Попередня     Головна     Наступна





УПРАВЛІННЯ, СУД, ФІНАНСИ



У літописі є ряд згадок про особисте виконання князями функції управління. 1242 р. Данило їздив до Бакоти і Каліуса «уставити землю» 1. Таку ж ціль мало, правдоподібно, його перебування в Угровську 2. Володимир Василькович 1287 р. їздив до Любомля, Берестя та Кам’янця 3. Мстислав Данилович 1289 р. об’їхав Берестя, Кам’янець і Більськ, щоб впорядкувати міста, знищені наїздом Юрія Львовича, «утвердити людей» і посадити застави 4.



1 Там же, с. 527.

2 Там же, с. 506.

3 Там же, с. 592.

4 Там же, с. 612 — 613.



Але у більшості випадків князі доручали адміністративні справи сановникам, які перебували на їх дворі. Во\127\лодимир Василькович, на час відсутності у Володимирі, призначив своїм заступником володимирського єпископа Марка 5.

Адміністративні посади найближчих співробітників князя були різного походження. Деякі з них виникли у ранніх часах як органи стародавнього самоврядування, інші були створені князями для виконання різних функцій управління.

Почесне місце в управлінні XII — початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов’язана з організацією оборони землі. Округ, в якому тисяцький виконував свої завдання, звався «тысяча». Князь призначав тисяцького з найвидатніших бояр, рахуючись з вимогами боярської знаті; так, наприклад, проводир бояр Володислав Кормильчич «прия тисячю» в Галичі від Ростислава Михайловича 6. До видатних володимирських бояр належав тисяцький Дем’ян, вірний помічник Данила 7. Літопис згадує тисяцьких в Галичі і в Перемишлі *, але, без сумніву, тисяцький був також у Володимирі **. Головний обов’язок тисяцького полягав в організації оборони дорученого йому міста 8. Але тисяцький брав також участь у воєнних походах князя, командуючи полком 9. Тисяцький Дем’ян виконував на доручення Данила також дипломатичні обов’язки — їздив у посольствах для підписання миру 10.



5 Там же, с. 592.

6 Там же, с. 527.

7 Там же, с. 485, 488, 493, 508, 509, 511, 512.

* Дмитро і Володислав в Галичі. — Там же, с. 491, 527; Ярон і Юрій в Перемишлі. — Там же, с. 490, 499.

** Дем’ян, як тисяцький, згадується вже в період князювання Данила у Володимирі. — Там же, с. 493, 494.

8 Там же, с. 490, 491, 499.

9 Там же, с. 493, 511 — 512.

10 Там же, с. 494, 498, 502.



Тисяцькі були пов’язані з організацією окремих князівств. Кожне князівство мало свого тисяцького. Коли ж окремі землі з’єдналися в Галицько-Волинське князівство, роль тисяцьких зменшилася, вони перейшли на становище начальників земель або волостей. В XIV ст. тисяцькі вже не згадуються, на їх місці виникають інші урядові посади, з якими пов’язані різні адміністративні функції.

Перше місце між княжими сановниками в XIII ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах. Він виник, правдоподібно, під впливом державного устрою сусідніх країн, а зокрема, Угорщини. Літопис згадує при подіях 1211 р. угорського \128\«великого дворського» Пота, який очолював війська, надіслані на допомогу Данилові 11. Дворський — це на Угорщині палатин. В Галичині дворський згадується вперше 1238 р. при Ростиславі Михайловичу, який мав близькі зв’язки з Угорщиною *. З 1242 р. дворські виступають постійно між боярами Данила **.

Літопис характеризує функції дворських лише з одного боку: їх участь у воєнних походах. Так, дворський Андрій виряджався на Перемишль проти бунтівного єпископа, брав участь у бою під Ярославом, у поході проти ятвягів та ін.; так само у боях зустрічаємо і інших дворських.

Але сама назва дворського вказує, що його основна діяльність зв’язувалася з княжим двором. Ці функції дворського пояснюють грамоти Юрія II, в яких виступає «суддя нашого двору», — 1334 р. Хотко, 1335 р. Васько Кудинович ***. Правдоподібно, суддя княжого двору — це урядник, ідентичний з дворським 12. Якщо цей здогад правильний, то дворський виконував судівництво від імені князя. Можливо, що він мав ще інші обов’язки, зв’язані з управлінням княжого двора.

Один раз згадується в літопису печатник. Це посада невідома в інших князівствах Русі, але поширена в Західній Європі. Як можна здогадуватися із назви, печатник зберігав княжу печатку і використовував її до княжих документів, так, як це робили західні канцлери. Збережені оригінальні грамоти Галицько-Волинських князів XIV ст. писані на пергаменті, а печатки при них привішені на жмутках тонких нитяних мотузків; печатки витиснені на воску двобічно 13. Печатник, очевидно, також складав текст грамот або керував його складанням. Грамоти писав окремий писар — писець 14.

Печатник виконував також інші адміністративні функції. Печатник Курило 1241 р., за дорученням Данила і Василька, їздив у Бакоту «списати грабежі нечестивих бояр» і впорядкував тамошні справи, «втихомирив землю» 15.



11 Там же, с. 484.

* Дворський Григорій. — Там же, с. 517.

** Андрій дворський. — Там же, с. 527, 533, 534, 539; Яків. — Там же, с. 530; Олекса. — Там же, с. 536.

*** Назва дворського існувала ще в XIV ст.: 1370 р. згадується боярин Гліб Дворскович, очевидно, син дворського. — Розов, № 2, 13; АГЗ, т. 1; т. 2, № 2 — 7; т. 5, № 8, 10, 11, 13; т. 8, № 9.

12 Болеслав-Юрий II, с. 154.

13 Там же, с. 222, 245.

14 Іпат., с. 594, 613.

15 Там же, с. 526.



Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним в його діяльності було, правдоподібно, управління княжими земельними маєтками. Стольника Якова 1241 р. Данило вислав до боярина Доброслава, який самовільно роздавав княжі землі між дрібних бояр 16.

З бояр, які перебували на княжому дворі, згадується ще сідельничий Іван, якого Данило вислав із військом проти бунтівних бояр 17.

У літописі не завжди вказано посади бояр, які виконували важливі доручення князя. Так, 1255 р. Данило вислав Костянтина Положишила збирати данину в землі ятвягів 18.

З цього видно, що центральна адміністрація в Галицько-Волинському князівстві була досить диференційована, мала ряд спеціальних посад (дворський, печатник, писець, стольник та ін.). Але необхідно зауважити, що всі вони не завжди виконують обов’язки, зв’язані прямо з їх посадою, а князі доручають їм інші адміністративні доручення. Це дозволяє зробити висновок, що спеціалізація в управлінні не була ще послідовно проведена.

На які кошти утримувалося центральне управління, нам точно невідомо, але можна здогадуватися, що князь давав утримання двірським сановникам, наділяючи їх землями та іншими угіддями. Неповні відомості й про те, як була організована провінціальна адміністрація. Розподіл на князівства зберігся до кінця XIII ст. Пізніше зустрічаємо лише назви Галичини і Володимирії як назви двох складових частин Галицько-Волинського князівства 19.

Територія князівств поділялася на менші округи, які звалися волостями. Назва волості в такому значенні з’являється у джерелах в середині XIV ст., раніше волость була однозначна з князівством *. В XIV ст. волостями звалися і давні князівства та їх округи. Так були волості Галицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Самбірська, Городоцька, Львівська, Жидачівська, Коломийська та ін.20



16 Там же, с. 525.

17 Там же, с. 550.

18 Там же, с. 53.

19 Болеслав-Юрий II, с. 4, 149 — 151.

* У Київському літописі XII ст. згадуються волості Київська, Чернігівська, Новгородська у значенні князівств. — Іпат., с. 222.

20 Розов, № 2, 3, 12, 18, 19, 22 та ін.; АГЗ, т. 2, № 4; т. 5, № 10; т. 7, № 21; т. 8, № 18; КДМ, т. 1, № 225; т. 3, № 225; Матр., т. 1, дод. № 26; т. 3, дод. № 27.



Управителів волостей назначав князь, добираючи їх з визначних бояр. 1222 р. Здобувши Галич, Мстислав \130\ поєднався з ворожим йому боярином Судиславом «і честю великою пошанував його, і Звенигород дав йому» 21. Звенигород був столицею колишнього князівства, і йдеться про те, що князь назначив Судислава управителем не тільки міста, а й волості. Так само Данило 1234 р., прийшовши під Галич, «став на березі Дністра і прийняв Галицьку землю і роздав городи боярам і воєводам, і було у них багато харчів» 22. Це місце літопису треба розуміти так, що князь надав різні міста боярам для тимчасового прохарчування, але так само князі надавали боярам міста і райони у постійне управління. Так, один з наймогутніших бояр, Доброслав, держав управління частини Підкарпаття, і Данило давав йому доручення, кому має надавати волості і як використовувати «коломийську сіль», але Доброслав не слухав наказів князя 23.

Мстислав Данилович надав боярам місто Всеволож і сусідні села 24. Управління волостю було тісно зв’язане з землеволодінням.

Устрій міст в ранішому періоді був такий самий, як і в інших землях Русі, — з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на сотні і вулиці, з вічем, на якому проявлялися прагнення рядових жителів. Літописи передають деякі риси у випадкових звістках з Галичини і Волині. Вище було згадано про віче у Звенигороді 25. Із грамоти Мстислава Даниловича 1289 р. виходить, що місто Берестя поділялося на сотні: жителі мали платити данину «з усякого ста» 26.



21 Іпат., с. 493.

22 Там же, с. 514.

23 Там же, с. 525.

24 Там же, с. 592.

25 Там же, с. 228.

26 Там же, с. 615.



Надалі в деяких містах Галицько-Волинського князівства поширюється німецьке, магдебурзьке право і приймається новий міський устрій. 1324 р. лист міщанам Торуня пишуть «бурмистри і громада міста Володимира». З форми цього листа можна вважати певним, що Володимир був уже організований на німецькому праві, яке стало формою самоврядування міської верхівки. Але не цілком ясно, чи це була організація лише поселених у Володимирі німців, чи до складу громади входило все населення, всі «містичі»: і місцеві жителі, і німці. Більше правдоподібно, що громада включала все населення. Місцеві жителі Володимира, «володимирські мужі», складали \131\ серед населення переважну більшість і важко припустити, щоб управління міста захопили самі німці.

Інший тип міської організації на німецькому праві являє м. Сянок. Юрій II грамотою 1334 р. дозволив створити тут війтівство на магдебурзькому праві, назначив у ньому війтом Бартка із Сандомира і піддав його війтівському судові всіх жителів «чи це буде німець, поляк, угорець, і русин». Війтові передано у власність ринок міста, ратушу, всі крамниці і буди ремісників, лазню, кожен шостий лан землі, усі доходи із оброблених земель, сіножатей, пасовищ, лісів, ловищ та ін., право рибальства у р. Сяні з «язами», млин у с. Теребчі. Він мав одержувати кожен третій динарій із городів в місті. Отже, в місті війтові належала значна влада. Нема ніякої згадки про представників міської громади, про міську раду. Жителі міста одержали звільнення від податків на 15 років, а після того мали платити щорічно по 16 грошів від лана землі та окремо від городів в місті 27.

У Львові також згадується війт, який був призначений князем 28, отже, і тут існувала грамота на німецькому праві.

Судова влада була з’єднана з адміністративною. Судівництво в особливо важливих справах проводив сам князь. Зокрема, судові князя підлягали великі бояри. Роман Мстиславич засудив на вигнання, «загнав», бояр Кормильчичів «за їх невірність» 29. Боярин Жирослав за свої інтриги був покараний вигнанням і конфіскацією земель 30. Данило провів суд над Доброславом і наказав його ув’язнити 31. Мстислав Данилович покарав берестян за їх «коромолу», накладаючи на них окремі данини 32. Інколи князь доручав боярам і службовцям розслідувати вчинені злочини. Так, Данило вислав печатника Курила на слідство у справі зловживань бояр в Бакоті, а дворського Андрія послав у Перемишль покарати бунтівного єпископа 33. В XIV ст. дворський заступав князя у судівництві, як це видно із його титулу судді княжого двору 34.



27 Болеслав-Юрий II, с. 77 — 79.

28 АГЗ, т. 2, № 1.

29 Іпат., с. 481.

30 Там же, с. 493, 499.

31 Там же, с. 526.

32 Там же, с. 613.

33 Там же, с. 526 — 528.

34 Болеслав-Юрий II, с. 254.



Нижче судівництво виконували тивуни. Так, згадується 1211 р. у Га\132\личі «тивун шюмавинський», а з 1255 р. є звістка, що жителі Возвягля «схопили тивуна і не дали йому тивунити» 35.

Деякі дані про устрій княжого суду містять джерела пізнішого часу — XIV — XV ст. 1401 р. галицький суд визнав за Кіндратом Борсничем із Вашичина землю «у той граници, поколя кнізь Лев уїхал» 36. «Руська правда» застосовувалася у судівництві галицько-волинських земель. В судівництві XV ст. на території Галичини зустрічаються риси, які можна вважати залишками давнього княжого суду (...) *. Окремий суд мали міста на магдебурзькому праві. У грамоті для сяноцького війта Бартка вказувалося: «З штрафу, що надходить від суджених осіб, два денарії мають приходити за правом нам (князеві), третій же денарій призначається Барткові, його нащадкам і спадкоємцям». До суду війта не вільно втручатись нікому із княжих службовців та слуг. Церква користувалася своїм церковним правом і судом. (...) *.

Основою княжих фінансів була феодальна експлуатація населення, яке платило данину натурою або грішми. Вище було згадано, що Данило роздав міста боярам і воєводам — «і було у них багато харчів» 37, очевидно, з данин, які надходили від жителів. У грамоті Володимира Васильковича є дані про те, що жителі міста Кобрина давали «дань», а жителі села Городла «побір» і «татарщину» 38. Точніші відомості є про «ловче», яке Мстислав Данилович настановив у Бересті: жителі давали по два «лукна» меду, по дві вівці, по 15 десятків льону, по 100 хлібів, по 5 цебрів вівса, по 20 курей — рахуючи із сотні; горожани платили 4 гривні кун 39. Ятвяги давали дань чорними куницями та «білим сріблом» 40.



35 Розов, № 38.

36 Болеслав-Юрий II, с. 77 — 79.

* Тут в авторському тексті залишено вільні місця (загальним обсягом близько півсторінки машинопису), куди автор передбачав вставити матеріали, що конкретизували б його висновки з даного питання.

37 Іпат., с. 514.

38 Там же, с. 595.

39 Там же, с. 613.

40 Там же, с. 553.



Непрямою податтю було мито, яке сплачували купці. Митниці були в Холмі, Городлі і Володимирі та в Крешові, Любачеві, Городку і Львові. Такі ж митні пункти існували, очевидно, і на інших торговельних шляхах. Митники крім мита вимагали для себе сукна або інших това\132\рів 41. Угорський король Людовик у листі Дмитру Дядьку вимагав, щоб галицькі митники «на місцях ваших мит» не брали від угорських купців «надмірного мита, а таке, яке платять купці з Польщі та інших країн» 42. Зберігся тариф митних оплат на шляхах з Торуня до Володимира та Львова 43.

Згадка про прибутки від «коломийської солі» 44 може свідчити, що в Коломиї збирали оплату від вивозу солі, певно також подібні оплати стягалися і при інших солеварнях Підкарпаття.

На які потреби використовувалися фінансові засоби, джерела не дають точних даних. Знаємо лише, що доходи із «коломийської солі» мали йти «на роздавання оружникам», тобто на утримання важкоозброєних полків війська.

Виникає питання, якими платіжними засобами користувалося і населення країни, і княжа влада. Літописи свідчать про те, що в руках заможної верхівки зосередилися значні засоби благородних металів. Так, галицький боярин Судислав, потрапивши до угрів, «перемінився у золото, тобто дав багато золота і відкупився» 45. Великими запасами золота і срібла володіли галицькі князі. 1122 р. за відпущення Володимира Ростиславича поляки мали одержати 20 тис. гривень срібла — дорогоцінним срібним посудом 46. Володимирко Володарович кілька разів відкуплювався сріблом і золотом від наступу своїх ворогів: 1144 р. Всеволоду Олеговичу дав «за труд» 1400 гривень срібла, 1150 р. перекупив угорських воєвод, «дав їм багато срібла»; 1152 р. знову вислав угорським вельможам «великі дари — золотом і сріблом та золотим і срібним посудом» 47. Ярослав Осмомисл заплатив найманому польському війську 3000 гривень срібла 48.



41 Болеслав-Юрий II, с. 150 — 151.

42 Там же, с. 79.

43 Hansisches Urkundenbuch, Halle, 1882 — 1886, Bd 3, N 559. Тариф походить з середини XIV ст., але, очевидно, відбиває відносини ранішого часу.

44 Іпат., с. 525.

45 Там же, с. 487.

46 Длугош, т. 10, с. 525.

47 Іпат., с. 226, 282, 311. Літопис розповідає, що Володимирко добув багато срібла шляхом реквізиції в київських і волинських містах, під час походу 1150 р. Він наказав жителям Мичеська: «дайте мені срібло, скільки хочу, а то візьму вас на щит» (тобто силою добуде місто), жителі не мали чим платити, «брали срібло із вух і ший, зливаючи срібло, давали Володимиру». — Там же, с. 289.

48 Там же, с. 389.



Літописець оповідав про дорогоцінності Володимира Васильковича («золото \134\ і срібло, дороге каміння, золоті і срібні пояси його батька і власні, ...тарелі великі, срібні і кубки золоті та срібні, ...намиста великі золоті баби і матері своєї»... 49).

Але основою для торгових розрахунків служили гроші, такого самого вигляду, як і в інших землях Русі.

В першу чергу це були «гривні кун». Володимир Василькович у своєму заповіті жінці, даруючи їй с. Березовичі, відзначає, що дав за нього 50 гривень кун та сукно і «броні дощаті». Мстислав Данилович серед данин, які встановив у Бересті, накладає на жителів міста 4 гривні кун 50. Гривня кун — це одиниця грошової лічби. Крім того, гривнями називали, як і раніше, злитки срібла встановленої ваги і форми.

Важливо було б з’ясувати питання, чи срібні гривні, поширені по всій Русі, виготовлялися також в Галицько-Волинському князівстві. Натяк на те дає літопис при описі дорогоцінностей Володимира Васильковича, а саме, що князь «тарелі великі срібні і кубки золоті та срібні сам перед своїми очима побив і вилив у гривні, і намиста великі баби і матері своєї вилив і розіслав милостиню по всій землі» 51. Не сказано тут виразно про «гривні кун», а «гривна» може означати також прикрасу одягу 52; але Володимир саме наказав знищити прикраси, отже, правдоподібно, мова йде тут про гривні як грошові знаки. Князь міг вважати, що милостиню краще давати у загально прийнятих грошових гривнях, аніж у цінних предметах.

У наведених вище грамотах Андрія Юрійовича 53 згадані нові назви: монети, гроші і денарії. Також Юрій II у грамоті на війтівство у Сяноку назначає оплату від судових справ по два денарії на князя та один денарій на війта. Жителі міста повинні платити щорічний чинш до 16 грошів 54.



49 Там же, с. 601.

50 Там же, с. 595, 613.

51 Там же, с. 601.

52 Там же, с. 610.

53 Болеслав-Юрий II, с. 151.

54 Там же, с. 77 — 78.

55 Gumowski M. Podręcznik numizmatyki polskiej. — «Kraków, 1914, s. 284.



І гріш і денарій — це частини монетної гривні; у XIV ст. рахували у гривні 48 грошей, або 240 денаріїв 55. Це була дрібна, розмінна монета; карбували її в Чехії, Угорщині, Польщі і інших країнах. Як видно із княжих грамот, вони були в обігу і в Галицько-Волинському князівстві. \135\ Можливо, що й галицько-волинські князі карбували свою монету на зразок західної, але до цього часу її не відкрито у монетних скарбах. Існування галицько-волинської монети очевидне з того, що польський король Казимир, зайнявши Галичину, випускав для неї окремі гроші з написом «монета володаря Русі Казимира».
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.