Попередня     Головна     Наступна

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ДРУКАРСТВО НА ВОЛИНІ

X. ДРУКАРСТВО НА ВОЛИНІ

По найстарших осередках українського культурного життя — по Київщині та Галичині — перше місце займає Волинь. Входячи разом з Київщиною ще з поч. XIV віку в склад Великого Князівства Литовського, Волинь, що територіально ближча до Заходу, мала собі повну змогу культурного розвою і з плином часу витворила в себе міцний український елемент. Литва національного гніту, як державної політики, ніколи не знала, і урядовою мовою на Волині, як і в цілій Литовській державі, була «руська» мова, що в основі своїй була мовою українською.

Після акту 1569 р. (Люблінська унія) Волинь увійшла в склад Польського королівства. Насильне латинство й полонізація посунули на Волинь зараз же по Люблінській унії — і примусили місцевий український елемент міцно взятися до оборони своєї віри й народності.

Західний вплив, що йшов до нас через Польщу, найперше відбивався на Волині, а це дало змогу їй в культурнім відношенні стояти високо. Нові реформаційні ідеї, що сунули з Заходу, теж найперше й найбільше відбилися на Волині. І справді, аж до половини XVII віку Волинь була тереном, де різні релігійні змагання кипіли найсильніше.

На терені самої Волині повстає декілька культурних центрів, що в них жваво провадилась українська культурна праця; такими центрами в давнину були: Остріг, Володимир ¹ Луцьк, Ковель ², Дермань ³, Крем’янець ⁴, Почаїв, Рохманів ⁵, Четвертая ^G, Пересопниця ⁷, Дворець ⁸, Хорошів ⁹, Чорна ¹⁰ і т. п.

Серед цих волинських центрів найвидатнішим був Остріг, де повстало тоді нове велике огнище української культури — славна Академія Остріжська, під проводом могучого оборонця українського народу, князя Костянтина Остріжського, що згуртував коло себе найкращі тодішні наукові сили.

На Волині знайшов собі пристановище й відомий емігрант з Москви, князь Андрій Курбський ¹¹. Князь оселився десь коло 1564 р. в Миляновичах коло Ковеля і прожив тут 19 років (1583 р.). Двір князя Курбського став культурним осередком, де гуртувалися тодішні наукові й літературні сили, що боронили Волинь від заливу латинством та від полонізації. Та й сам Курбський зайнявся на Волині літературною працею, заохочуючи до неї видатніших вчених свого часу.

Релігійний втікач із Москви, відомий старець Артемій, знайшов собі пристановище теж на Волині і працював поруч із Курбським. Також на Волині оселилися московські емігранти Хведос Кривий та товариш його Ігнат.

Нова велика ідея про вживання Письма Святого в народній мові найперше була зреалізована теж на Волині. Тут ідею цю відчули реально, бо ж реально доводилося боронити свою віру від натиску латинства. Таким чином повстають на Волині аж чотири переклади Письма Святого на українську мову, всі другої половини XVI віку: Пересопницьке Євангеліє ¹² 1556 — 1561 р. в м. Пересопниці, Волинське Євангеліє 1571 р. у Володимирі, Новий Завіт в перекладі 1581 р. Валентина Негалівського в м. Хорошеві і Літківське Євангеліє 1595 р. в місті Луцьку.

І коли появилося на Заході друкарство, воно зразу притягло до себе очі Волині. І може не без певної підстави твердить Франко, що українські видання 1491 року Швайпольта Фіоля у Кракові друкувалися «заходами і накладом князя Костянтина Острожського» [* Нарис історії українсько-руської літератури. Львів, 1910. С. 40. Звичайно, тут мова про князя Костянтина Івановича Остріжського (1460 — 1530)].

Але з тих саме причин, що й в Галичині, до певного часу друкарство не ширилося по Волині. І тільки коли загострилася й тут релігійна боротьба, схватилися за друкарство й на Волині, як і в Галичині.

На чолі всеї культурної праці на Волині довгі роки стояв міцний оборонець прав українського народу, славний князь Василь-Костянтин Костянтинович Остріжський (1526 — 13.II.1608), що один час був навіть кандидатом на польський престол. По Люблінській унії 1569 р. і князь Остріжський змушений був жвавіше стати до культурної праці для оборони єдиновірного народу.

Розпочав на Волині друкарство той саме муж, що започаткував його й у Львові, — московський емігрант Іван Хведорович. До численних московських емігрантів на Волині прибув ще один, диякон-друкар, прибув емігрант, що розпочав нову сторінку культурного життя не тільки Волині, але й цілої України.

Історія друкарства Волинського надзвичайно важна й цікава, але, на жаль, її ще детально не досліджено й не написано в цілому доброго огляду її, хоч вже маємо немало праць для дослідження друкарень найважніших — Остріжської та Почаївської. З невеликих праць зазначу тут:

Максимович М. Книгопечатаніе на Волыни. Див.: Сочиненія. T. III. C. 666 — 676.

Перлштейн А. Очерки исторіи типографіи на Волыни // Волын. Губ. Ведом. 1855. №4 — 5. Короткі нариси про друкарні — в Острозі, Дермані, Почаєві і Луцьку. Те саме передруковане в «Ж.М.Н.Пр.». 1855. Ч. 87. С. 22 — 26.

Барановскій С. , свящ. Краткія историческія сведенія о бывших на Волыни православных типографіях // Волын. Епарх. Вед. 1877. № 18. С. 763 — 787. Короткий суцільний огляд волинського друкарства, але з багатьма помилками; праця тепер перестаріла.

Гильдебрант П. А . Кіевскія и Волынскія старопечатни // Древняя и Новая Россія. 1880. № 1. С. 184 — 187.

Чистович И. Очерки исторіи западно-русской церкви. Спб., 1884. Ч. II. С. 344 — 345.

Sa(winicz) Drukarstwo słowiańskie na Litwie i Wołyniu // Encyklopedyja Powszechna Orgelbrandta. T. VII. C. 475 — 485.

Теодорович. Историко-статистическое описаніе церквей и приходов Волынской єпархій. Почаїв, 1888. Т. І. і далі — в відповідних містах — єсть згадки й про друкарні волинські.

Батюшков П. Н. Волынь. Спб., 1888. В примітках, на с. 109 — 111 дається коротенька історія друкарства на Волині, але повна помилок.

Булгаков Ф. Иллюстрированная исторія книгопечатанія. Спб., 1889. C.J258 — 265.

Трипольскій Н. Древнія Волынскія православныя типографіи и их изданія. Житомир, 1892. Відбитка з книги: Девятисотлетіе православія на Волыни. Житомир, 1892. С. 224 — 241. Тут коротко, але з багатьма помилками, розказано про всі давні волинські друкарні; це компілятивна стаття з перестарілих праць, головним чином — по С. Барановському.

Яворскій Ю. А. Пропавшая западно-русская книга «Діалог о смерти». 1629 г. Спб., 1912. C. 1 — 44. Відбитка з «Известій 2 отд. ІИмп. Акад. Наук». Кн. 4. 1911 і Кн. 1. 1912. Це цінна праця про мандрівну друкарню о. Павла Лютковича.

Інші праці дивись при окремих волинських друкарнях.

Попередня     Головна     Наступна