Попередня     Головна     Наступна





Передмова до московського видання



Трактат Михалона Литвина належить до серії іноземних записок про Русь і Московську державу, що випускається видавництвом Московського університету як продовження іншої, перерваної в 40-і роки серії «Народи СРСР у записках іноземців».

Склався і залишається незмінним тип видання — максимально коментований текст із поясненням усіх тих реалій, про які мова йде у творах іноземців, що робить ці записки доступними для читачів будь-якого рівня. Читачеві, який не має спеціальної підготовки, що супроводжує записки «конвой» (вступна стаття, коментар і науково-довідковий апарат) дозволить правильно оцінити ступінь інформованості й об’єктивності автора. Досвідченому фахівцеві він може виявитися корисним для подальших наукових пошуків. Студент знайде тут застосування теоретичних принципів джерелознавства на практиці.

Трактат Михалона Литвина має деякі особливості. Він не є подорожними записками чи дипломатичним звітом про місію в Московію. Це полемічний твір, що мав пролунати грізним попередженням для співвітчизників Литвина — політичних і суспільних діячів Великого князівства Литовського. Тому природні деякі перекоси в оцінці князівства і Московського царства, так само як і Кримського ханства. На долю двох останніх дісталися панегірики, своїй же батьківщині Михалон Литвин, як щирий патріот, звертає масу докорів, частково і незаслужених. Його праця — джерело не стільки з історії Московського царства чи Кримського ханства, скільки з історії суспільної думки Литовського князівства за два десятиліття перед унією його з Короною Польською й утворенням нової держави — Речі Посполитої.

Історією створення трактату й осмисленням його як джерела займалися переважно литовські вчені. Перше місце серед них займає М. Рочка. Автори вступної статті максимально використовують його спостереження для ознайомлення читаючої російською мовою публіки з висновками литовських колег. Роботу з перекладу книги М. Рочки виконала І. П. Старостіна, завдяки якій була врахована також новітня література литовською мовою.

Автори коментарів С. В. Думін, Ю. А. Мицик, І. П. Старостіна, М. А. Усманов, А. Л. Хорошкевич, позначені в тексті відповідно ініціалами С. Д., Ю. М., И. С., М. У., А. X. Бібліографія складена А. Л. Хорошкевич. Ілюстрації підібрані І. П. Старостіною та А. Л. Хорошкевич.

Творчий колектив, що підготував це видання, висловлює подяку литовським колегам, у першу чергу А. Василяускене. Велику допомогу зробив і Е. Баненіс.


А. Л. Хорошкевич









Від перекладача на російську мову.


Текст фрагментів Михалона Литвина містить чимало труднощів для перекладу. Головна з них викликана саме фрагментарністю джерела: відсутність в окремих випадках більш широкого контексту унеможливлює проведення аналогій у вживанні тих чи тих латинських слів, що мають у Михалона (як, утім, убільшості авторів, що писали на вульґарній латині) назку особливостей, нав’язаних своєрідністю його рідної мови. Відомі труднощі становить і те, що пам’ятка збереглася лише в єдиному друкованому варіанті, що містить низку синтаксичних перекручень, орфографічних помилок і, очевидно, пропусків, що виникли в результаті скорочень. Установити їхню причину і відновити первісне написання можна було б тільки при наявності ориґінального тексту. Усе це веде до неоднозначності тлумачень деяких місць джерела. Про це свідчать і переклади фрагментів Михалона російською мовою, виконані в XIX ст.

Перекладач намагався бути максимально близьким до першодрукованого тексту, прагнучи в той самий час до адекватного, а не дослівного перекладу. У ряді випадків йому доводилося вдаватися до допомоги попередників, тому що деякі трактування міцно ввійшли в науковий ужиток, ставши традиційними.

Слід особливо оговорити переклад імен власних. Усі топоніми, гідроніми, етноніми й антропоніми тексту перекладені російською мовою або дані в русифікованій формі. Однак у силу лінґвістичних особливостей пам’ятника частину назв довелося транслітерувати. До них відносяться: перекручені топоніми, гідроніми і етноніми: топоніми, географічний зміст яких спірний (наприклад, під Алеманією можна розуміти як Швабію, так і Німеччину в цілому); назви, що ввійшли в наукову літературу (наприклад, Танаїс, Бористен, Роксолани). Усі спірні моменти, зв’язані з назвами, читач знайде в коментарі до тексту.

Висловлюю щиру подяку кандидатові філологічних наук, доцентові Н. А. Федорову (філологічний факультет МДУ) за допомогу, зроблену в роботі над перекладом, і науковому співробітникові, кандидатові історичних наук І. П. Старостиній (Інститут російської історії РАН) за консультації по історії литовського права.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.