Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1111 — 1126.



У РІК 6619 [1111]. Вложив бог Володимиру [Всеволодовичу] в серце [добрий намір], і став він говорити брату своєму Святополку [Ізяславичу], спонукаючи його [піти] на поганих весною. Святополк тоді повідав дружині своїй річ Володимирову, але вони сказали: «Не час нині відривати смердів од ріллі». І послав Святополк [послів] до Володимира, говорячи: «Коли б ми удвох зібралися та про се порадилися б з дружиною». Послані, отож, прийшли до Володимира і повідали все, що сказав Святополк.

І прийшов Володимир, і зустрілись вони на [озері] Долобську, і сіли в одному шатрі — Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною. І настало мовчання, і сказав Володимир: «Брате! Ти єси старший. Почни мову, як би нам подбати про Руськую землю». І мовив Святополк: «Брате, ти почни». І сказав Володимир: «Як я маю мовити? Адже на мене говоритимуть твоя дружина і моя, кажучи: «Погубить він смердів і ріллю смердам». Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней а про, се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?» І сказала вся дружина: «Правда, воістину так воно єсть». І сказав І Святополк: «То | я, брате, готов є [іти] з тобою». І послали вони оба [послів] до Давида Святославича, велячи йому [іти] з собою. І встав Володимир і Святополк, і поцілувалися вони, [прощаючись].

1 Імена цих трьох князів наводяться в Лавр.

2 Додано з Лавр.

3 Тобто у неділю, якою закінчується третій тиждень великого посту; у понеділок розпочинається четвертий (середохресний) тиждень посту; за церковним календарем, тиждень розпочинається не з понеділка, а з неділі (див. ще прим. 2 до 1170 р.).

4 Мова йде про Сіверський Донець; в Іп. хибно «поидоша», у Хл. «придоша».

5 В Іп. і Хл. хибно «полкы».

6 Тропар — короткий спів, що прославляє якогось святого або церковну подію; кондак — спів, що коротко мовить про суть якого-небудь свята або славить святого; канон — великий спів, що складається з двох чи більше (звичайно дев’яти) пісень на честь богородиці, хреста господнього тощо.

І рушили на половців Святополк удвох із сином своїм Ярославом, і Володимир із синами [Святославом та Ярополком], і Мстислав [Всеволодович] 1, і Давид Святославич 2 із сином Ростиславом 2, [і] Давид Ігоревич 2. І пішли вони, поклавши надію на бога, і на пречистую матір його, і на святих ангелів його.

І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п’ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують 3, і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста.

А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону 4. І одягнулися вони в броні, і виладнали полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, їдучи перед військом, наказав попам 5 своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон 6 святій богородиці. І поїхали [війська] до города, коли настав вечір, — бо [ще] в неділю вийшли [жителі] з города, і поклонилися князям руським, і принесли риби і вина,— і переспали тут ніч. А назавтра, в середу, рушили вони до [города] Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону. /167/

П’ятниця 24.III 1111

А в п’ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертий день, зібралися половці. І виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на бога і сказали: «Уже смерть нам тут, так станемо кріпко!» І поцілували вони один одного, і, звівши очі свої до неба, призивали вони бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом, [і] падали вони перед християнами. І так переможені були іноплемінники, і упали многі вороги наші супостати перед руськими князями і воями на потоці Дегія.

Субота 25.III 1111

І поміг бог руським князям, і воздали вони хвалу богові в той день. А назавтра, коли настала субота, празнували вони Лазареве | воскресіння і Благовіщення день, і, воздавши хвалу богові, провели суботу і в неділю вступили.

Понеділок 27.III 1111

Коли ж настав понеділок страсної неділі, знову іноплемінники зібрали військо своє, многеє множество, і виступили, як ті бори великії, і тьмою тьмущою вони й обступили полки руськії. І послав господь бог ангела на поміч руським князям, і пішли половецькії полки і полки руськії. І зітнулися [половці] спершу з полком [Святополка], і як грім ударив, коли вони обидва зітнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали [вої] з обох [сторін]. Та підійшов Володимир з полками своїми і Давид [Святославич] з полками своїми, і, побачивши [це], половці кинулись навтікача. І падали половці перед військом Володимировим, невидимо биті ангелом, як це бачило багато людей, і голови летіли, невидимо зітнуті, на землю.

Понеділок 27.III 1111

І побили їх у понеділок страсний, місяця березня у двадцять і сьомий день. Побиті були іноплемінники, сила-силенна, на ріці Сальниці, і спас бог людей своїх. Святополк же, і Володимир, і Давид [Святославич] прославили бога, який дав їм побіду таку над поганими, і взяли вони здобичі багато і всякого багатства много — і скоту, і коней, і овець, і колодників багато захопили руками.

І запитали вони колодників, говорячи: «Як вас така сила і многеє множество не змогли противитися, а скоро ви побігли?» А ці відповідали, говорячи: «Як ми можемо битися з вами? Адже інші їздили уверху над вами при оружжі ясному і страшному, які помагали вам?»

То хіба се є не ангели, послані богом помагати християнам? Се ж ангел вложив у серце Володимирові Мономаху [намір] наустити братів своїх, руських князів, на іноплемінників. Се ж, як ото ми говорили, [всі] видіння бачили в Печерськім монастирі: що стояв стовп вогняний на трапезниці, тоді переступив він на церкву і звідти [рушив] до Городця [Пісочного], бо тут у [дворії Радосині перебував Володимир. І тоді осе ангел вложив Володимирові в серце [намір сей, і] став він спонукати братів на поганих 7, як ото ми сказали.

7 Додано з Воскр.

8 Наступна розповідь запозичена з «Хроніки» Амартола, в яку історик у свою чергу вніс у власний текст цитати з Іоанна Златоустого, Єпіфанія Кіпрського та з біблійних книг; у літопису переклад з «Хроніки» такий темний, що доводилося звертатись до грецького оригіналу.

9 Додано з грецького оригіналу «Хроніки» Амартола

10 Захарія I, 12.

11 Даниїл X, 6.

12 У Книзі Чисел (XXII-XXIV) розповідається: після того, як євреї на чолі з Мойсеєм вийшли з Єгипту, Валак, цар моавитян, звернувся до волхва Валаама, щоб той прокляв євреїв, бо вони все поїдали. Коли Валаам їхав на ослиці, аби це здійснити, то ангел заступив їм дорогу, і ослиця, побачивши ангела, звернула в поле. Валаам став її бити, і вона заговорила до нього людським голосом: «Що я тобі зробила, що ти б’єш мене ось уже третій раз?» Тоді ангел сказав Валаамові про волю господню, і той відмовився волхвувати проти євреїв.

13 Ісус Навін V, 13, 14.

14 В Іп. і Хл. хибно «Суриськиихъ», «Соурискых»; у «Хроніці» Амартола «Асоуриискыхъ»; у Біблії сказано про 185 тисяч.

15 Четверта книга Царств XIX, 35.

16 Даниїл XIV, 31-36.

17 У Книзі Товіта (VI, 3-9; VIII, 2, 3; XI, 1 —12) говориться, що коли Товія, син сліпого Товіта, якось пішов митися до ріки Тігр, то з води вирнула риба і хотіла його проковтнути. Рафаїл звелів юнакові схопити рибу і вирізати з неї серце, печінку і жовч, щоб зцілювати недуги, наслані дияволом. Поклавши в кадильницю серце й печінку, Товія вигнав біса із своєї нареченої, а потім помазав жовчю більма свого отця, і той прозрів.

18 Второзаконня XXXII, 8.

19 В Іп. і Хл. хибно «ради».

20 Діяння апостолів XII, 13-15.

21 Єванг. від Матфія XVIII, 10.

22 В Іп. і Хл. хибно «ИзмуреньстЂ».

23 Апокаліпсис II, 8, 9.

24 Посл. Павла євреям I, 14.

25 Даниїл X, 1-21; у цьому тлумаченні Іпполита виклад матеріалу подано не в біблійній послідовності; частини тексту в Біблії нема.

26 Вихід XXXIII, 2,3.

Тим-то 8 «належить хва|лити ангелів,— як ото Іоанн Златоустець каже,— бо вони творцю безустанно співають молитву, щоб був він милостивий і ласкавий до людей. Ангели бо, кажу, наші поборники, що воюють проти ворожих сил. З них, [ангелів, одним] є архангел Михаїл, що з дияволом за тіло Мойсеєве боровся [і] проти князя перського, [архангела Гавриїла], боровся заради свободи обраного [богом] народу. Коли бог повелів усі створіння розділити і народам старших настановляв, то дбати за сих персів він назначив одного, Гавриїла 9, а Михаїла повелів залишити сущим обрізаним людям. І встановив він уділи їх обох 9 [не] гнівом, не через гнівну ярість, а через благословенне певне несказанне слово. Отож сей Гавриїл заставляв іудеїв на персів робити, а сей [Михаїл] на свободу [їх] видобув і ревно богові молитву приносив, говорячи: «Господи вседержителю! Допоки не змилуєшся ти над Єрусалимом і городами Іуди, на які ти гніваєшся сімдесят літ?» 10 А його, [Гавриїла], у видінні і Даниїл [бачив]: він летів, «лице його — як вигляд блискавиці,— сказав [Даниїл],— і очі його — як світильники, а руки його і ноги [такі] на вигляд, як блискуча мідь, /168/ і голос слова його — як голос безлічі народу» 11. З них же, [ангелів] , є той, що осла завернув і Валаама удержав творити нечестиве волхвування 12. Із них же один навіть меча видобув перед Ісусом Навіном, [прийшовши] помогти йому [і] таким чином повеліваючи [іти] на противників 13. Із них є [той, що] сто і вісімдесят тисяч ассірійців 14 поразив за одну ніч і сон варварів обернув у смерть 15. Із них же є [той], що пророка Аввакума силою духу [свого] переніс, примчавши [його у Вавілон] до пророка Даниїла, [кинутого в яму], щоб він [тут] серед левів нагодував його 16. Такі ж бо і подібні [ангели] легко побіждають ворогів. Таким самим є і богоподібний Рафаїл. Із однієї риби він вирізав нутрощі, зцілив [ними] біснувату отроковицю і сліпому старцеві дав змогу бачити сонце 17. Так чи не є великих почестей достойні ті, що наше життя оберігають? Але не тільки охоронцями народів повелено бути ангелам, як ото сказано було: «Коли розділяв Всевишній народи, що їх він | розсіяв, синів Адамових, [то] встановив він уділи народам по числу ангелів божих» 18, але й віруючим людям кожному дістався ангел. Адже коли отроковиця Рода 19 сказала апостолам, що перед воротами стоїть [апостол] Петро, який утік од Ірода [Агріппи], вони говорили, не ймучи віри: «То ангел його є» 20. Свідчить же й сам господь, говорячи: «Глядіть, не зневажайте жодного із малих сих, бо говорю я вам, що ангели їхні завжди бачать лице отця мойого, сущого на небесах» 21. А ще і в кожній церкві Христос приставив ангела-хранителя, як ото він одкриває [апостолові] Іоанну, говорячи: «Скажи ангелу, що є в церкві Смирнській 22: «Бачив я твою убогість і скорботу, але ти багат єси» 23. Добре бо відомо є про ангелів, які люблять нас, що вони заради нас до владики моляться, бо «вони є служебні духи,— як ото і апостол [Павло] говорить,— що їх [бог] посилає на служіння тим, які мають унаслідувати спасіння» 24. їх же вони і поборники, і соратники, як ото й нині ти чув єси Даниїла, що привів [бог] архангела Михаїла на персів у час гніву заради нашої свободи. Причім сей, [Гавриїл], заставляв людей [іудейських] робити на персів, як ото було сказано, а сей, [Михаїл], звільнити полонених старався. І одолів Михаїл противника, бо жиди, перейшовши Євфрат- [ріку], од нього, [господа], знову осідок дістали, і город [Єрусалим], і церкву [Святую святих знову] спорудили. Так само і великий Єпіфаній говорив: «До кожного народу ангел приставлений». І Писання [це каже], бо до Даниїла говорив ангел [Гавриїл], якого господь властителем персів і властителем еллінів [назначив], а Михаїла — властителем іудеїв. /169/ Говорить же [Мойсей]: «І встановив він уділи за числом ангелів» 18.

А ось іще як ото Іпполит, єпископ, тлумачить Даниїла: «У третій рік [володарювання] Кіра, царя [перського], я, Даниїл, плакав три неділі, а [в день двадцять і четвертий] першого місяця заспокоївся, молячи бога днів двадцять і один [і] просячи в нього одкровення тайни. І, почувши [це], отець послав слово своє, возвіщаючи, що має бути їм, [іудеям], і що сталося на великій [ріці Тігр],— гоже було йому тут явитися, де ото має він і гріхи відпускати. І, підвівши очі свої, я побачив: і ось муж, одягнутий у багряницю, на перший погляд,— каже [Даниїл],— наче ангел Гавриїл, коли він летить. Але тут [було] не так, бо бачив він, [Даниїл], самого господа, бачив же не справжню людину, а [бога], що в образі людини являється. Як ото [Даниїл] говорить: «І ось муж, одягнутий у строкате, а бедра його перепоясані чистим золотом, а тіло його — як топаз, і лице його — як блискавиця, і очі його — як світильники вогненні, а руки його і плечі подібні до міді чистої, а голос його — як [голос] безлічі народу. І впав я [ниць] на землі, і тут узяла мене,— сказав [Даниїл],— наче рука людська, і тоді поставив він мене на коліна і сказав до мене: «Не бійся, Даниїле! Знаєш, заради чого я прийшов до тебе? Я війну хочу вчинити з князем перським. Однак повідаю тобі написане в писанні істинному, що нема ж нікого, хто боровся б за це [разом] зі мною, окрім Михаїла, князя вашого. Але його я зоставив тут, бо з того дня заповзявся ти молитись перед богом твоїм, І він почув молитву твою, і я посланий є вчинити війну з князем перським. Була така порада: не посилати людей [іудейських на війну з персами], адже скоро ж збудеться твоя молитва. Я противився їй, [цій пораді], і зоставив тут Михаїла, князя вашого» . [А] хто є Михаїл, як не ангел, приданий людям? Адже і до Мойсея [господь] говорить: «Не піду я з вами в путь, тому що ви є люди з упертою шиєю, але ангел мій піде з вами» 26.

Отак же й тепер, з божою поміччю, молитвами святої богородиці і святих ангелів, вернулися руськії князі до себе зі славою великою, [що дійшла] до своїх людей і до всіх країв далеких — себто до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, допоки і до Риму [не] прийшла, на славу богові завжди, і нині і вічно во віки. Амінь.

7.Х 1111

Того ж року преставилася княгиня Анна, [удова] Всеволодова, місяця жовтня у сьомий день, і покладена була в [церкві] святого Андрія [Первозваного], в монастирі.

23.XI 1111

Того ж року преставився Іоанн, єпископ чернігівський, місяця листопада у двадцять і третій [день].



Неділя 12.V 1112
29.VI 1112

У РІК 6620 [1112], індикта [5]. Ярослав, син Святополків, ходив на Ятвяги і переміг їх. І, прийшовши з війни, він послав [сватів] /170/ до Новгорода, і взяв Мстиславову дочку, Володимирову онуку, собі за жону місяця травня у дванадцятий [день]. А приведена вона була [до города Володимира місяця] червня у двадцять і дев’ятий [день] 1.

25.V 1112

Того ж року повели Володимирівну Єфимію в Угри за короля [Коломана] .

29.V 1112

Того ж року преставився Давид Ігоревич, місяця травня у двадцять і п’ятий [день]. І покладено було тіло його у двадцять і дев’ятий [день] у церкві святої Богородиці Влахернській на Клові.

3.ХІ 1112


1 Невідома на ім’я дочка Мстислава Володимировича була третьою жоною Ярослава (Ярославця; за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван) Святополковича; першою (за угорськими джерелами) була невідома на ім’я дочка угорського короля Ласло І Святого; другою (за польськими документами) — невідома на ім’я дочка польського князя Владислава І Германа. Третю жону Ярослав вигнав у 1118 р., і про це, хоч невиразно, далі говориться в Іп. (див. прим. 1 до 1118 р.).

2 Шлюб цей не був щасливим. Коломан (Кальман), тридцятивосьмилітній удівець, один із найосвіченіших монархів свого часу, горбатий, косоокий, патлатий, кульгавий, заїка, що страждав від болю голови, звинуватив свою другу жону Єфимію в невірності і через кілька місяців після шлюбу відіслав її до батька Володимира Мономаха, і в Києві вона народила сина Бориса. Цей Борис пізніше вів затяту боротьбу за угорський престол, одружившись, як доводять, із родичкою візантійського імператора Іоанна II Комнина і його жони Піроски-Ірини, дочки угорського короля Ласло І Святого. Загинув Борис 1154 р. в одній із битв од стріли якогось із власних половців, котрих він очолював.

3 Ім’я — з Любецького синодика.

4 Мабуть, не 25, а 20, бо інакше Іоанн не міг би бути присутнім на перенесенні мощей Феодосія Печерського 14 серпня 1091 р.

5 В Іп. і Хл. «недЂлЂ масленоЂ в четверга.», але в 1113 р. на 9 лютого припадав недільний день м’ясниць.

У тім же році преставилася Янка, дочка Всеволодова, сестра Володимира, місяця листопада у третій день. Вона покладена була в церкві святого Андрія [Первозваного], що її спорудив був отець її. Тут бо вона і постриглася була, в церкві тій, дівою будучи.

Наприкінці ж сього року поставили Феоктиста, ігумена печерського, єпископом у Чернігів, місяця січня у дванадцятий день, а посаджено його на столі в дев’ятнадцятий [день]. І рад був князь Давид [Святославич] і княгиня [Феодосія] 3, бо він був її отцем духовним. І бояри, і всі люди радувалися, бо перед ним був єпископ [Іоанн] недужий, і не міг він служити, а лежав у болісті двадцять і п’ять літ 4. Тому-то князь і люди жадали єпископської служби, і радувалися вони, славлячи бога.

Оскільки ж се так сталося і братія [печерська] була без ігумена, [то] зібралася братія вся, і нарекли вони в себе ігуменом Прохора, попа, і звістили про нього митрополита [Никифора] і князя Святополка. І з радістю повелів князь митрополитові поставити його, і був він поставлений м’ясопусної неділі в неділю 5, місяця лютого в дев’ятий день. І так увійшла в піст братія з ігуменом.


Нестор літописець. Гравюра з Києво-печерського патерика.


1 Затемнення сонця літописець датує не лише за юліанським календарем, але й за календарем місячним; в Іп. помилково додано «к» (20) після «ф» (9).

2 Про це знамення-міраж говорилося під 1065 р.

У РІК 6621 [1113]. Було знамення в сонці о першій годині дня. Було видно всім людям: зосталося сонця мало, як [серп] місяця вниз обома рогами, місяця березня в дев’ятнадцятий день, а місяця у дев’ятий [круг] 1.

Сі ж знамення бувають не на добро. Знамення в сонці і в місяці або звіздами бувають не по всій землі; але якщо в котрій-небудь землі буде знамення, то земля [його] й бачить, а інша земля не бачить. Так оце колись, у дні Антіоха, [царя сірійського], були знамення в Єрусалимі: приключилось з’являтися [вершникам], що гасали на конях у повітрі при оружжі і потрясали оружжям 2. Та /171/ се було в Єрусалимі тільки, а по інших землях не було сього. Оскільки знамення було в сонці, воно провіщало Святополкову смерть.

6. IV 1113

16.IV 1113



3 У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: <«Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам’ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуку інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва»>.

4 За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім’я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім’я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі,— для християнізованої Русі це був факт високого престижу.

5 Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.

6 За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина <Гліба>, невідомого з інших джерел, якого в 1118 р. перевів до Переяславля.

7 Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім’я дочка якогось поморського князя.

Після цього бо приспів празник Пасхи, і празнували його, а після празника розболівся князь. А преставився благовірний князь Михайло, званий Святополком, місяця квітня в шістнадцятий день за Вишгородом 3. І привезли його в човні до Києва, і, опрятавши тіло його, положили його на сани. І плакали за ним бояри і дружина його вся, [і], співавши над ним належні співи, поклали його в церкві святого Михайла Золотоверхій, що її він сам був спорудив. А княгиня його [Варвара] 4 велике розділила багатство монастирям, і попам, і убогим, так що дивувалися всі люди, бо такої милості ніхто [не] може вчинити.

А назавтра, в сімнадцятий день, кияни вчинили раду [і] послали [послів] до Володимира [Всеволодовича в Переяславль], говорячи: «Піди, княже, на стіл отчий і дідній». Це почувши, Володимир вельми тужив, але не пішов, горюючи за братом. Кияни тим часом розграбували двір Путяти [Вишатича], тисяцького, і пішли на жидів, і розграбували їх. /172/

І послали знову кияни [послів] до Володимира, говорячи: «Піди, княже, до Києва. Бо якщо ти не підеш, то знай, що багато-зла підніметься, і тоді [будуть] не Путятин двір, ні соцьких, але й жидів грабувати, а далі й підуть на ятрівку твою 5, і на бояр, і на монастирі. І будеш ти одвіт мати, княже, якщо ото монастирі розграбують».

Отож, це почувши, Володимир пішов у Київ.







Софійський собор. Реконструкція.













Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового


Неділя 20.IV 1113


8 Це речення повинно б стояти на початку 1114 р. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

9 Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205-206); далі текст переписано третьою рукою.

Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит Никифор з єпископами [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма киянами з честю великою. [І] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся.

Половці ж, почувши про смерть Святополкову і зібравшись, прийшли до [города] Вира. Володимир тоді, зібравши синів своїх і синівців, пішов до [річки?] Виру і з’єднався з Олегом [Святославичем]. А половці втекли.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Святослава в Переяславлі, а [другого сина], Вячеслава, в Смоленську 6.

14.IX 1113

У сей же рік преставилася ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев’яносто літ і два.

11.IX 1113

У сей же рік узяв Володимир за сина свого Романа Володарівну 7, місяця вересня в одинадцятий день.

У сей же рік Мстислав [Володимирович] заклав кам’яну церкву святого Миколи [Мирлікійського] на княжім дворі коло торговища в Новгороді.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Ярополка в Переяславлі 8.

6.I 1114

[У] тім же році поставили Даниїла єпископом [у город] Юр’єв, а в Білгород — Микиту 9.|

16.III 1114

У РІК 6622 [1114]. Преставився Святослав, син Володимирів, місяця березня в шістнадцятий 1 день, і покладений був у Переяславлі, в церкві святого Михайла; тут бо отець дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.

У сей же рік Мстислав заклав Новгород, більший од попереднього.

У сей же рік, при князі Мстиславі, закладена була Ладога із каменю на насипу Павлом-посадником.

1 У Лавр. «марта въ 17».

2 Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в X-XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе «я», — це третій літописець, невідомий на ім’я.

3 Ідеться про руський компілятивний «Хронограф за великим викладом», оснований на «Хроніках» Амартола та Іоанна Малали.

4 В Іп. хибно «право».

5 Текст узято з «Хроніки» Амартола через згаданий «Хронограф».

Коли я прибув у Ладогу, [то] мені розповіли ладожани: «Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі [і] великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх /173/ виполіскує вода» 2. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: «Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі». Сьому ж мені є свідком Павло ладозький і всі ладожани.

Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф» 3. У цесарювання Проба 4, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі 5.

«А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього — Гефест,— бо так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Гефест царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Гефест закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить — він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили /174/ блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. Коли | вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни» 6.

6 Наведений уривок — це кінець першої книги «Хроніки» Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну»; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

7 Тут в Іп. прогалина, для вставки

8 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

9 Наведений текст (від слів «А після цього...») — початок другої книги «Хроніки» Малали.

10 Псалом CXXXIV, 6, 7.

11 Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

«А після цього царствував син його, на ймення Сонце,— що його зовуть Дажбогом,— сім тисяч і чотириста і сімдесят днів,— себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] 7 днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів 8, себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти» 9.

Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидом: «Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі» 10. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш 11.

У РІК 6623 [1115], індикта 8. Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам’яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут].

Спершу ж освятили | церкву кам’яну, [місяця] травня в перший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

1 В Іп. і Хл. хибно «с попомъ».

2 В Іп. «орници»; у Лавр. «орничЂ»; очевидно, слово походить від грецького оруа — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова «рЂжючи»; біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 р.).

3 В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

4 У Лавр., очевидно, хибно,«въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім’я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 р.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 р. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом 1 Микитою білгородським і з Даниїлом юр’євським, і з ігуменами — з Прохором печерським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам’яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

А як настав ранок, митрополит, і єпископи, і ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інші навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива 2, [кидати їх і] біль 2 розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли,— аби легко внести [домовину] в церкву,— і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари 3. «Де ото мій отець назначив»,— сказав [Давид] ,— на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав /175/ митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зволять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жереб, а Давид і Олег свій жереб на святім | престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев’яної церкви в кам’яну у Вишгороді.

Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

23.VII 1115

У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з’їдає».

1.VIII 1115

У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший 4 день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.

28.1 1116

У РІК 6624 [1116]. Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його. Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська 1 із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і [з] Ольговичами. І взяв Вячеслав [Володимирович городи] Ршу і Копис, а Давид із Ярополком [Володимировичем] /176/ узяв на добичу [город] Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська 1.

1 В Іп. і Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к МЂньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 р.

2 В Іп. і Хл. хибно «Желъди», «желди»; у Лавр. «Желни».

3 Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

4 За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (диа ще прим. З до 1136 р.).

5 В обох випадках ідеться про Сіверський Донець.

6 У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевъ и Сугровъ».

7 У Татіщева Предслава (в Іп. і Хл. хибно «Предълавна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 р., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 р.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065-1067 рр. її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.

І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив [це] Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що | проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва.

Ярополк же поставив город Желні 2 дручанам, яких він забрав був у полон.

У сей же рік Мстислав Володимирович ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв город їхній, що зветься Медвежа Голова. І погостів вони узяли без числа, і вернулися до себе з великою добичею.

У сей же рік пішов цесаревич [грецький] Леон Діогенович 3, зять Володимирів, на кир Олексія [Комнина], цесаря [грецького]. І здалося йому декілька городів дунайських, а в Дерестрі-городі підступно вбили його два сарацини, послані цесарем, місяця серпня в п’ятнадцятий день.

У сей же рік князь великий Володимир послав [воєводу] Івана Войтишича і посаджав посадників по Дунаю 4.

У сей же рік послав Володимир сина свого Ярополка, а Давид [Святославич] сина свого Всеволода на Дон 5, і взяли вони три городи: Сугров, Шарукань, Балин 6. Тоді ж Ярополк привів собі жону [Олену], красиву вельми, яського князя дочку, взявши [її] в полон.

[У] тім же році і Предслава Святославівна, черниця, преставилася 7

[У] тім же році ходив Вячеслав [Володимирович] на Дунай з [посадником] Фомою Ратиборичем. Та, прийшовши до [города] Дерестра і не досягнувши нічого, вони вернулися. /177/

У сей же рік билися половці з торками і з печенігами коло Дону 5. І рубалися вони два дні і дві ночі, і прийшли в Русь до Володимира торки і печеніги.

У сей же рік преставився Роман Всеславич.

У сей же рік преставився Мстислав [Всеволодович], онук Ігорів.

[У] тім же році Володимир оддав дочку свою Огафію за Всеволодка [Давидовича].




1 Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 р.

2 В Іп. і Хл. хибно «Ольговичь», можливо, треба читати «і Давид [Святославич, і] Ольговичі».

3 За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112 р.).

4 Ідеться про дунайських болгар.

5 У Лавр. «въ 16 день» і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача «Повісті минулих літ», яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.

6 Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.

7 Це речення тут не на місці, далі воно правильно, вписане під 1119 р.

8 На річці Альті 1015 р. було вбито Бориса.

9 Це речення, як підтверджує Лавр., повинне закінчувати першу фразу під

1118 р. (стояти після слів «бояри його відступили од нього»).

У РІК 6625 [1117]. Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода 1. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мстиславич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

У сей же рік пішов Володимир на Ярослава Святополковича до [города] Володимира, [а з ним] і Давид Святославич 2, і Володар[Ростиславич], і Василько [Ростиславич]. І обступи|ли вони його в городі Володимирі, і стояли шістдесят днів. І вчинив [Володимир] /178/ мир із Ярославом, бо Ярослав покорився і вдарив чолом перед стриєм своїм Володимиром. І, провчивши його за все 3, Володимир повелів йому до себе приходити: «Коли я тебе позову». І тоді в мирі розійшлися вони кожен до себе.

Тоді ж прийшли половці до Болгар 4. І вислав їм князь болгарський пити з отрутою, і, пивши, Аєпа, [син Осіня?], та інші князі [половецькі] всі померли.

6.IX 1117

У сім же році преставився Лазар, єпископ переяславський, [місяця] вересня в шостий [день] 5.

[У] тім же році прийшли біловежці 6 в Русь.

У сей же рік узяв Володимир за Андрія, [сина свого], онуку Тугоркана, [хана половецького].

26.IX 1117

У сей же рік потрусилася земля, [місяця] вересня у двадцять і шостий [день].

Того ж року вивів Володимир із Мінська Гліба [Всеславича] 7 і церкву заклав на [ріці] Альті обом мученикам, [Борису і Глібу] 8.

Володимир послав сина [свого] Романа у [город] Володимир княжити 9.

15.VIII 1118

Того ж року помер кир Олексій [Комнин, цесар грецький], і взяв цесарство син його Іоанн.






Кібела. Києво-печерська лавра. XI ст.





1 У Лавр. «в Ляхи»; Ярослав, вигнавши свою третю жону і боячись Володимира Мономаха, утік і звертався по допомогу спочатку до угорських родичів, а потім до польських (див. ще прим. 1 до 1112 р. та прим. 3 до 1117 р.).

2 У Лавр. «въ 15 день».

У РІК 6626 [1118]. Вибіг Ярослав Святополкович із Володимира [в] Угри 1, і бояри його відступили од нього.

У сей же рік преставився Роман Володимирович [місяця] січня в шостий [день] 2. І послав Володимир другого сина, Андрія, у Володимир княжити.




У РІК 6627 [1119]. Володимир забрав Мінськ у Гліба у Всеславича, а самого привів до Києва.

1 З Іп. відомо, що Гліб Всеславич залишив трьох синів — Ростислава, який був одружений із Софією, дочкою Ярослава Святополковича, а також Володаря (жона якого невідома) і Всеволода.

[У] тім же році преставився в Києві Гліб Всеславич, [місяця] вересня у тринадцятий [день] 1.

У РІК 6628 [1120]. Юрій Володимирович ходив на Болгар по Волзі. І взяв він добичу велику, і полки їхні переміг, і, розоривши [їх], прийшов [у Ростов] поздорову, з честю і славою.

Тоді ж послав Володимир Андрія, [сина свого], з поганими на Ляхів, і попустошили вони їх.

[У] тім же році преставився Ростислав, син Давидів.

У РІК 6629 [1121]. Прогнав Володимир берендичів із Русі. А торки і печеніги самі втекли.

[У] тім же році приходив Ярослав [Святополкович] із ляхами до [города] Червена при посадникові Фомі Ратиборичу. І вернулися вони назад, не досягнувши нічого.

Того ж року в Києві преставився митрополит Никифор, місяця квітня.

І було знамення в сонці і в місяці одного місяця. /179/

1 За датськими джерелами, Христина була дочкою шведського короля Інге Стенкільссона.

І княгиня [Христина, жона] Мстислава [Володимировича], померла місяця січня у вісімнадцятий [день] 1.

Того ж року [Володимир] заклав церкву святого Іоанна [Предтечі (?)] в Копиревім кінці.

1 Дочка Мстислава Володимировича, за Татіщевим, (Добродія), по-грецькому — Євпраксія, була видана, згідно з дослідженнями, заміж за Олексія Комнина (одержавши після шлюбу ім’я Ірина), який був сином і співправителем батька — візантійського імператора Іоанна II Комнина. З інших іноземних династичних зв’язків Мстислава відомо (за датськими джерелами), що його дочка Інгеборг була жоною принца датського, короля бодричів Кнута Лаварда, сина датського короля Еріка І Ейєгода (Доброго), і матір’ю датського короля Вальдемара І Великого. Ще інша дочка Малфрідь у першому шлюбі була за норвезьким королем Сігурдом І Магнуссоном, а овдовівши, вийшла вдруге заміж за датського короля Еріка II Емуна, брата Кнута Лаварда.

2 Див. про це прим. 5 до 1145 р.

У РІК 6630 [1122]. Одведена (Добродія) Мстиславна в Греки за цесаря [грецького Олексія] 1.

митрополит Микита прийшов із Греків. Даниїл, єпископ юр’євський, помер. Амфілохій, єпископ володимирський, помер, земля потряслася трохи.

Володаря [Ростиславича] схопили підступно ляхи, Василькового брата 2.

У сей же рік привели з Новгорода Мстиславові [Володимировичу] другу жону, (Любаву) Дмитрівну, онуку Завидову.












У РІК 6631 [1123]. Преставився Давид Святославич [у] Чернігові, і сів [тут] замість нього Ярослав, брат його.

Того ж року преставився Сильвестр, єпископ переяславський. І Феоктист, єпископ чернігівський, преставився.

Того ж року поставили Симеона єпископом [у город] Володимир. /180/

<15.V 1123>

[У] тім же році прийшов Ярослав Святополкович з уграми, і з ляхами, і з чехами, і з Володарем та Васильком [Ростиславичами] до [города] Володимира. І безліч воїв було з ним, і обступили вони город Володимир. Андрій [Володимирович] перебував тоді І ньому, а Володимир [Мономах] не поспів із Києва з Мстиславом, сином своїм.

Неділя 20.V 1123 1



1 Це число виведене з попередньої татіщевської дати (15. V 1123).





2 В Іп. «оскъпомъ»; оскіп — вид списа, але своєрідність його археологічне поки що не вияснена.

3 В Іп. далі виступають два його сини — Юрій-Георгій та Вячеслав; з генеологічних досліджень, основаних на німецьких джерелах, відома його дочка Прибислава, яка була жоною західно-поморського князя Ратибора І.

4 Додано з Воскр.

Притчі Солом. XVI, 5.

6 Притчі Солом. III, 34.

І коли настав недільний день, під’їхав Ярослав близько до города, всього утрьох, рано в неділю. І, їздячи під стінами города, сперечався він з людьми [і] князем Андрієм, бо розгордівся, надіючись на безліч воїв, і так говорив Андрієві і городянам: «То є город мій. Якщо ви не одчинитеся, ні вийдете з поклоном, то побачите: завтра я піду приступом до города і візьму город».

Андрій же мав надію велику на бога з усіма людьми своїми, і на молитву отця свого він надіявся. І коли ще той [Ярослав] їздив під городом, вийшли двоє ляхів на узвіз угорі і тут лягли сховавшись. І поїхав Ярослав, посперечавшись, од города, і коли був він в узвозі, де ото два ляхи ті підстерігали його, вони, зсунувшись в узвіз, ударили його списом 2. І насилу умчали його, ледве живого, і на ніч він помер.

І так умер Ярослав один 3 серед такої сили воїв, через велику гордість його, тому що не мав він на бога надії, а надіяв|ся на безліч воїв.

Угри ж, і ляхи, і Володар, і Василько розійшлися кожен до себе, а до Володимира з благанням і з дарами послали послів, аби простив він їм, що вони осмілились на нього 4 [піти].

Володимир же прославив бога за таке чудо божеє і за поміч його. Дивись, як подолав [бог] гордість, і ще він [це] зробить у гніві, як нагородить він смирення! Як ото Писання говорить: «Всяк, хтс возноситься серцем,— мерзота перед богом» 5. Решту, дружино і браття, [самі] розумійте: за котрим єсть бог — чи за гордим, чи за смиренним. Бо коли Володимир іще в Києві перебував, коли збирав він воїв многих, він молив бога щодо насильства і щодо гордості Ярослава, бо він же Мстислава послав був перед собою до [города] Володимира з малим [числом] воїв, а сам збирався піти услід за ним усім військом. І була велика поміч божая благовірному князю Володимиру із його синами за достойне його життя і за смирення його, А той [Ярослав], молодим будучи, заносився перед стриєм своїм, а також перед тестем своїм Мстиславом. Дивіться, браття, який благий бог і милостив до смиренних і до праведних, дбаючи і помщаючи за них, «тому що гордим господь бог противиться силою своєю, а смиренним же дає благодать» 6.

Субота 10.V 1124

1 За генеалогічними дослідженнями, князь польський Болеслав Кривоустий віддав невідому на ім’я дочку за Всеволода Давидовича, сина Давида Святославича; Всеволод сів у Муромі після того, як звідти пішов у 1123 р. до Чернігова його стрий Ярослав Святославич.

2 За Лавр., на Подоллі і на Горі самих церков згоріло близько шестисот.

3 У Лавр. уточнено: «въ, 9 чась дне».

4 За Татіщевим, Василько від невідомої жони мав сина (Ростислава), або, за Длугошем, Григорія, а свого старшого сина <Ігоря> (в Іп. він виступає лише під хрестильним ім’ям Івана) оженив на <Анні>, дочці Всеволода Ольговича; невідома на ім’я дочка, очевидно, Василька була, згідно з чеськими джерелами, жоною князя моравського (брненського) Братислава, сина Ольдржиха і внука Конрада І.

У РІК 6632 [1124]. Земля потряслася трохи, і впала церква велика святого Михайла в Переяславлі [місяця] травня в десятий [день], що її спорудив був і прикрасив блаженний єпископ Єфрем.

У тім же році одвели ляховицю до [города] Мурома за Давидовича Всеволода 1.

У сей же рік преставилася жона Ярослава Святославича.

У се ж літо було бездощів’я. Тоді ж погоріло Подолля все, напередодні святого рождення Іоанна Хрестителя і Предтечі. А на другий день погоріла Гора і монастирі всі, що їх [було] на Горі в городі 2, і жиди.

[У] тім же році було знамення в сонці: надвечір 3 воно [стало] як місяць малий і мало не померкло [місяця] серпня в одинадцятий день.

У сей же рік помер Василько Ростиславич 4, а після нього преставився Володар брат його старший. /181/












1 З 6633 р. в Іп. розпочинається смуга ультраберезневих років, яка закінчується 6648 р. включно.

У РІК 6633 [1125] 1. Преставилася княгиня [Варвара, жона] Святополка [Ізяславича, місяця] лютого [у] двадцять і восьмий [день].

У РІК 6634 [1126]. Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю.

1 У Лавр., де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, тут говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого».

У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»).

Преставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода 1, співавши належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, Вячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.

І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості. /182/


Давньоукраїнські ноти.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.