Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / Підг. тексту І. П. Чепіги. — К.: Наукова думка, 1971. — С.211-266.]

Попередня     Головна     Наступна






При́повЂсти

[або тε(ж) присло́віA] посполи́тыε, и а́з(ъ)букою ради скорЂ(и)шого (яково́го сло́ва) поіска(н)A, новособра́вшіисA споряжέнныε: и zдὲ положέнныε, для ро́зных потрέбъ, кото́ры(х) зажыва́ютъ в рέчахъ слу́шны(х) правосла́вныε








При́повЂсти [або тε(ж) присло́віA] посполи́тыε ...


А


Абы м(с)цъ на мεнὲ свЂтивъ, а sвЂзды хо(ч) и та́къ 1.

Абы̀ голова̀ zдорова, а всὲ то́ε бу́дε(т). /200/

Абы з на́съ да і ωсталосA.

Абы побрε(н)ка́чЂ, а бу́дутъ послуха́чЂ.

Абы дш̃а сы́та да тЂло нε наго.

Або свЂтѝ або̀ во́нъ лεтѝ.

Ажъ волосы вянутъ.

Абы̀ z ру(к), а з но(г) хо(ч) хто̀ іны(и) зды(и)мѝ.

Ахъ мо(и) батко що ма(в) то витрусивъ 2.

10. Ахъ заснула нε чула чε(р)гу промолола 3.

А мнЂ буга(и) выссавъ.

Абы̀ та(н)цовати умЂвъ, а роби́ти и ли́хо на́вчитъ.

Абы (б) ты(л)ко обложи́ти: а було (б) о́коло чого̀ ходи́ти 4.

А чи хрЂнъ εго ба(и)дужε.

АндрЂи за всЂхъ му(д)рЂи, продавъ халупу, а самъ улЂзъ у дупу.




Б


Бг̃ъ давъ бг̃ъ и взявъ.

Бг̃ъ ламавъ и намъ дававъ.

Бг̃ь принЂсъ ку(п)ца̀, а хто іны(и) 5 розгу́бцу.

Бг̃ь люби(т) прв(д)ника а пн̃ъ я́бε(д)ника.

20. Бг̃ъ zа працу мЂε(т) що(с) да́ти.

Бг̃ъ високо а пн̃ъ далεко.

Бг̃ъ нε ско́ръ да лучεнъ 6. /201/

Бг̃ъ бг̃овоε, а бЂсъ бЂсово́ε.



1 Над другою частиною приповістки зверху надписано іншим чорнилом і почерком: я звЂзди коло(м) по(р)ю.

2 Від цієї приповістки решта, що починаються літерою А, дописані різним чорнилом і почерками. Дану приповістку закреслено.

3 Приповістку закреслено. Наступну приповістку також закреслено, можна прочитати лише перше слово: Архипε...

4 У самому низу аркуша, очевидно, значно пізніше дописано приповістку: «Аз(ъ) εс(т) фε(р)тъ жεна моя хЂ(р) дЂти мои ща а ти бачу лядаща.

5 У рукопису хто іны(и) закреслено, зверху блідішим чорнилом надписано: чортъ.

6 У кінці аркуша іншим почерком дописано приповістку: Бо ти які(и) шляхти(ч) по три акафи(с)ти на дε(н) читаεшъ а по чл̃вЂку глитаεшъ. \214\


\215\



Б......мъ с....я нε отбути 1.

Було казати що писати.

Бувши конεмъ да (с)тати воло(м)ъ.

Бεз бг̃а ани до порога.

Бε(з) пу(д)жо́ги и дрова нε горя́тъ.

Бεз(ъ) хлЂба ни ωбЂда.

30. Бεз(ъ) шту́ки и бо(р)щъ нε сма́чεнъ.

Бεз(ъ) кожу́ха бεрεтъ сукруха.

Бεз ножа̀ рЂжεтъ.

Бεз суда̀ и бεз(ъ) права.

Бεз суда судъ буваεтъ. /201 зв./

Бεз числа̀ тεмъ людε(и) за́ дε(н) помрέтъ, а бεз числа тмами тε(м) родя(т)сA.

Бεз господара̀ и това(р) плачε.

Бεз(ъ) приключки и смε(р)ти нε машъ.

Бεз(ъ) сорома̀ ка́зка.

Бεз(ъ) всякихъ обрЂзковъ.

40. Бεз(ъ) да́н(ъ)A причи́ны.

Бεз(ъ)пра(в)нои и бε(з)смε(р)тнои зε(м)лЂ нε ма(ш).

Бεз(ъ) ножа̀ якъ бεз ру́къ 2.

Борода̀ я(к) у сп̃са, а зубы якъ у соба́ки 3.

Бεз лълки якъ бεз жонкы 4.

Бу(в)ши ви(н)нымъ, трεба бути и пла́тнымъ. /202/

Бути козЂ на то(р)зЂ.

Бувъ ко(н) да з(ъ)Ђжжεнъ.

Були и в козы̀ роги да притε(р)ти.

Бувъ собЂ дЂдъ да баба.

50. Бути тобЂ, уга(д)комъ.

Бу́въ ба́т(ь)ко да одубЂвъ 5.

БЂсъ то нε ба́т(ъ)ко, що бо(л)шъ зна́εтъ.

Бувши в Ри́мЂ, да па́пЂжа нε вида́ти.

Богаты(и) диви(т)сA я(к) вбо́ги(и) жи́ви(т)сA.

Бити купити.

Би́ти нЂ́кого, а взя́ти нЂ́чого 6.



1 Ця і наступні дві приповістки написані блідішим чорнилом.

2 Приповістку написано іншим почерком і блідішим чорнилом,

3 Приповістку густо замазано чорнилом, мабуть, тому, що вона повторюється далі на арк. 202 зв.

4 Приповістку написано іншим почерком і чорнилом.

5 Ця і наступні дві приповістки написані блідішим чорнилом.

6 Позначення наголосів і кома в цій приповістці поставлені блідішим чорнилом, таким, як і дописана в кінці аркуша приповістка. Очевидно, це сліди своєрідного пізнішого редагування. \216\



Бεрѝ Лέвко хочъ и глεвко 1. /202 зв./

Бра́тъ що хочεть бра́т(ъ).

Бли(ж)шаA соро(ч)ка нεжε хва(р)тухъ.

60. БоявшисA вовка в лЂсъ 2 ни бува(т).

Бувши да нε бу(т), мЂвши да нε мЂт(ъ).

Бода(и) свата(л)нику добра нε 3 було.

Борода̀ вы́ро(с)ла да ума̀ нε вы́нεсла.

Бютъ якъ Га́мона.

Бои(т)сA я(к) хто іны(и) 4 ла́дану.

Бю(т) нε на́ лихо у́чатъ.

Багато каза(т) да нЂчого слуха(т).

Ба(т)ковъ хлЂбъ нε на́вчитъ.

БЂсъ бЂду пεрεбудε, εдна минε(т)сA друга́A будε. /203/

70. Бода(и) то(и) живъ хто ви́нεнъ.

Болитъ ґа(р)ло спЂвати дармо.

Баба z воза возу лεгшε(и).

Бε(з)правнои и бεз(ъ)смε(р)тнои зεмлЂ нигдὲ нε ма́шъ 5.

Бεз да(н)A причини обεзчεстивъ чоловЂка.

Бεз всяки(х) обрЂзко(в) з гря(з)ю змЂша(в) бεзви(н)нε 6.

Бг̃ь нε скоры(и) да лучны(и) 7.

БЂда̀ нε дуда̀ я(к) станε(т) ду́т(ъ), то а(ж) сліо́зы иду́т(ъ).

Бои(т)сA и то(и) лиха да нε шануε(т) εго.

Бεз соли солоно бε(з) крупъ густо.

80. Барана̀ стрыгу(т), а козлу̀ навЂшки даю(т).

Бу(в)ши дε(н) будε(т) и но(ч): а бу(в)ши но(ч) будε(т) и дε(н).

Будε(т) роботы до сέмои субо́ты.

Бода(и) ты̀ z[а] ли́хо нε зналъ.

Борщъ да ка́ша, добраA па́ша 8. /203 зв./



1 У кінці аркуша дописано приповістку. Борода̀ я(к) у сп̃са: а зу́бы я(к) в соба́ки.

2 Помилка, потрібно: в лЂсЂ.

3 Нε дописане зверху блідішим чорнилом.

4 Хто іны(и) закреслене і зверху надписано блідішим чорнилом: чортъ.

5 Цей рядок закреслено, на полі проти нього напис: ε(ст) напрεди. Справді, приповістка вже була на арк. 202, лише без слова нигдε.

6 Приповістку закреслено. На полі читаємо: ε(ст) напрε. На арк. 202 була вже лише частина приповістки: бεз всякихъ обрЂзковъ.

7 Приповістку викреслено. На полі читаємо: ε(ст) напрε. Вона була вміщена на арк. 201. Там прикметники вжиті в короткій формі.

8 Дописано блідішим чорнилом унизу аркуша на полі: Було коли(с) и в того усього доброго да тεпεръ ізовювся ни́ на що. \217\



Бъε бри(н)дзу 1.

Будε(т) хрыбту̀ и чέрεву.

Барана̀ стрыгу(т), а козлу̀ навЂ(ш)ки даю(т) 2.




В


Волεнъ бг̃ъ, да и ты̀. /204/

Во(л)но бг̃у из(ъ)вяза(в)шы в ра(и) уки́нути.

90. Воронъ костЂ нε занεсεть.

Во(л)но собацЂ и на бг̃а брεхати.

Воду вары(в)ши вода̀ и будεтъ.

Вовка в плу(г) а ω(н) гляды(т) у лу́гъ.

Вовка ноги годуютъ.

Вовкъ и ли́чεноε бεрεтъ.

Вовкъ лови(т) лови(т), а пото(м) и вовка вло́вя(т).

В нεго домо(в) якъ в за(и)ца ломо́въ.

Вεрты(т)сA якъ трЂска в поло(н)цЂ.

Вы(ш)шε лба̀ ωчи нε ходятъ.

100. Вы́варывъ z нεго̀ воду. /204 зв./

Вы́лами то̀ εщὲ тоε пи́сано.

Во(л)но бг̃у що хотЂти то чини́ти.

В чужоε ща(ст)A нε вкупи́тисA.

В нεмочи всεго̀ zахочε(т)сA.

Вεли(к) свЂтъ да нЂгдε сA подЂт(ъ).

Всὲ тоε пεрεтовчε(т)сA да пεрεмεлε(т)сA.

Всε тоε будε в ладу я(к) у мεду̀.

Всε тоε будεтъ у морЂ.

Восковы́ε руки мЂεтъ 3.



1 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою Б, дописані іншим почерком і різними відтінками чорного чорнила на залишеному автором чистому аркуші.

2 Приповістку закреслено. На полі з правого боку дописано: ε(ст) наза(д). Справді, ця приповістка вже була на арк. 203 зв. Далі йде кілька недбало написаних приповісток.

Бε(з) Ю(в)хима и вода нε ωсвти(т)сA.

Б......мъ с....я нε ω(т)бути.

Старая собачка паньская брεхачка. (Приказка ця і наступна не на місці, починаються на літеру С).

С...и мазали по твою головы.

Далі йдε незакінчεна приповістка, що починається літерою П:

Помозы гп̃ди я спсуся якъ упуся то и прост... Кінець слова відрізано.

Ба(т)кова коби(л)ка худа у дво(р) вεзε а си(н)няя бо(р)зная з(ъ) двора и(м)читъ.

Бεрε(т)ся якъ пяни(и) за тинъ.

3 Збоку дописано: и до г...а нε примε(т)ся. \218\



110. Вы́спи(ш)сA в дубЂ, або тε(ж) в човнЂ.

Вары́ла нε вары́ла дава(и) Ђсти: Ђвши нε Ђвши ля(ж) спа́ти 1.

В рεмεсника золотаA рука̀ 2.

Выдали(с)мо голы(х), а на ты(х) и шε(р)сты нЂть.

Во(л)но кому хотЂти по своε(и) мт̃ри плака(т).

Ви́дно да нε пу(д) пεнкомъ гу́бка.

Всὲ на часто(м) зажыва(н)ю налεжитъ.

ВсЂмъ намъ тамъ бути.

Вεликъ спасибо.

В нашо(и) школЂ я(к) на тата(р)скомъ полЂ ε(ст) гдε сЂсти да нЂчεго Ђсти.

120. ВсЂ ωни εдны(м) ми́ро(м) ма́заны.

ВсякаA нεправда грЂхъ 3. /205 зв./

Волѝ тому пасти, нε мε(д)вεдЂ води́ти.

Встава(т) трεба Ђдучи чεрε(з) мо́сты, жε(б) були цЂлы ко́сты.

ВпросилисA zлы(д)нЂ на трѝ днЂ: да и за трѝ нεдЂлЂ нε хотятъ ω(т)хо́дити.

Вεликъ дубъ да дупнатъ 4.

Ви́спавсA да нε вы́лεжавъсA.

Ви́павъ са́къ и тому̀ бЂ́дному.

В чо(м) нε ма(ш) смаку̀, нε ма(ш) и грЂху̀.

Во́ро(н) во́рону ώка нε клюέтъ 8.

130. Во́вчоε гада́εт.

Вεртытъся гад(ъ) якъ по(р)плиця 6.

Вичуха(и) чуху̀, да по(и)ды̀ що(с) іноε об пло́тъ виби(и). /206/

Во(в)къ сливи пои(в) Гапон(ъ) усомъ мо(р)гаε 7.

Во всε(м) чεловЂ(к) то(л)ко що хватаε(т), що(с).

Во́вка поби́ли бара́нЂи сліо́зы.

Во́лосъ з(ъ) головы̀ нε спадέтъ, тобЂ.

В чомъ зва́нъ в то(м) прεбыва(и).



1 Поряд дописано блідим чорнилом: Шви(д)ко голо(д)ному бо хлЂ(б) на вмЂ.

2 Зверху дописано блідим чорнилом: да г......(и) ро(т). Збоку приписка: баба.

3 У кінці аркуша іншим почерком записано: Вεлики(и) дурε(н) вилизавъ мεдо(к) вилижε тобЂ ма(т)ка и... Далі нерозбірливо.

4 Приповістку написано блідішим чорнилом.

5 Збоку дописано іншим чорнилом і почерком і розмазано: такъ тε(ж) дεрε(т).

6 Ця і наступні всі приповістки, що починаються літерою В, написані різними почерками.

7 Ця і наступна приповістки закреслені. \219\



Вита(и) жε ви(ст)ку тя(г)ни вужищε и ни(т)ку.

Вовка в плу(г), а вунъ у лугъ.

140. Виляи нε виляи лЂзъ у то(р)му.

Високо носи(т)ся що хорошε спЂваε(т).

Вибиваε(т) добрε гоцки, да нε хочε(т) нЂчого 1.

Вими(с)ливъ и тои в гороховина(х) спати.

Види(т) нε види(т) нε εго дЂло.

Взявшись за гужъ нε кажи нε дужъ. /206 зв./

Взявся 2 пяни(и) за ти(н) якъ за попа трасця.

В ложцЂ води хотЂвъ утопити.




Г


Голодному чл̃ку хлЂбъ на вмЂ.

Голому разбо(и) нε стра́шенъ.

150. Голы(и) якъ святы(и).

Голы(и) да пы́шны(и).

Голы(и) якъ ко(ст)ка, а ώстε(р) я(к) бры́тва.

Голова мЂсца шукаεтъ.

Голосъ лю(д)зски(и), голосъ бж̃и(и). /207/

Гро́шы якъ слы́на.

Грошы нε поло́ва.

Го(ст) якъ нεво́лникъ.

Го(ст) до трохъ днε(и).

Гдε нε сподЂваε(ш)сA ночи ночова(т), та(м) будε(ш) двЂ.

160. Гдε коро(т)ко тамъ и рвε(т)сA.

Гдε станъ та(м) и сы́ла.

Гдε людε(и) купа нε боли(т) у пупа.

Гдε ты лиху ходи(ш), тεбε пн̃ε шукаю.

Гдε пютъ, там и лють 3.

Гдε каша з ма(с)ло(м), та(м) насъ нε машъ.

Гдε то(и) хлЂбъ що зЂли 4. /207 зв./

Ганяючися нε нацЂловатисA.

ГрЂхъ в мЂхъ, завяза(в)ши да ω зεмлю.

ГнЂваласA баба на то(р)гъ, а то(р)гъ то(г)[о] ни знаε(т).



1 Слово хочε(т) виправлене іншим почерком на даε(т); нЂчого закреслене, зверху надписано: поцки.

2 Спочатку було написано взявши, потім виправлено.

3 Дописано блідішим чорнилом: та(м) жε и бютъ.

4 У кінці сторінки дописано: Гуляи доню по(д)нявши що іншоε. Потім що іншоε перекреслене блідішим чорнилом, а зверху надписано: лолю. \220\



170. Гора з горою нε зы(и)дε(т)сA а чл̃къ з жо(н)кою 1 з чл̃ко(мъ) зы(и)дε(т)сA гдε ко(л)вεкъ.

Гороху наЂвшисA з ны(м) говорити.

Гуща дЂтε(и) нε розганяεтъ.

Гдε лЂтовавъ та(м) було и зымовати.

Горε нш̃ому козацству, що и пу(д)во(д)ники з возо(в) пxа́ю(т).

Говори(в) бы да и сло(в) нЂ(т), плака(в) бы да и слε(з) нЂть.

Глядѝ дя(д)ку поря́дку.

Глухи(и) нε дочуε(т), то пригада́εтъ.

Голова̀ в го́лову пεрεлЂчи́ти трεба. /208/

Голова̀ нε тя́ми(т), що язы́къ лопо́чε 2.

180. Гдε далЂ(и) в лЂсъ то бо(л)шъ дро(в).

Голи(и) идε вороти узки.

Говоры Климε, нεха(и) твоε нε гинε.

ГовЂεтъ да у ро́тъ вЂ́εтъ 3.

Губа нε запε(р)та и в того̀ 4.

Году(и) сынкѝ, готу(и) сункѝ.

Гуртъ и в бг̃а крадε(т).

Голи(и) у голого 5 ...

Дивная рεчъ щε у бабы шεстъ(!). /208 зв./

Гудεтъ якъ гукъ 6.




Д


190. ДывнаA рЂчъ, що в хатЂ пЂчъ.

Дома(ш)нεго zлодЂA нε встεрεгти́сA 7.

Думка ду́мку пошыбаεтъ.



1 У рукопису з жо(н)кою закреслене рукою автора.

2 З правого боку на полі проти цієї приповістки приписано червоним чорнилом: на на(ш) ε(ст) сεε. Справді, на арк. 233 зв. є ця приповістка в такому варіанті: Нε тя́ми(т) голова̀ що языкъ лопо́чε(т).

Наступні приповістки, що починаються літерою Г, написані різними почерками.

3 З правого боку приписано ледь помітним чорнилом: до(б)рε.

4 З правого боку приписано: чεловЂка.

5 Кінець приповістки — нецензурний вираз. Цю і наступну приповістки ретельно закреслено. Наступна, виявляється, не на місці, починається літерою Д.

6 Поряд іншим почерком дописано: якъ гудокъ. Далі йде латинська фраза, яку важко розібрати.

7 З правого боку приписано іншим чорнилом і почерком: εѝ правда баεшъ. \221\



Ду(р)нA ни сЂю(т) ни па́шу(т), са(м) сA роди(т).

Добро в гостя(х) а дома лЂпшъ.

Дми́тε(р) хы́тε(р), зЂвъ ку(р)ку да сказа(в) полεтЂла 1. /209/

Далεко куцому до за(и)ца.

Да(ст) нε да(ст) у голову нε вда́рытъ.

ДЂраво(г)[о] мЂха нЂgды нε наповнити.

Да́вши руками да ходи нога́ми.

200. Добро всὲ по мЂрЂ.

Дожчь ідε(т) а го(ст) Ђдεтъ.

Душно я(к) два правя(т), а трεтεму нЂчо(г)[о] дати.

Доброε нε на́довго.

Добуваε(т) я(к) города а збуваε(т) я(к) ворога.

Дεсятую ужε ώнъ пасεть.

Дε(н) мо(и) вЂкъ мо(и) 2. /209 зв./

Дε(н) за́ дε(н), а ближε(и) к(ъ) смε(р)ти.

Да(в) бг̃ъ упити(с), да нε да(ст) проспати(с).

Дш̃Ђ нε вы́плюнути.

210. Два трεтεго нε ждутъ.

ДЂдчаA мати видала, що(б) сова̀ за(и)ца има́ла.

Дурεнъ да собЂ.

Дмε(т)сA я(к) пузы(р) на водЂ.

Да(и) бж̃ε z лю(д)ми до(б)рыми знатисA.

ДытA нε плачε(т), а мт̃и нε зна́εтъ.

Добро(ст) по́мни(т)сA, а зло(ст) и лу́чшε(и) 3. /210/

Два разы в року̀ лЂто нε бува́εтъ.

Достато(к) чинитъ статокъ.

Два коты̀ до εдно(и) мы(ш)ки нε помЂстя(т)сA.

220. Довго пря́сты да ткаты: а почнε(т) краяти а(ж) и мало чого.

Давно̀ то(и) прыся́гь, хто за чужоε пося́гъ.

Довгому угадати.

Добра̀ и брε(д)нÀ, да нε щоднA.



1 Над другою частиною цієї приповістки ледь помітним чорнилом надписано: що бабЂ витε(р). Нижче приписано: А баба хи(т)ра що по(и)мала хитра. У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Дивуюся нε помалу.

До роботи способεнъ.

2 У кінці аркуша дописано приповість: Дала̀ нε да́ла а би(т) нг би(и).

3 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Даи нε даи а в шію нг пхаи.

Далεко да иха(т) трεба. \222\



Добро доброε и говорити.

Додε(р)жавъ кормы̀.

Добрε сA па́ли(т), да ничого нε вари(т).

Даваε да z рукъ нε пускаε 1. /210 зв./

Для того̀ кова(л) клεщЂ дε(р)житъ жε(б) ру(к) нε попаливъ.

До часу zбанъ воду носитъ 2.

230. Дурного и в цε(р)к†бютъ.

Доброго чл̃ка и з(ъ) свЂчкою тεпε(р) нε скоро часомъ зна(и)тѝ.

Добра̀ Ма́цку и пло́тка 3.

Да(и) бж̃ε всε умЂти да нε всε робити.

Дождали(с)мо Па(с)ки, а заты(м) аза́ли 4 дождεмо̀ и бж̃εи ла́ски.

Дождавъ грεччанои паски.

ДождавсA сынεго по(р)ту 5. /211/

Дождавъ ра́сту топта́ти.

Давъ εму вЂна: вя́зочку сЂна. И ку(л) соло́мы: и мЂхъ поло́вы.

Да(и) бж̃ε в добры(и) ча(с) говорити, а в злы(и) помовчати.

240. Дεрε(т)сA на новоε бεрε(т)сA.

Давно тоε пропало, що з воза упа́ло.

Добрε мови(ш), да в громаду нε хо́дишъ.

Давны(и) и то(и) якъ росказуεтъ.

Добры(и) това(р) поясы̀, що продасѝ то и поεсѝ.

Да(и) бж̃ε воεвати, да шабε(л) нε вы(и)ма́ти.



1 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

Добро̀ лицὲ z но́сомъ.

Діεдъ на бабу, кладε ногу, баба кажε слава богу, клады диду и другу.

2 З правого боку проти цієї приповістки приписано іншим почерком і чорнилом: ε(ст) на п. Справді, на арк. 237 є такий варіант цієї приповісті: Поты зба(н) воду носи(т), поку(л) у́ха нε вворвε(т).

3 Збоку дописано: Добра пяни́цЂ капля.

4 Хтось підкреслив це слово чорним, але іншим чорнилом, поставив на полі знак питання і нижче написав ще раз слово азали.

5 У кінці аркуша приписано три приповістки іншим чорнилом і почерком:

Довго̀ пошито да нε зносишъ.

Доброε рεмε(с)ло хтось іншій люби(т).

ДЂли(т) онъ хорошε, а іншіи лучшε. \223\



Ду(р)ному вЂчная па́мя(т) 1.

До лихого нεбага́то.

Для ми́лого друга, нε ма(ш) кру́га 2. /211 зв./

Догори плюи да (в) ротъ хватай 3.

250. Доброму за до́бро(ст), а злому за зло(ст).

Дала̀ ма́ти чи́мъ ω(т)бувати.

ДЂвка якъ дЂвка (та) соро(ч)ка узка 4.

ДобраA бля́ха, ω(т)бу́дε ру́сЂна и ля́ха.

Догодова́всA zаεцъ уса, са(мъ) ко(р)мися.

Да́ромъ по боя́ромъ 5.

Добра па́нЂ zа раба́ми.

Добрε кумъ гдε корова(и) 6.

Добро̀ наЂвшисA да мε(р)ти го́лодо(мъ).

Дεшέвои рыбки и ю́ха дέшεва 7.




Є


260. Ещὲ и то(и) нε по(и)мавъ бг̃а за́ бороду. /212/

Е́ст(ъ) в Хы(л)ка̀ рога́ты(н)ка, да нε для кого̀ і́ного.

Еслѝ нε машъ, самъ бг̃ъ нε ώзмεтъ.

Е́сть и в нεго̀ блохи, да нЂкому вы́гнати.

Есть того цвЂту по все́му̀ свЂту.

Ещε то цвЂтъ, а я́годы будутъ.

Ещε то нε бЂда̀, я(к) ε(ст) хлЂбъ и вода̀.

Еслѝ (б) слуха(в) бг̃ъ пастуха̀, давно (б) поги́нуло стадо.

Едно лихо нε докучитъ.

Едному нε розодратисA на́двоε.



1 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою Д, написані іншим почерком.

2 У кінці аркуша дописано три приповістки:

ДоЂвъ до жыво́го.

ДЂла тобЂ нε машъ.

Частину третьої приповістки відрізано, проте можна розібрати, що там було: Дала мати чи(м) отбувати. Далі ця приповістка, написана рукою автора, зустрінеться на арк. 212.

3 Приповістку написано блідим чорнилом.

4 Приповістку написано блідим чорнилом.

5 Ця і наступні чотири приповістки написані іншим чорнилом.

6 Приповістку закреслено.

7 Іншим почерком і чорнилом прямо на наступній літері ε написано приповістку: ДЂвчина якъ дЂвчина а чεрεво якъ дЂдчина. Нижче: мо(в) поковалъ ω(т)цъ Павεлъ... З правого боку червоним чорнилом приписано: Зрѝ и внима(и).



270. Еслѝ в чл̃ка хлЂба ε(ст) достато(к): то̀ в нεго̀ в до́му вся́ки(и) бываε(т) ста́токъ. Подлу(г) приповЂсти по(л)-\224\ско(и): Коли (правε) жи́тко то и вшы(т)ко. I знову (ж) вε(д)лу(г) тε(ж) нш̃εго руского при(с)ловіA, достатокъ чини(т) стато(к); або за(с) жε достатεчно(ст) пока́зуε(т) статέчно(ст).

Ещε то нε бЂда̀ що по вя́з(ъ)ε вода̀: тоε го(р)шъ /212 зв./ проняло́, що и копы(л)ε поняло̀.

Еслѝ на́ лихо чл̃ку идε(т), то ю(ж) совсЂмъ о(т)ню(д) на бЂду̀: и на вεли́коε лихо.

Ест(ъ) и в того̀ сЂрого сукна̀ клы́нъ.

Е бу(н)ты и ту(т) я(к) ви́ди(м): всὲ ты(л)ко сва́ритεсA да бу(н)туεтεсA оди(н) з други́мъ. Нε зна(т) за́ що.

Е(и) мо(и) батко робить гладε(н)ко 1.

Ещε і то нε по(и)мавъ а вжε скубε(т).

Естъ людε ε(ст) и людищε.

Е(ст) у εи пакъ хорошая да нε будεшъ ко(м)ка(т).

Естъ и в глεку молоко да голова нε влЂзε.




Ж


280. ЖаднаA пта́шка, свои(м) носко(м) сы́та.

Ждεтъ якъ волъ ωбуха 2. /213/

Живы(и) живоε гадаεтъ.

Жива нε мила, умрε нε жа(л).

Живому чл̃ку всε потрεба.

Живъ живъ да поба́чивъсA.

Живъ да го(р)батъ.

Жа(л) ба(т)ка да вонъ нεсутъ.

Жа(л) много можεтъ.

Жды̀ татку до ля(т)ку.

290. Жа(р)тъ на́ сторону, а хво(ст) набокъ.

Жонкѝ якъ соро́ки.

Жи(д) мови(т), хрέстъ ни зопсуε(т) ни направитъ 3.

Жуй да вонъ плюи 4.



1 Цю приповістку дописано іншим чорнилом і почерком, а потім закреслено. Наступні приповістки, що починаються літерою Е, написано різними почерками.

2 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Живи́ [з] сороками з воронами що в ирεи нε ходятъ.

Живъ да въмεръ.

3 Починаючи з цієї приповісті, усі наступні, що починаються літерою Ж, дописані різними почерками.

4 Цей рядок викреслено. \225\



Журавε(л) да в(ъ) очи глεзи(т)ся.

Жа(р)товала баба с ко́лεсо(м), да спи́ца за(ст)ряла. /213 зв./

Жартуй жа(р)туй да нε смЂися.

Жа(р)тъ мЂсцε мЂεтъ.

Жаднои свасцЂ по ковбасцЂ.

Журавовъ крикъ.

300. Жукъ лЂз(ъ) у г....о. Жу(н)ки якъ сороки.

Жи́ва умε(р)ла и друга будεтъ аби з(ъ)доро(в)я.

Zнаεть то купεцъ да продавέцъ.

Zна́ε то дуда̀ що ігра́є 1. /214/

Zна(и)шовъ сокЂру за лавою.

Zнаεтъ да вродуεтъ 2.

Zамо́къ для доброго чл̃ка.

Zа чужа жа(л).

Zымноε тεпло̀, я(к) ма́чошино добро̀.

Zа́нова сы(т)цε на коло́чку ви́ситъ.

310. ZавεличавъсA я(к) жидъ 3 на роды́нахъ.

Zатрати(в)ши ли(ч)ко чужоε рεмЂнцε(мъ) мусЂшъ о(т)да(т)

Z ща(ст)εмъ и по грыбы̀ по(и)ты̀.

Zа́ ωчи клεвεта̀ а у ώчи пра́вда.

Zя(т) що хочε(т) взя(т).

ZахотЂла му́ха зло́го духа 4. /214 зв./

ZахотЂвъ в ста(р)цахъ хо́дA, с пέрцε(мъ) Ђсти.

Zавε(р)нясA плεчима в свЂтъ за ωчи́ма.

Zапасъ бЂды̀ нε чинитъ.

Z лихо́го то(р)гу абы з носомъ.

320. Z жа(р)ту и бЂда часо(м) буваεтъ.



1 Унизу аркуша дописано іншим почерком і чорнилом:

Zа ваши(мъ) шεпто(м) нш̃о(г)[о] кры́ку нε чу(т)но̀.

Zдумала баба дЂвичъ вεчεръ.

Zа поча(т)комъ дЂло станови(т)ся.

2 Іншим чорнилом у слові вродуεтъ між в та р вставлено ε, поверх о написано також ε, вийшло: вεрεдуεтъ.

3 Жидъ закреслено блідим чорнилом і зверху написано нецензурне слово.

4 У кінці аркуша дописано приповістки:

Zа бито(г)[о] двохъ нεбиты(х) даю(т): и нε бεру(т).

Zачи(м) сонцε зо(и)дε(т) а роса очи виисть. \226\



ZдавсA цыга(н) на своЂ дЂти.

Zа комарÀ силы нε машъ.

Zло́сти повни кости.

Zя(т)нεε пиво в пяты вступило.

Zга́га с плЂчъ бεрεтъ.

Zа Ма(р)ка нε була сва(р)ка за Мы́сA взяли́сA 1. /215/

ZахотЂвъ пишно, абы̀ заты́шно.

Zлы(и) спря́тъ доброго псуεтъ.

Z сорома ώчи нε вылЂзутъ.

330. Zа тую крыху̀, ма́ло грЂху.

Zа па́рою свЂта нε выда́ти.

Z гря́з(ъ)ю з(ъ)мЂшавъ.

Zа чубу да в губу.

Z рукъ идεтъ а нε в руки.

Zа́гадъ дЂло справуεтъ.

Запа́ла и тому кля́мка.

ZлодЂя вЂшати вεду(т), а ω(н) свои(м) дЂла(м) нε при(з)наε(т)сA да оправдаε(т)сA, я́кобы нε ви́нεнъ 2. /215 зв./

Z дымомъ и щадомъ з(ъ) нш̃εи xа́ты.

Zапоможε бг̃ъ у чужо(и) комо́ры.

340. Z дш̃Ђ нихто̀ нε вы(и)мεтъ.

Z того̀ сы́ти и пяни.

Zдоро(в) Тεрεшко в нову(и) сорочцЂ.

Z рукава̀ выгодуεтъ.

Zа дубовыε за(и)шло̀ двέри.

Z ωдного̀ дво(х) бы вчинивъ або дεся(т), ґды (б) мо(г).

Zаколупивъ жывота̀ нε помалу.

Zнаε(т) що в людε(и) в го(р)шкахъ кипи́тъ.

Zаробивъ на хрыбεтъ да и в гу́бу.

Zави́дно, що в кого(с) ви́дно 3. /216/

350. З горы пошло̀.



1 У кінці аркуша дописано три приповістки:

Zа нш̃ε жито на(с) и поби́то.

Zачи(м) ситы(и) стухнε(т) а голо(д)ны(и) умрε(т).

Забувсь що ожεнивсь да в солому спат пошо(в).

2 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

Zа сырото́ю бг̃ъ.

Заливъ за шкуру ситого сала.

3 У кінці аркуша дописано три приповісті:

Zа умо́мъ гони(т)сA.

Zа вЂномъ дЂвъци нε сεдЂти.

Z кожуха да на злого духа лεтися. \227\



Zаливъ за шкуру сала и то(и) нε ε(д)ному.

Zбивъ з штыху и с плы́ву.

Z устъ твои(х), да бг̃у в(ъ) уши.

Z Анто́нову слεзу̀.

Zа ду(р)ною головою и ногамъ лихо.

Z бг̃омъ нЂчого жа(р)товати 1.

Ђвъ на гры́шковъ во(и)локъ.

Zна(т) и того̀ по пы(с)ку що добры(х) свинε(и) плоду.

Zа рукъ наробити(с), zа но(г) находити(с), за ωчε(и) наглядЂти(с).

360. Zо́лото(м) тому εщε уши завЂшаны.

Zавы́въ якъ вовкъ.

Z рукъ гляди(т) ба(т)ко у сн̃а на бЂду εму по(и)шло̀.

Zнаεтъ всὲ якъ стары(и).

Z дужы(мъ) боро́ты(с), смε(р)ть на умЂ 2. /216 зв./

Zа сухи́мъ и сыро́ε горы́тъ.

Zакруты́въ вεрεмЂA.

Zавяза́въ шу́тки и тому̀ добрε то(и).

Zаби(и) дЂру̀, соба́ка нε полЂзεтъ.

Zна(и)дε(т) сва(т)ба сорочку.

370. Z гаря́чого часу [абы̀] 3 збЂгъ.

Zы́зомъ ды́витъсA.

Z ру(к) падε(т) всὲ, та(к) часо(м) нε хочε(т)сA ни за́ що принятисA.

ZацЂ́пило εму язы́къ.

Z сыро́го душу прέт(ъ) 4.

Zа сέε бг̃ъ нε повЂситъ.

Zа то́ε Литва̀ кошεля́ми бъέтъсA.




И


И прε(д) нш̃ими воротами со́нцε взы(и)дεтъ. /217/

И товкачъ и помεло̀.

Идѝ да зна(и) коза̀ сто(и)ло.

380. И сюды гарεчὲ и туды̀ болεчὲ.



1 З правого боку приписано: Правда.

2 Унизу аркуша дописано дві приповісті:

Звювъ шило на шваику.

Звювъ на пшикъ.

3 Квадратні дужки стоять у рукопису,

4 З правого боку приписано іншим почерком: за буза(н) забивъ. \228\



Искра и полε выжжε(т), и сама̀ зги́нεтъ 1.

И Хома̀ дворянинъ на бεзлю́(д)ю.

И Соло́ха нε запоро́ха.

И забу(в)сA що ожεни(в)сA, да ідε(т) в солому спа(т).

Ины(и) попа люби(т), а іны(и) попадю̀ 2

И ра́ко(в) нε хочу̀, и чого і́ного нε мочу̀.

И холо(д)но і голо(д)но.

И моA дш̃а нε по́встянка.

И мнЂ нε шапова(л) дш̃у вы́валивъ 3. /217 зв./

390. И то зубы що и кисЂл(ъ) ядятъ.

Има(и)сA рыбко малаA и вεли́каA.

И дмε(т) и куε(т), и за кова(д)ло хватаεтъ.

И послЂ ωбЂда ложка пригоди(т)сA.

Из(ъ)старЂвся воюючи по ко(р)чма́хъ ночуючи.

И кума со́ромъ, и хлЂба жа(л).

Играεтъ якъ котъ з(ъ) мы́шкою.

И босы(и) и простоволо́сы(и).

И вво снЂ нε сни́лосA.

И ку́ры (б) загрεблѝ, εсли (б) нε я ратова́въ.

400. И пирогѝ то(и) жε хлЂбъ; всε то да(р) бж̃и(и).

И́мъ мЂхъ намъ рядно̀ 4. /218/

И крывы́мъ ώкомъ нε погля́нεтъ.

И вовкъ сытъ и козы цЂлы.

И нш̃ъ бг̃ъ нε вбо́гъ.

И на(м) ωбЂцавъ εщὲ дати.

И мнЂ нε мати да(ст).

И смЂхъ и бЂда, и людя(мъ) соро(мъ) каза(т).

И роги 5 покоты́въ.

И лапки полизавъ.

410. И xво́стъ мε(л)кнувъ.

И бεз(ъ) того̀ ли́ха ния́ково.

И стары(и) борозны̀ нε псуέтъ.



1 Після слова искра зверху надписано блідим чорнилом: лиха.

2 Дописано блідим чорнилом збоку: і я лутчε попадю. Трохи нижче іншим почерком: бо ты дурεнь.

3 Дописано в кінці аркуша:

Имъ смЂхъ а тому самε в часъ.

І помощь моя...

4 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

И сЂно цЂло и кози сити.

Измε(р)зъ къ пεсъ а змокъ якъ вовкъ.

5 Мабуть, треба гори. \229\



И ки(ст)ку zнявъ. Слово в схово.

И хвосто́мъ покры́всA.

И хвостъ роспусти́въ 1. /218 зв./

И во́рогу своέму нε зы́чи(в) бы того̀.

И муха говоруха о(б) минЂ нε бу(р)кнε 2.

И то(и) с пεкла ро́до(м): ба εщε три ми́лЂ зза пέкла.

И са́ло пота́ло, и ковбаса(м) лихо ста́ло.

420. И хвостъ дугою.

И хихички тои жε смЂхъ.

И то бачу старого лЂса кочε(р)га.

И усъ засалишъ 3.

И бороду вкапавъ смεтаною.

Из(ъ) млина ви(с)кочивъ з(ъ) ковъшεмъ.

И забувъся що ωжεнивъся да въ солому спатъ пошовъ. /219/

И хвоста кош(ъ)цЂ нε завяжε.

И поглядъ у εго нε лю(д)скіи.

И старъ да нε валашанъ.

430. И в(ъ) ка(з)цЂ нε сказати того що о(н) брЂди(т).

И тои нε одному заливъ за шкуру сала 4.

И тои нε з(ъ) доброи муки з(ъ)лЂплεнъ.

И калачъ то(и) жε хлЂбъ 5. /219 зв./



1 У кінці аркуша дописано приповість:

Нε даи сεръдцу волЂ и будεшъ самъ у нεволЂ.

2 Середину приповістки — говоруха о(б) минЂ — закреслено. Ця і наступні приповісті, що починаються літерою И, написані різними почерками.

3 Приповістку закреслено.

4 Приповістку закреслено. Вона вже була на арк. 216 зв. в дещо іншому варіанті.

5 У кінці аркуша недбало намальовано кілька концентричних кіл. З ліεого боку від них написано: Кто богатъ то(и) всЂмъ братъ. З правого боку — а вбоги(и) нεчого нε маε то εго ни(х)то нε (з)наε.






К


Кожды(и) собЂ нε ворогъ.

Колѝ насы́пчасто, то и наки́пчасто.

Кождому хлЂбъ нε горεкъ.

Кобыла за дЂломъ, а лоша̀ и та́къ.

КалЂка нε роди(т)сA, роби(т)сA.

Камε(н) на εдно(м) мЂсцу обростуεтъ.

440. Колѝ даха то и взя́ха.

КонA кую́тъ, а жаба ногу пу(д)ставляε(т). \230\

Куды̀ ки(н) то клынъ.

Куды̀ ки(н) то голы(мъ) на́ плεчи.

Ко(н) z лы́синою роди(т)сA, з(ъ) лы́синою и ізги́нε(т).

Кара́вши бг̃ъ да ізмилуε(т)сA. /220/

Купи(в) бы сεло̀ да грошε(и) голо̀; купи́въ бы εщὲ к тому̀ и друго́ε, да нε платывъ и за то́ε.

Кому̀ нεста́нεтъ, того̀ за́ лобъ.

Коло воды̀ хо́дячи умочи(ш)сA.

Кому коры(ст), а намъ хворы(ст).

450. Коли звали мεнὲ Грышко(м), всεго̀ було̀ з(ъ) ли́шко(м); а тεпε(р) зовутъ пн̃ε Грыгори(и); то гдὲ далЂ(и) ста́ло, то̀ го́рЂ(и).

Ка́м(ъ) ся (б) zадЂвъ коли (б) привмЂвъ.

Колѝ моA дш̃а чоснику̀ нε Ђла, нε будε(т) па́хну(т).

Куды̀ ώчи понεсутъ.

Коли (б) то(и) розумъ бувъ напεрεдЂ.

К нашεму бεрεгу нищо̀ доброε нε приплывε(т).

Копа̀ ка́мε(н) довбεтъ.

Кому вго́ды а на́мъ вгло́ды 1. /220 зв./

Кожды(и) сво(и) сонъ роска́зуεтъ.

Ко(н) на чтыро(х) копы́та(х) да спотыкаε(т)сA, а чоловЂкъ εдны(м) языко(м) говорячи, можε(т) помылитисA.

460. Коли схочε(т) на гору потя(г)нεтъ, а я(к) нε захо́чε(т), и z горы̀ нε потягнεтъ.

Колѝ вмрεтъ та(мъ) жε впрέтъ.

Конεцъ дЂло хва́литъ.

Кождому крывда нε мила.

Колѝ моло(д) бувавъ, пу(д) колЂнца голубца̀ бива́въ, а якъ ста(р) ставъ, всεго̀ того̀ пεрεставъ.

Колѝ допεчέтъ, и самъ утεчέтъ.

Колѝ в кого гро(ш), то всюда за́вшε хорошъ 2.

Ко́ившисA да и замε(р)знεтъ.

Коли мц̃ъ ма(и), кожды(и) собЂ дба(и) 3. /221/

Котъ ловны(и) хло́пъ мо́вны(и).



1 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Кожду(и) сва́сцЂ по ковба́сцЂ.

Коли бъ вовкъ ликъ нε дравъ то бъ за горою ставъ.

2 Слово завшε закреслено.

3 У кінці аркуша написано і закреслено слово когда. Очевидно, це мав бути початок якоїсь приповістки.



470. Козака мт̃и роды́ла, а мужыка жо(н)ка, а чε(р)нца̀ панЂма́тка. \231\

Коли бг̃ъ нε годи(т), и ого(н) нε гори(т).

Куды̀ иго(л)ка, туды и нитка.

Кумε Ђжъ хлЂбъ хо(ч) позычεны(и), нε мнЂ о(т)дава(т).

Кумε пи(и) пиво грошε(и) нЂ(т), иди (ж) во(н), слова нЂтъ.

Кому̀ ігру(ш)ка а мышцЂ смε(р)ть.

Куды̀ ночъ туды̀ и сонъ.

Ка(т) бы сову 1 и знавъ коли (б) нε сво(и) носъ.

Коли добрε, то εщε хочε(т) лЂпшε(и).

Куды̀ воро́нЂ лЂта́ти, то що іноε кліова́ти.

480. Куды̀ свЂло̀, туды̀ и брило̀.

Коли (б) твоA zна́ла, що моA ігра́ла, то (б) твоÀ пла́кала.

Коли з лысиною роди(т)сA жεрεбA, з лисыною и зги́нε(т) 2.

КошέчаA любо́въ и мε(ж) ты́ми.

Когда в сεбε нε маε(т) у людε(и) проси(т) 3. /221 зв./

Колѝ мεнὲ лю́би(ш), коза́чε.

Коли у хустинЂ то и христи.

Коли бога(т) то всЂ(м) бра(т).

Коли конЂ Ђдя(т) сЂчъку дε(р)жи и насЂ(ч)ку.

Коли конЂ Ђдя(т): и на бо(к) глядя(т) я(к) сЂчъку Ђдя(т).

490. Коли хочεсъ такъ Ђдъ.

Коли (б) дощъ нε шо(в) то (б) поЂха(в).

Коли 4 кумε до(б)рε.

Кусала мεнε такая. /222/




Л


Лопата zаплата, а бг̃ъ нагоро́да 5.

ЛЂпшъ бы ни (з)нати(с) нεжε за́ра(з) и розстрятисA. /222 зв./

Лεжε(н) лεжи(т), а над ны́мъ бг̃ъ кряжы́тъ.

ЛЂто на̀ zыму робитъ.

ЛЂтомъ о(т)грЂбаю(т) ногами, а в зымЂ бра́ли (б) и рука(ми) да нε будε(т) часомъ того часу.

Лиха̀ пу́га ли(ч)наA, а и бεз нέи ния́ково.



1 Слово сову закреслено, зверху написано: дя(т)ла.

2 Приповістку закреслεно. Подібна приповістка вже була на арк. 220.

3 Починаючи з цієї приповістки, всі наступні з початковою літерою К написані різними почерками.

4 Попередньо написано кому, потім склад -му розмазано, поряд дописано -ли.

5 На арк. 222 зв. лише дві приповістки, майже весь аркуш залишено чистим для дописання приповісток, що починалися б літерою К, проте жодної не дописано, натомість весь аркуш забруднено чорнилом. В одному місці можна розібрати фразу: Братъ що хочεтъ братъ. \232\



500. Ла́знA в калу̀ стои(т) да людε(и) мы́εтъ.

Людε нε тата́рε.

Людε як людε, былε (б) мы̀ добры̀.

Лεжѝ в пЂску̀ да Ђжъ луску̀.

Ласкавоε тεля(т)ко д†ма(т)ки ссέтъ.

Людε посЂявши да ждутъ.

Ли(н) вы́линаε(т), а кара́сA очεшуть.

Лε(ст)ки го(р)шε(и) о(т) трути́зны. /223/

Ляхѝ на(мъ) нε пн̃ѝ, а мы̀ и́мъ нε хло́пцы.

Лихо нε по́ дεрεву ходи(т), ты(л)ко по́ людяхъ.

510. Лыхы(и) доброго нε любитъ.

ЛЂпшε(и) своε малоε нεжε чужоε вεли́коε.

ЛЂпшε(и) моὲ нεжε на́ше.

Лацно на сε(м) свЂтЂ що хотЂ́ти, то чини́ти.

Лицε това́ръ продаεтъ 1.

Лεдаяко(г)[о] бо(р)тника, и мε(д) лεдачи(мъ) па́xнε(т).

ЛЂзъ лЂзъ да вво(р)вавсA.

ЛихаA година наста́ла: бувало я(к) кого̀ бютъ, то и насъ зовутъ.

Людε зна(и)шέдши да ли́чатъ.

Литви(н)ку хорошε та(н)цуεшъ; трεба пн̃ε тому̀ ли́ху годити 2. /223 зв./

520. Лихого нЂчого жаловати.

Люблю̀ ма́мко Івахна. Коли б тεбε люби(в) Іва(х)но, жε(с) ничого доброго.

Любую сваху на возъ сажати.

ЛЂпшъ гара(з)дъ, нεжε нε гара́здъ.

ЛютЂ сыротЂ̀ бородатому, а голомизому и го(р)шъ.

Людямъ губа нε запε(р)та.

Лихо да(в)ши, лихо и нε да(в)ши: поЂха(в) козакъ ни подя́ковавши.

Лε(д)во ли́хо дозна́лосA, гдὲ людε живу(т).

Лихо да нε ти́хо, коло Махновки циганε іоблεгли 3,

Лучшε в бо(ч)цЂ, нέжε в чужо(и) гло(т)цЂ.



1 Поряд дописано було якусь фразу і ретельно закреслεно, можна прочитати лише два слова: Такъ личко...

2 Унизу аркуша дописана приповістка:

Либь па(н)ка в(ъ) око ажь ву́н(ъ) нε бачи(ш).

3 Починаючи з цієї приповістки всі останні з початковою літерою Л дописані іншими почерками і чорнилом. Автор залишив два аркуші вільного місця на дописування. Арк. 224 дописано до кінця; на арк. 224 зв. пів-аркуша просто зіпсовано, залито чорнилом; чотири приповістки цієї літери є на арк. 225.



530. Лучъшая кошуля ни(ж) какаба(т). \233\

Лучъшε боло сЂдЂ(т) дома. /224/

ЛЂпшε моε латанεε нЂжъ чужεε хватанεε.

Лихая нахо(д)ка, гуршъ крадЂжки.

Лучшε бы жεнитися нεжεли в чужихъ живитися.

Ловися рибка малая и вεлика 1.

Лихи(и) доброму попсуε.

Лихи(и) богатъ εму лихо собака кош(ъ)ла(т) εму тихо /224 зв./

Ли́хо да нε мовчи(т).

Ли́хо штани порε.

540. Ли́си(и) вроди́вся ли́си(и) зги́нεтъ.

Ли́хо далося знати 2.




М


Мεж двома̀ сокЂрка згинула 3.

Мовивши слово, трεба бути па́номъ.

Мы с тобою, якъ рыба з водо́ю 4. /225/

МЂвъ хто(с) і́ны(и) родитисA, да ку́ры запЂ́лы.

Мέлε мέлε, да мукѝ нε вέлε.

Ма́рεцъ трεтяку̀ быку̀ рогъ зло́митъ.

Мужыка̀ хо(ч) трѝ днЂ варѝ в росолЂ, а ώнъ εднакъ сыро(ст)ю смε(р)дытъ.

Мо́крого лЂта ро́съ.

550. Малоε снЂда(н)ε вεлики(и) обЂдъ псуέт(ъ).

МЂвши сокола в рука(х) да впусти́ти.

Мужы(к) хытε(р) 5 якъ ворона, а хытε(р) я(к) хто іны(и).

Мε(д)вЂдь нε вмиваε(т)сA да то́вεстъ.

Мочаючи вы́мочаεшъ.

МЂскоε тεля(т)ко, я(к) сЂлскоε дытя(т)ко 6. /225 зв./



1 Приповістку закреслено.

2 На цьому аркуші довільно розміщено кілька нерозбірливих фраз, написаних різними почерками і різними відтінками чорного чорнила: Коли лихо; Помяни г(с)ди яко... рабин своя...; Мовивши слово; Токмо εдинъ могій прεставлεни(м) дати покой прε глубинами мудрости.

3 Слово закреслене, зверху написано: пропала.

4 Унизу аркуша недбало написано і розмазано нерозбірливу фразу.

5 Слово хытε(р) закреслене.

6 У кінці аркуша дописано дві приповістки різними почерками:

Ма(к)симового по(в)ку.

Минувши зво(н)ницу хо(ч) на шибεницю. \234\






[Н]


Нε то(г)ды̀ ψѝ годова(т), коли на вловы итѝ 1.

Нε вмЂεтъ па́кати, а вмЂεтъ плакати.

Нε по(и)мавъ да скубεтъ.

Нε посвары(в)ши(с) с ки(мъ) пε(р)шъ, нε мЂти пріятεлA.

560. Нш̃ε якъ попо(в)скоε нε пропадέтъ.

Нε сы(л)наA во(л)наA.

Нε тεпε(р) такъ у чεтвε(р).

Нε мЂхомъ полохаεтъ.

Нш̃ε всε сла́вно 2.

Нш̃а и ля(д)зска́A нε лю(д)зкаA.

Нε конЂ намъ zапрягати, и нε на возы̀ класты(с).

Нε руки пу(д) нεго̀ пу(д)ложи́ти.

Нε вεликаA шту(ч)ка, загну(в) палε(ц) а(ж) кру(ч)ка.

Нахопи(в)сA якъ накупи(в)сA.

570. Ни з(ъ)Ђст(ъ) ни зо́п(ъ)εтъ ни хорошε сходи(т) 3. /233/

Нε пытаю(т) чи ху(т)ко, алε пытаю(т) чи до́брε.

Нε εму̀ то̀ замЂшано.

На собацЂ нε хотЂвъ бы слухати таки(х) словъ.

Нε шу́тки буракѝ.

На ласы(и) кусокъ на(и)дε(т)сA куто́къ.

Нε чувъ пупа на чεрε†и то(и) нεбожчикъ.

Нε заростε(т) дш̃а полыно́мъ: абы̀ гро́ши.

Нε трεба вЂры до(и)мати гу́бЂ: бо я(к) в нεи то(р)кнέшъ ажъ захочε(т)сA Ђсти.

Нε оббивъ поро́говъ и то(и) до того̀ ходячи.

580. Нε много и сεέи за чεхъ ка́зки.

На(мъ) колѝ жεнитисA, то и ночъ мала.

Нε мЂлку човпεтъ.

Нε тя́ми(т) голова̀ що языкъ лопо́чε(т).

Нε знаε(т) и то(и) козацкихъ жа(р)товъ.

На жεжкую кропивку морозъ буваεтъ 4. /233 зв./



1 Переплутано аркуші при оправі: замість 226, який має бути тут, йде 233.

2 Поряд у тому ж рядку дописано іншим почерком і чорнилом світлішим: Нш̃ε и остро нш̃ε и вεлико.

3 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

На(и)дε сва́т(ъ)ба сорочку.

Нεхаи на сухии лЂ(с).

З правого боку на полі різними почерками недбало подописувано: Видно что Алεксандръ; нε конъ; бодай стари.

4 У кінці аркуша дописано приповість: Нε боронѝ батю узяти за хату. \235\



Ми вядомо на мЂсти да купу устиг 1.

Мили(и) братε.

МЂшокъ да нε завяза(н).

Мишъка згираε(т) и кушъкою.

590. Милая моя ро(з)мова.




Н


Нихто̀ нε вЂ́даε(т), якъ хто обЂдаε(т).

Нε плака(в) бы слЂпы(и), εсли (б) стε(ж)ку видЂвъ 2.

Нε втаи(т)сA шы́ло в мЂш(ъ)ку̀.

Нау́ки нε о(т) лЂса zабЂгти.

Наука в лЂсъ нέ ідεтъ.

Нε кара(и) ничи(м), я(к) бо(р)щъ ни щи́мъ 3. /227/

Нε в чо́мъ нε рεвέтъ, а(ж) до́ма нε машъ.

Наду́въсA якъ шкуратъ на ωгнЂ.

Нε кракала ворона догоры лεтячѝ, а на до(л) и погото́въ нε будεтъ.

600. На̀ тобЂ нεбожε що мнЂ нε гожε.

Нε пε(р)шына̀ Сы́вцу во(и)на̀.

Ни сюды̀ ни туды̀, ни в ты́нъ ни в воро́та: ни са(н)мѝ ни колέсами ни зымо́ю ни лЂтомъ.

Нε пε(р)воε окно(м) с хаты утЂка́ти.

Нε в чо(м) ко(т)ка лапку лизала, а(ж) гостA каза́ла.

Нε ходя(т) я́слы до конε(и), алε конЂ до я́се(л).

Нε по(з)но до своεго дому и опо(л)ночи.

Нε тако́въ пн̃ъ, якъ панεня́та.

Нε тако(в) бг̃ъ якъ лихы́ε лю́дε 4. /227 зв./

Набра(в)сA якъ Ма(н) гру́шъ 5.



1 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою М, дописані різними почерками.

2 Приповість закреслено, на полі приписано: на чε(р) ε(ст) сέε. Справді, на арк. 255 зв. є ця приповістка в такому варіанті: Чи плакавъ бы слЂпи(и), εсли (б) стε(ж)ку видЂвъ.

3 У кінці аркуша дописано приповістку: Нε плю(и) в калюжу, тра́пи(т)сA напитисA.

4 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

Нεл(ъ)зя того в(ъ)таитъ що ми(ж) ногами стоитъ.

Нε вεли́коε ди́во що баба пупъ завяжε.

5 Поряд у тому ж рядку дописано іншим почерком: та(к) хт[о](с) потε(р)наку. Наступний рядок автор помилково почав теж словом набра(в)сA, потім закреслив його і нижче почав нову приповістку.

Переплутано пагінацію. Тут має бути 228 арк., а не 232. \236\



610. Нεха(и) жε и тво(и) бЂсъ ста(р)шы(и).

Напεрε(д) бы смε(р)ти на сεбὲ сподЂва(в)сA.

Нε ма(ш) тычки для позы́чки.

Нεдосо(л) на столЂ, а пεрεсо(л) на хрыбтЂ̀.

Нε в пЂчъ замазати(с), да и нε з мо(с)ту у во́ду.

Нε та(к) я(к) хотA такъ я(к) мо́га.

НЂколи носа втε(р)ти.

Нε можε(мъ) збу́ты я(к) лихого шέляга.

Нε то господа(р), що збεрε(т) господа(р)ство, то що готовоε задε(р)житъ.

Нε вмЂэтъ шыла заωстры́ти.

620. Нε вмЂε(т) коню̀ хвоста̀ zавяза́ти 1. /232/

Нε грянεтъ то ка́нεтъ.

Нε чуεтъ глухы(и) я(к) скажε(ш) да(и), а я(к) жε на̀ то чуεтъ.

Нε на́довго стары(и) жεни(т)сA.

На лЂчεну(м) конЂ нε наЂздитисA.

Нε на(д)сЂвшисA нε вмε(р)ти.

Нихто на(д) ши́εю нε стои́тъ.

Нε за шию ка́плεтъ.

Нε на су́сЂ то(и) до сы(х) часовъ сЂди́тъ.

Нε зна(и)дε(ш) ба(т)ка да мт̃εри, а всεго зна(и)дε(ш).

630. Нε впали (б) руки жε(б) що помо́гъ.

Нε чуεтъ по́луску.

Нε косы писа́ти.

Нε в чεрε†уча(т)сA.

Нихто нε вы(и)мεтъ якъ улЂпитъ.

Нε клады па(л)ца в ро(т) жε(б) нε бувъ о(т)кушεнъ.

На́ во(и)ну ідучи по чужую голову и свою̀ нεсѝ 2. /232 зв./



Малы(и) пн̃ъ вложи(т), вεлики(и) нε вы(и)мεтъ 3.

Мε(р)зни мε(р)зни вовчи(и) хвостε.

Молодого кровъ грЂεтъ.

640. Молодому брε(д)нÀ за́ чε(ст).

Мила дш̃а̀ кождому.

Ма(р)ку пи(л)ну(и) zа́мку.



1 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

Н....ь н....(т) на т(ъ)во(и) подобε(н).

Нε то си́льний що камεнъ вεрнε то си́льнии що сεрдцε в сεбЂ вдε[р]жить.

2 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

Нε бивши ку́ма, нε пи́ти пива.

Наряжа(в) наря(д)ку.

3 Це має бути арк. 228, в оригіналі він позначений як 226. \237\



Мεжу пεрεωра́въ.

Мо́крою онучою ώчи забива́εтъ.

Мέлεтъ якъ пусты(и) млы́нъ.

Молодо(ст) бу(и)но(ст), а бу(и)но(ст) ду(р)но(ст).

Масница напрасница.

Моло(д) на гεтма(н)ство.

Моло(д) тε(р)пЂти голо(д) 1. /226/

650. Мужи́къ бога́тъ εму жъ добро̀: собака кудла́тъ, εму жъ тεпло̀.

МалаA спасибо.

Много каза(т), да нЂчεго слу́ха(т).

Мε(р)твого z гро́бу нε нεсу́тъ.

Мовчанка никого нε пуши(т) 2.

Мало Ђли ху́тко з(ъ)Ђли.

Ми́лъ ба(т)ко да во́нъ нεсу́тъ (мε(р)тво(г)[о]) 3.

Мала ворона да ротъ вεли(к).

Ма́лъ золотни́къ да ва́жокъ.

МинуласA ба(р)ма, що дава́ли да(р)ма.

660. Мнε(т) якъ слЂпи(и) то(р)бу. /226 зв./ 4



Ни сЂла ни пала да(и) бабо сала.

Нε по(и)ты̀ zа пε(н)ка̀, коли нε ма(ш) Сε(н)ка̀.

Нε εднои скоштова́въ, пέчи хлЂба.

Нε мЂсцε чл̃ка ст̃и́тъ, алε чл̃вЂкъ мЂсцε.

НазадЂ очέи ни в ко́го нЂтъ, ты(л)ко у ра́ка.

Нε то̀ дорого̀ що ε(ст) гдε купити, то що нЂгдε.

Нε вεли́ка напа(ст), да спа́ти нε да(ст).

Нε з добра̀ побЂгла з двора̀.

На ловца̀ и звЂръ бЂжи́тъ.

670. Нахвати́всA до мо́цЂ, да ώбЂ ώцЂ.

Нε помε(р)зεни(в)шисA пε(р)шъ, нε мЂти пріятεлA зычливого.

Нε такъ ху(т)ко дЂε(т)сA: я(к) ху(т)ко говори(т)сA.

Наряди́въ дЂдъ бабЂ хи́жу, куда ла́жували кошкѝ: а тεпε(р) лазя(т) соба́ки.



1 У кінці аркуша дописано приповість: Мужикъ на мужика хочъ брεшε да нε вк[а]жε(т).

Наступні приповістки, що починаються літерою М, дописані різними почерками.

2 Наступну приповістку ретельно закреслено, можна прочитати лише два перші слова: матъ εго.

3 Слово взято в круглі дужки.

4 Далі йде шість чистих аркушів. На арк. 232 написано рукою П. Куліша олівцем: «См. между лл. 226 и 227». Туди під час оформлення оправи потрапив арк. 232. На арк. 233: См. между лл. 225 и 226. Туди потрапив арк. 233. \238\



Ни на во́лосъ нε спавъ, і ни на ма́ково зε(р)но, хо(ч) зшива(и) ωчи 1. /234/

Ни швέцъ ни мнέцъ.

Нε вмЂεтъ ни бὲ ни мὲ.

Нεха(и) ідε(т) во імA, го́лову ломÀ. Мину(в)ши зво(н)ницу хо(ч) на шибεницу 2.

Нε нεсε(т) нεха(и) дЂдко гдε людε(и) рЂдко.

Нε з доброи муки и то(и) [ви́жу] 3 злЂплεнъ.

680. На добріи жо(р)на, що вски(н) то змεлε.

Ни пъέтъсA ни ωстаε(т)сA.

Ни горЂ́въ ни болЂвъ, я(к) з лу́ка спря́гъ.

Нε εдно в бε(р)дЂ.

На(м) що попъ то ба(т)ко.

Нε зна(и)ду̀ на свЂчку, а на позо(в) я(к) бЂсъ да(ст).

На вмЂ̀ вε(р)ти(т)сA да нε взгада́εш, ху(т)ко.

Ни зду́мати ни згадати.

НаЂвсA напи́въсA да на́ бо(к), да нε бу(д) чл̃къ гладо(к).

Нεха(и) тоε лεжитъ нε хлЂба проси́тимε(т).

690. Нш̃а и вεзла̀ 4. /234 зв./

Нарадивъ жε εму в̃ голо†з(ъ) дупи 5.

Ни сло́ва ни повсло́ва, ни очε(р)нивъ ни обЂли́въ.

Нε туды хр(с)титъ куды ро́ди(т)сA 6.

НЂ думати нЂ згадати нЂ в приказцЂ кому сказати що ωнъ говоривъ на(мъ).

Нε видавъ хто(с) ки(с)лого да в ро(ш)чину впа(в).

Нарядивъ кого(с) якъ ф(р)ука(л)цε.

Нε попъ нε мичся в ризи.

Нε то(и) εщε носо́къ щобъ глядЂвъ у пЂсо(къ).

НЂчи(м) вовку блюва́ти, та(к) ли́ками.



1 У кінці аркуша дописано приповістку: Нε славна хата углами славна пирогами.

2 Другу приповістку дописано меншими літерами.

3 Квадратні дужки стоять у рукопису.

4 У кінці аркуша дописано три приповісті:

Нε взявъ хто(с) малого а вεликого(г)[о] нε озмε.

Набрався якъ Ма(н) грушъ. Цю приповість закреслено, очевидно, тому що вона вже була на арк. 232.

Нε забудъ смутку забу(д) рЂчи.

5 Рядок дописано на початку аркуша і ретельно викреслено. Усі наступні приповістки, що починаються літерою Н, написані різними почерками, недбало.

6 Ця і наступні чотири приповісті закреслені.



700. На́съ роди́ла, на(м) жε сA и пригоди́ла. \239\

Нε в росса(д)ную Ђсти я́къ нЂчого.

Нε нашого полA я́года.

Нε Ђвъ зомлЂвъ наЂвсA взвали(в)сA.

Нε тεпε(р) по грыбы̀ хо́дя(т), алε в(ъ) ωсεнѝ колѝ сA ро́дятъ.

Нε ти(л)ко браги ко(л)ко звяги 1. /235/




О


Осмакъ копы̀ стεрεжεтъ.

Охо́та го(р)шъ нεволЂ.

Охочого нε вня́ти.

Окномъ двεри.

710. Обы(и)шовъсA якъ Сахно̀ в цε(р)квЂ.

Опεрεзавъ на всю̀ масницу.

Одна мт̃и рожа́ε(т), да нε оди(н) обыча(и) даε(т).

Обоε рεбо́ε.

Ожεни(в)сA всЂмъ зажури(в)сA.

Овсяница прося́ница, всε то товару ко(р)мъ.

ОбЂца(в) пн̃ъ кожу(х) да и слово εго тεпло̀.

Очи згляну(т)сA да жыво(т) нε приста́нεтъ.

Однаково ния́ково. Однаково дя́кова́ти.

Однаково zεлεно жа́ти. /235 зв./

720. Однаково нε причаща́тисA.

Огнεмъ да мεчεмъ.

Обы(д)ралисA в дорозЂ, и та(к) пн̃ε з дому выЂхали.

Оды(н) бЂсъ по тю(т)ку Ђздивъ.

О́нъ тоε пра́ви(т), я(к) швεцъ жεни́всA.

О́нъ мовчи(т) а мы слухаεмъ.

О́нъ ты(мъ) нε забогатЂεтъ а мы нε завбожаε(мъ).

О́чи я́ма, я(к) наЂвсA то(г)ды досы(т).

О́ко ви́ди(т) да zубъ нε имέтъ.

Оско́му зогна́въ.

730. О вовку гово́ря(т), а вовкъ ту(т) жε.

Одно̀ було̀ ώко, и тоε розε(д)ра́но.

Осε жъ і я́, що хорошεε имA.



1 Збоку праворуч у верхній частині аркуша вертикально дописано: нε попъ нε мичся в ризи. У нижній частині: нε мЂи поля за бовдуръ а лЂса за дурня. \240\



Опа́ри(в)сA на молоцЂ да і на воду студи(т) 1. /236/

О то́мъ ни сло́ва 2.

Опираε(т)ся я(к) ко(т) на ліоду.

Ωчи витрε(ш)чи(в) якъ жырови(и) тузъ.

О широкого поля ягода на(м) нε рювня.

Обми́ла нε заплата.

О щобъ ты упи́всA и повали́всA.

740. Ого(н) нε кляча.

Окно(м) двεри.

Ωгонь 3.

Ωй жаль да нε вε(р)нεця догори чубко(м) пεрεвε(р)нε. /236 зв./

Ой і ти бачу мудра(к) що назадЂ яиця 4.



Памятатимε(ш) до нови(хъ) вЂниковъ.

Пεрεбуися наза(д) носкамы.

Покидаи ба(т)кови наровѝ да бεри мои.




П.


Поты зба(н) воду носи(т), покул(ъ) у́ха нε вворвε(т).

По мно́го по цЂлому грыбу̀ у бо(р)щъ ки́дати.

750. Посла(в)ши ду(р)ного а zа нымъ друго́го 5. /237/

Помага(и) бо бода(и) zдоровъ.

Помовчи язычку кашки да(м).

Принεсε(т) бЂсъ кума да нε будε(т) ложки.

Приткнεтъ носа и до насъ 6.

Побрата(в)сA копу видячѝ.

Писа́въ писа(в), да чи(мъ) іны(м) запεчатавъ.

Пра(в)дою нε поживитисA.

Пра(в)да з дна̀ морA вы(и)маεтъ.

Поку(л) сонцε взы(и)дε а роса̀ ώчи выЂ(ст).



1 Ледь помітним чорнилом у кінці сторінки дописано приповістку: О лЂз(ъ) лЂз(ъ) да (в)вор(ъ)ва(в)ся чи нε було ручокъ щобъ дεръжав(ъ)ся.

2 Усі наступні, що починаються літерою О, написані різиими почерками.

3 Очевидно, не закінчена якась приповістка.

4 Більша частина аркуша порожня, внизу починаються приповістки на літеру П, зверху кілька приповісток — ця і наступні три, що починаються літерою П.

5 Внизу приписано: а за ну(ж)ду и ду(р)нии справится. Ще нижче вже іншим почерком і чорнилом: посунь всε у лобъ.

6 Поряд дописано блідим чорнилом: да н[ε] во(з)мε(ш).



760. Пивши пиво да воду пити.

Па(р) костε(и) нε ломитъ.\241\

Пиво нε диво, диво добрыε людε.

По д†нε лупε(т) шкуры z вола̀.

При(т)кнувъ якъ ужа̀ вилами 1. /237 зв./

Пошовъ набравши пудошо́въ.

Присвоила нЂякая(с) справа дубέцъ.

Пя́но(г)[о] мл̃и(т)ва якъ хорого по(ст).

Пустивъ бг̃ъ Микиту на волоки́ту.

По моε(и) голо†хо(ч) вовкъ траву Ђжъ.

770. По смε(р)ть бы то(г)[о] посыла(т), нажи(в)сA бы чл̃вЂкъ.

Порату(и) мεнὲ в(ъ) пригодЂ, а в добро(м) разЂ нε потрεбуεмъ рату(н)ку.

ПоцЂлу(и) мεнὲ сεго̀днA, а я́ тεбε zавтрε.

Поклεпавъ правдою.

Пи(с)мо̀ ст̃оε ώко ко́лε.

Принεси бж̃ε гостA жε(б) и на(м) добро̀.

Пεрεпа́всA що нε видавсA.

Пороху нε да(ст) па́сти.

ПропЂла пта́шка 2. /238/

ПонураA сви(н)ка глу́бε(и) ко́рε(н) копа́εтъ.

780. Пота(и)ного собаки го(р)шъ трεба боятисA.

Пуды(и)шо́в бг̃ъ в нε(мъ), по(с)тεрε(г)ла̀ нεчи́стаA сы́ла.

По́лε крадε(т), а лЂсъ ба́читъ 3.

Пέкъ тобЂ вражε, хто̀ тобЂ ка́жε.

По заслузЂ котю́зЂ.

Пасту(х) свинопа́съ, дε(р)жѝ хлЂбъ про запасъ.

Памята́тимεтъ до но́вы(x) вЂниковъ.

По Сε(н)ку̀ шапка 4.

Поки(н) и лукъ коли пусто рукъ.

Пришовъ позно ажъ zавозно.

790. Пришовъ рано ажъ нε дано,

Протывъ воды̀ плывέтъ.

Поко(р)нои головы̀ мЂчъ нε имεтъ.



1 Дописано в кінці аркуша дві приповістки:

По(и)ма́въ грЂнку.

Пора до двора а до думу часъ.

2 У кінці аркуша дописано дві приповістки:

ПЂшого со́кола и воро́ни бю́тъ.

По ни(т)цЂ клубка до(и)дεшъ.

3 Слово крадε(т) закреслене блідим чорнилом, зверху надписано: бачитъ; слово бачитъ закреслене і поряд дописано: чуε.

4 Збоку у цьому ж рядку дописано: По собЂ ногу простира(и). \242\



Панъ ґа́рды(и), хлЂбъ тва(р)ды(и): пивни́ца на ко(л)ку, тру(д)но сA поживити худо́му пахо(л)ку.

Пома́лу Ђд(ъ) да́лЂ(и) станεшъ 1. /238 зв./

Пεрε(д) ωчима дЂло.

По́ра z двора.

Познаε(ш) голого з сагадакомъ.

Познаε(ш) я(к) чо(р)ны(и) волъ на́ ногу наступи(т).

Прибы́лосA тεщи зя(т)ныε дЂти колыхати.

800. Потрεбамъ ко(н)ца̀ нε ма́шъ.

Пяны(и) свЂчки нε постави(т), и готовую zвалитъ.

Пяны(и) ду(р)ному братъ.

Про(з)ба мЂсцε мЂεтъ.

По(и)мавъ Ни́кона доброго 2.

Почувъ гуску.

ПрорЂзавъ zубы.

Пловъ пло(в), да на бεрεзЂ втонувъ.

Пришо(в) zбоку, да взявъ стро́ку.

Пахучоε то якоε(с) εсть зЂлA 3. /239/

810. Пуд пянъ вεчоръ.

ПохлЂбство го(р)шъ трути́зны.

Пн̃ъ якъ бг̃ъ 4.

ПосЂдѝ сму(т)ку в кутку̀.

Побачи(м) того и ката.

Пустивъ на всЂ за́ставки.

Пε(р)шиε щέнята за пло(т) ки́даютъ.

Поки(н) сокЂру, озмѝ до́вбню.

ПоглядисA козлε у воду на свою уроду.

По волЂ свЂта тому дЂε(т)сA.

820. Прибра(в)сA к(ъ) ст̃у в новую лату.

Пошло̀ за вбитую.

Поглядимъ по возахъ.

По составца(х) розбираεтъ.

Поты старεцъ рохма(н) поки собаки нε ωступя(т).

ПрилЂпивъ якъ го(р)батого к стЂнЂ. /239 зв./



1 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Принεси бж̃ε го(с)тA жε(б) и на(мъ) добро̀. Приповістку закреслεно.

Постуи бабко εщε слабко.

2 Слово доброго закреслене.

3 У кінці аркуша дописано дві приповісті:

Прε(т)сA я(к) волъ на рога́тыну.

Поби́ли вовка бара́нЂε сліози.

4 Поряд дописано: Альбо якь чо(р)ть. \243\



Приши(и) хвость кобы́лЂ(и).

ПрисЂвку ждεтъ.

Посла(н)ца̀ ни сЂку(т) ни рубаю(т).

Пра(з)дникъ бεз(ъ) мч̃ника нε буваεтъ.

830. Припεкло̀ на лεжню(в) да и намъ душно.

Пришо́въ га́рба(р), да всὲ зага(р)бавъ.

Проняло̀ го(р)шъ сырои ква́шы.

По бородЂ тε(к)ло̀ в ротЂ ни бува́ло.

Пу(д)ковавъсA на всЂ чтыри ноги.

Приста́ви(в) новыε двε(р)ци до (с)таро́и лазε(н)ки.

Почувъ два нεпо́вныxъ.

Пошло̀ пн̃ю(и) ста́ру(и) на выпадокъ.

Поши́въсA у ду́рнЂ.

Пита(и) гу́ски, чи зябу́тъ но́жки.

840. Повε(р)нув головою.

Пты́чо(г)[о] молока̀ ты(л)ко нε зна(и)дε(ш), а всεго ε(ст).

Постεрεгу́тъ брεдню xу́тко. /240/

Позна́εшъ пЂшого з сага(и)да́комъ.

Па́сЂкою умы́въсA.

Попεрли якъ Сы́дора до дары̀ 1.

Па(н)скаA ласка до порога.

Па(н)скаA ла(с)ка лЂто грЂε, а на зыму кожуха трεба старатисA.

Пождεмо̀ з ру(с)ки(и) м(с)цъ.

Пришо́въ нε зва́нъ пошовъ нε сла́нъ.

850. Пошовъ Тарасъ лозами. /240 зв./



1 Далі кілька приповісток викреслено. Ось вони: Пошло г . . . о в чεсть.

Помага(и) бо Гриню коплю глину.

Накладу Гриню будε з мεндεля.

Пεкарня духъ любитъ.

Памята(и) Гриню Базавлучу.

Такъ ε(ст) мили(и) онучε.

О(т) чо(р)та ми і мя Базавлукъ.

Бо нε втЂкъ ε(г)[о] рукъ.

Пεрεкусѝ, да і ба(т)кови дасѝ.

Ці і наступні приповістки, що починаються літерою П, написані різними почерками. Збоку на полі написано: ПослЂдна кочεрга.

2 Поряд дописано: що(б) оби(д)†бЂли були.






Р


Рука̀ руку мы́εтъ 2.\244\

Ра(н)няA пту(ш)ка zубцЂ тεрεби(т), а позняA о́чи продираεтъ.

Родыла ма́ма да нε взяла̀ я́ма.

Робивъ дядA на сεбὲ глядA.

Робити хо(ч) ки́εмъ бити, а Ђсти хо(ч) рачки лЂзти.

Рεмεсло̀ нε за собою носи́ти.

Рана згои(т)сA, а слово злоε вовЂ(к) нε загои(т)сA.

Рада (б) дш̃а в ра(и), да грЂхѝ нε пуща́ютъ.

Руба(и)сA дεрεво крыво́ε и право́ε.

860. Рукъ оставъ робячи.

Разомъ zа бж̃іимъ росказомъ.

Рано вставъ на поро́зЂ освЂвъ.

Рано εстε(с) вста(л) на(и)ми(т)ку; Я́ тоε мови(т) обува(н)εмъ надолу́жу. /241/

Романε Романε, ничи(м) живεшъ литвою ωрεшъ 1.

Ровъ якъ копавъ да і са(м) пропавъ.

Рогомъ ти(мъ) чεшись яки(и) ε(ст).

Рогати(н)ка εстъ выхи(л)ка да (в) кошεлику.

Рожокъ да с табакою.

Рогатину пода(и) суди.

870. Рогатина в комори лεжи(т).

Радъ бы εго поимати да слизіокъ 2. /241 зв./



1 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою Р, написані різними почерками. Вони викреслені.

2 Наступну приповістку ретельно закреслено. Можна розібрати лише перші два слова: Роблεтъ якъ і останнє: людε.





С


Ситы(и) z голодного нε спогадаεть.

СмЂлы(и) ба(т)ка у лобъ бъέтъ.

СобЂ дорогу тεрεбитъ.

Сонны(и) якъ пяны(и), а пя́ны(и) я(к) ду(р)ны(и).

Скакавъ да нε уклякнувъ.

Старъ да нε ва́лашанъ.

СЂдитъ якъ мо(р)ковъ у грядЂ̀.

Свари(т)сA zа мЂ́xъ, а в мЂху ничого нЂтъ.

880. Ску́пы(и) нε глупы(и), а щодры(и) нε му(д)ры(и).

Ста́ръ да яръ.

СЂвъ да і запЂвъ.

Стары(и) якъ малы(и). \245\

Стары(и) що вроби(в) то бг̃ь да(в), а що̀ зЂвъ то пропало. /242/

Сεго̀днA хо(ч) вола зЂжъ а на zавгры(и) дε(н) впя(т) схо(ч).

СЂдитъ якъ грыбъ.

Сы́то на εго то(л)ко.

СвЂтло о́ко хочъ гдε по(и)дεтъ.

Страшε(н) ракъ да гдε(с) індЂ ωчи.

890. СухаA ложка ротъ дεрεтъ.

С товкача̀ умывавсA.

Своя воля добра̀ да нε пожитεчна.

Станε ляшε за нш̃ε.

Стεрεжεного и бг̃ъ стεрεжεтъ.

Сватъ нε сватъ добры(и) чоловЂкъ.

Собака на сЂнЂ лεжачи, ни са(мъ) нε Ђст(ъ), ни товаро†нε даεтъ Ђсти.

СεгоднA нε праздникъ а ты намъ нε вказникъ.

СвоA мазка лЂпшъ чужои свЂтли́цы.

Сукма(н)ка нε ма́мка, и ты гиля(и) нε зыля(и) па́нъ пити хочε 1. /242 зв./

900. Сε(и) свЂ́тъ якъ маковъ цвЂтъ.

Сво(и) з свои(м) сЂчисA руба(и)сA, а чужы(и) нε мЂша(и)сA.

Служачи олтару з(ъ) ω(л)тарÀ и живы́сA.

Сыла злого два на εдного.

С полA вЂтε(р), з лЂса го(ст).

Скрыпливоε дεрεво здорового пεрεсто́юε(т).

Скоро z воротъ, а тутъ у ротъ.

Скоро zа поро́гъ а ώнъ за пирогъ.

С кошыко(м) да з грошыкомъ.

Старεцкои сунки, нЂgды нε напо́внишъ.

910. СвоA сεмряжка нε ва́жка.

С колεсами в ротъ нε вЂхати и тому̀.

Скажεтъ на вε(р)бЂ грушы.

СεгоднA живὲ, zавтрε гниὲ 2. /243/

Соромъ нε нагодуεтъ.

Собака брεшε а дворяни(н) Ђдε: собака (ж) собакою, а дворянинъ дворяниномъ.

СвоЂ собаки поЂлиса.

Ся(д)мо на колодЂ, поговорЂмъ о приго́дЂ.



1 Унизу аркуша дописано приповістку: Сва́ръ нε с(ъ)ватба.

2 Унизу аркуша дописано приповістку: Свиня, а жонка εдинъ маю(т) нравъ. \246\



Слово жεстокоε, воздвизаε(т) гнЂвъ

Смε(р)ть нε вЂ(ст) нεсεтъ.

920. Ст̃ы(и) мо(и) покою, добро мнЂ с тобо́ю.

Смε(р)ть нεминущаA дорога.

Слобода̀ лика и вода̀.

СмЂхъ ко(н)ски(и) 1.

Сε(н) якъ Сε(н), да Сεниха лиха.

Спасибо zа росо(л), а хлЂбъ сво(и) да и со(л).

Со(л) ворогамъ у ώчи, а камε(н) гарячи(и) у зубы.

С козла̀ ни вовны ни молока̀.

Ст̃аA напрасница обы(и)дѝ ώколо. /243 зв./

Ста(р)чε сεло̀ горы(т), а я взя(в)ши сунку да по(и)ду в другоε сεло̀ 2.

930. Си(м) лЂто нε позно, и во(и)ско нε щε(р)ба́то.

Сюды вы́л(ъ) туды̀ вы(л), а(ж) за пя(т) ми́ль.

Соромота вы(и)ти zа ворота.

СЂла твоA ка́зка в попа в пεрεла́зка, и в ку(т)ку̀ на прутку 3.

Спати нε воεва́ти.

Своεго вколупивъ бы здоровA для милого пріятεлA εсли (б) можно.

Сужεноε нε розгужεноε.

Старо(ст) нε вεликаA радо(ст).

Сы́ла на уда́н(ь)ю налέжитъ.

Сонъ zмуты(т), якъ у руку да(ст).

940. Сылою нε даю(т), сылою ω(т)нима́ютъ. /244/

Сылою в бг̃а нε взя́ти 4.

СвоA хата покрыжка.

Сорока [бо] 5 сороцЂ, а ворона воронЂ скажεтъ.

Солодокъ мεдокъ да по ша(ж)ку̀ в ротокъ.

С пЂснЂ слова нε выкинути.

Спи(т)сA сни(т)ца, свЂнε(т)сA всε минε(т)сA.

Сахару кусъ, а соло́мы возъ.

Сырота̀ и го(р)батъ и чεрεва(т), и много Ђ(ст).

Сонливого добужусA, а лЂнивого дошлюсA.



1 Збоку дописано: сонъ жоноцки(и).

2 Починаючи від слова да по(и)ду, кінець приповістки викреслено, натомість написано: далЂи посуну. У слові сунку нк виправлено на м. Загалом вийде: а я взя(в)ши суму далЂи посуну.

3 Поряд дописано: за сію ти казку изЂжъ г...а вя(з)ку.

4 Поряд дописано: дакъ трεба прохат.

5 Квадратні дужки стоять у рукопису. \247\



950. Свε(р)бячіє руки мЂεтъ и то(и).

С по́моч(ъ)ю и рЂки тεкутъ.

Суботнымъ шты́хомъ ши́εть для по́спЂху.

Своεи цЂны нε встановити.

Ста(р) якъ котю́га, а брεшε(т) я(к) щεнA.

СкрывиласA якъ сεрεда̀ на пя(т)ницу 1.

Сε го(р)шъ, нεжε ходы̀ Ђсти. /244 зв./

Спомо́гъса якъ убоги(и) на кисЂлъ.

Собаку о(т) ногы бютъ.

СмЂεтьсA своέго нε приложи́вши.

960. Сырεно ма́сляно корова ωжεрεби́ласA.

СтрЂлянаA ворона хо(ч) к бЂсу лεти(т) ужε нεха(и).

Сво(и) своέму нε ворогъ.

Собака нε покачавъши нε з(ъ)Ђст(ъ).

Смири́в(ъ)сA па́чε во́вка 2.

СвинЂ̀ хо(ч) золотоε ко(л)цε управъ, а она̀ нε по(и)дε(т) всади́ти ли́чъ у гумно̀, раз†у що іноε 3.

С па́но(м) хто(с) інши(и) пиво вари́въ, да и мо́лоту о(т)цуравъсA.

Самы ра́чатъ, а насъ нε ба́чатъ.

Сова̀ спи(т) да куры бачитъ.

СкорЂ(и) вЂ́д(ъ)миного пи́ва. /245/

970. Слово за́ слово, да і до ску(р)вого сы́на.

С корЂня(м) і то(и) грεчку рвε(т) на пεрεвέсло.

Славε(н) бу́дεнъ за гора́ми.

С ки́мъ жи(т), того̀ нε трεба гнЂви(т).

Сырεно ма́сляно, корова ожεрεбыласA 4.

Соколъ з мЂсца сова на мЂсцε.

Сы(л)ка малε(н)ка, жы(л)ка тонέн(ъ)ка.

Скачи чо(р)тε, пшона дамъ.

Сылою копавши колодЂзъ нε пити з нεго води.

Сεго Пилипка спЂвати.

980. Соло(д)кий мεдок(ъ) та ба.

Сирота сироту с(к)рεбчε щоб було животу лεгжε.

Сεго Пилипка zпЂти. /245 зв./



1 Цю і наступну приповістку дописано в кінці аркуша.

2 У цьому ж рядку дописано іншим почерком: а якъ упи(р) диви(т)ся.

3 Над двома останніми словами зверху надписано: у г...о.

4 На полі надпис: сε ε(с)тъ напрεди. Справді, ця приповістка була на аркуші 245. Ця і всі наступні приповістки, що починаються літерою С, написані різними почерками. \248\






Т


Ту(р)ма нε ду(р)на̀, бεз(ъ) людε(и) нε живέтъ 1.

Това(р) у возЂ, надЂA у бз̃Ђ.

Товста стЂна да грЂεтъ.

Ту(т) рубаю(т), а та(м) трЂски па́даютъ.

Трεба ходити, якъ лину̀ по дну̀.

Трεба з ху(ст)кою ходи́ти.

ТобЂ вовчε козы па́сты 2.

990. Такъ то нш̃а пЂчъ пεчεтъ 3.

Ты(мъ) жε сало(мъ) по то(и) жε шкурЂ.

То(и) жε го(ст) да в тую ха́ту 4.

То(г)ды̀ сыротЂ вεли(к)дε(н) я(к) бЂлаA соро(ч)ка.

Трапила коса̀ на ка́мε(н).

Тоε ви(н)но що ε(ст) 5. /246/

ТвоA баба во(и)томъ.

То ста(р)шы(и) хто̀ на́ грудя(х) посЂди(т): а на(и)пачε хто вывε(р)нεтсA зы́ споду.

Ту(т) слово(м) а ту(т) дЂломъ.

Трεба пу(д)мазати жε(б) нε рыпЂвъ.

1000. Тя́митимε(т) до новы(х) вЂнико(в), и до су(д)нои до(ш)ки: поку(л) а(ж) по́роху на́ ωчи насыплютъ.

Тру(д)но ста(т) пн̃о(мъ), а всε будε(т) итѝ да́ро(мъ).

Ты(м) морε нεпогано, що собака xлεбчε(т).

Та(к) трεба якъ пятого колεса.

Ту(т) пити да нε ту(т) спати, трεба εму киε(мъ) дати, и кожухъ зняти.

Ту(т) горЂлка ка́пъ, а та́мъ xа́пъ.

ТвоA кобыла вгрузла.

Та(к) хорошὲ zлЂпивъ, я(к) дш̃Ђ нε влЂпи́въ.

Трεба у ώчи дивитисA. /246 зв./

Трε(т)сA да мнεтъсA.

1010. Тромъ да козы̀ боя́тисA.

Тогды о(д)починε(ш) якъ умрέшъ.

Тε(р)пεнъ сп̃сεнъ.



1 Збоку приписано: тим г....м воняε(т). Зверху двічі написано: ту(р)ма.

2 Збоку приписано: а овεчки дави(т).

3 Збоку: глεвко.

4 Збоку: бо внадився.

5 У кінці сторінки двічі написано приповістку різними почерками: Товаръ нε по(т)варъ. \249\



Такъ люби(т) якъ поро(х) у ώцЂ.

Тому пущεнε, хто дш̃Ђ пусти(т)сA.

Тысну(т)сA якъ до дары в цε(р)квЂ, та(к) у ко(р)чмЂ ты́сну(т)сA.

Ту(т) тыε сЂдя(т), що добрε ядя́тъ.

Ту(т) о(т)пЂли, а тамъ ω(т)Ђли.

Трѝ днЂ ходу а до ωбЂда я(р)ма(р)ку.

То(г)ды в мεнὲ христы́ни, я(к) ε(ст) що в ху(с)ты́ни.

1020 Тя(ж)ко працова́ти гдὲ нЂчого взя́ти.

Тогды утЂшεніε я(к)що у кишεнЂ ε.

Товчε(т)сA якъ Ма(р)ко по пέклу 1. /247/

Тамъ то іхъ полεгло̀.

ТвоA рЂчъ напεрεдЂ 2.

Такъ замε(р)зло що хо(ч) ту́ры гоны̀.

Туды̀ гла́д(ь), куды̀ шε(р)ст(ъ) лεжи́т(ъ).

То(г)да лика дεри ко(г)да дεрутся.

Тогъда я(к) кличу(т) иди.

Толко нашεго що в дш̃у вложимо.

1030. Ту(т) турε груз(ъ)ко сЂвъ би та ка(л)но.

Ту(т) пи(т) да нε ту(т) спатъ.

Ту(т) грубу топи(т)... 3

Ти(т) ходи молоти(т) голова боли(т). Ти(т) ходи исти. А гдε (ж) моя вεлика ло(ж)ка. /247 зв./

Тому нε розумъ заважитъ.

Тому якъ попεрεду танцова(т).

Dum Subera Suberant Suberarememento 4.



1 У кінці сторінки дописано приповістки: Трафила коса на камεнь. Даи сокруши(т) гогнени(и) пламень.

2 Усі наступні приповістки, що починаються літерою Т, написані різними почерками.

3 Приповістку ретельно закреслено, наступна частина її — нецензурна фраза.

4 Далі йдуть якісь цифри.






У


У пяного рεшεто грошε(и), а проспи(т)сA и рεшεта нЂзащо купити.

У пяного и козы в золотЂ.

Ускочивъ у грεчку.

1040. Ускочивъ и выскочивъ.

У ста(р)цы пу́гою нε вжεнεшъ, а z ста(р)цовъ и калачέмъ нε выманишъ. /248/ \250\

Утры̀ моЂ смажныε уста̀; а саха(р)ныε и са(м) утру̀.

УпавсA в добро̀ якъ у тЂсто.

УтЂкъ нε славε(н) да пожитεчεнї.

У свя́то zвонишъ.

У жε(н)щины волосы довги, да умъ коротокъ 1.

У бг̃а всὲ готово.

У страха вεлики о́чи.

У гу(р)ту̀ и кулЂшъ с кашεю Ђ(ст)сA.

1050. У Кры́мЂ 2 бувши да па́пЂжа нε вида́ти.

Упря́моε тεлÀ вовку коры(ст).

У пятахъ постываεтъ.

Уроки на соро́ки.

У кіA два ко(н)цЂ̀: εди(н) будε(т) по мнЂ а други(и) по кому(с) іному.

УпавсA в ста́вку або тε(ж) в суспи́цЂю. /248 зв./

Ускочивъ по самыε уха.

Умъ головы̀ нε (и)мεтъ.

У попа̀ вовчіε но́ги, а мε(д)вεжεε чεрεво.

У лЂсЂ родивсA ничого нε знаε(т).

1060. Ухомъ вεдεтъ.

Усюды добро̀ гдε насъ нε ма(ш); а гдὲ мы жывε(мъ), то и людямъ попсуεмъ.

Умочивъ руку̀, в грε(ч)ча́ную муку̀.

У εго̀ z по(в)тора̀ лю(д)зского всὲ.

Усходи(в)сA εщε и дЂти нε спля́тъ.

У казцЂ ты(л)ко каза́ти, да в чуда писа́ти.

У васъ шутки буракѝ, а в насъ ядя́тъ.

УтЂшέніε, коли в кишεнЂ ε.

Утры(с) и запры(с), жε(б) ни сы(ч) ни сова̀ нε зна́ла.

Ужε то́ε рεвὲ що по волу̀ бεрὲ.

1070. У лЂсъ дро́въ нε трεба вεзтѝ. /249/

У кого̀ нε(н)ка, в то(г)[о] и голо(в)ка гладε(н)ка.

У сЂрого ωчε(и) позычивъ.

Узяли́сA за дЂло я(к) во́ши за тЂло.

Узявъ и того̀ хто(с), за сво(и) да(в)ны(и) до́вгъ.

У хвостЂ була душа̀ з(ъ) стра́ху и тогды̀.

Ужὲ я вчεра̀ постεрЂгъ, що ба(т)ко к(ъ) дЂдкову(и) нέнЂ диви́т(ъ)сA.

Укача́въсA в ща́ст(ъ)A.

Укрутивъ хворостыну.



1 Приповістку закреслεно. Збоку на полі надпис: чисто, а зверху: а нащо затε(р) бо сε пра(в)да.

2 Треба у РимЂ. \251\



Устава(и)тε козлѝ: задира(и)тε хво(с)ты̀.

1080. У пя́ты вступи́ло.

У клячи грыва довга да у(м) корото́къ 1.

У грεчку вско́чивъ да и вво(р)вавъ.

Ума̀ ни с шы́ло нεма̀.

У пу(с)ты(и) слЂдъ хочъ тупи́цεю 2. /249 зв./

Уступивъ у зако(н) якъ свиня в моло(т) 3.

Ухопивъ да нε втюкъ.

Упи(в)ся у тацЂ про(с)пися у хатЂ. /250/





Х


Хто людε(и) нε слухаε(т), то(и) и бг̃а нε бои(т)сA.

Хто шануε(т)сA, и людε того шанова(т) буду(т).

1090. Хто вмε(р) то в навы, хто живъ, то з на́ми.

Хто ходи(т) поночи, шукаεтъ нεмочи.

Хочъ в сεмрязЂ 4, абы в добро(и) звязЂ.

Хочъ на краЂ, абы̀ в раЂ.

Хто пу(д) кимъ яму копаε(т), са(мъ) впадаεтъ.

Хочъ дурεнъ, абы̀ вεликъ.

Хочъ до Кракова то ω(д)накова.

Хто пεрεбира́ε, то(и) пεрεмира́ε.

Хочъ воду ли(и) у ώчи: то скажε(т) дожчъ идε(т).

Хочъ нε рыбно, абы ю́шно.

1100. Хто хлЂбъ носи(т), то(и) нε проситъ.

Хто дужшы(и) то(и) лЂпши(и) 5. /250 зв./



1 Збоку на лівому полі приписано: то пε(р)воε добро. Почерк той же, що й приписки до приповістки: У жε(н)щины волосы довги, да умъ коротокъ.

2 У кінці аркуша дописана приповістка: Чи К[л]имъ чи нε Климъ добро було спати з ним.

3 Далі до кінця аркуша вписані різними почерками приповістки, що починаються різними літерами:

Бл̃гословы́ ω(т)чεньку́ повалити тεщεньку.

Бугъ тобЂ бл̃гословытъ ω(т)чεньку повалити.

Пεрεпεли́чεнка я нεвεличεнъка по полю лЂтаε сокола шукаε соколо(н)ку пташε а мо(и) мили(и) ґашε чомъ ти гордишъ мною нε зивεшъ со мною.

Чи Кли(м) чи нε Кли(м) добрε було спати з нимъ.

Ухопивъ шиломъ патоки.

У слЂдъ таки ступаεтъ и то(и).

4 Слово сεмрязЂ підкреслене, зверху надписано: у кожусЂ.

5 Унизу цього аркуша написано іншим почерком і чорнилом: Хто бога(т) то(и) всЂмъ бра(т). \252\



Хто Ђст(ъ) добрε, то(и) и роби(т) 1 добрε.

Хочъ пишѝ хочъ лишѝ.

Хочъ догоры нεха(и) ско́чи(т), нε будε(т) по εго̀.

Хто̀ дбаεтъ то(и) маεтъ.

Хто диви(т), нεха(и) собЂ такъ чинитъ.

Хочъ пянъ абы̀ нε упрямъ.

Хто рано посЂεтъ, рано и пожне́тъ.

Хоч запалѝ то нε луснεтъ.

1110. Хто купитъ то(и) лупитъ.

Хочъ пнA убεрѝ в су(к)нЂ, то хоро(ш) будε(т).

Хорошъ, якъ бабинъ Ярошъ.

Хто позно ходи(т), са(м) собЂ шкодитъ.

Хто мовчитъ, то(и) дво(х) навчи́тъ.

Хто ручи(т)сA, то(и) мучи(т)сA 2. /251/

Холо(д)но одЂвшисA у εдно̀, а хо(ч) и в двоε в лихо́ε то ничо́го.

ХотЂвъ бы да хотЂнъ нε даεтъ.

Хто живъ то(и) сытъ.

Хо́рому чл̃ку всε нε ми́ло.

1120. Хто рано встаε(т), тому̀ бг̃ъ даεтъ.

Хочъ мови(т) грЂха вкушу̀, а своέго нε облишу̀.

Хто чини(т) хо(ч) доброε хо(ч) злоε в пε(р)вы(и) ра(з), нε будε(т) таково̀, якъ кому нε пε(р)шына̀.

Хочъ конЂ пута(и), та(к) много ε(ст) та(мъ) напи́тко(в).

Хочъ боко(м) коты́сA, нεдалεко ужὲ.

Хочъ грЂшно абы потЂшно.

Хорошъ и то(и) пу(д) тура.

Хто̀ за шεляго(м) нε стои(т), то(и) са(мъ) εго̀ нε стои(т).

Хто пытаε(т)сA то(и) нε блудить.

ХмЂ́л(ъ) нε вода̀ чоловЂку бЂда̀. /251 зв./

1130. Хочъ мужичо(к) с кулачо(к), такѝ му(ж)няA жона̀.

Хочъ ли́ками шиты(и).

Хочъ нε ху́тко, абы̀ до́брε.

Хто чого закуси(т), нε скоро пεрεста(т) мусЂть.

Хто собЂ що обЂцуε(т), тоε бг̃ъ ницуεтъ.

Хорошὲ да рЂдко шы́то.

Хто ста(р)ши(и), то(и) нε мε(н)ши(и).



1 Зверху над словом роби(т) надписано блідим чорнилом с..ε.

2 Внизу сторінки приписано: Хто нЂчого нε маε(т), того нЂхто нε знаε(т). З правого боку є довільні написи: коло, ба, бар, бара. \253\



Хто нε вмЂεтъ бг̃у мл̃итисA, нεха(и) на́ морε поЂдε(т), та(м) нау́чи(т)сA мл̃и́ти(с).

Хитрощи да мудрощи.

Хочъ го́лы(и) да пи́шны(и).

1140. Хочъ ωко вы́ко(л), такъ тε(м)наA но́чъ.

Хочε(т) у вовка з зубовъ вы(р)вати.

Хочъ дЂдко злεти(т) нεха(и), абы мнЂ я(и)ца.

Хвати́въ ши́ломъ патоки 1. /252/

Хвати́въ изза ду́ба.

Хо́чъ привяжѝ, то̀ ω(т)грызέтъсA.

Хочъ трава̀ і шовкова̀ колы моεго коня́ нε машъ 2.

Хруснуло якъ орЂхъ, шу(ст)ноло я(к) у мЂхъ.

Хто̀ вЂтру слу́жи(т), тому̀ 3 ды́мо(м) платя(т).

Хочъ хто̀ ма́лъ, нε топчи εго̀ в ка́лъ.

1150. Хто чи(м) ору́дуε(т), то(и) на то(м) и сЂди́тъ.

Хто повЂдаε(т) нЂ εдно(г)[о] ра́зу тέщу нε би(в), то то(и) на то(м) свЂтЂ будε(т) за(и)цы па́сты.

Хто бога(т) то(и) всЂмъ бра(т), а хто̀ ничо́го нε маε(т), того нихто́ нε знаε(т).

Хто пъέтъ, тому бг̃ъ на пиво даε(т).

Хто ωрεт(ъ), то(и) поέт(ъ).

Хто па́шε то(и) пля́шε.

Хочъ хлЂба ни ку́са, абы̀ бεз(ъ) у́са. /252 зв./

Хорошъ корова(и) да порεпався.

Хо(ч) богословъ да нε одънословъ.

Хата покришка.

1160. Хорошую жунъку маεшъ... 4.

Хорошε наради(в) та(к) якъ умЂмъ (!)

Хорошε чεрεвики шиε(т).

Хорош и нεдужи(и).

Хорома що кулЂ илю(т) и воро(н) бю(т).

Хорого пустъ якъ пяного моли(т)ва.

Хорошε наради(в) хо(ч) поки(н) 5.



1 Внизу сторінки записано ледь помітним чорнилом: хочъ далεко да тр[ε]ба ходи(т) поти.

2 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою X, написані іншими почерками.

3 Помилково після слова тому написано і закреслено: вЂт і незакінчена літера р. Очевидно, автор хотів написати вЂтромъ замість дымо(м).

4 Наступна частина приповістки — нецензурна фраза.

5 Ще приписано дві приповістки:

Хто зашмаровався нεвЂстка.

Хто у.....я нεвЂстка. \254\






Ω(т)


Ω(т)да́вши ни́щымъ, а собЂ ни щи́мъ. /253/

Ω(т) тобЂ хому(т) и дуга̀, я́ тобЂ нε слуга̀.

Ω(т) всЂхъ сторо́нъ скубутъ.

1170. Ω(т) бг̃а грЂхъ, и ω(т) людε(и) соромъ.

Ω(т)пустѝ бж̃ε грЂха̀, в кого жона̀ лиха̀, и моA нεдобра̀.

Ω(т) лихо(г)[о] полѝ врЂза(в)ши утЂкати трεба.

Ω(т) zлодЂA углы̀ остану(т)сA, а ω(т) огню нε зо(с)та́ну(т)сA и углы̀.

Ω(т) вЂтру валя́ε(т)сA, та(к) нέмощε(н) 1. /253 зв./





Ц


Цнота лЂпшε(и) мовя(т) ω(т) злота 2.

Цнота и поко́ра нε живε(т) у дво́ра: а хто лжεтъ и кра́днε поживи(т)сA сна́днε 3. /254/

Цу́р мέнε далЂ (д) мέнε.

Цно́та и того̀ грЂεтъ бεз(ъ) кожу́ха у моро́зъ.

Ца(р) водѝ нε вни́мεтъ.

1180. Цу(р) пεкъ тобЂ якъ запиша(в)ся що в новую свиту прибрався.



1 Унизу сторінки дописано і закреслено такий текст: Ω(т) то осмна(д)цεт(ъ), жидъ да циганъ ε(д)но то чинитъ бεз двухъ два(д)цε(т). Единъ ошуканε(м), други(и) нεдовЂрε(м) то εдинъ возъ; а чо(р)тъ поганяεтъ, просто довгεнка дорога так до города.

Арк. 254 майже весь залишено чистим. Потім весь списано приповістками різним чорнилом і почерком:

Ω(т) тобЂ кукли и тεрε(м)ки.

Ω(т) тобЂ ковали́хо лихо що у куз(ъ)нЂ тихо.

Коваль куε ковали́ха в ко(р)шму ид(ъ)ε.

Коваль куε, п......ε ковалиха на мЂху у......A от смЂху.

ВЂкъ молодіи доро(ж)шіи о(т) ска(р)бовъ о(т) злота, в нε(м) на поро(в)на(н)н[ε] бо всεго ωхота. А хотящи ничто тру(д)но нε бываεтъ ωхотою му(д)рости чл̃вкъ набываεтъ. Хвεдоръ писа(в).

Lepßa cnota nad cnotami, trzymać ięzyk za zębami.

2 Слово злота закреслене, зверху надписано: срЂбра.

3 Після слів а хто написано і закреслено: кра. Унизу аркуша було дописано два рядки і ретельно закреслено, можна розібрати лише початок: Цапъ бородатий. Усі наступні приповістки, що починаються літерою Ц, написані різними почерками. \255\





Ч


ЧεшысA ко(н) з конεмъ, а волъ z воло́мъ.

Чл̃вЂкъ нε а́г̃глъ жε(б) нε согрЂшивъ.

Чл̃къ що ступитъ то згрЂшитъ.

Чл̃вЂкъ я́къ муха.

ЧужаA зна(т) за пазуху во(ш) и тому̀ залЂзла.

Чужы́ми руками ωго(н) zагрЂбати.

Чого нε станε(т) ба́т(ъ)ко достанεтъ.

Чи дурε(н) чи пышε(н), чи в ду(р)ного зымовавъ. /254 зв./

Чи кпытъ чи дороги пытаεтъ.

1190. Чо(р)наA рыза нε сп̃сε(т), и нε погубитъ бЂ́ла: εсли будε(т) чинити добрыε дЂла.

Чи с по(р)томъ на тобЂ сорочка.

Чи убрывъ чи наряжεно.

Чл̃къ та(м) рЂдко умираε(т) гдε сA раждаεтъ, алε голова мЂсца шукаεтъ.

Чл̃къ го(р)ды(и) якъ пузы(р) водны(и).

Чл̃вЂкъ до смε(р)ти учи(т)сA.

Часъ за́ часъ а ближε(и) к вεчору 1.

ЧужаA бЂда людям смЂхъ.

Чудо творитъ и на мЂлку човпεтъ.

Часо(м) с квасо(м) а порою z водою.

1200. ЧиЂ быкѝ абы̀ моЂ тεлята.

ЧиA ωснова абы моὲ потка(н)ε 2. /255/

Чрεз(ъ) слугъ до пн̃а, а чрε(з) ст̃ы(х) до бг̃а.

Чужоε ни знобитъ ни грЂεтъ.

Чуεтъ що(с) дш̃а, да мнЂ нε ка́жεтъ.

Чи́мъ тутъ воεва́ти.

Чε(р)вячка́ми и то(и) живы(т)сA.

Чи смЂти говорити, чи хватати помовчати.

Чимъ богаты ты́мъ и ра́ды.

Чуε муха гдε струпъ.

1210. Чи плакавъ бы слЂпы(и), εсли (б) стε(ж)ку видЂвъ.

Чи яло́сA свин(ь)я́мъ на́ росу ходи́ти.

Чи(и) ко(н) угру(з), того̀ ру́ки глы́бε(и) хо́дя(т).



1 Поряд дописано: к смε(р)ти.

2 Внизу сторінки дописано дві приповістки:

Чужая жона то здоровε чіεсъ.

Чимъ бы можно кишку ошука(т). \256\



Чи(н) (!) ко(н) того̀ и возъ 1.

ЧіA грεбля того и ста́въ.

ЧіЂ бычкѝ абы̀ моЂ тεля(т)ка 2.

Чому жунко хата нε мεтεна. /255 зв./

Чи тымъ согрЂши́въ, що троха вкриши́въ.

ЧужаA сила оси́на.

Чого наши нε вигадаютъ.

1220. Чи хто εго пεрεслухаε що людε говорат.

Чи хрЂнъ εго взявъ що εго всЂ любя(т).

Чи она в мужа нε жона нε бояриня була.

Чо(р)тъ би дятка знавъ, коли нε εго носъ.

Чо(р)тъ тому вынεнъ хто дурεнъ.

Чо(р)тъ εго подовювъ, а чо(р)тъ того нε знаε.

Човεнъ човномъ, а байдакъ байдакомъ по о(д)нои водЂ плавля(т).

Часомъ и в будεнъ лЂпшε нЂжε у с(ъ)вя́то абы чого нε дня(то).





Ш


Шыроки ворота уво(и)тѝ, да узки вы(и)ти 3. /256/

Шапка нε прышита.

1230. Шану(и)сA якъ вонъ вεду́тъ.

Ша(ст) ба(т)ка в напа(ст), а дЂти по на(и)ма(х).

Шити бЂлити zавтрε вεли(к)дε(н).

Школа домъ во(л)ны(и), а нε свояво(л)ны(и).

Шко́да и воску псова́ти.

Штука̀ наука.

Шкода̀ то(г)[о] и говорити чого нε вари́ти.

Шкура на нεмъ говоритъ.

Шукаε(т) голова мЂсца 4.

Школя(р)скои юхи набра́всA.

1240. Шкода̀ того̀ кра(с)ного по́εзду.

Шε(р)ть вε(р)ть, вы́шла чвε(р)ть, бεрѝ роково́ε.

Ши(л)ники трε(т) 5. /256 зв./



1 Ця і наступні приповістки, що починаються літерою Ч, написані різними почерками.

2 Приповістку викреслено.

3 У кінці сторінки дописано рядок: Широкоε будεтъ и уз(ъ)коε.

4 Збоку дописано: ε(ст) на глаго(л). Справді, серед приповісток, що починаються літерою Г, на арк. 207 читаємо: Голова мЂсца шукаεт.

Наступні приповістки на Ш дописані іншими почерками.

5 Унизу аркуша дописано: Шεвца нε ма(ш) ск(и)нъ чобо(т) зашіи коли розо(д)рався. \257\



Ш(ы)ло у мεш(ъ)ку нε (в)тая(т)ся у мε(ш)ку.

Шило голЂноε.

Шилишъ шилишъ.

Шагъ 1 бувъ ωди(н) и то пропивъ.

Ша(г) да лихи(и) за тунъ нε бεру(т) и пирога нε даю(т).





Щ


Що в трεзво(г)[о] на вмЂ̀, то в пяно(г)[о] на языцЂ.

Що городъ то но́ровъ.

1250. Що голова̀ то розумъ.

Що чоловЂкъ то ωбыча(и).

Що в лЂсЂ роди(т)сA, то в дворЂ згоди(т)сA.

Що то за господа(р) що своε(г)[о] добро(г)[о] нε гляди(т).

Що порада то нε зрада 2. /257/

Що собЂ нε мило и людямъ нε зы́чъ.

Що zбанъ то пн̃ъ.

Щасливому щастA.

Що мЂра то вЂра.

Що у водЂ то рыба, а що в пЂ(р)ю да в шε(р)стЂ то мясо.

1260. Що то(и) чл̃къ в бг̃а за звЂ(р) нε знаεмъ.

Що було видЂли, а що будε(т) увидимъ.

Що глянεтъ то грянεтъ.

Що зхопитъ то вробитъ.

Що сA наклюнуло тоε мЂε(т) вылупити.

Що да(р) то да(р), а що куплA то куплA.

Що на́ ро(т) налЂзε(т) блεвузни(т); або тε(ж) патя́каε(т): іли вε(р)нячитъ.

Що тЂло люби(т), то́ε дш̃у губитъ.

Що вεзε(ш) ώлово, бЂдная (ж) твоA го́лово.

Щасли́вому сы(р) на коло́дЂ 3. /257 зв./



1 Після слова шагъ було написано літеру у, потім закреслено.

2 Унизу аркуша дописано рядок: Що(с) дш̃а чуε да мнЂ нε кажε. Пізніше цю приповістку закреслено, на полі запис: ε(ст) наза(д).

3 У кінці аркуша дописано: Що бо(л)шъ то лЂпшъ.






Ђ


1270. Ђстъ якъ ржа жεлЂзо.

Ђха(т) Ђха(т), да в зубахъ вЂхо(т).

Ђжъ много да мало говоры̀. \258\

Ђжъ кумε хлЂбъ хо(ч) позычεны(и), нε мнЂ ω(т)дава(т).

Ђжъ: циганε: спаси бюгъ панε я(к) ту(т) бувъ 1.

Ђсти хочε(т)ся якъ плакати.

Ђдь нε брЂ(д).

Ђдεшъ а в ω(д)н[о]мъ мЂсцЂ.

Ђс(ъ)ти да нЂчого.

ЂлЂ воши да стали и г(ъ)ниди.

1280. Ђхала брила.





Ю


Ю́ры(и) мо(с)ты мо(с)ти(т) а Никола гво(з)д(ъ)εмъ побиваε(т). /258/

Ю́хи школя(р)скои набравсA 2.

Юхимъ ω(н) аби с китъ 3.

Юхи по(д)сипъ коли εс(т).

Юхи даромъ нε д[а]ю(т).

Юръку спεчи ку(р)ку.

Юрку надми вεрюку, що(б)ъ духъ нε видивъ 1





Я


Языкъ Киεва доводитъ.

Якъ постεлε(ш) та(к) и спатимεшъ. /258 зз./

1290. Якъ зароби(ш), такъ и о(т)буватимεшъ.

Якъ лихи(и) на шкоду.

Якъ тому нε дати хто вмЂε(т) проха́ти.

Якъ Хомка, такъ εго и жо(н)ка.

Якъ гвоздомъ прибивъ.

Якъ втЂкъ, я(к) дεсятѝ побивъ.

Якъ пошовъ по масло и в пεчЂ погасло.

Яица курε(и) у́чатъ.

Якъ сЂмъ бабъ пошεптало.

Якъ хто довгъ о(т)да(ст), то я(к) нахо(д)ка.

1300. Явы(т)сA коли нε вдави(т)сA.

Якъ плавъ плывε(т) коли во(и)ско идέтъ.



1 Ця приповістка написана блідішим чорнилом, потім викреслена. Усі наступні приповістки, що починаються літерою Ђ, написані різними почерками.

2 Збоку дописано: εст на ша. Справді, на арк. 256 зв. є приповістка: Школя(р)скои юхи набравсA. Усі наступні приповістки, що починаються літерою Ю, написані різними почерками.

3 Рядок закреслено.

4 Нижче дописано: Жать ь удень душно а вночи кусаютсε комари. \259\



Якъ умε(р) чл̃къ, то якъ ни бувавъ.

Якъ сто̀ копъ, такъ и по́пъ 1. /259/

Якъ овεчка, нε мови(т) на словέчка.

Якъ на конA εго узсадивъ.

Якъ са́ломъ εго помазавъ.

Яки(и) бЂсъ жεни(т)сA, а на(м) корова(и) плεска(т).

Яки(и) бг̃ъ звязавъ, то(и) нεха(и) и розвяжεтъ.

Якъ колода з живота.

1310. Якъ пры́ску на εго̀ взси́павъ.

Якъ по́ уху εго вдарило.

Якъ у забо(и) бъεтъ морозъ.

Якъ робивъ такъ и вмε(р).

Якъ рЂзцε(мъ) урЂза(в), и якъ руками о(т)нявъ.

Якъ вовкъ, що стрЂвъ, то з(ъ)Ђвъ.

Якъ протывъ сл̃нца воды̀ нε напи́тисA, та(к) з чужою жоною або з мужε(м) чужи(м) нε нажитисA.

Якъ z воды̀ пошовъ. /259 зв./

Якъ рибЂ бε(з) воды̀, та(к) чε(р)нцу бεз(ъ) мн(с)тыра̀ 2.

Якъ мога коло бг̃а.

1320. Якъ то и̃і. Та(к) то̀ бεз двохъ двадца(т).

Якъ zа руку вεдε(т), и я(к) в ро(т) кладεтъ.

Якъ наЂвсA за εго̀ zдоровъε.

Якъ двоε у би́т(ъ)ка дЂтε(и), то я(к) εдно̀, а я(к) εдно̀ то якъ ни εдного̀.

Якъ ракъ з кошεлA вы́па(в): та(к) богачε†таля(р) з калиты̀, або̀ z капшука̀.

Якъ рЂпу грызε(т), та(к) гла(д)ко гово́рытъ.

Якъ z воску вы́лЂпивъ.

Якъ zвано то звано, абы̀ що да́но.

Якъ мокроε горы(т), та(к) нε хутко роби(т), га́ди(т).

Якъ мε(р)твы(и) говоритъ. /260/

1330. Я к тому̀ то(р)гу и пЂшы иду̀.

Якъ киε(мъ) наби́то в ко(р)чмЂ людε(и).

Якъ дуба нε нахи́ли(ш), та(к) вεлико(г)[о] сн̃а на до(б)роε нε на́вчишъ.



1 Унизу аркуша дописано приповістку: Якъ утопа́ε, сокЂру дава́ε а якъ поратую(т), и топорища жа́луε(т).

2 Останнє слово закреслене, блідішим чорнилом зверху надписано жεни. \260\



Якъ з(ъ) шкуры нε вы́скочи(в), та(к) хотЂвъ пити.

Якъ по́ дш̃и дεрεтъ.

Якъ по шіи пиляεтъ.

Якъ собацЂ в коры́то.

Якъ ка́мε(н) у воду.

Якъ z грому напавъ 1.

Якъ в людε(и) будε(т), то и з на(с) будε(т), хлЂбъ.

1340. Якова̀ робота такова̀ и плата.

Якова пла́та такова̀ и робо́та 2.

Яки(и) бг̃ъ, таки(и) бг̃ъ: нε знаю того.

Якъ катъ стя́въ повзо(л) 3. /260 зв./

Я́къ в за(и)ца хвоста̀.

Я каза(в) спи(ш), а(ж) ты обуваε(ш)сA.

Якъ мя́ло облиза́зъ.

Якъ по мЂдЂ пошо́въ.

Якъ мεтлою змεтεно.

Якъ завязано, та(к) нε хочε(т)сA Ђсти чεму(с).

1350. Яки(и) па́нъ, таки(и) εго и кра́мъ.

Якова̀ ни́ва, таково̀ и насЂ́нε.

Якъ zову(т) та́къ и оклика́ю(т)сA.

Якъ за вЂтку взя́всA.

Якъ во́лъ лизну́въ.

Якъ попεрεду та(н)цова́ти.

Якъ слюта у ώчи лЂзεтъ.

Якъ горо́хомъ ω стЂну.

Я(к) втопаε и сокЂру даε, а я(к) поратова(н) быва́ε и топори́ща збороня́ε 4. /261/

Якъ за копу з(ъ)вона.

1360. Якъ собацЂ в(ъ) зубы сунувъ 5.

Якъ рЂзцεмъ урЂзавъ 6.



1 Збоку дописано: воши кусаютъ а с..т хочεтсA.

2 Наступні приповістки, що починаються літерою Я, дописано різними почерками.

3 У кінці аркуша дописано приповістку: Як бачишъ такъ и пиши.

4 Приповістку закреслено. У самому кінці сторінки дописано блідим чорнилом: Якъ кожухомъ по пεчи... Останнє слово не можна розібрати.

5 Приповістку закреслεно. Під нею була блідим чорнилом написана якась фраза. Не прочитати.

6 Приповістку також написано поверх якоїсь фрази, яку прочитати годі. Приповістку закреслено. \261\



Якъ душЂ нε вложивъ, такъ нарядивъ, хорошε 1.

Якъ у стεпъ вибрався 2. /261 зв./





Нау́ка ωсобнаA z ты(х) жε приповЂсти(и), zдε людε(мъ) мла́дымъ положε(н)на έстъ


Коли уроди́всA, то и вда(и)сA.

ΩсудисA пε(р)шъ в дому̀ да направо идѝ.

Нε судѝ сεбε глядѝ.

Глядѝ сεбὲ, будεтъ с тεбὲ.

Нε ка(и)сA моло(д) ожεнившисA.

ВзявшисA zа гужъ нε кажѝ нε ду́жъ.

1370. НазвавшисA рако(м) лЂзь у кузобъ.

Нε (и)ма(и) коню̀ вЂри в по́лю, а жонЂ в дво́ру.

Купу(и) хату крытую, а сукню ши́тую.

ДавшисA в науку, да(и) що іноε на муку. /262/

Нε сылою робѝ да розумо(мъ), нε сε(р)цεмъ, да ωбычаε(мъ).

Людε(и) слуша(и) и сво(и) розумъ дε(р)жѝ.

Познаεшъ о(т)ку(л) грымитъ.

Познаεшъ позна(н)ского.

Познаεшъ я(к) чо(р)ны(и) волъ на ногу насту́питъ.

Zна(и) да гада(и), му(д)рому досы(т), ци(т) да дышъ.

1380. Мовчи́ да макъ товчѝ; мовча(н)ка нε пу́ши(т).

Хто мовчитъ то(и) двохъ навчитъ.

Дε(р)жи языкъ zа зуба́ми.

Битому собацЂ нε показу(и) ки́A.

Нε то(г)ды́ ψи году(и) я(к) на вловы мЂε(ш) итѝ.

Нε мЂ(и) сто копъ якъ сто друго́въ.

То(г)ды̀ лика дεрѝ колѝ дεрутъсA.

Пота(и)ного собаки го(р)шε(и) бо(и)сA.

Колѝ нε станε(т) хлЂба такъ грЂнки грЂ(и) 3. /262 зв./

Правду мови(в)ши, о(д)ного̀ бг̃а бо(и)сA.

1390. Якъ постεлε(ш) такъ и спатимε(ш). Я(к) зароби(ш) такъ и о(т)бува́тимεшъ.



1 Над цією приповісткою написана літера Ω. Далі мали йти приказки, що починались би цією літерою. Проте написано було тільки три таких приповістки, потім їх викреслεно: ωднаково нЂяково; ωднаково зεлεно жати; ωгонь нε кляча.

2 Приповістку закреслεно. Під текстом останньої приповістки з початковою літерою Ω була приповістка, що починалася словами: Якъ нε. Обидві вони ретельно закреслені. Ще майже півсторінки було чистої. Іншим почерком і чорнилом написано і закреслено літеру Ф і дві приповістки, що починаються цією літерою. Прочитати їх дуже важко. Початок першої з них: Фεкла пεрε...; другої: Фо(р)ма глин(ь)ана.

3 Унизу іншим почерком дописано: Добра пяницЂ і капля. \262\



По нитцЂ клубка̀ шука(и).

Нε просѝ ты(л)ко носѝ.

Нε бо(и)сA да стεрεжисA.

Ходѝ я(к) ли(н) по дну̀, и ходѝ z ху(ст)кою.

Нεмного часо(мъ) просушу(и)сA.

Нε страшѝ кота̀ са́ломъ.

Кумъ нε кумъ нε лЂз(ь) у горо́хъ.

Якъ мЂε(ш) бы(т) zлы(м) господарε(м), то волю(с) бу(д) добры(м) чεлядникомъ.

Нε брата(и)сA с кимъ тεлятъ нε па́съ.

1400. Стары(и) говоритимεтъ на глумъ а ты молоды(и) бεрѝ собЂ часомъ на умъ 1. /263/

Напεрε(д) нέвода рибы нε ловы̀.

Нε раду(и)сA чужому лиху.

Нε глядѝ що пятниця, то(г)ды бεри я(к) трафи(т)сA.

Да(и) нε да(и), а ла́яти нε да(и).

Ідѝ (гдε идε(ш)) 2 да зна(и) коза̀ сто(и)ло.

Покла(в)ши тарЂлки ста(в) на сто(л) горЂлки.

Z литвино(м) брата(и)сA да камε(н) дε(р)жѝ.

СобЂ ма(и) да и мнЂ нε да(и).

Бεри Лέвко хочъ глεвко.

1410. Дарεмному коню̀ нε глядѝ в зубы̀.

Кара(и) да наза(д) огляда(и)сA.

Нε бу(д) ни горε(к) ни солодо(к), солодкого проглыну(т), а го(р)кого проплюютъ.

Гдε любля(т) нε вчаща(и), а гдε нε любля(т), и гостεмъ нε бува(и).

Василю нε бεрѝ на сылу. /263 зв./

Дε(р)жисA чого добро(г)[о], якъ во(ш) кожуха.

До ст̃о́го дх̃а нε покида(и) кожуха.

Ω(т) лихо́го поли врЂзавши утЁка(и).

Що собЂ нε ми́ло и людямъ нε зы́чъ.

Колѝ людε до тεбὲ добры̀, а ты̀ бу(д) лЂпши(и).

1420. Нε вЂ(р) нико́му нихто̀ нε знεвЂры(т)сA.

Про(ш)лои рЂчи нε жа́лу(и), а нεподобны(м) рЂчамъ нε іма(и) вЂры.

Коли будε(ш) мЂрны(мъ), бу(д) жε и вЂрнымъ.

Нε хвалисA да бг̃у моли́сA.



1 Унизу сторінки приписано іншим почерком: Ои кумъ кумЂ радю повъювъ. Нижче рядок: в вышнεви(и) садъ.

2 Круглі дужки в тексті. \263\



Для гостA хо(ч) zаста(в)сA а поста(в)сA.

Говорѝ бж̃оε, жε(б) ква́ша вдала́сA.

Тоε христы̀ що ро́ди(т)сA. /264/

Нε шεлεстѝ якъ вЂникъ по хатЂ.

Нε всὲ часо(м) що на ножки ставъ.

Zжовавши словцὲ часомъ мовъ.

1430. Zавяжѝ собЂ на́ поясЂ.

Бг̃у мл̃и́сA, и кого̀ іного нε гнЂвѝ.

Шану(и)сA якъ вонъ вεдутъ.

Нε грЂ(и) гадю́ки zа па́зухою.

Чужому нε ра́ду(и)сA: зна(и) ла(д) надога́дъ.

Zа хлЂбомъ хлЂба достава(и).

Нε іма(и)сA ни за ко́го.

Нε пи(и) нε проп(ъ)έшъ, нε би(и) нε пробъέшъ.

При(и)ма(и) малоε zа вεликоε.

При(и)ма(и) я́чноε за вдя́чноε.

1440. Много Ђжъ, да ма́ло говорѝ. /264 зв./

Нε чинѝ лихого нε бо(и)сA нико́го.

Чу(и) нε чу(и) ви(д) нε ви(д).

Бу(д) лаго(д)ны(и), будε(ш) и бг̃у уго(д)ны(и).

Нε шаста(и)сA я(к) мы(ш) по па́сткаxъ.

Нε ходѝ гдε лихо.

Нε бѝ[и] старого, εслѝ нε бεрε(т) чужого.

Еслѝ голова̀ боли(т), то в цε(р)ковъ идѝ.

Zа сонъ и zа прыгоду нε іма(и)сA.

Нε вздыха(и) нε остатнεε εщὲ спεклѝ.

1450. Нε вздыха(и) нε о(д)ному тобЂ чужаA сторона̀, и намъ нε всЂмъ своA.

Робѝ до поту, а Ђжъ ув охво́ту.

Нε кладѝ палца в ро(т) жε(б) нε о(т)кушε(н) бувъ.

Нε всякому духу вЂру(и). /265/

Нε тЂ́шъ тέщи коростовы(мъ) zятεмъ 1.

Нε взявши(с) за нεви(н)но(г)[о], нε будε(ш) мЂт(ъ) ви(н)ного.

Пу(д)вязу(и) литки я(к) ідε(ш) у здоби́тки.

До готово(и) колоды нε лЂнисA ого(н) кла́сти.

Гуля(и) да сылу збира(и).

Нε пεчисA утрεнεю, утрεнA тобою пεчε(т)сA.

1460. Коли о́лтару служи(ш), з(ъ) ω(л)тара и живисA.

Нε во(р)чи якъ ба(р)дакъ ни на кого.

Нε стрЂля(и) напεрέдъ.

Напεрε(д) нεвода рыбы нε іма(и).



1 Зверху приписка: або килавимъ. \264\



Жону любѝ якъ дш̃у, а то(в)чи злую я(к) гру́шу.

МЂ(и) до(б)рую натуру, нε при(и)мε(ш) ка(р)ности на шкуру.

Старого чл̃ка для пора́ды дε(р)жи.

Бу(д) людя(м) добры(мъ) уго́дε(н): будε(ш) и бг̃у надобε(н).

Zа гостε(и) огляда(и)сA в дому̀. /265 зв./

Своεго в гостя(х) нε забува(и), а чужо́го нε за(и)ма(и).

1470. Нε залива(и) нико́му за шкуру са́ла.

Мε(ж) лю(д)ми чε(ст)ными zубо́въ нε продава(и).

Коли соромъ закрыва(и)сA.

Нε шука(и) морA у калюжЂ втонεшъ.

Собаку о(т) ногѝ би(и).

Нε закрыва(и) о́ка хочъ пεрε(д) ки́мъ.

Хвата(и)сA на рыжого.

Хвата(и) муку̀ в мЂхъ.

Нε мεлѝ якъ пусты(и) млынъ.

Нε ωстры̀ zубовъ на чужоε.

1480. Zна(и) хто рокомъ старшы(и).

Нε да(и) сε(р)цу волЂ, жεбы(с) нε бы(л) в нεво́лЂ.

Нε мЂ(и) рукъ свε(р)бячихъ.

Клы́номъ клы́на выбива(и). /266/

У чужо(и) цε(р)к†нε поправля(и) свЂчо́къ.

Язы́ко(м) що хо(ч) говорѝ, а рука(мъ) да(и) поко(и).

Хто що говори(т) доброε а ты̀ на усъ мота(и).

Zдоровы(и) хоробы сподЂва(и)сA, а хоры(и) смε(р)ти.

Людя(м) чини ша(и)но(ст): а коло сεбε мЂ(и) оха(и)но(ст).

Хо(ч) будε(ш) убоgи(и), абы(с) бы(л) ха(н)доgи(и).

1490. Нε ігра(и) зъ ωгнε(м) бо опа́ли(ш)сA.

ΩбЂтница(мъ) нε раду(и)сA.

Нε волочи́сA я(к) Борысо(в) бы(к), и я(к) Хвε(д)ко́ва корова, и якъ солоны(и) заεцъ.

Коли тεбὲ шану́ю(т) людε добрыε, шану(и)сA и са(мъ).

Нε дивны(м) рЂчамъ нε дыву(и)сA.

Z чужо(г)[о] воза и посро(д)ку грязЂ̀ зсЂда(и).

Пошε(д)ши мε(ж) врони, та(к) кра́ка(и) якъ и ώни.

ХлЂбъ за хлЂбъ людямъ о(т)дава(и).

Сокола з рукъ нε пуща(и). /266 зв./

Ша́ста(и)сA 1 добры(м), я(к) муха ув укро́пЂ.

1500. Нε дыву(и)сA що в пн̃а жо(н)ка хорошаA.

Поли одрЂзу(и), да плεчи лата(и).

Углы обрубу(и) а хату ото́плю(и).



1 Далі рукопис пошкоджено, видно, що слово закінчується на -Ђломъ. \265\



Що чинити мЂεшъ сεкрε(т)ноε, та(к) чинѝ жε(б) ни сычъ ни сова̀ нε zна́ла.

Рано сЂεшъ, рано и пожнεшъ.

Своεго добро(г)[о] або па(н)ского пи(л)ну(и) якъ ώка.

Нε кажы̀ ώхъ, кажи го́цъ.

Ірвы̀ тЂсто с корЂн(ъ)я(м), да в молоко̀ ки́да(и).

Вεрни часо(м) дно(м), да і дЂтя(мъ) оставля(и).

Гдε пиво чу(и), тамъ ночу(и).

1510. Zа пЂч(ъ)ю сЂды̀ да ка́шу Ђжъ.

На злоε нε учи нико́го, и са(м) догадаε(т)сA 1. /267/

Нε брата(и)сA с козаками мεдъ 2...

Лишнεго ничого нε выгаду(и).

Нε кладѝ сЂна подля ωгню̀.

Якъ ка́мε(н) у воду, та(к) жεбы̀ z твоε(г)[о] дому нЂgды нε вышло слово нεпотрεбноε.

Додε(р)жу(и) кормы̀.

Хочъ ногу за́ ногу, а такѝ ідѝ.

По ωбЂца(н)ку на скоро(и) клячЂ поспЂша(и)сA.

Живы з ки(мъ) бра(т) за брата, а то(р)гу(и)сA zа жы́да.

1520. У сво(и) носъ нε сопы̀.

Лядь плε(т)камъ нε іма(и) вЂры.

Своεго доправля(и)сA, роду нε чужа(и)сA.

Клады прε(д) людε(и) хлЂбъ на столЂ будεшъ в людε(и) у чолЂ.

Z сномъ я(к) z воло(м) борисA, а рано встава(т) нε лЂнисA.

Хочъ будεшъ пянъ, нε бу(д) упрямъ. /267 зв./

Ω(т) прεлεсти о(т)враща(и)сA, суεтою нε прε(л)ща(и)сA.

Нε люби клεвεты̀, нε познаε(ш) нищεты̀.

Живы̀ zдоровъ да богатЂ(и).

Помина(и) якъ зва́ли.

1530. По мЂсту хо́дячи розы(н)ковъ нε продава(и).

Нε дми́сA якъ пузы(р) на водЂ.

Нε хвата(и)сA якъ поповна zамужъ.

На животЂ гнεты̀ іноε.

ХлЂбъ на пεтровку ощажа(и).

На собЂ самъ чε(ст) [я(к) кр(с)тъ] 3 поклада(и).

Коли спи(т) лихо нε буди жъ εго̀.

Если влЂзε(ш) в чужую солому, нε шεлεстѝ жъ.



1 Унизу сторінки дописано приповістку: Нε мЂша(и)сA в чужоε про́со.

2 Рукопис пошкоджено, останнє слово приповістки закінчується на -ти.

3 Квадратні дужки в рукопису. \266\



Нε вытрεща(и)сA ни на ко́го якъ коза̀ на рεзника̀.

Нε пεрεωру(и) мέжи никому.

1540. Нε лЂзь в чужо́ε жεбы(с) нε втратылъ сво́ε. /268/

Коли ты дя(д)ко, то гляды поря(д)ку.

Коли ты Ма(р)ко, то ты̀ Ма(р)ку пи(л)ну(и) zамку.

Zа(и)шε(д)ши за Дуна(и) да і додо́му нε дума(и).

Нε ки́да(и) жывого нε шука(и) мε(р)твого.

На дεсяты̀ голяхъ нε вЂша(и)сA 1.

Нε дава(и) самъ на сεбὲ ки́A.

Нε ро(з)мо́вивши(с) з головою, до чо(г)[о] іного нε ва́жсA.

Ежεли будε(ш) писмε(н)ны(м), пи(л)ну(и) и нε ω(д)ступа(и) пи(с)ма, бо ты ω(т) нεго ω(т)ступи(ш) на пя(д), а ωно ω(т) тεбε на сажε(н)ъ.

У лЂсъ дровъ нε возѝ.

1550. Хочъ жε хто малъ нε топчи εго̀ в ка(л).

Такъ та(н)цу(и), якъ ігра́ютъ.

У чужомъ стадЂ нε пεрεбира(и).

На вы(д) гля́дA пыта(и)сA здоро́вA.

За бузанъ нико́го нε забива(и).

Рукъ нε полощѝ.

Нε бεры̀ гдε нε положи́въ. /268 зв./

По ωде́жи но́ги протяга(и).

ГубЂ нЂgды вЂры нε (и)ма(и).

Іноε за жа(р)тъ при(и)ма(и).

1560. З(ъ) пн̃омъ нε брата(и)ся. /269/


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.