Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Иванишев Н. Д. О древних сельских общинах в Юго-Западной России. — К., 1863. — С. 68-72.]

Попередня     Головна     Наступна





VI
Судъ сельской громады о воровствЂ; пытка и cмертная казнь. 1622, Декабря 9.


Року тысяча шесть сотъ двадцать второго, месеца Декабря, девятого дня.

На вряде гродскомъ, въ замку его королевской милости Володимерскомъ передо мною Станиславомъ Собанскимъ, буркграбимъ замку Володимерского, и книгами нинешними кгродскими старостинскими, становши очевисто шляхетный Микола Закревскій, возный земскій, енералъ воеводства Волынскаго, для записаня до книгъ нинешнихъ кгродскихъ Володимерскихъ явне, ясне и добровольне зозналъ и на письме реляцию свою, подалъ тыми словы писаную и такъ ся всобе маючую: — Actum est anno 1622, mense decembri, 8 die, w maiętnośći Nizkieniczach iego mośći pana Adama Kysiela, przy bytnośći urodzonych ich mośćiów panów: Jana Sembla, Piotra Kałusowskiego, Stephana Więtczyka, tudzis duchowney osobe, oyca Eremei swieszczenika Spaskiego, z maiętnośći iego mośći, księdza władyki Włodzimierskiego, Tyszkowicz, y przy poddanych z roznych wsi okolicznych, to iest: Samoyle Bartoszowicza, z gromady Butiatickiei, y przy Fiedku Sięku z gromady Tyczkowickiey, Lewku Repiachu z gromady Wareskiey, maietnośći iego mośći pana Sędziego Lwowskiego y przy wielu ynnych. Tudziś, przy wscitkiey gromadzie Nizkienickiey, za instigowaniem poddanego Nizkienickiego Mikołaia Szczerbacza, postanowiony iest do sądu, według zwyczaiu i prawa pospolitego, więzieniem zwyczainym opatrany, nieiaki Waśko, syn Juriia Czerewka, tak iako się on być mianował, ze wsi Zawisznia, dobr, do starostwa Sokalskiego naliezących, s takowym przełożeniem skargi i obwinienia: iż ten pomieniony człek, przepomniawszy boiazni Bożey, niepomniąc na dobrodzieystwo, którego zażywał pierwiey, słuząc teraz instiguiącemu, rosprawiwzy się z nim zwycyaynym sposobem, płacą swoią ukontentowany, czwartego dnia, po odeśćiu z Nizkenicz, w nocy, sposobem złodzieyskym podszedszy, wzioł i ukradł u skarzącego się konia w szyrść ciemno myszatego, którego on sobie szacował złotych czterdzieście, z wozem y z chomątem, na podworzu, u tego to instiguiącego, y z onym koniem kradzionym uiechał. Który to złodzi, gdy był szukany wszędzie, przyscigniony iest w maiętnośći wielmożnego iego mośći pana Stanisława Żorawińskiego, Kastellana Bielzskiego, we wsi Holubiach. A potym, za requirowaniem tegoż instiguiącego, od starosty y gromady tameyszey wydany. Który, tam zaraz, do uczynku swego przyznawzy śię, o koniu, gdzie go zostawił y przychował wyznał, to iest na Wolce za Sokaliem, wsi należącei do Sokala. Którego to konia ten pomieniony instiguiący odszukawszy, takową skargę przełożywszy, oraz złodzieja z licem do sądu stawił, postąpiwszy w tym sobie prawnie, sposobiwszy szlachetnego Mikołaia Zakrzewskiego, generała wojewodstwa Wołynskiego, y mistrza Jaska z miasta Torczyna, requirował y prosił, aby według zasług swoich y według prawa był osądzony. A przeto, urodzeni ich mośći wysz pomienieni, tudzisz pomieneni wysłani z gromad, wespoł z gromadą Nizkienicką, przychiliwszy się do prawa y statutu pisanego, naprzod pytali: ieśliby się znał do takiego uczynku y lica tego? Który to obwiniony złodzi przyznał się do uczynku y lica tego. A potem dekret swoy ferowali, aby był, tak iako zasłużił, y prawo uczy, na garle karany. I za takowym dekretem oddany iest do rąk wyszpomienionego mistrza na executią, zostawiwszy przy tym wolne instiguiącym, który z inszych wsi przypytowali się do złodzieia tego, probe, ieśliby który chciał, y ieśliby ten złodzi miał przyznać do iakiego uczynku. Niżli, iż żaden nie ynstigował, aby był pociągniony do proby wyznania kradzieży, dalszy podany nie był, za uczynek samey teie, kradzieży zwyszpomienioney, przez mistrza, zwyszpomienionego odniosł, według zasługi swey y prawa opisanego, zapłate y na garle karany iest». Што все менованный возный, такъ власне правдиве быти зознавши, просилъ, абы тое его очевистое и добровольное зознанье принято и до книгъ записано было; которое есть принято и записано.


(Книга гродская Владимірская 1622 года, листъ 911, на оборотЂ).




Тысяча шестьсотъ двадцать втораго года, мЂсяца Декабря, девятаго дня.

Въ урядЂ гродскомъ, въ замкЂ его королевской милости Владимірскомъ, предо мною Станиславомъ Собанскимъ, бургграфомъ замка Владимірскаго, и предъ книгами нынЂшними гродскими старостинскими, явившись лично шляхетный Николай Закревскій земскій генеральный возный воеводства Волынскаго, созналъ явно, ясно и добровольно, для вписанія въ нынЂшнія гродскія Владимірскія книги, и подалъ на письмЂ свою реляцію, написанную слЂдующими словами и заключающую въ себЂ нижеслЂдующее: — «ДЂялося въ 1622-мъ году, Декабря 8-го дня, въ имЂніи его милости, пана Адама Киселя, Низкеничахъ, въ присутствіи благородныхъ ихъ милостей пановъ, Яна Сембля, Петра Калусовскаго, Стефана ВЂнтчика, также въ присутствіи духовной особы, Спасскаго священника, отца Іереміи изъ Тышковичь, имЂнія его милости владыки Владимірскаго, также въ присутствіи крестьянъ изъ разныхъ селъ околичныхъ, а именно: при СамуилЂ БартошевичЂ изъ громады Бутятицкой, при ФедькЂ СенкЂ изъ громады Тышковицкой, ЛевкЂ РепяхЂ изъ громады Вареской, изъ имЂнія пана судьи Львовскаго, и при многихъ иныхъ. Въ это время, по доносу Низкеницкаго крестьянина Николая Щербача, поставленъ былъ на судъ, предъ всею громадою Низкеницкою, по обычаю и праву посполитому, подъ обычнымъ арестомъ, какой-то Васько, сынъ Юрія Черевка, какъ онъ самъ называлъ себя, зъ села Завишня, принадлежащаго къ староству Сокальскому. На него представлена была слЂдующая жалоба и обвиненіе: «Поименованный человЂкъ; забывъ страхъ Божій, не помня благодЂяній, которыми пользовался прежде, служивъ вышеозначенному истцу, расчитавшись съ нимъ обыкновеннымъ способомъ и получивъ условленную плату, отправился ночью, четвертаго числа, изъ Низкеничь, а потомъ, подкравшись воровскимъ способомъ, взялъ и укралъ у истца, на подворьи, коня, шерстью темномышастаго, оцЂниваемаго истцомъ въ сорокъ злотыхъ, съ возомъ и хомутомъ, и съ украденнымъ конемъ уЂхалъ». Воръ былъ отыскиваемъ вездЂ и застигнутъ въ селЂ Голубяхъ, имЂніи вельможнаго его милости пана Станислава Жоравинскаго, кастеляна Белзскаго. Потомъ, по требованію того же истца, воръ былъ выданъ старостою и громадою вышеозначеннаго села. Тамъ же воръ, тотчасъ признался въ своемъ преступленіи, и объявилъ, гдЂ онъ оставилъ и припряталъ коня, именно за Сокалемъ, въ селЂ ВолькЂ, принадлежащемъ къ Сокалю. Отыскавъ украденнаго коня, истецъ ставилъ вора на судъ вмЂстЂ съ поличнымъ. Представивъ означенную выше жалобу, сообразно съ законами, пригласивъ генеральнаго вознаго воеводства Волынскаго, шляхетнаго Николая Закревскаго и палача Яска, изъ города Торчина, онъ требовалъ и просилъ, чтобы воръ былъ осужденъ по законамъ, по мЂрЂ его вины. Въ слЂдствіе чего, вышепоименованные ихъ милости, также лица, присланныя отъ громадъ, вмЂстЂ съ Низкеницкою громадою, сообразуясь съ обычнымъ правомъ и съ писаннымъ статутомъ, спрашивали вора: признается ли онъ въ преступленіи и въ томъ, что у него найдено поличное? И этотъ обвиненный воръ признался въ преступленіи и въ томъ, что у него найдено поличное. За тЂмъ вышеозначенныя лица опредЂлили декретомъ своимъ, чтобы онъ, какъ заслужилъ, и какъ повелЂваетъ право, былъ казненъ смертію. На основаніи такого приговора, онъ отданъ былъ въ руки вышепоименованнаго палача на экзекуцію. При этомъ людямъ изъ другихъ селъ, желавшимъ допросить вора, предоставлено было вольное право, требовать, чтобъ воръ подвергнутъ былъ пыткЂ, не признается ли онъ еще въ какомъ нибудь преступленіи. Но такъ какъ никто не требовалъ, чтобы воръ, для признанія въ воровствЂ, былъ подвергнутъ пыткЂ, то онъ и не былъ болЂе подвергаемъ пыткЂ; но за одну только означенную выше покражу, получилъ отъ вышепоименованнаго палача награду, по своей заслугЂ и согласно съ писаннымъ правомъ: былъ казненъ смертію». Вышепоименованный возный, объявивъ, что все это дЂйствительно такъ происходило, просилъ, чтобы его личное и добровольное сознанье было принято и въ книги записано; и оно принято и записано.



[Н. Иванишевъ. О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Югозападной Россіи / Изд. Кіев. Археограф. Коммиссіи. — К.: В тип. Федорова и Мин., 1863. — С. 68-72.]











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.