[Делімарський Р. Маґдебургзьке право у Києві. — К., 1996. — С. 32-45.]

Попередня     Головна     Наступна

Розділ II

Територія Києво-Подолу і Маґістратська адміністрація (територіально-адміністративний устрій Київського маґістрату)

Історично стало так, що Київ складався — Верхнього і Нижнього міста — окремих, слабо пов’язаних між собою частин, кожна з яких відокремлювалася не тільки високими пагорбами, долинами й пустирями, а й власною адміністрацією.

Нижнім містом — Подолом — керував маґістрат на засадах самоврядування. Сюди з Верхнього міста у середні віки був перенесений центр міського життя. Тут зосереджувалась переважна частина населення міста (міщани), розвивались торгівля й ремісничі підприємства. Нарешті, саме Поділ був типовим українським середньовічним містом, схожим за своїм устроєм на західно-європейські міста.

Києво-Поділ і його адміністративний устрій

Територія, яку займав Києво-Поділ, розділялась річками Ґлибочицею, Почайною, Юрковицею і Дніпром, що протягом усього часу відігравав важливу роль у житті міста. Вона мала форму неправильного трикутника. Сторона, що межувала з височиною, мала у довжину біля двох верст. З боку Дніпра місто відокремлювалося верстовим частоколом. Біля підніжжя Олександрівської гори Поділ закінчувався церквою Різдва Христового. Тільки невеличка стежка з’єднувала Поділ з Верхнім містом; у проїжджу дорогу ця стежина була перетворена лише на початку XVIII ст. Старовинна Біскупська вулиця, що розділяла Поділ біля підніжжя гори Щекавиці, на північному заході міста закінчувалася Йорданськими воротами. За цією брамою були землі Кирилівського монастиря, які вже не входили до складу міста. Тут було розташоване село Плоське.

Міські володіння обіймали територію усього Києво-Подолу, перериваючись лише слобідкою Плоською, й тягнулися далі рядом слобід під назвами Сирець, Куренівщина, Преварка.

Як і всі великі середньовічні міста, Києво-Поділ мав хаотичну забудову. За даними опису Подолу XVI ст., «в місті Київському ані місця порядного, ані вулиць слушних нема: просто оселяються, як у лісі, кожному вільно будувати, як заманеться і на якому місці бажає» ⁷. У місті на той час було кілька сот будинків (переважно одноповерхових дерев’яних) і чимало великих церков. Зусібіч до ринку збігалися вузькі вулочки, утворюючи разом з провулками і глухими кутами складний лабіринт; усі ці вулиці, вулочки та провулки прокладалися стихійно і не стільки поєднувалися одне з одним, скільки пристосовувалися до умов місцевості.

⁷ Zrodla dziejowe. — Warszawa, 1877. — Т. 20. — S. 8.

Місця, зручні для /35/ зведення житлових будинків та господарських приміщень, забудовувались щільно, простори ж, подібно Хрещатицькій долині, тривалий час не забудовувалися взагалі. Навкруг кріпосних валів та інших укріплень спеціально залишалися незабудованими смуги (з метою захисту цих укріплень від пожеж, які виникали досить часто,) Ці смуги чимало допомагали мешканцям міста і під час оборони його від нападів ворогів ⁷.

У XVI — першій половині XVII ст. Поділ складався з торгово-ремісничої частини та Біскупщини (земельні володіння і феодально залежне населення, що належали київським католицьким єпископам). З боку річок Почайни і Оболоні обидві частини Подолу були обнесені легкими дерев’яними укріпленнями. Частина міської території була передана католицьким монахам-домініканцям для будівництва монастиря (кляштору).

Жителі торгової частини Подолу, щоб обмежити зростання земельних володінь Біскупщини у місті, відділилися від неї розмежувальною лінією — земляними укріпленнями. Це сталося приблизно 1604-1605 рр. З часом по обидва боки лінії виникли вулиці Нижній і Верхній вал, які пізніше стали центральною частиною Подолу і однією з головних частин міста.

На Подолі знаходився основний ринок, ратуша * (вона в цей період двічі зазнавала пожежі — у 1631 та 1638 рр.), кам’яний маґістратський храм Різдва Богородиці, Богоявленський братський монастир зі школою (колеґіумом), шпиталем і братством. Там же розташовралося близько 10 православних церков, у тому числі Миколи Доброго і Миколи Притиска. У 1654 р. на Подолі біля річки Почайни була споруджена церква Різдва.

Київські ремісники однієї або суміжних спеціальностей ще з періоду давнього Києва селилися переважно на окремих вулицях. Так з часом виникли кутки-урочища і вулиці — Кожум’яки, Гончарі, Дігтярі, Шевська, Кузнечна та ін. В XV-XVII ст. чималу частину території Подолу займали пустощі, лісові масиви, чагарники, озера та болота. Документи того часу свідчать про існування трясовини і болота (які з часом заростали чагарниками і очеретом) біля підніжжя Замкової гори, поблизу Фролівського монастиря тощо ⁹.

⁸ Історія Києва. — К., 1986. — Т. 1. — С. 196-197.

* Ратуша — будинок, де розміщувався маґістрат. — Авт.

⁹ Там же. — С. 240.

Перше графічне зображення Києва, що дійшло до нас, вийшло з друкарні Києво-Печерської лаври у 1638 р. Цей малюнок знаходився на одному з 3-х планів Києва у книзі Афанасія Кальнофойського «Тератургима». На ньому зображений вид монастиря (Лавры), местечка (Печерского) и других предместий, вплоть до самого Киева. Ключовою на план-схемі А. Кальнофойського була саме Лавра. Що ж до Верхнього та Нижнього міст, то їм на цій схемі /36/ відводилось незначне місце. В пояснювальному тексті до план-схеми містився тільки запис про те, що «от ворот (Подольских) мимо замка... вниз спуск до жалостного Киева (Подола), который едва достоин имени прежнего» ¹⁰. Відтак неможливо уявити з цього малюнка ні планування тогочасного Подолу, ні його архітектурного вигляду.

¹⁰ Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. — К., 1982. — С. 8, 72-73.

Значно досконаліші план-схеми Києва створені Г.де Бопланом і ґравером В. Ґондієм. Вони зустрічаються на усіх шести створених ними мапах — ґенеральній мапі України, мапах Київського воєводства, Волинського і Київського воєводств, течії Дніпра, ще одній мапі Київського воєводства (підготовленій як ілюстрація до відомого «Опису України») і, нарешті, на першій в Європі масштабній військово-топографічній Спеціальній мапі України 1650 р. Незважаючи на явні між ними розбіжності (повнота зображення в залежності від різного мірила та вихідних даних), на панорамі Києва детально переданий гористий рельєф міста і околиць: київські пагорби тягнуться вздовж Глибочицького струмка до замку, утворюючи крутий правий берег Дніпра. На мапу детально нанесені фортифікаційні споруди — потужна дуга укріплень із сімома баштами, що оточувала місто та замок, Драбською і Воєводською брамами та узвозом на Поділ; земляні подільські укріплення, розташовані безпосередньо навколо замку та в нижній течії ріки Глибочиці.

Картографічне зображення міста доповнювалося яскравими деталями прозового опису Києва. Його адміністративним і торговим центром був Поділ. Тому в описі Боплана він фіґурує, власне, як місто Київ, яке автор прирівнює до «найдавніших міст Європи; ще нині це засвідчують пам’ятки старовини, висота й ширина міських укріплень, глибина оборонних ровів, руїни його храмів, численні стародавні гробниці колишніх князів...»

Це давнє місто, за описом, розмістилося на вершинному плато. З одного боку — воно панує над навколишньою рівниною, з другого, — здіймається над Борисфеном (Дніпром), який омиває її підніжжя своєю течією. Між горою і Борисфеном лежить новий Київ — «тепер досить слабо заселений», — а саме місто тягнеться на 4000 кроків, від Борисфену ж до гори — на 3000 (відповідно 2,8 і 2,1 км). Місто захищене глибоким оборонним валом завширшки 25 стіп (приблизно 7,1 метра) і має трикутну форму; довкола нього зведена дерев’яна оборонна стіна з дерев’яними ж вежами. Міський замок височить на верхів’ї гори, він панує над нижнім містом (Подолом), однак лежить нижче давнього Києва... Місто, за Бопланом, має три гарні вулиці, «а всі інші — нерівні, покручені, поплутані, як у лабіринті; воно ніби поділене на два міста: перше називається єпископським, друге — міщанське...» Зваживши на мірило Спеціальної /37/ мапи України (1:436000), можна вирахувати, що площа Києва на той час складала майже 30 квадратних кілометрів, а сумарна довжина укріплень — до 20 кілометрів ¹¹.

Соціально-політичні умови життя того часу накладали, безперечно, свій відбиток на вигляд міста. Одразу після Переяславської ради 1656 р. Київ був окупований військами Росії, яка мала вступити у війну з Польщею; остання зовсім не бажала втрати українських земель і Києва зокрема. У цій війні з поляками (а також з татарами і турками) московські власті надавали Києву великого стратегічного значення. Тому, взявши Київ під свою владу, російські воєводи міцно засіли в ньому й одразу ж почали укріплювати. І надалі протягом майже ста п’ятидесяти років Київ був південно-західним кордоном Росії. Впродовж цього часу Росія постійно воювала: з Польщею, Туреччиною, Швецією та ін. Тому Київ постійно укріплювався. І хоча це більше стосувалося території Верхнього міста, надто Печерська, де знаходилась і російська фортеця, улаштовувався і Поділ. Воєводи-князі з Москви Ф. С. Куракін та Ф. Ф. Волконський, по приїзді у лютому 1654 р. до Києва, одразу ж надіслали царю рапорт, в якому описувався незадовільний стан укріплень міста: «И в Киеве, государь, около посаду, с одну сторону от реки Днепра до гор было 6 башень да двои проезжие; и тот, государь, острог во многих местах выезжен и разломан» ¹².

Роботи по утриманню укріплень були покладені московськими князями на міський маґістрат і здійснювалися міщанами. Але проводилися вони занадто повільно. Через небезпеку турецько-татарської навали цар Олексій Михайлович у 1661 р. наказав воєводі князю П. І. Хованському «...Киев город Нижний строить с оборонними крепостми от неприятельского приходу» ¹³. «Росписной список» 1682 р. свідчить, що в цей час Поділ уже був обнесений дерев’яною оборонною стіною. Зберігся і досить точний опис її улаштування: «Нижний город строен дубовыми и сосновими бревнами, рублен клетками» ¹⁴.

¹¹ Боряк Г. І. Гійом де Боплан: «Це давнє місто розмістилося на плато...» (Київ на картах XV — XVIII століть) // Київ. — 1985. — № 1. — С.154-155.

¹² Акты ЮЗР. — Т. 10. — С. 386.

¹³ Там же. — С. 349-419.

¹⁴ Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. — К., 1982. — С. 73.

¹⁵ План Киева, составленный в 1695 гг. — К., 1893.

Уявлення про тогочасний вигляд Подолу можна отримати з плану усіх трьох частин Києва, складеного 1695 року російським стольником полковником І. Ушаковим ¹⁵. З нього видно, що на відміну від Верхнього міста і Печерська (укріплення яких у зв’язку з небезпекою турецької навали у 70-х роках XVII ст. були замінені з дерев’яних на земляні), оборонні споруди Подолу продовжували залишатися дерев’яними. До них входили Крещатицкие, Духовские, /38/ Броварские, Притицкие, Воскресенские, Ерданские и Кожемяцкие проїздні башти-брами, а також сім глухих башт. Уся територія міста розділялася вуличною сіткою на квартали, а ті, в свою чергу, — на окремі садиби. Планування міста носило нерегулярний мальовничо-ландшафтний характер. Головні подільські вулиці носили назви церков, від яких вони починались: Рождественская, Успенская, Притисконикольская, Духовская, Воскресенская, Доброникольская. Окрім них на Подолі було багато й інших, менших вулиць та провулків.

За цим планом можна відтворити й архітектурний ансамбль Нижнього міста. Його центром була площа-ринок, навкруг якої були торгові ряди, ратуша (будинок, де розміщувався маґістрат), садиби купців та заможних городян. Зовсім поряд і садиба Братського монастиря зі школою, на основі якої виникли Колеґія і Академія. Переважна більшість Громадських та культових будівель, а також житлові будинки були дерев’яними ¹⁶. Це підтверджує і священик І. Лук’янов, який у 1701 р. відвідав місто: «В Киеве на Подоле град деревянный» ¹⁷. Більшість будинків були одноповерховими, досить рідко зустрічались двоповерхові. Багато садиб мали різні господарські споруди і оточувались міцними парканами. Скрізь росли фруктові сади. За спостереженням того ж І. Лук’янова, весь міський орґанізм містився на той час переважно в межах кріпосних стін: «А жилье в Киеве в Верхнем городе и в Нижнем — все в городе, а за городом нет ничего; только по местам бани торговіе» ¹⁸.

У 1713 р. в усіх трьох частинах Києва для посилення його обороноздатності від турків були зведені нові кріпосні споруди. Лінія укріплень проходила від Печерської фортеці (заснована за наказом Петра I у 1706 р. для оборони Києва від можливої шведської навали) до Подолу вздовж річки Либідь через пустища, гаї та байраки ¹⁹.

¹⁶ План Киева, составленный а 1695 г. — К., 1893.

¹⁷ Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. — Отд. 1. — С. 120.

¹⁸ Там же.

¹⁹ Там же. — Отд. 2. — С. 46-47.

В російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Україна (і Київ) відігравала роль форпосту російської армії. Київ, у свою чергу, був військовим центром для армії і ще раз заново укріплювався за наказом головнокомандуючого російської армії фельдмаршала графа фон Мініха.

Історик М. Берлінський докладно описав укріплення Старого Києва і Києво-Подолу: «В сие время определено было Старый Киев и вместе с ним Киево-Подол оградить таким образом: начав от северного угла Подола от Днепра, палисадник вести по Оболони, потом поза горою Скавикою чрез Кудрявец и около Старого Киева, откуда привести его вниз опять к Подолу, до Хрещатицкого проезда и /39/ ко Днепру, причем поделать башни, бокгаузы, рогатки, ретрашементы, рвы и прочее, что все касательно Подола возложено было на мещан, а в Старом Киеве валы и прочее исправляемо казенним коштом. Но исполнения сего несколько раз подтверждаемого указа по разным причинам так медленно следовало, что едва в три года совершены предписанные роботы, при сем разе повелено недостоверную, то в обветшание пришедшую Киево-Подольскую ратушу привести в совершенство. И тогда же впервые по главним улицам поделаны мостовые и каналы, столько на Подоле нужные, которых до того никогда там не бывало» ²⁰. Повністю закінчені ці роботи були лише в 1744 р. при ґенерал-ґубернаторові Леонтєві.

²⁰ Берлінський М. Ф. Історія міста Києва. — К., 1991. — С. 142-143.

Деякі цікаві відомості про вигляд Києво-Подолу можна отримати з рапортів, що збереглися в архівах, «Об освидетельствовании произведенных на Подоле магистратском строений и исправлений за 1762, 1780 и 1781 годы». У 1762 р. свидетельство палісаду, караулень, мостів та ін. проводив інженер-капітан Бібіков. Головна подільська вулиця, як видно з його рапорту, що починалася від Крещатицких ворот, далеко не вся була вимощена. «От рынку мимо Братского монастыря влево к Воскресенским воротам и от рынку ж мимо Петропавловского монастыря к Ерданской рогатке мосты ветхи, с Воскресенской улицы к Днепру по набережной Николаевской улице мост починки требует, а по прочим улицам, кроме вышеписанных, ни по которой мостов не имеется». Палісад виявився в багатьох місцях старим, підгнилим. З чотирьох караулень лише одна була в належному порядку.

З відомості, представленої у 1781 р. секунд-майором Андрієм Токаревим, видно, що в цьому році главных мостовых улиц, на Подолі було сім: 1. Рождественская від Крещатской рогатки йшла всім містом через Покровську церкву та Извощицкую площадь повз Братський монастир до Воскресенской башни. Звідти її продовжувала Введенская вулиця; 2. Від Рождественской церкви йшла вулиця повз єпископське Переяславське подвір’я; 3. Набережная Никольская до Дніпра; 4. Борисо-Глебская від житнього ряду до торгових бань; 5. Спасская від Гостиного двору до Дніпра; 6. «Идущая поуз академическия школы до Бровара монастыря Братского»; 7. Духовская від старих бурс до Дніпра. Караулень показано чотири: Рожественская, Воскресенская, Кожемяцкая, Ерданская.

Всі ці вулиці, як зареєстровано відомістю, знаходилися у справному стані. А про дорогу до Старого Києва сказано так: «Дорога от Доброго Николая к Андрею Первозванному, что в старой Киев, в прошлом 780 годе между гор распространена, фошинником утверждена, песком усыпана, имеющиеся ключи заглушены, но ныне, хотя то починкою было исправлено, к лутшему ж утверждению от /40/ показанного магистрата промоины и выбоины местами фошинником наслать, землю поровнять и сверху песком усыпать, да в некоторых местах для распространения дороги наплывающую землю от гор очистить, да и ключ в одном месте заглушить» ²¹.

Не дуже привабливий вигляд мав і сам Поділ. Київський аптекар Бунге в описі, датованому 1787 р., зокрема, говорить: «Мы прошли через низкую часть города, снабженную деревяной мостовой для удобства пешеходов и жипажей. Дома почти все деревяные и с номерами; названия улиц также находятся на угловых домах. Церквей и монастырей здесь множество; от сложены из кирпича и выбелены. Самые красивые и большие церкви — Софийская, Михайловская и др. расположены на возвышении. Город населен, главным образом, купцами и ремесленниками и имеет довольно большую базарную площадь, украшенную фонтаном» ²². Схоже описує Поділ наприкінці XVIII ст. і Володимир Ізмайлов: «Нет домов каменных, нет порядки в строении, нет регулярности и архитектуры. Улицы не мощены, пески покрывают их. Пешеходец глотает несносную пыль и туманний столб вьется безпрестанно вокруг проезжающих. Самий Подол, более поселенный нежели другие части города, не имеет совсем вида грода. Деревянные кровли, низкие хижины, прикрываются церквями и монастырем. Улицы так узки на Подоле, что едва ли двое дрожек могут разъехаться» ²³.

²¹ Андриевский А. Контроль губернской Канцелярии над расходами киевского магистрата по исправлению некоторых „городских надобностей“ // Киевская старина. — 1892. — № 9. — С. 420-422.

²² Ф. В. Киев в 1787 г. и дед покойного Н. Х. Бунге // Киевская старина. — 1895. — № 9. — С. 64-65.

²³ Горлечко В. Киев в 1799 г. // Киевская старина. — 1885. — № 3. — С. 586.

На Подолі існувала своєрідна система водопостачання. Для неї використовувалась верхня частина Андріївської гори. На ратушній площі стояв фронтальний колодец, вода з якого дерев’яним трубопроводом самопливом надходила до інших криниць Подолу.

Наприкінці XVIII ст. за правління Катерини II у 1784-1786 рр. готувався проект ґенеральної реконструкції Києва, який передбачав перепланування вулиць, спорудження житлових будинків з цеґли і дерева та ін. На Подолі передбачалося створити нову мережу вулиць з прямими кварталами і великою восьмикутною маґістратською площею. Останню мали оточувати кам’яні будинки. Але весняна повінь 1786 р. завадила цьому.

У 1787 р. імператриця Катерина II відвідала Київ і затвердила план міста, складений ґенералом артилерії Міллером та графом А. П. Шуваловим. За цим планом ґенерала артилерії і графа подільці змушені були переселятися в райони Печерська і Старого міста. Обивателі вчинили активний опір подібним планам, рішуче відмовляючись переселятися. В таких обставинах уряд змушений був наказом від 13.10.1797 р. відмінити своє попереднє /41/ розпорядження про реконструкцію Подолу і все залишити по-старому ²⁴. Значним лихом для Подолу і його обивателів були пожежі, надто ж у 1718 і 1811 рр., коли згорів майже весь Поділ. Під час останньої пожежі погоріла і чудова кам’яна маґістратська ратуша, яка протягом майже ста років милувала око гостей міста і киян.

Маґістратська адміністрація

Київський маґістрат обирався населенням міста (міщанами) на підставах жалуваних йому королівських грамот і привілеїв. Грамотою Сиґізмунда II Авґуста 1544 р. велілось вибирати «судей присяжних, или на уряди потребных людей, числом от 3 до 12 человек, смотря по надобности и обыкновению, хранимому издревле» ²⁵. За традицією в Києві обиралось 12 чоловік. Цей загальний склад міського керівництва розподілявся на 2 колеґії по 5 членів у кожній. З них одна завідувала зовнішнім порядком і міським господарством, а друга вершила суд. У першій колеґії головував війт — представник міського керівництва, якого обирали на все життя. Члени цієї колеґії називалися райцями (радцами), надалі — ратманами, а ще пізніше — ратеґерами. У другій колеґії головував бурмистр, а члени її називалися лавниками.

Адміністративна колеґія завідувала дрібними провинами і правопорушеннями; судова — великими позовами, громадянськими і карними справами. Вона карала й милувала, володіючи правом на життя і смерть, тримала шибеницю і ката із знаряддям страти й покарань. У діловодстві обох колеґій усний елемент переважав над письмовим. Суд був швидкий, тяжущиеся і підсудні користувались правом вільного захисту. Київський маґістрат не був зобов’язаний звітувати про своє господарство навіть самому королю. Король Сигізмунд III грамотою від 01.04.1623 р. заборонив тоді і на потомные часы присилювати киян давати звіти про свої прибутки королівським комісарам ²⁶. А Владислав IV указом від 20.02.1633 р. підтвердив наданий батьком привілей ²⁷.

²⁴ История Киева. — К., 1983. — Т. 2. — С. 57.

²⁵ ЦДІА України. — Ф. 62, оп. 1, спр. 1, арк. 3-6.

²⁶ Там же. — Ф. 553, оп. 2, спр. 448, арк. 190-191.

²⁷ Там же. — Арк. 199-201.

Райці і лавники вибирались з усіх київських жителів, «по разуму, способностям и достоинству». Їх вибори проводилися на підставі жалуваних грамот польських королів та судової книги Б. Ґроїцького «Порядок». Звідки й «утверждено ежегодно в день средопостный в магистрате киевском публично бывает элекция, на которой вольними голосами избираются оного магистрата чиновники, яко то бурмистр, райца, медовой шафарь, лавники, пивной шафарь, /42/ инстигатор и урядники и по избрании, в силе означеннаго майдебурского права книги Порядка... все оние чиновники и урядники в соборной церкве приводятся к присяге и по учинении той присяги, бурмистр и райца чрез тот год содержат и управляют магистратскую экономию и присутствуют у дел». Всі ці маґістратські урядники щорічно мали переобиратися, «а писарь при должности своей безпременно ежегод бывает» ²⁸.

Вони відбували свої сесії в половинному складі — по черзі, порічно або чвертями року. Надалі (вже знаходячись під російською владою), щоб полегшити війту вести справи, і серед райців з’являється бурмистр. Функції членів маґістрату здебільшого спеціалізуються: завідування міським господарством переходить до рук окремого чиновника — шафаря; збирання податків — інстиґатора. В штат маґістрату, окрім писаря, входили урядники, подвойские або вахмістри, а також канцеляристи. Турбота за міським ладом була головним обов’язком усіх його членів. «Магистратовые урядники... должны, ежедневно сходясь к ратуше иметь совесть и старательство о всяком добром состоянии городском; ссоры, распри и драки, которые к немалым народ приводят озлоблениям, усмирять, корысти и прибыли ратушные розмножить: к тому ж прилежно подсматривать и предоберегать, чтоб съестные и питейные всякие вещи в народ продавали с пропорциональною ценою, а продавщикам излешнею себе в прибыль, а в убыток общенародный всяких харчевых вещей продавать не допущать» ²⁹. Конкретніше адміністративно-поліцейські функції маґістратських урядників полягали в наступному:

1. Реґулювати ціни на поживу (на всі споживчі припаси й дрібний крам визначалась окрема такса, від якої не могли відступатися продавці) та вести записи в спеціальній книзі про ціни на різні товари;

2. Забороняти забави — купальні вогні, гру в кості, бійки, вечорниці;

3. Заарештовувати волоцюі та жебраків, п’яниць, вітрогонів, розпусників;

4. Дбати про будівлі і доладне утримання мостів, підтримання чистоти в місті;

5. Застосовувати заходів, що запобігають пожежам ³⁰.

²⁸ Багалей Д. Коллекция рукописей покойного А. Ф. Кистяковского // Киевская старина. — 1891. — № 3. — С. 488-499.

²⁹ Права, по которым судится малороссийский народ. — К., 1879. — С. 761.

³⁰ Там же. — С. 762-767.

У 1757 р. для Подолу та його околиць маґістрат утворив посаду городничого, в обов’язки якого входило: боротися з пожежами в місті, забезпечувати монопольне право міщан на шинкування, слідкувати за правильністю мір та вагів і щоб приїжджі купці не продавали крам вроздріб, а тільки гуртом, стежити за станом /43/ міських стін, палісадів і веж, за вулицями, за чистотою і справністю колодязів ³¹.

Грошові оклади виборних були незначні: платня війту грамотою Владислава IV (30.03.1645 р.) визначалась в 500 злотих ³², бурмистру і старшому райцю грамотою Яна Казиміра (12.01.1650 р.) призначено по 300 злотих ³³. Такі ж оклади цим особами надані і Грамотою Олексія Михайловича, а іншим чотирьом райцям і шести лавникам лише по 60 злотих на рік ³⁴.

У 1778 р. за штатом, затвердженим Сенатом, грошові оклади були призначені тахими: війту — 400 крб., двом бурмистрам — по 250 крб., трьом ратеґерам — по 200 крб., лавнику — 100 крб., інстиґатору — 80 крб., писарю — 300 крб., всього ж, враховуючи утримання канцелярії, урядників та вахмістрів — 3560 крб. ³¹ Значнішим був юрґенс або акциденция, тобто довольствие натурою. По ньому давалося:

 — війту гарячого вина, меду і пива по 100 відер, лісу соснового по 100 колод, дров по 100 возів, та ще до свят Різдва Христового і Світлого Воскресіння меду і пива по 10 відер, а над усе на ранг війта давався міський хутір з винокурним заводом, сінокосом на 500 копен і риболовне озеро;

 — бурмистрам і райцям вина гарячого по 60 відер, меду вареного і пива по 100 відер, кроме праздничного, лісу соснового по 60 колод, дров по 60 возів і сінокосу по 300 копен;

 — лавнику і інстиґатору гарячого вина, меду і пива, кроме праздничного, по 20 відер, лісу соснового по 20 колод, дров по 20 возів і сінокосу кожному по 100 копен;

 — урядникам гарячого вина, меду вареного і пива по 12 відер, лісу по 12 колод, дров по 12 возів, сіна — не належало;

 — писарю гарячого вина, меду і пива по 50 відер, лісу соснового 50 колод, дров 50 возів і сінокосу на 200 копен;

 — канцелярським служителям юрґенс даван был по разсмотрению бурмистра и райци не единообразно, тоже подвойским и разсыльщикам ³⁶.

³¹ Тищенко М. Інструкція київського магістрата магістратському городничому 1757 року // Записки УНТ. — Т. 28. — С. 89-97.

³² Акты ЮЗР. — Т. 3. — № 65. — С. 67-68.

³³ ЦДІА України. — Ф. 553, оп. 2, спр. 448, арк. 223-235.

³⁴ Перетц В. Грамота царя Олексія Михайловича київським міщанам // Записки історико-філологічного відділу УАН. — К., 1923. — Кн. 2/3. — С.194-196.

³⁵ Киевское представительство прежнего времени // Киевская старина. — 1882. — № 5. — С. 182-183.

³⁶ Там же.

Київський озброєний міщанський корпус

Окрім самоуправління і самосуду Київ з давніх часів користувався /44/ ще і привілеєм — обов’язком самозахисту. Необхідність постійного захисту від татар призвела до створення озброєного міщанського корпусу. Польський король Сиґізмунд III грамотою 1624 р. звільнив киян від обов’язку щорічного ходіння на татар, а лише задля прямої небезпеки ³⁷. Коли у 1654 р. Київ перейшов під російську владу, цар Олексій Михайлович звільнив киян і від цієї повинності ³⁸.

³⁷ Бантыш-Каменский Д. Н. Источники малороссийской истории, изданные О. М. Бодянским. — М., 1858. — Ч. 1. — С. 36-37.

³⁸ ПСЗ. — Т. 1. — № 133. — С. 342-349.

Міщанський військовий корпус утворився незабаром після приєднання міста до Московської держави. Регистровые, які перебували на постійних посадах при маґістраті, утворювали готову команду корпусу і частково його кавалерію, яка поповнювалась бажаючими з багатих та почесних громадян. Піхота й загальна маса корпусу складалася з цехових і міщан. Виборний служилий стан — командував, решта — підпорядковувалися. Корпус мав власну зброю та гармати, блискуче обмундирування, своїх сурмачів, литаврщиків, музики і прапор (короґву). Його кавалерія носила назву «Товарищества золотой карогвы» і була зодягнена «в единокалиберных и единоформенных одежах: тонко зеленого сукна, с золотым балетом, черкассках, а кафтанах красных шелковых, шапки малиновые бархатные с кисти серебряными, с околицами серыми крымскими». Піхота була в підрізаних поясами кунтушах і високих шапках. Проте чисельність міщанського військового корпусу була невеликою: 187 чоловік кавалерії, а піхоти по числу цехових.

Служба в корпусі не була важкою. Раз чи більше на рік «высылаем он был в параде с музикою для почестей встречею посещающих и шествующих через город Киев высочайших фамилий и проезжающих через оный полномочных чрезвычайных росийских послов, послонников и других знатных персон», а також у високоурочисті — церемоніальні — дні освячення води в Дніпрі, 6 січня і 1 серпня. Парадирували, міняли фронт і стрій, проходили церемоніальним маршем тощо; палили с гармат, били в літаври, грали на інструментах... Так «существовал и многие годы содержался сей вооруженный корпус г. Киева для вящего сей древней столицы украшения». Ці церемонії у кінці XVII ст. описує Гордон. Але власне про корпус в його описі мова не йде.

Міщанський корпус був розформований Біроном. Цехових і піхотинців забирали у рекрути. Відтворено його було тільки при Катерині II. У 1768 р. маґістрат влаштував при міщанському військовому корпусі постійний оркестр числом 16 чоловік, утримував капельмейстера і особливу школу для комплектування міської капели. Її членам призначалось постійне жалування, видавались /45/ повсякденні й церемоніальні мундири. На утримання і освітлення школи, лагодження костюмів та ремонт інструментів відраховувалося з міських прибутків 300 крб. щорічно ³⁹.

Окрім піхоти і кавалерії, київський маґістрат мав також і свою міську артилерію, яка теж використовувалась для церемоній. Роль артилеристів виконували члени цирюльницького цеху, що було ухвалено постановою маґістрату від 16.04.1767 р.: «им цирюльникам поручить магистратские пушки, обовязать притом особливо их подпискою, что они как те пушки в добром строении содержать, так из оных в случае каких церемоний пальбу порядочным образом производить имеют» ⁴⁰. Збереглося кілька знімків подібних гармат 1790 р., які називали единорогами. Вони мають надписи: «Города Киева общей думы». Вага цих единорогов була приблизно 11 пудів, довжина 109 см, діаметр дульного зрізу — 10,3 см. Середню частину гармат орнаментовано кружальцями та зиґзаґами. Між цифрами два дельфіни з чеканною лускою. На задній частині ґармат серед подібного ж орнаменту овальне клеймо з двоголовим орлом, в центрі якого архангел Михайло, і окружним написом: «города Киева общей думы» ⁴¹.

³⁹ Киевское представительство прежнего времени // Киевская старина. — 1882. — № 5. — С. 184-188.

⁴⁰ Устав Киевского цирюльнического цеха 1767 года // Киевская старина. — 1883. — № 11. — С. 475.

⁴¹ Щербаківський Д. Реліквії старого київського самоврядування // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. — К., 1926. — С. 243-248.

Попередня     Головна     Наступна