[Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 139-147.]

Попередня     Головна     Наступна





Видавництво Львівського братства



Засновниками перших видавничо-друкарських підприємств, яким вдалося функціонувати протягом тривалого часу, стали громадські організації- братство українських міщан у Львові і братство білоруських міщан Вільнюса, підтримане також православними монахами й шляхтичами. Зокрема друкарня Львівського братства стала безпосередньою спадкоємницею найстаршої львівської друкарні — федоровської. Як вже відзначалося, саме ті львівські українські міщани, які згодом завершили організаційне оформлення Успенського братства у Львові, мали зв’язки з Іваном Федоровим і після його смерті докладали всіх зусиль, щоб вжити для друкування його обладнання. Турботи про викуп друкарні і збір грошей на цю мету сприяли згуртуванню міщан навколо Львівського Успенського (з 1593 р. Ставропігійського) братства. Ще у 1579 р. Іван Федоров віддав 140 книг і якусь частину друкарні львівському євреєві Ізраелеві Якубовичу в заставу за борг 411 золотих, проте братство пізніше викупило друкарню вже за 1500 золотих. Є.Л.Немировський вважав, що тоді було викуплено не обладнання, заставлене у Ізраїля Якубовича, а те, яке було пізніше закладене Фольтинові Бертольдо і перекуплене Сацьком Сеньковичем і Сеньком Корункою 57. Насправді ж, братство до серпня 1597 р. виплачувало ратами борг за федоровську друкарню якраз Ізраїлеві Якубовичу — про це прямо сказано в реєстрі видатків братства 58. Яким же чином вартість устаткування і книг зросла з 411 до 1500 зол.? Встановлено, що у львівську братську друкарню з самого початку увійшли острізькі шрифти, які у 1579 р. ще не могли бути віддані в заставу Ізраїлеві Якубовичу 59. Отже, вони були заставлені Іваном Федоровим пізніше, ймовірно якомусь іншому лихвареві: до такого висновку спонукає те, що в першому документі стосовно викупу друкарні про кредиторів Івана Федорова сказано в множині. Можемо припустити, що шляхом угоди між кредиторами Івана Федорова до одного з них — Ізраїля Якубовича — могли перейти майнові права на все друкареве устаткування, крім того, яке стало власністю Сацька та Корунки і було ними продане Мамоничу. Через це в тому самому документі говориться, що Федоров-Федорович заставив обладнання лихварям, а далі — що братство домовилося про викуп вже з якимось одним лихварем 60. Із згаданого реєстру видатків братства видно, що ним був саме Ізраїль Якубович.

Г.І. Коляда припускав свого часу, що решту друкарського обладнання взято братчиками лише після сплати ними лихвареві останнього внеску в рахунок боргу 61.



 57 Немировский Е.Л. Начало книгопечатания на Украине: Иван Федоров, Москва 1974, с. 166-167.

 58 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 1220, арк. 64, 68.

 59 Зернова А.С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине, Москва 1947, с. 67, 68.

 60 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 1220, арк. 64, 68.

 61 Коляда Г.И. Книгоиздательство Львовского братства в XVI веке // Учен. зап. Объед. пед. и учит. ин-та им. Т.Г. Шевченко, Филол. сер., вып.1, Сталинабад 1952, с. 199.



Насправді ж, при укладанні умови з Ізраїлем Якубовичем міщани відразу одержали "інструменти всі", за що дали хирограф — боргову розписку на 1500 золотих. /140/ 17 серпня 1597 p. братчики сплатили "за друкарню посліднюю рагу золотих сто" Ізраїлю (Якубовичу), а той "хирограф вернул братству" 62.

Збирати гроші для сплати Ізраїлеві Якубовичу боргу за федоровську друкарню львівські українські міщани почали спільно з єпископом Гедеоном Балабаном. Він виділив на це частину грошей і підписав у листопаді 1585 р. грамоту для збірників пожертв *. Уже 1586 року спалахнув конфлікт єпископа з Львівським братством, але наприкінці року між ними укладено перемир’я. Якраз в час цього замирення, в грудні 1586 р. і в травні 1587 р. Балабан знову звернувся із закликом збирати кошти на друкарню, причому, в останній грамоті він вже не говорив про свою участь у викупі друкарні і визнавав, що її "панове мещане... видвигнули" 63.

У листопаді 1585 р. друкарня вже була в "скарбниці церковній". Під час візиту до Львова антіохійського патріарха Йоакима (січень 1586) фундатори братства говорили про своє бажання "муровати... дом на друкарню". Врешті, у 1590 р. братчики писали молдавському архиєпископові Георгію, що цей будинок будується 64. Устаткування Івана Федорова довелося відремонтувати і поповнити. Актом від 30 травня 1589 р. один з його засновників, Лесько Малецький, половину цинових (олов’яних) речей зі свого домашнього начиння заповів братству для виготовлення шрифтів 65. Кириличні і грецькі шрифти (очевидно, для доповнення федоровських) були замовлені краківському словолитникові Конрадові Форстеру; Шимон Шимонович (Шимоновіц, Симонід) 13 грудня 1593 р. писав Янові Замойському, що Форстер виготовляв шрифти для краківських, вроцлавських і франкфуртських друкарень, додаючи: "ним виготовлена русько-грецька друкарня, яка є тут у Львові" 66. Однак основна частина шрифтів, набірних виливних прикрас і ксилографічних дощок перших братських видань походить з друкарні Івана Федорова. Крім друкарського обладнання, до братства перейшли окремі примірники друків Івана Федорова. Так, у 1627 р. Львівське Ставропігійське братство продало Петрашкові, синові господаря Молдавії (тобто Петрові Могилі), "Апостол... друку старого Івана Москвитина" 67.



 62 ЦЦІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 1220, арк. 64, 68.

 * Твердження А.Петрушевича, К.Харламповича і деяких інших авторів, що грамота Балабана була видрукована, безпідставне. Насправді, вона розмножувалась від руки, для виписання імені збирача залишалося місце. Див.: Грушевський М. Історія України-Русі, т. 6, с. 512.

 63 Першодрукар.., док. 54, с. 88.

 64 Там само, с. 82, док. 49.

 65 ЦЦІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 20, с. 631.

 66 ГАДА у Варшаві, ф. Замойських, спр. 694, N 3, арк. 1; Ptaśnik J. Cracovia impressorum XV et XVI saeculi, Lwów 1922, Nr 778, s. 385.

 67 АЮЗР, ч. l, t. 11, c. 369.



Створення братської друкарні полегшувалося тим, що вже були люди, обізнані з друкарською справою ("ґдиж се до того і ремеслениці таковиє і люде учениї показують ", — писалося в грамоті для збирачів податків від 10 грудня 1586 р.). Одним з тих, хто консультував львівських міщан при підготовці до відкриття друкарні, міг бути син першодрукаря Іван Друкарович; відомо, що він виступав спільно з прибічниками братства в їх конфлікті з єпископом Гедеоном Балабаном. Важливу роль в організації друкарні відіграв чернець Мина. З документів відомо про його знайомство з князем Андрієм Курбським і Сеньком Сідлярем, /141/ тож є підстави припустити, що він був знайомий і з Іваном Федоровим. Слід гадати, в останнього Мина й одержав кваліфікацію "ученого друкаря" — так Мину називали вже наприкінці 80-х — на початку 90-х років 68. Невипадково цей чернець взяв участь у зборі пожертв на викуп друкарні І.Федорова 69. Чимало прислужився для друкарні Львівського братства вчитель братської школи Федір Касіянович, який умів набирати грецькі тексти 70.

Використовуючи обладнання Івана Федорова і враховуючи його досвід, братство планувало видавати книжки найрізноманітнішого змісту. В першу чергу мали намір забезпечити посібниками засновану тоді ж школу: недарма братчики сповістили патріархові Йоакиму, що "купили друкарню ку той же школе потребную" 71. Від константинопольського патріарха Єремії Траноса та єпископів луцького і львівського братство добилося дозволу "друковати невозбранно священния книги церковниє прилежно і з великим опатренєм, не токмо часословци, псалтирі, апостоли, мінеї і тріоді, требники, синаксарі, євангеліє, метафрасти, торжники, хроніки сиріч літописци і прочая книги богословов церкви нашої Христови, но і училищу потребниє і нужниє, сиріч граматику, піїтику, реторику і філософію"  72.

Постає питання, як здійснювалася так широко накреслена програма. Найдавніше відоме сьогодні видання друкарні братства — дві грамоти, видрукувані однією листівкою 23 січня 1591 р. — патріарха Єремії 1589 р. і білорусько-українського єпископату 1590 р. Санкцію на їхнє надрукування отримано від митрополита Михайла Рогози 17 січня 1591 р. Грамоти зміцнювали позицію братства в суперечці з Балабаном і відігравали роль своєрідних прокламацій: відомо, що другу з них було прибито на церковних дверях у Галичі 73.

1 лютого 1591 р. вийшов друком збірник "Просфонима" — вірші, що їх декламували учні братської школи 17 та 18 січня при врочистій зустрічі київського митрополита Михайла Рогози в церкві і в самій школі. "Предослов от малых" і перший "лик" (хор) надруковані грецькою та церковнослов’янською мовами, другий і третій хори — лише церковнослов’янською (з численними українізмами). Це перша на Україні друкована публікація твору, який можна віднести до початків драматургії 74.

Весною 1591 р. вийшло з друку одне з найвизначніших видань братства грецько-церковнослов’янська граматика, відома як "Аделфотес" (по-грецьки братство). На думку визначного книгознавця М.П.Кисельова, це слово на титульній сторінці — не назва книжки, а позначення колективного автора 75.



 68 Першодрукар.., док. 62, с. 98; MCS, док. 104, 265, с. 165, 418.

 69 Першодрукар.., док. 48, с. 81.

 70 Там само, док. 71, 75, с. 113, 128, 265, 267; Ісаєвич Я.Д. Братства.., с.1 59, 242. Про його тотожність з Федором Внуковим, посланим не пізніше 1582 р. з Москви до Константинополя для вивчення греки див.: Мицько І. Острозька... академія, с. 93-94.

 71 Першодрукар.., с. 82 док. 49; ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 69, арк. 1,2.

 72 Памятники, изданные Временною комиссией.., с. 40.

 73 MCS, с. 322, № 208.

 74 Коляда Г.И Книгоиздательство.., с. 205-206; Пилипчук Р. Початки українського шкільного театру в Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип.5, Львів 1998, с.469-472.

 75 Киселев Н.П. Греческая печать на Украине в XVI веке // Книга. Исследования и материалы, сб. 7, 1962, с. 187. /142/



Слід, однак, мати на увазі прийнятий під впливом гуманістичних традицій звичай давати книжкам умовні "емблемні" заголовки грецькою мовою. Ще 28 травня 1588 р. віленські братчики дякували львівським за те, що ті прислали "начало, проображеніє... писаній граматических" 76. Очевидно, тоді до Вільнюса надійшли перші аркуші або проспект видання, завершеного у 1591 р. Книга була "сложена от различных грамматик спудейми, иже въ Львовской школЂ" під керівництвом її викладача Арсенія Елассонського. Було використано, головним чином, граматику Константина Ласкаріса, а також праці Меланхтона, Крузія. У деяких розділах виклад не позбавлений оригінальності. Українським співробітникам Арсенія слід приписати дальшу розробку слов’янської граматичної термінології, яка мала значний вплив на термінологію граматик Лаврентія Зизанія і Мелетія Смотрицького 77. І грецьку, і церковнослов’янську частини граматики високо оцінювали як сучасники, так і філологи наступних століть.

Незабаром після виникнення братського друкарства церковна ієрархія зробила спробу підпорядкувати видавничу справу своєму контролю. 26 жовтня 1591 р. на Берестейському соборі єпископів було вирішено, що Віленська і Львівська братські друкарні мають видавати лише тексти, санкціоновані єпископатом. Добір книг також покладався на митрополита та єпископів. Кошти на друк, зібрані в єпархіях, наказувалося надсилати луцькому єпископові Кирилові Терлецькому для передачі Віленському і Львівському братствам. Таким чином, видавцем став би єпископат, а за братськими друкарнями залишалася роль виконавців замовлень ієрархії. Однак королівська грамота від 14 жовтня 1592 р. про право братства друкувати книжки, отримана завдяки протекції князів Костянтина Острозького і Федора Скумина-Тишкевича, не передбачала залежності від єпископату 78.

Щоб уникнути контролю місцевих єпископів, Львівське братство зміцнювало прямі контакти з київським митрополитом і східними патріархами. 1593 року братство видрукувало грецькою і церковнослов’янською мовами полемічний твір александрійського патріарха Мелетія Пігаса "О христіанском благочестії к іудеом отвіт" за рукописом, що його привіз член братства, грек з Кріту Маноліс Мезапета 79. 21 вересня 1595 р. варшавська нунціатура повідомила у Ватікан, що братство "насмілилося надрукувати твір, сповнений блюзнірств проти апостольського престолу і римського папи" 80. Це може стосуватися книги Пігаса або якогось іншого публіцистичного твору, що не дійшов до нас. В усякому разі, патріарх Мелетій Пігас у листі до царя Федора Іоановича 81 високо оцінив видавничу діяльність Львівського братства і просив російський уряд надати братчикам підтримку.



 76 АЗР, т. 4, с. 5, док. 4.

 77 Студинський К. "Адельфотес", Граматика, видана у Львові в р. 1591 // ЗНТШ, т. 7, 1895, с. 4; Москаленко Н.А. Нарис історії української граматичної термінології, Київ 1959, с. 34, 48-49, 103.

 78 MCS, p. 389-39I.

 79 Першодрукар.., док. 67, с. 104.

 80 Litterae nuntiorum. Romae, t. 6, 1962, p. 50.

 81 Analecta Byzantio-Russica. Edidit W. Regel Petropoli, 1891, N 8, p. 104-106; MCS, док. 253, c. 392; Малышевский И.И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви, т. 2, Київ 1872, прил., N 7, с. 12 (переклад неточний). /143/



Пізніше Пігас, за його словами, "многажди" звертався до братства з листами і пропонував їх видрукувати "и гречески и руски, аще благо быти і латінски" 82. Однак у цей час в діяльності Львівської братської друкарні настає перерва. За 1594-1608 рр. не збереглося жодного видання, яке можна було б безумовно приписати цій друкарні 83. Пояснюється це низкою причин — посиленням утисків братства з боку маґістрату Львова 84, єпископською забороною видавати книги без цензури ієрархії, великими витратами братства наприкінці XVI — на початку XVII ст. на будівництво Успенської церкви. Але саме тоді діячі братства допомагали іншим друкарням — Віленській братській, Острізькій, а після примирення з Балабаном — також Стрятинській і Крилоській. До цих друкарень, ймовірно, перейшли і співробітники братської друкарні.

Після смерті у 1606 р. Гедеона Балабана братство, наперекір наполяганням князя К.-В.Острозького і патріарха Кирила Лукаріса, добилося переходу єпископської кафедри до Євстахія (Єремії) Тисаровського. Це був "спокійний пастир, що задовольнявся малим" і не наважувався вступити в конфлікт з провідними братствами 85. На відміну від Гедеона Балабана, він не намагався продовжувати видавничу діяльність і тому не заперечував проти передачі братству обладнання Крилоської друкарні 86. Заборона митрополита і єпископського собору видавати книги без їх санкції втратила для православного братства юридичну силу, оскільки майже весь єпископат прийняв унію. В таких умовах навколо братчиків згуртувалися протиунійні кола, в тому числі й колишні прибічники Балабана. На службу до Львівського ставропігійського братства прийшли також діячі балабанівського видавничого гуртка, зокрема Гаврило Дорофейович, Памво Беринда і гравер, який ілюстрував крилоське Євангеліє Учительне 87. Від 1604 р. ректором братської школи й викладачем у ній грецької мови був Іван Борецький. Наявність таких кваліфікованих кадрів дозволила з 1608 р. або трохи раніше відновити діяльність друкарні. Цим разом її розмістили в підпорядкованому братству Онуфріївському монастирі, де оселилися і вчені монахи-друкарі, зокрема, Пафнутій Кулчич та Памво Беринда 88.



 82 Акты ЮЗР, т. 2, док. 164, с. 198.

 83 Про видання, що їх хибно датують кінцем XVI — початком XVII ст., див.: Ісаєвич Я.Д. Деякі питання бібліографії видань братств // Архіви України, 1970, № 6, с. 13-14.

 84 Див. лист Львівського братства коронному канцлерові Янові Замойському від 22 квітня 1594 р. про ув’язнення Івана Красовського та інші утиски братства (ГАДА у Варшаві, архів Замойських, № 158, док. 4).

 85 Див.: Ісаєвич Я. Невідома пам’ятка української історіографії другої половини XVII ст. // УІЖ, 1970, 2, с. 70.

 86 Перехід устаткування з Крилоса до Львова підтверджується порівнянням друкарських матеріалів обох друкарень (див.: Гусєва А.А. Взаимосвязи украинских типографий конца XVI первой половины XVII в.: Проблема миграции типографских материалов // Федоровские чтения. 1973, Москва 1976, с. 84).

 87 Ошуркевич Л. Памво Берында и первые иллюстрированные издания на Украине // Народная гравюра и фольклор в России XVII-XIX в., Москва, 1976, с. 45.

 88 Огієнко І. Історія українського друкарства, с. 84.



Першим після перерви братським виданням, яке дійшло до нас, була грамота 1608 р. для збирачів пожертв на користь братства. Це — талановитий твір тогочасної української публіцистики. Яскравими фарбами зображено тут /144/ пригнічене становище українського населення у Львові ("утяжені єстесьмо зді во Львові ярмом єгипетськоє неволі невиповедимих бід..."), викладена програма культурно-освітницької діяльності братства, підкреслено необхідність і надалі підтримувати друкарню та школу.

Дуже близькі до цього погляду думки висловлено у віршованій передмові до збірника "О воспитанії чад", виданого у 1609 р. Основна його частина — вибрані бесіди Іоана Златоустого про виховання "в общую ползу родителем же и дітем", потім подано уривки повчань на моралістичні теми Василія Великого, "яже зело нужно єст юним". Таким чином, збірник розвивав традиції львівського Букваря 1574 р., який містив в кінці добірку цитат на теми виховання. Особливо цікавою є передмова, де автор вихваляв "науку, c котрої... все доброє походить" 89. Того ж 1609 року видано Часослов, який — вперше в практиці українського друкарства прикрашено ілюстративними гравюрами (їх у книзі п’ять) західного зразка.

З балабанівських друкарень до братства перейшли не лише окремі працівники, але й рукописи планованих до друку книг. Одна з них — Бесіди Іоана Златоустого на Апостол — вже була відредагована 90, але пізніше братство відмовилося від її видання і випустило лише меншу за обсягом книгу того ж автора "О священстві".



 89 М. Возняк і Ф. Науменко вважали автором передмови і укладачем збірника І. Борецького, Г. Коляда припускав, що ним був Гаврило Дорофейович.

 90 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 390, арк. 1; АЗР, т. 4, док. 188, с. 434.



Досить цікавими є додані до книги вірші на актуальні теми — про користь старослов’янської мови, про боротьбу з симонією. Автором віршів був Гаврило Дорофейович, /145/ редагуванням керував Памво Беринда, а надрукована книга "трудом... Пафнутія [Кулчича] і прочих". Гроші на видання пожертвував винницький староста Олександр Балабан. У цей період фінансову підтримку братству в його видавничій діяльності надавали й інші православні шляхтичі — Адам Літинський і Григорій Желиборський, які намагалися "учених збирати", князь Михайло Вишневецький 91. Однак фактичними керівниками братського книговидання були найактивніші суспільно-політичні діячі з числа міщан-братчиків — Юрій Рогатинець, Іван Красовський, Дмитро Красовський, Гаврило Ярошевич 92.

На смерть Григорія Желиборського братство видало у 1615 р. віршований "Плач албо лямент" (серед його авторів — рогатинський пресвітер Петро, можливо, Памво Беринда). Назвемо також Псалтир 1615 р., відредагований єромонахом Кирилом (можливо, Ставровецьким) 93, брошуру "Собор... в граді Вилні бивший". Останнє видання, яке містило адекватний, в основному, текст ухвал собору 1409-1410 рр. і опис опублікованого рукопису цієї пам’ятки, може вважатися первістком практичної археографії в Україні 94.



 91 Українська поезія, с. 214; Першодрукар.., док. 83, с. 141.

 92 Див.: Ісаєвич Я.Д. Братства.., с. 197; Першодрукар.., док. 71, 80, с. 113, 114, 136.

 93 У передмові ієромонах Кирило просить прийняти книгу — його "працу". В актах братського архіву згадується Псалтир "Кирилова друку" (АЮЗР, ч. 1, т. 11, с. 368, 372). Білоруська дослідниця Л.В. Лєвшун припускає, що Кирило — це Пафнутій, який, на її думку, прийняв на Афоні схиму з іменем Кирила. Див.: Лєвшун Л. История восточнославянского книжного слова XVI — XVII веков, Минск 2001, с. 3.

 94 Ісаєвич Я. Українська археографія в XVII-XVIII ст. // Історичні джерела та їх використання, вип.1, 1964, с. 179-180.



Пафнутій Кулчич переїхав зі Львова до Любліна і звідтіля переслав для /146/ видання рукопис "Правил святих отець" 95. Керівником друкарні став Памво Беринда, що підписався "топографом" на одній з чотирьох гравюр євангелістів, відбитих 15 червня 1616 р. з виготовлених ще в Стрятині дощок копій гравюр Петра Мстиславця. Однак у 1616 р. були видані лише "На Рожство Христово... вірші", написані Памвом Бериндою, — їх декламували учні Львівської братської школи.

Як видно з переліку видань друкарні за перше 25-ліття (1591-1616), вона спершу мала на меті не так видання літургійних текстів, як обслуговування освітньої і суспільно-політичної діяльності братства. З шістнадцяти відомих видань братства за ці роки було тільки чотири богослужбових (притому лише ті книги, які використовувались і для навчання грамоти — Часослов і Псалтир). Більшість видань цього періоду були збитковими. Віленське братство замовило близько 200 примірників "Адельфотеса", для Київського братства Іван Борецький замовив цієї ж книги на суму 20 золотих, але індивідуальних покупців було небагато 96. "Книга о священстві" також розходилася дуже повільно 97. Оскільки друкарня не приносила істотних прибутків, її довго не відновлювали після пожежі, яка пошкодила приміщення. У зв’язку із загальним спадом активності братства найвідоміші співробітники друкарні і школи перейшли на роботу до Києва, де близько 1615 р. виникли братство з школою і лаврська друкарня.

Львівська братська друкарня протягом 1616 р. випустила лише невеличку брошуру, а у 1617-1629 рр. не діяла. Якраз тоді, коли почалася ця перерва, у Львові вийшли книги вірменської друкарні Ованеса Карматенянца (Івана Муратовича) — Псалтир (28 лютого — 15 грудня 1616 р.) і єдина в світі відома нині друкована книга вірменсько-кипчацькою мовою — Молитовник (27 лютого — 20 березня 1618 р.) 98.



 95 Крыловский А. Львовское Ставропигиальное братство, прил., док. 25, с. 48.

 96 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, спр. 170, 174; Першодрукар.., док. 61, 85, с. 97, 101.

 97 Набагато пізніше, у 1780 р., на складі братства залишалося 35 примірників "Книги о священстві" (ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 10, спр. 10).

 98 Про ці дві книжки (і сумнівну третю) існує численна література. Див.: Дашкевич Я.Р. Первый армянский книгопечатник на Украине Ованес Карматенянц // Ист.-филол. журн., (Ереван), 1976, № 1, с. 221-236; Дашкевич Я. Вірменія і Україна, Львів; Нью-Йорк 2001, с. 152-154.



Природно припустити, що Ованес Карматенянц залучив до роботи у себе майстрів, які втратили працю в братській друкарні, можливо також, що він брав у тимчасове користування і обладнання цієї друкарні. Оформлення книг друкарні Карматенянца вказує на його знайомство /147/ з українськими виданнями 99. Колофон львівського вірменського Псалтиря нагадує за змістом і структурою післямови львівських українських друків. Слід гадати, багаті на той час традиції Львова в розвитку книговидання визначили те, що якраз тут була заснована перша у Східній Європі (і четверта в світі) вірменська друкарня. Це було задовго до появи друкарства в самій Вірменії, де на перешкоді розвиткові культури стояло політично-релігійне поневолення країни.



 99 Дашкевич Я.Р. Вірменське друкарство на Україні: До 350-річчя виходу в світ першої вірменської друкованої книги на Україні // УІЖ, 1966, № 12, с. 133; Дашкевич Я.Р. Первый армянский книгопечатник.., с. 226.
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.