Попередня        Головна        Наступна

9.15. Житло (М.С.Сергєєва)

Житловий будинок можна розглядати не лише як суто архітектурну споруду, а й як побутовий комплекс, частину побутової культури. З цих позицій житло характеризує насамперед його інтер'єр. Як середовище, що постійно оточувало людину, житловий інтер'єр неминуче віддзеркалював основні риси її повсякденного життя.

Дані про інтер'єр давньоруського житла містять різні типи джерел: археологічні, графічні, писемні, деякою мірою фольклорні (билини). Кожне з них висвітлює певний бік внутрішньої будови та облаштування оселі.

Першорядне значення для реконструкції стародавнього житла мають археологічні матеріали, які є відображенням об'єктивної реальності, що існувала у минулому. За десятиліття розкопок стародавніх поселень та міст Давньої Русі отримано чимало даних. Особливе місце посідає Київ, де на цей час виявлено понад 500 будівель, значна кількість з яких — житлові. Принципове значення має дослідження Київського Подолу, де збереглося чимало речей з дерева, в тому числі деталей інтер'єру. Житлові будівлі виявлені також в інших містах: Чернігові, Любечі, Галичі, Звенигороді, Городську тощо, у невеликих містах-фортецях: Воїні, Іван-Горі, Колодяжині, Чучині, на Райковецькому городищі тощо. Житла давньоруських часів відкрито також у ряді сільських поселень: Григорівка, Бучак, Пекарі та ін. Загалом стан збереження переважної кількості виявлених будівель, як правило, дуже поганий, але в деяких випадках, зокрема в будівлях, що загинули від пожежі і не відновлювалися, виявлено первісний стан розміщення меблів та хатнього начиння.

До графічних джерел слід насамперед віднести мініатюри ілюстрованих літописів: Радзивилівського літопису (XV ст.) та Сильвестрівського списку "Житія Бориса і Гліба" (XIV ст.), які, незважаючи на більш пізнє походження, здебільшого мають давньоруські графічні прототипи. Зображення меблів є також на двостулкових срібних наручнях, у невеликій кількості — в пам'ятках монументального живопису (мозаїки Софії Київської, фрески Кирилівської церкви у Києві).

Про лексику, що вживалася стосовно деталей інтер'єру, дають уявлення писемні пам'ятки, передусім автентичні (неперекладні), де нерідко фігурують побутові реалії. Це твори церковно-повчальної та житійної літератури місцевого походження, близьке до них за жанровою стилістикою "Моління" Данила Заточника, а також такі пам'ятки, як "Слово о полку Ігоревім", літописи, юридичні документи.

Слід згадати таку специфічну категорію джерел, як билини. Вони відомі нам лише у пізніх редакціях, але їх підґрунтя сягає давньоруських часів. Враховуючи наявність у билинах різних шарів (від давньоруських до XVII—XVIII ст.), їхньою основною позитивною рисою як джерела є не так опис конкретних деталей інтер'єру, як їх оцінка, яка значною мірою спирається на традиційне світосприйняття. Билини можуть свідчити про місце тієї чи іншої реалії в житті середньовічного населення і ставлення до неї.

Отже, кожен вид джерел несе частку інформації і розкриває проблему зі свого боку, тому єдиним продуктивним підходом до них може бути лише застосування всіх джерел у комплексі.

Наявні дані дозволяють досить докладно відновити хатнє облаштування давньоруської доби. Розкопки багатьох поселень свідчать про те, що основу умеблювання рядового давньоруського житла складали так звані нерухомі меблі, тобто такі, що мали постійне місце в оселі і конструктивно пов'язувалися зі стінами будівлі, або мали вкопані в долівку ніжки. Будівлі із залишками невеличких стовпових ямок, що їх могли залишити ніжки таких меблів, фіксуються майже на всіх давньоруських поселеннях. У Чучині та на городищі Іван-Гора виявлено дошки від лав завширшки близько 30—40 см, до 5 см завтовшки ¹. В таких випадках можна реконструювати лави простішої конструкції — дошки-сидіння на ніжках. Лава могла також просто ставитися на долівку, її сидіння закріплювалось між вінцями зрубу. Таку лаву виявлено на Райковецькому городищі: тесана дошка завдовжки 145 см, заввишки 30 см, спиралася краєм на поперечну балку зрубу. Знизу її підтримувала інша дошка ².

Археологічні матеріали дозволяють відновити тільки меблі досить примітивної конструкції, що складалися з дошки-сидіння та опори для неї. Проте всі графічні зображення лав дають їх ускладнений тип, який можна розглядати як виріб розвинутого ремесла. В основі конструкції, як її можна реконструювати, лежить рама з брусів або дощок, яка її зміцнює. На раму покладене сидіння. До рами кріпилися ніжки, звичайно прямокутні в перетині, іноді різьблені. За відомою столярною практикою всі деталі з'єднувалися за допомогою пазів або дерев'яних тиблів. Такі лави, напевно, були притаманні заможному житлу.

Поширення цього типу меблів у середньовічному житлі відобразили давньоруські билини, де інтер'єр навіть князівських палат складається переважно зі столів та лав ³.

Писемні джерела дають два терміни для цього типу меблів. У "Ходінні" ігумена Даниїла фігурує "лавица" ⁴, літопис під 1230 р. згадує "скамьї". З них "лавица" (лава) є загальнослов'янським словом ⁵, "скамья" — візантійського походження. Характерно, що останній термін пов'язаний з умеблюванням Києво-Печерського монастиря, орієнтованого, як і церква взагалі, на візантійську культуру.

Близькими до лав за типом є лежанки, які відрізнялися від перших шириною і робилися з кількох дощок. Знахідки лежанок у Чучині дозволяють відновити їх конструкцію і вигляд. Настил з соснових дощок, скріплених поперечками, встановлювався на стовпах-ніжках, вкопаних у ґрунт. Іноді ніжок чотири. Якщо на них спирався настил, вони давали стійку опору для нього і дозволяли не сполучати його зі стіною конструктивно: він лише щільно прилягав однією стороною до печі, іншою — до протилежної стіни. В одному випадку у Чучинському житлі зафіксовано дошки від настилу, що впритул підходив до стіни, але не сполучався з нею ⁶. Чотири ніжки від лежанки виявлено також в одному з жител Колодяжина ⁷. Можливий інший варіант реконструкції: настил одним краєм міг спиратися на лаву, що стояла уздовж перпендикулярної стіни (варіант, відомий за етнографічними паралелями). Стовпчики біля протилежної від печі стіни у даному випадку можна розглядати як ніжки самої лави.

Залишки деревини від лежанок зафіксовано у Чучині, Іван-Горі, Монастирську та ін. Вони засвідчують характерний напрям дощок — поздовжній — від печі до протилежної стіни. Спосіб укладки дощок впоперек, реконструйований за даними міських житлових будівель ⁸, у південноруських житлах не простежується.

Висота лежанки визначалася висотою давньоруської печі, яка становила 0,6—0,8 м. Зв'язок з піччю передбачає, що лежанка не могла перевищувати її висоту. Саме на рівні печі й виявлено сліди дерев'яних конструкцій, здогадко від лежанки, в одному з жител у Місті Ярослава у Києві ⁹, Достовірних даних про двоярусні лежанки для нашої території поки що немає.

¹ Гончаров В. К. Отчет о произведенных в 1964 году археологических раскопках древнерусского городища Иван-Гора в г. Ржищеве// НА ІА НАНУ. - Ф. е. 1964/2а. - С. 10; Довженок В. И. Древнерусские городища на Среднем Днепре// СА. — № 4. — 1967, с. 267; Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции за 1964 год // НА ІА НАНУ. — Ф. е. 1961-65/2, с. 6—7.

² Мовчанівський Т. М. Райковецьке феодальне городище // НА ІА НАНУ. — Авт. Фонд. — № 11, с. 76.

³ Липец Р. С. Эпос и Древняя Русь. — Москва, 1969, с. 188, 189.

⁴ Житье и хожденье Данила, с. 18.

⁵ Фасмер M. Этимологический словарь русского языка. — Москва, 1986. — Т. 2, с. 444.

⁶ Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции ..., с. 7.

⁷ Юра Р. О. Древний Колодяжин // АП. — 1962. — Т. 12, рис. 22.

⁸ Русов П. А. Новые данные о жилых постройках Минска XII—XIII вв. // Тр. V Междунар. Конгр. археол.-славистов. — К., 1988. — Т. 2, рис. 2.

⁹ Боровський Я. Є. Звіт про археологічні розкопки в городі Ярослава (вул. Поліни Осипенко, 9) в 1982 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. 1982/34 в., с. 6.

На багатьох давньоруських поселеннях у Києві, Чернігові, Вишгороді, Бєлгороді відкрито земляні нари, аналогічні за функціями дерев'яним лежанкам. Такі нари вирізалися в материковому лесі, рідше спеціально споруджувалися з глини. Висота лежанок від 0,2 до 0,8 м, частіше 0,4—0,5 м. У Чернігові, Пліснеську, Іван-Горі зафіксовано сліди дерев'яної обшивки глинобитного останця ¹⁰. Незважаючи на порівняну рідкість залишків дерева, міркування практичної доцільності дозволяють припустити обов'язковість дерев'яних конструкцій для всіх споруд цього типу.

Найбільшого поширення земляні лежанки набули в Середній Наддніпрянщині, тоді як на захід та схід від цієї території вони трапляються значно рідше, а для північних територій зовсім не характерні. Проте цілком імовірно, що там, де земляні нари виявлені в невеликій кількості, реально їх могло бути більше. Будівлі із заглибленою в ґрунт нижньою частиною, але із заглибленням не по всій площі, фактично мали таке саме облаштування. За лежанку правила наземна частина — простір між краєм котлована і стіною.

Лави і лежанки були багатофункціональними меблями — на них спали, сиділи, виконували різні господарські роботи. Інші меблі — столи, стільці, крісла, ліжка тощо — мали більш обмежені функції.

На цей час ми не маємо археологічних даних, які вказували б на наявність столів у рядових давньоруських оселях, хоча загалом цілком можливе їх використання. У деяких будівлях боршевської культури в Подонні фіксуються групи з довгою стороною з italic'>4—6 стовпових ямок, що своїм розміщенням створюють прямокутник з довгою стороною близько 1 і короткою від 0,5—0,6 до 1 м. їх вважають залишками ніжок пристроїв, подібних до столів ¹¹, тобто можна говорити про обізнаність слов'ян вже у VIII—X ст. з меблями цього типу. Вигляд суто давньоруських столів відомий тільки з книжкових ілюстрацій, які репрезентують хоромні меблі. Столи, зображені на мініатюрах, є складними столярними виробами. Вони мають масивну раму-підстілля і товсті, прямокутні в перетині ніжки, іноді оздоблені різьбою, тобто їх конструкція аналогічна лавам.

Серед меблів для сидіння, за зображеннями у Радзивилівському літописі, Сильвестрівському списку "Житія Бориса та Гліба", давньоруських Євангеліях (Остромировому та Мстиславовому) можна виділити крісла з високими спинками і стільці без спинок, останні — частіше з перехрещеними ніжками. Зображення крісел мають західноєвропейські паралелі, серед яких відомі не тільки зображення, а й збережені реальні речі. Серед західноєвропейської знаті крісло мало соціально-престижну значимість і не побутувало в рядових оселях ¹². Аналогії цьому можна знайти також у Росії XVII ст., де кріслом користувалися лише особи царської родини і патріарх ¹³. Зображення давньоруських крісел (всі вони пов'язані з побутом світської та духовної знаті) дозволяє припустити саме таке ставлення до цього виду меблів і в Київській Русі.

¹⁰ Богусевич А. В. Археологічні розкопки в Чернігові в 1949 та 1951 рр. // АП. -1955. — Т. 5, с. 8; Старчук І. А. Розкопки городища Пліснеська в 1947— 1948 рр. // АП. — 1952. — Т. 3, с. 382; Гончаров В. К. Бказ. праця, с. 6.

¹¹ Ефимєпко П. П., Третьяков П. Н. Древнерусские поселения на Дону // МИА. — 1948. — Т. 8, с. 30, 31, 62, 78; Москаленко А. Н. Городище Титчиха. — Воронеж, 1965, с. 183, 215.

¹² Aronson J. The Encyclopedia of Furniture. — London, Batsford, 1966, p. 83, 246; Hinz S. Inncnraum und Móbel. — Berlin, 1980, s. 16.

¹³ Забелин И. Домашний быт русских царей в XVI и XVII столетиях. — Москва, 1895, с. 207, 208.

Умеблювання бенкетної зали в давньоруських билинах, що складається зі столів та лав, серед яких єдиним кріслом є князівський "золот стол" ¹⁴, безперечно, відображає традиційний погляд на цей вид меблів. Стільці з перехрещеними ніжками є повною аналогією до так званих курульних крісел — античної спадщини середньовічної Європи. Вони також мали соціально-престижну значущість і не вживались у побуті рядового населення.

У рядовому житлі могли побутувати інші види меблів такого типу: невеликі стільці та ослони простішої конструкції, іноді просто дерев'яні колоди, оброблені з одного боку, з ніжками з природних суків, що залишалися з іншого боку, їх існування підтверджують аналогічні речі, виявлені в середньовічному Новгороді ¹⁵. Простіша конструкція дозволяє вбачати в них досить архаїчний пристрій.

Меблі для сидіння мали назву "столець". Термін відомий з XI ст. в Синайському патерику, а під 1152 р. — в Іпатіївському літописі.

На мініатюрах РадзивилІвського літопису, крім звичайних, є зображення спеціальних спальних лав, У писемних пам'ятках вони називаються "одрь" або "ложе", їх, як правило, зображували з піднесеним узголів'ям і застеленими довгими ковдрами. Такі лави замінювали ліжко навіть у князівському побуті.

Власне ліжко ("кровать") з'являється у писемних текстах тільки один раз — в "Слові о полку Ігоревім", де його згадує князь Святослав ("ОдЂвахъте мя, рече, чръною паполомою на кроватЂ тисовЂ"). Зображено ліжко й на одній з мініатюр Радзивилівського літопису (арк. 74). За виглядом воно не відрізняється від аналогічних західноєвропейських меблів. У Радзивилівському літописі ліжко зображене у незвичному ракурсі, що дозволяє говорити про обізнаність автора малюнка з реальною річчю, а не тільки з якимось іноземним графічним прототипом. Проте ліжко взагалі було маловживаною річчю. Його використовували переважно в князівському побуті, причому, вірогідно, не завжди.

Розповсюдженими меблями для зберігання речей, судячи з археологічних даних, були скрині, які у Київській Русі називали "ларь". Залізні деталі від них (замки, ручки, ключі, у тому числі невеличкі — від маленьких скриньок) є досить масовою категорією знахідок на давньоруських поселеннях. Невеличка скринька на мініатюрі Радзивилівського літопису має вигляд простого ящичка з плоским віком. Великі скрині виготовлялися за допомогою звичайної ящикової в'язки, її простіший варіант — дошки, збиті під прямим кутом дерев'яними тиблями. Стінки і дно невеликих скринь складалися з окремих дощок, великих — кожна частина з кількох дощок, У великому ларі для зерна, знайденому в Києві, дно дорівнювало 1,6 x 1,6 м² і зроблено з кількох різношироких колод, скріплених поперечкою ¹⁶. Для міцності стіни могли скріплюватись ще й залізним окуттям. Дно скрині з'єднувалося зі стінками за допомогою пазів у нижній частині останніх. Аналогії для давньоруських скринь можна знайти у Скандинавії, де збереглися в невеликій кількості реальні середньовічні речі ¹⁷.

¹⁴ Липец Р. С. Эпос и Древняя Русь, с. 188— 194.

¹⁵ Колчин В. А. Новгородские древности. Деревянные изделия // САИ. — 1968. — Вып. E I—55, с. 82.

¹⁶ Kapгep M, К. Древний Киев, с. 334.

¹⁷ Кульчицький Ю. В. Меблі первісної Європи. — Львів, 1946 // НА ІА НАНУ. — Ф. 12. — № 175, с. 57; Appubn H, Einige Móbel aus der Zeit um 1200 // Zur lebensweise in der Stadt um 1200. Ergebnisse der mittelalter Archaologie — Koln, 1986, abb. 13, 14.

Суто дерев'яні довбані ємності типу пізнішої бодні, можливо, також застосовувались у побуті, принаймні їх дуже простий архаїчний вигляд і конструкція дають підстави говорити про це, але вони невідомі в давньоруських джерелах.

Всі розглянуті типи меблів створювали нижній ярус улаштування житла. На другому поверсі розміщувалися полиці для речей хатнього вжитку. Вони, як і нерухомі лави і лежанки, належали до конструкції будівлі. Верхні частини стін давньоруських будівель неможливо вивчати археологічно, тому що вони не зберігаються, але про побутування полиць свідчить характер розташування посуду в житлах, що загинули під час пожежі.

Залишки дошки, здогадко від полиці, знайдено в Чучині ¹⁸. Дошка 225 см завдовжки, 50 см завширшки і 5 см завтовшки, не займала всієї довжини стіни, розташовувалась поруч зі входом. На ній стояли чотири горщики. Порівняно добра збереженість останніх свідчить про те, що вони не падали з висоти, отже, полиця розміщувалась невисоко над підлогою, ймовірно, на висоті лави. Тоді над нею могла розміщуватися ще одна полиця. Місце розташування згаданого пристрою цілком відповідає тому, що є характерним для пізніших українських мисників — збоку від дверей.

Судячи з дерева залишків меблів, яке вдалося визначити, облаштовувались рядові житла переважно виробами з сосни. Сосна в Київській Русі відома як основний будівельний матеріал; її застосування для виготовлення пов'язаних з будівлею конструктивно нерухомих меблів є цілком доцільним. Іноді використовували і дуб. Більш складні столярні меблі, особливо з різьбленим декором, могли виготовлятися з інших порід дерева: так, декоративні балясини — різьблена з Києва і токарна з Чучина, — які здогадно можна пов'язати з оздобленням деталей інтер'єру, були з кленового дерева ¹⁹. За новгородськими даними, значна частка різьблених деталей інтер'єру вироблялась з лили ²⁰, У Південній Русі меблі з липи поки що не виявлені, проте у джерелах XVI ст. згадуються меблі з клена і липи, тому немає підстав заперечувати їх для більш раннього часу. Можливо, їх відсутність серед археологічного матеріалу пояснюється поганою збереженістю дерева X—XIII ст. на півдні.

За наявними даними, особливо зображеннями, давньоруські меблі здаються масивними і грубими. Ця риса у середньовіччі є загальноєвропейською. Вона зумовлена недосконалістю конструкції меблів того часу. Проте значна їх частина як в Західній Європі, так і на Русі була оздоблена, що надавало меблям своєрідної витонченості. На мініатюрах Радзивилівського літопису, Сильвестрівського списку "Житія Бориса та Гліба", в монументальному живопису є приклади характерного оздоблення: токарні та різьблені балясини та кульки, різьблені ніжки, арочні лиштви, що облямовували краї лав та крісел. Зубчасті лиштви, близькі за виглядом до арочних, зображені на двох мініатюрах Сильвестрівського збірника (арк. 148, 150). Прямі аналогії їм відомі серед оздоблення готичних меблів XIV ст. ²¹, тому їх слід датувати цим самим часом і вважати за інновацію в традиційному зображенні умеблювання, синхронну самій пам'ятці. Подібні інновації є також серед зображень меблів у Радзивилівському літописі — насамперед великі монументальні крісла з вигадливими прикрасами, поширеними у XIV—XV ст.

З писемних джерел відоме оздоблення меблів кісткою. "Одрь слоновь" (тобто оздоблений платівками з слонової кістки) згадується у "Слові про багатого та убогого" списку XII ст. як показник розкоші ²². Різноманітні за орнаментацією кістяні різьблені платівки як місцевої роботи, так і довізні, що за розмірами, ймовірно, служили накладками невеличких скриньок, зрідка трапляються серед археологічних матеріалів з деяких давньоруських міст (зокрема Смоленська, Новогрудка, Пліснеська, Києва, Чучина тощо ²³).

¹⁸ Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции ..., с. 7.

¹⁹ Сергеева М. С. К истории деревообработки в древнерусских городах лесостепного Поднепровья // Тр. VI Междунар. Конгр. слав, археологии / Новгород. 26—31 августа 1996 г. — Москва, 1997, с. 343, 344.

²⁰ Колчип Б. А. Новгородские древности. Резное дерево // САИ. — 1971. — Вып. Е1 — 55, с. 7.

²¹ Hinz S. Op. cit, abb. 60.

²² Срезневский И. И. Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. — Санкт-Петербург, 1866, с. 30.

²³ Асташова Н. И. К вопросу о южных торговых связях домонгольского Смоленска // Тр. ГИМ. — 1980. — Вып. 51, рис. 2; Гуревич Р. А. Древний Новогрудок. — Ленинград, 1981, рис. 85, 5; Кучера М. П. Древній Пліснеськ // АП. — 1962. — Т. 12, рис. 18, J; Сергеева М. С. Орнаментация изделий из дерева и кости в лесостепном Поднепровье в X—XIII веках // Вопросы истории славян. — 1998. — Вып. 12, рис. 1, 3, 4, 9; Зоценко В. М., Брайчевсъка О. А. Ремісничий осередок XI—XII ст. на Київському Подолі // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984—1989. — К., 1993, рис. 22, 2.

Загалом, говорячи про давньоруські меблі, зазначимо, що їх асортимент був небагатим і обмежувався переважно необхідними речами: лавами та лежанками, столом (можливо, не в усіх оселях), скринями, полицями для хатнього начиння. Як допоміжні меблі могли застосовуватися невеличкі ослінчики та стільці. Такий склад меблів був характерним не тільки для рядового, а й заможного житла. Крісла та стільці різних типів столярної роботи — деталь винятково хоромного умеблювання, де вони також не домінували. Отже, інтер'єр будь-якого давньоруського житла мав однаковий вигляд, а рядові та замолені оселі переважно різнилися якістю умеблювання.

При поліфункціональності житла з нерозділеним житлово-господарським простором у житловому приміщенні, крім меблів, зосереджувалися побутові речі різного призначення, які й визначали інтер'єр побутово-культурного комплексу зі всіма особливостями, притаманними певному часу та регіону. Це були як суто господарські речі — посуд, знаряддя праці, так і ті, що забезпечували комфортність життя та прикрашали житло, насамперед тканини. У житлі зберігалися і культові предмети.

Невід'ємною частиною житла був посуд, який складався з керамічних та дерев'яних посудин. Значно менше використовувався скляний та металевий посуд.

Більшість кухонного посуду стояла на полицях і займала верхній ярус житлового простору. Іноді керамічні горщики розміщувалися на печі, а при наявності закутка за піччю — в ньому. Під час археологічних досліджень кераміку нерідко знаходять перед піччю на долівці, але, найімовірніше, вони тут стояли тимчасово, виходячи з господарських потреб.

Посуд мав в оселі суто утилітарне призначення. Декоративний посуд, поширений пізніше, у давньоруські часи, нечисленний і його не можна вважати характерним оздоблювальним елементом інтер'єру.

Важливим утилітарним і оздоблювальним елементом інтер'єру були тканини. Згідно з наявними даними (писемні згадки, графічні зображення) їх можна поділити на кілька груп: постільне вбрання, тканини для столу (скатертини), різні типи завіс та запон, дрібні ткані речі утилітарного призначення. Особливу групу складають килими.

Для традиційного зображення постелі є характерною довга до підлоги ковдра, нерідко оздоблена каймою, та високе узголів'я. В писемних пам'ятках, починаючи з XI—XII ст., трапляється як загальна назва "постель", так і терміни, що визначають її складові частини, серед яких є основні предмети постільного набору: "зьголовье" ("изголовіє", "узголовьє", "возголовьє" — подушка, узголів'я), "одЂяло" (ковдра), "перина", "паполома" (покривало), щоправда, останній термін згадується лише у зв'язку з поховальним ритуалом і, можливо, мав суто ритуальне значення. За номенклатурою, судячи з писемних джерел, постіль різних верств населення відрізнялася лише якістю тканин. Постіль заможних верств населення була з дорогих тканин: вже згаданий вище "одрь слоновь" у "Слові про багатого та убогого" — "настьлан перінь паволочитыхъ". "Паволочито" узголів'я згадує Данило Заточник у відомому "Молінні" як атрибут знатної людини, в протилежність "соломы наткано", що його використовує бідний ²⁴. У нього ж фігурує "соболья" ковдра ²⁵. Згадка "сукняного" "одЂвала" в "Пандектах Никона Черногорця" є ознакою бідності.

Постіль з дорогих імпортних тканин не могла бути поширеним явищем через їх високу ціну. Ймовірно, для рядового житла їх виробляли з домотканих тканин, що підтверджується поширеністю ткацтва як домашнього ремесла серед усіх верств населення.

Серед тканих речей, що використовувалися в побуті, відомі скатертини. "Скатерти" уперше згадуються в Уставній грамоті князя Ростислава 1150 р., але в додатку, список якого датується XVI ст. ²⁶ Отже, давність терміна викликає деякий сумнів, хоча сама річ добре відома за давньоруських часів. Скатертини неодноразово зображені на мініатюрах ілюстрованих рукописів. Тут вони, як правило, вкривають стіл повністю, до підлоги, нерідко із декоративною, іноді візерунковою каймою внизу. Переважно це стосується бенкетних столів. Обов'язкове застелення бенкетних столів у Західній Європі було викликане, як вважає Т. М. Соколова, тим, що вони мали простий грубий вигляд дощок на козлах ²⁷. Це саме можна твердити й про давньоруські бенкетні столи. Згадаймо, що, за даними східнослов'янської етнографії, скатертина несла в собі ще й сакральне навантаження, її застеляли тільки в урочисті ритуальні моменти ²⁸. Такими за своєю суттю були князівські учти, а також деякі церковні обряди (християнська традиція). Саме так зображені столи, застелені скатертинами. В Радзивилівському літописі є зображення столів без скатертин або застелених короткою тканиною. Останнє наводить на думку, що за давньоруських часів скатертина не була обов'язковим атрибутом інтер'єру. Всі згадки завіс у писемних текстах ("запона", "опона" — за давньоруською термінологією) та їх графічні зображення пов'язані тільки з побутом світської та церковної знаті. Зображення запон не виходить за межі загальноприйнятого канону. Отже, можна припустити, що в давньоруські часи вони не мали поширення в рядових житлах (невелика площа, незручність при господарських роботах), тому немає підстав розглядати їх як деталь традиційного житлового інтер'єру.

²⁴ Зарубин H. H. Слово Даниила Заточника по редакциям XII и XIII вв. и их переделкам, с. 15—21.

²⁵ Лукина Г. Н. Предметно-бытовая лексика древнерусского языка. — Москва, 1990, с. 79.

²⁶ Уставная грамота князя Ростислава 1150 г. // Смоленские грамоты XI—XIV веков. — Москва, 1963, с. 75—80.

Соколова Т. М. Очерки по истории художественной мебели XV—XIX веков. — Ленинград, 1967, с. 8.

²⁸ Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. — Ленинград, 1983, с. 155.

У рядовому житлі, де кухня розміщувалась у житловому приміщенні, побутувало різне допоміжне ткане начиння. Клаптики тканин іноді фіксуються в давньоруських будівлях. Чимало їх знайдено в Райках ²⁹, нерідко серед розсипаного зерна або борошна. Імовірно, що це могли бути невеликі торбинки (зерна й тканин завжди небагато). Проте часте знаходження тут залишків дерев'яної або плетеної тари дає підстави припускати, що саме її в більшості випадків накривали тканинами. У Галичі також знайдено тканину поруч покришки від бочки ³⁰. Призначення таких тканин було суто побутовим, без будь-якого прагнення прикрасити житло. Найімовірніше, з цією метою використовували залишки старих тканин.

З X ст. в давньоруських літописах згадуються килими, особливо у зв'язку з князівським поховальним обрядом і церемоніальними подіями. У давньоруські часи для них застосовували єдиний термін — "ковер".

Відсутність розвинутої термінології, випадковість згадок килимів змушують нас погодитись з тим, що власне "ковер" був маловживаною річчю. Ймовірно, це речі східного або візантійського походження. Про обізнаність з візантійським домашнім килимарством свідчить його згадка у руському варіанті Житія Миколая Мирлікійського ³¹. Однак можливе застосування в рядових оселях тканих покривал місцевого виробництва, близьких за функціями до килимів. Побіжно на це вказує використання суконних тканин — основи килимарства. З XI ст. "сукняні" тканини відомі з перекладних текстів ³². Проте в перекладах завжди застосовувалась місцева термінологія, що засвідчує виготовлення сукна на Русі.

За писемними даними, така тканина, так само як і деякі інші категорії тканих речей (полотно, запона, покривало тощо), могла називатися понявою ³³, Різниця в термінології свідчить, що справжні килими відрізнялися від простих речей домашнього виготовлення з подібними функціями. Залишки плетіння з рогози, виявлені на Райковецькому городищі ³⁴, дають підстави припускати, що килими могли замінюватися плетеними матами.

²⁹ М.овчанівсякий Т. М. Вказ. праця, с. 67— 69, 77—81, 94.

³⁰ Каргер М. К. Отчет о раскопках Галицко-Волынской экспедиции ИИМК АН СССР и ЛГУ в 1957 г. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. 1957/27а, с. 14.

³¹ Житие и чудеса св. Николая Мирликийского и похвала ему. Исследование двух памятников древнерусской письменности XI наместника Троице-Сергиевой Лавры, архимандрита Леонида. — Санкт-Петербург, 1881, с. 79-91.

³² Синайский Патерик. — Москва, 1967, л. 60, об. 61.

³³ Срезневский И. И. Словарь древнерусского языка, с. 1185, 1186.

³⁴ Гончаров В. К. Райковецкое городище, табл. XXIX, 15.

У літопису під 1100 р. зустріч князів проходить "сидячи на одином ковре". Це опосередковано свідчить про те, що одним з типів килимових виробів, що побутували в Київській Русі, були килими-полавочники, тобто такі, якими вкривали лави. Термін "полавочник", як і "скатерти", уперше з'являється в Додатку до Уставу князя Ростислава 1150 р. за редакцією XVI ст., тому не може бути впевнено зарахований до давньоруських. Проте це не заперечує існування самої реалії, яка, як і взагалі килим в багатьох випадках, могла мати, говорячи словами О. С Львова, "ритуально-процесуальне" призначення ³⁵.

Враховуючи, що житло було не тільки важливим елементом культури життєзабезпечення, а й об'єктом уявлень, пов'язаних із загальним світоглядом стародавніх, слід звернути увагу на те, що ці уявлення обов'язково мусили відбиватися на інтер'єрі та його окремих частинах. У кожному житлі існували спеціальні місця, де проводилися хатні ритуали та свята. У традиційній слов'янській оселі це — покуття ("красний" кут), розташоване по діагоналі від печі. Ідея такого кута, роль діагоналі взагалі є досить давньою. Крім слов'ян, вона простежується в культурі багатьох народів: скандинавів, угро-фінів та ін.³⁶ Проте конкретно вигляд давньоруського "красного кута" дохристиянських часів не відновлюється. Можна лише говорити, що в невеликому за площею стародавньому житлі цей найвІддаленіший від господарської зони, пов'язаної з піччю, кут брав на себе навантаження парадної частини оселі взагалі.

Формування вигляду покуття, характерного для традиційного житла східнослов'янських народів; "покутня лава", стіл, ікони над ним, складалося поступово. Проникнення ікон у світські оселі, як і взагалі утвердження християнства на побутовому рівні, слід відносити до XI—XII ст. Саме з цього часу поширюються натільні хрестики та кам'яні іконки, що замінюють язичницькі амулети. Однак здобуття іконою постійного місця в оселі, ймовірно, було досить тривалим процесом, який не охопив відразу всі верстви населення. Згадка домашніх ікон ("в клЂти") ³⁷ відноситься до XII ст., але вона стосується священиків та їхнього побуту. Ікони, які малював на замовлення світських осіб художник Києво-Печерського монастиря Алімпій, призначалися для принесення в храм, де їм і поклонялися ³⁸. Звичай поклонятися в церкві лише "своїм" іконам підтверджується згадками XVII ст. ³⁹, щоправда, це не виключає існування і домашніх ікон, які поступово витісняли язичницьких богів — охоронців оселі.

Вигляд давньоруських ікон можна відновити за новгородськими аналогіями. Відомі екземпляри, знайдені на садибі Олисея Гречаника, невеликі за розмірами (заввишки 5—8 см і завширшки від 5 до 8—10 см) І репрезентували дві основні форми: з прямокутною рамкою та рамкою з напівкруглим верхом і невеличкими плічками ⁴⁰. Такі ікони, явно вже домашні, прикрашалися металевими окладами, а взагалі оклади для ікон згадуються з XI ст. (вперше — в "Житії Феодосія Печерського" ⁴¹). Щодо святкового оздоблення ікон рушниками, ця традиція, очевидно, сформувалася досить пізно. У деяких давньоруських текстах згадуються ритуальні рушники ("убруси"). Так, в Житії Костянтина Муромського язичники "дуплинам древяным ветви убрусцем обвешивающе, и сим покланягощеся" ⁴². Сполучення рушників з християнською домашньою атрибутикою могло статися тільки з витісненням первісних вірувань у чистому вигляді з побуту і злиттям їх з християнством, тобто в період від XII до XIV ст.

³⁵ Львов А. С. Лексика "Повести временных лет". — Москва, 1975, с. 76, 77.

³⁶ Байбурин А. К. Вказ. праця, с. 129; Rank G. Die heilige Hinterecke im Hauskult der Yolker Nord-Osteuropas und Nordasiens // Folklore Fellows Communications. — Vol. LVII. — 1949. — № 137.

³⁷ Вопросы Саввы, священника новгородского, епископу Нифонту // Памятники древнерусского канонического права. — Ч. 1. — Памятники XI—XV вв. — Санкт-Петербург, 1880, с. 4.

³⁸ Києво-Печерський Патерик, с. 177, 178.

³⁹ Успенский Б. А. Филологические разыскания в области славянских древностей. — Москва, 1982, с. 182, 183.

⁴⁰ Колчин Б. А., Хорошев А. С., Янин В. А. Усадьба новгородского художника XII в. — Москва, 1981, с. 116—120.

⁴¹ Києво-Печерський Патерик, с. 53.

⁴² Карамзин Н. М. История государства Российского, т. 1, с. 229.

Імовірно, що саме у XII—XIII ст. за парадним кутом закріплюється й стіл. У ранішому слов'янському житлі, якщо виходити з розміщення пристроїв, які здогадко інтерпретують як столи в боршевських будівлях, стіл не пов'язується з цією частиною оселі. З іншого боку, спільність у всіх східнослов'янських культурах ознак покуття як "святого кута" взагалі й уявлення про стіл як його невід'ємну частину засвідчує, що остаточно весь комплекс складається ще до розпаду Русі.

Наявні дані дозволяють реконструювати інтер'єр рядового давньоруського житла як єдиний житлово-господарський комплекс. Прагнення доцільного використання відносно невеликої площі сприяло відокремленню функціональних зон: кухонної і робочої (ближча до двері), спальної (лежанка за піччю), парадної (покуття), місця для зберігання речей (полиці другого ярусу). Зрозуміло, чіткої межі між ними не було, але це дозволяло виділити для кожної категорії речей конкретне місце в оселі відповідно до її призначення. Меблі були досить простими і розміщувалися по периметру житла, залишаючи вільним центр.

Менш впевнено реконструюється хоромний інтер'єр. Загалом йому притаманна відсутність суто господарчих речей, більш досконале облаштування, наявність предметів розкоші При цьому основні складові елементи інтер'єру давньоруського житла взагалі (як рядового, так і заможного) орієнтовані на розвиток місцевих традицій. Імпортні та зроблені за іноземними зразками меблі та начиння використовувались переважно в оселях духовної та світської знаті. Перші повністю були пов'язані з візантійською культурою, другі — орієнтувалися на сприйняття її цінностей, насамперед соціально-престижного плану. Відзначимо, що у побуті іноземний вплив відчувався тільки у запозиченні окремих речей, здебільшого престижних: окремих типів меблів, тканин, посуду тощо. Загалом побутова матеріальна культура зберігає досить традиційний вигляд. Поширеними залишаються лави, скрині. Меблі суттєво відрізняються за якістю від тих, що використовувалися в народному побуті, але за типологією це ті ж самі речі.

Отже, можна впевнено твердити, що базою, на якій формувався давньоруський інтер'єр, була традиційна матеріальна культура східних слов'ян. Поштовх до її вдосконалення надав, передусім, розвиток місцевого ремесла, особливо міського, а також тісні контакти з навколишнім культурним середовищем. Загалом давньоруський період був певним етапом у становленні житлового інтер'єру східнослов'янських народів, у тому числі й в Україні.

Попередня        Головна        Наступна