Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




ВСТУП


Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов’янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.

Розпочавшись в Германії, друкарство надзвичайно швидко ширилося на всі сторони, але рух поширення його на периферії все зменшувався в міру віддалення від Німеччини. Перша друкована книжка Європи появилася в Майнці, в друкарні Гутенберга 1, 1450 р. Дальше поширення друкарства по Європі видно з цеї таблички початків друкарства:


Італія — 1464 р.

Венеція (не слов.) — 1469 р.

Мілан — 1469 р.

Аусбург — 1470 р.

Нюренберг — 1470 р.

Париж — 1470 р.

Сицілія — 1472 р.

Голландія — 1473 р.

Венгрія — 1473 р.

Іспанія — 1474 р.

Флоренція — 1477 р.

Лондон — 1480 р.

Лейпціг — 1481 р.

Данія — 1482 р.

Португалія — 1484 р.

Гамбург — 1491 р.

Відень — 1492 р.

Гюбинген — 1498 р.

Америка північна — 1638 р.*


* Як легко ширилося друкарство в Америці, показує ось це донесення Томаса Берклея, губернатора з Виргінії, що 1671 р. урядово писав до Лондону: «Дякуючи Богові, у нас тут немає ані вільних шкіл, ані друкарень, і сподіваюсь, що так буде ще довго. Наука породила на світ лише непослух, еретичество та сектанство, а друкарство було слугою всіх цих страхіть. Нехай береже нас Бог від того й другого!» Див.: Булгаков Ф. Иллюстрированная исторія книгопечатанія. Спб., 1889. С. 172.



Як бачимо, друкарство відразу пішло по Європі і до кінця XV віку вже ціла Європа вкрита була друкарнями.

Звичайно, із слов’янських народів найскоріше прийшло друкарство до тих, що найближче стикалися з німцями. Це були чехи, і вони перші розпочали слов’янське друкарство, ще року 1478. І дедалі на схід, тим пізніше пробивалося друкарство; головним чином серед слов’ян ширилося друкарство вже з початком XVI віку. Ось ця табличка покаже нам поширення друкарства серед слов’янського світу:


чехи — 1478 р.

українці — 1491 р.

серби-чорногорці — 1493 р.

поляки — кін. XV в.

білоруси — 1517 р.

серби — 1553 р.

росіяни — 1564 р.

болгари — 1641 р.


Як бачимо, по чехах українці займають перше місце серед цілого слов’янського світу, хоч безпосередньо й не стикалися вони з Європою так близько, як, скажімо, сусіди поляки.

Ось іще одна табличка — вже самого кирилівського друку. Перша книжка кирилівського друку появилася:


українці (в Кракові) — 1491 р.

Цетиньє — 1493 р.

Венеція — (1493 р.)

білоруси (Прага) — 1517 р.

Вільна — 1525 р.


Як бачимо, західні українці займають тут уже перше місце, а далі на схід друкарство посувається дуже поволі.

Давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у великій освітній силі його. Цікаво підкреслити, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові, але багато книжок і світського змісту, і при тому різними мовами — церковно-слов’янською, польською та латинською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкувалися книжки переважно церковні.

Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і боронила волю свого друку. Нагадаю тут, що в §8 Гадяцької умови 2 1658 р. Виговського 3 з полякаками було забезпечено й волю українського друку: «Колегії, школи й друкарні, скільки їх буде потрібно, вільно засновувати, вільно науками займатися і друкувати різні книжки» [* Соловьев. Исторія Россіи. Т. XI. С. 38.].

З історії українського друкарства написано вже багато різних праць, правда більше принагідних, менше спеціальних; на жаль, окремої поважної монографії про історію українського друкарства ми ще не маємо; кажу на жаль, бо така праця, добре оздоблена знімками з наших стародруків, виявила б світові силу та вагу нашої давньої культури, що так виразно проявилася якраз у друкарстві. Правда, що на полі вивчення нашого давнього друкарства ми взагалі маємо ще не багато добрих розвідок і з окремих питань, а з них же складається ціла історія нашого друкарства.

Проте в справах нашого давнього друкарства написано вже дуже багато окремих праць, головним чином росіянами (що до своїх описів стародруків повносили й всі наші) та українцями, менше поляками. От у цій праці своїй я й хочу оглянути все, що досі написане для вивчення історії нашого друкарства, хочу зазначити, що ми тут вже маємо, а чого нам ще бракує. Сподіваюся, що ця праця моя, — де зібрано все, що досі в цій царині зроблено, — не буде зайвою для кожного, хто схоче працювати в якійсь із численних ділянок історії українського друкарства. Ми ще не маємо повної історії свого друкарства. Нехай же до того часу цей мій історично-бібліографічний огляд його стане дороговказом кожному, хто захоче ближче пізнати долю нашого друкарства, того друкарства, що в історії культури нашої займає таке почесне місце. Звичайно, огляд мій не повний; але все найголовніше читач знайде тут.








I. ЗАГАЛЬНА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА


Для вивчення загальної історії українського друкарства маємо вже багато різних праць, часом досить поважних; на жаль, як я вже зазначив вгорі, ми ще не маємо своєї детальної наукової монографії, присвяченої цій справі. Досі дослідники звичайно не відділювали українського друкарства від московського, чому до науки вносилося певне баламутство; через це звичайно більшість дотеперішніх праць трактують українське та московське друкарство разом.

Подаю тут в хронологічнім порядкові головніші праці для вивчення історії українського друкарства. Крім цих праць, див. ще далі праці для вивчення друкарства московського, розділ XVI.


Hofman I. De typographiis earumque initiis et incrementis in Regno Poloniae et Magno Ducatu Lithuaniae. Dantisci, 1740. C. 1 — 71.

Eвгений. О славянорусских типографіях//Вестник Европы. 1813. № 14. C. 104 — 129. Це найперший короткий огляд всього друкарства від 1491 року.

Сопиков В. С. Опыт Россійской библіографіи. Спб., 1813. В передмові розказано про початок друкарства і про перші друкарні.

Bandtkie J. Historya drukarń krakowskich, od zaprowadzenia druków do tego Miasta aż do czasów naszych. Краків, 1815. Тут на c. 122 — 145 про Швайпольта Фіоля.

Евгеній Митр. Словарь историческій о бывших в Россіи писателях духовного чина. Спб., 1818. С. 273 — 302 (по другому вид.: 1827. С. 260 — 286). Тут дається стаття «О славянорусских типографіях».

Lelewel J. Bibliograficznych ksiąg dwoje. Вильна. 1823 — 1826.

Bandtkie J. Historya drukarń w Królestwie Polskiem i Wielkiem Księstwie Litewskiem, iako i w krajach zagranicznych, w których polskie dzieła wychodziły. Краків, 1826. T. I — III. T. І розпочинається статтею: Rys krótki historyi drukarń w Królestwie Polskiem i Wielkiem Księstwie Litewskiem. C. l — 31. А далі в азбучнім порядкові йдуть різні друкарні; відомості про них дуже короткі; Т. І кінчиться Луцьком, в т. II закінчується опис крайових друкарень; в III т. описуються друкарні закордонні. Праця тепер вже зовсім перестаріла.

Стpоев П. М. Обстоятельное описаніе книг Толстова. М., 1829. В передмові короткий нарис історії друкарства. Zubrzycki D. Historyczne badania o drukarniach Rusko-slowianskich w Galicyi. Львів, 1836. C. l — 90. В скороченні цю працю передруковано також в «Ж- M. H. Пр.» 1838. Кн. 9. Року 1912 цю працю Д. Зубрицького знову перевидав А. С. Петрушевич у «Временнику Ставропигийскаго института 4 на 1913 г.», з поправками А. С. Петрушевича. Це перший цілий огляд українського друкарства, але тільки галицького.

Kompaniewicz B. Primus Truber, oraz wiadomości o niektórych drukarniach słowiańskich i dziełach tamże wydanych // Pamiętniki historyczne krajowe Л. Зелинського. Львів, 1841. C. 109 — 146.

Максимович М. Книжная старина южно-русская// Временник Имп. Московского Общ. ист. и древн. Росс. 1849.

Кн. 1 i 4. Тут надруковано: 1) Початок друкарства на Вкраїні; 2) Друкарство на Волині і 3) Друкарство в Галичині. Продовження праці друкувалося далі в «Кіевлянине». 1850. Кн. 3. С. 117 — 138. Тут: 1) Початок друкарства в Києві і 2) Латино-польські твори українських письменників. Всі ці праці передруковано в «Собраніе сочиненій». К., 1880. Т. III. С. 661 — 716. Ця праця Максимовича — перша цільна історія українського друкарства, вона дає огляд всіх давніх українських друкарень і перераховує, що в них друковано.

Wiszniewski M. Historya Literatury polskiej. Краків, 1851. T. VIII. C. 405 — 439; Historya drukarń kirylickych w Polsce.

Флepoв І. О православных церковных братствах. Спб., 1857. C. 120 — 134. Про братські друкарні.

Пекарскій П. Наука и литература в России при Петре Великом. Спб., 1862. Т. II. С. 633 — 675: Известия о славянорусских типографиях начала XVIII столетия. Тут дано: Києво-Печерська друкарня, утиски проти неї. Чернігівська друкарня, суворий догляд над нею. Друкарні у Львові та Могилеві.

Письма Лазаря Барановича. Чернігів, 1865. С. 85 і 227: висилання книжок до Москви; № 60, 62 і 69: давня цензура; № 17: графіка; № 149: історія чернігівської друкарні.

Гатцук А. Очерки исторіи книгопечатного дела в Россіи // Русский вестник. 1872. Т. 99. Кн. 5.

Максимович М. Сведенія о книгопечатаніи в Южной и Юго-Западной Россіи//Кіев. Епарх. Ведом. 1872. № 10. Чистович И. Очерк исторіи западно-русской церкви. Спб., 1882. Ч. 1. С. 211 — 213. Багато помилок; ч. II. Спб., 1884. С. 341 — 348. Є цікаві вістки про київську та чернігівську друкарні.

Кирпичников А. Очерк исторіи книги. Спб., 1888. Булгаков Ф. И. Иллюстрированная исторія книгопечатанія и типографского искусства. Т. І: С изобретения книгопечатания по XVIII в. включительно. Спб., 1889. Видання А. Суворіна. Розділ X має такий зміст: Фр. Скорина і його видання пражські та віленські. Несвіжські видання. Друкарство в Москві: Іван Хведорів і Петро Мстиславець, Апостол 1564 р. і першодруковані московські видання. Друкарня в Заблудові. Петро Мстиславець у Вільні. Діяльність Івана Хведоровича у Львові. Діяльність Андроника Невіжі і московське друкарство до 1611 р. Друкарство в Галичині. Віленські видання. Острожська Біблія. Друкарство на Волині. Друкарство в Києві і на півдні Росії. «Печатный

двор» в Москві і стародруки XVII віку, — Рец. И. Ж. в «Кіев. Стар.» 1890. Кн. 7. С. 155 — 158.

Бахтіаров А. Исторія книги на Руси. Спб., 1890. Видання Ф. Павленкова.

М(ончаловcк)ій О. А. Краткий обзор исторіи книгопечатанія на Руси//Беседа. Львів, 1892. С. 142 — 145. Тут короткий огляд нашого друкарства, але більше про Ів. Хведоровича.

Эйнгорн В. Книги кіевской и львовской печати в Москве в третью четверть XVII в.//Книговеденіе. М., 1894. №9 — 10. На основі архівних документів автор дає цікаві відомості про рух українських книжок на Москві і про утиски проти них. Рец. Ів. Копача в «Записках». Львів, 1896. Т. IX. С. 18 — 19.

Божерянов И. Н. Историческій очерк русского книгопечатного дела. Спб., 1895. На с. 48 — 49 розказано про похідну друкарню кн. Потьомкіна, що урядив її на час подорожі цариці Катерини на Україну; друкарня існувала 1789 — 1793 рр. На с. 46 — 48 — про заснування друкарні в Харкові.

Шрекник Е. Ф. Историческій очерк развитія письменности и типографского искусства в Россіи. Спб., 1895. Компіляція з книжки Булгакова.

Харлампович К. Западно-русскіе православные школы XVI и начала XVII века. Казань, 1898. Про друкарство с. 239 — 240, 249 — 250, 260, 288 і др.

Эйнгорн В. Очерки из исторіи Малороссіи в XVII в. І. Сношения малороссійского духовенства с московским правительством в царствованіе Алексея Михайловича. М., 1899. Дається досить матеріалу про те, як українське духовенство друкувало свої твори і підносило їх московському цареві. С. 380 — 382, 630 — 634, 657 — 8, 667 — 70, 699 — 711, 743 — 50, 753 — 60, 819 — 22.

В. Д. Печатное дело в Малороссіи в начале XIX века// Кіев. Стар. 1900. Кн. 9. С. 83 — 88. По документах Мін. Нар. Пр. дається спис усіх друкарень на 1802 рік із зазначенням, як вони постали.

Покровскій П. Исторія русской книги в очерках и образцах. Див.: «Известія» книгарні Вольфа. Спб., 1901.

Франко Ів. Початки друку. Див. його «Нарис історії українсько-руської літератури». Львів. 1910. С. 40 — 43.

Либрович С. Исторія книги в Россіи. Ч. I, с древнейших времен до конца XVII ст. Спб., 1913. С. 1 — 224. Видання М. О. Вольфа. Багато знімків.

Широцкій К. Типографское искусство на Руси. Кам’янець-Подільський, 1915.

Грінченко Б. Про книги. K., 1908. Розд. VI: Як ширилось у нас друкарство. С. 27 — 33. Вид. 2. Черкаси, 1917.

Дмитренко Гр. Свято книги. Див.: Книгар. К., 1917. Кн. 4. С. 171 — 175. Коротесенький нарис історії українського друкарства.

Модзалевський В. З історії книги на Україні// Книгар, 1917. Кн. 5. С. 235 — 238. Про поміщицькі бібліотеки XVIII ст.

Тисяченко Гр. З приводу трьохсотліття надрукування першої української книжки//Нова Рада. К., 1917. № 153.

Tитов Ф. И. Типографія Кіево-Печерской Лавры. К., 1918. Т. І. Розд. II. С. 29 — 62: Фіоль, Скорина, Іван Хведорів, Стрятинська друкарня.

Титов Ф. Матеріали для історії книжної справи на. Україні в XVI — XVIII вв. К., 1924. 548 с. 222 знімки. Видання Всеукраїнської Академії Наук.

Брикович Одарка. Дещо про книжку. З нагоди 350-ліття українського першодруку. Див.: Календар львівської «Просвіти» на 1924 p. C. 82 — 89. Коротенько розказано історію друкарства.

Огієнко І. Друкарська трійця — Фіоль, Скорина і Хведорович. Історичний нарис із світанку українського друкарства//Літопис. Берлін. № 11 — 15 за 1924 р. і окремо.










II. НАЙПЕРШИЙ ДРУКАР УКРАЇНСЬКИХ КНИЖОК — ШВАЙПОЛЬТ ФІОЛЬ


Доля судила, щоб найперші книжки, надруковані кирилицею 5, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був родом німець — Швайпольт Фіоль, походив десь із Нейштадту в Франконії, де родина Фіолів була поширена. Рід Фіолів рано емігрував до Польщі і батько нашого Швайпольта (Святополка) жив, здається, в Любліні, а пізніше перейшов до Кракова. В той час у Кракові жило багато українців, тут була для них окрема православна церква. От десь з цими краківськими українцями й зійшовся Фіоль, і навчився від них мови (а знав її ще з Любліна).

Головним ремеслом Фіоля було гафтярство — вишивання шовком або по шовку. Від природи Фіоль був людиною надзвичайно здібною, дуже спосібною до всяких інженерних робіт. Фіоль бував у Німеччині, і тут добре приглядався, а, може, і вчився різних технічних праць. У всякому разі вже на 1489 рік Фіоль настільки був видатним «механіком» у Кракові, що придумав особливі машини, «ніде до того не видані», для висушування копалень від води, на які король видав йому привілею.

Де й коли вчився Фіоль друкарства, нічого не відомо. Певне, бував він у Німеччині і там навчився нового тоді друкарського ремесла; навчився від добрих майстрів, бо друки Фіоля не були гіршими від тогочасних німецьких друків.

І певне, ще десь 1489 р., а може й раніше, Фіоль став до друкарської праці, до друку найперших українських книжок. Знайшов Фіоль і майстра, що надзвичайно гарно, за вказівками самого Фіоля, виготовив йому потрібний шрифт; був це теж німець — Рудольф Борсдорф з Брунсвіку, що жив у Кракові.

Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх 6 та Часословець 7, обидві 1491 р.; котра вийшла раніше, тобто котру з них вважати первенцем українського друку — не відомо, але традиція вважає Октоїха 1491 р. за найпершу слов’янську книжку, друковану кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки — Тріодь пісну 8 та Тріодь цвітну 9, але вже без зазначення місця та часу друку. Збереглася звістка, що Фіоль видрукував ще й п’яту книжку — Псалтир 10, але самої книжки до нашого часу не дійшло.

Для кого друкував Фіоль свої книжки? Через те, що книжки ці — це найперші друковані книжки серед цілого слов’янського світу, честь їх належності нам, українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих друків: там, де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковно-слов’янським текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови.

Але праця Фіолева покінчилася трагічно: 1491 р. його арештувала краківська духовна інквизиція 11, і по довгій тяганині визволився Фіоль лише в середині 1492 р. Праця Фіолева спинилася, а книжки його, як каже переказ, спалено...

По такій невдачі Фіоль покинув Краків і перебрався на Угорщину, до вільного королівського міста Левочі, Спишського комитату 12. Можливо, що Фіоль хотів тут ще зайнятися друкарством, але на це він не мав вже матеріальних засобів. Помер Фіоль десь у 1525 р.

Через те, що Фіоль був першим друкарем краківським, ним зайнялися найперше поляки і дали добрі нариси його життя. Але, на жаль, найперший друкар кирилівських друків ще чекає поважної монографії; кидається в вічі брак фактичного матеріалу про Фіоля; матеріал цей варто шукати по архівах Кракова, Любліна, Левочі, а, може, знайдеться й по інших містах.


Про Фіоля зазначаю таку літературу:

Захар Копистенський був першим, що у своїй праці «Палидонія» 1620 р. (Кн. 3 Розд. І) вказав на праці Фіоля та на їх поширення.

Bentkowski J. O najdawniejszych książkach, drukowanych w Polszcze. Варшава, 1812. Автор вважає Фіоля одною особою, що й Зільбер, друкар римський; а в Кракові Фіоль був ніби тільки складачем у Яна Галлєра.

Maciejowski W. De Sveboldo Fiolo et Joanne Hallero, duobus antiquis Cracoviae typographis // Miscellaneorum Cracoviensium fasciculus. Краків, 1814. C. 71 і далі.

Bandtkie J. O Swietopelku Fiol. Див. його «Historya drukarń krakowskich». Краків, 1815. C. 122 — 145. Це перший досить повний і правдивий опис життя Фіоля, на основі деяких архівних документів.

Евгеній Митрополит. Словарь историческій о бывших в Россіи писателях духовного чина. Спб., 1818. T. l. C, 199. Тільки про друки Фіоля. Праці Бандтке Євгеній не знав.

Першими московськими дослідниками Фіоля були Каченовський та Калайдович, що написали добру рецензію на труд Бандтке:

Каченовскій. О Святополке Фиоле, краковском типографщике, первом издателе книг церковно-славянских. Извлечено из сочинения Георгия Самуила Бандтке: Historya drukarń krakowskich M. T. Каченовским//Вестник Европы. М., 1819. Ч. CVI. № 14. C. 121; окрема відбитка с. 1 — 13. Це переклад з праці Бандтке: Historya drukarń krakowskich. C. 122 — 145.

К(алайдович). Дополнительные сведенія о трудах Швайпольта Фиоля, древнейшего славянского типографщика//Вестник Европы. 1819. Ч. CVII. № 18. С. 101; окрема відбитка. М., 1820. C. 1 — 10.

Lelewel J. Bibliograficznych ksiąg dwoje. T. І. Вильна, 1823. T. II — 1826. Цю працю написано з приводу книг Бандтке. Тут є стаття про Фіоля; на с. 150: умова Фіоля з Борсдорфом про різання «руських» буков. Є знімки з видань Фіоля і Скорини.

Miscellanea Cracoviensia. Краків, 1829. Є про Фіоля: De Sueboldo Fiolo.

Grabowski A. Starożytności polskie. Краків, 1840. T. І. Тут на с. 449 — 456 дано стислий науковий опис життя Фіоля і надруковано нові акти про нього з краківського міського архіву.

Wiszniewski M. Historya Literatury polskiey. Краків, 1841. T. III. C. 80 — 84. Бережний і правдивий нарис життя Фіоля. А на с. 483 — 486 подано латинською мовою два акти 1491 і 1492 в справі суду над Фіолем.

Grabowski A. Staroźytnicze wiadomości o Krakowie. Краків, 1852; про Фіоля с. 267.

Gwinter Fr. Kunst und Künstler im Frankfurt-a-M., 1862. Тут на c. 16 i 22 розказано про відомих в Франкфурті-на-Майні в другій половині XV віку Фіолях, — певне, від них походить і наш Фіоль-друкар.

Стасов В. В. Собраніе сочиненій. Т. II. Спб., 1894. Тут на с. 155 — 157 дуже гарний нарис про Фіоля з 1864 р.; с. 160 — 161 про графіку його видань.

Estreicher K. Günter Zeiner i Swietopolk Fiol. Варшава, 1867. Ha c. 42 — 66 про Шв. Фіоля, але нового проти вже відомого нічого нема. До праці додано 4 знімки (злі!) з видань Фіоля.

Golowatzkij J. Sweipolt Fiol und seine kyrillische Buchdruckerei in Krakau vom Jahre 1491 // Sitzungsberichte der Keiserl. Akademie der Wissenschaften, відділ філ.-істор. Відень, 1876. T. 83. 443 c. Окрема відбитка с. 1 — 26.

Каратаев И. Осмогласник 1491 года, напечатанный в Кракове кирилловскими буквами. Спб., 1876. C. l — 21.

Дано огляд літератури про цю книгу. Повний опис книжки (вона має 169 арк.). Про Фіоля мало. На початку статті гравюра: Розп’яття Христа.

Вержбовский Ф. Отчет о научных занятіях за границей в 1877 г. Див.: Варшавские Университетские Известия. 1878. № 3. С. 62. Є про Фіоля — критика праці Головацького.

Гильдебранд Петр. По поводу разбора г. Вержбовского статьи Головацкого: Sweipolt Fiol // Древняя й Новая Россия. 1880. №2.

Собко Н. Ян Галлер, краковский типографщик XVI века, ero предшественники, товарищи й преемники.// Ж. М. Н. Пр. 1883. Ч. 230 (листопад). С. 1 — 54; на с. 9 — 18 добрий критичний коротенький нарис про Фіоля, подано й важнішу літературу.

Каратаев И. Описаніе славянорусских книг, напечатанных кирилловскими буквами. Т. І. Спб., 1883. Тут, на c. l — 12, ч. 1 — 5, дано детальний опис всіх п’яти видань Фіоля, а на с. 12 — 14 — короткі відомості про Фіоля.

Przewodnik Bibliograficzny. 1884. C. 82 і 166. Надзвичайна важна замітка до життєпису Фіоля, з 1498 р., що тоді Ф. жив у Кракові і не мав у себе ніяких «руських» видань.

Владиміров П. В. Доктор Франциск Скорина. Спб., 1888. На с. 24 — 29 є, хоч мало, про Фіоля.

Владиміров П. В. Про краківські видання Фіоля 1491 року. Див.: Церковные Ведом. 1888. № 15. С. 426 — 427. Коротенький зміст докладу про Фіоля.

Соболевскій А. Рецензия на книгу П. Владимирова про Скорину в «Ж. М. Н. Пр.» 1888. Кн. X. С. 331 — 332. Соболівський гадає, ніби Фіоль друкував свої книжки на замовлення когось з молдавських господарів або бояр.

Первенец старопечатной кириллицы//Славянский Каяендарь на 1891 р. Про Октоїх 1491 р., із знімком.

Чотирехсотлетие первой печатной славянской книги// Беседа. Львів, 1892. С. 11. Замітка про Фіоля.

Владиміров П. В. О краковских изданіях Фиоля 1491 г.//Чтенія в Историческом Обществе Нестора Летописца. К., 1894. Кн. VIII. С. 24 — 29. Це відповідь Соболівському; Владимиров настоює, що свої книжки Фіоль видавав для «русских», що й доказує головним чином формами мови видань Фіоля, а також й іменами святих в календарі.

Kuglin W. Swietopelk Fioł z Krakowa i jego druki w Rosji//Muzeum Polskie. K., 1918. C. 131 — 138.

Kopera F. Spis druków epoki Jagiellońskiej w zbiorze Emeryka hr. Hutten-Czapskiego w Krakowie. 1900. Тут, на c. 6 — 9 дано стислу, але досить правдиву біографію Фіоля; Копера схиляється до думки, що Фіоль не родився на території Польщі, а прибув сюди з Франкфурта-на-Майні.

Огієнко І. Друкарська трійця. Найперший друкар українських книжок Швайпольт Фіоль//Літопис. Берлін, 1924. № 11. С. 163 — 166.

Огієнко І. Свято української культури//Наш Світ. 1924. № 2, а також окреме видання цього журналу.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.