Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К., 1998. — С. 630-641.]

Попередня     Головна     Наступна





ҐЛОСАРІЙ



АБСУРД. У Сартра та в словнику екзистенціалізму означає те, що позбавлене смислу й не може бути обґрунтоване в раціональний спосіб.

АКСІОМАТИКА. Дедуктивна система формалізованих речень, позбавлена емпіричної субстанції (вона містить у собі тільки символи), система, в основі якої лежить цілком експліцитна множина первісних (що не можуть бути визначені) термінів та початкових речень (аксіом), що пов’язують між собою ці терміни і, власне, правлять за імпліцитні визначення первісних термінів: виходячи з аксіом, можна довести сукупність речень (суджень), що утворюють систему, застосовуючи точно визначені правила дедукції (правила виводу).

АЛЕТЕЯ (грецьке слово, що означає істину: а — заперечна частка і lanthano — «я приховую»). У Гайдеґера, який запровадив цей термін, концепція істини як зняття покриву, таємниця буття, що так просто не зливається з буттям-тут (Dasein). Варто звернути увагу на заперечну природу істини, розглянутої у своєму первісному смислі.

АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ. Філософія, передусім англосаксонська, що концентрує свою увагу на аналізі мови і, загалом, відкидає метафізичні проблеми.

АПОЛЛОНІЧНИЙ. Означає у словнику Ніцше те, що властиве Аполлонові, тобто характеризується поміркованістю і лагідним спокоєм. Див. ДІОНІСІЙСЬКИЙ.

АРХЕОЛОГІЯ. У Мішеля Фуко аналіз підґрунтя наук про людину. Археологія, в розумінні Фуко, це кілька прошарків, які накладаються один на один і утворюють ґрунт або підґрунтя нашої думки. Див. ЕПІСТЕМА.

АТОМІЗМ ЛОГІЧНИЙ. Доктрина Бертрана Расела, згідно з якою сучасна логіка проливає світло на висловлювання, що не залежать одне від одного, на «логічні атоми» атомарних речень.

БАЖАННЯ. Зокрема, в Жиля Делеза, в «Анти-Едипі», воля до влади, що творить життя і продукує реальність: тут бажання не означає ані відсутності, ані прогалини (Платон та ін.). /631/БАЖАННЯ МІМЕТИЧНЕ. В системі думки Рене Жирара, прагнення здобути об’єкт, якого бажає інший. З цього погляду імітація (мімезис) визначає всі взаємини між людьми.

БЕЗУМ. У Мішеля Фуко, глобальний досвід, у якому класична думка об’єднує все, що відхиляється від етичної та суспільної норми, а отже, символізує зло.

БІОЕТИКА. Поняття точно не визначене; іноді воно означає сукупність норм, властивих для «біосу» (життя), а іноді осмислення проблем, які постають у зв’язку з прогресом наук про життя.

БІХЕВІОРИЗМ. Метод або теорія, який віддає перевагу вивченню поведінки (behaviour), виключаючи будь-які посилання на свідомість або розум (mind).

БУТТЯ. Передусім, у Гайдеґера, буття розуміється не як загальне поняття і не як термін, що його можна точно визначити, а як джерело духовності, що освітлює окремі сущі (l’étants). На думку Гайдеґера, найхарактернішою ознакою всієї західної метафізики є нехтування буття.

БУТТЯ-ТУТ (DASEIN). У Гайдеґера, властивість людини бути «тут» буття, тобто початком і присутністю цього буття.

ВЕЛИКИЙ ВИБУХ (теорія Великого Вибуху). Наукова теорія, згідно з якою всесвіт, утворений внаслідок грандіозного вибуху, постійно розширюється.

ВЕРИФІКАЦІЯ (принцип верифікації). Принцип — узятий на озброєння передусім ученими Віденського гуртка, — згідно з яким нетавтологічне висловлювання має бути верифіковане емпірично.

ВІДДАННЯ ПЕРЕВАГИ. У П’єра Бурдьє, більш або менш прихована соціальна стратегія, суть якої — виражати відношення ієрархії (між суспільними групами).

ВІДЕНСЬКИЙ ГУРТОК Група вчених неопозитивістського напрямку, що об’єднали свої зусилля у Відні, між 1920-м і 1930 pp., згуртувавшись навколо Морица Шліка, Карнапа, Райхенбаха, Ґеделя та ін. Вони ставили собі за мету дати наукове пояснення світу, виходячи з логічного аналізу мови, сповнені рішучості усунути вади метафізики, чиї висловлювання вони вважали позбавленими смислу.

ВІДМІНЮВАНІСТЬ. Не будучи ні терміном, ні поняттям, відмінюваність дає уявлення про процес, який створює в певний упорядкований спосіб відмінності. Мінливе продукування відмінностей.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. У Ганса Йонаса, врахування не тільки близького майбутнього, а й далекого майбутнього людства, що виходить за межі безпосередніх і прямо передбачуваних наслідків нашої діяльності. /632/ВЛАДА. У Фуко, а також у Крозьє, Варта та ін., комплексна стратегія, рухливе відношення, яке пронизує все суспільне тіло, а не субстанція або форма, чітко визначені й застиглі.

ҐЕДЕЛЬ (теореми Ґеделя). Ґедель у 1931 р. довів, що існують істинні судження, нерозв’язні (тобто не можна довести ані їхню істинність, ані їхню хибність) в будь-якій аксіоматизованій системі, що включає в себе арифметику, якщо ми визнаємо цю останню несуперечливою. Ця невивідність означає, що система аксіом неповна; звідки й назва — теорема неповноти. Крім того, Ґедель встановив неможливість довести несуперечливість будь-якої формалізованої системи, що включає в себе арифметику, засобами цієї ж таки системи.

ГЕНЕАЛОГІЯ. У Ніцше: опис подій, у процесі яких утворювалися цінності, з метою виявити те, що їх породило. У Фуко: дослідження розрізнених, розсіяних і незначних подій, що дозволило б зрозуміти відношення між владою і знанням.

ҐЕНЕРАТИВНА ГРАМАТИКА. У Хомського, граматика, яка утворює нескінченну кількість фраз, застосовуючи скінченне число правил до скінченного числа елементів.

ГЕНИ. У біології так називають складові елементи хромосом, що забезпечують збереження характерних спадкових ознак.

ГЕННА ІНЖЕНЕРІЯ. Сукупність методів, які дозволяють безпосередньо працювати з генетичним матеріалом і змінювати генетичну спадковість.

ГЕРМЕНЕВТИКА. Спочатку це була дисципліна, покликана давати тлумачення священним текстам. У наші дні вона ототожнюється з витлумаченням усієї сукупності знаків (творів мистецтва, міфів тощо). Зокрема, Гадамер і Рикер розуміють її як дисципліну, яка зайнята розшифруванням смислу (при тлумаченні символів, знаків тощо) і відкидає будь-яке позитивістське тлумачення.

ДВОЄДУШНІСТЬ. У Сартра, така поведінка, коли свідомість обманює себе і ховає свою нічим не обмежену свободу.

ДЕКОНСТРУКЦІЯ. Застосовується, насамперед, у філософії Дерида. Термін, запозичений цим мислителем у граматиків, який означає акт руйнування якоїсь структури, її демонтування. Деконструкція в розумінні Дериди має на меті подолати застиглі протиставлення та дуальності (інтелігібельний/сенсибельний, мовлення/письмо та ін.), щоб закоренити пари понять у відмінюваності (див. цей термін). /633/ДІАХРОНІЯ. В лінґвістиці: еволюція явищ у часі. В загальному розумінні: характеристика дослідницького методу, який віддає перевагу еволюції феноменів.

ДІОНІСІЙСЬКИЙ. У Ніцше, слово «діонісійський» виражає потребу в єдності, у великій пантеїстичній участі в усякій радості й усякому горі (тобто в тому, що відбувається під знаком Діоніса, бога пияцтва у стародавніх греків).

ДНК. Дезоксирибонуклеїнова кислота, що входить до складу хромосом і забезпечує передачу спадкових ознак.

ЕЙДЕТИКА. У Гусерля та у феноменології (див. цей термін), наука про сутності, дисципліна, що має на меті добувати знання не про факти, а про сутності.

ЕЙДЕТИЧНА РЕДУКЦІЯ. У Гусерля, вилучення емпіричних елементів даності в такий спосіб, щоб залишилася тільки чиста універсальна сутність: перетворення факту на сутність.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ. Філософія (Сартра, Сімони де Бовуар та ін.), що приділяє головну увагу екзистенції (що розуміється як поява людини у світі) і ставить її в центр своїх роздумів.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ. У Гайдеґера — це те, що стосується буття в його сукупності, що співвідноситься з онтологічною структурою буття (Dasein).

ЕКЗИСТЕНЦІЯ. У Сартра, Мерло-Понті та ін., рух, завдяки якому людина є у світі й заанґажована в ньому. Поява людини у світі.

ЕМПІРИЗМ. Доктрина, яка стверджує, що людське знання походить лише з досвіду. В XX сторіччі емпіризмом, наприклад, позначені праці вчених Віденського гуртка.

ЕМПІРИКО-ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ ДВІЙНИК. У Мішеля Фуко, означає людину, що мислиться сьогодні водночас і як об’єкт емпіричного знання, і як сутність, що визначає форми цього останнього і таким чином робить його можливим.

ЕПІСТЕМА. У Фуко, підґрунтя, «історичне a priori», що створює умови для існування різних видів знання в одну епоху.

ЕТИКА. Раціональна теорія добра і зла, нормативна думка (що стосується моральних оцінок та аксіологічного вибору).

ЕТИКА УНІВЕРСАЛІСТСЬКА. Означає, як правило, в наші дні, глобальну етику людства.

ЗНЯТТЯ ПОКРИВУ. Див. АЛЕТЕЯ /634/ІНДИВІДУАЛІЗМ (методологічний). В соціології, підхід (Попер, Будон та ін.), що віддає перевагу поведінці індивідів при вивченні суспільних явищ.

ІНДУКЦІЯ. Операція, завдяки якій здійснюється перехід від часткового до загального, від явищ до законів. Цей перехід від часткового до загального критикував Г’юм (у XVIII сторіччі), а в наші дні Попер, який бачить у індукції простий міф.

ШТЕНЦІОНАЛЬНІСТЬ. У феноменології Гусерля, потім у Сартра, особливість, притаманна свідомості бути свідомістю чогось, здійснювати трансцендентний перехід до цього «чогось».

ІНФОРМАТИКА. Наука й техніка обробітку інформації, що має на меті запам’ятовування, передачу та використання інформації, обробленої автоматично за допомогою програм, закладених у обчислювальні машини.

ІСТОРИЗМ. У дуже загальному розумінні означає переконаність у тому, що історія та історичні процеси ведуть людство або до якогось кінця, або до найвищого стану культури та раціональної думки (див. концепції Геґеля, навіть Маркса). Особливе тлумачення в Карла Попера: означає віру (критиковану цим філософом) в те, що людська історія має власне призначення, і через певну кількість етапів та фаз, через закони еволюційного розвитку неминуче досягає мети, яку можна передбачити з абсолютною точністю.

КІБЕРНЕТИКА. Сукупність теорій про реґуляційні процеси в живих організмах та в машинах; вона має стосунок до кругових процесів і вивчає моделі зворотного зв’язку, дозволяє контролювати систему на вході й у такий спосіб стабілізувати її та пристосовувати її функціонування до всіляких пертурбацій, як зовнішніх, так і внутрішніх

КОҐНІТИВІЗМ Доктрина, згідно з якою мозок може бути прирівняний до обчислювальної машини, а обчислення є моделлю раціональної діяльності (ця ідея, загалом, вважається застарілою).

КОҐНІТИВНІ НАУКИ. Сукупність дисциплін, що вивчають розумну поведінку, виходячи з тісного зв’язку між науками про мозок, теорією штучного інтелекту, лінґвістикою, інформатикою, психологією тощо.

КОМПЛЕКС НИЖЧОВАРТОСТІ. В Адлера, переконаність особи у своїй неспроможності розв’язувати проблеми життя, спричинена якимись органічними вадами.

КОМПОРТЕМЕНТАЛІЗМ. Підхід (Скінер та ін.), що намагається змоделювати й удосконалити людську поведінку. /635/КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ. У Габермаса, діяльність, яка відповідає домовленості та зв’язку між партнерами, що переконують одне одного лише за допомогою арґументів і міркувань раціонального характеру.

КОМУНІКАТИВНИЙ РАЦІОНАЛЬНИЙ РОЗУМ У Габермаса, здатність розвивати логічно свою думку залежно від інтерсуб’єктивних вимог, пов’язаних із вільною полемікою відповідальних співрозмовників.

КОНЕКЦЮНІЗМ. Підхід до зрозуміння коґнітивних процесів. Для цього використовують електронну мережу, що складається з елементів, які симулюють функціонування нейронів, причому ці елементи з’єднуються між собою лініями зв’язку, властивості яких можна змінювати.

КОНСТАТИВНИЙ. У Остина, констативним називається висловлювання, що повідомляє про якусь подію, на відміну від речення, що прагне реалізувати дію (перформативного). Згідно з Остином, точну межу між констативним і перформативним установити важко.

КОНСТРУКТИВІЗМ. У математиці: метод, а також доктрина, що віддають перевагу конструюванню об’єктів, з якими їм доводиться мати справу. Такий математичний об’єкт не мав інших властивостей, крім тих, які можуть бути доведені. Для «конструктивістів» математичні об’єкти являють собою витвори чистого розуму, які існують лише в голові математика.

ЛІНҐВІСТИКА. Наукове вивчення мови, що розглядається сама в собі і для самої себе, вивчення, фундатором якого став Фердінан де Сосюр (1857 — 1913 pp.).

ЛІНҐВІСТИКА СТРУКТУРНА. Сукупність досліджень, опертих на гіпотезу, згідно з якою доцільно й виправдано описувати мову як істотно автономну сутність внутрішніх залежностей, або, одним словом, як структуру.

ЛОГІКИ БАГАТОЗНАЧНІ (або БАГАТОВАЛЕНТНІ). Логічні системи з трьома значеннями-валентностями (наприклад, істинний/хибний/можливий) або з n значеннями-валентностями (чи з нескінченним числом значень-валентностей, як, наприклад, у логіці Райхенбаха). Ці логіки більше не виходять із принципу виключеного третього.

ЛОГІЦИЗМ. У Расела, концепція, що висновує математику з логіки, до якої вона зводиться.

ЛОГОЦЕНТРИЗМ. У Дерида, віддання переваги, характерне для західної метафізики (Платон та ін.), фонетичному запису, тобто слово писемне відступає перед словом мовленим. /636/МЕТАОПОВІДІ. У мові Жана-Франсуа Ліотара, означають великі системи, оповіді тотального плану (прихід Духа Святого, настання безкласового суспільства тощо), які організовували знання аж до середини XX сторіччя і зникли в наші дні, з приходом постмодернізму. Див. цей термін.

МОВА ЗВИЧАЙНА. Зокрема, в Остина: мова повсякденна, біжуча й банальна, яка, само собою зрозуміло, відрізняється від мови логіків, філософів та метафізиків. Дослідження у сфері «банальної» та «прозаїчної» мови приводить, зокрема, до аналізу перформативних висловлювань.

МОВНИЙ АКТ. Передусім, у Остина, потім у Сірла, лінґвістичне висловлювання, розглядуване в контексті або за логікою дії. Висловлювання, навіть у тих випадках, коли їх вважають нейтральними, часто представляють собою дію і акт.

МОВНІ ІГРИ. У Вітґенштайна, починаючи від «Філософських досліджень», цей термін означає конкретні лінґвістичні акти (наказувати та ін.), що підкоряються точним нормам, як і всі види діяльності, пов’язані з грою.

МИ. У Гайдеґера, форма спільного існування, приречена на банальність, форма, яка в повсякденному житті має велику силу.

НАТУРАЛІЗМ. Тенденція, критикована, зокрема, Гусерлем, зводити дух та ідеали до явищ природи. Натуралізм осмислює цінності, свідомість, дух так, ніби вони виготовлені з неживої матерії або є просто речами.

НАУКА ЕКСТРАОРДИНАРНА: У Куна, наука, яка в процесі свого розвитку змінює парадигму з метою подолати наукову кризу й відбудувати науку на нових підвалинах.

НАУКА НОРМАЛЬНА. У Куна, впорядкована форма наукової діяльності, що опирається на підручники та загальні курси і практикується в групах, що користуються однією домінантною парадигмою.

НЕВПОРЯДКОВАНІСТЬ. У епістемології та в сучасній науці: нереґулярності, непередбачуваності та відхилення, розглядувані як фактори організації та порядку, як організаційна і творча сила (в різних галузях досліджень: у вивченні атома, живої матерії тощо).

НЕЙРОНАУКИ. Дисципліни, які вивчають нервову систему та її клітинні й біохімічні системи і сполуки (через нову інтердисциплінарність, що включає в себе фізику, антропологію, лінґвістику, інформатику тощо).

НЕОВІТАЛІЗМ (СУЧАСНИЙ). Доктрина, згідно з якою фізико-хімічні пояснення, хоч і необхідні, а проте не дають ключа до справжньої реальності живого. Нетілесна сутність є джерелом життя. /637/НЕОПОЗИТИВІЗМ. Доктрина Віденського гуртка (див. цей вираз), що ставила на меті створити наукову концепцію світу, виходячи з нового методу (логічний аналіз мови) і нового проекту (уніфікація науки), завдяки яким здійснюється радикальний відхід від метафізики, висловлювання якої оголошуються позбавленими смислу.

НЕПОВНОТА. Дуже загальне поняття, яке означає, що основи, на які ми опираємося у своїй науковій діяльності, неповні: у формалізованій і аксіоматизованій системі йдеться про систему аксіом; у квантовій теорії, згідно з Айнштайном, йдеться про фундаментальні рівняння цієї теорії.

НЕРОЗВ’ЯЗНИЙ. Нерозв’язним вважається речення (або судження) в гіпотетико-дедуктивній системі, яке не може бути доведене засобами цієї системи.

НЕСВІДОМЕ КОЛЕКТИВНЕ. У Юнґа, сукупність фундаментальних архетипів та інстинктів, що передаються у спадок і наповнені універсальним змістом.

НЕСУПЕРЕЧЛИВІСТЬ. Ідеться про несуперечливість у строго формальних системах. Див. ҐЕДЕЛЬ (ТЕОРЕМИ ҐЕДЕЛЯ).

НІГІЛІЗМ. У Ніцше, повернення волі до влади, яка приділяє головну увагу низхідній лінії життя. «Ніщо» (або nihil) розкривається тоді як основа всього сущого.

НІГІЛІЗМ АКТИВНИЙ. У Дж. Ваттімо, зокрема, означає рішучість жити у світі, який уже втратив основи.

ОЗНАЧУВАЛЬНЕ. У лінґвістиці, сукупність звуків, акустичний образ, сенсибельна (чуттєва) фонічна форма.

ОЗНАЧУВАНЕ. У лінґвістичному знакові, означає поняття.

ОНТОЛОГІЧНА ВІДМІННІСТЬ. У Гайдеґера, відмінність між буттям та сущим. Див. ці терміни.

ОНТОЛОГІЯ. У слововжитку класичної філософії: вивчення буття як такого. У Квайна: проблема визначення того, що існує. В межах теорії, яку задано в канонічній формі, вважається, що існують саме ті об’єкти, які можуть бути значеннями змінних цієї теорії.

ОНТОТЕОЛОГІЧНИЙ. У Гайдеґера, це означення стосується структури метафізики, що мислиться як онтологія, але також як дослідження першопричини (божественної).

ОСТАННЯ ЛЮДИНА. В Ніцше, людина, принижена сучасною цивілізацією, людина, чиє творче покликання і сила ствердження занепали: вона обирає ниці втіхи пересічного «щастя». /638/ПАРАДИГМА. У Томаса Куна, епістемологічна модель, що панує в наукових колах у певну епоху. Вона входить у кризу, коли більше не узгоджується з фактами, які перебувають у процесі еволюції.

ПЕРФОРМАТИВНИЙ. Лінгвістичне висловлювання, яке творить дію і має за функцію щось робити, а не тільки казати.

ПІДСВІДОМЕ. У Фройда, сукупність пригнічених змістів, тобто таких, які утримуються поза сферою свідомості внаслідок операції, що відштовхує уявлення, породжені неприємними відчуттями згідно з вимогами над-я. Це ніби така собі особистість, утворена внаслідок інтеріоризації батьківських заборон.

ПЛАТОНІЗМ МАТЕМАТИЧНИЙ. Концепція (Кантор, Расел та ін.), яка приписує інтелігібельну і майже онтологічну реальність математичним об’єктам. Відроджений сьогодні деякими математиками, серед яких можна назвати Алена Кона.

ПОЗИТИВІЗМ ЛОГІЧНИЙ (або НЕОПОЗИТИВІЗМ). Див. ВІДЕНСЬКИЙ ГУРТОК і НЕОПОЗИТИВІЗМ.

ПОРЯДОК (упорядкованість). Розміщення або розташування, що відповідає вимогам раціонального розуму і мало пріоритет для класичної думки (XVII сторіччя, Декарт). Сучасною думкою розглядається у його відношенні до невпорядкованості.

ПОСТМОДЕРНІЗМ. Постмодернізмом Жан-Франсуа Ліотар називає період думки, який прийшов на зміну тому, де панували «метаоповіді» (див. цей термін), системи, «тексти леґітимації», які віддавали реальність під владу тотальних законів.

ПРАГМАТИЗМ. Доктрина, згідно з якою думка і дія, істина й успіх нероздільні. Концепція американського походження (Джеймс та ін.), реактуалізована в наші дні американським філософом Річардом Рорті.

ПРАГМАТИКА. Дисципліна, котра, вивчаючи мову як феномен комунікації, приділяє увагу не тільки репрезентативному виміру мови, а й мовним актам та конкретним ситуаціям, у яких актуалізуються розмови.

ПРАГМАТИКА УНІВЕРСАЛЬНА. У Габермаса, дисципліна, яка наголошує на тому, що мова — це акт, і приділяє велику увагу комунікативній раціональності, прагнучи виробити універсальні, тобто дійсні для всіх, норми.

ПСИХОЛОГІЗМ. Тенденція (критикована Гусерлем) вважати, що психологія має лежати в основі інших дисциплін (логіки, метафізики та ін.).

СЕМІОЛОГІЯ. За Сосюром: наука про знаки, яка включає в себе лінґвістику. За Бартом: дисципліна, яка вивчає великі значущі уривки мовного тексту і є частиною лінґвістики. /639/СИНХРОНІЯ. В лінґвістиці: єдність частин одного цілого, що розглядається поза будь-якою еволюцією. В загальному значенні: дослідження, яке має стосунок до системи та до структури.

СКЛАДНІСТЬ. Полісемічний термін; в епістемології означає нероздільність явищ: прагнення до «простоти», пошук простих елементів виглядає таким чином як дорога, що заводить у глухий кут. Це поняття також відсилає до безнадійної заплутаності реального, руйнує картезіанське поняття аналізу. В Атлана: складність означає зашифрований порядок, до якого ми не маємо ключа.

СМЕРТЬ ЛЮДИНИ. Означає, в Мішеля Фуко («Слова і речі»), зникнення людини, мислимої як перехідна й ефемерна постать, що з’явилася в західній думці в кінці XVIII сторіччя водночас як об’єкт і суб’єкт знання. Людина як недавній винахід — це просто «складка» нашого знання.

СПІВВІДНОШЕННЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТЕЙ ГАЙЗЕНБЕРГА. Співвідношення, яке встановлює, що неможливо водночас визначити положення і швидкість атомної частки: добуток невизначеностей, помножених на їхні виміри, не може бути нижчим за константу Планка h (помножену на певний коефіцієнт).

СТРУКТУРА. Система трансформацій, яка включає в себе системні закони і зберігається або збагачується внаслідок гри своїх трансформацій.

СТРУКТУРАЛІЗМ. Метод, що опирається на аналіз структур. Означає також доктрину, згідно з якою в усіх видах людської діяльності існують структури, що їх можна пояснити.

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР. Концепція або вигадка таких теоретиків, як Гобс, Лок та Русо, сформульована по-новому в сучасній думці Джоном Ролзом, який проголосив ідею початкового договору між вільними і раціонально мислячими особами, що самі обирають правила утворення своєї спілки, причому роблять це, не знаючи наперед, що з цього вийде.

СУСПІЛЬСТВО ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ. Зокрема, в Алена Турена: суспільство, в якому домінують раціональне управління і комунікація. Воно приходить на зміну індустріальній структурі, що характеризується досі неконтрольованим розвитком продуктивних сил.

СУТНІСТЬ. Зокрема в Гусерля: сукупність характеристик, ліквідація яких призведе до ліквідації відповідного об’єкта. Ми сприймаємо сутність через інтелектуальну інтуїцію.

СУЩЕ. У Гайдеґера, всяке конкретне буття, всяка окрема реальність, усяке буття, що існує. Кожна з окремих наук (наприклад, біологія, /640/ що вивчає живу матерію) має за об’єкт суще, тоді як філософія — це дисципліна, обернута до буття в цілому, хоч вона від нього відходить.

СЦІЄНТИЗМ. Поширена в наші дні тенденція вважати, що науки, і передусім науки фізико-хімічні, являють собою єдину вартісну модель пізнання і спроможні розв’язати всі проблеми.

ТЕЛЕОНОМІЯ. В Жака Моно, цілеспрямована діяльність у лоні живого організму, тобто об’єкту, наділеного проектом.

ТЕХНІКА. У Гайдеґера, означає не тільки різні сектори світу, машин, а й обладнання (що виражає цілковиту онтологічну порожнечу) всякого сущого.

ТОТАЛІТАРИЗМ. Політична система, в якій колектив здійснює тотальний контроль над індивідами (цю систему вивчали Арендт, Лефор та ін.).

ТРАНСЦЕНДЕНТНЕ «Я». У Гусерля, чистий суб’єкт, звільнений від усіх даних досвіду, який досяг стану épochè (тобто повної зневіри в існуванні світу).

ФАКТИЧНІСТЬ. У феноменології і в екзистенціалізмі характерна ознака чистого факту, тобто такого, який не є необхідним, який просто існує (у випадковий спосіб).

ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ПРИНЦИП. Термін, створений Попером, від англійського дієслова falsify — спростовувати. У Попера це характерна ознака висловлювання або теорії, які можна вважати науковими лише тією мірою, якою вони можуть бути піддані емпіричній перевірці, що мала б їх спростувати.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ. В Гусерля та в науковій течії, яку він започаткував, строга наука, що здійснює поворот до власне речей і засновує окремі науки. Див. ШТЕНЦІОНАЛЬНІСТЬ, НАТУРАЛІЗМ, ПСИХОЛОГІЗМ.

ХАОС (ТЕОРІЯ ХАОСУ). Ця теорія має стосунок до серії явищ, які підкоряються послідовно детерміністським законам (звідки часто вживана назва «детерміністський хаос»), але описуються нелінійними системами рівнянь. Ці системи мають одну дуже прикметну особливість: їхня еволюція надзвичайно чутлива до початкових умов. Еволюція таких систем видається повністю непередбачуваною, звідки відчуття цілковитої невпорядкованості, «хаосу», до якого вони начебто призводять.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ (Ш.І.). Теорія штучного інтелекту — це наукова дисципліна, що ставить на меті реалізувати через машину все те, /641/ що спроможна робити людина, наприклад, розв’язувати алґебраїчну задачу, знаходити терапевтичні та медичні засоби проти тієї чи тієї хвороби тощо.

ШУМ. В теорії комунікацій означає випадкові пертурбації, які можуть перешкодити передачі послань. В ширшому значенні цей термін, зокрема в Г. фон Ферстера та Анрі Атлана, позначає надлишкові випадкові явища, які виконують позитивну фунцію: сприяти утворенню організації та порядку («порядок через шум»).

EK-SISTENSE. У Гайдеґера, утримання себе (ідеться про людину) у світлі Буття.

ÉPOCHÈ. Зокрема, в Гусерля, взяття в дужки об’єктивного світу, виключення з гри всіх видів поведінки, які можуть поставити нас віч-на-віч із цим світом. /642/








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.