Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 852 — 912.



.21.І 842

18 — 25.VI 860

У РІК 6360 [852], Індикта 1 15, коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] — Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав [Георгій] у літописанні грецькому 2. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо.

1 Індикт — візантійське літочислення п’ятнадцяти-річними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; його визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.

2 Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки» Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18-25 червня 860 р., отже, в літописі дату походу було вирахувано за олександрійським літочисленням (тут від «сотворіння світу» рахували не 5508, а 5500 років; 6360-5500=860). Візантійський імператор Михайло III П’яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 р. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 р.

3 Дати ці вирахувано, можливо, на основі «ЛЂтописца вскорЂ» — твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.

4 В Іп. і Хл. хибно «до смерти Ярополчи»; у Лавр, «до смерти Святополчи»,

тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.

5 Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження «Хроніки» Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім’я Михайло.

6 В Іп. і Хл. «по бЂлЂ. и вЂверици»; у Лавр, «по бЂлЂ и вЂверицЂ»; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка — це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто.

7 В Іп. і Хл. «обилна», себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.
8 Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви «Русь», «Руська земля» — новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ «руссю» задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця — автохтонна, слов’янська.

мапа 862-912 рр.

Отже, від Адама до потопу 2242 роки, а від потопу до Авраама 1082 роки; від Авраама до виходу Мойсеевого [з Єгипту] 430 років, од виходу Мойсеевого до Давида 601 рік; від [смерті] Давида і од початку цесарювання Соломонового до полонення Єрусалима 448 років; од полонення до [початку цесарювання] Олександра [Македонського] 313 років, од [смерті] Олександра до різдва Христового 333 роки. Од різдва Христового до [початку цесарювання] Костянтина [Великого] 318 років, а од [початку цесарювання] Костянтина до [смерті] Михайла сього 542 роки 3.

Од першого року [цесарювання] Михайла сього до першого року [княжіння в Києві] Олега, руського князя, 29 літ; од першого року Олегового, відтоді, як він сів у Києві, до першого року [княжіння] Ігоревого 31 рік; од першого року [княжіння] Ігоревого до першого року [княжіння] Святославового 33 роки; од першого року [життя] Святославового до першого року [княжіння] Ярополкового 28 років. Ярополк [Святославич] княжив 8 літ, Володимир [Святославич] княжив 37 літ, Ярослав [Володимирович] княжив 40 літ. Тому-то від смерті Святославової до смерті Ярославової 85 літ, од смерті Ярославової до смерті Святополкової 4 60 літ.

Та ми до попереднього повернемось і розкажемо, що вдіялося в ці літа, як ото ми раніш почали були — [у] перший рік [цесарювання] Михайла, — і по порядку положимо числа [літ].

У РІК 6361 [853].

У РІК 6362 [854].

У РІК 6363 [855].

У РІК 6364 [856].

У РІК 6365 [857].

У РІК 6366 [858]. Михайло-цесар з військом рушив берегом і морем на Болгар. Болгари ж, побачивши, [що] не могли вони стати насупроти, просили охрестити їх [і дали згоду] покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя їхнього [Бориса] і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами 5. /12/

У РІК 6367 [859]. Варяги, приходячи | із замор’я, брали данину з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці 6 — стільки від диму.

У РІК 6368 [860].

У РІК 6369 [861].

У РІК 6370 [862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву».

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами, — отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра 7, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля 8.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро.

А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Біло|озері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

У РІК 6371 [863].

У РІК 6372 [864].

У РІК 6373 [865]. /13/

874

860







866 (?)

У РІК 6374 [866]. Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря 1. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх 2 [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море 3 вмочили [її] полу 4. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося.

У РІК 6375 [867].

24.IX 867


1 Дату цього походу вирахувано, як доводять, за олександрійським літочисленням (6374-5500=874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 р. і, очевидно, другого 866 р. Михайло III П’яниця помер 867 р.
2 Єпарх (гр.) тут: правитель Константинополя.
3 В Іп. «в рЂку», у Хл. «въ море»; правильне друге читання, так і в продовженні «Хроніки» Амартола.

4 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

5 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 р.

У РІК 6376 [868]. Почав цесарствувати [в Греках] Василій 5

У РІК 6377 [869]. Охрещена була вся земля | Болгарська.

У РІК 6378 [870].

У РІК 6379 [871].

У РІК 6380 [872].

У РІК 6381 [873].

У РІК 6382 [874].

У РІК 6383 [875].

У РІК 6384 [876].

У РІК 6385 [877].

У РІК 6386 [878].

У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У РІК 6388 [880].

У РІК 6389 [881].

У РІК 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши багато своїх воїв — варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви обá не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків».

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила — за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.

Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, | і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, — триста гривень на рік заради миру, — що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам.

У РІК 6391 [883]. Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці.

У РІК 6392 [884]. Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, /14/ і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати».


1 Додано з Лавр.

У РІК 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами 1, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать.

У РІК 6394 [886].

30. VIII 886 — 1.V 912
12.V 912 — 6.VI 913
886 — 913


1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

У РІК 6395 [887]. [У Греках] Леон цесарствував, син Василіїв, який також Левом прозвався, і брат його Олександр. Вони цесарствували двадцять і шість літ 1.

У РІК 6396 [888].

У РІК 6397 [889].

У РІК 6398 [890].

У РІК 6399 [891].

У РІК 6400 [892].

У РІК 6401 [893].

У РІК 6402 [894].

У РІК 6403 [895].

У РІК 6404 [896].

У РІК 6405 [897].

Бл. 893


896


1 Вежі — кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об’єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 р. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з’явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.

2 Додано з Лавр.

3 Посольство в Константинополь до імператора Михайла III П’яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов’янські письмена далі спирається на «Житіє Мефодія».



Мефодій і Костянтин (Кирило)


4 Октаїх, Октоїх, чи Осмогласник — богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім «гласів», чи розспівів.

5 Згідно з Євангелієм, напис над розіп’ятим Христом «Ісус Назарей, цар іудейський» було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.

6 Псалом LXXXV, 9.

7 Діяння апостолів II , 4.

У РІК 6406 [898]. Ішли угри мимо Києва горою, що зветься нині Угорське. І, прийшовши до Дніпра, стали вежами 1, бо ходили вони [так], як і половці. І, прийшовши зі сходу, ринулися вони через гори великі, що прозвалися горами Угорськими, і стали воювати проти слов’ян і волохів 2, які тут жили. Бо сиділи тут раніше слов’яни, і волохи забрали землю Слов’янську. А потім угри прогнали волохів і унаслідували землю ту. І сиділи вони зі слов’янами, го підкоривши їх собі, і відтоді прозвалася | земля [ця] Угорською. І стали воювати угри проти греків, і захопили вони землю Фракійську і Македонську, аж до [города] Солуня, і стали воювати проти моравів і проти чехів.

Був же один народ слов’янський: слов’яни, що сиділи по Дунаю і яких захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть русь. Сим же моравам найперше було створено письмена, /15/ які й дістали назву — азбука слов’янська; ця азбука є в Русі і в Болгарах дунайських.

Бо коли слов’яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні — Ростислав, і Святополк, і Коцел — послали [послів] до цесаря Михайла 3, кажучи: «Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші — інак, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть».

Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов’янських князів. І мовили філософи: «Єсть муж у Солуні, на ім’я Лев, і є в нього сини, що розуміють мову слов’янську, — і вчені два сини в нього, і філософи». Це почувши, цесар послав [посланця] по них у Солунь до Льва, кажучи: «Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина».

Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: «Осе прислала до мене Слов’янська земля, просячи учителя собі, який би міг витолкувати їм святії книги. Бо сього вони хочуть». І умовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов’янську землю до Ростислава, і Святополка, і Коцела.

Коли ж ці оба прийшли, | [то] почали вони створювати Письмена азбуковні слов’янські і переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов’яни, що почули [слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони Псалтир, і Октаїх 4, і інші книги.

Деякі тоді почали хулити слов’янські письмена, кажучи: «Не належить бо нікотрому народові мати свою азбуку, окрім євреїв, і греків, і латин, — згідно з Пілатовим написом, що його він на хресті господньому написав» 5.

Коли ж почув це папа римський [Адріан], він осудив тих, що ропчуть на слов’янські письмена, кажучи: «Нехай сповниться слово Писання, що «восхвалять бога всі народи» 6, і друге: «Возглаголять усі мовами різними [про] велич божу, оскільки бо дав їм святий дух говорити» 7. А якщо хто хулить слов’янську грамоту — хай будуть вони відлучені од церкви, допоки виправляться. Бо вони — вовки, а не вівці, так що треба за ділами впізнати їх і берегтися їх. Ви ж, чада, божого послухайте учення і не відкиньте повчання церковного, як ото поучив вас Мефодій, учитель ваш». /16/




870

Костянтин тим часом вернувся назад і пішов навчати болгарський народ, а Мефодій зостався в Моравії. Після цього ж князь Коцел поставив Мефодія за єпископа в Паннонії, на місці святого апостола Андроника, одного з сімдесяти учеників святого апостола Павла. А Мефодій посадив двох попів, гарних скорописців, і повністю переклав усі книги [Святого письма] з грецької мови слов’янською за шість місяців, почавши з березня місяця [і] до двадцять і шостого дня жовтня місяця. Закінчивши ж, воздав він достойну хвалу і славу богові, який дав таку благодать єпископові Мефодію, наступнику Андрониковому, тому що учителем слов’янського народу є Андроник-апостол.

До Моравії ж доходив і апостол Павло й учив тут. Тут бо є Іллірія, до якої доходив апостол Павло, і тут спершу були слов’яни. Тому-то вчителем слов’янського народу є Павло. Від того ж народу і ми єсмо, русь; тим-то й нам, русі, учителем є Павло апостол, оскільки учив він народ слов’янський і поставив по собі слов’янському народові за єпископа і намісника Андроника.

А слов’янський народ і руський — один; од варягів бо прозвалися вони руссю, а спершу були слов’янами; хоча вони й полянами звалися, але мова [в них] слов’янська була. Полянами ж вони прозвалися тому, що в полі сиділи, а мова в них була одна — слов’янська.

У РІК 6407 [899].

У РІК 6408 [900].

У РІК 6409 [901].

894-896

У РІК 6410 [902]. Леон, цесар [грецький], найняв угрів проти болгар, і угри, напавши, всю землю Болгарську розоряли. Симеон же, [князь болгарський], довідавшись [про це], повернув на угрів. Угри насупроти пішли і перемогли болгар, так що Симеон ледве в [город] Дерестер утік.

У РІК 6411 [903]. Коли Ігор виріс, він ходив [у походи] вслід за Олегом, і [кожен] слухався його. І привели йому жону із Пскова, на ім’я Ольгу.

У РІК 6412 [904].

У РІК 6413 [905].

У РІК 6414 [906].

1 Кількість кораблів, можливо, перебільшена.

2 Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.

У РІК 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі 1. /17/

І прибув він до Цесарограда, | а греки замкнули Суд 2 і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.

І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города.

Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас богом». /18/

І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі.

3 Углади (у Радз. «уклади») або контрибуція, або щорічна данина.

4 В Іп. хибно «хлЂбное», у Хл. «слебное», — ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.

Місячина провіант на місяць.

6 Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.

7 В Іп. Хл. Радз. помилково «вашего».

8 Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.

9 Паволока - загальна назва міцної дорогої матерії — порфіри, парчі, багору та ін.- пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.

10 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «повЂсиша щиты своя»; у Радз. «повЂси щить свои».

11 Узороччя - коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.

Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: «Згоджуйтесь мені на данину». І сказали греки: «Чого хочете — [того] ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади 3 на руські городи — спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, — бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі.

«[Коли] приходять руси, нехай посольське 4 беруть, скільки [посли] хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину5 на шість місяців: і хліб, і вино, і м’яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять б. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого 7 на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і [все], скільки треба».

І згодилися греки, і сказали обидва цесарі і боярство все: «Якщо прийдуть руси не для торгу — хай місячини не побирають. Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій. Руси, що прибувають, нехай живуть коло [церкви] святого Мами 8. А [коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами 8, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п’ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого». /19/

Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужів його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир.

І сказав Олег: «Ізшийте паруси паволочані 9 русам, а словенам — шовкові». Так і вчинили. І повісив [Олег] щита свого 10 на [Золотих] воротах, знаменуючи побіду, і пішов од Цесарограда. І напнули руси паруси паволочані, а словени — шовкові, і роздер їх вітер. І сказали словени: «Візьмемось за свої грубі. Не дано словенам [напинати] паруси шовкові».

І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя 11. І прозвали [кияни] Олега — «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами.

У РІК 6416 [908].

У РІК 6417 [909]. /20/

У РІК 6418 [910].

912


1 Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 р.; відомості про неї взято з продовження «Хроніки» Амартола.

2 В Іп., Хл. і Радз. «равно другаго свьщания, бывшаго при». Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 рр. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом «равно» було перекладене грецьке τó ’ίσον — копія, список, а наведений текст тлумачать так: «Список з другого договору, що укладений при...» Договір 911 р., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул — затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від’їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису.

Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова «равно другаго сввщания, бывшаго при» слід перекладати так: «Згідно з другою угодою, що відбулась при...» і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів — здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.

3 В Іп. і Хл. «да не кленется», у Радз. навпаки — «да кленется»; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: «да єлико я†будеть показаний явленими, да имЂютъ вЂрноє о тацЂхъ явлений, а ємуже начнуть не яти вЂры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вЂры. да єгда клЂнется по вЂрЂ своєи. будеть казнь яко же явится съгрЂшениє». Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.

4 Літра (лібра, фунт) — основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).

5 В Іп. і Радз., мабуть, хибно «приготовится», треба — «противится».

6 В Іп. і Радз. «обрящються», треба, вважаємо, «обрящеться».

7 В Іп. і Хл. хибно «нашему», у Радз. «вашему».

8 В Іп. і Хл. «въ ину страну (сторону)», у Радз. «въ ону страну»; вірне, вважаємо, читання Радз.

9 В Іп. і Хл. хибно «да не купять».

10 В Іп. «на дань», у Хл. «дань», у Радз. «на д[е]нь».

11 В Іп. і Хл. хибно «о Руси», у Радз. «оть Руси».

12 В Іп. і Хл. хибно «от», у Радз. «о».

13 Золотий, або солід — золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).

14 Додано з Софійського списку.

15 В Іп., Хл. і Радз. «и удолжающихь»; слово це означає «які довго перебувають, які надовго залишаються»; див. під 997 р. про облогу Білгорода печенігами: «й оудолжишася остояче вь град[Ђ] люди».

16 В Іп., Хл. і Радз. «вьзвратится»; без «не».

17 В Іп. і Хл. «съ творихом Ивановомъ, (Радз. «Ивановымъ») написаниєм»; давно зауважено, що тут невірно розбито текст на слова; треба — «сътворихомъ» (учинили ми) «и ва» (і ви оба — двоїна) «новымъ написаниємъ (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 р. як «старого», ранішого.

18 Хартія - пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.

19 В І п., Хл. і Радз. «нашего», в Акад. «вашего»; оскільки було складено дві -договірні грамоти - для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати «ви» на «ми», «вами» на «нами» і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 р.

У РІК 6419 [911]. З’явилася звізда велика на заході, подібна до списа 1.

У РІК 6420 [912]. Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи:

«Згідно з другою угодою, що відбулась при 2 тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, — послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому.

Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:

По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа.

А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:

[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться 3 та сторона, яка прагне, щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться провина.

Про це: якщо хто уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.

Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр 4 срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують.

Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься 5 він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще | нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно. /21/

Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.

Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений 6 буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого 7, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.

Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну 8, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять 9 і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день 10 ціною | челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.

Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].

Про полонення русами 11 [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про 12 полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих 13, і хай прибудуть вони в Греки.

Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо 14 вони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук,- хай буде він винуватим.

Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються 15.

Якщо злочинець [не] повернеться 16 в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].











2.IX 911

На підтвердження ж | і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням 17 на двох хартіях 18,- цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого 19 засвідчив [свій договір] і дав нашим послам 20. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, /22/ ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям 21 вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і засвідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт 22 п’ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420».

20 В Іп. хибно «словомъ», у Хл. «послом».

21 Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.

22 В Іп., Хл. і Радз. «а в неділю», «недЂли», хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.

23 Фофудія - особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з’явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 р.).

Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами — золотом, і паволоками, і фофудіями 23, — приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою.

Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як [дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі.

І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві.

І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.

А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де е кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу.

Осінь 912

І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три 24.

24 Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р.

25 Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія "Панського виписана з продовження перекладу «Хроніки» Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким-оригіналом.








26 В Іп. попсований текст «от лежащими на гробЂ трусЂ», у Радз. «о лезащимь на градЂ трусЂ».

27 В Іп. «ополчать же тя й при березЂ си Орити», у Хл. «при брезЂ сі орнити», у Радз. «оплачеть же тя и при березЂ сни Оронтии».

Се ж не 25 дивно є, що від волхвування збувається чародійство, як ото було в цесарювання [у Римі] Доміціана. Відомо, що був [тоді] один волхв, на ім’я Аполлоній Тіанський, який ходив і творив усюди в городах і селах бісівські чуда. Якось, коли він із Риму /23/ прийшов у Візантій, упросили його тутешні жителі вчинити оці [чуда]: він вигнав безліч зміїв і скорпіонів із города, щоб вони не вадили людям, [а] коли зійшлися бояри, приборкав роз’ярених коней. Так само, коли він і в Антіохію прийшов, і впросили його вони, | — бо антіохійців мучили скорпіони й комарі, — він зробив мідного скорпіона і закопав його в землі. І поставив він над ним невеликий мармуровий стовп, і звелів людям узяти палиці і ходити по городу [і] кричати, потрясаючи палицями: «Без комара [бути] городу!» Так іщезли з города комарі й скорпіони. Запитали його також і про землетрус, що загрожував городу 26. Він зітхнув [і] написав на дощечці оці [слова]: «Горе тобі, нещасний городе, бо потрусить тебе багато, охопить тебе вогонь, оплачуть же тебе й при березі Оронта!» 27

Про нього ж і великий Анастасій [із] божого города [Єрусалима] сказав: «[Зображення], зроблені Аполлонієм, навіть і донині в деяких місцях існують. Стоять викувані [ним зображення], що відганяють четвероногих [і] птиць, які можуть вадити людям, другі ж — щоб удержувати потоки річок, які ринуть нестримно, а деякі інші стоять, щоб запобігати людській згубі і каліцтву. Бо ж не тільки за життя його таке й подібне вчинили біси завдяки йому, але й по смерті його, перебуваючи коло гробу його, вони чуда творили на його честь і на спокусу нещасним людям, яких особливо на таке ловить диявол».

28 Додано з грецького оригіналу.

29 В Іп. і Хл. хибно «преславныя», у Радз. «православныя».


30 В Іп., Хл. і Радз. хибно «здЂтельствуеть», «свидЂтельствуеть».

31 Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття ХLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.

32 В Іп. і Хл. хибно «посредЂ же града», «посреди же города»; у Радз. «последи же родъ»

А хто що скаже про спрямовані проти Нерона 28 чаклунські діла, який сам таким умілим був на чародійську облуду? Він завжди явно 29 глузував з Аполлонія, що той не мав властивого чародіям філософського досвіду. «Треба було б йому, — говорив [Нерон], — як ото і я, словом тільки творити те, чого він хотів, а не чаклунством досягати того, що він здійснював».

А все те за допустом божим і дією бісівською буває. Такими речами [має] випробовуватися наша православна 29 віра: чи тверда | вона єсть [і] кріпка, пробуваючи [в] господеві, чи не зваблює її враг оманливих ради чудес і сатанинських діл, які чинять раби і слуги зла.

А ще [бувало, що] іменем господнім пророкували декотрі, як Валаам, і Саул, і Каіафа, і бісів навіть вигнали, як Іуда і сини Скева. Бо й на недостойних часто діє благодать [божа], щоб іншим учинити благодать 30. Хоча Валаам далекий був од обох, — од [праведного] життя і віри, — а проте проявилася в нім благодать заради дбання про інших. І фараон таким був, але й тому [бог] будучину показав 31. І Навуходоносор законопереступником [був], але й /24/ цьому також одкрив [бог], що станеться через багато поколінь 32, являючи цим, що многі, котрі мають хибні думки, [ще] до пришестя Христа чинять знамення іншим способом на спокусу людям, які не розуміють добра. Такими ж були Симон Волхв, і Менандр, і інші, з приводу яких істинно сказано: «Не чудесами спокушати...»





Попередня     Головна     Наступна


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.