасному зборищі проституток! Хай лікуються твоїм винаходом ганьби твої прекрасні матері, хай народжують вони тобі таких «законних» дітей, якщо є потреба в них, хай наповнюється місто таким поколінням, а ми, напевно, заперечимо твій злочин, бо нами керує природа й ми піклуємося про чесність та соромливість, котрі грунтуються на всіх законах! Тому, гадаємо, немає нічого огиднішого від розпусти, нічого гіршого від байстрюка, нічого непристойнішого від твого згубного закону.

Ми будемо жити в законному подружжі, чесно зі своїми дружинами, будемо народжувати справді законних дітей, які прославлять Церкву Господню, прикрасять нашу державу, доручимо їм державні посади, навчимо їх усяких мистецтв і, нарешті, відійшовши із життя, передамо їм, аби вони піклувались про це смертне буття на землі. В такому світлі істини, Сіріцію, не матимуть жодного значення твої відомі декрети, едикти та заборони. Не думай, що в цій справі буду посилатись на імена інших, тому, схвильований слухами про мою дружину, не вилуплюй очей на мою долю, не погрожуй, а послухай, як я уникну значення цього факту. Зверни увагу, прошу тебе, з якою великою надією я приступив до цієї справи та думав, що ти заборониш мені дружину своїми декретами та інтердиктами. Поглянь, яке світло свободи слова зблиснуло мені в них; буду змагатися словом, як зможу, щоб усі це чули. А кого тут нема, то душі хай ваші будуть присутні. А ті, хто разом зі мною зазнав утисків, напружте свої уми, наставте вуха й розважте мої слова про ненависні справи (як він гадає).

Я став священником Перемиської церкви з волі найвищого та найкращого Бога тоді, коли Сіріцій підготував своїми законами найжорстокішу й найпечальнішу загибель церкви, коли відкинув таїнство шлюбу, а ввів до церкви розпусту й закликав до неї благочестивих дівчат і чесних матерів сімей, коли стільки родів припинив, стільки незаконних дітей видав на світ, коли пов'язав мене негідними амурами й забороненими обіймами, коли забрав у мене дружину, дітей, сім'ю. Я, заявляю, відважився привести собі дружину, не зважаючи на його заборону. Отже, привів я собі дружину й звільнив своїми порадами та небезпекою багатьох священиків від розпусти, тому що інакше не міг вдіяти, багатьом повернув дружин, багатьох визволив від перелюбу, багатьох від Содома, багатьох від зносин із тваринами, а тим, котрим дав дружин, не допустив до загибелі. Чи ти розцінив це так, що я хочу осквернити доказану мною істину якимось обманом? А якщо я ще цього не зробив, то оті, на чиїх очах ти залишив уже не сліди багатьох злочинів, а й шлюбні ложа, саме вони вирішать, щоб так не сталося. Тож, судді, взявши до уваги величину злочину, як, на вашу думку, годиться діяти? Я вже підготував вам пораду.

Ви бачите, що розпуста панує всюди. Ви знаєте, яка ганьба чекає нас через цю розпусту. Звертаюся до ваших почуттів, урочисто виганяю з кожного безсилля, прошу, аби ви, якнайгрунтовніше обміркувавши, користуючись нашою гуманністю, дали мені пораду. Ось він анулював прийнятий закон про подружжя. Мене Господь не обдарував стриманістю, тому я її «не вміщаю» в собі. Я став на шлях розпусти (я це сам вам відкриюсь, гину від перелюбу, падаю в безодню від пожадливості), немає в мене дружини, яка б простягнула мені руку й вирвала з такої біди. Тож, прошу вас, щоб ви, перш ніж я загину, винесли рішення, чи варто мені мати дружину, як велить заповідь Божа, чи займатися розпустою, як цього вимагає закон Сіріція. Третього тут немає. Ви зараховуєте мене до тих, хто не стримується, хто «не вміщає» в собі слова «стриманість», тому що воно їм не дано. Я послухаю вашої поради. Та все, що стосується цієї справи, ви розгляньте й старанно розміркуйте. Адже що вам до того, чи буде в мене дружина, чи я буду займатися розпустою, але це стосується більше вашої гідності, судді, та вашого авторитету. Бо ж якщо на підставі закону Сіріція дасте мені коханку, тобто розпусту, то здаватиметься мені, що ви це робите разом із Сіріцієм, якого всі вже осудили.

Якщо ж ви мені повернете дружину, то тим самим ви відновите всі закони, на підставі яких уже спочатку було введено в житті людей таїнство шлюбу. Того першого не хочуть, а другого вимагають від вас усі, й не тільки ті, хто вас оточує, а й ті, кого тут немає. Вони, хоча зайняті іншими справами, проте часто згадують про вас. Вони гадають, що ви своїм вироком повернете їм дружин. Тож, судді, не посилайте цього жорстокого повідомлення про розрив шлюбних узів тим, кого з'єднали з милими дружинами, й не дозвольте, аби присутні, засмучені та зневірені у вашому суді, прийшли назад до тих, кого ви бачите бадьорими у добрій надії. Ніщо не стоїть на заваді, аби ви, судді, повернули нам назад те благо, яке відібрав у нас Сіріцій. Ви прослухали давні закони, слова всіх пророків, Христа та Павла. В них, як ви бачили, Господь ясно вказує, за чим нам треба йти. Отже, якщо є стільки давніх заповідей і очевидних заяв, то чи ви ще сумніваєтеся, щоб поступити так, як велить Господь і як підказує закон? Ви ще розміркуйте, якими будуть ваш авторитет і становище церкви, якщо ця юрба, яка зібралася на цей суд з усього світу, розійдеться звідси й принесе з собою додому пожадливість замість стриманості й розпусту замість таїнства шлюбу.

Які настануть часи, яка прийде жорстокість? Як ви зможете стримати ненависть за таку поразку? Хто зглянеться над вашою долею? Хто тоді подумає, що необхідно йти за вашою вказівкою, а радше не залишати вас, — ось і про це поміркуйте зараз.

Пізнайте, судді, суть цієї мови: це думка та слова всіх. Тож не варто сумніватися, якщо ви визнаєте оцей нечестивий закон, то всяк тоді волітиме бути лютераном, а не римо-католиком. Вони, визнавши вчення Лютера, хоч заперечать чимало декретів древньої Церкви, проте, гадають, зможуть це легко виправити для себе. Йдеться, передусім, про шлюб, який признається лютеранами. Для усіх він має таке значення, що якщо його порівняти з вашими благами, то останні без нього треба залишити, а терпеливо зносити невигоди Лютера. Яка нам з цього допомога, судді, що Рим — це обитель Петра, що тут є ключі [від царства Божого], якщо ми будемо розпусниками та перелюбами? Таким, як пише Павло, нема до неба ходу, тож нащо ці ключі? Або яку допомогу подасть нам обитель Петра, якщо нам принесе ганьбу розпуста раніше, ніж Петро відчинить небо? Дивіться, щоб ми, визнавши разом із Лютером таїнство шлюбу, ведучи чесне та непорочне життя, не мали законних підстав нарікати на вас за те, що ключі [від царства небесного] є у вас, але вони не відчинять неба, до якого ви, обтяжені розпустою, заледве чи зможете увійти, а ми жодним чином не вступимо до нього. Це стає ясно на підставі такого свідчення Павла.






СВІДЧЕННЯ


«Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники... — Царства Божого не вспадкують вони» 37.

Чому саме ми, займаючись огидною розпустою та зневірившись у всьому, згадуємо нашу столицю та ключі? Що це, запитую, нам допоможе? А якщо ми будемо жити чесно й непорочно поза Римом й ви нас не приймете та осудите за те, що не хочемо жити нечестиво у Римі, тому що послухали слова Божого, що суперечить вашому едикту, тому що ми воліли швидше залишити ключі в Римі, ніж чесне життя, ми не боїмося, що Христос призначить для нас суворіше покарання. Він легко простить нам гріхи та відчинить небо іншими ключами, про які й не гадаємо, та передусім, коли дамо відповіді на його питання: чи ви відступили від римського імені? Відступили. Чому так? Тому що нас стримав важкий, нестерпний тягар, який вони поклали на наші плечі, а самі не хотіли порухати навіть своїм пальцем. А де столиця і ключі? Є, заявляємо, ними вони зачинили перед нами царство небесне, до якого самі не йдуть і нам не дають змоги увійти. А їх треба було слухати. Щонайменше, Господи, бо ти навчив нас, вклавши в уста свого раба Павла такі слова.






ПОСЛАННЯ З НЕБЕС


«Але якби й ми або Ангол з неба почали благовістити вам не те, що ми вам благовістили, — нехай буде проклятий!.. і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, — нехай буде проклятий» 38.

Чому-то, коли ти повчаєш (бо так ми ведемо з ним розмову), що проти розпусти була в нас дружина, і позаяк вони вирвали в нас її своїми декретами, ми не хочемо підкорятись їм і воліємо жити з дружиною поза містом, ніж за твоїм приписом вести розпусне життя в місті. Саме тому втікаємо від них, залишивши столицю разом з ключами. Перед нами так само вдіяли твої раби — греки, александрійці, антіохійці. Тож чи вони вас стримують? Стримують. Ти, Христе, обов'язково звільни нас, закованих усупереч твоєму слову, й розірви наші незаконні кайдани. Таку відповідь ми дали б йому, і як гадаю, що ви не засідаєте отут, у цій столиці, щоб міняти слово Боже, а також нищити людей у біді. Ви маєте зберігати довірені вам ключі не для загибелі людей, а для їх спасіння. Якщо ви будете ними користуватися не як належить, то вони втратять свою назву та значення. Якщо ви їх приховали для себе, то, одначе, Христос знайде інші, якими проти вашої волі зміг би спасти своїх. Злочинці, з якими Христос постійно вів війну, та фарисеї стверджували, що начебто й у них були ключі, що вони виганяли з синагоги людей, які слухали заповіді Христові, зачиняли перед ними небо й не хотіли його відчиняти, за що їм часто докоряв Христос. А він, Христос, крім тих, мав ще й інші ключі, якими для нас відчинив небо та увійшов до неба без тих, хто тримав ключі в себе.

Справа, судді, виглядала б погано, якщо ти, маючи ключі, вирішуєш усе негідно та даєш мені те, чого я не захочу стерпіти, бо юно огидне та нестерпне. Тоді ти згадаєш Петра, принесеш олово, покажеш ключі, за допомогою яких віддаси мене Орку. Тому ви повинні подивитись не лише на те, що можете зробити, а й на те, що зобов'язані, тобто якщо я, опираючись на ваш декрет, підтверджений словом Господнім, виступлю проти, тоді ви винесете проти мене ключі, наче меч, якими мене вдарите на свій розсуд. Але якщо ви щось інше накажете, ніж те, чого Господь бажає, і якщо я вас не послухаю, то, судді, ваш меч тоді має спочивати у піхвах. Якби його витягнули з якоїсь іншої причини, то він буде позбавлений гострого леза, і хоч почне шаліти, проте ран не нанесе, тому що це заборонив той, хто сказав: «Ви прив'язали, а я розв'язав». Отож, судді, ви вже бачите, що нам відчинені брами, щоб ми вийшли з міста, залишили розпусту в Римі, шукали собі дружину десь серед інших народів і там жили з нею чесно й непорочно, якщо ви не дозволяєте її нам у Римі.

Зовсім не стоїть нам на перешкоді столиця Петра, а також ваші ключі нічого для нас не важать, щоб ми не брали дружини, яку нам дали голова вашої столиці Петро зі своїм товаришем Павлом. Нарешті, навіть якщо мені доведеться загинути в якійсь частині світу, то, одначе, я волів би жити поза містом Римом без ключів, вступити в законний шлюб, ніж з ключами в Римі, в розпусті та ганьбі. Я вважаю, у пеклі справедливіші судді Еак і Радаманф для чоловіків, ніж оті [судді] для розпусників. Зараз у цій справі немає якоїсь небезпеки. Якщо ж ми визнаємо шлюб так, що виникне потреба грішити в іншому напрямку, то воліємо залишити Рим, як дружину. Ви мусите передбачити, аби не вдалися до останньої думки. Немає причини, чому б ви мали привести нас до глибокої зневіри. Все зводиться до того, щоб ви повернули нам дружин. Все дораджує, запалює, про це все нагадує вам. По-перше, Бог, отець і творець чоловіка та жінки, сама природа, годувальниця та супутниця подружнього життя, і, зрештою, наша слабість, печальна та нещасна, звертається до вас, судді, з проханням і благає вас, аби ви прийшли їй на допомогу, щоб, зміцнена й підтримана вами, провела свій вік разом з вами в Римі, на спільній батьківщині всіх народів, щоб, позбавлена пожадливості, вільна від злочинів, звільнилася ще й від цієї зневіри, тоді не виникне в неї потреби або йти за Лютером у справі шлюбу, або уникати розпусти в Римі.

Ми здатні затримати одне й друге — Рим із шлюбом, до чого й прямуємо й що нас радує. Це вам легше буде пообіцяти, якщо розглянете оту ганьбу та гидоту, що їх ви й самі бачите. Про них я вже згадував, а щоб їх не було в нашому сані, то це все передбачено божественними та людськими законами, і поки вони залишались у церкві, доти ми вважалися найдостойнішими та найшанованішими, а коли їх забрали, то разом із ними ми все втратили: до нас немає довіри, немає поваги, та й взагалі немає доброї думки про нас. Це бачив найсвятіший і найповажніший організатор Нікейського собору Павнутій Єгипетський, котрий передбачив усе, що стосується нашого сану, а саме він, будучи в літах і позбавлений пожадливості, не запропонував отцям церкви змінити щось у таїнстві шлюбу для священнослужителів тоді, коли дехто виступив, аби його відмінити. Отці церкви, проте, підкорились його авторитетові й передали нам його думку про закон у справі шлюбу.






ЗАКОН ПАВНУТІЯ


Нікейський собор, щоб виправити моральні устої у житті церковної громади, прийняв закони, які ми називаємо «Канони». Декому здавалося, що для розгляду варто додати ще й законопроект, аби єпископи, священики, диякони, гіподиякони не спали з жінками. Проти цього законопроекту виступав сповідувач віри Павнутій, котрий заявив, що законні шлюби почесні й співжиття із своєю дружиною вважається непорочним. Він радив собору такого закону не приймати. Він стверджував, що існує поважна причина, яка дає можливість їм самим або їхнім дружинам вести розпусне життя. Отаке насправді виклав Павнутій (хоч сам не знав подружнього життя), а собор схвалив його думку, не затвердив цієї статті законів, а дозволив, щоб кожен чинив по своїй волі, а не з примусу.

Чого, судді, ще очікуєте, що ще детальніше хочете дослідити? Чи будете сумніватися йти за тим авторитетом, за яким пішов отой [Нікейський] собор, котрий, кажуть, узаконив, нашу релігію? Якби не було такого авторитету й якби всі смертні порушували ті закони, які я вже оголосив, то вам, проте, треба дотримуватись їх і жодним чином не відступати від них. Зараз, коли є декрет та постанови предків, то чи ви ще будете сумніватися прийняти те, що, заявляємо, вважалося в церкві святим і його схвалили предки? Як же, запитую вас, судді, скажуть колись нащадки? Хіба не скажуть, що ваш собор розійшовся в думках із стародавнім священним собором, багатим на різні приклади? Якщо є якесь правило та норма, то сюди необхідно віднести ще й інші собори та розглянути їх. А щоб ми отримали від вас підтримку, то, судді, просимо, благаємо та вимагаємо від вас, користуючись не якимсь впливом чи владою або легковажністю, а на підставі закону, досвіду та прикладів предків: хай має силу у вас те, що мало силу й у них. Нам також, судді, допоможе на цьому соборі те, що на Нікейському соборі — нашим предкам. Вони завдяки допомозі Павнутія повернули назад своїх дружин. Саме тому й уникнули всіх особливо ганебних та жорстоких гріхів, котрі прийшли до нас. Отці церкви були доброзичливими до тих, хто жив стримано у законному шлюбі, то хіба ми, хто живе нестримано й ганебно, не вимагаємо того самого від вас? Хіба ми своїм негідним целібатом підтвердили мудрі слова Павнутія? Завдяки закону Сіріція до церкви проникла всяка розпуста, яку передбачив Павнутій. Отже, щоб допомогти нам, необхідно відкинути цей закон і ввести до церкви таїнство шлюбу. Саме завдяки цьому одержимо чимало благ, повернемо, насамперед, повагу до себе, яку ми втратили, нехтуючи законом Павнутія і підкоряючись закону Сіріція. Ось чого ми вас усі просимо й вимагаємо, маючи на це право.

Дайте нам, судді, що можете. Якщо дасте за велінням Господнім, за наказом природи, за згодою всієї давнини, то легко й терпеливо будемо зносити цей закон і спокійно та чесно жити, вступивши в шлюбний союз, і нас перестануть зневажати. Зараз на нас дивляться з презирством, позаяк ім'я священнослужителя та нашого численного сану приносить нам більше ненависті, ніж честі.

Вже досить, судді, досить ми накоїли для Сіріція, достатньо він уже використав нас для всякого безчестя. Нехай колись зупиниться й дасть спокій нашим великим нещастям. Що йому ще залишається? Яка ганьба або який був сором, яких би ми терпеливо не переносили від його закону? Яких ще лих або яких знегод треба йому чекати від нас, крім тих, які вже бачить? А він бачить, що церква палає пожадливістю, бачить священика, який горить від ненависті, бачить дівчат — співучасниць нашої пожадливості, жінок і благородних юнаків; бачить байстрюків і підкидьків, бачить, нарешті, негідно принижених і злочинно народжених дітей. Що ще він вимагає від нас? Якої кари, крім того, він ще прагне, коли завдяки своєму закону бачить, що ми зазнали поразки й побиті? Від цього він отримав задоволення! Хай ще потерпить, бо ще якось воскреснемо, хай, боляче не переносить того, що ви нам полегшили становище, хай не бажає собі, аби його закон мав у вас таку силу, що ви, забувши про себе, дозволите йому довше панувати у церкві.

Досить довго, судді, ми переносили біди, досить багато років страждали від ненависті. Ви, котрі в цьому суді є покровителями церкви, якщо ненавидите злочин, стримайте його доступ до нашої крові. Дайте йому від врятованої церкви, від нашої перемоги неймовірні страждання. Дозвольте йому вийти з цього суду швидше переможеним, ніж переможцем. Зніміть, судді, з нашого сану ненависть, відновіть нашу втрачену гідність. Виступивши на наш захист, заберіть у нас усі лиха та невигоди, адже така кількість присутніх тут священнослужителів з радістю повернеться до своїх і сповістить про кінець лих і знегод, які терпеливо переносили ми впродовж віків. Хай же ваш цей суд принесе церкві спокій на віки вічні. Хай поверне вона собі своє римське ім'я та свій авторитет серед усіх народів, щоб нас славили за мирні справи та постанови, щоб ми жили в прекрасно влаштованій церкві, поза якою немає спасіння. Лише в ній єдиній дається те, що пообіцяв Господь через свого сина Ми молимося, щоб він був присутній тут, на вашому суді, бо ви знаєте, що ми не можемо жити без дружин. Я сказав.







«Закон, про целібат»

Дається за: Stanislai Orichovii Rutheni. De legę coelibatus contra Syricium In Concilio nabita. Basiliae, in officina Ioannis Oporini, A. Ch. M.D.LI. Mense Decembri Переклад В. Маслюка.


 1 Цю промову C. Оріховський справді виголосив на Тридентському вселенському соборі католицької церкви 1547 р. Він виступив проти «Закону про целібат», прийнятого з ініціативи римського папи Сіріція (384 — 398 рр.).

 2 ІМ. 2, 18.

 3 ІМ. 1, 27.

 4 ІМ. 2, 24; Мт. 19, 5; Мр. 10, 7,8; Еф. 5, 31.

 5 ІМ. 1, 28.

 6 Мт. 19, 6.

 7 Про перетворення Ісусом Христом води на вино в Кані Галілейській див; Ів. 2, 1 — 10.

 8 ІМ. 6. 9 — 22; 7, 1 — 6.

 9 ІМ. 22, 1 — 19.

 10 ІМ. 29, 15 — 35.

 11 ІМ. 32, 24 — 28.

 12 2М. 7, L

 13 5М. 5, 17 — 21.

 14 Пр. 18, 23.

 15 Книга премудрості Ісуса, сина Сіраха, 26, 1.

 16 1 М. 2, 21 — 25.

 17 Книга премудрості Ісуса, сина Сіраха, 26, 2.

 18 Там само. 26. 18 — 20.

 19 Мал. 2, 13 — 15.

 20 Таких слів у Біблії знайти не вдалося.

 21 І Тим. 3, 1 — 4.

 22 І Тим. 3, 5.

 23 І Тим. 3, 12.

 24 1 М. 1, 27 — 30.

 25 1 Кор. 7, 2 — 4.

 26 1 Рим. 26 — 27.

 27 1 Kop. 7, 1.

 28 Де «написано» ці слова, знайти не вдалося.

 29 Йона. 1 — 2.

 30 Мт. 4, 7.

 31 Мт. 19. 11 — 12.

 32 1 Кор. 7, 7 — 9.

 33 Євр. 4, 15 — 16.

 34 1 Кор. 6, 19.

 35 Ці слова належать римському поетові Публію Вергілію Марону. Див. його твір «Буколіки», X, 69.

 36 Мт. 21, 12; Мр. 11, 15; Лк. 19, 45; Ів. 2, 14 — 15.

 37 l Kop. 6, 9 — 10.

 38 Гал. 1, 8 — 9.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.