Попередня (Початок Словника А-Л)     Головна     Наступна




Словник
імен, назв, термінів

М-Я



Магдалена — дружина Ст. Оріховського, дочка Холмського міщанина Івана з Холму.

Магдебург — нині місто у Німеччині.

Маго (пом. 193 до н. е.) — молодший брат Ганнібала, полководець, учасник бойових операцій в Італії й Іспанії.

Магомет — одна з транскрипцій імені Мухаммеда, засновника ісламу. Так інколи Оріховський називає турецького султана.

Магометани (махометани) — віруючі, які сповідують іслам і визнають Магомета як пророка.

Магометанська держава — йдеться про Туреччину, яка сповідує ісламську (магометанську) релігію.

Мазовше (Мазовія) — історична територія у Польщі,

Майї син — Меркурій, вісник богів, покровитель торгівлі і красномовства. Його матір'ю вважалася Майя — богиня весни.

Майоран — рід рослин, з листя і квітів якого добувають ефірну олію. Майоран — добра медоносна і лікарська рослина.

Македоній — константинопольський патріарх (355 — 356, 359 — 360), засуджений другим вселенським собором як єретик-духоборець.

Македонія (давня) — рабовласницька держава на Балканському пів-ві.

Максим Сповідник (582 — 662) — святий, відомий філософ у східному християнстві, знавець Платона, Арістотеля і неоплатоніків.

Максим Фабій — римський полководець, який відзначився у самніцьких війнах (326 — 303), а також у війні з коаліцією італійських племен (300 — 290).

Максим Валерій — римський полководець. Відзначився у першій Пунічній

війні на посаді консула (264 до н. е.).

Максиміліан цісар — Йдеться про Максиміліана І (1459 — 1519) — імператора «Священної Римської імперії», сина і наступника Фрідріха III Габсбурга.

Мала Польщу — історична територія Польщі (у верхній течії Вісли). В Речі Посполитій XVI — XVIII ст. до Малої Польщі зараховувалися й загарбані українські землі.

Малахія — один із ізраїльських пророків Старого Заповіту.

Малженок — шлюбний чоловік.

Мальдолард — можливо, йдеться про угорську назву Белграда — столицю

колишньої Югославії.

Мальхер (Мельхіор) з Мостиська (1511 — 1591) — домініканець, релігійний

письменник, знайомий Оріховського.

Мамона — в давній іудейській релігії багатство, майно, земні блага взагалі. В християнстві — назва ідола, який уособлює користолюбство, прагнення до наживи.

Маніхей — представник маніхейства — релігійного вчення, що виникло в III ст. на Близькому Сході. Головна ідея маніхейства — боротьба двох начал: доброго і злого.

Маніхейська незбожність — християнська церква вважала релігійне вчення маніхейство єресю і засуджувала.

Манлій Tum Торкват — давньоримський диктатор і консул протягом 353 — 340. Відзначився тим, що за порушення військового наказу скарав на смерть власного сина.

Мантака (мантике) — матня (?); ворожіння, гадання. Мантуя — місто в транспаданській Галії, батьківщина Вергілія. Маргіт (гр. дослівно: шалений, безглуздий) — давньогрецький комічний епос, який зображує пригоди та вчинки нерозумної людини; приписувався Гомерові.

Марігебург — йдеться, певно, про місто й фортецю Марієнбург (Мальборг) у Пруссії.

Марій (156 — 86 до н. е.) — визначний давньоримський полководець і політичний діяч. Відзначився у війні з Югуртою (105 р.) і в часи громадянської війни у Римі.

Маркіоніти — послідовники Маркіона, християнського єретика II ст.

Марко — апостол, євангеліст, святий. За церковною традицією — автор найстарішого канонічного Євангелія.

Марко Ефеський — святий, активний учасник Флорентійського собору. Маркомани (маркоманці) — свевське плем'я, яке мешкало між Майном і Дунаєм. За Марка Аврелія напало на Рим. Туг. чехи.

Марон див.: Вергілій.

Марс — бог війни у давньоримській міфології.

Марсовий табір — військовий табір.

Марсова шабля — воєнна шаблюка.

Мартин V — римський папа (1417 — 1431), обраний на Константському соборі.

Мартин святий — Ним можуть бути: Мартин І — канонізований церквою римський папа (649 — 655); Мартин — єпископ, проголошений святим (пом. 400).

Мархія — одна з історичних територій Германії, власне, маркграфство.

Марціал Марк Валерій (бл. 40-бл. 104) — римський поет. Автор 15 книг епіграм на різні стани римського суспільства.

Масальські — український князівський рід.

Матвій (Маттій) — йдеться про Матіаша Хуньяді (Матвія Корвіна) (1440 — 1490) — угорського короля (від 1458), який проводив політику централізації держави та вів успішні зовнішні війни, зокрема проти Туреччини.

Матвій (Матфей, Матей) — один з апостолів християнської церкви.

Матей див.: Матвій.

Матеологи — букв, «молотологи» (від лат. «Матеола» — різновид молота). Тут гра слів: теологи — матеологи.

Матфей див.: Матвій.

Махометани — магометани.

Мацедон Великий — Александр Великий (Македонський).

Мацейовський Самуель (1498 — 1550) — єпископ краківський, пізніше великий коронний канцлер.

Машкарник — брехун, скоморох.

Маяки — путівці, степові дороги, об'їзди.

Мегера — у грецькій міфології одна з ериній, втілення гніву й заздрості.

Медея — у грецькій міфології чарівниця, дружина Ясона, якому допомогла здобути золоте руно. За зраду чоловіка вона вбила суперницю, її батька і двох своїх синів від Ясона.

Меди — мешканці Мідії, великої країни у внутрішній Азії, що межували з Парфією, Персією, Вірменією.

Медлніца див.: Плаза.

Меланхтон Філіп (1497 — 1560) — німецький протестантський богослов і педагог, сподвижник Лютера. Відстоював принципи гуманістичної педагогіки. Складав релігійно-богословські трактати.

Мелетій (пом. 381) — патріарх антіохійський.

Мелетійський єпископ — Мелетій, антіохійський патріарх (?).

Мелецький Миколай (пом. 1585) — подольський воєвода, пізніше гетьман великий коронний; син Яна Мелецького.

Мелецький Ян (1501 — 1561) — каштелян вислоцький, а пізніше воєвода подольський та великий коронний маршалок.

Мелешки — український рід можновладців.

Мельпомена — муза трагедії.

Мельхіор див.: Мальхер.

Мемельський порт (Мемель) — колишня назва Клайпеди.

Мемфіс — місто стародавнього Єгипту, засноване на поч. III тисячоліття до н. е. Певний час був столицею Єгипту.

Менглі-Гірей — кримський (перекопський) хан. Помер 1515.

Мендак — можливо, «мендик» — бідний.

Меотіда — Азовське море.

Меотійська вода — води Азовського моря.

Месія — в юдаїзмі, християнстві та ісламі «рятівник», якого нібито Бог має послати на землю для знищення зла й встановлення «царства небесного».

Метафраст Семіон (пом. бл. 940) — святий. Народився у Константинополі. Відомий завдяки колекціонуванням і коментуванням «Житій святих».

Метел Цецілій Нумідійський (пом. 91 до н. е.) — римський полководець і політичний діяч.

Мєховіта — мовиться про польського історика Матвія Мєховського (1456 —

1523).

Махмед II — турецький султан (1451 — 1481), 1453 р. захопив Костантинополь, унаслідок чого, як відомо, припинила своє існування Візантійська імперія.

Мешко — йдеться, очевидно, про Мешка II (990 — 1034) — польського короля (1025 — 1034), сина Болеслава Хороброго. Під час його правління Польща втратила багато завойованих раніше територій.

Миклашевський Пилип — представник давнього козацько-старшинськогороду у Лівобережній Україні.

Миколай папа. — Ним можуть бути: Миколай І — римський папа (858 — 870); Миколай V — римський папа (1447 — 1455).

Микошинський Богдан — гетьман Війська Запорозького (1586, 1594).

Митура Олександр (кін. XVI — перша пол. XVII ст.) — освітній і культурний діяч, книжник і видавець Києво-Печерської лаври від часу заснування там друкарні. До приходу в Київ учителював у Львові Автор і видавець поетичної книжки «Вінок чеснот превелебного... Єлисея Плетенецького».

Мишки — український рід можновладців.

Мишковський Вавжинець — від 1540 каштелян сондецький.

Михайло з Вишні — Вишневецький Михайло.

Мужиловський Самуель — йдеться про Мужиловського А. Силуяна (роки життя невідомі) — українського дипломата, прлковника, учасника народно-визвольної війни 1648 — 1654 рр, одного з найближчих радників Б. Хмельницького.

Мідас — герой багатьох міфів. За одним переказом, мав здатність перетворювати все, до чого доторкнеться, на золото. За іншим — Аполон за образу нагородив його ослячими вухами, які ховав під фрігійським ковпаком. Але про це знав лише його цирульник.

Мізійці — мешканці Мізії.

Мізія — територія у північно-західній частині Малої Азії.

Мізнія — маркграфство в Саксонії і його столиця. Підлягало архієпископові магдебурзькому.

Мілет — давньогрецький поліс на західному узбережжі Малої Азії.

Міндовг (пом. 1263) — великий князь литовський. Загарбав західно-українські землі.

Мінерва — богиня мудрості у давньоримській міфології.

Містери — релігійні обряди, церемонії, до яких допускалися лише посвячені

Мітрідат VI Євпатор (бл. 132 — 63 до н. е.) — понтійський цар, який вів успішну війну проти римлян у Малій Азії.

Міцени (Мікени) — давнє місто в Арголіді (північна Греція).

Мнеманє — думка, судження, намір, здогад, міркування.

Моаб, Агарен, Есау, Амалок, Хананеї — йдеться про біблійні племена моабітів, агарейців, едомітів, амалекітів, хананейціа

Могила — топонім поблизу Кракова.

Могила Петро (1597 — 1647) — політичний, церковний і освітній діяч України, митрополит київський і галицький (від 1632 р.). Сприяв розвитку Печерської друкарні. 1631 відкрив Лаврську школу, яку 1632 об'єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могиляиською колегією. Автор творів і численних проповідей.

Моголів — Могилів-Подільський — нині місто у Вінницькій обл.

Могилянський колегіум — Київська колегія, заснована П. Могилою.

Мойсей — за біблійною легендою патріарх, пророк, визволитель давніх євреїв із так званого єгипетського полону.

Морави — мешканці в Чехії.

Моравія (Морава) — історична область у Чехії та Словаччині, територія якої

входить переважно до нинішніх Північно-Моравської, Швденно-Моравської і Східно-Чеської адміністративних територій.

Морди — убивства.

Мореські шляхи — йдеться про шляхи Пелопонесу (Греція), який від ХНІ ст. називався Мореєю.

Морський Станіслав — в часи Ст. Оріховського був (разом з братами Йоахімом і Петром) власником сіл Морско і Мархоціце.

Морус Ян — венеціанський генерал. Брав участь у війні з князем Ферари, був генеральним правителем у Бресті, у Кандії.

Морштинові — родина герба Леліва, за походженням з Німеччини.

Московія — тут: Московське князівство.

Московська війна — йдеться про війну Москви з Литвою 1534 — 1537, у якій Польща брала участь на боці Литви.

Московська конфедерація — можливо, йдеться про договір 1610 р. М. Г. Салтикова і Сигізмунда III, за яким його син Владислав визнавався російським царем.

Мостицький — похідне від «Мостиське» — назви міста у Львівській обл.

Мосхи — мешканці Московського князівства.

Мохан — містечко в Угорщині, де 1526 р. відбулася битва між військом угорського короля Лайоша II і турецьким військом на чолі з султаном Сулейманом І. Угорці потерпіли нищівну поразку.

Мстислав Володимирович — великий князь київський (1125 — 1132).

Мстислав Ізяславич — великий князь київський (1158 — 1159, 1167 — 1169, 1170).

Мстислав Романович — великий князь київський (1212).

Музи — богині мистецтв і наук у давньогрецькій міфології.

Мултян — мешканець Мултянської землі.

Мултямська земля (Мултянські поля) — історична територія між Карпатами і Дунаєм. Також давня назва Молдови.

Набоженство — богослужіння, церковна відправа.

Навуходоносор II — цар Вавілонії (605 — 562). Перетворив Юдейське царство на вавілонську провінцію.

Назон див.: Овідій Назон.

Наленч див.: Старжа.

Наливайко Дем'ян (пом. 1627) — старший брат народного героя України Северина Наливайка. Родом з Гусятина на Тернопільщині. Вчився в Острозькій школі. Запальний проповідник-полеміст, дорадник князя Острозького. Від 1602 — завідувач школи і друкарні в Дермані.

Наливайко Северин (пом. 1597) — ватажок селянсько-козацького повстання 1594 — 1596 проти польських і українських феодалів.

Нарев — річка, права притока Західного Бугу.

Насо — можливо, П. Овідій Назон, відомий римський поет.

Наяди — німфи джерел, річок та озер.

Неаполь — італійське місто, адміністративний центр області Кампанія.

Невіста — тут: церква.

Неголевський — один із представників досить відомої в XVII ст. родини.

Недзвєдзь — невідомий для нас топонім.

Немецковський Якуб — учитель Яна Криштофа Тарновського.

Ненаситець див.: Кодак.

Неофіт (Неофит) — новохрещений, новопострижений, просто новий прихильник релігії.

Нерон Клавдій Цезар (37 — 68) — римський імператор. З винятковою жорстокістю вів боротьбу проти опозиції сенаторів. Позбавлений влади сенатом, покінчив життя самогубством.

Нессус (Hec) — кентавр, який перевозив через річку Геракла і своєю підступною порадою згубив героя.

Нестор — пілоський цар, учасник троянської війни, який на час її початку правив уже третім поколінням людей. Перен. досвідчена і мудра людина, добрий порадник.

Нижня Білка — нині селище Мала Білка в Кременецькому р-ні Тернопільської обл.

Низ — у XVI — XVIII ст. так називали нижню течію Дніпра та прилеглу до неї місцевість, де селилися запорожці.

Низовчик — тут: запорожець.

Никифор — константинопольський патріарх (бл. 792 — 828). Написав «Історію Візантії» від 602 до 769 р. та ряд інших творів.

Нігропонт — Чорне море.

Нікейський собор — перший вселенський собор християнської церкви в Нікеї (Мала Азія) 325 р., який засудив «єресь Арія» і прийняв символ віра

Ніл — велика ріка Єгипту.

Німан — ріка в Бєларусі та Литві.

Німейський (Немейський) лев — його задушив Геракл (1-ий подвиг).

Німфи — другорядні божества, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах.

Нінівіти — мешканці Ніневії, давнього міста Ассірії.

Новгородська Русь (Новгородська земля) — північна частина Давньої Русі. Від IX ст. входила до Київської Русі. 1136 р. відокремилася в Новгородську феодальну республіку.

Новий Рим — Константинополь.

Новохрещенці — еретицька секта.

Ной — герой міфа про потоп. За біблійною легендою, Ной разом з родиною перечекав у ковчезі «всесвітній потоп» і виявився родоначальником нового покоління людей.

Норік — історична територія між верхньою течією Драви і Дунаю в Австрії.

Нот — бог південного вітру у давньогрецькій міфології.

Ноуат (Новат) (III ст.) — карфагенський священик; противник Кіпріана, який спричинив церковний розкол. На Карфагенському соборі 251 р. Ноуата та його прихильників було засуджено.

Нумідія — історична область (країна) у Північно-Західній Африці.

Нюрнберг — нині місто у Німеччині, в землі Баварія.

Обертин — нині смт Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. Саме поблизу цього поселення і відбулася Обертинська битва.

Обози — курені.

Обол — давньогрецька грошова одиниця (гріш, копійка).

«Оборона Собору Берестейського» — твір одного з ініціаторів церковної унії Петра Скарги.

Овечки (отара) Христові — паства.

Овідій (Овідіус) Публій Назон (43 до н. е. — бл. 18 н. е.) — римський поет, автор міфологічного епосу «Метаморфози».

Овчина-Оболенський-Телепнєв Іван Федорович (пом. 1539) — московський державний діяч, князь, боярин.

Одіссей див.: Уліс.

Одровонж див.: Ястрембець.

Озель — острів на Ліфляндському морі.

Озельські вежі — фортеця на о. Озель.

Окша див.: Ястрембець.

Окшиці — українсько-польський шляхетський герб (якого мав і Ст. Оріховський).

Олег Віщий (пом. 912) — давньоруський князь. Походив з варягів-норманів. Від 882 князював у Києві. За свідченням літопису, вбив Аскольда і Діра й оволодів Києвом. Здійснив вдалий похід на Візантію.

Олег Святославич (пом. 977) — князь деревлянський.

Олександр — дід Ст. Оріховського по матері, учасник Варненської битви.

Олександр Великий див.: Алексакдр Великий.

Олександр див.: Вишневецький.

Олександр Острозький (1571 — 1603) — наймолодший син Костянтина-Василя, воєвода волинський.

Олелько Володимирович (пом. 1455) — київський і слуцький князь (1443 — 1455), онук Ольгерда. Опирався на місцевих українських феодалів. Зміцнював автономію Київського князівства у складі феодальної Литви і підтримував його боротьбу проти татарських нападів.

Олесницький Збігнєв (1389 — 1465) — кардинал, краківський єпископ.

Олефір (Голуб) (помер 1628) — гетьман реєстрових козаків по смерті Петра Сагайдачного (1622 — 1623).

Олімп — у давньогрецькій міфології священна гора у Тесалії (Греція), яка вважалася місцем перебування Зевса та інших «олімпійських» богів.

Олімпійські боги, див.: Олімп.

Олоферн — біблійний персонаж, вождь ассірійців, якому героїня єврейського народу Юдіф відтяла голову.

Ольбрахт див.: Ян І.

Ольвія. — давньогрецька держава (VI — IV ст. до н. е.) в Нижньому Побужжі.

Ольга (пом. 969) — київська княгиня, дружина Ігоря. Згадувані тут дії Ольги підтверджують інші джерела, зокрема літопис «Повість временяних літ».

Ольгерд (пом. 1377) — великий князь литовський, син Гедиміна. Розширив володіння внаслідок загарбання руських земель. Близько 1356 р. захопив Поділля, Київщину, Переяславщину.

Ольшаниця — ріка, права притока Стугни, нині Раківка.

Ольшанський князь — Іван Борисович, намісник Вітовта у Києві (після 1395 — 1399).

Онкелос (II або І ст. до н. е.) — коментатор «П'ятикнижжя Мойсея», автор «Таргум».

Опат — абат (архімандрит); майстер.

Опат Родосський — йдеться про опата з о. Родос, який під час роботи Флорентійського собору в'їхав до міста з великим військом.

Опатство — абатство.

Опізон (Опізо) — абат бенедиктинського монастиря св. Павла в м. Месіні (Сіцілія), посол (легат) папи Інокентія IV до Данила Галицького, що надав йому королівські регалії.

Опока — йдеться, очевидно, про топонім з характерним крейдяно-кам'яним ландшафтом. Можливо, це Білгород-Дністровський або Кам'янець-Подільський.

Оришовський (Ян) — козацький старшина. За переписом 1581 р. «поручник козаків низових запорозьких». Оріховський-Роксолан Станіслав (1513 — 1566) — про нього див. переднє слово до цієї книги.

Орк — давньогрецький бог підземного царства; підземне царство мертвих у давніх греків.

Орнет — містечко в Бранєвському повіті, Ольштинського воєводства у Польщі.

Орфей (Орфеус) — у давньогрецькій міфології славетний співець і поет з Тракії, син музи Каліопи. Його спів зачаровував не лише людей, а й звірів, птахів, дерева, скелі, море.

Орша — нині районний центр Вітебської обл. Беларусі. Битва під Оршею з царем «московським» відбулася 1514 р. на лівому березі Дніпра. Об'єднане польсько-литовське військо під проводом К. Острозького завдало поразки війську московського царя.

Оршак — угорське слово, що означає «держава, ціле царство».

Острог — нині місто в Ровенській обл. Відомий від 1100 р.

Острозька академія (колегія, колегіум, гімназія, школа) — перша українська школа вищого рівня, заснована 1576 р. в Острозі князем K. K. Острозьким.

Острозька Біблія — визначна пам'ятка книгодрукування в Україні. Надрукована 1581 р. Іваном Федоровичем в Острозі.

Острозька тримовна гімназія — Острозька академія.

Острозький Костянтин (пом. 1533) — український магнат, князь, великий гетьман литовський.

Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460 — 1530) — князь. Був брацлавським старостою, київським воєводою, великим гетьманом.

Острозький Костянтин (Василь) Костянтинович (1526 — 1608) — український магнат, київський воєвода, діяч культури, князь. З його ініціативи в Острозі в 70-х роках засновано школу, а 1580 — друкарню; завдяки йому місто стало значним науково-культурним осередком України.

Острозький Януш Костянтинович (1554 — 1620) — князь, краківський каштелян, канівський староста, а також черкаський та білоцерківський.

Острозькі — український князівський рід.

Остророги див.: Кміти.

Отара Христова (овечки Христові) — паства.

Оттоманський рід (ім'я) — тут: турки.

Офанасій — Афанасій.

Офіціал — службова особа при єпископі, яка здійснювала церковно-судові функції.

Офні і Фінес — біблійні персонажі, сини Гели.

Охмістр — гувернер, вихователь.

Оцеський Ян (1501 — 1563) — секретар короля Сигізмунда І, староста краківський. Від 1552 — великий канцлер коронний. Очолював посольства до різних країн. Оріховський давав йому на апробацію свої праці, а в творі «Діалог» називає Оцеського «найпершим з красномовців», якими Польща будь-коли пишалася і буде пишатися.

Очаків — нині місто у Миколаївській обл., районний центр на березі Дніпровського лиману. В часи автора належав Туреччині.

Павлін — можливо, К. Светоній Павлін, воєначальник при імператорах Клавдії і Нероні, намісник у Британії від 59 — до 61 р. н. е.

Павло — один з мандрівних проповідників у період раннього християнства, апостол.

Павло II — римський папа 0464 — 1471).

Павло III Александр Фарнезе — римський папа (1534 — 1549).

Павло Русин (бл. 1470 — бл. 1517) — українсько-польський поет. Народився в українському м. Кросно на Лемківщині (нині воєводське місто у Польщі). Завершив освіту у Грейфсвальдському ун-ті (Німеччина), де отримав ступінь бакалавра. Викладав у Краківському та Віденському унтах античну літературу. Його вихованцями були видатні поети Ян Вислоцький, Ян Дантишек, Ян Паноній. 1509 видав у Відні латиномовну збірку поезій.

Павловичі — український рід можновладців.

Павнутій див.: Пафнутій.

Павсаній (пом. бл. 470 до я. е.) — спартанський полководець (Давня Греція). Під час греко-перських воєн одержав перемогу при Платеях.

Пад — головна річка у північній Італії (нинішня По).

Падуя — місто в Італії.

Палемон — друге ім'я Мелікерта, морського божества.

Паллада — один з епітетів богині Афіни у давньогрецькій міфології.

Паладій — священна скульптура озброєного божества, яка вважалася покровителькою й захисницею міста. Паладій зображував Атену Паладу, від імені якої скульптура дістала назву, або Аполона чи Афродіту.

Памберг — напевно, Бамберг — провінційне місто у Баварії (Німеччина), яке в минулому було місцем перебування імперського соборного капітуле.

Памфілія — у давнину територія на півдні Малої Азії, між Лікією і Кілікією.

Пандора — жінка, яка нібито була причиною всіх лих на землі. За .переказом, Пандора з цікавості відкрила скриню, де були сховані всі лиха, і вони розлетілися по світу. Тільки надія залишилася на дні скрині.

Панонець — мешканець Панонії, угорець.

Панонія — історична територія у басейні середньої течії Дунаю і пониззя

Драви (права притока Дунаю). Нині — частково в Угорщині, в колишній Югославії, в Австрії.

Панонські Альпи — частина Альп на території Панонії.

Панхея (Панхойя) — легендарний острів біля узбережжя Аравії.

Папа (папьжь) римський. — голова релігійно-монархічного центру католицької церкви. Вважається спадкоємцем апостола Петра і главою Церкви. Постійна резиденція папи — Ватікан.

Папісти — прихильники папи римського, католики.

Папістська віра — католицька віра.

Папроцький Бартош (1543 — 1614) — польський історик, публіцист, поет.

Парафія — приход, нижча церковно-адміністративна одиниця.

Паризеус Антоній (Марк Антоніо Пасера) — професор Падуанського унту протягом 1523 — 1563, коментатор Арістотеля.

Парки — богині долі у давньоримській міфології.

Парменіон — полководець Філіппа й Александра Македонських, який був умертвлений за наказом останнього.

Парнас (Парнасус) — гірське пасмо у середній частині Греції. За міфами, одне з місць перебування Аполлона на муз; святилище поезії.

Пароський — похідне від назви о. Парос, одного з Кікладських островів, який славився білим мармуром.

Парфи — степове плем'я, що мешкало на південь від Каспійського моря.

Пасера Антоніо див.: Паризеус.

Пастир — пастух; вчитель, наставник.

Патріарх — найвищий титул глави самостійної (автокефальної) православної християнської церкви в деяких країнах. Титул патріарха встановлено на Халкідонському церковному соборі (451) після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну (православну).

Паф — Пафос(?) — назва міста на о. Кіпр.

Пафнутій Єгипетський (Сповідник) — єпископ м. Тірса у Верхній Фіваїді, учасник Нікейського собору.

Паци — український рід можновладців.

Пашковський Мартин (кін. XVI — поч. XVII ст.) — поет. Виходець з української шляхти. Служив при дворах можновладців Любомирецьких і Плазів. Видав низку поетичних книг.

Пегас — крилатий кінь поетів у давньогрецькій міфології.

Пекалід Симон (Пенкальський, Пенкаля) (бл. 1567 — після 1601) — поет. Народився у м.Олькуш. Закінчив Краківський ун-т (1585 — 1589), де отримав ступінь бакалавра. Був придворним поетом князя Острозького. Відомі його латиномовні твори: «Острозька війна», «Епіталама на честь І. Ф. Гербурта та Є. Заславської із Острозьких» (Львів, 1601).

Пелагій (бл. 360 — після 418) — християнський чернець, який започаткував релігійне вчення, що стверджувало спасенність морально-аскетичних зусиль людини і заперечувало спадкову силу гріха. Був визнаний за єретика на III вселенському соборі 431 р.

Пелазги — загальна назва догрецьких племен, які мешкали на території Греції.

Пелеєць — Ахіл; дослівно: син Пелея.

Пелєй — цар племені мірмідонян, один із аргонавтів, батько Ахілла.

Пелецькі — польська шляхетська родина.

Пелігнійський край — землі, заселені пелігнами, гірським сабінським племенем в Апеннінах.

Пелід син Пелея, тобто Ахіл; онук Перея, тобто Неоптолем.

Пелкгримство — пілігримство.

Пенати — богині-охоронці дому, родини. Перен. «рідна домівка».

Пенеус (Пенейї. головна ріка Тесалії (Греція); бог цієї річки — батько Дафни.

Пени: пунійці, карфагеняни; фінікійці (як предки пунійців).

Пентесілія — дочка Марса, цариця амазонок, союзниця троянців.

Пенязь (пинязь) — гроші (дрібні).

Пеонія — область у північній Македонії навколо Аксія.

Перекгринація — мандрівка, подорож.

Перекоп — Перекопський перешийок у Криму.

Перемшилянська округа — йдеться про українські (руські) землі, найзнатніше м. Перемишль.

Перемшилянський (Перемишльський) — похідне від назви м. Перемишль.

Переяслав — центр Переяславського князівства. Нині місто у Київській обл. Саме в ньому відбулася 1654 р. Переяславська Рада.

Періандр Корінтський (бл. 660 — бл. 585 до н. е.) — другий тиран Корінта. Був знаний сучасниками. При дворі Періандра жило багато діячів грецької культури. За пізньоантичною традицією Періандра зараховували до семи грецьких мудреців.

Перікл (бл. 490 — 429 до я. е.) — політичний і військовий діяч давніх Атен, видатний оратор. Правління Перікла відзначилося демократизацією Атенської держави, розквітом культури та мистецтва.

Перо — можливо, дочка Нелея, сестра Нестора і Періклімена, яка одружилася з Біантом, брат якого Мелампод здобув для Нелея худобу у Іфікла.

Персій: давньоримський оратор, сучасник Гракхів; поет-сатирик (34 — 62 рр.).

Персія — офіційна назва Ірану до Ї935 р. Йдеться про Давню Персію.

Перун — у східнослов'янській міфології головний бог, бог дощу, грому й блискавки.

Петро Галілейський — за біблійною легендою, один із перших апостолів Христа. Вважається засновником католицької церкви.

Петро (Рареш) — господар Молдавського князівства (1527 — 1538, 1541 — 1546). Боровся за звільнення Молдови від турецької влади і польського протекторату. Коли 1538 р. до Молдови вдерлася турецька армія на чолі з Сулейманом, Петро втік з країни, а Молдова потрапила під владу Туреччини. 1541 р., одержавши від турецького султана престол Молдови, Петро знову став господарем. 1542 уклав угоду з Габсбургами, підтримував антитурецькі сили.

Печеніги — тюркомовні племена. В середині IX ст. з'явилися у Причорноморських степах і не раз чинили напади у руські землі. Розбиті 1036 р. Ярославом Мудрим, печеніги відкочували у пониззя Дунаю. Частина з них під назвою чорних клобуків осіла на Пороссі і в XII — XIII ст. злилася з половцями і монголо-татарами.

Пешт — історичне місто на лівому березі Дунаю, яке, злившись з Будою, утворило нинішнє м. Будапешт. Обидва міста були захоплені турками 1541 р.

Пивиха — Пивські гори.

Пивські гори — поблизу м. Кременчука на Полтавщині.

Панський повЂт — нині Пінський р-н Брестської обл. Бєларусі.

Письмо див.: Біблія.

Підгір'я — природно-історична область Пїдкарпаття у верхів'ях Сяну і Дністра. Нині — у Львівській обл.

Підкова — назва давнього польського герба.

Пієрійський — похідне від «Піерія» — назви області в південно-західній Македонії, на північ від Олімпу, улюбленого місця муз. Пієрійський труд — поетична праця.

Піерійські музи — дев'ять дочок македонського царя Піера, який назвав їх у честь дев'яти муз. Поети часто ототожнювали їх з музами.

Пілат Понтій — римський намісник Юдеї (26 — 36). Відзначався жорстокістю і підступністю. За традицією Нового Заповіту засудив до розп'яття Ісуса Христа.

Пілецький Ян (пом. 1527) — любельський староста і парчовський (парчевський).

Пільце — Пільча (?).

Пільча — село в Ярославському повіті Руського воєводства Польщі.

Піндар (Піндарус) (522 — 448 до н. е.) — давньогрецький поет.

Пітон (Піфон) — у давньогрецькій міфології змій-чудовисько, породження богині землі Геї. Аполон убив змія і поховав у Дельфійському храмі.

Плаза Томаш (Томаш із Плази) — секретар Кромера і пробош в Модлніци поблизу Кракова. Кореспондував з Оріховським, який сповіщав йому 1563 р. про надіслання для нього «Фрича», а 1565 — про подання до друку «Політії».

Платин — йдеться, певно, про Б. С. Платину (1421 — 1481) — італійського гуманіста, історика.

Платон (427 — 347 до н. е.) — давньогрецький філософ, учень Сократа. Близько 386 р. заснував філософську школу — Академію,

Плебанат (плебанія) — парафія католицького священика.

Плектр — паличка, якою вдаряли по струнах кіфари.

Пліній Старший (62 — бл. 113) — давньоримський письменник, автор збірки листів (9 книг) про велику цінність літератури. Десятою книгою вважається кореспонденція між Трояном і Плінієм.

Плутарх (Плютархус) (46 — 127) — давньогрецький письменник і філософ. Головні його твори — «Паралельні життєписи» та «Настанови».

Плутон (Плютон) — у грецькій міфології друге ім'я бога підземного царства Аїда. Під цим ім'ям його вшановували в Давньому Римі.

Плутонова хата — підземний світ, Аїд.

Помісні собори — церковні собори місцевого значення на відміну від вселенських соборів. На них обговорювалися проблеми віровчення, обрядовості, церковного урядування тощо.

Поганське ярмо — ярмо іновірців. Тут: татарське, турецьке.

Поділля — історично-географічна територія між Південним Бугом і Дністром. Вперше згадується в XIV ст.

Подльодовський Станіслав — земський посол часів Сигізмунда Августа. Виступав на Пьотрковському (1547) і Варшавському (1548) сеймах проти одруження короля з Барбарою Радзивіллівною.

Познань — місто у Польщі.

Покуття — історико-географічна територія України, що займала східну частину нинішньої Івано-Франківщини.

Політіян Александртський — патріарх, який засідав на VII вселенському соборі в Нікеї 325 р.

Поличних — ляпас (по щоці).

Полігімнія — муза, покровителька ліричної поезії та красномовства.

Поліклет (V ст.) — давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва.

Полімнія — Полігімнія.

Половці — кочові тюркські племена, котрі в XI — XIII ст. мешкали між Дунаєм і Волгою. Половці часто робили грабіжницькі напади на Русь. 1238 р, були підкорені монголо-татарами, частина переселилася до Угорщини.

Полонне — нині місто у Хмельницькій обл. в Україні.

Полоцьк — місто у Вітебській обл. Бєларусі.

Помпей (Помпеус) Гней (106 — 48 до н. е.) — римський полководець і політичний діяч. Укладав тріумвірат (союз) з Юлієм Цезарем і Красо'м. 48 р. війська Помпея були розбиті Цезарем і перший утік до Єгипту, де незабаром був убитий.

Померанія — середньовічне герцогство на узбережжі Балтійського моря.

Понт (Евксинський) — Чорне море, узбережжя Чорного моря.

Понтифік (Великий понтифік) — римський папа.

Понтійці — мешканці історичної території в північній частині Малої Азії.

Понтське море — Чорне море.

Посвол — селище у Прибалтиці.

«Послання до ефеєян» — твір християнського богослова Йоана Златоуста.

Потії — український рід можновладців.

Потій Іпатій (1541 — 1613) — володимирський митрополит і берестейський, один із провідників та ідеологів Брестської церковної унії, полеміст. Потреба — військове змагання, бій.

Почаський Стефан (Софроній) — український освітній діяч і письменник першої половини XVII ст. У 1638 — 1640 — ректор Києво-Могилянської колегії. Брав участь у створенні православної школи у Яссах (Молдова). Автор великого панегірика Петрові Могилі.

Почаський Софронш (поч. XVII ст.) — український культурний і церковний діяч. Навчався у Київській братській школі. 1631 — 1632 викладав у Лаврській школі. Був ректором Києво-Могилянської колегії. Заснував у Молдові у м. Ясси Академію. Автор поетичної книжки «Евхаристіон, або Вдячність».

Празнік — тут: відпустова учта.

Прандота (Бялачевський) (пом.. 1266) — польський державний діяч.

Пребенди — натуральне утримання каноніків, ченців, часом світських осіб; духовний прибуток.

Презвитер — пресвітер, священик.

Преложенство — начальство, влада, настоятельство.

Пресул — головний із 12 жерців Марса. Тут первосвященик, папа римський.

Претвіцький (Претвіц, Претвіч) Бернард — королівський дворянин і ротмістр, родом із Сілезії. Був барським (від 1548) і трентовельським старостою. Показав себе умілим організатором оборони південних кордонів України від татарських нападів.

Примас — в католицькій церкві найголовніший серед єпископів у певній країні.

Пріап Ламлсакський — у давньогрецькій міфології бог родючості, садів, культ якого широко був розповсюджений у Давній Греції, а також у Малій Азії, зокрема в м. Лампсак (область Мізія).

Провента — прибуток із землі.

Прозерпіна — римське ім'я Персефони, дочки Зевса і Деметри. Міф, пов'язаний з Прозерпіною (Персефоною), відбиває природний процес щорічного вмирання і оживання рослинного світу.

Прокопій Кесарійський (490 — 507 — після 562) — візантійський історик. Автор праць з історії Візантії, які містять відомості про різні народи.

Прометей — один із титанів у давньогрецькій міфології. Він викрав у богів на Олімпі вогонь і дав його людям. За це його прикуто на Кавказі до скелі, й орел клював його печінку, доки Геракл не визволив.

Пронські — український князівський рід,

Проперцій Секст (бл. 50 — бл. 15 до и. е.) — римський поет. Автор численних елегій.

Пропонт — Пропонтида.

Пропонлшда (Пропонт) — Мармурове море.

Проскрипції — списки осіб, яких прилюдно оголошували поза законом.

Просодія — вчення про співвідношення складів у вірші; сукупність правил віршування.

Протеус (Протей) — морське божество. Перен.: гнучка, здатна до швидких і несподіваних змін людина.

Пруси — мешканці Прусії; група балтійських племен, споріднених з литовцями.

Прусія — історична територія на південному узбережжі Балтійського моря між нижньою течією рік Вісла і Неман. Здавна населена пруссами. З XIII ст. була германізована.

Прут — ріка в Україні на кордоні з Молдовою, ліва притока Дунаю.

Псел (Псьол) — ріка у Бєлгородській та Курській обл. Росії і в Сумській та Полтавській України, ліва притока Дніпра.

Пстротина — знак, пляма, рубець, відмітина.

Птолемей II Філадельф — цар Єгипту (285 — 246). Одержав високу освіту. При його дворі жили відомі учені й поети (Калімах, Теокріт та ін.). Пто-

лемей був великим бібліофілом, будував міста, розкішні споруди, влаштовував пишні свята, на яких виступав як артист. Пузини — український князівський рід.

Пшеворськ — повітове місто в Жешувському воєводстві Польщі. Пшерембський Ян (1514 — 1562) — в останні роки життя Яна Тарновського II був примасом Польщі.

Пшецлавський Єнджей — канонік краківський (1546), адміністратор діецезії (1560).

Пшилуський Яків (пом. 1554) — юрист, письменник і оратор. Знавець давньогрецької і латинської мов.

Пяст — легендарний селянин-колесник, засновник першої династії польських князів і королів Пястів (960 — 1370).

Плети — династія польських князів (бл. 960 — 1025) і королів (1025 — 1079 з перервами і 1295 — 1370).

П'ятка — тепер село в Житомирській обл. 1593 р. під Т'яткою повстанське військо К. Косинського зазнало поразки від польсько-шляхетського війська.

Пьотрковський сейм — йдеться про сейм, який відбувся у м. Пьотркові 1548 р.

Пьотркув — місто у Лодзівському воєводстві Польщі.

Рава див.: Ястрембець.

Рагелідський кордон — ймовірно, кордон, що сягав Перської провінції «Parę».

Радаманф див.: ЕАК.

Радванковський сотник — йдеться про Станіслава Радванковського, який 1520 р. здав хрестоносцям єпископську столицю Вармії — фортецю Орнет.

Радимно — село, пізніше (від 1431) місто в Ярославському повіті Руського воєводства у Польщі.

Радошовнецький Никодим див.: Радошовський.

Радошовський-Бокша Богуслав (роду) Семиковських (кінець XVI — поч. XVII ст.) — католицький єпископ ордена домініканців. Його мати, за свідченням автора поеми, походила з давнього українського роду.

Радошовський ( Радошовницький) Никодим — підкоморій Яна Тарновського II.

Рамузій Павло (перша пол. XVI ст.) — італійський історик, секретар венеційського сенату, син визначного письменника Яна Баптиста.

Рахіль — біблійний персонаж.

Ребека — біблійний персонаж (див.: ІМ. 24, 15 — 30).

Реверенда — чорна мантія.

Рей Миколай Окша (1505 — 1569) — польський письменник, дядько по матері Ст. Оріховського.

Рейтари — тут: морські пірати.

Рети — мешканці території Ретія між ріками Пад, Дунай, Рейн і Лех, яка стала римською провінцією бл. 15 н. е.

Рим — столиця Італії. Тут: ідеться, головним чином, про Рим як столицю Папської обл.

Римляни — католики.

Римська віра — католицька віра.

Рікса (Рикса) (1116 — після 1155) — дочка польського короля Болеслава Кривоустого, дружина (другий шлюб) Володимира Всеволодовича.

Ріфейські гори — Уральські гори.

Річ Посполита — традиційна назва Польської держави наприкінці XV — XVIII ст., що являла собою певну форму станової монархії на чолі з вибраним на сеймі королем.

Родан — нині Рона, річка в Західній Європі, в межах Швейцарії і Франції.

Родоп — мабуть, Родопи — гірська гряда в західній Фракії між Гебром і Нестом.

Родопи — гірський масив на Балканському пів-ві, в Болгарії й Греції.

Родос — острів в Егейському морі, поблизу південно-західного узбережжя Малої Азії. Захоплений турками 1522.

Ройзій Петро Іспанець (бл. 1505 — 1571) — латиномовний поет, професор римського права в Краківській академії.

Роксолан — тут: українець, русин.

Роксоланія див.: Рутенія.

Роман Ростиславич — великий князь київський (1171 — 1173, 1174 — 1176).

Роман Мстиславич (пом. 1205) — галицько-волинський князь. Нетривалий час був також великим князем київським (1204). 1199 об'єднав Галичину з Волинню в єдине Галицько-Волинське князівство. Рішуче відкинув пропозицію Ватікану прийняти католицизм. Його сином був Данило Галицький.

Російський край — тут, винятково українські землі.

Росія — тут: термін вживається, головним чином, як означення «Україна».

Ростислав Мстиславич — великий князь київський (1154 — 1167 з перервами).

Ростислав Рюрикович (1173 — 1218) — великий князь київський (1204 — 1205).

Рота (суд Рота) — йдеться, певно, про Рота — присягу, клятву в давньоруській юриспруденції.

Ротердамський див.: Еразм.

Ружанка Станіслав — лікар Яна Тарновського II.

Руженські — РужинськК?)

Ружимський Євстафій (пом. 1587) — український можновладець, намісник київського воєводи (1575 — 1581). Ружинські були одними з організаторів Запорозького війська.

Ружинський Михайло — гетьман реєстрових козаків в Україні (1585).

Ружинські — український князівський рід.

Руно (золоте руно) — за давньогрецькою міфологією, руно чудесного барана, викрадене аргонавтами з Колхіди.

Русин Павло див.: Павло Русин.

Руснак (русин) — назва українців у Галичині, Закарпатті, Буковині за часів панування там Австрії. Цей термін походить з Давньої Русі.

Руссія див.: Рутенія.

Руське воєводство (Русь) — тут: Україна; Руське воєводство як адміністративно-територіальна одиниця Польської держави, корінне населення якої — здебільшого українське (руське). Частина цих земель входить нині до Польщі, зокрема міста Перемишль, Холм, Ярослав, Нове Місто, Санок.

Руські землі (руська земля, руський край) — руські землі, що входили до Руського воєводства; українські землі взагалі.

Рутенія (Роксоланія, Руссія, Русь) — так називали Україну в іншомовній літературі в епоху Відродження. Відповідно українці: рутенці, роксолани, руси, русини. Нинішня Росія тоді називалася «Московією», а мешканці — московітами, мосхами.

Рутенці — мешканці Рутенії.

Рюрик (полі. 879) — за літописною легендою, варязький князь, якого разом із Синеусом і Трувором було покликано у Русь князювати. Започаткував давньоруську династію Рюриковичів, від якої виводили свій рід і князі Острозькі.

Рюрик Ростиславич — великий князь київський (1173, 1176, 1180 — 1181, 1194 — 1201, 1203, 1204). Був пострижений у ченці Романом Галицьким.

Сабіни: плем'я в гористій місцевості на північний схід від Риму; область сабінян.

Сабелікус — йдеться, певно, про Сабелліка, Марка Антонія Кокіо (1436 — 1506), італійського історика і рітора.

Савелій (III ст.) — основоположник єресі, його прихильники переосмислю-

вали догмат трійці. Його найактивнішим опонентом був Діонисій Александрійський.

Савромати — сармати.

Сагайдак — комплект ручної метальної зброї кінних воїнів. Складався з лука, стріл і чохла.

Сагайдачний Петро Кононович (пом. 1622) — гетьман українських реєстрових козаків. Піклувався про розвиток української культури, вступив з усім Запорозьким військом до Київського братства. Герой Хотинської війни.

Сакович Касіян (бл. 1578 — 1647) — український культурний і церковний діяч, поет. Походив із м. Потеличі в Галичині. Освіту здобув у Замойській та Краківській академіях. Був домашнім учителем майбутнього київського воєводи Адама Кисіля. У 1620 — 1624 був ректором школи Київського братства. Був проповідником Люблінського братства. Сакович — автор кількох полемічних творів та поетичної книжки «Вірші на жалобний погреб... Конашевича-Сагайдачного».

Сакрамент — таїна, таїнство причастя; «святі дари».

Сакран Йоан (Іоан) (кінець XV ст.) — канонік краківського костьолу, автор антиправославних полемічних творів, які спричинили появу деяких полемічних творів Ст. Оріховського ("Відступництво Риму" тощо).

Саламін — острів і місто в Саронській затоці, що між Аттікою і Арголідою (Греція).

Салатин цар — Саладін Юсуф (?) (1138 — 1193) — султан Єгипту.

Саломех. дружина Коломана (1211 — 1268); дочка Романа Мстиславича, дружина Святополка І Великого.

Самбір — місто у Львівській обл. на р. Дністер.

Саміус: самоський (від назви, о. Самос); самосець — мешканець о. Самос.

Самсон — ізраїльський велет, сила якого була в бороді (див.: Суд. 14 — 16).

Сан — річка у Польщі. Історично: на землях Руського воєводства Польщі.

Сангушки — український князівський рід.

Сангушко Роман (Богдан) (пом. 1571) — українсько-білорусько-литовський можновладець, житомирський староста, хрещений батько Б. Хмельницького.

Сандомир — місто у Польщі.

Санта Фіора (XVI ст.) — кардинал, родич папи Павла III.

Сапіги — український рід можновладців.

Capa — за біблійною легендою, дружина родоначальника єврейського народу — Авраама.

Сарай — палац, хороми (тат.).

Сараксар — загін стрільців.

Сарацини — в античних грецьких і латинських авторів назва арабського населення північно-західної Аравії. В середні віки назва «сарацини» поширилася на всіх арабів та інші народи Близького Сходу, які сповідували іслам.

Сарданапал (пом, бл. 880 до н. е.) — останній давньосірійський цар, схильний до розпусти. Спалив себе разом із своїм двором під час облоги ворогами столиці Ніневії.

Сармат — мешканець Сарматії.

Сармати (саеромати) — мешканці Сарматії. Тут: українці, поляки.

Сарматія (Сарматський край) — територія, заселена у давнину кочовими племенами сарматів, споріднених із скіфами. Сармати змішалися із слов'янами та іншими народами. Мешкали також на території нинішньої України і Польщі. Тут: йдеться про українські та польські землі.

Сарматський океан — Північний Льодовитий океан.

Сарніцький Станіслав (1530 — ?) — польський письменник, провідник кальвінізму в Польщі, автор богословських творів та історичної «Хроніки, або про початок і таємницю добровільного об'єднання Польщі і Литви» (1578).

Сатана — за релігійним уявленням, злий дух, нечиста сила.

Саул — міфічний засновник Ізраїльсько-Юдейського царства (кін. XI ст. до н. е.).

Сафо (Сапфо) (VII — VI ст. до н.. е.) — відома давньогрецька поетеса.

Свадольт (Свенельд) — воєвода X ст., який служив трьом київським князям — Ігорю Рюриковичу, Святославу Ігоревичу, Ярополку Святославичу.

Свеки — можливо, спотворене «свеви» — шведи (земля і народ).

Сверчовський Ян (пом. 1528) — коронний гетьман польний у Польщі.

Свидригайло (1355 — 1452) — великий князь литовський. Вів боротьбу проти Вітовта. Польські й литовські магнати, не вдоволені прихильністю Свидригайла до української і білоруської православної шляхти, позбавили його влади.

Святе письмо див.: Біблія.

Святополк Ярополкович Окаянний (бл. 980 — 1019) — великий київський князь (1015, 1018 — 1019). По смерті батька (1015) Святополк убив своїх братів Бориса та Гліба і захопив великонязівську владу. Згодом був розбитий Ярославом Мудрим і загинув під час втечі до Польщі.

Святополк Ізяславич — великий князь київський (1093 — 1113).

Святополк-Четвертинський С. Я. — представник відомого року Четвертинських.

Святополк-Четвертинські — український магнатський рід в Україні та Бєларусі (XV — XIX ст.).

Святослав Ігоревич (пом. 972) — великий князь київський (957 — 969). Вбитий печенігами біля Дніпрових порогів під час повернення з Болгарського походу.

Святослав Всеволодович — великий князь київський (1154, 1173, 1174, 1176 — 1194). 1169 відправляв військо на допомогу Андрієві Боголюбському.

Семашки — український рід можновладців.

Семиградська земля (Семиграддя, Трансільванія) — історична територія у Східних Карпатах. Спочатку — частина угорського королівства, від 1541 р. — васальне князівство Турції.

Семираміда — легендарна цариця Ассірії. Прославилася своїми завоюваннями. Прикрасила Вавілон велетенськими спорудами і «висячими» садами.

Семіцький див.: Сеніцький.

Сенека Луицій Анней (бл. IV до н. е. — V н. е.) — римський політичний діяч, філософ, письменник. Представник стоїцизму.

Сененськші — йдеться, мабуть, про Якова Сененського (1420 — 1480) — архієпископа Гнєзненського.

Сеницький Миколай (бл. 1521 — 1582) — один із керівників боротьби за екзекуцію прав; аріанин, прихильник скликання народного синоду.

Сеніцький (Семшький) Щасни — можливо, мовиться про Миколая Сеніцького.

Сенява — місто в Ярославському повіті Жешувського воєводства Польщі.

Сенявськші Александр — брат Миколая Сенявського; підкоморій галицький.

Сенявськіш Збігнєв — невідомий нам представник родини Сенявських, герба Леліва.

Сенявськіш Миколай (1489 — 1569) — воєвода белзький, згодом великий коронний; очолював прикордонне військо у Русі.

Сенявськші Прокоти — брат Александра і Миколая.

Сенявськіш Ян (пом. 1583) — воєводич руський, гербовний дядько панів з Тарнова; син Миколая Сенявського.

Серадський воєвода — йдеться про воєводу Серадської землі у Польщі, певно, Гієроніма Ласького.

Серапіон — очевидно, єпископ антіохійський у 190 — 199 рр. Відомий своїм благочестям і ревністю у вірі.

Серби — предки нинішніх сербів, переважаючого населення Сербії (колишня Югославія).

Серет — річка в Україні (в Тернопільській обл.), ліва притока Дністра.

Сестон — можливо, Сест, місто в Херсонесі фракійському на Гелеспонті.

Сет — один із головних богів у давньоєгипетській релігії. Бог війни, пустелі, темряви і зла.

Сецигновський (Сецегіньовський) Якуб — польський військовий діяч. 1523 відзначився в бою десь на прикордонних землях.

Сигізмунд (Жигмонт) Люксембурзький (1336 — 1437) — угорський король, а пізніше імператор «Священної Римської імперії» (від 1411) і король чеський (від 1436).

Сигізмунд І Старий (Ягайло) (1467 — 1548) — польський король (від 1506) і великий князь литовський. Забезпечив на деякий час спокій у державі тим, що пообіцяв татарському ханові Менглі-Прею щорічну данину. Упорядкував внутрішні справи у країні. 1512 видав нові правила військової оборони держави. Польща була поділена на п'ять округів, з яких кожен по черзі протягом п'яти років виконував військову службу на східних кордонах держави. Кожен воїн сам споряджав себе на власний кошт. Робив спробу покласти край хабарництву і розкраданню державних коштів. Про все це нагадує Оріховський його синові, молодому королю Сигізмунду II.

Сигізмунд II Август (1520 — 1572) — король Польщі (від 1530). Походив з династії Ягеллонів. За його правління права православних українських феодалів і католиків були зрівняні.

Силен (Силенус) — у грецькій міфології демон, вихователь і супутник Діоніса.

Симеон Олелькович (пом. 1470) — намісник київський. По його смерті князівство Київське перетворене на воєводство (1471).

Симон — за біблійним міфом, волхв. Хотів купити за гроші в апостолів Петра та Івана дар творити чудеса (симонію).

Симонід Кеоський (бл. 556 — 468 до н. е.) — давньогрецький поет. В гімнах і епітафіях він прославляв подвиги співвітчизників у битвах при Марафоні, Фермопілах, Саламіні, Платеях та ін.

Симонія — купівля-продаж церковних посад або духовного сану в католицькій та інших церквах за доби феодалізму в Західній Європі.

Синагога — в юдаїзмі молитовний дім, а також громада віруючих.

Синдик — буквально: захисник у суді, адвокат. У середні віки в ряді західноєвропейських країн — старшина гільдії.

Синеус — один з легендарних давньоруських князів. За літописною легендою, був братом Рюрика.

Сирадський див.: Серадський.

Сирах — біблійний персонаж.

Сирта — затока на північному узбережжі Африки з багатьма мілинами, дуже небезпечна для мореплавців (нинішня Сидра).

Сіверське князівство (Новгород-Сіверське) — давньоруське удільне князівство з центром у м. Новгород-Сіверську. У другій половині XIV ст. було захоплене Литовським великим князівством, 1503 р. відійшло до Московської держави.

Сікст IV — римський папа (1471 — 1484).

Сілезія — історична слов'янська область у верхній і середній течії р. Одри (Одера). Нині частина цих земель входить до Польщі, а інша — до Чехії та Словаччини.

Сілезький — похідне від «Сілезія».

Сінай — гора поблизу північного узбережжя Червоного моря.

Сінайські гори — йдеться, певно, про Сінайський п-ів, де переважають гори й плоскогір'я.

Сіон — один із пагорбів, на якому розташований Єрусалим. У Біблії Сіон називається містом Давидовим, святою горою, житлом і домом божим, царським містом божим.

Сірійці — мешканці Сірії.

Сіріус див.: Дав.

Сіріцій — римський папа (385 — 398).

Сірія — держава в Західній Азії, на Близькому Сході.

Скандербег (бл. 1405 — 1468) — албанський національний герой, який зажив слави завдяки перемогам над турецькими нападниками.

Скандінавія — тут: група скандінавських племен, які були підкорені псковичами і платили їм данину.

Скарга (ксьондз) — йдеться про Петра Скаргу (1536 — 1612) — польського політичного і церковного діяча, одного з ініціаторів Брестської унії.

Скіргайло Ольгердович (1354 — 1396) — литовський князь. Від 1395 р. намісник польсько-литовського уряду в Києві.

Скіт — мешканець Скітії.

Скіти — кочові й частково осілі племена, які населяли колись південну частину території сучасної України. Пізніше скітами називали часом кримських татар і навіть українців.

Скітія — територія Північного Причорномор'я, що перебувала під владою скіфів до і на початку нашої ери. Тут автор називає територію, де постійно мешкали татари (Крим, південні степи України).

Скітські племена — жили на території Скітії.

Скотус — Йоган Дунс Скот.

Скулити — український рід можновладців.

Сломовський Станіслав (пом, 1575 р.) — титулярний єпископ, кантор і офіціал краківський. Від 1565 р. — архієпископ львівський.

Слуцьк — білоруське місто. В XIV — XVII ст. було центром Слуцького князівства, яке перебувало у васальній залежності від феодальної Литви. Князювали у Слуцьку нащадки київського князя Олелька Володимировича.

Случ — дві річки у басейні Дніпра: права притока Горині в Україні; ліва притока Прип'яті в Бєларусі.

Сльонська герцогиня — йдеться про герцогиню зі Шльонська (Сілезія).

Смірна — в античні часи приморське місто на іонійському узбережжі Малої Азії, яке, за одною з версій, вважалося батьківщиною Гомера (нинішнє Ізмір).

Смок — дракон, змій.

Смоленськ — обласне місто в Росії.

Смотрицький Герасим (пом. 1597 р.) — український культурний і церковний діяч. Народився у с. Смотрич (нині Хмельницької обл.). До 1576 р. був писарем чи підстаростою у Кам'янці-Подільському. 1580 р. став першим ректором заснованої в Острозі школи. Очолював гурток письменників-полемістів Острозької академії. Брав участь у виданні давньоукраїнською мовою Біблії 1581 р.

Смотрицький Мелетій (1575 — 1633) — український культурний і церковний діяч. Народився у Смотркчі на Поділлі. Його батьком був відомий письменник-полеміст Г. Д. Смотрицький. Освіту здобув в Острозькій академії (1601 — 1604), Віленській академії (1605 — 1607), а також у Лейпцігському, Нюрнберзькому і Вітенберзькому університетах. Видав цілу низку полемічних творів. Помер у Дерманському монастирі.

Содом і Гомора — давні ізраїльські міста, зруйновані, за біблійним переказом, за розпусне життя їхніх городян (див. І М, 18 — 19).

Содоміт — мешканець Содому.

Сокаль — місто у Львівській обл.

Соколинські — український князівський рід.

Сократ (470 — 399 до н. е.) — давньогрецький філософ. Мету філософії вбачав у моральному вдосконаленні людини, в самопізнанні. Про його погляди відомо з творів його учня Платона.

Соломирецькі — український князівський рід.

Соломон єрусалимський — син Давида, цар об'єднаного ізраїльсько-юдейського царства в 960 — 935 до н. е.

Солон (бл. 635 — 559) — афінський законодавець.

Соломонів храм — мовиться про знаменитий Єрусалимський храм, збудований Соломоном з метою централізації культу.

Сондецький пан — див.: Денбицький Валєнти.

Сосновські — український рід можновладців.

Софія, княжна руська — дружина польського короля Владислава II.

Софія (Одровонж) — дружина Яна Криштофа, сина Яна Тарновського II. Була дочкою воєводи руського Станіслава Одровонжа.

Софія (Тарновська) (пом. 1571 р.) — дочка Яна Тарновського II, дружина Костянтина-Василя Острозького.

Софія (Шидловецька) — дружина Яна Тарновського II.

Софокл (бл. 496 — 406 до н. е.) — давньогрецький драматург. Писав трагедії.

Спарта — столиця Лаконії в долині р. Еврот (Пелопонес, Греція).

Сперхіус — ріка в південній Тесалії, що впадає в Малійську затоку (Греція).

Спіж (Спіш) — у давнину місто в Угорському королівстві. Нині це місто Спішська Нова — районний центр Східнословацької області.

Средський (?) собор — помісний собор Східної Церкви.

Стажеховський Войцех (пом. 1549) — каштелян, пізніше воєвода бельський. Брав участь у московській війні під Стародубом.

Стажеховський Петро (бл. 1474 — 1554) — львівський архієпископ.

Стажеховський Ян (пом. 1565) — староста дрогобицький, воєвода подольський.

Стажиський Войиех — краківський архідиякон.

Станіслав — можливо, Станіслав Володимирович, дев'ятий син Володимира Святославича, князь смоленський.

Станіслав (ксьондз) — краківський єпископ (1030 — 1079). Убитий за наказом Болеслава Хороброго. В 1253 р. його було канонізовано як святого.

Станіслав Щепановський (пом. 1079) — один із впливових церковних діячів Польщі.

Станкар (Штанкар) Франциск (1501 — 1574) — прихильник реформації, організатор протестантизму в Польщі за німецьким зразком. Родом з Італії. Прибув до Польщі 1549 р., але невдовзі мусив утікати.

Старжа, Сшенява, Тронби, Ястрембець, Лодзя, Одровонж, Наленч — герби польських та українських знатних родів.

Старий кінь — герб баби Яна Тарновського по матері.

Стародуб — нині місто у Брянській обл. Росії. В часи Гетьманщини було полковим містом України.

Стацій: 1) Стацій Муркус (пом. 41 до н. е.) — легат Цезаря, пізніше співучасник змови проти нього; 2) Стацій Папіній — поет часів Доміціана, автор кількох поем.

Стенел — друг і соратник одного з героїв Троянської війни — Діомеда.

Степань — нині смт Степань Сарненського р-ну Ровенської обл.

Стефан Баторій — польський король (1576 — 1586).

Стефан Великий (1443 — 1504) — господар Молдавії (від 1504). Вів успішні війни за національну незалежність проти угорців, турків, поляків.

Стефан. V — волоський воєвода, якого переміг польський король Владислав Варненчик.

Стефан диякон — один із перших мучеників у християнській міфології.

Стигійські води — пекельні, зловісні, смертоносні води. Походять від назви ріки чи оз. Стікс у підземному царстві.

Стилос — паличка з одним гострим кінцем для письма по воску і з другим тупим — для стирання написаного.

Стир — ріка в Україні та Бєларусі, права притока Прип'яті.

Стімфалідські води — води оз. Стимфал, що в Аркадії (Греція), де жили хижі міднокрилі чудовиська стимфаліди, знищені Гераклом.

Стірія (Штірія) — історична область у Центральній Європі в басейні

p. Мур. Нині — одна її частина входить до Австрії, а інша — до Югославії.

«Страсті» Господні — йдеться про страждання Ісуса Христа, пов'язані з розп'яттям на хресті.

Страшніш суд — у деяких релігіях (християнстві, юдаїзмі) «останній суд», який мусив остаточно визначити долю грішників і праведників.

Стригонія — ворожа, злочинна країна взагалі (?).

Стрийковський Матвій (Осестевіціус) (бл. 1547 — 1582) — польсько-українсько-литовський історик XVI ст. Його «Хроніка», доведена до 1572 р., була видрукована 1582 р. Широко використовували цей твір автори козацьких літописів Самійло Величко і Григорій Грабянка.

Стрімон — прикордонна річка між Фракією і Македонією, впадає в Стрімонську затоку; перен.: Фракія.

Сула — річка у Сумській і Полтавській областях України, ліва притока Дніпра.

Сулейман І Кануні (1495 — 1566) — турецький султан (1520 — 1566). Вів активні воєнні дії в Європі, здобув Бєлград, Буду тощо. Від 1532 р. Польща мала з ним мирний договір.

Суразький Василь — священик, автор полемічного трактату «Про єдину істинну православну віру» (Острог, 1588).

Сурож — згадуване в давньоруських літописах місто в Криму, тепер місто Судак Кримської обл.

Сурський див.: Кодак.

Суспенсія — надання дарунків.

Сучава — нині місто у Румунії на р. Сучава.

Сфорці дім — йдеться про династію міланських герцогів (1450 — 1535), звідки походила польська королева Бона.

Схизматик (сцизматик) — розкольник церкви, порушник церковної єдності.

Схоларис (Шхолярей) Геннадій — константинопольський патріарх (1453 — 1459).

Сцевол (Сцевола) Гай Муцій — легендарний герой Давнього Риму часів боротьби проти етрусків (VI — V ст. до н. е.).

Сцепузіум (Сцепузійський дім) — невідоме для нас, можливо, спотворене. Йдеться про дім Стефана І, короля Угорщини (пом. 1036 р.).

Сціла — небезпечна для кораблів скеля в Месенській протоці (між Італією і Сіцілією).

Сціліади — члени роду Сціпіонів.

Сіфион — найбільш відомими були П. С. Сціпіон Африканський Старший (пом. 183 до н. е.) та П. С. Сціпіон Африканський Молодший Нумантин (185 — 129 до н. е.). Обидва були учасниками Пунічних воєн і відзначилися як видатні полководці.

Сшенява див.: Старжа.

Таборити і гусити — два напрями в революційному русі чеського народу в першій половині XV ст. проти католицької церкви, феодального гніту та німецького засилля.

Тавмант — можливо, Товмант, персонаж грецької міфології, син Бористена (Дніпра).

Таври — племена, які населяли гірські і передгірські райони Криму в першому тисячолітті до н. е. Змішавшись із скіфами, таври були одним із народів Середньовічного населення Південного Криму.

Тавріда — давня назва Кримського пів-ва.

Таг — річка на Піренейському пів-ві, в Іспанії (Тахо) та Португалії (Тежу).

Талер (таляр) — велика срібна монета багатьох європейських країн XVI — XIX ст. На українських землях таляри були в обігу до XVIII ст.

Талес (Фалес) з Мілета (бл. 624 — 547 до н. е.) — давньогрецький філософ.

Талія — муза комедії у давньогрецькій міфології.

Танаїс — річка в Сарматії, нині — Дон.

Тарасій — константинопольський патріарх (784 — 806). Брав участь у підготовці Нікейського II вселенського собору (783 — 787), мета якого — встановлення православних поглядів на ікони.

Тарнов див.: Тарнув.

Тарновський Станіслав — небіж по братові Яна Тарновського II, воєвода сандомирський.

Тарновський Ян І (Ян з Тарнова) — перший з відомих предків Яна Тарновського II, який відзначився на Русі, зокрема у Львові, за часів Казимира.

Тарновський Ян II (1488 — 1561) — польський державний діяч і полководець, який одержав кілька важливих перемог над волохами і татарами, що плюндрували українські землі Сприяв будівництву фортець та укріплень на цій території.

Тарновський Ян Александр (пом. 1515) — брат Яна Тарновського II. Загинув на Буковині

Тарновський Ян Амор (пом. 1515) — брат Яна Тарновського II, воєвода руський, потім сандомирський, староста велонський.

Тарновський Ян Кришлюф (пом. 1567) — син Яна Тарновського II і Софії Шидловецької, каштелян войницький.

Тарновські див.: Кміти.

Тернопіль — йдеться про нинішнє м. Тернопіль, адміністративний і культурний центр Тернопільської обл.

Тарнув (Тарнов) — родове містечко Тарновських. Нині місто в Краківському воєводстві Польщі.

Таровський пробощ — можливо, тут помилка, і йдеться про когось із Тарновських.

Тартар — за давньогрецькою міфологією, безодня під землею, де нібито містився потойбічний світ — Аїд.

Тартарет — викладач Краківського університету в XV ст.

Тарча — щит.

Татри — гірський хребет у Карпатах, у Польщі, Чехії та Словаччині.

Таціт Публій Корнелій (бл. 58 — після 117) — історик і політичний діяч Давнього Риму. Його праці містять відомості про племена, які жили на території України.

Тафр — рів з валом, проведений через перешийок Таврійського Херсонесу або Криму, який служив укріпленням півострова.

Тевтонський край. Тевтони — давні германські племена.

Телес — можливо, острів Телос.

Темістоклес (Фемістокл) (бл. 525 — 461 до н. е.) — державний діяч і полководець Давніх Афін.

Тенед (Тенедос) — острів поблизу узбережжя Троади, на південний схід від входу до Гелеспонту.

Тенчинський Андрій — каштелян войницький, керував підрозділом у Грюнвальдській битві 1410 р.

Тенчинський Станіслав (пом. 1563) — сандомирський воєвода.

Тенчинський Ян (пом. 1405) — каштелян і староста краківський (від 1398 р.), радник королеви Ядвіги. Був одним із творців польсько-литовської унії. Син Андрія Тенчинського.

Тенчинські — відома у Польщі родина можновладців.

Теодозій — тут Оріховський, гадаємо, має на увазі двох: Теодозій Флавій (Феодосій І Великий) — римський імператор (379 — 395), який остаточно утвердив панування ортодоксального християнства; Теодосій II (бл. 401 — 450) — імператор Візантії, який видав так званий Кодекс Теодосія.

Теодорит Блаженний (386/388-457) — богослов, один з Отців Церкви, суспільний діяч і письменник. Прославився як оратор. Торкався апологетики, догматики та історії Церкви.

Теофіл Александрійський — єпископ, богослов IV — V ст. Від 385 p. — патріарх александрійський. Відзначався жорстокістю і скнарістю. Його всемогутність у духовній і політичній сферах дала Теофілові ім'я християнського фараона.

Теребовля — нині районне місто Тернопільської обл. на р. Гнізні.

Тєреус — цар Фракії, чоловік Прокни, батько Ітиса.

Термопіли (Термопільські скелі) — гориста місцевість у Греції, де поліг у битві з персами спартанський цар Леонід.

Терпсіхора — муза танців і хорового співу у давньогрецькій міфології.

Тертуліан Квінт Септімш Флоренс (бл. 160 — бл. 240) — християнський письменник, автор багатьох теологічних трактатів. Заперечував знання і можливість пізнання світу. Йому приписують авторство виразу «Вірую, бо абсурдно».

Теспіадки — тут: музи — за назвою м. Теспії, поблизу г. Гелікон у Греції, на якій мешкали музи.

Тетрарх — один з чотирьох співправителів, які очолювали різні частини імперії.

Тинецький абат — похідне від «Тинець», назви села у Краківському воєводстві. Від XV ст. там існував монастир бенедиктинців.

Тир — Тір.

Тирська мушля — від назви м. Тір.

Тит святий — див.: Веспасіан.

Титан — бог сонця у давньогрецькій міфології.

Тишкевицький (Тишкевич) Євстахій — староста смоленський (середина XVI ст.).

Тишкевичі — український рід можновладців.

Тібр — ріка в Італії, поблизу якої стоїть Рим.

Тібул Альбій (бл. 50 — 19 до я. е.) — давньоримський поет. Збереглося його три книжки елегій та інших віршів.

Тір (Тир): назва давньої столиці Фініки і метрополя Карфагена. 586 р. його зруйнував вавілонський цар Навуходоносор; Тір — ім'я троянця; див. Тірас.

Тірас (Тір) — ріка в Сарматії, що впадає в Чорне море (нинішній Дністер).

Тісіфона — за давньогрецьким міфом, одна з трьох фурій.

Тітирові співи — від «Тітир»: ім'я пастуха; сам Вергілій як співець пастушого життя.

Тіфок син троянського царя Лаомедонта, чоловік Еос (Аврори), завдяки якій одержав вічне життя. У вельмипохилому віці був перетворений на цикаду; син Геї і Тартара, вогнедишучий стоголовий і сторукий велет. Повалений Зевсом і похований під вулканом Етною.

Тмол — гора й місто в Лідії (Мала Азія, на південний схід від Сард).

Тога — верхній цивільний одяг давніх римлян у вигляді шматка вовняної тканини переважно білого кольору, яким обвивали тіло, залишаючи відкритими плече і шию.

Токсаріс — вчений скіф, який за правління Солона прибув до Афін. Як лікар мав велику популярність серед мешканців.

Томаківка — річка в Запорізькій та Дніпропетровській областях України, права притока Дніпра.

Томас (Тома) Аквінський див.: Аквінський.

Томаш Замойський (1594 — 1638) — магнат, великий коронний канцлер Польщі, син гетьмана Яна Замойського. Був меценатом Замойської академії.

Томаш Плази див.: Плаза Томаш.

Томиріс — цариця скіфського племені масагетів, переможниця перського царя Kipa II Великого.

Томіцький Петро (1464 — 1535) — єпископ краківський (від 1524), секретар і радник Сигізмунда Старого, дипломат, бібліофіл, меценат митців.

Топор — один з найстаріших гербів у Польщі

Торунський собор — відбувся у м. Торунь, що на півночі Польщі.

Тохара — можливо, Тохари: народ, який жив у II ст. до н. е. — І тис. н. е. в Середній Азії.

Тракія — Фракія.

Трансільваніці — мешканці Трансільванії, історичної області в Румунії. У І — III ст. ця територія була провінцією Риму, від XI ст. входила до Угорщини, від 1541 р. — васальне князівство Туреччини.

Трахтемирів — містечко у Черкаській обл. Відоме своїм козацьким шпиталем при монастирі.

Траіфкі шляхи (поля) — від Тракія.

Требоніан — йдеться про Требонія Гая (пом. 43 до н. е.) — відомого державного діяча у Давньому Римі.

Треків — місто в Польщі (?).

Трибун — службова особа у Давньому Римі. Переносно — громадський діяч, який у своїх публіцистичних або ораторських виступах палко відстоює права чи інтереси певної соціальної групи.

Тридент — латинізована назва М. Тріент, у якому відбувався вселенський Тридентський собор.

Тридентський собор — вселенський собор, що відбувся у м. Тріент (Тридент) в 1545 — 1547, 1551 — 1552, 1562 — 1563 рр.

Тризни — український рід можновладців.

Тримегіст (Трісмегіст) — тричі великий; епітет Гермеса (Меркурія) в еліністичному Єгипті.

Триніжок (Феба) — один з атрибутів Аполона (Феба).

Трипіль — певно, Трипілля, нині село в Обухівському р-ні Київської обл.

Тритон: морський бог у давньогрецькій міфології, син Посейдона. Його атрибутом була мушля, дуючи в яку він керував морською стихією; озеро у Лівії; озеро у Тракії.

Трійця — основний догмат християнства, за яким Бог єдиний, але існує в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос), Бог-Дух Святий.

Трогус Помпей — римський історик епохи Августа.

Тронби — один з давніх польських гербів, на якому були зображені мисливські труби.

Троя (Іліан) — славетне колись місто у Тракії, на північно-західному узбережжі Малої Азії. Нещасливу для троянців війну з греками описав Гомер у поемі «Іліада».

Трояни — троянці.

Троянський кінь — прихована небезпека. Легенда розповідає, що греки одержали перемогу під Троєю підступом: подарували троянцям велетенського дерев'яного коня, у якому сховався загін грецьких лицарів. Троянці, котрі нічого не підозрювали, завезли коня до міста. А вночі грецькі воїни вилізли з коня, перебили варту і впустили грецьке військо до міста,

Троянці — мешканці Трої.

Трубіж — річка у Чернігівській та Київській обл., ліва притока Дніпра.

Трувор — легендарний князь у Давній Русі, виходець із Скандінавії. За літописами, був нібито братом Рюрика.

Тулій див.: Ціцерон.

Тулузьке золото — за легендою, усі, хто одержував частку золота, награбованого в храмах м. Тулузи (Галія), закінчили життя нещасливо. Переносно: тулузьке золото — неміцне, химерне щастя.

Тунет — назва невідомого для нас міста.

Туніс — держава у Північній Африці.

Турек — турок(?), мешканець Турції.

Турка — місто у Львівській обл. на р. Стрию.

Турки — нація, основне населення Туреччини.

Турма. кінний загін із 30-32 чоловік; натовп, група, вервечка.

Туров — нині смт Житковицького р-ну Гомельської обл, у давнину — удільне князівство Київської землі.

Туски — етруски(?).

Тшебєнський Мартин — офіцер руського (українського) походження, котрий переможно воював під Обертинем проти татар (1520).

Тьма — 10000.

Уліс (Одісей) — легендарний володар о-ва Ітаки, учасник троянської війни, персонаж «Іліади» та «Одісеї» Гомера. Зображений хоробрим, спритним, досвідченим, хитрим, розумним. Повертаючись з-під Трої, зазнав поневірянь.

Ульпіан Доміцій (170 — 228) — відомий римський юрист. Мав великий вплив на молодого імператора Александра Севера.

Ураніл — муза астрономії.

Уріл — чоловік коханки юдейського царя Давида.

Урсатій — грецький єпископ.

Уханьський Якуб (1502 — 1581) — єпископ холмський (1551), єпископ куявський (1557), архієпископ гнєзненський (1562).

Фабій: Фабій Максим Руліан — полководець, чотирикратний консул (322, 310, 308, 297 до н. е.) і диктатор; Фабій Максим Кунктатор — воював з Ганібалом у другій Пунічній війні (пом. 203 до н. е.); Фабій Максим Піктор — учасник Галльської війни (225 до н. е.).

Фавни — давньоримські божества, покровителі лісів, отар, пастухів.

Фаетон : епітет Геліоса; син Геліоса.

Фаларід — агригентський тиран (565 — 549). Відома легенда про мідного бика, у якому Фаларід велів спалювати своїх супротивників. Пізніше його ім'я стало називним для особливо жорстоких правителів.

Фарисеї — одна з давньоєврейських релігійних сект, що виникла близько 150 р. до н. е.

Феб — один з епітетів бога світла, пророцтва й поезії.

Федір Антіохійський — єпископ мопсуетський (нар. 350).

Федір (князь Острозький) — Федір Данилович Острозький (роки життя невідомі) — луцький староста, який підтримував Свидригайла в його боротьбі з Вітовтом.

Фенікс — міфічний птах, який, за уявленням давніх народів (фінікійців, єгиптян), через кожних 500 років прилітав з Аравії до Єгипту, де спочатку вмирав (згорав), а потім воскресав з попелу, відродившись молодим.

Фенікс — син Амінтора, вождя племені долотів, вихователь Ахілла і його супутник у Троянській війні.

Феодосій (Великий?) — засновник перших монастирів.

Феодосія — нині місто у Криму.

Феофан — єрусалимський патріарх, 1621 р. приїздив в Україну.

Феофілакт (єпископ болгарський) — йдеться про Феофілакта Болгарського (Феофілакта Охрідського) (перша половина II ст. — після 1126) — візантійського богослова і письменника.

Феофілакт (Ісповідник? ) (пом.. бл. 845) — єпископ нікомідійський, учень патріарха Тарасія.

Фердинанд І (1503 — 1564) — імператор «Священної Римської імперії» (від 1556), молодший брат цісаря Карла V. Від 1526 — також король Чехії та Угорщини.

Фіви — одне з найбільших міст Давнього Єгипту.

Фідій (500 — 438) — визначний давньогрецький скульптор. Представник високої класики.

Філалет Христофор — псевдонім письменника-полеміста наприкінці XVI — початку XVII ст., автор «Апокрисису»,

Філанди — фінни, на яких ходили походами з Новгорода Ярослав (1030), Володимир (1042) та ін.

Філія II Македонський (бл. 382 — 336 до н. е.) — цар давньої Македонії, батько Александра Македонського.

Філістимляни — народ, який наприкінці II — першій половині І тисячоліття до н. е. заселяв південну частину східного узбережжя Середземного моря.

Філопсевд — йдеться про Хр. Філалета.

Філядельф (Філадельф) — прізвисько Птолемея II, єгипетського царя.

Філяри (дому) — підвалини.

Фіміам — запашна речовина для обкурювання, ладан. Перен.: надмірна похвала, лестощі.

Фінес див.: Офні.

Фірлей Миколай (пом. 1526) — великий коронний гетьман Польщі.

Фірлей Миколай — син великого коронного гетьмана, поліг під Сокалем

1519.

Фірлей Петро (пом. 1553) — воєвода руський. Відзначився у битві поблизу Орші. Син Миколая Фірлея.

Флак див: Горацій.

Фламін — жрець. Фламінами у Давньому Римі називали жерців 15 богів. Посада фламінів була довічною.

Флегетонт — вогняна ріка в підземному царстві.

Флорен — золота монета, карбована у Флоренції від 1252 р.

Флорентійський собор (синод) (1438 — 1442) — був скликаний папою Євгенієм IV з метою об'єднання православної і католицької церков. Серед тих, хто схвалив унію, був київський митрополит Ісидор. 1472 православна церква розірвала Флорентійську унію.

Флоренція — місто в центральній частині Італії.

Фолгованє — пом'якшення, полегшення, послаблення.

Форміон (римський) — йдеться про головного персонажа однойменної комедії Теренція — парасита.

Фортель — викрутас, підступ, хитрість.

Фортуна — у римській міфології богиня щастя, долі, талану, випадку. Перен.: щастя, доля, талан, удача.

Фотій (царгородський) — константинопольський патріарх (858 — 867, 877 — 886), візантійський церковно-політичний діяч і письменник.

Фразис — фраза, спосіб висловлювання, зворот.

Фракійці — племена, які населяли Фракію.

Фракія (Тракіл) — історична область на північному сході Балканського півострова. В XIV — XV ст. належала Османській імперії.

Франциск Асізький (поч. XIII ст.) — засновник чернечого «Жебракуючого» ордену, який пізніше став називатися францисканським.

Франциск Гальський — король Франції у 1515 — 1547 рр.

Фричі — тут: послідовники, прихильники Фрича Моджевського.

Фрігійський — похідне від назви давньої країни в західній частині Малої Азії — Фрігії із столицею Троя.

Фрігійиі — мешканці Фрігії.

Фрідріх (1463 — 1503) — син Казимира Ягеллончика, кардинал.

Фріна — феспійська красуня, подруга давньогрецького скульптора (IV ст. до н. е.).

Фукідід (бл. 460 — 404 або 393 до н. е.) — один з найбільших давньогрецьких істориків.

Фулштин — родове містечко Гербортів.

Халдея — історична країна, яку населяли племена, що утворили разом з

підкореними народами Нововавілонське царство (VI ст. до н. е.).

Халеіфкі — український рід можновладців.

Халкідонський (Халцедонський) собор — четвертий вселенський собор, скликаний 451 р. Імператором Маркіаном для боротьби з єрессю Євтихія (монофізитством).

Хам — за біблійною легендою, один із трьох синів Ноя, який за глузування над батьком був проклятий Богом. Перен.: груба, неввічлива людина.

Хананеї див.: Моаб.

Хананейська земля (Ханаан) — доізраїльська назва території Палестини, Сірії і Фінікії.

Харібда — сумнозвісний вир у Месенській протоці між Апеннінським п-вом і Сіцілією, де часто гинули мореплавці.

Харон — у грецькій міфології перевізник душ померлих через річку підземного царства Ахерон.

Харонове ложе — можливо, йдеться про човен Харона, міфічного перевізника через ріки пекла тіней померлих.

Херсонес — давнє місто на північно-західному березі Кримського п-ва. Засноване 422 — 421 до н. е. переселенцями з грецького м. Гераклеї Понтійської. 989 Херсонес здобув київський князь Володимир Святославич.

Ходкевичі — український рід можновладців.

Холмський Іван — міщанин м. Холм, дочку якого пошлюбив Ст. Оріховський.

Хорватська земля — йдеться про Хорватію.

Хоробрий див.: Болеслав І. 1018 він ходив на Київ. Тоді польські феодали загарбали Червенські міста, які відвоював 1031 Ярослав Мудрий.

Хорол: місто у Полтавській обл.; річка у Сумській та Полтавській обл., права притока Псла (басейн Дніпра).

Хортиця — острів на Дніпрі, де була заснована перша козацька Запорозька Січ. Дмитро Вишневецький захищав її у 1556 — 1557 рр.

Хотин — нині містечко у Чернівецькій обл.

Хокевич (гетьман.) — йдеться, очевидно, про Ходкевича Григорія (пом. 1572) або Ходкевича Яна Кароля (1560 — 1621) — великих гетьманів литовських.

Хребтовичі — український рід можновладців. Хрисостом Йоан — Златоуст Йоан.

Христос Ісус — Згідно з християнським віровченням, засновник християнства. З міфічним народженням Христа пов'язане нове літочислення — так звана нова, або наша, ера. Царгород див.: Константинополь.

Царгородське панство — Візантійська держава.

Цвиченьє — навчання, наука, освіта, вправа.

Цезар (кесар, цісар) — власне ім'я патриціанського роду Юліїв у Давньому Римі. За часів імператора Адріана (117 — 138) стало титулом спадкоємця престолу, а в IV — V ст. — титулом римських імператорів. У текстах може означати: король, цар, імператор, султан.

Цезар Гай Юлій (100 — 44) — видатний державний діяч, полководець і письменник Давнього Риму. 60 р. уклав з Красом і Помпеєм таємну угоду про спільну боротьбу за владу. Встановив у Римі одноосібну владу, провів ряд реформ, зокрема реформу календаря. Був убитий внаслідок змови, очоленої Брутом і Касієм. Автор ряду історичних праць.

Цекроп (Кекроп) — пеласг, за іншими джерелами — єгиптянин, перший цар Аттіки, засновник Афін й аттічної цивілізації.

Цекроп (Кекроп) — перший цар Аттіки, засновник Афін. Цекропи — очевидно, нащадки його, тобто афіняни.

Цекропіус (кекропіус) — афінський, аттічний.

Целібат — обов'язкова безшлюбність, запроваджена в II ст. для всього католицького духівництва.

Цензор — у Давньому Римі державний сановник, який провадив ценз, наглядав за моральністю, контролював державні фінанси тощо. Церера — богиня родючості й рільництва у давньоримській міфології. Нащадками Церери автор вважає полян, очевидно, за їхній спосіб життя.

Церінт (Керінт) — чоловіче ім'я (в перекладі з грецької — «мед-сирець»).

Цериопійська праия — мавп'яча праця. За міфом, Юпітер перетворив на мавп мешканців о. Пітекуза у Тірренському морі за глузування з нього.

Цефалонія (Кефалонія) — найбільший острів в Іонійському морі поблизу входу в Корінфську затоку (нині Кефалонія).

Цецора — село поблизу Яс (Румунія), де польсько-шляхетське військо потерпіло нищівну поразку від турецько-татарського війська.

Циклади (Кіклади) — група островів Егейського моря, «колоподібне» розміщених навколо головного з них Делоса.

Циклопи (Кіклопи) — міфічні племена напівдиких велетнів-людоїдів з єдиним оком у лобі, ковалі Вулкана, котрі кували в надрах Етни блискавки Юпітеру.

Цимісхій Йоан (бл. 925 — 976) — візантійський імператор у 969 — 976.

Цинків — невідомий для нас топонім.

Ціпрійська (Кілрійська) пані — Кіпріда, тобто Венера.

Цірцес — Цірцея (Кірка).

Цірцея (Кірка) — дочка Сонця і океаніди, німфа-чарівниця, в якої перебував один рік Одіссей.

Цісар див.: Цезар.

Ціцерон (Ціцеро) Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, оратор, філософ і письменник. Промови Ціцерона на захист республіки є зразком ораторського мистецтва.

Цьолек — один із давніх польських гербів, на якому було зображене теля, що пасеться на моріжку.

Чагровський Адам (бл. 1565 — після 1599) — польсько-український діяч, поет. Народився в Чагрові (Галичина). Як воїн брав участь у кількох історичних битвах з турками. 1597 і 1599 — видав поетичну збірку.

Чарковські див.: Кміти.

Чарнежолни — місцевість поблизу Вєлюня, що в XVI ст. належала магнатам Зарембам.

Чарторийськ — містечко на р. Стиром, родове володіння польських магнатів Чарторийських, що походили від князівського роду литовського походження.

Чарторийські — український князівський рід, пізніше сполонізований.

Чата — варта.

Червоне море — розташоване між Африкою і Південно-Західною Азією,

з'єднане Аденською затокою з Індійським океаном.

Черкаси — назва українських козаків в офіційних актах і документах Росії в XVI — XVII ст.

Чеське плем'я — чехи, чеський народ.

Четвертинський Іван — представник роду Четвертинських.

Четвертинські — князівський магнатський рід Четвертинських (Святополк-Четвертинських), представники якого володіли великими маєтностями в Україні.

Четвертинські див.: Святополк-Четвертинські.

Четвертня — родинне місто Четвертинських князів.

Чеховіц, Матис — невідома для нас особа.

Чигирин — місто в Черкаській обл. на р. Тясмин.

Чистець — чистилище, пургаторій.

Чолганські — український рід можновладців.

Чорна Русь — назва, що вживалася як назва у XIII-XIV ст. до земель, які лежали в басейні верхньої течії р. Німану. Певний час входила до Галицько-Волинського князівства.

Чорний Ташлик — річка у Кіровоградській обл., ліва притока Синюхи (басейн Південного Бугу).

Чортомлик — великий скіфський курган IV ст. до н. е. поблизу м. Нікополя у Дніпропетровській обл.

Чорторийські — український князівський рід.

Чосновський Михайло — магнат із Холмщини. Представник відомої пізніше родини Чосновських.

Чухи — турецький простий одяг.

Шальвір — шахрай, крутій.

Шайтан — у мусульманській міфології злий дух, диявол.

Шарлат — речовина із мушлі, яка використовувалася для забарвлення тканини в багряний колір.

Шермерське мистецтво — фехтування.

Шидерство — глузування.

Шполовецький Криштоф (1467 — 1532) — займав посади каштеляна сандомирського, підканцлера, великого каштеляна коронного і воєводи краківського та каштеляна краківського. Був впливовим політиком.

Шимонович Шимон (1558 — 1629) — польсько-український поет. Писав латинською і польською мовами. Його твори позначені українським ко-

лоритом.

Шкульницький Якуб — писар і дорадник сина Яна Тарновського II.

Штанкар див.: Станкар.

Штанкари — послідовники й прихильники Станкара (Штанкара).

Шхолярей див.: схолярис.

Шаний-Гербурт Ян — див.: Гербурт.

Шуцький Ян — економ Яна Тарновського.

Юда (Іуда, Нуда) — біблійний патріарх, син Якова і Лії, суддя ізраїльський, наступник Ісуса Навина, керівника єврейського народу.

Юда (Іуда) Іскаріот (Іскаріотський). — біблійний апостол-зрадник, який видав Ісуса Христа властям і повісився, дізнавшись про наслідки свого вчинку.

Юдейство (Іудейство) — тут: юдаїзм — одна з монотеїстичних релігій, поширена серед єврейського населення.

Юдея (Іудея.) — йдеться про Юдейське царство — давню державу в Південній Палестині, яка існувала бл. 928 — 586. Вела війни з Ізраїльським царством та іншими країнами. Була завойована вавілонянами.

Юдіф — біблійний персонаж. Героїня єврейського народу. Під час облоги ассірійцями євреїв вона проникла до табору ворогів і відтяла голову їхньому вождеві Олоферну, чим сприяла перемозі свого народу.

Юлій (Юліус) див.: Цезар.

Юлій II — римський папа (від 1503). Сприяв розвитку мистецтва у Римі.

Юлій III — римський папа (1550 — 1555). На посаді кардинала був одним із папських послів на Тридентському соборі. Сприяв єзуїтам.

Юліуш Римський — папа Юлій І (336 — 352).

Юпітер — верховний бог у римській міфології. Ототожнювався з давньогрецьким Зевсом.

Юрій див.: Георгій.

Юстиніан — візантійський імператор (від 527).

Юстінус (Юстин) — римський історик II ст н. е., автор «Філіпійських історій...»

Ягайло (бл. 1350 — 1434) — великий князь литовський (1377 — 1434), король польський від 1386 під іменем Владислава II Ягайла, родоначальника династії Ягелонів. 1387 приєднав до Польщі Галицьку землю.

Ягел, король польський — Ягайло.

Ягело — Ягайло.

Ягелон — тут: Сигізмунд І.

Ягелона рід — династія польських королів Ягайлів (1386 — 1572).

Ядвіга (бл. 1374 — 1399) — королева Польщі від 1384. Внаслідок її шлюбу з великим князем литовським Ягайлом було оформлено об'єднання Польщі та Литви (Кревська унія 1385)

Ядвіга (1457 — 1502) — дочка польського короля Казимира Ягеллончика.

Ядвіга (1513 1573) — дочка Сигізмунда І і Барбари. Від 1535 стала дружиною Йоахіма Бранденбурзького.

Язиги — сарматське плем'я, котре жило на узбережжі Чорного й Азовського морів, а пізніше по Нижньому Дунаї.

Язловецький — представник литовського князівського роду.

Язон — Ясон.

Яків — біблійний персонаж: син Ісаака, патріарх; апостол, брат Господній.

Яків — ксьондз з оточення Яна Тарновського.

Якуб — придворний цирульник Яна Тарновського.

Ялмужник Йоан — Йоан Милостивий (VIII ст.), александрійський патріарх; уславився добродійністю.

Ян-Альберт див.: Ян І.

Ян з Висліші (Вислшфкий) (бл. 1490 — бл. 1516) — відомий слов'янський поет, автор поеми «Прусська війна», в якій оспівав перемогу слов'ян у битві з німцями під Грюнвальдом (1410). Вчителем Яна з Вислиці був Павло Русин.

Ян із Замости див.: Ян Замойський.

Ян І Ольбрахт (Альберт) (1459 — 1501) — польський король і верховний князь Австрії. 1497 потерпів поразку у Молдові.

Як з Тернова див.: Тарновський Ян І і II.

Ян Тенчинський див.: Тенчинський Ян.

Ян Угорський (Заполья) — угорський король у 1526 — 1540.

Яничари — регулярна турецька піхота, яка існувала з другої половини XIV ст. до 1826. Спочатку комплектувалася з полонених юнаків підкорених країн, навернутих в іслам.

Януш Костянтинович Острозький (1554 — 1620) — волинський воєвода, який покатоличився. По ньому рід Острозьких припиняється, а маєтності переходять до князів Заславських.

Януш Олександрович Острозький (пом. 1618) — молодший син князя Олександра Острозького. Помер у молодому віці.

Януш Угорський. — йдеться про правителя Угорщини за часів дитинства короля Владислава II — Яна Гуніаді (1387 — 1456), який походив з Румунії.

Ярмолинський — невідома для нас особа з роду українських можновладців.

Ярмолинські — український рід можновладців.

Ярополк Володимирович — давньоруський князь (1132 — 1139), син Володимира Мономаха. Наведені подробиці про стосунки з польським королем у вітчизняних історичних джерелах не засвідчені.

Ярополк Святославич (пом. 980) — великий князь київський. Старший син Святослава Ігоревича. Вів боротьбу з братами Олегом і Володимиром Святославичами. 977 вбив Олега і захопив древлянську землю. З відома Володимира був убитий.

Ярослав — повітове місто Перемишлянської землі у Польщі.

Ярослав Ізяславич — князь Луцький, син великого князя Ізяслава Мстиславича. Володів Києвом майже два роки (1172 — 1174).

Ярослав Володимирович Мудрий (978 — 1054) — великий князь київський. За його правління складено збірник норм давньоруського права «Руська правда», розвивалася культура, збудовано Софійський собор, Золоті Ворота тощо. Було відвойовано Червенські міста, зміцнилося міжнародне становище Русі.

Ясон (Язон) — у давньогрецькій міфології герой, який очолив аргонавтів, котрі плавали в Колхіду за золотим руном.

Ястрембець, Одровонж, Габданець, Єліта, Денбно, Рава, Окша — давні польські та українські герби.

Яскманицький Ян (середина XVI ст.) — син Станіслава з Боляновіц і Барбари, сестри Оріховського; одружився з Анною Фредровною, дочкою Станіслава войського пшемиського, дідича Краківця.

Яфет (Іафет) — за біблійною легендою, один із трьох синів Ноя, родоначальник європейських народів.







Попередня (Початок Словника А-Л)     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли хтось з наших сучасників уживає назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступає по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.