Попередня     Головна     Наступна

IV. ПЕРШИЙ «РУСЬКИЙ» ДРУКАР ФРАНЦИСК СКОРИНА

Білорус «из славного града Полоцка», Скорина народився десь коло 1490 р. в міщанській купецькій православній родині і при хрещенні одержав ім’я Георгія. 1504 р. вступив Скорина до Краківського університету, де його вписали: Franciscus Luce de Ploczko.

По двох роках науки в Краківськім університеті 1506 р. Скорина дістав тут перший вчений ступінь — ступінь бакалавра на філософськім факультеті. Але в Кракові Скорина довго не пробув. Крім філософських наук, вчився він тут також і медицини, але якраз медицина зле викладалася в Кракові і Скорина мусив шукати собі іншої школи. І молодий бакалавр, шістнадцятилітній хлопчина, десь після 1506 р. кидає Краків і мандрує на Захід шукати науки. Шість років десь вчився на Заході Скорина, студіюючи медицину та богословіє, але де саме, у кого, в яких університетах, — нічого певного про це не знаємо. Тут десь Скорина й здобув собі важний учений ступінь — доктора ехітіагит artium.

У листопаді 1512 р. прибув Скорина в Італію, в Падую, до славного тоді Падуанського університету, що пишався своїм медицинським факультетом, — тут 9 листопада 1512 р. блискуче здав відповідні іспити і отримав ступінь доктора медицини. По цьому новий доктор медицини вертається додому і приступає до культурної праці.

В той час у нас дуже відчувався брак біблійних книжок. Повного збору їх ми тоді не мали, а між тим вони так потрібні були і для церкви, і для домашнього читання. А те, що було в нас, часто було в недокладнім, а то і в злім спискові. І от Скорина надумався перекласти цілу Біблію на тодішню літературну «руську» мову, спільну тоді для українців і для білорусів. І задумав не тільки перекласти, але й видрукувати всі біблійні книжки. На той час це був великанський замір, бо тоді слов’яни тільки що зачинали друкарську справу.

Добув Скорина потрібні рукописи і поїхав до Чехії, до Праги, де й заходився заснувати собі друкарню. Було це десь наприкінці 1516 р.

Року 1517 Скорина вже жваво працює над виданням своїх перекладів біблійних книг. Знайшлися віденські міщани, що матеріально допомогали Скорині. Це були Богдан Оньків, Яків Бабич та інші. Скорина заложив у Празі власну друкарню і замовив у найкращих німецьких майстрів виготовити йому потрібні черенки. Книги випускає Скорина в світ одна по одній і за 1517 — 1519 рр. видрукував 23 біблійні книжки (на жаль, цілої Біблії Скорина не видрукував).

Скорина доклав усіх старань, щоб видання його із зовнішнього боку були якнайкращими. Друкарською технікою книжки Скорини стояли дуже високо і його друкам наслідували навіть в Германії. Найкращі видання тогочасні, венеціанські та нюренберзькі, не стояли вище видань Скорини.

Слава про видання Скорини голосно пішла по цілому слов’янському світові, а друки його розійшлися по найдальших закутках слов’янських земель. Але все це не врятувало праці великого гуманіста і вона скоро спинилася. Що власне припинило працю Скорини, не знаємо. Може, якісь заходи римо-католиків, як то було з друками Фіоля, а, може, недостача матеріальних засобів. Одне слово: Скорина чомусь обриває свою працю, кидає Прагу і перевозить свою друкарню до Вільни.

Певне, віленське міщанство, зорганізоване в церковне братство, допомогло Скорині на перших порах. Бачимо, що нашого доктора прийняв до себе бурмістр ¹⁶ віленський Яків Бабич і в домі його Скорина й заснував привезену з Праги друкарню.

Але віленська доба праці Скорини не була такою родючою, як доба празька. Тут 1525 р. надруковано було лише дві книжки: «Апостола» ¹⁷ та «Малу Подорожню Книжицю». От цею «Подорожньою Книжицею» і закінчилася культурна праця Скорини.

Праці Скорини мали велике поширення і скрізь викликали наслідування. Друкарня Скоринина занепала, а 1530 р., коли вигоріло дві третини Вільни, здається, знищено тоді й частину друкарні. Скорина не заклав ще постійного друкарства, але добрий грунт для такого друкарства він перший підготовив. І коли по Скорині зачалося друкарство в Москві, у Львові, в Острозі ¹⁸ та інших містах, то скрізь на першодруках відчувався певний Скоринин вплив.

Про Франциска Скорину написано вже багато праць. Правда, дослідники більше цікавилися Скориною як перекладником Письма Святого, менше — як друкарем.

Алексеев П. А. Рассмотрение славянской старопечатной книги «Апостол», которая справлена доктором Франциском Скориною из Полоцка, напечатана в Вильне в 1525 году//опыт трудов Вольного Российского Собрания при Московском Университете. М., 1783. Ч. VII. С. 195 — 204.

Bandtkie J. Historya drukarń w Krol. Polsk. 1826. T. III. C. 164 — 175.

Филарет Арх. Обзор русской духовной литературы. Харків, 1859. C. 123.

Але окремі, більш-менш солідні статті про Скорину починають появлятися лише з 60-тих років минулого століття. Це були:

Головацкій Я. Несколько слов о Библіи Скорины и о рукописной русской Библіи из XVI ст., обретающейся в библіотеке монастыря св. Онуфрія во Львове//Науковый Сборник. Львів. 1865. С. 225 — 257. Це суб’єктивна і мало критична стаття; Головацький безпідставно рахує Скорину протестантом і не визнає його правдивих заслуг.

Викторов А. Е. Замечательное открытіе в древнерусском книжном міре//Беседы в Обществе любителей Россійской Словесности. М., 1867. Вип. І. C. l — 27. Про Празький Псалтир Скорини 1517 р.

Белоpус. Судьбы русского языка в костелах Северо-Западного края//Русский Вестник. 1868. Т. 77. Суб’єктивна та некритична стаття; Скорина тут змальовується як римо-католик та повірений короля польського Сигизмунда.

Пepвольф. Славянская взаимность с древнейших времен до XVIII века. Спб., 1874. С. 253 — 255.

(А. Петрушевич). Фр. Скорина, издатель в Празе Чешской в 1517, 1518 и 1519 годах//Слово. Львів, 1875. Ч. 130.

Отношеніе перевода Скорины к вульгате и древнеславянскому тексту //Чтенія в Обществе любителей духовного просвещенія. 1877. Кн. XI. С. 642 — 653.

Анатоль Вахнянин. О Докторе Фр. Скорине и его литературной деятельности. Львів, 1879. Скорину Вахн. вважає православним русином. Рец. в «Правді». 1879. Річник XII. С. 590, 640 — 645.

Каратаев. Описаніе славяно-русских книг. Спб., 1878. Вид. 2. 1883. Про Скорину. С. 28 — 44 і 56 — 67.

К(аченовскій) В. По поводу юбилея первого русского печатника Ивана Федорова//Вестник Европы. 1884.

Кн. 3. С. 413 — 419. Автор вважає лише Скорину першим «руським» друкарем.

Ні одному з давніх друкарів наших не пощастило так, як Фр. Скорині. Хоч він не дочекався собі матеріального монумента, зате дочекався монумента духовного. Це спеціальна монографія про нього професора П. В. Владимирова: Доктор Франциск Скорина. Спб., 1888. XXVI+351 с. Видання «Общества Любителей Древней Письменности»; тут на с. І — XXVI подано всю бібліографію про Скорину по 1887 р. Спис всіх рецензій на цей капітальний труд див. в «Чтеніях в Историческом Обществе Нестора Летописца». К., 1894. Кн. VIII. С. 30. З цих рецензій більш цікава рец. проф. А. Соболевського в «Ж. М. Н. Пр.» 1888. Кн. X. С. 321 — 332.

Булгаков Ф. И. Иллюстрированная исторія книгопечатанія и типографского искусства. Спб., 1889. На с. 201 — 211 життя і праця Скорини, головним чином з книжки П. Владимирова.

Остроглазов . Книжные редкости//Русский Архив. 1891. №8 — 9. Про віленського «Апостола» Скорини 1525 р.

Пробуваючи літом 1891 р. в Італії, в Падуї, проф. І. Шляпкін знайшов там в університетськім архіві три дуже важні латинські документи з 1512 р. про те, як Фр. Скорина отримав у Падуї звання доктора медицини. Шляпкін опублікував ці документи в коротенькій своїй статті «К биографіи Франциска Скорины» в «Ж. М. Н. Пр.» 1892. Кн. IV. С. 382 — 385.

На кінець 1894 р. проф. П. В. Владимиров ще вернувся до Скорини і присвятив йому статтю: Заметки и дополненія к исследованію о докторе Франциске Скорине//Чтенія в Истор. Общ. Нестора Летописца. К., 1894. Кн. VIII. С. 29 — 32. Тут, власне, відповідь Владимирова своїм рецензентам.

А. Г р. Калі друкавалася першая беларуская Біблія?// Беларускі Календар на 1912 р. С. 81 — 82. Повна баламутства та непорозумінь статейка.

Проф. Титов. Типографія Кіево-Печерской Лавры. К., 1918. Т. І. С. 32, 40 — 46.

Огієнко І. Перший руський друкар і гуманіст Франциск Скорина. Див.: Літопис. Берлін, 1924. № 12 і 13 (як II розділ праці: «Друкарська трійця»).

Яремченко О. Франциск-Георгій Скорина, його життя та літературна і видавнича діяльність//Літературно-Науковий Вісник. Львів, 1923. Кн. XI. С. 253 — 259.

Різні знімки з видань Фр. Скорини, а також і портрет його умістив П. Владимиров в своїй монографії. Крім цього, є такі знімки і в праці: «Образцы славяно-русского книгопечатания c 1491 года», під №2, а також у багатьох інших виданнях. Див. розд. XVIII.

Про гравюри Скорини, крім праці П. Владимирова, див. ще:

Ровинскій Д. Русскіе граверы и их произведенія c 1564 года до основанія Академій Художеств. М., 1870. С. 5 — 6.

Pовинcкій Д. А. Подробный словарь русских граверов XVI — XIX вв. Спб., 1895. С. 8 — 10.

Cтасов В. В. Собраніе сочиненій. Спб., 1894. Т. II. С. 163 — 165: Про гравюри празьких видань Скорини, стаття в 1864 р.

Попередня     Головна     Наступна