Результати веб-опитування про проект правопису на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1037 — 1067.




ОРАНТА



1 В Іп. стаття під 1037 р. — ювілейна, до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого. Хрестильне ім’я Ярослава було Георгій, а його друга жона Інгігерд, дочка шведського короля Олафа (Олава) III (Скот-конунга), відома з ісландських саг, мала хрестильне ім’я Ірина (в черницях — Лина,— так вона названа в житіях святих). На свою честь (Георгій-Юрій) Ярослав назвав також два городи, збудовані ним,— Юр’єв у Чудській землі і Юр’єв на ріці Росі.






2 Притчі Солом. VIII, 12-17.






3 В Іп., Хл. і Лавр, «урокъ» — тобто умовлену частку майна.

У РІК 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини 1.

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці | стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велике, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь,— так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.

Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній; у мене — порада, у мене — мудрість, у мене - сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі /90/ возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать» 2. Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику. /91/

Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. | І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в /92/ належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку 3 майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому поручено богом. І умножилися пресвітери і люди християнськії, і радувався Ярослав вельми, бачачи багато церков і люду християнського, а враг-[диявол] ремствував, що його побіждають новії люди християнськії.

У РІК 6546 [1038]. Пішов Ярослав на Ятвягів і переміг.

15.VIII 1039

1 Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву «спорудив Володимир, отець Ярославів», внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом,— рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимир-ської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за цією церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам’яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою «внЬ града» (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам’яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 р. (див. тут прим. 9).

Згаданий митрополит Феопемлт з’явився у Києві, як твердять, десь у 1037 р. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) - 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім’я — Іона) — у 1008 (?.) — 1036 (?) роках.



1 Насправді останки князів положили в Десятинній церкві Богородиці в Києві; у Лавр, нема «в ВолодимЂри».

2 Жона Ізяслава невідома.

3 За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.

У РІК 6547 [1039]. Освячена була митрополитом Феопемптом церква [Успіння] святої Богородиці, що її спорудив Володимир, отець Ярославів 1.

У РІК 6548 [1040]. Ярослав пішов на Литву і переміг.

У РІК 6549 [1041]. Пішов Ярослав на Мазовшан у човнах і переміг їх.

У РІК 6550 [1042]. Пішов Володимир, син Ярославів, на Ям /93/ і переміг їх. І погинули коні у Володимирових воїв, і коли іще дихали коні, здирали шкури з них,— такий був мор на коней.

У РІК 6551 [1043]. Послав Ярослав Володимира, сина свого, на Греків і дав йому воїв многих, а воєводство поручив Вишаті, отцю Яневому.

І рушив Володимир на Цесароград у човнах, і прийшли вони на Дунай, а од Дунаю пішли до Цесарограда. І знялась буря велика, і розбила кораблі русі. І княжий корабель розбив вітер, і взяли князя [Володимира] в корабель Івана Творимирича, воєводи Ярославового. Інші вої Володимирові викинуті були на берег, числом шість тисяч. І коли хотіли вони вернутися в Русь, то не пішов з ними ніхто із дружини княжої. І сказав Вишата: «Я піду з ними». І висів він із корабля до них, сказавши: «Якщо живий буду — то з ними, а якщо погибну — то з дружиною». І пішли вони, маючи намір [добратися] в Русь.

І була вість грекам, що побило море [кораблі] русі, і послав цесар, на ім’я [Костянтин] Мономах, услід за руссю чотирнадцять суден. Тоді Володимир з дружиною, побачивши, що вони йдуть за ними, [і] пішовши | назад, побив судна грецькі. І вернулися вони в Русь, повсідавши в кораблі свої.

Вишату ж [греки] схопили з викинутими на берег [русами]. І привели вони їх до Цесарограда, і осліпили багатьох русів. А по трьох літах, коли настав мир, одпущений був Вишата в Русь до Ярослава. /94/

У сі ж часи видав Ярослав сестру свою [Добронігу-Марію] за Казимира, [князя лядського]. І дав Казимир, замість віна, людей вісімсот, яких полонив був Болеслав, перемігши Ярослава.




Фрагмент макета "Стародавній Київ."





У РІК 6552 [1044]. Викопані були [з могил] два князі, Ярополк і Олег, сини Святославові. І охрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі 1.

У сей же час і в сей рік помер Брячислав, князь полоцький, син Ізяславів 2, онук Володимирів, отець Всеславів, і Всеслав, син його, сів на столі його. Народила ж його мати од волхвування, бо коли мати родила його, то була в нього сорочка на голові його, і сказали волхви матері його: «Цю сорочку, [що] на голові його, нав’яжи на нього. Хай носить він її на собі до [кінця] живоття свойого». Так що носив Всеслав її до смертного дня на собі, і через це немилостивий він був на кровопролиття. /95/

У РІК 6553 [1045]. Заложив Володимир святу Софію в Новгороді.

У РІК 6554 [1046]. У сей рік була тиша велика.

У РІК 6555 [1047]. Ярослав пішов на Мазовшан, і переміг їх, і князя їх убив Мойслава 3, і покорив їх Казимирові.

У РІК 6556[1048].

У РІК 6557[1049].

10.II 1051

У РІК 6558 [1050]. Преставилася жона Ярославова, княгиня [Ірина, у Новгороді місяця] лютого в десятий [день].

1 Додано з Лавр. Ларіон (Іларіон), автор знаменитого «Слова о законі і благодаті», митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 р., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що Іларіон десь 1053 р. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 р. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072-1073 роках зробив літописне зведення.






2 Тобто на Афон.

У РІК 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина 1 Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів.

А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печерський монастир.

Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав {село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут богу потай.

Потім же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім’я [Антипа], із города Любеча. І вложив йому бог у серце 1 [намір] у землю [Грецьку] іти і монастирі, що є там, подивитися. Він і подався іти на Святу Гору 2, і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім’ям Антоній. І, напутивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: «Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобі благословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть». І благословив він його, і відпустив його, сказавши йому: «Іди з миром».

Антоній, отож, прийшов до Києва і думав: «Де жити?» І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: «Господи! Утверди мене /96/ в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг».

І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі,— в трудах пробуваючи, і в неспанні, і в молитвах.

Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що було на потребу його. І набув він [такої] слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди] од нього благословення.

Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів у Києві, Антоній уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи І у нього благословення і молитов.

І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма. І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем.

Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: «Се бог вас зібрав, братія. Ви [тут] єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення,— перше — од бога, а другеє — од Святої Гори». І, це сказавши їм, він мовив до них: «Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамотнившись, як ото і раніш я був звик».

3 Сюди, очевидно, зараховано й час, коли Антоній вперше усамітнився в печеру, тобто, десь у 1033 р., ще за княжіння Ярослава Мудрого.

І настановив він їм ігумена, на ім’я Варлаама, а сам пішов у гору, викопав печеру, яка є під новим монастирем, і в ній і скончав він живоття своє, живши у чесноті і не виходячи з печери сорок літ 3,— і ніколи, і нікуди. В ній же лежать мощі його й до сьогодні. /97/

Братія ж та ігумен жили в печері. А коли братії умножилося і не могли вони вміститися в печеру, то задумали вони поставити монастир зовні печери. І прийшов ігумен і братія до Антонія, і сказали вони йому: «Отче! Умножилося братії, і не можемо ми вміститися в печері. Коли б повелів бог і твоя молитва, то поставили б ми церквицю малу зовні печери». І повелів їм Антоній.

1062

Вони тоді поклонилися йому і поставили церквицю малу над печерою на честь Успіння святої богородиці. І став бог умножати чорноризців молитвами святої богородиці, і вчинила раду братія з ігуменом поставити монастир, і сказала братія з ігуменом Анто-нію: «Отче святиш Братія умножається, тому хотіли б ми поставити монастир». Антоній же, рад бувши, сказав: «Благословен бог в усьому. А молитва святої богородиці і отців, сущих у Святій Горі, нехай буде з вами». І, се мовивши, послав він одного з братії | до Ізяслава, великого князя, кажучи так: «Княже мій! Бог ось умножає братію, а місце мале. Якби дав ти нам гору ту, що є над печерою».


1073
1.VII 1078

Ізяслав же, це почувши, був рад, і послав мужів своїх, і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп’ям, і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами.

І відтоді почали називати монастир Печерським; тому що жили було ченці раніш у печері, то од того прозвався монастир Печерським. Постав же Печерський монастир по благословенню Святої Гори.

Коли ж монастир [Печерський було] споруджено, а ігуменство держав Варлаам, Ізяслав теж поставив монастир святого Дмитрія [Солунського] і вивів Варлаама на ігуменство до святого Дмитрія, бо хотів зробити [його] вищим од сього монастиря, надіючись на багатство. Многі бо монастирі цесарями, і боярами, і багатством поставлені, та не такі вони, як ті, що поставлені сльозами, і постом, і молитвою, і неспанням. Антоній бо не мав [ні] злота, ні срібла, а досягнув [усього] постом і сльозами, як ото я говорив.

Коли ж Варлаам ішов до святого Дмитрія, то братія, вчинивши раду, пішли до старця Антонія і сказали: «Постав нам ігумена». Він же мовив їм: «Кого ви хочете?» І вони сказали йому: «Кого хоче бог і ти». І сказав він їм: «Хто у вас єсть більше послушливий, і кроткий, і смиренний, ніж Феодосій, нехай буде сей вам ігуменом». Братія тоді, раді бувши, поклонилися старцю і поставили Феодосія ігуменом сущій братії, числом двадцять.



4 Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.

5 Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в «Києво-Печерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печерського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабъ Несторъ, и приять мя, тогда лЂтъ ми сущу 17 от рожденіа моего».

Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого стримання, і посту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. І почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Михаїл, чернець монастиря Студійського, що прийшов був із Греків з митрополитом Георгієм. І став [Феодосій] у нього шукати устав ченців студій-ських 4, і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні — все це за уставом. ФеОдо-сій, все це роздобувши, передав монастирю своєму.

Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав, — по всіх монастирях. Тому-то вшанований є монастир Печерський як старший од усіх і почестю більший од усіх.

А коли Феодосій жив у монастирі і додержував доброчинного життя і чернецького правила, приймаючи всякого приходящого до нього,— до нього ж і я прийшов, мізерний і недостойний раб. І прийняв він мене, коли мені було сімнадцять літ од рождення мойого 5.

Ось так написав я і розказав і в який рік постав монастир, і через що монастир зветься Печерським. А про житіє Феодосія ще скажемо.

Неділя 4.Х 1052

У РІК 6560 [1052]. Преставився Володимир, син Ярославів /98/ старший, у Новгороді, і покладений був у святій Софії, що її він спорудив був сам.

1 Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім’я — Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім’я Анастасія; це, очевидно її друге ім’я Марія була дочкою візантійського імператора Константане IX Мономаха не від його тоді зовсім старої третьої жони Зої, дочки візантійського імператора Константина VIII, а від фаворитки (потім — четвертої жони) Склірини. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 р.

2 Додано з Лавр.

3 Додано з Акад.

У РІК 6561 [1053]. У Всеволода родився син Володимир од [Марії], цесариці грецької 1.

У РІК 6562 [1054]. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю /99/ я,— замість себе,— стіл свій, Київ, найстаршому синові | своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я 2 Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир 3, а Вячеславу — Смоленськ».

І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого [зі стола, і] сказавши Ізяславу: «Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять». І так наставив він синів своїх пробувати в любові.

Сам же [Ярослав] був слабий. А коли прибув він до Вишгорода, [то] розболівся вельми. Ізяслав тоді в Турові княжив, а Святослав у Володимирі, а Всеволод тоді перебував 2 у отця, бо любив його отець більше од усіх братів і мав його завше у себе.

У ніч із суботи на неділю, з 19 на 20.II 1054


4 Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.

Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові 3 місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту, в святого Феодора [Тірона] день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] до Києва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії 4. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість.



Початок княжіння Ізяславового в Києві


Кін. лютого 1054

У РІК 6563 [1055]. Прийшовши, Ізяслав сів у Києві, а Святослав у Чернігові, Всеволод же — в Переяславлі, Ігор у Володимирі, Вячеслав у Смоленську.

У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків.

Того ж року приходив [хан] Блуш із половцями. І вчинив Всеволод мир із ними, і вернулися половці до себе.

У РІК 6564 [1056].

У РІК 6565 [1057]. Преставився Вячеслав смоленський, син Ярославів, і посадили Ігоря в Смоленську, із Володимира вивівши.

У РІК 6566 [1058]. Переміг Ізяслав голядь. /100/

1 Стрий — дядько по батькові; вуй, вуйко — дядько по матері.

У РІК 6567 [1059]. Ізяслав, і Святослав, і Всеволод висадили стрия 1 свого Судислава з поруба, який сидів [у ньому] двадцять і чотири роки. І водили вони його до хреста, і став він ченцем.

У РІК 6568 [1060]. Преставився Ігор, син Ярославів.

Того ж року Ізяслав, і Святослав, і Всеволод, і Всеслав [Бря-числавич] зібрали незчисленних воїв. І рушили вони на конях і в човнах, незчисленне множество, на торків. А це почувши і убоявшись, торки розбіглися [десь] і до сьогодні. І померли вони, утікаючи, божим гнівом гнані, ті — од холоду, а другі — од голоду, інші ж — од мору і суда божого. І так бог ізбавив християн од поганих.


2.II 1062

У РІК 6569 [1061]. Прийшли половці вперше на Руську землю, воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, [і] перемогли [половці] Всеволода, і, спустошивши [землю], відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал.

У РІК 6570[1062].

У РІК 6571 [1063]. Преставився Судислав, брат Ярославів. І погребли його [в Києві] у церкві святого Георгія [Побідоносця].

1 Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.

2 У Хл. і Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.

Того ж року в Новгороді ішов Волхов назад п’ять днів  1. А се знамення не на добро було: на четвертий рік погорів увесь город 2.

У РІК 6572 [1064]. Утік Ростислав, син Володимирів, онук Ярославів, до Тмутороканя, і з ним утік [воєвода] Порей і Вишата, син Остромира, воєводи новгородського. І, прибувши, вигнав він Гліба [Святославича] із Тмутороканя, а сам сів замість нього.

1 Ім’я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: «-:-вь лЂто. ’зфоз’ (тобто 6576-1068 року) інді[кта] ’з’ (6) глЂбъ князь мЂрилъ мо[ре] по лєду от тьмутороканя до кърчева. іид (10 000 і 4 000) сяжє[нъ]».

2 Додано з Акад.





3 Комета Галлея; у перигелії була 27 березня 1066 р., увечері стала з’являтися з 24 квітня.

4 Додано з Лавр.







5 Звідси починаючи і словами «що й сталося» кінчаючи, іде текст, запозичений із руського компілятивного «Хронографа за великим викладом», де використано «Хроніку» Амартола та її продовження.

6 Відомості про це Амартол запозичив із Біблії (Друга кн. Маккавеїв V, 1-4); можливо, тут ідеться про марево, міраж (повторно про це в літописі занотовано під 1113 р.); за іншими даними, тут також мовиться про комету Галлея, яка була в перигелії 163 р. до н. е.,— але тоді матимемо деяку неузгодженість, бо Антіох IV Єпіфан Славний помер 164 р. до н. е. під час походу на Єрусалим. Про цю саму комету Галлея говориться й далі: вона була в перигелії 66 р. до н. е. і 15 листопада 530 р. Точні дати метеоритних дощів (зорелет) відомі з китайських хронік.

7 В Іп., Хл. і Лавр, хибно «въ Африкии», в Амартола і Акад. «въ Фракии»

8 Поприще — міра довжини, близько 700 м.

У РІК 6573 [1065]. Рушив Святослав на Ростислава до Тмутороканя, і Ростислав одступив геть із города,— не убоявшись його, а не хотячи проти стрия свого оружжя взяти. Святослав же, прийшовши до Тмутороканя, знову посадив сина свого Гліба і вернувся до себе. А прийшовши знову назад, Ростислав вигнав Гліба, і прийшов Гліб 1. до отця свого. Ростислав же, прийшовши, сів у Тмуторокані. /101/

У той же рік Всеслав [Брячиславич] сів [у город] Копиль 2 [і] війну почав.

24.IV — IV 1066

У ті ж часи сталося знамення на заході: звізда превелика 3, промені маючи немов криваві, сходила звечора по заході сонця,— і [так] було протягом семи днів. А се з’явилося не на добро, бо після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руськую землю,— ся ж звізда була 4 немов кривава, віщуючи пролиття крові.

У ті ж часи дитину було вкинуто в [ріку] Ситомль. А дитя це виволокли риболови в неводі, і ми роздивлялися його до вечора, і вони знову вкинули його в воду, бо було на лиці його таке: срамні вирости, а про інше не можна сказати сорома ради. /102/

19.IV 1064

Перед сим же часом сонце перемінилося: не було світле, а як місяць стало, і про це невігласи говорять, що його з’їдають.

Так от, бувають сі знамення не на добро. Ми ж знаємо [про це] з того, що й колись 5, за Антіоха, [царя сірійського], в Єрусалимі приключилося. Зненацька по всьому городу протягом сорока днів [стали] з’являтися в повітрі [вершники], що гасали на конях, при оружжі, маючи золоту одіж. І полки [їх] з’являлися з усіх боків, і потрясали вони оружжям 6,— а це провіщало навалу Антіоха, нашестя раті на Єрусалим. Потім же, за Нерона, цесаря [римського] , в тім же Єрусалимі над городом засіяла зоря, подібна до списа,— а це віщувало нашестя римської раті. І знову так [само] було за Юстініана, цесаря [римського]: зоря засіяла на заході, випромінюючи світло, яку називали лампадою і яка сіяла протягом двадцяти днів; а після цього був зорелет з вечора до ранку, так що всі думали, що падають зорі, і знову сонце без променів світило,— а це провіщало крамоли, недуги, смерть людям. І знову, за Маврикія, цесаря [грецького], було оце: жінка дитя народила без очей, без рук, в бедрах йому риб’ячий хвіст був приріс; і пес родився шестиногий. У Фракії 7 ж двоє дітей родилося, одне з чотирма ногами, а друге з двома головами. Потім же, за Костянтина-іконоборця, [цесаря грецького], сина Леонового, був зорелет на небі, так що [зорі] одривалися на землю, і ті, які бачили [це], думали, що [настав] кінець [світу]; тоді ж сильно дули вітри. У Сірії ж був землетрус великий; земля розсілася на три поприща 8, [і] з землі дивом вийшов мул, який говорив людським голосом, /103/ провіщаючи нашестя іномовців, що й сталося, бо найшли сарацини на Палестинську землю.

Знамення, отож, у небі, або в зорях, або в сонці, | або птицями, або іншим чим не [на] добро буває, а знамення такі на лихо бувають: [це] або провіщання війни, або голоду, або смерть воно віщує.

1 Катепан — імператорський намісник, вищий воєначальник.

2 За Воскр., у Ростислава (за Татіщевим, його друге ім’я Михайло) був брат Ярополк, існування якого, однак, викликає сумніви. Жона Ростислава, за Густ., мала ім’я Ланка і, за даними Татіщева, який хибно називає її Анною, після смерті мужа вона хотіла з дітьми (тобто з синами Рюриком, Володарем, Васильком і дочкою) їхати в Угри до свого батька. Але великий князь київський Ізяслав Ярославич дітей їй не віддав і їхати не дозволив. Генеалогічні дослідження показали, що Ланка (Ілона, Олена) була дочкою угорського короля Бели I, який помер 1063 р. Отже, Ланка збиралася в Угри до своїх рідних братів - Гейзи (з 1074 р. короля Гейзи І) чи Ласло (з 1077 р. короля Ласло І Святого), де й вийшла заміж удруге за хорватського короля Дмитрія Звонимира. Після його смерті у 1089 р. Ланка, як видно, знову повернулася на Русь, до свого сина Володаря, бо 1097 р. з’являється на сторінках Густинського літопису.

У РІК 6574 [1066]. Коли Ростислав [Володимирович] сидів у Тмуторокані і брав данину в Касогів і в інших землях, то греки, убоявшись його, послали [туди] з обманом катепана 1. І коли той прибув до Ростислава і ввійшов йому в довір’я, то складав йому честь Ростислав. І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав катепан: «Княже! Хочу я за тебе пити!» І той мовив: «Пий!» Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити; притиснувши пальцем у чашу,— бо мав він під нігтем смертну трутизну,— [катепан] дав [її] князю, прирікши смерть за вісім днів. І той випив, а катепан, прийшовши до Корсуня, сказав, що в сей день помре Ростислав. Так воно й сталося. А сього катепана побили камінням люди корсунські.

Був же Ростислав муж доблесний у бою, а на зріст ставний, і красен лицем, і милостивий до убогих. Помер же він місяця лютого в третій день а тоді покладений був у церкві святої Богородиці [у Тмуторокані] 2.





У РІК 6575 [1067]. Розпочав війну Всеслав полоцький, син Брячиславів, і зайняв Новгород. Ярославичі ж троє,— Ізяслав, Святослав, Всеволод,— зібравши воїв, рушили на Всеслава, коли була велика зима, і прийшли до Мінська. Та мінчани заперлися в городі, і брати ці взяли Мінськ, посікли чоловіків, а жінок і дітей забрали в добичу і пішли до [річки] Немиги. Всеслав також рушив насупроти. І, зібравшись на Немизі 3 місяця березня в третій день, пішли вони одні проти одних. А був сніг великий, і сталася січа /104/ люта, і впали многі [у битві]. І одолів Ізяслав, Святослав, Всеволод, а Всеслав утік.

10.VII 1067


3 Про цю битву говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «На НемизЂ снопи стелють головами...»

4 В її «июня», Хл. і Лавр. «іуля».

5 Додано з Новг.


Потім же, місяця липня 4 у десятий день, Ізяслав, Святослав і Всеволод, цілувавши хрест чесний Всеславу, сказали: «Прийди до нас, а ми не вчинимо тобі зла». Він же, надіючись на хресне цілування, переїхав у човні через Дніпро. І коли Ізяслав попереду йшов у шатро, 5 а Всеслав за ним ішов ,— тут і схопили вони Всеслава на [річці] Рші коло Смоленська, переступивши | хреста. Ізяслав тоді привів Всеслава до Києва, і всадили його в поруб із двома синками.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

 







Найстаріша споруда в Україні. Спасо-Преображенський собор в Чернігові. 1036 р.