[Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / Підг. тексту І. П. Чепіги. — К.: Наукова думка, 1971. — С.97-130.]

Попередня     Головна     Наступна

Ω(т) здὲ почина́ю(т)сA вЂр(ъ)ши ω жεна́хъ ро́зны(х), вся́кого чи́ну и(х). То έсть ω до́бры(х) и о злы́хъ. Напро́дъ

119. Ω множεст†жέнъ: сирЂчъ я́ко болшъ на всεлε(н)но(и) обрЂтаεтъсA по́ла жέнска: нεжε мужε(и)ска

Подобно часты(и) д†жε(н) зостаεтъ на свЂтЂ:

а мε(н)щы́знъ раз†трεтε(и) надЂяты(с) мЂти.

А чεму (ж) то сиε ε(ст) гл̃голεши та́ко:

тожε гл̃ю тεбЂ жε εстъ нε іна́ко.

Мужіε на воε(н)ныхъ путε(х) помира́ютъ:

а жέны всε(г)да цЂлы в домахъ пробува́ю(т).

Еднакъ на(д) жεна́ми бг̃ъ да(л) мужε(м) вε(р)хъ мЂти:

а і́мъ нε далъ мужε(и)ски(х) рεчи(и) разумЂти. /75/

120. Ω zлы(х) жεна(х), і́м(ъ) жε нико(г)да̀ нε я́ты вЂры

Подобаε(т) таковы(и) вчинити совЂтъ на(мъ):

жε нЂgды нε даяти ни в чε(м) вЂры жона(мъ).

Жεна(м) бо zавшε ла(т)во та(к) клятву спо(л)ни́ти:

я(к) пря(г)нучому часо(м) воды́ сA напи́ти.

Прεто а́щε бы мощ(ъ)но sвЂзды з(ъ) нεба бра́ла:

або тε(ж) прε(д) собою зεмлю пояда́ла.

То ужε да нε будε(т) о́ны(мъ) вЂра данна:

хо(ч) бы и прεкраснаA она была па(н)на.

Бо и Ада(м) прε(з) жεну̀ ласки бж̃о(и) о(т)па́лъ:

и ввε(с) ми(р) навЂки бы(л) смε(р)тно(и) кля(т)†о(т)да(л).

I и́ныε многіε чрε(з) жεнъ погибо́ша:

и вто(ж) навЂки ла(с)ки бж̃о(и) о(т)падо́ша.

ТЂмъ и паки zлы(м) жεна(м) вЂры нε дава(и)тε:

и сεбε ку́пно с ними да нε погубля(и)тε. \98\

Правда и жεна̀ жεнЂ έсть нε равна:

якъ в нш̃о(м) нн̃Ђ вЂку також дε и zда́вна. /75 зв./

I а́щε бы и мт̃и εднакъ тая жъ жεна̀:

и прε(з) мт̃ε(р) бываε(т) ско(р)бъ и грЂху вина̀.

А понεважъ о(т) жεнъ и ст̃ы(м) ско(р)бы быва́ли:

ко(г)да εщὲ на зεмли сεбЂ пробува́ли.

Далεко ба(р)зЂ(и) о(т) нихъ па́ко(ст) намъ нεмощны(мъ):

нεжεли о́ны(м) давны(мъ) ст̃ы(мъ) бл̃гомо́щны(м).

Тεды кгды (б) хто рε(к), створи(л) бг̃ъ на зги́бε(л) ро́ду

лю(д)скому жεны: но нЂ(ст), лε(ч) для чиста пло́ду.

Сохраня(и) жε насъ бж̃ε о(т) тЂхъ нεчисто́тъ:

да нε втраты(мъ) нб(с)ны(х) твои(х) сεбЂ красо́тъ.

Алε чи́сты ч(с)тому бг̃у тεбЂ явымъ:

и ца(р)ствіε вЂчноε з(ъ) ст̃ы́ми наслЂди́мъ.

121. Ω жεна(х) нεпло́дны(х), або тε(ж) бεз(ъ)пло́дны(х)

ПовЂждъ мнЂ чεму жεны мно́ги ε(ст) нεпло(д)ны:

любо то и о(т) мужε(и) свои(х) нε свободны.

Нε вЂмъ о то(м), токмо мню жв то(г)[о] нε годны

дара в(ъ) бг̃а пріяти: и тако бεз(ъ)плодны /76/

Zостаю́тъ: я́ко дрεво нε імущо пло́ду:

нε на радо(ст) правε імъ самы(мъ) и іхъ роду.

Нεпло(д)на и ст̃аA нεґды(с) была̀ А́нна:

о(т) ко(т)рои родиласA прч(с)таA па́нна.

Егда у́бо мл̃исA бг̃ъ да(р) ε(и) тотъ дадὲ:

а поро(ж)дши εму жъ в да(р) о́ную привεдὲ.

ТрылЂтную в(ъ) цε(р)ковъ тую о(т)рокови́цу:

на(д) всЂхъ дв̃ъ чε(ст)нЂ(и)шую ст̃ую дв̃ицу.

Тако бо бг̃ъ млящε(и)сA Анны услыша́лъ:

жε в(ъ) прεстарЂлыхъ лЂтε(х) ст̃ъ пло(д) ε(и) даровалъ.

Да і днε(с) нεпло(д)ныA нέxъ бг̃а бл̃гаютъ:

εсли ко(т)рыε плодо(в) чрε(в)ныхъ си жεлають.

А бг̃ъ я́ко гото(в) ка́ющымс(ъ) грЂхи проща́ти:

та(к) и мл̃я́щы(м)сA что ко(л)вεкъ можε(т) да́ти. \99\

ТЂмъ нεплодныA особъ бг̃у мл̃ЂтεсA:

вдε(н) и внощи и на всякъ часъ нε лЂнЂтεсA.

А Хс̃ спо(л)нитъ вш̃и ты́ε жεланіA:

пошлε(т) ва(м) таковыε всЂмъ дарова́ніA. /76 зв./

Ώтожъ жεны лЂка(р)ство вамъ сε прε(д)лага́ю:

и при(и)мати ва(мъ) то(и) да(р) ω(т) бг̃а пріяю.

АнЂ зέли(и) анЂ ба́бъ на то нε вжыва(и)тε:

и іны(х) z боку рεчи(и) сA выстεрЂга(и)тε.

Ты(л)ко г(с)да бг̃а ω тоε впраша(и)тε:

и та(к) здоровы дЂти на свЂтЂ ражда(и)тε.

122. Ω вдовствεнны(х) жεна́хъ

Жыву́щыA в(ъ) чистости чε(ст)ныA вдови́цы:

обря́щу(т)сA прε(д) бго(м), я(к) чистыA дв̃и́цы.

I суди(л) бы(х) на(д) дв̃ицъ и(х) чε(ст)нЂ(и)ши(х) па́чε:

звлаща здравы(х) и ю́ны(х), то ε(ст) млады(х) на(и)па́чε.

ДЂвы бо пло(т)ски(х) грЂхо(в) сεбЂ нε позна́ли:

а онѝ и познавши, чи́сто(ст) zахова́ли.

I нε дивно бεз(ъ) того̀ стары(мъ) вдова(м) бы́ти:

а мла́дымъ тру(д)но мовя(т) бεз того̀ прожи́ти. /77/

Еднакъ жε в(ъ) страсти пло(т)ско(и) нε ізнεмага́ютъ:

и тε(ж) мы́слε(и) грЂховны(х) жадны(х) нε при(и)маютъ.

I та(к) бεзму(ж)но живутъ бг̃ъ их(ъ) сохраняεтъ:

и па́да(т) в грЂхи таки(х) то нε попущаεтъ.

Да(и) жε бж̃ε и вдовамъ за іхъ тε(р)пεніε:

ту(т) нагороду а та(м) дш̃а(м) сп(с)ніε.

123. Ω жεнахъ и ω дв̃и́цахъ, и о писмε(н)ныхъ чε(р)ницахъ

Да(р)мо сA види(т) жε(н)скъ по(л) звы(к)лъ пи(с)мо̀ учи́ти:

могла бъ цε(р)ковъ и бεз ныхъ пи(с)ма̀ обходи́ти.

Бо то(к)мо то мужέм далъ бг̃ъ нεбεзпотрεбно:

а ім здаεтсA я́ко бы и нε потрεбно.

Жεна̀ писмεнна му́жε(м) просты(мъ) погоржа́εтъ:

и якъ простака цЂлε того вничижаεтъ.

Ώвшε(м) бо правε жεнамъ пи(с)мо̀ нεприли́чно:

ты(л)ко оно̀ мεнщызна(м) потрεбно и сли́чно. \100\

А жεна(мъ) я́къ пятого ко́лεса такъ трεба:

а мужεмъ всяки(мъ) всюда на всὲ то́ потрεба. /77 зв./

Една(к) ко(т)ро(и) хочε(т)сA пи(с)ма̀ научити(с):

нεха(и) у́читъ жε(б) вмЂла лЂпшъ бг̃у мл̃и́ти(с).

124. Ω прε(л)щεнія(х) жε(н)скихъ, и о мужεскихъ пристрастія(х) до жε (н): з(ъ)вла́ща до чу́жды(х)

Ω коли́ки(х) зо(л) жεны виновны быва́ю(т):

ґды прε(л)щε(н)ми свои́ми вЂчны(х) бл̃гъ лиша́ю(т).

Лε(ст) бо бεзсту(д)ныхъ жε(н), го(р)шъ правε о(т) трути(з)ньг

жε часо(м) згонитъ кого̀ из(ъ) власно(и) о(т)чи́зны.

Кто бо бываε(т) до ны(х) страстію побЂждεнъ:

то(и) нε скоро впя(т) будε(т) о(т) тоÀ свобождέнъ.

Бо із(ъ) ума̀ нε будε(т) εму̀ то сходити:

абы прε(л)стившисA мо(г)лъ в ты(х) грЂха(х) пожи́ти.

А живущи всε о то(м) начнэтъ помята́ти:

а о сп̃сε(н)ныхъ дЂлахъ ани помышля́ти.

Насъ жε ухова(и) Хр(с)тε о(т) тоεA стра́сти:

абы(х)мо нε мЂли зло́и за тоε напасти. /78/

125. Ω тε(р)пέніи жέнстЂмъ, ка́ко в зымЂ̀ студέности(и) нε боятъсA; ко(г)да̀ во врέмA лю́тыхъ мразовъ на рЂкахъ хусты пεру́тъ

Подобно пεкέлнаA горячо(ст) в жε(н)скомъ тЂли:

дозна(н)на о то(мъ) правда в(ъ) людε(и) самы́ми дЂлы.

А ко(т)рыε жъ повЂждъ мнЂ людε того̀ дознали:

ты́ε, ко(т)рыε сεбЂ̀ были жεны поня́ли.

А кро(м) поня́т(ъ)A, нЂ(ст) ли мощно того̀ дозна́ти:

не увЂ(ст) нε понявши(и), да(и) бж̃ε и нε знати.

А ко(т)ры(и) хо(ч) познаεтъ то(и) зЂло согрЂшаεтъ:

вεликаA бо вЂмъ в то(м) дЂлε та(и)на бываεтъ.

А что (ж) то ε(ст) за та(и)на, нε бываε(т) ли я́вна:

бо бεзжεнні(х) за то̀ караютъ зда́вна.

А яки́ε (ж) за тую рεчъ ка(р)ности бываютъ:

ты́ε, жε часо(мъ), за то̀ zдоровA умаля́ютъ. \101\

Ω понεва(ж) та(к) и мнЂ жъ трεба жεну̀ поня́ти:

жεбы(м) мо(г)лъ нεво(з)бра́нно тоε(и) та(и)ны до(з)нати.

I бж̃ε тεбЂ свою жону̀ поня́т(ъ) поможѝ:

и чада побожныA о(т) нεA вамъ умножѝ. /78 зв./

126. Ω раждающы(х)сA мл(д)нцахъ ω(т) нεчисты(х) ло́жε(и)

МногіA часомъ жέны раждаютъ ω(т)ро́ковъ:

о(т) нεчисты(х) грЂховны(х) и блудны(х) поро́ковъ.

Еднакъ ю(ж) можε(т) сA нарεщисA ма́ти:

ко(т)ро́ε уроди́ла своεму дыти́ти.

А хоча(и) и нε хотA мусЂла вроди́ти:

то́ε мусЂмъ мы тако(ж) цЂлε окр(с)ти́ти.

Кгды (ж) матε(р)няго грЂха о(т)роча̀ нε зна́εтъ:

и о(т)ню(д) жа(д)но(и) вины̀ в то(м) дЂлε нε ма́εтъ.

Ты(л)ко окая(н)наA о́наA то ма́ти:

му́сЂтъ εдно̀ за то́ε я́ко(с) о(т)бува́ти.

Да и матεры мε(н)ши(и) грЂхъ за тоε будεтъ:

εжεли уважывши о(т)роча̀ нε згубить,

А εжεли бы мЂла дытA zагуби́ти:

то го(д)но (б) ε(и) карности сто разъ приложи́ти.

Zа то́ε, жε удвоε ужὲ согрЂшыла:

и на(и)го(р)шε(и) г(с)да бг̃а прогнЂви́ла.

I мовя(т) о родычахъ, якъ ωнѝ яковы:

жε яко бы и дЂти буду(т) жε тако́вы. /79/

Ты(л)ко жъ дЂти в родычо(в) нЂgды нε вдаю(т)сA:

або го(р)шыε іли лучшыε вдаю(т)сA.

А буваю(т) жε часомъ из(ъ) банка(р)товъ лю́дε:

εсли вроди(т)сA щасливъ и побожны(мъ) будε.

Ты жε бж̃ε и грЂшны(х) въ грЂхахъ нε погубѝ:

лεчъ ка́ющы(м)сA мл(с)ть свою усугубѝ.

127. Ω бг̃омε(р)зскихъ баба(х) шεпотни́цахъ, и о проклятыхъ чаро(в)ницахъ, и о дш̃εпогѝбε(л)ны(х) и́хъ ворожкахъ

Котры(и) чл̃къ о(т) бабъ ворожокъ трεбуεтъ:

то(и) писани(и) ст̃ы(х) ввε(с) зако(н) прε(ч) ницу́εтъ.

Нε вεли(т) бо г(с)дь бг̃ъ баба(м) вЂровати:

алε вεли(т) всЂмъ вЂрны(мъ) на сεбὲ впова́ти. \102\

А воро(ж)ка лжε(т), бо ґды жъ нε можε(т) вгада́ти:

хо(ч) сA зволи(т) и дш̃у врагу̀ zаписати.

I всякаA воро(ж)ка з бЂсомъ накладаεтъ:

и уставично εдинъ помы(с)лъ з ны(мъ) гадаεтъ.

А хто (б) з(ъ)мови(л) на свЂтЂ жε то ε(ст) нεправда:

будε(т) того судити прε(д)вЂчнаA правда. /79 зв./

I баба з(ъ) хлопцε(мъ) и бЂсъ, в(ъ) εдно(м) цεxу̀ хо́ди(т):

понεважъ з(ъ) ты(х) трε(х) пε(р)сонъ всὲ зло́ε похо́ди(т).

Бабы и блу(д) хотящы(мъ) всЂмъ ходота(и)ствуютъ:

и іныε тεжъ злыε дЂла росправу́ютъ.

I якъ кому ворожа(т) выворожатъ с калы́тки:

бода(и) и(х) пεкεлныε дябли рвали zа лы́тки.

А вгадати бέстіи нЂgды нε вгада́ютъ:

ты(л)ко многи(х) на́ свЂтЂ людε(и) ошукива́ютъ.

I на погибε(л) собЂ вЂчную плату бεрутъ:

поку(л) и(х) таки(х) тыε жъ дяблы до пεкла попру́ть.

Zачи(мъ) хто (б) вра́зки(м) баба(мъ) изхотЂлъ вЂрова́ти:

то и такого трεба (б) о(т) цεркви о(т)лучати.

Мы (ж) братіε на бг̃а лучшε(и) упова(и)мо:

а бабъ ты(х) нεчεстивы(x) нЂgды нε вжыва(и)мо.

128. Ω пля́шущы(х), або тε(ж) ω танцу́ючи(х)

Кому̀ уподоби́мъ пля́шущы(х) и пляса́вши(х):

и на позорища(х) гдὲ бε(з)сту́дно игра́вшыхъ. /80/

Подобно раз†о́но(и) плясави́цЂ дрέвно(и):

и нεчεстиво(и) εи ма́тεри и сквεрно(и).

Которыε нέґды(с) такъ собЂ поступи́ли:

жε на вЂки вЂчныε бг̃у проступи́ли.

Блуды бг̃омε(р)зскіε прε(з) ввε(с) вЂкъ творя́щи:

обличέніA за то дЂло нε тε(р)пя́щи.

Пр(д)тέчу бо ст̃ого обεз(ъ)глави́ли:

и со Іродомъ жыво(т) сво(и) злЂ погуби́ли.

I пляса́ніε то и(м) то́ε такъ спра́вило:

жε окаянны(х) ца(р)ства вЂчного позба́вило.

А кгды (б) нε пляса́ніε то (б) того̀ нε было̀:

алε всε по старому̀ добрε и(м) бы было̀.

Ты(л)ко жъ нε восхотЂли сотворити бл̃го:

і́жъ бы покаятисA дЂяніA зла́го. \103\

Ажε никого нεха(и) болшε(и) нε вину́ютъ:

ты(л)ко на сεбὲ и на дЂла свои дыву́ютъ.

І тεпε(р) та́нцовъ мно́го на свЂтЂ быва́εтъ:

ко(ж)ды(и) чл̃вЂкъ правду на тоε призна́εтъ. /80 зв./

Яко то на і́грыщахъ и на ты́хъ позорахъ:

и по ко(р)чεмныхъ вεздЂ свояво́лны(х) дворахъ.

I на вεсέл(ъ)я(х) брачны(х) та(к)жε та́нцы быва́ютъ:

и многовε(р)ти́мы(мъ) пляса(н)εмъ бг̃у з(ъ)грЂшаю(т).

Мо́щ(ъ)но (б) браку зако(н)ну обы(и)тѝ бεз того̀:

и́мε(н)но бε(з) пляса́н(ъ)A того̀ проклятого̀.

А то̀ zа́ра(з) о(т)гоня(т) бж̃εε бл̃гословεнство:

прε(з) дш̃εпагу(б)ноε танέчноε шалέнство.

Zачимъ добро бъ пεрεста(т) тако́вы(х) звы́ча́εвъ:

а хо(ч) бы и іны(х) злы́хъ якихъ обы́чаεвъ.

Жε(б) іродія́дыно(и) части нε о(т)рыма́ли:

алε дабы вЂчноε цр(ст)во наслЂдовали.

129. Ω жεна(х) в ко(р)чεмница(х) в(ъ) гра́дЂхъ, а на(и)пачε гдε в по́ля(х) в ко(р)чεмны(х) гостинница(х) блудно жыву́щыхъ

В вεли́ко(и) о(т)важности ты́ε жέны быва́ю(т):

которыε в ко(р)чεмны(х) двора(х) гдε пробува́ю(т). /81/

Бо правду рεкши жε та(мъ) в чистости жити тру(д)но:

ты(л)ко муся(т) за(в)шε в ны(х) обходитисA блудно.

I нε то(к)мо из(ъ) εдны(мъ) начнε(т) злЂ̀ прεбыва́ти:

алε тщы(т)сA грЂхомъ ты(м) мно(г) наро(д) осквε(р)няти

I лу(ч)шε(и) бы такимъ жεнамъ и на свЂтЂ нε бы́ти:

нεжε розны(х) мужε(и) ты(мъ) свои(мъ) дЂломъ губи́ти.

А понεва(ж) у ко(р)чмахъ побожно(ст) нε быва́εтъ:

ра(з)†бε(з)законіε завшε сA умножа́εтъ.

I цно(т)ливаA жεна̀ нε по(и)дεтъ в корчму̀ и пи́ти:

а нε то(к)мо жεбы в нε(и) тамо хотЂла жи́ти.

Кгды вЂдаю(т) жε ко(р)чмы бε(з) того̀ нε быва́ютъ:

і́ныε до ко(р)чмы̀ бо(л)шъ за ты(мъ) и прихожаютъ.

Нε та(к) для напи(т)ку я(к) для то́εи то спра́вы:

ко(т)рыε мЂютъ собЂ таки́ε злыε нра́вы.

Впя(т) жε мовлю о жεна(х) в ко(р)чмахъ прεбывающы(х):

и на згибε(л) и́мъ злую прибы(л) собыра́ющыхъ.

Кому ужε таки́ε жεны будутъ подобны:

раз†дε(р)жащεму и(х) тамо, врагу̀ уго́дны. /81 зв./ \104\

Понεважъ смЂютъ чини́т(ъ) таковоε шалέнство:

в ко(т)ромъ вставы́чно по́лня(т) на бЂду вшεтεчεнство.

Ужε (ж) окая(н)ницы прεста(н)тε того̀ хлЂба:

жεбы нε посты́гла васъ на(г)лε смε(р)тнаA бЂда.

I о(т)ню(д) ю(ж) ты(х) злы(х) дЂлъ по пра(в)дЂ сA пока(и)тε:

із(ъ) плачέмъ всεгда бг̃а о прощε(н)ε бл̃га(и)тε.

130. Ω жεнахъ пя(т)ницу пра(з)дну́ющыхъ ¹

Каза(л) бы(м) ка́рно(ст)ю вεли́кою жέнъ кара́ти:

ко(т)рыε да(р)мо дε(н) то(и) из(ъ)выкли пра(з)днова́ти.

I нε токмо здε жέны нш̃и, εÀ празднуютъ:

а в Лы́т†и му(ж)чизны тако(ж) імъ послЂду́ю(т).

Бо в пя(т)ницу о(т) всякихъ робо(т) воздε(р)жа́ю(т)сA:

а з(ъ) жона́ми и дЂ(т)ми в ко(р)чмахъ упиваю(т)сA.

А в(ъ) нεдεлю что хотя(т) всε робятъ домово́ε:

тако(ж) и в полю дЂло всякоε поліово́ε.

І подобно за тоε бг̃ъ и(х) будεтъ кара́ти:

жε ва́жа(т)сA цε(р)ковны(и) zако(н) та(к) разоря́ти. /82/

Мы (ж) правосла(в)ныε дε(н) нεдε(л)ны(и) почита(и)мо:

а в(ъ) простыε пя(т)ницы всяки(м) трудо(м) тру(ж)да(и)мо.

Бо мы правосла(в)ными всѝ εсмы̀ нарεчέнны:

и соблю(д)ши зако(н) сво(и) будε(мъ) бг̃о(м) почтε(н)ны.

131. Ω zаматεрЂ́лы(х) дЂви́цахъ

Прилучаε(т)сA мно́го дорослы(х) дЂвъ вида́т(ъ):

и ты(х) що ужε нихто нε бεрέтъ огляда́т(ъ).

Z моло(д)шы(х) нε хотЂли лЂть за́му(ж) поступова́т(ъ),

для того̀ и нε хочε(т) таки(х) нихто̀ и бра́т(ъ).

А лЂпшε(и) бы в звыча(и)ны(х) лЂтε(х) жεно́ю зоста́т(ъ):

хотЂла (б) тεпε(р) в лЂтя(х), да жа́дε(н) нε з(ъ)хочε(т) взя(т).

Ужὲ змови(т) о(т) мεнὲ ба́бо о(т)косни́сA:

и нε ты(л)ко ная́вЂ, и вво снЂ̀ нε сни́сA.

¹ З правого боку на полі проти цього вірша приписано червоним чорнилом: Ω дню́ пя(т)нично(м) іщи ли(ст) р̃па. \105\

132. Ω жεна(х) сва(р)ливыхъ, и zлоязы́чны(х) /82 зв./

Рεкъ Соломо(н), лу(ч)шъ со (л)во́мъ в(ъ) пустини жи́ти:

нεжεли со жεною зло́ю в дому̀ бы́ти.

Сва(р)лива жεна̀ и днε(с) згибε(л) чεловЂку:

я́ко жε нέgды(с) бЂста в старода(в)нεмъ вЂку.

Многіε убо то(г)да̀ прε(з) жεнъ погибо́ша

му́жіε: что сεбε и(м) в(ъ) ώбла(ст) дадо́ша.

Щасливъ то(и) хто жεнЂ зло(и) сA нε подава́εтъ:

и що я(к) бέстіи по рεбра(х) ча́сто дава́εтъ.

Будε(т) таковы(и) то(л)ко, мЂ(т) вε(р)хъ на(д) жεно́ю:

на(д) злою тва́рію и на́ збы(т) проклято́ю.

I пε(в)наA то рέчъ ε(ст), жε така́A прокля́та:

бо о(т) бг̃а и людε(и) ласка то(и) о(т)ня́та.

I бл̃гословέніA бж̃ого нε ма́εтъ:

бо з(ъ) дія́воло(м) собЂ товары(ст)во ма́εтъ.

Zачи(м) бж̃ε сохраня(и) са(мъ) до́брого му́жа

о(д) тако(и) зло(и) тва́ры: жε(б) нε по(с)ты(г)ла ну́жа. /83/

Бо лЂпшъ мовя(т) жεлЂзо у водЂ вари́ти:

нεжε ψю́ю личину жεну злу учи́ти.

Ужε чл̃овЂкъ бЂдны(и) тако(и) нε нау́читъ:

раз†са(мъ) діяво(л) ґды̀ з(ъ) душεю ра(з)лу́читъ.

А тεпε(р) чεловЂчε мусЂшъ бЂду тε(р)пЂти:

и до смε(р)ти з(ъ) такою нε будε(ш) до(б)ра мЂти.

I са(м) тA нεха(и) г(с)дь рачитъ свободи́ти:

а жεну̀ твою злую з(ъ) свЂта скорεни́ти.

Ты̀ жε восхощѝ тоε о(т) нε(и) пострада́ти

за поку́ту: и будε(ш) в нεбЂ ца(р)ствовати.

Една(к) жεнЂ своε(и) зло(и) ни в чε(м) нε хили́сA:

и на кожды(и) дε(н) ки́εмъ па́ры(т) нε лЂни́сA.

А та(к) пεвнε о(т) бг̃а при(и)мεшъ нагоро́ду:

и полу́чи(ш) о(т) муки вЂчно(и) сεбЂ свобо́ду.

133. Ω жεна(х) zажыва́ющы(х) з(ъ) бы(т)нε горЂлчаны(и) тру́но(к): або яко́го ко(л)вεкъ пя́нства

Еслѝ жεна̀ з(ъ)бытέчнε горЂлку zажыва́εтъ:

пεвнε та́A мужεви вЂры нε сохраня́εтъ. /83 зв./

Бо бу́дε(т) ча́сто в(ъ) мужа худобу пу(д)крада́ти:

и всὲ імЂніε начнε(т) зго́ла расточа́ти. \106\

I и́ныε навы́кнε(т) злы́ε дЂла твори́ти:

о котры(х) всты(д)но ε(ст) дЂла(х) и говори́ти.

Понεва(ж) з(ъ) пя(н)ства нЂgды нЂтъ добро(г)[о] ничо́го:

εжεлѝ нε прεста́нε(т) запо(и)ства проклято́го.

ТаковаA и мужа в нищεту увожда́εтъ:

пото́мъ оглядЂвши(с) и сама̀ нищо̀ нε ма́ε(т).

Якъ посполи́тε мовя(т) іскра полε з(ъ)паляε(т):

а послЂ выпалε(н)A и сама̀ погибаεтъ.

Zачи(мъ) бы лЂпшъ бε(з) жоны та(к) собЂ пробува́ти:

нεжε таку́ю шка́пу и нεцноту дε(р)жати.

I сохраня(и) г(с)ди ω(т) злы(х) жεнъ чεловЂковъ

добры(х): прε(з) всЂ и(х) лЂта до самы(х) ко(н)чи́нъ вЂко(в).

134. Ω жεна́хъ z дЂтε(и) умира́ючи(х) /84/

Ди́вна и о томъ бж̃ε на(ш) дЂла твоA на́мъ:

жε попущаε(ш) з(ъ) дЂтε(и) умирати жεна́мъ.

А то подобно ты(л)ко смε(р)тныA причи́на:

нεвинно дытÀ о то(м), пры(ш)ла то ко(н)чи́на.

Хочъ мовятъ бεз(ъ) при́клю(ч)ки нε ма(ш) анЂ смε(р)ти:

εдна(к) и бε(з) приключки ґды часъ мусЂтъ вмε(р)ти.

Ты(л)ко то жε вмрε(т) жεна̀ та нεочищέнна:

а ґды̀ побожно жила̀ то бу́дεтъ сп̃сε(н)на.

А к тому̀ εслѝ з(ъ)можε(т) сповЂди зажы́ти:

то и в то(и) часъ мощно ε(и) дш̃у очисти́ти.

А тЂло хочъ кровію будвтъ осквε(р)нεнно

ґды̀ нε омы́ю(т) зε(м)лÀ очи́сти(т) я(к) будε(т) погрεбέнно.

Ω бж̃ε тво(р)чε тожε(с) жа́лю на(м) примножа́εшъ:

жε мт̃ε(р) о(т) дытяти и о(т) насъ о(т)быраεшъ.

Нεха(и) бы тоε дытA со́сцами воско(р)мляла:

и в(ъ) боя(з)ни то твоε(и) бз̃ско(и) выцвЂча́ла.

А то жε(с) нε своεго часу того дытяти:

изхотЂлъ роды́тε(л)ку εго̀ о(т)бира́ти.

Нεха(и) бы во вшεляки(х) цнота(х) выхова́ла:

и в наука(х) полεзныхъ, тεбЂ дохова́ла. /84 зв./

I на хвалу (б) твою̀ ώноε воскормила:

и на ста(н) назначε(н)ны(и) о(т) тεбὲ обрати́ла.

А́жε соізво́ли(л) сA εсѝ ты̀ іна́ко:

бл(с)вεнъ жε εстε(с) изволивы(и) и та́ко.

I в часъ дЂторо(ж)дεни(и) умε(р)шихъ нε забуди:

с(ъ) ст̃ы́ми поко(и) и(х), и на(мъ) мл(с)тивъ буди. \107\

135. Ω жεна(х) утЂкаючи(х) з доброго миру о(т) мужε(и) свои(х) нε дозна(в)ши [εщὲ ни до(б)ра̀ ни] ¹ жа́дного zла

Хо́чъ то пра(в)да на свЂтЂ мало то быва́εтъ:

жε з(ъ) добра миру жона о(т) мужа втЂкаεтъ:

Що (ж) бы то ужε была̀ тому̀ zа причи́на,

нε вЂмъ: знаε(т) жε εи лихаA годы́на.

Подобно для того̀ жε(б) на лучшо(и) жи́т(ъ) волЂ:

вε(д)лугъ самои ты(л)ко злои свояволЂ.

А і́нои причины нε можεмъ зна(и)доват(ъ):

и тε(ж) о нεувазЂ о́но(и) сA догадат(ъ). /85/

Раз†в чинъ і́ночεски(и) хочεтъ сεбЂ вступи́т(ъ):

нащо (ж) было̀ zаму(ж)ны(и) и бракъ да(р)мо чини́т(ъ).

Вступова(т) было̀ в чε(ст)ны(и) то(и) чинъ дЂвицεю:

а нε по брацЂ ма(л)жεнскомъ молодицεю.

Еслѝ прεждε хотЂла, нε вяза́т(ъ) было свЂтъ:

да тогда̀ было̀ спо(л)нит(ъ) бг̃у то(и) обЂтъ.

А то̀ нε подобаεтъ мужа покида́ти:

и бεз(ъ) позволε(н)A мужняго вступова́ти.

Бо и по пострыгахъ такихъ впя(т) выдава́ютъ:

и по прεжнεму z мужεмъ жи(т) повεлЂва́ютъ.

А εжεлѝ ω(т) мужа пошла̀ для свояволЂ:

ужε (ж) накруты́ласA либо по днε(с) дово́лЂ.

Мощно того нε чини́т(ъ), и впятъ пεрεста́ти:

да ω добромъ и чεстно(м) жи́тіи гада́ти.

Zачимъ окаянницε zнову навεрни́сA

к му́жу: и прощεніA в нεго̀ сподоби́сA.

Да живы з(ъ) мужεмъ чε(ст)но южъ и православно:

жε(б) было ω(т) всЂхъ твоὲ житіε похва́лно. /85 зв./

І до смε(р)ти чинити злого ю́жъ пока(и)сA:

и я(к) жεна̀ прε(д) свои(мъ) чε(ст)ны(мъ) мужε(м) смиря(и)сA.

А ты побо(ж)ны(и) мужу, нε ра(ч) έю сA згорша́т(ъ):

лε(ч) ґды чε(ст)но будε(т) жи(т), зво(л) [то] ² навЂк(ъ) запамята(т).

ВЂдаε(ш) жε на свЂтЂ всε то́ε быва́εтъ:

ужε (ж) живЂтε чε(ст)но нεха(и) васъ бг̃ъ проща́εтъ.

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису.

² Квадратні дужки стоять у рукопису. \108\

136. Ω жεна(х) плачущы(х) по умира́ющы(х) (ма́лы(х)) ¹ дЂтέхъ свои́хъ

Нεслушнε то такъ жέны сотворя́ютъ:

котры́ε рεвнε по дЂтяхъ рыда́ютъ.

Бо та(к) чинити вЂрнымъ нε годи(т)сA:

по ма́ло(м) плака(т) ко(т)роε вмε(р)тви́т(ъ)сA.

Абы здоро́в(ъ)ε а ω(т)роча будεтъ:

я(к) продо(л)жи́т(ъ)сA вЂкъ и прεізбу́дεтъ.

Пла(ч)тε по таки(х) що хлЂбъ поядаютъ

да(р)мо: а в(ъ) мла́ды(х) лЂтεхъ умира́ю(т). /86/

Нимало за хлЂбъ то(и) нε ω(т)роби́вши:

и за до́гля(д) вш̃ъ нЂтъ нε ω(т)служи(в)ши.

А малаA дыти́на власнε нε бува́ла:

бо εщε до утраты васъ нε привожа́ла.

Жε в пε(р)вомъ року ха(р)чи нε попсуεтъ:

ты(л)ко о(т) пε(р)си(и) сса́ти потрεбуεтъ.

А вамъ ни знати чεго̀ та(к) рыдати:

жε сщ̃ε(н)ника zа ты(мъ) нε слышати.

Плачтε вы по ты(х), що мру(т) у посро(д)ку вЂку:

ко(г)да̀ пришло (б) сA ты(л)ко жити чεловЂку.

А по малы(х) и стары(х) дурно нε рыда(и)тε:

алε бε(з) жалости и(х) ω(т) сεбε пуща(и)тε.

Бо писа́ніε о і́хъ плача(х) такъ дово́ди(т):

жε нε бε(з) грЂха тоε плачущы(мъ) прихо́дитъ.

Пла(ч)тε за грЂхѝ и ю(ж) того̀ нε воскрεситὲ:

анЂ тεжъ лεжа́ща(г)[о] умε(р)ша возставитὲ.

Zачимъ прошу ва(с) жέны, з(ъ)бытнε нε рыда(и)тε:

и о прεста́вл(ъ)шагосA дшЂ бг̃а блг̃а(и)тε. /86 зв./

¹ Круглі дужки стоять у рукопису.

137. Ω кухова́ркахъ, що по мЂста(х) варεноε продава́ютъ

Нε з(ъ)нεважаε(мъ) ты(х) жε(н) що та(к) сA справу́ютъ:

жε потравы розныε на прода(ж) готують.

Бо варεнаA рε(ч), якъ в дома(х) zавшε трέба:

а голо(д)ному го́стю на(и)пачε потрέба.

Кгды нε можε(т) в скоры(и) часъ часо(м) извари́ти:

прεто зволи(т) собЂ варεного купити.

I добрыε поря(д)ки індЂ то быва́ють:

гдε по города(х) стравы готовы продава́ю(т). \109\

А по іны(х) города(х) и хлЂба нε зна(и)тѝ

пεчέно(г)[о]: мусЂтъ та(к) Ђха(т) або́ по(и)ты̀.

А нε ты(л)ко жε(б) сA мо(г)лъ стравою поживи́т(ъ):

да і бз(з) хлЂба по(и)дε(т) хо(ч) мусЂтъ подыви(т).

I злὲ та(м), жε стравами го(с)тямъ нε выгожа́ю(т):

а що го(р)шε(и) жε і хлЂба нε продава́ютъ.

Zвы́ча(и) то в таки(х) мЂста(х) на́збы(т) нε потрεбны(и):

а гдὲ продава́ю(т), то всЂмъ бл̃гопотрεбны(и). /87/

Розны(и) бы го(ст) мусЂлъ бы в ни(х) хлЂбъ купова́ти:

и я(к) слу(ш)но платою ώныхъ нε вкрывжа́ти.

Zачи(м) в нεвыго́дны(х) мЂстахъ бода(и) ни бува́т(ъ)

го(с)тя(мъ): жε повыля́вши мусятъ и поεжжа́т(ъ).

I поЂха(в)ши и́хъ zвы́чаю нε похва́лятъ:

и в далεко(м) краю похва́лою нε просла́вятъ.

А то на Вкра́инЂ ту(т) [Малоро(с)си(и)скои] ¹ нε всЂ мЂста выго(д)ны:

жε побува(в)ши гостЂ, и поЂдутъ голо́дны.

Ежεли (ж) у кого ε(ст) що за ха(р)чъ у возЂ:

то я(к) ко(л)вεкъ такому надЂA у бз̃Ђ.

А в ля(д)зски(х) и в лито(в)ски(х) края(х) продаваютъ:

хлЂбъ и стравы: и ка(р)чмы по шляха(х) з(ъ) всЂ́ми выгодами маю(т).

Ажъ гостεви бываε(т) вшεлякаA выго́да:

ко́ня(мъ) ха(р)чи и самы(мъ) пи́во(м) и мέдо(м) охло́да.

А ту(т) в насъ ра(з)†звы́ча(и) то(и) по мЂста(х) валέчныхъ:

я(к) то по стародавны(х) города́хъ столεчныхъ.

А в мало(м) мЂстЂ гостю ни пыта(и) поживи́ти:

ґды (б) сA замεшка(л), то мо(г)лъ бы дш̃у умори́ти. /87 зв./

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису.

138. Ω жεна́хъ близня́та ра(ж)да́ющы(х): си́рЂчъ по дво́ε дЂтε(и)

Оудиви́тεлно(ст) трέба и в то́мъ дЂлε мЂ́ти:

жὲ мно́гіи жεны по дво́ε ро́дя(т) дЂти.

I что̀ бы то̀ така́я бы́ла за причи́на:

жε у і́но(и) нε εдна̀ роди(т)сA дыти́на.

I чεму̀ на(и)бо(л)шъ того̀ на свЂтЂ быва́εтъ:

жε εдно̀ умира́ε(т) εдно̀ оставля́εтъ.

А ча́со(м) и ωбо́ε та́кожъ помира́ютъ:

и ма́ло гдὲ близнюкѝ на свЂтЂ взраста́ю(т). \110\

А ґды нε помрутъ кто̀ з ны(х) двои́хъ ста(р)шы(и) бу́дε(т):

раз†то(и) котры(и) ща(ст)A бо(л)шоε мЂт(ъ) бу́дε(т).

I ґды (б) тε(ж) ко(т)раA в го(д) по дво́ε ражда́ла:

тако(и) была (б) о(т) всяки(х) козаковъ похва́ла.

А хочъ бы по εдно́му абы̀ ко́ждого ро́ку:

іжъ бы сA запа́сила на то́ε знаро́ку.

А про мέнε хочъ нεха(и) родя(т) и по тро́ε:

нε ты(л)ко по εдному̀ або тεжъ по двоὲ. /88/

139. Ω жεна(х) богаты(х) ма́мки дЂтε(м) дε(р)жа́щы(х): а свои́ми пε(р)сями дЂтε(и) нε кормя́щыхъ

Ди́вныε обы́чаи в богаты(х) жε(н) быва́ю(т):

жε то са́мы сA свои(х) власны(х) дЂто(к) цура́ю(т).

А ґды (б) послЂ бога(т)ства была̀ зно́ву убо́га:

нε зго(р)шалася (б) та(к)жε дытя(м) свои(мъ) нεбо́га.

I та(к) то я мо(в)лю, бεрѝ и(х) бж̃аA мт̃и:

я(к) нε знаю(т) убо́зства нε зычу и(м) и зна́ти.

140. Ω жεна(х) нεωсторо́жны(х), присыпля́ючи(х) малы́хъ дЂтε(и) свои́хъ

I ты́ε в розны(х) стра́на(х) приго́ды быва́ю(т):

жε свои(х) малыхъ дЂтε(и) жέны присыпля́ю(т).

А то пя́ны(м) мт̃рε(мъ) та́A ско(р)бъ луча́εтъ:

або̀ з(ъ) нεостро́жно(с)тε(и) и́хъ тоε става́εтъ.

А часо(м) и бεз(ъ) пя(н)ства приго́да мно́го мо́жε:

ты(л)ко и ω(т) тако́го грЂха рату(и) и́хъ бж̃ε. /88 зв./

Прεто (ж) нεха(и) остро́жно(ст) жέны сεбЂ ма́ютъ:

и пу(д) бо́ко(м) малы(х) дЂтε(и) нε поклада́ютъ.

Волю́ сA бы вεликихъ мЂли поклада́ти:

котры(х) ю(ж) и при бо́ку нε мощно приспа́ти.

К вεликому хо(ч) сA и опрέтъ и приты́снεтъ:

то вεлики(и) сA про(ч)кнεтъ и εи поты́снεтъ.

Ω(т) нέ(и) са(м) сA да́лЂ(и) до кра́ю ω(т)сунεтъ:

и́ли εи до стЂны̀ саму́ю посу́нεтъ.

Zачи(м) жо́ны о(т) мεнὲ науки послуша(и)тε:

и пора́ды своέи и мнЂ та(к)жε дава(и)тε. \111\

141. Ω жεна(х) му́жны (х), и бо(л)шε(и) в дома(х) свои(х) бεз(ъ) мужε(и) пробува́ющыхъ

Мно́го на свЂтЂ таки́хъ жέнъ быва́εт:

жε іна до(л)гъ ча́съ сама̀ пробува́εтъ

У дому̀ своε(м): бεз(ъ) му́жа живу́щи:

и вЂру му́жу в(ъ)ставычно блюду́щи.

А іна в грέчку ска́чεтъ добрε бεз му́жа:

ажъ послЂ пра́цы іногда нεду́жа. /89/

А и при му́жу і́на то́жъ справу́εтъ ¹:

и бεз(ъ)прεста(н)но ты(мъ) хлЂбомъ кεру́εтъ.

I нЂgды ники́мъ нε пεрεбыраεтъ:

алε охо́тно всЂмъ нε возбраня́εтъ.

Дово́лно людε(и) голодны(х) контε(н)ту́εтъ:

и контεнтова(т) изнову обЂцу́εтъ.

І́ная (ж) сама̀ го́лодомъ вмира́εтъ:

и нико́го тέжъ и нε поживля́εтъ.

I ни до ко́го обачε(н)A нε ма́є:

жε з голо(д)ного нε спогада́ε.

Прεто (ж) така́A в скупоща(х) нε коха(и)сA:

да к(ъ) нεиму́щы(м) того̀ хлЂба огляда(и)сA ². /89 зв./

Ω(т) здέ почина́ю(т)сA вЂ(р)ши особныε, послЂ жέнъ ω мужέхъ до́бры (х); а бо́лшъ ω злы(х) ро́зны(х), якожε и назадЂ положилε(м) о злы(х) многихъ

142. Ω мужεхъ ωставля́ющы (х), [си́рЂчъ, ки́дающы(х)] ³ свои жέны, и други́ми жεня́щы(х)сA вЂршы наказа́тεлныε

Zапамятало(ст) и тамъ вεлика бываεтъ:

гдε муж свою́ вла(с)ную жону̀ покида́εтъ.

I εслѝ дε(р)знε(т) в(ъ) други(и) ра(з) сA ожεни́ти:

ω я(к) жв εго будε(т) бг̃ъ блгослови́ти.

¹ Починаючи з цього рядка, увесь вірш до кінця перекреслено двома лініями навхрест чорним чорнилом.

² Третина сторінки не заповнена віршовим текстом. У кінці вірша проведено риску, а нижче червоним чорнилом приписано: Ещε іщѝ ли́сту ω жεнахъ напрεдЂ, ли(ст) с̃о. У В. Перетца помилково с̃ь. Див. «Вірші єром. Климентія...», стор. 79.

³ Квадратні дужки стоять у рукопису. \112\

Понεва(ж) то бг̃ови тво́рятъ ошука(н)стзо:

чεрε(з) нεразсудноε своὲ окая́нство. /90/

Алε са(мъ) сA нεборакъ напро(д) ωшука́εтъ:

жε з(ъ) бг̃о(м) бу(д)то з(ъ) хлопцε(м) жа(р)това(т) дε(р)заεтъ.

По д†жонЂ мЂт(ъ), zвыча(и) то нε хр(с)тія(н)ски(и):

ты(л)ко о́бε(л) и цЂлε та(к) по басу(р)мански(и).

I разумЂε(т) жε з(ъ) ты(мъ) дЂломъ утаи́тъсA:

ажε на ввε(с) свЂтъ в ско́ру(м) часЂ обличи(т)сA.

I такъ всЂ людε εму̀ начну(т) сA руга́ти:

жε та(к) собЂ важы(л)сA злε поступова́ти.

I ка(р)ности бж̃іA zа то̀ нε мина́ютъ:

и ста(р)шіε ча́сто таки(х) крЂпко кара́ютъ.

А ωсобно до з(ъ)бы́тнε(и) прихо́дятъ утра́ты:

и до голо(в)нои тε(ж) іныε из(ъ)тра́ты.

А що го(р)шъ, жὲ з(ъ) жоною тою̀ разлуча́ютъ:

и до пε(р)вои жонѝ знову привε(р)та́ютъ.

I крέвныε о(д) таки(х) ла́ску о(т)і(и)му́ютъ:

и до крε(в)ности своε(и) ужε нε при(и)му́ютъ.

І в(ъ) жа(д)ныхъ рεчахъ вЂрыти нε будутъ:

и якъ бε(з)зако(н)ника любити zабудутъ. /90 зв./

Z жоною бо пε(р)вою до смε(р)ти жи́т(ъ) прыся́гъ:

а забувши стра(х) бж̃и(и) за другую пося́гъ.

Ужε (ж) нεха(и) з(ъ) пε(р)вою з(ъ)нову пробува́εтъ:

а о прощεнство бг̃а и людε(и) впраша́εтъ.

143. Ω рεвни́вы(х) мужέхъ, котрыε о(т)ню(д) свои(м) жεна(мъ) [в(ъ) ты(х) рεча(х)] ¹ нε іма́ютъ вЂры

Zвыча(и)наA правε та́мъ любо(в) нε быва́εтъ:

гдε збытεчнаA рεвно(ст) в кого пробуваεтъ.

Я́ко то му(ж) на жону̀ бε(з)виннε рεвнуεтъ:

и для того ба(р)зо злε бЂдны(и) поступу́εтъ.

А і са(мъ) своε жы(т)ло̀ всяко провождаεтъ:

що нε хто іны(и) ты(л)ко са(м) бг̃ъ εго̀ зна́εтъ.

А ωсо(б)но ґды́ звεлитъ жонЂ шы(н)кова́ти:

то εщε го(р)шъ в то врεмA начнε(т) рεвнова́ти.

А нащо (ж) было εму и шы́нкъ zаводити:

понεва(ж) нε вЂрити або нε люби́ти. /91/

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису. \113\

Бо и прε(д) ни́мъ самы(мъ) ю(ж) буду(т) жону за(и)ма́т(ъ):

а εму̀ трεба то́ε то(г)да̀ за жа(р)тъ при(и)ма́т(ъ).

А εжεли тому́ сA начнεть противы́ти:

то ни жа(д)ны(и) до нεго нε по(и)дэтъ и пи́ти.

А та(к) рεвнивчε прεста(н) ужε рεвнова́ти:

εсли хочε(ш) ты(мъ) хлЂбомъ собЂ забавля́ти.

А понεва(ж) и то(г)да̀ будεшъ рεвнова́ти:

то нε бу́дε(ш) згола з(ъ) шы(н)ку пожы(т)ку ма́ти.

А якъ нату́ры собЂ тоε(и) пεрεста́нεшъ:

то вεликую прибы(л) з(ъ) жоною мЂт(ъ) ста́нεшъ.

Істи(н)ную правду я́ тобЂ повЂда́ю:

бо(м) на свЂтЂ всякіи рЂчи такъжε зна́ю.

I са(м) ты совε(р)шεнно того мо́жεшъ дозна́т(ъ):

и людε тобЂ тоε та(к)жε могутъ призна́т(ъ).

А жоны такъ бε(з)пу́тно нε пεрεстεрЂга(и):

да εщὲ и і́ны(м) рεчъ такую знεважа(и).

А εслѝ гдε на свЂтЂ и жона̀ згрЂшы́ла:

εдна(к) можε худо́бы му́жнε(и) нε згуби́ла. /91 зв./

I на грЂхѝ нε мощно правда позволя́ти:

алε ко(ж)дого трεба о(т) ны(х) о(т)враща́ти.

144. Ω ро́дича(х) нεува́жны(х), котрыε свои(х) дЂтε(и) сочεтаваю(т) бра́ку насы́лствіεмъ [то έсть з(ъ) приму́сомъ] ¹. Нε иму́щы(х) [дв̃и́цЂ або мл(д)нцεвЂ] ¹ мεжду собою совεршε(н)нои любвЂ

Нε до́брε роди́тεли вε(л)мѝ поступу́ютъ:

εслѝ братисA дЂтε(и) своихъ насылу́ютъ.

Еслѝ бо тεжъ нε мЂютъ любвѝ совε(р)шεнно:

будε(т) житіε мε(ж)ду і́ми развращε(н)но.

I нε буду(т) в люб†жи(т), мо(в)лю то вамъ та́ко:

чужда́тиму(т)сA са́мы сεбὲ а нε іна́ко.

Утвε(р)ждέніA собЂ нε будутъ мЂт(ъ) zго́ла:

жона або му(ж) бу́дε(т) утЂкати з(ъ) двора.

I нε буду(т) доброго сεбЂ бы́ту мЂти:

хо(ч) и бога́ты буду(т), и приплодя(т) дЂти. /92/

Жона̀ бо побожнаA лю́битъ му́жа лаго́дна:

о́вшε(мъ) ст̃обливого и бг̃оугодна.

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису. \114\

Нε можε(т) бо сA тамо вражда помЂща́ти:

εжεли в добро(и) люб†стану(т) жытε(л)ствовати.

Будутъ тыε любо(в)но жити доскона́лε:

и славы зло(и) о(т) людε(и) нε будутъ мЂ(т) ца́лε.

Свояволности собЂ онѝ нε позна́ютъ:

всякіε разумныε лю́дε то призна́ютъ.

Ωц̃ъ жε о дщεрЂ то(и) будε(т) сA вεсεли́т(ъ):

ю́жε ґды̀ бεзра(з)судно нε схочε(т) потопи́т(ъ).

I такъ родычи о томъ добрε разсужда(и)тε

собЂ. Ґды сA нε лю́бя(т) брати(с) нε примуша(и)тε.

Покида́εтъ бо та́A жона̀ своέго мужа:

и бЂгаε(т) на стра́ну, и бываεтъ чу́жа.

Zнову (ж) му(ж) свою власну жону покидаεтъ:

нε зна(т) для чεго̀, ты(л)ко що лю(б)вѝ нε ма́εтъ.

Еди(н) собЂ гдε ко(л)вεкъ станεтъ пробува́ти:

ю́ношε(с)ки впя(т) жи(т) лю(б) друго(и) жоны̀ иска́ти. /92 зв./

Ва(мъ) жε и повторε в томъ родычи поража́ю:

слушную науку ва(мъ) пи(с)момъ доклада́ю.

Е́стъ бо того̀ на свЂтЂ всюда ба(р)зо мно́го:

гдὲ покидаε(т) мужа идε(т) за другого.

Да впя(т) и другого втожъ жывого̀ покида́εтъ:

а за(и)шέдши далεко блу(д)но сA обхо(ж)да́εтъ

I вы̀ родитεліε в томъ согрЂша́εтε:

жε свои(х) дщεры(и) [за ко(г)[о] нε хотя(т)] ¹ сы́лою пxа́εтε.

145. Ω чεловЂ́ку. ωкая(н)номъ то(мъ), в котро(г)[о] жона̀ старшаA, а нε ωнъ са́мъ мужъ

Хто̀ тако́му глупаку̀ нε бу́дεтъ смЂя́ти:

и окая(н)ному εму сA наруга́ти.

Жε са(м) сεбε сатанЂ в(ъ) о́бла(ст) дава́εтъ:

понεва(ж) жонЂ своε(и) во всε(м) сA схыля́εтъ.

Нε годε(н) таки(и) глупакъ о(т) людε(и) ша(и)ности:

а́лε насмЂви(с)ка: а о(т) бг̃а ка(р)ности. /93/

I пεвнε будε(т) крЂпко бг̃ъ того̀ кара́ти:

жε зло(и) жоны̀ я(к) шка́пы нε вмЂ́ε(т) [на у(з)дЂ́] ¹ дε(р)жа́ти.

Ото (ж) тобЂ глупа́чε нау́ку дава́ю.

абы(с) рεбра крушы(л) зло(и) жонЂ, поража́ю.

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису. \115\

А εжεлѝ пораду мою̀ занεха́εшь:

нε минε(т) тA вεлика бЂда̀ самъ дозна́εшъ.

Бо на здоро́въε твоὲ жона̀ твоÀ ватуεтъ:

а чεго и нε знаε(ш), смε(р)ть тεбЂ готуεтъ.

Пити и Ђсти тобЂ потравы̀ даваεтъ:

а часо(м) и труты(з)ну тобЂ жъ зготовля́εтъ.

А та(к) окая(н)ничὲ напро(д) са(м) нε куша(и):

нεха(и) жона пи́ε(т) пε(р)шъ и я(ст), мεнὲ слуша(и).

А gды (б) сама̀ напεрε(д) скушати нε мЂла:

то го(р)шко́мъ або ки́εмъ косни(с) εи тЂла.

Або цу(р)кою скруты̀ ε(и) руки и но́ги:

жεбы нε пврεлЂзла и чрε(з) два̀ поро́ги.

Або звяза(в)ши посадѝ к(ъ) гаря́чо(и) пέчи:

що(б) припε(к)ли́сA ώну(и) шата́нскіε плέчи. /93 зв./

А нε мЂлъ бы(с) та(к) я(к) тA учу̀ частова́ти:

бу́дε(ш) до смε(р)ти свов(и) лютЂ погиба́ти.

I хто ко(л)вεкъ ста(р)шую жону в сεбὲ ма́εтъ:

то нεха(и) ста(р)шынство̀ обу́хо(м) о(т)гоня́εтъ.

А нε будεтъ ста(р)шынства о(т) нε(и) о(т)гоня́ти:

нε будε(т) εго̀ нЂgды бг̃ъ бл̃г(с)ловля́ти.

А хто ста(р)шынства̀ жонЂ̀ своε(и) нε попуща́εтъ:

да ки́εмъ ча́сто даε(т), бг̃ъ то(г)[о] похваляε(т).

I такъ ока́лничε тобЂ поража́т(ъ) му́шу:

чинѝ та(к) сп̃сε(ш) свою̀ и жоны зло(и) ду́шу.

146. Ω людε(х) ты(х) нεслу́шнε чи́нячихъ, ко(т)ры́ε жεня(т)сA и посягаю(т) нε в ра́вно(с)ти лЂ́тъ бу́дучи: то ε(ст) імε(н)но, жε часо(м) будε(т) му(ж) ста(р) а жона̀ вε(л)мѝ мо́лода: або жона̀ вε(л)мѝ стара, а му(ж) на́збы(т) моло(д), а та(к) мε(ж) таковыми болшъ житіA зло(г)[о], нεжε добро(г)[о] того̀ ра́ди /94/

Много того̀ вида́εмъ мεжду xр(с)тія́ны:

ко(т)рыε о(т)ню(д) го(д)ны вεли́кои нага́ны.

Zа що̀: за то́ε, жε бεру(т) молоды(х) стары́ε:

а за стары(х) дЂдовъ иду(т) жо́ны молоды́ε.

А такъ нε добрε жε му(ж) ста(р) а жона̀ мло́да:

бываε(т) мεж(ъ) таки́ми вεлика нεзго́да. \116\

А хоча(и) му(ж) мло(д) и а жона̀ εму̀ ста́ра:

злая и та(м) рε(ч) ε(ст), и нε бываε(т) похва́ла.

I бл̃гословε(н)ство бж̃іε о(т)бЂга́εтъ:

а нέнави(ст) и вражда в(ъ) до(м) то(и) сA всεля́εтъ.

Zачи(м) то нЂgды в дому то(м) добра̀ нε бу́дεтъ:

ґды мεж собою жити гдὲ нεровнA бу́дεтъ.

Бо и посполитε о то(м) такъ повЂдаютъ:

бг̃ъ тому да(в) хто̀ ровню понявъ при(з)наваю(т).

Прεто о(т) таки(х) бра́ковъ хр(с)тія(н) хранѝ бж̃ε:

бо вε(л)мѝ нεприли(ч)но то ε(ст) и нεго́жε.

А дару(и) в ровны(х) лЂтя(х) браки при(и)мова́ти:

и бл(с)вεніε о(т) тεбὲ ω(т)бирати.

Да бу́ду(т) таковыε жи(т) в люб†совε(р)шεнно(и):

и прεбуду(т) прε(з) помощъ твою̀ в(ъ) по(л)зЂ дш̃έвно(и). /94 зв./

147. Ω иновЂрнои εдно́и пε(р)со́нЂ мε(ж)ду му́жε(мъ) и жεно́ю: то ε(ст) [напри́кла(д)] ¹ кгды бываε(т) часо(м) мужъ ляхъ а жεна̀ бл̃гоч(с)ти́ваA; або жεна нεбл̃гоч(с)ти́ваA а му(ж) бл̃гоч(с)ти́вы(и), а хоча(и) и обо́ε бл̃гоч(с)ти́выε да нε ε(д)ныхъ людε(и): сы́рЂчъ му(ж) будε(т) моска(л) а́бо литви́нъ або̀ бо(и)ко або цы́га(н), і́ли тε(ж) з(ъ) жы́да пεрέхры(ст), ілѝ за(с) жона̀ таковы(х) людε(и), а ω(н) правдивы(и) руснакъ козакъ украи́нεцъ поро́ды малоро(с)си(и)ско(и)

Нε ма(ш) лу́чшεго жи(т)ла̀ в малжε(н)ст†на свЂ́тЂ:

якъ εдиновЂрную жону̀ собЂ мЂти.

Бо ґды̀ εди́но будεтъ нεεдиновЂрно:

то бываε(т) другому болшε(и) и нεвЂрно.

Жε εдно̀ εдному вЂмъ можε(т) доса(ж)да́ти:

и вшεлякую распру о то́мъ справова́ти.

Zовущы гεрεтыко́мъ а нε правосла́внымъ:

або тεжъ нεчεстивы(м) и о́бε(л) sлославны(мъ).

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису. \117\

А та(к) нε жи́εтъ та́мо любовь совε(р)шεнна:

а́лε совε(р)шεнно зостанεтъ развращε(н)на. /95/

I понεва́жъ то́ε та́къ на свЂтЂ вεдε(т)сA:

да(р)мо з нε εдновЂ(р)нымъ і́ноε бεрε(т)сA.

Тоε (ж) ε(ст) ґды̀ нε εдны(х) и людε(и) поро́ды:

нε мЂютъ и такіи мε(ж) собою зго́ды.

Жε то власнε поросÀ з(ъ) вовко(м) пробуваεтъ:

а жа́лости и ско(р)бы щодε(н) прибавля́εтъ.

Zачи́мъ то̀ подобаεтъ людε(м) хр(с)тіянски(мъ):

нε мЂт(ъ) при́чты к(ъ) дш̃а(м) инородны(м) и пога(н)ски(мъ).

Алε братисA з(ъ) такимъ я(к) само̀ ко(т)ро́ε:

да нε будε(т) мεж(ъ) ни́ми житіε лихо́ε.

А хто добры(и) куси(в)сA інородноε взя́т(ъ):

нεха(и) бг̃ъ рачи(т) жи(т)ло доброε дарова́т(ъ).

Жεбы ап(ст)лскіε з(ъ)полнили(с) словεса̀:

прε(з) нεізрεчεнныε бз̃скіε чудεса̀.

Сп̃сέт(ъ)сA му(ж) нεвЂрε(н) о жεнЂ̀ вЂрнЂ:

и жεна̀ нεвЂрнаA о мужЂ вЂрнЂ.

148. Ω роди́тεлε(х) сочεтава́ющыхъ браку дЂтε(и) свои(х) вε(л)мѝ в(ъ) ма́лы(х) лЂтεхъ прεждε врεмεни /95 зв./

Роды́тεлε(мъ) и то́ε дЂло ε(ст) утЂшно:

алε да(и) бж̃ε жεбы̀ и́мъ было̀ бε(з)грЂшно.

Кгды (ж) бε(з)врεмε(н)но за́му(ж) даваю(т) дЂви́цы:

в(ъ) εдина́дεсяты(х) лЂтε(х) о(т)рокови́цы.

А в двана́дεсяти лЂтъ сн̃овъ ожεня́ютъ:

ты(л)ко бг̃у грЂхъ а людя(мъ) смЂхъ сотворя́ю(т).

Бо нεдоро́слы(и) ω(н) му(ж) будε(т) в цу(р)ки гра́ти:

а малаA нεвЂста ку́клы справова́ти.

Прεто̀ пожа(л)сA бж̃ε такого малжεнства:

жε εщε нε отвыкли чинити блазε(н)ства.

Часомъ и дорослыε ста(т)кова́т(ъ) нε вмЂютъ:

да вла(с)нε я(к) малы́ε дЂти такъ шалЂю(т).

А малы(и) ма(л)жо́нокъ ωвшε(мъ) статкова(т) нε бу́дε(т):

що ожεни(в)сA куда̀ по(и)дε(т) то забудεтъ.

А та(к) згола нε трεба ма́лы(х) сн̃о́въ жεни́т(ъ):

нε здолЂ́ю(т) зароби́т(ъ) хлЂба дш̃и поживи́т(ъ). \118\

Кро(м) за гото́вымъ хлЂбомъ буду(т) пу(д)роста́ти:

по́ку(л) на́вча(т)сA та(к) я(к) людε работа́ти. /96/

А то вЂмъ в Ли(т)†малы(х) жέня(т) злε справу́ют:

що нεсмыслε(н)ны(мъ) дЂтя(м) свЂтъ ты(л)ко завязу́ю(т).

В шε(ст)на́дцати(х) лЂтъ слушно мл(д)нца жεни́ти:

а дв̃и́цу в трына(д)ця(т) інакъ нε чини́ти.

I таки(х) εщε (б) вво́ди(т) в то(и) чинъ нε подоба́ло:

да на іны(и) часъ до лЂтъ слушны(х) о(т)клада́ло.

А слушно(ст) лЂтъ в двадца(т) ро(к) ожεни́ти сн̃а:

о(т) ко(т)рого можε(т) бы(т) в рокъ и дыти́на.

А дщε(р) присто(и)но заму(ж) в(ъ) ε̃ι лЂтъ дава́ти:

то мо(ж)на рε(ч) до року и матε(р)ю ста́ти.

А малы́ε ки(л)ко рокъ гибЂю(т) ¹ бε(з) припло́дку:

я(к) вЂтвы нεдости(г)лы(х) овощны(х) дрε(в) в(ъ) ωгоро(д)ку.

Zачи(м) всяку рε(ч) в сво(и) ча(с) потрεбно встроя́ти:

то са(мъ) бг̃ъ да і лю́дε буду(т) похваля́ти.

I я́ на таку́ю слушно(ст) раду дава́ю:

а що̀ зганилε(мъ) жε малы(х) жέнитε, прощε(н)ства впраша́ю. /96 зв./

¹ В. Перетц невірно зауважив: Мабуть, треба читати, гнбЂю(т). Див. «Вірші єром. Климентія...», стор. 86.

149. Ω жεня́щы(х)сA мужέхъ в(ъ) трέты(и) разъ и в чεтвε(р)ты(и). И ω жέна(х) ідучихъ zамужъ, в(ъ) трέтεε и вчεтвε(р)тεε

Мно́го мε(ж) хр(с)тія́ны и того̀ быва́εтъ:

жε і́ны(и) мужъ в(ъ) трεты(и) ра(з) жεнити(с) дεрза́εтъ.

Та(к)жε и жέны в трεты(и) ра(з) за́му(ж) итѝ смЂютъ:

и нε по хр(с)тія(н)ски(и) чинити то вмЂютъ.

Ω я(к) жε таки(х) будε(т) бг̃ъ бл̃гословля́ти:

жε сщ̃ε(н)нико(в) смЂю(т) в то(м) ошукива́ти.

Прε(д) сщ̃εннико(м) та(и)ны свои zакрыва́ютъ:

и сщ̃ε(н)ники то(г)[о] нε зна́ю(т) да вЂнча́ютъ.

А трεтεго вЂнча(н)A и нε написа́нно:

ты(л)ко д†на то(и) чи(н) о(т) оц̃ε(в) ст̃ы(х) да́нно.

I цε(р)ковъ ст̃а́A та(к) то(и) законъ трыма́εтъ:

жε жεни́ти(с) о(т) дво(х) разъ бо(л)шъ нε по(з)воля́εтъ. \119\

Zаму(ж) иты̀ два ра́зы и жεни́ти(с) то зако́нно:

а ва́житисA в трεты(и) ра(з), ε(ст) бεззако́нно. /97/

Псу́ю(т) бо за́ко(н) бж̃и(и) и даю́тъ на пота́лу:

сквε(р)но ю(ж) ты(х) жи(т)ло̀, жыву(т) я(к) свы(н)ε в ка́лу.

I вεли́ко(и) на то̀ потрεба поку́ты:

ґды̀ сA нε ра(з)лу́ча(т), жε(б) грЂха того̀ збу́ти.

Ещε (ж) и таки(х) всюда много пробуваεтъ ¹:

що вчεтвε(р)тоε з лихо(м) брати(с) покуша́ю(т).

Ужὲ тако́вы(м) тру(д)но дава́т(ъ) прощέніε:

бо и прощающы(х) ждε(т) пεкε(л)но потоплέніε.

Ра(з)†тако́вы(х) пε(р)сонъ та(к) мо(щ)но прости́ти:

ґды разлу́ча(т)с(ъ) из(ъ)воля(т) в чε(р)нεцство вступи́ти.

А вступи(в)ши всὲ своε в мн(с)ты(р) о(т)да́ти:

и та(к) прощέніε могу(т) о(т) бг̃а приня́ти.

150. Ω стары(х) дЂдахъ жεня́щы(х)сA, и ω стары(х) баба(х) zамужъ іду́чихъ

ЛЂ́пшε(и) бы стары(мъ) во удо(в)ст†сA ко(н)чи́ти:

нεжε вεли́ко мла́ды(мъ) згоршε(н)ε чини́ти. /97 зв./

Частокро(т)но бо то́ε вида́εмъ на свЂтЂ:

жε стары́ε бεру(т)сA, я(к) мла́дыε дЂти.

I та(к) осудови(с)ка і́хъ бра(н)ε досто(и)но:

бо ю(ж) жεнити(с) стары(м) згола нεпристо(и)но.

Хочъ бы по а́гг̃л(с)ки(и) сA моглѝ обходи́ти:

εднакъ нε зна(в)ши того буду(т) іхъ суди́ти.

I ты(л)ко до грЂха̀ бо(л)шъ людε(и) приво(ж)да́ютъ:

жε и(х) в(ъ)правду су(ж)дέн(ъ)A годны(х) осу(ж)да́ютъ.

I ты(м) дЂломъ дЂды́щε і́нъ стары(и) вымо(в)ляεтъ:

жε господы́нЂ собЂ для худо́бы нε ма́εтъ.

А мощ(ъ)но (б) [за то(и) коштъ] ² для дозору ко(г)[о] принаня́ти:

а нεжε в подывε(н)ε людя(м) сA пода́ти.

Бо и кожды(и) чл̃къ можεтъ подиви́ти:

жε и о(т) бг̃а грЂхъ ε(ст) стары(мъ) сA жεни́ти.

Бг̃ъ пода(л) мла́ды(мъ) людεмъ чε(ст)ноε малжε(н)ство:

а стары́ε з(ъ) нεста(т)ку чи́ня(т) то̀ шалέнство.

¹ На полі напроти цього рядка написано літеру ю. Над нею і над літерою ε у слові пробуваεтъ поставлені однакові знаки червоним чорнилом — дашки. Очевидно, автор вагався, поставити це дієслово у формі однини чи множини.

² Квадратні дужки стоять у рукопису. \120\

А попа(м) бы трεба бабъ з дЂда́ми нε вЂнча́т(ъ):

хо(ч) бы мЂли за то́ε и́мъ и пεрεплача́тъ. /98/

I пови́нни (б) такого бεзчи́нства з(ъ)бороня́т(ъ):

и приходя́щую и(мъ) вскорЂ смε(р)ть вспомина(т).

151. Ω мужε(х) упо(р)ныхъ и бεзра(з)су́дныхъ: ко(т)рыε о(т)нюдъ нε імЂю(т) люб†ку свои(мъ) жεна(мъ) звлаща ку чε(ст)нымъ нε пудо(и)зрε(н)нымъ и побо́жны(мъ)

Мно́го ε(ст) нεуважны(х) и мужε(и) на свЂтЂ:

жε чε(ст)ныхъ жо(н) нε хотятъ в до(б)ро(и) лю(б)†мЂ́ти.

Будε(т) і́ны(и) в(ъ) всяки(х) дЂлахъ самъ ляда́що:

а жεну̀ чε(ст)ну щодн̃ь караεтъ низа́що.

Кро(м) за то жε о(т) злого εго о(т)враща́εт:

жε нε жи́ε(т) з(ъ) своέю да к чужды(мъ) вчаща́εтъ.

А ωна жиεтъ свято и тε(ж) прεподо́бно:

и жа(д)ноε нε чи́нитъ дЂло нεподо́бно.

А хо(ч) бы и постεрε(г)лъ в(ъ) ко(т)рыхъ рεчахъ когда̀:

годи́ло (б) сA для Хр(с)та прости́ти и тогда̀.

Якъ мовятъ, нε всὲ тоε на но́ги станови́т(ъ):

мо́щ(ъ)но и слова́ми ласкавыми научи́т(ъ). /98 зв./

I поража́т(ъ)сA жоны̀ на добрыε рέчи:

а бг̃омε(р)зского сA ко́лоту стεрέчи.

Бг̃ъ васъ сочεта(л), да дру(г) з(ъ) друго(м) в(ъ) лю(б)†живЂ(т):

а ту(р)баци(и) бεз(ъ)пу(т)ныхъ нЂgды нε чинЂтъ.

А кгды̀ о(т)ню(д) зла̀ жона ту̀ добрε нахиля(и):

а з(ъ) доброю в(ъ) чεстно(и) люб†завшε пробува(и).

А ґды̀ стε обоε злы́ε, хто (ж) васъ будε(т) навча(т):

кро(м) са(м) бг̃ъ нεха(и) схочε(т) на пу(т) до(б)ръ на(с)тавля(т).

152. Ω сщ̃ε(н)никахъ свЂ́цкихъ вдо(в)ству́ючи(х)

Нε трεба (б) шановати жоны̀ та́къ нико́му:

я(к) поповы ми(р)ску абы̀ якому.

Помнячи жε и попа(мъ) удовства̀ бываю(т):

и часто такі́и сA рЂчи прилуча́ютъ.

Прεто по́пε попадЂ̀ нε би(и) лεчъ всὲ проща(и):

и жε(б) жыва до смε(р)ти твоε(и) была̀ бг̃а бл̃га(и). /99/ \121\

Бо εслѝ сA нε зы́чу лучи(т) ти овдовЂ́т(ъ):

хо(ч) при старостЂ твоихъ лЂ(т), то будε(ш) жалЂ́т(ъ).

Zазрячѝ са(мъ) собЂ̀, чи нε ты̀ з(ъ) свЂта ізгна́лъ:

и що̀ за причи́на жε(с) удовство(м) пострада́лъ.

Если (ж) прε(д)сA на старо(ст) лучи(т)сA овдовЂт(ъ):

то нε таки(и) ср(д)чны(и) жа(л) будε(ш) собЂ мЂт(ъ).

А εжεлѝ тε(ж) в мла́ды(х) лЂтεхъ та(к) сA ста́нε(т):

нε зна(т) будε(ш) що чини(т), и мы(с)ли(и) нε ста́нε(т).

Нε схочε(ш) зара(з) в зако(н) чε(р)нεцки(и) вступи́ти:

а в други(и) разъ нεво(л)но згола сA жεни́ти.

Прέто попадю̀ шану(и), и вε(л)мѝ нε оско(р)бля(и):

бо и із(ъ) ско(р)би(и) людε вмираю(т), памята(и).

Алε в чέсти и в люб†завшε εÁ коха(и):

а нέнави(ст) и зну́ту чини́т(ъ) бж̃ε тA вхова(и).

I нε ты(л)ко ва(м) и про́сты(мъ) трεба жεнъ люби́тъ:

а па́чε ва(м) попа(мъ), то бу́дε(т) бг̃ъ бл̃гловит(ъ).

I бу́дε(т) попадя(м) и вамъ вЂкъ продо(л)жа́ти:

и са(м) будε(т) бз̃скими усты̀ ва(с) восхваля́ти. /99 зв./

Я́ жъ вεлεбностε(и) вш̃и(х) zа сὲ поучέніε:

прошу̀ вε(л)цε о ласку, и о прощέніε.

I прочита́вши вЂ(р)ши сы́ε зы́чу здравствова(т):

и в добро(и) ща(с)ливости осо(б) многолЂтствова(т).

153. Ω ωспа́лы(х) люде(х), кото́рыε вε(л)мѝ твε(р)до и мно́го на(д)мЂру, и нε чу́тко спя́тъ, коха́ючисA з(ъ)бы́тнε в сну̀ вεли́комъ

В мно́ги(х) рЂчахъ чл̃къ то(и) сεбЂ вшкожа́ε(т):

кото́ры(и) чрε(з) мЂру сну̀ на́ збы(т) зажыва́εтъ.

Бо оспа́лы(x) sлодЂ(и) ча́сто окрада́ютъ:

а ча́со(м) хова(и) бж̃ε домы̀ погоря́ютъ.

I са(мъ) оспа́лы(и) в(ъ) ωгнЂ̀ можε(т) сA скончи́ти:

εжεли́ сA нε лу́читъ εму̀ очути́ти.

А пу(д) ча́съ тε(ж) и жоны̀ то(и) нε встεрЂга́εтъ:

ко(т)ра́A жи́тіεмъ свои(м) ошукива́εтъ. /100/

Ґды (ж) можε(т) сA таковы(х) жέнъ мно́го зна(и)дова́т(ъ):

з(ъ)мε(ж) кото́ры(х) і́наA ждε(т) абы̀ му(ж) лε(г)лъ спа(т).

А сама̀ о зломъ дЂлЂ в то(и) часъ промышля́εтъ:

и му́жεви своεму вЂры нε с(ъ)xраня́εтъ. \122\

Ω чε(м) нε трεба бо(л)шε(и) того̀ и писа́ти:

мо́жε(т) сA и напа́мя(т) всяки(и) догада́ти.

Zачи(м) оспа́лчε εслѝ нε хо́чъ ты(х) приго(д) мЂ́т(ъ):

то нεха(и) помЂ́рны(и) сонъ будε(т) тобЂ довлЂт(ъ).

А то̀ и здоро(в)ю сно́мъ збы́тны(мъ) поврεжда́εшъ:

а особно и бг̃у сномъ свои́мъ з(ъ)грЂша́εшъ.

Кгды и в(ъ) пра(з)дникъ востати до цε(р)кви нε мо́жεшъ:

и хва́лы о(т)да(т) бг̃у по(д)ви́жнымъ нε помо́жεшъ.

Алε нεпо(д)вижи́мо лεжи́шъ я́ко ка́мεн(ъ):

трεба (б) тεбЂ на чрεво положити ка́мεн(ъ) ¹.

Азали бы(с) хо(ч) ма́ло лεжа̀ по(д)вигну́лъсA:

и о(т) врεдя́щаго тA сну̀ то(г)да̀ очкнулсA.

I нε ра́чъ zа сέε моὲ пи(с)мо̀ подиви́ти:

бо̀ хотЂлъ бы(мъ) тA о(т) сна̀ того̀ о(т)учи́ти.

Ты(л)ко жъ и са(мъ) сво(и) разумъ совε(р)шεнны(и) ма́εшъ:

спѝ и врε(ж)да(и) здоро(в)ε, я(к) ты собЂ зна́εшъ. /100 зв./

В мн(с)тыру чу́лости и тεбέ бъ навчέнно:

я́ко бы тA чи(м) ко(л)вεкъ удо́лжъ процвЂчεнно.

Бо хто̀ в мн(с)тыру̀ утрεню засыпля́εтъ:

то(и) пу(д) часъ и пока́ра(н) з нεмно́го быва́εтъ.

А то нε за що ты(л)ко zа крывду бж̃ую:

що творы(т) такую рεчъ з(ъ)гола нεгожую.

Я́ жъ оспа́лы(и) лЂнивчε за(с) тобЂ прія́ю:

и бодры(м) быти тεбЂ щырε поража́ю.

I прошу̀ нε хтЂ(и) моε(и) нау́ки сε(и) о(т)рыну́т(ъ):

алε зво(л) конεчнε злы(и) со(н) и лЂно(ст) покину́т(ъ).

Са(мъ) у́зришъ помεнε(н)ны(х) приго(д) нε будε(ш) зна́ти:

и мнЂ будε(ш) дякова(т), и вдя(ч)но вспомина́ти.

При то(м) буди здра(в), и чулости научи́сA:

мε(н)шε(и) спѝ и до цε(р)кви ходи́т(ъ) нε лЂни́сA.

ПринамнЂ(и) в(ъ) нεдεлю коли паскѝ святя́тъ:

а з(ъ)бы(т)ны(х) сновъ стара(и)сA о(т) си(х) ча(с) пεрεста́т(ъ).

¹ В. Перетц зауважує, що замість камεн(ъ) має бути пламεн(ъ) (див. «Вірші єром. Климентія...», стор. 139).

154. Ω мл(д)нцахъ доро́слы(х) сплющы(х) вку́пЂ на εдины(х) ложа(х) с(ъ) мт̃ε(р)ми свои́ми

Мно́го и таки́хъ рЂчи(и) вида́εмъ на свЂтЂ:

жε вεликіε кладу(т) з(ъ) собою мт̃кѝ дЂти. /101/ \123\

Я́ко то в(ъ) дεсяти лЂтъ а́бо в(ъ) двана(д)цятыхъ:

а ба(р)зЂ(и) в(ъ) трина(д)цяты(х) или в(ъ) пя(т)на(д)цятыхъ.

Ужε такого пεвнε врεмA έсть жεни́ти:

а нε з(ъ) собою в лЂтя(х), я(к) ло́сA кладови́ти.

Мт̃εри з(ъ) дытя(мъ) спа́ти то о́но(и) утЂшно:

а нε знаεтъ бЂднаA, що и нε бεзгрЂ́шно.

Бо людε мовя(т) жε врагъ правε много мо́жε:

жε(б), часо(м) о(т)чεскоε нε осквε(р)нивъ ло́жε.

I в(ъ) пра́вила(х) нε да(р)мо то(и) грЂхъ положέнно:

жε а́ можε нεgды(с) гдε и то(и) сотворέнно.

В Содо́мЂ слы́шε та бε(з)законно(ст) быва́ла:

а и тεпε(р) да(и) бж̃ε бы нε показа́ла.

Прεто мт̃εрεмъ сн̃о́въ нε слу(ш)нε вкупЂ кла́сти:

жεбы нε змо(г) мт̃ε(р)ны(и) у́мъ луза(н) окра́сти.

Вра́жаA хы́тро(ст) на грЂхъ способъ подава́εтъ:

а на(и)пачε тако́му хто грЂха̀ шука́εтъ.

А часо(м) хочъ нε будεтъ и на помышлε(н)ю:

привεдε(т) о(н) и того̀ к(ъ) само́му створέн(ъ)ю.

I нε ты(л)ко вεликихъ приводитъ доро́слыхъ:

алὲ и вε(л)мѝ млады(х) дЂтε(и) нεдоро́слыxъ. /101 зв./

Zачи́мъ ма(т)кѝ з(ъ) собою сн̃о́въ нε поклада(и)тε:

алὲ того̀ прεста(н)тε и іны(х) того̀ навча(и)тε.

I са́мы то̀ уважтε, жε такъ нε годи(т)сA:

сн̃у з(ъ) ма(т)кою власнε з(ъ) жоно́ю кладови(т)сA.

А мт̃εри з(ъ) сн̃о(м) я(к) з(ъ) мужεмъ вкупЂ спа́ти:

прεз(ъ) що̀ можε(т) и злоε дЂло помы(ш)ля́ти.

А сн̃ъ εщε и ба(р)зЂ(и) тоε жъ погада́εтъ:

ґды в(ъ)купЂ лε(г)ши тЂло(м) тЂла дотыка́εтъ.

I такъ я́ тую рεчъ вамъ мт̃ка(м) zнεважа́ю:

а осо́бно кладови́т(ъ) сн̃овъ поража́ю.

ЛЂпшъ ва(мъ) пу(д) бо́ко(мъ) малы(х) дЂтε(и) полага́ти:

и то нε слушно жε сA лучаε(т) присыпля́ти.

Малы(м) дЂтя(м) колы́ски то дЂло звыча(и)но:

а класти кра(и) сεбὲ, и то нεобыча(и)но.

Вεлики(м) zεмлA, ла́ва, то мЂсцε присто(и)но:

а з(ъ) ма(т)ками лЂгати вкупЂ нεдосто(и)но.

Ώтожъ умы́сли(в) я́ ва(м) пора́ду дава́ти:

быстε прε(с)та́ли малы(х) и вεлики(х) з(ъ) собою по(к)лада́ти. \124\

А заты(м) са́мы ро́зумъ и волю ма́εтε:

нε моὲ о томъ дЂло я́къ собЂ зна́εтε.

Еднакъ и повто́рε в то(м) вамъ раду даваю:

быстε нε дозна́ли грЂха̀, того̀ прія́ю. /102/

155. Ω даю́щы(х) бл(с)вέніA на грЂхо(в)ныε творέніA

Напрыкла(д) бы хто бл(с)вивъ чε(р)нцε†жεни́ти:

и́ли кому і́ному і́ноε что̀ зло́ε твори́ти ¹.

Мо́щно бы́ло (б) и чε(р)нцу̀ гдέ сA ожεни́ти:

мо(г)лъ бы и εго̀ свЂтъ гдὲ в собЂ утаи́ти.

Алε хо(ч) бы на бЂду̀ гдέ сA и ожεни́лъ:

εдна(к) бы бε(з)зако(н)ны(и) сεбЂ бракъ учини́лъ.

Которы(и) бы бракъ нε мо(г)лъ брако(м) сA на(з)ва́ти:

ты(л)ко сталъ бы по бра́ку блу(д)но прεбыва́ти.

А хто (б) жεнити(с) чε(р)нцу̀ бл̃гословεнство далъ:

то (и) то(и) и чε(р)нцεви всЂ грЂхи на сεбε бъ взя́лъ.

Бо слЂпεцъ слЂпца̀ водя(и) о́ба в(ъ) я́му впада́ютъ,

понεжε сεго свЂта zέмнаго нε выда́ютъ.

Такъ и бл(с)вивши(и) на грЂхъ, согрЂшаεтъ:

я́ко чужды(м) грЂхомъ сA да(р)мо приобща́εтъ.

Прεто всЂмъ нε трεба того бл̃гословεнства:

жε(б) нε приня(т) ω(т) бг̃а нεбл̃гословέнства.

¹ Ці два рядки є роз’ясненням назви вірша. Сам текст вірша починається з наступного рядка; м у слові мощно виведено червоним чорнилом.

156. Ω людε(х) стары́хъ и мла́ды(х), творя́щы(х) пло́тскіA грЂхѝ /102 зв./

Дивуε(т)сA па́чε бг̃ъ старому чловЂку:

нεжεли жывущεму собЂ в(ъ) молодо(мъ) вЂку.

Если хто в ста́ры(х) лЂтε(х) ты(мъ) грЂхо(м) согрЂша́ε(т):

то(и) далεко г(с)да бг̃а бо(л)шъ обража́εтъ.

Кгды са(м) рεклъ, нεнави́ди(т) трε(х) пεрсо(н) моÀ дш̃а̀:

богато(г)[о], скупого, и пы́шного голыша̀.

I стары(х) з(ъ) промε(ж) людε(и) мужε(и) прεлюбодЂ́εвъ:

а к тому особъ гатε(и), або рачε(и) sлодЂ́εвъ.

А і мла́ды(мъ) εдна(к) бг̃ъ нε вεлитъ с(ъ)грЂша́ти:

алε научаε(т) и(х) в(ъ) чистости прεбыва́ти. \125\

Егда̀ змови(л) похоти пло(т)скіA о(т)грЂба(и)тε:

и і́ны(х) злотворέніи ср(д)чно сA пока(и)тε.

I па́ки, ізмы(и)тεсA и будεтε ю(ж) чи́сты:

да прεтвору ва(с) сεбЂ в сн̃ы̀ вЂкуи́сты.

А я́кожε(с) да(л) бж̃ε вла(ст) сн̃а́ми ти бы́ти:

да(и) жε на(м) цЂлε твою о(т)чи(з)ну на(с)лЂди́ти.

Бо на нб̃сѝ мы̀ всѝ о(т)чεство ма́εмъ:

и о наслЂдство то(г)[о] смирε(н)но тA бл̃га́εмъ. /103/

157. Ω явногрЂ́шникахъ

На грЂхъ бл(с)вεнства нε мощно дая́ти:

раз†о(т) грЂхо(в) грЂшны(х) возмо(ж)но проща́ти.

Кто бо zахочε(т) часо(м) что ко(л)вεкъ з(ъ)грЂши́ти:

до(л)жεнъ пи(л)но о(т) лю(д)зски(х) очε(и) хорони́ти.

Бо мозя(т) хо(ч) вЂдаю(т) да нεха(и) нε ви́дять:

и та(к) грЂшнико(м) людε нε ба(р)зо обры́дятъ.

Публи́чны(и) бо грЂхъ дш̃Ђ тя(ж)ча(и)шы(и) быва́εтъ:

и бг̃ъ за публичны(и) грЂхъ горшъ правε кара́ε(т).

I что схо́чεшъ сотвори́т(ъ) вεли́ка и ма́ла:

утры(с) и запры(с) жεбъ сы(ч) и сова̀ нε зна́ла.

I спЂваю(т) за(с), хмы́зо(м) ни́зо(м) пу(д) вε(р)бами:

жεбы жадныε людε нЂgды нε узна́ли.

А εднакъ да(и) г(с)ди zлого нε чини́ти:

алε z ла(с)ки своε(и) рачъ о(т) грЂхъ хорони́ти.

158. Ω нε вмЂ́ющы(х) и о нε хотящы(х) дЂтε(и) свои́хъ учити на добрыε дЂла /03 зв./

Кото́рыε ро́дичи дЂтε(и) нε науча́ютъ:

тыε нεпрія́тεли дЂтε(м) свои(м) быва́ю(т):

Бо нЂgды бεз(ъ) цвычε(н)A дЂты добры̀ нε буду(т):

и выро(с)шы хочъ кра(с)ты хо(ч) ро́збивати буду(т).

Ажъ васъ родичо(в) ско(р)бε(и) довεдутъ нεма́лы(х):

понεва(ж) нε вмЂли(с)тε цвы́чити іхъ ма́лы(х).

I хо(ч) бы (и) хотЂлъ ужὲ вεлико(г)[о] сн̃а вчи́т(ъ):

ты(л)ко (ж) нε зможε(ш) то(г)да̀ вла(с)нε дуба нахыли(т).

I таки(и) и ба(т)ка часо(м) за груды хвата́εтъ:

або тε(ж) пу(д) часъ и в ши́ю кулако́мъ дава́ε(т) ¹.

¹ У Перетца: додаεт. Див. «Вірші єром. Климентія...», стор. 93. \126\

I нε ло(ж)ную то À рεчъ о томъ доклада́ю:

алε по пра(в)дЂ ст̃о(и) тоε ва(мъ) ізвЂща́ю.

А та(к) малы(х) добрε цвы(ч) вέдлу(г) твоε(и) ува́ги:

и нε будε(ш) тε(р)пЂт(ъ) за ны(х) о(т) людε(и) знεва́ги.

Я́ твоε(и) мл(с)ти якъ прія́тε(л) прія́ю:

и повторε учи́ти дЂтε(и) поража́ю.

Zа що̀ и о(т) людε(и) до́бры(x) бу́дε(ш) мЂти сла́ву:

и о(т) г(с)да бг̃а особную похва́лу. /104/

159. Ω повсεднέвныхъ грЂхотворεнія(х) чεловЂчεскихъ

Я́ко нε пу(д)ко́ваны(и) ко(н) в зымЂ̀ попо(л)за́εтъ:

та(к) и чл̃къ до всяки(х) грЂхо(в) ла(т)во скланя́εтъ.

Бо я́ко уподоблε(н) розны(м) о(н) рεча(мъ) помню̀:

сицε особливЂ(и)шε вподобляε(т)сA коню̀.

Но і частЂ(и) о(т) конÀ ε(ст) попо(л)зновέніA:

си́рЂчъ нεіщε(т)ныA часо(м) прε(т)кновέніA.

Кгды жъ εслѝ нε ты(м) дЂло(м), то̀ дру́ги(м) с(ъ)грЂша́ε(т):

жὲ а(ж) пу(д) часъ множε(ст)ва ради ни памята́ε(т).

Токмо всѝ нш̃и дЂ(и)ства само́му бг̃у вЂ(ст)ны:

а подо(б)но и ст̃ы(м) εго̀ та(к)жε извЂстны.

ТЂмъ мл̃и(м) ти сA бж̃ε грЂхѝ нш̃а забуди:

а на до(б)рыA дЂла всЂ(м) на(мъ) наставни(к) буди:

Да нεпоро(ч)ны тεбЂ всεви(д)цε†явы(м)сA:

а z ласки твоε(и) о́ны(х) вЂчны(х) до(б)ръ нε лиши(м)сA. /104 зв./

160. Ω людεхъ ты(х) которыε нε хотя(т) жεнитисA прε(з) ввε(с) вЂкъ сво(и), и до стары(х) лЂтъ: або и до само́и смε(р)ти

Любо то мало того̀ бываε(т) на свЂтЂ:

жε нε будε(т) до смε(р)ти свЂцки(и) жоны̀ мЂти.

А εдна(к) и тоε сA на(м) вида́т(ъ) луча́εтъ:

ты(л)ко нε вЂмъ що то інъ за обыча(и) маε(т).

СвЂцки(м) всяки(м) потрεбно жо́ны по(и)мова́ти:

а нε по чε(р)нεцки(и) бε(з)жεнно пробувати.

А то та(к) іны(и) прε(з) ввε(с) вЂкъ сво(и) изваля́ε(т):

ни чε(р)нεцъ а́нЂ свЂцки(и) и са(м) о(н) нε знаε(т). \127\

Мы (ж) прε(д) сA нε о́вшεмъ нра(в) то(г)[о] знεважаε(мъ):

алε на вшεля́кіε рЂчи уважа́εмъ.

Хочε(т) то зна(т) в(ъ) чистотЂ̀ тЂлε(с)но(и) пробува́т(ъ):

и дЂвство̀ захова(в)ши на старо(ст) чε(р)нцε(мъ) ста(т). /105/

Чили тε(ж) о чε(р)нεцст†и ни помышля́εтъ:

ужε (ж) нε знаε(м) якъ сA о́ны(и) обхождаεтъ.

ЧεловЂчε(с)ка в нεго ви́ди(м) всA структу́ра:

а нε зрозумЂεмъ що то в нε(мъ) за натура.

Раз†бεзпло(т)ны(и) або тε(ж) а́г̃глъ во пло́ти:

нЂчεго и писа(т), си(м) слово(м) ко(н)чу̀ по́ты ¹.

¹ З правого боку на полі приписано іншим почерком два поздовжні рядки: Тол(ъ)ко много имущεствомъ обовAзанъ зЂло и в томъ губи(т) своε врεмA и душу и тЂло.

161. Ω ста́роста (х), або̀ тε(ж) о свата́хъ: що дЂви́цъ высва́тую(т) за мл(д)нцовъ

Ви́дячи людε в людε(и) сЂды(н)ныε ста́росты:

ты(х) я(к) чεстны(х) и вЂры годны(х) про́ся(т) в ста́ро(с)ты.

Дабы высва́тували за мл(д)нцовъ дЂви́цы:

іжъ бы я́ко в(ъ) εди́но(и) пло́ти былѝ двои́цы.

А такъ ώны(х) мл(д)нцовъ я(к) за́дны(х) залεца́ю(т):

и о(т)цεвъ ты(х) дЂвичи(х) звыча(и)но упраша́ю(т).

Ежε бы мл(д)нцε(м) тЂмъ дщεры в жέны дая́ти:

з(ъ) которыми жεлаю(т) сεбЂ вЂкъ сво(и) ко(н)ча́ти.

Ты(л)ко (ж) нεха(и) старосты прε(ж)дε мла́ды(х) спраша́ю(т):

εсли до сεбε любовъ маю(т) и́ли нε ма́ютъ. /105 зв./

Бо сы́лою сочта(н)ны люб†мЂт(ъ) нε бу́дутъ:

а́лε завшε нέнави(ст) дру(г) ко дру́гу мЂт(ъ) будутъ.

Прεто вы̀ роди́тεли ώноε разсужда(и)тε:

а насы́лствіεмъ млады(х) бра́ти(с) нε знεволя(и)тε.

162. Ω кумовствЂ̀, що кумы̀ бра́ти кумови нε бл̃гословляютъ, або тε(ж) дочкѝ кумино́и. А ґды хто пεрεсо́ли(т) добрε талярами або чи(р)воными золоты́ми а(р)хіεрέε†ко(т)ро́му. То и грЂхъ про́чъ о(т)клада́ю(т) и бл̃госло(в)ляю(т): и бε(з)зако́ніε на за́ко(н) прεклада́ютъ

И то̀ вε(л)мѝ ди́вныε рЂчи zостава́ютъ:

що кумы̀ брати в жону̀ нε бл(с)вля́ютъ. \128\

I тεжъ и до(ч)ку̀ в кумы̀ нε волно взя́ти:

що тому̀ и чини́ти на свЂтЂ нε зна́ти.

I нε ты(л)ко само́му куму взя(т) збороня́ю(т):

алε εщὲ и сн̃о́мъ та́кжε возбраня́ютъ. /106/

А ґды вл(д)ка(мъ) ώчи до́брε заслЂпля́ютъ:

то обЂма рука́ми ты(х) бл(с)вля́ютъ.

I нεха(и) бы вл(д)ки ничо́го нε бра́ли:

да дарεмно бε(з) вся́ки(х) да́чъ бл(с)вля́ли.

А́жε за грЂхъ собЂ вεли́ки(и) почита́ютъ:

а хто пу(д)сунε(т) до́брε, и грЂхъ про(ч) о(т)клада́ю(т).

I нε знаε(м) чи важно [и а(р)хіεрε(и)скоε] ¹ на грЂ(х) бл(с)вε(н)ство:

жε(б) нε по(с)ты(г)ло и(х) самы(х) и ты(х) бж̃оε нεбл(с)вε(н)ство.

Лучшε(и) бы и(м) грЂшнико(в) о(т) грЂховъ о(т)во(ж)да́ти:

нεжε на бεззако(н)ны(и) бракъ бл(с)вля́ти.

Ґды (ж) заповЂда́лъ бг̃ъ в кумо(в)ствЂ̀ сA нε по(и)мова(т):

і із крε(в)ными в малжεн(с)тво нε по(и)мова́т(ъ).

I волно по мт̃εри плака(т) кому̀ хотЂ́т(ъ):

и да(и) бж̃ε нико́му таки(х) бра́ко(в) нε имЂт(ъ). ²

¹ Квадратні дужки стоять у рукопису.

² Спочатку було помилково написано слово: нε хотЂт(ъ), потім закреслено чотири літери: хотЂ, а зверху над ними надписано: имЂ.

163. Ω дЂтεхъ малы(х) остаю́чи(х)сA о(т) родичовъ свои(х): в году̀ εдно(м), и́ли в дво(х): и да́лЂ(и)

Мно́го ε(ст) що ро́дичовъ нε памята́ютъ:

кгды̀ о(т) пε(р)сε(и) в(ъ) εдно(м) году̀ и в дво(х) зо(с)тава́ю(т). /106 зв./

Ежεлѝ мт̃ка умрεтъ о(т) мало́го дытя́ти:

і́ли оц̃ъ, нε будεтъ вы́росши памята́ти.

I ґды̀ о(т) мт̃ки ѝ ω(т)ца̀ мало́ε сA зоста́нεтъ:’

в то(и) жε часъ сырото́ю пра(в)ди́вою оста́нεтъ.

I εслѝ оц̃ъ вмрεтъ, то по(л)сыроты̀ диты́на:

а ґды и мт̃ка то ю(ж) цЂлаA сыроты́на.

I злὲ ты(м) бЂдны(м) дЂтя(мъ) ґды роду нε ма́ютъ:

таковыε згола вЂ(м) на(и)го(р)шε(и) погиба́ю(т).

Еслѝ хто́ для сп(с)ніA ώзмε(т) воско(р)мити:

то яко (ж) ко(л)вεкъ можεтъ такоε жи́во бы́ти. \129\

А вско(р)ми́вши(с) трεба добрε за то̀ ω(т)слугова́т(ъ):

и за вла́сны(x) родычо(в) у пошанова(н)ю ма́т(ъ).

Zвла́ща ґды̀ мЂεтъ о(т) ни(х) яко́ε выцвЂчέн(ъ)A:

таки(м) и по смε(р)тε(х) нεха(и) нε чини(т) забвε(н)A.

Лε(ч) я(к) о(т)ца и мт̃ку досто(и)но помина́ти:

жε вмЂсто своεго дытя́ти мо(г)лѝ выхова́ти.

Zачи(м) всЂ выхова(н)цы тую рЂчъ уважа(и)тε:

и zа бл̃годЂтεлε(и) таки(х) бг̃а бл̃га(и)тε.

164. Ω нεпамятозло́бія(х) диты́нныхъ /107/

I стары́мъ бы нε трεба та(к)жε злобы̀ мЂ́ти:

я́ко нε имЂютъ εA малε(н)кіε дЂти.

Едно̀ εдно́го би́εтъ и тε(ж) бε(з)чεству́εтъ:

пото(м) за(с) и забудε(т) и нЂтъ нε (з)лобству́εтъ.

I впя(т) εдно̀ другого крЂпко знεважаεтъ:

а о(т)ступи́вши всὲ то собЂ за низа́що ма́ε(т).

А старо́го хо(ч) мало хто часом знεва́жи(т):

то за́ра(з) з нεтε(р)пέн(ъ)A на позовъ ко(ш)тъ ва́жит.

Ω стары(х) то в(ъ) книга(х) та(к) слово написа́нно:

котроε в(ъ) цε(р)ква(х) часто ε(ст) вЂ(м) гл̃а(н)но.

Ащε нε будεтε вы я(к) мла́дыε дЂти:

нε в(ъ)ни(и)дεтε в(ъ) ца(р)ство, и нε будεтε zрЂти.

Ωба́чε рεчὲ умомъ нε дЂти быва(и)тε:

лε(ч) по дити(н)ны(и) sлобы̀ та(к) нε памята(и)тε.

Прεто и на(м) трεба ю(ж) зло(б)ства остави́ти:

іжъ бы бεз прεпяти(и) мо(г)лѝ жи(з)нь на(с)лЂди́ти.

165. Ω глухихъ и нε нЂмы́хъ

И то зло́ε калЂцство чл̃вЂку на свЂтЂ:

глухота̀: ко(т)рои то(ж) нε да(и) бж̃ε имЂти. /107 зв./

Бо ε(ст) таки(и) глухи(и), жε зго́ла нε можε(т) слыша́т(ъ):

а(ж) раз†помаваεтъ кто̀ мо́жε(т) сA догада́т(ъ).

Ты(л)ко (ж) що(с) мало εму то́ε допомага́ε(т):

жε к глухотЂ̀ прина(м)нЂ(и) нε нЂмы(и) язы́къ маε(т).

Котры(м) язы́ко(м) мо́щно к(ъ) кому̀ прогл̃голи́ти ¹:

и ла(т)вЂ(и)шε(и) по(т)рεбу свою̀ о(т) кого спо(л)ни́ти.

¹ Спочатку було написано проглголати, виправлено а на и рукою автора. \130\

А та(к) бЂдны(и) нε мно́го мε(н)шъ нЂмо(г)[о] стражда́ε(т):

ко(т)ры(и) к(ъ) глухотЂ своε(и) и язы́ка нε ма́ε(т).

I рату(и) Хр(с)тε бж̃ε я́ко то ω(т) глухоты̀:

такъ и о(т) ωсобнои бε(з)гла́сно(и) нЂмоты̀.

Да словέсъ εv(г)лски(х) твои(х) всε(г)да̀ слышаε(мъ):

и язы́кома тεбЂ̀ я́сно хва́лу вЂщаε(мъ).

166. Ω глухи́хъ и нЂмыхъ

Ди́внаA то на свЂтЂ нέмо(щ) и глухота̀:

а при нε(и) особнаA εщὲ и нЂмота̀.

На́вεт(ъ) бы ко нЂмотЂ своε(и) імЂлъ слу́ха;

алε то̀ закладаε(т) и самы́ε уха.

Если (б) мЂлъ слу(х), хо(ч) нε мо́жε(т) гл̃гола́ть:

то гл̃ю́щаго мо(г)лъ бы ла(т)во выслуша́(т)ъ. /108/

I gды̀ бы тε(ж) к(ъ) глухотЂ̀ умЂлъ говори́ти:

то̀ з мε(н)шою ско(р)бію мо(г)лъ сA (б) обходи́ти.

А́жε нεбора(к) того̀ и того̀ лишε(н)ны(и):

мучεніε особно тε(р)питъ побЂдε(н)ны(и).

I gды (б) к тому̀ и ослЂпъ нε зна(л) бы що чини́т(ъ):

мо(г)лъ бы конεчно з свЂта са(м) сεбὲ изгуби́т(ъ). Ω(т) чεго и на́съ Хр(с)тε г(с)ди ухова(и):

а слу(х) и рЂчъ до кончинъ нш̃и(х) в на(с) захова(и).

167. Ω ка́шлю

И ка́шε(л) zлаA то нέмощъ на свЂ́тЂ:

бода(и) нико́му и εго̀ нε мЂти.

Бо в пε(р)сεхъ ка́шε(л) та(к) ча́со(м) спира́εтъ:

жε а(ж) іногда іны(и) умира́εть.

I щобъ ω(н) ω(т) всЂхъ насъ искорεни(л)сA:

да у ψовъ ля́дзски(х) и в нш̃ихъ всεли(л)сA.

I да(и) бж̃ε жε(б) то́ε та(к) сA ста́ло:

азали (б) и ψо(в) вы́гибло хо(ч) ма́ло ¹. /108 зв./

¹ Унизу приписано червоним чорнилом: Ещὲ о ка́шлю ли(ст) сч̃з напрέдЂ. \131\

Попередня     Головна     Наступна