Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


Попередня             Головна             Наступна





І. В. Паславський

3.12. Філософська та науково-природнича думка




Філософські аспекти перекладної літератури. У другій половині XV ст. в Україні помітно активізувалося суспільно-культурне життя, що значною мірою було викликане зміною політичної ситуації — відродженням автономного Київського князівства на чолі з Ольґердовичами — Олельковичами, яке проіснувало з 1440 до 1471 р.

Політичне відродження Київського князівства в середині XV ст. сприятливо вплинуло на його економічний та культурний розвиток. Саме тоді Київ стає центром раціоналістично-гуманістичного руху, який охопив українсько-білоруські землі Великого князівства Литовського 1.



1 Історія філософії на Україні. — Т. 1. — С. 173 — 174.



Була розпочата відбудова пишних культових споруд Києва, піднято з руїн і Успенський собор лаври. Водночас активізується літературне життя в Києві. Зі стін Печерського монастиря виходять видатні пам’ятки українського книжкового мистецтва — "Лістивиця" (1455 р.) та "Златоструй" (1474). Як уже згадувалось, у 1460 — 1462 рр. було здійснено дві ґрунтовні редакції Києво-Печерського патерика. Звернення київських книжників до цього літературного джерела давнього Києва аж ніяк не було рецидивом середньовічного способу мислення, а зумовлювалося реальним життям України того часу. Велика увага, яка була приділена в Патерику прославленню історичного минулого Києва, стояла в прямому зв’язку з автономістичною політикою київських князів Олельковичів, їх прагненням повернути Києву роль головного центру всіх українських земель.

Цей перший український духовний ренесанс — назвемо його умовно олельковицьким — звичайно, не вичерпується вказаними вище моментами. Якщо пильніше приглянутися до всієї доступної нам літературної продукції, що з’явилася тоді в Україні, то відразу впаде в око значна кількість перекладної літератури. Причому ця література, — що надзвичайно важливо, — писалася уже мовою, істотно наближеною до народно-розмовної.

За своїм ідейним спрямуванням ця література ділиться на три основні групи. Перша група — це література релігійно-богословського змісту. Сюди в першу чергу треба зарахувати перекладені безпосередньо із староєврейської мови старозавітні книги пророків Даниїла, Єремії, книги Руф, Естер, Пісні пісень та ін.

Друга група писемних пам’яток — це література на морально-етичні теми. Сюди належать різні збірники морально-повчального характеру, повісті-притчі. Так, другою половиною XV ст. датуються перші українські редакції популярних у нас ще в XIII — XIV ст. літературних збірників під назвами "Ізмарагд", "Пчола", "Пролог", а також світських повістей західноєвропейського походження — "Александрії", "Троянської історії", "Сказання про індійське царство" та ін.

Поява в другій половині XV ст. літературних творів мовою, що ґрунтувалася не на церковнослов’янській писемній, а на розмовній українській свідчить, що в цей час в Україні було зроблено перші кроки на шляху до звільнення від середньовічних церковнослов’янських зразків та закладено основи для формування нових уявлень про літературну творчість.

Третя група українських писемних пам’яток XV ст. — це книги науковоприродничого змісту; трактати з метафізики та логіки, різна астрономічна та астрологічна література. Саме в той час з’являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою "Арістотелеві врата" або "Тайная тайних", логічних трактатів середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда ("Логічний словник") та арабського філософа кінця XI — початку XII ст. Аль-Загалі (так звана "Логіка Авіасафа"). Поява цих творів у перекладі староукраїнською мовою засвідчує освітній рівень їх перекладачів і читачів, зростання серед культурної суспільної еліти інтересу до реального світу й людини.

Особливу увагу у цьому плані привертають так звані "Арістотелеві врата". Це своєрідна медична енциклопедія, яка виникла на арабському сході, а після хрестових походів через латинську та єврейську версії обійшла західноєвропейські та слов’янські літератури. Написана вона у вигляді систематичного викладу практичних настанов, які начебто Арістотель рекомендував Александрові Македонському щодо поведінки в державній політиці, в родині і поза нею, в ділянці особистої гігієни, санітарії, причому всі свої поради Александрові він обґрунтував цікавими науковими даними з медицини і астрології. Чи не вперше в українській писемності середньовіччя наводяться думки й імена великих арабських вчених і філософів Авіценни (Ібн Сіни) й Аверроеса (Ібн Рушда), а також античних авторів — Арістотеля, Гіпократа, Галена та інших.

"Арістотелеві врата" — це також одна з перших відомих в Україні медичних книг. Разом з тим у цьому компендіумі подано чимало різноманітних даних з фізики, особливо коли йдеться про способи лікування та гігієну. Тут йшлося про особливості рослин, тварин, мінералів тощо. Більше того, у згаданій праці порушені деякі морально-етичні, онтологічні та гносеологічні проблеми.

З проблем етики "Арістотелеві врата" порушували передовсім проблеми добра і зла, слова і безмовності (мовчання), віри в чудеса і магію, християнських чеснот.

Розв’язуючи проблему добра і зла, "Арістотелеві врата" пов’язують її з діяльністю людей. Людина створена для добрих справ, але чи чинить вона їх — залежить від неї самої. Так само і "зло не идет c небеси, толику по дійству нашому" 2.

У стосунках між людьми перевага має надаватися розумові ("думі"), а не силі. В житті людина завжди досягає "думою болше, ніже силою и втезами" 3. Взагалі культ розуму, знання, науки пронизує усю літературну пам’ятку. Навіть цареві ставиться в обов’язок матеріально підтримувати інтелектуальну діяльність: "Накладай скарб свой на то, дабы всякая премудрость была во твоєй земли" 4.

З точки зору поширення філософських ідей раціоналізму в Україні мали переклади і компіляції з філософських творів Мойсея Маймоніда і Аль-Газалі, про які вже згадувалося. Це пам’ятки переважно логічного й онтологічного змісту.

У найзагальніших рисах "Логічного словника" Маймоніда — це виклад формальної логіки Арістотеля, а точніше — розгляд в систематичній формі розділів "Про інтерпретації" та "Першої Аналітики" арістотелівського "Органону" 5. Взагалі вся київська перекладна література другої половини XV ст. дуже високо ставить авторитет Арістотеля.

Згадані перекладні трактати становлять значний інтерес не тільки з точки зору етики і гносеології, але й з погляду натурфілософії і онтології. Хоч питання цього кола в них спеціально не ставилися, все ж основні категорії онтології — буття, субстанція, акциденція, матерія, форма, тіло єдине та ін. — не тільки принагідно згадуються, але й піддані досить широкому тлумаченню.

Так, у "Логіці Авіасафа" натрапляємо на цілий уступ, присвячений розглядові онтологічних питань. Зокрема, стверджується, що буття ділиться на субстанцію і акциденцію. Далі — "Логіка Авіасафа" дає пояснення матерії, форми, тіла і твердить, що субстанція — це водночас і матерія, і форма, тобто те, що може бути визначене як тіло. Тіло, в свою чергу, має таке визначення: це щось таке, що має довжину, ширину і висоту. Вичерпно подана також атомістична теза, за якою тіло складається з неподільних як в мисленні, так і в бутті частинок. Тут же, однак, наведена протилежна теза, за якою тіло ні в якому разі не є складеним з матерії і форми, а чимось "єдиним сутнім воістину і в бутті".

В "Арістотелевих вратах" йдеться про чотири праелементи всього сущого ("основанії") і дається пояснення, що філософам відомі чотири "основанії, які не мают цвіту і укушенїя, не запаху по самости своєї, но по приключенїю замеса своєго" 6. Це означає, що чотири основні елементи не мають ні кольору, ні смаку, ні запаху за своєю субстанцією, а лише за акциденцією.



2 Сперанский М. Аристотелевы Врата, или Тайная Тайных // ПДПИ. — 1908. — Т. 171. — С. 142.

3 Там само. — С. 163.

4 Там само.

5 Там само. — С. 239.

6 Там само. — С. 204.



Ставиться питання про сутність світу. Автор декларує єдність світу ("єство світа всего єдно"), яка, на його думку, досягається не завдяки субстанції, а акциденції ("ність в нем премєнеїє самостїю, але приключенїєм"). Це якоюсь мірою може вказувати на те, що автор, подібно до Арістотеля, в основу єдності світу ставив форму.

Чи не найціннішим у київській літературі другої половини XV ст. у трактуванні проблем буття було визнання вічності світу та руху небес як загальноонтологічного принципу. Так, при перекладі частини першого трактату "Метафізики" Аль-Газалі, присвяченої проблемам буття, київські перекладачі повністю зберегли недвозначність арістотелівського положення: "Яко речем: двизанїя небесния, ність докончанія ему, ані начала". А далі ще категоричніше: "А сим такоже виновно безконечьство временноє и двизанїє небесноє" 7. Таке відверте постулювання одного з основних принципів арістотелізму цілком розходилося з позицією тих середньовічних схоластів, які намагалися трактувати вчення Арістотеля в креоціоністському дусі.



7 Див.: Зубов В. П. Вопрос о "неделимом" и бесконечном в древнерусском литературном памятнике XV века // Истор.-математ. исслед. — Москва; Ленинград, 1950. — Вып. 3 — С. 423.





Природничі знання в перекладній літературі. Окрім філософських наук — етики, логіки й онтології — в перекладній літературі другої половини XV ст. у досить повному обсязі були представлені інші світські науки, зокрема медицина, математика й астрономія.

Медицина найповніше представлена у згадуваних "Арістотелевих вратах". Дослідники з’ясували, що до складу цього перекладного компендіуму ввійшли, крім іншого, такі медичні твори: 1. Частина, а точніше друга книга медичного трактату перського лікаря X ст. Аль Разі, що відома під назвою "Наука про будову тіл та їх форму, а також про рідини, які в них переважають, та про інші дані, взяті з фізіогноміки". 2. Друга частина "Трактату про отрути" (Tractatus de venenis) згадуваного Мойсея Маймоніда. Написаний спершу арабською (1199), цей трактат у XIII ст. був перекладений латинською, а трохи пізніше — староєврейською мовами. Для європейських лікарів XIV — XV ст. це був основний твір з цієї проблематики. 3. Повний переклад трактату цього ж Мойсея Маймоніда про правила статевого співжиття (Traktatus de coitu). 4. "Арістотелеві врата" містять також фрагменти інших праць Мойсея Маймоніда, зокрема "Правил санітарії" (Regimen sanitatis).

Загалом праця "Арістотелеві врата" присвячена розгляду таких проблем: 1. Медична систематизація й антропологія; 2. Практичне застосування медичних даних; 3. Загальна характеристика медицини як науки і лікарського мистецтва.

Переклад староукраїнською мовою медичних трактатів Аль Разі і Маймоніда слід вважати значним культурним досягненням другої половини XV ст. Завдяки їм вперше стала доступною тодішня наукова медицина. Дуже симптоматично, що, як і свого часу в Західній Європі, їхня поява в Україні припадає на період присмерку середніх віків і зародження перших паростків нової ренесансної культури.

Математичні науки як такі в перекладних творах спеціально не розглядаються. Про них йдеться лише принагідно, причому знання "премудрості численої" ставиться дуже високо. Так, в "Арістотелевих вратах" при характеристиці якостей, необхідних царському радникові, відзначається, що він має бути "бистр во всіх премудростєх, а надо всім во премудрості численной, занєже она наостряєть разум и поліпшаєть, яко соль и перець... яству" 8.

Порівняно значну інформацію містили перекладні твори про предмет і природу геометрії. Особливо багато прикладів з "премудрості мірильної" є у перекладних логіках та працях з астрономії. В "Логіці Авіасафа", наприклад, наводяться приклади з геометрії при поясненні логічних доведень. Тут йдеться, власне, про суть математики як дедуктивної науки. В цій же праці під кінець четвертого розділу викладено частину геометрії Евкліда: пояснюється будова й властивості рівнобічного трикутника 9.

При визначенні геометричних тіл точки і лінії позначаються буквами, які в ряді випадків замінені їхніми старослов’янськими відповідниками.

У перекладних логіках дається визначення кутів, точки, лінії площини, а також геометричного тіла в цілому. Ставиться, зокрема, питання, чи можна уявити собі три виміри тіла як наслідок руху точки. Визначається правомірність такого способу мислення, однак підкреслюється, що первісно в дійсності існує не точка, а тіло 10.



8 Сперанский М. Аристотелевы Врата, или Тайная Тайных. — С.158.

9 Неверов С. Д. Логика иудодействующих // Киев. универ. изв. — 1909. — № 8. — С. 46, 61.

10 Зубов В. П. Указ. соч. — С.411.



Говорячи про склад тіла, автор логічних текстів нагадує про три можливі розв’язки питання: а) тіло складається з неподільних; б) тіло являє собою певну неподільність; в) тіло складається з матерії і форми, воно єдине за своєю суттю або формою, а частини існують в ньому лише потенційно. Цю останню точку зору Арістотеля і приймає автор логічного трактату.

Як зазначалося, значний математичний, переважно геометричний матеріал наявний в текстах з астрономії. Особливо багата на нього згадувана "Космографія". Зрозуміло, що й тут геометрія виступає не самостійно, а як допоміжна дисципліна при викладі системи світу. З цією метою в "Космографії" дано пояснення геометричних понять із вказівкою на їхніх авторів. Передусім це знаменитий Евклід (у рукопису "премудрий Клідас") та інший грецький математик і астроном І ст. до н.е. Феодосій.

У космографії йдеться також про прямі й непрямі кути, і, що особливо важливо, подається поділ кута на кутові градуси, хвилини, секунди.

Важливе місце серед науково-природничої літератури, що з’явилася в Україні в другій половині XV ст., посідають книги, присвячені питанням астрономії. Причому зростання інтересу до астрономічної проблематики, яке спостерігаємо в Україні того часу, слід шукати в самому контексті епохи. В період високого Відродження (XV — XVI ст.) зацікавлення астрономією, як відомо, відчутно зросло. Викликане це було зрушеннями в натурфілософії, великими географічними відкриттями.

На противагу чисто середньовічним поглядам на світобудову, ренесансна астрономія опиралась на античні космологічні системи. Найпопулярнішою була Арістотелева космологія, що визнавала серії концентричних сфер для пояснення обертання зір, Сонця, Місяця і планет. Астрономи, як правило, дотримувалися більш-менш досконалої системи, запропонованої Птолемеєм.

Як показує зміст астрономічної літератури другої половини XV ст., Птолемеєва система всесвіту завойовує щораз сильніші позиції і в середовищі освічених верств української суспільності того часу. Це засвідчують два астрономічні твори, які дійшли до нас з другої половини XV ст.: "Шестокрил" і "Космографія".

Особливий інтерес в цьому плані становить "Космографія". В її основу покладено твір середньовічного англійського вченого XIII ст. Іоанна де Сакробоско (Джона Галіфакса) "Tractatus de sphaera", який був надзвичайно популярним в Європі аж до XVII ст. Написаний латинською, астрономічний трактат де Сакробоско впродовж XIV — XVI ст. був перекладений англійською, італійською, французькою, німецькою, іспанською мовами. В другій половині XV ст. він, як бачимо, став доступним і українському читачеві.

Систему всесвіту "Космографія" подає за Птолемеєм. Небесних кіл дев’ять. Концентричне розташування сфер Птолемея дається в "Космографії" наочно: "Усіє небеса один ув одном, як цибуля". Тим часом "Земля бо у самой середині неба, а не выходить нікодиже из містьца своєго" 11.

Автор "Космографії" наполегливо відстоює думку, що "небеса круглі". Свій погляд він обґрунтовує тим, що якби вони не були круглими, то тоді б траєкторії їхнього руху перетиналися.

Відстоювання автором "Космографії" кулястості Землі було значним кроком вперед порівняно з традиційними візантійсько-середньовічними поглядами, за якими форма Землі визнавалась плоскою. Подібні погляди мали досить значне поширення в той час на Україні, головним чином, завдяки візантійській літературі типу різних "Шестодневів", і особливо "Християнській топографії" Козьми Індикоплова. Цей візантійський книжник наполягав, що Землю "немощно круглообразно порузумівати" 12.



11 Історія філософії на Україні. — Т. 1. — С. 178.

12 Цит. за: Райков Б. Е. Очерки гелиоцентрического мировоззрения в России. — Москва; Ленинград, 1937. — С. 8.



Вчення про кулястість Землі мало ще один важливий аспект: воно логічно підводило до висновку про неминучість її саморуху. У кулі втілюється найвищий ступінь рухомості, а оскільки Земля має таку форму, то, зрозуміло, легко можна здогадуватися, що вона має властивість рухатися як небесні сфери.

У "Космографії" є ряд деталей, що дають підставу бачити в авторі прихильника еманаційної концепції походження всесвіту. Так у розділі, де описано властивості землі, говориться, що на дві третини землю покриває вода. Над ними гуляє вітер, породжений взаємодією землі, вологи і тепла. Вогонь названий колесом вітру (очевидно, мається на увазі причина руху). В досить оригінальному трактуванні тут наводиться античне вчення про чотири елементи, три з яких становлять засадничу основу виникнення повітря. Походження повітря, як бачимо, поставлене тут не в залежність від творця, а виводиться із сукупної взаємодії земної, водяної та вогняної стихій 13.

Цінність "Космографії" полягала ще й у тому, що в ній на рівні тогочасної астрономічної науки давалося пояснення причини затемнення Місяця і Сонця. В окремій статті цієї праці, присвяченій місячному й сонячному затемненням, вказувалося, зокрема, що затемнення Місяця (і відповідно Сонця) залежить від взаєморозміщення Сонця — Землі — Місяця.

З’ясуванню причин сонячного та місячного затемнення присвячений і згадуваний "Шестокрил". Його переклад і поширення пов’язують з іменем київського вченого (родом з м. Кафа) Захарії (Схарія). Автором "Шестокрила" був єврейський вчений XIV ст. Іммануельбар-Якоб.

Якщо "Космографію" можна розглядати як теоретичну основу астрономії, то "Шестокрил" був своєрідним її практичним курсом. Загалом "Шестокрил" — це шість місячних таблиць, які дозволяють шляхом нескладних математичних операцій вирахувати заздалегідь досить докладно місячні фази і затемнення. Як видно з "Шестокрила", він, на відміну від "Космографії", в основі якої лежав західноєвропейський (латинський) текст, був перекладений із гебрайської мови.

Появу та поширення в другій половині XV ст. праць типу "Космографії" і "Шестокрила" можна вважати новим, вищим етапом у розвитку астрономічної науки в Україні. В дусі наукових традицій доби Відродження ці книги несли в освічені верстви арістотелівське-птолемеївське вчення про Всесвіт, руйнуючи тим самим попередні уявлення про світобудову. Всупереч традиційним середньовічним поглядам, за якими сонячні та місячні затемнення трактувалися виключно як "перст божий", що нібито є знаменням "на многіє пагуби людєм", наука безпомилково вираховувати та передбачати ці астрономічні явища, переносила їх із сфери надприроднього у світ реальної природи.

У період активізації духовного життя українського суспільства другої половини XV ст. поряд з науковою астрономічною літературою значного поширення набули у нас різноманітні перекладні твори астрологічного й окультного змісту 14. Це передусім так звані лунники, громники, колядники, сонники, книга Рафлі та ін. Вони призначалися для того, щоб на основі розміщення світил і різних природних прикмет вгадувати майбутнє. Ця астрономічно-окультна література виникла паралельно з розглянутою вище науковоприродничою літературою і до того ж, очевидно, в тому самому середовищі. Як спостеріг свого часу академік В.М.Перетц, у цій окультній літературі особливо яскраво відбилася єврейська культура, органічно пов’язана з Кабалою.

До літератури астрологічного змісту з повним правом можемо віднести і згадуваний вже "Шестокрил". Його можна розглядати як найтиповіший зразок астрологічно-віщувальної книги. Він містить деякі деталі, що дають змогу зробити певний висновок про онтологію позацерковних вчень другої половини XV ст. 15



13 Мильков В. В. Религиозно-философские проблеми в еретичестве конца XV — начала

XVI вв.: Философ. мысль на Руси в позднее средневековье. — Москва, 1985. — С. 56 — 57.

14 Див.: Історія філософії на Україні. — Т. 1. — С. 180.

15 Мильков В. В. Указ. соч. — С. 50.



Річ у тім, що в основу "Шестокрила" закладений календарний принцип, який припускає відкритий у безконечність часовий відлік. 1492 р. завершувалася сьома тисяча літ, що знаменувала кінець пасхального літочислення, прийнятого східнохристиянською церквою. Згідно з фіналістською концепцією православ’я, в тому році очікували кінець світу, саму можливість якого відкидали освічені "чорнокнижники". Якщо християнське літочислення визначалося сонячним календарем, то окультна література типу "Шестокрила", "Лунника" тощо орієнтувалася на місячний.

Серед літератури, де розглядається функціонування планет, їхній вплив на характер і поведінку людей, важливе місце посідають так звані лунники 16. їхній зміст — це характеристика прикмет усіх днів астрономічного місяця, де принагідно вказується, що можна робити, а чого слід цуратися в той чи інший день. Офіційна церква переслідувала лунники, як і, зрештою, всі окультні науки, та вносила їх в списки заборонених книг.

До одного кола з "Шестокрилом" та іншими астрологічно-окультними книгами, про які тут йдеться, належить так звана Книга Рафлі. Це трактат про ворожіння, який цілком відповідає західноєвропейській геометрії та арабському raml (звідси — назва Рафлі) 17.

Книга Рафлі, слід гадати, має українське походження. Її поява генетично пов’язана з київською перекладною літературою другої половини XV ст. Недарма в одному з московських церковних списків заборонених книг середини XVI ст. ця книга згадується серед іншої відомої вже нам "єретичної" літератури київського походження: "злыє ереси кто знает и держится: рафли, шестокрыл, острономии, зодеи, аристотелевы врата и иные составы мудрости еретическия" 18.

В основі геомантичного ворожіння, яке первісно здійснювалося на землі (піску), а пізніше могло проводитися на папері, лежить багаторазово повторювана операція найпростішого вгадування типу парний — непарний. Результати подібних операцій певним чином групуються, відтак над ними робляться додаткові операції.

Про популярність Книги Рафлі у середньовічній Україні свідчить ряд фактів. Так, на сторінках знаменитого Радзивилівського літопису в списку другої половини XV ст. були вміщені мініатюри, до яких примикали геомантичні рисунки, аналогічні рисункам з книги Рафлі. Текст Книги Рафлі дійшов до нас і в ряді українських рукописних збірників XVI — XVII ст. 19



16 Історія філософії на Україні. — Т. 1. — С. 180.

17 Турилов А. А., Чернецов А.В. Отреченная книга Рафли // ТОДРЛ. — 1985. — Т. 40. — С. 267.

18 Там само. — С. 260.

19 Там само. — С. 264.



У захопленні астрологією та різного роду окультними науками таїлася велика спокуса для допитливих християнських умів. Своїми помислами "чорнокнижники" замахувалися на заборонену для людини галузь, яка повністю перебувала у віданні Всевишнього. Єретична позиція тих, хто перекладав і поширював різноманітні лунники, сонники, громники, "Шестокрил" і Рафлі, не викликає сумніву: послідовно християнська наука як відомо, завжди відстоювала погляд, за яким майбутнє знає тільки сам Бог. Слід, однак, підкреслити і популярність астрологічних прогнозів цих західних вчених того часу, не виключаючи й ренесансних мислителів.





Київський гурток книжників. Деякі твори української перекладної літератури наприкінці XV ст. потрапили в Новгород, де стали поширюватися серед тамтешніх єретиків — вільнодумців, відомих в історії під назвою "зжидовілих". Це видно з наведеного новгородським архієпископом Геннадієм, головним опонентом "зжидовілих", списку книг, якими володіли його ідейні противники. Серед різної старозавітної і святоотцівської літератури там названо "Шестокрил" та якусь логіку 20, можливо логічний трактат Мойсея Маймоніда. Оскільки ці та деякі інші літературні пам’ятники "зжидовілих" мали староєврейське походження, це дало привід деяким попереднім дослідникам, зокрема академікові О. І. Соболевському та його послідовникам, віднести всю українську перекладну літературу другої половини XV ст. до так званої літератури "зжидовілих". Цей погляд O.І.Coболевського був беззастережно прийнятий майже в усіх подальших дослідженнях. Дослідники з різних країн, які опрацьовували згадану літературу, продовжували та й продовжують розглядати її виключно в контексті єретичного руху "зжидовілих". Тим часом свідчення архієпископа Геннадія не дає жодних підстав включати в число пам’яток, які стосуються прямо новгородських єретиків. Про інші переклади староєврейської науково-філософської літератури, здійснені в Україні, наприклад згадувані космографічні трактати або апокрифічний твір "Арістотелеві врата", жодним словом не згадує ні Геннадій, ні яке-небудь інше джерело з історії новгородської єресі. Згадуючи спроби приписати всю літературу, що була перекладена зі староєврейської мови в другій половині XV ст., так званим "зжидовілим", відомий радянський дослідник Я. С. Лур’є цілком справедливо зауважив: "Неважко помітити логічну хибність міркувань Соболевського та його послідовників: давньоруські переклади з єврейської зараховувалися нами у список літератури єретиків на тій підставі, що єретиків їхні вороги вважали "зжидовілими"; а з приналежності цієї літератури єретикам робився висновок про іудейський вплив у єресі" 21.

І все ж треба віддати належне дослідникам так званої літератури "зжидовілих". Бони багато зробили для опублікування пам’яток, піддавали аналізу їхній науковий та ідейно-філософський зміст. Проте, наголошуємо, основним недоліком більшості досліджень слід вважати те, що вони проводилися лише в контексті руху новгородських "зжидовілих", внаслідок чого вивчалася тільки вторинна функція перекладної літератури, а первісні причини, що викликали її до життя, як правило, залишалися поза увагою. Тим часом велика перекладацька робота, що проводилася в Україні в другій половині XV ст., виразно засвідчує наявність у нас в той час широкого культурного руху, який заслуговує на далеко більшу увагу дослідників.

Найважливішими результатами дотеперішніх досліджень перекладної літератури XV ст. є визнання двох фактів, які серед учених не викликають заперечень і вважаються загальноприйнятими, а саме: 1) час виникнення перекладів — 60-ті рр. XV ст.; 2) територія появи українсько-білоруської землі Великого князівства Литовського.

Що стосується конкретного місця виникнення перекладної літератури, то більшість вчених схиляються до думки, що центром літературної і перекладацької діяльності, а значить, місцем появи перекладної світської літератури другої половини XV ст. був Київ 22.



20 Див.: Казанова Н. А., Лурье Я. С. Антифеодальные и еретические движения на Руси XIV — начала XVI века. — Москва; Ленинград, 1955. — С. 320.

21 Лурье С. Я. Идеологическая борьба в русской публицистике конца XV — начале XVI века. — Москва; Ленинград, 1960. — С. 84.

22 Паславський І. В. Розвиток логічних ідей у вітчизняній філософії другої половини XV ст. — С. 46 — 47.



Характер перекладної літератури засвідчує, що в її створенні брали участь вихідці з різних етнічних груп. Оскільки більшість перекладів було здійснено українською мовою, то з цього легко можна зробити висновок, що серед української спільноти того часу вже існували сили, які не задовольнялися старою візантійською книжністю і прагнули осягнути нові філософські та природничо-наукові знання. Однак той факт, що майже всі джерела згаданої літератури мають арабо-єврейське походження, свідчить про те, що в перекладах, без сумніву, брали участь знавці староєврейської мови, найімовірніше — освічені представники київських іудаїстичних громад. Вони могли виступати як безпосередні перекладачі або ж принаймні як консультанти.

Сказане вище дає підставу зробити висновок, що перекладна література другої половини XV ст., яка відома в науці під дуже неточною назвою "література зжидовілих", первісно була створена не для новгородсько-московських єретиків, а в середовищі передових як на той час людей в Києві. З усього видно, що в цьому середовищі функціонував гурток учених, об’єднаних спільними зацікавленнями. Він складався почасти з представників місцевої київської інтелігенції, почасти з освічених євреїв або караїмів, можливо охрещених, які для потреб українського загалу перекладали староукраїнською мовою філософську та науково-природничу літературу.

До речі, на існування в Києві гуртка вчених прозоро натякає Йосиф Волоцький — один з ідейних опонентів "зжидовілих". Звинувачуючи особистого астролога князя Михайла Семеновича Схарію в "совращении" кількох новгородських попів у єресь (уже після його переїзду з Києва до Новгорода у свиті князя), він писав: "Сей бяше диаволов сосуд и изучен всякому злодейскому изобретению, чародействию же и чернокнижию, звездозаконию же и со астрологи живый во граде, нарицаемом Києве" 23. Тут залишається лише уточнити, що ярлик "чорнокнижника" середньовічні богослови чіпляли кожному, хто тільки наважувався займатися науками, які не мали відношення до традиційного візантійського богослов’я. В їхній уяві чорнокнижниками були Арістотель, Платон та інші представники античної думки. Взагалі вся антична мудрість в їхніх очах була "чорнокнижієм".

Та якщо київська перекладна література не була генетично пов’язана з новгородсько-московською єрессю "зжидовілих" (хоч якась її частина і потрапила згодом до ідейного цих єретиків), то до якогось ще недостатньо ідентифікованого раціоналістично-єретичного руху на українських землях її поява мала безпосереднє відношення. Збереглося кілька документів, що свідчать про існування на українських землях наприкінці XV — на початку XVI ст. релігійної єресі раціоналістичного характеру. Перший з них — датований 1509 р. є свідченням київського митрополита Йосипа Солтана про "умноження" у підвладній йому митрополії якогось "самовольного" вчення. Другий документ — грамота короля Сигізмунда від 10 лютого 1510 р., в якій він у відповідь на скарги київського митрополита про діяльність єретиків вимагав негайної видачі їх духовному суду.

Як дізнаємося з неї, вони, "жони поймуючи, не вінчаються, і дітей христити не хотять, і на ісповідь не ходять" 24.



23 Цит. за: Булгаков Н. А. Преподобный Иосиф Волоколамский. — Санкт-Петербург, 1865. — С. 55.

24 Цит. за: Історія філософії на Україні. — Т. 1. — С. 168.



З цього можна зробити висновок, що послідовники "самовольного" вчення не визнавали принаймні трьох християнських таїнств: шлюбу, хрещення і сповіді.

Важко сказати, наскільки можна ідентифікувати "самовольне" вчення українських вільнодумців з вченням новгородсько-московських "зжидовілих". Але одне можна з упевненістю стверджувати: розвивалися обидві єретичні течії практично водночас (кінець XV — початок XVI ст.) і обидві мали чітко виражене раціоналістичне забарвлення.

Залишається відкритим і питання про те, чи послідовники "самовольного" вчення мали безпосередню стичність з науково-природничою літературою, про яку йшлося вище. В доступних джерелах це не простежується. Однак видається, що не можна виключити позитивного впливу цієї літератури на загальнокультурний розвиток, формування в українському суспільстві того часу світоглядних течій, близьких до раціоналізму з його критичним підходом до церковної догматики і християнського вчення в цілому. Адже ми бачимо, що перекладна філософська і науково-природнича література другої половини XV ст. істотно відрізнялася від традиційної візантійсько-православної вченості. Це чисто наукові трактати як за формою, так і по суті, вони позбавлені ознак церковної традиції, відтінку одкровення. Всупереч типово середньовічній концепції науки, за якою її істинність розкривається через одкровення, київська перекладна література постулює самоцінність науки, її самостійну функцію, особливо її незалежні від одкровення засади.



















Попередня             Головна             Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.