[Делімарський Р. Маґдебургзьке право у Києві. — К., 1996. — С. 126-131.]

Попередня     Головна     Наступна





Опис деяких деталей з Київської ратуші



Архангел Михаїл


Хоча Закревський і називає гербом Києва те зображення архангела Михаїла, що було на ратушній башті, все ж історично воно гербом не було. Взагалі питання про герб міста дуже складне. Справа в тому, що існувало і вживалось майже одночасно два типи гербів Києва: 1) лук з двома стрілами або самостріл, чи, як його звали кияни, куша; 2) Архангел Михаїл.

Який з київських гербів був пріоритетнішим при затвердженні його у XV ст. під час надання місту маґдебургзького права, ми не знаємо. Наприкінці XVI ст. київським гербом був лук з двома стрілами. Про це згадує у 1595 р. київський католицький біскуп Юзеф Верещинський в своєму проекті заселення та оборони Києва. Цей самостріл, або куша, був міським гербом і у першій половині XVII ст. /127/

Герб Київського воєводства часів Речі Посполитої.


Герб Київської землі в „Титулярнику“ 1672 р. /128/


Герб Києва, затверджений за містом у 1782 р. при відкритті Київського намісництва.



Його зображення залишається на міських київських печатках до кінця XVIII ст.

Що ж до архангела Михаїла, то, за польськими історичними джерелами, він був гербом Києва вже в литовсько-польську добу. Його зображали на червоному тлі, з ґлорією над головою. У правій долоні архангел тримав опущеного меча, лівою — піхви, які своїм кінцем торкаються меча 15.

В російські часи герб міняється. У правиці архангел тримає вже не опущений, а піднятий угору меч, а в лівій руці замість піхов — щит. Таким можна його побачити в Большой государственной книге 1672 г. серед гербів інших міст 16. Приблизно у такому ж вигляді зображений герб Києва і на печатці Малоросійської Колеґії, затвердженої Петром I у 1722 р.17 Так описує герб і Новґородцев: «Герб Киевский, Архангел Михаил, изображен в голубом поле, стоящий на горе в воинском снаряде, в правой руке держит меч, а в левой щит, глава непокровенна, около головы венец» 18.



15 Slownik geograficzny Krolewstwa polskiego. — Warszawa, 1883. — T. 4. — S. 61.

16 Портреты, гербы и печати большой государственной книги 1672 г. — СПб., 1903. — С. 34.

17 Барсуков А. Правительственные печати в Малороссии со времен Стефана Батория до Екатерины II // Киевская старина. — 1887. — № 9. — С. 90-92.

18 Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. — Отд. 2. — С. 125-126.



Архангел Михаїл київської ратуші мав значні відмінності від /129/



Архангел Михаїл з будинку Київської ратуші. Металопластика. Близько 1697 р. (Знаходиться в музеї історії Києва). /130/


київського герба. Його зображення, що «к полуденной стороне на боку оной ратушной» башти, було 2,5 метра заввишки, виковане й карбоване з двох мідних щитів, склепаних разом і обрізаних по контуру архангела та змія, як це традиційно робилося у старовинних українських шатах. Архангел у панцирі і довгій накидці стоїть на змієві в спокійній позі з опущеними крилами. Молоде безвусе обличчя його, оточене німбом й повернене на 3/4 вліво. Очі дивляться байдуже вперед, а не на змія. Правиця, яка трохи коротша (це часто зустрічається на українських образах), тримає списа, увіткнутого в роззявлену пащу змія. У лівій руці — сфера з надписом: кто їако бог. Змій без усякого опору відкрив пащу з червоним довгим жалом і підняв крило, але вже не для захисту. Обидві постаті пишно орнаментовані квітами і волютами. Обличчя й руки архангела пофарбовані у колір тіла, крила, панцир і держава — посрібнені. На ногах — сліди позолоти. Постать змія темно-червоного кольору. Уся група зроблена в стилі українських шат XVII-XVIII ст. На образах характерні для іконописного стилю спокій, відсутність драми.

На фігурі архангела з київської ратуші не проставлена дата виготовлення. Найстарішу звістку про неї ми маємо в літописі 1718 р. про пожежу дзиґаря на ратуші. Можна припустити, що її зроблено 1697 року одночасно з ратушною баштою. Стиль цього не заперечує.

Нарешті про механіку дзеґаря, з яким була сполучена постать Архангела Михаїла. За Закревським, «фигура архангела была так устроена, при часах на башт, что во время их боя, она ударяла стальним копьем в кременистую пасть змея, от чего сыпались из нея искры». Після пожежі 1811 р. «бывший герб киевский обрезанный и без всякой механики, приделан и при том весьма неакуратно к фронтону киевского здания Городской Думы» 19.



19 Закревский Н. В. Описание Киева. — М., 1868. — С. 441.



Фігура архангела, яка нині зберігається в Музеї історії Києва, не має ознак ніякої механіки. Спис його не стальний, а мідний, як і все зображення. Ані в плечі, ні в ліктях постаті архангела немає жодних шарнірів або ознак, що вони колись були. Паща змія теж мідна, а не кремениста і теж не має ознак, що на ній було колись відповідне приладдя. Разом з цим не видно також, щоб фігура архангела була обрезана дефектно.

Ці факти можуть піддати сумніву описи Закревського. Однак про достовірність його легенди свідчить і літописна звістка 1718 р., де мова йде саме про «дзегар чудесний, где архангел Михаил копием во время пробитя часов змея в уста бил столько, сколько часов ударяло». В Західній Європі з середніх віків подібні ратушні дзиґарі зі складним механізмом, де в певні години з’являлись постаті ґарольдів, лицарів, короля, а механічна музика грала старовинні місцеві /131/ мелодії, — були надзвичайно популярними. Далеким відгуком цих днів був і київський чудесний дзегар. Слава міцно трималась за ним. Митрополит Платон, оглядаючи київську ратушу у 1804 р., сподівався побачити ангела, «который, сказывают, ударяет копием, означает часы... Но при нас сего не случилось», — додає він далі у щоденнику 20. Відсутність механізму на фігурі архангела, який робив виблиски під час бою дзиґаря, можна пояснити тим, що останній прикріплювався не до самої фігури, а до дзиґаря за нею, чого знизу не було видно. Робились, звичайно, лише виблиски під час бою дзиґаря, а удари списом у постать додавала вже фантазія глядача.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.