Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ ДО ВСТУПУ


М. В. Дмитрієв, І. П. Старостина, А. Л. Хорошкевич. Михалон Литвин і його трактат



1 Сб. РИО. Т. 59. Спб. 1887. № 6. С. 74, 75, 79.

2 Calvin Z. Commentarii in Epistolam ad Hebraeos Genevae 1549

3 Оriсhоvius [Оrzесhоwski] S. Fidelis subditus, sive De institutione regia ad Sigismundum Augustum libri duo. Cracoviae, 1584. Див. Станіслав Оріховський. Напучення польському королеві Сиґізмунду Авґусту.

4 Оrzechowski S. De secundo conjugio S. R. P. Augusti ad equites polonos oratio secunda. Cracoviae, 1584. Голос Оріховського звучав не самотньо. У тому ж дусі висловлювалися і П. Роїзій у 1548 р., і А. Фрич-Моджевський у 1551 р.

5 Michalonis Lituani De moribus tartarorum, lituanorum et moschorum fragmina X, multiplici historia referta et Johannis Lasicii Poloni De diis samagitarum, caeterorumque sarmatarum et falsorum christianorum. Item de religione armeniorum et de initio regiminis Stephani Batorii. Nunc primum per J Jac Grasserum, C. P. ex manuscripto authentico edita. Basillae, apud Conradum Waldkirchium, MDCXV. P. 1—41.

6 Estreicher K. Bibliografia polska. T. 8. Kraków, 1882. S. 143.

7 Ročka M. Mykolas Lietuvis. Vilnius, 1988. S. 11. 12.

8 Zaluski J. J. Biblioteka historików, prawników, polityków i innych autorów polskich lub o Polsce piszących. Kraków, 1832. S. 22.

9 Mierzyński A. Jan Lasicki. Zródło do mytologii litewskiej. Kraków, 1870. S. 5—6.

10 Mannhardt W. Letto-preussische Götterlehre. Riga, 1936. S. 342

11 Ročka M. Op. cit. P. 11.

12 Nettelhorst V. Chr. Dissertatio historica de originibus Prussicis. Regiomonti 1674. P. 36-37; Hartknoch Ch. Selectae dissertationes historicae de variis rebus Prussicis. Francofurti et Lipsiae, 1679. P. 92-93; Idem. Alt und Neues Preussen. Francfurt und Leipzig. 1684. P. 92-98.

13 Litwa pod wzgledem ciwilizacyj // Biruta. Vilnius, 1837. S. 33-123.

14 Barycz H.Z dziejów polskich wędrowek naukowych za granicę. Wroclaw, 1969.

15 Литвин М. Десять отрывков разнообразного исторического содержания (из сочинения) Михалона Литвина «О нравах татар, литовцев и москвитян» / Пер. С. Д. Шестакова // 1) Архив историко-юридических сведений, относящихся до России, издаваемый Н. Калачовым. М., 1854. Кн. 2. Отд. 5. С. I-VIII, 1-78; 2) Вестник Юго-Западной и Западной России. Т. III. Киев. Февраль 1864, С. 23—30; март 1864. С. 39-50; Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитян. Отрывки 1—10 / Пер. К. Мельник. Предисл. и ред. В. Б. Антоновича // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. 1: XVI в. Киев, 1890. С. 6-58. Див. також статтю В. Б. Антоновича (Антонович В. Б. Извлечение из сочинения Михаилы Литвина (1550 г.) // Там же. С. 1—6). Уривки з фрагментів Михалона Литвина були включені також до хрестоматії: Бочкарев В. Н. Московское государство XV—XVII вв. по сказаниям современников-иностранцев. Спб., 1914. С. 28; [Описание Киева]. Известия очевидцев, современников и иностранных писателей // Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. Издан Временною комиссиею для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Киев, 1874. Отд. 2. № 6. С. 10—11; Lietuvis Mykolas. Apie totoriu, lietuviu ir maskvénų papročius. Vilnius, 1966.

16 Антонович В. Б. Указ соч. С. 5—6.

17 Бочкарев В. Н. Указ соч. С. 7.

18 Jaroszewicz J. Obraz Litwy pod wzgledem jej cywilizacji od czasów najdawniejszych do kónca wieku XVIII. Wilno, 1844. Cz. 2. S. 293.

19 Wiszniewski М. Historja literatury polskiej. Kraków, 1845. Т. 7. S. 540—541. Порівн.: Bevardis V.,Matulionis P. Kas mus gaišino // Lietuviškasis balsas. 1888. Rawita Gawroński F. Kijów: Legendy, podania, dzieje. Kijów, Warszawa, 1915. S. 126.

20 Laukуs J. [Daukantas S.] Budas senovés lietuvių kalnénų ir žemajčiu. Peterburgas, 1845. P. 234. Приклади подібних замін привів Рочка (указ соч. С. 28, сн. 37); Воniесki A. Poczet rodów w Wielkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. Warszawa, 1887. S. 183; Vijuk-Kojalowicz A. Historiae Lituanae pars prior. Dantisci, 1650. P. 67.

21 Mierzyński A. Op. cit. S. 7, 80.

22 Див.: Литвин М. Десять отрывков... С. 77.

23 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. С. 5—6. 24 Puryckis J. Die Glaubenspaltung in Litauen im XVI. Jahrhundert bis zur Ankunft der Jesuiten im Jahre 1569. Freiburg, 1919. S. 40, 54, 64. Автор — католицький священик відзначив, що Литвин був глибоко віруючою людиною.

25 Див.: Любавский М.К. Кто был Михайло Литвин, написавший в первой половине XVI в. трактат «О нравах татар, литовцев и москвитян» // Российская ассоциация научно-исследовательских институтов общественных наук: Учен. зап. Ин-та истории. Т. IV. М., 1929. С. 49—54; Пор.: він же. Литовско-русский сейм. М., 1901. С. 426, 436. Прим. 24, 746. Приложения. С. 88, 97, 263.

26 Lietuvių literatūros istorija. T. I. Vilnius. 1957. S. 83-88; Mykolas Lietuvis // Lietuvių enciklopedija. T. XVIII. Boston, 1959. S. 439 n; Mažoji lietuviškoji tarybiné enciklopedija. T. II. Vilnius, 1968. S. 590; Голенищев -Кутузов И. Н. Гуманизм у восточных славян (Украина я Белоруссия). М., 1963. С. 23—24.

27 Див.: Лаппо И. И. Литовский статут 1588 г. Т. 1. Ч. 2. Каунас, 1936. С. 333, прим.

28 Jonynas I. «Fragmentu» autorius // Lietuvis Mykolas. Op. cit. P. 115—123.

29 Rоčka М. Op. cit. P. 34.

30 Jurginis J. Renesansas ir humanizmas Lietuvoje. Vilnius, 1965. S. 129; Idem. Mykolo Lietuvio memuarai // Jurginis J. Istorija ir poezija. Vilnius, 1969. S. 45—46, 57.

31 Див.: Сокол С. Ф. Социологическая и политическая мысль в Белоруссии во второй половине XVI в. Минск, 1974. С. 35—63; он же. Идеи гуманизма в мировоззрении Михайло Тышкевича // Проблемы общественных наук. Минск, 1970.

32 Ochmański J. Michalon Litwin i jego traktat про zwyczajach tatarów, litvinów i moskwicnów z polowy XVI w. // Kwartalnik historyczny. 1976. N 4. S. 765—783; Охманьский Е. Михалон Литвин и его трактат «О нравах татар, литовцев и москвитян» середины XVI в. // Россия, Польша и Причерноморье в XV—XVIII вв. М., 1979. С. 97—117.

33 Сб. РИО. Т. 59. № 6. С. 67.

34 1526 р. Литвин був нотарієм апостольської курії в столиці князівства, писарем Ольбрахта Мартиновича Гаштольда (віленського воєводи і литовського канцлера), а 1529 року — земським бєльським писарем.

35 Див.: Юргинис Ю.М. Посольство Михаила Литвина у крымского хана в 1538—1540 гг. // Россия, Польша и Причерноморье в XV—XVIII вв. С. 96.

36 Див.: Батура Р. К., Пашуто В. Т. Культура Великого княжества Литовского // Вопросы истории. 1977. № 4. С. 115; Gudavičius Е., Ochmański J. Michalon Litwin i jego tractat о zwyczajach tatarów, litwinów i moskwicinów z polowy XVI W. // KH. 1976. R. 83. Z. 4. S. 765—783; Lietuvos istorijos metraštis. 1977 métai. Vilnius, 1978. P. 160—161; Rimša Е. Venclovas Agripa ir jo giminé (1: Kilmé ir pirmtakai; 2: Agripų giminé) // Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. Ser. A. 1986. Т. 1. (94). Р. 63—75; Т. 2 (95). Р. 72—83; и др

37 На думку Рочки, ця форма могла бути узята видавцями з опущеного ними авторської присвяти Сиґізмунду-Авґусту.

38 До Литви це ім’я прийшло з Польщі після охрещення, тобто на початку XV ст. У польській же мові співіснували дві форми — Michal, Michalo. Друга з них відмінювалася за третім латинським відмінюванням за аналогією з Stilo-Stilonis, Cato-Catonis, Cicero-Cireronis.

39 Rоčkа M. Op. cit. P. 38.

40 Ibid. P. 36—39.

41 Ibid. P. 39, п. 68.

42 Ibid. P. 36, 40.

43 Ibid. P. 41—43, 145—146

44 Zabulis H. Mykolo Lietuvio problema ir M. Ročkos «Mykolas Lietuvis» // Ročka M. Op. cit. P. 178—181. Забулис вважав, що древні литовські імена Михалон вживав у формах, що зустрічаються як у рукописах того часу, так і в звичайному усному мовленні (divum Wladislavum, lituanice Jagelonem nuncupatur; vocati quidam Sakones et Sungailones).

45 Rimša Е. Op. cit.

46 Ibid. Т. 1. Р. 64, n. 6; Р. 72.

47 Е. Охманський припустив, що запис у Acta Rectoralia Краківського університету в 1506 р. Venceslaus Lithuanus міг відноситися до Венцлава Миколайовича. Див.: Охманьский Е. Указ. соч. С. 111, 117, сн. 40; Acta Rectoralia Almae Universitatis Studii Cracoviensis ab anno 1469. Kraków, 1893. Т. 1, п. 2072.

48 Див.: Охманьский Е. Указ. соч. С. 106—107.

49 Rimšа E. Op. cit. Т. 1. Р. 65, n. 17; Р. 72.

50 Ibid. P. 65-66. n. 21; Р. 72.

51 Див.: Охманьский Е. Указ. соч. С. 106—110.

52 Там. же. С. 110.

53 Rimšа E. Op. cit. Т. 1. Р. 67, n. 40; Р. 73.

54 Зі скарги його брата від 18 лютого 1562 р. випливає, що в цей час Венцлава не було в живих більш двох років, з документа ж від 25 березня 1560 р. з’ясовується, що родина вступила у володіння майном більш двох тижнів тому (Rimšа E. Op. cit. T. 1. P. 67, n. 37, 38; Р. 73).

55 Див. передмова до: Ročkа М. Mykolas Lietuvis. P. 4.

56 Rimšа E. Op. cit. Т. 2. Р. 77—79, 82—83; Semkowicz W. O litewskich rodach bojarskich, zbratanych ze szlachtę polską w Horodle 1413 r. // Lituano-slavica posnaniensia. T. III. Poznań, 1989. S. 76; Kraštas ir žmonės: Liet. geografiniai ir etnografiniai aprašymai (XIV—XIX a.). Parengė Jurginis J. ir Šidlauskas A. Vilnius, 1988. P. 31.

57 Rimša E. Op. cit. T. II. P. 77, 82, n. 38, 39.

58 Ročka М. V. J. Agrippa — kultūros vejkejas ir literatas // Lietuvos TSR aukštųjų mokykia mokslo darbai. Literatūra. 1967. T. 10. P. 45; Idem. Mykolas Lietuvis. P. 146; Rimša E. Op. cit. P. 67-68, 73, n. 42. Т. 2. Р. 77, 82, n. 36.

59 Ročka М. V. J. Agrippa... P. 46; Idem. Mykolas Lietuvis. P. 43, n. 76; Rimša E. Op. cit. T. II. P. 77, 82, n. 36.

60 Rimša E. Op. cit. T. II. Р. 77, 82, n. 37.

61 Ibid. T. I. Р. 68—71.

62 Ibid. Rimša Е. Т. II. Р. 69—77, 82.

63 Більш відповідали зразкам класичної латині написані пізніше витяги В. Аґріппи, Радзивілла Чорного (лист проти Липомана). Див.: Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 97—100; Idem. Polerninis M. Radvilos Juodojo laiškas ir jo literatūrińe aplińka // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų mokslo darbai. Literatūra. 1973. Т. 15. Sas. 1. Р. 123.

64 Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 94—95.

65 Ibid. P. 96—97.

66 Ibid. P. 114—123; Zabulis H. Op. cit. P. 191—197.

67 Pirosynški J. Zagadnienie eksportu polskiej książki na zachód Europy w XVI w. w świetle ówczesnych torgowych katalogów księgarskich i bibliografii // O nowożytnej Polsce w Europie. Wroclaw, 1982. S. 251.

68 Piekarski K. Książka w Polsce w XV i XVI w. // Kultura staropolska. Kraków, 1932. S. 370.

69 Geschichte der Schweiz und der Schweizer. Bd II. Basel, Frankfurt am Main, München, 1983. S. 10, 62, 64 (M. Korner).

70 Опорин присвятив одну з виданих книг M. Радзивіллу Чорному (Demetrius Phalerius. De elocutione liber. Basiliae, 1557).

71 Geschichte der Schweiz... Bd II. S. 77—78.

72 Kallenbach J. Polacy w Bazylei w XVI wieku // Archiwum do dziejów literatury i oświaty w Polsce. Kraków, 1890. Т. 6. S. 1—9; Šapoka A. Kur senovèje lietuviai mokslo è ieškojo? // Židinys. 1935. Т. 22. Р. 424.

73 Він випустив два видання «Князя» Маккіавелі (1560, 1580), «Стратегемати сатани» Акконтіуса, коментарі «Поетики» Аристотеля, підготовлені Л. Кастельветрой і опубліковані за замовленням італійського видавця «Поетики» П’єтро де Седабоні.

74 Так, у його друкарні вийшла праця священика і діяча Реформації В. Охино «Друга книга діалогів» (Оhinо В. Dialogorum liber secundus. Basiliae, 1563), присвячена вільнюському воєводі H. Радзивіллу Чорному, який симпатизував аріанству. Див. докладніше: Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 15—17.

75 Vоlаn A. Idololatriae Loiolitarum Vilnensium oppugnatio. Vilnae, 1583.

76 Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 160.

77 Zabulis H. Op. cit. P. 183, 187, 189. На думку Забулиса, не можна виключити можливості знайомства Михалона та Кульветиса в період існування у Вільнюсі школи останнього. Можливо, також, що син Венцлава Миколайовича Аґріппа відвідував цю школу. Могли вони познайомитися і за допомогою А. Гаштольда, тому що саме він представив Боні Сфорца, який приїхав з Італії в 1538 р. А. Кульветиса. Михалон і Кульветис були також сусідами по земельних володіннях.

78 Bona ecclesiasticumania ecclesiastica; fucos, fucum-fuci; sanctus quaestus variis questibus; a rectoribus ecclesiarum-ecclesiarum regimina (див.: Zabulis H. Op. cit. P. 185—186).

79 Звертання до норм римського права взагалі характерно для цієї епохи. Див.: Бардах Ю. М. Литовські статути-пам’ятники права періоду Відродження // Культурні зв’язки народів Східної Європи в XVI ст. М., 1976. С. 72.

80 Mažvidas М. Pirmoji Lietuviska knyga. Vilnius, 1974. P. 89.

81 Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 163.

82 У часи написання трактату така позиція, що не торкалася церковних верхів і не зазіхала на радикальні зміни, навіть заохочувалася, так само як пробачалося і порушення целібату, наприклад С. Оріховському, при збереженні вірності церковним канонам. Ročka M. Apie XVI а. vidurio Vilniaus paskvilius // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų mokslo darbai. Literatūra. 1969. Т. 11. S. 1. Р. 39—46. S. 1; Idem. Mykolas Lietuvis. P. 163.

83 Zabulis H. Op. cit. P. 186.

84 Chrząstovius. Duo libelli de opificio Missae. Basileae, 1594; Epicedia in illustrissimi et magnanimi principis dn. domini Christophori Radziwili Birzarum e Dubinkis dynastae... obitum. Basileae, 1603.

85 Wotschke Th. Der Briefwechsel der Schweizer mit den Polen... 1908. S. 406.

86 Lasiсki J. De russorum, moscovitarum et tartarorum religione sacrificiis, nuptiarum, funerum ritu. Spirae, 1582.

87 Під час навчання в Інґельштадті йому і П. Нарушевичу присвятив В. Ратмар свої вірші в книзі: «Almae Ingolstadensis academiae tomus primus» (1571).

88 Його бабуся Олена, як і сестра, були замужем за Радзивіллами.

89 Sturm J. Epistola ad illustrissimum principem Alexandrum, ducem Slucensem, de educatione principum. Argentorati, 1581.

90 Ročka M. Mykolas Lietuvis. S. 19.

91 Список його творів див.: Ročka M. Mykolas Lietuvis. S. 19-20. Додатково див.: Grasser J.J. Christliches Bedenken über den erschrockenlichen Cometen, so verschienen November und December ann. 1618 aller Welt zur Wahrnung gestanden. Basel, 1619; Idem. Schweitzerisch Heldenbuch, darinn die Denckwürdigsten Thaten und Sachen... auffgezeichnet und beschrieben. Basel, 1624. Його твір про комету перевидавався і після смерті автора в 1636 і 1664 р.

92 Lukaszewicz J. Dzieje kościolów wyznania helweckiego w Litwie. T. 1. Poznań, 1842. S. 17, 42, 103.

93 Zbior pomników Reformacji kościola polskiego i litewskiego. Ser. 1. Z. 1: Zabytki z wieku XVI-go. Warszawa, 1911. S. 37; Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 20.

94 Як приклад М. Рочка наводить працю А. Фрича-Моджевського, присвячену вступу на престол Сиґізмунда-Авґуста: «П’ять книг про виправлення держави», видану у Кракові в 1551 р. Книги, розбиті своєю черго на розділи, носили заголовки: «Про звичаї», «Про закони», «Про війну», «Про церкву», «Про школу».

95 Bardach J. Związek Polski z Litwą // Polska w epoce Odrodzenia. Pod red. A. Wyczańskiego. Wyd. 2. Warszawa, 1986; Пресняков А. Е. Лекции по русской истории. Т. 2. Вып. 1: Западная Русь и Литовско-Русское государство. М., 1939. С. 215-230; Любавский М. К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1915. С. 291-317.

96 Tazbir J. Kultura szlachecka w Polsce. Rozkwit — upadek — relikty. Wyd. 2. Warszawa, 1979. S. 56-88; Suchodolski B. Dzieje kultury polskiej. Warszawa, 1980. S. 89-95.

97 Цит. за: Taszycki W. Wybór tekstów staropolskich XVI—XVIII w. Warszawa, 1955. S. 59-61.

98 Сокол С. Ф. Указ. соч. С. 109—113.

99 Ці якості спонукали Енея Сильвія Пікколоміні назвати Вітовта «кривавим м’ясником» (Aeneas Sylvius summus Pontifex Romanus, Pius II... De Polonia, Lithuania et Prussia sive Borussia // Polonicae Historiae corpus. T. I. Basileae, 1582. P. 2. — Цит. за: Lapp про J. Istorinè Vytauto reikšmě // Praeitis. T. II. Kaunas, 1933. P. 4).

100 Потрібно врахувати, що Михалон писав у той час, коли ще не проявилися деспотизм і самодурство Івана Грозного.

101 ПСРЛ. Т. 35. М., 1980. С. 108.

102 Stryjkowski M. O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żmojdzkiego i ruskiego przed tym nigdy od żadnego ani kuszone, ani opisane z natchnenia Bożego a uprzejmie pilnego dóćwiadczenia / Oprac. J. Radziszewska. Warszawa, 1978. S. 541—542; Idem. Kronika Polska, Zmódzka i wszystkiej Rusi. T. II. Warszawa, 1846. S. 294. Правда, у 1492 р. маршалком був Петре Монтигирдович. Див. також: Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Ksigstwa Litewskiego za Jagellonów. T. I. Warszawa, 1930. S. 401; Papée F. Alexander Jagiellończyk. Kraków, 1949. S. 6.

103 Radvanus J. Radivilias... sive De vita et rebus... illustrissimi... principis Nicolai Radivili. Vilnius, 1588. Порівн.: Ročka М. Mykolas Lietuvius. P. 141.

104 Відгомін меркантилізму знайшов М. Рочка також у поемі Гусовського про зубра, де звеличувалися багатства Литовського князівства, що харчували як тіло, так і дух (Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 152—157). В оспівуванні прибутків від зовнішньої торгівлі не відставав і автор поеми «Про литовську ріку Німан» А. Шретер (Sсhrötherus A. De fluvio Memela Lithuaniae... Cracoviae, 1553). Усвідомили сучасники і могутність грошей (див. однойменну поему П. Роїзія (Roizijus P. De nummo omnipotenti. Цит. за: Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 157).

105 Можливості зміцнення князівства Литвин бачить у зміцненні позицій дрібного шляхетства. До їхнього числа — «героїв-конюхів» — Литвин зараховує Саковичів та Сунґайловичів, роди, що вийшли на суспільну арену в XV ст. Саме завдяки їм колись розсунулися межі держави, на пам’ять про що залишилися Гедимінови та Вітовтови вали і дороги в Росії й Тавриці (фр. 7, 8).

106 Ročka M. Apie XVI a. vidurio Vilniaus paskvilius. P. 39—46; idem Mykolas Lietuvis. P. 41.

107 Див.: Герберштейн С. Записки о Московии. М., 1988. С. 169 и др.; Меховский М. Трактат о двух Сарматиях / Пер. С. А. Аннинского. Л., 1936. С. 60.

108 Герберштейн С. Указ. соч. С. 167.

109 Tazbir J. Recherches sur la conscience en Pologne en XVI et XVII siècles // Acta Poloniae historica. T. XIV. Warszawa, 1966; Idem. Rzeczpospolita i świat. Studia z dziejów kultury XVII w. Warszawa, 1971. S. 23—13; Ulеwiсz T. Sarmacja. Studium z problematyki slowiańskiej XV i XVI w. Kraków, 1950; Cynarski S. The Shape of Sarmatian Ideology in Poland // Acta historica. 1969. T. XIX.

110 Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 62.

111 Див.: Тазбир Я. Привилегированное сословие феодальной Польши // Вопросы истории. 1977. № 12. С. 159—167; Tazbir J. Wzórce osobowe szlachty // Tazbir J. Szlaki kultury polskiej. Warszawa, 1986. S. 40-55.

112 Scriptores rerum prussicarum. T. 1. Leipzig, 1861. P. 39, 53.

113 Кulicka E. Legenda про rzymskim pochodzeniu litwinów i jej stosunek do mitu sarmackiego // Przegląd historyczny. 1980. N 1. S. 1-20.

114 Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 63—68 та ін. Характерно, що «ґотські» легенди, як і інші перекази (наприклад про Вайдевуте) використовувалися як ідеологічне виправдання аґресії німецьких хрестоносців.

115 Jurginis J. Legendos apie lietuvių kilme. Vilnius, 1971; Jučas М. Lietuvių metrasčiai. Vilnius, 1968; Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 66.

116 Humanizm i reformacja w Polsce. Lwów, 1924. S. 55—59; Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 69—70.

117 До честі видатного польського гуманіста Ф. Каллімаха потрібно сказати, що він вважав римську легенду позбавленою будь-яких історичних основ. (Humanizm i reformacja w Polsce. S. 132—136; Callimachus Buonacorsi P. Vita et mores Sbignei Cardinalis // Pomniki dziejowe Polski. Warszawa, 1961. T. 6. P. 243-246; Tumelis J. Pilypo Kalimacho žinios apie lietuvių kilmę // Lietuvos istorijòs metraštis. 1985. Vilnius, 1986. P. 94-100).

118 Dlugosz J. Dzieje Polski. Т. I. Kraków, 1867. S. 131—132; Т. III. Kraków, 1868. S. 442—447. Відзначивши, що мовні відмінності виникли через сусідство з чехами, поляками і русинами, Длуґош не навів прикладів. Порівн.: Jakubowski J. Studia nad stosunkami narodowościowemi na Litwe przed unią Lubelską. Warszawa, 1912. S. 31.

119 Про вплив на Длуґоша Зб. Олесницького див.: Koczerska М. Jan Diugosz devant ses sources et leurs silences // L’historiographie médiévale en Europe. Paris. 29 mars — 1 avril 1989. Paris, 1991. P. 97.

120 Ferrerius Z. Vita beati Casimiri... Cracoviae, 1521; Меховський М. Указ. соч. С. 98—99.

121 Див.: Улащик Н. Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. М., 1985. С. 130—172.

122 Ročka М. Mykolas Lietuvis. P. 78—80.

123 Ibid. P. 87—88.

124 Ibidem. He випадково і те, що Флор, єдиний згаданий Михалоном античний автор — захисник Цезаря проти Помпея, прихильник доктрини продовжувача Цезаря Авґуста.

125 Поширення гуманістичних ідей у Європі, і особливо в Італії, супроводжувалося протиставленням поганства християнству (Маккіавелі). Литовське язичество в середині XVI ст. сприймалося не так негативно, як це було раніше і пізніше (Ročka M. Mykolas Lietuvis. Р. 136—137). У цьому зв’язку заслуговує згадування позиція поляка за національністю M. Гусовського (Ochmanski J. Narodowość Mikolaja Hussowskiego w świetle jego autografu // Slowiańszczyzna i dzieje powszechne. Warszawa, 1985. S. 312—318), що оказали сильний вплив на литовську і білоруську культуру. На публічне жертвопринесення чорного бика під час епідемії чуми в Римі в 1522 р. він відповів різкими віршами, опублікованими в 1523 р. разом з «Поемою про зубра». Див.: Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 136.

126 Mažvydas M. Op. cit. P. 93,

127 Jablоnskis К. Martynas Mażvidas // Jablonskis К. Lietuvių kultūra ir jos veékeijai. Vilnius, 1973. P. 36-37; Ochmański J. Litewski ruch narodowo-kulturalny w XIX wieku. Bialystok, 1965. S. 49-50.

128 Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 32.

129 Jurginis J., Lukšaite J. Lietuvos kultūros istorijos bruožai. Vilnius, 1981. P. 124; Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 44-49.

130 Утім, розрив зі стародавньою руською традицією в діловій і юридичній писемності в той час був зовсім нереальний, особливо для держави з переважним «руським» елементом, з огляду на загострення боротьби зі східним сусідом за землі з населенням, близьким етнічно й конфессіонально до того, що переважало на українських і білоруських землях Корони Польської і Литовського князівства.

131 Sarniсki S. Annales sive De origine et rebus gestis polonorum et Lituanorum libri octo. Cracoviae, 1587. P. 319; Ročka M. Mykolas Lietuvis. S. 58-60.

132 Stryjkowski M. Kronika polska... T. 1. Warszawa, 1846. S. 21; Ročka M. Mykolas Lietuvis. S. 63.

133 Вона включала Вязьму і Дорогобуж, Білу і Торопець, і навіть нібито Псков і Новгород (Розд. 5).

134 Порівн.: Пресняков А. Е. Указ. соч. С. 50—52; Пашуто В. Т. Образование Литовского государства. М., 1959. С. 379.

135 Див.: Зимин А. А. Пересветов и его современники. М., 1959; Сочинения Пересветова. М., 1958; Ржига В. Ф. Пересветов и западная культурно-историческая среда // Известия Отделения русского языка и словесности имп. Академии наук. Спб., 1911. Кн. 3. С. 169—181.

Михалона Литвина і Пересвітова зближає й обраний обома метод — антитеза-алегорія, у якій у Пересвітова, згідно найбільш розповсюдженій європейській традиції, позитивну сторону представляє Туреччина. Мислителі однієї школи, що по-різному проявилися в різних обставинах, вони, за припущенням Рочки, могли бути знайомі (Ročka M. Mykolas Lietuvis. P. 171). Адже Пересвітов повідомляє, що привіз свої твори з Литви.

136 Лише частина інформації Михалона про татар (їхніх військових походах, переправах через ріки, способах ведення бою, озброєнні), усупереч думці Е. Охманського, може бути визнана достовірною (див. докладніше коментарі M. А. Усманова до цього. вид.).

137 Coles P. The Ottoman Impact on Europe. L., 1968. P. 152.

138 Див.: Еремеев Д. Е. На стыке Азии и Европы. Очерки о Турции и турках. М., 1980. С. 105; Егоров Д. Идея «турецкой реформации» в XVI в. // Русская мысль. 1907. № 7. С. 1-14; Schwoebel R. The Shadow of the Crescent. The Renaissance Image of the Turk (1453—1517). Nieuwkoop, 1967. P. 208—213.

139 Сб. РИО. Т. 59. № 6. С. 107.

140 Особливе несхвалення викликають у нього московські перебіжчики, що «таємно передають своїм наші плани». Таких, за Михалоном, татари тримають у неволі, а ливонці убивають. Свою ворожість він підкріплює посиланнями на Ісуса, сина Сирахова: «Не вір ворогу твоєму вовіки», «не став його поруч себе, щоб він, низринув тебе, не став на твоє місце». Про еволюцію образа татар у польській суспільній думці XVI—XVIII ст. див. докладніше: Bogucka М. Szlachta polska wobec wshodu turecko-tatarskiego: między fascynacją a przerazeniem (XVI—XVIII w.) // Sląski kwartalnik historyczny Sobótka. 1982. N 3—4. S. 185—193; Tazbir J. Stosunek do obcych w dobie Baroku // Swojskość i cudzożiemszczyzna w dziejach kultury polskiej. Pod red. Z. Stefanowskiej. Warszawa, 1973. S. 80—112; Tazbir J. Orient a kultura sarmacka // Tazbir J. Spotkania z historią. Warszawa, 1986. S. 55—63.

141 Див.: Сокол С. Ф. Социологическая и политическая мысль в Белоруссии. С. 35—64; он же. Идеи гуманизма в мировоззрении Михаиле Тышкевича. С. 199—204; он же. Политическая и правовая мысль в Белоруссии XVI — первой половины XVII в. Минск, 1984. С. 82—83, 91—92, 94; Александровіч А. Михайла Цішкевіч // Полымя. 1968. № 4. С. 251—252; Из истории свободомыслия и атеизма в Белоруссии. Минск, 1978. С. 102—104; История философии в СССР. Т. 1. М., 1968. С. 245.

142 Сокол С. Ф. Социологическая и политическая мысль Белоруссии... С. 46.

143 Про байдужість «наших предків» до власності, життю поза багатством і поза бідністю, відсутності серед них сварок, убивств, зрадництв і зрад писав, наприклад, М. Кромер (Kromer M. Polska. Olsztyn, 1977, S. 65-68), про відсутність злодійства в татар — М. Меховський (Меховский М. Указ. соч. С. 60), про відсутність грошового обміну і вільне користування чужим майном — С. Герберштейн (Герберштейн С. Указ. соч. С. 169).

144 Suchodolski В. Dzieje kultury polskiej. S. 93.

145 Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Изд. под ред. К. И. Яблонскиса. Минск, 1960. Разд. XI. С. 202-205.

146 Особливо непримиренно і рішуче були налаштовані ідеологи радикально-реформаційного руху «польських братів», які стверджували, що християнину не годиться жити працею, потім і кров’ю його побратимів-селян, і які пропонували ліквідувати кріпосне право і станову нерівність. Див.: Лепший К. Социальная программа плебейского крыла польского арианства // Доклады и сообщения Института истории. Вып. 9. М., 1956. С. 153-166; Tazbir J. Reformacja a problem chłopski w Polsce. Wrocław, 1953; Historia chłopów polskich. T. I: Do upadku Rzeczypospolitej szlacheckiej. Warszawa, 1970.

147 Кuсhоwiсz Z. Milość staropolska. Wzory — uczuciewość — obyczaje erotyczne XVI-XVIII wieku. Łódż, 1983. S. 180—224.

148 Ibid. S. 105, 113, 197.

149 Тананаева Л. И. Сарматский портрет. Из истории польского портрета эпохи барокко. М., 1979. С. 24—25.

150 Tazbir J. Państwo bez stosów. Szkice z dziejów tolerancji w Polsce XVI i XVII w. Warszawa, 1967; Korolko М. Klejnot swobodnego surnienia. Warszawa, 1974. S. 1—166; Bystroń J. S. Dzieje obyczajów w dawnej Polsce. T. I. Warszawa, 1976. S. 63—67; Tazbir J. Żydzi w opinii staropolskiej // Tazbir J. Świat panów Pasków. Łódż, 1986. S. 213-241.

151 Можна, очевидно, говорити про те, що деякі з його надій виправдалися. Віленський сейм 1551 р. обговорював саме ті питання, що були поставлені Михалоном Литвином: виправлення статуту 1529 р., організації суду, розмірів «вин» і «пересуду» і ін. Король, як і на сеймах 1544 і 1547 р., дав згоду на утворення спеціальної комісії для виправлення статуту з «пяти особ закону римского, а других пяти особ закону греческого» (РИБ. Т. XXX. Юр’єв, 1912. Стб. 120—121, 138—139, 183—184) і цього разу навіть визначив джерела фінансування її діяльності. У 1551 р., на відміну від сеймів 1544, 1547 р., було прийняте рішення про організацію повітових судів і, таким чином, король задовольнив вимогу шляхти, а мертва буква закону (повітові суди значилися й у статуті 1529 р.) знайшла втілення в реальній установі. Повітові суди повинні були засідати чотири рази в рік протягом чотирьох тижнів на визначеному місці з питань апеляції цих судів, воєводи і старости — двічі в рік приїжджати, «до местец своих воеводских столечных», один раз на рік діяли «роки судовые великие» для розгляду справ усіх тих, хто не підлягав повітовому суду (там же. Стб. 127—128, 144—145, 185—186). Правда, король не скасував особливої підсудності панів рад, а в 1554 р. відклав розгляд цього питання до нового статуту. На віленському сеймі 1551 р. король підтвердив права і вольності правлячого стану, пообіцявши вжити заходів, щоб призначені на високі уряди православні не приносили державі шкоди. За розпорядженням короля була вдвічі зменшена плата за «пересуд» і вижевання (там же. Стб. 188—189, 126—127, 146, 192). При цьому Сиґізмунд II Авґуст указував, що порядок, що заперечується шляхтою, плати за пересуд був установлений ще Вітовтом.

Був змінений і порядок викупу поличного «Лицо великое», тобто украдене, вартістю понад 100 коп гроші, викуповувалося полтиною грошів, менше за 10 коп — 12-ю грошами, а при відсутності грошей віддавалося задарма (там же. Стб. 192-193). Варто відзначити, що в додаткових статтях великої редакції Першого Литовського статуту положення про повернення поличного було викладено ближче до тексту Михалона. Так, у Слуцькому списку «лицо — реч важная, албо шаты, або сребо, або кони добрые» віддавалися задарма у випадку неспроможності злодія (Статут Великого княжества Литовского 1529 г. Ст. 28. Разд. XIII; об эволюции нормы см.: Старостина И. П. Некоторые особенности развития права восточнославянских земель в Великом княжестве Литовском // Россия, Польша и Причерноморье в XV—XVIII вв. М., 1979. С. 124-127). Убивця, схоплений на місці злочину — «на горячей крови», відтепер мав бути «каран водле права Божего смертью, нехай идеть голова за голову» (РИБ. Т. XXX. Стб. 191). Рішення сейму 1551 р. виявляє точні збіги з текстом Михалона, що також посилається на «Боже право». Зрозуміло, далеко не всі пропозиції Михалона знайшли відображення в діяльності сейму. Вище уже відзначалося, що зберігалася особлива підсудність панів рад, не було вирішене і питання про обмеження числа приходів у священиків («двох альбо трех костелов, т. е. хлебов духовных»).

Проте збіги, причому близькі за часом, змісту трактату і постанови Віленского сейму 1551 р. дозволяють думати, що праця Михалона не пропала марно.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.