[Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. — К., 1994. — С. 350-383.]

Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ




ОБ ИСТОРИЧЕСКОМ ЗНАЧЕНИИ РУССКОЙ НАРОДНОЙ ПОЭЗИИ


Вперше надруковано окремою книгою в друкарні Харківського університету 1843 р., а наступного, 1844 р., М. Костомаров захистив її як магістерську дисертацію. Праця побудована на українських і російських фольклорних та етнографічних матеріалах.

І. І. Срезневський в журналі «Москвитянин» (1844. Ч. 2, № 3. С. 141 — 154) опублікував рецензію на книгу. Високо оцінивши й порівнявши її з тогочасними дослідженнями з фольклористики, він, зокрема, вказав «а те, що М. І. Костомаров термін «російський» часто вживав у значенні також і «український», що в ній немає згадки про білоруський фольклор, що матеріал, зібраний автором, настільки обширний, що потребує дальшого опрацювання та публікації. Це побажання М. Костомаров виконав, наступні його численні дослідження були присвячені як українському, так і російському фольклору. До народної творчості він часто звертався й у своїх історичних розвідках.

У праці «Об историческом значении русской народной поэзии» М. I. Костомаров широко користувався записами текстів як з опублікованих, так і з рукописних джерел. Іноді в посиланнях на друковані книги трапляються неточності, неправильно вказані томи й сторінки з праць М. Максимовича, Жеготи Паулі, Вацлава з Одеська, «Запорожской старины». Такі помилки (частина їх — друкарські) ми виправляємо беззастережно, невеликі розбіжності переважно стилістичного характеру в пісенних текстах подаємо за першоджерелами, вказаними самим автором. Значніші різночитання друкуються в примітках до певних текстів.

Вдруге праця «Об историческом значении русской народной поэзии» була надрукована у виданні «Етнографічні писання Костомарова, зібрані заходом Академічної комісії української історіографії» / За ред. акад. М. Грушевського ([К.], 1930). Тексти з першодруком майже ідентичні.

Праця друкується за першим виданням.


1 Скотт Вальтер (1771 — 1832) — англійський письменник. З 1800 р. займався збиранням шотландських народних балад. У 1802 — 1803 рр. видав три томи «Пісень шотландських кордонів».

2 Мур Томас (1779 — 1852) — англійський поет. Тут, очевидно, мається на увазі цикл віршів «Пісні народів» С1818- — 1827).

3 Гете Йоганн-Вольфганг (1749 — 1832) — великий німецький поет і вчений.

4 Уланд Людвіг (1787 — 1862) — німецький поет-романтик, талант якого найяскравіше проявився в жанрі балади, в піснях, пов’язаних із народною поезією; зібрав і прокоментував «Давні верхньо- і нижньонімецькі народні пісні» (1844 — 1845).

5 Персі Томас (1729 — 1811) — англійський фольклорист, упорядник і видавець збірки «Пам’ятки старовинної англійської поезії» (1765), яка стала джерелом творчості багатьох поетів-романтиків. /351/

6 Вартон Томас (1728 — 1790) — англійський поет, історик літератури, автор і видавець чотиритомної «Історії англійської поезії» (1754).

7 Джемсон — очевидно, мається на увазі Макферсон Джеймс (1736 — 1796) — шотландський письменник, збирач фольклору, автор циклу поем «Твори Оссіана» (2 томи, 1765), котрі він видавав як пісні кельтського барда Оссіана, створені на основі шотландського та ірландського фольклору.

8 Бордери — кордони (border — кордон між Англією та Шотландією).

9 Геррес Йозеф (1776 — 1848) — німецький публіцист, вивчав народну творчість. Уклав збірки «Німецькі народні книги» (1807), «Давньонімецькі народні пісні та мейстерзанг» (1817).

10 Брентано Клеменс (1778 — 1842) — німецький письменник, збирач і пропагандист німецького фольклору. Разом з Л.-А. Арнімом опублікував оброблену ними збірку німецьких народних казок і пісень «Чарівний ріг хлопчика» (1806 — 1808).

11 Грімм — очевидно, М. Костомаров мав тут на увазі працю німецького казкаря й дослідника фольклору Якоба Грімма (1785 — 1863) «Німецька міфологія» (1835), в якій висвітлена міфологія різних народів, а також німецький фольклор. Разом із братом Вільгельмом (1786 — 1859) Я. Грімм опублікував кілька досліджень про німецький фольклор.

12 Бюшінг Іван-Август (1783 — 1829) — німецький історик літератури, дослідник давньої германської літератури.

13 Вольф Фрідріх-Август (1759 — 1824) — німецький філолог, який першим висловив думку, що «Іліада» та «Одіссея» належать не Гомеру, а кільком оповідачам і є збірним твором.

14 Гердер Йоганн-Готфрід (1744 — 1803) — німецький філософ, просвітитель. Уклав першу антологію народної поезії різних країн, де значне місце посідають пісні слов’янських народів («Народні пісні», 1778 — 1779; 2-е вид. — «Голоси народів у піснях», 1807).

15 Тальві — псевдонім Робінсон фон Якоб Терези (1797 — 1870), американської письменниці та перекладачки. Певний час вона жила в Харкові, де її батько працював професором університету. Відомі її переклади українських народних пісень.

16 Форіель Клод-Чарльз (1772 — 1844) — французький історик, літературознавець, збирач і видавець грецьких народних пісень у перекладах на французьку мову (2 томи, 1824 — 1825).

17 Ампер Жан-Жак-Антуан (1800 — 1864) — французький історик літератури, автор кількох праць з історії французької літератури.

18 Марм’є Ксав’е (1809 — 1842) — французький письменник, перекладач і мандрівник. Автор кількох наукових праць, присвячених історії Ісландії та інших країн.

19 Нодьє Шарль (1780 — 1844) — французький письменник. У 30-х роках видавав збірки та серії «Казок», частково побудованих на фольклорних матеріалах.

20 ...прекрасный сборник Вука Стефановича... — йдеться про збірки пісень, складені видатним сербським філологом, істориком, етнографом і фольклористом Буком Стефановичем Караджичем (1787 — 1864) і видані під назвами «Малий слов’яно-сербський пісенник простого люду» (1813), «Сербські народні пісні» (4 книги, 1823 — 1833), «Сербські народні казки» (1821) та ін.

21 Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський і словацький поет, фольклорист, історик.

22 Войцицький Казимеж-Владислав (1807 — 1879) — польський фольклорист, письменник і педагог, видав ряд популярних збірок народної літератури, серед них повісті, перекази, збірка «Клехди» — «Сказання» (2 томи, 1837), на яку посилається М. Костомаров.

25 Паулі Жегота (1814 — 1895) — польський етнограф, фольклорист. Видав збірку «Пісні люду руського в Галичині» (1838 — 1840), на яку в цій праці неодноразово посилається М. Костомаров. /352/

24 Вацлав з Одеська — польський фольклорист Вацлав Залеський (1798 — 1849), який під псевдонімом Вацлав з Одеська 1833 р. видав двотомну збірку «Пісні польські і руські галицького люду».

25 Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — український історик, філолог, фольклорист. Видав три збірки українських народних пісень та дум («Малороссийские песни», 1827; «Украинские народные песни», 1834; «Сборник украинских песен», 1849). На дві перші з них посилається М. Костомаров.

26 Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 — 1880) — російський і український філолог, письменник, фольклорист, палеограф, видавець збірок «Запорожская старина» (1833 — 1838), в яких опублікував українські історичні пісні та думи.

27 Сахаров Іван Петрович (1807 — -1863) — російський етнограф, фольклорист, археолог. Зібрав і видав «Песни русского народа» в 3 томах (1838 — 1839), «Русские народные сказки» (1841), «Сказания русского народа о семейной жизни своих предков» у 3 частинах (1836 — 1837) та ін.

28 Історико-ссієщифічна причина — історико-наукова.

29 Прагматичний вид — практичний, навчальний.

30 Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1826) — російський історик, письменник. Автор «Истории государства Российского» у 12 томах (1816 — 1829).

31 Марія Магдалина — грішна жінка, що покаялася, була прощена й помилувана Христом.

32 Сковорода Григорій Савич (1722 — 1794) — видатний український філософ і поет.

33 Микола Чудотворець — Микола Мирлікійський (260 — 343) — один із найпопулярніших православних святих, згідно з житіями святих вважається заступником плаваючих і мандруючих, покровителем сільського господарства, всіх «сірих і убогих»; прославився багатьма чудесами. Церква двічі на рік відзначає його пам’ять — 9(22) травня і 6(19) грудня.

34 Грампіанські гаї — від географічної назви області в Шотландії — Грампіан.

35 Олімп — священне гірське пасмо у Фессалії, яке давні греки вважали місцем перебування богів.

36 Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український і російський історик та письменник. Збірка «Украинские мелодии» вийшла 1831 р.

37 Свирговський (Сверчовський) Іван (? — не раніше 1574) — козацький гетьман, брав участь у визвольній боротьбі молдавського народу проти турецького гніту. Після поразки молдавсько-козацького війська у битві під Кагулом 1574 р. потрапив до турецького полону, за деякими відомостями був страчений у Стамбулі.

38 ...праздником Купала, с таинствами Ивановой ночи... — Іван Купайло, Іванова ніч — свято, що відзначається в ніч 6 — 7 липня (24—25 червня ст. ст.), пов’язане з літнім сонцеворотом і різдвом Іоанна Хрестителя; народ зберіг багато обрядовості з далекої давнини, напр., стрибання через вогонь, пускання у воду сплетених вінків та ін.

39 Пассек Вадим Васильович (1807 — 1842) — російський та український історик, етнограф. Разом з І. І. Срезневським розпочав видання «Нарисів Росії» (вийшло 5 книг).

40 ...праздник на Купала в «Вечерах на хуторе» Гоголя... — цикл повістей Миколи Васильовича Гоголя (1809 — 1852) «Вечера на хуторе близ Диканьки» вийшов у Петербурзі в 1831 — 1832 рр.

41 Йонек — герой однойменної повісті в збірці «Клехди» К.-В. Войцицького.

42 Зелена неділя — народне свято, що відзначається на 50-й день після Пасхи, в основному пов’язане із закінченням весняних робіт, із вірою в рослинних духів, від яких начебто залежала плодючість землі, а звідси і врожай. Тому в день Зеленої неділі хати прикрашають зеленню, плетуть вінки тощо. /353/

43 Снегирьов Іван Михайлович (1793 — 1868) — російський етнограф, збирач і дослідник фольклору. Згадана праця, на яку посилається М. І. Костомаров, — «Русские простонародные праздники и суеверные обряды» — вийшла у Москві в 4 випусках протягом 1831 — 1834 рр.

44 Хорутанці — один із найменших слов’янських народів, що живе головним чином у гірських Альпах — в Австрії, Угорщині, Хорватії, Італії.

45 «Сидить голуб на березі...» — цитовані рядки з книги Вацлава з Одеська «Сидить голуб...» та «Надлетів орел старий...» в оригіналі читаються:

Сидить голуб над водою, голубка на кладці,

Скажи мені, моя мила, що маєш на гадці? (с. 379)

та

Надлетів зараз орел старий,

Розігнав, розпудив голубів з пари (с. 413).

46 «Голос Ті вихваляють...» — цитовані рядки з книги Жеготи Паулі в оригіналі:

Так-то зозулі правду співають,

Дівчата голос її виславляють.

47 «Матінко-ластівко!..» — цитовані рядки наведені в книзі Жеготи Паулі:

Ой дивно Львів збудований,

На три угли ставлений,

На четвертім золотім:

В тім золотім маківка,

В тій маківці ластівка,

Ой вивела двоє дітей.

48 «Улетів сокіл із улиці в двір...» — цитовані рядки в книзі Жеготи Паулі читаються:

Улетів сокіл із улиці у двір.

. . . . . . . . . .

Кватирочку одчиняє,

У світличку заглядає.

49 Нечай Данило (? — 1651) — брацлавський полковник, герой національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр., у боях виявляв надзвичайну хоробрість, героїчно загинув під час підступного нападу польсько-шляхетських військ на фортецю Красне 20 лютого 1651 р. Відомо близько 100 записів думи про нього.

50 Конисский приписывает ее Мазепе... — йдеться про «Історію русів», історичний твір, довгі роки приписуваний українському письменникові, церковному й культурному діячеві Георгію Кониському (1717 — 1795). У сучасному виданні цієї праці згадка пісні про чайку надрукована на с 256 — див.: Історія русів. К., 1991. Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — гетьман Лівобережної України (1687 — 1708).

61 Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788 — 1850) — російський та український історик, археограф, автор «Історії Малої Росії» в 4 томах (1822), у третьому томі якої він пише, що Василь Леонтійович Кочубей (1640 — 1708) в донесенні Петру І (пункт 26) про привласнення Мазепою казенних доходів говорить також про пісню, яку начебто склав сам гетьман Мазепа (див.; Історія Малої Росії. Ч. 3. С 196 — 198). У цій же праці Д. Бантиш-Каменський надрукував листи І. Мазепи до Мотрони Кочубей.

52 Калниш Калнишевський Петро Іванович (бл. 1690 — 1803) — останній кошовий Запорізької Січі (1762, 1765 — 1775). За наказом Катерини II був ув’язнений у Соловецькому монастирі, після звільнення в 1801 р. залишився там доживати вік. /354/

53 Хмельницький Богдан (Зіновіп) Михайлович (бл. 1595 — 1657) — гетьман України, видатний державний діяч і полководець.

54 «Едда» — в давньоскандинавському епосі згадуються віщий півень Фйалар, який сидів на сторожі в землі велетнів. Гулліканкамби — золотий гребінець, півень, який уранці будив криком небесне воїнство володаря, та півень, що жив під землею (див. главу «Прорицание провидицы» у кн.: Эдда. Скандинавский эпос. М., 1917. С. 104 — 105).

55 Третичное отречение Петра. — Петро — один із найближчих учнів Христа, який клявся у вірності йому, але не дотримав слова. Про це наперед знав Ісус Христос, який сам указав йому час відречення — коли заспіває півень. У трагічну для Христа ніч Петро тричі відрікся від нього, пізніше воскреслий Христос простив його.

56 Владимир Красное Солнышко — Володимир Святославович ( ? — 1015) — великий князь київський. За його життя було завершене об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської Русі, запроваджене на Русі християнство.

57 Гедимін — Гедимінас (? — 1341) — великий князь литовський (1316 — 1341).

58 ...период Гетманщины — історичний період приблизно з 1667 р., після Андрусівського перемир’я, до 1781 р., коли царський уряд ліквідував суспільно-політичний устрій Гетьманщини й замінив його загальнодержавним устроєм Російської імперії.

59 Хмельницький Венжик (Венцеслав) — гетьман із 1534 р., помер, очевидно, 1569 р., як зазначено в «Історії русів» (М., 1846. С. 8, 9).

60 Корсунська битва — розгром під Корсунем у травні 1648 р. польсько-шляхетської армії військами Б. Хмельницького.

61 ...песня о Дмитре Байде, гетмане-князе Дмитрии Вишневецком. — Байда — герой народних дум, його часто ототожнюють з історичною особою, борцем проти турецько-татарської агресії Дмитром Івановичем Вишневецьким (? — 1563). У 1558 — 1561 рр. перебував на службі у російського царя Івана Грозного. Під час походу в 1563 р. на Молдавію потрапив у полон і був жорстоко страчений турецьким султаном Селімом II. Його часто називають Байда-Вишневецький.

62 Гіреї — династія татарських ханів у Криму, що правила в 1427 — 1783 рр. Тут ідеться про XVII ст., коли Гіреї допомагали шляхетській Польщі в роки визвольної війни 1648 — 1654 рр. Союзник Б. Хмельницького Іслам Гірей III тричі зраджував його (1649,1651 та 1653 рр.).

63 Іоанн Грозний — Іван IV Васильович (1530 — 1584) — перший російський цар, за свою жорстокість прозваний «Грозним».

64 Магомет, або Мохаммед (бл. 570 — 632) — релігійний проповідник, родом з Мекки, вважається засновником магометанської релігії, або Ісламу. Про його життя існують численні легенди.

65 Старовольський Шимон (1588 — 1656) — польський письменник та історик. У працях «Історія Сигізмунда І» (1616), «Польща» (1632) відзначив відвагу запорізьких козаків, підкреслював їхні заслуги в боротьбі проти кримських татар і Туреччини.

66 Серп’яга — Підкова Іван (? — 1578) — один із керівників боротьби українського та молдавського народів проти султанської Туреччини. Страчений у Львові. В думах Іван Підкова виступає під іменем Серп’яга (див.: Запорожская старина. 1833. Ч. І. С. 33 — 36).

67 Ахіллес, Ахілл — у грецькій міфології герой Троянської війни, головний персонаж «Іліади».

68 Енгель Йоганн-Христіан фон (1770 — 1814) — австрійський історик, вивчав історію Росії та України. Автор згадуваної М. І. Костомаровим праці «Історія України й українських козаків» (1796).

69 Кантемир Дмитро Костянтинович (1674 — 1723) — молдавський господар. Автор праць з історії Молдавії та Туреччини. /355/

70 Січ — Запорізька Січ — центр українського козацтва, відома приблизно із середини XVI ст., відіграла велику роль у національно-визвольній боротьбі українського народу. За наказом Катерини II в 1775 р. була зруйнована.

71 Олексій Попович — герой народних пісень і дум, образ мужнього воїна, який ставав на захист своїх товаришів. Ім’я його майже завжди поєднувалося з м. Пирятином.

72 Таврида — назва Кримського півострова, яку почали вживати після приєднання його 1783 р. до Росії.

73 Козлов — давня назва м. Євпаторії (Крим).

74 Кафа — назва м. Феодосії XIV — XVIII ст. У XVI — XVII ст. була головним невільницьким ринком у Кримському ханстві.

75 Анатолія — назва азіатської частини Туреччини, в давнину назва Малої Азії.

76 Сіноп — місто і порт у Туреччині.

77 Трапезунд (сучасна назва Трабзон) — місто в Туреччині, відіграє значну роль у торговельних відносинах Європи й Азії.

78 Кішка (Кушка) Самійло (роки життя не встановлені) — народний герой, запорізький гетьман початку XVII ст. У 70-х роках XVI ст. потрапив у турецький полон, у 1599 р. очолив повстання українських невільників і повернувся в Україну, де був обраний гетьманом. Під керівництвом С Кішки запорожці у складі польського війська брали участь у походах до Молдавії та Лівонії (1601 — 1602). Герой народних дум.

79 Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (? — 1622) — гетьман українського реєстрового козацтва, керівник боротьби українського народу проти турецько-татарської навали. Був тяжко поранений у битві під Хотином у 1621 р.

80 Богуславець Іван — епічний герой думи, який добивається визволення своїх єдинокровних братів із турецької неволі. Про нього відомо кілька варіантів дум; найраніший запис відноситься приблизно до 1808 р.

81 Коновченко Іван (Удовиченко Івась) — поетичний образ юного народного захисника. Документальні матеріали про історичну достовірність його невідомі, збереглося кілька варіантів дум про героя, перший запис відноситься до 1814 р.

82 Голота Ілля (? — 1649) — козацький полковник, учасник народно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. Загинув у бою в Білорусії. Відомо близько 10 варіантів дум про нього, перший опублікований 1836 р.

83 Дума про азовських братів — найраніший запис відомий приблизно з 1805 — 1809 рр., нараховується понад 50 записів.

84 Сірко Іван Дмитрович (? — 1680) — кошовий отаман Запорізької Січі, учасник народно-визвольної боротьби 1648 — 1654 рр.

85 Баторій Стефан (1533 — 1586) — польський король.

86 ...слова произносит все казацтво в думе о Богданке Ружном... — на с. 77 — 82 «Запорожской старины» І. І. Срезневський наводить прозовий переказ думи «Дари Баторія. Смерть Богданка» і зазначає в примітці на с 123, що думу він записав зі слів бандуриста. М. Костомаров же дещо перефразовує рядки з переказу Срезневського: «Служили б йому, королю Польщі, по вірі і по правді, як Богові, що живе високо в небі, і ляхів би не били і з ними, як з рідними братами, жили» (Запорожская старина. С. 80 — 81). Ружний Богданко — Ружинський Богдан (? — 1577) — козацький отаман, князь, відомий серед козаків під іменем Богданка. Пісня «Ой Богдане, Богдане, запорізький гетьмане» була записана в 30-х роках XIX ст.

87 Династія Вази — шведська королівська династія, яка правила у Швеції й Польщі в 1523 — 1668 рр.

88 Ягеллони — династія польських королів (1386 — 1572) і великих литовських князів (1377 — 1572). /356/

89 Косинський Криштоф (? — 1593) — гетьман українського реєстрового козацтва, стояв на чолі антифеодального повстання проти шляхетської Польщі в 1591 — 1593 рр.

90 Наливайко Северин (? — 1597) — керівник селянсько-козацького повстання 1594 — 1596 рр. проти польських та українських феодалів. Виданий козацькою старшиною, був страчений у Варшаві після страшних тортур.

91 ...описание страшного сожжения Могилева... — пісня «Сожжение Могилева» надрукована в «Запорожской старине» (ч. І, с. 36 — 38).

92 Тетеренко — Тетеря (Моржковський) Павло Іванович (роки життя невідомі) — гетьман Правобережної України в 1663 — 1665 рр., належав до старшинської верхівки, що була зв’язана з шляхетською Польщею, виступав проти возз’єднання України з Росією. Дума про смерть Б. Хмельницького («Про Хмельницького Богдана смерть, про Єврася Хмельницького і Павла Тетеренка») відома в запису 10-х років XIX ст.

93 Лобода Григорій (? — 1596) — запорізький гетьман у 90-х роках XVI ст., представник заможного козацтва, на чолі загону запорожців приєднався до військ С. Наливайка, але лід час облоги Солониці в травні 1596 р. вступив у таємні переговори з поляками. Запідозрений у зраді, був убитий козаками.

94 Сулима Іван Михайлович (? — 1635) — запорізький гетьман, брав участь у походах козаків проти турків і татар. У 1635 р. очолив повстання нереєстрових козаків, але був зраджений, захоплений у полон і четвертований у Варшаві.

95 Чигиринська битва — очевидно, йдеться про нерівну битву влітку 1678 р. між турецько-татарськими й селянсько-козацькими військами України під проводом І. Сірка. Виснажені боями козацькі війська змушені були відступити. Турецько-татарські війська зруйнували Чигирин, але відступили й припинили війну; в 1681 р. уклали Бахчисарайський мирний договір.

96 ...песня о взятии Варны... — «Пісня про взяття козаками Варни» записана в першій половині XVIII ст., вперше надрукована в альманасі «Русалка Дністровая» (1837). Варна — болгарське місто на березі Чорного моря, в XVI — XVII ст. — великий порт і фортеця султанської Туреччини. На початку XVII ст. під час одного з походів запорізькі козаки з боєм оволоділи цим містом.

97 Тарас — Федорович (Трясило) Тарас (роки життя невідомі) — гетьман нереєстрових запорізьких козаків, керівник селянсько-козацького повстання 1630 р. в Україні проти шляхетсько-феодального гноблення і національно-релігійних утисків.

98 Павлюк (Бут) Павло Михнович (? — 1638) — гетьман нереєстрових козаків, керівник селянсько-козацького повстання 1637 р. в Україні. Був страчений у Варшаві.

99 Гостряниця (Остряниця, Острянин) Яків (? — 1641) — один із керівників селянсько-козацького повстання 1638 р. Після поразки у червні 1638 р. під Жовнином із частиною козаків відступив на Слобідську Україну, але був убитий у Чугуєві козаками під час заворушення проти козацької старшини.

100 Чурай Гордій (? — 1638) — полтавський урядник, учасник селянсько-козацького повстання проти польської шляхти під керівництвом П. Павлюка. Після поразки був страчений у Варшаві.

101 Помавать — махати рукою.

102 Півтора-Кожуха Павло — треба Карпо (? — 1642) — козацький ватажок, брав участь у боротьбі проти польської шляхти, вів партизанську боротьбу.

103 Барабаш Іван (? — 1648) — черкаський полковник, гетьман з 1646 р., прибічник польської шляхти. В 1648 р. вів загони проти Б. Хмельницького, але козаки повстали проти нього, вбили й приєдналися до загонів Б. Хмельницького. Відомо кілька варіантів думи «Хмельницький та Барабаш», найраніший записаний у 10-х роках XIX ст. /357/

104 Владислав IV Ваза (1595 — 1648) — польський король.

105 Жовтоводська битва — перша переможна битва селянсько-козацьких військ під проводом Б. Хмельницького в 1648 р. в урочищі Жовті Води (тепер Дніпропетровська область) над польсько-шляхетськими військами, яка сприяла дальшому розгортанню народно-визвольної боротьби 1648 — 1654 рр.

106 Песня о Пилявском деле... — йдеться про Пилявецьку битву 1648 р. селянсько-козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким, із польсько-шляхетським військом біля селища Пилявці (тепер село Пилява Хмельницької області), в якій польське військо було розгромлене.

107 ...о битве под Случью... — по річці Случ проходив рубіж, за яким хотіли відсидітися польська шляхта й велике українське панство в 1648 р. Битва відбита в думі «Перемога Корсунська», пісні «Не дивуйтеся, добрії люди» та ін.

108 Лисенко — очевидно, йдеться про Івана Яковича (? — 1699) — чернігівського та переяславського полковника, генерального осавула.

109 Морозенко Станіслав — Мрозовицький Нестір (? — 1649) — наказний корсунський полковник, сподвижник Б. Хмельницького, загинув під Збаражем.

110 Перебийніс — Кривоніс Максим (7 — 1648) — герой національно-визвольної війни, полковник черкаського полку, керівник повсталого селянства; оспіваний у думах та історичних піснях.

111 Песня об осаде Львова... — йдеться про облогу Львова восени 1648 р., яка тривала три тижні, поки війська Б. Хмельницького, зокрема М. Кривоноса, здобули в боях Високий Замок у Львові.

112 Осада Збараша... — йдеться про Збаразьку облогу 1649 р. (м. Збараж — тепер Тернопільської області) польсько-шляхетського війська селянсько-козацьким військом Б. Хмельницького.

113 Вишневецький Ієремія (Ярема) (1612 — 1651) — український магнат, власник великих маєтків в Україні. Під час визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. вчиняв криваві розправи над повстанцями.

114 Зборівський мир — Зборівський договір між Богданом Хмельницьким і польським королем Яном Казимиром, укладений 1649 р., яким підтверджувалися права й привілеї козаків, але польській шляхті віддавалися всі її маєтності в Україні. Український народ не визнав цей договір, і після його укладення в Україні знову почалися повстання проти польської шляхти.

115 Хмельницький Тиміш Богданович (1632 — 1653) — діяч національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр., старший син Б. Хмельницького. Був одружений із дочкою молдавського князя Лупула.

116 Молдавський Василь — Василь Лупул (? — 1661) — молдавський господар, князь середини XVII ст., великий феодал, спільник польських магнатів. Переможений Б. Хмельницьким, Лупул став його союзником і брав участь у боротьбі проти шляхетської Польщі. Дума «Хмельницький і Василій Молдавський» відома в кількох варіантах, найраніший припадає на 10-ті роки XIX ст.

117 Потоцький Микола (? — 1651) — польський магнат, коронний гетьман Польщі. Керував придушенням селянсько-козацьких повстань 1637 та 1638 рр. в Україні. В Корсунській битві 1648 р. був захоплений козаками в полон і виданий кримському ханові.

118 ...поражением казаков при Стыре и новым порабощением Украины... — йдеться про битву українських селянсько-козацьких військ із польсько-шляхетським військом поблизу м. Берестечка наприкінці червня 1651 р. Після поразки Б. Хмельницький змушений був укласти тяжкий для України Білоцерківський договір, за яким в Україні відновлювалася влада шляхетської Польщі, польській шляхті поверталися маєтності, обмежувалася гетьманська влада та ін. Договір утратив чинність у 1652 р. після Батозької битви, коли Б. Хмельницький розгромив польське військо. Стир — річка на Волині, на якій стоїть м. Берестечко. /358/

119 ... битва під Жванцем... — відбулась у 1653 р. під м. Жванцем (тепер Хмельницька область) між селянсько-козацькими військами Б. Хмельницького й польсько-шляхетським військом Яна II Казимира. Селянсько-козацькі загони були оточені поляками та їх спільниками — татарськими загонами. Битва була нерівною, але польську армію врятував від повного знищення підкуплений королем кримський хан Іслам-Гірей III, який зрадив Б. Хмельницького. Пісня про Жванецьку битву була записана в 20-х роках XIX ст.

120 Переяславська рада — збори представників українського народу, скликані Б. Хмельницьким 6(18) січня 1654 р. для прийняття рішення про приєднання України до Росії.

121 Виговський Іван (? — 1664) — гетьман України (1657 — 1659), очолював частину старшинської верхівки, яка дотримувалася пропольської орієнтації. Уклав із польським королем Гадяцький договір (1658), який містив важливі пункти щодо автономії України.

122 Пушкар Мартин (? — 1658) — полтавський полковник, виступав за возз’єднання України з Росією. Брав участь у народно-визвольній війні 1648 — 1654 рр. Після смерті Б. Хмельницького разом із Я. Ф. Барабашем (? — 1658) очолив повстання проти І. Виговського. Загинув у бою під Полтавою.

123 Хмельницький Юрій Богданович (бл. 1641 — 1685) — гетьман України (1659 — 1663), молодший син Б. Хмельницького. Зазнавши поразки під час народних повстань, Ю. Хмельницький змушений був відмовитися від гетьманства й постригтися в ченці, але, захоплений у полон султанським урядом, у 1677 р. був проголошений гетьманом — «князем малоросійської України». Після провалу турецьких планів щодо загарбання України султан позбавив Ю. Хмельницького гетьманства. В 1685 р. турецький уряд удруге проголосив його гетьманом України, але через півроку Ю. Хмельницький був страчений турками в Кам’янці-Подільському.

124 Дорошенко Петро Дорофійович (1627 — 1698) — гетьман Правобережної України. В 1669 р. уклав угоду про перехід України під протекторат Туреччини.

125 Брюховецький Іван Мартинович (? — 1668) - — гетьман Лівобережної України. Сприяв поширенню царської влади в Україні. Згодом І. Брюховецький та його прихильники домовилися з султаном і П. Дорошенком про спільну боротьбу проти Росії й перехід України під владу Туреччини. Під час повстання був убитий козаками.

126 Палій Семен Пилипович (справжнє прізвище — Гурко; народився в 60-х роках XVII ст. — помер 1710) — фастівський (білоцерківський) полковник. Наприкінці XVII ст. — початку XVIII ст. очолював визвольну боротьбу селянства і козацтва Правобережної України проти шляхетської Польщі й турецько-татарських агресорів. У 1704 р. був заарештований, засланий до Сибіру в 1705 р. Після звільнення брав участь у Полтавській битві 1709 р.

127 Гордієнко Костянтин (? — 1733) — кошовий отаман Запорізької Січі, сподвижник І. Мазепи. Після Полтавської битви втік до м. Бендери. Виступав за приєднання України до Туреччини.

128 Петро I Олексійович (1672 — 1725) — російський імператор.

129 ...восстание Заднепровской Украины в 1768 году... — мається на увазі народно-визвольне антифеодальне повстання 1768 р. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту («Коліївщина»), яке було дуже жорстоко придушене польською шляхтою.

130 Уманська різня — штурм 9 — 10 (20 — 21) червня 1768 р. гайдамацькими військами на чолі з М. Залізняком та І. Гонтою м. Умані й криваві зіткнення між повстанцями і шляхтою.

131 Недовольство на царицу... — мається на увазі цариця Катерина II, за наказом якої Запорізька Січ була зруйнована.

132 Сарданапал — за персидським сказанням, останній ассірійський цар IX ст. до н. е. В переносному значенні — деспот. /359/

133 ...напоминает... песню Гильдебрантов... — мається на увазі «Пісня про Гільдебранта», пам’ятка давньонімецього героїчного епосу, записана на початку IX ст.

134 ...сцены из неистового Орланда... — йдеться про «Пісню про Роланда», героїчну французьку поему раннього середньовіччя, найраніша редакція — близько 1170 р.

135 Данило Заточник — давньоруський письменник кінця XII — першої половини XIII ст., гаданий автор «Слова», що збереглось у списках XV — XVII ст.

136 Малюта Скуратов (справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Бєльський Григорій Лук’янович; ? — 1572) — російський державний діяч, найближчий помічник Івана Грозного в боротьбі проти боярської опозиції, один із керівників опричнини.

137 Романов Микита Іванович (? — 1654) — російський політичний діяч, двоюрідний брат царя Михайла Федоровича, під час нашестя поляків 1609 — 1610 рр. був захисником і визволителем Москви.

138 Скопін-Шуйський Михайло Васильович (1587 — 1610) — російський політичний і військовий діяч, князь, який 1609 р. розбив польсько-литовське військо, 1610 р. визволив Москву. Його рання смерть викликала в народі плачі по ньому, найдавніший записаний у 1619 р.

139 Єрмак Тимофійович (? — 1585) — отаман волзьких козаків, у 1581 — 1585 рр. з козачим загоном учинив похід у Західний Сибір, розгромив війська сибірського хана Кучума й оволодів його столицею. Потонув в Іртиші, переслідуваний ворогами, збереглася значна кількість пісень про нього як про народного героя.

140 Разін Степан Тимофійович (? — 1671) — керівник антифеодальної селянсько-козацької війни 1670 — 1671 рр. в Росії, донський козак. Збереглася численна кількість народних пісень про нього й повстання, ним очолюване.

141 Некрасов Гнат Іванович (роки життя невідомі) — один із керівників антифеодального повстання під проводом Кіндрата Опанасовича Булавіна в 1707 — 1708 рр. Збереглися народні пісні про це повстання та його керівників.

142 ...раздирающая грусть проникает казацкие песни, как удачно заметил Гоголь... — у статті «О малороссийских песнях» (1833) М. В. Гоголь, говорячи про характер народних пісень, зазначив, що у веселих піснях, як і в «заунывных», «раздирающие звуки с болью касаются сердца» (див.: Гоголь Н. В. Собр. соч.: В. 6 т. М., 1953. Т. 6. С. 72).

143 Єдаман (=адамашок) — гатунок шовкової матерії.

144 Домонтар — той, хто сидить дома, домосід.

145 Полежай — лежебока, лежень.

146 Ольга (? — 969) — велика київська княгиня (945 — 964), близько 957 р. прийняла християнство (після хрещення — Олена). Святослав Ігорович (? — 972) — великий київський князь (964 — 972). Син Ольги.

147 Чалий Сава (? — 1741) — польський сотник, що служив у польського магната і під час піднесення гайдамацького руху в 1734 р. перейшов на бік гайдамаків, але коли повстання було придушене, знову повернувся на бік шляхти. В 1741 р. був убитий як зрадник Гнатом Голим, видатним ватажком гайдамацького руху.

148 Федір Безрідний — герой народної думи, перший запис якої був зроблений близько 1810 р.; відомо приблизно 20 варіантів.

149 «Не спішіть,каже Біда слово...» — цитовані рядки в «Запорожской старине»:

Ой не спішіть, — каже Біда слово, —

Ще буде час погинути,

Ще буде час ляхів звеселити,

Головки у полі зложити. /360/

150 ...разговор Ахиллеса с конями в «Илиаде»... — у 19-й пісні давньогрецького епосу «Іліада» є епізод, коли Ахіллес, збираючись у бій, щоб відплатити за смерть друга (Патрокла), звертається до своїх коней із проханням не залишати його на полі бою, як це було з Патроклом. Один із коней, Ксант, обіцяє виконати це прохання, але віщує йому смерть (див.: Іліада. К., 1978. С 329).

151 Калиновський Мартин (? — 1652) — польський магнат, великий коронний гетьман, володар великих земель в Україні. Загинув у Батозькій битві 1652 р. Під час Корсунської битви 1648 р. потрапив у полон до козаків.

152 Фура (укр. хура) — навантажений віз або сани.

153 Слобідська Україна — територія в складі Російської держави в XVII — XVIII ст., до якої входили землі теперішніх Харківської й частини Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької, Курської областей.

154 «Боже! День добрий тобі!..» — цитова-ні два перші рядки в збірці Вацлава з Олеська читаються:

Боже, дай день добрий тобі,

Вона руки дає обі...

155 «Не нажилася, негідна...» — наведені 8 рядків пісні в збірці Вацлава з Олеська розбиті на 2 строфи по 4 рядки в кожній, причому першою йде «Буду, мила, тя різати...».

156 Каньовський (Потоцький) Микола — великий польський магнат у Галичині та на Правобережній Україні у 50 — 70-ті роки XVIII ст., відзначався надзвичайною жорстокістю, свавіллям і самодурством.

157 Пуганое Омелян Іванович (бл. 1742 — 1775) — керівник селянської війни в Росії, донський козак; народ склав про нього багато переказів та пісень.

158 «..а я знаю, що робити...» — наведені рядки в збірці Вацлава з Олеська читаються:

Ой я знаю, пане-брате, як би їх ужити,

Молодого того пана до стінки прибити.

Ой прибити руки, ноги, ще між плечима...

159 Гонта Іван (? — 1768) — один із керівників народного повстання 1768 р. — Коліївщини. Служив у магната Потоцького в Умані сотником надвірних козаків, але перейшов на бік повстанців до загону М. Залізняка.

160 Железняк — мається на увазі Максим Залізняк (нар. на початку 40-х років XVIII ст. — ?) — запорізький козак, один з керівників Коліївщини.

161 Лісовський Олександр-Юзеф — ватажок нерегулярної польської кавалерії, сформованої на початку XVII ст. в часи війни Сигізмунда III проти Російської держави. На ім’я ватажка загони називались лісовички, вони воювали як рухливі загони найманого польського війська. Після 1635 — 1636 рр. були розпущені.

162 Сапега Павло Ян (1600 — 1665) — великий литовський магнат, учасник воєнних дій польського війська під час визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр.

163 ...в войске Тушинского? — тут ідеться про Лжедмитрія II (? — 1610), прозваного «Тушинский вор», політичного авантюриста, який видавав себе за сина Івана Грозного — Дмитрія. У його війську були люди різних станів і національностей. У 1608 р. намагався захопити Москву, але змушений був відступити до села Тушина — звідси й прізвисько Тушинський.

164 Бутурлук — історична постать, у думах — Бутурлак — уособлення того, хто став на бік турків, потурчився.

165 Царгород — давня назва м. Константинополя.

166 В Галиции поют о каком-то Романе... — вся пісня «Ой поїхав Романонько» надрукована в збірці Жеготи Паулі (т. I, с. 173 — 177). Цитовані М. Костомаровим два рядки — на с. 176.

167 Олексій Михайлович (1629 — 1676) — російський цар (1645 — 1676). Батько Петра І. /361/

168 Шереметьєв Борис Петрович (1652 — 1719) — російський військовий діяч і дипломат, фельдмаршал, брав участь у Полтавській битві 1709 р. Про нього збереглося в народі кілька пісень.

169 ...песня о разбитии под Конотопом... — очевидно, мається на увазі пісня «Под Конотопом, под городом» (вперше надрукована 1818 р.), в якій ідеться про битву 1659 р. між об’єднаними силами кримських татар та польської шляхти і російським військом під Конотопом, де росіяни зазнали поразки (див.: Народные исторические песни, М.; Л., 1962. С. 159 — 163 та 343).

170 Ушкуйник — у давній Русі вільна людина, розбійник, що з ватагою пересувався на великих човнах — ушкуях.

171 Дмитрій Іванович — Дмитрій Донськой (1350 — 1389) — великий князь московський (з 1359 р.). На чолі об’єднаних військ розгромив татарське військо Мамая на Куликовому полі в 1380 р.

172 Василій (І) Дмитрійович (1371 — 1425) — великий князь московський (1389 — 1425). Зміцнював зв’язки з Литовським великим князівством для спільної боротьби проти татар.

173 ...эпохою падения великого Новгорода... — мається на увазі антифеодальний виступ міського населення м. Новгорода в середині березня 1650 р., яке було придушене царськими військами у квітні, після цього Новгород утратив свою вільність.

174 Яїк — давня назва річки Урал.

175 Мунгальські улуси — монгольські поселення.

176 Карл XII (1682 — 1718) — шведський король.

177 Краснощоков Іван Матвійович (роки життя невідомі) — бригадир донського козачого війська, під час російсько-шведської війни у серпні 1742 р. тяжко пораненим потрапив у полон, де й помер. Збереглося про нього кілька пісень (див.: Народные исторические песни. С. 239 — 242, 365 — 366, 371).

178 Семилітня війна — війна 1756 — 1763 рр. між Пруссією, Англією та Португалією, з одного боку, й Австрією, Росією, Францією, Швецією, Іспанією та іншими державами — з другого. У війні брав участь Карл XII.

179 Хвалинське море — давня назва Каспійського моря.

180 ...Срезневский по возвращении своем из путешествия в славянские земли... — I. I. Срезневський у 1839 — 1842 рр. перебував у науковому відрядженні в Чехії, Моравії, Хорватії, Чорногорії, Далмації, де вивчав слов’янські мови, літератури та фольклор. З приводу від’їзду вченого М. І. Костомаров написав вірш «І. І. Срезневському при од’їзді його на чужину».













СЛАВЯНСКАЯ МИФОЛОГИЯ


Вперше надруковано окремим виданням: Славянская мифология. Сочинение Николая Костомарова. Извлечение из лекций, читанных в университете Св. Владимира во второй половине 1846 г. К., 1847.

Друкується за виданням: Етнографічні писання Костомарова, зібрані заходом Академічної комісії української історіографії/За ред. акад. М. Грушевського. [К.], 1930. С. 203 — 240.


1 Судьба — Тіхе, Тіха, Тюхе — в давньогрецькій міфології спочатку богиня випадку, в історичні часи — богиня долі, щастя.

2 Альфатер — Альфьодр (буквально: батько всього, «Всебатько») — одне з численних імен Одіна, верховного бога скандинавської міфології (повний перелік його імен міститься в «Промовах Гримнира» — див. «Старшу Едду»).

3 Прокопій Кесарійський (між 490 і 507 — після 562) — візантійський письменник, історик, автор «Історії війн Юстініана» (у 8 книгах). 5 — 7-а книги присвячені війнам візантійців з остготами; на ці книги посилається М. Костомаров. Див.: Прокопий Кесарийский. Война с готами. М., 1950.

4 Гельмольд (бл. 1125 — після 1177) — німецький священик, місіонер /362/ із Гольштейна, автор «Слов’янської хроніки» — одного з найголовніших джерел з історії полабських слов’ян. Див.: Гельмольд. Славянская хроника. М., 1963.

5 Св. Оттон Бамберзький (бл. 1060 — 1139) — німецький церковний діяч, з 1102 р. єпископ Бамберзький. У 1124 — 1125 та 1128 — 1129 рр. очолив католицькі місії в Західне Помор’я з метою християнізації поморських слов’ян. Канонізований 1189 р. Три монахи — Ебо, Герборд і невідомий прифлінгенський монах — описали біографію Оттона (у формі «Житія»); ця пам’ятка є одним із головних джерел з історії поморських слов’ян.

6 Нестор (XI — поч. XII ст.) — давньоруський письменник, інок Києво-Печерського монастиря; літопис Нестора — «Повість минулих літ» (бл. 1113).

7 Еманація — релігійно-філософське поняття, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу.

8 Гануш Ігнатій-Ян (1812 — 1869) — чеський учений, професор філософії у Львові, Ольмюці, Празі, дослідник слов’янської міфології. М. Костомаров посилається на його німецькомовну працю 1842 р. «Вивчення слов’янського міфа».

9 Пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою.

10 Вчення Зенд-Авести — зороастризм (парсизм) — релігія, поширена в давнину й за середньовіччя в ряді країн Близького та Середнього Сходу й частково в Індії та Ірані. Філософською основою вчення є дуалістична ідея вічної боротьби добра і зла, назва походить від імені напівміфічного засновника пророка Заратуштри (Зороастра), зібрання священних текстів зороастризму — «Авеста» (III — VII ст.). Феруани (фраварти, фраваші, франи) й ізеди (язати) — класи божеств і духів-помічників.

11 Іпатїівський літопис — Іпатіївський список «Повісті минулих літ» Нестора, в основі якого третя редакція «Повісті», переписана на початку XV ст. у північноруських землях із волинського оригіналу. Список виявлено в костромському Іпатіївському монастирі, «Повість» у ньому доведено до 1117 р. й продовжено Київським (XII ст.) та Галицько-Волинським (XIII ст.) літописами.

12 Дітмар (Тітмар) Мерзебурзький (975 — 1018) — кафедральний клірик у Бремені, автор хроніки, написаної в межах 1012 — 1018 рр. і вперше виданої 1586 р. у Франкфурті; в хроніці є згадки про Київську Русь.

13 Адам Бременський (? — після 1081) — північногерманський хроніст, автор праці «Діяння єпископів Гамбурзької церкви» (бл. 1075 р., в 4 книгах) — важливого джерела з історії та культури скандинавів і західних слов’ян, а також слов’яно-германських відносин.

14 Саксонська хроніка — перша прозаїчна хроніка німецькою мовою, написана в Нижній Саксонії на початку ХНІ ст., охоплює події всесвітньої історії до 1248 р.

15 Любельська (Любецька) хроніка — очевидно, «Слов’янська хроніка», яку Гельмольд у Передмові до книги 1 присвятив Любецькому єпископству. «Слов’янська хроніка» була продовжена абатом Любецької церкви Арнольдом, який доводить опис подій до 1209 р. Можливо, М. Костомаров мав на увазі другий із трьох списків «Слов’янської хроніки», XV ст. (оригінал не зберігся), що знаходиться в Любецькій бібліотеці.

16 Вацерад — вигаданий автор чеських глос, що нібито відносились до XII ст. у латинському рукописі «Mater verborum» (буквально: мати слів). Ця праця, авторство якої приписується єпископу Соломону (? — 920), у Чехії була переписана з унесенням деяких чеських глос. Згодом було доведено, що ім’я Вацерад, більшість глос, зокрема всі міфологічні без винятку, — підробка.

17 Марс — первісно італійський бог родючості, рослинності й дикої природи, пізніше ототожнений з грецьким Аресом, сином Зевса і Гери, спочатку богом бур і блискавок, пізніше богом війни. /363/

18 Зенди — вжито в розумінні: зороастрійці.

19 Аполлон — Феб — у грецькій міфології син Зевса і Лето, брат Артеміди, батько Орфея, Ліка й Асклепія, один із головних богів Олімпійського пантеону, який об’єднував архаїчні та хтонічні риси догрецького й малоазійського розвитку (звідси характерна діалектика темного й світлого начал). Етимологія самого імені затемнена, образ неіндоєвропейського походження. Основні функції: стріловержець, губитель і цілитель, віщун, охоронець космічної й людської гармонії, покровитель мистецтв тощо; образ об’єднує небо, землю й підземний світ.

20 Саксон Граматик (1140 — бл. 1208) — датський історик-хроніст, автор праці «Діяння данів», закінченої 1208 р. й опублікованої 1514 р.

21 Се. Віт — історичний факт, пов’язаний з іменем цього християнського мученика, в «Слов’янській хроніці» Гельмольда дістав принципово іншу ідеологічну оцінку, ніж у М. Костомарова: «Стара легенда оповідає, що Людовик, син Карла, пожалував колись землю руян св. Віту в Корвеї, оскільки сам був засновником цього монастиря. Проповідники, які вийшли звідти, як оповідають, навернули народ руян, або ранів, до віри й заклали там храм на честь мученика св. Віта, якого вшановує ця земля. Після того ж як рани, вони ж руяни, при зміні обставин відійшли від світла істини, серед них виник забобон, гірший, ніж раніше, оскільки св. Віта, якого ми визнаємо слугою Божим, рани почали вшановувати як Бога, спорудили на його честь величезного ідола й служили творінню більше, ніж творцю» (с. 236).

22 Людовик Благочестивий (778 — 840) — франкський імператор з 814 р., син Карла Великого.

23 Іллірійські слов’яни — слов’янські племена, що з VI ст. почали заселяти Іллірію, історичну область у північно-західній частині Балканського півострова, згодом утворивши на її території ряд держав.

24 Князь Венцеслав, Вацлав Святий — герцог чеський, ревний поборник християнізації Чехії, збудував у Празі церкву Св. Віта. 936 р. був убитий братом-язичником і його прихильниками. «Московский вестник» за 1829 р. опублікував «Житие» Св. кн. Вацлава (Вячеслава).

25 Оттон I Великий (936 — 973) — германський імператор з 962 р. Вжиток цього імені в даному контексті — анахронізм; очевидно, мається на увазі Оттонів батько Генріх І Птахолов (перший представник Саксонської династії на германському престолі — 919 — 936), з яким кн. Венцеслав підтримував дружні стосунки.

26 Шафарик Павло Йосеф (1795 — 1861) — чеський і словацький учений, громадський діяч, професор Празького університету; один із фундаторів методу порівняльного вивчення слов’янських мов. М. Костомаров посилається на його працю «Слов’янські старожитності». Див.: Шафарик П. Й. Славянские древности. М., 1838.

27 Мітра — у ведичній міфології бог, пов’язаний з угодою, людьми, сонцем; йому присвячено один із гімнів «Рігведи» (III 59).

28 Деви — в іранській міфології злі духи, що протиставляються добрим — ахурам.

29 Крейцер Фрідріх (1771 — 1858) — німецький філолог, професор у Гейдельберзі; його основна праця — «Символіка і міфологія давніх народів, насамперед греків» (1810 — 1824); на цю працю неодноразово посилається М. Костомаров.

30 Гаммер (Хаммер) Пургшталь (1774 — 1856) — австрійський сходознавець і дипломат.

31 Вакх — Бахус (лат.) — Діоніс (гр.) — в античній міфології бог рослинності, родючості, вологи, покровитель вина й виноробства.

32 Одін — верховний бог скандинавської міфології, бог війни, відповідальний за перемоги та поразки, покровитель героїв і поетів (скальдів); наділений також рисами хтонічного демона (зокрема, серед його функцій — шаманське посередництво між богами і людьми). /364/

33 Юпітер — італійський бог неба й атмосферних явищ, громовержець, творець достатку, врожайності, перемоги, зцілення, охоронець порядку, вірності, чистоти, верховний цар богів і людей. Ототожнювався із Зевсом.

34 Платон (427 — 347) — давньогрецький філософ і письменник, учень Сократа, засновник Академії в Афінах (бл. 387), автор понад 30 філософських діалогів. Див.: Платон. Сочинения: В 3 т. М., 1968 — 1972.

35 Гвагніні (Гваньїні) Олександр (1538 — 1614) — польський хроніст італійського походження. Автор твору «Опис усієї країни, підпорядкованої царю Московії», в якому наведені історико-географічні відомості про Польщу, Литву, Україну, Білорусію. Цей твір був виданий латинською мовою 1581 р. й німецькою 1582 р.; М. Костомаров посилається на його польський переклад.

36 Jovi Sancti Beroni tonanti (лат.) — Юпітеру Святому Перуну Громовержцю.

37 bono Deo Beroni (лат.) — доброму богу Перуну.

38 Вагри — плем’я полабських слов’ян, які заселяли область між Балтійським морем, рікою Трнавою та озером Фемарт (так звану Вагрію). Бл. 1140 р., після захоплення Вагрії графством Гольштейн, вагри були знищені або понімечені.

39 Добровський Йосеф (1753 — 1829) — чеський славіст, один із фундаторів слов’янознавства, діяч чеського Відродження; автор історичних, фольклористичних, літературознавчих, мовознавчих праць та праць з вивчення давніх пам’яток; укладач наукових збірників «Slavin» і «Slovanka», до яких увійшли матеріали з етнографії, міфології, історії, літератури і мов слов’ян; на перший із цих збірників посилається М. Костомаров.

40 Бандке (Бандтке) Георгій-Саму’іл (1769 — 1835) — польський історик і бібліограф. М. Костомаров посилається на найважливіший із його творів — «Історія народу польського» (1810).

41 Тримурті (буквально: троїстий образ) — індуїстська божественна тріада — Брахма, Вішну та Шіва, які осмислюються в онтологічній і функціональній єдності. Брахма є найвище божество, яке відкриває тріаду. Як творець всесвіту, Брахма протистоїть Вішну, який зберігає всесвіт, та Шіві, який його руйнує.

42 si quando lux festa venisset (лат.) — якби (нехай би) коли-небудь святкове світло прийшло.

43 Belino divi, Belino Apollino (лат.) — Беліну богу, Беліну Аполлону.

44 Кельти — група індоєвропейських народів, континентальних і острівних, що населяли Західну Європу в І тисячолітті до н. е.

45 Геркулес (лат.) — Геракл (гр.) — син Зевса й Алкмени, найпопулярніший із грецьких героїв. Цикл переказів про Геракла поступово зростав, йому приписувалися подвиги героїв інших народів, передусім фінікійців та єгиптян.

46 ver (лат.) — весна.

47 continere (лат.) — тримати, утримувати, затримувати, обмежувати. Втім, М. Костомаров у даному контексті акцентує увагу не на конкретному лексичному значенні латинського дієслова, а на специфічній словотворчій моделі.

48 Horos (лат.) — Гор (Хор) — у єгипетській міфології божество, втілене в соколі, син Осіріса й Ісіди, основні функції якого — помста за вбитого батька, покровительство фараонам, боротьба з силами мороку.

49 Осіріс (Озіріс) — у єгипетській міфології бог продуктивних сил природи, що циклічно вмирає й народжується, цар загробного світу, старший син бога землі Геба й богині неба Нут, брат і чоловік Ісіди, вбитий своїм братом Сетом.

50 Сім Амшіспандів — Амеша Спента — в іранській міфології сім добрих духів на чолі з Ахурамаздою, верховним божеством зороастрійського й ахеменідського пантеонів.

51 Гарпократ — Гор-Па-Херд — грецька транскрипція одного з єгипетських епітетів бога Гора. /365/

52 Нарушевич Адам Станіслав (1733 — 1796) — польський поет, історик, діяч польського Просвітництва. М. Костомаров посилається на його працю «Історія народу польського» (Варшава, 1780 — 1786).

53 Стрийковський Мацей (бл. 1547 — 1582) — польський історик і поет. Автор «Хроніки польської, литовської, жмудської і всієї Русі» (доведена до 1572 р., надрукована вперше 1582 р. в Кенігсберзі).

54 Кромер Марціан (1512 — 1589) — польський історик і церковний діяч, з 1579 р. — єпископ. Автор історичної хроніки Польщі з найдавніших часів до 1505 р. (латиномовне видання 1555 р., польськомовне 1611 р.).

55 Бельські — польські історики та письменники XVI ст. Марціан Бельський (1495 — 1575) — автор перших історичних творів польською мовою: «Всесвітня хроніка» (1551), «Життєпис філософів» (1535), «Лицарська справа» (1569). Його син, Йоахім Бельський (бл. 1540 — 1599) переробив і доповнив матеріали батька, створивши «Хроніку Польщі» (1597).

56 Густинський літопис («Кройника...») — анонімна пам’ятка української історіографічної літератури першої половини XVII ст. Відомий у кількох копіях, основну з яких переписав 1670 р. в Густинському монастирі під Прилуками ієромонах Михайло Лосицький. Імовірно, що Густинський літопис уклав бл. 1623 — 1627 рр. у Густинському монастирі Захарія Копистенський. Літопис розповідає про історію України від часів Київської Русі до 1597 р. включно.

57 Длугош Ян (1415 — 1480) — польський історик і дипломат, церковний діяч, із 1480 р. — львівський архієпископ. Головна його праця — «Історія Польщі» (в 12 книгах, латиною), доведена до 1480 р. Див.: Длугош Ян. Грюнвальдская битва. М.; Л., 1962.

58 Пеласги — догрецьке населення Давньої Греції.

59 Церера — Керера — в античній міфології богиня родючості та хліборобства, ототожнювана з Деметрою.

60 Венера — первісно римська богиня садів. З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір’ю Афродітою й стала не лише богинею вроди і кохання, а й покровителькою римлян.

61 Св. Людмила — дружина християнського князя Чехії Боривого, бабуся Св. кн. Вацлава. 927 р. прийняла мученицьку смерть від язичників. Пам’ять її вшановується 16 вересня, відомості про неї містяться в «Житії» Св. кн. Вацлава (Вячеслава).

62 Латона (лат.) — Лето (гр.) — дочка титана Кея та Феби, мати Аполлона й Артеміди. Вважалася помічницею при пологах та опікункою здоров’я новонароджених, тому її ототожнювали з Ілітією. Іноді вона насилала неплідність і руйнувала сім’ю.

63 Діана — римська богиня рослинності, ототожнена з грецькою Артемідою.

64 Бгавані — Бхагаваті (благодатна, володарка долі) — дравідська богиня, культ якої поширений на Малабарському узбережжі Індії, є нищителькою й покровителькою хвороб.

65 Лакшімі — Лакшмі (добра ознака, щастя, краса) — в індійській міфології дружина Вішну, богиня щастя, багатства і краси. Інше її ім’я — Шрі (процвітання, щастя, слава).

66 Ізіда — Ісіда — одне з головних божеств єгипетської міфології, за найдавнішими міфами — дочка богині неба Нут і бога землі Геба (або бога сонця Ра), за пізнішими — сестра й дружина бога Осіріса, богиня родючості й материнства.

67 Цібела — Кібела — первісно фрігійська богиня, уособлення матеріземлі, яку шанували в більшій частині областей Малої Азії. Кібелу називали ще Великою Матір’ю, Матір’ю богів і всього живого, яка відроджує померлу природу й дарує родючість. Через грецькі колонії з Малої Азії культ Кібели рано проник у Грецію, де богиня ототожнювалася з Реєю. В Римі культ Кібели злився з культом місцевої богині Опс. /366/

68 Megalesia (лат.), Мегалезії — римські свята на честь Великої (богині Кібели), святкувались у квітні.

69 Мілітта — за Геродотом, ассірійська Афродіта.

70 Гера — стародорійське божество, в пізніших міфах — старша дочка Кроноса та Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра й дружина Зевса, цариця богів, охоронниця шлюбу й подружнього кохання, покровителька жінок, помічниця вагітних і породіль. Римляни ототожнювали Геру з Юноною.

71 Афродіта — одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. Під впливом фінікійського пантеону Афродіта зближується з Астартою і стає богинею пристрасті й хтивості; в Римі вона ототожнювалася з Венерою.

72 Мінерва — римська богиня, покровителька письменства, мистецтва й ремесла, пізніше ототожнена з Афіною.

73 Ілітія — в давньогрецькій міфології богиня дітонародження, дочка Зевса і Гери, уособлення рятівної або ворожої сили при пологах. Часом ототожнювалася з Герою або Артемідою, а в Єгипті — з богинями Баст та Ісідою.

74 Фрігія — Фрігг — у германо-скандинавській міфології богиня шлюбу, кохання, сімейного вогнища, дітонародження, дружина Одіна. Фрігг близька до Фреї — богині родючості, любові, краси.

75 mater tellus (лат.) — римська богиня Мати-Земля.

76 ..Лилит, Палилия классической мифологии... — в даному контексті доволі важко зрозуміти, що мав на увазі М. Костомаров. Ліліт — в іудейській демонології злий дух, звичайно жіночої статі; ця істота оволодіває чоловіками проти їхньої волі з метою дітонародження і водночас шкодить людському дітонародженню. Ліліт часом ототожнюється з царицею Савською; за іншим переказом Ліліт була першою дружиною Адама. Палілії (парілії) — свято на честь Палес — давньоітальської богині, покровительки пастухів і худоби, яку вшановували то в жіночій, то в чоловічій іпостасі. Палілії відзначали 21 квітня.

77 Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120 ) — римський історик і письменник. У 97 р. був консулом, у 112 — 113 рр. — проконсулом Азії. Головні твори: «Історія» (дійшло 4 книги з 14) та «Аннали» (дійшло неповних 12 книг із 16) — написані між 105 — 120 рр. Інші твори: «Життєпис Агріколи» (97), «Германія» (97 — 98), «Діалог про ораторів» (між 102 — 105). Див.: Тацит Публий Корнелий. Сочинения: В 2 т. Л., 1970; Кнабе Г. С. Корнелий Тацит. М., 1981.

78 άρσενόθηλος (гр.) — пор.: άρσενεκεοθήλυκος гермафродит.

79 Крішна — в індійській міфології син’Васудеви і Деваки, аватара (земне втілення) Вішну. Образ багатозначний, у ньому злилися різні міфологічні й, можливо, історичні прототипи. За своєю природою Крішна насамперед захисник, рятівник, визволитель, але він не позбавлений і темних ознак. Наприклад, у міфології буддистів Крішна є проводирем чорних демонів, ворогів Будди.

80 Аттіс — у грецькій міфології бог фрігійського походження, пов’язаний з оргаїстичним культом Великої Матері богів Кібели. В культі Аттіса оргіазм плодючості і його аскетичне самообмеження взаємопоєднані.

81 Учення Орфеєве — орфізм. Це релігійно-містичне вчення виникло в Греції у VIII ст. до н. е., його засновником вважається уславлений міфічний співець і поет Орфей. Орфізм, як і міф про Орфея, тісно пов’язаний із культами Діоніса, Деметри та зі старосхідними, особливо єгипетськими, уявленнями. Світоглядно орфізм близький до Гесіода, ритуали орфізму багато в чому наслідують хліборобську магію. Орфізм включає комплекс ідей про тіло й душу, а також ряд теорій про походження світу (космогоній) та богів (теогоній). Зокрема, М. Костомаров переказує версію орфіка Дамаскія про воду як першооснову буття. /367/

82 Страбон (64 або 63 до н. е. — 23 або 24 н. є.) — давньогрецький географ та історик, автор «Географії» (в 17 книгах). В 11 — 14-й книгах наводяться факти з побуту скіфів і роксоланів, згадується про Боспорську державу тощо (див.: Страбон. География. Л., 1964).

83 ...миссионер христианства Рейнберн... — напевно, йдеться про шостого альденбурзького єпископа Регінберта (Рейнберта, бл. 992 — 1013 або 1014). Див. згадане видання «Слов’янської хроніки» Гельмольда (с. 67,155, 262).

84 Козьма Празький (бл. 1045 — 1125) — перший чеський хроніст, декан собору св. Віта в Празі (з 1110 р.), автор «Чеської хроніки» (1125 р., латинською мовою).

85 Житіє Костянтина Муромського — пам’ятка агіографічної літератури XVI ст.; повна назва твору: «Житие Константина Муромского князя и его сыновей Михаила и Федора» (див.: Памятники старинной русской литературы, издаваемые графом Григорием Кушелевым-Безбородко. СПб., 1860. Вып. 1).

86 Григорій Богослов — Григорій Назіанзін (бл. 330 — бл. 390) — ранньовізантійський письменник, церковний діяч, мислитель, представник патристики. Єпископ назіанзінський і певний час константинопольський, канонізований православною церквою. Автор поем, гімнів, епіграм, полемічних промов проти імператора Юліана, а також прозаїчних панегіриків (див.: Памятники византийской литературы IV — IX вв. М., 1968).

87 Церковный устав князя Владимира — як відомо з історії, київський князь Володимир Святославич видав кліру Десятинної церкви «підтвердну грамоту», за якою визначалися прибутки й судові права церкви тощо. Пізніше ця грамота була взята за основу церковного статуту князя Володимира Мономаха. В історичних працях згадується й інший документ — «Правило о церковныхъ людЂхъ и о десятинахъ и судахъ епископскихъ и о мЂрЂлЂхъ градскихъ». Цей документ являє собою історичний запис про те, що зробив князь Володимир для церкви й що подальші князі додали. Особисто Володимир Святославич церковних уставів ніколи не складав.

88 «Краледворський рукопис» — збірка поем і віршів, яку 1819 р. опублікували В. Танка і Й. Лінда, видавши її за оригінальні пам’ятки старочеської поезії.

89 Геката — давньогрецька богиня Місяця (в найдавнішу епоху), пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар. Культ Гекати як богині підземного царства зливається з культом Персефони; як і Артеміду, її вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців; як місячне божество вона іноді ототожнювалася із Селеною.

90 Амазонки — у давньогрецькій міфології жінки-войовниці, які не терпіли у своєму середовищі чоловіків. Стародавні письменники розрізняли азіатських, скіфських та африканських амазонок.

91 Кабіри (кавіри) — по-фінікійському «великі боги»; в античній міфології стародавні божества родючості, мореплавства і вогню. М. Костомаров називає їх «пеласгічними», оскільки деякі вчені вважають, що культ кабірів бере початок від пеласгів, хоча є прибічники семітського походження культу, який мав характер містерій. В історичний час культ кабірів як божеств урожаю на Самотракі зливається з культом Деметри, на Лемносі їх вважали помічниками Гефеста, на інших грецьких островах ототожнювали з Діоскурами тощо.

92 Політеїзм — багатобожжя, поклоніння багатьом богам.

93 «Слово о полку Ігоревім» — анонімна пам’ятка давньоруської літератури кінця XII ст.

94 Дуалізм — філософське вчення, яке виходить із визнання двох першооснов світу — ідеального й матеріального (духу та матерії).

95 Локі — в скандинавській міфології бог із числа основної групи богів (на чолі з Одіном), який іноді ворогує з іншими богами, насміхається з них, /368/ виявляючи примхливо-недоброзичливу вдачу, хитрість і підступність. В образі Локі поєднуються коміко-демонічні риси, він являє собою негативний варіант культурного героя (позитивний — Одін) і міфологічного крутія-трікстера з виразним хтонічно-шаманським забарвленням. Локі також є двійником Одіна в космологічних та етіологічних міфах і його антиподом в есхатологічних.

96 Плутон — епітет Аїда як власника підземних скарбів — бог підземного світу, володар царства тіней померлих, син Кроноса і Реї, брат Зевса, Посейдона й Деметри, чоловік Персефони (Плутон у буквальному перекладі значить «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ). Плутонові також приписували якості бога родючості. У римлян грецьке ім’я Плутон поширилося досить пізно; Аїд у Римі ототожнювався з давньоітальським богом смерті й підземного царства Орком.

97 Тіфон (гр.) — могутній потворний велетень, уособлення вогненних руйнівних сил землі та її випарів; пізніше був ототожнений з єгипетським Сетом, богом смерті, спустошення, сонячного й місячного затемнення тощо.

98 Загревс (буквально з гр.: великий мисливець) — Загрей — у грецькій міфології одна з архаїчних іпостасей бога Діоніса. Образ Загревса увійшов до теогонії орфіків, які пов’язували з ним складну систему філософсько-міфологічних ідей.

99 Зевс — син Кроноса і Реї, верховний бог греків, цар і батько богів і людей. Його постійне місцеперебування — гірське пасмо Олімп.

100 Геба — богиня вічної молодості, вродлива дочка Зевса і Гери, дружина Геракла після його смерті й вознесіння на Олімп. У Римі Геба ототожнювалася з Ювентою.

101 Адоніс — у грецькій міфології божество фінікійсько-сірійського походження з яскраво вираженими рослинними функціями, пов’язаними з періодичним умиранням і відродженням природи. В міфі про Адоніса (історія його народження, виховання, кохання до нього Афродіти й Персефони та його передчасної смерті) і його культі відбилися давні матріархальні й хтонічні риси поклоніння великому жіночому божеству родючості й залежному від нього значно слабшому чоловічому кореляту; на них також простежується розгорнута символіка вічного кругообігу й гармонічного єднання життя і смерті в природі.

102 Макробій — платонік V ст., автор коментарів до «Сна Сціпіона» Цщерона і 7 книг «Сатурналій», де висловлюються ідеї, близькі до поглядів Плотіна. М. Костомаров посилається на першу книгу «Сатурналій».

103 Ієзекіїль — третій із числа великих пророків Ізраїлю, автор пророцької книги, яка включає 48 глав. Народився за часів царювання Іосії в Іудеї, належав до роду священнослужителів. Пророцьку діяльність почав іще до падіння Єрусалима, але вже у вавилонському полоні. 597 р. був вигнаний до Вавилона разом з іудейським царем та вельможами, жив і пророкував у єврейському поселенні Тель-Авів на р. Ховар близько 20 років, закінчив життя як мученик.

104 Теокріт — Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — давньогрецький поет з Александрії. Див.: Феокрит. Мосх. Бион. Идиллии и эпиграммы. М., 1958.

105 Оріон — беотійський велетень-красень, син Посейдона й океаніди Евріали (або самої Геї), уславився як мисливець, по смерті боги перетворили його на сузір’я. В міфах про Оріона відбилися мотиви зіткнення догрецького хтонічного велетня з олімпійським світом, елементи фетишистської магії (засліплення — зцілення від вогню) й пізньої казки.

106 Ілія — біблейський пророк (див. Першу та Другу Книги Царів), ревнитель культу Яхве як єдиного в Ізраїльському царстві, чудотворець, проповідник майбутнього від імені Бога. В образі Ілії превалюють легендарні міфопоетичні риси.

107 Німфи — в давньогрецькій міфології другорядні божества, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. /369/

108 Сирени — в давньогрецькій міфології морські істоти, що уособлювали чарівну, але оманливу морську гладінь, під якою криються гострі скелі й мілини; подорожніх мореплавців вони зваблювали чарівним співом і затягували в морську безодню.

109 Артеміда — в грецькій міфології богиня полювання, донька Зевса і Лето, її братом-близнюком є Аполлон. Первісно шанувалася як богиня тваринного та рослинного світу, а також помічниця породіль; однак класична Артеміда передусім богиня-діва, захисниця цноти й крім того покровителька молоді; шанували Артеміду і як богиню Місяця, ототожнюючи її з Гекатою. В римській міфології вона відома під ім’ям Діани.

110 Герберштейн Зігмунд (1486 — 1566) — німецький дипломат і мандрівник. Автор латиномовного твору «Записки про московські справи» (Відень, 1549).

111 Ібн-Фоцлан — Ібн-Фадлан Ахмед Ібн-Аббас — арабський мандрівник і письменник першої половини X ст., автор «Записок» (20-ті роки X ст.), в яких, зокрема, згадується про Русь — Україну, поганський побут русів тощо.

112 Фетишизм — одна з ранніх форм релігійних вірувань, поклоніння первісних народів фетишам — предметам неживої природи, нібито наділеним чудодійною силою.

113 Костянтин VII Порфірородний (Багрянородний, Порфірогеніт, 913 — 959) — візантійський імператор і письменник.

114 У брус — обрус, скатерть.

115 «Лібушин суд» — поема, що разом із «Краледворським рукописом» є нібито пам’яткою оригінальної старочеської поезії.

116 Ворожіння авгурів — ауспіції (лат.); поділялися на п’ять категорій: 1) за небесними знаменнями; 2) за криком і польотом птахів; 3) за дзьобанням зерна; 4) за поведінкою чотириногих тварин; 5) за будь-якими незвичайними подіями. Авгури — жерці-ворожбити.

117 Пенати (лат.) — боги — охоронці дому, родини в римській міфології; їхній культ пов’язаний з обожнюванням предків. Римляни шанували громадських і домашніх пенатів (останні інколи ототожнювалися з ларами). Пенати ототожнювалися і з Діоскурами (нерозлучними братами-близнюками Кастором і Полідевком).

118 Лев Діакон із Калої в Малій Азії — перебував при війську візантійського імператора Василія, бл. 990 р. почав писати «Історію» свого часу, в якій, зокрема, широко оповідає про війну київського князя Святослава з Візантією.

119 Метемпсихозис (гр., буквально: переселення душ) — релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь у формі потрійного випробування душі тілесним життям. Авторство вчення приписується орфікам, однак свідчення про нього беруть початок від пізніших джерел — Піндара, Платона.

120 Кадлубек Вікентій (? — 1223) — перший значний польський літописець, автор хроніки в 4 книгах, доведеної до 1203 р. Був настоятелем Сандомирського монастиря, потім єпископом у Кракові; 1764 р. прилічений католицькою церквою до числа блаженних.

121 Фаталізм — релігійно-ідеалістичний світогляд, який визнає панування над людиною й суспільством невідворотних ірраціональних сил, що нібито наперед визначають їхню долю.

122 Боплан Гійом Левассер де (бл. 1600 — 1673) — французький військовий інженер. У 1630 — 1648 рр. перебував на службі у польського уряду, керував спорудженням фортець на Наддніпрянщині. Повернувшись до Франції, 1651 р. видав ілюстровану малюнками й картами працю «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом із їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн».

123 Піст — за церковними правилами невживання скоромної (наприклад, м’ясної) їжі, а також період, протягом якого не вживається скоромна /370/ їжа. Піст обов’язково супроводжується системою обрядів духовного очищення (молитви, покаяння тощо). В даному контексті мається на увазі Великий піст, який триває щороку протягом семи тижнів перед Великоднем.

124 Беринда Памва (друга пол. XVI ст. — 1632) — діяч Львівського братства, письменник, видавець книг. Після 1616 р. перейшов працювати до Києва у Лаврську друкарню. Автор словника (Лексікон славеноросскій и имен тлъкованіє. К., 1627), віршів, перекладач.

125 ...Митрополит Кирилл в XVII веке... — анахронізм: має бути «в XIII ст.». З контексту випливає, що йдеться про київського митрополита Кирила II, якого іноді йменують Кирилом III і який був спочатку холмським єпископом, а десь із 1255 р. став київським митрополитом. Оскільки Київ був розорений татарами, Кирило II довго жив у Володимирі Суздальському, де в 1274 р. скликав собор; він є автором догматичного твору, який цитує М. Костомаров (див.: Правило Кирилла, митрополита русского//Русские достопамятности. 1815. Ч. 1. С 104 — 118).

126 Дреколій (заст.) — дрюк (дубина, палиця, кілок тощо), що вживається як зброя.

127 «Стоглав» (XVI ст.) — збірник рішень Стоглавого собору (церковноземський собор у Москві, 1551 р.), що складається зі 100 глав і являє собою кодекс правових норм внутрішнього життя духовенства і його взаємин з державою та суспільством.

128 Лінгам, лінга — в давньоіндійській міфології та різних течіях індуїзму символ божественної творчої сили, означення чоловічого дітородного органа. Поклоніння лінгаму як один із виявів фаллічного культу бере початок уже в протоіндійській цивілізації й засвідчене у «Рігведі»; воно знаходить паралелі в багатьох архаїчних культурах (Передньої Азії, Середземномор’я та ін.), включаючи конкретні типологічно спільні обряди (наприклад, весільні). Найбільшого поширення культ лінга набув у шіваїзмі (поклоніння лінгаму і жіночому символу — йоні — як символам Шіви й Парвати, його дружини).

129 Геродот (між 490 та 480 — бл. 426 до н. е.) — давньогрецький історик, «батько історії». Жив у Афінах, багато мандрував на Сході. Автор «Історії» (у 9 книгах), присвяченої східним державам, яка описує закони, звичаї й побут місцевого населення, історію греко-персидських воєн; твір включає також численні легендарно-міфологічні відступи. Див.: Геродот. История: В 9 кн. Л., 1972.

130 stuprum (лат.) — ганьба, безчестя.

131 Апіс — у давньоєгипетській міфології бог родючості в іпостасі бугая.

132 Майя — давньоіталійська богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (пор. рос. май). Іноді Майю вважали дружиною Вулкана, ототожнювали її з Бона Деа (Доброю Богинею), Фавною та ін., а пізніше — з грецькою Майєю, однією з плеяд, яку шанували як матір Меркурія (Гермеса).

133 arbor majatis (лат.) — травневе (рос. майское) дерево.

134 Лотос — символ творчої сили; структура квітки лотоса символізує взаємодію жіночого й чоловічого начал. В Індії символ лотоса, співвіднесений із жіночим дітородним органом — йоні, — персоніфікує богиню-матір, космічний лотос як творче лоно тощо.

135 Преосвященний Тихон Задонський (1724 — 1783) — ієрарх і духовний письменник. У даному контексті слід згадати його твір «Увещевание жителям Воронежа об уничтожении ежегодного празнества, называвшегося Ярило». Див. також: «Житіє иже во святых отца нашето Тихона, єпископа воронежского, всея Россіи чудотворца» (2-е изд. СПб., 1862).

136 Люстрація — очищення шляхом офірування — являє собою сукупність релігійно-містичних обрядів, спрямованих на охорону віруючих від хвороб та інших бід. /371/

137 П’ятдесятниця — християнське релігійне свято, пов’язане зі свідченням про зішестя Святого Духу на апостолів у 50-й день по Воскресінні Христовім. Див.: Дії святих апостолів, гл. 2.

138 Іоанн Предтеча і Хреститель Господень (Євангелії: від Матвія. 3:1; від Марка, 1:4; від Луки, 1:60 — 63; від Іоанна, 1:6) — за християнськими уявленнями, останній із числа пророків — провісників приходу Месії, безпосередній попередник Ісуса Христа.

139 «Синопсис, или краткое собраніє от разных лЂтописцев» — пам’ятка старожитньої української історіографії; перші три видання — К., 1674,1678, 1680 рр. — вийшли у світ із благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля. У «Синопсисі» зібрано відомості про найважливіші події, що відбувалися в східнослов’янських землях від найдавніших часів до 70-х років XVII ст.

140 Кохановський Ян (1530 — 1584) — польський поет. Див.: Кохановский Ян. Стихотворения. М., 1980.

141 Ходаковський — Доленга-Ходаковський Зоріан (справжнє ім’я — Чарноцький Адам, 1784 — 1825) — польський і український фольклорист, етнограф та археолог, член-кореспондент Товариства друзів наук у Варшаві з 1819 р., член петербурзького Вільного товариства любителів російської словесності з 1819 р., Московського товариства історії й старожитностей російських із 1820 р. (див.: Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. К., 1974).

142 Бальдур — Бальдр (давньоісландське Baldr, «пан») — у скандинавській міфології юний бог з асів, улюблений син Одіна і Фрігг, брат Хермода, чоловік Нанни, батько Форсети. Бальдра називають мудрим і сміливим, хоча фактично він являє собою пасивне, страдницьке божество, можливо, культову жертву.

143 Карл Великий (742 — 814) — франкський король з 768 р., з 800 р. — імператор (з династії Каролінгів). Його завоювання привели до утворення великої імперії, яка розпалася через деякий час після його смерті (за Верденською угодою 843 р.).

144 Овідій Публій Назон (43 до н. е. — бл. 18 н. е.) — римський поет. М. Костомаров посилається на його поему «Фасти» (у 6 книгах, незакінчена, бл. 1 — 8 рр. н. е.), яка являє собою виклад римської міфології та опис календарних римських релігійних свят.

145 Веста — римська богиня домашнього вогнища й родинного життя, що відповідає грецькій Гестії.

146 Михайло Всеволодович Чернігівський (1179 — 1246) — руський князь. У 20-ті роки XIII ст. княжив у Новгороді, з 1238 р. — великий князь Київський. Під час наступу монголо-татарських військ утік в Угорщину, згодом повернувся на Русь. Убитий у Золотій Орді.

147 Батий — Бату (1208 — 1255) — монгольський хан, онук Чингісхана. Очолив загальномонгольський похід у Східну й Центральну Європу в 1236 — 1243 рр., з 1243 р. — хан Золотої Орди.

148 Іаків Чорноризець — вважають, що Іаків Мніх жив у другій половині XI ст., був ченцем Києво-Печерського монастиря. Йому приписують авторство житій (зокрема, Володимира й Ольги, Бориса та Гліба), посланій.

149 Іоанн II (? — 1089) — київський митрополит із 1077 р. до смерті, грек за походженням. Автор послання до Іакова Чорноризця й канонічного твору.

150 Natales Solis invicti (лат.) — Народний Непереможного Сонця.

151 Св. Августин (Блаженний Аврелій, 354 — 430) — християнський письменник, представник латиномовної патристики. Головні твори: «Сповідь», «Про Місто Боже», «Про Трійцю» (див.: Августин. Творения: В 7 ч. К., 1901 — 1912).

152 Олафова сага — «Сага про Олафа Трюггвасона» (див.: Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Т. 25); автором цього твору, який входить до «Гейм-/372/скрінгли», збірки «королівських саг», вважається видатний ісландський письменник першої половини XII ст. Сноррі Стурлусон. Олаф Трюггвасон — історична особа, норвезький король, який, за переказом, виховувався у Новгороді серед варягів. Норвегією він заволодів 995 р., ревно насаджував християнство; убитий 100 р. в бою поблизу Свольдера. Сага — давньоісландська прозаїчна оповідь; саги збереглися в записах другої половини XII — XIV ст.; вони поділяються на три групи: «Саги давніх часів», «Королівські саги», «Родові саги». Чимало саг містять руські мотиви й алюзії, зазначена «Сага про Олафа Трюггвасона» посідає серед них одне з чільних місць. Див. також: Лященко А. І. Сага про Олафа Трюггвасона й літописне оповідання про Ольгу // Україна. 1926. № 4; Рыдзевская Е. А. Легенда о князе Владимире в саге об Олафе Трюггвасоне // Труды отдела древнерусской литературы. М.; Л., 1935. Т. 2.

153 Гардарікія — так у сагах називалася Давня Русь.

154 Сімаргл — останній бог язичницького пантеону київського князя Володимира Святославовича; значення його малозрозуміле. Одні вчені вважають його запозиченим з іранської міфології (пор.: Сімург — віщий птах), інші трактують його як персонаж, який об’єднує всіх сімох богів пантеону.

155 Боян — у східнослов’янській міфології епічний поет-співець. Крім «Слова о полку Ігоревім», де Боян згадується як історичний співець XI ст., його ім’я зустрічається в написах Софії Київської та в Новгородському літописі.

156 Сабінін Стефан Карпович (1789 — 1863) — духовний письменник і археолог, який опублікував чимало історичних та археологічних праць у часописі «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете» (виходив у Москві в 1845 — 1848 та 1858 — 1918 рр.).

157 Дій — Зевс.

158 Глинка Григорій Андрійович (1774 — 1818) — автор праці «Древняя религия славян» (Митава, 1804).

159 Руссов Степан Васильович (? — 1842) — історик, автор праці «Опыт об идолах, Владимиром в Киеве поставленных» (СПб., 1824).

160 Вельтман Олександр Фомич (1780 — 1860) — письменник-романіст і археолог, автор праці «Древние славянские собственные имена» (М., 1840).

161 Власій (? — 287 або 316) — святий, епископ Севастії (в Кападокії). Пам’ять його православна церква вшановує 11 (католицька — 3) лютого. На цього святого переносилися риси язичницького бога Велеса.

162 Колономінація — в даному контексті має бути: алономінація, алонім — друге найменування, друге ім’я.













НЕСКОЛЬКО СЛОВ О СЛАВЯНО-РУССКОЙ МИФОЛОГИИ В ЯЗЫЧЕСКОМ ПЕРИОДЕ, ПРЕИМУЩЕСТВЕННО В СВЯЗИ С НАРОДНОЮ ПОЭЗИЕЮ


Вперше опубліковано: Русские древности / Под ред. В. Прохорова. 1872. Кн. 1. С. 1 — 24. Частину примірників цієї статті зброшуровано у виданні під титулом: Христианские древности и археология / Под ред. В. Прохорова. 1872. Кн. 1.

Друкується за виданням: Етнографічні писання Костомарова... С. 283 — 298.


1 Елізіум — Елісій, Елізій, Єлисейські поля — в античній міфології частина потойбічного світу, де по смерті перебувають душі блаженних і праведників; чудесна країна вічної весни на крайньому заході землі, де немає хвороб, страждань, панує вічний мир. Уявлення про Елізіум виникло, напевно, під впливом єгипетської релігії і злилося з уявленням про «острови блаженних». Багато рис із міфа про Елізіум використало християнство, створюючи картину раю. /373/

2 Тартар — за уявленнями давніх греків, віддалені місця Аїда, царства мертвих, що містилося на краю світу або під землею, де карають грішників.

3 Посейдон — племінний бог іонійців, згодом усієї Давньої Греції, син Кроноса і Реї, брат Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловік Амфітріти. Посейдона шанували як бога землі, води, конярства, будівництва; пізніше він (як Нептун у римлян) став головним богом моря й мореплавства.

4 Ігор (? — 945) — великий князь київський із 912 р. В 941 та 944 рр. очолив походи на Константинополь, унаслідок чого 944 р. було укладено договір між Руссю і Візантією, який забезпечував інтереси Русі на Чорному морі. Убитий під час древлянського повстання (цей епізод наводиться в «Повісті минулих літ»).

5 Буслаев Федір Іванович (1818 — 1897) — російський філолог і мистецтвознавець, академік Петербурзької Академії наук із 1860 р., в 1847 — 1881 рр. — професор Московського університету. Автор досліджень з мовознавства, літературознавства, мистецтвознавства, міфології й фольклористики (див.: Буслаев Ф. И. Сочинения: В 3 т. СПб.; Л., 1908 — 1930).

6 Київський літопис — одна з найдавніших історичних і літературних пам’яток Київської Русі, частина «Літопису Руського» за Іпатіївським списком, що продовжує «Повість минулих літ» і передує Галицько-Волинському літописові. Охоплює події 1118 — 1200 рр. і являє собою зведення різнорідних матеріалів без прямих посилань на авторів, які 1199 р. чи пізніше упорядкував у Видубецькому монастирі ігумен Мойсей. Серед авторів Київського літопису називають боярина Петра Бориславича та києво-печерського ігумена Полікарпа.

7 Різдво Христове — християнське свято народження Ісуса Христа, яке за католицькою традицією святкується 25 грудня, а за православною — 7 січня. Пророкування Різдва Христового — важливий мотив Старого Завіту, таємницю чудесного народження Ісуса Христа Діві Марії розкриває архангел Гавриїл, а Йосифу Обручнику — ангел, не названий по імені. Див. євангелія: від Матвія (1:18 — 25), від Луки (2:1 — 20).

8 calendae januarii і (лат.) — січневі (рос. — январские) календи; календами в Давньому Римі називався перший день кожного місяця.

9 Афанасьев Олександр Миколайович (1826 — 1871) — російський історик, літературознавець і фольклорист, автор праці «Поэтические воззрения славян на природу» (1866 — 1869), яка грунтується на концепціях міфологічної школи. Видав збірники: «Русские народные сказки» (вып. 1 — 8,1855 — 1864), «Народные русские легенды» (1859), «Русские заветные сказки» (1872). Див. також: Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избр. ст. М., 1982.

10 Діва Марія, Богородиця, Мати Божа, Мадонна — за християнськими релігійно-міфологічними уявленнями, земна мати Ісуса Христа, іудейська діва, яка чудесно народила Сина Божого від Святого Духа. Донька праведних батьків, Іоакіма й Анни, Діва Марія походила з царського роду Давида (через Нафана) і трирічною була віддана до єрусалимського храму на виховання. Найважливіші релігійно-християнські свята, що символізують етапні події земного життя Богоматері, такі: Різдво Богородиці (8 вересня), Введення до храму (21 листопада), Благовіщання (25 березня), Різдво Христове, Успіння Богоматері (15 серпня).

11 Урай — вирій, ирій — у східнослов’янській міфології давня назва раю і райського світового дерева, у верхів’ї якого перебувають птахи й душі померлих. У народних піснях весняного циклу зберігся мотив відмикання вирію ключем, унаслідок чого птахи повертаються на батьківщину. За українським повір’ям, ключі від вирію були колись у ворони, але вона прогнівила Бога, й ключі передали іншому птахові. З уявленнями про вирій пов’язані магічні обряди поховання пташиного крила на початку осені.

12 Міф про Деметру і Персефону — детально викладається в V Гомерівському гімні «До Деметри» (український переклад цього гімну здійснив І. Франко). Аїд із дозволу Зевса викрадає доньку Деметри, прекрасну Персефону, про що Деметра згодом, після марних пошуків, довідується від Геліоса /374/ (сонця). У гніві вона залишає Олімп, земля стає неродючою, і Зевс, щоб заспокоїти Деметру, посилає Гермеса в підземне царство за Персефоною. Але Аїд почастував Персефону гранатовими плодами, після чого вона вже ніколи не могла забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в чоловіка свого Аїда. Деметра відновлює родючість і повертається на Олімп.

13 Массуді Аль-Масуді (? — 956 або 957) — арабський історик і мандрівник. Автор оповідань про давніх греків, римлян, творів з історії арабів; Аль-Масуді також згадує слов’ян, зокрема русів.

14 Св. Боніфацій (680 — 755) — святий, названий апостолом Германії як засновник германської католицької церкви.

15 Кутя — обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен, уживана із солодкою підливою (мед, узвар) напередодні Різдва чи Водохреща. Кутя, що вживалася на поминках, мала назву коливо.

16 Міклошич Франц (1813 — 1891) — австрійський і словенський мовознавець, іноземний член Петербурзької Академії наук (з 1856 р.), один із фундаторів порівняльно-історичного вивчення граматики й лексики слов’янських мов.

17 Кий — герой східнослов’янської міфології, легендарний засновник Києва (разом із молодшими братами Щеком і Хоривом).













ОБЗОР СОЧИНЕНИЙ, ПИСАННЫХ НА МАЛОРОССИЙСКОМ ЯЗЫКЕ


Вперше надруковано: альманах «Молодик» (X., 1843. Ч. III. С. 157 — 185) під псевдонімом Ієремія Галка.

«Молодик» — український літературно-художній альманах, що видавався в Харкові (перші три книги) та Петербурзі (четверта книга) в 1843 — 1844 рр. Тут друкувалися твори Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Є.Требінки, Я. Щоголева та ін. Видавець І. Є. Бецький (1818 — 1890), якому в роботі допомагав і М. І. Костомаров.

Подається за першодруком.


1 ...язык, известный под именем руського... — йдеться про староукраїнську мову.

2 ...Ломоносов учился по грамматике Мелетия Смотрицкого... — великий російський учений і письменник Михайло Васильович Ломоносов (1711 — 1765), навчаючись у Києво-Могилянській академії, а пізніше в Петербурзькому Академічному університеті, користувався підручником українського письменника-полеміста, філолога й церковного діяча М. Г. Смотрицького (1578 — 1633) «Граматіка славенскія...» (вид. 1618, 1619, 1648 та 1721 рр.), яка протягом довгих років була єдиним навчальним посібником із цієї дисципліни.

3 Полоцький Симеон (1629 — 1680) — білоруський і російський церковний діяч, письменник і педагог, один із засновників Слов’яно-греко-латинської академії, відкритої в Москві 1687 р. Основоположник російської силабічної поезії, автор збірок віршів, шкільних драм.

4 ...лучшие проповедники нашей первой половины XVIII века были малороссияне... — найвидатнішими представниками української проповідної літератури в другій половині XVII і в першій половині XVIII ст. були Лазар Баранович (1620 — 1693), Іоаникій Галятовський (? — 1688), Георгій Кониський (1717 — 1795), Феофан Прокопович (1681 — 1736), Антоній Радивиловський (? — 1688), Стефан Яворський (1658 — 1722), Варлаам Ясинський (? — 1707).

5 ...Гоголь... много выразил из малороссийского быта на прекрасном русском языке... — йдеться про цикли повістей «Вечера на хуторе близ Диканьки» та «Миргород» (1831 — 1835).

6 Многие из современных рецензентов называют это стремление писать по-малороссийски непонятною прихотью... — російська реакційна критика в /375/ особах Ф. Булгаріна, М. Греча, О. Сенковського неодноразово виступала проти розвитку української літератури рідною мовою, вороже ставилася до української культури взагалі.

7 Цертелєв (Церетелі) Микола Андрійович (1790 — 1869) — український і російський фольклорист, один із перших дослідників та видавців української народної поезії; видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен» (СПб., 1819).

8 Лозинський Осип Іванович (1807 — 1889) — український етнограф, мовознавець, один із перших у Галичині порушив питання про використання народної мови в українській літературі. Видав збірку «Ruskoje wesile» (Перемишль, 1835).

9 Бодянський Осип Максимович (1808 — 1877) — український філолог-славіст, історик і письменник. Навчаючись у Московському університеті, почав збирати фольклор. Після закінчення університету в один час із І. Срезневським перебував у науковому відрядженні в слов’янських країнах, а повернувся, за свідченням сучасників, зокрема Т. Г. Шевченка, з великою збіркою народних пісень, яку мав намір видати. Публікація цього зібрання здійснена не була, доля її невідома, незначна частина увійшла до книги: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. К., 1978.

10 Метлинський Амвросій Лук’янович (1814 — 1870) — український поет-романтик. Зібрані ним українські пісні були опубліковані в Харкові 1854 р. під назвою «Народные южнорусские песни».

Котляревський Іван Петрович (1769 — 1838) — видатний український письменник, автор поеми «Енеїда», що вперше без відома автора була опублікована 1798 р. М. О. Перпурою (1763 — 1828) в Петербурзі своїм коштом. Друге видання, теж у Петербурзі, вийшло 1808 р., й тільки третє було здійснене з участю самого І. Котляревського 1809 р.

12 Он первый начал писать по-малороссийски — до І. П. Котляревського багато письменників писали українською мовою, але творчість його посідає провідне місце в українській літературі дошевченківської доби.

13 Пародія — комічне наслідування художнього твору або групи творів. Звичайно будується на тенденційній невідповідності змісту й форми. Пародія поділяється на бурлеск (коли про «низьке» говорять «високим» стилем) і травестію (коли про «високе» говориться в «низькому» стилі). Водночас «Енеїда» Котляревського традиційно визначається як твір бурлескно-травестійний.

14 Вергілій Марон Публій (70 — 19 до н. е.) — видатний римський поет, автор епічної поеми «Енеїда». Переробки цього твору відомі в багатьох літературах світу, серед них поема «Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку» (ч. І — IV, 1791 — 1796) російського письменника й перекладача М. П. Осипова (1751 — 1799) і продовжена (ч. V — VI, 1802 — 1808) О. Котельницьким.

15 «Наталка Полтавка» — п’єса І. Котляревського, написана 1819 р., видана 1838 р.

16 Стихотворения Артемовского-Гулака... исключая перевод Гетева «Рыбака»... — сучасні дослідники творчості П. Гулака-Артемовського вказують, що балада «Рибалка» (опублікована 1827 р.) була написана за зразками Й.-В. Гете і В. А. Жуковського (1783 — 1852). Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790 — 1865) — український поет. Байка «Пан та Собака» опублікована 1818 р.

17 Гребінка Євген Павлович (1812 — 1848) — український письменник. Йому належить переклад поеми О. С. Пушкіна «Полтава», уривки якої друкувалися в харківському альманасі «Утренняя звезда» (1833. Кн. II). Повністю переклад вийшов окремим виданням у Петербурзі 1836 р.

18 ...его «Приказки» всегда прочтутся с наслаждением... — «Малороссийские приказки Е. Гребенки» (байки) вийшли окремим виданням у Петербурзі 1834 р., друге видання — 1836 р. /376/

19 Основ’яненко — Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (1778 — 1843) — український письменник, зачинатель нової української прози. Його «Малороссийские повести» у 2-х томах вийшли друком 1834 та 1836 рр. Згадувані М. Костомаровим повісті з’явились у такій послідовності: «Щира любов» — 1833 р. (в авторському перекладі російською мовою під назвою «Вот любовь!» — 1839 р.), «Маруся» — 1834 р., «Козир-дівка» — 1838 р., «Сердешна Оксана» — 1841 р.

20 Геснер Саломон (1730 — 1788) — швейцарський поет, художник, сам ілюстрував свої твори, в яких відображений умовний ідилічний світ пастухів і пастушок.

21 «Панна Сотниковна. Истинное происшествие», «Ложные понятия», Ют тобі і скарб», «Солдатский потрет», «Сватання на Гончарівці» — ці твори Г. Квітки-Основ’яненка публікувались у 1833 — 1840 рр. в основному в періодичних виданнях.

22 Произведения Шевченко, изданные в отдельной книжке под названием «Кобзар»... — збірка поезій Т. Г. Шевченка «Кобзар» вийшла 1840 р., поява її знаменувала початок нової епохи в розвитку української літератури. До збірки увійшов вірш «До Основ’яненка», початок якого цитує тут М. І. Костомаров.

23 Тополя Кирило (роки народження і смерті невідомі) — український письменник першої половини XIX ст. Автор п’єс «Чары, или Несколько сцен из народных былей и рассказов украинских» (М., 1837) та «Чур-чепуха, или Несколько фактов из жизни украинского панства» (Казань, 1844), в яких показано український побут і народні звичаї.

24 Могила — псевдонім А. Метлинського. Його збірка «Думки і пісні та ще дещо» вийшла в Харкові 1839 р.

25 Полевой Микола Олексійович (1796 — 1846) — російський письменник, історик, літературознавець. У часопису «Библиотека для чтения» (1837. № 10. С. 31 — 72 без підпису автора) надрукував рецензію на п’єсу К. Тополі «Чари...». 1839 р. ця рецензія була передрукована в книзі М. Полевого «Очерки русской литературы». Рецензент оцінив п’єсу як зразок справжньої народності.

26 «Библиотека для чтения» — щомісячний російський часопис, що виходив у Петербурзі в 1834 — 1865 рр.

27 ...другие говорили, что в «Чарах» нет здравого смысла... — відома різко негативна оцінка п’єси Т. Г. Шевченком як псевдонародного твору (див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. К., 1964. Т. 6. С 312 — 314).

28 В 1833 году напечатаны были «Наські українські казки запорожця Іська Материнки»... — згадана збірка віршів О. М. Бодянського під псевдонімом «Запорожець Ісько Материнка» вийшла в Москві 1835 р.

29 Боровиковський Левко Іванович (1806 — 1889) — український поет-романтик. Переклад «Фаріса» А. Міцкевича був надрукований у журналі «Вестник Европы» (1830. № 3. С. 177 — 183), а кілька балад під назвою «Шесть малороссийских народных баллад» — у журналі «Отечественные записки» (1840. Т. VIII, отд. VII. С. 42 — 51).

30 Шереперя Стецько — псевдонім Степана Писаревського (80-ті роки XVIII ст. — 1839) — український письменник. Автор віршів, що стали народними піснями «Де ти бродиш, моя доле?..», «За Немань іду», байок, оперети «Купала на Івана» (1838, видана в Харкові 1840 р.).

31 Петренко Михайло Миколайович (1817 — ?) — український поет-романтик. Автор віршів, що стали народними піснями «Дивлюсь я на небо...», «Туди мої очі...». Твори його друкувалися в альманахах «Молодик», «Сніп» та ін.

32 Корсун Олександр Олексійович (1819 — 1891) — український поет-романтик, автор віршованих обробок народних повір’їв, видавець альманаху «Сніп» (1841), у якому брав участь і М. І. Костомаров. /377/

33 ...Писаревский, сочинитель повести «Стецько»... — йдеться про сина Степана Писаревського (Стецька Шерепері) Петра Степановича Писаревського (1820 — ?), українського поета, автора бурлескних віршів та байок. «Стецько (Можебилиця)» — поема Петра Писаревського, написана наприкінці 30-х років або на початку 40-х років. Твори його друкувалися в альманасі «Сніп».

34 Кореницький Порфирій (1815 — 1854) — український письменник, його сатирична поема «Вечорниці» була надрукована в альманасі «Сніп» (1841).

35 Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник, критик, етнограф, перекладач. В альманасі «Ластівка» був опублікований його твір «Циган. Уривок казки» (1841. С. 362 — 370).

36 «Переяславська ніч» — трагедія М. І. Костомарова.
















[СЛОВО НАД ГРОБОМ Т. Г. ШЕВЧЕНКО]


Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. № 3. С. 8) у статті Л. М. Жемчужникова «Воспоминания о Шевченке; его смерть и погребение».

Це промова, що була виголошена М. І. Костомаровим 28 лютого (13 березня) 1861 р. під час похорону Т. Шевченка в Петербурзі на Смоленському кладовищі. В автобіографії М. Костомаров згадує, що над труною поета звучали промови російською, українською та польською мовами і що він свою промову виголосив по-українськи (див.: Литературное наследие Н. И. Костомарова. СПб., 1890. С. 123).

Подається за першодруком.


1 На его закат блеснула прощальною улыбкой любовь... — перефразовані рядки з поезії О. С. Пушкіна 1830 р. «Элегия» («Безумных лет угасшее веселье...»):

И может быть — на мой закат печальный

Блеснет любовь улыбкою прощальной.

2 Простимся... словами украинской думы... — наведеш рядки в різних варіантах повторюються в думах «Івась Удовиченко, Коновченко», «Самійло Кішка», «Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер», «Хмельницький і Василій Молдавський» та ін.




















ВОСПОМИНАНИЕ О ДВУХ МАЛЯРАХ


Вперше надруковано: Основа. 1861. № 4. С 44 — 56 (з датою «Апреля 14. 1861»).

Подається за першодруком.


1 Гільдебранд — прізвище папи Григорія VII, який жив у XI ст.

2 Космографія — опис всесвіту, що включає відомості з астрономії й фізичної географії.

3 «Смесь» — розділи у великих журналах XIX ст., в тому числі й у «Библиотеке для чтения», згаданому М. І. Костомаровим, де друкувалися невеликі за розміром повідомлення з різних галузей науки, культури, літератури.

4 Булгарін Фадей Венедиктович (1789 — 1859) — російський письменник, автор багатьох романів, серед них «Иван Выжигин», що вийшов 1829 р.

5 Марлінський (псевдонім Олександра Олександровича Бестужева; 1797 — 1837) — російський письменник, поет, літературний критик, декабрист. Автор багатьох романтичних повістей: «Роман и Ольга» (1823), «Замок Венден» (1823), «Изменник» (1825), «Аммалат-Бек» (1832), «Мулла-Нур» (1836) та ін.

6 Іродіада — онука іудейського царя Ірода Великого (бл. 73 — 4 до н. е.), яка домоглася ув’язнення й страти Іоанна Хрестителя. /378/

7 Іоанн Хреститель — за Євангеліями, він хрестив у річці Іордан Ісуса Христа 6 (19) січня.

8 ...он сам описал это в своей автобиографии — автобіографічний лист Т. Г. Шевченка, написаний у лютому 1860 р. на прохання редактора й видавця журналу «Народное чтение» О. О. Оболонського (1825 — 1877) і надрукований у цьому ж журналі (1860. № 2. С. 229 — 236) під заголовком «Письмо Т. Г. Шевченко к редактору «Народного чтения». Зважаючи на велику цінність цієї публікації, автобіографія була передрукована в кількох виданнях, її майже повністю навів М. О. Добролюбов у своїй рецензії на «Кобзар» 1860 р.

9 С Тарасом Григорьевичем я познакомился в Києве в 1845 году. — Дата знайомства тут зазначена помилково. В автобіографії М. Костомарова, спогадах про Т. Шевченка дата знайомства була ним уточнена — весна 1846 р. (див.: Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. С 138, 145, 148).

10 Шіллер Йоганн-Фрідріх (1759 — 1805) — великий німецький поет.

11 ...обстоятельства нас разлучили... — за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві в березні й квітні 1847 р. М. І. Костомарова й Т. Г. Шевченка було заарештовано. Після слідства М. Костомарова ув’язнили на рік до Петропавлівської фортеці, пізніше вислали в Саратовську губернію, а Шевченка віддали в солдати й вислали в Оренбурзькі степи із забороною царя Миколи I писати й малювати.

12 Читанные им в Петербурге в последние годы его стихотворения были слабее тех огненных произведений, которые некогда он читал мне в Киеве. — Це суто суб’єктивна оцінка творчості Т. Шевченка останніх років. Після заслання поет написав такі «огненні» твори, як «Неофіти», «Юродивий», «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), «Я не нездужаю, нівроку...» та ін.

13 Некоторые близорукие судьи изящного меряли его с Кольцовым... — прогресивна російська критика, високо оцінивши самобутній талант О. В. Кольцова (1809 — 1842), віддавши належне його таланту, творчість Т. Г. Шевченка поставила на незрівнянно вищий рівень (див. рецензію М. Добролюбова на «Кобзар» 1860 р. в журналі «Современник». — 1860. № 3. С. 100). М. І. Костомаров також віддає перевагу Шевченкові й ставить його тільки поряд з О. С Пушкіним.

14 ...судить по произведениям Игорева певца... — йдеться про анонімного автора «Слова о полку Ігоревім».

15 ...Шевченко гражданином-то никогда не был... — це суб’єктивне твердження М. Костомарова спростовується всім життям великого поета, його творчістю, яка пройнята громадянськими ідеалами.














МЫСЛИ ЮЖНОРУСА


І. О преподавании на южнорусском языке


Вперше опубліковано: Основа. 1862. № 5. С. 1 — 6.

Друкується за виданням: Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова: Зібрані заходом Академічної комісії української історіографії/За ред. акад. М. Грушевського. [К.], 1928. С 137 — 140.

1 Марко Вовчок (1833 — 1907) — справжнє ім’я Марія Олександрівна Вілінська — українська і російська письменниця..

2 Гумбольдт Олександр (1769 — 1859) — ’німецький філософ-матеріаліст, природознавець, один із фундаторів сучасної географії. «Космос» — п’ятитомна праця О. Гумбольдта (1845 — 1859).

3 Моммзен Теодор (1817 — 1903) — німецький історик і публіцист; здійснив переворот у науці римської історії завдяки своїй колосальній ерудиції й умінню оригінально узагальнювати факти. /379/

4 Отці церкви — греко-римські філософи-богослови II — VIII ст. Головний зміст їхньої літератури (патристики) полягає в обгрунтуванні теології й філософії християнства, церковної догматики й організації церкви. Першими представниками патристики (II — III ст.) були Тертулліан, Климент Александрійський, Оріген. Розквіт її (IV — V ст.) пов’язується на Сході з іменами Афанасія Александрійського, Василія Кесарійського, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Іоанна Златоуста, на Заході — Амвросія Медіоланського, Ієроніма, Блаженного Августина, папи Григорія І. Останнім представником грецької патристики вважається Іоанн Дамаскін, латинської — Ісидор Севільський.

5 Житія святих, агіографія — розділ церковно-історичної літератури, що охоплює розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою, з позицій морально-етичного ідеалу, взірця для наслідування тощо.

6 Прогресисти — члени політичних партій ліберального напряму з радикальним ухилом.

7 Матеріалізм — напрям у розвитку філософії, що виходить із постулату про самодостатнє існування світу, ніким і нічим не створюваного і не знищуваного, який закономірно змінюється і розвивається в силу своїх власних причин, будучи єдиною й останньою реальністю. Згідно з ученням матеріалізму матерія, буття є первинним, а мислення — вторинним, похідним; світ у всьому його розмаїтті є пізнаванним тощо.

8 Православне християнство — релігійне віровчення, що склалося у Візантії як східнохристиянська церква, на відміну від католицизму, що виник на Заході. Православне християнство поширилося головним чином у країнах Східної Європи, Близького Сходу й на Балканах; у самостійний напрям воно остаточно виділилося в XI ст. як наслідок різних щляхів розвитку західно- й східнохристиянської ментальності. Догматичні відмінності православ’я полягають у визнанні походження Святого Духа виключно від Бога-Отця, непогрішимості церкви в цілому, а не тільки її голови, незмінності догматів, запереченні чистилища тощо. Культові й канонічні особливості передбачають поклоніння іконам, специфічну (візантійську) систему церковного співу тощо. На відміну від католицизму православ’я не має єдиного центру, складаючися з 14 самостійних (автокефальних) церков.














МАЛОРУССКАЯ ЛИТЕРАТУРА


Вперше опубліковано: Поэзия славян: Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей. 1871. С. 157 — 163.

Друкується за виданням: Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова... С 240 — 247.


1 Чотиристопний ямб — двоскладовий метр силабо-тонічного віршування, в якому ікт (сильне місце — як правило, наголошений склад) припадає на другий склад.

2 Горацій Флакк Квінт (65 — 8 до н. е.) — римський поет. «Оди» та інші твори Горація див.: Квінт Горацій Флакк. Твори/Пер, з лат. К., 1982.

3 «Пан Твардовский», баллада — «Твардовський» П. П. Гулака-Артемовського (1827) — преромантична балада, являє собою вільний переспів гумористичної балади А. Міцкевича «Пані Твардовська».

4 «Современник» — літературний часопис, що виходив у Петербурзі; заснований 1836 р. О. С Пушкіним, по смерті якого протягом 10 років редактором часопису був П. А. Плетньов; з 1847 р. редактором і видавцем «Современника» став М. О. Некрасов (до 1862 р. — разом із І. І. Панаєвим). 1862 р. видання «Современника» було припинене на 8 місяців, а 1866 р. остаточно заборонене. /380/

5 «Отечественные записки» — один із найвпливовіших часописів своєї доби, видавався в Петербурзі спочатку П. П. Свиньїним (у 1818 — 1819 рр. як щорічник, далі як щомісячник, 1820-1830 рр.), потім А. О. Краєвським (1839 — 1868), а в 1868 — 1884 рр. часопис виходив за редакцією М. О. Некрасова, М. Є. Салтикова-Щедріна та Г. 3. Єлисєєва (з 1877 р. М. К. Михайловського).’

6 Афанасьєв-Чужбинський (справжнє прізвище Афанасьєв) Олександр Степанович (інші псевдоніми — Невідомий, Лубенец, Пустинник та ін.; 1816 — 1875) — український і російський письменник-романтик, історик, мовознавець, етнограф. Див.: Афанасьев-Чужбинский А. С. Собрание сочинений: В 9 т. СПб., 1890 — 1893; Поезії. К., 1972.

7 Щоголев Яків Іванович (1824 — 1898) — український поет-романтик, автор поетичних збірок «Ворскло» (1883) і «Слобожанщина» (1898).

Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — український громадський і літературний діяч, журналіст, один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства (дотримувався ліберально-поміркованих поглядів), в 1861 — 1862 рр. — редактор журналу «Основа».

9 «Основа» — український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал, що виходив у Петербурзі в 1861 — 1862 рр. Засновниками журналу були В. М. Білозерський, П. О. Куліш, М. І. Костомаров. Активну участь у виданні «Основи» брали Д. С. Каменецький та М. Т. Симонов. Журнал публікував наукові статті, художні твори, записи народної творчості, етнографічні матеріали.

10 Глібов Леонід Іванович (1827 — 1893) — український байкар, поет, журналіст. Див.: Глібов Л. І. Твори: У 2 т. К., 1974.

11 Чайка Михайло (справжнє ім’я — Гуглинський Василь Степанович; 40-ві роки XIX ст. — імовірно 1891) — український письменник, автор віршів та оповідань, за стильовою манерою близьких до творів Марка Вовчка. Див. про нього: Міщук Р. С Українська оповідна проза 50 — 60-х років XIX ст. К., 1978.

12 Нечуй-Вітер А. — один із літературних псевдонімів української письменниці Ганни Барвінок (Білозерської-Куліш Олександри Михайлівни; 1828 — 1911).

13 Стороженко Олекса Петрович (1805 — 1874) — український прозаїк, представник етнографічно-побутової школи.

14 Руданський Степан Васильович (1833 — 1873) — український поет і перекладач. Див.: Руданський С. В. Твори: В 3 т. К., 1972.

15 Кулик Василь Степанович (1830 — 1870) — український поет, друкувався в «Основі»; його поезії видані посмертно 1894 р. («Писання Василя Кулика»).

16 Кухаренко Яків Герасимович (1800 — 1862) — український письменник, етнограф. Автор п’єси «Чорноморський побит» (1836) і прозових творів.

17 Мордовцев (Мордовець) Данило Лукич (1830 — 1905) — український і російський письменник, історик, публіцист; у своїй прозовій творчості виступав як представник етнографічно-побутової школи. Див.: Мордовцев Д. Л. Полное собрание сочинений: В 12 т. Петроград, 1915.

18 Номис — літературний псевдонім Симонова Матвія Терентійовича (1823 — 1901), українського етнографа і фольклориста. Найважливіша його праця — «Українські приказки і прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис» (1864).

19 Ніс Степан Данилович, літературний псевдонім С Волошин (1829 — 1901) — український етнограф і фольклорист; у своїй прозаїчній творчості виступав як представник етнографічно-побутової школи.

20 Олелькович Митро, справжнє ім’я — Александрович (Олександрович) Митрофан Миколайович (1837 — 1881) — український письменник, історик, фольклорист. Основні твори побачили світ у журналі «Основа»; тяжів до етнографічно-побутової школи. /381/

21 Изобразительно-этнографическое направление, етнографічно-побутова школа в українській літературі — ідейно-стильова течія 50 — 60-х років, для якої характерне прагнення докладно відтворювати побутові реалії життя українського селянства, усталені типи національного характеру в дусі народнопоетичного мислення. Представлена в основному прозаїками, які гуртувалися навколо часопису «Основа». Див.: Бернштейн М. Д. Журнал «Основа» й український літературний процес кінця 50 — 60-х років XIX ст. К., 1959; Міщук Р. С Українська оповідна проза 50 — 60-х років XIX ст. К., 1978.













МОЕ УКРАИНОФИЛЬСТВО В «КУДЕЯРЕ»


Вперше опубліковано: Киевский телеграф. 1875. № 85. Друкується за виданням: Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова... С 248 — 251.


1 «Киевлянин» — напівофіційна політична й літературна газета. Виходила 1864 — 1917 та 1919 р. в Києві (спочатку тричі на тиждень, із 1879 р. — щоденно). Заснував газету професор Київського університету історик В. Я. Шульгін, який був її редактором до 1873 та з 1911 р.; з 1873 р. редактором газети був також О. Ф. Андріяшев, а з 1878 — Д. І. Пихно. «Киевлянин» проповідував русифікаторську політику в Україні, насаджував шовіністичні концепції її історії, виступав проти розвитку української мови й літератури, домагався від уряду нових репресивних заходів щодо української культури. В період першої російської революції 1905 — 1907 рр. і в подальші роки реакції «Киевлянин» став органом київської філії чорносотенної організації «Союз русского народа». За пропаганду монархізму і погромництва газету було заборонено під час лютневої революції 1917 р. 1919 р. її діяльність була відновлена білогвардійцями і того ж року остаточно закрита радянською владою.

2 «Вестник Европы» — російський щомісячний часопис ліберального напряму. Видавався в Петербурзі в 1866 — 1918 рр.: до 1908 р. М. М. Стасюлевичем, у 1913 — 1918 рр. — Д. М. Овсянико-Куликовським.

3 Камгула Гай Цезар (12 — 41) — третій римський імператор (з 37 р.), що оголосив себе богом і уславився жорстокістю й тиранією.

4 Нерон Клавдій Цезар (37 — 68) — римський імператор, 54 р. зведений на престол преторіанцями; вирізнявся нелюдською жорстокістю як убивця своєї матері Агриппіни Молодшої (59 р.) і дружини Октавії (62 р.), а також як немилосердний гонитель перших християн. Закінчив життя самогубством, побачивши проти себе загальне повстання.

5 Геліогабал — 218 — 222 рр. був римським імператором, відзначався розпустою й самодурством; убитий преторіанцями.

6 Адашеви Адашев Олексій Федорович — державний діяч XVI ст., який у 1547 — 1553 рр. мав великий вплив на Івана Грозного й разом із Сильвестром підштовхнув його до ряду важливих реформ (проведення земського собору з метою упорядкування внутрішнього устрою в державі, видання «Судебника» і «Стоглава», завоювання Казані 1552 р. й Астрахані 1554 р.). О. Ф. Адашев був також дипломатом; з 1560 р. в опалі, виїхав до Лівонії; взятий під варту, помер 1561 р. Адашев Данило Федорович — брат О. Ф. Адашева. Учасник казанських походів і Лівонської війни. В 1559 р. перший воєвода в Кримському поході. З 1560 р. в опалі. Страчений бл. 1563 р.

7 Сильвестр — протопоп Благовіщенського собору в Москві, з 1547 р. наставник і керівник царя Івана Грозного. Протягом 13 років разом із О. Ф. Адашевим фактично керував державою від імені Івана Грозного. Час його правління був найщасливішою добою царювання Івана IV. З 1560 р. в опалі, засуджений до ув’язнення в Соловках, де помер 1566 р. Сильвестр є автором другої редакції знаменитого «Домостроя».

8 Курбський Андрій Михайлович (1528 — 1583) — князь, письменник і перекладач, державний діяч. 1564 р. втік до Литви від гніву Івана Грозного, /382/ звідки листувався з царем. А. М. Курбський є автором повісті про Августина Блаженного (1556 — 1564), можливо, «Сказания о Максиме Греке» (1556 — 1564). В Литві написані його основні твори: послання до Івана Грозного, до Васьяна Муромцева та до литовських адресатів, а також «История о великом князе Московском» (1573).

9 Толстой Олексій Костянтинович (1817 — 1875) — російський письменник; М. Костомаров має на увазі драматичний твір О. К. Толстого «Смерть Иоанна Грозного» (1866).

10 Величко Самійло Васильович (1670 — після 1728) — український історіограф і письменник. Автор літопису (очевидно, незавершеного), який охоплює події в Україні 1648 — 1700 рр. Літопис Величка є видатною пам’яткою української мемуарно-історичної прози першої третини XVIII ст., цінним історіографічним джерелом.

11 «Киевский телеграф» — громадсько-політична й літературна газета. Виходила в 1859 — 1876 рр. у Києві (спочатку двічі, з 1864 р. — тричі на тиждень). Першим видавцем і редактором був літератор, відставний поручик О. А. фон Юнк. З 1874 р. керівництво газетою перейшло до членів лівого крила «Громади» (М. Драгоманова, П. Чубинського, П. Житецького, М. Лисенка, В. Антоновича та ін.). «Киевский телеграф» виступав за проведення селянської, судової, цензурної та інших реформ, за розвиток народної освіти, боровся проти національного гноблення українського народу, заборони його культури. Газета широко висвітлювала літературно-мистецьке життя в Україні й Росії. У 1860 — 1863 рр. також виходив додаток «Литературные прибавления к «Киевскому телеграфу». Газету було заборонено Емським актом 1876 р.













МАЛОРУССКОЕ СЛОВО


Вперше опубліковано: Вестник Европы. 1881. Т. I, кн. 1: Хроника. С. 401 — 407.

Друкується за виданням: Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова... С 267 — 271.


1 «Записки юго-западного отдела Императорского русского географического общества» — видані у двох томах у Києві в 1874 — 1875 рр.

2 Отець Гречулевич Василь Якович (помер 1875 р.) — протоієрей Кам’янець-Подільської єпархії. Збірки його проповідей (1849 та 1857 рр. видання) були в Україні дуже популярними завдяки як глибокому духовному змісту, так і формі: твори релігійної літератури українською мовою були на той час явищем винятковим. Українською мовою отець Гречулевич також видав: «Катехізисні бесіди на символ віри і молитву Господню» (1858), «Бесіди про сім таїнств» (1859), дві бесіди «Про обов’язки батьків і дітей».

3 Єдність Божа, Єдиносущіє, Свята Трійця — богословський термін, що виражає сутність християнського розуміння філософської природи Бога. Вчення про Св. Трійцю являє собою перший догмат, установлений церквою в перші віки християнства. Вчення про триєдність Бога-Отця, Бога-Сина й Бога — Духа Святого виразно окреслюється лише в Новому Завіті, хоча витоки його сягають старозавітніх одкровень. Так, коли Ісус, охрестившись, вийшов із Йордану, Іоанн Хреститель побачив, як одкрилося небо, і Дух Божий зійшов у вигляді голуба на Ісуса Христа, і голос із небес був: «Це є Син Мій улюблений, що його Я вподобав!» (див. Євангелія: від Матвія 3:16 — 17; Марка 1:10 — 11; Луки 3:21 — 22). По Воскресінні Христос, посилаючи апостолів на проповідь, заповідав їм: «Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (від Матвія 28:19).

4 Єресь — релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми панівної церкви. Перші християнські єресі — монтанізм, іудеохристиянство, гностицизм (II — III ст.); згодом — аріанство, несторіанство, монофізит-/383/ство (IV — V ст.); розквіт єресей припадає на добу середньовіччя (богомили, вальденси, альбігойці, беггарди, лоларди, таборити).

5 Розкол (старовір’я, старообрядництво) — спільне найменування для всіх сект, що відділилися від православної церкви в XVII й першій половині XVIII ст. Почався з незгоди частини духовенства на виправлення богослужебних книг і обрядів, здійснене патріархом Никоном. Учиняючи опір модифікаціям обрядового й загалом релігійного характеру, розкольники постали також і проти нововведень у звичаях і державному житті, які нерідко запроваджувалися насильницьким шляхом. Під тиском жорстоких переслідувань розкольники залишали батьківщину, заселяючи Північ, Середнє Поволжя, Дон, Терек, Урал, Кубань, Сибір, частково емігрували в Польщу, Прусію, Румунію, Буковину, Туреччину й навіть Китай. Переслідування фанатизували свідомість розкольників, наслідком чого ставали масові самогубства — самоспалення, заривання живцем у землю, голодна смерть.

6 Аввакум Петров (1620 або 1621 — 1682) — російський письменник, публіцист, протопіп, засновник старообрядництва. Як супротивник церковних реформ був ув’язнений і за наказом царя спалений живцем. Автор автобіографічного твору «Житие протопопа Аввакума» (1672 — 1675). Див.: Житие протопопа Аввакума, им самим написанное, и другие его сочинения. М., 1960.

7 Лазар — розколовчитель, «справщик» богослужебних книг, який повстав проти нововведень Никона. 1667 р. відлучений від церкви, йому вирвали язика й заслали в Пустозерський острог, де він написав два розкольницьких твори. 1681 р. спалений разом з Аввакумом та іншими старообрядцями.

8 Єпіфаній (? — 1682) — розкольник, письменник, друг і духовник Аввакума. Чернець Соловецького монастиря з 1652 р. Засуджений церковним собором 1666 — 1667 р., засланий, страчений. Автор свого житія та інших творів.













УКРАИНОФИЛЬСТВО


Вперше опубліковано: Русская старина. 1881. Кн. II. С 319 — 332.

Друкується за виданням: Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова... С 281 — 289.


1 Новоросійський університет — заснований в Одесі 1865 р. з ініціативи видатного хірурга, педагога і громадського діяча М. І. Пирогова на базі Рішельєвського ліцею; під такою назвою існував до 1920 р., коли реорганізувався в кілька самостійних вузів. Відновлений 1933 р. як Одеський університет.

2 Хмельниччина — національно-визвольний рух українського народу 1648 — 1654 рр. на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

3 Гайдамаччина — національно-визвольний рух XVIII ст. на правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту.

4 Мельников Павло Іванович (псевдонім — Андрій Печерський; 1818 — 1883) — російський письменник-етнограф. Основним його твором вважається епопея-дилогія «В лесах» (1871 — 1874, окреме видання 1875 р.) і «На горах» (1875 — 1881), у якій широко представлене життя Заволжя та Нагір’я середини XIX ст. Див.: Мельников П. И. Собрание сочинений: В 8 т. М., 1976.

























Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.