Попередня     Головна     Наступна





Бартоломей ЗИМОРОВИЧ

ПАМ'ЯТЬ ВІЙНИ ТУРЕЦЬКОЇ, РОКУ 1621-ГО ПОЛЬСЬКИМ НАРОДОМ ПЕРЕНЕСЕНОЇ...



В поміч військам сарматським з того боку, де північ сочить

І Дніпро прудкоплинний голосні пороги мочить,

Лицарство запорозьке з охотою поспішає

І, як тільки над води мутного Здвижу в'їжджає,

В бій встряє з турчином; а ще на Цецорі,

Замкнувшись у воєнному таборі скоро,

Десять днів відбивається збройною рукою,

Заплативши із своїх душею тільки одною.

Там же після Бородавки, що вивищився значно,

Отаман українців Петро Сагайдачний

Гетьманувати починає, а услід за ними

Страх насуває на Європу хмарами густими...


Невдовзі польсько-литовське військо зіткнулося з турками... але турки на те мало зважали,


Ледве на три постріли від обозу стали.

Рівно як буря снігова, коли з чорної хмари

З вихором вирветься, білий світ похмарить,

Закривши ясне сонце, так і долини

Строкатим нашестям укрили турчини.

І того ж дня пожадливо розпочали зваду,

Свій натиск обрушивши на козацьку громаду.

З вогнепальної зброї, одначе,

Пригасили той намір гарячий,

Коли чотири тисячі стрільців німецьких

Помогли козакам, вояків молодецьких

Кількох втратили; а в полі Клембекова рота

Та гетьманська з Кіщина і, кому охота,

Герцями забавляються; й козаки без упину

В герці вступають; а із засідки ринуть

Тисяча драбів, і турки зусібіч так приперті,

Що тисяча їх полягла олов'яною смертю.

...З усіма Богдан Низовчик карбує турка,

З голови йому, на нещастя, спадає мисюрка.

У чоло дістав удар не тупим булатом,

З жалем від товаришів бойових мусив відстати...

А в той час хамлюги з татарських ординців

Виїжджають на Дністро, під Миколовим, де гостинець

Кам'янецький, збираються вночі в купи,

Подорожній люд без будь-яких втрат луплять...

Утриматись від сутичок немає спромоги,

Сходяться, і знов турків падає не трохи.

Тоді Оришовського, ротмістра, підтято,

Після чого браму обозну на ланцюги взято.

Хоругви розсипом не виходять з шанців.

Аж це черкеських двадцять тисяч поганців

Ґвалтом на штурм пруть, та швидко повертають,

Від рушничних пострілів мертвими лягають.

На них Вайєр з-за Дністра густо сипле кулі

І рятує козаків; турецькі чамбули

Утікають в ближчий ліс, а там нова шкода.

Пильний Діноф з німцями з-за гори виходить

І стріляє навздогін, з тисячу поклавши.

Кілька бранців утекло, гармаша узявши,

До наметів козаків; а опісля ніч в жалобі

В небо вийшла, роти запорозькі, в гробі

Поховавши Жмуджика, доблесного побратима,

Готуються повторно на злого турчина.

Ті знов лізли на вали, вперто приступали,

Але їх із убивчих сікли самопалів.

Двічі штурми не вдались, та ідуть на третій,

Але й цього разу рушничним градом стерті.

Знов мусили відступать, козаки — в погоню,

Одбігає турків тьма од стрільби і коней.

Січуть поляки білоголовців на січку,

Із убитих ворогів крові ціла річка.

На тім боці з юнаками руськими Заруба

Намети й гармати царгородські губить.

Ті гармати в Дністер спиха, другі розбиває,

Скупчена яничарська міць дарма пропадає,

Винищуються так, як ото під косою

Гострою трава вилягає, впоєна росою...


У запеклих боях, які точилися 7 вересня, відзначився Могильницький.


А про тебе що скажу, що повідаю про тебе,

Доблесний Могильницький? А повідать треба,

Як тебе по турків стану молода смілість носить,

Де твій гартований палаш лоби голі косить.

То підступний мусульманин з тетяви тугої

Хибну стрілу пустивши, хижо, не в двобої

Вдарив з обох руч твердокованим булатом.

Так твою благородну душу з цього світу взято.

Достойним був довших літ, але ось могила

Чужоземна шляхетні кості твої вкрила.

Та за смерть твою поганин поплатився,

П'яти сотень своїх в той день недолічився.

І двох башів до того, а третього взято

У полон Калиною з Федором завзятим.


Гірким болем перейнятий опис татарського набігу з-під Хотина на Поділля.


Жаль над жалями, коли Кантимір з Поділля

На кам'янецькі поля вертає з татарським поріддям.

Страх! Хто на те може сухим дивитися оком?

Дивись, як поганин гостинцем широким

Жене руські череди. Де тільки сутапають,

Неодмінно худобу повсюди займають.

Женуть просторим шляхом баранів рогатих,

Женуть овець викоханих, цапів бородатих.

Запалені після нападів курять курно

І села й містечка малі через ту бурю.

Ані доми панські в цілості не зостаються,

Бо й двори хазяйські й хлопські вогнем беруться,

Загороди. Гей, гордий ляше, як ті шкоди

Терпіть? Злодій нікчемний по могилах бродить,

Твою маєтність предківську, вітчизну твою палить.

Батько й мати твої од поганської сталі

Смерть прийняли; діточок твоїх кров невинна

Окроплює твою зброю; красу дитинну

Дочок твоїх коханих і дружину вірну

На поталу, на ганьбу женуть незмірну.

Що ти речеш? Невже не пече гнів невтримний,

Коли честь душі і серце твоє єдине,

Коли твою кров, твою челядь, твою долю

Пес плюгавий волочить у вічну неволю?


Оповідаючи про бої 11 вересня, автор відзначає добре озброєння турецького війська, якому протистоїть ось яка сила:


Проти того строкатого пишного строю

Виходить русин голий з полянином збройним.

Не жарт, гетьман коронний каже сідлать коней,

Каже виставлять орли й доблесну Погоню 1,

Грать до збору наказав. Ледве відлунала

Мідь, і в стані у татар неспокійно стало.

Тим часом жовнір на чоло виводить грізно

Грона польської молоді в строю залізнім.

Прапорці мальовані мають. А з другого боку

Висипали густо угорці в блакитних облоках.

На крилах полк Лісовського та волонтери вільні

Місце своє займають, а при вожді пильнім

Вибранці, міцними кірасами прикриті,

За Бога, за вітчизну стоять, як мур вритий.

Далі Вайер, а з ним списники-сміливці,

Аркебузери Дінофа, іноземні піхотинці

Шикуються вміло; ще раніш рейтари

З вогнепальною зброєю доладно стали.

Над кіньми фризькими космоногими вертить

Розпущені хоругви вітер. Сагайдачний Петре,

І ти маєш тут своє місце, кажеш тим часом

Молодців збирати голосним тулумбасом.

Тих, котрим не новина по гучнім Боспорі

На бистрих чайках літать чи на Чорне море

Вискочить під Білгород, часом під Текиню

Та в'язати падишахів і гладких турчинів.

Зараз озброєні стали строєм черкаським,

Луки перські тримають в сайдаках арабських,

В кожного під рукою стріл повні колчани,

На плечах карабіни або самопали.

Ганебної смерті гроза. Одну всім раду

Подає мисль, що з прикрим сусідом не знати ладу...


Сутичці, яка спалахнула 15 вересня, автор протиставляє попередій бій козаків проти бусурман.


Не так козаки, не так, а од скитів

За мостом полон одбирають дуже Великий

І до людного навально вдираються коша,

Хоч у них грубий мурза смілого Явоша

Убиває, уже йому пес оскаженілий

Гострим ятаганом голову відділяє від тіла.

Та не одного за те польська шабля зітнула,

Не одного пса ріка пожадлива ковтнула.

Вечірнього часу іще співець не крикнув чубатий,

Як козацькі полчища напали на чати.

Через зімкнуті ланцюги проскочили варту скрито,

Учиняють приступ до турецьких наметів відкритих.

Січуть, б'ють осліп, хто кого настигне,

Рівною смертю єдвабний тиран гине

І вбогий сірома, й ті, кого смерть підточить,

Звитяжцям уславленим відказують здобич.

Ідуть на майдан коні, попони та збруя багата,

Покривала золототкані, верблюди горбаті.

Ідуть гладкі турки, бо і тих по парі

В тороках для торгу водить козак по базару.

Та дві корогви вночі в яничарів забрали,

Синові королівському в дарунок послали.


Виснажлива війна привела до голоду в польському стані, пішли вгору ціни на сухарі, солонину й саламаху.


Кожен сам дає собі раду, Лісовчик з чати

Жене 2 баранів, мулів, коней, полон багатий.

Так і Низовчик буйволів з волоської паші

Займає, а другі в темені нічного часу

За річкою 3 приступають до чужого мосту,

Карбують бусурманських боярів просто;

Сторожу, сном зморену, войовник грізний

Розбудив, аж багатьох з тих узяв сон залізний.

Стереглися мусульмани, щоб їх не скрутили,

А волонтери Рущина підряд їх побили.

Раніше впали, підкошені, трупом,

Ніж до справної збіглися купи.

Сам Черкес великовладний, вождь у тому стані,

Дух спустив через криваву рану.

Рятуватися хапавсь прудкою ногою,

Та спіткнувся, не уник рогатини злої.

Вколов його Томаковчик, боярського чину

Воїн, силу немалу вбив у тім турчині.

Та рука і та відвага славніші від інших,

Сам цар Великий за ним пожалкує найбільше.


У польському стані помер гетьман Хоткевич, але знесилені бусурмани вже не зважувались на приступ.


Відтоді 4 щодень більше диво молодий цар являє,

Власною особою буковим мостом проїжджає

З вісьмома тисячами на мальованім коні,

Зупиняється на луках у низині,

Розглядає, як в облозі дають собі раду

Поляки, де саме німці та руські громади

Укріпилися, а ще на козацькії роти

Лихим дивиться оком, їхні окопи

Наказує пустошить з величезної гармати

До ночі 5, а коли починає світати,

Ногайських ординців табуни галасливі

За Дністром появились, щоб напасти зраддяво,

То розсиплються риссю, вкриваючи поле

Просторне, то шикуються в кола,

Часом в імлі густій мчать до Жванця.

З тої сторони вже Артимір до польських шанців

Наганяє сотні турків, що за верхівцями

Сунуть тяжко незчисленними рядами.

їхні вогнисті самопали, їхні ясні рушниці

Гримлять дужчим громом, ніж блискавиці.

Кулі роями летять і яка влучає

В тіло тлінне, у вічність його ввергає.

Спершу челядь голуба врукопаш напирає

На окопи, потім сторожа наступає

Обозна. Лісовичкам повелося погано,

Бо вже до них піші вриваються явно.

Але ж кожен з ним у славі своєї броні,

І хоч було відступили, та вже хижих гонять.

Мортир сарацинських стрільба гримить, котрого

Досягає, вбиває без жалю будь-якого.

То байдуже, що із-за ріки з грімкої гармати

Страшні перуни б'ють на козацькі чати.

Гучить грім стрільби, куля за кулею

Жене, а всі до льохів, ще перед бурею

Викопаних, ховають свої смертні тіла...

Навіть під час замирення

Хтось із козаків пустив життя на відвагу,

Прямо під корогвою убив яничара...







БАРТОЛОМЕЙ ЗИМОРОВИЧ

«Пам'ять війни турецької року 1621-го польським народом перенесеної."

Дається за: Українська поезія XVII ст. — С. 152 — 158. Переклад з польської В. Пепи.


 1 Погоня — тут державний герб литовський.

 2 Збоку (напис): 20-го вересня.

 3 Збоку: 21-го вересня.

 4 Збоку: 25-го вересня.

 5 Збоку: 27-го вересня.





Попередня     Головна     Наступна


Опитування кафедри прикладної лінгвістики Львівської політехніки:

Анкета для вивчення суспільної думки щодо фемінних інновацій :   Опитування щодо доцільності функціонування в українському мовленні фемінативів (новітніх назв жінок за професією, родом діяльності, соціальним статусом тощо), переважно не зафіксованих у сучасних словниках. Допоможе виявити ставлення мовців до явища словотвірної фемінізації в сучасному українському мовленні та спрогнозувати подальшу долю назв у лексичній системі української мови. анкета )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.