Попередня     Головна     Наступна





БОРОТЬБА ЗА ГАЛИЦЬКУ ЗЕМЛЮ



Після смерті Романа на західних землях почалася внутрішня боротьба, яка тривала більш як сорок років. Протистояли основні тенденції: прагнення до збереження і зміцнення Галицько-Волинського князівства та до поділу і роздроблення території.

Прихильниками об’єднання земель під міцною владою одного князя виступали середньозаможне боярство, населення міст та селяни. Всі вони побоювалися утисків з боку бояр, які зосередили значні землеволодіння. Галицько-Волинський літопис передає вислови цих груп населення. Так отроки, тобто служебні бояри, заявили Данилові Романовичу: «вірні ми богу і тобі, нашому господареві»; сотський Микула заохочував князя до боротьби з великими боярами: жителі Галича вітали Данила вигуками: «Це наш володар, богом даний» 1.

Ці прагнення підтримували також володимирські бояри під керівництвом Вячеслава Товстого, які брали участь в реалізації державних планів Романа і розуміли значення Галицько-Волинського князівства. Вони залишилися вірні синам Романа, Данилові і Василькові, і разом з ними пішли у довгий похід по чужих землях, добиваючи для них волості 2. Справами Романовичів керувала Романова вдова, надзвичайно енергійна жінка, яка вперто захищала права своїх синів *.



1 Іпат., с. 509, 517.

2 Там же, с. 481, 483, 485 — 488, 490, 491.

* Ім’я і походження Романової невідоме; вона була споріднена з Андрієм угорським та з Лешком (була їх ятров’ю). — Іпат., с. 480, 481, 487. \88\



Проти об’єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство виступала верхівка галицьких бояр. Після смерті Романа до Галичини повернувся прогнаний ним Володислав Кормильчич і очолив галицьке боярство *. Основним бажанням великих бояр було взяти владу в країні в свої руки. Вони вважали небезпечними для себе сильних князів, намагалися відірвати Галичину від Волині і посадити у Галичі другорядних князів, які підкорювалися б їм у всьому.

Сепаратистські устремління боярства підтримували також деякі князі з родини Романа, які вважали невигідним для себе централізоване Галицько-Волинське князівство і намагалися здобути незалежність своїх дрібних уділів, — в першу чергу белзький князь Олександр Всеволодович 3.

Послаблення Галицько-Волинського князівства бажали також Угорщина і Польща. Угорський король Андрій прикинувся другом малолітніх Романовичів і на з’їзді з княгинею Романовою у Сяноці 1205 p.4 обіцяв взяти їх під свій протекторат, насправді ж підготовляв агресивні плани, прагнучи включити Галицьке князівство до Угорської держави, тому й прийняв титул короля Галичини і Володимири 5.

Польський князь Лешко Білий, беручи під свій захист Романовичів, почав втручатися у справи Волині, підкорив дрібних волинських князів та приєднав до Польщі пограничні землі між Вепром і Бугом 6.

За таких складних обставин розгорнулась боротьба за землі Галицько-Волинського князівства. Малолітні Романовичі були позбавлені своєї батьківщини. Місто Володимир зайняв Олександр белзький 7, а за князювання в Галичі вели боротьбу різні претенденти **.



* Спільну політику з Володиславом вели галицькі бояри Судислав, Филип з Вишні, брати Ярополк і Яволод, Ілля Щепанович, Юрій Витанович та ін. — Іпат., с. 483 — 489, 491, 500, 501, 508, 516. Вони мали своїх однодумців у Володимирі (Мстибог, Мончук, Микифор) та в Пересортиці (Гліб Зеремієвич). — Там же, с. 481, 501, 502.

3 Там же, с. 482 — 483, 487 та ін.

4 Там же, с. 480.

5 Феєр, т. 3. ч. 1, с. 31, 32.

6 Іпат., с. 483, 489.

7 Там же, с. 481.

** Восени 1205 р. на Галичину вирядився Рюрик Ростиславич, скинувши з себе чернецтво, накладене на нього Романом, але поблизу Микулина, над Серетом, вірні Романові бояри розгромили його. 1206 р. організували похід чернігівські Олеговичі, але їм перешкодив Андрій угорський. — Іпат., с. 480 — 482, Лавр., с. 405 — 406. \89\



Першими захопили Галичину 1206 р. три сини Ігоря Святославича, героя походу на половців, Володимир, Роман і Святослав *. Вони розподілили край на чотири князівства, але чвари послабили їхнє становище. Хоч Ігоревичі завдячували своє князювання галицьким боярам, вони не хотіли підкорюватися їм і пішли на конфлікт з боярською верхівкою. 1211 р. князі виступали проти бояр; найголовніших верховодів було вбито. Тоді бояри закликали угорську допомогу, перемогли Ігоровичів і взятих у полон князів Романа і Святослава повісили 8.

Послаблені боротьбою бояри визнали князем малого Данила і навіть провели його «вокняження» в Галичі, але насправді задумали тримати управління у своїх руках. 1213 р. наймогутніший з бояр Володислав Кормильчич «в’їхав у Галич, вокняжився і сів на престолі» 9. Це був єдиний відомий факт, коли боярин проголосив себе князем — і він викликав обурення князів: «Не пристоїть бояринові князювати в Галичі» 10.

У Спиші 1214 р. Угорщина та Польща домовилися про політику щодо Галичини. Андрій і Лешко, які до того часу проголошували себе протекторами Романовичів, тепер вирішили загарбати Галицьке князівство. Складено угоду про шлюб Андрієвого сина Коломана з донькою Лешка, Соломеєю, і малолітнього Коломана посаджено в Галичі як короля Галичини (1214 — 1221). Владу його забезпечував угорський гарнізон. Лешкові Андрій передав Перемишль, але незабаром відібрав його 11.

Угри поводили себе в Галичині, як на підкореній землі. Король Андрій, бажаючи добитися підтримки від папи, запевняв, що населення Галичини прийме унію з Римом та вишле єпископів на католицький собор 12.



* Жінка Ігоря була донькою Ярослава Осмомисла, це давало Ігоревичам права на Галич.

8 Іпат., с. 482 — 486.

9 Там же, с. 488.

10 Там же, с. 489.

11 Там же, с. 488 — 489. Для Коломана Андрій добув від папи королівську корону. — Тейнер, т. 1, № 65; КА, т. 4, № 227. Володислава Кормильчича Андрій вивіз в Угорщину, «в тому засланні він помер і скоїв лихо своєму племені і дітям своїм із-за князювання свого, бо всі князі нехтували його дітьми через те». — Іпат., с. 488 — 489.

12 Тейнер, т. 1, № 65; КА, т. 4, № 227.



Але ці плани зустріли опозицію духовенства, і угри змушені були вдатися до насильств: король «єпископа і попів вигнав із церкви, а своїх латинських попів привів на \90\ службу» 13. Обурене населення виступило проти загарбників. Сам Андрій в листі до папи 1215 р. писав, що «народ Галичини відступився від свого короля» (тобто Коломана) та що, «зібравши військо від довколишніх русинів», взяв в облогу галицький замок. Андрій пішов з військом на допомогу і визволив сина 14.

Ці події виявили вороже ставлення населення Галичини до панування угрів. Їх підтримувала лише боярська верхівка, яку Андрій зумів приєднати для своїх планів. Угорську партію очолював Судислав, найбагатший з галицьких бояр 16.

Боротьбу проти угорського завоювання почав Мстислав Мстиславич, званий Удатним. Він походив із дрібних київських князів, але був покликаний на князівство в Новгороді, захищав незалежність міста і здобув славу хороброго рицаря. Він використав час, коли король Андрій виїхав на хрестовий похід, а Угорщина прийшла у внутрішнє безладдя, здобув Галич 1219 р. і вигнав воєводу Бенедикта з угорською заставою і Судиславом. Та Андрій, повернувшись додому, вислав нове військо в Галичину і знову посадив Коломана в Галичі *. Мстислав був примушений поступитися, але, здобувши допомогу половців, рушив на Галич і 1221 р. під містом розгромив угорське військо. Угорський воєвода, «прегордий» Філя, потрапив у полон, а угорське військо, яке зачинилося в галицькім замку, мусило здатися. У боротьбі з уграми брало участь все населення, навіть селяни. Літопис описує радість перемоги: «І була радість велика, спас бог від чужинців, бо всі угри, і ляхи були побиті, інших взято у полон, інші, утікаючи по країні, потонули, інших побили селяни, і ніхто з них не утік» 16.

Князював Мстислав Мстиславич (1221 — 1228) за складних обставин. Галицькі бояри визнали перемогу і підкорилися йому; навіть могутній Судислав «обняв ноги його і обіцяв служити йому» 17.



13 Воскрес., с. 119.

14 КА, т. 4, № 227.

15 Іпат., с. 484, 487, 489, 490, 492, 493. Андрій Золотою буллою 1222 р. надав широкі права угорським панам, можливо, що і галицькі бояри користувалися подібними привілеями.

* Угорське військо йшло шляхом на Перемишль — Городок — р. Щирку до Галича. — Іпат., с. 490 — 491.

16 Іпат., с. 492 — 493; Лавр., с. 423.

17 Іпат., с. 493.



Але вони не залишили давніх намірів взяти управління у свої руки та всякими способами інтригувати проти Мстислава. Боярин Жиро\91\слав розпустив чутку, що Мстислав хоче вирізати бояр за допомогою половців, але ця інтрига відкрилась, і Мстислав прогнав Жирослава з Галичини 18. Мстислав увійшов у союз з Данилом Романовичем, який часто допомагав йому військом 19.

Ця дружба була небезпечною для планів бояр, і вони намагалися її розбити, обвинувачуючи Данила у спробах вбити Мстислава 20.

Судислав разом з іншими боярами залишався прихильником угорської присутності, організував угорську партію і намагався приєднати Мстислава до угорських політичних планів. Мстислав почав піддаватися під ці впливи. 1222 р. було складено угоду з Угорщиною про визволення з полону Коломана з Соломеєю та інших угорських феодалів (вони перебували у Торчеську): король Андрій зрікся від імені Коломана прав до Галича. Але за порадою бояр, Мстислав погодився віддати свою молодшу доньку за королевича Андрія і передав йому Перемишль 21.

Це відкрило шлях новому втручанню угорців. В 1226 — 1227 рр. король Андрій, на заклик сина, увійшов з військом в Галичину і зайняв Перемишль, Звенигород, Теребовлю, повернув на Волинь, здобув Тихомль і облягав Крем’янець. Мстислав з полками прийшов під Звенигород і розбив угорське військо. Король був примушений відступити в Угорщину 22.

Незважаючи на цю перемогу, Мстислав не почував себе впевнено у Галичині і вирішив покинути Галицьке князівство. Він хотів передати Галич Данилові, але Судислав з іншими боярами умовили його відступити престол королевичу Андрієві.

Залишивши собі лише Пониззя, Мстислав переїхав у давній Торчеськ, каючись перед Данилом, що передав Галич «іноземцеві» 23.



18 Там же, с. 497 — 498.

19 Там же, с. 490 — 493. Данило взяв за жінку дочку Мстислава Анну.

20 Там же, с. 497 — 498.

21 Тейнер, т. 1, № 65; Іпат., с. 499; Лавр., с. 423; І Новгород., с. 210.

22 Іпат., с. 499 — 500.

23 Там же, с. 500 — 502. \91\













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.