Попередня     Головна     Наступна





ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО В XII СТ.



Волинь до 1170-х рр. залишалася в залежності від Києва. Хоч у Києві князі змінювалися часто, всі вони особливо пильнували, щоб вдержати багату Волинську землю під своєю рукою та не допустити до неї суперників з інших княжих династій. Одночасно із змінами в Києві \81\ мінялися волинські князі *. Вони були повністю залежні від Києва і повинні були виконувати волю київського князя. Так, Володимир Мономах вимагав повного послуху від Ярослава Святополковича: «наказав йому до себе приходити, коли тебе закличу» 1. Непокірні князі втрачали князівство.

Виділення Волині в окреме князівство довершив Ізяслав Мстиславич, внук Володимира Мономаха. Як і інші князі з Мономахової династії, він добивався влади у Києві і тричі на короткий час був київським князем (1146 — 1154). Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду. Ізяслав переселив до Володимира родину 2, помічниками йому були брати Володимир і Святополк 3.

Його суперник на київському престолі, Юрій Мономахович, намагався 1149 р. захопити Волинь, але Ізяслав відбив наступ **. Коли галицький князь Володимирко зайняв Бужськ та деякі міста на Погорині, Ізяслав 1150 р. вирядився на Перемишль і 1153 р. розгромив галицькі полки над Серетом 4.



* Волинські князі цього часу: 1087 — 1110 рр. (з перервою) Давид Ігорович. — Іпат., с. 167 — 181; Лавр., с. 247; 1099 — 1110 рр. Мстислав Святополкович. — Іпат., с. 177, 178, 180; Лавр., с. 260 — 263, 266; 1110 — 1117 рр. Ярослав Святополкович. — Іпат., с. 177, 181, 192, 196, 204 — 207; Лавр., с. 241, 260 — 266, 275 — 278; 1117 — 1118 рр. Роман Володимирович. — Іпат., с. 199, 205; Лавр., с. 277; 1118 — 1136 рр. Андрій Володимирович. — Іпат., с. 206, 214; Лавр., с. 282 — 283, 287 — 288; 1136 — 1142 рр. Ізяслав Мстиславич. — Іпат., с. 214, 218 — 219, 222; Лавр., с. 288, 291, 294; 1142 — 1146 рр. Святослав Всеволодович. — Іпат., с. 222, 224, 247, 232, 234; Лавр., с. 294, 298; 1146 р. Володимир Андрійович. — Іпат., с. 234; Лавр., с. 298; 1146 — 1154 рр. Ізяслав Мстиславич. — Іпат., с. 268 — 275, 281 — 324; Лавр., с. 306 — 319.

1 Іпат., с. 204 — 205.

2 Там же, с. 268.

3 Там же, с. 281 — 284, 308, 321; Лавр., с. 307, 309, 311, 320, 323, 324.

** Головний бій відбувся під Чемерином поблизу Луцька. Як посередник виступив галицький князь Володимирко і схилив обидві сторони до миру; Юрій затримав у своїх руках Пересопницю і Дорогобуж. — Іпат., с. 268 — 275, 281; Лавр., с. 306 — 309, 312.

4 Іпат., с. 306 — 314, 320 — 322; Лавр., с. 319, 323.



У своїх політичних заходах Ізяслав спирався на близькі зв’язки з Угорщиною та Польщею. Угорський король Гейза ставився до Ізяслава з великою повагою, називав його батьком та заявляв: «Твій щит і мій нероздільні від себе». Гейза давав Ізяславу кілька разів велику допомо\82\гу — навіть 10 тис. війська, на той час незвичайну силу. Військову допомогу надавали Ізяславу також польський князь Болеслав Криворотий та чеський Владислав. Сім’я його батька Мстислава була зв’язана шлюбами з усіма цими династіями *.

Після смерті Ізяслава (1154) Юрій Мономахович, який в той час остаточно став київським князем, ще раз намагався захопити Волинь для своєї сім’ї, але не мав успіхів і задовольнився тим, що в його руках залишилися міста Погорини 5. Це була остання спроба київських князів утримати владу Києва над Волинню. Син Ізяслава, Мстислав, який на короткий час став київським князем (1167 — 1170), зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивається як незалежне князівство.

З того часу надовго стабілізувалися внутрішні відносини у краї. На жаль, джерела не зберегли майже ніяких відомостей про соціально-економічне життя країни. На основі даних пізнішого часу знаємо про сильне боярство, яке підтримувало князів і обстоювало окремішність Волинської землі. Зросли волинські міста поряд із старими центрами — Володимиром, Червеном, Белзом, Бужськом, зросло значення Луцька, Пересопниці і Дорогобужа.

Волинь не уникнула процесу роздроблення, який в цей період відбувався на Русі. Після смерті Мстислава Ізяславича (1170) його сини поділили Волинську землю: Роман одержав Володимир, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя 6. Але цей процес не набув небезпечного характеру, тому що завдяки енергії Романа Мстиславича було створене Галицько-Волинське князівство.



* Жінкою Мстислава була Агнета, дочка Болеслава Криворотого; брат Мстислава, Володимир, одружився з донькою угорського бана; чеський князь Владислав доводився сватом Мстиславу. Про зв’язки з Угорщиною див.: Іпат., с. 268 — 271, 282 — 285, 287 — 292, 295 — 300, 305, 308 — 312; Лавр., с. 295, 306, 315, 318, 319; з Польщею — Іпат., с. 268 — 281, 279, 306, 319; з Чехією — Там же, с. 268, 269, 271.

5 Там же, с. 333 — 335; Лавр., с. 329 — 330.

6 Іпат., с. 383, 384 — 385, 445 — 446.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.