[Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / Підг. тексту І. П. Чепіги. — К.: Наукова думка, 1971. — С.310-371.]

Попередня     Головна     Наступна

КОМЕНТАР ¹

1. ...храни(т), жεбы кому и наглε нε вмε(р)ти. Пор.: «Не дай боже, наглої смерті». Коментуючи цей народний вираз, Франко зазначав: «Наглу смерть уважають великим нещастям або виразною карою божою...» (Франко, III, 1, 31, стор. 126) ². «Ізбав нас, панно, от наглой смерти»; «Да наглою смертію не буду каранній!» (Співаник з початку XVIII в., XXX, стор. 33; XXXVI, стор. 39).

...в(ъ) грЂха(х) сущы(х). Часто вживане в духовній ліриці стале книжне старослов’янське словосполучення. Пор.: «сущых в грисех» (Угроруські духовні вірші, XLIX, 188, стор. 230).

...жεбы(х)мо свои(х) и грЂховъ позбыли // и нб(с)ную твою радо(ст) наслЂдили. Один із численних варіантів побудованої на молитовній основі кінцівки, яка у віршах Климентія має характер загального місця (loci communes). Пор.: «Царствія небеснаго и оставлЂнія грЂхов... просим» (Служебник, стор. 26); «Царствія твоєго насдЂдіє даруй» (Требник, I, стор. 731). Подібного типу формули (молитва про відпущення гріхів і вічне життя) типові для творів духовної лірики. Наприклад:

Абы ми грЂхи отпустил,

ВЂчного царства домЂстил

(Матеріали до історії української пісні і вірші, II, стор. 243).

¹ У коментарі роз’яснюються (переважно на матеріалі історичних свідчень) малозрозумілі сучасному читачеві вирази у віршах Климентія та уточнюються або розкриваються фольклорні і літературні джерела його творчості. Задум проаналізувати «сліди літературних впливів і людової традиції» у поетичній спадщині письменника та перша спроба його реалізації належать В. М. Перетцу (Вірші єром. Климентія, стор. XLIV-LI). Подібний аналіз дозволяє дослідити генезис окремих художніх образів, типових виразів, характерних зворотів, вжитих поетом, встановити їх зв’язки з усною та писемною словесністю. Водночас таке коментування багатої спадщини одного з найвизначніших українських поетів кінця XVII — початку XVIII ст. допомагає осягнути головні художні принципи давньої української поезії.

Пунктуація і вживання великих літер у цитованому в коментарі тексті віршів Климентія — за сучасним правописом. Уривки з творів Климентія наводяться без наголосів. Коментуються лише вірші Климентія. Докладний науковий коментар до збірки народних прислів’їв та приказок підготовлений членом-кореспондентом АН УРСР П. М. Поповим.

² Список скорочень використаних джерел див. у кінці праці. \311\

2. Правдою нε пожывитисA. Див. Климентій, 757. Пор.: «Тепер правдою на світі не проживеш» (Номис, 692, стор. 15).

И з дна морA пра(в)да ст̃аA вы(и)маетъ. Див. Климентій, 758; Номис, 6689, стор. 130.

Пра(в)ду рεкши, ты(л)ко бо(и)сA бога. Див. Климентій, 1389; Номис, 6732, стор. 130.

...до нб̃а дорога. Образ біблійного походження (Матвій, VII, 13, 14), характерний для творів духовного змісту. Пор.:

И просЂте за мене всЂ господа бога,

бы ми волная была до неба дорога

(Вірші на погреб Сагайдачного, стор. 35).

Див. ще: Співаник з початку XVIII в., XXX, стор. 34; XXXVIII, стор. 40. Роз’яснення цього образу подає сам Климентій у вірші 278. Див. прим. до вірша 58.

...якоже та(м) прεждε повышшε рЂхъ. Зворот, типовий для книжного письменства. Пор.: «Якоже вышшей положено єсть» (Требник, I, стор. 199).

Пра(в)да — то ε(ст) не грЂхъ. Див. Номис, 6718, стор. 130; Франко, II, 2, 59, стор. 585.

...Бг̃ъ во всε(мь) ε(ст) правдивы(и). Формула, постійна для духовної лірики та віршів-орацій. Див. Матеріали до історії української пісні і вірші, II, стор. 243, 248; Гординський, стор. 13.

3. Ω болЂзнε(х) всяко(г)[о] створε(н)A животного, паче жε о чл̃ч(с)кихъ: по словεсε(х) ап̃(ст)лски(х). «Чи не відбився на сім вірші вплив знаної притчі про частини тіла і голову?» — ставив питання В. М. Перетц (Вірші єром. Климентія, стор. XLV). Вчений мав на увазі античний аполог (моральну байку) про суперечку між частинами людського тіла, яку, за легендою, розповів повсталим плебеям римський сенатор Мененій Агріппа (початок V ст. до н. е.). Однак зв’язок між віршем Климентія і байкою Мененія сумнівний. Климентій сам зазначає у заголовку джерело, від якого він відштовхувався: «по словесε(х) ап̃(ст)лски(х)».

Ащε εди(н) удъ страждε(т), то стражду(т) и вси с ни(м). Див. 1-е послання Павла до корінфян. XII, 26.

...Xс̃ — глава всЂх. Див. 1-е послання Павла до корінфян, XI, 3.

4. А часо(м) на людε(и) з(ъ) стра(н) многи(и) врε(д) приносит(ъ) // на скоты и на бы(д)ла zаразливо(ст) вноситъ. Згідно з народним уявленням, саме вітром поширювалися всілякі епідемії — «зарази» (звідси «повЂтря»), «Требником» передбачався спеціальний «Чин благословенія стад овчих или иных скотов», молитва якого просила «избавити от воздуха смертного» (Требник, II, стор. 214). За історичними документами, в кінці XVII і на початку XVIII ст. «Моровоє повЂтріє» (чума) з півдня лютувало на Слобожанщині й Запоріжжі (Д. Багалей, Стихийные бедствия и борьба с ними в России в старину, «Исторический вестник», т. XLVII, 1892, стор. 198; а також «Историко-статистическое описание Харьковской епархии», V, Харків, 1858, стор. 143).

Ему жε ащε (б) зволилъ бг̃ъ волю подати // то мо(г)лъ бы з(ъ) долынами и горы зравняти. Пор. з народним оповіданням, поширеним на Лубенщині: «Там, у Мгарському монастирі (здається, на хорах...), було, а може й тепер є, якесь обличчя страховинне, ніби з кільцем в губах (на стелі, ліповщицька робота). Кажуть, що ото старий вітер з закованими губами. Що тепер вітри є, то, кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і ото бурі бувають. Якби йому губи розкувать і він дмухонув на весь рот — все б поздував на світі, гори з долинами порівняв» (Номис, 3151, стор. 285). \312\

...чаровницы могутъ з(ъ)бытны(х) трεбовати вЂтровъ. Віра в те. що чарівники можуть викликати великий вітер і спрямувати його в бажаному напрямі, була властива не лише простолюду (Н. И. Костомаров, стор. 191). Так, канцлер Радзівілл зазначав у своїх мемуарах, що страшну бурю 5 травня 1643 р. викликали відьми (А. М. Афанасьев, Поэтические воззрения славян на природу, т. III, М., 1869, стор. 449).

5. ...створилъ бг̃ъ дивно огнε(н)ны(и) εлεмε(н)тъ. Пор. розповідь про створення «огненного єстества» у дуже популярному — «знаменитому» за висловом Франка — апокрифі з рукопису полтавського ігумена Геннадія (початок XVII ст.): «Книга о таинах Єнохових, сына Аредова, мужа мудра и боголюбива» (Апокрифи і легенди, I, стор. 49). Визначення вогню як «елемента» подає і апокрифічне «Ходіння богородиці по муках» у рукопису І. Яремецького-Білахевича (перша половина XVIII ст.). Див.: «Откровеніє мук тяжких поганих царей нечестивих и иних злослових грЂшников, през аггела Михаила пресвятои деви богородици, матери господа нашего Іисуса Христа, от Геронима Визнавца» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 152).

...в(ъ) крvсталε(х) житε(л)ствуεтъ та(и)но // ... І такожъ якъ с камεни сылу із(ъ)являетъ. За змістом рядки ці перегукуються з рядками у «Похвалі Антонію Печерському», вміщеній у першому церковнослов’янському виданні «Києво-Печерського патерика» (1661 р.), а також у пізніших виданнях 1678 та 1702 рр. Пор. «Огнь... во всЂх вещех невидимо, аще не дЂйством, то силою пребываєт» (Києво-Печерський патерик, стор. 35). Оскільки наступний вірні Климентія «Ω те(р)пеніи бж̃о(м)...» також розвиває положення з тієї ж «Похвали Антонію Печерському» (у «Патерику» воно йде попереду цитованих вище рядків — див. прим. до вірша 6), можливо, що обидва твори постали безпосередньо від читання «Патерика» — друкованого або рукописного (див. прим. до вірша 224).

6. Ω тε(р)пεніи бж̃о(м), ω людε(х) грЂшны(х), како то и для которы(х) дш̃ъ храни(т) г(с)д̃ь бг̃ъ обытεли, и грады, и вεси, и всякіA хр(с)тія(н)скаA жылища. Пор. з рядками у «Похвалі Антонію Печерському»: «Филон же, историк єврейскій, глаголет: єгда, рече, коєго мужа свята и блага в дому или в градЂ нЂкоєм узрю, и дом, и град той ублажаю» (Києво-Печерський патерик, стор. 33 зв. — 34).

...трудовъ, бЂдъ и ско(р)бε(и) нш̃и(х) нε позабуди. Часто вживане Климентієм, як і його попередниками та сучасниками (Іван Вишенський, Дмитро Туптало, Варлаам Ясинський та ін.), словосполучення біблійного походження (Псалтир, CVI, 39; CXIV, 3; 2-е послання Павла до корінфян, VI, 4, 5), що постійно варіювалося в слов’яноруській літературі, зокрема в богослужебній. Пор. кінцівку великої єктенії (молитви): «єже избавитися нам от всякія скорби, гнЂва и нужды...» (Служебник, стор. 4; Требник, I, стор. 51). Пор. рядки з полемічних віршів кінця XIV ст.:

И не на роскоши апостолы послав,

На бЂды и скорби ити им завещал

(Загоровський збірник, стор. 98). Див. ще прим. до вірша 114.

7. Ω имεнахъ бз̃скихъ. У 16 віршових рядків Климентій вміщує 16 назв бога. Номінація (перелік) — характерний прийом середньовічної літератури, що, зокрема, яскраво виявлявся у нагромадженні імен (епітетів) бога, богородиці, ангелів. Пор. з апокрифом «Семьдесят имен богу», в якому відбиті відголоски віри в чудодійну силу імені (Тихонравов, II, стор. 340). Див. також присвяту в євангелії, виданому в Києво-Печерській друкарні 1707 р., де подано десять варіантів назв бога (Ф. Титов, Типография Киево-Печерской лавры. Приложения к т. I. № 58, К., 1918). \313\

...противны(и) діяволъ εму сA равняεтъ // Ажε ни в чεмъ нε зоста(л) злы(и) бг̃у соравнεнъ // и εщε з(ъ) прочіими с(ъ) нб̃сε извεржεнъ. Див. відповідне місце в українській переробці середньовічного катехізису — «ЛюцидарЂ, ознаймуючом о речах, сотворенных на небеси и на земли, з грецкого на руский переложеном»: «Люцифер ... помыслив богу ся ровняти, и для того звержен єст з неба» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 26). Цей апокрифічний мотив відбився і у духовних віршах. Пор.:

ВосхотЂл бо он, проклятый, равен быти богу

То й падаєт с димоном юж тебЂ под ноги

(Угроруські духовні вірші, XLV, 47, стор. 62)

або:

Люципер, найвишше створеня, помыслив равен бути богу,

З найвишшого престола в небЂ учинил себЂ во ад дорогу

(Матеріали до історії української пісні і вірші, X, стор. 271).

8. ВЂ(р)шъ до бг̃а мл̃итвε(н)ны(и). Жанр духовної лірики, який виник великою мірою під впливом «Псалтиря» (пор. з псалмами XII, XXIV, XXVII, XXX, L, LIII, LIV). Можливо, що цей вірш навіяний, як і попередні, «Похвалою Антонію Печерському» (див. Києво-Печерський патерик, стор. 28 зв.).

Ест(ъ) ли кто на сε(м) . свЂтЂ мнЂ грЂхами равны(и) — етикетна формула, характерна для духовних творів. Пор.: «Кто ж так согрЂшил, як я, не сем свЂтЂ?» (Матеріали до історії української пісні і вірші, III, 65, стор. 552).

...на пу(т) правъ наставити. Зворот біблійного походження (Ієремія XXXI, 21), часто вживаний у старому письменстві (Апокрифи і легенди, IV, стор. 200) особливо в духовній ліриці. Пор.:

Той вас бЂд избавит,

На путь прав поставит

(Богогласник, № 57).

...главы враговъ своихъ стε(р)ти. Вираз біблійного походження (Псалтир, LXXIII, 14), який увійшов у богослужебні книги (Требник, II, стор. 21) і закріпився в духовній ліриці. Див. Співаник з початку XVIII в., XXXIX, стор. 40; Угроруські духовні вірші, XLVI, 54, стор. 68.

І в послЂдны(и) стра(ш)ны(и) тво(и) дε(н) мA не остави // и на правицы твоε(и) с ωвцы постави. Згідно з «Євангелієм», в день страшного суду Христос поставить праворуч від себе праведників, а ліворуч — грішників. Перші успадкують вічне царство, другі — вічну муку (Матвій, XXV, 31 — 46). Благання «правиці» типове для духовних віршів. Пор.:

О дай, пане боже, на правицу стати,

Прерадосный глас от Христа слышати

(Угроруські духовні вірші, XLVII, 85, стор. 98).

9. Нε судЂтε грЂшны(х), нε будεтε суждε(н)ны. Пор.: «Не судите — да не судимы будете» (Матвій, VII, 1).

10. ...на ви(д) глядA, здоровA испыту(и) Климентій, 1553. Пор.: «Глянь на вид та й питай здоров’я» (Номис, 8148, стор. 157).

...нεмощъ никого о(т)ню(д) нε украшаεтъ. Пор.: «Хвороба нікого не краситъ» (Номис, 8148, стор. 157).

...хто будε(т) з яки(и) часъ лεжа(т) // а нε да(и), бж̃ε, наглε никому умират(ь). Пор.: «Дай, боже, з який час лежати, а не нагло помирати» (Номис, 8303, стор. 159). \314\

...сакрамε(н)тъ ст̃ы(и) особно приняти. Йдеться про одно з семи таїнств — покаяння (покуту). Цій процедурі перед смертю православна церква надавала першочергового значення: «Иже не до смерти в грЂсЂх пребыша, но прежде смерти покаятася, и не в отчаяніи, но в покаяніи умроша» (Требник, I, стор. 844).

...трεбЂ и zдоровымъ о сме(р)ти памятат(ь). Одна із засад християнської релігії: «Всегда на смерть памятствовати, на страшний суд божій, на муки вЂчныя и на живот вЂчный» (Требник, I, стор. 86).

11. ...просять у гс̃да смε(р)ти. Пор.: «Смерти в бога не проси» (Франко, III, 1, 47, стор. 127). Франко так пояснював цей вираз: «Просити смерті в бога уважають тяжким гріхом» (там же).

...бεз прозбы, кгды ча(с) при(и)дε(т), муся(т) вмε(р)ти. Пор.: «Не шукай смерті — сама знайде» (Чубинський, I, стор. 294) або «Смерти не треба шукати, сама прийде» (Франко, III, 1, 51, стор. 127).

12. Ω смε(р)тε, смε(р)тε, чεму ты та(к) εстε(с) стра(ш)на // нε ты(л)ко ты, лεч твоA и памя(т) ужасна. Пор.: «О смерте, коль горька твоя ест память человЂку» (Книга премудрості Ісуса Сіраха, XLI, 1), а також типове для духовних елегій звертання до смерті: «О смерте, смерте, щось така страшна?» (Угроруські духовні вірші, XLVII, 96, стор. 109).

...богаты(х) и вбоги(х) нЂgды нε минаεшъ. Ідея рівності всіх перед смертю постійно підкреслювалася в давній українській ліриці:

Як убогий вмерти мусит,

Так богат ся не віткупит

(Угроруські духовні вірші, XLVII, 70, стор. 84).

...з(ъ) дш̃ами... разлучаεшъ. Найпоширеніший образ церковної книжності, зокрема богослужебної («Канон молебный на исход души» — Требник, I, стор. 557 — 569). Пор.: «Постуй, смерте, от души не разлучай тЂла» (Співаник з початку XVIII в., XXXVI, стор. 39).

...розмаитыхъ пн̃овъ... ωсобъ на(и)по(д)лЂ(и)шихъ. Пор. аналогічний перелік жертв смерті в українському списку «Пренія живота і смерті» XVII ст.: «...Спомни собЂ, человЂче, от Адама и до сего дне колко было царей, князей, патриярхов, митрополитов, богатих и убогих людей, старых и молодих, то я всЂх тих побрала и всЂ мене бояться...» (Памятники старинной русской литературы, II, стор. 442), а також у «ВЂршах на погреб Сагайдачного» Касіяна Саковича (1622); у «ЛЂкарст†роскошником того свЂта» з «Перла многоцЂнного» Кирила Транквіліона-Ставровецького (1646); у «ГласЂ послЂднем господу богу» Симеона Полоцького (1676); у 10-й пісні Григорія Сковороди (збірка «Сад божественных пЂсней», 60 — 80 роки XVIII ст.) та в численних анонімних творах (Легенди з Хітарського збірника, стор. 14 — 15: Співаник з Грушова, стор. 29; Співаник з початку XVIII в., XXXVI, стор. 38; Грінченко, III, 1640, стор. 671; Два співаники половини й третьої четверта XVIII в., стор. 149, Синодик, стор. 236).

...дава(и) дово(л)но навε(т) кому жити. Молитовна кінцівка-формула. Пор.: «Не скорчай нам наше життя» (Угроруські духовні вірші, XLVII, 70, стор. 85).

14. Ω видимы(х) смε(р)тε(х) ... яко стра(ш)ны ε(ст). Пор.: «Видима смерть страшна» (Франко, III, 1, 9, стор. 125). «Се, — пояснював народну приказку Франко, — смерть від якогось елементарного нещастя, пр. утоплення або спалення в огні» (там же). Інтерес до незвичних видів смерті яскраво виявився ще в апокрифічному «Слові» Афанасія, архієпископа Александрійського, до князя Антіоха, яке у перекладі з грецької мови на церковнослов’янську ввійшло до «Ізмарагду». Пор.: «...Хощем глаголати о умерших внезапу или с брега, или со стены спадъшихся, или инЂми кацЂми смертьми напрасными умирающе» (Яковлев, стор. 114). \315\

Яко нε да(л) бг̃ъ смε(р)ти чл̃вЂку знати. Пор. з «Словом» Афанасія Александрійського: «...Яко же убо безвЂстна такова и невЂдима человЂком суть, богом же единЂм вЂдома» (Яковлев, стор. 115).

...писа(н)но: бу(д)тε готовыми всεгда. Пор.: «И повелЂно бысть всЂм языком готовым быти в нареченный день» (Есфір, III, 14).

Цε(р)ковъ хр̃(с)тія(н)ски(х) в тA кончинъ всεгда просить. Церковні молитви, зокрема прохальна єктенія, закінчувалися благанням «християнської кончини», тобто смерті після висповідання та причастя. Пор.: «...Даруй христіянски кончати житіє» (Требник, I, стор. 731), а також «Канон молебный на исход души», образна система якого позначилась на всьому вірші (Требник, I, стор. 557 — 569).

15. Вε(л)ми мало чл̃вЂкъ тамо умираεтъ // гдε сA въ яково(и) странЂ на свЂтЂ наро(ж)даεтъ // Бо повидаю(т): Голова мЂсца шукаεтъ. Див. Климентій, 153; Номис, 10319, стор. 201; Франко, I, 2, 97, стор. 386.

...хвали бг̃а на всяко(м) мЂстЂ. Пор.: «Благословите господа вся дЂла єго на всяком мЂстЂ владычества єго» (Псалтир, CII, 22).

16. ...почто ради скоро роди(т)сA ω(т) утробы мтε(р)нεи на свЂтъ в(ъ) ми(р) сε(и), заплачε(т) пε(р)вЂε, а нε во(з)смЂε(т)сA. Антична тема — людина народжується з плачем і з плачем умирає (Паллад, IV — V вв. до н. е.) — була підхоплена християнством і закріплена в «Требнику»: «И як родятся на свЂт люде — плачут, так и отходят през смерть» (Требник, I, стор. 439). Її розробляли поети XVI — XVII ст. Овен, Я. Кохановський, І. Величковський. Климентій розв’язує цю тему за «Синодиком», дуже популярним в другій половині XVII ст. Пор.: «Несть мира, но всегдашни мятеж и сумнение; родится убо человек з болезнию и воплем в мире, ростет же и жительствуєт в скорбЂх и в печалех» (Синодик, стор. 243).

...с(ъ) ст̃ыми всε(г)да тA хвалити. Богослужебна формула, типова для духовної лірики (Требник, II, стор. 174). Пор.: «Будем вихваляти бисмо со святьми в небЂ царствовати» (М. Возняк, З культурного життя України XVII — XVIII в., ЗНТШ, т. CVIII, 1913, стор. 93).

17. ...вЂкъ на(ш) хо(ч) бы долги(и), власнε як годына. Пор.: «Вік наш як година» (Номис, 8266, стор. 159; Франко, III, 2, 44, стор. 405).

Ко(ж)дому чεловЂку смε(р)тнаA часына. Пор.: «Кождому своя смерть буде» (Франко, III, 1, 26, стор. 126).

Часъ за часъ, а к(ъ) вεчεру ближε(и) (Климентій, 1196; Номис, 8278, стор. 159).

...дε(н) за дεн(ъ), но(щ) за нощъ, к(ъ) смε(р)ти бли(ж)шε(и) (Климентій, 207; Номис, 8277, стор. 159).

18. Лица бо Хв̃ого навЂкъ нε будεтъ зрЂти... и покоεвъ нбсны(х) нε до(и)дεтъ. Климентій майже буквально переказує розділ з «Требника» — «О младенцах, без крещенія умирающих». Пор.: «Царствія небеснаго наслЂдити не могут, ...божіяго лица зрЂнія вмЂсто казни пріємлют, в муку же не отсылаются..., радости святых не сподобляются» (Требник, I, стор. 728).

Смε(р)ть нε вЂ(ст) нεсε(т) стары(м) (Климентій, 919; Номис, 8256, стор. 158).

...мы, дх̃о(в)ныε, ...пи(л)но васъ, просты(х), научаεмъ. Пор. звертання козаків до свого отамана у думі про Олексія Поповича:

Ти святеє письмо читаєш,

Нас, простих людей, на все добре научаєш

(Думи, стор. 124). \316\

...вЂчно(и) нε видЂли муки. // Ω(т) котро(и) всЂхъ кр̃щε(н)ны(х), г(с)ди, сохрани. Типова для творів духовної лірики молитовна кінцівка. Пор.:

Услиши нас, люди грЂшних,

Сохрани нас вид мук вЂчних

(Угроруські духовні вірші, XLVII, 70, стор. 84).

...о(т) нεвидимы(х) вра(г) кр(с)то(м) борони. Пор. з «Словом» Афанасія Александрійського (див. прим. до вірша 14), де чорти «крест же видяще, трепещут и боятся» (Яковлев, стор. 112).

19. Ізво(л) ...о(т) тЂхъ люты(х) смε(р)тε(и) всЂхъ вЂ(р)ны(х) хранити на(с). Пор.:

Лютой смерти нас сохрани —

Вся вЂрныи христіяне

(Кілька духовних віршів з Галичини, стор. 13).

21. Нε бε(з) причины то зна(т) и зεмлA прибиваε(т). Пор.: «Без причини смерть не буде» (Номис, 7103, стор. 137; Франко, III, 1, 34, стор. 126).

Бода(и), повЂдаю(т), насъ живы(х) зε(м)лA пожε(р)ла. Пор.: «Бодай мене сира земля вкрила!» (Франко, II, 1, 5, стор. 180).

...нε клεнЂтε(с) н̃бо(м) и зεмлεю (Соборне послання Якова, V, 12).

...бε(з) покаяніA нε дава(и) умε(р)ти. Пор.: «Не дай, господи, наглою смертю вмерти без покаяння» (Грінченко, II, 98, стор. 305); «Без покути не дажд смерти» (Кілька духовних віршів з Галичини, стор. 13).

22. Ω умираючи(х) мл(д)нца(х) и дв̃ица(х) по принятіи шлюбо(в): або, по простЂ(и) мовячи, послЂ вЂнча(н)A заразъ. На Україні шлюб вважався дійсним лише тоді, коли після церковного вінчання було справлено весілля. На Чернігівщині воно відбувалося за тиждень — другий після вінчання (Грінченко, V, 754, стор. 426; X. Ящуржинский, Свадьба малорусская как религиозно-бытовая драма, «Киевская старина», т. LV, 1896, листопад, стор. 236). У вірші йдеться про випадок, коли наречений (чи наречена) вмирає в проміжок часу між вінчанням і весіллям. Подібна ситуація передбачалася й «Требником» (I, стор. 396).

23. Стра(ш)на и люта и та смε(р)ть, вжε утопати. Пор.: «Втонути — то дуже тяжка смерть» (Франко, I, 2, 8, стор. 290). «Селяни вірять, — коментував цей вираз Франко, — що втоплення — один із найтяжчих родів смерті» (там же).

24. Ω змε(р)зающих мразомъ. Пор. з віршем 363 — «Ω переме(р)заючи(х)...»; див. прим. до нього.

25. Просимо такового дεкрεту прεмЂнεн(ъ)A. Характерний для «Требника» вираз (I, стор. 911), що постійно варіювався у духовних віршах. Пор.: «Уже ми декрет опредЂленный» (Угроруські духовні вірші, XLVII. 73, стор. 88). Пор. ще: «Вызволяєт з декрету смертелного милостыня...» (Тестамент, стор. 5). Або рядки з шкільної драми кінця XVIII ст.:

Прошу тебе покорне, судіє справедливий,

видай на сію душу декрет справедливий!

(Розмова во кратцЂ о душЂ грЂшной, стор. 302).

27. Ω умираючи(х) ...бε(з) жа(д)ны(х) причинъ, або приключо(к). Пор.: «Без приключки и смерти не маш» (Климентій, 37. Див. ще прим. до вірша 21).

28. Ω убивающи(х) ...самы(х) сεбε. Християнська церква засуджувала «самых себе убивающих от отчаянія и гнЂва» (Требник, I, стор. 546). Народ вважав самогубців великими грішниками (Франко, I, 1, 10, стор. 291); їх ховали не на цвинтарі, а «на границі між двома селами» (Франко, 1,2, 1, стор. 444), без хреста (О. Левицкий, Старин-\317\ные воззрения на самоубийство и отголосок их в народных обычаях Южной Руси, «Киевская старина», т. XXXV, 1891, грудень, стор. 358).

...о(т) згублε(н)A можε(т) сA зкупити // а(л)бо людε чε(ст)ныε могу(т) свободити. У феодально-кріпосницькій Україні можна було відкупитись від смертної кари за вбивство: ув’язнених нерідко милували з тим, щоб вони спокутували вину працею в монастирському маєтку (Компан, Міста України, стор. 120, 152). У «Требнику» серед переліку милосердних вчинків було названо і такий, як «в’язня викупити» (I, стор. 909).

...и в злы(х) пригода(х) трεба уважати. Пор.: «В пригоді мисль о свободі» (Номис, 1333, стор. 29; Франко, II, 2, 2, стор. 589).

Іюда, познавши сво(и) про(с)тупо(к), вдавилъсA // и до бε(з)конεчны(х) мукъ навЂки всεли(л)сA. Згідно з євангельським оповіданням, Іуда, зрадивши Христа, не витримав докорів совісті і повісився (Матвій, XXVII, 3 — 5). Климентій іде за апокрифічною версією цього епізоду, який завершується вічними муками Іуди. Див. «ПасЂю албо повЂсть душеспасителную о муцЂ Христа...» у рукописі С. Теслевцьового (кінець XVII — початок XVIII ст.): «И так, злый слуга, ворог Христов, погиб с тЂлом и з душею, и тепер сЂдит у пеклЂ в руках старшого шатана, пъет оген сЂрчаный» (Апокрифи і легенди, II, стор. 232). Подібну ситуацію спостерігаємо і в інших українських списках апокрифів — у вищезгаданому (див. прим. до вірша 5) «Ходінні богородиці по муках» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 140 — 141) та «Сказаніи учителя церковнаго Ієроныма святаго о ІюдЂ, предателЂ господа нашего Иисуса Христа» — у рукописі І. Яремецького-Білахевича (Апокрифи і легенди, II, стор. 345 — 346). «Сказаніє Ієроныма» вийшло також друком у Києві в 1701 р. (J. Polivkǎ, Drobne pžišpěvky literǎrně-historickwe, v Praze, 1891, стор. 102).

...ско(р)би вш̃и в радо(ст) прεтворити. Зворот біблійного походження (Псалтир, XXIX, 12), часто вживаний у духовній ліриці, зокрема у першому вірші церковнослов’янською мовою — так званій «Азбучній молитві» (І. Франко, Найстарша церковнослов’янська вірша, «Житє», Львів, 1912, стор. 17). Див. також: Требник, I, стор. 538; Книга житій, I, стор. 62 зв.

29. ...ω(т) нεвидимаго кр(с)томъ оборонить // а о(т) видимаго го(р)ш — ничимъ не о(т)моли(ш). Климентій по-своєму передає сентенцію болгарського письменника X ст. Козми Пресвітера, списки твору якого найчастіше мають заголовок: «Слово святаго Козмы прозвитера на єретики препрЂниє и поучениє от божественных книг». Цей антибогомільський трактат став відомим у Київській Русі в числі перших слов’янських книг і набув великої популярності. Вплив його простежується як у період східнослов’янської єдності, так і пізніше — в українській і російській літературі — аж до XVIII ст., знаходячи відображення у народній творчості. Климентій міг використати як повний текст «Слова на єретики», так і уривки з нього, що входили до «Кормчої», «Пролога», «Торжественника», «Міней-Четьїх», «Ізмарагда» та інших збірників. Пор.: «БЂси бо креста Христова боятся, єретицы же посекают кресты...» (Козма Пресвітер, стор. 6). Пор. з крилатим афоризмом: «Лихий чоловік гірш дідька, бо від дідька пережегнай сі, то ті сі відчепит, а лихий чоловік хоць крижем лежи, то сі не відчепит» (Франко, III, 2, 20, стор. 312).

30. Кому, рцы ми, подобεнъ клεвε(т)никъ? Риторичний зворот, що походить від старослов’янського письменства. Див. у «Слові на єретики»: «Кому ми уподобим таковыя?» (Козма Пресвітер, стор. 6). Пор. з «Псалмою покутною» Луки Длонського (XVIII ст.): «Кому ся тепер уподобилем през учинки мои?» (Матеріали до історії української пісні і вірші, II, стор. 248).

31. ...пεнею лЂзе — зводить наклеп. Пор.: «Наволокти пеню» (Номис, 13545, стор. 265) або «пенею прив’язався» (А. Лазаревский, Села Конотопского уезда, вип. 1, Чернігів, 1869, стор. 120).

Лучшε(и) бы пε(н)ному сыло на шію взложити. Давній крилатий вислів, певне, апокрифічного походження. Пор.: «Хотел Июда купить себе село, да положил себе на шею сило» (Симоні, I, стор. 200). Див. цей вираз у дуже популярних на Україні «Духовних бесідах святого отца нашего Макарія, пустелника єгипетского, о \318\доскональст†хрістіан православних», які поширювалися у рукописах, а з 1627 р. неодноразово виходили друком: «По смерти был послушным тому, который ІюдЂ сило на шию для лакомства взложил» (Макарій Єгипетський, стор. 2). Пор. ще народний вислів: «Зав’яжи собі путо на шию» (Франко, II, 2, 1, стор. 558).

Ко(л)ко в шεлягу срεбра, то(л)ко у нихъ правды. Щеляг — литовська и польська монета, яка чеканилася звичайно з срібла. Однак у період з 1659 по 1666 р. Річ Посполита, щоб поліпшити своє фінансове становище, випустила величезну кількість мідних шелягів (В. Н. Рябцевич, О чем рассказывают монеты Мінськ, 1968, стор. 53 — 54).

32. Ω нε хотящы(х) труждатисA чεстны(мъ) трудомъ. Пор. розробку цієї теми сучасником Климентія С. Полоцьким (1629 — 1680) у вірші «Труд»:

...своим трудом питаєм бывает,

а не чуждая труды поглощает.

Не хотящим же трудов полагати

не подобает хлЂба подаяти

(Полоцький, стор. 15).

ВЂждъ, ω лЂнивε, іжε нε хощε(ш) труждати // и то(и), жε навыкъ чужды труды присвояти. Пор.: «Хто вже звик чужим жить, той не здужає робить» (Номис, 14199, стор. 279).

...таки(х) вЂчныA муки ожыдають. У «Ходінні богородиці по муках» злодії перебувають у «морЂ огненном и змешанном со кровію» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 139).

...уклонЂтє(с) зла и творЂтε бл̃го — біблійний афоризм. Див. Псалтир, XXXIII, 15.

34. ...о видырца(х), подобны(х) дрε(в)нεму мытарεвЂ. Згідно з «Євангелієм», апостол Матвій до прийняття християнства був збирачем мита (Матвій, IX, 9, X, 3).

Во(л)къ що спо(т)каε, то з(ъ)ядε. Пор.: «Як вовк, що стрЂв, то зъЂв» (Номис, 4849, стор. 94); «Що вовк здибле, то мусит із’їсти» (Франко, I, 2, 118, стор. 242).

...шкатулу набити. За часів Климентія гроші ховали в «шкатулах». Пор. офіційний документ: «До шкатулы гетманской доходит грошей в год пятнадцять тисяч золотых» (Лазаревский, Описание старой Малороссии, II, стор. 501). Пор.: «Що ми в титулі, коли нема ніц в шкатулі» (Франко, III, 1, 3, стор. 208).

...указъ па(н)ски(и) часомъ того и нε знаεтъ // что слуга в ча(с) сво(и) тако (ж) и сεбε з(ъ)правляεтъ. Пор. зміст цього виразу з народною приказкою: «Не таков пан, як панεнята» (Климентій, 607) або: «Гірші підпанки, як пани» (Франко, II, 2, 1, стор. 538).

35. ...воду в(ъ) вино [сирЂчъ в горЂлку] лиющи (х). Життєву основу цього факту підтверджує гетьманський універсал від 31 серпня 1692 р., в якому зауважувалося гадяцькій старшині та всьому поспільству, що вони «того не досматривают, дабы в арендах подмЂшеное и мЂрою умаленное не продавано было вино, которым образом нЂкоторые шинкари или шинкарки дерзают безбоязненной в черни чинить обман» (Бантиш-Каменський, II, стор. 9).

36. Вірш написаний у формі діалога між світською та духовною особами.

...многи(и) наро(д) тютюнъ всюда зажываεтъ // ко(т)рымъ

повЂтрA мыта з сεбε збуваεтъ — тобто за допомогою тютюну позбувається заразної хвороби — «мита» (запалення підщелепних залоз).

...в ма(р)котности з мало весεліA прибыто(к). Пор. з «Сказанієм от книги... Пандок»: «И расплодят веселія ради и нарекут имя ей табака» (Памятники старинной русской литературы, II, стор. 429).

...нεмра(д)ными усты мл̃тву чинити. Пор.: «Не достоит кресного знаменія воображати, понеже аки смрадными усты... святому духу противит» (Памятники старинной русской литературы, II, стор. 433). \319\

37. ...в Лит†тоε вε(л)ми ε(ст) нεдобрε // бо ...и дЂти и(х) заживають добрε. Пор.: «Як литовська дітвора, табаку вживає» (Номис, 12616 стор. 248).

...мо(з)гъ в голо†εго табака з(ъ)сушаεтъ // жε вла(с)нε я(к) швεцъ дубо(м) шкуры пεрεсипаε(т). Пор. ці і наступні рядки з прозаїчним трактатом, написаним (трохи пізніше за Климентія) якимось завзятим ворогом «табаки»: «Котрый человЂк начнет дерзати сію бЂсовскую и богоненавистную и святыми отреченными табаку, то в того человЂка мозг ускрутит и вмЂсто того мозга впадет в главу его тая смердящая воня, изгубит в нем весь мозг его, начнет тако смердящая тая воня пребывати во гла†его, и неточію во єдиной гла†его, но и во всЂх костях его тая смердящая воня вселится вмЂсто мозгов. И аще ли кій человЂк которым ухищреніем начнет творити таковое дЂло бЂсовское, таковому бо человЂку не подобает в церковь божію входити, и креста и євангелья цаловати, и причастія отнюдь не давати, свЂщи или просфоры или ефиману и всякого приношенія, и с людьми ему не мытися и не ясти, дондеже престанет от таковыя дерзости» (Костомаров, стор. 145).

Ωсобно (ж) іны(и) навы(к) ба(р)дакомъ тягнути // прε(з) котры(и) нε εдному пры(ш)ло смы(с)лу збути. Бардак — різновид кальяну, яким «тягнули» дуже міцний тютюн, нерідко втрачаючи при цьому свідомість. На Україні існували села, переважну більшість яких становили ремісники-бардачники (див. вірш 201 «Ω розны(х) всяки(х) ремесникахъ»).

38. Ω идучи(х) на слободы людεхъ. За часів Климентія тривало заселення слобід. Селяни в пошуках кращих умов життя переходили від одного пана до іншого, проте після закінчення пільгового строку потрапляли в ще гіршу кабалу до нового хазяїна. Ось один з таких прикладів: наглядач гетьманських володінь на Стародубщині Даровський у 1710 р. «закликав слободу», обіцяючи слобожанам пільги на 10 років, за це вони повинні були сплачувати йому щорічно сто талярів та доглядати млин. Але після смерті Даровського його дружина почала вимагати від слобожан ще й «панщини». Коли ж слобожани вийшли на роботу, Даровська наказала їх «тирански батожьем бить, приписуючи вину сію, что за первым разом не повхали на панщину» (Лазаревский, Описание старой Малороссии, I, стор. 352 — 353).

Хто ко(л)вεкъ собЂ іщε(т) на жи(т)ло слободы //мало в(ъ)ходя(т) з(ъ) мε(ж) таки(х) вЂликои бЂды. Пор.: «Біда біді на слободі» (Номис, 2216, стор. 44).

...готовыε хаты идучи покидаютъ. Пор. картину, змальовану Климентієм, зі свідченням Генеральної канцелярії (початок XVIII ст.): «Зде в Малой Россіи изстарЂ обывателям тая была свобода, что з села в село, з подданства одного владЂлца в подданство к другому владЂлцу переходить невозбранно, єднак когда з єдного села или деревнв перейдет подданий в село или в деревню другого владЂлца, а в селЂ или в деревнЂ первого владЂлца останутся єго подданские кгрунта, дворЂ и другіе угодія, купленніе ль или некупленніє, то оними владЂть ему, живучи у другого владЂлца, несвободно и невозможно, толко ежели, вЂходячи од своего владЂлца, первого, может що з движимых пожитков унести или увезти за собою, то при нем остается без отнятия» (М’якотін, стор. 41 — 42).

...скочи(т) хо(ч) к(ъ) лЂсу // и голы(и) ужε навε(т) хо(ч) к самому бЂсу. Дуже поширена в народній (зокрема в поетичній) мові словесна пара (переважно римуюча). Пор.:

Куда схочу, туда скочу

Хоч і к лісу, хоч і к бісу

(Головацький, I, стор. 122).

Пор.: «Ой ти до біса, а я до ліса» (Лукашевич, стор. 129); «Єден до ліса, другий до біса»

(Франко, II, 1, 17, стор. 89).

Пожытεчная εму судыла(с) слобода // дово(л)ная пустынA и лика и вода. Пор.: «Слобода — лика и вода» (Климентій, 922; Номис, 10492. стор. 205). \320\

...послушε(н)ство о(т)дават(ъ) — офіційна формула, якою визначалися відносини підлеглих до господарів. Пор.: «Пилно приказуєм, чтобысте... послушенство отдавали» (Лазаревский, Описание старой Малороссии, I, стор. 170).

...прочан обдыраютъ. Тут «прочани» — люди, що йшли «проч» з своїх місць. Див. наказ від 1707 р. генерального судді Василя Кочубея підлеглим селянам с. Ярославця, який забороняв брати землю в заставу у тих селян, які «проч уходят» (М’якотін, стор. 40)., Див. нижче у Климентія рядок — «втЂкаючи(х) проч...».

...за тε(р)пεніε сп(с)ніε мо(г)лъ бы мЂти. Пор.: «За потерпіння дасть бог спасіння» (Номис, 2428, стор. 48); «Терпен спасен» (Климентій, 1012; Франко III, 1, 2, стор. 205).

Бг̃ъ zа бу(н)товника, якъ мовятъ, нε повЂситъ. Пор.: «За сеє бог не повісить» (Климентій, 375; Номис, 114, стор. 3).

...втЂкаючих прочъ самы(х) дεрЂ(т), бЂ(т) и бεрЂ(т) дЂти. Пор. з гетьманським універсалом до полтавського полковника від 1707 р.: «Накріпко приказываєм, чтоб таковых легкомысленных людей, которые, убегаючи от повинностей, на тЂ слободы уходят, не только переймал, грабил, забирал, вязеньем мордовал, кіями бил, леч без пощаденія вЂшати розсказовал» («Русский архив», кн. 3, М., 1875, стор. 408).

40. Ω присягающы(х) нε по правдЂ. На Україні в XVII — на початку XVIII ст. кожна судова справа розглядалася з свідками, але жодне свідчення не приймалося до уваги, якщо свідки не присягали (П. Ефимεнко, Присяга духовенства, «Киевская старина», т. VIII, 1884, травень, стор. 152).

Присяжно(ст) нε по правдЂ да(р)мо сA нε минаε(т) // хо(ч) на(г)лε вмрε(т) або я(к) сA клεнε(т) — та(к) ставаεт. Згідно з народним переконанням, «хто в суді фальшиво присягне, той до року мусить умерти або скалічіти. ...Хто забожиться на неправду, той має гріх» (Людові вірування на Підгір’ю, стор. 198).

Хоча(и) и по правдЂ — то εдна(к) дЂло то стра(ш)но. Пор. з «Словом» І. Златоуста «Которыε ся клЂнуть не по правдЂ», яке ввійшло, зокрема, і в український список «Ізмарагда» (1646 р.): «Нє годно клятис именем божіимь любо по правдЂ а любо не по правдЂ» (Перетц, Исследования и материалы, III, стор. 11).

...обЂ стороны. Вираз юридичної термінології (див. Протокул до записання справ поточних на рік 1683, стор. 210), який вживався і в літературних творах. Пор.: «Діалектицкіи викруты на обЂ стороны...» (Палинодия, сочинение Захарии Копыстенского. Памятникн полемической литературы, кн. 1, 1876, стовп. 921) або віршовий рядок «Юж я на обЂ сторонЂ правду прызнати мушу» (П. Житецький, Острозька трагедія, ЗНТШ, т. LI, 1903, стор. 17).

...лукаваго во скорЂ бг̃ъ обявитъ. Пор. з протилежним твердженням «Слова І. Златоуста»: «Бог въскорЂ не мстит» (Перетц, Исследования и материалы, III, стор. 12). Пор. вірш С. Полоцького на цю тему «Клятва во лжу» (Полоцький стор. 47 — 50).

41. З(ъ) бг̃о(м) — нε з хлопцε(мъ) жа(р)товати. Див. Климентій, 356; Номис, 89, стор. 2; Франко, II, 1, 11, стор. 98.

42. ...хлЂба збавляти. Пор. зі сповіддю братів у думі «Буря на Чорному морі» про те, як вони «близькому сусіді хліба й солі ізбавляли» (Думи, стор. 133). Див. також розповідь селянина у творі письменника другої половини XVIII ст. І. Некрашевича «Исповедь»:

А я хлЂба да соли не збавив нЂкого, —

а бЂлше яких грехЂв? Не чуюсь ничого.

Гордую да бЂдую, хоч хлЂба не маю

а нЂколи нЂкого я не позываю

(Некрашевич, стор. 11).

Гдε любо(в), та(м) са(мъ) бг̃ъ прεбываε(т). Пор.: «Аще друг друга любим, бог в нас пребывает» (1-е послання Іоанна Богослова, IV, 12). \321\

43. ...власнε басу(р)манε цε(р)квы разграбляю(т) // нε хочε(м) мы ктыторε(и) такихъ мЂти. Титарі — церковні старости — обиралися, як правило, громадою, але бували випадки, коли місцеві власті призначали їх самі. Між такими титарями і громадою нерідко виникали конфлікти (А. С. Лебедев, Сведения о некоторых архивах духовного ведомства в губерниях Курской и Харьковской, «Сборник харьковского историко-филологического общества», т. XIII, Харків, 1902, стор. 186). Див. також документ, датований 1703 р., про «непослушных и несогласных ктиторов, з ратуша установленных», які грабували київську церкву Успіння пресвятої богородиці на Подолі («Киевская старина», т. X, 1884, вересень, стор. 134).

...хто обытεлεмъ и цε(р)квамъ пакоствуεтъ // узри(т)

воскорЂ гнЂв бж̃ий. Пор. з погрозою «грабителем церковних имЂній» у рукописному трактаті «О милости», авторство якого приписується Єпіфанію Славинецькому (помер 1675 р.): «Сіи воспріимут здЂ временное осужденіє; в будущем же вЂчноє мученіє» (Слово о милости, стор. 66).

...цε(р)ковъ ма(т)кою сA всЂмъ на(мъ) называεъ. Формулювання «Требника» (I, стор. 725), яке ввійшло у книжний вжиток. Пор.: «ИмЂй в почтивости матку твою церков» (Тестамент, стор. 133). Про цей твір, відомий Климентію, див. прим. до вірша 226.

45. Нε да(и), бж̃ε, позычат(ъ), алε да(и) своε мат(ъ). Пор.: «Позычаець, хто свойго не маєць» (Носович, стор. 130 — 131); «Лучче мати, як позичати» (Номис, 10646, стор. 208).

...Ду(ш)но, я(к) два правя(т), трεтεму нЂчо(г)[о] да(т) (Климентій, 202; Номис, 10656, стор. 208).

...до(л)жны(и) на сεбε облЂкъ да(ст) о(т)дат(ъ) совитε — боржник зобов’яжеться віддати подвійну суму. Пор. акти стародубівського магістрату, складені з приводу справи: 1) боржника Омеляна Праличенка, «который, на отповед ставши, доброволне знался, што зостаєт винен золотых тринадцет, и не мЂл чем отдати — упросил кредиторов своих, на урадЂ, о почекане того долгу, ...а єжели би не мЂл на назначений термин отдати, то подлуг права посполитого, маєт усовито платити» і 2) Хоми Андрущенка. який «остал на облик Пилипу Івановичу Оршученко... винен сорок шесть коп литовскоє личбы монеты доброй, котороє суммы не мЂл чим отдати...» (Протокул до записаня справ поточних на рок 1690, стор. 466).

...на Волыню εды(н) сA ошукалъ нεборакъ. Умови «совітості» при кредитуванні були особливо поширені на Волині, де в цей час діяли закони шляхетської Польщі («Киевская старина», т. LXXXI, 1903, квітень, бібліографія, стор. 60).

46. УмЂвъ грошε(и) у людε(и) готовы(х) позычати: // а нε умЂε(т), sлы(и) рабъ, знову имъ ω(т)давати. Пор.: «Умівши брати, умій і віддавати» (Бєленькова, 209, стор. 34). Пор. ще з виразом весільного обряду на Чернігівщині: «Полюбили брати — треба й оддати» (Грінченко, III, 782, стор. 434).

...вла(с)нε укравъ и прочъ, окая(н)ны(и), втЂкаεт // со Іюдою таки(и) уже собЂ ча(ст) маεтъ. Злодій порівнюється з Іудою в апокрифічному оповіданні псевдо-Ієроніма (див. прим. до вірша 28): «...Иже всего того, єже Христу приношаше ся, от сих десятую часть всегда крадяше» (Апокрифи і легенди, II, стор. 345).

...о(т)шлютъ по смεртε(х) тЂхъ в(ъ) прεіспо(д)нεε морε. У «Ходінні богородиці по муках» злодії справді потрапляють у «море огненноє» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 139).

Xо(ч) о(т)робля(и)тε, хо(ч) заробля(и)тε, а о(т)дава(и)тε. Пор. з категоричністю народної приказки: «Хоч лопни, хоч перервись, а дав слово кріпись» (Бєленькова, 174, стор. 29).

47. ...свои(х) жадны(х) рεчи(и) у домЂхъ нε маютъ // І о стара(н)ε, жεбы в ны(х) было, нε дбаютъ. Пор.: «Хто дбаєт, той маєт» (Климентій, 1105; Номис, 9939, стор. 193; Франко, I, 2, 19, стор. 530). \322\

Хто нε позычи(т) — то з(ъ) гнЂвомъ осу(ж)даютъ. Пор. «Весь тиждень давай, а в суботу не дай — та й маєш ворога» (Франко, I, 2, 9, стор. 258).

А собЂ ма(и) да и мнЂ не да(и) (Климентій, 1408). Пор. з євангельською тезою: «Просящему у тебе дай» (Лука, V, 42).

...о(т) людε(и) соро(м) и о(т) бг̃а грЂхъ // а ωни... творя(т) смЂх. Пор.: «От бога грЂх и от людей сором» (Климентій, 1170); «Від бога гріх, від людей сміх» (Чубинський, т. I, стор. 235; Франко, I, 1, 142, стор. 73); «Хто бога не боїться, той і людей не соромиться» (Франко, I, 1, 336, стор. 87). Видимо, у Климентія — контамінація двох приказок (Пор.: «Бг̃у грЂх, а людямъ смЂхъ» — у вірші 148).

48. ...болит(ъ) чεму(с) ґарло // хто zаставляε(т) кого спЂва(т) дармо. Пор.: «Болить горло спЂвати дармо» (Климентій, 71; Номис, 12463, стор. 244).

Вщε(д)ры, да пою ти. Формула біблійного походження (Псалтир, LXVI, 1), що раз у раз повторюється у богослужебних книгах (Служебник, стор. 98; Требник, I, стор. 428). Франко коментував цей вираз як крилатий: «Ущедри мя, да пою ти; заплати ми то й піду ти, — промовляє дяк, увійшовши до господарської хати» (Франко, III, 1, 1, стор. 247).

Коли даха, то та(к)жε буде(т)и о(т) мεнε взяха (Климентій, 440; Номис, 10650, стор. 208).

49. ...нε стараε(т)сA справъ свои(х) доглядати. Пор.: «Що то за господар, що своє добро не глядит» (Климентій, 1253).

...нн̃Ђ в(ъ) на(с) нε пра(з)дник, // а твоA мило(ст) хто(с) на(м) іны(и), а нε вказни(к). Пор.: «Сегодня не празник, а ты нам не вказник» (Климентій, 897; Номис, 187, стор. 4).

50. ...рεкъ, бываε(т) змЂна дεсница вышняго. Климентій роз’яснює текст 76-го псалма. Пор.: «И рЂх, нынЂ начах: сія измЂна десницы вышняго» (Псалтир, LXXVI, 11).

...нεха(и) в ямы, что на(мъ) копаю(т), впадаютъ. Вираз біблійного походження (Псалтир, VII, 16), що став народним. Пор.: «Хто пуд ким копаєт, сам впадаєт» (Климентій, 1094; Номис, 9563, стор. 185; Чубинський, I, стор. 256).

51. Ω людεхъ, самыхъ сεбε гладо(мъ) убивающы(х), скупости ради. Пор.: «Сам себе голодом морить» (Франко, I, 2, 42, стор. 403). Пор. епіграму сучасника Климентія І. Величковського «На скупого» (Величковський, стор. 111).

...хо(ч) ко(л)ко бога(т)ства будε(ш) собЂ збират(ъ), // а по смε(р)ти зъ собою не зможе(ш) нищо взят(ъ). Пор.: «Ци богач, ци бідний, нічого з собов на тамтой світ не забере» (Франко, I, 1, 49, стор. 98); «Як умремо — нічого не заберемо» (Чубинський, I, стор. 293). Пор. з рядками духовного вірша:

Лишаю днесь свой маєток,

Лишаю худобу,

Не возму нич найменшого

З собою до гробу

(Угроруські духовні вірші, XLVII, 71, стор. 85).

Див. далі вірш 326 — «Ω умирающы(х) богаты(х) людεхъ».

52. Ω уписующых(ъ)сA в коzаки дурныхъ мужыка(х) и знову выписуватисA хотящы(х). В кінці XVII — на початку XVIII ст. права і вольності козацтва були дуже урізані й обмежені, але в очах населення воно продовжувало лишатися соціальним станом, який втілював особисту свободу. Тому селяни прагнули записуватися у козацькі реєстри. Записані у козаки відбували військову службу. Климентій обурюється поведінкою «дурного» селянина, який «записався у козаки», але злякавшись військової служби, хоче «виписатися». \323\

...и худобу, ґды маε(ш), на рату(ш) взя(т) потрεба. Селянин, про якого йдеться у вірші, певно, належав до так званих «вільних посполитих». Вони не були у підданстві державця, а підлягали ратуші.

53. Ω козакахъ, нε годны(х) похвалы... которыε у во(и)ско іду(т), а людε(и), на путε(х) ідучи(х) або Ђдучи(х), о(б)дыраю(т). У першому десятиріччі XVIII ст. чутки про випадки козацького розбою зворушили всю громадськість. У 1707 р. кошовий отаман Петро Сорочинський скаржився із Запорізької Січі Петру I: «Того прошлого году, собравшися нЂкоторое своевольство от разных краев, то от сторони Волоской, то от Дону, то из москалей нЂкіє, по разным мЂстам, гуляючи по степям, наскоки бЂдным людям чинили по дорогам, шкоды и здорства: а гдЂ только затЂют, либо в стороне Крымской шкоды, либо гдЂ на трактах разбой учинят, всЂ, отзываючись запорожскими козаками, нас, войско, невинне обезславляют» (Бантиш-Каменський, II, стор. 100).

Побию(т) бо слεзы навЂкъ... Пор.: «Побили б тебе їх сльози» (Номис, 3706, стор. 72). Див. ще рядок пісні про тяжке наймитове життя з анонімного старовинного рукопису:

Поб’ють, тебе, кгосподине,

Наймытськійи сльозы

(Грінченко, III, 1380, стор. 556).

54. ...ца(р)ства нб(с)ного zычу хр(с)тіяномъ. Один з варіантів часто повторюваної Климентієм етикетної формули-кінцівки, рекомендованої «Требником» Петра Могили. Пор.: «Абисте... в прибутках небесных вЂчне царствовали... вам зычу» (Требник, I, стор. 906).

55. Ω волочащы(х)сA чε(р)нцахъ. Втеча монахів з монастирів була явищем, що супроводжувало всю історію чернецтва. Козма Пресвітер у розділах «О мятущихъся черньцЂх» та «О хотящих отити в черныя ризы» «Слова на єретики» таврував монахів, які «сквозЂ грады без мЂста мятутся, туне ядуще чужь хлЂб» (Козма Пресвітер, стор. 53). За часів Климентія втеча монахів з монастирів набула такого масштабу, що московський патріарх Адріан був змушений наказати київському митрополиту Варлааму Ясинському вжити особливих заходів проти «переходящих» ченців («Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов», ч. I, т. V, К., 1872, стор. 170, 350). На початку 1701 р. монахам було суворо заборонено «волочитися» (П. Морозов, Феофан Прокопович как писатель, СПб., 1880, стор. 249). Відштовхуючись від ідейних засад твору Козми Пресвітера, Климентій ганьбить ченців, які «по городахъ людя(мъ) очи порють».

...повЂε(т)сA іны(и) к бЂсу по своε(и) волЂ // шукаючи на згибε(л) собЂ свояволЂ. Пор. крилатий афоризм: «Волю зробив та й себе погубив» («Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии», I, стор. 375).

...своя волA добра да не пожытεчна (Климентій, 892; Номис, 1325, стор. 29).

...ωсобливε тε(ж) чε(р)нца она погубляεтъ. Пор. з розділом «Слова на єретики» — «О хотящих отити в черныя ризы»: «Якоже бо и рыба кромЂ воды сущи умираєт, такоже чернець отлучься монастиря погибаєт..., и яко же (кокошь) часто востающи с яиц, запортки творит я, тако и чернец часто излазя из монастыря по своєї воли, забываєт преданную єму службу» (Козма Пресвітер, 57).

...трафляє(т)сA тому в школЂ сA иско(н)чит(ъ). // Або гдε на(г)лε лунε(т) у ко(р)чεмномъ дому. В старій Україні школа при церкві була водночас притулком для всього мандрівного люду — «волочащихся» ченців, «мандрованих» дяків, шкільних «нищих» (див. прим. до вірша 61). Пор. ще: «Трафляється и то... иноку, иж часом и переночует в корчмЂ» (Вишенський, стор. 38).

...а що го(р)шъ — и комεди(и) якихъ начинити. Видимо, йдеться проте, що «волочащийся чернец» разом з мандрівними студентами міг взяти участь у якійсь виставі. Див. автобіографічне свідчення сучасника Климентія, мандрованого дяка Іллі Турчиновського, який деякий час вчився у Києво-Могилянській академії, а потім «волочився \324\ по школах» і одного разу «виправив» з такими ж, як і він, київськими студентами «діалог з интермедією» («Автобиография южнорусского священника 1-й половины XVIII ст.», «Киевская старина», т. XI, 1885, лютий, стор. 326). Пор. засудження «Ходінням богородиці по муках» світських розваг монаха: «Лутше би видЂти человЂка мертваго, на вельблюдЂ издящаго, нЂжли законника, інока-пяницю, по миру волочащаго и праздніє слова глаголющаго, и дудок, скрипок и иных игрій слухающаго» (Апокрифи і легенды, IV, стор. 37).

...Во(л)но ψсови и на бг̃а брεхат(ъ) (Франко, II, 2, 22, стор. 515). Пор.: «Волно собацЂ і на бога брехати» (Климентій, 91; Номис, 5197, стор. 100).

...Чε(р)нεцъ, в(ъ) мн(с)тыру не хотящы(и) жити // ...воспри(и)мεтъ пропа(ст) вЂчну... У «Ходінні богорсдиці по муках» до «пропасті» потрапляли за неправедні діла «ієреи, попи, служителіє престолу божію» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 136).

...нε εдно(и) мт̃ри дЂти — ченці (Номис, 203, стор. 4). Пор. з народною загадкою:

Закахкала утка,

Аж за морем чутка;

Зобралися дітки —

не одної матки

(Ал. Шишацкий-Иллич, О народном языке и говорах Козелецкого уезда, «Черниговские губернские ведомости», 1853, № 41, стор. 393).

56. ...очи во(л)шεбство(м) заслЂпляю(т). Переосмислення біблійного образу: «Дары бо ослЂпляют очи» (Ісход, XXIII, 8). Пор. народний фразеологізм: «Очі засліпити кому» (Франко, II, 2, 103, стор. 475). Пор. ще «Чари очи людем мылят» (Макарій Єгипетський, стор. 3).

І εщε пр(о)роками сами сA наzываютъ. Пор. з розділом 41 «Стоглава» (збірника рішень московського собору 1551 р.), спрямованим проти чарівництва: «...Ходят лживые пророки, мужики и женки, и дЂвки, и старые бабы, наги и босы...» (Стоглав, стор. 138). Виписки з цього розділу знаходимо у різних рукописних збірниках, поширених і на Україні («Описание русских и словенских рукописей Румянцевского музеума, составленное Александром Востоковым», СПб., 1842, стор. 549).

...нε εди(н) босакъ і zаписа(л) бЂсови душу. Пор.: «Він би й душу дідькові записав» (Франко, I, 2, 39, стор. 585). Народ вірив у те, що людині може допомогти «нечиста сила», якщо укласти з нею угоду — «записати їй кров’ю свою душу». Збереглися судові справи XVII — XVIII ст., порушені проти тих, хто звертався за допомогою до чорта. Так, у першій половині XVIII ст. був висланий з Лубен до Києва «под крЂпким караулом» Ілля Човпило, «записавшийся кровію своєю князю бЂсовскому и всЂм бЂсам в службу с душею и тЂлом на тридесят лЂт» («Киевская старина», т. I, 1882, лютий, стор. 430 — 431). Подібні документи наводить у розвідці «Колдовство» В. Б. Антонович (Чубинський, I, стор. 320 — 454).

...по голы(х) нога(х) по пята(х) по-турεцки(и) бити. Спосіб покарання, який вживали турки для того, щоб полонені не втекли. Проте і на Україні пани в такий спосіб розправлялися з своїми підданими (Лазаревский, Люди старой Малороссии, стор. 42) та карали покриток (Пісня про покритку, стор. 110).

Лу(ч)шε(и) бы и(м) на шіи собЂ сыла вскладати. Див. прим. до вірша 31.

57. ...сыротЂ ско(р)бному и з(ъ) мосту да в воду (Климентій, 614; Номис, 2082, стор. 42; Франко, III, 1, 2, стор. 261). Пор. у народній пісні: «Либонь мені, серце, із мосту у воду» (Чубинський, V, стор. 100). Див. у Шевченка:

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться, —

Хоч з гори та в воду!

(Шевченко, I, стор. 12). \325\

...прв(д)ны(и) судіA — біблійний образ (Псалтир, VII, 12), різновиди якого постійно фігурують у есхатологічних творах і духовній ліриці (Апокрифи і легенди, IV, стор. 141; Розмова вкратцЂ о душЂ грЂшной, стор. 293 — 304; Матеріали до історії української пісні і вірші, II, стор. 243; Угроруські духовні вірші, XLVII, стор. 72 — 82).

58. Ω нεвЂгласа(х) ... У цьому вірші багато образів і фразеологічних зворотів, що зустрічаються в «ЧинЂ благословенія отроков, в училище учитися священним писаніям идущим» (Требник, II, стор. 256).

...на добрыє дЂла писаніє(м) научающыхъ. Пор. з рядками думи про Олексія Поповича (див. прим. до вірша 18).

...εсли εдну маεшъ, то я(к) тую згубышъ //а другой запасно(и) мЂт(ъ) собЂ нε будешъ. Пор. рядки з полемічних віршів кінця XVI ст.: «Не торгуй душею — второє не купиш» (Загоровський збірник, стор. 75), а також у Гедеона Пазія (XVIII ст.): «Єдну, єдну душу маєш, а по что єї страчаєш?» (Матеріали до історії української пісні і вірші, II, стор. 259).

...прε(д) тобою ε(ст) д†зна(ч)ны дороги // хо(ч) на сп̃сε(н)ныε, хо(ч) на (з)гибε(л)ныε иди пороги. Теза про два шляхи: вузький — до неба, тобто до вічного життя, і широкий — до пекла (до вічних мук) — одна з основоположних у християнській релігії (Матвій, VII, 13, 14); часто варіювалася у духовній ліриці (Франко, Карпаторуська література, XXXVIII, 39, стор. 145; Матеріали до історії української пісні і вірші, I, 24, стор. 159). Пор. з народними сентенціями: «Як підеш широкою дорогою — аду не минеш, а підеш тісною — царство знайдеш» («Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии», стор. 373); «До бога — важкий шлях, а до пекла — прямесенький» (Номис, 201, стор. 4); «Широка дорога до пекла» (Франко, II, 1, 152, стор. 41). Див. розробку цієї тези Климентієм у вірші 278.

60. ...нεчε(ст)ноε на свЂтЂ ε(ст) рεмεсло // мεновитε мистро(в)ство, або тε(ж) катовство. У феодально-кріпосницькій Україні, як і в інших середньовічних країнах, застосовувалось катування й смертна кара. До катів («мистрів») народ ставився без поваги, але сприймав їх як необхідне «знаряддя» проти злочинства.

...чвε(р)ту(и)тε, и палЂтε, и бЂтε, и стына(и)тε. Для середньовічної літератури характерний докладний опис катувань. Наприклад, у «Містерії святого Кантена» вжито понад сто дієслів, які виражають способи катування — спалення на вогнищі, понівечення, четвертування тощо (М. Бахтин, Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и ренессанса, М., 1965, стор. 377).

61. Нищεнски(и) вЂршъ — один з тих віршів-орацій, що були породжені особливостями шкільного життя на Україні кінця XVI — першої половини XVIII ст. (див. стислу характеристику цього жанру в «Історії української літератури», т. I, К., 1967, стор. 448 — 452, а також у кн.: «Давній український гумор і сатира», стор. 173 — 207, 467 — 471).

А хорошоε такъ, жε εсмо Свыридъ // и самъ такъ жε хороши(й), глядЂтε(с) мнЂ на ви(д). Пор.: «Глянь на вид, та й кажи, що Свирид» (Номис, 6314, стор. 122).

...богати(и), жε многомЂю воши(и). Пор. з четвертою інтермедією до драми М. Довгалевського «Властотворний образ»:

...богати — маєш воли и телицы,

Іже купно мандрують по стЂнЂ к трубницЂ

(Українські інтермедії, стор. 134).

Зво(л)ся (ж), славнаA мЂща(н)ко, мнЂ в голову по(и)ска(т). У народних піснях та казках «ськаннє» — це вираз ласки і турботи про людину (Н. Ф. Сумцов, Культурные переживання. «Ськание» в голове, «Киевская старина», \326\ т. XXIX, 1890, травень, стор. 338 — 339). Пор. вираз казки: «Ськай мені у голові» (Грінченко, I, 157, стор. 153) або рядки народної пісні:

Хто ж мні обиськає

Мою головочку

(Грінченко, III, 1696, стор. 690).

І εщε минЂ да(и) много и вЂна // хоча(и), принамнЂ(и) из вязочку сЂна // Або на(и)дорожшую рЂчъ — мЂх половы // и додатку к тому — добры(и) ку(л) соломы. Пор.: «Дав єму вЂна: в’язочку сЂна и кул соломы, и мЂх полови» (Климентій, 238; Номис, 8977, стор. 172). Пор. ще з рядками чумацької пісні:

Ой продай, батьку, ой продай, хазяїне,

Ой хоч в’язку сіна,

А як нема сіна

То продай хоч соломи!

(Грінченко, III, 1396, стор. 571).

Варіанти — Максимович, I, стор. 622; Рудченко, XXV, стор. 131.

...бу(д) собЂ такъ вε(л)ми zдорова // и товста якъ яловаA корова. Пор.: «Будь здорова як корова...» (Франко, III, 2, 8, стор. 443); «Здорова як корова» (Номис, 8597, стор. 165).

...дочка нεха(и) ростεть якъ тεлица. Пор. рядки народних пісень: «Мати стоять як корови, дочки як телиці» (Лукашевич, стор. 139); «Вдови як корови, дівки як телиці» (Грінченко, III, 1505, стор. 648).

62. ...гε(т)мановъ булавы // до которы(х) потрεба хотящы(м) головы. Пор.: «До булави треба голови» (Номис, 753, стор. 17).

И інны во(и)сковыε дεлаютъ клε(и)ноты. З «Опису клейнодів» від 1788 р. довідуємося, що це за речі: «Печать и шнур з двумя кистями золотыми, печать в футлярЂ серебреном вызолоченом..., ящик оклеен бархатом зеленым и золотым позументом, мЂстами серебряные вызолоченые бляхи... В нем: булава золотая з брилиянтами..., печать войсковая в опра†золотой...» (Ал. Л-ий, Гетманские клейноды, «Киевская старина», т. II, 1882, травень, стор. 343 — 344).

...вла(с)тεлскіи лЂски — спеціальні палиці, які були ознакою судового чину. Пор.: «ЛЂска судейская чорная, гибановая» (Величко, III, стор. 554).

63. ...Іюдина ча(ст) ожидаε(т) іхъ. Порівняння убивць, в тому числі «отцеубийців», з Іудою навіяне Климентію апокрифічним оповіданням псевдо-Ієроніма або народними версіями його (див. прим. до вірша 28). У апокрифі читаємо: «..Іюда взем камень ударив у вію і убив Рувима язвою смертною, отца своєго...» (Апокрифи і легенди, II, стор. 344).

Нε узря(т) лица во вЂк пр(с)тои тр(о)цы. У «Ходінні богородиці по муках» «забойцы» висіли у пеклі вниз головою (Апокрифи і легенди, IV, стор. 148).

...Ω людε(х) добры(х)... и ω стра(н)нопріεмны(х). Цикл віршів (64 — 69), видимо, автобіографічного характеру. На ньому виразно позначився вплив слів «О нищелюбии», «О милости», «О страннолюбіи», «О странноприимничест※, які прищеплювали євангельські засади і були дуже поширені у різних збірниках. Зокрема, простежується чимало точок зіткнення з вищезгадуваним «Словом о милості» (див. прим. до вірша 43).

64. Кто стра(н)ыхъ и убоги(х) в до(м) сво(и) при(и)муεтъ // то(и) сεбЂ поко(и) вЂчны(и) в (ъ) нб̃си готуεтъ. Пор.: «Должніи страннопріимствовати..., себЂ же от господа бога благоволеніє наслЂдим» (Слово о милости, стор. 89).

...са(м) стра(н)ствовавы(и) бг̃ъ. Народ вважав, що у період між великоднем та вознесенням Христос ходить по землі як старець (Максимович, стор. 480; Грінченко II, 100, стор. 149). \327\

...В(ъ)ни(и)ди в радо(ст) вЂчну. Тут і далі Климентій переказує зміст відповідних місць з євангельської сцени останнього суду. Пор.: «...Внидете в царствіє небЂсноє» (Матвій, V, 20).

65. Ни за что убо та(к), я(к) бо(л)шъ за мл(с)тыню // будε(т) мЂти сεбЂ бж̃ію бл̃гостыню. У «Ходінні богородиці по муках» цілий розділ присвячено душам, «которіи милостиню творили и в покаяніи померли, за тоє их през пропаст милостиня преносит» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 150).

Сторыцεю бо, рεчε, млстивы(и) при(и)мεт // и жыво(т) вЂчны(и) о(т) бг̃а воспри(и)мεт. Пор.: «Сторицею пріимет и живот вЂчный наслЂдит» (Матвій, XIX, 29). Слово «рече» в старовинних пам’ятках вживали тоді, коли джерело, на яке посилався автор, вважалося відомим читачеві.

66. Пишε(т) Екклεсіастε(с)... Цитуючи з пам’яті, Климентій помилився: у Еклезіаста такої сентенції нема.

Ища(и), рεчε, обрящε(т) и прося(и) получитъ. Пор.: «Просите — и дастся вам; ищите и обрящете» (Матвій, VII, 7).

67. ...Ежε мЂε(т) хто сво(и) достато(к) // то(и) zавшε мЂεтъ совε(р)шε(н)ны(и) и статокъ. Пор.: «Достаток чинит статок» (Климентій, 218; Номис, 1362, стор. 29). У збірці проповістей Климентія є інший варіант цієї народної приказки з його власним коментарем (Климентій, 270). Цікаво зробити порівняння з дещо іншим коментуванням приказки Франком у варіанті: «Статок робить достаток» — «Статкуючи в житті, чоловік звичайно доробляється поважного становища» (Франко, III, 1, 1, стор. 174).

68. Ω чл̃вεку, котры(и) я(л)мужну даваεтъ // а εму zа тоε са(м) бг̃ъ нагорожаεтъ. Пор.: «Хто бідному дасть, тому бог віддасть» (Франко, I, 1, 25, стор. 54) або «Хто даст бідному, то йому даст пан біг» (Франко, I, 2, 202, стор. 526).

69. ...яко sЂницу ωка всε(г)да сохраня(и). Біблійний вираз (Псалтир, XVI, 8), що став крилатим (Удовиченко, стор. 402).

70. Нε мЂ(и) собЂ сто ко(п) як сто друго(в). (Климентій, 1385; Номис, 9512, стор. 184).

...гроши — слына. (Климентій, 155; Номис, 1443, стор. 31; Франко, I, 2, 51, стор. 470). Пор. з рядками весільної пісні дружків:

Тобі гроши — слиня

Брату сестра мила

(Грінченко, III, 755, стор. 432; варіанти — там же, 999, стор. 483; Франко, I, 2, 51, стор. 470).

...друзы нε забуду(т) як якаA годына // Хова(и), бж̃ε, пригоды ... подадуть рату(н)ку. Климентій відштовхується від народних афоризмів: «Поратуй мене в пригоді, а в доброму разі не потребуєм ратунку» (Климентій, 771; Номис, 2320, стор. 46) та «В пригоді пізнавай приятеля» (Номис, 9528, стор. 184; Франко, II, 2, 3, стор. 589).

...нε імаисA хто ко(л)вεкъ за прыгоду. Пор.: «За сон і за пригоду не імайся» (Климентій, 1448; Номис, 1754, стор. 37).

72. ...Чи плака(в) бы слЂ(п) стε(ж)ки // Если (б) хо(ч) мало видЂвъ прохо(д) якои стε(ж)ки. Пор.: «Чи плакав би слЂпый, если б стежку видЂв» (Климентій, 1210; Номис 5375, стор. 104; Франко, III, 1, 9, стор. 115).

Една(к) добро и εдно ωко, жε тако(ж) види(т). Пор.: «На одно око сліпий, а на друге не видит» (Франко, III, 2, 71, стор. 502).

74. ...на(д) всЂхъ болЂзнε(и) злЂ(и)ша голо(в)наA. Див. вірш 361 — «Ω хоруючи(х) на болЂзн(ъ) голо(в)ную». \328\

75. Ω ...чинячи(х) расколы, то ε(ст) ту(р)бацЂи. Термінологія, характерна для ділової мови (Протокул до записання справ поточних на рок 1683, стор. 210). Пор. з виразом у пам’ятці полемічного письменства від 1621 р.: «Турбаціи, незгоды, заверухи...» (Палінодія, или книга обороны кафолической святой апостолский всходней церкви... през архимандрита Захарію Копистенського написана..., «Памятники полемической литературы», кн. 1, СПб., 1878, стовп. 1055).

Посполитε мовя(т) то: Да(ст) бг̃ъ сA упити, а ωнъ не хочε(т) пяны(и) спати сA положити. Пор. Климентій, 208 та «Слово о постЂ»: «То єсть не пьяница, иже упився ляжет спати, — то єсть пьяница, иже упився толчет, біет, сварится» (Костомаров, стор. 137 — 138).

...бε(з)ви(н)ны(м), мовя(т), жа(л) завшε много можε (Климентій, 288; Номис, 7470, стор. 144).

...бода(и) таки(и) бу(н)товникъ наглε зслыслъ. Пор.: «Бодай ізслиз як сніг на весні» (Франко, II, 1, 1, стор. 221); «Так як слиз» (Номис, 1892, стор. 39).

І прислов(ъ)A мовятъ: Пи(и) да нε вы(и)... Див. прислів’я, додані Климентієм до вірша 107; а також: Номис, 11452, стор. 224.

...ляжъ споко(и)но спати и чε(ст)но просписA. Пор.: «Коли двоє кажуть «п’яний», то лягай спати» (Номис, 10744, стор. 209; Франко, II, 2, 3, стор. 610).

...ω богатства(х), и ω нищетахъ, и о нε(н)дза(х), и ω скорбεхъ, и о печалεхъ, и ω мятεжахъ. Див. прим. до вірша 6. Пор. з подібним нагромадженням однорідних іменників у Вишенського: «...В бЂдЂ, неволи, скорби, мятежи...» (Вишенський, стор. 13).

76. ...богачъ судя(м) очи мздою забиваεтъ // и тоεю до ко(н)ца ωны(х) ослЂпляεтъ. Біблійні образи («Дары бо ослЂпляют очи...», Ісход, XXIII, 8; «Десница их исполнися мзды», Псалтир, XXV, 10), що варіювалися у творах викривального характеру, пор.: «Лихоимца очи мзда ослЂпляєт» в «Сло†Іоанна Златоуста о богатых и немилостивых, яке ввійшло до «Ізмарагда» (Яковлев, стор. 73).

...в здоров(ъ)ю, бЂдны(и), шва(н)ковати. Пор. з виразом інтермедії «Нищих два» у Дернівському збірнику кінця XVII — початку XVIII ст.: «Не шванковал в здоровълю...» (Гординський, стор. 52).

на ско(р)бъ и на слεзы и(х) око(м) нε сматряεшъ. Гострий закид «всевидящому оку» — образу, породженому уявленням про божу всеприсутність. Див. розділ у «Книзі Єноха»: «О како никто же может укрытися рожденный на земли, ни дЂло єго потаитися... Аз вся вижду» (Апокрифи і легенди, I, стор. 57). Пор.: «Боже око не дрімає» (Франко, I, 1,5, стор. 99). Пор. у Тараса Шевченка: «Чи бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?» (Шевченко, I, стор. 240).

...судіA εстε(с) справε(д)ливы(и). Див. прим. до вірша 57.

...сотвори (ж) и на зεмли в пн̃о(в) су(д) правдивы(и). Пор. з біблійними виразами: «Сотворих суд и правду» (Псалтир, CXVIII, 121) та «Положит на земли суд» (Ісайа, XLII, 4). Пор. ще «Сотвори съсуд честен» (Требник, I, стор. 176).

...дару(и) властε(м) ми(р) и любо(в) в іхъ ср(д)ца. Пор. з молитовною формулою: «Твой мир и твою любов даруй нам» (Требник, III, стор. 87).

77. Ω мятεжно(м) житіи... Пор. заголовок розділу в «Ізмарагді»: «О мятежи житія» (Яковлев, стор. 183).

Великъ свЂт да нЂгдε дЂ(т)... (Климентій, 105; Чубинський, I, стор. 292; Франко, III, 1, 6, стор. 68). Вираз, характерний і для давньоукраїнської книжної лірики (Угроруські духовні вірші, XLVII, 66, стор. 78; Франко, Карпаторуська література, XXXVIII, стор. 146).

...нε зна(и)дε(т) убоги(и), гдε бεзско(р)бно пожит(ъ). Пор.: «БЂдному усюдых бЂдно» (Носович, стор. 12); «Бідному всюди біда» (Франко, I, 1, 11, стор. 53).

...Xоч(ъ) пεчал(ъ) на εдну годыну, // кому лучитъ — запомни(т) и мылу родыну. Пор.: «Як добра година, то знайдеться родина, а \329\ в злій годині — нічого по родині» (Номис, 2311, стор. 46). Пор. ще рядки лірницької пісні:

Ой прийде той час

І тая година,

Що не порятує

В нещастю родина

(«Киевская старина», т. LIII, 1896, березень, стор. 83).

80. ДывнаA рЂчъ, що в хатЂ пЂчъ (Климентій, 190). Пор.: «Добра то річ, що є в хаті піч» (Номис, 7494, стор. 144; Чубинський, I, стор. 297; Франко, II, 1, 17, стор. 11). «...Піч у селянськім побуті — се головний осередок родинного життя», — коментував варіант вищенаведеної приказки Франко (II, 2, 6, стор. 548).

...ср(д)цε εго крЂпко увядаεтъ. Пор.: «...Печаль мужу вредит сердце» (Притчі Соломона, XXV, 21); «Ржа з’їдає залізо, а печаль серце» (Франко, III, 1, 1, стор. 10).

82. ...ωгнь прε(д) водою хо(ч) не ра(д) смиряε(т). Пор.: «Огнь горящь угасит вода» (Сірах, III, 30).

84. Писано бо, жε ско(р)бны(мъ) засыхаютъ кости. Пор.: «Мужу же печалну засушыт кости» (Притчі Соломона, XVII, 22). Образ, що часто зустрічається в староруському письменстві (Данило Заточник, Серапіон Володимирський, «Пчела»).

86. Вірш у формі діалога з богом. На творі виразно позначилась образна система «Псалтиря» (див. Псалтир, XII, 2, XVII, 18; XXIV, 17 та ін.).

87. Вірш-діалог між тим, хто молиться, і богородицею. Побудований на типових для духовної лірики, зокрема для богородичних віршів (пісень, молитов), образах. Пор. з молитовними піснями Климентія — 328, 335, 338 (див. прим. до цих віршів).

88. Призыря(и) на зεмлю и творя(и) ю тря(с)тысA — дослівна формула «Псалтиря» (CIII, 32).

89. ...такъ жи(т), я(к) набЂжи(т) // І ты(м) рогомъ чεсаты(с), которы(мъ) достанεтъ. Контамінація двох приказок: «Так жить, як набіжить» (Номис, 9886, стор. 192; Чубинський, I, стор. 251; Франко, II, 1, 61, стор. 123) та «Тим рогом чешись, котрим достанеш» (Климентій, 866; Номис, 9845, стор. 192; Чубинський, I, стор. 25; Франко, III, 2, 5, стор. 306).

Богатство кому то бг̃ъ исхочε(т) дароват(ъ), // ины(и) мало на тоε будεтъ и працоват(ъ). // А ины(и) хо(ч) прε(з) ввε(с) вЂкъ труды полагаεтъ, // а εдна(к), побЂдε(н)никъ, мало чεго маε(т). Пор. з відповідною картиною, змальованою сучасником Климентія Антонієм Радивиловським: «...Бог яко самым человЂком рядит и устрояєт. (Єдин) з молодости своєй працуєт аж до крвавого поту, служит, гандлюєт, робит безпрестанку, а нЂчого не маєт, нЂчого не выслужит, а другій мало и працуєт, мало робит, мало и служит, а всего маєт у себе по достатку («Огородок Маріи богородицы, размаитыми цвЂтами словес... през... Антонія Радивиловского... насадженный», К., друкарня Києво-Печерської лаври, 1676, стор. 563). Див. ще народні сентенції: «Інший легко робить, та хороше ходить, а деякий робить, то й піт кривавий його обливає, а нічого не має» (Номис, 1691, стор. 35); «Чоловік робить, працює, а не має ніц» (Франко, III, 2, 144, стор. 535).

...Если (б), правε мо(г)ли всЂ богатыми бы(т) // то нЂкому было бы и хлЂба робит(ъ). Пор.: «...Аще ли убог єси, то своима руками дЂлая свои хлЂб...» (Козма Пресвітер, стор. 54). Див. ще: «Я вашець і ти вашець — а хто нам хліба напашець?» (Номис, 1175, стор. 25).

90. ...з(ъ) того удε(р)жан(ъ)A пожытко(в) нε мають. Пор. «Злий набуток не йде на пожиток» (Франко, II, 2, 1, стор. 423).

91. Нε ба(р)зо тεпе(р) власти Xр̃ту по(д)ражаютъ, // и(ж) проступившы(х) рЂдко ко(г)да и(х) прощаю(т). Йдеться про \330\ євангельську притчу, згідно з якою Христос простив людей, що не дали йому притулку (Лука, IX, 56).

92. Ω волочащи(х)сA понεволЂ людε(х). За часів Климентія тривала міграція населення України. Якщо після возз’єднання України з Росією люди йшли з Правобережжя на Лівобережжя, то в кінці XVII — на початку XVIII ст. потік міграції змінив свій напрям: з Лівобережної України переходили на Запорожжя, в південні райони Росії та на правий берег Дніпра. Проте і там населення не затримувалось на одному місці (Компан, Міста України, стор. 51, 52, 131 — 133).

...пожа(л)сA бж̃ε. Сталий народний вираз (Франко, I, 1, 305, стор. 85).

...Пусти(в) бг̃ъ Микиту // на уставичную ю(ж) у миръ волокиту (Климентій, 768; Номис, 2120, стор. 43; Франко, II, 2, 11, стор. 391).

А поку(л) взы(и)дε(т) сл̃нцε, выЂ(ст) ωчи роса (Климентій, 759; Чубинський, I, стор. 271; Франко, III, 1, 10, стор. 148).

...смε(р)тнаA коса // ПрεсЂчε(т) жызнь. Образ богослужебных книг (пор.: «Смертная секира посЂчет вы» — Требник, I, стор. 823), набув великої життєвості (див., наприклад, «Дневные записки св. Димитрия Ростовского», М., 1781, стор. 105), особливо у філософській ліриці (Співаник з початку XVIII в., XXXVI, стор. 39; Угроруські духовні вірші, XLVII, 70, стор. 84). Пор. з 10-ю піснею «Сада божественных пЂсней» Григорія Сковороди: «Смерте страшна, замашная косо!» (Сковорода, II, стор. 20) та відомим образом смерті-косаря, створеним Шевченком:

Понад полем іде

Не покоси кладе,

Не покоси кладе — гори

(Шевченко, II, стор. 17).

93. Трычислε(н)на вεщъ sЂло ми ско(р)бъ наношаε(т) // грЂхъ, нεмо(щ), нищεта, а кро(м) сы(х) нε бываε(т). Пор. біблійний зворот: «Тріє ми суть невозможная уразумЂти, а четвертаго не вЂм» (Притчі Соломона, XXX, 18).

94. ...скорби и пεчали на радо(ст) прεтворити. Див. прим. до вірша 28.

96. ...εго хранилъ бы бг̃ъ ...и стокро(т) возмεзди(л). Климентій переказує євангельську тезу про «стокротну» винагороду (Матвій, XIX, 29). Див. ще прим. до вірша 65.

Бл̃жε(н) бо мл(с)тивы(и). (Матвій, V, 7). Див. ще прим. до вірша 65.

99. ...роскошεи свЂтовы(х). Образ, часто вживаний у давньоукраїнському письменстві (Требник, I, стор. 931; Вишенський, стор. 175; Макарій Єгипетський, стор. 379; Радивиловський, стор. 123).

...во іноце(х) бє(з) имЂніA трудно и ве(л)ми ну(д)но. Пор. з образами та ідеєю пісні у співанику Шелестинського:

Нудно минЂ, що я думаю,

Лиху долю проклинаю:

НЂсть утЂхи в цЂлом вЂку,

Трудно жити человЂку.

. . . . . . . . . . . .

Пойшов би я до манастиру,

Але сам собЂ не вЂру,

Бо там треба много сили,

Щоби бЂси не съкусили

(Два співаники половини й третьої чверті XVIII ст., стор. 133). \331\

Словесна пара «трудно — нудно» типова для народнопісенних творів (часто — римоване закінчення). Пор.:

Да чомусь минЂ нудно,

И серденьку трудно

(Максимович, стор. 60).

...з-за дубовы(х) двεрε(и) нε будε(т) и видЂт(ъ). Ідіоматичний зворот, своєрідно розширений Климентієм. Пор.: «За дубовыє зайшло двери» (Климентій, 344); «Сидить, як убогий за дверми» (Франко, III, 1, 29, стор. 90); «Як у бога за дверима» (Батюк, стор. 232; Удовиченко, стор. 413).

Із рукъ, бЂдны(и) нεборакъ, будε(т) ю(ж) глядЂти. Ідіоматичний зворот. Пор.: «З рук глядит батько у сина...» (Климентій, 362; Номис, 9300. стор. 179).

100. ...пяному зда(ст)сA, жε и козы в золотЂ (Климентій, 1038; Номис, 11445, стор. 224).

У пяного рεшεто грошε(и), — повЂдаε, // а кгды проспи(т)сA, тогда и чεха нε маε... // а трε(з)вому нЂзащо рεшεта купити. Пор.: «У пяного решето грошей, а проспится — и решета нЂзащо купити» (Климентій, 1037; Носович, стор. 146; Симоні, стор. 135).

101. ...пяны(и) доброво(л)но хоробы добудεтъ, // а ωсобно и грЂха часо(м) придобудεтъ. // Кгды (ж) скорЂ(и) згрЂши(т) пяны(и) и самому бг̃у, // и людям, упившисA, вчини(т) пако(ст) многу. Пор. засудження пияцтва Козмою Пресвітером: «...Піяница мерско єсть богу и человЂком... И грЂхи души и болЂзнь тЂлу» (Козма Пресвітер, стор. 34).

У винЂ, рεчε, ε(ст) блудъ, нε упива(и)тεсA (Послання Павла до ефесів, V, 18).

...стомаха рады испы(и) мало вина (1-е послання Павла до Тимофія, V, 23).

102. ...нε вино, лε(ч) пянство проклято. Пор. з біблійною сентенцією: «Не винно віно, укоризненно же піянство» (Притчі Соломона, XX, 1), що стала крилатою: «Не винно вино, виновато пьянство» (Симоні, стор. 128); «Не винна горівка, а ті винні, що її пют» (Франко, I, 2, 37, стор. 417) або «То не горівка винна, то слаба голова винна» (Франко, I, 2, 24, стор. 417).

...ап(ст)лъ сты(и) всε написалъ. Йдеться про послання Павла, в яких він таврував пияцтво (1-е послання до корінфян, VI, 10; Послання до ефесів, V, 18; 1-е послання до Тимофія, V, 23).

...сиε слово многи(мъ) гл̃гола(л) особно: // нε ядыи ядущаго да нε осуждаεтъ // и нε піяи піющыхъ да нε укоряεтъ. Звіряючи з «Євангелієм» наведені Климентієм апостольські слова, знаходимо лише першу половину цитати: «Не ядый ядущаго да не осуждаєт» (Послання до римлян, XIV, 3). Другу її половину Климентій додав від себе, виходячи, насамперед, з ідеї свого твору і спираючись на Козму Пресвітера, який саме так передавав повчання Павла. Пор.: «...Да не осуждаєт о ядении и о питіи» (Козма Пресвітер, стор. 74).

104. Давъ бг̃ъ и горЂлчаны(и) труно(к) на пожытокъ. Пор.: «Дай, боже, на пожиток (як колють кабана)» (Номис, 320, стор. 7).

...часо(м) нεмощъ пу(д)крЂпляεтъ. Пор.: «Мало віна пріємли ... ради... частых твоих недугов» (1-е послання Павла до Тимофія, V, 23) або «Яко по малу вино пиємо, здравиє приносит» (Козма Пресвітер, стор. 33).

...сму(т)ных іногда мало пу(д)вεсεляεтъ. Пор. з крилатими виразами: «Вино розвеселяє серце...» (Франко, III, 2, 3, стор. 402) або «Горілка серце веселить» (Номис, 14105, стор. 277), що ведуть свій початок від біблійного афоризму: «Вино \332\ веселит сердце человЂка» (Псалтир, CIII, 15). Пор. з віршами сучасника Климентія:

Вино веселит сердце человека

Зготованноє всЂм родом от вЂка

(Самоил МокрЂєвич, Виноград домовитом благим насажденный, К. (?), 1697, стор. 3, а також: В. Н. Перетц, Отчет об. экскурсии Семинария русской филологии в Петроград 30 января — 7 февраля 1915 г., К., 1915, стор. 24 — 30).

105. ...я(к) хоры(х) по(ст), тако пяны(х) мо(л)ба важна. Пор.: «Пяного молитва як хорого пост» (Климентій, 767; Номис, 11479, стор. 224; Франко II, 2, 15, стор. 611).

...пяного таково, мовя(т), молεніε // як фарысε(и)ско нεгды(с) было хвалεніε. Мається на увазі євангельська притча про митаря і фарисея. Обидва ввійшли до церкви і почали молитися. Фарисей самозадоволено перераховував, що́ він дає богові («...хвалу тебе воздаю, пощуся двократы в субботу, десятину даю всего, єлико притяжу»), а митар лише каявся у своїх гріхах (Лука, XVIII, 10 — 14).

106. Если мовя(т): Трε(з)вому мо(щ)но з пяны(м) жити // то можε(т) и поросA из(ъ) вовкомъ пожити. Пор.: «Любить, як вовк порося» (Номис, 5080, стор. 98).

...що в трε(з)вого на вмЂ житε(л)ствуε(т) // то пяны(и) самы(м) слово(м) нε запамятствуεтъ. Пор. Климентій, 1248; (Номис, 11487, стор. 224; Чубинський, I, стор. 281).

107. Яко тя(ж)ко трεзвому из(ъ) пяны(мъ) обытат(ъ) // тако и писмε(н)ному иz просты(м) пробуват(ъ). Пор.: «Не любить тверезого п’яний, розумного дурний, доброго злий» (Франко, III, 2, 3, стор. 526).

...ко(ж)ды(и) собЂ любить равна. Пор.: «Знайде рівню рівня...» (Франко, III, 2, стор. 14).

Добро тому пи(т), в ко(м) хмЂл(ъ) спи(т) (Рудченко, стор. 248).

Пи та ума нε пропии (Номис, 11442, стор. 224; Рудченко, стор. 248).

Пи(и) да нε вы(и). Див. прим. до вірша 75.

Пи(и) да нε впива(и)сA, мε(ж) чужими лю(д)ми выстεрЂга(и)сA (Рудченко, стор. 248).

108. ...нε εди(н) в(ъ) чловЂку норовъ пробуваεтъ. Пор. з подібною думкою у панегірику Григорія Бутовича на честь львівського єпископа Арсенія Желиборського: «Єднак не всЂ єднакой з роженя натури» («Єводіа, албо слодковонный... духовных цнот запах...», у кн.: Кирило Студинський, Три панегірики XVIII віку, ЗНТШ, т. XII, 1896, стор. 25).

...гды бы аг̃глъ бж̃и(и) з(ъ) нб̃а пришолъ. Пор. подібний зворот у Козми Пресвітера: «...Аще и ангел будет, а не человЂк» (Козма Пресвітер, стор. 44).

...бεз(ъ) штуки (б) нε оды(и)шолъ. Пор. народний вираз: «Без штуки ае ступиць» (Носович, стор. 5) або: «Вдало му сі за штуку», який Франко так коментував: «Вирвався жартом або хитрощами із якоїсь немилої пригоди» (Франко, III, 2, 2, стор. 344).

...хмЂл(ъ) зда(в)на такую в собЂ справу маεтъ, // жε на(и)бо(л)шε(и) на злоε людε(и) привождаεтъ. // А до доброго ба(р)зо мало ω(н) приводит. Пор. з «Притчею про хміль» (за списком XVII ст.): «А таков нрав имЂю: добро все от него отставлю і наведу на него все худоє» («Памятники старинной русской литературы», вип. 2, стор. 448). Пор.: «Горілка до добра не доведе» (Рудченко, стор. 246; варіант — Номис, 11462, стор. 224).

«Уступ про хміль, — коментував цей вірш В. М. Перетц, — нагадує коротенький віршик Величковського» (Вірші єром. Климентія, стор. XLVI). Наводимо його для порівняння:

Щось бозкого до себе пан хмЂлъ закраваєт,

бо смиренных возносить, вынеслых смиряєт. \333\

Вышшіє суть головы над всЂ члонки тЂла,

а ноги теж в низкости смиренны до зЂла.

Леч пан хмЂль, гды до кого в голову вступаєт,

голову понижаєт, ноги задираєт

(Величковський, стор. 105).

109. При окказіи слушно(и) можε(ш) дЂло справи(т). Пор.: «Оказія ми ся трафила» (Франко, II, 2, 1, стор. 470).

110. Ω урядовых людεхъ, слухаючи(х) ябεдниковъ. Відчутний зв’язок з 53-м розділом «Тестаменту» царя Василія (див. прим. до вірша 226) — «О том, абы не слухати обмовиск» (Тестамент, I, стор. 169).

111. Ω свЂдитεлεхъ нεправдивы(х). Див. прим. до вірша 40.

112. ...ω чε(р)нцахъ и о хотящы(х) в чε(р)нεчεство. На творі позначився вплив «Слова на єретики» Козми Пресвітера, зокрема ідей розділу «О хотящих отити в черныя ризы» (Козма Пресвітер, стор. 53 — 60), які Климентій розвиває стосовно української дійсності і власного життя.

Z давны(х) часо(в) свЂтовы(и) лю(д) то повЂдаεтъ, жε никого чε(р)наA рыза нε сп̃саεтъ //... І бЂлаA рыза також не погубляεтъ. Климентій посилається на сентенцію Козми Пресвітера «Не спасут бо нас ризы черныя, ни погубят бЂлыя» (Козма Пресвітер, стор. 54), що набула великої популярності і стала крилатою (Климентій, 1190. Пор. ще: «Чорна риза не спасе, а біла в гріх не введе» (Номис, 205, стор. 4).

...на грЂхъ покута бываетъ. Пор.: «Де гріх, там і покута» (Номис, 124, стор. 3; Чубинський, I, стор. 284) або: «Нема гріху без покути» (Франко, I, 2, 42, стор. 460).

...навяза(в)ши (б) на сA камε(н), в(ъ) воду втопи(л). Пор. Климентій, 1337; (Номис, 2638, стор. 53; Франко, II, 1, 2, стор. 135).

...свЂцкимъ здаεтсA то(и) чи(н) за хлЂбъ пшеничны(и) // а пострыгши(с), позна(в)ши, да(л) бы и zа житны(и). Пор. з народним афоризмом: «Голодному здається кожен хліб за булку» (Номис, 12108, стор. 237), а також із поширеним у тодішньому побуті виразом: «Дати чернечого хліба» (Номис, 12842, стор. 253).

...всЂ свЂтовыε людε, ка(и)тε(с) на насъ! Пор. вираз з народної творчості: «Кайтесе, люди, абесте так ни робили, бо й вас таке чікає!» (Пісня про покритку, стор. 67) або: «Каяться на кому» (Номис, 3910, стор. 76).

...кгды хочε(т), нεха(и), здра(в) в чи(н) то(и) вступаε(т). Пор. зі «Словом на єретики»: «Хощеши чернець быти — возми» (Козма Пресвітер, стор. 49).

...охочого нε вня(т). Народна ідіома (Климентій, 708; Номис, 4955, стор. 96).

...лЂпшъ чину того нε при(и)мати, // нЂж приня(в)ши, скину(в)ши, бг̃у наругати. Пор. з біблійною сентенцією: «Лучше бо бЂ им не познати пути правды, нежели познавшим возвратитися вспять» (2-е послання Петра, II, 21) та з переказом її Козмою Пресвітером: «Уне бы им не познати истины, нежели познавши, уклонитис» (Козма Пресвітер, стор. 58).

113. Ω гл̃голющы(х), яко... інокомъ нε трεбЂ жадных мЂти стяжани(и). Коментуючи цей вірш, В. М. Перетц зазначив, що «Климентій поділяв йосифлянські погляди на питання про монастирські маєтки» (Вірші єром. Климентія, стор. XLVII). Йосиф Волоцький — ігумен Волоколамського монастиря — різко виступив проти «нестяжательства», що його проповідували російські духовні діячі Нил Сорський, Артемій Троїцький, Васіян Патрикеїв, трохи пізніше — Максим Грек і суть якого полягала у вимозі відмови монастирів від земельних угідь, отже, від прибутків. «Нестяжателі» зазнали нищівної поразки, проте ідея секуляризації монастирських земель виявилась життєвою і була реалізована Катериною II у 1764 р. \334\

...голы(х) и прышεлцовъ часомъ нε при(и)маютъ. Пор. з рядками популярного в той час полемічного твору XVII ст., який висміював пожадливість монастирського начальства: «Хто прійдет до кляшторных ворот, теды зараз воротный испытаєт:

Хто там єст преде враты? Що несієш? Ци віеле?

Прожно ренце ніе маіо місца в тым косціеліе!

(А. Крыловский, Святого Кирілла, ексарха александрійського, игумена, наука о противной унии, против благочестивых священников православных ясноє указаніє, «Чтения в историческом обществе Нестора летописца», кн. 6, 1892, стор. 21 — 22).

...и в лεкція(х) пишу(т)... Видимо, йдеться про рукописні «Лекції словенскіє...», які подають український переклад-коментар церковнослов’янських сентенцій про бідність і багатство, переваги душевної чистоти над родовитістю тощо. Автор їх — Дем’ян Наливайко, видатний діяч культурно-визвольного руху кінця XVI — початку XVII ст., брат знаменитого ватажка козацько-селянського повстання Северина Наливайка (К. Копержинський, Лекціи словенскіє Златоустого от бесЂд євангельськых от иерея Наливайка выбраніє, «Сборник ОРЯС АН СССР», т. CI, № 3, Л., 1928, стор. 383).

Хто бога(т), то(и) всЂмъ братъ, // а хто ничого нε маε(т), того нихто нε знаεтъ. Афоризм, скомпонований з двох приказок (Номис, 1599, стор. 34). У такій складній формі вживається у збірці Климентія, а також в інших рукописних збірках XVII ст. (И. Срезневский, Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках, «Сборник ОРЯС», т. XII, № 1, СПб., 1874, стор. 373; І. Франко, Бібліографічна рідкість, ЗНТШ, т. VI, 1895, стор. 4; див. також: І. Франко, III, 2, 36, стор. 391). Пізніше першу приказку трансформував Г. Сковорода в «БранЂ архистратига Михаила со сатаною о сем: легко быть благим» («Сколь богат, всЂм брат, и честен, и пригож»), зазначивши, що її взято з «древняго трагедіографа Эурипида» (Сковорода, I, стор. 452).

114. Ω іноцεхъ [насъ ю(ж)] послЂдныхъ, тε(р)пящыхъ бεзви(н)нЂ и по винЂ прεмногіA sЂло напасти, и ско(р)бы, и гонεніA, и оклεвεтаніA, и нεнависти, и всячεскіи ωzлоблεніA. Пор. з назвою твору Дмитра Туптала (Ростовського) «Аналогія в утоленіє печали человЂка, сущаго в бЂдЂ, гоненіи и озлобленіи...» (Чернігів, друкарня Свято-Троїцького монастиря, 1700).

Ст̃ыε оц̃и нεгды(с) тоε... написали... // будут, мовят, на інокъ многи гонεніA. Про страдницьку долю монахів згадувалося, зокрема, й у «Слові на єретики»: «КрЂпце терпиши приходящая напасти, от бога и человЂк не стужащеси...» (Козма Пресвітер, стор. 49).

...ско(р)бы прεтε(р)пятъ и бЂды // з(ъ)бавлεни сбрящу(т)сA о(т) вЂчнаA бЂды. Пор.: «И паче должни єсмы страдати — да избудем лютых мук» (Козма Пресвітер, стор. 51).

...за тε(р)пεніε да(и), бж̃ε, сп̃сεніε Див. примітку до вірша 38.

116. Ω уεдинεніи іночεскомъ. Цей вірш — своєрідний диспут з Козмою Пресвітером, який у «Слові на єретики» (у розділі «О затворницах») ганьбив тих монахів, які в «затворы влазят, ... не могуще с чернцы дне пребыти миром» (Козма Пресвітер, стор. 60). Климентій дотримується протилежної думки, бо, де багато монахів, «та(мъ) ненавис(т) и вра(ж)да часто сA украдає(т)».

118. ...Xс̃ ωц̃у послушε(н)ство творилъ. Про відносини між Христом та Іосифом розповідається в апокрифічному «Євангелії» Хоми і в створених під його впливом народних переказах. Пор. вираз з «Слова человвческого о младенствв Ісус Христо†царском» (початок XVIII ст.): «И паки во время сЂянія иде Ісус со отцем святи пшеницЂ на ниву, єгда же отец єго обЂдаше, и посЂяв пшеницЂ єдну спуд, во єдин же день \335\ пожне и сотре и принесе десять спудов пшеницЂ отцу своєму» (Апокрифи і легенди, II. стор. 161).

...яко пчεла з розны(х) цвЂто(в) мε(д) збираεтъ // та(к) и іно(к) правдивы(и) в(ъ) мн(с)ты(р) пріяεтъ. Подібну аналогію між бджолами і ченцями провів староруський письменник Кирило Туровський (нар. між. 1130 — 1134 — вмер біля 1182 р.) у своєму творі «Слово Кирила недостойнаго мниха по пасцЂ, похваление въскресения, и о арътусЂ, и о ФоминЂ испытаньи ребр господних», поширеному у списках XIV — XVIII ст.: «НынЂ мнишьскаго образа трудолюбивая бчела свою мудрость показающи вся удивляеть, ... и си на цвЂты възлЂтающи, медвены сты стваряють, да человЂком сладость и церкви потребная подасть» (Кирило Туровський, стор. 417).

Ωт здε починаю(т)сA вЂр(ъ)ши ω жεнахъ розны(х)... То εстъ ω добры(х) и о злыхъ... Тема «злих» и «добрих» жінок, яку вже досить широко розвинув «Старий завіт» («Притчі Соломона», «Екклезіаст», «Премудрість Ісуса, сина Сірахового» та ін.), пройшла через усю літературу людства. Особливого поширення набула вона у старослов’янському письменстві. Климентій продовжує розмову у традиційному дусі. З цього приводу цікавий лист І. Франка до В. Доманицького: «Слідом за Кулішем Ви, хоч і не так сердито, як він, докоряєте Климентію його неприхильним становищем супроти жінок. Але ж не забувайте, що Климентій — дитина свого часу і зовсім не жоден вищий тип, щоб ішов поперед свого віку. Наша стара література ставиться до жінки зовсім на становищі Екклезіаста, та так воно було й скрізь по Європі, з виємком хіба Провансу та трубадурів з їх шумним, а переважно нещирим культом дам, який не виключав брутального знущання над власними жінками. У Польщу той культ доходить аж у XVIII в. з усиленням французького впливу, а що ж хочете від монаха-бурлаки з початку того віку? Il ne s’agit pas de juger, il s’agit de comprendre» ¹ (І. Франко, Твори в двадцяти томах, т. XX, К., 1958, стор. 621 — 622).

120. Ω злы(х) жεна(х). У вірші виразно простежується зв’язок з «Бесідою отця з сином» («Сказание и бЂседа премудра и чадолюбива отца, предание і поучение к сыну, снискателна от различных писанні богомудрых отец и премудраго Соломона, Іисуса Сирахова, и от многих философов і искусных, о женстеі злобв», українські списки якої датуються XVII — першою половиною XVIII ст. (В. Н. Перетц, Отчет об экскурсии Семинария русской филологии в С.-Петербург 13 — 28 февраля 1911 г., К., 1912, стор. 80 — 82). Ряд положень вірша є афористичним викладом багатослівної розповіді батька і йде у тій самій послідовності, що й у «Бесіді отця з сином».

Подобаε(т) таковы(и) вчинити совЂтъ на(мъ), // жε нЂgды нε даяти ни в чε(м) вЂры жεна(мъ). Пор.: «...и нЂ в чЂм им не вЂрити, и совЂту их не слушати, і своих тайн не объявляти» (Бесіда отця з сином, стор. 469).

Жεна(м) бо zавшε ла(т)во та(к) клятву спо(л)нити // я(к) прягнучому часо(м) воды сA напити. Пор. з «Книгою премудрості Ісуса сина Сірахова», де йдеться про «безстудну дщерь», що «яко жажден путник отверзет уста й от всякія воды ближнія испієт» (Сірах, XXVI, 12, 14).

....ащε бы мощ(ъ)но — sвЂзды з(ъ) нεба брала. Пор.: «Тільки звізд з неба не зніма!» (Номис, 5705, стор. 110); «Знімати з неба зорі» (Удовиченко, стор. 146).

...Ада(м) прε(з) жεну ласки бж̃о(и) о(т)палъ. Мається на увазі біблійна легенда про те, як змій спокусив Єву, а вона — Адама, за що бог вигнав їх обох з раю (1-а книга буття, III, 1 — 24). Цей факт згадується і у «Бесіді отця з сином» (стор. 461 — 465). Пор. з розповіддю Адама у великодньому «Дияліозі на персон седм» з «Дернівського збірника» кінця XVII — початку XVIII ст.:

...Єву, жену мою, до грЂху припровадил,

През котрую и мнЂ той же грЂх усладил,

Там от ласки бозкой зараз мя отлучил

(Гординський, стор. 12).

¹ Не йдеться про те, щоб судити, а про те, щоб зрозуміти (франц.). \336\

Ласки бжо(и) отпалъ — сталий книжний зворот. Пор.: «А цси не отпав Ірод... от ласки божей» в «Казанні на СтрЂтеніє господа нашего Ісуса Христа» з рукопису Ст. Теслевцьового (Апокрифи і легенди, II, стор. 134).

І иныε многіε чрε(з) жεнъ погибоша. Пор.: «От жен бо многия крови пролияшася и царства разоришася» (Бесіда отця з сином, стор. 462).

...жεна жεнЂ εсть нεравна, // як в нш̃о(м) нн̃Ђ вЂку, такождε и zдавна. Пор.: «Бог же ми даст жену добронъравну, въсякими добродЂтелми украшену» (Бесіда отця з сином, стор. 463).

...и прε(з) мтε(р) бываε(т) ско(р)бъ и грЂху вина. Пор.: «Родити не хочет и помышляет: егда отроча от чрева моего изыдет, и аз его своими руками удавлю» (Бесіда отця з сином, стор. 464). Див. також «Легенду про грішну матір» (Памятники старинной русской литературы, вып. I, стор. 101) і народні оповідання про злу матір (Грінченко, I, 157, 158, стор. 149 — 159).

...о(т) жεнъ и ст̃ы(м) ско(р)бы бывали. Пор.: «Слыши, сыне мой, како святиї отцы посътрадали от жены». Далі у «БесідЂ отця з сином» ця теза розкривається на прикладах Ноя, Лота, праведного Йосифа, Давида та багатьох інших мужів (стор. 465 — 466).

121. ...яко дрεво, нε імущо плоду. Образ біблійного походження (Левіт, XXVI, 20), що широко вживався у староруському письменстві і далі в українській літературі XVII — XVIII ст. Пор. з вищезгаданим «Словом на Хомину неділю» Кирила Туровського (див. прим. до вірша 118): «...аки древа дубравная, не имущи плода» (Кирило Туровський, стор. 416 — 417), а також у «Сло†о милости» (стор. 43), «Книзі Єноха» (Апокрифи і легенди, I, стор. 41) та духовній ліриці (А. В. Позднеев, Стихосложение древней русекой поэзии, Scando-Slavics, XI, Munksgaard, Copenhagen, 1965, стор. 13 — 14).

Нεпло(д)на... была Анна..., бг̃ъ... плод ε(й) даровалъ. Про це розповідається у апокрифічному «Первоєвангелії Якова», поширеному на Україні у різних списках та переробках (Апокрифи і легенди, II, стор. 36 — 111). Пор. ще виклад цих подій у «Житіи Іоакима и Анны» Д. Туптала (Книга житій, I, арк. 61 зв. — 64 зв.), а також у духовних віршах (Угроруські духовні вірші, ХЫХ, 156, стор. 197).

...бг̃у млЂтεсA... лЂка(р)ство вамъ сε прε(д)лагаю — біблійний образ молитви-ліків (Послання Якова, V, 15), звичайний у богослужебній літературі (Требник, I, стор. 445). Пор. із рекомендацією С. Полоцького у вірші «ЧародЂйство»: «Бог — врачь есть всеистинный, к нему притекайте» (Полоцький, стор. 68).

АнЂ зεли(и), анЂ бабъ на то нε вжива(и)те. Заборони подібного змісту знаходимо у деяких українських списках «Первоевангелія Якова», а також у оповіданнях на тему цього апокрифа. Зокрема, аналогічні рядки «...Не призва чародЂйвых бабъ, да ю помажут злою тою мастію плода ради» додані до переказу «Первоєвангелія», що міститься у львівському рукописному збірнику 1603 р. (Апокрифи і легенди, II, стор. 38, примітки). Про натяк на сучасність у цій дописці див.: М. Н. Сперанский, Славянские апокрифические евангелия, «Труды восьмого археологического съезда в Москве 1890 г.», М., 1895, стор. 165. Пор. ще вимогу «Требника»: «Отрекостеся всея службы сатанинскія, яже єсть кобы, ворожки, примовки бабія, вълшебныя цылбы, чарования» (Требник, I, стор. 157). Див. закінчення вірша «ЧародЂйство» С. Полоцького:

Лучше убо от скорби вЂрным умирати,

неже бабы, шептун ы в помощь призывати

(Полоцький, стор. 68).

122. Ω вдовствεнны(х) жεнахъ. Ідея вірша співзвучна настановам «1-го послання Павла до Тимофія» (V, 2 — 16). Пор. твір С. Полоцького «Вдовство», де викладені ті ж самі роздуми про долю молодих і старих «честных вдовиц» (Полоцький, стор. 59 — 61).

123. Да(р)мосA види(т) жε(н)скъ по(л) звы(к)лъ пи(с)мо учити. Пор. з свідченням Герасима Смотрицького, висловленим десь сто років перед цим. \337\ про тяжіння жінок до грамоти: «Не толко мужчизны, але и з бЂлых голов нЂкоторые хотят вЂдати глубокости писма, таємницы догмат церковных...» («Ключ царства небесного» — западнорусское полемическое сочинение», 1587, «Архив Юго-Западной России», ч. I, т. VII, 1887, стор. 234).

...а їмъ, здаεть сA, яко бы и нεпотрεбно. Пор. з висновком Герасима Смотрицького: «Которым призвойтша бы куделя з веретеном, а нижли тоє, што писано пером» («Ключ царства небесного» — западнорусское полемическое сочинение» стор. 234).

124. Лε(ст) бо бεзсту(д)ныхъ жε(н) го(р)шъ, правε, о(т) трути(з)ны. Пор. подібний образ у народній приказці: «Молода жінка старому — трутизна» (Франко, II, 1, 88, стор. 129).

125. Ω тε(р)пεніи жεнстЂмъ, како в зымЂ студεности(и) нε боятъсA, ко(г)да во врεмA лютыхъ мразовъ на рЂкахъ хусты пεрутъ. Вірш має форму діалога (питання — відповіді) між неодруженим молодим чоловіком і, певне, духовною особою.

Подобно пεкεлнаA горячо(ст) в жε(н)скомъ тЂли. Пор. з описом пекельної «горячості» в «Люцидарії» (див. прим. до вірша 7): «...О той землЂ и горячостєх нихто не может повЂдати...» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 27).

...великаA бо, вЂмъ, в то(м) дЂлε та(и)на бываεтъ. Згідно з християнською релігією, шлюб — це таїнство. Розділ «Требника» про шлюб має заголовок: «О тайнЂ супружества, сієст законнаго брака» (I, стор. 359).

126. І мовят о родычахъ, якъ ωни яковы, // жε яко бы и дЂти буду(т) же таковы. Пор.: «Який батько, такі й діти» (Номис, 7136, стор. 138; Франко, III, 1, 49, стор. 199); «Яка мама, такі дітки» (Чубинський, I, стор. 288). Або: «Яка мама, така дочка» (Номис, 9322, стор. 179; Франко, II, 2, 36, стор. 376).

...буваю(т) жε часом из(ъ) банка(р)товъ людε. Пор.: «Не кождого бенькарта щастє єднаке». Коментуючи цей народний афоризм, Франко писав: «Бенькарт, з польського bękart — байстрюк. Байстрюки бувають іноді в житю найщасливішими людьми» (Франко, III, 3, 33, стор. 350).

127. ...воро(ж)ка з бЂсомъ накладаεтъ. Пор. характеристику чарівника, який «з діяволами накладав» в апокрифі «На святых верховных Петра и Павла повЂст выбранная» з рукопису Ст. Теслевцьового (Апокрифи і легенди, III, стор. 26).

І баба з(ъ) хлопцε(мъ) и бЂсъ в(ъ) εдно(м) цεху ходит, // понεважъ зъ ты(х) трε(х) пε(р)сонъ всε злоε походи(т). Пор.: «Баба а чорт — то собі рідня» (Номис, 9073, стор. 174; Франко, I, 1, 3, стор. 10). Про «хлопця», причетного до «чортового цеху», розповідає інший апокриф (без заголовка) з того ж самого рукопису Ст. Теслевцьового. Коли бог виганяв з неба сатану та його слуг, то «єдины передныи полетЂли из своим пышным паном скроз землю до преисподней у пекло..., другіє зас, середини, упали на землю... А инъшіи позастрявали на повЂтру на оболоках,.у хмарах... І тоты діяволы пакости чинят людєм бурею, тучею поганою, градом, вихром, и тыє ся называют люнатыки... А хто ся под тоту планыту уродит, єсли хлопец и коли вырастет, то будет той человЂк люнатык... То в таком діявол смертелный жити будет и мордовати і до єго смерти излвчити ся не может. И то єст лютыи шатаны...» (Апокрифи і легенди, I, стор. 326 — 327).

І якъ кому ворожа(т) — выворожатъ с калытки. Пор.: «Калиточка, розв’яжись!» (Номис, 8339, стор. 160).

...вгадати, бεстіи, нЂgды нε вгадають, // ты(л)ко многи(х) на свЂтЂ людε(и) ошукиваютъ. Пор. з кінцівкою вірша Онуфрія «О женах беремЂнных»:

Помощи дитяти баба не давши,

речет жене оной «здраво», плату взявши

(Онуфрій, стор. 149), \338\

а також з народною сентенцією: «Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як бог дасть» (Номис, 234, стор. 4).

128. Кому уподобимъ плящущыхъ... Християнська церква суворо засуджувала народні ігрища й танці як «сатанинські дійства». Див. «Пролог от Іоанна Златоустаго о играх и о плясаніих, скоках нечестивых марта дня к̃д» у рукопису Яремецького-Білахевича (Франко, Карпаторуська література, XXXVIII, стор. 111). Про риторичність звороту див. прим. до вірша 30.

...плясавицЂ дрεвно(и) // и нεчεстиво(и) εε матεри и сквεрно(и). Маються на увазі біблійні персонажі: Іродіада — онука Ірода Великого, іудейського правителя — та її донька. Пор. образи «плясавицы и скверныя ея матери» у «СінаксарЂ на усЂкновеніє честныя главы святаго славнаго пророка Предтечи и Крестителя господня Іоанна» Д. Туптала (Книга житій, IV, арк. 776 зв.). У «Бесіді отця з сином» також порівнюється «лстива и блядлива» жінка з Іродіадою (стор. 463).

Которыε нεгды(с) такъ собЂ поступили... Пр(д)тεчу бо ст̃ого обεзглавили. Климентій передає зміст біблійної легенди, в якій розповідається про те, що Іоанн Хреститель (Предтеча) викрив любовний зв’язок іудейського царя Ірода Антипи (сина Ірода Великого) з Іродіадою — дружиною свого брата. Донька Іродіади, танці якої сподобалися Іродові, намовлена матір’ю, випросила в нагороду «за плясаніє» голову ув’язненого Іоанна (Марко, VI, 17 — 28). Легенда наводиться у «Бесіді отця з сином» (стор. 467) і становить зміст вищезгаданого «Синаксаря» Д. Туптала. Пор. ще з книжною піснею «На усЂкновеніє честнія глави святаго Іоанна Предотечи» (Співаник з початку XVIII в., стор. 18 — 19); див. також: Угроруські духовні вірші, XLVI, 50, стор. 65.

...со Іродомъ жыво(т) сво(и) злЂ погубили. Версія про одночасну смерть Ірода, Іродіади та її доньки має апокрифічний характер і відбита у «Синаксарі» Д. Туптала. Пор.: «Царства и живота с Иродіадою и с плясовицею лишися» (Книга житій, IV, стор. 755 зв.).

...по ко(р)чεмных вεздЂ свояволны(х) дворахъ. Визначення корчми як «свояволного дому» характерне для ділових документів XVII ст. (Протокул до записованя справ поточных на рок 1690, стор. 441).

...многовε(р)тимы(мъ) пляса(н)εмь бг̃у згрЂшаю(т). Пор. цей образ з описом танцю в «Бесіді отця з сином»: «Скачет и пляшет і всЂм тЂлом движетъся, сандалиями стучит, руками плещит, и пляшет яко прелстивъшаяся блудница Іродиада, бедрами трясет, хрептом вихляет, головою ківает, гласом поет, языком глаголет, бЂсовская ризы многие пременяет» (стор. 463).

Мощ(ъ)но (б) браку зако(н)ну обы(и)ти без... плясан(ъ)A того проклятого. Спеціальною статтею «Требника» вказувалося, щоб шлюб відбувався «с всякою тихостію», без «плясанія», бо він «єсть вещ святая, тЂм же и свято сію свершати достоит» (Требник, I, стор. 363).

Жε(б) Іродіядыно(и) части нε о(т)рымали. У «Синаксарі» Д. Туптала розповідається, що Іродіада з донькою були вислані «на заточеніє». Там «плясовицю» постигла божа кара: вона загинула при переході через замерзлу річку, а її відтяту крижиною голову прибило течією до матері. Невдовзі після цього Іродіада з Іродом теж «с шумом погибоста, сказується бо о нею, яко земля пожре я живы» (Книга житій, IV, арк. 776 зв.). Пор. опис смерті Іродіади у рукописному «Сказаніи о смерти и караню божіим врагов божіих» кінець XVII — початок XVIII ст. (Апокрифи і легенди, II, стор. 340), а також у «Сло†на усЂкновеніє...» (Апокрифи і легенди, V, стор. 12 — 13).

130. Ω жεнах, пятницу пра(з)днующыхъ. За євангельською легендою, Христа було розіп’ято у п’ятницю (Лука, XXIII, 54), і церква вимагала відзначати її постом. У народі ж християнське шанування цього дня поєднувалося з залишками поганського поклоніння богині родючості Сиві, а також з культом св. мучениці Параскеви (грец. «п’ятниця»). Населення, особливо жінки, святкували п’ятницю, відмовляючись від деяких робіт \339\ (прядіння, прання тощо). Так, селянка з твору Некрашевича «Исповвдь» сповідається священику:

ГовЂю я щороку, пятюнку шаную,

нЂ Ђм, нЂ пЂю, нЂ роблю до вечора в тую

(Некрашевич, стор. 12).

...в Лыт†и му(ж)чизны тако(ж) імъ послЂдую(т). Святкування п’ятниці набуло великого поширення на литовсько-білоруських землях, оскільки серед протестантів та реформаторів п’ятниця вважалася щасливим днем покути і надій (А. Н. Веселовский, Опыты по истории развития христианской легенды. IV. Сказание о 12-ти пятницах, «Журнал Министерства народного просвещения», 1876, т. 185, червень, стор. 357 — 358).

Мы (ж), правосла(в)ныε, дε(н) нεдε(л)ны(и) почита(и)мо. Святкування неділі вимагалося церквою під страхом божого покарання. Апокрифічна «Ефистолія о недЂли», яку буцімто надіслав Христос з неба, загрожувала: «Аще ли не чтете ни храните святую неделю і праздник моих святых, пустити имам на вы зміи двоглавныи, да изьядят сесца женам вашим за преступленіє ваше святыа ради недЂлЂ. Проклят будет человЂкъ, уж дЂлаєт каковоє дЂло в недЂлю» (Апокрифи і легенди, IV, стор. 50).

131. Ω zаматεрЂлы(х) дЂвицахъ — біблійний образ (Лука, II, 36), що означає «застарЂлыи, изшедшии» (Беринда, стор. 41). Термін, вживаний і у «Требнику» (II, стор. 4). Пор. визначення «неплодных и заматерЂлых» жінок в «Житії Іоакима и Анны» Д. Туптала (Книга житій, I, арк. 62 зв.) та в апокрифічному «Казанні на рождество святого Іоанна Крестителя» з рукопису Ст. Теслевцьового: «Жена моя, заматерЂвши в л