Попередня     Головна     Наступна (Продовження словника М-Я)




Словник
імен, назв, термінів

А-Л


Аарон — за біблійним міфом, давньоєврейський патріарх, первосвященик.

Абідон — йдеться, очевидно, про одне з двох міст Абідос на азійському узбережжі Геллеспонту або у Верхньому Єгипті

Абірон (Авірон) див.: Датан.

Абсолон - біблійний персонаж, третій в ряді син Давида І Меахи, вбивця рідного брата Аммона. Проголосив себе королем і захопив Єрусалим. Загинув у битві з військом Давида.

Август (Ягеллон) див: Сигізмунд II.

Августин (Авкгустин) Аврелій Блаженний (353 — 430) — християнський теолог, один з Отців римо-католицької церкви, автор твору «Царство небесне».

Августова смерть — йдеться, певно, про смерть польського короля Сигізмунда II Августа (1520 — 1572).

Авель (Авл) — за біблійною легендою, пастух, убитий старшим братом Каїном.

Аверроес (Ібн-Рушд) (1126 — 1198) — визначний арабський філософ, який поглибив і розвинув матеріалістичний бік учення Арістотеля.

Авзонська ліра — італійська ліра; від давньої назви Італії — Авзонія.

Авзонський люд — італійський народ.

Авірон — Абірон.

Авкгустин. див.: Августин.

Авл див.: Авель.

Авраам. — за біблійною легендою, родоначальник єврейського народу.

Аврора — римська богиня світанку.

Ага — офіцерський титул в Османській імперії.

Агаг — біблійний персонаж: цар амаликський (амалехітський).

Агамемнон — герой давньогрецьких міфів, цар Аргосу, учасник Троянської війни, оспіваний Гомером в «Іліаді». Був убитий своєю дружиною Клітемнестрою та її коханцем Егістом.

Агарен див.: Моаб.

Агесілай — йдеться, очевидно, про Агесілая H (бл. 444 — бл. 360 до н. е.), спартанського царя, полководця й дипломата. Одержав ряд перемог над Персією, відновив гегемонію Спарти в Греції.

Адам — за біблійним міфом, «прабатько людського роду», перша людина, яку Бог створив нібито з праху земного.

Адріан VI — папа римський (1522 — 1523). Був вихователем імператора «Священної римської імперії» Карла V.

Адріанополь (Андріанополь) — давня (грецька) назва нині турецького м. Едірне.

Аквілон — бог північного вітру у давньоримьскій міфології.

Аквілонський край — тут: північно-східний край — за назвою вітру.

Аквінський Томас (1225 — 1274) — найвидатніший філософ і теолог середньовічної Європи.

аксій — найбільша річка в давній Македонії.

Актеон — міфічний мисливець, якого Артеміда за зухвальство перетворила на оленя, і його розтерзали власні собаки.

Актейські поля — мовиться про аттичні поля, за давньою назвою Атіки — Акте.

Актійські пісні — аполонівські; за епітетом Аполлона, храм якого був на мисі Актій в Акарнанії (Греція).

Алани — іраномовні племена сарматського походження, предки сучасних осетинів.

Албанії — мешканці Албаланії — країни, розташованої на південно-західному узбережжі Каспійського моря.

Александр Великий (Македонський) (356 — 323 до н. е.) — полководець і державний діяч античних часів, цар Македонії; вихованець Арістотеля. Підкорив Грецію, а також багато країн Сходу і Середньої Азії.

Александр Михайлович (Четвертня) — маловідомий представник українського роду можновладців Святополк-Четвертинських.

Александр Ягеллончик (1461 — 1506) — великий князь литовський, а від 1501 р. і король польський. Син короля Казимира Ягайловича.

Александр III — папа римський (1159 — 1181).

Александр VI (Борджіа) — римський папа (1492 — 1503).

Александр (володар Волощизни) — йдеться про Александра Лапушняну (помер 1568) — молдавський господар (1552 — 1561, 1564 — 1568).

Александрія — місто, де перебував один із християнських патріархів. Нині це місто єгипетське і порт на Середземному морі.

Алекто — одна з трьох фурій.

Алківіад (бл. 450 — 404 до н. е) — афінський політичний діяч і полководець, вихованець Перікла, учень Сократа. Користувався великою популярністю громадян. За це його вороги люто зненавиділи й звинувачували то у прагненні до тиранії, то у святотатстві. Був вигнаний з країни. Внаслідок підступів спартанців його вбито у Фрігії.

Алкменід — нащадок Алкмени. Тут: Геракл.

Аллах — ім'я Бога в ісламі. За Кораном — творець світу.

Алтанти — невідомий нам топонім.

Алхімелек — архісвященик в Нобе (XI ст. до н. е.), нагодував вигнанця Давида і віддав йому меч Голіафа, за що за наказом Саула загинув разом із 84 своїми священиками.

Альба Грека (Альба Грецька Альба). — Йдеться, можливо, про латинську назву Белграда.

Альберт (Йоан) — див.: Ян І.

Альбрехт (1397 — 1438) — автрійський князь, король німецький. Одружився з Єлизаветою, дочкою цісаря Сигізмунда Люксембургського, короля чехів і угорців.

Алькоран див.: Коран.

Альиид (Алкід) — Геракл (як онук тірінфського царя Алкея).

Амазеус Ромул — професор риторики в Болонському, Падуанському та Римському університетах у першій половині XVI ст.

Амалехіти (амалекіти) — біблійне плем'я. Див.: Моаб, Агаг.

Амалик — біблійний персонаж.

Амалок див.: Моаб.

Амбросій Міланський див.: Амвросій.

Амврост Медіоланський (Амбросій Міланський) (бл. 340 — 397) — один із Отців церкви, міланський єпископ. Піклувався про незалежність церкви від держави. Відомий як укладач духовних пісень.

Амінь — біблійний термін. Уживається як заключне слово в молитвах, проповідях і означає: правильно, істинно, кінець.

Амміан. Лґарцелін. (бл. 330 — бл. 400) — римський історик. Автор праці «Діяння», яка висвітлює історію Риму. З 31-ої книги збереглося 18, що охоплюють 353 — 378 рр.

Амурат - йдеться про турецького султана Мурада II (1421 — 1451), який розгромив 1444 р. у битві при Варні армію європейських держав під командуванням польського короля Владислава III ("Варненчика").

Амфіктіони — так називали членів амфіктіонії — релігійно-політичного союзу племен і міст Давньої Греції для спільного відправлення культур й мирного розв'язання конфліктів, що виникали між його членами.

Амфіон — міфічний давньогрецький музика. Каміння, зачароване його грою на лірі, буцімто, саме складалося в мури, навколо Фіви.

Анаксагор Клазименський (бл. 500 — 428 до н.е.) — давньогрецький філософ. Визнавав нескінченну якісну багатоманітність первісних елементів матерії, з різних поєднань яких утворюються всі існуючі речі.

Анастасій (цісар) — очевидно, Анастасій І (бл. 430 — 518), імператор Східної Римської імперії.

Анахарсіс — відомий скіфський філософ VI ст. до н. е. Токсарис — супутник Анахарсіса.

Анджей з Гуркі див.: Гурка Андрій.

Андрій — первозванний апостол, проповідник учення Христа у Скіфії (і в Києві).

Андрій (Тенчинський) див.: Тенчинський Андрій.

Андрінополіс — Адріанополь.

Андріанополь — Адріанополь.

Андромаха — дружина троянського героя Гектора. Стала символом відданої дружини.

Анна — мазовецька герцогиня. Мазовія — історична область Польщі.

Aннa (963 — 1011) — дружина Володимира Святославича. Була сестрою константинопольських царів Василія II Болгаробійці і Константина VIII.

Антимис (антиминс) — плат, яким покривають престол під час літургії.

Антихрист — у християнській міфології посланець диявола, який прийде нібито на землю перед другим пришестям Христа.

Антіохійський собор — помісний собор Східної церкви, що відбувся у м. Антіохія 341 р.

Антіохійці — мешканці м. Антіохія.

Антіохія — місто в Сірії, одне з вогнищ раннього християнства.

Антіпатр (397 — 319 до н. е) — македонський полководець, прихильник Александра Македонського, після смерті якого був регентом-правителем імперії.

Аоніди — музи; за назвою місцевості в Бестії (Греція), де був центр культу муз.

Аонійські гори — пасмо гір у Беотії (Греція).

Апеллес (356 — 308 до н. е.) — славетний давньогрецький художник, придворний маляр Александра Великого.

«Апокаліпсис» — остання книга Нового Заповіту Біблії, яка називається також «Одкровенням Йоанна Богослова». Написана близько 69 р., найбільш давній твір християнської літератури.

«Апокрисис» — один із кращих антиуніатських полемічних творів Христофора Філалета.

Аполлон (Аполло) — бог сонця і світла у давньогрецькій міфології. Пізніше вважався покровителем мистецтва й муз, богом лікування тощо. Аполлон мав прізвисько «піфійський» — на честь перемоги, яку він одержав над змієм-чудовиськом Пітоном (Піфоном).

Апостат — відступник од віри, віровідступник.

Апостол: мандрівний проповідник у період раннього християнства; учень Ісуса Христа; церковна книга.

Апостольська столиця — йдеться про папську столицю Ватікан.

Алулія — історична область на Південному Сході Італії.

Арабія — назва території, де мешкають араби.

Аравієць — мешканець Аравійського п-ва.

Аравія — історична країна на Аравійському п-ві.

Аратові вірші — йдеться, очевидно, про астрономічну поему грецького поета з Кілікії Арата «Феномена» (бл. 270 до н. е.).

Арголіда — область у східному Пелопоннесі (материкова Греція). Тут. греки взагалі, візантійці.

Арголідський — похідне від «Арголіда».

Аргус — за давньогрецьким міфом, стоокий гігант, якому Гера веліла стерегти Іо, перетворену на корову.

Аріани — послідовники вчення Арія, зокрема антитринітарії та протестанти XV — XVII ст.

Арієва секта — послідовники вчення Арія.

Арій (256 — 336) — священик з Александрії. Вчив, що Ісус Христос не «єдиносущий», а лише «подобосущий» Богові-Отцеві, тому він створений, а не вічний. Його вчення — «аріанство» — зажило великої популярності. Нікейський собор 325 р. засудив це вчення. У XV ст. воно відродилося в Італії, широко розповсюдилося в Польщі під назвою социніанства.

Арій (Аріус) — александрійський пресвітер (помер 336 н. е.), автор догмата про «неєдиносущїї» бога-отця і бога-сина.

Аріон — поет-кіфаред з Метімна на о. Лесбос (бл. 600 до н. е.).

Арістід (бл. 540 — 567 до н.е. — військовий діяч давніх Атен. Прославився під час греко-перських воєн.

Арістіп — філософ із Кірени, засновник кіренської школи (гедонізму) (бл. 434 — 360 до r e).

Арістотель (384 — 322до н. е.) — видатний давньогрецький філософ і вчений. Був учителем Александра Македонського. Засновник філософської школи в Атенах, автор праць з різних галузей знань.

Арістофан (445 — 385) — відомий давньогрецький комедіограф.

Арктойський край — північний край. Арктос — сузір'я Ведмедиці.

Арсеній — можливо, йдеться про Арсенія Аворіана, патріарха константинопольського (1255 — 1260, 1261 — 1267).

Артаксеркс — йдеться про Артаксеркса І (465 — 424), за правління якого згідно з Каллієвим миром (449) були завершені греко-перські війни.

Артикул — розділ, параграф, стаття.

Архієпископ (арцибіскуп) — почесний духовний сан єпископів, один із найвищих ступенів у християнській церковній ієрархії; вищий ієрарх у більшості християнських церков.

Архімєд (бл. 287 — 212) — відомий давньогрецький учений.

Арцибіскуп див.: архієпископ.

Ассірійський — прикметник до назви давньої країни Ассірії в північному Межиріччі.

Аскольд (пом. 862) — київський князь. Разом з Діром здійснив похід на Візантію. Убитий Олегом у Києві.

Аскреус — мовиться, напевне, про Гесіода, батьківщиною якого було с. Аскра неподалік підніжжя Гелікону.

Аспри — дрібна турецька монета.

Ассур — столиця давньої Ассірії.

Афанасій. див Атанасій:

Афіни, див. Атени.:

Атлант (Атлас) — титан. За участь у боротьбі проти Зевса був покараний: мусив повічно тримати на плечах небо.

Атлас див.: Атлант.

Аугуста — йдеться, очевидно, про баварське місто, нинішнє Аугсбург (Німеччина), яке в давнину називалося саме так.

Аудитор — учень, якого визначав учитель для вислуховування уроків інших учнів.

Атанасій (Афанасій) І — патріарх константинопольський (1289 — 1293 1303 — 1311).

Атанасій (Афанасій) Великий (Александрійський) (295 — 373) — святий, представник патристики, автор численних релігійно-догматичних та полемічних трактатів. Очолив боротьбу з аріанством.

Атени (Афіни) — місто-держава у Давній Греції. Нині — столиця Греції.

Афон — Свята Гора на п-ві Халкідіку у східній Греції, де розмістилися численні монастирі.

Ахаб — біблійний персонаж.

Ахат — супутник і вірний друг Енея.

Ахейські волості — територія, заселена грецьким племенем ахейцями.

Ахелойські води — річка в Етолії (Греція).

Ахеронт — річка в підземному царстві.

Ахіл (Ахілес) — міфічний герой троянської війни, головний персонаж «Іліади» Гомера.

Африк — південно-західний вітер у римській міфології.

Аякс — один із грецьких героїв у троянській війні.

Ацій (Атій) — батько Атії, матері Октавіана Августа.

Баби — пелікани.

Баварія — В епоху Реформації (XVI ст.) — герцогство. Була твердинею католицької реакції. Нині — земля у Німеччині.

Баволи — буйволи.

Багатир див.: Кодак.

Бадеріус Ян (1465 - 1535) — відомий державний діяч і мер Падуї (1531 — 1532).

Баєран. — йдеться про мусульманське свято Байрам.

Базавлук — річка в Україні, права притока Дніпра.

Байдак див.: Кодак.

Байрам — найголовніше свято у магометан.

Балабан Гедеон (бл. 1530 — 1607) — український церковний і політичний діяч, львівський єпископ, противник Брестської унії.

Балвохвальство — язичництво, поганство, ідолопоклонство.

Балд див.: Бартол.

Балика Леонтій (бурмистр київський) — багатий київський міщанин.

Балика Петро Созонович — представник відомої київської родини багатих міщан.

Балхаші (Бальхани) — йдеться, певно, про Балканські гори на півночі Греції.

Бандюга — те саме, що й «банда» — передовий загін у війську під окремим прапором ("банд"). Члени банди визначалися насильством, грабунками звідси й різко негативне значення слів «банда», «бандит».

Баран — йдеться про сузір'я Овен.

Баранецька Ядвіга — мати Ст. Оріховського, дочка священика грецького обряду.

Барбара (бл. 1494 — 1515) — перша дружина польського короля Сигізмунда І, дочка семигородського воєводи Стефана.

Барбара — онука Завіши Чорного. Померла 1517 р.

Барбара з Тенчина — дружина Яна Тарновського II.

Барбаро Ермолао (Барбарус Гермолай) (1454 — 1493) — італійський гуманіст, тлумач Арістотеля. Будучи венеційським послом у папи Інокентія VIII, отримав аквілейський патріархат. За це був вигнаний з Венеції.

Барбароса (Фрідріх) (бл. 1125 — 1190) — імператор «Священної Римської імперії». Згадані автором події відбулися під час Хрестового походу.

Барбарус Гермолай див.: Барбаро Ермолао.

Берездів — нині село у Хмельницькій обл. на р. Корчику (басейн Дніпра).

Барисел — префект лікторів (начальник поліції).

Барі — йдеться про південно-західну провінцію неаполітанського королівства, яка до підкорення її Неаполем існувала як окреме князівство. Тут деякий час жила і мала маєтки польська королева Бона Сфорца.

Барська княгиня — Бона Сфорца, польська королева, яка походила з італійського м. Барі.

Бартол і Балд — невідомі особи.

Бартоломей див.: Варфоломій.

Батий (1208 — 1255) — монгольський хан і полководець. 1240 р. зруйнував Київ.

Бахус — латинська форма імені Вакха, одного з імен Діоніса.

Баязет — турецький султан Баязид II (1481 — 1512).

Белзькі — похідне від назви м. Белз у Львівській обл.

Беллона — італійська богиня війни, дружина Марса.

Бембо Петро (1470 — 1547) — італійський гуманіст.

Бенефіція — у християнській церкві винагорода духовної особи прибутковою посадою; церковне нерухоме майно.

Березина — річка, права притока Німану.

Берестейський — похідне від Берестя.

Берестя — нинішнє м. Брест, обласний центр Бєларусі. 15̃ р. там відбулася Брестська унія.

Бернард (Клервоський) (1090 — 1153) — святий, католицький теолог-містик, виступав проти теологічного раціоналізму Абеляра.

Бернардини). — послідовники Бернарда Клервоського; відгалуження католицького чернечого ордену цистеріанців.

Бершадь — містечко Брацлавищини (нині райцентр Вінницької обл.).

Бессарабська область — історична територія між Дністром і Прутом. Тепер ці землі входять до Одеської обл. та Молдови.

Бестіанські сромоти — тваринні соррміцтва.

Бжостовський Кірисник — один із невідомих для нас представників численної родини Бжостовських, які відзначилися у XVII — XVIII ст.

Битом (Бітум, Бітом, Битов) — місто на півдні Польщі, в Катовіцькому воєводстві.

Біблія (Святе Письмо, Письмо) — священна книга християнського віровчення.

Біга і Баралет — невідомі особи.

Біла Криниця — нині смт в Житомирській обл. на р. Тетерів.

Білгород. Білгород-Дністровський в Одеській обл.: нинішнє с. Білогородка у Київській обл.

Білгород. місто під Києом на р. Ірпинь, тимчасова резиденція київських князів; Білгород-Дністровський (Акерман).

Білгородське поле — степ, що прилягає до Дніпровського лиману.

Біле море — Балтійське море (?).

Біле озеро — нині озеро у Вологодській обл. Росії.

Білки — Бєльци, місто в Молдові.

Біскуп — єпископ.

Біскуп Луцький — йдеться про луцького єпископа Кирила Терлецького, брав участь у підготовці Брестської унії 1596 р.

Бобола Андрій (1545 — 1615) — підкоморій коронний, староста пільзненський, дибовський, гнєвковський; відомий лицар і дипломат.

Богемець — мешканець Богемії, чех.

Богемія — у 1526 — 1918 р. так офіційно називалася Чехія, яка тоді входила до Австрії.

Боговитини — український рід можновладців.

Бокатій Йоан — Бокачо Джовані (1313 — 1375) — італійський письменник-гуманіст, автор «Декамерону».

Боки — український рід можновладціа

Бокадіферо Людвік (1482 — 1545) — філософ, професор Болонського університету.

Болгари — предки нинішніх болгар.

Болгарські гори — Балкани.

Болеслав І Хоробрим (967 — 1025) — польський король.

Болеслав II Сміливий (1039 — 1081) — польський король. Здійснив два походи на Київ (1069 і 1077). Вів розпусний спосіб життя і відзначався жорстокістю. Був вигнаний за межі держави і помер на чужині.

Болеслави великі: Болеслав І Хоробрий, Болеслав II Сміливий, Болеслав III Кривоустий (1086 — 1138), Болеслав IV (1125 — 1173).

Болонья — місто в Італії. Нині адміністративний центр провінції.

Бона Сфориа дАрагона (1494 — 1557) — польська королева (від 1518 р.), друга дружина Сигізмунда І Старого. Походила з Італії.

Бонаміко Лазар — професор Падуанського ун-ту протягом 1530 — 1552, видатний ритор.

Бонер Северин (1486 - 1549) — сондецький каштелян, жупник і намісник краківський; головний банкір Сигізмунда І. Керував перебудовою замку на Вавелю; меценат митців.

Бонер Ян. (пом. 1523) — краківський міщанин, купець; головний королівський банкір і жупник. 1522 р. став намісником краківським.

Боніфацій: Боніфацій II (загинув 1207) — маркграф з Монтефарату, хоробрий лицар і мудрий правитель. Прославився під час IV хрестового походу;

Боніфацій VIII (1235 — 1303) — римський папа (від 1294), один із найвидатніших представників папської теократії.

Боратинський Петро (1509 — 1558) — перемишлянський, а потім бєльський каштелян, відомий юрист і оратор.

Боратинський Ян — польський воєначальник, котрий відзначився під Оршею і Полоцьком (1518), у московській війні Був родичем Ст. Оріховського і сусідом у Перемишлі

Бореєві (бурі) — похідне від Борей.

Борей — бог північного або північно-східного вітру у давньогрецькій міфології. Перен.: рвучкий, холодний вітер.

Борецький Йов (пом. 1631) — український церковний, політичний і освітній діяч. Від 1620 — київський митрополит.

Борис і Гліб (кін. X — поч. XI ст.) — молодші сини київського князя Володимира Святославича. Були вбиті за наказом старшого брата Святополка Окаянного. Православна церква оголосила їх «святими».

Бористен (Борисфен) — давньогрецька назва Дніпра.

Бористенські краї — українські землі, що прилягають до басейну Дніпра.

Бородавка (Яцько) (пом. 1621) — гетьман запорозького козацтва.

Босняки (бошняки) — люд, який проживав на території нинішніх Боснії і Герцеговини.

Боспор див.: Босфор.

Босфор (Боспор) — протока, що сполучає Чорне й Мармурове моря. На його узбережжі стоїть м. Стамбул.

Браславський — похідне від: Браслав.

Брасікан Ян Александр (пом. 1539) — австрійський гуманіст, професор Віденського ун-ту, поет.

Братський монастир — монастир у Києві, організований і утримуваний братством.

Брацлав — нині смт Немирів, районний центр Вінницької обл.

Бреслау — німецька назва польського м. Вроцлава.

Брестський з’їзд (собор) — відбувся 1596 р. Прийняв церковну унію православних і католиків у межах Польської держави.

Брікота (старий і молодий) — викладачі теології (XV ст.) у Краківському ун-ті.

Брудзовський (Брудзинський, Брузевський) Микола (пом. 1552) — каштелян іновлодський та ленчицький, від 1545 — воєвода.

Буг (Західний Буг) — ріка у Польщі та на П кордоні з Україною.

Буда — історичне місто в Угорщині. Від 1350 р. — постійна резиденція угорських королів, складова частина Будапешту.

Бузів — можливо, мовиться про Буськ, місто на Львівщині, на р. Буг, столиця Бузького князівства (від 1100 р.).

Була — булка.

Булгарїя — ранньофеодальна держава булгар, що існувала в Середньому Поволжі в X — XIV ст.

Бусирід (Бусиріс) — міфічний володар Єгипту, який приносив у жертву богам усіх чужинців, які прибували до його країни. Був убитий Гераклом.

Бусурмян — магометанин.

Бухарешт — Бухарест, столиця Румунії.

Ваал — загальносемітське божество, бог сонця, родючості, вод, війни тощо.

Вавілон. — давнє місто в Межиріччі, столиця Вавілонії в XIX — VI ст. до н. е.

Вавілонська вежа — символ людського зухвальства й гордощів. За біблійною оповіддю, після всесвітнього потопу люди вирішили збудувати у м. Вавілоні вежу до неба. Таке зазнайство людей викликало у Бога гнів, внаслідок чого були змішані мови, люди перестали розуміти один одного, сталося так зване Вавілонське стовпотворіння, а далі розсіяння людей по землі за мовною ознакою.

Вакх (Бахус) — прізвисько, яке надавали у Давньому Римі Діонисові — богові родючості, виноградарства й виноробства у давньогрецькій міфології.

Валаам. (бл. XII ст. до н. е.) — біблійний віщун-волхв.

Валахи див: Волохи.

Валахія див.: Волощина.

Валенс — певно, Валенто Флавій (328 — 378) — імператор Східної Римської імперії (від 364 р.).

Валенсій — грецький єпископ.

Валента див.: Гербурт Валента.

Валеріус — мабуть, Валерій Максима (І ст. н. е.) — римський письменник, укладач збірника навчальних історичних прикладів для риторичних цілей.

Ванда — міфічна польська королева, яка, виконуючи обіт, кинулася у Віслу після перемоги над ворогом.

Вандальський народ — вандали, група германських племен, які на поч. V ст. спустошили Галлію та Іспанію.

Ваповський Станіслав (перша пол. XVI ст.) — польський державний діяч.

Варадін — йдеться, певно, про містечко Варад (Орадя) поблизу Дебрецена в Угорщині.

Варвари — тут. нехристиянські, чужинські народи.

Варна — місто в Болгарії.

Варненська битва — відбулася 1444 р. поблизу болгарського м. Варна між армією європейських держав на чолі з польським королем Владиславом III і турецьким військом, очолюваним Мурадом II. Битва закінчилася цілковитою перемогою турків.

Варон Марк Теренцій (116 — 27 до н. е.) — римський історик і граматик,

автор творів: «Про рільництво», «Про латинську мову» та ін.

Варта — річка у Польщі, найбільша притока Одри.

Варфоломій. (Бартоломій) — один із 12 апостолів Христа. Прийняв мученицьку смерть через розп'яття вниз головою. Його пам'ять вшановується Церквою 24 серпня.

Варшавський, сейм, (від 1563) мав запровадити в Польщі екзекуцію.

Варяги — давньоруська й візантійська назва скандінавів. Військові дружини варягів чинили грабіжницькі походи в Західну Європу і Русь. Часом наймалися на службу до давньоруських князів. Варязький — похідне від «варяг».

Васали — в середні віки в Західній Європі феодали, які були залежними від інших, могутніших феодалів-сеньйорів.

Василій і Константан — йдеться про константинопольських царів Василія II Болгаробійцю і Константина VIII.

Василій. Великий, (бл. 330 — 379) — ритор, Отець церкви, церковний письменник, святий.

Василій І Македонянин. (Македонський) (бл. 812 — 886) — візантійський імператор, засновник Македонської династії.

Василь-Мосх — йдеться про московського царя Василія III Івановича (1479 — 1533).

Ватікан — держава-місто, розташована у західній частині столиці Італії — Риму. Політичний, адміністративний та ідеологічний центр католицької церкви, резиденція папи.

Ватіканська бібліотека — книгозбірня Ватікану. Одна з найбільших у світі.

Вевірка — село неподалік м. Тарнова, резиденція й улюблене місце перебування Яна Тарновського II, де він і помер.

Вевірський — похідне від: «Вевірка».

Велика Польща — історична назва однієї з основних областей Польщі, що відіграла роль колиски Польської держави.

Вельзевул — у ранньохристиянській релігії володар демонів, диявол.

Венеди (венети) — найдавніша назва слов'ян, як і антів і склавінів.

Венера (у греків Афродіта) — богиня краси та кохання у давньоримській міфології, дочка Зевса і Діони. За іншою версією, народилася з морської піни поблизу о. Кіпра, тому її часто називають Кіпрідою.

Венети див.: венеди.

Венеціанці — мешканці м. Венеція в Італії.

Венцеслава будівля — йдеться про Празький ун-т. Венцеслав (Венцель — німецький імператор, 1378 — 1400), старший син Карла IV. Сприяв послідовникам Гуса. Декретом 1409 р. перетворив Празький ун-т з німецького на чеський, виславши звідти німецьких професорів і студентів.

Вергілій Марон II (70 — 19 до н. е) — видатний римський поет, автор епічної поеми «Енеїда», в якій прославляв Римську державу.

Весаріон (Вессаріон, Віссаріон) — нікейський митрополит, один з найвидатніших церковно-політичних і літературних діячів V ст.

Вина — штраф.

Винниці — виноградники.

Вислицький див.: Ян з Вислиці.

Виспа — острівець.

Вифлеєм. див.: Віфлеєм.

Вишневець — містечко неподалік Кремінця, вотчина князів Вишневецьких. Нині смт Збаразького р-ну Тернопільської обл.

Вишневецький Дмитро (пом. 1563) — український князь, претендував на господарство Молдови. Потерпів поразку і був виданий до рук султана Сулеймана, який наказав повісити його на гак ребром на фортечному мурі над морем. Провисів три дні й був забитий з лука за прокльони, які слав Магомету.

Вишневецький Михайло — представник роду українських князів.

Вишневецький Олександр — представник роду українських князів.

Вишневецькі — український князівсько-магнатський рід.

Вишнецький — похідне від назви містечка Вишнець.

Вишнівець — нині смт Збаразького р-ну Тернопільської обл.

Вишня — йдеться про містечко Сондову Вишню, де відбувалися сеймики, на яких часто виступав Ст. Оріховський.

Вієнна — давня назва нинішньої столиці Австрії — Відня.

Вієтор Гієронім (пом. 1546) — відомий краківський друкар. Від 1510 р. працював у Відні, 1518 р. переїхав до Кракова.

Візантійці — мешканці Візантійської імперії (столиця Константинополь), що виникла наприкінці IV ст. і проіснувала до середини XVI ст. Протягом IX — X ст. київські князі вчинили проти Візантії ряд походів.

Візантія — держава, що виникла в IV ст. під час розпаду Римської імперії в її східній частині. Існувала до середини XV ст. — до взяття її столиці Константинополя турками.

Віз Небесний — сузір'я Великої Ведмедиці.

Вікарій — заступник, помічник високого церковного достойника у християнській церкві.

Вікторин див.: Вуйцік.

Вілія - річка в Україні, ліва протока Горині (басейн Дніпра).

Вільно — нинішнє місо Вільнюс, столиця Литви.

Вірмени — йдеться про вихідців з Вірменії, які з'явилися у західній Україні в XII — XIII ст., втікаючи від турецької навали. 1270 р. одержали від галицького князя Льва привілей і право на мешкання у Львові.

Віссаріон див.: Вессаріон.

Вісла — головна ріка у Польщі.

Віслок — притока р. Вісли.

Вітебськ — обласне місто у Бєларусі.

Вітеннові (брані) — йдеться про війни Вітеня (помер, бл. 1315), литовського великого князя (1293 — 1315). Мав союз із галицькими князями. Воював З німецькими рицарями.

Вітовт (1350 — 1430) — великий князь литовський. Ліквідував удільні князівства на терені України й Бєларусі. На початку XVI ст. вигнав татар з Придніпров'я. За Вітовта Литовське князівство досягле найбільшої могутності.

Вітольд (можливо, Вітовт) (1350 — 1430) — великий князь литовський.

Вітулт (великий князь литовський) — йдеться про Вітовта (1350 — 1430).

Вітенберг — східнонімецьке місто.

Віфлеєм (Вифлеєм) — місто в Палестинській землі, на південь від Єрусалима.

Владислав (II) (1104 — 1139) — старший син польського короля Болеслава Кривоустого і Збислави, доньки великого князя київського Святополка.

Владислав III (Варненчик) (1424 — 1444) — польський король, 1444 р. очолив у битві при Варні армію європейських держав і потерпів нищівну поразку від турків. Звідси його прізвисько «Варненчик».

Владислав Ягеллович див.: В. Ягайло.

Владислав Ягайло (Ягеллович) (1348 — 1434) — великий князь литовський і король польський.

Влох (влоський) див.: Волох.

Влоши див.: волохи.

Войти — український рід можновладців.

Воловині — український рід можновладців.

Володимир — нинішній Володимир-Волинський у Волинській обл.

Володимир І Святославич (пом. 1115) — великий князь київський (від 980 р.). За його правління було завершено об'єднання всіх східнослов'янських земель у складі Київської Русі та запроваджено на Русі християнство (988).

Володимир II Всеволодович Мономах (1053 — 1125) — великий князь київський (1113 — 1125), відновив великокнязівську владу на більшій частині руських земель. Володимир Мономах — автор видатного твору давньоруської літератури «Повчання своїм дітям».

Володимир III Мстиславич — великий князь київський (1167, 1171).

Володимир IV Рюрикович — великий князь київський (1223 — 1235, 1236 — 1238).

Володимир Ольгердович — київський князь (1381 — 1395), батько Олелька (Олександра).

Володимирський — Володимир-Волинський.

Володимирський владика — тут. князь Костянтин Острозький.

Володислав див.: Владислав.

Волоський край — землі, заселені волохами.

Волохи (влоши, валахи, влохи) — загальна назва середньовічного населення Придунайських князівств і Трансільванії, з якого в другій половині XIX ст. сформувалися румунська і молдавська нації.

Волощина (Валахія) — історична область на півдні Румунії між Карпатськими горами і Дунаєм. Від XIV ст. — феодальне князівство, яке в XVI ст. потрапило під владу Туреччини.

Воляр — пастух волів. Тут: сузір'я Тельця/?/.

Вольський Миколай (пом. між 1548 — 1550) — войницький каштелян, від 1535 — сандомирський.

Ворон див.: Кодак.

Вотум — голос, думка.

Всеволод І Ярославич (1030 — 1093) — великий князь київський (1078 — 1093). В союзі з братами Святославом та Ізяславом вів боротьбу проти половців і турків, вніс зміни і доповнення до «Руської правди». Заснував Києво-Видубицький монастир.

Всеволод II Ольгович — великий князь київський (1139 — 1146).

Всеволод III Сеятославич — великий князь київський (1206, 1207, 1210 — 1212).

Всеволод Ізяславич — можливо, тут ідеться про Всеслаоа Ізяславича, удільного князя Полоцького.

Вселенські собори — з'їзди вищого духівництва християнської церкви для розв'язання найважливіших питань.

Вселенські собори — зібрання ієрархів християнської церкви з усього світу, які обговорюють і ухвалюють догми віри і правила поведінки віри. Православна церква визнає сім вселенських соборів.

Вулкан — бог вогню, захисник від пожеж у римській міфології.

Габданець див.: Ястребець.

Гадючий острів — острів у західній частині Чорного моря, неподалік Одеси

Гай Цезар див.: Цезар Гай Юлій.

Гайдуки — учасники збройної боротьби південних слов'ян проти турецьких загарбників.

Гаківниця - довга і важка рушниця, якою були озброєні запорозькі козаки у XV — XVI ст.

Галати (Галатія) — історична область у центрі Малої Азії.

Галицьке князівство — давньоруське феодальне князівство, що в X — XII ст. існувало у Галицькій землі Від X ст. у Киїській Русі. Наприкінці XI — на початку XII ст. відокремилося від Києва. Столиця — Галич.

Галич — давньоруське місто. Від 1144 р. столиця Галицького князівства.

Галілея — область Палестини за часів Нового Заповіту.

Галл (юдей) — персонаж твору Йоана Бокатія.

Галли — кельтське населення Галії. Тут: гали — французи.

Галлія — країна, що в античні часи займала нинішні землі Франції, Люксембургу, Бельгії, частину Нідерландів і Швейцарії. Ст. Оріховський вживає цю назву для означення Франції.

Галльська війна. — Йдеться про війну з французами (галами).

Гальшка Зеновичівна — дружина князя Михайла Вишневецького.

Гамрат Петро (1487 — 1545) — краківський єпископ (від 1538), архієпископ Гнєзненський (від 1541); прихильник і дорадник королеви Бони; виступав за мир з Туреччиною; був противником Габсбургів; опікувався літераторами та вченими, але вів розпусне і гультяйське життя.

Ганібал (246 — 183 до н. е.) — славетний картагенський полководець у пунічних війнах з римлянами.

Гарумна (нині Гарона) — річка у південно-західній Франції.

Гвоздець — фортеця в Молдові, яку Ян Тарновський захопив 1531 р.

Гданськ — місто в Польщі.

Гебр (Гебрус) — головна ріка Фракії. Нинішня Маріца.

Гедимін (Гедемін) (пом. 1341) — великий князь литовський. Завершив підкорення Полоцького князівства. 1340 р. поставив на Волині князем свого сина Любарта. Від Гедиміна були залежними київські й смоленські князі.

Гектор — син царя Трої і відважний воїн, герой Троянської війни.

Гекуба — дружина троянського царя Пріама, мати Гектора і Паріса.

Гелазій (І) — римський єпископ у 492 — 496 рр. Змагався за главенство римської церкви проти константинопольських патріархів. Богослов-полеміст.

Гелі — за біблійним міфом, архісвященик і суддя Ізраїлю протягом 40 років.

Гелій Авл (Гелій Аул) (II ст.) — автор праці «Аттичні ночі» збір відомостей стосовно права, історії, мовознавства, природи).

Гелікон — гора на півдні Беотії (Греція), названа в честь Аполона, вважалася оселею муз.

Геліогабал (Марк Антоній) (201 — 222) — римський імператор. Вів розпусне життя. Був убитий разом з матір'ю повсталими солдатами.

Гелєс — давньогрецька героїня, яка втопилася в морі, яке з того часу називається Гелеспонтом (морем Гели).

Гелеспонт — нинішня протока Дарданелл.

Генадій (II Схоларій) — константинопольський патріарх (1453 — 1459), богослов, укладач «Стоглавця».

Генрік — йдеться про одного з польських королів Генріка І Бородатого (бл. 1163 — 1238) або Генріка II Побожного (бл. 1191 — 1241).

Георгій Побідоносець (Юрій Змієборець) (за легендою, помер 303 р.) — святий великомученик, патрон руських князів. Зображувався на коні зі списом, яким поборює змія.

Георгій (Святий) — легендарний великомученик, скараний на смерть за проповідь християнства в Римській імперії (303 р.); вважається, що він приносить перемогу.

Георгій (Юрій) Долгорукий — володимиро-суздальський князь, який вів уперту боротьбу за Київ і князював у ньому (1155 — 1157). Його вважають засновником Москви.

«Георгіки» Гесіода див.: Гесіод.

Гера — за давньогрецьким міфом, дружина Зевса, цариця богів.

Геракл — герой у давньогрецькій міфології, син Зевса. Здійснив 12 подвигів. Геракл (Геркулес) — втілення сили, мужності, відваги, працелюбства. Був одним з найпопулярніших героїв, тому Гераклом греки присягалися.

Герберштайн Зігмунд (1486 — 1566) — німецький дипломат і мандрівник.

Бував в Україні. Автор «Нотаток про московитські справи» (1549), які містять відомості про Україну.

Герборт-Гербурт. Гербурт Андрій — особа з роду Гербуртів — одного з наймогутніших у Червоній Русі XVI ст.

Гербурт Валєнти (1524 — 1572) — польський церковний діяч, єпископ перемишлянський (від 1560). Брав участь у Тридентському соборі. Поблажливо ставився до одруження Оріховського.

Гербурт Северин — брат Яна і Валєнти Гербуртів.

Гербурт Станіслав (бл. 1524 — 1584) — каштелян пшемиський (від 1552 р.), від 1555 — львівський. Багато разів виступав на сеймах. Був ревним католиком.

Гербурт Якуб — можливо, дідич Мєжинця, родич Яна Гербурта.

Гербурт Ян (бл. 1524 — 1577) — польський історик і юрист. Займав посаду любачівського каштеляна.

Гербурт Ян Щасний (1567 — 1616) — польський і український письменник, громадський діяч, книговидавець.

Гербурт із Фульштина — можливо, це Ян Гербурт, перемишлянський суддя. Подробиці життя нам не відомі.

Геркулес — Геракл.

Германія — тут: Австрія.

Герод — йдеться про Ірода Великого (бл. 73 — 4 до н. е.), царя Юдеї, «друга Риму». Відзначався жорстокістю.

Герцинський — похідне від «Герцинія» — гірське пасмо в Германії між Дунаєм і Рейном, а також гори, що тягнуться далі на схід.

Гесіод (VIII — VII ст. до н. е.) — давньогрецький поет. Написав поему «Роботи і дні», де описує працю хліборобів. Саме її автор і називає «Георгіками»,

Геспериди — дочки Ночі, які на далекому сході (поблизу Океану) з допомогою невсипущого дракона охороняли золоті яблука вічної молодості. Дістати яблук — один із 12 подвигів Геракла.

Гестер — назва великого коня шведської породи, що використовувався для перевезення вантажів також у Литві.

Гети — тракійське плем'я на берегах Дунаю, на південь від даків.

Гетський - похідне від «гети».

Гіара — острівець із групи Кікладських. В імператорську епоху Риму — місце заслання.

Гіацинт (Гіакинт) — син спартанського царя, дуже вродливий юнак, улюбленець Аполлона й Зефіра (варіант: Борея). Тут вжито в переносному значенні, але про кого саме йдеться — сказати важко.

Гібла — назва гори і міста на Сіцілії, що славились медом.

Гіблейські потоки. — медові потоки. Див.: Гібла.

Гієронім (340/350 — 419/420) — за освітою ритор, пізніше секретар папи Дамазія, доктор церкви.

Гієронім (Ієронім) (340-350 — 419-420) — святий, за освітою ритор; пізніше — секретар папи Дамаса І.

Гілярій (Ілярій) (пом. 368) — єпископ поатьєрський. Автор твору «Труба латинська проти аріан».

Гільдебрант див.: Григорій VII.

Гінучі Гієронімо (пом. 1541) — архієпископ м. Сієни, згодом кардинал (від 1535).

Гіпокріт — мім, який супроводжував слова актора відповідними жестами, лицедій.

Гіпокрен (Гіпокрен) — присвячене музам джерело на вершині Гелікону.

Гірканське море — Каспійське море.

Гірканське надмор'я — узбережжя Каспійського моря.

Гірканський край — землі, що прилягають до Каспійського моря.

Глейт — охоронна грамота.

Глеліва див.: Леліва.

Глинський Михайло Львович (пом. 1535) — магнат, князь. Мав значні маєтності в Україні. Протягом 1526 — 1533 був наближеною особою московського царя Василія III.

Гліб див.: Борис.

Гліб Юрійович — великий князь київський (1169 — 1171), син Юрія (Георгія) Долгорукого.

Глібовичі — український рід можновладців.

Глоговіта Ян. (пом. 1507) — викладач Краківського ун-ту.

Гнєзненський — йдеться про архієпископа м. Гнезно.

Гнєзно — місто у Польщі.

Гноіньський — мовиться про одного з братів Гноіньських — Миколу або Леонарда. Див. про кожного зокрема.

Гноіньський Леопард — брат гетьмана Миколи Гноіньського, воєначальник.

Гноіньський Микола — польський гетьман, який потрапив у полон на Буковині.

Гойський — невідомий для нас представник українського роду можновладців.

Гойські — український рід можновладців.

Голіаф — за біблійною легендою, велет-силач із племені філистимлян. Загинув у поєдинку з Давидом. Перен.: фізично дужа людина, що хизується своєю силою.

Голкота Роберт (пом. 1349) — викладач Краківського ун-ту.

Головчинські — український князівський рід.

Гомель — нині місто обласного підпорядкування, центр Гомельської обл. Бєларусі.

Гомер (Гомерус) (прибл. 12 — 7 ст. до н. е.) — легендарний давньогрецький поет. Автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея».

«Гомілії» — твори Отця церкви Йоана Златоуста, які являють собою довершені храмові проповіді.

Гомілія — християнська храмова проповідь.

Гомора див.: Содом.

Горацій Коклес Публій — римський герой. Як передає Лівій, в час війни римлян з етрусками, під проводом Порсени, він бився на розвідному мосту. Потім переплив Тібр плавом і врятував Рим.

Горган див.: Гурка.

Горинь — річка в Україні та Бєларусі, права притока Прип'яті.

Горкан див.: Гурка.

Горличина — село поблизу Пшеворська у Польщі, резиденція Тарновських.

Горностаї — український рід можновладців.

Горські — український князівський рід,

Гортензій К. Г. (114 — 50 до н. е.) — один з найвидатніших римських ораторів.

Гостинець — тут: шлях.

Градив — епітет Марса. Дослідовно: той, що йде [у бій].

Грановська (Пілецька) Єлизавета — дружина короля Владислава II.

Грахус (Гракх) — представник відомого у Давньому Римі роду Гракхів. Ймовірно, Гай або Тіберій — народні трибуни (133, 123, 122 до н. е.).

Греки — мешканці Греції; православні.

Грецьке море — Егейське море (?).

Грецький обряд — православ'я.

Григорій. Богослов (Назіанзен) (бл. 330 — бл. 390) — святий, константинопольський патріарх (379 — 381), поет, прозаїк, церковний діяч і мислитель.

Григорій Великий. (Двоєслов) — римський папа (590 — 604), письменник.

Григорій Наський (бл. 330 — 394) — видатний представник патристики, основоположник християнської антропології, молодший брат Василія Великого.

Григорій II — константинопольський патріарх (1283 — 1289).

Григорій Чудотворець (Травматург) — можливо, папа Григорій VII (1073 — 1085), автор «Канонічного права». Вчив, що мета земного існування — готуватися до загробного блаженства.

Григорій VII (Гільдебрант) див. попередню статтю.

Григорій XIII — римський папа (1572 — 1585), реформатор календаря. Гринейський Феб — йдеться про Аполлона, храм якого був у м. Гріней в Боліді (Греція).

Гріті (Грітті) Андрій (1454 — 1538) — італійський дипломат і державний діяч.

Гродно — місто в Бєларусі.

Громовержець — епітет Юпітера, головного бога у давньоримській міфології.

Гулевичі — український рід можновладців.

Гуни (гунни) — давній кочовий народ. У V ет. існувало державне об'єднання гуннів на чолі з Атілою. Центром держави гунів була Панонія,

Гуньонц (Петро з Гоньондза) (бл. 1530 — 1572) — польський церковний діяч, полеміст-антитринітарій; виступав на синоді в Сецеміні (1556); був міністром збору в Венгровє.

Гурка (Горкан, Горган) Андрій (бл. 1500 — 1551) — син Луки Гурського. Був каштеляном познанським і генеральним старостою великопольським. 1535 брав участь у московській війні як гетьман польний. Разом з Яном Тарновським 1538 воював у Волощині. 1548 виступав на Пьотрковському сеймі з приводу одруження короля з Барбарою Радзивіллівнокх

Гурка (Горкан, Горган) Лука (1484 — 1542) — познанський воєвода і єпископ куявський.

Гурський Якуб (бл. 1525 — 1585) — професор Краківської академії, гуманіст, церковний діяч.

Гус Ян (1371 — 1415) — чеський мислитель, видатний діяч Реформації.

Гусити, див.: таборити.

Гяур — християнин.

Дав і Сірус — імена рабів у комедіях римських комедіографів Плавта і Теренція.

Давид — біблійний пророк, цар Іудейської держави, батько Соломона. За давньоєврейською легендою, переміг велетня Голіафа.

Давидове місто — Єрусалим.

Даки — народ фракійського походження, що мешкав у Дакії (приблизно на території нинішньої Румунії).

Дакія — провінція Давнього Риму, переважно територія теперішньої Румунії.

Далмація — історична область у колишній Югославії, що простягалася вздовж Адріатичного моря.

Дамас — папа римський Дамас І (336 — 384).

Дамаскін Йоан (Іоанн з Дамаску) (673/675 — бл. 753) — святий, візантійський богослов і філософ. Його «Діалектика», перекладена з грецької на латинську, була першим підручником діалектики, граматики та філософії у Київській Русі.

Дан — біблійний персонаж, один із 12 синів Якова.

Данаї — певно, данайці — одне з давньогрецьких племен. Цим іменем часто називали всіх греків.

Данайці — данаї.

Даниїл — за біблійною легендою, один із пророків.

Данило Романович Галицький (1201 — 1264) — князь галицько-волинський 1239 р. оволодів Києвом і посадив у ньому воєводу Дмитра. Для боротьби проти монголо-татар Данило прагнув створити коаліцію за участю папи римського, угорського короля та ін. 1254 р. одержав від папи королівський титул. Не отримавши сподіваної допомоги на заході, боровся самотужки.

Дарій III — останній перський цар (336 — 330 до н. е.). Був переможений Александром Македонським поблизу Іси (Ісси) у Кілікії 333 р. до н. е.

Дассов — йдеться про давньоукраїнську, фортецю Дашів, яку наприкінці XV ст. захопили татари. Пізніше місто відоме під назвою Очаків. Тепер це районний центр Миколаївської обл.

Датан і Абірон — біблійні персонажі. Вчинили заколот проти Мойсея та Аарона, і їх поглинула земля.

Двіна — нинішня назва ріки Даугава.

Девлет-Гірей — кримський хан (1551 — 1577).

Девлі-Гірей-Девлет-Гірей.

Декреталії — постанови, укази.

Делос — один із Кікладських островів у Середземному морі.

Дельфи — місто у південно-західній Фокіді (Греція) неподалік підніжжя Парнасу. Славне своїм оракулом Аполлона (Дельфійський оракул) та Піфією.

Деметра — богиня родючості та рільництва у давньогрецькій міфології.

Демостен (Демосфен) (бл. 384 — 322) — давньогрецький оратор і політичний діяч.

Денарій — римська грошова одиниця.

Денбицький Валєнти (пом. 1585) — сондецький каштелян. Пізніше великий канцлер коронний. За розсудливість у молодому віці Оріховський називає його польським Нестором.

Денбно див.: Ястрембець.

Десператство — відчай.

Джевецький (Дзевецький) Мацей (1466 — 1535) — єпископ перемишлянський (від 1509), куявський (від 1513); архієпископ гнєзненський і примас (від 1531). Відомий також як визначний дипломат.

Джунта Томас — один із представників династії венеціанських друкарів. Працював у Венеції (1537 — 1557).

Дзевецький див.: Джевецький.

Дзєжковський Миколай (1490 — 1559) — відомий церковний діяч у Польщі, був прихильником компромісу з реформаторами.

Дзівіші — не зрозуміла алюзія. Миколай Дзівіш був 1557 р. дідичем маєтку Моздзяри. Однак Дзівіш було родовим іменем Єлітчиків (низка родів). Не відомо, про кого йдеться.

Дзядуський Ян (1496 — 1559) — холмський єпископ, від 1545 — перемишлянський.

Дидим Александрійський (308 — 395) — богослов. Не зважаючи на сліпоту, був одним із найбільших учених свого часу. Учень Василія Великого. Боровся проти аріанства, послідовник Орігени.

Дикгнитерство (диктинарство, дигнитарство) — гідність.

Дике поле — територія між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни і Дніпра. Освоєння Дикого поля почалося в XVI ст. в умовах боротьби проти турецько-татарських і польсько-шляхетських загарбників.

Диявол — за релігійними уявленнями, головний із злих духів, втілення злого начала на землі, володар пекла.

Діалект — тут: мова.

Дідона — міфічна цариця Картагена. Як передає Вергілій в «Енеїді», Дідона палко покохала Енея. Після його зради Дідона спалила себе на вогнищі.

Діктинна — етітет Діани як богині полювання.

Діноф — польський шляхтич.

Діоген Синопський (бл. 404 — 323) — давньогрецький філософ-кінік. Проповідував аскетизм. Жив у діжці.

Діоген Лаертський (перша пол. III ст.) — давньогрецький учений, автор історико-філософського твору «Про життя, вчення і вислови знаменитих філософів» (у 10 кн.).

Діон (409 — 353 до н. е.) — знатний сіракузець, друг Платона. 357 р. звільнив рідне місто від тиранії Діонисія Молодшого, але сам загинув під час змови.

Діонисій (431 — 367 до н. е.) — тиран у м. Сіракузи (від 405 р.).

Діонисій Ареопагіт (І ст. н. е.) — перший афінський єпископ, якому приписують ряд трактатів «Ареопагитик», хоча їх неоригінальність довели Лоренцо Вала та Еразм Роттердамський.

Дір — київський князь близько середини IX ст., сподвижник Аскольда.

Длугош (Лонгус) Ян (1415 — 1480) — польський історик і дипломат, архієпископ Львівський (1480), вихователь дітей короля Казимира IV. Написав «Історію Польщі», яка стала вершиною польської історіографії того часу.

Дмитро див.: Вишневецький Байда.

Дніпр — Дніпро, велика ріка в Україні.

Дністер — ріка в Україні та у Молдові.

Дністро (Дністр) — Дністер.

Добромильський — похідне від назви м. Добромиль Львівської обл.

Добрудж (Добруджа) — історична територія між нижньою течією Дунаю і узбережжям Чорного моря. Нині входить до Румунії та Болгарії.

Домарат — великопольський староста за короля Ягайла.

Домбровський Іван (кінець XVI — поч. XVII ст.) — автор історичної поеми «Дніпрові камени».

Домінік — іспанський чернець, який 1215 р. заснував у Франції чернечий орден братів-проповідників (домініканів). Один з найбільш войовничих католицьких орденів.

Дон (Танаїс) — ріка в Росії.

Донат Елій (IV ст.) — римський філолог, автор компілятивної «Граматики», де підсумовано римську та грецьку літературу II — III ст.

Дорогостайські — український рід можновладців.

Древецький Мацей (1466 — 1535) — займав по черзі посади єпископа перемишлянського, куявського, архієпископа гнезненського і примаса. Був також дипломатом.

Древляни (деревляни) — одне із східно-слов'янських племен (союз племен). Мешкали у прип'ятському Поліссі. Найбільшим містом древлян був Іскоростень (Коростень). Після придушення повстання 945 р. залишки самостійності древлян були ліквідовані.

Дріади — німфи, покровительки дерев.

Дрогобич (Котермак) Юрій (пом. 1494) — народився і виріс у Дрогобичі. Навчався у Львові, Кракові, Болоньї (Італія). 1481 — 1482 рр. — ректор Болонського ун-ту, 1483 — видрукував книжку «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яку відкриває віршована присвята римському папі. Наприкінці 80-х років XV ст. Юрій Дрогобич читав у Краківському ун-ті астрономію і медицину. Його лекції слухав славетний польський астроном Міколай Коперник.

Дрогойовський Станіслав (середина XVI ст.) — польський державний діяч.

Дрогочин (Дорогочин) — давньоруське місто на р. Буг (тепер містечко у Польщі). 1238 р. неподалік Дрогочина військо Данила Галицького розгромило німецьких лицарів.

Дромон — швидкохідне судно [?].

Друцька фортеця — у давнину м. Друцьк належало до Полоцького князівства. Нині село у Вітебській обл. Білорусі.

Дубно — нині місто у Рівненській обл. України.

Думбруне (у Прессії) — невідомий для нас топонім.

Дюрер Альбрехт (1471 — 1528) — великий німецький художник доби Відродження.

Еак і Радамант — судді підземного царства у давніх греків.

Евксин — Чорне море.

Евр — назва стрімкого південно-східного або східного вітру у давньогрецькій міфології. Тут: можливо, алюзія на запорожців, українців, які сповідують східну православну віру.

Евріп — протока між о. Евбеєю і європейським материком Греції.

Еврот — головна річка Лаконії.

Евстахій — можливо, Євстахій, константинопольський патріарх (1019 — 1025).

Евтерпа — муза, покровителька ліричної поезії.

Едем - рай.

Едіп — головний герой міфів фіванського циклу у давньогрецькій міфології. Розгадав загадку сфінкса. Мав трагічну долю.

Езекіл — юдейський цар (725 — 696 до н. е.)

Екзекуція - примусове виконання судових рішень.

Елейські діброви — йдеться, певно, про гай у м. Елеї (південь Італії), де проводилися заняття філософів елейської філософської школи (кінець VI — V ст. до н. е.).

Еліаш див.: Геліас.

Еліаш (IX ст. до н. е.) — біблійний персонаж, який провістив ізраїльтянам кару — посуху, а цареві Ахабові смерть за злі вчинки.

Емануїл І Великий. — король Португалії (1469 — 1521). За його правління було відкрито і підкорено багато нових земель. Відтоді Португалія стала сильною морською державою.

«Енеіда» — назва відомої поеми Вергілія.

Еней — найславетніший після Гектора троянський герой.

Еній (Енній, Енніус) (239 — 169) — творець римського епосу і родоначальник латинської поезії, автор анналів, трагедій, комедій тощо.

Енох — за біблійною легендою, нащадок Адама.

Еол — бог вітрів у давньогрецькій міфології.

Еолійські печери — Йдеться про печери, в яких, за міфом, бог вітрів Еол тримав під замком вітри. Печери знаходились нібито в Еолії, грецькій території на західному узбережжі Малої Азії.

Епікурейці — послідовники давньогрецького філософа Епікура (341 — 270 до н. е.), етика якого була спрямована проти релігійної моралі.

Епір — гориста місцевість у західній Греції.

Еразм Ротердамський (1467 — 1536) — видатний голандський гуманіст, автор «Похвали глупоті» та багатьох інших творів.

Ерато — муза, що уособлює любовну поезію.

Ереб. бог підземної пітьми; підземний світ, царство тіней у давньогрецькій міфології.

Есау див.: Моаб.

Етиймологія — етимологія.

Етна — діючий вулкан на о. Сіцілія в Італії.

Етнівський — похідне від «Етна».

Ефеб — юнак.

Ефес — приморське місто в Іонії, напроти о. Самос.

Ефеський — похідне від «Ефес».

Ефеський Марко див.: Марко Ефеський.

Ефіопи — мешканці Ефіопії.

Ефір — уособлення найвищого шару чистого, прозорого повітря, де живуть боги (у давньогрецькій міфології).

Ефод — нараменник архісвященика. Давид узяв участь у радісному перенесенні до Єрусалима Арки примирення (пор.: 2 Сам. 6).

Ефор — найвища (з п'яти) посадова особа у Спарті.

Ехо — у грецькій міфології німфа, яка зачахла від кохання до Нарциса, і то так, що від неї лишився тільки голос.

Єва — за біблійною легендою, перша жінка, дружина Адама, нібито створена Богом з Адамового ребра.

«Євангеліє учительне» — твір, у якому зібрані моральні повчання, казання на різні церковні свята.

Євангелікове — євангелісти, протестанти (лютерани, кальвіністи тощо).

Євангелія - ранньохристиянські твори, що містять розповіді про міфічного Ісуса Христа.

Єводій - антіохійський патріарх.

Євгеній IV — римський папа (1431 — 1447). Симпатизував середньовічному чернецтву, проте при його дворі було чимало гуманістів.

Євлевич Хома (поч. XVII ст.) — походив із м. Могильова. Навчався у Краківській академії. 1628 — 1632 був ректором Київської братської школи. Написав поему «Лабіринт».

Євсебій Ємисенський — це ім'я мав ряд учителів християнської церкви. Тут ідеться, можливо, про Є. Памфіла (263 — 340) — батька церковної історії. Вивчав Платона, Філона, Орігена. В часи гоніння Діоклетіана зберіг кесарійську християнську бібліотеку, збагативши її новими колекціями рукописів.

Євсевій Памфіл — Євсебій Ємисенський (?).

Єзекіїль — один із біблійних пророків.

Єлизавета — дружина польського короля Владислава, мати Сигізмунда І. Була дочкою Яна І Ольбрахта.

Єліта див.: Ястрембець.

Єнах — біблійний патріарх з Ізраїлю, який живим потрапив на небо.

Єпархія — церковно-адміністративний округ, яким управляє єпископ.

Єпископ — вищий духовний чин у християнській церкві.

Єпифаній Кіпрський (бл. 320 — 403) — архієпископ у Констанці на о. Кіпр, християнський письменник, святий. Був противником Орігена.

Єремія (Ієремія) — константинопольський патріарх.

Єретик (геретик) — єретик, віровідступник.

Єронім-Гіеронім.

Єрусалим. — давній релігійний центр юдеїв, що був столицею царства Юдеї (X — VI ст. до н. е.). Від IV ст. Єрусалим — священне місто християн, з яким пов'язана діяльність Ісуса Христа.

Єфрем — очевидно, Сирин — один із великих учителів церкви IV ст. У своїх творах говорить про користь знань і освіти.

Жак — студент, учень, бурсак; грабунок, розкрадання.

Жванець (містечко) — нині село у Хмельницькій обл. 1653 р. поблизу Жванця відбулася облога українським військом на чолі з Богданом Хмельницьким польсько-шляхетського війська.

Жевуський Ян — один із невідомих для нас представників родини Жевуських, яка має визначних осіб у XVII — XVIII ст.

Жегляр — моряк.

Жених — тут Ісус Христос.

Живот — життя.

Жигмонт див.: Сигізмунд.

Жиди (жидове) — застаріла назва євреїв в Україні.

Жмудська земля — земля племені жмудь.

Жмудь (жемайти) — давнє литовське плем'я у західній частині Литви.

Жовква див.: Жолква.

Жолдак — жовнір, солдат.

Жолква (Жовква) — давня назва нинішнього м. Нестерів у Львівській обл.

Жолкевський Станіслав (1547 — 1620) — польський державний і військовий діяч. Від 1588 — коронний польний гетьман, від 1617 — канцлер. Брав участь у Хотинській війні проти Туреччини (1620 — 1621). Загинув у битві неподалік Цецори.

Забора див.: Кодак.

Заборовський Ян (пом. 1577) — займав посади каноніка, препозита сандомирського, каноніка краківського, єпископа холмського.

Забресінський Ян — маршалок Литви.

Завииа Чорний з Гарбова (пом. 1428) — польський лицар, учасник багатьох воєн (Грюнвальд та ін.). Загинув у битві з турками.

Загоровський — не відомий для нас представник роду Загоровських.

Загоровські — український рід можновладців.

Зажареньє — гарячка, поспіх; озлоба.

Зальцбург — нині адміністративний центр однойменної землі Австрії.

Замойська фортеця — замок у м. Замостя, збудований Яном Замойським.

Замойський Ян (Ян із Замостя) — канцлер і великий гетьман.

Замойський (Замостьський) Станіслав (1519 — 1572) — холмський каштелян, польний коронний гетьман, батько канцлера і великого гетьмана Яна.

Запоріжжя — Запорозька Січ.

Запорозьке військо (Військо запорізьке) — збройні сили Запорозької Січі.

Заремба — представник магнатського роду Зарембів.

Заремби див.: Кміти.

Заслав див.: Ізяслав.

Заславські — українські магнати, князівський рід. У XVI — XVII ст. володіли великими маєтками в Україні. Походили від князя І. В. Острозького, який наприкінці XV ст. став власником м. Заслава (тепер Ізяслав Хмельницької обл.). Звідси — їхні прізвища. Заславські посідали керівні посади в Польщі.

Збаразький Януш (пом. 1608) — браславський воєвода. Походив з українського князівського роду.

Збаразькі — український князівський рід.

Збігнєв див.: Олесницький.

Зборовський — можливо, йдеться про Самійла Зборовського (вбитий 1584 р.) — польського магната, який втік у Запорізьку Січ і брав участь у походах козаків до Молдови.

Зборовський Мартин (пом. 1565) — підчаший Сигізмунда Августа, каштелян, воєвода калуський та познанський, каштелян краківський.

Зборовський Петро — брат Мартина Зборовського.

Зборовські див.: Кміти.

Здвиж — річка у Житомирській та Київській обл, права притока Тетерева.

Зелім-Цезар — Селім-султан.

Зеновичі — український рід можновладців.

Зефір — західний вітер, весняний вітер у давніх греків.

Зигмунд (Зигмунт) — Сигізмунд.

Зизаній Тусташзвський Лаврентій (кінець XVI ст. — після 1634). Справжнє прізвище Кукіль, яке грецькою мовою звучить: «Зизаній». Походив із Львова. До 1592 вчителював у Львівській братській школі, у школах Брестського і Віленського братств. Був домашнім учителем князів Богдана Соломирицького (Бєларусь) та Олександра Острозького. У 20-х роках XVII ст. працював у Києві. Відомий як культурно-освітній і церковний діяч, мовознавець, видавець і поет.

Зиморович Бартоломей (1597 — 1682) — із родини львівських вірмен. Учень відомого поета Шимоновича. Навчався у Львові, був радником міського уряду й бургомістром. Автор поетичної збірки. Написав історію Львова і його облоги 1672 р.

Зіновичі — український дім можновладціа

Златоуст див.: Йоан Златоуст.

Златоуст Йоан (350 — 407) — відомий церковний діяч і проповідник Візантії, константинопольський патріарх (398 — 404).

Зодіак — сукупність 12 сузір'їв, по яких пролягає річний шлях Сонця.

Зонар Йоан (?-після 1159) — візантійський хроніст, автор всесвітньої історії від створення світу до вступу на престол візантійського імператора Йоана Комніна 1118 р. Його хроніка була популярна у слов'янських країнах.

Зоїл — грецький ритор, граматик в Александрії (серед. III ст. до н. е.), дріб'язковий критик Гомера. Перен.: причіпливий, недоброзичливий критик.

Израиль — Ізраїль.

Иоан — Йоан.

Исход — біблійне: «Вихід».

Июда див.: Юда.

Іаков див.: Яків.

Іафет — Яфет.

Ібери — племена, які жили на Піренейському пів-ві. У III — II ст. до н. е. були завойовані римлянами і романізувалися.

Ібрагім-паша (баша) (пом. 1536) — турецький візир. Був сином албанського рибалки, який у дитинстві був схоплений турецькими піратами і проданий до двору турецького султана, де посів високе становище. Відзначився під Мохачем (1526), здобув Буду (1528). За укладення перемир'я з Францією (1535) зазнав неласки і був страчений.

Іван IV Васильович (1530 — 1584) — великий князь московський, перший московський цар. В час війни з Польщею був неповнолітнім, тому правили регенти.

Івери — грузини.

Ігнатій Богоносець (пом. 107) — другий антіохійський єпископ, учень апостолів. Його сім послань мають важливе значення в історії християнських догматів у полеміці православ'я і католицизму проти протестантства з питання про єпископство.

Ігор Рюрикович (пом. 945) — великий князь київський. Відновив владу над древлянами. Здійснював походи на Візантію і на Кавказ. Убитий повсталими древлянами.

Ігор Ольгович (пом. 1147) — великий князь київський (1146).

Іда — гора на південний схід від Трої, місце перебування і культ Кібели.

Ієронім — Гієронім.

Ієронім Євсевій Софроній (Ієронім Блаженний) (335 — 420) — християнський письменник, філософ, ритор, автор твору «Про славетних людей». Переклав Біблію латинською мовою.

Ізмаїл — за біблією син Авраама, родоначальник племені ізмаїлтян.

Ізмар — гора у Фракії і місто неподалік її підніжжя, уславлене винами.

Ізраїль — йдеться про Ізраїльське царство, ранньо-рабовласницьку державу у північній Палестині та Зайорданні, що існувала від кінця X до кінця VIII ст. до н. е.

Ізяслав Ярославич (1024 — 1078) — великий князь київський, син Ярослава Мудрого. Брав участь у складанні 2-ої частини «Руської правди», так званої «Правди Ярославичів».

Ізяслав Мстиславич — великий князь київський (1146 — 1154), онук Володимира Мономаха. Вів міжусобні війни за Київ з Юрієм Долгоруким та Ізяславом Давидовичем.

Ікар — син Дедала, який утік із батьком з о. Кріт на штучних крилах, але по дорозі впав у море і загинув.

Ілірійці — мешканці Ілірії.

Ілірія — історична область у північно-західній частині Балканського півострова.

Ілія (Ілля) — біблійний пророк (IX ст. до н. е.) ізраїльський, якого Бог живим возніс на небо у вогняній колісниці, запряженій вогненими кіньми.

Ілля Єрусалимський — патріарх.

Індія — держава у Південній Азії.

Індульгенщя — грамота про повне або часткове «відпущення гріхів» у католицькій церкві.

Інтердикт — один із засобів покарання в католицькій церкві, який полягав у повній або частковій забороні богослужінь, релігійних обрядів на певній території.

Інфула — єпископська шапка.

Іоан див.: Йоан.

Іоіль — біблійний ізраїльський пророк, п'ятий з 12 «малих пророків».

Іосіх — Йосія.

Іполит — єпископ православної меншості римських християн у першій половині III ст., один з найбільш учених християнських богословів після Орігени. Переважна більшість його творів присвячена полеміці з давніми єретиками.

«Іпотисеон» — назва книги відомого християнського філософа і богослова Климентія (пом. бл. 217).

Іпполіт — син Тезея і Іполіти, проклятий (за намовою своєї мачухи Федри) батьком, жертва наляканих Нептуном коней. Шанувався як герой.

Іриней (бл. 130-бл. 202) — християнський богослов, ліонський єпископ. Обґрунтовував християнську догматику, виступав проти єресей.

Ірод І Великий (бл. 73-4 до н. е.) — цар Юдеї. Згідно з християнською міфологією, при вісті про народження Ісуса Христа наказав знищити в країні всіх немовлят.

Ісаак — біблійний персонаж, один з міфічних предків єврейського народу.

Ісайя — один із пророків у християнській міфології.

Ісмарч — гірське пасмо і місто у Фракії.

Ісмарський — похідне від «Ісмара».

Ісократ (436 — 338 до н. е.) — давньогрецький публіцист, учень софістів.

Істр — давня назва Дунаю у нижній його течії.

Ісус Христос див.: Христос.

Іуда див.: Юда.

Іудейство див.: Юдейство.

Іудея див.: Юдея.

Йоан король див.: Ян І.

Йоан Альберт див.: Ян І.

Йоан Богослов — апостол, євангеліст, автор «Апокаліпсису».

Йоан Дамаскін (з Дамаску) див.: Дамаскін Йоан.

Йоан Дунс Скот (1265/66 — 1308) — шотландський філософ-схоласт і теолог; виступав проти Томаса Аквінського, Р. Бекона та прихильників авероїзму.

Йоан Златоуст (Хрізостом) (347 — 407) — святий, один із видатних діячів християнської церкви, відомий проповідник і богослов. Відзначався жорстокими погромами єретиків.

Йоан Хреститель (Предтеча) — біблійний персонаж, який провістив про прихід месії — Ісуса Христа й охрестив його. Був страчений за наказом правителя Галілеї — Ірода.

Йоан Цемісцій див.: Цемісцій.

Йоана — йдеться про героїню французького народу Жанну д'Арк (1412 — 1431). Під час столітньої війни очолила визвольну боротьбу французького народу проти англійських загарбників і здобула ряд вирішальних перемог.

Йоахім Бранденбурзький (Йоахім II Гектор) (1505 — 1571) — курфюрст бранденбурзький, син Йоахіма І.

Йовіш-біс — Юпітер-диявол.

Йона — один із пророків у християнській міфології.

Йонатас — махабейчик, вождь євреїв у боротьбі за релігійну свободу і політичну незалежність (161 — 144 до н. е.).

Йордан Спитко (пом. 1568) — краківський воєвода (від 1561).

Йосиф — константинопольський патріарх: Йосиф І (1268 — 1275, 1282 — 1283); Йосиф II (1416 — 1439).

Йосія — цар Юдеї (640 — 609). Проводив прогресивні реформи.

Йосу (Йосей) — можливо, йдеться про Йосію (Іосію) — юдейського царя (640 — 609 до н. е.), який боровся з ідолопоклонством.

Кавказька скеля — йдеться про скелю на Кавказі, до якої був прикутий Прометей.

Кадм — давньогрецький герой, легендарний засновник Фіви, міфічний винахідник грецького алфавіту на фінікійській основі.

Кадміти — нащадки Кадма.

Казань — російське місто.

Казимир II (1458 — 1484) — син Казимира Ягеллончика, вихованець Яна Длугоша. 1471 був оголошений королем угорським, а згодом канонізований.

Казимир III Великий (1310 — 1370) — польський король із династії П'ястів. Проводив політику централізації країни. Заснував університет у Кракові (1364). Воював з Тевтонським орденом.

Казимир IV Ягеллончик (1427 — 1492) — великий литовський князь і польський король (від 1447). Відстоював у Тевтонського ордену Східне Помор'я.

Калабрія — територія в Італії.

Калимон Іван (поч. 17 ст.) — вихованець Київської колегії, автор латиномовного панегірика «Сонце, що сходить після заходу», присвяченого П. Могилі.

Каїн — біблійний персонаж. За легендою, вбив свого молодшого брата Авеля.

Калиновські — український рід можновладців.

Калікст III (Альфонс Борджіа) — римський папа (1455 — 1458). Закликав до війни проти турків.

Калуш — нині місто обласного підпорядкування Івано-Франківської обл.

Каліопа (Калліопея) — муза, покровителька епічної поезії й науки.

Кальвін (1509 — 1564) — засновник особливого напряму Реформації в Німеччині, що отримав назву «кальвінізм».

Калькута — місто в Індії. Тут: дуже далеке місто.

Кальцедон (Кальхедон) — місто у Віфінії на Боспорі.

Каменецький Мартин (пом. 1530) — подільський воєвода, воював з татарами.

Камени — італійські богині, яких римські поети ототожнювали з музами, покровительками мистецтв у Давній Греції.

Камеріні єпископ — італійський церковний діяч.

Камерні закони (камерний закон) — верховні суди королів і князів Германії у середні віки.

Камінний Затон див.: Кодак.

Кам'янець — Кам'янець-Подільський — нині місто обласного підпорядкування Хмельницької обл.

Кам'янка — річка у Дніпропетровській обл., права притока Базавлука (басейн Дніпра).

Кана — місто в Палестинській області Галілеї за часів Нового Заповіту.

Кани (Канни) — селище в Італії, поблизу якого під час Пунічних воєн 216 р. до н. е. римське військо було розгромлене Ганнібалом.

Канон, припис або правило у віровченні; богонатхненні книги Біблії; жанр християнських урочистих співів.

Канонік — вищий чин у католицькому світському духовенстві.

Канонія — капітул, колегія духовних осіб кафедрального собору, котра є радою при єпископі.

Кантимір — йдеться про когось із молдавських господарів родини Кантемірів.

Канчуга — містечко ланцуцького повіту у Польщі.

Капістран Йоан (1386 — 1456) — бернардинець, канонізований папою Бенедиктом XIII у 1724. Невтомний проповідник хрестового походу проти єретиків і турків. Самотужки зібрав 60-тисячне військо і воював з турками в Угорщині. Проповідував у Німеччині й Польщі (1453 — 1454).

Каплун — холощений півень.

Кападокійці — мешканці Кападокії.

Кападокія — історична територія і держава у Малій Азії.

Карбач — батіг, канчук.

Карінтія — історична територія у Центральній Європі, в басейні р. Драви. Нині більша частина Карінтії входить до Австрії.

Карл V (1500 — 1558) — імператор «Священної Римської імперії», іспанський король, принц Нідерландів, король Сіцілії. У його володіннях (а також колоніях), за висновком сучасників, «ніколи не заходило сонце».

Картаген — місто-держава у Північній Африці Був знищений під час Пунічних війн.

Касандра — у давньогрецькій міфології дочка Пріама. Мала дар віщування, але її правдивим віщуванням ніхто не вірив.

Кастальські ручаї (Кастальське джерело) — священне джерело неподалік Дельф. Давні греки вірили, що це джерело надихало поетів, а прочани очищались у ньому від гріхів.

Католик — віруючий одного з трьох основних напрямів християнства — католицизму.

Катон (234 — 149 до н. е.) — державний діяч, письменник, оратор Давнього Риму.

Каторги — турецькі гребні галери.

Катул (Катуллюс, Катіллюс) Гай Валерій (бл. 84 — 34) — давньоримський поет-лірик.

Кафа — сучасна Феодосія, заснована 1260 р. вихідцями з м. Генуї (Італія). Була визначним торговим центром Європи. Мала добре укріплену фортецю і сильне військо.

Кафські лігурійці — йдеться про мешканців Кафи. Лігурійці — це засновники міста — італійці з провінції Лігурія.

Каштелян — сановник, призначуваний королем або князем для управління фортецею. Здійснював військові, судові й фіскальні функції в адміністративній окрузі, що прилягала до фортеці.

Квінтіліан Марк Фабій (бл. 35 — бл. 96) — давньоримський теоретик ораторського мистецтва, педагог. Головна праця в 12 книгах — «Про виховання оратора».

Кейстут (1297 — 1382) — литовський князь. Брав участь у загарбанні українських земель.

Кельтський — похідне від назви групи племен «кельти», які на початку І тисячоліття до н. е. населяли територію сучасної Франції та інших європейських країн.

Кжижковський — придворний Яна Тарновського.

Кий — напівлегендарний полянський князь, який, на думку деяких дослідників, жив у першій половині VI ст. Від його імені походить назва м. Кисва. Автор цього твору говорить про заснування Києва 430 р. Цю саму дату наводять польський історик XVI ст. М. Стрийковський та Т. Прокопович.

Кипріан Цеиілій (бл. 210 — 258) — святий, Отець Церкви, карфагенський єпископ і письменник, автор богословських трактатів і листів.

Кипріан — київський митрополит, посвячений константинопольським патріархом Філофеєм 1376 р.

Кирдеї — український рід можновладціа

Кирило Александрійський (бл. 376 — 444) — святий, патріарх, автор твору

«Десять книг проти Юліана Відступника». Був противником аріанства.

Кирило Єрусалимський (IV ст.) — святий, патріарх.

Кишки — рід українських можновладців.

Ківер татарський — рід широкої, високої шапки (ковпак), подібний до завою турецького.

Кілікійці — мешканці історичної території Кілікії.

Кілікія — історична територія на південному узбережжі Малої Азії, між Памфілією і Сірією.

Кімври — германські племена. Наприкінці II ст. до н. е. оселились у північній Італії.

Кімерійці — найдавніші племена, які жили в степовій частині України. В VII ст. до н. е. були витіснені скіфами з Північного Причорномор'я.

Кінед — той, хто віддається протиприродним статевим стосункам.

Кінська вода (кінські води) — йдеться, певно, про Конку (Кінку, Кінську) — річку в Запорізькій обл, ліву притоку Дніпра.

Кінтієць — епітет Алоллона, від назви місця культу бога на делоській г. Юнг.

Кінтський — похідне від назви г. Кінт, що на о. Делос, де нібито народилися Аполлон і Діана. Отже, кінтський — аполлонівський.

Кінт — гора на о. Делос, місце народження Аполлона і Артеміди.

Кіпріан. — Кипріан.

Кір II Великий (Старший) — перський цар (558 — 529), засновник Перської монархії. Загинув у битві зі скіфами.

Кірійське джерело — похідне від «Кірра», назви міста у Фокіді (Греція), згодом місцевості (кіррійські поля, кіррійські печери, кіррійські узгір'я, джерела тощо). Ці самі місця поети часом називають «фокідськими», «парнаськими» і пов'язують з місцем перебування муз.

Кірхмаш — свята меса.

Кіфара — струнний інструмент.

Кіш — центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими справами в Запорозькій Січі.

Кішки — рід українських можновладців.

Клавдій — народний трибун у Римі (від 58 до а е.). При підтримці тріумвірів Цезаря, Помпея і Краса домігся вигнання Ціцерона. Зі своїми братами тримав у страху весь Рим, доки 52 р. не був убитий Мілоном.

Кларосець — епітет Аполлона. Походить від назви м. Кларос на іонійському узбережжі з храмом і оракулом Аполлона.

Клєйнот (клейнод) — відзнаки й атрибути влади української козацької старшини XVI — XVIII ст.

Клемент Александрійський (II — III ст.) — Отець Церкви.

Климент VII — римський папа (1523 — 1534).

Кліо — муза, покровителька історії; зображувалася із сувоєм та грифелем у руках.

Клірик — священик, церковнослужитель у християнській церкві.

Клірик Острозький — псевдонім письменника-полеміста, автора «Отписів» Іпатію Потію.

Клото — одна з мойр, богиня долі.

Кляштор — монастир, обитель.

Кміта (Кмітт) Петро (1477 — 1553) — любельський каштелян (пізніше войницький і сандомирський). Був воєводою сандомирським, згодом краківським та надвірним коронним (і великим коронним) маршалком. Відомий як меценат учених і письменників, зокрема й Ст. Оріховського. Прихильник королеви Бони.

Кмітт див.: Кміта.

Кноська земля — територія навколо Кносу — давнього міста в центральній частині північного Кріту (XXII — XV ст. до н. е.), одного з найважливіших центрів егейської культури.

Когорта — десята частина легіону у римському війську; перен.: натовп, вервечка, свита.

Ходак, Ворон, Багатир, Сурський, Забора, Байдак, Ненаситець, Камінний затон — Дніпрові пороги.

Кодрус (Кодр) — останній цар Афін, який пожертвував собою задля врятування своєї країни; маловідомий поет Давнього Риму.

Козицький Станіслав — невідомий для нас юнак.

Козлов — давня назва м. Євпаторія (Крим).

Коклес див.: Горацій.

Кокоші — кури.

Коломан (Кальман) Панонець: угорський принц і король галицький (1208 — 1242); король Угорщини (1095 — 1116), який захопив Закарпаття. Був одружений з дочкою Володимира Мономаха — Євфимією. 1099 р. зробив спробу загарбати Галичину, але поблизу м. Перемишль зазнав поразки від руських князів. В тексті Коломан виступає сучасником Мстислава Романовича (пом. 1223) та Мстислава Мстиславича (пом. 1224). Це дає підстави гадати, що в тексті йдеться про Коломана — короля Галицького.

«Колосянам» — послання апостола Павла до Колосян.

Колофони славні — Колофон, одне з 12 іонійських міст Малої Азії, на північному заході від Ефесу.

Колумела Юній. Модерат (І ст. н. е.) — давньоримський письменник і агроном.

Колхіда — давньогрецька назва Південно-Східного і Східного Причорномор'я.

Колхідський — похідне від «Колхіда».

Кольхи — колхідяни (?), мешканці Колхіди.

Комендоні Джовані-Франческо (1524 — 1584) — папський нунцій у Польщі (протягом 1563 — 1565 — 1571 — 1573), кардинал.

«Коментарі» — твір Юлія Цезаря.

Конашевич див.: Сагайдачний.

Конклюзія — висновок, резюме.

Конон — давньогрецький вождь Афінського поліса, один з наступників Алківіада, переможець битви поблизу Кнідос (394 до н. е.). Вів успішну боротьбу проти спартанців.

Консесіоналії — засідання, збори.

Константан Мономах — йдеться про Константина VII Багрянородного (905 — 959) — імператора Візантії. 944 р. уклав договір з Київською Руссю. Автор кількох творів.

Константина місто — Константинополь.

Константинополь (Царгород) — столиця Римської імперії від 330 р., потім Візантії. Одна із столиць християнської церкви, місцезнаходження константинопольського патріарха. Турецька назва міста — Стамбул.

Константинопольський, престол — візантійський імператорський престол.

Константський собор — вселенський собор католицької церкви, що засідав у м. Констанці (південна Германія) від 1414 до 1418 р.

Контаріні Гаспаро (1483 — 1542) — кардинал, прихильник компромісу з реформаторами, автор філософських творів.

Копил — нині смт Копиль, районний центр Мінської обл. Бєларусі.

Копистенський Захарія — ієромонах, згодом архімандрит Києво-Печерського монастиря (1624 — 1627), автор полемічних творів, присвят, передмов до видань друкарні.

Копісти — писарчуки, копіювальники.

Коран (алькоран) — священна книга мусульман, складена в VII — VIII ст. арабською мовою.

Кордова — місто на півдні Іспанії.

Корибут — йдеться про рід Корибутів, від яких, за переказом, походить рід

князів Вишневецьких. Учені XIX ст. спростовували цю легенду. «Корибут преславний» — напевно, Дмитро Ольгердович Корибут, який князював у Новгороді-Сіверському до 1393.

Коростень — у давнину столичне місто племені древлян.

Корсаки — український рід можновладців.

Корсунь — давньоруська назва м. Херсонес Таврійський.

Кортизанський — те саме, що «куртизанський», притаманний куртизанці — жінці легкої поведінки й авантюрного способу життя.

Koc — острів у Керамській затоці Міртойського моря, який турки здобули 1523 р.

Косинський Криштоф (пом. 1593) — гетьман українського реєстрового козацтва. Очолював антифеодальне повстання проти шляхетської Польщі 1591 — 1593 р.

Костянтин (Костентин) Великий — римський імператор протягом 274 — 316. Рівноапостольний святий. Міланським едиктом 313 р. надав свободи християнській церкві.

Костянтин Василь Костянтинович (Острозький) (1526 — 1608) — український магнат, князь, київський воєвода, культурний діяч. Виступав на захист православ'я, проти засилля католиків та уніатів. За його ініціативою створено школу й друкарню в Острозі

Костянтин Олександрович Острозький (пом. 1618) — старший син князя Олександра Острозького. Помер у молодому віці (20 років).

Костянтини — про кого йдеться, сказати важко. Ними можуть бути римські та візантійські імператори і князі Острозькі.

Косцелецький Ян (пом. 1545) — каштелян ленчицький (від 1536), пізніше воєвода ленчицький.

Краків — давня столиця Польщі.

Краківська гімназія тут: Краківський ун-т.

Краківський замок — столична резиденція польських королів.

Кранах Лукас (Лука) Старший (1472 — 1553) — видатний німецький художник. Створив пройняті гуманізмом картини на релігійні та міфологічні теми.

Крез (Крезус) — останній цар Лідії (бл. 560 — 546). У війні з Персією був полонений і вбитий.

Кременець — нині місто Тернопільської обл. в Україні.

Крес — мета, межа, край, кінець.

Kpem див.: Кріт.

Крим: півострів на півдні України; Кримське ханство.

Кріспус — йдеться, певно, про Салюстія Крісла (86 — 34 до н. е.), письменника, автора ряду історичних праць ("Змова Катіліни", «Югуртинська війна» тощо).

Кріт (Крет) — острів у східній частині Середземного моря.

Кроація — розповсюджена в західноєвропейській історичній літературі назва Хорватії.

Кролевець — польська назва прусського м. Кенігсберг, нинішнього Калінінграда.

Кромер Мартин — відомий польський історик XVI ст.

Крошинські — український князівський рід.

Крупецький — йдеться, певно, про Афанасія Шишку-Крупецького — перемишлянського уніатського єпископа поч. XVII ст., який насаджував унію за допомогою гайдуків.

Крщица — шия.

Ксанф (Ксант): епітет р. Скамандр в Троаді; ріка в Епірі та в Лікії.

Ксенофан (друга пол. VI ст. до н. е.) — грецький філософ, засновник елейської філософської школи.

Ксенофонт (6л. 430 — 355 до н. е.) — давньогрецький історик і політичний діяч.

Ксеркс — перський цар, який 479 р. до н. е. здійснив військовий похід на Грецію.

Кукіль (Куколь) — родове прізвище православного дидаскала, полеміста Ст. Зизанія Тустановського.

Кукольники — виконавці лялькових дійств.

Купідо (Купідон) — Божество кохання у давньоримській міфології. Те саме, що й Амур.

Курія Християнська — йдеться про папську курію, яка являла собою сукупність центральних установ для управління католицькою церквою.

Курціус — мовиться про Курція Руфа, римського історика епохи імператорів Клавдія і Веспасіана. Написав працю «Про історію Александра Великого».

Куряча нога — назва одної з башт Вавелю у Кракові.

Кутас — китиця.

Кучманські шляхи (Кучманський шлях) — одне з відгалужень Чорного шляху, звідки у XVI — XVIII ст. кримські татари здійснювали розбійницькі напади в Україну.

Куявське єпископство — історична територія Польщі — Куявія.

Кьольн — німецьке м. Кельн.

Лаба — слов'янська назва р. Ельби.

Лавмедон (Лаомедонт) — цар Трої, для якого Нептун і Аполон побудували стіни навколо Трої.

Ладан — ароматична смола.

Ладо руський — весільний приспів давніх слов'ян. Тут: тріумфальна пісня.

Лазар — біблійний персонаж. Відома притча про багатого і Лазаря, якого воскресив Ісус Христос.

Лакедемон (Лаконія) — територія у Греції, головним містом якої була Спарта.

Ланець — ланцюг.

Ланцута — повітове місто в нинішньому Жешувському воєводстві Польщі.

Ланцуцький — похідне від «Ланцута».

Лари — у давніх римлян духи — охоронці домашнього вогнища.

Ласкар Алексій — грецький імператор у Нікеї.

Ласький Гієронім Ярослав (1495 — 1542) — воєвода іноврацлавський, пізніше серазький.

Ласький Станіслав (пом. 1550) — воєвода серазький (від 1542), письменник.

Ласький Ян (бл. 1456 — 1531) — канцлер (1503 — 1510), архієпископ гнєзненський (від 1510), коронатор короля Сигізмунда Августа. Очолював боротьбу середньої шляхти проти магнатів. Був прихильником незалежності Польщі від папства. За його ініціативою видано (1506) зібрання статутів і привілеїв, назване статутом Ласького.

Латальський Станіслав — син Яна, воєводи познанського.

Латальський Ян (1463 — 1540) — архієпископ гнєзненський.

Латинники — прихильники католицького віровчення.

Латинський — тут: католицький.

Латинці — тут: католики.

Латона — латинська форма імені Лето, яка вважалася матір'ю Аполлона і Артеміди.

Латук — рослина з дрібними блідо-рожевими квітами.

Лайці — область у центральній Італії із столицею Рим.

Леандер — закоханий юнак, який щоночі перепливав до милої через Гелеспонт, доки не втопився.

Лев Данилович (пом. 1301) — галицько-волинський князь (1268 — 1301), син

Данила Галицького. Його ім'ям названо м. Львів. Вів боротьбу за Краківське князівство проти Литви і Польщі.

Лев X — римський папа (1513 — 1523).

Легніція — йдеться про Легніца — повітове місто Вроцлавського воєводства (Нижня Сілезія). До 1675 — столиця князівства Пястів. Пізніше Легніца потрапило під владу Габсбургів.

Леда — всякий, кожний; поганий.

Ледовите море — Північний Льодовитий океан.

Леліва (Глеліва) — один з найдавніших гербів Польщі.

Леліви пани — передусім Тарновські.

Лелівці — представники герба Леліва.

Леопард (Слончевський) — каменецький єпископ.

Леонід (Леонідес) — спартанський цар, поліг поблизу Термопіл (480 до н. е.), боронячись до кінця на чолі 300 лицарів проти персів, яких очолював Ксеркс.

Леонтій Великий — римський папа, святий. Папи з таким іменем не було. Можливо, йдеться про Леонтія Феотокита — патріарха константинопольського (1190 — 1191).

Лепід Емілій (пом. 152 до н. е.) — римський полководець і політичний діяч.

Лесньовольський Станіслав — польський воєначальник, який 1563 р. відбив атаки Москви під Невлем.

Лета — підземна ріка забуття у давньогрецькій міфології, що відокремлювала потойбічний світ од земного. Душі померлих, напившись Летиної води, забували про минуле.

Летейські — похідне від «Лето».

Лєх — легендарний засновник Польської держави, брат Чеха і Руса.

Лыко — лико, мотузка, якою татари пов'язували полонених. Бути в татарських ликах — потрапити в неволю до татар, в'язати в ликах — брати в неволю.

Лиман — йдеться про Дністровський лиман, затоку на північному узбережжі Чорного моря, у яку впадають Дніпро і Південний Буг.

Литвини — литовці, білоруси, частково українці.

Лички — Мартин, Рафаель, Миколай, Петро. Йдеться про шляхетську родину з оточення Яна Тарновського.

Личко Мартин — пробощ Яна Тарновського.

Личмані старший пастух; велика металева прикраса, яку носять на шиї жінки.

Лібертійські хвилі — тут: свавільні хвилі.

Лібуше — мовиться про Любушу, міфічну чеську королеву, яка разом із своїм чоловіком заснувала м. Прагу.

Ліван — давня країна в Західній Азії. Протягом століть належала багатьом країнам. У VII ст. Ліван був завойований арабами, пізніше — турками.

Лівій (Лівіус) Тіт (59 до н. е. — 17 н. е.) — автор римської історії «Від заснування Міста».

Лівійські битви — йдеться про війни, які римляни вели у Лівії (Північна Африка).

Лівіус див.: Лівій.

Лігурієць — мешканець Лігурії, території на півночі Італії. Кафські лігурійці — італійці, які заснували Кафу і там мешкали.

Лікург Спартанський (IX ст. до н. е.) — напівлегендарний законодавець Спарти. Лікургові приписують найдавніші закони, які визначили устрій спартанської держави,

Лін — за давньогрецьким міфом, син Аполлона, вбитий Гераклом, якого він учив грі на лірі.

Ліфлянти (ліфлянди) — мешканці Лівонії, яку німці у XIII — XVI ст. називали Ліфляндією.

Лія — біблійний персонаж, улюблена дружина Якова.

Ловчовський Ян (пом. 1568) — опат тинецький. Заснував школу для бідних у Тинцю, дбав про книгозбірню. Оріховський відвідав його у 1561, а 1562 показував Стажиському свій твір «Визнання віри».

Логофет — вищий державний урядовець у Візантії, котрий відав фінансами, поштою, зовнішньою політикою тощо. В Молдові XIV — XIX ст. — високий придворний боярський чин.

Лодзя див.: Старжа.

Ломбардійці — мешканці історичної території Ломбардії на півночі Італії.

Лот — герой біблійної легенди. Насправді був не сином, а племінником Авраама. Згідно з легендою тільки Лот, його дружина і дочки були порятовані Богом при покаранні грішного м. Содому.

Лужицьке князівство — історично-географічна область між Ельбою (Лабою) і Одером (Одрою) у Німеччині.

Лузитанський — похідне від «Лузитанія» — назви римської провінції на території Піренейського пів-ва, що займала більшу частину нинішньої Португалії. Тут: лузитанський — португальський.

Лука — за Біблією, один із євангелістів, святий.

Лука див.: Кранах Лука Старший.

Лукаш — чернець-домініканець із Львова.

Лукомські — український князівський рід.

Лукрецій Т. К. (бл. 96 — 55 до н. е.) — давньоримський філософ і поет.

Луцьк (Луцк) — нинішній адміністративний центр Волинської обл.

Любарт (пом. 1384) — литовський князь, син Гедеміна. 1340 проголошений галицько-волинським князем.

Любек — нині місто землі Шлезвіг-Гольштейн у Німеччині.

Любельські аріани. — протестанти м. Любомль, що на Волині.

Людбраницький (Любраницький) Ян — познанський єпископ (1498 — 1520).

Людовик (Лайош) II (1506 — 1526) — угорсько-чеський король. Загинув у битві при Мохачі.

Людовіки — очевидно, йдеться про двох Людовіків: Людовік І (пом. 1382) — король Угорщини й Польщі; Людовік II (пом. 1526) — король Угорщини

й Богемії. Лютер Мартін (1483 — 1546) — німецький реформатор церкви, засновник

протестантизму.

Лютеранці — послідовники Мартіна Лютера.

Люцифер (Люципер) — у християнській міфології пропащий ангел, диявол.

Лямент — плач, голосіння.

Лях (ляхи) — назва, якою у Русі від XI ст. іменували представників групи польських племен.





Попередня     Головна     Наступна (Продовження словника М-Я)


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли хтось з наших сучасників уживає назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступає по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.