Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




Іпатій ПОТІЙ


УНІЯ
греків з костьолом римським 1595 року




УНІЯ

або виклад попередніх артикулів, до з'єдинення Греків з костьолом римським.

У Вільно. Року (від) Божого народження 1500 дев'яносто п'ятого.

За дозволом старших




(І — А) ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА


Є повинністю кожного пастиря християнської православної Руської братії дбати про довірене йому стадо, щоб вовки та інші хижі бестії (його) не пожерли і не розікрали.

(Що можна сказати про пастухів німих і безсловесних овець, котрі за тимчасовим найманням випасають отари?) — Якщо вони (придатні) для тимчасового наймання, то, щоб його не втратити і шкоду, якби така сталася в отарі, щоб своєму панові не сплачувати, вони пильно дбають про німих овець. — Так набагато більше варто старатися пастирям і слугам Церкви Божої, яким доручено не кіз, не баранів, не німе бидло, а отару словесних овець Христових, щоб, не дай Бог, не сталася з нею якась шкода: тому що не постійними наймами, а вічною загибеллю душі мусив би за це заплатити, бо не за німе бидло, а за іншу, значно ціннішу, отару неоціненним скарбом — кров'ю Христовою — мусив би своєму панові сплачувати борг. На все маючи пильне око і в той час нещасливий, коли виникло багато різних єресей і зважаючи на те, що веде не до спасіння, а до вічної загибелі, вівці Христові, з правдивої вівчарні виведені до своїх пустинь, пильнують те, що їм не дозволяється, бо не по одній, а великими громадами — стадо Христове — заганяють їх до своїх плюгавих загонів; а вівці як нерозумні, як осліплені, як дурні біжать на свою загибель за пастирями ніби за вовками. А старші пастирі, які б мали те припильнувати і запобігти цій явній і великій шкоді — чи порадою, чи наукою, чи своїм письмом — нічого про це не дбають і отару Христову видають на м'ясну поживу.

І що ж іншого залишається робити бідним вівцям, коли вони бачать таку недбалість своїх пастухів? Якого їм шукати захисту? Коли вони вийшли зі своєї вівчарні і блукали по пустелі, і хто на кого натрапив — чи то на Лютера, чи то на Кальвіна, чи на проклятого Арея, не дивлячись, чи то пристає пастир чи вовк, а інші, розумніші, хоч і звикли до своїх пастирів, але приставали до інших, якщо бачили в цьому добру справу і кращий порядок.

Що ж було інше діяти нам, бідним підпасичам? Одне: зважаючи на недбалість наших головних пастирів, повернутися до кращого порядку і до давнини і святої згоди, яка існувала ще за часів наших предків.. Коли ми почали радитися і задумуватися щодо нашої повинності, то замість вдячності за наше старання впали у велику ненависть і неласку у своїх. Наслухалися й надивилися погрозливих слів і листів та небезпек для нас. Але про це ми не задумуємося, бо задля правди Божої не боїмося за себе.

А оце — найгірше! Між усіма єретичними і диявольськими сектами старші можуть задумуватися про порядок між своїми, людей християнського православ'я до своєї віри навертати — то словами, то письмом, то синодами; нарешті, досить піддавати блюзнірству Пана Бога і проти Сина Божого видавати, друкувати негідні листи, а добрих людей во ім'я Отця і Сина і Святого Духа в церкві Божій уже охрещених знову хрестити; нарешті, іншим досить удаватися до жидівства і до ярма старозаконного, з якого нас Христос Господь уже звільнив; коротко кажучи, найпрезреннішим єретикам і блюзнірцям імені Божого досить уже вільно думати про свою загибель. А передусім усі мовчать і не лише похвал, а й злого слова на них не сміють сказати! А нам, гірким єпископам, які мають владу не від людини, а від Бога і від святих пастирів у Церкві Божій, не має бути байдужим кращий порядок у Божій Церкві.

І не жаль би нам було терпіти ту кривду, якби вели людей до чогось нового й досі не чуваного! Але ж ми ведемо своїх до тієї давньої згоди, яка була спочатку за часів з'єднання. А за це таке терпимо переслідування не від чужих, не від поган, не від єретиків, а від своїх православних християн! Скільки ми надивилися цих словесних і писемних потвор, які нас гидять, не лише серед своїх, а й серед інших іновірців, до яких ми так само, як і вони до нас, нічого не маємо, підбурені, розповідають про нас дивні новини: ніби ми хотіли віру свою православну, а потім і євангельську погубити; всі обряди нашої церкви і святі тайни, що стосуються давнього обряду Східної Церкви, ні в що повернути, вірніше, зовсім нічого свого не залишити, а перетворитися в інше! А інших різних причин, нібито для власної наживи, для місця в ряду, для пихи, для ласощів мали те робити, — не згадую фальшивих потвор, які вдаються до інших різних засобів, про які менше дбаємо, будучи невинними, і, взагалі, не лише це, а й що є гірше, ми повинні терпіти для правди Божої та ще й від наших людей.

А що стосується хвали Божої, то нас видають за людей, котрі хотіли б свою віру в ніщо повернути і самі віддатися до рук антихриста; тут уже не годиться нам терпіти такої образи, але всім хочемо заявити, що нам і всьому християнству цим роблять велику кривду, коли називають відомого пастора Божої Церкви «антихристом» і «сином диявольським», а царів, християнських господарів і християнський народ — «невольниками антихристовими» і «синами диявольськими».

Але дивись, хто чинить і хто такі новини розсіює! Певно ж, не стан духовний, якому б належало людей остерігатися, а люд посполитий, простий, ремісний, який, покинувши своє ремесло (дратву, ножиці й шило) та привласнивши собі пастирську раду, відгороджується Божим Письмом, вивертає для своїх фальшивих потреб, пастирів своїх власних соромить, безчестить, неславить, а ще більше — свої листи передає не з рук у руки, а через незнайомих легковажних осіб. Не вірю, щоб це могла бути християнська людина, хто б це міг учинити таку кривду?

Прислухайтеся ж у цьому замішанні до різних голосів! Одні говорять, що воліємо до Аріянів, до новохрещенців податися, аніж бути під папською владою і лагодити з папіжниками! О, милий Боже! Чи це не є явне людське засліплення? Брати рідні, яких породила одна мати — вселенська Церква, бігають, а до дітей мачухи втікають! Не дивно тоді, що з іновірцями, з єретиками на нас бунтують! Бо не тільки від братів своїх, а й від матерів святої правдивої Церкви одбігають і хочуть мати над собою тисячу найманців (і що, кажу, найманців, якщо найманець часом буває добрий), але власних вовків пастухами!, аніж єдиного відомого пастора Божої Церкви, якому ця влада в Божій Церкві завжди належала.

А краще б своє лице до людей повернули і нам огиду до наших додали, особливо до тих неуків-простаків, котрі Письма не читають, безсоромно наслідуючи в цьому єретиків і викривлення ними Письма, і як столицю верховного Апостола Петра святого зневажають, так і пастиря відомого Церкви Божої, який у ній сидить, називають тим Антихристом, який ще повинен прийти, і сином диявольським і цим відривають і відлякують від єдності і від згоди незнаючих християнських людей!

А так, якби людям, простим і незнаючим, очі відкрили, щоб явно побачили, чи варта (уваги) та свята згода, задля якої стараємося, чи здогадалися коротко пояснити всі ті артикули, навколо яких іде найбільша суперечка між римлянами і греками, і задля цих артикулів люди нашого руського народу дбають про згоду. І не дивуюся тому. Бо інші не знають, а також дехто і не чув, що тут діється. Бо як же мають знати, якщо листів і книг святих отців, що потрібні для цього, не маємо в нашій руській мові, чужим вірити не хочемо, а свого кращого не покажемо. А коли в кого і є книги писані, то сам Бог про це знає, чи вони правдиво переписані і чи видані православними християнами, чи єретиками, яких серед грецького народу було найбільше.

Знай же тоді, християнський брате, що найголовніших артикулів, які перешкоджають тій згоді, є п'ять: перший — про походження Духа Святого; другий — про чистилище; третій — про зверхність видимого й найстаршого пастора; четвертий — про календар, а п'ятий як додаток до того — про антихриста, щоб люди бачили, що коли вже прийшов антихрист, то він головний, якого люди чекають. І найбільше для того додаємо той п'ятий артикул, що люди безбожні хочуть ту святу згоду розірвати і людей християнських від неї відстрашити не чим іншим, як показати, що папа — це головний антихрист, а ми ніби відводимо людей від правдивих пасторів, і віддаємо самих себе й інших у неволю до антихриста.

Самі патріархи святої Східної Церкви ніколи не посміли про це ані писати, ані говорити, знаючи, що антихрист ще не прийшов. А наші наважуються це видавати на письмі, наслідуючи в тому не своїх старших, а явних єретиків, які про це по-різному писали і самі між собою не погоджувалися. До того ж знай, що тут у Писанні про ті артикули я мало святих отців Римської церкви як доказ наводив, хоча тим не згрішив, якби доводив їх писанням. Але щоб ти не говорив, що йду за Римською Церквою, доводжу римськими докторами, мало не весь твір доводжу грецькими отцями; щоб ти, православний руський народе, віру не нам, а своїм учителям святої Східної Церкви дав. Щоб, прочитавши, ти не сказав, що (не знаєш), скільки тих артикулів, щодо яких з римлянами не погоджуємося! Я в тому тебе безпечно переконую, що тільки у тих п'яти зауважиш, що більше піддаєшся тиску, ніж правді, всі інші — спокій і згода. Бо вся служба Божа, святі тайни і всі інші церемонії й обряди нашої святої Східної Церкви залишаться цілими і ні в чому не порушеними.

І прошу кожного християнського чоловіка про милість Божу, щоб неправдивим людським повістям і вигаданим артикулам не вірив і, власне, тому, що деякі вас тим лякають, що вам усе тепер на один рік або на кілька років дозволено, а потім через кілька років усе буде знищено. Не вірте тому. Бо достатньо було б йому тих, котрих має в самому Римі під своєю владою і послухом, але ж не ламає і ні в чому порядку Божої Церкви як у службі Божій, так і в тайнах і в інших церемоніях не порушує, а тримає і стереже їх міцно. Якщо не віриш, то питай власних греків, а, нарешті, його явних недругів, які там бували. Тоді лише визнають, що і в самому Римі, а не лише в підданих йому околицях, відносно Східної Церкви як служба Божа, так і святі тайни під обома особами хлібом квасним й інші всі порядки церковні та церемонії відправляються.

Потім — майся добре, а ти, Боже, дай упам'ятати.

Артикули певні, на які оглядаються люди народу руського, які не хочуть єднання з римлянами, а прагнуть повернутися до попередньої згоди, яка існувала перед тим.

А щоб тих артикулів у чомусь не порушити і не викликати сумніву, бо їх або не розуміють, або теж не знають, як раніше за єднання їх розуміли святі отці, і залишили про них свої листи, чого наші або не знають, або не читають, або не мають про це книг на руській мові, — з цим наміром хочемо подати короткі листи деяких святих отців, відомості про кожен артикул (про які ведеться суперечка), щоб, читаючи їх, зрозуміли, чи слушно уникають тієї згоди. А це найголовніші артикули, про які точиться, суперечка між греками і римлянами; коли відносно них затихне суперечка, тоді й усі інші не будуть сперечатися, бо всі артикули віри, обряди і церемонії церкви святої Східної, такі, як служба Божа, тайни збережуться повністю, і все буде відправлятися по-старому, без будь-яких змін.






Артикул 1

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ДУХА СВЯТОГО, ПРО ЯКЕ ВЕДЕТЬСЯ СУПЕРЕЧКА МІЖ РИМЛЯНАМИ І ГРЕКАМИ


Римляни говорять, що Дух Святий походить від Отця і Сина єдиним виходом і єдиним диханням. А Греки говорять: тільки від самого Отця походить і в Синові відпочиває. А інші говорять, що Дух Святий від Отця через Сина походить, погоджуючись із деякими святими отцями грецькими. А наша Русь і того слова «через Сина» не приймає, оскільки не читає письма святих отців стародавніх, які, ще будучи в згоді і єднанні з римлянами, так вірили і так писали.

Згадаємо передусім чотирнадцять святих отців грецьких, які славилися великою вченістю і святістю свого життя перших віків у Церкві Божій. Це такі:


Григорій Чудотворець, якого греки називають Тавматургом - 1

Афанасій, єпископ Александрійський - 2

Василій Великий - 3

Григорій Нисський - 4

Григорій Назіанський, прозваний Теологом - 5

Кирило Єрусалимський - 6

Іоанн Златоуст - 7

Єпифаній, єпископ Кіпрський - 8

Дидим Александрійський - 9

Кирило Александрійський - 10

Афанасій, якого з великою пошаною згадує шостий собор - 11

Тарасій - 12

Максим, муж святий і вчений - 13

Іоанн Дамаскін - 14


Додають ще до тих п'ятнадцятого Метафраста, (котрий був долучений на синоді Флорентійському).

З усіх них тут я виписав у греків деякі свідоцтва про славних отців.

Григорій Тавматург — 1, який у визнанні віри, від Бога взятої, як свідчить Григорій Нисський, описуючи його життя, так мовить: «...єдиний Дух Святий, який бере початок і своє існування від Бога, який через Сина показався, — досконалий образ досконалого Сина». Афанасій — 2. В книгах «Про єдність віри» ясно визнає і такими є його слова: «...із могутності Отця і Сина походить Дух Святий, маючи міць самого божества». Він же, в «Сповіданню, або в складі віри» говорить так:

Дух Святий від Отця і сина неучинений, ані сотворений, ані зроджений, але виходячий». Він же в четвертій промові проти Аріян: «...не чинимо, — (говорить), — ані не виводимо трьох початків, ані трьох отців, як роблять Маркіаніти, коли показуємо, вживаючи подібність, ні три сонця, а одне сонце і ясність або сіяння його, і з обох вихідну світлість». Дивись тут і вважай добре, як той святий учитель вимагає три назви: сонце, сіяння його і світлість, які походять як із сонця, так і з сіяння. А тут під Сонцем розуміє Отця, під сіянням — Сина (бо так Колосянам (гл. 1) — і Павло його називає «сияніємь Отчіимь), а під світлістю, яка від сонця і від сіяння походить, розуміє Духа Святого, який як від Отця, так і від Сина виходить. Він же в листі надто довгому, якого писав до Серапіона різними способами, показує, що Дух Святий походить і від Сина. Найперший висновок з цього листа, і жодним способом не може хтось цього довести, що Дух Святий мав бути створений або бути створінням. Якщо Син теж не є створінням, то дивись же пильно, як був певен того і глибоко вірив Святий Афанасій, що Дух Святий походить від Сина. Це доводить з найміцнішим переконанням, відомим усій Церкві, що Дух Святий є правдивим Богом, оскільки походить від Сина, який є правдивим Богом. До того там же мовить той самий Афанасій: «Дух Святий є і названий буває образом Сина; як Син тому тоді є образом Отця, що родиться з Отця, так Дух Святий тому є образом Сина, що походить від Сина». Досить також ясно мовить: якщо Син є від Бога і Отця, то він є єства Отцівського, і не може бути інакше, (як те), що Дух Святий, існування якого виводимо від Бога, є від Сина стосовно буття і сутності». Нарешті, там само мовить: «Христос свій Дух із своєї сутності — Бога з Бога — з себе самого апостолам і прихильникам своїм показав». Той самий Афанасій: «Христос говорив апостолам, коли посилав їх у Всесвіт, хрестив їх во ім'я Отця і Сина і Святого Духа». І далі мовить : «Неподобна це річ, щоб між славними особами Трійці Святої мав бути шанований Дух Святий, якби не походив від Бога через Сина». А на синоді Флорентійському, коли було явно доведено грекам, що це було особисте писання Афанасія, то, не будучи здатним на це дати відпору, вони сказали: «На той час Афанасій мусив упитися, коли таке писав!»

Василій Великий — 3. Той у кн. 2 у «Книгах проти Євномії» у кінці так написав: «А того, — (говорить), — хто зовсім не бачить, що жодна справа або вчинок Сина не є виділені від Отця, ані немає нічого отакого, щоб мав Син мати і це не мало б Отцеві належати. Або ж говорить: все моє є твоїм, а твоє — моїм. І як же тоді самому Синові приписує вину, тобто початок Духа Святого?» Дивись, про що тут йдеться Святому Василеві, і побачиш, що говорить, ніби Дух Святий не походить від Сина, але, дозволяючи це і доводячи нероздільність справ Отця і Сина, показує проти єретика Євномія, що Дух Святий походить від Сина, і не лише від самого Сина, а й від Отця. Бо так говорив Євномій, що Отець породив Сина, а Син Духа Святого сотворив тільки сам, віддаляючи Отця, ніби Отець мав бути причиною тільки Сина, а не Святого Духа, а Син знову — тільки Святого Духа. Він же в кн. 5 проти Євномія, гл. 8, у самій назві того розділу так говорить, що «Дух Святий є правдивим і природженим образом Бога і Христа». Дивись, як тут виразно дає знати, що Дух Святий має буття і сутність від Отця і Сина. Або, якби мав і міг бути правдивим і природженим образом як Отця, так і Сина, то чи ж би не походив так від Сина, як і від Отця? В тих самих книгах, між іншими знаменитими місцями є одне в гл. 12, де розв'язує одне важке питання: чому Дух Святий не є, ані не зветься Сином Сина? Дивись же, як на саме питання і на пов'язані з ним труднощі дає відповідь Василій Великий, що Дух Святий походить і від Сина. Бо для чого ж йому було вдаватися в таку трудність і наводити її, коли б не вірив, що Дух Святий походить від Сина? Але ж був у цьому найбільше переконаний і так вірив і хотів показати, що хоча Дух Святий походить від Сина, однак не є Сином Сина, але Духом.

Григорій Назіанський — 4. Той у своїй п'ятій богословській промові про Духа Святого подібну трудність, яку зустрічаємо у Василія, розв'язує, чому Син не був названий Духом Святим, а (про те,) що Син є дихаючий, тобто той, який дихає, а Дух Святий походить від дихання — тут треба доброго теолога і доброго вченого на це глибоке наукове поняття, що показує відмінність між Сином і Духом святим. Він же в теології, де йдеться про Духа Святого, наводить оце подібне питання: «Адам, — (говорить), — є дія або створіння Боже, а Єва є частина або відрізок створіння, а Сет — плід обох, ці слова по-грецьки звучать так: Ο Αδαμ τιη? Πλάσμα θεου̃ τι γο η Έουη? τμη̃μα το̃ν πλασματος τί θ όΣήθ? άμφοτΣρως θεννημα.

Ті самі слова по-латині написані так: Quid erat Adam? figmentum Dei. Quid Eva? segmentum figmenti. Quid Seth? Germen ex utroque*.



* Лат.: Ким був Адам? Створінням Божим. А ким Єва? Часткою створіння. А ким Сет? Плодом цих обох.



Іоанн Златоуст — 5, який у своїй промові, в кн. 5, гомілії

1 про склад віри так мовить: «Це є Дух із Отця, із Сина виходячий, який розділяє власні дари кому з осіб, як хоче». Він же в промові 2 (говорить): «Того Духа Святого сповідуєм, Отцю і Синові співрівного і виходячого від Отця і від Сина». Він же в гомілії «Про втілення Христове» говорить: «Прийшов Христос до нас і дав нам виходячого із себе Духа і плоть нашу прийняв».

Єпіфаній - 6, наводячи єресь 69, яка була аріанською, говорить: «Єдиний є Дух Божий, Дух від Отця виходячий, із Сина взятий». А тут під тим взяттям від Сина розуміє вічне із Сина походження і це доводить там само: «Дух Святий не є створінням». Ті самі слова повторює далі і так розуміє; але трохи далі це виразив ясніше: «Аби, — (говорить), — показав, що джерело виникає з джерела, з Отця і з єдинородного Сина, Духа Святого». Дивись, що Отця і Сина називає єдиним джерелом, з якого виникає Дух Святий. Він же в книгах, які називаються «Анхораттум» (с. 349), говорить: «Якщо віриться, що Христос (походить) із Отця, є Богом з Бога, то і Дух Святий — із Христа або із обох». Він же (с. 350) мовить: «Життям, — (говорить), — із життя є Син, а Дух Святий із обох». Він же далі говорить: «Слухай, блаженний Отець істинного Сина є Отцем усього світу, а Син є правдивого Отця Світу від Світу, не як інше створіння, або лише назвою, а Дух Святий істинний є Світ третій з Отця і з Сина». Він же далі промовляє: «Дух Святий з Отця і з Сина сам є істинною світлістю». Кирило Александрійський — 7, в кн. 10 на Іоанна, гл. I, Говорить: «Або єдиносущий є Дух Синові, бо через нього походить, маючи всю силу його. Для того ж, — (говорить), — мовить Христос: «Яко від мене прийміть». Він же в кн. 12, на Іоанна, гл. 56: «Від Отця, — (говорить), — через Сина виходить». Він же в книгах 13, гл. 2, які називають .«Тезаврус», тобто скарб так говорить: «Тому називає Духа Святого рівно Господом, що із нього Син і в ньому зародки майбутнього». Він же далі мовить: «Якщо власне буття Сина Божого із Отця і в самому Отці розуміємо, то із Сина (виводимо) власне існування Духа Святого, як із Отця ісходящого віруємо». Він же, пишучи до Феодосія про православну віру в кн. 5, 6 і 7, про Трійцю подібні слова наводить, а ось на пророка Іоіля, гл. 2, як Вессаріон пригадує у своїй промові, гл. 7, так говорить: «Власне, його і в ньому і з нього Дух є, як власний із самого Бога Отця розуміється».

Метафраст Семіон - 8. В житії Діонисія Ареопагіта так говорить: «Вступив Христос мій на небо і до батьківського престолу вернувся, і Духа, який від нього походить, посилає учням».

Афанасій — 9, про якого згадує собор 6, в книгах 1 про православні догмати, так мовить: «Дух Святий є названий Дух уст Божих, а уста Божі е Син».

Тарасій — 10, якого згадують на соборі 7, справа 3, в листі до східних патріархів так мовить: «Віруємо в Духа Святого, який від Отця через Сина походить».

Максим, муж святий і дуже вчений II щодо гл. 4 пророка Захарії так мовить: «Дух Святий, який є сутністю Божою і Отця, також є сутністю й Синівською, який походить від Отця через народження Сина». Це місце пригадує Віссаріон, гл. 6.

Дамаскін — 12. В кн. 1, про віру, гл. 18, так пише: «Образ Отця є Син, а Сина — Дух Святий». Він же далі: «Бог Дух Святий, середній між нерожденним і рожденним, а через Сина злучений з Отцем».

А на закінчення, на Синоді 8 Флорентійському, після багатьох суперечок відносно того артикула про походження Духа Святого, побачивши, що є згода у творах світлих грецьких отців, як і латинських, а особливо тих, котрі ще перед розривом відстоювали єдність, всі одностайно ухвалили і так своє рішення і підсумкову думку висловили. Про що пише в кн. З із (книг) синодових, останнього засідання, арк. 472: «І так усі, один за другим, у порядку побачили ті слова: «Пильно прислухаємося до письма святих учителів західних і Східних, з яких одні засвідчують походження Духа Святого від Отця і Сина, а інші — з Отця через Сина. Хоча це є одне і те саме, проте ми своє «і з Сина» залишаємо; походження Духа Святого від Отця через Сина од віку й істотно як від однієї причини ісповідуємо; оскільки те слово «через» у походженні Духа Святого означає причину».

Отже, і ми тепер, приступаючи до згоди з римлянами, міцно тримаємося того сповідування вчителів грецьких, як це визнали на Флорентійському синоді і як вони на цю частину відповіли папі, про що пише в кн. З із синодових, арк. 475: «Не бажаючи того слова «і з Сина» до символу свого прикладати, ми собі це встановили і будемо дотримуватись у папи, щоб ми в своїх церквах відправляли по старому укладі віри, тобто: «І в Духа Святого Господа істинного і животворящого, що від Отця і Сина походить, і що з Отцем і Сином поклоняємось і славимо».






Артикул 2

ПРО ЧИСТИЛИЩЕ, ПРО ЯКЕ ТАКОЖ НАШІ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ, НАСЛІДУЮЧИ В ТОМУ ВСІХ ЄРЕТИКІВ, ЯКІ ТВЕРДЯТЬ, ЩО ЧИСТИЛИЩА НЕМАЄ, А ТОМУ ДАРЕМНІ І ПАМ’ЯТЬ, І МОЛИТВИ, І ПРИНОШЕННЯ ЗА ПОМЕРЛИХ


Тут нехай кожний ясно бачить, якщо хто не вірить у чистилище, що недаремно за померлих приносить молитви і жертви. Бо якщо душі праведних є спасенними, то не потрібно за них молитися; якщо ж вони є потопленими, то молитва за них є даремною. «Бо немає у пеклі розплати за життя» (Сирах, 41), — говорить Письмо. А якщо молимося за померлих і жертви за них приносимо, і пам'ять їм творимо, то мусимо вважати, що є ще інше місце — третє, між небом і пеклом, де душі бувають затриманими, аби заплатили до найменшої частиночки. А по-нашому це називається митарство.

А тепер слухай і дивись на докази святих отців грецьких про чистилище, тобто про очисний вогонь.

Златоуст — 1: Гомілії 41, на лист до Корінфян: «Нехай будуть врятовані померлі не плачем, а молитвою і відплатою». І далі: «Не лінуймося, — (говорить), — померлим рятунку додати, приносячи за них молитви. Він же, гомілії 69 до люду (sic) говорить. «Не без причини було постановлено апостолами, щоб при страшних тайнах була відправлена пам'ять за померлих, бо ж знають, що їм з того будуть великий зиск і користь».

Теофілакт — 2, на гл. 2 Луки пише: «То тоді мовимо, що для офіри і милостині, які бувають за померлих, а ті не меншу користь приносять і тим, які в тяжких муках померли». Про що і Дамаскін у своїх книгах, які писав про померлих у вірі, доводить цю правду багатьма свідоцтвами: Діонисієм, Афанасієм, Григорієм Назіанським, Григорієм Нисським та ін.

Григорій Назіанський — 3. У своїй промові на святі світила, наприкінці пише: «В іншому вогні своєму будуть хрещені». Це хрещення вогню є останнім, але не тільки найважче, а й обов'язкове. Цей вогонь пожирає грубу матерію як залізо, і відбирає легковажність усілякої злості».

Василій Великий — 4. На гл. 9 пророка Ісайї пише: «Якщо ж, — (говорить), — через сповідь відкриваємо гріх, то вже підростаючу траву усушили; і слушним було б, щоб це стравив і пожер очищуючий вогонь». Він же далі: «Цей (вогонь) не всяким забуттям і винищенням загрожує, але показує очищення, сам же врятується, як цей вогонь».

Євсебій — 5 Ємисенський: Гомілії 3 на хрещення: «Так мука, — (говорить), — пекельна для тих буде тривати, які, втративши, а не заховавши хрещення, на віки загинуть; а ті, які дочасним мукам творили догідне, через ріку вогненну, через броди страшні палаючими кулями пройдуть».

Кирило — 6. Катехизм 5, Містагога говорить: «За всіх молімося, хто серед нас помер, віруючи, що це є найбільша допомога душам, за які приносимо пресвяті молитви і страшні жертви».

Григорій Двоєслов — 7 в кн. 4 «Діалогів», гл. 39: «За деякі, — [мовить], — легкі гріхи віруємо, що перед судом має бути очисний вогонь». Він же на псалом покаяльний 3 на самому початку (говорить): «Знаю, є майбутня справа, що після закінчення цього життя одні будуть очищені очисним полум'ям, а інші підуть під вічний суд».

Не згадую тут святих отців і вчителів латинських, яких і ми самі поважаємо, і у святих своїх їх імена згадуємо, які жили в пору об'єднання і згоди, одні раніше від наших, інші в тому самому часі, що й наші святі отці жили, щоб хто не сказав, що доводжу латинськими докторами. Бо досить і тих, котрих тут згадав. Хіба б хто був сліпий і без розуму, хто б цього не бачив!






Артикул 3

ПРО ЗВЕРХНІСТЬ ЄПИСКОПА РИМСЬКОГО, ЯКОГО НАШІ БРИДЯТЬСЯ, ГОВОРЯЧИ, ЩО ВІН НІБИТО НЕ МАЄ БУТИ ПЕРШОПРИСТОЛЬНИКОМ І СТАРШИМ НАД УСІМА ЄПИСКОПАМИ


Дивись тут пильно, а розсуди сам, християнський чоловіче, що стосується цих останніх доказів.

Найперше на всіх семи соборах вселенських у головах на початку (писано) папу Римського, і не тільки (його) самого, а і його намісників, які замість нього бували на синодах, у його відсутністі. Про що читай правила святих отців.

На першому Нікейському соборі кладе у головах Селівестра — Папу Римського. На другому соборі в Константинополі — Дамаса. На третьому соборі в Ефесі в Палестині, оскільки папа римський не міг бути, то замість нього був Кирило, патріарх Александрійський. На четвертому соборі в Халкідоні кладе у головах Лева папу римського. На п'ятому соборі в Константинополі наперед кладе Вігелія папу римського. На шостому соборі в Константинополі кладе в головах Агафона папу римського. На сьомому соборі в Нікеї замість Андріана папи римського, був Петро благоговійний перший — пресвітер Римської церкви, і другий Петро — пресвітер і ігумен Римського монастиря святого Сави, до того Іоанн і Фома, обидва монахи і пресвітери, які правили Східним апостольським престолом.

Дивись же тут, що всі вони стояли вище всіх патріархів, і не лише старші римські пресвітери, а й монахи.

А після них описує чотирьох патріархів: Тарасія Царгородського Политіяна Александрійського, Федора Антіохійського, Іллю Єрусалимського.

Слухай же докази про зверхність папи римського, які наводять деякі грецькі отці.

Ігнатій — 1. Богоносець у своєму листі до римлян написав: «Ігнатій церкви святійшої, яка є старшою в країні Римській».

Іриней — 2, в кн. 3, гл. 3, гл. 3 «У невеликій, — (говорить), — і найстаршій, і всіма знаній, преславними двома апостолами Петром і Павлом фундованій і в Римі поставленій церкві, те, що має від апостолів повеління і оголошену всім віру, яка через сукцесію, тобто через наступництво єпископів аж до нас прийшла, сповідаємо, у неї навертаємо тих, хто будь-яким способом, чи то через зло, або задля пустої похвали, або через засліплення і злу суєту нагромаджують більше, ніж потрібно. Або (навертаємо) до тієї церкви для можливого випередження потреби якоїсь церкви, тобто для тих, котрі вірять у все, щоб сходилися в якійсь церкві. Також для тих, які є всюди, збережено оте повеління апостолів. А якщо хочеш більше знати про Римську столицю святого Петра, читай у «Євангелії Учителному» руському, друкованому, с. 204. Там побачиш, хто його столицю випереджає.

Єпифаній — 3 (в) «Герезії» 68, Мелетіанів, так пише: «Урсатій і Валенсій, — (говорить), — каючись, з книжками своїми їхали до блаженного єпископа Юліуша Римського, щоб покаятись з свого блуду і з гріха». Дивись же, як ті, що були грецькими єпископами, просили папу про відпущення гріхів, чого б не могли зробити, якби папа римський не був найголовнішим і головою.

Афанасій — 4 в Апології 2 свідчить, що ті два єпископи просили у Юлія відпущення і в своєму листі до папи Фелікса мовить: «Тим способом попередників ваших, тобто апостольських єпископів Пан Бог поставив на вершині замку і вам доручив дбати про всі церкви, щоб нам допомагали». Той самий Афанасій у книгах про сентенції єпископа Діонисія Александрійського мовить: «Деякі, з церкви повставши, (добре розуміли суть цієї сентенції, але не знали причини, чому він так написав Діонисієві), єпископу Римському скаржилися». І чому ж тоді той Александрійський патріарх тими добрими мужами був оскаржений? Саме тому знали, що Римський єпископ є суддею всіх посполитих».

Василій Великий — 5, в листі 52 до Афанасія пише: «Було б добре написати до єпископа Римського, щоб подивився на промови наші і на свій розсуд видав декрет. А якби виникла трудність стосовно синодових посилань, то він тоді нехай наділить владою вибраних мужів, які б могли перенести подорож і завдяки приємності своїх звичаїв і мудрою і принадною мовою переконати тих, котрі відступили від правдивої дороги, які б також діяння Вірменського синоду принесли з собою для заперечення тих справ, що там насильно діялися. Дивись же, як тут Василій наказує римським єпископам тримати владу над східними церквами і дотримуватись декретів синодових (хоча і великих, якими були вірменські) і заперечувати те, що було в них негідного.

Іоанн Златоуст — 6 в листі до папи Інокентія: «Прошу, (говорить), щоб писав про ті речі, які були несправедливими, щоб не мали жодної сили, а ті, хто недобре вчинив, нехай підлягають церковному покаранню». Або того святого мужа Іоанна Златоуста, патріарха Царгородського, Теофіл, єпископ Александрійський, разом з собором багатьох єпископів зняв з посади, вступивши у змову з царем і царицею. А Златоуст, втікаючи до Римського єпископа, пише, щоб він дізнався про це за допомогою своєї влади і той вирок Теофіля скасував і самого покарав. Звідси випливає, що святий Златоуст визнавав Папу Римського найвищим суддею всіх греків. А той Інокентій за ту кривду Іоанна Златоуста прокляв царя Аркадія і його дружину Євдокію і Аркасія, єпископа Константинопольського, який посів місце Златоуста, до смерті закляв і відлучив. Про що пише Никифор у «Церковній Історії», кн. 13, гл. 34. Він же у другому листі до Інокентія пише: «Складаємо вам вічну подяку, що показали нам батьківську любов». І в тому самому листі просить Інокентія, щоб його неприятелів не проклинав, говорячи: «Прошу вашої чуйності, хоча вони багато вчинили клопотів, одначе щоб їх не переслідували і щоб не виганяли з собору».

Кирило Александрійський — 7, лист 10 до Нестора і в листі 11 до духовних і до людей Константинопольських пише: «Петрові правом Божим усі голови свої схиляємо, а князі, які панують над світом, підпорядковуються, як самому Господу Ісусові». І далі мовить: «Повинні й ми, хто є членами при голові нашому, Римському єпископові і столиці апостольській підкорятись». Устіян старший, цар, у листі до папи Яна II пише: «Не допустимо нічого, що стосується церковного чину, про що б Ваша Світлість, яка є головою всіх церков святих, не мала знати». Слухай же, опустивши тоді все інше, чи милуєш ти Бога і святу правду? Визнай же тут: чи це не є старшинство тієї столиці? А щоб ще краще у це вірив, читай-но собі наші руські церковні правила.

Найперше правило 36 шостого вселенського собору в Трулі, де, описуючи порядок і місце патріархів, так мовить: «Константинополь хай після Риму прийме старійшинство». Там же 3-є правило другого собору Константинопольського говорить: «Костянтина града єпископ, шанований після Римського». Прислухайтеся до судів і головних апеляцій, до них звернених — другого собору, в Константинополі правило 3 і в Средці правило 3 так пишуть: «В різних правилах говориться, що не може переходити з свого наділу в іншу область, якщо не буде викликаний із тієї області митрополитом і єпископами: так велить цей святий собор. Але якщо якийсь єпископ з іншим єпископом має суперечку і з ним судиться перед собором тієї області, то в ній же залишається. І не треба задля розуму при, дикати з інших областей інших єпископів, але хай судиться єпископами з тієї області. І якщо його суд не задовольнить і буде себе вважати не по праву засудженим, хай митрополит, який його судив, і єпископи сповістять папу римського у листі про вину і суд, який його засудив, і (він) не захоче того суду. І той (єпископ) або сам, розібравшись у суді, чи справедливо був засуджений, сповістить (папу) листом сам; а якщо ні, то нехай там близько нього сущим єпископам повелить, щоб, зібравши собор, його судили.

А поки слухай 4-е правило другого Средського собору (по-нашому називається в Средці) про скинення єпископів. Якщо єпископ, який твердить, що відбувся неправий суд, є скинений, то Римський (суд) не повелить поставити нікого іншого в єпископаті, поки сам, (тобто) Римський, (суд) не розгляне скинення чи то за допомогою послів, чи грамотами. А якщо буде скинений єпископ зі всіх сущих єпископів в області, і такий, який вважає себе не по праву засудженим і хоче судитися повторно, то Папа Римський повинен бути повідомлений про скинення — цьому присвячений собор, що його засудив.

Папі Римському належить, оскільки є стільки областей, написати до них, щоб усі єпископи тієї області, зібравшись, розглянули скинення того єпископа, і хай пошле свого пресвітера до тих єпископів і хай вони чинять суд.

Того самого собору Средського правило 7 ширше про це говорить.






Артикул 4

ПРО КАЛЕНДАР


А щодо календаря і Паски, тобто свята Велебного Великоднього, чи за старим, чи за новим календарем святити, — це не є артикул віри: чи то за старим, чи то за новим святити, аби святити згідно з церковною постановою, але що найбільше — не разом з жидами. З такою помилкою протягом тривалого часу перебували мало не всі східні Церкви. Про що читай собі в «Історії Церковній», кн. 8, гл. 24, у Никифора, де пише, що «всі східні спочатку святкували Великдень разом з жидами, а це вже робили всупереч апостольським правилам». Бо вже апостоли постановили в правилі 7, щоб з жидами ніхто не смів Великдень святкувати. Але раніше на це не звертали уваги. Коли іноді припадав чотирнадцятий день першого місяця, тобто квітня, чи це був понеділок, чи п'ятниця, не кажучи вже про неділю, то святили Паску в той час, коли і жиди поїдали свого барана. І немала суперечка була з приводу цього між Церквами Східними і Західними (про це читай «Хроніки Церковні» у Никифора, кн. 4, гл. 36), але потім на першому Нікейському соборі всі згодилися, а пізніше підтвердили на соборі Антіохійському. Про це читай правило першого собору Антіохійського, а особливо читай лист Костянтина Великого, царя Римського, який був написаний до всіх церков у справах Святого Нікейського собору і про Аріан. Лист, який маєш, у Никифора, кн. 8, гл. 25.

А тут треба пильно вважати, що це була задумка всіх тих, які встановлювали святий день Великодній. Найперше той (день) був фундаментом усього, аби завжди між християнськими людьми перед очима була пам'ять про ласку і доброчинність Христа і ніколи про це не забували. А це є те, що Христос, спаситель наш, як говорить апостол Павло, помер (через) гріхи наші і встав з мертвих задля нашого спасіння. Так, щоб (вшанувати) й інші його доброчинні справи (як народження, хрещення, страсті, розп'яття), Божою Церквою були встановлені особливі дні, в які ми б святкували справи його світлі задля нашого спасіння, то так само постановили святкувати день Воскресіння Христового. А в який це час найкраще мало відбуватися, — не в інакший, певно, день і час, коли

Христос воскрес із мертвих, щоб пам'ять узгоджувалася з самим вчинком, в чому ж — слухай уважно.

Найперше в тому, аби не в той день, коли і жиди і в понеділок, і в п'ятницю свою паску святкують, а в неділю, тобто в перший день після собору, святкувати Великдень. Про що пише папа Віктор у своєму листі до Теофіла Александрійського, єпископа, в книгах перших синодових, лист 93, в тих словах: «Свято Паски треба святкувати недільного дня, як постановили наші предки, і ми вам велимо святити її з великим обрядом того самого дня, бо не годиться членам від голови відриватися, ані чинити всупереч нам».

Друга вимога — і того треба дотримуватися, — в яку це неділю має відправлятися: чи в першу, чи в другу, чи в третю, чи в четверту після жидівської паски. Дивись, і того варто пильно дотримуватися, щоб пам'ять про світлий день узгоджувалася із самим учинком, про який пам'ятаємо.

А це є, що Христос, Спаситель наш, устав із мертвих у першу неділю після жидівської паски. Бо жидівська паска була в суботу, а почалася вона з Великої п'ятниці на суботу; бо Жиди, Христа Господа замучивши і прибивши на Христі, а потім і тіло його святе знявши з Хреста, аби (тіло) не залишалося на хресті, бо наближалася паска; потім увечері в п'ятницю засіли і споживали свою паску і баранка А Христос, Пан наш, у перший день після суботи в неділю рано з мертвих воскрес. Придивись же до того пильніше: найперше, що жиди свою паску під першим повним місяцем, тобто чотирнадцятого дня місяця, звикли святкувати, і цей день може бути в понеділок, в середу, в п'ятницю або теж у неділю, бо неоднаково буває. Отже, нам з ними не годиться одного дня паски святити, хоча би їхня паска теж у неділю припадала, як це часто буває; але в першу неділю після жидівської паски, тобто після чотирнадцятого дня місяця, в першу неділю, але не далі, не в третю, не в чертверту, ані в п'яту, щоб не переступати заміряного часу від чотирнадцятого дня місяця до 21 дня місяця першого, а не далі. Тут маємо тільки 7 визначених днів, щоб далі як на 7 днів від жидівської паски не віддалялися; а для того призначено 7 днів, бо якби жидівська паска припала в неділю, то нам з ними не годиться святкувати, але в першу неділю після їхньої паски ми повинні відсвяткувати свою християнську Паску, і не далі, тобто щоб не переступити далі заміреного кола. Про що так пише той самий папа Віктор до Теофіла в тому ж листі, додаючи ті слова до певного часу, коли християни мають святити Паску: «Від чотирнадцятого (дня) першого місяця аж до 21 того самого місяця має святкуватися це свято». А цей лист папа Віктор писав ще перед Нікейським собором. Про що читай у перших книгах соборових, листах 93, у 1-й епістолії папи Віктора до Теофіла, Александрійського єпископа, й що потім було досконаліше постановлено на Нікейському соборі. А потім після Нікейського собору на помісному синоді Римському, який відбувався в Римі, при Доміціанових лазнях за часу папи римського Сільвестра, де були збори 275 єпископів, це було підтверджено, і так написано: «Всім єпископам і пресвітерам наказано пильнувати свято Паски від чотирнадцятого аж до 21 дня так, щоб день Господній світився». Про що хочеш знати, читай собі книги перші синодові, стор. 270.

То тоді всі достаньо зрозуміли, придивившись до того, що ми свою Паску обходимо згідно з давньою церковною постановою; а, власне, в тому, якщо не виступаємо з окресленого кола, як нам призначено, щоб святили Паску від дня 14 місяця першого до дня 27 того самого місяця.

А якщо хочеш краще зрозуміти, то слухай! Треба зважати на те, щоб жидівська Паска ніколи не виходила зі Страстної неділі. Про що дивись у друці стародавньої Пасхалії Дамаскіна. Бо вони в обігу небесному свою Паску завжди 14 дня першого місяця, тобто квітня, звикли відправляти (в період повного місяця), в який день того місяця припаде повний місяць, а ми свою Паску — відразу після їхньої Паски в перший недільний день повинні відправляти, щоб наша Паска не виходила далі, ніж поза 21-й день (місяця), а святкувати її треба між 14 і 21, в недільний день, як це трапиться. Коли мине 21 день місяця, тоді вже далі не годиться в наступну неділю Паску відправляти, а тим більше в четверту і п'яту неділю, як це сталося теперішнього 95 року, що аж на п'яту неділю, після жидівської Паски, коли наші відправляли християнську Паску.

Але мені даси відповідь на це, що ми її слушно відправляли, бо жиди мали відправляти свою паску перед нашим Великоднем. Але жиди помилилися, що мало не в один день з римлянами свою паску відправляли. А я тобі на це відповім, що ми мали швидше помилитися, бо жиди згідно з законним повір'ям пильно очікують того першого місяця, орієнтуючись щодо руху місяця, а не відносно лічби днів. Коли йдеться про той 95 рік, то вони святкували свою Паску, коли в них уже був квітень місяць, а ми його вважали березнем, і ніби в квітні святкували свою паску, тоді як у жидів це був місяць травень, а ми його називали квітнем.

А тут уже нехай кожний розсудить, хто цю Паску християнську стосовно повір'я святих отців краще святив — чи римляни, котрі святкували другого дня після жидівської паски, чи ми, які п'ять неділь пізніше святили? Я не математик, але здається мені, що цей календар вимагає великої поправки, а саме в тому, щоб не виходили за межі того окресленого кола від 14 до 21 дня місяця.

А тут не знаю, хто винуватий? Чи ті, котрі виправили те, що змістилося за такий тривалий час, чи свої, які явно помиляються, але виправити своєї помилки не хочуть. Але мені заперечиш: «Важко відступитися від повір'я святих отців і своєї пасхалії». Правду кажеш, що відступати не годиться, але самих себе поправити, щоб краще на тій пасхалії розумілися, годиться!

Коли в цьому зорієнтуєшся і впору відступиш, і згода згодою і пасхалія пасхалією лишаться по-старому. А якщо сам не зрозумієш і не зможеш цього дійти, то запитай старших, а не нехтуй церковними пасторами. Виведуть тебе з того блуду з умовою, якщо ти сам того хочеш. На закінчення, прошу, не суди, аж поки не переконаєшся і не пересвідчишся, бо якщо йдеться про спасіння, якого хочете тільки для себе, а не дбаєте про ввірені вам людські душі, то що ж (буде) з тими, котрі мають (відповідати) і за себе, і за вас на страшному суді Христовому. І взагалі тут йдеться про відплату: аби не погубили і своїх душ, і людських біля себе. Все тоді випробуйте, що краще є, того дотримуйтеся, але пам'ятайте, що Христос говорить: «Нема учня над учителем своїм» 1 (На полі: «Лук., 6.»).






(Артикул 5)

ПРО АНТИХРИСТА


Знаю, що деякі тепер безсоромно наговорюють на нас, нібито ми відводимо їх від правдивих пасторів Церкви Божої і віддаємо на послух Римському антихристові, безсоромно називаючи, як це роблять єретики, папу антихристом. Причому, чи говорять правду, кожний християнський чоловік може переконатися, коли дочитає цього листа до кінця і довідається, яким має бути антихрист.

Не таким умислом — Бог свідок мого сумніву — написав це, аби Папу обмовляти чи захищати. Папа і своїх має немало вчених, котрі явні кривди й образи, що на нього невинно випали, своїм писанням достатньо захистили й ясно показали, що жоден папа не був і не є антихристом. Але я (пишу) для своєї неосвіченої Русі, які, наслідуючи в тому явних єретиків і вірячи їх глумливому писанню, сміють називати папу антихристом! А якби їм хтось сказав, щоб це ясно показали і вивели остаточно з Божого письма, то б'юся об заклад, що не вміли б на це й слова відповісти і мусили б вдатися до образ і письма єретицького! Бо з наших ще не має жодного, хто б міг про це щось написати. Одні явні єретики, котрі не тільки для папіжників, а й для нас є явними противниками, бо теж нас називають такими бахвальцями і ще гіршими, ніж папіжники, і до того ще додають, що ми є дурні простаки, які не мають ані письма, ані науки, — а правильніше — за бидло нас уважають. А ми натомість до них утікаємо і воліємо до них пристати і бунтувати на християн, ніж з братією нашою, яких одна мати світла вселеньська Церква породила! І чи це не явне засліплення наших, що того небожата не бачать? А якщо цьому не віриш, то скуштуй цього! Май одну розмову з єретиком про папу, і чи він з тобою відразу погодиться (говорити) про папу, називаючи його антихристом, сином диявольським й іншими ганебними титулами, і ще, чого ти не знаєш, будучи простаком, додасть тобі матерії і складних доказів своїх проти папи, чого ти і сам не чув! Але стосовно папи, який є істинним антихристом, — з цим не згоден всякий єретик. Далі почни з ним говорити про свою віру, про таїнства, про церемонії і про порядки своєї церкви, про набожність служби Божої, в чому мало не з усим погоджується наша східна церква із західними, і мало знайдеш відмінного, коли пильно придивишся в саму суть, — чи тебе єретик не назве так само, як і папіжника, бахвальцем, і всі справи й обряди церкви нашої набожності не назве просто блудами і людськими вигадками. І це могло статися, якби задля нашої церемонії і всю набожність, і обряди церкви нашої, як і папські, викорінили, а залишились тільки самі зі своєю вірою : і церемоніями.

Але якщо мені заперечиш, що з нами краще погоджуються, ніж з римлянами, бо не так проти нас мовлять і пишуть, як проти римлян, правду кажеш. Бо ти як неосвічений простак не так їм докучаєш і не так їхні таємні помилки викриваєш, як римляни. Отже, більшу (злість) на того мають, хто не дасть собі кривди чинити, і хто проти недруга міцніше стоїть і проступки його краще знає й відверто всьому світові відкриває! А ти, бідний простаку, не те що ворога викрити, а сам себе захистити не можеш, якщо тебе вважають простаком руським, бидлом дурним, неуком.

Нехай аби одну, чого, Боже борони, ті сьогоднішні єретики в тому панстві Господаря нашого над римлянами одержали перемогу, і так, як в Англії, маючи собі Пана, віру римську і всю набожність римську викоренили (про що дбають якнайпильніше), — певно, б і нас, хоча з нами братаються і погоджуються щодо папи і римлян, не упустили, а швидше німе бидло (як нас називають) до обори своєї загнали! Але то треба гасити, коли у сусіда горить, аніж коли до твого даху прийде. Не допоможуть тоді й те братство, й ті списи, та бунти, що тепер з ними маємо на своїх, котрі піклуються як про своє, так і про ваше душевне спасіння, і про кращий порядок у Церкві Божій, ніж ми мали до цього часу, а ще більше про згоду, про милість, про з'єднання, про яке самі в церквах наших Пана Бога настирливо просимо, щоб по-старому, як за часів наших предків, «єдиними устами і єдиним серцем могли славити пречесне і величне ім'я Отця і Сина і Святого Духа!» А що наші посполиті бридяться читання Письма церкви Римської, не довіряючи авторам і говорячи, ніби приводили не власні листи святі й листи вчителів церковних, і як доказ тих промов, що ми мали видавати, я, взявши Казання про антихриста, яке видали Римляни, і звіривши зі всіма місцями Святого письма і святих отців, які наводжу сам, я побачив, що те справедливе, що написане у святих отців про антихриста, є і в «Казаннях». Для своїх переклав деяку частину того «Казання» на нашу руську мову, запевняючи всіх православних християн нашої грецької віри, що у всіх святих отців грецьких описано про антихриста так, як «Казання» наводить ті місця, а не інакше. Бо наші не всі про це знають, а інші хоч і читають, з упертості не вірять, ще інші папських книг бридяться, тому читати їх не хочуть, а ще інші як простаки допомагають упертим тим, що вірять лише людським чуткам, не знаючи письма.

А так, щоб достатньо знав про власного антихриста, хто він і звідки прийшов і хто його перший прийме і слухати буде, начувайся і, пильно придивившись до тих доказів ясних, зважай на себе. Якщо прийшов антихрист або ще на нього очікуєш, — аби потім, підведений єретицьким баламуттям і вірячи, що папа є антихрист, не прогледів власного і правдивого антихриста, коли прибуде, як жиди, сподіваючись на іншого Месію у своїх думах і фантазіях, правдивого Месію Христа Спасителя нашого прогледіли і погордували ним, а тепер уже, певно, не кого іншого, як того антихриста чекають, приймуть за свого Месію, — згідно зі словами Христовими, як почуєш далі, на своєму місці!

По-перше, всі листи про антихриста здебільшого говорять про нього як про одну людину в одній певній особі. Іоан Святий називає його антихристом як одного з інших попередників і дає йому власне ім'я в «Апокаліпсисі», яке мусить містити в собі це число — 666. А такі власні імена нікому іншому, як тільки певним особам, даються. Святий Павло називає його людиною беззаконня і сином погибелі і додає, що має піднестись над тим, кого називають Богом або кого вважають за Бога. З цього випливає, що ним буде такий, котрий не допустить собі рівного ніякого учасника, ані товариша, ані наступника. Бо інакше не стерпить того, щоб хтось перед ним або після нього мав бути. У чому всі святі отці і церковні отці погоджуються і свідчать про те, що антихрист має бути одним певним чоловіком. Кирило Єрусалимський мовить, що антихристом буде якась людина, спроваджена дияволом, наділена чарами і знається на чорнокнижництві. Амвросій Медіоламський пише, що як Син Божий став чоловіком, так і диявол виявиться чоловіком. Святий Златоуст антихристом вбачає чоловіка, котрий буде мати всю силу диявольську. Святий Єронім також вважає антихристом тільки одного чоловіка, в якому тілесно буде знаходитися весь диявол. Так само антихриста розуміють святий Кипріян, Іполіт, Августин, Теодорит і святий Григорій.

Якщо так, тоді неправдою є, коли кажуть щодо пап, ніби кожен з них мав бути антихристом, почавши від Боніфація Третього. Бо вже не один чоловік, як пишуть святі отці, але що папа — то мав би бути антихрист, мало не від тисячі років! А оскільки святі отці розуміють (під антихристом) тільки одного чоловіка і тільки одну особу, то вони більше, ніж на сто шістдесят пап сягають. Надто святий Павло, описуючи антихриста, мовить, що доки не прийде і доки не зголоситься чоловіком беззаконня син погибельний, тобто антихрист, доти судний день не настане. Чим дає знати, що доки не буде відступу, доти не прийде антихрист.

А якщо хочеш знати, що це за відступ, послухай одного грецького вчителя святого Іоанна Златоуста. Хоча б міг багато їх тут навести, як Єроніма, Амвросія, Тертуліана, Августина, але їм даю спокій, аби ти не говорив — доводжу римськими докторами, то маєш одного свого вчителя, який щодо тієї другої глави другого листа до Солунян пише: «Коли спочатку виникне і зникне панство римське, тоді покажеться антихрист». І сам же далі мовить: «Коли те панство буде скасоване, тоді звільнене місце або монархію антихрист посяде і привласнить собі і людське, і божеське панування». Бо як ті перші панства або монархії, які були перед Римським царством, були скасовані, а саме Царство Медів — вавілонянами, а

Вавілонське — персами, а Перське — македонянами, а Македонське — римлянами, так і Римське царство буде скасоване антихристом, а той — Христом, а потім буде кінець». Отже, дивись собі, що панство Римське ще не знищене до кінця і не до кінця спустошене, бо якось воно ще тримається. Тому, ясна річ, що антихрист ще не прийшов.

А якби сказав, що це Златоуст писав про пап, які посіли Римське царство, то чи ще не перед Златоустом почали в Римі правити папи? І за часів Златоуста папа Інокентій сидів у Римі, і чи Златоуст не вказав би на нього пальцем, якби папа був антихристом? Але загалом визнавав його як головного пастиря Божої Церкви, і втікав до нього, скривджений, коли був скинений у своїй патріаршій столиці Теофілом.

Послухай, що далі святий Павло мовить про антихриста, що звеличується більше всякого бога, тобто, що називається богом, або що хвалимо. Тобто, як пророк Даниїл викладає: «Піднесеться на противагу всякому богу і проти Бога, і над Богом буде говорити, і не буде дбати про жодного з богів, бо проти всього повстане». Цими словами дає знати, що антихрист стане над усяким божеством як фальшивим, так і правдивим, і не дозволить людям хвалити правдивого Бога, ані жодного зображення, ані до похвали виставляти, окрім самого себе, а сам не перестане таємно хвалити Бога (тобто диявола свого, який йому всього буде добавляти. До того там само пророк додає, говорячи: «І Бога Маозим на місці своєму сославить», тобто таємно вибудувавши йому в замку місце, прикрасить його і сріблом, і золотом, і дорогим камінням». Так і Златоуст про антихриста говорить, що собі привласнить усю міць і владу і буде називатись Богом усіх і Богом найбільшим над усіма богами. Що й пророк Даниїл підтверджує такими словами: «І возвеличиться над усім Богом, і буде сильніший від Бога богів. Одним словом, постане антихрист над самим Богом, не говорячи про своє старшинство, і над усіма святими, і над вселенською Церквою. Про що дає знати Даниїл, говорячи, що «не буде дбати про Бога своїх батьків». І як святий Іоанн в «Апокаліпсисі» пише: «І відкриє уста свої для хули на Бога, ганьбить ім'я його і поселення його, і тих, хто живе на небесах». Це святий Іоанн називає: «... великим прелюбодійством наповнейі ганебні імена».

Дивись, чи папа піднімається над Богом чи над найменшим святим у небі, і чи піддає блюзнірству прибуток Божий і живучих на небі? А подивись уважно, що ніколи не піддавав блюзнірству поселення Божого ані тих, що мешкають у небі, і ніколи не забороняв хвалити Бога правдивого, ані до святих звертатися, а навпаки, сам усіх святих хвалить, до них звертається і закликає святкувати їх свята й образи їх у церквах шанобливо тримає? І якщо це є ідолопоклонство, як говорять єретики, тоді папа мав би постати над усіма світлими богами, але він піддається Богу і святим, і не тільки не забороняє хвалити ідолів, а й узагалі, згідно з розповідями єретиків, хвалити стількох богів, скільки е святих і святців у небі і скільки є різьблених і мальованих зображень на землі. А так тим самим єретики явно показують, що папа не є антихристом. Бо себе ставить нижче від усіх і кожному святому віддає почесті. А щодо того, що говорять, що Папа постав над усіма і є вищим понад те, що називається Богом, бо собі привласнив титул вселенський, вознісся над патріархами, архиєпископами, єпископами, над усіма синодами, над святим письмом і над царями, кесарями і князями, яких Письмо завжди для гідності називає богами, а потім кажуть, що він є антихрист (папа), — то тут я, як обіцяв на початку, папу не обмовляю. Бо має немало своїх оборонців (які про нього правдиво говорять, згідно зі словом божим), а власне сам Бог через їхні листи їх охороняє. Але це говорю тільки для того, що і це місце святого Павла єретики безсоромно фальшують, який ясно говорить, що антихрист мав піднятися не тільки над усіма людьми, царями і єпископами, над усяким підданим, як вони вивертають слова апостольські, але мав піднятися над усіма богами, над усім тим, що люди називають богом, або що вважають богом, або як говорить Даниїл: «Мав піднятися над усім Богом і говорити, що він є сильнішим від Бога богів». Чим ясно дають зрозуміти, що антихрист, хоча сам буде знати і таємно хвалити іншого бога, але перед людьми сам себе понад усі боги буде славити. А це є те, що єретики відхиляють або обминають, бо не є такими сліпими, щоб не бачити, що це жодним чином не може стосуватися папи. Бо ще ніколи жоден . папа не був таким зухвалим, щоб постати понад істинним Богом, ані над жодним святим, ані над іншими людьми. І не підноситься над іншими папами, своїми попередниками, і взагалі багатьох із них уважає святими і звертається до них, як до Бога, такими словами: Григорія святого, Леонтія, Климентія, Сильвестра та багатьох інших святих. Ще апостол Павло говорив про антихриста, що він мусить сидіти в Божій Церкві, показуючи себе, нібито він є Бог або Христос, і говорити: «Має стояти на місці святому». Якщо це требах розуміти про Єрусалимську церкву, в якій буде сидіти антихрист як жидівський Месія, як це розуміють старі церковні вчителі Іриней, Іполіт, Кирило Єрусалимський, Гілярій, Амвросій, Златоуст, Ієронім, Августин, тоді жоден папа не може , вважатися антихристом, оскільки він ніколи в Єрусалимській церкві не сидів, ані не сидить. Але якби інакше розуміли, а власне, що антихрист повинен сидіти в правдивій Христовій Церкві, як це розуміють Ієронім, Златоуст і Теодорет, тоді тим більше жоден папа не є антихристом бо не кожний, хто хоча колись сидів у Божій Церкві, є антихристом.Бо й апостоли, і їхні намісники сиділи і сидять у церкві, але не є антихристами. Але той тепер є антихрист, хто так сидить у Церкві, як Бог. Бо Павло святий ясно говорить: «Якщо він сидить у Церкві Божій і показує себе як Бога, нібито він є Богом».

Це все єретики відхиляють і опускають, аби тим швидше засліпити людям очі. Але ніколи жоден папа не видавався за Бога і ніколи не сидів у церкві як бог, а як слуга Божий, називаючи себе «слугою слуг» Божих, отже, невинно його називають антихристом.

Слухай-но ще більше! Всі листи одностайно свідчать, що царство антихриста має бути дуже коротким, і виразно згадують або час, години і півгодини, тобто півчверті літа, або сорок два місяці. Бо так Даниїл мовить: що святі мають бути підданими антихристу «до времене і времену і, повремену», тобто до часу (через рік) і «времену» (тобто через два роки) і «повремену» (тобто через півроку). Всі вчителі церковні з тим погоджуються і так викладають. І в другому місці говорить той самий пророк: «У полі ж седмина (тобто через півчверті літа, бо седмина у нього розуміється сім років) візьметься триба (тобто офіра служби Божої, як святі отці викладають) і возлияння на святий храм омерзіння і спустошення (що є антихристом), і до закінчення року кінець буде спустошенню. А в третьому місці Даниїл питає, коли настане кінець тих див, і така йому дається відповідь: «Яко во время и времене и в полвремене» (тобто через півчверті літа), як і сам Даниїл викладає трохи далі, говорячи: «Від того часу, коли буде віддалена офіра (розумій служби Божої) і буде встановлена огида до спустошення? (тобто антихрист), буде 1290 днів» 2, які мало що більше вчинять, ніж півчверті року. З тим пророцтвом Даниїловим збігається заява святого євангеліста Іоанна, який говорить, що ґанок, який є перед церквою, даний поганином, і святий град знищить за 42 місяці, які теж становлять півчверті року. І вдруге святий Ян там само мовить: «Дам двом свідкам моїм і будуть пророкувати через тисячу двісті шістдесят днів, одягнені в лахміття». Ці дні також становлять мало не півчверті року. Ще той Іван євангеліст говорить: «Горе живучим на землі і в морі, як зійде диявол» 3 тих, а інші розумніше баламутять, бо не встановили певного часу. На закінчення дивись у «Постилах» єретичних, що не тільки з тими всіма, але самі з собою не погоджуються, бо кажуть, що антихрист ще від царя Фоки, тобто від 607 р. від народження Христа, сидить у Римі. А в іншому місці самі проти себе свідчать із святого Бернарда, що відразу після нього, тобто 1150 р. після народження Христа, мав наступити (антихрист); а тому вже більше 400 років який, говорять, за тих наших часів уже ясно появився і показався.

Бачиш, бідний простаку, що слухаєш їх балаканину. Запитую тебе: кому з них тут вірити будеш? Бо якщо це правда, що антихрист тепер, аж після Бернарда, мав наступити, тоді перед Бернардом жоден папа не був антихристом. Тоді це неправда, що написано в іншому місці, ніби всі папи мали бути антихристами від часу царя Фоки, оскільки від царя Фоки до Бернарда минуло 540 р. Особливо, коли вже антихрист явився, як кажуть єретики, тоді вже явним є його ім'я. Бо так Дух Святий після появи мовить: «Тут є мудрість, яку має розум, хай шанує число звірине, а число є людьске і число його шістсот шістдесят шість».

Хай же тобі, дурню, що їх слухаєш і називаєш папу антихристом, єретики скажуть, якщо знають, це ім'я антихриста, яке б мало в собі цю передбачену лічбу! Або якщо ім'я антихриста є папа, нехай покажуть згадану лічбу в тому імені. Нехай тут покажуть мудрість свою.

Ще і це має бути певним знаком приходу антихриста, що антихриста жиди визнають за свого Месію, як про це свідчить сам Христос такими словами: «Я прийду во ім'я Отця того, і не приймете мене, а хто прийдг во ім'я своє, того приймете». Як це місце Іриней, Златоуст, Кирило Александрійський, Теодорет і всі старі вчителі викладають. Кирило Єрусалимський так мовить: «Відмовилися жиди від справжнього Христа». Отже, фальшивого блудні приймуть; про що Спаситель правдиво повідомив: «Якщо інший прийде во ім'я своє, його приймете». Гіларій каже: «Антихрист жидами прийнятий, буде стояти на святому місці і власне то буде блуд жидівський, що приймуть фальш ті, котрі погордували правдою». Це ж Єфрем і святий Амвросій ясно підтверджують зі слів Павла.

А оскільки справжнього антихриста жиди мають прийняти за Месію, то покажи-но, якого папу жиди прийняли за свого Месію? До того, якщо жиди приймуть антихриста за свого Месію, — як сам Христос і святий Павло і всі вчителі свідчать, — тоді це є певним, що антихрист має народитися з народу і люду жидівського, як про це явно пише святий Ієронім. Бо жиди чужого за свого Месію ніколи б не прийняли, які твердо вірують і тепер це твердять, що Месія мусить прийти з їхнього народу. Про що ті старі християнські вчителі впевнено говорили у Письмі, що також має бути певне покоління, з якого має народитися антихрист. Про що Іриней, він же єпископ і святий мученик, який прийшов відразу після апостолів, пише: Пророк Єремія оголосив покоління, з якого вийде антихрист, так кажучи: «Від Дана чути іржання їхніх коней, від голосу й крику його поборників здригається земля, і прийшов, і пожер землю, і все, що на ній, місто, і всіх його мешканців». 4 І тому те покоління в заяві Святого Іоанна не є шанованим між тими, котрі є спасенними. Іриней, з котрим погоджується Іпполіт у «Казанні про кінець світу»: «Антихрист, — (мовить), — з упевненістю народиться з покоління Дана, бо як із покоління Іуди народився Христос, так із покоління Дана народиться антихрист, бо у всьому він, згубний, хоче наслідувати Божого Сина. Лев є Христос, Лев також є антихрист. З жидів вийшов Христос, і той з жидів вийде. А Амвросій Медіоланський говорить, що антихрист вийде з покоління Дана строгим суддею, крутим тираном. Святий Августин: «Коли, — (говорить), — Яків благословив свого сина, такі слова сказав про Дана (сина свого), що з його покоління — розуміють — має постати антихрист».

Якщо святі отці, як грецькі, так і латинські, не почерпнули зі Святого Письма, що антихрист має народитися з жидів з покоління Дана (а це є певним, що жоден папа не народився з жидів, не кажучи вже, що з певного жидівського покоління), то чому їх називають антихристами?

До того ж треба знати, що військо антихриста, яким собі має підбивати людей, є всі єретики, як каже Златоуст. А святий Іоанн усіх єретиків називає антихристами. А якби папа серед них був головним антихристом, то ніколи б єретики, які є членами, слугами і предтечами антихриста, так не наступали на папу як на свого гетьмана, а папське царство як свого повелителя помножували і розширювали. Але тепер не тільки Лютерани, Кальвіністи, а й ті, кого євангелісти вважають єретиками, новохрещенці, ебмоніти, тройбожани та інші диявольські збіговиська, як турки, татари і жиди, проти римського папи. Отже, не може бути папа антихристом. Бо як сатана не виганяє, так і дрібніші антихристи не переслідують верховного антихриста. Як сам Христос сказав, що дні гоніння антихриста мають бути скороченими, бо не може він довше тривати, як тільки півчверті року, як це вище було показано. До того ж сам Христос свідчить, що під вплив антихриста, як ніколи в світі, потрапить велика кількість християнських людей, і не пізніше, бо якби не зупинити тих днів, то не залишиться жодного живого чоловіка. Чого ще, з ласки Божої, тепер не бачимо.

Тому тут так багато про папу виписав, щоб його боронити (хоча б і тим не згрішив, якби охороняв невинного від нападу злих), бо дехто звинувачує нас, нібито їх відводимо від правдивих пастирів і віддаємо до антихриста в неволю, не називаючи антихристом нікого іншого, а тільки Римського Папу. І якщо це правда, то кожний найпростіший це побачить. Але як сказав вище: «Будь безпечний, християнський брате, на повість і вигадки єретицькі, а дивись пильно, аби, сподіваючись, що папа є антихристом, самого істинного антихриста не продрімати». А якщо хочеш знати про правдивого антихриста, слухай і пізнавай його в часі, доти той головний антихрист не прийде — по чутках і по предтечах.

По-перше: тоді, коли антихрист має ганьбити Бога і пресвяте ім'я його, і прибуток його, і святих, які перебувають на небі. Чи не є вірними слугами і посланцями антихриста ті, котрі це вже починають робити, котрі Пресвяту Трійцю, Сина Божого і Духа Святого ганьблять, котрі Христа Пана б'ють за божество його і за інші заслуги, які мав у батька свого протягом усіх віків? Чи це не антихристи, які прибуток Божий, тобто Церкву святу вселенську, в якій Христос перебуває з Духом своїм Святим, аж до кінця світу ганьблять і соромлять, називаючи її повією, і приписують ідолопоклонство? Чи це не антихристи, котрі й цей другий прибуток, житло Боже, Пречисту Богородицю і всіх святих ганьблять, мовлячи, що або ще не є в небі, або що з нами не моляться, або про нас не знають, ані молитов наших не чують, ані нам не можуть ні в чому допомогти.

По-друге: якщо антихрист слушно названий супротивником Божим, бо противиться Богу і Христові його, то чи сьогоднішні єретики не є вірними слугами його, які теж противляться Христові, як голові й (як новохрещенці), так і тілу його, що є його Церквою, як настійно чинять усі відступники.

По-третє: якщо встановлену жертву — службу Божу — антихрист має знищити, як уже було сказано, тоді сьогоднішні єретики мусять бути не останніми слугами і посланцями антихриста, котрі не тільки безкровну жертву служби Божої, а й престоли, які для неї призначені і від початку християнства в церквах старанно зберігаються, де можуть розвалюють, щоб тим меншу працю мав він, головний антихрист, коли прийде.

По-четверте: антихрист є головний, коли всю віру христи-

По-четверте: антихрист є головний, коли всю віру християнську, особливо святе хрещення, знищить. В цьому йому так допомагають лютерани і кальвіністи як його вірні слуги, навчаючи, що хрещення не до кінця знищує всіх єретиків і не дає ласки. А ще більше кальвіністи, котрі вчать, що хрещення не потрібне для тих дітей, які родяться від християнських батьків. А новохрещенці ще більше заперечують хрещення і взагалі в усіх дітей хрест відбирають. Бо якщо хрест не потрібний дітям і дорослим не корисний, то згідно з їхньою брехливою наукою його тим швидше антихрист знищить і як непотрібну церемонію остаточно згладить.

По-п'яте: як антихрист не дбає про бога своїх батьків, так єретики про своїх предків не хочуть дивитися на старших християн, не дбають нічого про старовинність, давність, розповсюдженість та єдність і не хочуть згоди у вірі всього християнства, щоб ніхто не дивився на сукцесію парадних пастирів, таких, як пап, патріархів, християнських єпископів, яка почалася від апостольських часів аж до сьогодення.

По-шосте: як антихрист має відмінити права і часи, так само єретики погордували церковними правами і відмінили стародавні церемонії святого хрещення і відкинули тайни Христові і оголили (Церкву), відмінили верховенство єдиного пастиря видимого в Божій Церкві і розділили на стільки верховенств, скільки є їх зборів. Чи тоді єретики не є явними посланниками антихриста?

По-сьоме: якщо антихрист має знищити всі знаки і пам'ятки християнської віри, оскільки названий гидотою, яка на подив спустошує і розкидає всі речі святі, тоді можемо правдиво сказати, що сьогоднішні єретики є його членами. Бо від початку світу не було ще секти, яка б так сильно псувала і ганьбила всі знаки християнської релігії, як сьогоднішня єретицька Аріанська і новохрещенська секта. Всі помисли і труди їх скеровані на те, щоб викидати присвячені Богові вівтарі, вивертати Божі церкви, палити й знищувати образи, руйнувати костьоли і монастирі, знищувати шпиталі, розганяти школи, топтати мощі святих, знищувати пам'ять про них, відкривати гроби померлих, розвалювати цвинтарі, відміняти всі старі церемонії, насміхатися з таїнств, відкидати офіру служби Божої і топтати Христове Тіло. А що залишається для милого Бога, якщо це не означає стелити антихристові широку дорогу, щоб, коли прийде, швидше знищив решту.

По-восьме: антихрист названий людиною гріха, тому що має примножувати всі гріхи, несправедливості, а все, що є добрим, має псувати і знищувати. Отже, ті, хто рятує і розширює царство гріховне, певно, є слугами антихристовими. А це теперішні єретики, бо не тільки всі зовнішні ознаки християнської набожності псують і їм якнайболючіше роблять, а й згладжують внутрішню святість і набожність або перешкоджають їм усяким способом і розширяють гріховне царство. Бо завдяки їхнім старанням усюди панують злість і несправедливість, а любов остигає і гине зовсім. Бо як же там може мати місце любов, де немає єдності християнської віри, яку вони різними розколами найбільше роздирають. Надто те, що немає в них страху Божого, бо всі вірять і дуже надіються, що вони презренні, що вони в ласці Божій будуть спасенними, хоча й нічого доброго не чинили і грішили всіма гріхами й осквернили, — аби лише вірили. Надто ділами добрими нехтують, бо їх вважають непотрібними для виправдання і спасіння. А що найбільше — царство гріховне розширюють, а те, що сповідь святу, яка була здавна прийнята в Божій Церкві, якою люди найбільше від гріхів рятувалися, відвертали злі справи й утверджувалися у всякій доброчинності, цнотливості й побожності, ту (сповідь) вони зовсім забрали й відкинули і людям до свавільного життя двері відчинили. Бо це є вроджена риса кожного, що в собі ніхто злого нічого не бачить, швидше побачить це в комусь іншому. Тому що не кожний знає ліки від рани, крім лікаря, а оскільки вони самі грішать, то самі без всякого покаяння прощають гріхи. А про пастирів Церкви Божої, яким доручено судити між проказою і непроказою, нічого не дбають, говорячи, що не потрібно попу знати про твої гріхи, одному лише Богу, який бачить тайни сердечні. Та з них і Богу сповідатися не треба, оскільки він бачить. Але не для того маємо сповідатися з гріхів, щоб про них Бог не міг знати, а для того, щоб самі себе засудили і засоромилися своїх злочинів, а потім прийняли пораду і ліки на душевну рану від пастиря Божої Церкви.

По-дев'яте і останнє: Іоанн святий називає антихристами всіх тих, котрі спочатку були з нами в єдиній вселенській християнській Церкві, не зжилися з нами, але вийшли з нас і від єдності відступили і розійшлися у різні розколи. А це є теперішні єретики. Бо не ми з них, а вони з нас вийшли і повстали. Отже, є певним, що це є малі антихристи, які очікують головного і видаються його слугами.

Це все уважно прочитавши і добре зваживши, скажи тепер правду, якого Бога боїшся: хто тут антихрист? І не суди нікого, доки сам правди не пізнаєш.








ІПАТІЙ ПОТІЙ

I. Унія греків з костьолом римським 1595 року.

Дається за: І. Потій. Унія грековь сь костеломь римскимь 1595 г. // Памятники полемической литературы в Западной Руси. Кн. 2: Русская историческая библиотека. — Пб, 1882. — Т. 7. — С. Ш — 168. Переклад із староураїнської Г. Антонюк.


 1 «Учень не більший за вчителя» — Лк. 6,40.

 2 Дан. 12,11.

 3 Далі пропуск у тексті автора.

 4 ЄР. 4,15; 6,23 та ін.






Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.