Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. — К., 1994. — С. 297.]

Попередня     Головна     Наступна             Примітки





Н. КОСТОМАРОВ

[СЛОВО НАД ГРОБОМ Т. Г. ШЕВЧЕНКО]



Смертный одр усопшего поэта не окружали ни родные, ни жена, ни дети. Одинока была его смерть, напоминавшая украинскую песню:


Ой, загинула козацька головонька

Без роду-родини,

Без вірної дружини.


Но гроб его теперь окружен не чужими. Поэт не остался чужим и для великорусского племени, которое воспитало его, оценило и приютило в последние дни его, после долгих житейских страданий. На его закат блеснула прощальною улыбкою любовь 1, — не женская любовь, часто изменчивая и лукавая, а бескорыстная, святая любовь душ, способных понимать изящное.

Такова сила поэзии! В какой бы исключительной форме ни проявилась она, как бы тесно ни соединялась она с народностью и местностью, — ее общечеловеческий смысл не может укрыться и сделаться общим достоянием.

Шевченко не был только поэтом для Украины: он — поэт сельского народа, воспитавший в себе поэтическое вдохновение его существом и передавший его образованному миру в прекрасных безыскусственных образах, добытых им из сокровищницы своей богатой природы.

Простимся с дорогим поэтом словами украинской думы 2:


Слава твоя не вмре, не поляже!

Буде слава славна

Поміж козаками,

Поміж друззями,

Поміж рицарями,

Поміж добрими молодцями!

Утверди, Боже, люду руського,

Народу християнського,

З черню дніпровою, низовою,

На многії літа,

До кінця віка! /298/





Див. також:
Слова над гробом Шевченка // Основа. — СПб., 1861. — № 3 (март).
Н. И. Костомаров, Письмо к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому // Русская старина. — СПб., 1880. — Т. XXVII. — С. 597-610.










Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.